Simono Stanevičiaus tekstų daiktavardžio linksniavimo tipų hierarchija

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994) LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI Альбертас ROSINAS ІЄРАРХІЯ ТИПІВ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ У ТЕКСТАХ СИМОНА СТАНЕВІЧЮСА Уже понад 15 років тому в лінгвістичній літературі було висловлено думку, що відмінювання іменників литовської мови як у синхронних, так і в діахронних працях досліджують у порядку традиційних литовських відмін, і що цей порядок зовсім не вмотивований та умовний, оскільки не враховує ні роду іменників, ні подібності форм 1. Про те, що в мовній системі існує не лише умовний, а й природний порядок типів відмінювання, свідчать діахронічні дослідження, з яких видно, що впливають один на одного лише слова з певними основами: основа на *a* — на основу на *u*, основа на *įa* та основа на *ė* — на основу на *i*, основа на *į* та частково основа на *įa* — на основи на приголосний тощо. Однак не помічено, наприклад, ані найменшого впливу основ на *ā* і *ē* на основи на *u* чи *įu*. Ті типи відмінювання, між якими існує діахронічна й синхронічна взаємодія, у мовній системі мають бути поруч або принаймні близько один до одного [Girdenis, Rosinas 1977, p. 338]. Якщо прийняти це припущення, стає зрозуміло, що найнадійнішим критерієм для визначення природної класифікації типів відмінювання та їхньої взаємної ієрархії є частота спільних закінчень. Спільними вважаються не лише цілком однакові закінчення, а й такі, що відрізняються автоматичним фонологічним чергуванням a: e, ā: ē, а також закінчення, що виникли внаслідок систематичного скорочення і мають «давніший» та новіший фонетичні варіанти (наприклад, закінчення давального відмінка множини іменників основ на i)ā та ē у текстах С. Станевічюса — -uoms (пишеться -om’s) і -ums) 2. Маючи це на увазі, для дослідження ієрархії типів відмінювання іменників у текстах С. Станевічюса найважливішим індикатором типів відмінювання я обрав кількість спільних закінчень (m) у суміжних парадигмах («основах»). Наприклад, у парадигмах іменників літературної мови spiečius і papūpys є 8 спільних відмінкових форм — отже, індикатор подібності цих парадигм (m) дорівнює 8. Однак такий простий індекс був би не цілком точним, оскільки: 1) такі закінчення, як родовий відмінок множини, є спільними для всіх типів відмінювання; 2) кличний відмінок однини значно варіюється й залежить від конкретних слів або навіть ситуацій; 3) частота не всіх відмінків у тексті (разом 1 Plačiau žr. [Girdenis, Rosinas, 1977, p. 338]. 2 У цій праці закінчення розуміються традиційно — вони не поділяються на кінцеву частину основи («передзакінчення») і «власне» закінчення. Про можливість такого тлумачення див. [Girdenis, Rosinas, 1977, p. 340]. 112 і вага в системі) є однаковими; не можна порівнювати частоту (і вагу) таких центральних відмінків, як називний, родовий і знахідний відмінки однини, з таким периферійним відмінком, як місцевий відмінок множини. Першої та другої неточностей можна уникнути, усунувши з парадигм аномальні з цього погляду відмінки — кличний і родовий множини. Третю неточність можна пом’якшити, запровадивши певну поправку (pᵢ), що прямо чи опосередковано відображає частоту збігів відмінків у зв’язному тексті [Girdenis, Rosinas, 1977, p. 339]. Досліджуючи ієрархію типів відмінювання іменників у текстах С. Станявічюса, після різних спроб я встановив, що роль такої поправки для відмінків однини може виконувати дріб, приблизно рівний подвоєній відносній частоті відповідних відмінків у зв’язному тексті, а для відмінків множини — половині відповідної поправки для відмінків однини. Крім того, природні дані про частоту відмінків я значно округлив (див. таблицю 1). Таблиця 1 Поправки на подібність індексів типів відмінювання в текстах С. Станявічюса Однина Множина Н. 0,50 0,20 Р. 0,60 — Д. 0,10 0,05 З. 0,50 0,25 Ор. 0,15 0,05 М. 0,15 0,05 Ці поправки додаються до індексу, який показує тотожність закінчень двох відмінків, що належать до різних основ. Стисло ці обчислення можна описати формулою I = m + ∑ pᵢ, де m — кількість збіжних відмінкових закінчень, pᵢ — поправка для конкретного відмінка. Підрахунки частоти відмінків виконано на основі таких текстів С. Станявічюса: ”Szeszes pasakas Symona Stanewiczes” (Wylniuje, 1829, su prakalba, 16 p.), ”Daynas žemaycziu” (Wylniuje, 1829, 63 p.), ”Apey darima walge ysz kiarpiu islandu” (Wyjlniuy, 1823, 22 p.) і ”Historyia Szwenta” (Wylniuje, 1823, 70 p.). Обсяг текстів — 171 сторінка. Зі стилістичного погляду тексти неоднорідні. Вони складаються з авторських творів, фольклорних текстів, точніше текстів народних пісень; частину текстів умовно можна віднести до науково-популярного стилю. Це тексти, створені самим автором (передмова до байок ”Prakalba”, пісень ”Pratar ymas”). Два тексти (”Apey darima 113 «walge ysz kiarpiu islandu» та «Historyia Szwenta» є перекладами. Перший із них можна було б віднести до науково-популярних текстів, а другий — до художньої літератури. Після підрахунку частотності відмінків з’ясувалося, що найчастотнішим відмінком у текстах С. Станявічюса є родовий (одн. род. 29%, мн. род. 38%). Другими за частотністю є називний однини (27%) та знахідний множини (25%). Високу частотність родового відмінка в текстах С. Станявічюса, найімовірніше, зумовив науковий характер деяких текстів 3. Досліджуючи відмінювання в текстах С. Станявічюса, я зіткнувся з певними труднощами: 1) тексти С. Станявічюса написані на основі говірки південних жемайтів-відуклішців; у цій говірці (як і в усьому жемайтському діалекті) ненаголошені закінчення іменних частин мови скорочені й часто мають вокалізм іншої якості, ніж наголошені; 2) це скорочення уніфікувало деякі закінчення різного походження та спричинило різні морфологічні процеси, через які змішалися «баритонічні» іменники i-основи та «баритонічні» іменники ē- і iā-основ; 3) тому типи відмінювання, де це було можливо, я розрізняв лише за «окситонічними» словами, зробивши виняток для iu-основи, яка не має «окситонічних» форм, а також для тих випадків, коли «окситонічних» форм якоїсь основи в текстах С. Станявічюса не зафіксовано; 4) деякі відмінкові форми подаю реконструйованими відповідно до системи відмінювання в текстах С. Станявічюса. «Окситонічні» іменники в текстах С. Станявічюса відмінюються так: a основа ia₁ основа V. szin’s jawaw sweczias *swetey K. szina jawù kiala *swecziu N. Diewuy jawåns swecziuy *swetēm G. Diewa jawus kiala kialus Įn. layku jaways keliu klejeys Vt. kalne jawùse kialie kraujuse įa₂ основа ā основа V. žaltis riszey rasa dinas K. *žalce sopulu žimòs dinu N. žalcz iuy *petēms kalbay daynùms G. buri burius žima dinas Įn. buriu peteys kalbà mierom’s Vt. burie Žemaycziuse dino kalbose įā основа ē основа V. paty, žynia paczes dubie žiwes K. žynios kancziu dubies žiw iu N. paczey *pacziums *dubey gymyniems G. žyne *paczes dube žoles Įn. kancze marcz ioms garbe gism iemys 3 Статистичні підрахунки показують, що частотність відмінків залежить від того, до якого функціонального стилю належить текст. Наприклад, підрахунки частотності відмінків латиської мови, виконані С. Клавіною, свідчать, що в текстах наукового характеру найчастіше вживається родовий відмінок (близько 40%), а в художніх текстах — називний (близько 37%), (на родовий тут припадає лише близько 21%); див. [Клявина, 1976, с. 51—52]. 114 Vt. waldžio *kancziose *dubie *dubiese im основа if основа V. *dantys žwierys dalys dãlys K. gialžis dantu dalis dalù N. *dancziuuy *dantyms *szaley awyms G. zwiery *dantys daly dalys Įn. wagymy wagymys ugnymy szalymys Vt. *dantie *dantyse dalie szalyse u основа iu основа V. sunus sumus waysius waysey K. sunaus sunu waysiaus ãmžiu N. sunuy *sunams karaluy *waysems G. sunu sunus waysiu waysius Įn. sunumy *sunumys karalum *wayseys Vt. dangu *turguse pawojų *pawojuse Cm основа Cf основа V. wandù wandenys sesu *seserys K. wandens akmenu sesers *seseru N. *pimeniuy pimen yms dukterey *dukter yms G. akmeni wandenys duktery *dukterys Įn. wãndeniu pimenymys *sesere *dukterymys Vt. wandenie *wandenu se⁴ *seserie *dukteryse Бінарно зіставивши всі парадигми відмінювання іменників у текстах С. Станявічюса та виконавши підрахунки, я отримав такі результати (див. таблицю 2). Числа в точках перетину стовпців і рядків у таблиці позначають індекс подібності відповідних основ. З таблиці видно, що за подібністю типи відмінювання можна впорядкувати так: u, įu, a, įa₁, įa₂, im, if, Cm, Cf, ē, įā та ā, а також поділити на три класи, межі яких проходили б між основами įa₂ та im, Cf та ē. Точніше виявити взаємозв’язки між парадигмами допомагає методика ієрархічного групування. Найзручнішим із трьох можливих способів є так званий метод максимумів. Виконавши за цим методом усі процедури групування, я отримав таку бінарну класифікацію типів відмінювання іменників у текстах С. Станявічюса (див. рисунок 1). Як видно, іменники в текстах С. Станявічюса за подібністю типів відмінювання справді поділяються на три основні класи. До першого належать іменники основ u, įu та a, įa, до другого — іменники i- та приголосних основ, до третього — іменники основ ē, įā та ā. Неважко помітити, що всі слова першого класу чоловічого роду, другого класу — чоловічого й жіночого роду, а третього класу — жіночого роду (за рідкісними винятками: dėdė, valkata тощо). Отже, для мови текстів С. Станявічюса характерні три основні типи відмінювання іменників: I — чоловічий, II — змішаний, III — жіночий. Кожного 4 Пор. wandenuose StR 331, яке, найімовірніше, є верховинською рисою. 115 Рис. 1. «Дерево» ієрархічного групування типів відмінювання текстів С. Станявічюса. 116 Усередині типу виокремлюються два підкласи: у чоловічому виразна опозиція основ на u, įu та a, įa, у змішаному — опозиція основ на i та приголосний, а в жіночому — опозиція основ на ā, iā та ē. Таблиця 2 Індекси подібності типів відмінювання текстів С. Станявічюса Тип a | iā1 | iā2 | ā | iā | ē | ¹m | ¹f | u | įu | Cₘ | Cբ a | — | 12,45 | 9,45 | 1,5 | 1,5 | 1,5 | 1,1 | 0 | 4,45 | 6,7 | 3,3 | 0 iā1 | — | 11,6 | 1,5 | 1,5 | 2,65 | 2,65 | 1,15 | 4,45 | 6,7 | 4,45 | 1,15 iā2 | — | 0 | 0 | 1,5 | 3,75 | 2,65 | 4,45 | 6,8 | 5,95 | 2,65 ā | — | 12,1 | 6,2 | 0 | 1,1 | 0 | 0 | 0 | 2,25 iā | — | 6,2 | 0 | 1,1 | 0 | 0 | 0 | 2,25 ē | — | 1,15 | 2,25 | 0 | 0 | 1,15 | 3,4 ¹m | — | 12,5 | 1,1 | 1,1 | 8,3 | 8,25 ¹f | — | 0 | 0 | 7,2 | 9,25 u | — | 11,35 | 1,1 | 0 įu | — | 1,1 | 0 Cₘ | — | 10,4 Cբ | — Проведені дослідження дають підстави зробити обґрунтований висновок, що «дерево» типів відмінювання іменників у текстах С. Станявічюса загалом майже збігається з відповідним «деревом» сучасної літературної мови, лише воно дещо нижче й показує, що типи відмінювання іменників у говірці С. Станявічюса лише почали ставати подібними. Якби було враховано й «баритонічні» іменники, подібність типів відмінювання була б більшою. LITERATŪRA G i r d e n i s, R o s i n a s, 1977 — G i r d e n i s A., R o s i n a s A. Lietuvių kalbos daiktavardžio linksniavimo tipų hierarchija ir pagrindinės jos kitimo tendencijos (bendrinės kalbos ir žemaičių tarmės duomenimis). — Baltistika, 1977, T. 13(2). P. 338—348. К л я в и н я, 1976 — К л я в и н я С. П. Сопоставление статистических характеристик морфологических категорий в функциональных стилях латышского языка. — Valodas sistēma. Rīga, 1976. Lpp. 49—80. HIERARCHY OF THE DECLENSION TYPES OF THE NOUN IN SIMONAS STANEVIČIUS’ TEXTS Summary Statistics indicate that the nouns in S. Stanevičius’ texts fall into three main classes according to the isomorphism of their declension. The first class is represented by masculine nouns, the second — by masculine and feminine and the third — by feminine nouns. It follows that there are three main declension types in the nouns of S. Stanevičius’ texts, i. e. masculine, mixed and feminine, respectively. Each of these three types allows, furthermore, binary subdivision: u, įu:: a, įa (the masculine type), i:: consonant themes (the mixed type) and ā, iā:: ē (the feminine type). The dendrogram of the declension types almost correlates with the corresponding dendrogram of the contemporary literary language, however, the former being a bit lower; this shows that the inflectional types in S. Stanevičius’ dialect entered the process of mutual assimilation. 117