Daiktavardžių linksnių adverbializacija ir jų pateikimas „Lietuvių kalbos žodyne“

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXV (1995) LIETUVIŲ LEKSIKOLOGIJOS TYRINĖJIMAI Рита Шепетите АДВЕРБІАЛІЗАЦІЯ ВІДМІНКІВ ІМЕННИКІВ ТА ЇХ ПОДАННЯ У «СЛОВНИКУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ» Адвербіалізація, або прислівниковізація, визначається як «перехід інших частин мови до категорії прислівника» (LKM: 204); у найновіших працях із морфології литовської мови — як «функціональне творення прислівників», коли «через певні семантичні й функціональні обставини форми різних частин мови та словосполучення перетворюються на прислівники» (Paulauskienė 1994: 380—381). Адвербіалізацію відмінків у литовській мові докладно дослідив і описав K. Ulvydas; крім того, це мовне явище зазвичай розглядається в граматиках. У лінгвістичних працях такого типу, говорячи про прислівниковізацію, вживають такі характеристики: «не повністю втратив зв’язок з іменником», «проміжна стадія», «найбільше наближається до прислівників» (Ulvydas 1967: 7, 28, 30, Ulvydas 1959: 80) тощо. Під час укладання «Словника литовської мови» необхідно вирішити, чи зберегти за відмінком його статус, чи піднести його до рангу лексичної одиниці й вважати прислівником. Звичайно, поділ (групування) лексики на класи (частини мови) — дуже складна лінгвістична проблема. Прислівники ще більше ускладнюють ситуацію, адже це не клас лексики, що формально визначається: його єднає лише категоріальне значення обставини дії, точніше кажучи, те, що прислівники характеризують динамічну (дієслово) або статичну (прикметник) ознаку предмета. Якщо взяти до уваги, що усталені словосполучення, наприклад, одразу, докорінно, спочатку, у LKŽ вважаються прислівниками, стає незрозуміло, чому прислівником не вважається сполука į šalį (до боку) (до речі, у LKG — прислівник місця), семантично адекватна ілативу šalin, уживана в тих говорах, де ілатива як парадигматичного відмінка немає. Проблему розмежування частин мови розв’язує функціональна граматика; у мовленнєвому потоці вона взагалі не виникає. У традиційних граматиках (наприклад, LKM: 204), де частини мови перелічуються, визначаються та ілюструються прикладами, також немає значних труднощів із розглядом прислівниковізації. Труднощі починаються тоді, коли слова вносять до такого реєстру, як «Словник литовської мови», де слову потрібно надати морфологічну позначку частини мови. Насамперед слід оглянути, як у LKŽ подано адвербіалізовані відмінки іменників (1), по-друге, оцінити це подання (2) і зробити певні висновки (3). 1. Як уже зазначалося, укладачі словника, описуючи той чи інший іменник, дуже часто стикаються з проблемою: чи вважати семантично віддалений від парадигми відмінок прислівником і подавати його окремою словниковою статтею, чи «втиснути» його в ілюстрацію до відповідного іменника (іноді, щоправда, окремо 142 пояснюючи специфіку вживання). Най«складніші» відмінки — це знахідний, орудний і місцевий відмінки однини, а також орудний відмінок множини. Існування цієї проблеми дуже виразно видно в LKŽ, де трактування того чи іншого відмінка часто залежить від думки автора словника або редактора. Таку ситуацію можна було б пояснити тим, що укладачам словників, по суті, нема на що спиратися, тобто граматики литовської мови традиційно не визначають точно, які слова є «справжніми» прислівниками, а які — лише прислівниковізованими або «наближеними до прислівників» відмінками іменних частин мови. У першій граматиці литовської мови серед прислівників місця названо viduj, apačioj (PG: 506), серед прислівників часу — kartais, vakarais, naktimis (PG: 507); у ній також зазначено, що «як грецький давальний відмінок імен часто набуває природи прислівника, так аблятиви однини й множини багатьох імен, а особливо аблятиви знаряддя, перетворилися на прислівники, наприклад: pulku ir pulkais, vardu, skyriu, atviromis...» (PG: 508). У граматиках сучасної литовської мови, визнаючи за відмінками деяких іменників статус прислівника, стверджують, що «між іменними частинами мови та прислівником від самого початку формування цієї частини мови були, є (і, безперечно, будуть у майбутньому) перехідні явища — слова й конструкції, у яких уже можна помітити послаблення іменникових або дієслівних властивостей, але ще не можна констатувати повної прислівниковізації, наприклад:... pulku (пор. з PG: 508 — R.Š.), ratu, stulpu..., krante,..., viduryje..., užpakalyje, apačioje,..., krūvoje» (LKG: 428). У найновішій граматиці литовської мови, можна сказати, розмежування прислівників ще більше заплутано: у ній написано, що «між іменними частинами мови та прислівником від самого початку формування цієї частини мови були, є (і, безперечно, будуть у майбутньому) перехідні випадки — конструкції й слова, у яких справжнє прислівникове значення виявляється лише тоді, коли немає жодних означень, наприклад: iš matymo, iš ryto, ratu, būriu, šonu, žaibu. Але щойно такі конструкції та слова вживаються з означеннями, про їхню прислівниковість не може бути й мови, наприклад: iš ankstyvo ryto, dideliu būriu, dešiniuoju šonu» (DLKG: 411). Ці дві розлогі цитати наведено, щоб показати, що в граматиках литовської мови не обґрунтовано зарахування відмінків іменників до прислівників (наприклад, чому означення скасовує «справжнє прислівникове значення»?). Тому, зрозуміло, автори й редактори словника часто на власний розсуд зараховують (або не зараховують) певні відмінки іменників до класу прислівників. Наприклад, семантично випалий із парадигми так званий знахідний відмінок часу LKŽ систематично подає як ілюстрацію до іменника: наприклад, форма dieną, яку LKG вважає прислівником часу (LKG: 458), у LKŽ наведена у статті іменника diena як звичайна ілюстрація (Kam lengva dieną, kam naktį, o kam niekados Žr). Kartą також не подано в LKŽ окремою статтею, тоді як аналогічне sykį у LKG згадується серед прислівників часу (LKG: 455), а в LKŽ також подане окремою статтею з позначкою adv. Apačioje, як прислівник, у LKŽ окремо не виділяється, šaly (ir šalyje) подається як прислівник (очевидно, так буде зроблено і з viduje, viduryje, viršuje). Перегляд опублікованих томів LKŽ показує, що в його найновіших томах помітна тенденція послідовніше відокремлювати семантично «випалі з парадигми» відмінки й подавати їх окремими статтями як 143 прислівники. Однак і в них немає великої послідовності. Зазвичай виділяються ті відмінкові форми, що виражають час або місце, наприклад: pavakarė adv. ”перед вечором” (поруч стаття pavakarė sf. 1. ”час близько вечора, перед сутінками”); pavakariais adv. ”увечері, перед вечором”; pagiriomis ”після похмілля”; šalyje ”поблизу, поруч”; šalinis ”з боків, зі сторін”; kairėn ”у лівий бік”; kartais ”іноді, час від часу”; prieblanda ”надвечір”; prieblandžiu ”те саме”; priebrėkšmiu, priebrėkšmiais ”у сутінках, надвечір”; priekin ”далі в напрямку руху, уперед”; priešryčiu ”перед самим ранком”; šonais ”поруч”; šonan ”убік, геть”; tamsėje ”увечері або вночі, після смеркання”; tarpais 1 ”місцями, ділянками, де-не-де” і tarpais 2 ”іноді, час від часу”; daiktais ”місцями”; amžiais 1 ”увесь час, дуже довго” oran 1 ”надвір”; lauke ”зовні” тощо. Як прислівник виділено й деякі відмінкові форми зі значенням способу дії, наприклад: drauge 1 ”в одному гурті, разом, не окремо”; mainais ”обмінюючись, міняючись”; skyrium ”окремо”; choru ”усі разом, злагоджено”; balsu ”голосно, на голоси”; raštu ”письмово”; šuoliais ”стрибками, скоками, стрімголов”; risčia ”швидким, частим кроком (бігти, їхати верхи, їхати)” тощо. 2.1. Оцінюючи подання адвербіалізованих відмінкових форм іменників у LKŽ, насамперед слід наголосити на невідповідності між цим словником і LKG. Значну невідповідність між LKG та томами 1–8 LKŽ можна пояснити тим, що на час виходу цих томів словника LKG ще не було надруковано (1971). Починаючи з 9-го тому LKŽ ця невідповідність зменшується, але все ж зберігається. Наприклад, у LKŽ не винесені в окремі лексеми форми, які в LKG згадуються як прислівники (pagrioviais, patakiais — LKG: 443, senybėj, senybėse — LKG: 455, pradžioje — LKG: 456, popiečiu, prievakarėj — LKG: 458, prieblandelėj, prietemelėj, prietemeliais, prietemelytėj — LKG: 459, šešiose — LKG: 436) або як перехідні випадки (paavyzdžiais, pabalais, padebesiais, padirviais, pakluonėm, pakampėm тощо). 2.2. Не ставлячи під сумнів поділ прислівників у ”Lietuvių kalbos gramatika”, невідповідність між нею та словником дещо шокує. Однак якщо укладачі словника критично оцінюють дані LKG, хотілося б бачити точніші критерії виокремлення адвербіалізованих відмінкових форм у LKŽ. Хотілося б, щоб зберігалася певна система. Саме її LKŽ у цьому аспекті й бракує. 2.3. Можна припустити, що LKŽ спирається на лексикографічну традицію. Наприклад, у словнику F. W. Haacka (Haack 1730) як прислівники виділено: drauge adv., iš vidaus, iš viršaus, lauke adv. loci, laukan adv. loci, priešais (без позначки), rytmečiais adv. temp., rytą metą adv. temp., šalin adv. loc., vakarais adv. temp., vargu adv. dubit., у словнику Pil. Ruigio (Ruhig 1747), крім цих, ще винесено: apačioj adv., kartais (без позначки), čėsu adv., rytmetyj adv. У LKŽ не подано як окремі лексеми лише apačioj, rytmečiais і rytmetyj (маю на увазі опубліковані томи). У словнику G. H. F. Nesselmanno (Nesselmann 1851) окремими статтями виділено laukan, priešais (без позначки), čėsu, ¹ У LKG серед перехідних форм орудного відмінка множини згадується також pabobais, хоча це не форма відмінка, — парадигми іменника *pabobys узагалі не існує. 144 drauge, greta, lauke (ориг. laukia), šalia, šalimis, šalin із позначкою adv., lauke із позначкою adv. та поясненням ”eig. locat. von laukas”; форми apačioj, kartais, risčia, rytmečiais, suoliais, tarpais, prysokiais у статтях відповідних іменників; сполуки iš vidaus, iš viršaus, iš pradžios також у статтях відповідних іменників. У словнику, який у LKŽ позначено скороченням NdŽ, як прислівники виділено drauge, greta, laukan, oran; priešais, šalia, šalį, šalim, šalimis, šalin, šoriais, tarpais, iš karto, iš pradžios (правопис оригіналу — R.Š.); truputį — виокремлено як значення 2 іменника truputis. У LKŽ форми kruopą, kuliais, šuoliais, choru, laiku, mainais, metu, nakčia, paryčiais, pavakare, risčia, raštu, šonais подано як прислівники; у NdŽ немає ілюстративних прикладів відповідних іменників. Отже, було б неточно стверджувати, що в LKŽ дотримуються лексикографічної традиції. До речі, у виданнях словника сучасної мови (DŽ¹, DŽ²), який, схоже, укладено на основі LKŽ та його картотеки, традиції також не дотримано: не винесено як окремі прислівники choru, balsu (зазначено лише прислівникове значення орудного відмінка однини), laiku (виокремлено у DŽ²), iš karto, iš pradžių, paryčiais, pavakare, raštu тощо. 2.4. Отже, можна сказати, що в LKŽ розвивається лексикографічна традиція, тобто порівняно з попередніми литовськими словниками до класу слів-прислівників включають дедалі більше відмінкових форм. Однак впадає в око відсутність послідовної системи — незрозуміло, чому відмінкові форми одних іменників вважаються прислівниками, а інших, семантично аналогічних, — ні. Проілюструю це кількома прикладами. Форма pašalėje винесена як прислівник зі значенням ”поруч, поблизу”, nuošalėje подано як адвербіалізоване значення 2 іменника nuošalis; priešakyje і priekyje не винесені в окремі статті, але чомусь винесено форму prieky (хоча значення часу властиве й іменнику priekis). Форму priekin винесено, але не винесено аналогічну форму priešakin (”Jis žengia priešakin”). Винесено прислівник daiktais (”Upė daiktais išdžiūvusi K”), очевидно, так само вчинять і з vietomis, але аналогічну форму plotais (”Rugiai plotais išplikę K”) не виокремлено. Прислівник (за даними LKŽ) šoriais пояснюється так: ”місцями, поривами” і ”смугами, рисками”, однак ані gūsiais, ані ruožais не вважаються прислівниками. Nuorudeniu ”на початку осені, восени” винесено — apyrudeniu (Apyrudeniu numirė Grž) — у статті іменника, aptemiais — як прислівник, apytamsiais — як іменник тощо. 2.5. Слід зазначити, що в LKŽ як прислівники найчастіше розглядаються відмінкові форми зі значенням часу й місця; очевидно, вважається, що саме вони найшвидше випадають із парадигми. Відмінкові форми зі значенням способу дії (орудний відмінок однини й множини) у цьому аспекті значно ”обділені увагою”. Послідовно виокремлюються лише слова, що позначають спосіб пересування, — risčia, šuoliais; очевидно, буде винесено й žingine. Інші відмінкові форми іменників зі значенням способу дії (за винятком кількох — choru, balsu, mainais тощо) не подаються в окремих статтях — це форми ratu (пор. Paulauskienė 1994: 378), būriu, apskritimu, srove, jėga, lašais, vamzdžiu, tūta, glėbiais, gniužulais тощо. Не схильні виокремлювати й знахідний відмінок зі значенням кількості (за винятком kruopą), тобто форми kąsnį, krūvą, kupetą тощо. 2.6. Як видно з LKŽ, укладачам словника створюють труднощі димінутивні 145 зарахування до прислівників іменників, які зазвичай подаються в ілюстрації до статті основного слова. Наприклад, adv. kruopą ілюструється похідними kruopelę, kruopelytę. У подальших томах словника, визнаючи, що суфікси -elis, -ė, -ytis, -ė тощо є, так чи інакше, словотвірними формантами іменників, відмінкові форми демінутивних утворень, трактовані як прислівники, подаються в окремих статтях, наприклад: adv. riščia ir ristėlė, ristutė, adv. šuoliais, šuoliu ir šuoleliais, šuoleliu (але немає šuoliukais), adv. tarpais ir tarpėliais, tarpučiais, tarpukais. Але й ця система не витримується до кінця: наприклад, šalele подається у статті šalis. 3.0. Розглянувши деякі особливості подання адвербіалізації відмінків іменників у LKŽ, хотілося б зробити певні висновки. 3.1. Насамперед, LKŽ укладено без чітких критеріїв (або з їх непослідовним дотриманням), за якими визначається, які відмінки яких слів трактувати як прислівники, коли відмінок семантично ізольований (Ulvydas 1967: 7) і коли його закінчення «втрачає функцію показника відмінка» (Ulvydas 1959: 84). Те, що один відмінок іменника виступає підметом речення, інший — додатком, а третій — обставиною, ще не означає, що один із них семантично ізольований (diena prašvito; aš mėgstu dieną, nekenčiu nakties; dieną dirbu). Іменники з темпоральною семою в місцевому, орудному й знахідному відмінках можуть мати значення обставини часу, з локативною семою — обставини місця, а зі семою способу дії та кількості — обставини способу дії. Це парадигматичні значення відмінків; адже в граматиках указано знахідний часу (Jablonskis 1928: 73—74; LKG I: 197), орудний часу (Jablonskis 1928: 81—83 — ілюстрації: nakčia, protarpiais, gaidgyste тощо; LKG I: 201 — ілюстрація kartais (sic!)), орудний шляху (місця) (Jablonskis 1928: 79—81 — ілюстрації: tarpais, daiktais, ruožtais тощо; LKG I: 203), орудний способу дії (Jablonskis 1928: 86—88 — ілюстрації: balsu, šuoliais, kuliais; LKG I: 203—204), інесив часу та ілатив часу (LKG I: 206, 208). На мою думку, вживання таких форм без означень (це називають одним з основних показників «адвербіалізації» (Ulvydas 1963: 8; LKM: 204; DLKG: 411)) не є достатнім аргументом, щоб вважати їх прислівниками; навпаки, можливість уживати їх з означеннями свідчить, що це лише відмінок, а не лексема. Наприклад, сполуку didokais šuoliais у LKŽ подано у статті іменника šuolis, тоді як šuoliais винесено в окрему статтю прислівника; tarpučiais подано як прислівник (Tarpučiais geriau, kai negeria. Jrb), тоді як сполуку з аналогічним значенням (часу) — (Tokiais tarpučiais užeina lyt Jrb) — подано як ілюстрацію значення іменника tarpas. Очевидно, це лише ускладнює структуру словника. Ті прислівники, які формально є лише відмінковими формами, зазвичай не можуть мати жодних означень, наприклад: retkarčiais, priešokiais (іменник priešokis, очевидно, є лише зворотним утворенням), pašokom тощо. На належність знахідних відмінків зі значенням кількості, таких як trupuči, kruopą, kasnelį, valandėlę тощо, до парадигми відмінювання вказує також те, що вживані із запереченням вони переходять у родовий відмінок (palauk trupučio, nelauksiu nė trupučio), тобто поводяться як звичайні парадигматичні відмінки. 3.2. Позначку adv. слід ставити лише після ретельного з’ясування, чи справді відмінок випав із парадигми, чи його ще не можна «припасувати» до інших відмінків іменника. 146 Як користувачка литовської мови, слово kartais2 я шукала у статті іменника kartas (обидва пов’язані значенням часу), а слово kartu — в іншому місці словника. Jie sustojo greta (gretomis) — значення способу дії (greta — спосіб розташування предметів; подібними були б sustojo eile, eilėmis, eina vorele тощо); цими сполуками можна було б проілюструвати іменник greta. Greta у реченні Aš atsisėdau, o ji atsistojo greta було б прислівником (значення місця). 3.3. Більшість нерівностей у поданні адвербіалізації все ж слід пояснити тим, що в цьому аспекті немає теоретичного підґрунтя: у граматиках недостатньо обґрунтовано «перехід іменникових відмінків до прислівників і їх адвербіалізацію». LITERATŪRA DLKG — Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius, 1994. DŽ1 — Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius, 1972. DŽ2 — Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius, 1993. Haack F. W. 1730 — Vocabularium Litthuanico-Germanicum et Germanico-Littvanicum, Halle. Jablonskis J. 1928: Rygiškių Jono. Linksniai ir prielinksniai, Kaunas. LKG — Lietuvių kalbos gramatika 2, Morfologija, Vilnius, 1971. LKGI — Lietuvių kalbos gramatika 1, Fonetika ir morfologija, Vilnius, 1965. LKM — Jakaitienė E., Laigonaitė A., Paulauskienė A. Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius, 1976. LKŽ — Lietuvių kalbos žodynas 3—15, Vilnius, 1956 — 1991; II leid. 1—2, 1968—1969. NdŽ — Lietuvių rašomosios kalbos žodynas. Lietuviškai-vokiška dalis 1—5. Sudarė H. Niedermnas, A. Sennas, F. Brendris, A. Saly s, Heidelberg, 1932—1968. Neselmann G. H. F. 1851 — Wörterbuch der Littauischen Sprache, Königsberg. Paulauskienė A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius. PG — Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, Vilnius, 1957. Ruhig P. 1747 — Littauisch-Deutsches und Deutsch-Littauisches Lexicon..., Königsberg. Ulvy das K. 1959: Dėl vienaskaitos galininko prieveiksmėjimo dabartinėje lietuvių kalboje. — Lietuvių kalbotyros klausimai 2, 75—89. Ulvy das K. 1967: Vienaskaitos vietininkų prieveiksmėjimo klausimu.— Lietuvių kalbotyros klausimai 9, 6—42. ADVERBIALIZATION OF SOME SUBSTANTIVAL FORMS AND THEIR PRESENTATION IN THE DICTIONARY OF THE LITHUANIAN LANGUAGE Summary The article deals with the lexicographical problem of adverbialization. The author presumes that only those substantival forms which cannot be related to declensional paradigm of corresponding substantive, must be given separate entries in the dictionary as adverbs. The possibility of having attributes (bego šuoliais — bėgo dideliais šuoliais) and the usual transformation that takes place in negative sentences (davė truputį — nedavė nė trupučio) show that spoken forms belong to the class of nouns and not to the one of adverbs. 2 Beje, J. Jablonskis šį žodį pateikia kaip laiko įnagininko iliustraciją: Kartais ir vilkai moka pasirodyti meiliūs (Jablonskis 1928: 81). 147