Duomenys F. Kuršaičio biografijai

але за часів наших онуків онуків це вийде. Я сам вимовляю й пишу (не знаючи краще) «pjauti», «spjauti», «bjaurus», «labjau», але «sunkiau», «geriau». Якби я писав «pjauti» тощо, то не міг би відрізнити «pjauti» = schneiden, pautas «Ei» та давньопрусське peuse «Fichte» (ми писали б *piausė). Але це дрібниці! Якщо п. Яблонскіс і Буга скажуть нам: «Пишіть однаково: “pjauti”, “geriau”, “labjau”», то ми всі так і писатимемо й радітимемо, що дочекалися однакового правопису. Поки ви двоє не владнаєте це в підручнику, одні казатимуть: «Ми вимовляємо “labjau”, але “geriau” і так пишемо», а інші: «Чому той самий дифтонг то в “lab-jau”, то в “ger-iau” слід писати по-різному!» Кінця цьому не буде! Ви згадали Жемайте. Це жінка, чиї твори мені дуже подобаються. Щоправда, ми, сини Малої Литви, маємо в мові багато германізмів, але вміємо відрізнити, що в мові чисте, а що ні. Мова Жемайте надзвичайно гарна. Вона не штучна. Читаючи «Šviet. darbą» або якийсь інший сьогоднішній текст, я дратуюся через слова, синтаксис тощо, вигадані наново без жодної потреби. Мушу визнати, часто не розумію, що пишуть ці чоловіки: σκοτεινοί εἰσιν2. З творів Жемайте й Ваших я вчуся писати справді литовською, тобто чисто й «ungekünstelt»3, як каже німець. Пишучи передмову до мого видання «Mažvydas», я пишу так, як моя мати навчила мене говорити литовською, отже, негарно, але й не викривлено без потреби. Я навмисне писав просто; іншим разом уже писатиму краще. Сподіваюся, за 8 днів зможу надіслати Вам «Mažvydas». — Наступного літа збираюся у Вільнюс та інші місця шукати старі литовські писемні пам’ятки. Твердо вірю: знайду! Щиро бажаю здоров’я Ваш шанувальник Jurgis Gerulis Kronprinzstrasse 15. 1 нестачі 2 темні є 3 природно, просто A. S. ДАНІ ДО БІОГРАФІЇ Ф. КУРШАЙТІСА 1. Лист Мікеліса Куршайтіса, батька Ф. Куршайтіса, до Й. Шнеллера У відділі рукописів бібліотеки Академії наук Литви (фонд Людвікаса Рези, F 228—624) зберігається лист Мікеліса Куршайтіса (1806—1884), батька видатного мовознавця Малої Литви Фрідріха Куршайтіса, учителя школи в Ленквєчяй, — 206 са (1780?—18...?) до пастора Йоганна Шнеллера. Лист написано 19 червня 1839 р. у Ленквєчяй (Lengwethen, нині центр громади Луніно Німанського району) і передано з конфірмантом Люткусом до Гастаса (Heinrichswalde, нині Славськ). Згадані В. Біржишкою Сейквєчяй (Aleksandrynas. Чикаго, 1965. Т. 3. С. 172) з’явилися внаслідок неправильного прочитання місця написання листа. Ленквєчяй — приблизно за 10 км на південь від Рагніте, біля церков. Церкву збудовано в 1732—1735 рр., а після поселення зальцбуржців 1741 р. засновано парафію (Hubatsch W. Geschichte der evangelischen Kirche Ostpreußens, Göttingen, 1968. Bd. 2. S. 111). Як зазначає Л. Реза (Kurtzgefaßten Nachrichten von allen seit 1775 an den evangelischen Kirchen in Ostpreußen angestellten Predigern... Königsberg, 1834. S. 151), Шнеллер (Johann Schneller, нар. 1786) був висвячений 1824 р.; спочатку служив священником у Ленквєчяй, а згодом у Гастасі, де, очевидно, до його обов’язків належав і нагляд за парафіяльними школами. Лист складається з адреси й тексту на трьох сторінках (формат 34,5 см × 20 см), написаного готичним курсивом, дрібним, досить недбалим почерком. Папір листа сильно постраждав від вологи, чорнило проступило наскрізь, тому місцями текст нелегко прочитати. Розшифрувати складніші місця допоміг берлінський мовознавець Ф. Гінце (Hinze), за що йому дякую. Зміст листа дає підстави вважати, що пастор Шнеллер незадовго до того відвідав школу М. Куршайтіса, і тепер Куршайтіс, зі свого погляду, ніби підсумовує результати візиту та хоче нагадати про свої потреби. У листі Куршайтіс описує своє скрутне матеріальне становище, погіршення здоров’я, труднощі з навчанням. З листа видно й убоге забезпечення школи різноманітними навчальними засобами. Так, Куршайтіс смиренно просить посприяти в оправленні литовської Біблії, а також просить більшу й зручнішу карту. З біографії Фрідріха Куршайтіса, мовознавця й сина М. Куршайтіса, ми знаємо, що навчання в Кенігсберзькому університеті він розпочав не зовсім юним: перед вступом допомагав батькові в школі, викладав у навколишніх початкових школах. І вже вступивши до університету 1836 р. (отже, у віці двадцяти восьми років), мусив «на два роки відкласти навчання» (див. Tumelis J. Fridricho Kuršaičio autobiografija // Žmonės ir kalba. V., 1977. P. 144). Лист М. Куршайтіса дещо пояснює цей період молодості Фрідріха. Син, студент Кенігсберга, був змушений перервати навчання: близько пів року хворів, а згодом, за порадою лікаря, подорожував. Крім того, у той час його добряче обікрали злодії. Цей лист — один із перших письмових документів династії Куршайтісів, що збереглися. Передусім він цінний як, імовірно, єдиний епістолярний текст Мікеліса Куршайтіса, що містить автентичні свідчення про реалії шкільного життя в Малій Литві першої половини XIX ст. і зберігає безпосередні відомості про професора Фрідріха Куршайтіса. За змістом лист вдало доповнює біографії й інших мовознавців із родини Куршайтісів (див. Kaunas D. Kelios pastabos kalbininkų Kuršaičių biografijai // Mūsų kalba. V., 1983. Nr. 1. P. 50—53). Подаємо переклад листа з німецької мови литовською. 207 [Адреса] Його Високоблагородію Панові пастору Шнелеру У Генріхсвальде через конфірманта* Люткуса [с. 1] Ленквічяй 19 червня 1839 року Ваша Високоблагородіє Сьогодні, попри короткий час, я забув якнайсмиренніше попросити Ваше Високоблагородіє 1. Уже давно необхідно оправити литовську шкільну Біблію, поки вона зовсім не розірвалася. Я маю користуватися нею щодня для навчання, бо тільки її ми й маємо для читання, оскільки в школі немає жодної шафи для книжок, що замикається; а той окремий литовський Новий Завіт і біблійна історія зі школи були викрадені. Зволіть дозволити оправити Біблію коштом шкільної каси. 2. Викладаючи письмо, особливо чистописання, я незадоволений своїм почерком, а сама рука, як і мої очі, постаріла, і я вже нічого не можу поліпшити. Прошу смиренно надіслати коштом школи зношені таблиці з вказівками щодо правопису. Також моїм старим очам важко викладати географію, бо формат аркушів у мапах для мене надто малий, тому я також бажаю [с. 2] великої мапи. 3. Оскільки всю зиму я страждав на біль у суглобах, а потім одразу, аж до Зелених свят, хворів на жовтяницю, мені доводиться докладати дуже великих зусиль, щоб належно вести шкільні справи. Це головна причина того, що я щойно встав із ліжка й лише тепер починаю навчальні заняття зі своїми учнями. Тому смиренно прошу виділити мені тут кошти. Оскільки я ніколи не був ледарем і найсумлінніше використовував свої скромні знання та сили на службі, а моїх невеликих прибутків не вистачає на прожиток, і оскільки підготовка до уроків також забирає багато часу, я мушу пропускати навчальні завдання. Найсмиренніше прошу Ваше Високоблагородіє посприяти, щоб мені призначили надбавку до моєї малої платні, яку давно було обіцяно і на яку я досі сподівався, адже я ще маю допомагати своїм дітям, які за моїх скромних прибутків обходяться недешево, а я також хочу жити. 4. Також хочу розповісти Вашому Високоблагородію про становище мого сина, студіоза з Кенігсберга. Уже деякий час, приблизно пів року, він нездужав; лікар порадив йому [с. 3] * У дужках подано слова, відновлені перекладачем зі скорочень або вставлені для ясності. 208 скільки встиг подорожувати, він їздив до Ельблонга, Прусської Голландії та інших місць, а повернувшись із подорожі, виявив свою шафу для одягу й ліжко порожніми, а одяг, білизну та постільну білизну — викраденими. 5. Забуті у мене (Вами) книги Ви отримаєте з тим, хто вручить (листа). З глибокою повагою залишаюся Вашої Високості найпокірніший слуга Куршайтіс 2. Лист О. Вітульскіса до Ф. Куршайтіса Відомості для висвітлення юних років Ф. Куршайтіса дає також лист Отто Вітульскіса (Otto Witulski) майбутньому мовознавцеві. Це відповідь Вітульскіса Куршайтісу, написана 25 листопада 1830 р. Про самого Вітульскіса відомо небагато. Він походив із Гумбіннена, переселився до Прусської Голландії 1794 р., тобто 36 років тому, і був управителем маєтку Кальтгоф (Adlig-Kalthof) у Прусській Голландії. З листа видно, що він не онімечився («я, старий литовчин, люблю людей своєї землі»). Він вважає себе старим («Ви мені, старому чоловікові, пробачите»). Невідомо, коли він помер: у написаній 1845 р. автобіографії Куршайтіс говорить про Вітульскіса як про «вже померлого». В. Біржишка пише Wittalskis (див. Aleksandrynas. Чикаго, 1965, т. 3, с. 172), але самого листа серед документів Куршайтіса не згадує. — Восени 1830 р. Вітульскіс зустрів у Браунсберзі Фрідріха (який, очевидно, перебував там з метою рекомендованої лікарями подорожі, згаданої в листі батька) і привіз його до Кенігсберга. Їхнє знайомство було випадковим, але важливим для Куршайтіса. Вітульскіс, будучи опікуном школи, дав рекомендацію Куршайтісу, а 1831 р. запросив його вчителем самостійної школи в Кальтгофі; Куршайтіс навчав і дітей самого Вітульскіса (докладніше див. «Жмоне і калба», с. 143). Учителюючи в Кальтгофі, Куршайтіс отримував кращу платню, ніж на попередніх місцях, і міг заощадити на подальше навчання. Лист Вітульскіса надруковано в «Тільзітському мандрівникові», 1889 р., № 7, с. 141—142. Дякуємо Й. Тумелісу за пропозицію його опублікувати. Шановний пане! Вашого листа від 3-го [z. M. я отримав і з радістю прочитав. Те, що Ви дуже мене хвалите за те, що я взяв Вас із Браунсберга до Кенігсберга, здається мені незаслуженою похвалою як приятелю людей, бо гадаю, що так і має чинити людина, якщо я можу бути послужливим до свого ближнього — навіть якщо не знаю його, — не завдаючи собі цим клопоту; тож я зрадів Вашому листу, або ж він приніс мені радість, лише тому, що з нього я побачив, що Ви — саме такий, яким я Вас вважав. 209 Тепер, мій найдорожчий пане! Під час нашої подорожі Ви побажали, щоб я допоміг Вам знайти місце в східнопрусському воєводстві, оскільки в литовському, або, точніше кажучи, гумбінненському воєводстві Ви навряд чи швидко дочекаєтеся такого місця. Ідучи назустріч Вашим побажанням, я хочу дещо Вам запропонувати; якщо Вам це сподобається, ця моя пропозиція за 4 тижні зможе перевести Вас до «Оберланду», або, точніше, до східнопрусського воєводства. Якщо Вам це припаде до душі, ми житимемо в одному маєтку і матимемо майже таку саму дорогу, як коли їхали з Браунсберга до Кенігсберга. — Учитель нашої школи помер уже в травні, а я, як патрон школи, не бажаючи віддати місце непридатній людині, відклав цю справу і надалі навчатиму дітей якимось молодим чоловіком. До сьогодні я ще нікого не покликав до цієї школи; тепер, познайомившись із Вами, я Вас запросив; тому я й долучаю витяг із того, що тут отримує вчитель. Такий учитель має отримувати це, і навіть якби небо обвалилося, не бійтеся, що до нашого шкільного товариства належать 4 маєтки й що Вас мали б вважати помічником. Зовсім ні! Є щонайбільше 40 учнів, і половина їх у школі. Це діти наймитів, але є й діти управителів маєтків; усе залежатиме від Вашого навчання й від думки управителів маєтків, тому нічого не можу обіцяти. Але Ви сказали, що можете ґрунтовно навчати й латинської мови, а це було б особливо добре для мого сина Рудольфа, який відвідує школу в голландському місті. Його, як і молодшого сина, я міг би відразу віддати Вам, і насамперед обіцяю, що, якщо Ви захочете навчати моїх дітей приватно в моєму домі, то зможете отримувати грошима все своє жалування і харчуватися за моїм столом, поки не одружитеся і навчатимете одну мою дитину. Також у моєму домі говоритимуть про Вас. Тепер, пане, добре все обміркуйте, але відповідайте якомога швидше, бо, можливо, влада просить мене призначити вчителя. Пастор і єпископ уже прихильні до Вас; Вам лише треба надіслати мені відповідні свідоцтва: 1/ свідоцтво про народження, 2/ де Ви навчали, 3/ де до того були вчителем і 4/ як довго були помічником учителя. Такі свідоцтва влада вимагатиме від мене, бо я запросив Вас з іншої провінції. Тепер, мій любий Куршайтісе, робіть, як бажаєте: Ви знайшли в мені приятеля; Господь звів нас, я можу зробити Вам цю пропозицію; на цьому місці Ви не пропадете, навіть якщо маєте дружину з шістьма дітьми. Ще напишіть мені, чи можете викладати й музику, бо в нас тут більше церков, ніж вітряків, на відміну від Литви; отже, якщо вмієте грати на органі, на цій шкільній посаді можете отримати гарне місце органіста. Я, старий литовчин, люблю людей своєї землі, хоча ще 1794 року переселився до цього краю; стільки любові до людей своєї землі я здобув у цьому краю. Ще раз, мій любий Куршайтісе, переконувати Вас — не моя справа; обміркуйте все згідно зі своїм розумом і виберіть те, що для Вас найкраще. Якщо не вірите моїм словам, погляньте на додану довідку про те, що тут отримує вчитель; такий учитель має отримувати, а якщо — як 210 Я вже сказав — і небо зруйнується. Вибачте мені, старому чоловікові, що вже закінчую свого листа, бо годинник б’є десяту, очі в мене слабкі, а моя господиня йде спати. Тож бажаю своєму любому Куршайтісу доброї ночі й майже вже чекаю на його відповідь; неважливо, чи буде вона від нього, чи ні, я залишаюся щиро прихильним до свого литовця і називаю його своїм відданим слугою. Кальтгоф біля прусського Голланду, 25 листопада 1830 року. Wittulski. Підготував Vincentas DROTVINAS 211