Samplaikinių priebalsių „kietumo : minkštumo“ priešpriešos nykimas Pelesos šnektoje

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Едмундас ТРУМПА ЗНИКАННЯ ПРОТИСТАВЛЕННЯ ТВЕРДОСТІ: М’ЯКОСТІ ПРИГОЛОСНИХ У СУЧАСНИХ ГРУПАХ У ПЕЛЕСЬКОМУ ГОВОРІ Пелеський говір (Воронівський район, Білорусь), як і інші периферійні говори литовської мови, характеризується цікавим фонологічним явищем — групи приголосних, що стоять перед голосними переднього ряду або перед голосними заднього ряду, що зазнали палаталізації (тобто в позиції [(…C'₁)C'₂ Vi⁄Vᵘ]), не є суцільно м’якими. Ліві члени груп приголосних часто не підпорядковуються закону асиміляції за м’якістю, наприклад: nuzgãn.d'.i.s «наляканий», s'iept'.i.n'ù. «семи», sk'ĩ.l'e.s «дірки», g'iesm'ã.s «пісні», v'izg'i «все ж», tr'ĩ.nau «терла», mã.rš'k'in'us «сорочку», šašč'ĩ «шостий», g'irg'ė.t' «чути», garz'ĩ «смачна». Це діалектне явище, що не відповідає правилам літературної мови, помітили й описали чимало мовознавців (пор. Zinkevičius 1966: 157, 163; Sudnik 1975: 65; Grumadienė 1988: 132). Зазвичай такі випадки регресивної палаталізації схильні пояснювати відсутністю у членів групи функціональної м’якості або впливом фонологічних систем інших мов (пелеські литовці та білоруси вимовляють твердо приголосні r, š, ž, č, dž, хоча в групах вони можуть бути й м’якими). Це явище також намагаються моделювати відповідно до правил фон тактики, згідно з якими непалаталізовані групи сигналізують про відкритий стик (Strimaitienė, Girdenis 1978: 61; Girdenis 1995: 40). Для розгляду цього явища особливо зручно спиратися на матеріал пелеського говору, оскільки багато слів цього говору, що містять згадані групи, є частотними. Групи легко розпізнати на слух, їх не «затьмарюють» специфічні діалектні особливості, тому м’які й тверді члени таких груп нескладно розрізнити навіть невправним вухом. Тим цікавіше, що ці групи нерідко мають варіанти, які свідчать про наявність процесу й дають змогу припустити, що збільшення кількості непалаталізованих груп не є хаотичним. Матеріал зібрано 1994 року в селах околиць Пелеси: Павалаке, Лелюшюс, Дубіняй, Пілюнай, Падітвіс і в самій Пелесі. В околиці, яку розглядають як острів литовсько-білоруського білінгвізму, ніби відбито кілька етапів мовної ситуації, що зазнали неоднакових змін: від майже цілковитого згасання литовської мови (у Лелюшюсі), коли литовську мову, а отже, і двомовність зберегли лише найстарші мешканці (1994 року лишилося тільки кілька живих носіїв), через рівновагу двомовності (Пелеса, Пілюнай, Дубіняй, Падітвіс) до справжнього, мало зачепленого переважання литовської мови (Павалаке) (Sudnik 1980: 181; Vidugiris, 1988: 24). Ше- 214 У цих магнітофонних касетах, що зберігаються у Відділі історії мови та діалектології Інституту литовської мови (реєстраційні № 353–355, 360–362), зафіксовано зв’язне мовлення 17 інформантів (розповідь або бесіду). Згідно із соціолінгвістичною анкетою всі інформанти, народжені в 1909–1936 роках, — литовці, які від малечку розмовляли литовською вдома та з ровесниками (за винятком однієї інформантки, народженої 1941 року, яка мала матір-польку й тепер вважає себе полькою). З іншомовними сусідами інформанти спілкуються білоруською, дехто — з дружинами-білорусками, а також із дітьми й онуками, які не вміють розмовляти литовською. Через це, очевидно, мовлення інформантів різнилося за багатством, а кількість слів із групами приголосних варіювалася. Розглядали три типи груп приголосних: суцільно палаталізовані ([C₁C₂ Vi/Vᵘ]), групи, яких асимілятивне пом’якшення зовсім не торкнулося ([C₁C₂ Vi/Vᵘ]), і суцільно тверді ([C₁C₂ Vi/Vᵘ]) групи (докладніше див. Trumpa 1994: 23). Їх утворюють два сусідні приголосні, умовно виокремлені з дво-, три- або чотиричленного скупчення (наприклад, у слові aŋks'c'í «рано» виокремлено групи ŋk, ks', s'c') (пор. Sudnik 1972: 15). Кількість вибраних груп приголосних була пропорційна обсягу тексту кожного інформанта: по 30, 50 або 60. Загальна кількість знайдених прикладів — 923. Вони розподіляються так: a) ([C₁C₂ (…)]) — 92 групи (437 випадків уживання); b) ([C₁C₂ (…)]) — 82 групи (313 випадків уживання); c) ([C₁C₂ (…)]) — 46 груп (183 випадки вживання). Оскільки соціолінгвістичні характеристики інформантів не надто відрізняються, під час розгляду вживання варіантів доцільно спиратися на віковий критерій. Помічено, що інформанти, народжені приблизно в 1909–1920 роках, зберігали м’які кореляти на межі приголосних у співвідношенні приблизно 2: 1; народжені в 1920–1925 роках зберігають це співвідношення приблизно як 1,5: 1, тоді як у представників молодшого покоління, народжених у 1925–1941 роках, співвідношення збережених варіантів становить 1: 1. Причини зникнення м’яких корелятів, здавалося б, можна пошукати в місцевих білоруських говорах і пояснити впливом білінгвізму, однак до такого погляду слід ставитися обережно, оскільки, за словами M.Lekomcevos, «взаємодія литовських, польських і білоруських діалектів є продовженням мовних контактів, що почалися у Вільнюському краї ще в XIII–XIV ст.» (Lekomceva 1972: 127). Варіанти м’яких і твердих корелятів у групах приголосних можливі й у білоруському говорі: s'p'avái / sp'avái «співай», z'm'él'im / zm'él'im «змелемо»; або ж уживання м’якого r’, що здебільшого трапляється в групах м’яких приголосних, пояснюють литовським субстратом: barv'óna / barv'óna «барвисті», p'ars't'ónik / p'ár's't'ónik «перстень» тощо (Lekomceva 1972: 126, 127). 215 Отже, не можна заперечувати вплив польської мови й білоруської говірки, що мають складну консонантну систему, однак необхідно шукати передумови змін і в самій фонологічній системі литовської говірки Пелеси. Т. Суднік, яка у 8-му десятилітті досліджувала в Лазунах литовську, білоруську та польську говірки, визначила поля дистрибуції фонем цих говірок і склала докладні таблиці можливих сполук фонем (Sudnik 1972: таблиці 10, 22, 31). Фонологічні системи говірок Пелеси й Лазунів мало відрізняються, тому можливе обережне зіставлення даних, що дає змогу зробити певні теоретичні припущення. До таблиці стиків типу [R/R′ T′ Vᶦ/Vᵘ], виявлених у цьому випадку, можна перенести позначки з таблиці, укладеної Т. Суднік (символом «P» позначаючи сполуки, виявлені в литовській говірці Пелеси, «L» — можливі сполуки в литовській говірці Лазунів, «G» — можливі сполуки в білоруській говірці Лазунів): p′ | b′ | t′ | d′ | k′ | g′ | c′ | č′<c′ | ʒ′ m | PLG | G | P | P | LG | LG | PLG | | PG m′ | PLG | LG | L | L | LG | LG | LG | | LG n | PG | G | P | P | PG | PG | P | | P n′ | LG | LG | PL | PL | PLG | PLG | PLG | | LG l | G | PG | | | PG | G | G | | G l′ | LG | LG | PL | PL | PLG | PLG | PLG | | PLG r | PLG | PLG | PL | PL | PLG | PLG | PLG | PLG | PLG r′₂ | P | P | P | P | P | P | P | | P 1 Наявність м’якого m у сполуках цього типу досить проблематична; перевірити його палатальність слід було б у лабораторних умовах. 2 Лазуни розташовані на південь від межі, за якою r не має позиційної та функціональної м’якості (пор. Urbanavičiūtė 1970: 78), тоді як у Пелесі r′ у певних рідкісних випадках (наприклад, у сполуках) зберіг м’якість. Зіставивши дані, знайдемо близько десятка сполук, з яких: 1) mʒ′ (pasamʒ′ič′i ‘найняти’), np′ (bɪn̥p′iːl′eːm ‘влили’), nk′ (laŋk′aːla ‘дуга’), ŋg′ (laŋg′v′aũ. ‘легше’), lb′ (žukalb′eːc′u ‘поговорити’), lk′ (šakā.lk′e. ‘місце, де рубають дрова’) — теоретично можна пояснити як такі, що виникли під впливом білоруської консонантної фонотактики; 2) mt′ (krəmt′iːc′is ‘жуватися’), md′ (pasəmd′aũ. ‘я найняв’), nt′ (šv′eːnt′ino.), nd′ (dund′aːkl′is ‘Дундекліс’), nc′ (pašv′aːnc′iio. ‘освятив’), nʒ′ (n′esužinōːʒ′inʲin′eːjo. ‘не сповіщав’), а також r′p′ (ʒ′iːr′p′c′ ‘працювати’), r′b′ (ab′d′iːr′b′t′in′eːjo. ‘обробляв’), r′t′ (dabar′t′eːs ‘тепер’), r′d′ (gar′d′in′i ‘Гардінє’), r′k′ (prɪs′p′iːr′k′i. ‘накупив’), r′g′ (paš′k′er′g′e. ‘зарізав’), r′c′ (ar′c′aũ. ‘ближче’), r′ʒ′ (g′iːr′ʒ′u ‘чую (чув)’), які не можна пояснити білоруськими фонологічними правилами. Отже, сполуки неможливо охарактеризувати лише як результат взаємодії мов — це явище набагато ширше і, мабуть, має власні внутрішні закономірності. 216 Тому слід зважати на місце, яке посідають збіги в слові, а також на те, яку структуру мають ці збіги та які властивості мають приголосні, що їх утворюють. Насамперед варто звернути увагу на те, що члени згаданих збігів належать до різних фонологічних складів (а нерідко — і до різних морфем, межі яких збігаються з межами складів), пор. p’engk’i ‘п’ять’, v’ienk’ė.m’ei ‘односельці’, nurinŋd’it’ ‘зібрати(и)’, nuzgɔn.d’is ‘наляканий’, turt’iŋg’i ‘заможні’, skurd’ei. ‘бідняки’, pirk’ă.l’e.i ‘купуючи’, v’ierp’əm ‘прядемо’, á.rc’ (< á.rc’i) ‘іти’, d’ă:šimc’ (< d’ă:šimc’is) ‘десять’, šįrz’įn. ‘до серця’. Тип сполучення приголосних RT (як і типи RS, TS, TT, RR, SS) потенційно може депалаталізувати перший член сполучення. Сполучення цього типу означає певне розмежування між імплозивною (перший член) і експлозивною (другий член) групами, і пом’якшувальна асиміляція часто не може подолати це розмежування: má.ršk’in’us ‘сорочку’, l’á.ŋk’iška ‘польська’, i.š’ig’á.rc’ ‘увійти’, ins’ik’le.pó.k ‘подивися (придивись)’, peñ.s’įjo.s ‘пенсії’, k’èpc’ (< k’èpc’i) ‘пекти’, b’arn’ų.kas ‘хлопчик’, ká.rv’e.s ‘корови’, k’irm’ė.l’ė. ‘черв’як’, puss’æs’er’ės ‘двоюрідні сестри’. Загальна кількість сполучень типів RT, RS, TS, RR, TT, SS становить понад половину (189 із 313) випадків непом’якшення одного приголосного. 112 — це гомоморфемні збіги, які можна пояснити належністю їхніх членів до різних фонологічних складів, а 77 — гетероморфемні збіги, які можна трактувати як реалізацію відкритого стику. Порівнюючи кореляти типів RT, RS, TS, TT, RR, SS, частково піддані асиміляції за м’якістю (C₁C₂) та м’які (C’₁C’₂), бачимо, що м’які зберігалися дещо частіше (співвідношення вживання 1.89: 2.05). Як уже зазначалося, їх частіше вживають інформанти старшого віку. Однак як можна пояснити решту 124 випадків напівм’яких збігів? Це сполучення типів ST, SR, TR, які не поділяються на фонологічні склади й лише спорадично належать до різних морфем (39 випадків уживання): sp’ėc’æs ‘рояться’, sk’ietas ‘скит’, drùšk’in’i.kuosa ‘у Друскінінкай’, rakšč’ė.s ‘занози (труни)’, mō’rk’ė.l’išk’ė. ‘Моркеліше’, áukšt’ės’n’ė.s ‘вищі’, mišk’i ‘у лісі’, šašč’i ‘шості’, bažn’į’ča ‘церква’, šn’á.ka ‘говорить’, g’ėsm’ă.s ‘пісні’, pàs’l’æp’ė. ‘сховала’, tr’īs ‘три’, l’itv’ó.kai ‘литвоки (литовці)’ pl’įk’ėi ‘Плікай’, (i) išpl’ė.šč’ (< (i) išpl’ė.šč’i) ‘розірвати’, bl’į.nu. ‘млинців’ тощо. Причини непом’якшення першого члена збігу тут можна шукати в артикуляційній базі Пелеської говірки. Відомо, що в цій говірці š, ž, (s) і особливо r утратили позиційну й частково функціональну м’якість. Цим обережно можна пояснити ствердіння перших членів збігів, пор. šašb’i ‘шість’/ šn’á.ka ‘говорить’, žūrbi ‘дивиться’/ šešėzd’á:šimc’ ‘шістдесят’, sė.ž’i ‘сидить’ (хоча твердий s перед ė, e дуже рідкісний)/ sm’ėlė ‘пісок’. Можливо, що депалаталізація приголосних t, d, p, b (як і m, v) досі перебуває на початковій стадії (Urbanavičiūtė 1978: 76). Про перебіг цього процесу свідчать варіанти типу T’®R’: tr’īs ‘три’/ tr’į:n’áu ‘я тер’/ trīs ‘трьох’. 217 Напівм’які сполучення типів ST, SR, TR порівняно з їхніми повністю м’якими варіантами вже не такі поширені, мабуть, через певні труднощі артикуляції (перший і другий член збігу не розділяє природна межа фонологічного складу). Тому, незважаючи на r, š, ž (у певних позиціях також s, t, d, p, b) досить закономірного ствердіння, у збігах ці приголосні частіше вимовляються м’яко. Співвідношення вживання згаданих частково м’яких і повністю м’яких корелятів типів ST, SR, TR (тобто (C1C2) і (C1C2)) становить 1,2: 2,4. Крім того, сполучення цього типу частіше вимовляють повністю твердими (108 із 183 випадків). Як бачимо, у межах одного складу члени збігів із різною мірою м’якості є «небажаними». Співвідношення між загальною кількістю частково депалаталізованих збігів, члени яких належать до різних фонологічних складів, і групами приголосних, що належать до того самого складу, становить 1,89: 1,22. Тому на запитання А. Ґірденіса «Межа фонологічного складу: конструкт чи реальність?..» можна обґрунтовано відповісти ствердно: «(...) межа фонологічного складу є певною психолінгвістичною реальністю, інтуїтивно усвідомлюваною мовцями» (Girdenis 1985: 5, 9). У говірці Пелеси, що зникає, межа фонологічного складу сигналізується протиставленням членів збігу приголосних за ознакою палатальності. LITERATŪRA G i r d e n i s A. 1985: Fonologinio skiemens riba: konstruktas ar realybė? – Kalbotyra 36 (1), Vilnius, 5 – 11. G i r d e n i s A. 1995: Fonologija, Vilnius: Petro ofsetas. G r u m a d i e n ė L. 1988: Sociolingvistinis vilniečių lietuvių kalbos tyrimas: konsonantizmas ir akcentuacija. – Lietuvių kalba ir bilingvizmas. Lietuvių kalbotyros klausimai 27, Vilnius, 132 – 149. L e k o m c e v a M. 1972: O vzaimodeistvii fonologičeskich sistem v raione balto-slavjanskogo pograničja. – Balto-slavjanskij sbornik, Moskva: Nauka, 116 – 134. S t r i m a i t i e n ė M. G i r d e n i s A. 1978: Priebalsių junginių trukmė kaip atvirosios sandūros indikatorius bendrinėje lietuvių kalboje. – Kalbotyra 29 (1), Vilnius, 61– 69. S u d n i k T.M. 1972: Lazūnai. Litovskaja, belorusskaja i polskaja fonologičeskije sistemy. – Balto-slavjanskij sbornik, Moskva: Nauka, 15 – 115. S u d n i k T.M. 1975: Dialekty litovsko-slavjanskogo pograničja. Očerki fonologičeskich sistem (Lazduny, Deveniški, Gervjaty, Zetela), Moskva: Nauka. S u d n i k T.M. 1980: K istorii jazykovoj situacii Peljasy. – Balto-slavjanskije etnojazykovyje kontakty, Moskva: Nauka, 181 – 191. T r u m p a E. 1994: Kietumo: minkštumo priešpriešos defonologizacija priebalsių samplaikose (Pelesos šnektos duomenimis). – Lietuvių kalba: tyrėjai ir tyrimai. Konferencijos pranešimų tezės, Vilnius, 22 – 24. [P.Skardžiui paminėti] pranešimų tezės, Vilnius, 22 – 24. U r b a n a v i č i ū t ė Ž. 1970: Priebalsiai l, r, s, (ž?) prieš negalūninius ė, en lietuvių kalbos tarmėse. – Kalbotyra 21, Vilnius, 75 – 87. U r b a n a v i č i ū t ė Ž. 1978: Priebalsių t, d, n ir b, p, m, v kietinimas lietuvių kalbos tarmėse. – Kalbotyra 29, Vilnius, 69 – 78. V i d u g i r i s A. 1988: Iš etnolingvistinių santykių raidos Pelesos ir gretimose apylinkėse. – Lietuvių kalba ir bilingvizmas. Lietuvių kalbotyros klausimai 27, Vilnius, 21 – 36. 218 Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija. Lyginamoji tarmių fonetika ir morfologija (su 75 žemėl.), Vilnius: Mintis. DEPHONOLOGISIERUNG DER OPPOSITION VON NICHTPALATALEN: PALATALEN KONSONANTENGRUPPEN DER MUNDART VON PELESA Zusammenfassung Ziel dieses Artikels ist es, Ursachen für die nur partielle Palatalisationsassimilation bei den Konsonantengruppen vom Typ [C₁° C₂° Vi / Vu] aufzuzeigen. Einige Konsonantengruppen bleiben hart. Bisher wurden die Fälle der Depalatalisierung durch die einflüsse fremder Sprachen auf das phonologische System der litauischen Mundarten sowie durch das Fehlen einer funktionellen und positionbedingten Palatalisierung in den litauischen Mundarten erklärt. In der Mundart von Peleša stimmen die Grenzen der Palatalisierung gewöhnlich mit den phonologischen Silbengrenzen überein. 219