Paminklas Janui Safarewicziui

найважливіші праці, що описують і досліджують литовську, латиську та давньопрусську мови. Окрім цих оглядів, наприкінці книги знаходимо також докладний (184 позиції) загальний покажчик літератури: окремі й колективні праці, видані в Литві, Латвії та інших країнах, продовжувані й періодичні видання, присвячені як загальним питанням балтійського мовознавства, так і одній із мов — литовській, латиській чи давньопрусській. Щоправда, у покажчику літератури також варто виправити кілька дрібних коректурних помилок: J. GERULIS. Senieji lietuvių skaitimai (p. 408; 20-oji pozicija) =... skaitmai; P. JONIKAS. Lietuvių bendrinės rašomosios kalbos kūrimasis antroje XIX a. pusėje (412; 119) =... kūrimasis antrojoje XIX a. pusėje; V. PAULAUSKAITĖ (412; 151) = V. PAULAUSKIENĖ; A. UBEKAITĖ (413; 176, 177) = A. UBEIKAITĖ. Згадані та інші дрібні огріхи анітрохи не применшують цінності розглядуваного видання. «Балтійські мови. Вступ» — дуже ретельно підготовлена й потрібна книга. Це чудовий підручник для тих, хто в університетах Німеччини та інших країн вивчає балтійські мови, цікавиться їхньою історією, хоче самостійно вивчати сучасні литовську й латиську мови. За велику виконану працю й отриманий з їхніх рук один із перших примірників цієї книги вдячний авторам і Інститут литовської мови. Казіс Моркунас ПАМ’ЯТНИК ЯНУ САФАРЕВІЧУ Щасливі вчителі, які мають добрих і вдячних учнів. Чимало таких учнів мав і видатний польський мовознавець, професор Вільнюського та Краківського університетів, почесний доктор цих університетів Ян Сафавічюс (1904—1992), який, зокрема, залишив глибокий слід і в царині литуаністики. Однак першим серед таких вдячних учнів насамперед слід назвати Войцеха Смочинського, чиєю працею та організаторськими здібностями завдячуємо вражаючій праці, присвяченій пам’яті Я. Сафавічюса, «Analecta Indoevropaea Cracoviensia Ioannis Safarewicz Memoriae Dicata» (Edenda Cvravit Wojciech Smoczyński, Cracoviae MCMXCV). Це збірник статей, у яких характеризуються особистість Я. Сафавічюса, його заслуги в тій чи іншій галузі мовознавства, а також окремі дослідження проблем, близьких видатному польському вченому. Більшу частину опублікованих статей становлять доповіді, виголошені на симпозіумі «Мова в часі й просторі», що відбувся в Кракові 5—6 квітня 1993 року з нагоди першої річниці смерті Я. Сафавічюса. Загалом опубліковано аж 56 статей, а також надзвичайно ретельно укладену В. Смочинським бібліографію праць Я. Сафавічюса й літератури про нього. Статті надруковано латинською, англійською, французькою та німецькою мовами. Зрозуміло, у короткій анотації неможливо не лише розглянути, а й перелічити всі опубліковані тут статті. Згадаємо тільки ті, що можуть бути цікавішими для дослідника литовської мови, а також ті, які безпосередньо пов’язані з науковою спадщиною Я. Сафавічюса. З останньої галузі опубліковано статтю Маріано Плезиї (Plezia) про дослідження Я. Сафавічюсом грецької та латинської мов («De Ioannis Safarewicz 216 studiis Graecis atque Latinis», с. 11–14), Ф. Славського — про дві ненаписані книги Я. Сафавічюса («On two unwritten books of Jan Safarewicz», с. 15–18; автор має на увазі дослідження Я. Сафавічюсом дієслівного виду та його статті про праслов’янську прабатьківщину, відносини між балтійськими й слов’янськими мовами, а також між італійськими та слов’янськими мовами), С. Урбанчика — про заслуги Я. Сафавічюса перед полоністикою («Professor Jan Safarewicz — Polish scholar», с. 19–25), А. Сабаляускаса — про дослідження польським ученим литуаністики («Jan Safarewicz’s contribution to Lithuanian studies», с. 27–34), Г. Поповської-Таборської — про проблеми етнічної історії у працях Я. Сафавічюса («Problems of ethnic history in the works of Jan Safarewicz», с. 35–40), а також статтю М. Карплюк, присвячену дослідженням Я. Сафавічюса з ономастики («Professor Safarewicz’s research on onomastics», с. 41–45). Можемо радіти, що численні литовські мовознавці вшанували професора Я. Сафавічюса своїми цікавими статтями. Ось ці статті: С. Амбразаса «Про походження іменників жіночого роду з суфіксом *-(i)ē у балтійських мовах» (“On the origin of nomina feminina with the ending *-(i)ē in the Baltic languages”, с. 47–50), В. Амбразаса «Інфінітив у балтійських мовах з погляду синтаксичної реконструкції» (“Der baltische Infinitiv aus der Sicht der syntaktischen Rekonstruktion”, с. 51–60), С. Каралюнаса «Праіндоєвропейське *h₂ṛtk’ó- ‘ведмідь’ у балтійських мовах» (“PIE *h₂ṛtk’ó- ‘bear’ in Baltic”, с. 189–196), Б. Стундзі «Закономірності наголошування дієслів змішаного типу в літературній литовській мові» (“Regularities of the accentuation of mixed-type verbs of Standard Lithuanian”, с. 401–408), С. Темчина «Типологічний паралелізм трансформації прикметників на *u-основу в литовській і слов’янських мовах» (“Typological parallelism of *u-stem adjective transformation in Lithuanian and Slavic”, с. 443–447), З. Зінкявічюса «Про полонізми у творах Мажвідаса» (“Über die Polonismen in Mažvydas’ Schriften”, с. 545–550). Деякі статті зарубіжних мовознавців також присвячені проблемам балтійських мов. Це стаття А. Баммесбергера «Грецьке ē̄ порівняно з литовським esi ‘ти є’ та давньолитовським eisi ‘ти йдеш’» (“Griechisch ē̄ gegenüber litauisch esi ‘du bist’ und altlitauisch eisi ‘du gehst’”, с. 65–73), П. У. Діні «Про давньослов’янське sъborъ» (“A propos du vieux sl. sъborъ”, с. 147–151; реконструюється балто-слов’янське *som-bor, пор. рос. собор ‘собор, зібрання’, лит. sambarės ‘збори, складені разом речі або гроші’, лат. suobara ‘збір’), Р. Еккерта «Давні латисько-слов’янські відповідники» (“Alte lettisch-slawische Übereinstimmungen”, с. 153–171), А. Голвоета «Про розвиток пасиву в литовській і латиській мовах» (“On the evolution of the passive in Lithuanian and Latvian”, с. 173–182), Г. Мікеліні «Про місце додатка в “Постиллі” Бреткунаса» (“Über die Stellung des Objektes in der Postille von Bretkūnas”, с. 249–256), В. Сендзіка «Про аграрну термінологію балтійських і слов’янських мов» (“On Baltic and Slavic agricultural terminology”, с. 365–370). З різних поглядів дослідникам балтійських мов можуть бути цікаві й статті, присвячені іншим проблемам мовознавства. Серед таких статей особливо хотілося б згадати: Л. Беднарчука «Субстрат і теорія мовних контактів» (“Substrat et théorie des contacts linguistiques”, с. 75–88), Т. Чарнецького «До проблеми найдавніших запозичень із німецької мови в польській» (“Zum Problem der ältesten Lehnwörter des Polnischen aus dem Deutschen”, с. 109–121), 217 W. Mańczak, «Критика ларингальної теорії» («Critique de la théorie des laryngales», с. 237—247), St. Stachowski, «Роль грецької мови в історії османсько-турецької мови» («Die Rolle des Griechischen in der Geschichte des Osmanisch-Türkischen», с. 377—385), W. Stefański, «Кілька зауваг щодо флексії займенників в індоєвропейських мовах» («Quelques remarques concernant la flexion pronominale en indo-européen», с. 393—400), K. T. Witczak, «Протетичні голосні в хетській та інших анатолійських мовах» («’Prothetic vowels’ in Hittite and other Anatolian languages», с. 495—502) та ін. Ця збірка статей є не лише вшануванням пам’яті видатного польського мовознавця, ученого з надзвичайно широким колом інтересів, людини світлої пам’яті, а й вагомим внеском у ті галузі філології, з якими Ян Сфаревич був тісно пов’язаний; укладач цієї збірки Войцех Смоцинський заслуговує на найщирішу подяку колег. Algirdas Sabaliauskas ПРО ЛАТГАЛЬЦІВ ТА ЇХНЮ МОВУ Можливо, багатьох це здивує, але навіть посол Латвії в Литві Альбертс Сарканіс якось сказав, що латгальцям1 литовську мову вивчити легше, ніж стандартну латиську2. Про цих латгальців, які навіть власну мову іноді схильні вважати окремою балтійською мовою, а не діалектом латиської, ми знаємо дуже мало. А це своєрідні брати не лише спільного походження, а й спільної долі. Адже вони, як і більшість литовців, — католики. У їхньому краї працювало чимало священників литовського походження. Понад два століття цей край був частиною Литовсько-Польської держави. Разом ми стали частиною Російської імперії. Разом втратили друк латинським шрифтом. Литовській «школі нужди» точно відповідає латгальська «moates skola pi ratiņa» («материнська школа біля прядки»). А в їхніх державних школах висів напис: «По латышски говорить строго воспрещается». Проблемі латгальців по суті присвячене видання кафедр балтійських мов і латиської літератури Латвійського університету «Baltu filoloģija. V. Rakstu krājums» (відп. ред. Dz. Paegle. Rīga, 1995). Частина опублікованих тут статей — це доповіді, виголошені 18 березня 1994 року на традиційній конференції, присвяченій пам’яті видатного латиського мовознавця Артура Уозуола (Ozols, 1912—1964); цього разу її темою були «Латгале та латгальська латиська мова». Окремі статті, опубліковані у виданні, цікаві й дослідникам литовської мови та історії Литви. Історикам, безперечно, буде цікава стаття Е. Мугуравичюса «Письмові джерела та археологічні матеріали про давню історію латгалів» («Rakstītie avoti un arheoloģijas materiāli par latgaļu senāko vēsturi», с. 7—12). Тут розглядаються згадки в руських літописах Норови (Нероми, 1 Латиші спеціально вживають термін latgalietsi «латгальці», оскільки термін latgali «латгали» в науковій літературі позначає давнє балтійське плем’я, яке населяло як Латгале, так і Відземе та дало назву латиському народові й державі. 2 N o r k ū n a s Z. Friends, never foes. An interview with the Latvian Ambassador to Lithuania Mr Alberts Sarkanis. Lithuania in the World, 1995, 3, 18. 218