Nauji Latvijos filologijos daktarai

с. 235, 238, про сполучники — с. 579). Найчастіше розглянуті в усій книжці тексти латиських народних пісень порівнюються з відповідними народними піснями найближчої до латиської — литовської — мови, а також із прикладами сучасної мови5, рідше — з відповідниками в германських, латинській та давньогрецькій мовах. Із праць латиських мовознавців найчастіше використовувалися дослідження Я. Ендзелінса, А. Уозуолса (Ozols)6, К. Дравіня (Draviņš), В. Рукєс—Дравіні (Rūķe— Draviņa) та інших авторів, а також «Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika» («Граматика сучасної латиської літературної мови». Рига, 1959—1962. Т. 1—2). Хоча від написання монографії до її друку минуло багато часу, завдяки широкому світогляду її автора, глибині дослідження та вічній актуальності самого матеріалу вона не застаріла. Сподіватимемося, що ця студія А. Гатеріса, яка заклала міцне підґрунтя, стимулюватиме подальші дослідження одного з найбільших скарбів латиської культури — народних пісень. Сама монографія, як, імовірно, і сподівався А. Дзеніс у згаданій статті, дочекається заслуженої уваги та фахових рецензій. Евія ЛІПАРТЕ НОВІ ДОКТОРИ ФІЛОЛОГІЇ ЛАТВІЇ Оскільки до балтистики належать не лише литуаністика, а й латвістика, повідомляємо також про деякі найважливіші події останніх років у латиському мовознавстві. Після відновлення незалежності (1990 р.) латвійське мовознавство значно вдосконалилося як якісно, так і кількісно. 13 листопада 1990 р. у Вільнюському університеті видатний латвійський мовознавець Антонс Брейдакс захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філологічних наук (нині цей ступінь прирівняно до ступеня габілітованого доктора) «Latviešu valodas latgalisko izlokšņu fonētika: diahronija un sinhronija» («Фонетика латгальських говірок латиської мови: діахронія та синхронія»). Через пару років, коли в Латвійській Республіці було запроваджено нові правила присудження ступенів доктора наук і габілітованого доктора, до нього долучилася чимала група нових докторів обох ступенів. Особливо щедрим був період від весни 1993 р. до осені 1994 р. Тоді 11 видатних латиських мовознавців за свої дослідження здобули ступені габілітованих докторів філологічних наук, а 9 дослідників мови захистили дисертації на здобуття ступеня доктора філологічних наук 5Для цього широко використовувалися збірники фольклору (народні пісні, зібрані Я. Балісом, Я. Довидайтісом, А. Юшкою), граматики М. Д. Кляйна, А. Шляйхера, К. Яунюса, Йонаса Ригішкіса, Я. Отрембського (Otrębski) та інших авторів, словники литовської мови, дослідження литовської мови К. Буги, Я. Яблонскіса, С. Даукантаса, Е. Френкеля, Е. Германа (Hermann), З. Зінкявічюса та інших мовознавців, різні литовські видання. 6Оскільки до виходу друком монографії, про яку йдеться тут, книжка А. Уозуолса «Latviešu tautasdziesmu valoda» («Мова латиських народних пісень». Р., 1961) була найґрунтовнішим систематичним дослідженням лексики й граматики (особливо синтаксису) латиських народних пісень, зрозуміло, що А. Гатеріс багато в чому спирався на згадану працю А. Уозуолса та інші праці цього дослідника латиських народних пісень, у яких, своєю чергою, згадуються й дослідження А. Гатеріса. 223 докторські дисертації. Крім того, право створювати комісії із захисту докторських дисертацій тепер має не лише Латвійський університет, а й Даугавпілський педагогічний університет та Лієпайська педагогічна вища школа. Це має сприяти збільшенню кількості молодих учених у Даугавпілсі та Лієпаї. До цього часу в обох згаданих вищих навчальних закладах захищено по одній дисертації на здобуття ступеня доктора філологічних наук у галузі мовознавства. 24 травня 1993 р. ступінь габілітованого доктора за сукупність праць на тему ”Aizgūtā frazeoloģija latviešu valodā” (”Запозичена фразеологія латиської мови”) здобув доцент факультету іноземних мов Латвійського університету Андрейс Вейсбергс (Veisbergs). Офіційні рецензенти — проф. габіл. д-р А. Блінкена, проф. д-р Б. Кангере, д-р М. Дячков. До захисту подано 31 публікацію (з них 8 книжок і підручників), більшість яких присвячена проблемам запозиченої лексики латиської мови. Ці публікації засвідчують всебічність, новизну й теоретичну глибину авторського підходу. Розглянуто 4000 латиських фразеологізмів, з яких 1560 визнано запозиченнями. А. Вейсбергс показує динамічність латиської мови, відзначає інтернаціоналізацію фразеологізмів, аналізує мотиви й процеси їх запозичення, класифікує фразеологізми з погляду етимології та стилістичного вжитку. Рецензенти позитивно оцінили широку ерудицію А. Вейсбергса — його знання багатьох мов світу, а також культури й історії народів. Слід додати, що А. Вейсбергс — наймолодший габілітований доктор серед латвійських мовознавців. 24 травня 1993 р. ступінь габілітованого доктора за сукупність праць на тему ”Dažu latviešu valodas vēstures problēmu risinājums” (”Розв’язання деяких проблем історії латиської мови”) здобув видатний латвійський мовознавець Константин Карулис. Офіційні рецензенти: проф. габіл. д-р М. Рудзите (Rudzīte), проф. д-р W. Schmidt, габіл. д-р С. Каралюнас. Сукупність праць, поданих на габілітацію, налічує 47 публікацій із трьох галузей історії мови: 1) аналіз і коментарі до мови старих латиських писемних пам’яток (статті про старі писемні пам’ятки, а також передмови й коментарі до п’яти книжок); 2) дослідження історії окремих латиських слів (статті про вживання окремих слів у старих писемних пам’ятках, а також про зміни їхніх форм і значень); 3) етимологічні дослідження (”Latviešu etimoloģijas vārdnīca”. Rīga, 1992. T. 1–2; кілька статей про походження деяких латвійських топонімів і ятвязьких слів). Найважливіша праця К. Каруліса не лише в латвійському мовознавстві, а й у балтистиці — ”Етимологічний словник латиської мови”. Це перший етимологічний словник, у якому узагальнено все, що в цій галузі зробили численні дослідники лексики латиської мови. Рецензенти, наголосивши на тому, що словник містить багато доповнених або цілком нових етимологій, ретельно проаналізували деякі з них і критично розглянули менш обґрунтовані тлумачення. Можна сподіватися, що цей етимологічний словник сприятиме подальшим дослідженням походження латиських слів. 21 червня 1993 р. ступінь габілітованої докторки за сукупність праць на тему ”Dienvidlatgales izloksņu leksika” (”Лексика південнолатгальських говірок”) здобула доцентка Лієпайської педагогічної вищої школи Антоніна Рекена (Reķēna). Офіційні рецензенти: проф. габіл. д-р М. Рудзите, проф. габіл. д-р В. Рукє-Дравіна (Rūķe–Dravina), габіл. д-р А. Сабаляускас. У дослідженнях А. Рекени питання діалектної лексики розглядалися в контексті мов- 224 з погляду тактів. Уперше в латиському мовознавстві багатий матеріал говірок Південної Латгалії було проаналізовано за кількома тематичними групами (назви ремесел, сільського господарства, землеробства, спорідненості, страв). Авторка виокремила 4 напрями дослідження: 1) зв’язки лексики говірок Південної Латгалії з мовами сусідніх народів (монографія, видана 1975 року Amatniecības leksika dažās Latgales dienvidu izloksnēs un tās sakari ar atbilstošajiem nuosaukumiem slāvu valodās. — (Лексика ремесел у деяких говірках Південної Латгалії та її зв’язки з відповідними назвами у слов’янських мовах") та кілька публікацій, у яких розглядалися успадкована й запозичена лексика різних тематичних груп, дієслова з префіксом da- та службове слово da, топоніми Південної Латгалії); 2) паралелі між успадкованою лексикою говірок Південної Латгалії та литовської мови (згадана монографія, інші публікації, у яких розглядалися спільні успадковані мовні явища, що збереглися в латгальських говірках; спільні запозичення обох мов, запозичення з литовської мови); 3) повний тритомний словник (90 авт. арк.) говірки Калупе (поданий до видавництва Центру культури Латгалії); 4) використання діалектних елементів у художній літературі (кілька публікацій про діалектизми, наявні в перекладі «Фауста» Ґете). Рецензенти також дуже високо оцінили діалектологічні дослідження А. Рекени, її дослідження мовних контактів загалом, а також її багаторічну плідну педагогічну працю. 21 вересня 1993 року ступінь доктора наук було присуджено Ельзі Кагайне, провідній науковій співробітниці Інституту латиської мови, за монографію «Semantiskie dialektismi Ziemeļrietumvidzemes izloksnēs» («Семантичні діалектизми в говірках Північно-Західної Відземе»), видану 1992 року в Ризі. Офіційні рецензентки: проф. д-р габіліт. М. Рудзите, проф. д-р габіліт. А. Рекена, проф. д-р габіліт. А. Блінкене; письмові відгуки надійшли від В. Віткаускаса (Інститут литовської мови), З. Зінкявічюса (Вільнюський університет), Л. Ваби (Інститут естонської мови). У монографії на тлі латиської літературної мови досліджено семантику говірок Північно-Західної Відземе (матеріал зібрано в 21 говірці); зроблено спробу з’ясувати процеси й причини виникнення семантичних відмінностей у діалектах, а також їхнє місце в загальній системі лексичної семантики в контексті різних лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників. У праці також висвітлено тенденції розвитку семантики, звернено увагу на типологічні паралелі й семантичні запозичення. У цьому аспекті особливу увагу приділено семантичним паралелям, які могли виникнути під впливом прибалтійсько-фінських мов (вплив саме цих мов зумовлений географічним положенням досліджуваного ареалу). Докладніше проаналізовано три групи семантичних паралелей: 1) семантико-граматичні паралелі (особливо вживання конструкції дієслово + прислівник); 2) семантичні паралелі, пов’язані зі специфічними значеннями місцевих форм слів galva, koja, roka, mugura; 3) семантичні паралелі, пов’язані зі специфічними значеннями окремих слів (наприклад, дієслова likt). Цю монографію визнано дуже вагомим і цінним внеском у латиське мовознавство, особливо в царину семантики, яку досліджено порівняно мало. 12 жовтня 1993 року ступінь доктора наук за сукупністю праць на тему «Latviešu terminoloģijas izstrādes principi» («Принципи розроблення латиської термінології») отримала завідувачка відділу термінології Інституту латиської мови Valentīnia Skujiņa (Скуїня). Офіційні рецензенти: проф. д-р габіліт. А. Блінкене, д-р габіліт. К. Каруліс, проф. д-р габіліт. Я. Розенбергс. 225 В. Скуїня 30 років практично працювала в галузі латиської термінології та написала 20 статей і монографію, присвячених питанням теорії й практики термінології. У цих працях викладено теоретичні засади латиської термінології, конкретизовано загальне поняття терміна, уточнено його специфіку, характерні ознаки та місце в лексичній системі. На основі дуже багатого матеріалу та висновків, зроблених у процесі його аналізу, охарактеризовано інтра-, інтер-, екстралінгвістичні й інші принципи термінологічної роботи, визначено найпродуктивніші моделі творення латиських термінів. Звернено увагу на надзвичайно актуальне питання національних та інтернаціональних запозичень, тобто встановлення суворих критеріїв запозичення термінів і добору латиських назв замість непотрібних запозичень. Тому праці В. Скуїні особливо актуальні для практики латиської мови, а її монографія дає підстави говорити про термінологію як про самостійну галузь науки Латвії. 2 листопада 1993 року ступінь доктора наук за сукупністю праць на тему «Romānų cilmes aizguvumi latviešu valodā» («Запозичення романського походження в латиській мові») присуджено доцентові факультету іноземних мов Латвійського університету Andrejui Bankavui. Офіційні рецензенти: проф. д-р габіліт. А. Блінкена, проф. д-р габіліт. Я. Розенбергс, проф. д-р габіліт. А. Вейсбергс. Сукупність праць, поданих до захисту, становить понад 30 наукових статей на тему, важливість якої в латиському мовознавстві досі не була належно усвідомлена. Дослідження А. Банкава, що спираються на дуже багатий матеріал, свідчать: у латиській мові є численні запозичення (близько 3 тисяч) із романських мов. Крім того, у публікаціях автора розрізнено прямі й опосередковані запозичення, тобто зазначено, які слова прийшли безпосередньо з романських мов, а які — через інші (мови-посередники). Запропоновано також історичну періодизацію запозичення романізмів — виділено три етапи їхнього входження до латиської мови. Увагу приділено також тематичним групам запозичень і семантичним зв’язкам між цими словами: їхнім значенням у латиській мові та в мові-джерелі. Рецензенти наголосили на новаторському характері праць А. Банкава та їхньому значенні для заповнення великої прогалини в латиському мовознавстві. Було висловлено побажання узагальнити результати виконаної роботи в монографії або словнику запозичень, оскільки так вони стануть доступнішими й зручнішими для використання в працях інших дослідників. 14 грудня 1993 року ступінь доктора наук за сукупністю праць на тему «Latviešu jūras zvejas leksikas analīze (reljefs, jūra, flora, fauna)» («Аналіз лексики латиського морського рибальства (рельєф, море, рослинний і тваринний світ)») отримала провідна дослідниця Інституту літератури, фольклору та мистецтва Benita Laumanė. Офіційні рецензенти: проф. д-р габіліт. М. Рудзите, проф. д-р габіліт. А. Рекена, д-р габіліт. А. Сабаляускас. Наукові інтереси здобувачки переважно пов’язані з ареальною лінгвістикою та дослідженням лексики рибальства. Сукупність праць, поданих до захисту, охоплює монографію «Zvejvietu nosaukumi Latvijas PSR piekrastē» («Назви місць рибальства на узбережжі Латвійської РСР»), видану 1987 року в Ризі, і низку опублікованих статей, у яких розглянуто терміни рельєфу узбережжя, назви морської флори й фауни. І монографія, і статті ґрунтуються на багатому фактичному матеріалі, який авторка збирала з шістдесятих років. У публікаціях лексичний матеріал розглянуто всебічно: зроблено спробу з’ясувати історію, походження, поширення в латиських говірках і вживання різних термінів та назв 226 у писемних джерелах; аналізується структура та семантика назв, пояснюються способи їх творення. Крім того, Б. Лаумане написала й передала до друку монографію обсягом 18 авторських аркушів «Земля, море, рибальські місця» («Земля, море, місця для рибальства»). 14 грудня 1993 р. ступінь габілітованого доктора за монографію «Культура мови в теоретичному аспекті» надано доцентці факультету філології Латвійського університету Інті Фреймане. Офіційні рецензентки: проф., габілітована докторка М. Рудзите, проф., габілітована докторка А. Блінкена, габілітована докторка В. Скуїя. Спираючись на дуже великий мовний матеріал (близько 150 тисяч одиниць) і висновки інших дослідників мови (особливо російських і чеських мовознавців), І. Фреймане сформулювала власну концепцію культури мови та літературної норми. Серед завдань праці авторка визначила: 1) створення теоретичного підґрунтя мовознавства; 2) збирання мовного матеріалу; 3) вибір і опис методів та засобів аналізу. Відповідно до цих завдань авторка сформувала також розділи монографії: 1) «Культура мови як галузь науки» (розглядаються найважливіші функції мови); 2) «Основні питання теорії культури мови» (мова розглядається як структурно-функціональна система); 3) «Функціональні порушення норм латвійської літературної мови в теоретичному аспекті» (у цьому найбільшому розділі докладно аналізуються та класифікуються мовні помилки найрізноманітніших рівнів, а також розглядається адаптація іншомовних слів у латвійській мові); 4) «Функціональне використання мовних засобів». Хоча рецензентки й наголосили, що деякі теоретичні питання мови можуть бути предметом дискусії (наприклад, визначення поняття культури мови, трактування конкретних прикладів або їх віднесення до певної підсистеми мови тощо), монографію визнано вагомою працею не лише для теорії латвійської літературної мови, а й для мовної практики. Авторці рекомендували на основі матеріалу третього розділу монографії укласти практичний посібник із культури мови. 30 листопада 1993 р. ступінь габілітованого доктора за монографію «Ницська говірка», видану 1989 р. у Ризі, здобула старша наукова співробітниця Інституту латвійської мови Брігіта Бушмане. Офіційні рецензентки: проф., габілітована докторка А. Блінкена, проф., габілітована докторка М. Рудзите, габілітована докторка Е. Кагайне. Ця монографія — один із найґрунтовніших описів латвійських говірок, підготовлених за останні десятиліття. На основі зіставлення розмовної мови та народних пісень у ній досліджено фонетичні й морфологічні явища Ницської говірки, які відрізняються від загальнолатвійської мови й не поширені в інших говірках. Докладно описано лексичні та семантичні діалектизми народних пісень, записаних у Ниці. Розглядаючи характерні фонетичні й морфологічні особливості, з’ясовано, які з ознак, зафіксованих у піснях, уже не трапляються в розмовній мові. Діалектні особливості народних пісень доповнено матеріалом, записаним у говірці протягом останніх десятиліть, і частково схарактеризовано з погляду їхнього походження. За монографію 1990 р. авторці присуджено премію Я. Ендзелінса та меморіальну відзнаку А. Абеле. 20 січня 1994 р. у Вільнюському університеті — дисертацію на здобуття ступеня габілітованого доктора «Просодія складу у верхньолатвійських говірках: експериментальне дослідження» 227 Дисертацію («Просодія складу у верхньолатиських говірках: експериментальне дослідження») захистила завідувачка кафедри латиської мови та літератури Педагогічного факультету Латвійського університету Даце Маркус. Офіційні опоненти: д-р габілітований Е. Кагайне, д-р габілітований С. Каралюнас; письмові відгуки надійшли від кафедри балтійських мов Філологічного факультету Латвійського університету (проф. д-р габілітована М. Рудзите, викл. Я. Кушкіс), а також від Інституту латиської мови (д-р Я. Валдманіс). У дисертації експериментальним методом досліджено 18 говірок (16 із них — за повною програмою перевірки просодії складу). Більшу частину роботи виконано в лабораторії експериментальної фонетики та Обчислювальному центрі Вільнюського університету з використанням комп’ютерних програм проф. А. Гірденіса. Уперше в латиському мовознавстві з фонологічного погляду й систематично проаналізовано інтонації складу в говірках одного діалекту, виявлено їхні варіанти та зміни, експериментальним методом перевірено висновки щодо домінантних диференційних ознак у системах наголосу селійських і неселійських говірок, щодо фонологічних опозицій, моделей наголосу та нейтралізації фонем. Таким чином, опис просодичної системи селійських і неселійських говірок верхньолатиського діалекту, здійснений Д. Маркус, пройшов експериментальну перевірку (роботу доповнюють 137 осцилограм і спектрограм), математично доведений і обґрунтований з погляду мовознавства. Рецензенти наголосили на значущості висновків Д. Маркус для латиської фонології, їхній важливості для оновлення й розвитку латиської експериментальної фонетики та фонології, а також для подальшого розвитку латиської діалектології. 20 вересня 1994 року ступінь доктора габілітованого за сукупністю праць «Походження, історія та сучасне вживання лексики латиської мови» («Походження, історія та сучасне вживання лексики латиської мови») здобув провідний науковий співробітник Інституту латиської мови Оярс Бушс (Bušs). Офіційні рецензенти: проф. д-р габілітований Я. Розенбергс, проф. д-р габілітований А. Вейсбергс, д-р габілітована Е. Кагайне. До захисту подано збірку з 50 наукових статей, опублікованих після 1980 року. Автор згрупував свої праці у п’ять розділів: 1) питання теорії лексикології (про кодифіковані норми літературної та розмовної мови й діалекту, так звані лексичні інтернаціоналізми, семантику значень і форм власних назв тощо); 2) окремі аспекти історії апелятивної лексики латиської мови (про запозичення з германських і куршських мов, паралелі семантичної структури слів балтійських і прибалтійсько-фінських мов тощо); 3) особливості походження топонімів Латвії (про куршські та деякі інші гідроніми, наприклад, проблеми синхронного латиського мовознавства визнано однією з найхарактерніших особливостей наукової діяльності О. Бушса. Водночас було висловлено побажання, щоб він більше зосередився на одному напрямі досліджень, аби в майбутньому з’явилися і наступний том «Топонімів Латвії», і нова монографія про куршів. 18 червня 1993 року дисертацію «Фонотактична структура коренів іменників у сучасній латиській мові (у зіставленні із сучасною литовською мовою)» («Фонотактична структура коренів іменників у сучасній латиській мові (у зіставленні із сучасною литовською мовою)») захистила завідувачка кафедри латиської мови та літератури Лієпайської педагогічної вищої школи Дзінтра Шульце. Наукові керівники дисертації: д-р габілітований Л. Цеплітіс (Ceplitis), проф. д-р габілітований А. Гірденіс; офіційні опоненти: д-р габілітований А. Сабаляускас, доц. д-р Д. Маркус. У дисертації з фонотактичного погляду розглянуто морфеми коренів простих іменників: визначено їхню фонотактичну структуру та сполучення фонем у цих коренях; проаналізовано сполучення приголосних фонем у різних позиціях (на початку, у середині й наприкінці кореня); досліджено сполучення голосних із приголосними та частотність їх уживання в коренях (окремо розглянуто корені з одним голосним — у розділі I роботи, а з двома голосними — у розділі II). Визначено також продуктивність фонотактичної структури коренів і порівняно фонотактичну структуру іменників у латиській та литовській мовах (на підставі дисертації В. Каросієне «Фонотактична структура коренів іменників у сучасній литовській мові»). Зроблено висновок, що фонотактична структура обох мов близька до індоєвропейської моделі, а основні структурні типи повністю збігаються. Рецензенти наголосили на новаторстві дисертації та її великому значенні не лише для латиського мовознавства (особливо для закладення теоретичних та емпіричних основ морфонологічної системи), а й для балтистики та індоєвропеїстики. Крім того, цю працю можна використовувати у викладанні мов і логопедії (у додатку до дисертації також подано фонотактичний аналіз латиської «Абетки»). Було також відзначено сумлінність і самостійність дисертантки та висловлено побажання, щоб дослідження продовжилося й охопило матеріал інших частин мови та інших мов. 21 вересня 1993 року дисертацію «Дієслово в говірках Красловаса, Аулеяс, Скайстас та Ізвальтас» («Дієслово в говірках Красловаса, Аулеяс, Скайстас та Ізвальтас») захистила викладачка кафедри балтійських мов Філологічного факультету Латвійського університету Лідія Лейкума. Наукова керівниця дисертації — проф. д-р габілітована М. Рудзите; офіційні рецензенти: проф. д-р габілітована А. Рекена, проф. д-р габілітований А. Брейдакасс, д-р А. Стафецка. Ця дисертація — перше дослідження, спеціально присвячене дієслову в латиських говірках. Як зазначає авторка, система дієслова в чотирьох розглянутих говірках Південної Латгалії цікава переплетенням архаїчних форм та інновацій, а також наявністю деяких дуже рідкісних форм. Систему дієслова та його форм розглянуто в порівнянні з літературною латиською мовою, іншими говірками, литовською та слов’янськими мовами (цим питанням присвячено два розділи роботи: II. Фінітні форми; III. Афінітні форми). У роботі також з’ясовано роль різних екстралінгвістичних чинників у формуванні досліджених говірок (про це йдеться в першому розділі), показано причини та тенденції змінності або стійкості системи дієслівних форм. До дисертації додано список дієслів, їхніх форм і значень, таблиці та карти, на яких 229 показано поширення обговорених форм у досліджених говірках. 12 жовтня 1993 р. ступінь доктора за сукупність праць на тему ”Galvenās leksikogrāfijas problēmas” (”Найважливіші проблеми лексикографії”) присуджено доцентові факультету іноземних мов Латвійського університету Janiui Raškevičiui (Raškevičs). Офіційні рецензенти — проф. габіліт. д-р V. Agamdzanova, д-р M. Stengrevica, д-р J. Sylis (Silis). Як зазначили рецензенти, J. Raškevičius дуже плідно працює в галузі практичної лексикографії: він є одним з авторів латисько-англійських та англійсько-латиських словників, що неодноразово виходили друком, автором виданого 1993 р. ”Angļu—latviešu frazeoloģiskās vārdnīcas” (”Англо-латиського фразеологічного словника”), укладачем ”Latviešu—angļu sarunvārdnīcas” (”Латисько-англійського розмовника”), що витримав два видання, а також ”Dictionary of verb—adverb nouns” (Словника дієслівних і прислівникових іменників: Rīga, 1971). J. Raškevičius опублікував також статті, присвячені проблемам лексикографії. 2 листопада 1993 р. дисертацію ”Baltijas jūras somu geografiskie apelatīvi un to relikti Latvijas vietvārdos” (”Географічні апелятиви прибалтійських фінів та їхні релікти в латвійських топонімах”) захистила наукова співробітниця Інституту латиської мови Kersti Boiko. Офіційні рецензенти: проф. габіліт. д-р M. Rudzytė, д-р L. Vaba, д-р O. Bušas. У дисертації розглянуто латвійські топоніми, що містять географічні апелятиви прибалтійсько-фінського походження та їхні релікти. Географічні апелятиви часто можуть указувати на субстрат національної меншини (рідше — на запозичення) і можуть сприйматися як неперекладні слова, що не мають відповідника. Оскільки географічні апелятиви дуже часто використовуються в творенні топонімів, досліджені топоніми становлять значну частину всіх прибалтійсько-фінських топонімів у Латвії. Як зазначили рецензенти, цілі праці — запропонувати нові етимології топонімів і систематизувати наявні; визначити ареали поширення прибалтійсько-фінських географічних апелятивів і ареальні зв’язки латвійських топонімів з естонськими діалектами — не лише досягнуто, а й перевершено, оскільки дисертантка надає також ґрунтовні уточнення щодо територій проживання естонців і лівів та можливих міграцій. Варто також зазначити, що ця дисертація — перше дослідження, захищене в Ризі, присвячене винятково фіно-угорським мовам. Тому запропоновано присудити авторці також ступінь доктора фіно-угристики. 30 листопада 1993 р. дисертацію ”Galvas un plecu segu nosaukumi latviešu valodas izlokšņēs”. (”Назви головних і плечових покривал у латиських говірках”) захистила наукова співробітниця Інституту латиської мови Ilga Jansone. Офіційні рецензентки: проф. габіліт. д-р M. Rudzytė, габіліт. д-р E. Kagaine, д-р B. Reidzāne; письмовий відгук надійшов також від габілітованого доктора історичних наук A. Alsupes. Праця присвячена одній тематичній групі лексики латиських говірок — назвам тканих головних і плечових покривал. У дисертації використано як мовний (говірковий), так і етнографічний матеріал (етнографічний опис досліджуваних реалій подано в першому розділі дисертації). Мета праці: 1) подати деталізовану сукупність назв досліджуваних реалій у латиських говірках (розділ II); 2) з’ясувати основні принципи семантичної мотивації цих назв (розділ III, у якому докладно проаналізовано назви 230 методи укладання та ознаки мотивації); 3) подати можливі етимології. Наприкінці праці наведено 7 карт, що показують поширення досліджуваних назв у говорах. Усі рецензентки дисертації визнали, що авторка праці досягла поставлених цілей. На думку самої дисертантки, щоб отримати повне уявлення про назви головних і плечових покривал у латвійських говорах, потрібне також узагальнювальне дослідження назв нитяних головних покривал. 21 грудня 1993 р. докторську дисертацію «Žiemelvidzemes izlokšņu salīdzinājumi un to leksikogrāfiskā interpretācija» («Порівняння говорів Північної Відземе та їхня лексикографічна інтерпретація») захистив науковий співробітник Інституту латвійської мови Agris Timuška. Офіційні рецензентки: проф. габіліт. д-р M. Rudzytė, габіліт. д-р E. Kagaine, проф. габіліт. д-р A. Blinkena; письмовий відгук надійшов від Інституту литовської мови (K. Morkūnas). У дисертації розглянуто один із типів діалектних словників — асептичний словник, що лексикографічним способом відображає окреме мовне явище. Основу дисертації становить словник, підготовлений автором спільно з філологинею M. Putninia (Putniņa) (близько 20 друк. арк.) і поданий 1991 р. до видавництва «Zinātne», — «Sinoles izlokšnes salīdzinājumu vārdnīca» («Словник порівнянь Сінолського говору»). Це перший словник такого типу в латвійській діалектній лексикографії. M. Putninia підготувала матеріал діалектного словника, а завданням дисертанта було визначення принципів побудови словника, лексикографічне опрацювання матеріалу та семантичний аналіз. Ці питання розглядаються й у дисертації. У її вступі стисло подано відомості також про попередні дослідження порівнянь (як приклад для укладання згаданого словника використано й «Словник порівнянь литовської мови» K. B. Vosylytes). У першій аналітичній частині дисертації порівняння з говорів охарактеризовано шляхом зіставлення з відповідниками в літературній мові, а також за їхньою тематикою та семантикою; у другій частині подано вступ до словника порівнянь і 313 заголовних слів (словникових статей), що починаються літерами a, b, ž. У рецензіях позитивно оцінено новаторський характер словника, наголошено на його актуальності, заглибленості дисертанта в лексикографічну роботу та вмінні пояснювати значення слів і порівнянь. Було висловлено побажання якнайшвидше видати словник, а його авторові — продовжити розпочате дослідження діалектних порівнянь, звернувши увагу й на інші типи порівнянь, не розглянуті в цій дисертації. 21 грудня 1993 р. докторську дисертацію «Funkcionālie verbi veclatviešu rakstu valodā» («Функціональні дієслова в давній латвійській писемній мові») захистила наукова співробітниця Інституту латвійської мови Sarmytė Lagzdinia (Sarmīte Lagzdiņa). Офіційні рецензенти: проф. габіліт. д-р A. Blinkena, габіліт. д-р K. Karulis, проф. габіліт. д-р J. Rozenbergas; письмові відгуки надійшли від габіліт. д-ра A. Bankavo (Латвійський університет) та A. Paulauskienės і J. Balkevičiaus (Вільнюський університет). Терміном функціональні дієслова (ФД) тут названо дієслова в аналітичному сполученні «дієслово + іменник», яке виражає одне дієслівне поняття і в синтаксичній структурі речення утворює аналітичний предикат. Мета праці — виявити в давніх латвійських писемних джерелах певні дієслівні сполучення зазначеної структури, що утворюють або можуть утворювати аналітичний предикат, і з’ясувати та описати їхні особливості. Дослідження присвячено або здат- 231 ним утворювати аналітичний предикат, а також з’ясуванню й опису їхніх особливостей. Тому, спираючись на теоретичну концепцію та систему класифікації груп ФД, прийняті в німецькому мовознавстві, дисертантка розробила точну методику опису. ФД проаналізовано за семантичним характером у трьох групах, що відповідають трьом розділам дисертації: 1) дуративні; 2) трансформативні та 3) каузативні ФД. У праці розглянуто моделі груп ФД, утворені в давній латвійській писемній мові певним функціонально-семантичним варіантом; подано синтаксичні й семантичні характеристики цих моделей та їхніх компонентів, зазначено особливості морфосинтаксичної реалізації й семантичні функції компонентів моделей речень, з’ясовано семантичні обмеження щодо вибору предикативного іменника тощо. Рецензенти наголосили на значущості та актуальності цієї праці для латвійського мовознавства, адже синтаксис, особливо історичний, досі досліджували менше, ніж інші галузі мови. 29 грудня 1993 р. у Вільнюському університеті докторську дисертацію «Latviešu valodas Augšzemes sēlisko izloksņu prosodija un vokālisms: Eksperimentālie pētījumi» («Просодія та вокалізм селицьких говорів Аугшземе латвійської мови: експериментальні дослідження») захистив Посол Латвійської Республіки в Литві Albertas Sarkani. Науковий керівник дисертації — проф. габіліт. д-р A. Girdenis, офіційні опоненти: доц. д-р Ž. Markevičienė, проф. габіліт. д-р A. Breidakas. Письмові відгуки надійшли від кафедр балтійських мов факультету філології та латвійської мови й літератури педагогічного факультету Латвійського університету. У дисертації експериментальним шляхом перевірено досі не досліджений вокалізм селицьких говорів і вперше проведено психофізичний аналіз. Більше уваги приділено просодичним явищам; проаналізовано тривалість та інтенсивність голосних і дифтонгів, основний тон. Зроблено новий і цікавий висновок, що інтонаційні акценти мають музичний тип. Це твердження потребує подальшого дослідження, оскільки явище може бути дуже архаїчним. Під час захисту дисертації висловлено думку про необхідність комплексного дослідження просодем і тонем балтійських мов (латвійської та литовської) на підставі спільних балтійських слів, а також загалом про потребу співпраці фахівців із балтійської філології. 21 червня 1994 р. докторську дисертацію «Lituānismi dažās Lietuvas pierobežas sēliskajās izloksnēs (Akniste, Gārsene, Laši, Prode)» («Литуанізми в кількох селицьких говорах литовського прикордоння (Акнисте, Гарсене, Лаши, Пруоде)») захистила викладачка кафедри латвійської мови Даугавпілського педагогічного університету Vilma Šaudinia (Šaudiņa). Офіційні рецензенти: проф. габіліт. д-р A. Breidakas, габіліт. д-р B. Laumane, д-р L. Baluode (Balode). Ця дисертація — перша в латвійському мовознавстві праця такого обсягу, присвячена розгляду литуанізмів у певному ареалі. Основну увагу дисертантка зосередила на характеристиці литуанізмів у згаданих говорах, їхній адаптації (розділ III праці), визначенні їхнього віку та тематичного розмаїття (розділ IV). У дисертації охарактеризовано також мовну ситуацію в досліджуваних говорах (розділ I, у якому добре проаналізовано й рукопис «Словника гарсенішського говору» J. Kulitano), розглянуто критерії виявлення литуанізмів і з’ясовано причини їхнього запозичення (розділ II). Додаток до дисертації становить словник литуанізмів, до якого, на жаль, включено лише литуанізми, характерні для досліджуваних говорів (не включено й 232 у латиській літературній мові вживаються литуанізми, наприклад, gėmis, paģiras, хоча й останні в дисертації згадуються досить часто). На думку рецензентів, краще було б включити до словника всі литуанізми, адже сама дисертантка визнає, що узагальнювального дослідження цих запозичень у латиському мовознавстві досі немає. Крім того, у словнику дисертантка подає етимології розглянутих литуанізмів, понад чверть яких вона з’ясувала самостійно. І авторка, і рецензенти наголосили також на практичному значенні дисертації: матеріал, зібраний за запитаннями анкети, складеної дисертанткою, можна використовувати як для укладання словників латиських говірок, так і на семінарах із діалектної лексики та мовних контактів (у Даугавпілському педагогічному університеті це вже практикується), а також в інших сферах. 20 червня 1995 р. у Лієпайському педагогічному вищому навчальному закладі викладачка цього закладу Vilma Kalmė захистила докторську дисертацію «Vingrošanas termini latviešu valodā» («Терміни гімнастики в латиській мові»). Офіційні рецензенти дисертації: габілітований доктор В. Скуїня, доцент, доктор Г. Смілтнієце, професор, габілітований доктор Й. Розенбергас. У дисертації розглянуто лексику одного виду спорту — гімнастики, проаналізовано зміни термінів цієї галузі від 60-х років XIX ст. до сьогодення та наведено конкретні рекомендації щодо вдосконалення латиських гімнастичних термінів. Специфіка дослідження В. Калме зумовлена специфікою обраної галузі — гімнастики: тут як термінологічні одиниці вживаються не лише терміни, а й цілі синтаксичні конструкції. Через це розширюються межі самого поняття термін. На жаль, як зазначили рецензенти, не завжди зрозуміло, за якими критеріями деякі спортивні команди вважаються командними термінами або конструкції, що позначають виконання певних елементів (тобто описи цих елементів), — термінами словосполучення чи термінами речення. Однак, попри цю неоднозначність, рецензенти високо оцінили особливе значення дисертації не лише для спортивної термінології, а й для розвитку латиського термінознавства загалом. Evija LIPARTĖ НА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ВАЛІЇ ДАМБЕ (1912–1995) 15 жовтня 1995 р. у Ризі померла видатна латиська мовознавиця Валя Дамбе (Vallija Dambe), завершивши свій земний шлях на Лісовому цвинтарі цього міста. В. Дамбе була однією з небагатьох латиських мовознавиць, які пов’язували сучасне латиське мовознавство з довоєнним Латвійським університетом і найкращими традиціями цього осередку латиської культури. В. Дамбе народилася 26 травня 1912 р. у Ризі. У 1941 р. закінчила відділення класичної філології Латвійського університету. Окрім класичної філології, в університеті вона також відвідувала лекції з балтійської філології. Від 1946 р. В. Дамбе працювала в Інституті мови та літератури Академії наук Латвії. У 1963 р. за дослідження латиської топоніміки їй було присуджено ступінь кандидата філологічних наук без захисту спеціальної дисертації. Серед її досліджень особливо варто відзначити студію «Топоніми Блідієне як 233