Miesto vardas „Kretingà“

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994) LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI Aleksandras VANAGAS НАЗВА МІСТА КРЕТИНГА Уперше назву Кретинга згадано 1253 року в привілеї куршського єпископа Генріха. Вважають, що вже у XIII ст. тут існувало литовське городище. 1263 року хрестоносці великими силами напали на Кретингу (6: IV 248). Це свідчить, що вже в середині XIII ст. Кретинга була стратегічно важливим оборонним пунктом литовців (або куршів). В історичних документах назву записували по-різному: Cretyn 1253 року (3: I 319), Kretėne, Kretėnen 1259 року (2: I 639), Kertenен 1262 року (2: II 42), Creten 1285 року (3: I 417), Creten 1291 року (4: 28), Sioto Kretynga 1566 року, 1572 року, Кретынга 1609 року, 1756 року, 1791 року (1). Кретынговская волость 1584 року, Кретагская 1584 року, Кретингская 1589 року, 1592 року (5: 147), від Gorzdy до Kretyngi 1780 року, у Kretyndze на початку XIX ст. (1), Kretinga (7: 41), Kretynga 1855 року. Німці писали Crottingen 1722 року, Crottinge 1752 року, Krötïngen 1816 року (1), Crottingen (7: 41). Трапляються також записи Кретингень 1881 року, 1895 року, 1915 року тощо (1). Ця слов’янська форма роду походить від нім. Crottingen або подібної форми. Давні написання без приголосного g у суфіксі дуже ускладнюють з’ясування походження назви. Щоправда, до порівняно недавнього часу щодо походження й словотвору назви не було особливих сумнівів: К. Буга та пізніші автори одностайно стверджували, що Kretingą — це утворення із суфіксом -ing- від слова з коренем kret-. Стверджували, що це куршська назва місцевості, адже суфікс -ing- особливо характерний для назв місцевостей на землях колишніх куршів: лит. Gandingą (село, Плунгеський р-н), Ablingą (село, Клайпедський р-н), Liólingą (річка, Шилува), Veringą (гора, Вайнютас), Būtingę (село, Дарбенай); лат. Kuldīga — від Kuldinga, записане 1245 року як Goldingen (8:III 168). Куршськими вважають також утворення із суфіксом -ang-: лит. Alangą (річка, Таураге), Čyžangą (річка, Шилале), Palangą (річка, Ендрєявас), Palangą (місто). Виявляється, у куршській Курляндії була інша *Palangos: нім. Palangen (8: III 609). Корінь kret- можна пов’язати з лит. kretėti «тремтіти, дрижати, вібрувати; важко йти, тремтячи». Воно могло мати значення місця, що коливається й тремтить, трясовини тощо. Крім того, корінь kret- мають і назви інших місцевостей Литви: Kretainis (річка, Клайпеда), Kretìškis (річка, Купішкіс), Kretuonà (річка) і Kretuõnis (озеро, Швенчонеляй), Kretuõlė (болото, Плателяй) тощо. Є вагомі підстави вважати Krėtingą куршською назвою місцевості через характерний для куршів суфікс -ing-. А. Салис, спираючись на записи в історичних документах без приголосного g (Cretyn, Creten, Kretėne, Kretėnen, Kretine тощо), висунув припущення, що давніша форма назви не мала суфікса -ing-. Вона була 162 * Kretene (* Kretine): той самий корінь kret- і характерний для куршів суфікс -ene; пор. згадані в джерелах XIII ст. назви місцевостей Курляндії Dvibene, Mutene (Mutina), Twertikene (Twartikini), Duwirstene (Dwiristene), Govrene (9: II 164). А. Салис обґрунтовує свій висновок так: «Оскільки в документі 1285 року назву Паланги записано порівняно правильно — Palangen, навряд чи можна вважати, що Cretyn, Creten, Kretėne(n) були лише спотвореною формою. Найімовірніше, її слід читати як курш. *Kretene (*Kretine), і цю форму слід вважати давнішою за сучасну Kretinga» (9: II 164). На думку автора, «оскільки, за свідченнями джерел, Pilsoto Twertikene неможливо відрізнити від назви мешканця Twertikė, можна припустити, що давня назва Кретинги також походить від особового імені». А. Салис зіставляє корінь kret- з іншими топонімами з цим коренем: Krēt̄kampis (маєток і село у Вілкійській волості), Kretiškė (луг Креткампіо XVI ст.), Kretónis (сучасна нормативна форма — Kretúonas, паралельна форма — Kretúonis), і зазначає, що корінь kret- у Krēt̄kampio ir Kretiškės походить від реконструйованого особового імені *Krētas ar *Kretà (там само). Від одного з цих особових імен було утворено й давніший варіант назви Kretingōs — *Kretene (*Kretine). На підтвердження своєї думки А. Салис наводить іще один аргумент: «Те, що в назві Кретинги справді могла відбутися заміна суфікса, показує, наприклад, Būtingė (селище у Дарбенайській волості), яке місцеві латиші називають Būtini ir Būtingi. А спонукати до такої заміни могла незвичність куршського суфікса назви місцевості -ene для пізніших мешканців цього краю — жемайтів» (там само, 165). Як бачимо, обидві думки досить добре обґрунтовані, але правильною, звісно, є лише одна. Яка саме — сказати нелегко. Найважливіше — відповісти на запитання, чи справді первісна форма Kretingōs була без приголосного g (*Kretene чи *Kretine). Якщо відповісти ствердно, з А. Салісом було б важко сперечатися, хоча сумніви залишилися б. Скажімо, однаково було б незрозуміло, чому жемайти замінили суфікс -ene або -ine (лит. форми -enė, -inė) іншим суфіксом -inga, характерним для куршів, але не для жемайтів. Загалом суфікс -ing- знайомий лише куршам і ятвягам (10: 168,410). Аргумент Būtingės також не бездоганний. Адже немає жодних даних, що її давніша форма могла не мати приголосного g. Якщо тут і відбулася зміна, то, ймовірніше, протилежна до припустимого перетворення *Kretene на Kretingą. Іншими словами, первісна, давніша форма Būtingė могла бути змінена переселенцями-латишами (принаймні частина з них могла бути нащадками куршів) на Būtini під впливом латвійських назв населених пунктів із суфіксом -iņi. Варто зазначити, що ойконіми із суфіксом -iņi в Латвії особливо поширені, хоча слід наголосити: заміна одного ойконімічного суфікса іншим — досить рідкісне явище. Щодо того, чи справді давніша форма Kretingōs не мала приголосного g у суфіксі, можна сказати ось що: як видно з наведених давніх записів, форми без приголосного g трапляються лише в хроніках Тевтонського та Лівонського орденів, написаних німецькою мовою. Від XVI ст. (тобто від 1566 року) у документах, написаних польською та східнослов’янськими мовами, явно переважають форми з g. Справді, імовірно, вони були єдиними, оскільки винятки такого типу, як Кретинская або подібна форма, можна вважати спрощеннями писарів від *Кретингская. Жива мова знає лише Krētingą. Ранні документи, до яких потрапила назва Kretingos, написані німецькою мовою. Більшість із тих, що потрапили до Прибалтики, говорили німецькою нижньонімецькою говіркою. У цій говірці в XI—XIV ст. написання g і j (іноді також i) було цілком змішане, а та- 163 рим — обидва ці звуки настільки зблизилися, що писарі протягом тривалого часу дуже часто замість g писали j і навпаки. Однак поява g замість j не була цілком стихійною — зазвичай g замість j писали перед голосними переднього ряду, особливо після сонантів l, r. У нижньонімецькому діалекті німецької мови, а також у новіший період його розвитку, g на початку слова вимовляли як j; у середині слова між голосними — як g, після голосних заднього ряду — як γ, а після голосних переднього ряду та після сонантів l, r — як j (11: 569). Ця особливість німецької мови вплинула також на написання топонімів Литви та інших балтійських країв. Так, наприклад, назви річок Dānija, Minija, Gilija перетворилися на Dānge, Minge, Gilge, *Nerija — на Neringą, *Labjavā — на Labguvā тощо (12: 307—308, 310; 13: 186—188; 14: 317—319). Бували й зміни іншого характеру, сказати б, зворотні. Так, іще й у наш час місцеві жителі іноді вимовляли топоніми Pagėgiai, Gėniškė як Pajėgiji, Jėniškė (14: 318). У Середньовіччі назву міста Kretingā місцеві німці могли вимовляти як *Kretinja, *Kretinje, *Kretenje (якщо в середині XIII ст. короткий голосний i уже вимовлявся ширше) чи подібним чином, оскільки приголосний g тут стоїть після сонанта n, який іде після голосного переднього ряду i. Саме таку вимову, найімовірніше, і відображає написання в орденських хроніках без приголосного g (Kretēne, Kretēnen, Creten тощо). Інша річ — Palangà. А. Саліс слушно зауважив, що в орденських документах цю назву послідовно пишуть із приголосним g: Palange 1253 року, Palange 1372 року, Palangen 1425 року тощо. Річ у тім, що в нижньонімецькому діалекті німецької мови у звукосполученні -ang- приголосний g не переходив у j: наприклад, gegangen вимовляли й писали як jegangen (14: 319). Отже, з цього не можна робити висновок, що в назві міста Kretingā того часу приголосного g узагалі не було. Коли в письмових джерелах з’являються форми з -ing-, не зовсім зрозуміло. Але безсумнівно, що, скажімо, у XVI ст. вони вже були відомі — пор. запис 1581 року: «Кротинская или Кротинская королевская волость». Пізніше трапляються різні написання: Crotinğe 1757 року, Crotingen 1772 року, Krötingen 1816 року тощо (1). Отже, назва міста Kretingā має суфікс -ing-, характерний для куршської мови. Вона утворена від кореня kret- слів, які, можливо, мали первісне загальне значення «місце, що хлюпає, булькає» чи подібне. LITERATŪRA 1. Lietuvių kalbos instituto abėcėlinė istorinių vietovardžių kartoteka. 2. Scriptores Rerum Prussicarum. Leipzig, 1861—1874. T. I—V. 3. Liv-Esth- und Curländisches Urkundenbuch nebst Regesten. Herausgegeben von Dr. Friedrich Georg Bunge. Reval, 1853. Bd 1. 4. Holowinski J. Telšių ir Žemaičių vyskupystės vietovardžių rankraštinis sąrašas, saugomas Lietuvių kalbos institute. 5. Спрогис И. Географический словарь древней Жомойтской земли XVI столетия. Вильна, 1888. 6. Kviklys B. Mūsų Lietuva. T. I—IV. Boston, 1963—1968. 7. Kalwaitis W. Lietuwiszkų Wardų Klėtele su 15000 wardų. Tilžėje, 1910. 8. Būga K. Rinktiniai raštai. T. I—III. V., 1958—1961. 9. Salys A. Raštai. T. II. Roma, 1983. 164 10. Vanagas A. Lietuvos TSR hidronimų daryba. V., 1970. 11. Жирмунский В. Немецкая диалектология. М.-Л., 1956. 12. Mažulis V. Dėl Neringos vardo // Lietuvių kalbotyros klausimai. T. III. V., 1960. P. 301—315. 13. Vanagas A. Dėl vietovardžio Labguva darybos ir kilmės // Baltistica, 1966. T. I(2). P. 185—189. 14. Vanagas A. Dėl upės vardo Danė (Danija, Dangė) // Lietuvių kalbotyros klausimai. T. III. V., 1960. P. 317—319. DER STADTNAME KRETINGĀ Zusammenfassung Von zwei Hypothesen über die Herkunft und Bildung dieses Ortsnamens wird im Artikel die erste unterstützt: Kretìngā ist Ableitung aus krētḗ ”zittern, heben” mit dem charakteristischen kurischen Suffix -ing. Die Idee von A. Salys, daß die frühere Form ein anderes Suffix hatte, nämlich -ene oder -ine, läßt Zweifel deshalb aufkommen, weil die Form Kretene oder ähnlich in den Chroniken des Kreuzordens nur das Ergebnis der Verwirrung der Orthographie und Aussprache von Konsonanten g und j ist. 165