Mįslių žodžių-kodų semantikos ypatumai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Jolanta ZABARSKAITĖ Jurgita PAULAUSKAITĖ СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЛІВ-КОДІВ ЗАГАДОК Коли сфінкс із Фів підступно запитував: «Хто вранці ходить на чотирьох ногах, опівдні — на двох, а ввечері — на трьох ногах?» — він не сподівався, що Едіп розгадає загадку. Можливо, після того, як сфінкс кинувся зі скелі й розбився на смерть, з’явилися загадкові слова-коди, тобто лексеми, що не існують у розмовній мові, наприклад: стеблинка «стебло маку», звивистоголов «струмок», шушейка «гребінець», тиліндис «вітер», вайтукле «свиня», кабалас «стручок гороху», такутіс «вовк» тощо. Це, звісно, жартома. А якщо серйозно — у загадках уживані лексеми різними способами кодують слово, яке треба відгадати. Ця група лексики є найвіддаленішою периферією лексичної системи, тому в ній легко помітити універсальні особливості лексичного й семантичного розвитку, адже система загадкових слів-кодів дуже проста (немов лексична амеба, будову клітини якої видно навіть у шкільний мікроскоп). У лексичній системі найближчими до слів-кодів загадок (надалі, для стислості, називатимемо їх просто словами-кодами) є евфемізми й табу. Ні та, ні інша лексична група в литовському мовознавстві не досліджувалася. У «Словнику литовської мови» (LKŽ I₁–II₁, LKŽ I₂–II₂, LKŽ III–XVII) евфемізми позначено окремим скороченням. Схоже, литовське мовознавство навіть не описувало табу, хоча, на нашу думку, для цього безперечно дала б підстави хоча б трохи уважніша увага, наприклад, до звичаїв поведінки вагітної жінки та її близьких або, можливо, просто до глибшого дослідження чарівної казки. Семантичний аспект лексики загадок цікавить семіотиків, етнографів та інших дослідників, які вивчають пареміологію. (Як приклад згадаємо статтю дослідника пареміології J. Levino «Семантика структури загадки» (Levin 1978: 283–314).) Однак докладнішого лінгвістичного дослідження лексики загадок (і, звісно, слів-кодів) знайти не вдалося. Основна ознака слів-кодів — вони є знаками знаків. Слово, як відомо, є двобічним специфічним знаком. Слово-код загадки не лише «приховує» поняття, яке потрібно відгадати, а й так чи інакше сигналізує про нього. Як знак воно менш складне порівняно з центром лексичної системи. Перебуваючи на самій периферії лексики, слово-код наближається до сфери квазілексики, втрачаючи свою специфічність як лексичний знак. Воно тяжіє до того, щоб стати однобічним означником (однак цілковито ним стати не може, бо, як уже згадувалося, усе ж належить до периферії лексики, а не до сфери ква- 101 зілексики). Отже, воно радше позначає поняття. Найвиразніше це демонструє схема: 1.1. Семантичне кодування. Слово, яке потрібно відгадати, «ховається» під «маскою» метафори або метонімії. Механізм семантичного кодування має кілька складників. Проміжною ланкою процесу, полюсами якого є слово-код і кодоване слово, є слово-ключ. Наприклад, словом-кодом загадки є барбочюс (Прийшов барбочюс до спінготчюса й каже: «Ходімо до корчми меду пити». Спінготчюс каже: «Я боюся вінготчюса». Барбочюс каже: «Не підемо через вінготчюса, підемо через гирде й через ворота крінго».). Кодованим словом є вармас. Чому вармас названо барбочюсом? Відповідь проста — у центрі лексичної системи міститься слово-ключ. Друге значення слова barbėti у LKŽ — «набридливо говорити, бурчати». Отже, очевидно, що слово кодується за допомогою метафори. У цьому випадку характер коду — подібність враження. (У цьому випадку — набридливість.) Інший приклад: слово-код пірдонас. (Десять чоловіків тягнуть лілійонами сітку на пірдоно.) Кодоване слово — сідниці. Слово-ключ — перстр «псувати повітря». Застосовано метонімію. Характер коду — властивість замість об’єкта. Варіанти метафор і метонімій семантичного кодування розглянемо окремо. 1.2. Слова-коди метафори. Розглянемо чотири види: подібність враження, подібність кольору, подібність звуку, подібність зовнішнього вигляду або форми. 1.2.1. Код — подібність враження. Слів-кодів такого типу багато. Для зручності наведемо їх у таблиці 1. Таблиця 1 Слово-код | Кодоване слово | Слово-ключ | Враження | Загадка bliuvonas | kunigas | bliuvoti «голосно кричати, репетувати» | гучний, громоподібний голос | Повен хлів овечок, один барон, і той bliuvonas čižyliukas | žirnis | čižyliukas «пташеня чижика (синиці)» | малий розмір, округлість | Батько саженний, мати п’яденна, діти — мов čižyliukai. kemža | ližė | kemža «знесилена, зубожіла людина, недоросток» | пласкість | Світить свіча, кішка дивиться, kemža носить коромисло. kypštakojis | kiškis | kypšnoti «ходити велики- | велика рухливість | Kypštakojis 102 1 lentelės tęsinys стрижена луг «повільними кроками” стрижена «та, що коротко підстригла волосся» траєкторія завмирання у підліску, задом наперед у воді. – Куди ти йдеш, брунько? – Яке тобі діло, стрижена. 1.2.2. Подібність зовнішнього вигляду та форми. Друга за чисельністю група метафоричного кодування — це слова-коди, утворені на основі подібності зовнішнього вигляду або форми. Її наведено в таблиці 2. Таблиця 2 Слово-код Кодоване слово Слово-ключ Враження Загадка криукас ріг кріукас «гак» зігнута форма Два кріукаї, два лапукаї, чотири довгі й кабалдунас. помело щітка репета «той, хто ходить зігнувшись, навпочіпки» розгалуження Щіточка-репеточка повзе попід тинами. стоячок ріг вертикальний «той, що підіймається прямо вгору» вертикальність Два стоячки, два клапчики, чотири адамчики. стиплис стебло маку стипла «довготелесий, довгоногий» довжина, тонкість Батько стиПлис, мати палмпа, дітки чюджюруки. шматочки жорна stukas «шматок, брила» розмір Два шматочки, два мукучі, один матарлокас. дворога вила ластівка дворога «та, що має два роги» вигнута форма Вила дворогі, одяг німецький, розмовляє по-адвернськи. звивистий струмок звиватися «витися зиґзаґами» звивання — Вингургуркі, куди звиваєшся? — Стрижена брідка, яке тобі діло? 1.2.3. Слова-коди за звуковою подібністю. Слів-кодів цього типу менше. Їхня ономатопоетична природа добре помітна. Їх подано в таблиці 3: 103 Таблиця 3 Слово-код Кодоване слово Слово-ключ Враження Загадка брязкунець, торохтушка ложка брязкунець «той, що брязкає, торохтить», торохтушка «та, що торохтить» чути під час рухання предмета Брязкунці-торохтушки йдуть до озера пити воду. чирукас жайворонок чиру віру «щебетання жайворонка» голос суб’єкта Чиркун-молодець, у повітрі повиснувши, плаче. гоготун гусак гоготун «той, хто гогоче» голос суб’єкта Дивиться бінокль крізь огорожу, а гоготун іде через двір. гриміти, гупати гроза krykti «кричати, верещати (про птахів)», bildu «повторенням передається гуркіт» звук через властивість об’єкта Гримить, гупає в хмарі, кікемеже — у воді, а себутіс — у попелі. skalat ayškas собака skalatyti «гавкати, брехати» голос суб’єкта Прибігши, тр якул запитав у скалатауска, де вайтОклє в бірбичюсах. шюжейка гребінець šjušinti «наїжачувати, шелестіти» звук, зумовлений функцією предмета Шюжейка везе невістку. тершкетас очерет тершкети «тріщати» чути під час рухання предмета На небі сяє, у лісі хитається, в озері тершкетас. тиліндіс вітер тилінджюоти «дзвеніти тонким звуком» звук, зумовлений властивістю предмета Тиліндіс, тиліндіс, без ключа до клуні вліз. жалібниця свиня жалібник «той, хто жаліється, стогне» голос суб’єкта Прибіг трикулас і запитав скалатауска, де жалібниця в бірбичюсах. 1.2.4. Слова-коди за подібністю кольору. Це найменша тематична група метафоричного кодування загадок. Є один виразний приклад, коли моркву називають рудою осінньою красунею, доволі поетично поєднуючи враження від кольору моркви й часу її достигання. («Руда, руда осінньою красуне, зелена твоя шапочка».) 1.3. Слова-метонімії загадок. Слова-метонімії в загадках — досить поширений випадок кодування лексеми. З погляду семасіології це другий рівень референції, який утворюється із цілеспрямовано переупорядкованої комбінації фігуративних предметних сем емпіричного поняття. Це простіший випадок семантичної деривації порівняно зі створенням слів загадок метафоричного типу. Способи метонімічного кодування найлегше визначити за тим, яку сему кодованого слова 104 «втілює» слово-код. Кодом може стати функція, наприклад, girdė «вуха», matė «очі» (Прийшов барбочюс до спинґочюса й каже: «Ходімо в корчму пити мед». Спинґочюс каже: «Я боюся вінґочюса». Барбочюс каже: «Не підемо через вінґочюс. Підемо через matę, через girdę і через ворота крунгаса»). Досить поширений код — форма денотата кодованого слова, наприклад, draikalas «стручок гороху» (Батько draikalas, мати кабалас, діти-посипанці), pample «стручок гороху» (Батько тутуліс, мати кабалас, діти — pabiručiai), tysūtis «жердина» (Тягнеться tysūtis, скрипить скрипун, на кінці — пиріжок), tišlys «стручок гороху» (Батько tišlys, мати — пухир, діти — бінбір, бінбір бінбіріуки). У загадках можна кодувати, використовуючи особливості розташування денотата кодованого слова, наприклад, statikas «миска» (Розсипав зернятка, поставив statikus, скликав зозуленят), kabikas «колиска» (Висить kabikas, лежить чюрикас — чотири ніжки і кабалдунас), karikas «сало», tupikas «кіт» (Сидить tupikas, просить karikas, просить Бога tupikas, щоб упало karikas), kabutis «яблуко» (Підстерігає тихунець, висить kabutis, коли kabutis впало, тихунець спіймав), tysokas «людина, що лежить» (Чорний такіс, на чорному такісі — лісовий такіс, на лісовому такісі — шептун, на шептуні — білолиций, на білолицьому — tysoks). Досить рідкісний спосіб кодування — надання загадуваному об’єкту чи суб’єкту непрямої ознаки, наприклад, žibas «вовк» (Темна ніч. Приходить žibs, питає тульте, де лежить свиня: «Позаду хліва, в бірбинуах»). Цей випадок складний, оскільки пов’язаний із контекстом і тому вимагає уточнювального кодування: вовк приходить не будь-коли, а вночі. Основна ознака метонімічного кодування — слово-ключ цілком прозоре й не потребує коментарів. Це свідчить, що під час створення загадки важливим є критерій комунікації, хоча місток, що поєднує універсальну категорію «запитання-відповідь» (як із лінгвістичного, так і з іншого погляду), замаскований. Проте тут можна зробити цікавий висновок (сподіваємося, загальніший, ніж проблематика лексики загадок). Метонімічне кодування прагне чіткіше й зрозуміліше підвести до відповіді, тобто закодованого слова. Цей намір спирається на безперервні внутрішні семантичні та концептуальні зв’язки між кодом і кодованим словом, а також на семантичну й лексичну прозорість слова-ключа. Метафоричне кодування більше «приховує» місток між запитанням і відповіддю: код має ускладнену семантику, а слово-ключ зовсім не відразу розкривається. Однак — парадокс — спосіб метонімічного кодування в лексичній системі загадок спричиняє більше омонімічної плутанини й комунікативних непорозумінь. (Це нескладно помітити з уже прокоментованих нами прикладів.) Напрошується висновок, що семантично простіша структура не обов’язково є зрозумілішою, а нова лексична структура, що виникла внаслідок складнішого процесу, має більшу семантичну цінність. (Цікаво було б дослідити, як цей процес впливає на закони поетичної мови.) Найпоширеніші лексичні групи метонімічного кодування — дві: ознака кодованого об’єкта та властивість кодованого об’єкта. Уточнюючи ці поняття, слід пояснити, що ознакою ми вважаємо постійну, диференційну рису об’єкта. Вона 105 може бути і основним, і побічним. Властивість об’єкта — непостійна, контекстуальна, детермінована й денотативна позиція. Інакше кажучи, ознака — це стан об’єкта, властивість — позиція. Ці групи метонімічного кодування подамо в таблицях. Ключове слово тут очевидне, тому ми його не записуватимемо. 1.3.1. Об’єкт-ознака. Метонімії цього типу показано в таблиці 4. Таблиця 4 Слово-код Кодоване слово Загадка краболаз рак: ходить задом наперед Триногиця в небі, бабуся в попелі, квишкало в гаю, краболаз у воді. кабалдюнас голова немовляти: бовтається Висить гачок, лежить цюрік — чотири ноги й кабалдюнас. кнюстас свиня: риє Прибіг стежок, спитав сторожа: “Де лежить кнюстас?” пірдокас сідниці: пукає Десять десяти десятикласників тягнуть сітку на пукачів. спраглик риба: без води прагне пити На небі — шипла, у лісі — випла, в озері — спраглик. 1.3.2. Об’єкт-властивість. Це дещо численніша група метонімічного кодування. Її показано в таблиці 5. Таблиця 5 Слово-код Кодоване слово Загадка біздоне свиня: постійно пукає Дивиться бінокль через тин, ходить ганґнонс подвір’ям: «Ґаґоне, іди, ґаґоне, надішли мені біздоне». чуткоші собака: добре чує «Здорова, кнерпе». «Здоров, дзелію». «Де лежить видра?» «У кінці дому». «А чуткоші?» «Під клунем». тупикас кіт: уперто сидить Сидить тупикас, воює карікас. Просить Бога тупикас, щоб упав карікас. зіроніс собака: добре бачить Біжить мавпа через тік, визирає з-за паркану зіроніс: «О ти, люба мавпочко, налякай мені того песика». зірікас кіт: уперто дивиться Висить кабікас, дивиться зірікас, щоб кабікас не висів, зірікас не дивився. Подання властивостей замість об’єкта як коду особливо наочно демонструє недосконалість метонімічного кодування. 106 З прикладів, наведених у таблицях, видно, що принцип утворення слова-коду такий самий, як і процеси семантичної деривації, що відбуваються в центрі лексики. Це досить складне явище, яке семасіологи (точніше — ономасіологи) називають етапом непрямої референції, що виникає внаслідок зв’язків у знаковій структурі кодованого слова та аналогії зі словом-кодом. Така аналогія є вільною і не обмежується об’єктом. Тому традиційно виокремлювані метафори за звуком і за кольором, якщо придивитися уважніше, здаються проміжними варіантами між метонімією та метафорою. 2.1. Фоносемантичне творення слів-кодів. Не завжди можна знайти слово-ключ, щоб визначити тип коду. Причин може бути дві: слово-ключ має цілком непрозору семантичну структуру, наче закіптявіле від часу скло, крізь яке вже не видно ні «зовнішнього» — кодованого слова, ні «внутрішнього» — коду. Інша причина — слово загадки створюється іншими, несемантичними засобами. Ми вже згадували: хоча загадки маскують комунікативний місток «запитання-відповідь», запитання має містити сигнали, які уможливлюють відповідь. Такими є правила семантичної гри. Отже, на перший погляд цілком немотивовані слова загадок, наприклад, vilaidė laidė «коса», tuturs kepers «борона», — це не (і не може бути) лише лексична авантюра, бо й на квазілексичній периферії прихований універсальний імператив: бути зрозумілим. Kalboje egzistuoja fonosemantikos reiškinys (Jakobson, Waught 1979: 177–188). Garsų savybė sukelti vieną ar kitą pojūtį yra ir žodžių kodavimo galimybė bei potencialumas. Garsai konotuojami daugelyje periferinių komunikacijos sričių, pavyzdžiui, mitopoetinėje kalboje (Jakobson, Waught 1979: 204–209). Daroma labai pagrįsta prielaida, kad stengiantis užkoduoti žodį, kurį reikia įminti, ir laikantis semantinio žaidimo taisyklių, pasitelkiamas potencialus garsų konotatyvumas (Zabarskaitė 1995: 187–204)). Keletas fonosemantikos dėsningumų iš tiesų gana įdomūs. 2.2. Чим відрізняються коса й борона, або опозиція /l/ і /r/. Одними з найбільш конотованих звуків литовської мови є /l/ і /r/ (Zabarskaitė 1995: 194–197). І експресивна лексика, і поетична мова засвідчують опозицію цих звуків, хоча, належачи до того самого класу звуків, вони мають і спільні конотативні значення. Звук /l/ має очевидну конотацію руху вперед-назад (Zabarskaitė 1995: 195). Знаряддя праці, якими працюють, розмахуючи вперед-назад, і які потрібно вгадати — закодувати, обираючи за ключ сонант /l/: vilaidė laidė «коса» (Vilaidė laidė траву лякала, додому повернулася, на воротях повісилася), lidi lidi laidė «човник» (Lidi lidi laidė лісом літала, кишки залишила, додому прилетіла), talalojus «товкач» (За березняком talalojus гавкає). Знаряддя праці (або інструменти), під час використання яких рух уперед-назад не є виразним, «ховаються» за семантичними структурами, де звук-ключ — /r/. Він особливо часто трапляється при кодуванні «борони». Її функція розривати землю підкреслюється енергійнішим звуком r, описаним ще Платоном. Її називають kevarža varža (Kevarža varža полем борознить — навіть собаки не гавкають), tuturs kepers (Tuturs kepers, не бійся — наздожену). Отже, універсальна фоносемантична опозиція сонантів /l/:/r/ 107 можлива й у загадках. 2.3. Драма вівці, або класичний приклад фоносемантики. Добре відома загадка про те, як вовк украв вівцю, а його переслідували верхи. Найпоширеніший варіант загадки такий: «Прийшов kudubudu, забрав kidibidi, дайте kamandaki, поженуся за kudubudu, відіберу kidibidi». В інших варіантах загадки вовка ще називають duku duku, štukubuku, вівцю — dvikipiki, štikibiki, а коня — kamantiniu, kubuldoku. Зараз не заглиблюватимемося в сполучення приголосних. (Це предмет, що потребує докладнішого дослідження й більшої кількості емпіричних даних. Варто лише звернути увагу, що домінують приголосні класу T, які мають універсальну конотацію дії-руху-контакту (Zabarskaitė 1995: 187–194).) У цій загадці ідеально відображено найуніверсальнішу конотативну опозицію голосних — /u/:/a/:/i/. Голосні низького тону означають темряву, шорсткість, великий розмір, а голосні високого тону — світлість, м’якість, малий розмір. Центр тріади — компактний /a/ — нейтральний (адже кінь у драмі вівці не бере участі; лише в останньому прикладі він темний і великий, як і вовк). Ця основна закономірність фоносемантики докладніше розглядається у згаданій вище праці видатних фонологів (Jakobson, Waugh 1979: 188–194). 2.4. Дещо про шорсткість і світло, або конотація приголосних класу S. Серед приголосних класу S найбільше фоносемантичне навантаження мають приголосні /š/ і /ž/. Звук /š/, найімовірніше через свої артикуляційні й акустичні властивості, має виразну конотацію «нерівної поверхні» (Zabarskaitė 1995: 197–198). Це помітили й творці загадок. Вовна кодується словом šešuols kemuols (Šešuols kemuols — безлистий стовбур із сотнею гілок), а ковдра в загадці називається šipkiliu tipkiliu (Šipkily s tipkily s: «Лізь на мене»). Конотація звука /ž/ — «світло, сяйво» (Zabarskaitė 1995: 197) — є ключем до кодованого слова «вогонь». Вогонь називають žala žalaičiuke (Žala žalaičiukė небо лиже). Отже, коли не вдається знайти лексичний або семантичний ключ до кодованого слова, можна спробувати пошукати його у звуковій структурі слова-коду. Розглянуті нами приклади показують, що і цей шлях не є безплідним. Достатньо уважніше проаналізувати закономірності фоносемантики, універсалії та найважливіші конотативні опозиції. 3. Пояснення. Оскільки спеціальна термінологія дещо варіюється, особливо коли йдеться про таку нетрадиційну галузь литовського мовознавства, як фоносемантика, вважаємо за потрібне пояснити, що категорії та поняття семантики називаємо, користуючись термінами Дж. Лайонза (Lyons 1968), а фонологічні категорії, символи й класифікації, необхідні для опису явищ фоносемантики, належно пояснено у «Фонології» Алекса Гірденіса (Girdenis 1981). Деякі семіотичні терміни можна знайти у працях Алґірдаса Юліуса Ґреймаса (Greimas 1989). Загадки зібрано з 5-го тому «Литовського фольклору» (LTs V), слова-ключі шукали у «Словнику литовської мови» (LKŽ). 4. Висновки. Напрошуються один-два загальніші практичні висновки та теоретичне узагаль- 108 …ування. Лексика загадок не є сферою квазілексики, а становить периферію литовської лексики, що існує відповідно до встановлюваних семантичних закономірностей. Дослідивши закономірності процесу її генералізації, можна розкрити семантичну структуру слів загадок і «прояснити» їхній зміст. З’ясовується, що в такій складній і багатофункційній структурі, як мова, не може бути випадкових речей. І мовна гра (адже створення загадок — це гра мови–номінації–комунікації) відбувається за правилами семантики. Закономірності семантичного та фоносемантичного кодування аналогічні процесам номінативної діяльності основного лексичного фонду. Створення метафор і метонімій у загадках може бути «експериментальним матеріалом» для дослідження метафоричних і метонімічних значень, що виникли в основному лексичному фонді. Більша семантична цінність складніших лексичних структур (метафор) у загадках (точність, несхідність із синонімами, уникнення лексичної тавтології), можливо, корелює й в інших шарах лексичних, текстових, а може, і не настільки складних мовних структур. Звуки-ключі свідчать, що під час дослідження периферії лексики не слід ігнорувати явища фоносемантики. Вони можуть дещо пояснити, оскільки мають власні універсалії, заперечувати які, як ми бачили, не варто. З практичних міркувань слід зазначити дві речі: слово загадки, яке з першого погляду не піддається читанню, можна «прочитати», тобто воно не позбавлене сенсу. Такий спосіб прочитання слова загадки може допомогти виробити критерії розрізнення метонімічних і метафоричних значень, які не завжди очевидні під час аналізу метонімій і метафор та їх практичного розмежування. І нарешті — лексика загадок є справжнісінькою свідомою імітацією стежки сенсу, дослідження якої справді цікаве. LITERATŪRA G i r d e n i s A. 1981: Fonologija, Vilnius: Mokslas. G r e i m a s A. J. 1989: Semiotika, Vilnius: Mintis. J a k o b s o n W., W a u g h L. 1979: The Sound Shape of Language, Bloomington and London: Indiana University Press. LTs V – Lietuvių tautosaka 5, Vilnius: Mintis, 1968. L e v i n J. M. 1978: Semantičeskaja struktura zagadki. – Paremiologičeskij sbornik, Moskva: Nauka, 283 – 315. LKŽ I₂–II₂ – Lietuvių kalbos žodynas 1, Vilnius, 1941; 2, Kaunas: Valstybinė enciklopedijų, žodynų ir mokslo literatūros leidykla, 1947. LKŽ I₂–II₂ – Lietuvių kalbos žodynas 1–2, Vilnius: Mintis, 1968 – 1969. LKŽ III – XVII – Lietuvių kalbos žodynas 3 – 6, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956, 1957, 1959, 1962; 7 – 9: Mintis, 1966, 1970, 1973; 10 – 15: Mokslas, 1976, 1978, 1981, 1984, 1986, 1991; 16, 17: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995, 1996. L y o n s J. 1968: Introduction to Theoretical Linguistics, Cambridge: G. B. Z a b a r s k a i t ė J. 1995: Ištiktukų priebalsių fonosemantika (vienanariai priebalsių junginiai). – Lietuvių kalbotyros klausimai 35, 187–204. 109 THE PECULIARITIES OF CODE – WORD SEMANTICS IN RIDDLES Summary Tthe paper investigates the ways the vocabulary of riddles is made up. It is created by coding words which are to be guessed. There are two ways of coding: semantic and phonosemantic. The semantic structure of coding has three components: the word under coding, the code-word, or the riddle word, and the key-word. The relation between the code-word and the word under coding be metonymic or metaphoric. The coding process is different: in metonymic coding, the figurative semes of the word under coding change places, while metaphorisation is caused by the analogy between the free structure of the signited and the semantics of the code word. The analogy is indicated by the key-word. The key to phonosemantic code is the connotation of the sound. In this kind of coding the phonosemantic (l): (r) opposition, the opposition of the high: low tone vowels are observed, the most frequent connotations of the consonants (s): (ž) are realized. A conclusion can be made that the vocabulary of riddles is made up by consciously imitating the path of the meaning which is being generated. 110