Lituanizmų prisitaikymas baltarusių šnektose ir jų atpažinimo būdai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Elena GRINAVECKIENĖ ПРИСТОСУВАННЯ ЛИТУАНІЗМІВ У БІЛОРУСЬКИХ ГОВІРКАХ ТА СПОСОБИ ЇХ РОЗПІЗНАВАННЯ Литовські говірки, які через різні політичні, соціальні й економічні причини в історичні часи опинилися в оточенні білоруських говірок і зазнавали впливу їхньої асиміляційної дії, пристосовувалися до системи білоруської мови, асимілювалися, втрачали багато істотних рис своєї рідної мови, особливо її живості, правильності й образності, водночас залишаючи виразні сліди свого реального існування на цих територіях. Подальший розвиток слів литовського походження, що потрапили до системи білоруської мови й прижилися в ній, дуже неоднаковий і загалом складний. Він переважно залежить від часу запозичення литуанізму та географії його поширення. Давніші литуанізми й ті, що побутують у віддаленіших від Литви районах Білорусі, настільки змінилися й слов’янізувалися, що нерідко їх справді важко розпізнати. Новіші литуанізми, уживані ближче до литовського кордону, досі не так піддалися цьому впливу, і їх зазвичай легше ідентифікувати. Багаторічні пошуки литуанізмів у білоруських говірках за допомогою експедицій (особливо в прикордонних з Литвою районах і в литовських говірках) та їхні докладні дослідження (1956–1996) дають чимало нових даних, які досить надійно виявляють особливості їхнього пристосування до системи білоруської мови, розкривають білоруські нашарування й допомагають порівняно точно їх розпізнавати. Насамперед литуанізми зазвичай поступово починають утрачати свою первісну (принесену із собою) литовську форму, беззастережно пристосовують її до системи білоруської мови; відбуваються істотні якісні зміни й відхилення їхньої форми та змісту від литовської мови, починають змінюватися роль і призначення їхніх складників, а з білоруської мови вони набувають одразу незвичних, нових рис. Литуанізм, потрапивши до білоруських говірок і прижившись у них, одразу, раптово втрачає свій тон. Це тому, що в білоруській мові немає тонів. Отже, вливаючись у неї, він скидає найвиразнішу ознаку своєї литовськості й національної самобутності — свою особливість, утрачає оздобу, що прикрашала його, і біднішає. Ми лише помітили, що, скажімо, в околицях Камаяў (Пастаўський район, Білорусь) та в інших місцях у білоруських говірках литовські за походженням назви місцевостей, річок, прізвища тощо ще зберегли свій питомий висхідний тон у дифтонгах i, u + l, m, n, r, і їх чітко вимовляють (LKK XXX 126–128). Але це, звісно, вже нетипове короткочасне явище. На нашу думку, зникнення тонів — це найвиразніше наближення акцентологічної системи литуанізмів до білоруських говірок. 171 Втрачаючи тон, литуанізм одразу й дуже швидко втрачає також литовське наголошування — він негайно підпорядковується законам рухомого наголосу в білоруській мові. Так, литуанізми койш < káušas, лойж < láužas та ін., які в литовських говірках мали нерухомий наголос на корені (наприклад, káušas, káušo, káušu, káušai тощо), тепер набувають рухомого наголосу, уже за законами, характерними для білоруської мови, наприклад, койшу, кайша́, кайшо́м... Литуанізм бо́нда < bandà та ін., який мав рухомий наголос (: bandà, bandõs, bandái, bandà...), тепер набуває нерухомого наголосу (: бо́нда, бо́нды, бо́ндай...) тощо. Разом зі зникненням тонів у литуанізмах і нівелюванням їхньої акцентуаційної системи констатується також цілковите зрівняння наголошених і ненаголошених довгих складів із короткими. Усі голосні литуанізму втрачають довготу й короткість. Усі вони стають якісно однаковими, як у білоруській мові, наприклад, ата́дурам ‘окремо’ (< atódurom ‘ізольовано’) (СБГ I 103), баже́лка ‘буожеле’ Lis. (< buoželė + ka), гаруды (< arúodai), г’ілонь1 Rod. (< gyluonìs), г’іве́лка ‘пемпе’ Achr. (< gyvėlė + ka), Г’убін (LKK XXX 116) ‘назва лісу’ Rod. (< Guobýnas), кукуць ‘поросятко’ (LKK XXX 116); ‘свисток’ (Мат., 86), (< kūkūtis, kaukūtis), купене́ць Rod. (< kopinėti), падзі́нка Kur. (< puodýnė + ka), шніпе́ць Kam. (< šnýpšti), тру́кзель Kir. (< trúkžolė), визикава́ць Bok. (< vyzdėti) ‘шукати’ та ін. Установлено, що, переходячи до білоруської мови, зазвичай не змінюють свого вигляду ті литуанізми, фонетична система яких (переважно діалектна) та наголос збігаються з білоруськими, наприклад, апі́кула ‘ледар’ (СБГ I 87) (< apýkula ‘те саме’), бумбе́ла (< діал. bumbėla, b embėlė), кяту́рка ‘розріз спереду чоловічих штанів’ (СБГ II 597–598) (< ketūrka ‘те саме’), кумша́ ‘вимощення гілками нерівностей на дорозі’ Rag. (< діал. kumšà, kamšà ‘те саме’), стадба́ ‘вівця’ Kam. (< mišà ‘те саме’), вяпла ‘вайло’ (СБГ I 389) (< vėpla ‘те саме’), вягела (СБГ I 389) (< діал. vėgėlà, vėgėlė), вапсва́ (СБГ I 281) (< vapsvà ‘те саме’), кипа́пла (СБГ II 464) (< kerépla) та ін. У давніших литуанізмах відкидається весь закінчок -as, наприклад, apýд (< arúodas), бронкт/брункт ‘бранктас’, койш (< káušas), карш (< kéršas), лойж (< láužas), ройст (< raìstas), сцимбу́р (< stim̃būras), склют/шклюот ‘скліутас’, жа́г’ar (< žágaras) та ін. Якщо після відкидання цього закінчення утворюються два приголосні, які важко вимовити, між ними вставляється э(a), наприклад, сві́рэн/сві́ран (< sví̃nas). Є литуанізми, у яких у закінченні -as відкидається лише приголосний -s. Так іменники чоловічого роду перетворюються на іменники середнього роду. Отже, литовські слова, що мають два роди, стають литуанізмами трьох родів, наприклад, бро́нкта (< bránktas), бе́рала (< bėralas), ‘невіяне зерно’, ро́йста (< raìstas), шва́рка (< švárkas), хо́хла ‘щетина на загривку тварини’ (< kák las ‘загривок’), ко́та (< akúotas), жлу́кта/жлу́та/жлу́хта ‘жлуктас’ (СБГ II 1481) < žlúgtas), 1 Вибуховий звук г у білоруських литуанізмах у статті передається модифікованою літерою г із знаком гострого наголосу — г’. 172 О́пса2 (< Ápsas) тощо. Lituanizmų galūnės -is, -ys paprastai numetamos visai. Galūnėje atsidūrę ж, ш priebalsiai tariami kietai, visi kiti – minkštai. pvz., г’ир’эль (< gigėlis), г’иль (< gylỹs), куль (< kūlỹs), курмёль ‘tokia žuvis’ (< kurmėlis), лаг’ёс (< lagėsis), кукуць (< kukūtis ‘paršiukas’ ir kaukutis ‘švilpukas’), бродзень (< bradinỹs), пар’гойш (< ragaišis), Абаль ‘pvd.’ (< Ábuolis ‘Obuolỹs’ < obuolỹs) ir kt., tačiau turima atvejų, kai nukrinta tik galūnės -s, pvz., скилүндзи (< skilándis), ir lituanizmo forma virsta daugiskaitine, arba pasitaiko, kai galūnės -is vietoje vartojama galūnė -a, pvz., шкilėnda (СБГ V 479) < skilándis, daiktavardis tampa moteriškos giminės. Arčiau prie Lietuvos sienos palyginti retai lituanizmo galūnės –as, -is sveikos, pvz., kápklic (< karklỹs) ‘karklas’, г’ór’ic ‘neprašytas svečias vestuvėse’ (< gúogis) Vid., р’эзас (< réžas) ‘rėžis’, báг’anac ‘vanagas’ (< vánagas) Rod. ir kt. Закінчення литовських слів -a у литуанізмах найчастіше зберігається незмінним, наприклад: но́шита (< naštà), кумша́ (< гов. kumšà, літ. kamšà), бо́нда (< bandà), стабда́ (< stabdà), вяпла (< vėpla ‘vėpla’) тощо, проте іноді поряд із ним у різних говірках трапляється також закінчення -ia, наприклад: пу́тра/пу́тря (< putrà). Діалектне закінчення литовського слова -a після ствердіння l у литуанізмі також зберігається, наприклад: бумбяла (< гов. bumbėla, літ. bambėlė). Оскільки в системі білоруських говірок немає голосного ė, властивого литовській мові (гов. ė), насамперед він зникає з литуанізмів. Усі литуанізми ė-го типу в процесі слов’янізації найчастіше переходять у io-й тип, рідше — у o-й тип, наприклад: пі́мпа (< гов. pímpė, літ. pėmpė), пав’ге́ня (< raugiénė), сауце́ня (< sausiénė), кру́шня (< krūšnė), ду́лька (< dùlkė), Паці́лта (< Patìltė «назва лугу» Vid., Гертоклі́ня (< Girtuoklýnė) «частина лісу» Vid., пасакі́ля (< rasakìlė), Падру́кша (< Padrūk-šė) «назва лугу» Vid., вирці́ня (< virtinė) та ін. Бувають випадки, коли закінчення ė у слов’янізованого литуанізму (особливо давно запозиченого) може випадати, наприклад: я́хждель «така осока» (< júodžolė «те саме»), і його жіночий рід стає чоловічим. -і-типу у литуанізмів закінчення -is зазвичай також відкидається, а приголосний, що опиняється в кінці слова, найчастіше є м’яким, наприклад: клець (< klėtis), сверць (< svirtìs), не́марасць (< nėrimastis) та ін., хоча бувають випадки, коли їхнє -is замінюється закінченням -ia, наприклад: виршня/шивиршня/сибирня «важіль». Литуанізми із закінченням -(i)us (у наших записах — лише прізвища) також відкинули закінчення, водночас усунувши й приголосний суфікса -v-, наприклад: Куле́йч (< Kulėvičius), Лунке́йч (< Lunkėvičius) Rod. Таке випадіння приголосного -v- у суфіксі -evič-, імовірно, сталося під час запозичення цих прізвищ у литовців (пор. аналогічні прізвища в околицях Дієвенішкес: Uscineiči’us «Ustinavičius», Vaškėleiči’us «Vaškelevičius», 2 Трапляються випадки, коли дослідники говірки 1985–1987 рр. без достатніх підстав вважали топонім О́пса «Аспас», що не має граматичного роду, жіночого роду, не звернувши уваги на інші його відмінкові форми (напр., édy da О́пса; жыў пад О́псам тощо), і впродовж усієї статті трактували його відповідно (див. LKK XXVIII 99–117). 173 dar plg. Turska 1982: 67). Закінчень -uo у lituanizmų виявлено зовсім мало, і в процесі слов’янізації доля їхніх закінчень неоднакова, наприклад: стума́ (< stuomuo, а може, від stumā) «stuomuo», шаламянь (< šelmuo, а може, від šelmenys). Закінчення називного відмінка множини білоруських lituanizmų завжди слов’янське -і(ы) і, як і в білоруській мові, роду вони не мають, наприклад: рэзґіні (< rėzginės), бразґуны́ (< brazgūnai), пумпо́лакичы «жовтець» (< діал. pumpólakščiai), páґуці «санчата» (< rāgutės), лӯпы (< lūpos), зяўны (< žiāunos), ато́жалы (< діал. atāžalos, білорус. ātžalos), бальзе́ни (< balžienai, balžienos), го́хты (< gāktos), жэгґіні (< žaginiai) тощо. До lituanizmų нерідко додаються білоруські зменшувальні суфікси, які зазвичай не надають похідному зменшувального значення, наприклад: кілічка (< kielė + ічка), капу́шка «скупчення» (< kaũp-ti+ушка), ко́йрачка «лівша» (< kairỹs+ачка), кло́ўсичка «той, хто любить слухати під вікнами» (< klaus-ýti+ічка), бу́рбалка (< burbulas+ка), бру́нтачка «бранка» (< бру́нта+ачка, бру́нкта+ачка), подзі́нка (< puodynė+ка), кумпячо́к (< kumpis+ачок) тощо. Хоча корінь lituanizmų найдовше опирається впливу слов’янізації, і за ним їх найлегше розпізнати, він також зазнає різноманітних змін, набуває порівняно важко передбачуваного напряму розвитку; вирізняються часто не властиві литовській мові особливості його вокалізму й консонантизму. Як ми вже встановили раніше, майже в усіх випадках звужується його наголошений голосний a, а також a у першому компоненті дифтонгів і складних голосних, перетворюючись на o, наприклад: бо́нда (< banda), бронкт (< brañktas), кро́уш (діал. kraušas) «груша», ло́уж (< lāužas); пойсать (< paišyti), го́хты (< gāktos), сто́ці (< stāčias), ро́йст (< raistas), сомиц (< sāmtis) тощо (див. LKK XXVII 124). Išnyksta ir lituanizmų dvibalsiai uo ir au, kadangi baltarusių kalbai jie nebūdingi. Išnykdamas dvibalsis uo skirtingose šnektose ir skirtingu laiku yra davęs trejopus refleksus: o, a, u, pvz., Ёдлавічы (< tarm. Júodek-nai, bk. Júodelėnai), г’а́ба (< guõbas), ару́д (< arúodas) (žr. LKK XXVII 125–128), au – keturis – oy, o, a, u, pvz., ло́уж (< lāužas), ложа́виска (< lāužas+ависка), капу́шка ‘kaup-tukas’ (< kaũpti + ушка), куку́цъ ‘švilpukas’ (< kaukutis3 ir kt. (žr. Baltistica 1989: 70–80). Baltarusijų šnektose turime lituanizmų su nedėsningai suminkštintu šaknies priebalsiu, pvz., кло́ня ‘kl站onas’, сюптня ‘suktinis’, кло́мбы ‘klumpės’ ir kt. Kiek silpniau slavėja lituanizmų gomurinis n prieš k ir g ir sprogstamasis g, rodantys, kad juos išlaikę žodžiai gali būti dažniausiai lietuviškos kilmės, pvz., инг’ірічнік ‘vingiarykštis’, Ві́нг’ра ‘Vingra, upės vardas prie Kamojų Pastovių 3 Приклади з текстів говірки литовців Зієтели, виданих 1995 року й записаних у 1901–1903 роках видатним польським мовознавцем проф. J. Rozwadowski, kóūła і k’óūłe «свиня» (Rozwadowski 1995: 42) свідчать, що, найімовірніше, під впливом білоруських говірок монофтонгізація литовського дифтонга au могла розпочатися і в самій литовській говірці, поки вона ще була живою. 174 raj’, púnkili ‘буряки’ та ін. Білоруські й польські території, де трапляється такий n, польська мовознавиця H. Turska вважає місцями литовського субстрату (див. Turska 1982: 64 та ін.), а видатний польський діалектолог проф. Stanislavas Glinka, виявивши в білоруських і польських говірках околиць Августова невластивий слов’янським мовам задньопіднебінний n, обґрунтовано вважає його реліктом литовської мови, якою в історичні часи розмовляли в тих околицях (Glinka 1990: 119–120 і додана карта). Kartu pastebėta, kad baltarusių lituanizmai vietoj lietuvių priebalsio k turi priebalsį ch, pvz., го́хты (< gáktos), ху́рстацца ‘judintis’ (< kùrstytis), рjóхаць ‘kriuksi’, хо́хла ‘kiaulės sprando plaukai’ (< kákłas), хлúба (< klúbas ‘vytis’), хайлуха ‘pasileidėlė’ (< kiaulė+уха), хурну́ (< kurniau) ir kt. Tai ne kas kita, kaip lituanizmo slavėjimo rodiklis, dar plg. atvirkštinį dėsnį slaviškuose lietuvių šnektų skoliniuose: káta (< br. хата), koč ‘nors’ (< br. хоць). Aktualu pažymėti, kad kai kurios baltarusių šnektos slavams būdingą priebalsį ch dažnai dėlioja ir vietoj kitų slavų kalbų ar kitų baltarusių šnektų skolinių k, pvz., ху́ртка ‘striukė’ Sal. (< рус. куртка ‘t.p.’), ха́тар ‘uždegimas’ (< рус. катар ‘t.p.’), хвадра ‘ketvirtis mėnesio’ (< рус. квадра ‘t.p.’), харму́шка (< рус. кармушка ‘t.p.’), хорт Mal. (< рус. курт), хо́хлюш (< рус. коклюш ‘t.p.’). Tai, mūsų supratimu, ypač vertinga ypatybė, leidžianti visus baltarusių žodžius, turinčius tokį ch, įtarti arba kitakilmiais, arba giminais iš kitų jų šnektų. Taigi atpažįstant baltarusių lituanizmus, būtina šiuos jų slavėjimo padarinius turėti galvoje, jų paisyti ir juos taikyti. Gana sunku lituanizmus atpažinti, kai jų šaknies pradinis priebalsis dėl ne-etimologinės kaitos pakeičiamas kitu, iškreipiančiu jų prigimtinį pavidalą. Pastebėti šie dažnesni tokios priebalsių kaitos atvejai: a) Початковий s- слова замінюється на š-: шмі́рак ‘шкварка’, шклюот ‘скліут’, шме́рг’я ‘шмарклі’, шло́кшына ‘шаруватий шар, луб’, шкіле́нда ‘шкіландіс’, шклузбо́к ‘шкіландіс’, швіршну́ ‘важіль’ та ін. b) Початкові p-, а також v- слова замінюються дзвінким b-, наприклад, бу́кшты ‘гілки, опущені у воду, щоб риба ховалася’, бо́йсаць ‘зважати’, бірба́ты ‘обвислий’ та ін. c) Початковий k- слова замінюється дзвінким g-, наприклад, г’яблы (< kėblas) ‘нездара’, глу́мбы/глу́бы (< klùmpės) та ін. d) У рідкісніших випадках початковий g- слова замінюється на d-; l- і n-; j- на l-, наприклад, драбе́сты (< grebėstai), ну́рба (< люрба) ‘товста тріска’, лютру́ца (< jùdrė+ца) ‘такий бур’ян, що обвиває льон’ та ін. e) Pasitaiko lituanizmų ir su neetimologiškai pakitusiu kamieno priebalsiu, pvz., пацуба́йла ‘kas ilgai čiuopinėja’ (< tarm. рацига́ла, bk. pačiupáila), ре́звины (< rėzgìnės), рóyг’aч ‘raudotojas’ (< raudóti+ач), кульня/кульжа́ (< kùlsė), каптано́сы ‘riestanosės’ (< karkanósis) ir kt. Baltarusijų šnektose esama šio tipo skolinių ir iš kitų slavų kalbų, pvz., трудні (< рус. тру́тни), ярмарка (< рус. ярмарка) ir kt. Аналогічні випадки неетимологічної зміни приголосних трапляються і в литовській, і 175 у білоруських говірках у запозиченнях з інших мов або говірок, наприклад, šėkštas (< kėkštas); ко́бачка ‘ямка під грудьми’ (< ко́бачка ‘т. с.’), крымытник ‘така лікарська рослина’ (< рус. трыщутник ‘т. с.’), кужу́рка ‘жилет’ (< рус. тужурка ‘т. с.’), батла́шка ‘військова металева пляшка’ (< рус. баклажка ‘т. с.’) та ін. Nemaža lituanizmų rekonstrukcijos keblumų turima ir tais atvejais, kai yra numestas jo žodžio pradžios, paprastai šaknies priebalsis, rečiau – balsis, pvz., капа́ч (< skaročius), про́га (< spragà), клу́нкі ‘sąnariai’ (< шкулу́нкі < шлу́нкі < šlaunys), рюхаец (< kriūks), иксба́ (< viksva), инг’иру́чник (< vingiarykštis), ко́ткі (< akuotai), виршня ‘svirtis’ (< свиршня), расхле́йдацца ‘skleistis’ ir kt. Šio tipo skolinių esama ir baltarusių šnektų skoliniuose iš kitų baltarusių šnektų ir iš rusų k., pvz., япру́к (< вяпру́к), яntroбы (< вентро́бы), ярушка (< дзяру́шка), яўкі (< ва́йкі) ir kt. Попри первісну форму таких лексем, якщо її не шукати, трапляються й досить хибні та необґрунтовані їхні етимологізації. Так сталося, скажімо, з уже згаданим KÓTKI (akuotai) (ЭСБМ I: 102; V: 104). Під час слов’янського освоєння литуанізм іноді набуває додаткового голосного або приголосного, наприклад, acbép/ acbíp ‘важіль’, rapýd ‘комора’ тощо. У цих випадках його корінь залишається майже незмінним, литуанізм звучить по-литовськи, і розпізнати його порівняно легко. Трапляється, що в основу литуанізму іноді вставлено приголосний, наприклад, гу́льшта (< gūžta), клу́нкі ‘суглоби’ (< шклу́нкі) тощо. Вставлений у основу приголосний загалом не має великого впливу на розпізнавання лексеми — цьому особливо сприяють її значення та литовське звучання всього слова. У білоруських говірках трапляється чимало литуанізмів із випущеним приголосним або навіть цілим складом (синкопа), наприклад, непу́м ‘неспокій’ (< neramumas), бру́нта ‘бринта’, шу́мята (< šūmėtė), шу́я (< šunauja), шалау́я (< šalavija), кýраčki ‘п’ятки ніг’ (< кýкараčki < каūkaras+ачки) тощо. Запозичення такого типу в білоруських говірках трапляються також серед слів слов’янського походження, наприклад, калалу́ха ‘черемха’ (< халаха́луха ‘т. с.’), калма́шка ‘такий віз’ (< калама́шка ‘т. с.’), мана́рка ‘піджак’ (< мары́нарка ‘т. с.’), самаре́ска ‘машина для збирання картоплі’ (< саламаре́ска ‘т. с.’), ячнíška ‘ячмінна крупа’ (< ячмені́шча ‘т. с.’) тощо. Зміну ролі складових частин литуанізму в слові, спричинену білоруськими говірками, добре демонструє те, що іноді весь литуанізм (разом із його закінченням) сприймається лише як основа, до якої додаються білоруські закінчення. Так, у говірках білорусів, які живуть переважно на литовському кордоні, чути литуанізми з подвійними закінченнями — литовське, як правило, є незмінним закінченням називного відмінка однини, узагальненим для всіх відмінків, а білоруське змінюється під час відмінювання литуанізму, наприклад, го́гіцы прышлі да васёлі. Vid. ‘непрохані гості — гоугії прийшли на весілля’; гу́ча го́гіцаў сабралась. Vid. ‘багато гоугіїв зібралося’; плялі ко́шчыкі з ка́рклісаў. Vid. ‘плели кошики з верболозу’; ба́г’анасы ку́ры ла́паюць. Rod. ‘яструби курей ловлять’; тры ре́засы зямлі меў. Rod. ‘мав три смуги землі’ тощо. Отже, функція закінчення литовського слова в цьому випадку повністю ізолюється, а основа слова штучно розширюється. Така модифікація литуанізмів, без 176 безперечно, нерідко може ускладнити їхню точну реконструкцію. Іноді трапляється також, що приголосний у кінці основи литовського слова внаслідок метатези переміщується далі до початку слова-литуанізму, а кінцевим приголосним основи стає інший приголосний, наприклад: брунткі < брункты (< гов. brunktai, лт. brañktai), брунтко́у < брунто́ў, прышчы́ць ‘пекти’ (< першы́ць ‘per-šti’), сквярстуне́ (< skerstuvės), карла́па (< кера́пла) ‘незграба’, ро́скач (< skaročius), мórва (< мóyра) ‘болотисті місця’, ві́схва (< viksva). Подібні випадки трапляються і в запозиченнях з інших слов’янських мов, наприклад, ко́блік ‘келепець’ (< ко́блік ‘те саме’), прае́рх ‘прищепа’ (< прапе́рх ‘те саме’). Реконструкцію литуанізмів насправді ускладнюють інші метатезні зміни в них, найчастіше не пов’язані з кінцем основи. Так, скажімо, литуанізм лю́рба ‘товста тріска’ (СБГ II 314) подекуди перетворився на ру́льба ‘те саме’ (СБГ IV 314), о ва́наг’ас – на ва́ганас, адбуле́йка ‘супротивник’ – на абдуле́йка ‘те саме’, вірці́нка ‘варениця’ – на вянце́рка ‘те саме’, не́рымась ‘тривога’ – на не́марась ‘те саме’ та ін. Аналогічні перестановки складів властиві як білоруським, так і литовським говірковим запозиченням, що потрапили до них з інших мов або говірок, наприклад, біл. лянде́рак ‘горнятко з ручкою’ (< пол. radełek/rondełek ‘те саме’), халма́ны ‘убогі ганчірки, подертий одяг’ (< пол. łakmany ‘те саме’), радзю́ра ‘грубе простирадло’ (< дзярю́ра ‘те саме’), хруста́лкі ‘полуниці’ (< пол. truskalki ‘те саме’) та ін., лит. šašvóklė ‘червона смородина’ (< vašóklė ‘те саме’) та ін. Не знаючи первісної форми таких лексем і не встановивши їхнього справжнього кореня, фактично ускладнюємо або цілком втрачаємо можливість їх реконструювати. Тому в таких випадках особливо важливо, запідозривши в них запозичення, але не знайшовши більше їхніх похідних ані в білоруських, ані в литовських говірках, дотримуватися переконання, що їхній корінь інший, і наполегливо його шукати, змінюючи ці лексеми відповідно до комбінаторних законів їхньої фонетики. Особливо важко реконструювати слова білоруських говірок, які підозрюють у належності до литуанізмів і які зазнали не однієї, а кількох складних змін: монофтонгізації кореневого дифтонга, неетимологічної зміни приголосних, випадіння звуків і складів (синкопи), перестановки складів (метатези) тощо. Ось після тривалого аналізу лексеми я́дждаль ‘тверда болотна трава’ (та її варіантів), зіставлень і врахування лінгвогеографії, здається, нам вдалося встановити, що це, найімовірніше, складне слово (яжд-жаль), яке слід вважати литуанізмом. Його джерелом, імовірно, було лит. juódžolė ‘вороняче око, Actaea spicata’. У першому компоненті, найімовірніше, через асиміляцію або з інших причин було вставлено ж. Отже, я́дждаль < я́джаль. Щодо аналогічного походження пор. лит. запозичення šekštárnė ‘шестерня’ (< šeštarnė ‘те саме’, LKŽ XIV 617). Другий компонент — жаль — безперечно, походить від лит. діалектного žálė ‘трава’. Литуанізм я́дждаль (з варіантами) вживається на білоруських територіях, досить віддалених від кордонів Литви (див. карту, додану до ABS XX 328), і донині зберігає у своїй фонетиці давнє литовське *ā(> o); будучи відносно сильно зазнаним впливу білоруських говірок, він, безперечно, належить до давнього шару запозичень. Інша складна лексема з таким самим значенням 177 ляжджа́й — імовірно, шляхом метатези утворилося від варіанта своєї спорідненої форми жяжджаль — жяжджэў (див. ABS XX 326–327). Отже, ляжджа́й < жяжджэў, пор. лит. šãmalas < mãšalas. Якщо нам справді вдалося це довести, то в майбутньому під час етимологізації цих литуанізмів, можливо, вдасться уникнути тих помилок, яких припустилися на початку досліджень, ще дещо дилетантськи шукаючи для них литовські відповідники (див. Веци 1969: 123–134). Або ось звучання рідкісних лексем шынтыклёр ‘старовинна святкова довга вузька спідниця з численними клинцями, що розширюють її донизу’, шантаклёр ‘те саме’ та інших варіантів викликало в нас підозру, чи не є вони литуанізмами. Ці слова білоруських говірок довго аналізували, і дійшли висновку, що це, мабуть, знову литуанізми, які тепер уже не зафіксовані в нашій мові. Однак, зважаючи на наявність у ній таких семантичних відповідників аналогічної будови, як šimt akloščiai (šimtaraukiai, šimtarūkšliai, taip pat šimt akvóldžiai) ‘спідниці зі ста складками’ (LKŽ XIV 815, 817), а також на литовське звучання розглядуваних білоруських лексем, є підстави вважати, що вони справді могли існувати і в ній. Ми вже висловлювали думку (LKK XXII 197–198), що першим їхнім компонентом могло бути слово šimtas ‘сто’, а другим — skliūras ‘шматок тканини, клапоть, рештка’ або kliūrmas ‘шматок’ (останнє, як ми підозрюємо, можливо, також утратило початкове s-, пор. ще skliùmbas ‘шматок’, skliùmbė/sklium̃bė ‘те саме’). Щодо можливого походження першого компонента лексеми шантаклёр, шанта, від šim̃tas, пор. лит. šañšūdis < šuñšūdis (LKŽ XIV 505), а також лит. запозичення šimkarkà (< šinkorkà) ‘розливальниця напоїв у корчмі’, šimkúoti (< šinkuóti ‘розливати напої’ (LKŽ XIV 811). А лексеми г’ужалки, бужалки, жужалки, маючи одне значення, а саме ‘пуголовки’, на нашу думку, звучать також по-литовському. Однак підозру щодо можливого литовського походження викликає не лише їхнє литовське звучання, а й відсутність характерного для слов’янських мов повноголосся (полногласія, пор. біл. галава, лит. galvà), а також дифтонг -al-, який у них, як і в литовській, має форму дифтонга. Зазначимо, що споріднених слів із таким значенням не виявлено ні в білоруській, ні в інших слов’янських мовах. Ці лексеми почали зіставляти між собою й аналізувати склад за складом. Результати аналізу дають змогу вважати всі три безсумнівно спорідненими. Усі три слід вважати складними словами. Початок лексемі г’ужалки, імовірно, дали лит. búožgaly(iai) ‘пуголовки’ та білоруський суфікс -кі. У процесі подальшого засвоєння литуанізму білоруською мовою під значним впливом суперстрату відбулися відносно істотні зміни його форми. Спершу чужий для системи білоруської мови дифтонг uo у цій лексемі монофтонгізувався, а її початковий b через дистантну регресивну асиміляцію до проривного г’ у її середньому складі перетворився також на проривний г’. Отже: búožgalv(iai) + ki > *буожг’алвкі > бужг’алвкі > г’ужг’алвкі. Збереження в цій лексемі проривного г’ свідчить про те, що вона є литуанізмом (у білоруських словах проривний г’ не трапляється). Пізніше, у процесі подальшого обілорусювання лексеми, фактично важко вимовні, а для білорусів ще й незвичні сполуки приголосних -жг’- і -лвк- спростилися, перетворившись на -ж- і -лк-. 178 Отже, *rūžgalvki > rūžalki (див. LKK XXVII 128; LKK XXX 120–121). Лексема žužalki також, імовірно, виникла від rūžalki або шляхом регресивної асиміляції (:rūž- > žuž-), або внаслідок неетимологічного чергування початкових приголосних слова (менш імовірно). Особливо складно було довести литовське походження лексеми kykiški ‘п’ятки’ та численних інших лексем із тим самим значенням (kókawki, kópkiški тощо). Після докладного аналізу, взаємного зіставлення й порівняння, на нашу думку, вдалося досить переконливо встановити, що фактично вони споріднені й генетично пов’язані між собою та з лит. kaūkaras, kūkaras ‘горб’ (див. LKK XXVIII 162–164). Після тривалих аналізів і ґрунтовних роздумів нам, мабуть, нарешті вдалося встановити литовське походження бр. pár’i, lar’а́пы, cypár’i, cypýi та численних їхніх варіантів із тим самим значенням ‘струмені, течії, борозни’. Ми вже давно підозрювали, що лексема pár’i має литовське походження, і наполегливо шукали її литовський відповідник, однак досі без особливого успіху (Весці 1969: 128, LKK XVI 187, LKK XXVIII 164–165, LKK XXX 116). Пізніше, зіткнувшись із варіантами cypár’i і cypýi з тим самим значенням та спираючись на можливість закономірного переходу литовського дифтонга uo у білоруських говірках у i, а також у a і u (СБГ V 20, 21, LKK XXVII 126–127), ми, здається, нарешті остаточно знайшли їхній точний литовський відповідник. Це лит. srūogos, яке в різних білоруських говірках дало різноманітні варіанти. І ці запозичення в білоруських говірках справді давні, вони пройшли довгий шлях розвитку. Отже, лит. srūogos спершу в одних місцевостях перетворилося на *cпár’i, в інших — на *cпýi (пор. г’аб < guóbas і Губін < Guobýnas), які з часом, можливо, задля зручності вимови або через властивий білорусам закон плеофонії (повноголосся), перетворилися на cypár’i або cypýi й збереглися в такому вигляді в цих говірках. Коли лит. srūogos білоруською вимовлялося ще як *cпár’i, у деяких говірках через втрату прозорості значення слова, ймовірно, відпав початковий s- (пор. їхнє про́г’a < spragà). Так із *cпár’i й виникло pár’i. Зменшувальний варіант lar’а́пы < par’а́лы < sruogelės (СБГ II 603) утворився внаслідок метатези. Чимала проникливість потрібна й для доведення литовського походження лексем pocкач (< skaročius), трыбла́ты (< driblà), чэйдаць (< čiáudėti), шаплукі (< šapelūkai), ярушка (< eriūkas), чвыр (< žvyras), перар’i ‘оглядини’, ру́паль ‘жаба’, ранцкі ‘борозенки на коров’ячому розі’, гідроніма Mapút’a тощо. Найвиразніше про це свідчать значення всіх цих слів і порівняно значна їхня фонетична близькість до литовських джерел із такими самими значеннями. Так, pocкач — це очевидне метатетичне утворення, що походить від лит. skaročius; лексема трыбла́та (каро́ўка), безперечно, походить від лит. driblà+атый, пор. також driblià ‘хтось дебелої статури’. Початкове t у цьому слові — наслідок неетимологічного чергування приголосних, спричиненого процесом слов’янізації, коли порушився зв’язок його звучання з литовським значенням. Лексема чэйдаць ‘верзти нісенітниці’, ймовірно, уже на слов’янському ґрунті набула переносного значення, а її литовський діалектний кореневий дифтонг -au-, слов’янізуючись, редукувався (пор. Sl. Or. 1990: 317). Лексема шаплукі ‘потерті, зношені речі’, без жодного сумніву, походить від лит. діал. šapelūkai із випадінням ненаголошеного e. Ми вважаємо, що литовським джерелом лексеми ярушка ‘ягнятко’ є 179 це eras, eriùkas, яке набуло слов’янського суфікса. А білоруське говіркове чвыр ‘гравій’ — це похідне від лит. žvyras, утворене внаслідок неетимологічного чергування приголосних (пор. також Sl. Or. 1990: 317). Литовське джерело литуїзму пераг’і ‘оглядини в нареченого (перед весіллям)’, найімовірніше, пов’язане з коренем reg-(-eti), пор. pér-regeti ‘переглянути’, pérregos ‘оглядини’. Литовські джерела литуїзму pūpaць — це, безперечно, наші rùpė ‘жаба’, rùpečka ‘те саме’ (LKŽ XI 984), ранцякі — слово з тим самим значенням, що й наше rañčiai ‘борозенки на коров’ячому розі’ + слов’янський суфікс -aki. Ми довели, що -a- у корені гідроніма Мару́ра ‘річка, що протікає через Видзи’ походить від дифтонга -a- au, а сам корінь генетично пов’язаний із maũrai (див. LKK XXXII 27) і не має нічого спільного з гідронімом Marià, як досі стверджували інші дослідники (див. LHD 1970: 192). Трапляється, що фонетика деяких литуїзмів значно змінилася й зазнала впливу властивого білоруській мовній системі закону плеофонії (повноголосся), наприклад, шаланя́нь (< šelmenys) ‘соломина’, сивірня ‘важіль’, до́ражник (< daržiny-kas), шпірак (< spìrgas), со́мец (< sámtis, СБГ IV 447) тощо. Вони свідчать, що це справді давно запозичені білоруською мовою литуїзми, які встигли зазнати навіть такого порівняно давнього впливу плеофонії. Їх досить важко розпізнати за формою, тому в цьому разі слід більше покладатися на їхнє значення. Про те, що давні литуїзми у слов’янських мовах справді важко розпізнати, добре свідчать також деякі дані литуаністичних досліджень видатних російських мовознавців В. Топорова й О. Трубачова. Так, гідронім Верхнього Подніпров’я Лоша вони, ототожнюючи з однойменною річкою в білоруському Островецькому районі біля самого кордону з Литвою та підозрюючи в ньому литуїзм, виводять, зокрема, від лит. lašìs ‘лосось’, а також зіставляють із Lašupė або дієсловом lošti ‘буяти, шаленіти’ (див. ЛАГВП 1962: 194). Однак Ло́ша, притока Вілії в Островецькому районі (а, безперечно, і Лоша на Подніпров’ї), походить від лит. Aluošà/Aluošià, а її дифтонг uo, нетиповий для слов’ян, як ми вже довели (див. LKK XXVII 125), у їхніх говірках нерідко міг переходити й в один голосний o, наприклад, ако́цця (< akuotai), Ёдупка (< Júodupė) тощо. В інших білоруських говірках (або в інший час) дифтонг uo запозиченого литуїзму міг перейти в a (наприклад, прывака́ць ‘приволікати’ (< privokuóti ‘те саме’). Трапляється, що лит. uo у білоруських говірках може також відповідати u (це переважно трапляється у давніше запозичених литуїзмах, наприклад, клу́ня ‘клун’ тощо). І про такі можливості пристосування литуїзмів до фонетичної системи білоруської мови не слід забувати, шукаючи в них литуїзми та досліджуючи їх. Або візьмімо інший гідронім того самого Подніпров’я — Лампадь. Згадані мовознавці також підозрюють, що він може бути литуїзмом, але литовського відповідника не наводять. Однак Лампадь, найімовірніше, теж безсумнівний литуїзм, що має й литовський відповідник. Встановивши, що дифтонг (i)au, слов’янізуючись, у деяких білоруських говірках і в певний період дав голосний (i)a, наприклад, бля́ць (< bliáu-ti), Мару́ра (< Maurũgà) тощо, ми схильні вважати, що литовським рефлексом Лампадь є, найімовірніше, не що інше, як слово з коренем *Laum-, а весь гідронім — чи не складна назва *Laũmpėdis? 180 Ми встановили, що в оточенні білоруських говірок під впливом їхнього сильного й дедалі сильнішого впливу ще фактично цілком жива система литовської говірки починає швидко слов’янізуватися, стрімко змінюючи спосіб вираження думок на слов’янський. Від її литовської самобутності відмовляються, думку формують за зразком білоруського висловлення. Так, скажімо, замість звичного лит. чорнорябий (пес), чорноряба (корова) за білоруським зразком в ізольованих литовських говірках спочатку з’являються неприродні для литовської мови, а для білоруської також доволі рідкісні або не зовсім звичні вислови чорно-білий (пес), чорно-біла (корова) тощо, пор. біл. чёрна-бе́лы (саба́ка), чёрна-бе́ла (каро́ўка). Пізніше за живими білоруськими висловами рабу́ (саба́ка), раба́ (каро́ўка) і литовською мовою їх називають лише рябий (пес), ряба (корова). І так в ізольованих наших говірках з’являються незвичні кальки з білоруських говірок. З іншого боку, литовці цих говірок усе ж подарували сусіднім білорусам і власні кальки. Так, той самий прикметник чорнорябий під впливом литовської мови досить незвично для білоруської називається таксама чернарабу́ (саба́ка), чернараба́я (каро́ўка). Виключно за литовським зразком у деяких білоруських говірках замість снег ідзе́ць кажуть снег сняжыць, чого ТСБМ V 228 не фіксує, пор. лит. sniñga. Або замість власного тайнік ‘схованка’ вони знову вживають кальку з литовської мови скру́тка (пор. лит. схованка), якої білоруські словники також не фіксують (пор. ТСБМ V 186). У них уживається й чимало інших кальок із литовських говірок, наприклад, скра́бачка ‘шкребок’ (СБГ IV 457), якої також немає в їхніх словниках (пор. ТСБМ V 180) та ін. В ізольованих литовських говірках у Білорусі, де спосіб вираження думок особливо інтенсивно слов’янізується, швидко білорусизується й їхнє мовне вираження, помітно змінюється семантика окремих слів. Литовські значення деяких слів наче починають здаватися недостатніми, неточними, ніби їм бракує повноти, тому ці говірки під впливом білоруських говірок починають штучно розширювати ці значення. Унаслідок цього в них особливо помітно починають з’являтися продукти таких штучних значень — білоруські семантичні кальки; вони починають посідати місце литовських засобів вираження, витісняючи їх із ужитку. Скажімо, замість apkáli (grebėstais), nepavýko dúona, nepàkeliu kvapų тощо тут за зразком білоруських говірок абабіц (г’рабёстамі), не ўда́ўся (хлеб), не знясу́ (запаха́ў) уже кажуть aprmúzdžic’ (grabėstais), neišdavė (dúona), nesunėšų (kvapų) тощо. А в слов’янізованих говірках така зміна значень слів у литуанізмах уже є повсюдною. Скажімо, раніше литовці тут казали suburbuliávo (balà), užtirpo (pirštai), apgrabėstáu (stógų), prišakal’áų (pirk’ų), а тепер уже кажуть лише забурбу́ляла (не субурбу́ляла) бало́та, паце́рпнули (не заце́рпнули) па́льцы, награбяста́ў (не аг’рабяста́ў) страху́, нашакаліняу́ (не пры-шакаліняу́) ха́ту тощо. Кальки, безперечно, найбільше сприяють остаточному входженню литуанізму до системи білоруських говірок і загибелі ізольованої литовської говірки. Вони найнебезпечніші для говірки, що зазнає асиміляції, але, мабуть, їх найважче помітити й розпізнати. З іншого боку, ізольовані литовські говірки передали білоруським говіркам чимало своїх кальок. Так, за зразком литовських говірок у них кажуть: сасе́кла 181 (булъбы) Kur., сащпіліць (спадніцу) Achr., сасніла (спадніцу) Kur., сасніла (яго́) Sal., сасо́х (часно́к) Vid., саспе́ла (да аўто́буса) Vid., (яна́) састарэла Val. та ін. замість звичних для них пасєкла (булъбы), зашпіліць (спадніцу), пасліšnila (спадніцу), прысніла (яго́), пасо́х (часно́к), паспе́ла (да аўто́буса), (яна́) пастаре́ла; пор. лит. sukapójau (bùlves), susègti (sijóną), suseiliójo (sijóną), susapnavau (jį), sudžiūvo (česnakai), suspėjau (prie autobùso), (jį) susèno та ін. Найімовірніше, це сталося на самому початку асиміляції ізольованих литовських говірок на цих територіях, коли білоруські говірки тут ще тільки формувалися. Ці кальки й досі не зникають із тих білоруських говірок, хоча за подібною моделлю нових утворень у них уже не творять. І фактично вони не завдали шкоди цим білоруським говіркам. Тут окреслені й розглянуті особливості білоруських литуанізмів виявляють шляхи та способи їх білорусизації, розкривають характер і тенденції пристосування та змін великої кількості їхніх форм, а частково й значень, показують, як розпізнавати такі слова литовського походження, дають підстави встановлювати їхню тотожність із відповідними словами литовської мови, дають змогу краще усвідомити фонетичні взаємини литовських і білоруських говірок, досі не констатовані й фактично не окреслені. Усі вони, з урахуванням відмінностей і подібностей систем цих мов, є порівняно важливим і надійним джерелом та новим конкретним матеріалом для подальших діалектологічних студій обох мов, дослідження проблем субстрату й суперстрату та контактів балтійських і слов’янських мов. ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА АБС XX: Г р и н а в е ц к е н е Э., М а ц к е в и ч Ю. Ф., Р о м а н о в и ч Е. М., Ч е б е р у к Е. И. Лингвогеографические данные белорусских говоров о балтославянских языковых связях. – Acta Baltico-Slavica 20, 323–332. Achr. – Говірка Ахремовців (Браславський район, Білорусь); записи експедиції Е. Грінавецкене 1974 р. (архів авторки). Baltistica 1989: G r i n a v e c k i e n ė E., M a c k e v i č J. Литовські відповідники вокалізму -(i)au в білоруських литуанізмах. – Baltistica 3 (1). Додаток, 70–80. Bok. – Говірка Бокштів (Вижський район, Білорусь); записи діалектологічної експедиції Е. Грінавецкене 1972 р. (архів авторки). ЭСБМ I – Етимологічний словник білоруської мови 1, Мінськ: Наука і техніка, 1978. ЭСБМ V – Етимологічний словник білоруської мови 5, Мінськ: Наука і техніка, 1989. Glinka S. 1990: Lituanizmy fonetyczne w gwarach białoruskich i polskich Białostocczyzny. – Balto-słowiańskie związki językowe 81, 115–127. Kam. – Говірка Камоїв (Поставський район, Білорусь); записи діалектологічної експедиції Е. Грінавецкене 1989 р. (архів авторки). Kir. – Говірка Киралів (Щучинський район, Білорусь); записи діалектологічної експедиції Е. Грінавецкене 1976 р. (архів авторки). Kur. – Говірка Кураполє (Поставський район, Білорусь); записи діалектологічної експедиції Е. Грінавецкене 1974 р. (архів авторки). ЛАГВП 1962: Т о п о р о в В. Н., Т р у б а ч е в О. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья, Москва: Издательство Академии Наук СССР. Lis. – Говірка Лісна (Верхньодвінський район, Білорусь); записи діалектологічної експедиції Е. Грінавецкене 1974 р. (архів авторки). 182 LHD 1970: V a n a g a s A. Lietuvos TSR hidronimų daryba, Vilnius: Mintis. LKK XVI – Г р и н а в е ц к и й Э., М а ц к е в и ч Ю. Ф., Р о м а н о в и ч Е. М., Ч е б е р у к Е. И. Побутова лексика литовського походження в західній Білорусі. – Lietuvių kalbotyros klausimai 16, Lietuvių terminologija, 1975, 163–195. LKK XXII – G r i n a v e c k i e n ė E. Лексика литовського походження в білоруських говірках литовського прикордоння. – Lietuvių kalbotyros klausimai 22, Lietuvių kalbos specialioji leksika, 1983, 182–204. LKK XXVII – G r i n a v e c k i e n ė E., M a c k e v i č J. Фонетичні особливості деяких білоруських литуанізмів. – Lietuvių kalbotyros klausimai 27, Lietuvių kalba ir bilingvizmas, 1988, 121–131. LKK XXVIII – Г а р ш в а К., П о л я к о в О. Литовський говір в окрузі Опси, 99–117; G r i n a v e c k i e n ė E. Нові литуанізми білоруських говірок, 162–166. – Lietuvių kalbotyros klausimai 28, Kalbų ryšiai ir sąveikos, 1989. LKK XXX – G r i n a v e c k i e n ė E. Литуанізми білоруських говірок околиць Камої (Поставський район Білорусі). – Lietuvių kalbotyros klausimai 30, Periferinės lietuvių kalbos tarmės, 1993, 113–133. LKK XXXII – G r i n a v e c k i e n ė E. Назви місцевостей литовського походження в околицях Видзів. – Lietuvių kalbotyros klausimai 32, Baltų onomastikos tyrinėjimai, 1993, 21–33. LKŽ XI – Lietuvių kalbos žodynas 11, Вільнюс: Mokslas, 1978. LKŽ XIV – Lietuvių kalbos žodynas 14, Вільнюс: Mokslas, 1981. Mal. – записи говірки Малі (Островецький район, Білорусь), зроблені Е. Грінавецькене під час діалектологічної експедиції 1980 року (архів авторки). Мат. – Матеріали до словника мінсько-молодечненських говірок, Мінськ: Навука і тэхніка, 1974. Rag. – записи говірки Рагулішки (Даугавпілський район, Латвія), зроблені Е. Грінавецькене під час діалектологічної експедиції 1977 року (архів авторки). Rod. – записи околиць Родуні (Гродненська область, Білорусь), зроблені Е. Грінавецькене під час діалектологічних експедицій 1972 і 1982 років (архів авторки). R o z w a d o w s k i J. 1995: Litewska gwara okolic Zdziecioła na Nowogródczyźnie. – Prace Komisji językoznawstwa 59, Kraków. Sal. – записи говірки Сали (Сморгонський район, Білорусь), зроблені Е. Грінавецькене під час діалектологічної експедиції 1979 року (архів авторки). СБГ I – Словник білоруських говірок північно-західної Білорусі та її прикордоння 1, Мінськ: Наука і техніка, 1979. СБГ II – Словник білоруських говірок північно-західної Білорусі та її прикордоння 2, Мінськ: Наука і техніка, 1980. СБГ IV – Словник білоруських говірок північно-західної Білорусі та її прикордоння 4, Мінськ: Наука і техніка, 1984. СБГ V – Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яе пагранічча 5, Мінск: Навука і тэхніка, 1986. Sl.Or. 1990: Г р ы н а в е ц к е н е А. И., М а ц к е в и ч Ю. Ф., Р а м а н о в и ч Я. М., Ч а б я р у к А. И. Вачыма аўтараў. – Slavia Orientalis 39 (3–4), 309–317. ТСБМ V – Тлумачальны слоўнік беларускай мовы 5, Мінск: Беларуская савецкая энцыклапедыя імя Петруся Броўкі, 1983. T u r s k a H. 1982: O powstaniu polskich obszrów językowych na Wileńszczyźnie. – Studia nad polszczyzną kresową 1, Prace językoznawcze 98, 19–121. Val. – записи з діалектологічної експедиції Е. Грінавецкене 1974 р. у говірці Валинці (район Верхньодвінська, Білорусь) (архів авторки). Вестві 1969: А р а ш о н к о в а А. У., Г р ы н а в е ц к е н е Е. И., К а в а л ь ч у к И. П., М а ц к е в и ч Ю. Ф., Р а м а н о в и ч Я. М., Ш т а л а в а Л. Ф. З лексікі беларускіх гаворак заходняй зоны. – Весці Акадэміі Навук БССР, Серыя грамадскіх навук 4, 123–134. Vid. – записи з діалектологічної експедиції Е. Грінавецкене 1991 р. у говірці Відзи (район Постав, Білорусь) (архів авторки). 183 ПРИСТОСУВАННЯ ЛИТУАНІЗМІВ ДО БІЛОРУСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ І СПОСОБИ РОЗПІЗНАВАННЯ ЦИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ Анотація У статті досліджуються найважливіші фонетичні особливості литуїзмів, що трапляються в білоруських говірках, а також процеси їх переходу до білоруської мови. Білоруське мовне оформлення литуїзмів виявляється в численних формах, частково також у пристосуванні значень до системи білоруських говірок, а також у конкретному характері й тенденціях цих змін. Крім того, ми намагаємося показати, як розпізнати та ідентифікувати як такі литуїзми, що проникли до білоруських говірок або були ними засвоєні. Насамперед викладаються принципи, які мають дати змогу інтерпретувати фонетичні співвідношення між литовськими та білоруськими говірками. Детально подаються результати багаторічного дослідження білоруських діалектів, важливі для вживання й теорії запозичених слів, для проблематики зв’язку субстрату й суперстрату, а також для контактів балтійських і слов’янських мов. 184