J. Balčikonio nustatyti „Lietuvių kalbos žodyno“ svarbiausi principai

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS Вітаутас ВІТКАУСКАС НАЙВАЖЛИВІШІ ПРИНЦИПИ «СЛОВНИКА ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ», ВИЗНАЧЕНІ Й. БАЛЬЧІКОНІСОМ Мовознавець Й. Бальчіконіс прийшов редагувати й очолити великий «Словник литовської мови» не випадково. Ще від часу діяльності в литуанологічному гуртку Петербурзького університету, коли він їздив збирати фольклор і мовні дані в околиці Кедайняя, його, тоді ще студента, вже захопила ідея цікавитися литовською розмовною мовою та народною художньою творчістю. Вважаючи педагогіку своєю найважливішою працею, Й. Бальчіконіс увесь час цікавився словниками. Згадаймо його листи-заклики до К. Бюги присвятити себе укладанню «Словника литовської мови» (Balčikonis II 256–257), а також виявлену ним особливу спритність — домовленість із фінансистами виділити спеціальні кошти на оплату словникової праці (Balčikonis, там само). Після смерті К. Бюги робота над СЛМ зупинилася. Після тривалих суперечок і переговорів у 1930 році було створено нову редакцію, очолити яку взявся відкликаний із Паневежиської учительської семінарії директор Й. Бальчіконіс, за яким оплакувало мало не все місто. Новий редактор прийшов редагувати словник із певним багажем ідей. Ознайомившись із картотекою, залишеною К. Бюгою, він мав таку мету: 1. переписати всі відомі старі писемні пам’ятки; 2. якомога докладніше записати лексику живої мови — так він називав діалекти й говірки. Це були найважливіші принципи СЛМ, з яких розвинулися й інші: подання історії кожного слова та зазначення географії всіх лексичних одиниць. З огляду на філологічну підготовку тодішньої нашої інтелігенції було вирішено всі діалектні приклади переписувати відповідниками літературної, за висловом Професора, писемної мови (пор. LKŽ I₁ psl. VI; Balčikonis I 179). Саме всі ці чинники й зробили СЛМ важливою працею литовської філології, адже дослідникам різних галузей найбільше були потрібні саме історія литовських слів і діалектна лексика, особливо її географія. Це розумів і тодішній уряд Литовської Республіки, який виділив СЛМ стільки коштів, скільки на той час було потрібно, щоб переписати всю друковану літературу (1547–1930), відомі рукописи та записати діалектну лексику на всій території поширення литовської мови, тобто в Литовській Республіці, на окупованому Польщею Віленському краї, у литовських селах Латвії, у Східній Пруссії тощо. Як розповідав Професор на лекціях зі спеціального курсу лексикології у 1953–1954 роках, редакція СЛМ добирала працівників із різних куточків Литви, які добре знали свої діалекти, і особисто зверталася до багатьох учителів мало не в кожному волості, щоб лексичні дані збиралися рівномірно. До цієї праці особливо активно долучилися 5 Студенти Каунаського (пізніше — Університету Вітовта Великого) університету, яких сам Професор навчав записувати слова під час лекцій (їх згадано у передмові до LKŽ I, IV–V, де також описано всю історію збирання матеріалу для LKŽ до 1941 року, хоча й пізніше майже нічого не змінилося — лексиці діалектів завжди приділяли багато уваги). Працювали й литовські діалектологи, які передали до картотеки LKŽ близько мільйона карток. 1. J. Balčikonis дбав про те, щоб у «Словнику литовської мови» докладно подавалася історія кожного слова та якомога точніша його географія. Принцип був такий: «До словника беруть слова ж и в о ї [розрядка V.V.] мови та мови писемних пам’яток, байдуже, чи вони литовського походження, чи є варваризмами, якщо ці варваризми увійшли до нашої мови ще в давнину й відомі досить широко» (LKŽ I1 psl. V; Balčikonis I 178). Редактор словника виразно відчув зацікавлення вчених-індоєвропеїстів та інших дослідників успадкованою лексикою, тому приділив їй найбільше уваги (Vitkauskas 1987: 13–18). Пор. також зауваження: «Так звані міжнародні слова (відомі лише з писемних пам’яток) до словника не включаються» (LKŽ I1 psl. V). Традиція уважного подання успадкованої лексики живої мови та давніх писемних пам’яток зберігалася в усіх друкованих і підготовлюваних томах. Починаючи з третього тому LKŽ, після 1952 року, внаслідок різних обговорень (Larin 1957: 119–144) побільшало так званих міжнародних слів, часто випадкових і зовсім недавніх, уживаних фахівцями з окремих наук: gazogeneratorius LKŽ III 191, generalitėtas LKŽ III 234, geometras, -ė LKŽ III 240, glauberitas LKŽ III 397, gondoljeras LKŽ III 482, grafologas, -ė LKŽ III 497, granatinis, -ė LKŽ III 515 (granatiniai obuoliai), granitėti LKŽ III 519, gravitacija LKŽ III 535, harpūnas LKŽ III 787, hektogramas LKŽ III 787, heroldas LKŽ III 788, hipok r izija LKŽ III 790, hū musas LKŽ III 791, ibis LKŽ IV 6, iksija LKŽ IV 34, induktyvūs, -i LKŽ IV 108, insinuóti LKŽ IV 120, intensifikúoti LKŽ IV 124, jodotòrmas LKŽ IV 351, kablogramà LKŽ V 25, kandeljãbras LKŽ V 201, kanoniẽrė LKŽ V 218, kaolìnas LKŽ V 225 тощо. У наступних томах кількість термінів спеціальних наук дещо зменшилася, але за відсутності твердіших принципів чимало рідкісної лексики, яка часто потрапила лише до кабінетів учених, що володіють різними мовами, і не має ознак успадкованості. Це, безперечно, принцип словників літературної мови та термінологічних словників, нав’язаний авторам LKŽ під час тих бурхливих лексикографічних дискусій 1950–1952 років. 2. Принципи історичного наукового словника J. Balčikonis застосовував і для встановлення порядку значень слів. Про це вже писали окремо (Vitkauskas 1995: 349–354), показуючи, що після обговорень питань лексикографії 1952 року, особливо після виступу B. Larinas проти історичного типу словника (Larin 1957: 143), також застосували принципи словників літературної (сучасної) мови для встановлення порядку значень. Ці нові принципи настільки вкорінилися в багатьох працівниках LKŽ, що навіть після очевидно непридатних для історичного словника теорій часом усе одно дотримуються методики словників іншого типу. Тому не лише bernas має першим значенням «юнак», а потім «дитина», але й valanda — спочатку 60 хвилин, а потім «невизначений проміжок часу». 6 Так само неісторично викладено значення слова trašą. Спочатку наведено значення «матеріали, якими удобрюють» (тобто мінеральні, фабричні добрива), а вже потім — споконвічний, спеціально вживаний mešlas, далі išmatos (LKŽ XVI 582–583); пор. також похідне слово trąšinis, -ė з таким самим новітнім порядком значень, характерним для словника літературної мови (LKŽ XVI 584). Подібно семантично подано й дієслово tiekti (LKŽ XVI 178). Значення викладено так: 1. забезпечувати чимось, давати, постачати.... робоча пара подається до турбіни. Інтендантство постачає військо одягом тощо. 2. готувати, виробляти, робити, лагодити. Ходили нарвати свиням листя. Знаряддя робили собі з дерева. 3. лагодити, шити. Вона шила собі одяг на зиму. Мама мені шубу шиє. 4. готувати (придане), збирати, складати: Я готувала придане для своєї доньки. 5. готувати їжу, частування, варити, робити, лагодити. Стара готувала вечерю. Готувати баланду тощо. Найдавнішим, безперечно, було б друге значення — готувати, ладнати (їжу); логічно за ним іде готувати їжу, третє — лагодити, шити, четверте — готувати (придане), а далі — речення, що описують явища новітніх або пізніших часів, зі словами «... робоча пара подається до турбіни. Інтендантство постачає військо одягом» тощо. Так само з погляду логіки та історії потрібно було впорядкувати, встановити тягти, продовжувати та значення інших дієслів (наприклад, тягти 1. робити довшим, тягнучи. 2. виготовляти, продовжуючи: Тягнути дріт... 3. схопивши, тягнути того, хто пручається, міцно тримається... 4. волочити, одягати, натягати... 5. важко тягнути щось по поверхні... (LKŽ XVI 10–11) тощо. Чи не означало первісне значення в давнину «робити довшим, тягнучи» робити довшим, тягнучи, чи, може, третє значення є першим, чи, може, друге було давнішим, а значення, що вказує на важке тягнення по поверхні й опинилося на п’ятому місці, тощо. Це дуже тонкі питання, які мало обговорюють і впорядковують. (І чому автор цих рядків, один із редакторів тих томів, не виправляв таких речей? Знайте: колеса, що котяться, завжди важко лагодити: виправиш одне значення, а хто й як узгодить значення та зв’язки всіх похідних слів?!) 3. Професор J. Balčikonis прагнув, щоб LKŽ був кореневим словником окремих слів, а не гніздовим. Винятками були похідні із суфіксами ininkas та -inykas, прислівники від прикметників із закінченнями -(i)ai, -yn) (baltas – baltai, baltýn, drąsus – drąsiai, drąsýn тощо). Похідні іменників із префіксами намагалися подавати окремо, щоб користувачам LKŽ не доводилося шукати їх у гніздах інших префіксів і щоб не створювалися, можливо, неіснуючі форми. Наприклад, похідні з префіксами aż-, ažū-, ažuo-: ażāčia, ażmiršuonis, ažūbalis, ažūdanga, ażūomārša, ažūožodis, ażvačiā та багато інших (LKŽ I 432–440). У другому виданні першого тому LKŽ їх уже не було — їх перенесли до т. XVII разом із už-, užuo-, žu- (дз.). Як свідчить об’єднання похідних із префіксами nuo- (і nū- жм.), prie- (і pry- жм.), pér- (і pár-) в одному гнізді, було створено й утворення, яких у мові зовсім немає, наприклад: nuoakiai лише на підставі nūakiai J (жм.) — LKŽ VIII 904, nūauga лише на підставі жм. nūaugos — LKŽ VIII 904, nūobengos з жм. nūbengos — LKŽ VIII 906, nuodraikulėtas на підставі єдиного жм. nūdraulikėlėto — LKŽ VIII 917, nuogastvus, –i з жм. nūgastvus — LKŽ VIII 924, nūogybai з жм. nūgybos — LKŽ VIII 924 (через те, що читачів не привчили користуватися діалектними формами й точніше їх транскрибувати, довелося читати в «Lituanistica», що 7 nūgyba є похідним із суфіксом -ýba!) тощо. Подані верхньолітовськими говірками prýaltoris, prýangė, prýaukštis, prýdaržė, prýdėlis, prýduris, prýkalbė, prýklėtis, prýlapis, prýmoterė, prýpuola, prýstubė та ін. (LKŽ X 607–762), так само вчинили і з похідними з prýš- верхньолітовських говірок і писемних джерел: prýš, prýšakinė, prýšakýs, prýšgalis, prýširdis, prýšatyti, prýššventė (LKŽ X 763–765), але лише жм. prýbezdas опинилося в гнізді неіснуючого príebezdo, жм. prýblanda — у гнізді príeblandų (!), prýbrekšmiais «смеркаючи» → príebrekšmiais, prýdevinis → príedevinis, prýėdis «досхочу наїстися» → príėdis, prygerà «чайові» → priegerà, prýgrindas «передпокій» → príegrindas, prýkaboklis «підвіска» → príekaboklis, prýlyptis → príeliptis, príepapis → prýpapis, prýveiza → príeveiza тощо (LKŽ X 623–727). Подібна ситуація і з похідними з už- у XVII т. Невідомо, як повівся б J. Balčikonis, але подання až-, ažu-, ažuo- та інших префіксальних похідних (ant-, anč-, į-, in-) у томах LKŽ I–II, LKŽ III–IV свідчить про цілком протилежну тенденцію порівняно з нинішніми чи недавніми редакторами, але питання достовірності фактів, проблема знаходження слова в лексикографії дуже важливі. (Усі пам’ятаємо, як укладачі 17-томного видання “Slovar’ sovremennogo literaturnogo russkogo jazyka” випустили перші томи, укладені гніздовим способом, а починаючи з третього тому вже кожне слово, навіть прислівник, подавали окремо.) Окремо подавалися й похідні від діалектних префіксів anč- та ant-: ančėžys ir antėžys, ančgrauža ir antgrauža, ančkala ir antkala, ančkrytīs ir antkrytýs, ančkelis ir antkelis, ančriūgótas ir antrūgótas тощо (LKŽ I₁ 107–142). Коливалися щодо того, як подавати похідні з į- та in-. Напр., окремо подано įavùs ir inavùs, įgerklis ir in gerklis, įgerklỹs ir ingerklỹs, įkapiai ir inkapiai, įkalas ir in kalas, įkaitas ir in k altas, įkalba ir in kalba тощо. Не створювали нових похідних для діалектних форм: įngeidžiai, įngeida, įngirk lis, įgražtis, įnkalas, įnklodalas, įnkrauvs, –i, įnlopšė, įnlūpis, insagtė, įnisiauris, įnšla jus тощо. Окремими гніздами подавалися й такі іменники та прикметники: ák tainis ir aktainỹs, antakis ir antakỹs, antežis ir antežỹs, antvalnis ir antvalnỹs, ápdrungis ir apdrungỹs, áp girtis ir apgirtys, arkliáganis ir arkliaganỹs, atádrekis ir atadrėkỹs, átsilsis ir atsilsýs, austin is ir austinỹs, baltujis ir baltujỹs, barnis ir barnỹs, brólis ir brolýs, dūrys ir dūrės, dūrklis ir durkỹs, dūris ir dūrỹs, édmenys чол. та édmens жін. і багато інших. Нині іменники з основами на -is та -ys і закінченнями ia- подаються в одному гнізді (за винятком випадків, коли їхні значення відрізняються, напр., dūris ir dūrỹs подано окремо, оскільки dūrỹs має лише одне значення, що відповідає п’ятому значенню форми dūris (LKŽ II₂ 902). Іноді — як у випадку édmenys ir éd mens — окреме подання, імовірно, зумовлювала відмінність граматичного роду. Згадані вище іменники з основами на in- і закінченнями -is, -ys, очевидно, подали в одному гнізді тому, що за багатьма відмінковими формами неможливо визначити акцентну парадигму (так само як не можна розрізнити форми займенника tùs, tó «той» у західножемайтському діалекті, тому його подано в одному гнізді з tas, ta). Звичайно, це створює певні незручності для користувачів LKŽ. 8 шукати потрібний варіант якогось слова (редакція часів Й. Балчиконіса намагалася точніше це встановити). 4. Для Й. Балчиконіса найважливішим матеріалом для LKŽ були дані з живої мови (успадкованих говірок). Особливо вирізнялися перші томи великою кількістю діалектних слів і речень та їхнім переважанням. Примітка до третього тому свідчить про певний поворот у зв’язку з протилежними думками, висловленими під час обговорень 1947 р. (Žinynas 1949 a: 298–299), на конференції 1952 р. та в пресі (Larin 1957: 142–144). Тому було вирішено оформлювати словникову статтю так: “Ілюстративні речення та вислови, наскільки це дозволяє наявний фактичний матеріал, подаються в такій послідовності: a) речення та вислови з радянської літератури й преси, пов’язані з реаліями сучасного нашого соціалістичного життя; b) характерніші вислови народної розмовної мови; c) ілюстративні приклади з фольклору; d) речення та вислови зі старих литовських писемних пам’яток” (LKŽ III psl. III, це повторено також у LKŽ I2 psl. V). Політизація LKŽ за часів соціалізму була неминучою. Особливо це помітно в томах LKŽ IV і V. Однак надмірне наголошування на політізованих писемних джерелах, часто посередніх (А. Гузявічюса*, Капсука та ін.), не надто зменшило цінність словника, оскільки переважала успадкована лексика, потрібна науковому й культурному світові. Що далі, то більше слабшав вплив настанов до третього тому, сформульованих його укладачами Й. Крупасом, А. Кучінскайте, Б. Ларінасом (Larin 1957: 143). Тепер вони відійшли в тінь. Отже, LKŽ зберіг найважливіші наукові принципи, передбачені Й. Балчиконісом; відмінності стосуються лише деталей (подання префіксальних дієслів і віддієслівних іменників, особливо утворень із діалектними префіксами та суфіксами, а також деяких інших моментів). У міру того як говірки невідворотно нівелюються, ця найповніша збірка лексики литовської мови завжди матиме велике значення для дослідників нашої мови. LITERATŪRA B a l č i k o n i s J. I–II: Rinktiniai raštai, 1, Vilnius: Mokslas, 1978; 2, Vilnius: Mokslas, 1982. L a r i n B. A. 1957: Kratkij istoričeskij obraz litovskoj leksikografii. – Leksigrafičeskij sbornik 11, 119–144. LKŽ I1–II1 – Lietuvių kalbos žodynas 1, Vilnius, 1941; 2, Kaunas: Valstybinė enciklopedijų, žodynų ir mokslo literatūros leidykla, 1947. LKŽ I2–II2 – Lietuvių kalbos žodynas 1–2, Vilnius: Mintis, 1968–1969. LKŽ III–XVI – Lietuvių kalbos žodynas 3–6, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956, 1957, 1959, 1962; 7–9: Mintis, 1966, 1970, 1973; 10–15: Mokslas, 1976, 1978, 1981, 1984, 1986, 1991; 16: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995. V i t k a u s k a s V. 1995: Žodžio istorijos klausimai akademiniame “Lietuvių kalbos žodyne”. – Lietuvių katalikų Mokslo akademijos suvažiavimo darbai 15, 349–354. * Kiek žinoma, jo romanų kalbą yra tvarkęs didelis gyvosios kalbos mokovas D. Urbas, tuo gal išvengęs represijų (iš pašnekesio su juo 1988.04.24). 9 Vitkauskas V. 1987: J.Balčikonio pažiūros į paveldėtąją leksiką. – Lietuvių kalbotyros klausimai, 26, 13–18. Žinynas 1949: Didžiojo ir bendrinės lietuvių kalbos žodynų redagavimo ir išleidimo apsvarstymas. – Lietuvių Mokslų Akademijos Žinynas 5, 301–305. Žinynas 1949 a: Didžiojo “Lietuvių kalbos žodyno” II-ojo tomo apsvarstymas LTSR MA. – Lietuvos TSR Mokslų Akademijos Žinynas 5 298–299. THE MAIN PRINCIPLES OF “LIETUVIŲ KALBOS ŽODYNAS” (THE DICTIONARY OF THE LITHUANIAN LANGUAGE) ESTABLISHED BY J. BALČIKONIS Summary The linguist Juozas Balčikonis prepared “Lietuvių kalbos žodynas” as a more concise Thesaurus. 1. The dictionary was to be a historical dictionary: its corpus was to contain all the words from written records and the live language (J. Balčikonis’ term for dialects). 2. The meanings of the words were to be arranged historically, according to their formation (a historical dictionary principle). 3. “Lietuvių kalbos žodynas” was to be a dictionary of separate words, forms and derivatives - not a dictionary of word families, the latter being rather inconvenient for its users when they have to find a language fact in it. 4. The most important for the editor were the dialectal data, which were abundant in the dictionary. From 1948-1952 ideological deviations from J. Balčikonis’ principles were observed (the principles of the historicity of meanings, the priority of dialectal material were ignored, many short-lived international words found their way into the corpus). With the wave of politicised criticism having abated, the main principles established by J. Balčikonis are being gradually reinstated. 10