Ne liaudies etimologijos (kelių germanizmų kilmės patikslinimas)

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997) Нійоле ЧЕПЕНЕ НЕ НАРОДНІ ЕТИМОЛОГІЇ (УТОЧНЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДЕЯКИХ ГЕРМАНІЗМІВ) Мовознавці іноді, не маючи змоги пояснити походження запозиченого слова й не знаходячи відповідного твірного слова, пов’язують його з питомим словом близького значення, подібним за звучанням і таким, що частково збігається за морфемною будовою, тобто спираються на народну етимологію. Дані німецької мови дають змогу уточнити походження деяких запозичень, не пристосовуючи їх до питомих слів. Auslenderis, auslenderis зоол. «хрущ (Melolontha)» та інші варіанти, поширені в околицях Таураге (див. LKA I 157, карта 84) і в околицях Шіляле та Тельшяй, наявні форми auslinda, auslinda, auslinda, імовірно, походять від нім. Linde «липа», пор. давньосакс. linda, північногерм. lind (Kluge 1957: 441), прус. /далі Pr.v./ Lenne «клен» (Fr II 20) (nn з nd унаслідок асиміляції, Lasch 1914: § 323), із додаванням німецького прийменника aus «з». Форми з -a могли прийти з німецьких діалектів, де на місці -er маємо вокалізоване -a; пор. raka «шибайголова, бешкетник», brōda «брат» (Mitzka 1919: § 61), mutā, fqōtā «мати», «батько» (Wenzel 1919: § 110). У згаданих місцевостях хруща називають «липовим (кленовим), з липи (клена)», бо він живиться листям цих дерев. Наведені вище форми не слід пов’язувати з висловом «лізти у вухо», пор. речення, наведене біля цього слова в LKŽ I 505: «Діти, увечері стережіться, щоб вухолаз у вухо не заліз» (Užv). Baldė «дерев’яна посудина, бочка-пушкубіль, низенька діжечка», зафіксоване в казках Й. Басанавічюса (BsMt II 186), уживається в жемайтських говірках (Prk, Klp, Plng); пор. прус. Balge «велика діжка для прання білизни» (Fr 51), середньонижньонім. balge «діжа, ванна» (Sehwers 1953: 8). О. Бушас (Bušs 1987: 142) вважає, що приголосний d міг з’явитися внаслідок контамінації з лит. baldai «меблі». Однак немає потреби пристосовувати це запозичення до baldų, адже у словнику В. Зієземера знаходимо прусські форми з d: baldį, bāldį «дерев’яна посудина» (PrW I 379), які, імовірно, є основою для лит. baldė. Крім того, лит. baldai у значенні «різні домашні речі», що трапляється у творах С. Даукантаса, М. Валанчюса та у словнику А. Юшки, могло походити від прус. baldį. Наведене у словнику Е. Френкеля пов’язування лексеми baldai зі словом bélsti не є переконливим. Приклади, наведені у Великому LKŽ, засвідчують близькість литовського значення слова до німецького. С. Даукантас називає посуд baldai: «Вони самі виготовляли собі домашні baldai, а саме: діжки, бочки, верепелі, актайнії, легери, ракандоси, кошики» (LKŽ I 589). Baldai поширене в західній і північній частинах Литви, де були контакти з німецькою мовою. А значення «предмети обстави кімнати (столи, стільці, шафи- 180 фи тощо)», найімовірніше, є новим і розвинулося зі значення «дерев’яний посуд». Brangynas «горілка» трапляється переважно у писемних пам’ятках литовців Східної Пруссії (C 1122, B 284, R II 82, MŽ, N, K, Kel 1881, 45, KlvD 168, K. Donel, PVG 287, KŽ), а також у JV 640, Rdm. К. Алмінаускіс виводить це слово із середньонижньонім. brantwīn, яке нібито через народну етимологію було пристосоване до лит. brángus vỹnas «дороге вино». Однак у словнику В. Зієземера наведено східнопрусську форму braɣwīn «те саме» (PrW I 764), пор. середньоверхньонім. brandewīn (Sehwers 1953: 16). У багатьох східнопрусських німецьких говірках сполучення звуків nd огублювалося до ŋg (Mitzka 1919: §§ 74, 123, Ziesemer 1924: 123, 130, 132). Також на значній території середньонижньонімецької мови вимовляли ŋ замість nd, хоча на письмі зберігалося nd (Lasch 1914: 324). Отже, немає потреби пристосовувати запозичення brangynas до brangaus vyno «дорогого вина». Bušė, -is «металева частина маточини, у якій тримається вісь; частина машини, в якій обертається вісь; втулка». Поряд із запозиченнями buksà J, KŽ, Vrn, Klm, Slčn, Krkl, bùkšė Krtn, bùkšas KŽ, Up, Vdk, Skd, Slčn, bùkšas «те саме» N, K, KŽ, Br, Snt та іншими варіантами (див. LKA I 100, карта 40) зафіксовано також слова без k: bušė Klp, bušis BzF 104, J, Pln, Rt, Grg. К. Алмінаускіс вважає, що bušis походить від прус. buxse «те саме», з випадінням k і пристосуванням до лит. ašis «вісь». Але у словнику В. Зієземера знаходимо прусську форму без приголосного x (німецьке x у запозиченнях зазвичай передається приголосним k): busse «те саме» (PrW I 853). Отже, приголосний x випав ще в німецькій мові. Крім того, у деяких говірках прусських німців x вимовлявся як м’яке š (Riemann 1974: 44). Отже, bušė, bušis не обов’язково пристосовувати до ašis «вісь». Ĩṅkaras. Уже в XVI ст. засвідчене (BP I 203, R, MŽ, NdŽ, JD, KlpD) і вживане в літературній мові запозичення iñkaras «пристрій (гак), щоб прикріпити судно до берега або до дна моря, озера чи річки» К. Алмінаускіс, спираючись на А. Лескіна (LsB 446), виводить від нім. Anker «те саме», яке нібито через народну етимологію було пристосоване до лит. kárti «вісити», а також має доданий префікс in- (-į-). Так само походження цього слова пояснює й Е. Френкель (FrnW 185). На цих мовознавців спираються й інші дослідники. Походження згаданого запозичення можна уточнити. У східній частині Східної Пруссії замість a могли вимовляти e або навіть i, особливо перед сполученнями (ll, lt, ld, lþ) і носовими приголосними (Natau 1937: §§ 11, 13). У німецькій мові XVI ст. засвідчено варіант Enker «якір» (ME I 570). Порівняймо латиські añkurs, eñkurs «якір», що походять від нім. Anker, Enker. Отже, лит. iñkaras могло походити від східнопрусського нім. Enker або *Inker «те саме». А añkaras «залізна або дерев’яна прив’язь», записане в Гружаї (Пасвальський р-н), імовірно, походить безпосередньо від нім. Anker, пор. давньоверхньонім. anchar, а не прийшло через польське ankra «зчеплення, гак, якір», як вважає Е. Френкель (FrnvW 185), спираючись на А. Лескіна та К. Бругмана (LB 201). Krimkė. Окрім запозичення primkė «жувальний, смоктальний тютюн, гумка», зафіксованого в Ss, VIkv, Prk, наявне також krimkė V.Kudir., Krok; пор. нім. Priemchen «те саме». Krimkė, імовірно, не було пристосоване до лит. krimsti «гризти», оскільки є більше запозичень, у яких замість приголосного k стоїть p, або варіантів із p і k, наприклад: kraposas «начальник армійської в’язниці» N, K, пор. нім. Profoß «те саме»; pūrmonas «візник, перевізник» MŽ II 181 200, N, K, Nv і kūrmonas «т. с.» OZ 28, BM 13, LB 164, Ėr, kūrmonas Ds, BM 192, Alks, A.Vien., пор. нім. Fuhrmann, л. furman, білорус. churman; plėcius «місце, площа, майдан» H, Q 354, B 850, R II 303, N, K, KŽ, JD 1162, Bs Mt II 51, Čk, Jnš і klėčius1 Lex 68, C 333, II 221, 402, Q 391, R 63, II 148, MŽ II 374, N, /K/, KŽ, klėčius C II 61, B 927, 981, 1014, klėcis «випас телят» LKŽ VI 23 (Rt), пор. нім. Platz, л. plac, білорус. pļac. Порівняймо також полонізми plebōnas і klebōnas, що походять від польських pleban, kleban (LKŽ X 121, VI 21). Для згаданих запозичень не знайдено німецьких слів-основ із приголосним k. Тому, можливо, ці слова з k потрапили до литовської мови через слов’янські мови або з інших діалектів. Luituoti «грати на канклесах» NdŽ, FrnW, пор. середньонижньонімецьке lute «лютня» (такі канклеси) (MndW II 754). Е. Френкель пояснює, що ui у слові luituoti «грати на канклесах» могло виникнути внаслідок звуконаслідування або народної етимології, через уподібнення до лит. luituoti «замазувати, покривати (глиною)» (FrnW 389). У литовських писемних пам’ятках і діалектах є й інші запозичення з дифтонгом ui, наприклад: ruìmas (rùimas) «просторе вільне місце; приміщення, кімната», rùilis (rùlis) «коток, валок для вирівнювання землі», šiùlė (šùlė) «школа», buìlis «бик», stuìre «кермо корабля» тощо. У східній частині Східної Пруссії німецькі ū, ō, o дифтонгізувалися в ui, oi (див. Čepienė 1994: 158–161), тому згадані запозичення походять від слів-основ зі східнопрусських німецьких діалектів. Отже, дієслово luituoti «грати на канклесах» є похідним від запозичення lùitas «канклеси». Orškis (ùrški̇s) «ковбаса». Запозичення orškis Alm, ùrški̇s KŽ, Klp, Prk K. Алмінаускіс виводить із давньоверхньонімецького woršt «т. с.» і пов’язує з лит. varškės «сир». Однак у литовській мові є варіанти слів із приголосними t і k, наприклад: builti̇s «товстий цвях для оббивання ободів» G 80, KŽ, Krt і bùlkis Rt, пор. прусське bult «болт, гвинт, стріла, товстий цвях, стрижень, спиця» (Alm), середньонижньонімецьке bolte «стріла, болт» (Sehwers 1953: 20); spunta «втулка» у словниках східнопрусських литовців від XVII ст., spùntas N, Prk, Lž, Dov і spùnka Rtr, Š, NdŽ, KŽ, S.Dauk., Sln, Rk, Rd, Slv, пор. прусське spunt, špunt «т. с.» (Alm (PrW)), давньоверхньонімецьке spund «т. с.» (Sehwers 1953: 118). На околицях південно-східної частини Литви в литовських словах t’ змішується з k’ (а d’ із g’) (Zinkevičius 1966: § 154; Savičiūtė, Vitkauskas 1976: 146–148). Але наведені запозичення з k зафіксовані в західній і північній Литві. Крім того, у запозиченні spùnta звук t не є м’яким. Варіанти лексем із t і k трапляються також у німецькій мові, пор. давньоверхньонімецькі Mäten і Mäken «дівчинка, дівчина» (Hinze 1985: 33), східнопрусські Stint і Stink «корюшка» (Fr II 372). Отже, у запозиченні orškis (ùrški̇s) «ковбаса» приголосний k не виник унаслідок уподібнення до лит. varškė. Ragólė (raguólė) «полиця для кухонного посуду». К. Бюга вважав це слово литовським і пов’язував його з rãgas. У Великому словнику литовської мови (LKŽ XI 36) ragólė KII168, Žgč, Trg, Žv, Šk, NmŠ виводиться з польського regat. Імовірно, це запозичення потрапило до литовської 1 Tikriausiai apsiriko Pr.Skardžius (Skardžius 1931: 103) priebalsį k skolinyje klėčius laikydamas rašybos klaida, nes šis žodis pateikiamas daugelyje Rytų Prūsijos lietuvių žodynų. 182 мови з прусського ragól «полиця», як зазначає К. Алмінаускіс (пор. середньонижньонімецьке rege «ряд, порядок» (Mnd W III 453)), а не утворилося від лит. rāgas. Отже, з’ясовуючи походження запозичень, насамперед слід шукати слова-основи в мові, з якої запозичено слово, та в її діалектах. LITERATŪRA A l m: A l m i n a u s k i s K. Die Germanismen des Litauischen. Teil 1: Die deutschen Lehnwörter im Litauischen, Kaunas: Šv. Kazimiero d-jos knygynas, /1934/. B u š s O. 1987: No ģermānismu vēstures (baļa, balge, baļva). – Latviešu valodas kontaktu pētījumi, Rīga: Zinātne, 135–145. Č e p i e n ė N. 1994: Dvibalsio ui kilmė skoliniuose iš vokiečių kalbos. – Lietuvių kalbotytos klausimai 34, 158–161. H i n z e F. 1985: Zwei deutsche Lehnwörter im Baltischen. – Baltistica 21(1), 33–36. K l u g e F. 1957: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache, 17 Auflage, Berlin: Walter de Gruyter & Co. L a s c h A. 1914: Mittelniederdeutsche Grammatik, Halle: Verlag von Max Niemeyer. L K Ž: Lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mokslas [ir kt.], 1956–1996. T. 1–17. M E: K. M ü l e n b a c h a Latviešu valodas vārdnīca I, Redig'ējs, papildinājis, nobeidzis J. Endzelīns, Rīgā: Kultūras fonda izdevums, 1923–1925. M i t z k a W. 1919: Ostpreussisches Niederdeutsch nördlich vom Ermland, Marburg: N.G. Elwert’sche Verlagsbuchhandlung. M n d W: S c h i l l e r K., L ü b b e n A. Mittelniederdeutsches Wörterbuch II, Münster in Westf.: Aschendorffsche Verlagsbuchhandlung, 1931. N a t a u O. 1937: Mundart und Siedelung im nordöstlichen Ostpreußen, Königsberg und Berlin: Ost-Europa-Verlag. P r W: Z i e s e m e r W. Preussisches Wörterbuch 1–2, Königsberg, 1935–1944. P V G: Prūsijos valdžios gramatos, pagraudenimai ir apsakymai lietuviams valstiečiams. Sudarė P. Pakarklis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1960. R i e m a n n E. 1974: Preussisches Wörterbuch I, Neumünster: Karl Wachholtz Verlag. S a v i č i ū t ė G., V i t k a u s k a s V. Priebalsių t:k ir d:g maišymas Švendubrės šnektoje. – Baltistica 12 (2), 146–149. S e h w e r s J. 1953: Sprachlich-kulturhistorische Untersuchungen vornehmlich über den deutschen Einfluss im Lettischen, Berlin. S k a r d ž i u s Pr. 1931: Die slavischen Lehnwörter im Alt litauischen, Kaunas: Akc. „Spindulio“ b-vės spaustuvė. W e n z e l F. 1919: Studien zur Dialektgeographie der südlichen Oberlausitz und Nordböhmens, Marburg: N. G. Elwert’sche Verlagsbuchhandlung. Z i e s e m e r W. 1924: Die ostpreußischen Mundarten, Breslau: Ferdinand Hirt. Z i n k e v i č i u s Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis. Po pavyzdžių duodami šaltinių ir gyvenamųjų vietų vardų sutrumpinimai yra tokie pat kaip didžiajame Lietuvių kalbos žodyne. 183 KEINE VOLKSETYMOLOGIEN (PRÄZISIERUNG DES URSPRUNGS EINIGER GERMANISMEN IM LITAUISCHEN) Zusammenfassung Bei der Erklärung des Ursprungs der Wörter stützen sich die Sprachforscher manchmal auf die Volksetymologie. Die Angaben der deutschen Sprache erlauben die Präzisierung des Ursprungs einiger Lehnwörter ohne ihrer Anknüpfung an einheimische litauische Wörter. Lit. auslėnderis (auslėnderis) zool. „Maikäfer (Melolontha)“ und die Formen auslinda, auslinda, auslindą verbinden sich nicht mit lit. lit., „listi i ausi“ („ins Ohr kriechen“), sie stammen aus dem dt. Linde. Es ist nicht notwendig lit. baldė „Holzgefäß, niedriges Fäßchen“ dem Wort baldai „Möbel“ anzupassen, da die dt. Form mit d (baldj, bâldj „Holzgefäß) im W. Ziesemers „Preußisches Wörterbuch“ steht. Außerdem ist die in E. Fraenkels „Litauisches etymologisches Wörterbuch“ dargebrachte Anlehnung des lit. báldai „Möbel“ an bélsti „pochen“ nicht überzeugend. Die Bedeutung „Möbel (Tische, Stühle, Schränke usw.)“ ist wahrscheinlich neu, den „Holzgefäßen“ entsprungen. Brangvėnas „Branntwein“ ist nicht dem lit. brángus vynas (teuer Wein) angepaßt, weil die Lautverbindung nd in vielen deutschen Mundarten Ostpreußens zu ng gutturalisiert war, vgl. dt. dial. bragwin. Im Artikel wird der Ursprung noch dieser Lehnwörter präzisiert: bušė, -is (Büchse), inkaras (Anker), krimke (Priemchen), liutioti (auf der Laute spielen), orškis (ürskis) (Wurst), ragolė (ragulė) (Regal für Küchengeschirr). Also bei Erklärung des Ursprungs der Lehnwörter muß man zuerst nach den Grundwörtern in der Lehnsprache, ihren Mundarten suchen und sich nicht auf die Volksetymologie stützen. 184