Kanceliarinės kalbos pradmenys Jono Jablonskio raštuose

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLII (2000) Пранас КНЮКШТА Lietuvių kalbos institutas, Vilnius ЗАСАДИ КАНЦЕЛЯРСЬКОЇ МОВИ У ПИСЬМОВІЙ СПАДЩИНІ ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА Вступ Нашій канцелярській мові судилося відставати від мови інших сфер і функціональних стилів. Литовська писемна мова, як відомо, виникла у XVI столітті, але тривалий час нею видавали лише релігійні та художні твори. Лише значно пізніше, у XIX столітті, почали з’являтися наукові й публіцистичні праці, стали формуватися засади наукової та публіцистичної мови, а в офіційному державному житті литовську мову аж до XX століття не використовували: документи й ділові папери литовською не писали (за винятком окремих циркулярів, написаних у Східній Пруссії). Навіть наприкінці XIX століття, коли почали впорядковувати й нормувати літературну литовську мову, питання канцелярської мови окремо ніхто не порушував і не обговорював. За часів царського гніту й заборони друку важко було уявити документи, написані литовською. Та й після відновлення друку офіційні документи та інші ділові папери писали російською мовою; тоді навіть протоколи Литовського наукового товариства належало писати російською. Литовська канцелярська мова як окремий функціональний стиль почала формуватися лише на початку XX століття. До її створення передусім спонукали відновлення друку та діяльність тогочасних товариств і публічне обговорення їхніх справ. З’явилися навіть брошури, у яких розглядалися питання ділового листування й діловодства. Серед них варто згадати надруковані 1904 року «Статути товариства литовців для взаємодопомоги у Вільнюсі» та брошуру «Загальне, рівне, таємне й безпосереднє голосування». Як документ з історії канцелярської мови цікавий виданий 1906 року в Ризі «Литовський діловод», який, як сказано в підзаголовку, є «Повчальною книжкою про те, як писати листи, привітання, прохання (прашенєс) та інші папери, гарно й належно складені для кожної справи та кожної людини, а також для тих, хто не вміє писати» (Рига. Друкарня литовських книжок Л. Якавічюса. 1906 р.). Тут розглянуто найзагальніші питання написання різних документів, наведено поради та зразки листів і адрес. Щоправда, зразки «казенних» документів — прохань, векселів, договорів, заповітів, доручень — подано російською мовою, але в передмові й поясненнях їх розглянуто литовською. Серед висловів у книжці варто звернути увагу на вживані й нині дати відповідь, звертається з проханням, а також на ті, які згодом замінили більш литовськими відповідниками: листи пишуться до начальника — «начальникові», до купців — «купцям», у торгових справах — «у справах»; подаю — «представляю» кілька картинок — «зразків». 190 Серед усталених термінів важливіші начальник, приписка, прохання (у дужках пояснено — прашенє), адреса (у дужках наведено поряд із аншрас), контракти (у дужках наведено поряд із санкалбос). Серед тих, що не прижилися, окрім картинок, прашенєс, санкалбос, цікаві також ігаліотіне — «доручення» та пасурга — «примітка». Засади канцелярської мови трапляються у статтях тогочасних газет, де пишуть про школи, товариства та інші питання суспільного життя. Чимало таких статей написав і Йонас Яблонскіс. У своїх статтях та інших працях, говорячи про ці питання, Яблонскіс уживає потрібні для їх опису слова й вислови, які за змістом і характером можна віднести до канцелярської мови. Крім того, він згадує або навіть розглядає слова цієї сфери, уживані іншими, а отже, сприяє їх поширенню та утвердженню. Такі статті й нариси містяться в першому томі творів Яблонскіса «Статті про суспільство» (Твори Яблонскіса. Том I. Статті про суспільство. Редагував Й. Бальчиконіс. Каунас, 1933; далі — R., т. 1) і в другому томі «Питання освіти» (Твори Яблонскіса. Том II. Питання освіти. Редагував Й. Бальчиконіс. Каунас, 1933; далі — R., т. 2). Можна виокремити кілька їхніх груп. I. Перші статті про видання ділових паперів і документи 1. Статут Вільнюського товариства взаємодопомоги литовців. Вільнюс, 1904 [1904 р. «Vilniaus Žinios» N 10]. – R., t. 1, p. 81. Статейка — коротка анотація до перекладеної книжечки. Стисло викладено її зміст, показано й обговорено мову. Зміст книжечки Яблонскіс переказує, використовуючи її слова: Це невеличка книжка, у якій записано статут єдиного товариства литовців у Вільнюсі. У книжечці описано: мету товариства, кошти, членів, права й обов’язки членів, порядок надання допомоги, правління товариства, збори тощо. Як бачимо, є терміни канцелярської мови, частина яких дійшла до наших днів: кошти, члени, допомога, правління, збори; інші нині уточнено або вони набули нового значення: товариство «спілка», закони «статут», (членів) правди «права», повинності «обов’язки»; до другої групи належить і вислів порядок надання допомоги «порядок надання допомоги». Мову книжечки, а отже, і її канцеляризми, Яблонскіс оцінює прихильно («…переклад досить сміливий, не рабський»), хоча й із застереженнями: «її мова, як видно, добре опрацьована, може дати трохи матеріалу для вироблення й наших термінів». Безперечно, маються на увазі терміни канцелярської мови. Окремо він зазначає такі вживані в книжечці слова цієї сфери: член (слово відрізняється від суглоб), послуга, рахунок, облік, самота (задум). Сам він подає лише одне власне слово спільнота, записуючи його поруч із товариством, — можна зрозуміти, що він їх розрізняє, але радше віддає перевагу спільноті. 2. Наші книжки. Загальне, рівне, таємне й безпосереднє голосування. Написав П. Вішинскіс [1905 р. «Lietuvos Ūkininkas» N 1, p. 20]. – R., t. 1, p. 109–110. 191 У статейці обговорюються питання «народної влади» та її обрання, а також названа книжечка. Як слова самої книжечки наведено лише її назву: Загальне, рівне, таємне й безпосереднє голосування, де терміном є слово голосування зі своїми означеннями. Решту Яблонскіс пише своїми словами та висловами, до мови ділових паперів зараховуючи такі: (крайовий) уряд, (усі) начальники, (крайові) представники, вибори, виборці (є й дієслово «обирають»); виконувати «реалізовувати» громадські рішення «ухвали»; представляти… жителів, своїх виборців; вирішує справи… краю. По-своєму, в інших формах, ніж у назві книжечки, він пояснює принципи голосування, а саме: представників мають обирати: 1) усі… повнолітні люди, 2) усі на рівних правах… 3) усі таємно… 4) прямо або безпосередньо… Тут важливі дві речі: вислів повнолітні люди і поданий поруч із безпосередньо синонім прямо, якому Яблонскіс, очевидно, віддає перевагу. 3. Вільнюс, 17 грудня 1904 р. [1904 р. «Vilniaus Žinios» N 18].– R., t. 1, p. 79–80. У статті переказано й «по-своєму, простішими словами своєї мови» пояснено Найвищий наказ, виданий «для всієї Руської землі». Пояснити його потрібно тому, що «ми не звикли говорити так, як говорять у таких наказах». Отже, Яблонскіс прямо згадує про особливу мову документів, інакше кажучи — канцелярську мову. Стиль самого Яблонскіса виразно оповідний, у ньому чимало навіть дієприкметникових зворотів, що не пасують до ділового стилю. Канцелярськими є лише окремі вжиті ним слова й словосполучення: уряд, чиновники, держава «держава», стан, наказ (очевидно, «указ»), розсуд «розсуд», запровадження (нові запроваджені речі — «зміни»), вирішальний голос. Є й більше висловів, що наближаються до канцелярської мови; у них помітні зачатки цього стилю в самій мові Яблонскіса: щоб селяни здобули ті самі права; щоб за своїми правами зрівнялися з іншими… станами; перед судом усі стани… рівні; примусу… з боку уряду… не буде; передати справи на врегулювання певних законів; про злочин людини проти законів ухвалюватимуть рішення; звужує та обмежує… права жителів (частіше в цьому значенні вживають дієслово звужувати; вжито також обмежував права чужинців), суд має вирішальний голос. Тут уже бачимо канцеляризми здобути права, обмежувати права, передати справи (кому), рівні перед судом, злочин проти закону, має вирішальний голос. Крім того, знаходимо речення з зіставними словами по-перше… по-друге… (по-перше, людей того стану, мовляв, найбільше, а по-друге — у житті селян багато чого треба переробити й упорядкувати). II. Статті про Паневезьку учительську семінарію Багато з них надруковано в газеті «Lietuvos Ūkininkas» (1906 р. № 22, 24, 29, 32, 37; 1907 р. № 6, 7). – R., т. 2, с. 6–24; (1908 р. № 20, 96). – R., 192 т. 2, с. 40–42; один — у газеті «Vilniaus Žinios» (1907 р. № 71). – R., т. 2, с. 27–29. У статтях цього збірника знаходимо слова з відтінком канцелярського значення, пов’язані з освітою, навчанням, вступом до школи та документами цієї сфери. У галузі освіти, крім звичних термінів, таких як школа, учитель, семінарія, варто згадати вже дивні для нас слова apšvietimas «освіта» (apšvietimo ministerija — міністерство освіти, apšvietimo ministeris — міністр освіти), pradedamoji «початкова» школа, žmonių «народна» школа, įžengiamoji «підготовчий» клас «клас». Вступ до семінарії звично описується за допомогою дієслова stoti та його префіксальної форми įstoti (įstoti į seminariją «вступити до семінарії», трапляється також įstoti seminarijon, с. 10). Бажаючих вступити приймають до семінарії. Основний документ для вступу — заява. Згадуються інші документи, що додаються до неї (с. 21): metrikai (у дужках — свідоцтво про народження і хрещення), посвідчення про походження, посвідчення зі школи, записка від батьків (або опікунів). Згадується також посвідчення лікаря (не є обов’язково необхідним). В іншому місці (с. 40) перелічено: metrikai кандидата, документ про походження кандидата (далі є також записка про походження), записка про добропорядність кандидата. Усі документи спочатку називають загальним словом popieriai (заяви з усіма потрібними паперами подаються, с. 9), згодом — dokumentai (на вимогу буде подано також інші документи, с. 21). Отже, назви документів ще тільки шукають; найчастіше послуговуються найзагальнішим словом raštas «документ», але вже помітний попередник слова liudijimas «свідоцтво» — paliudijimas. Серед інших ще не унормованих назв документів варто згадати apskelbimas «оголошення» (замість відповідей заявникам надсилають лише друковані оголошення, с. 9). Узагальнену дію подання заяви передано словосполученням paduoti prašymą «подати заяву», а надсилання поштою — двома способами: leisti prašymą і siųsti prašymą (другий трапляється далі частіше). Про дії адресата заяви пишуть: priimti «прийняти», atmesti «відхилити», peržiūrėti «розглянути» заяву. Є також išpildyti prašymą «задовольнити заяву» (заяви… задовольняються швидше, с. 15). Адресат заяви позначається двома конструкціями — з давальним відмінком (siųsti kam «надіслати кому») та з прийменниковою конструкцією į (siųsti į ką «надіслати до кого»); обидві трапляються не лише з назвами установ, а й з назвами посадовців: leisti seminarijos direktoriui prašymus «надсилати заяви директорові семінарії» (с. 6); reikėtų leisti prašymą į seminarijos direktorių «слід було б надіслати заяву директорові семінарії» (с. 21). Ці конструкції вживаються упереміш навіть в одній статті (с. 27): leizdami savo prašymus tiesiok į ministeri «надсилаючи свої заяви просто міністрові»; ministeris siunčia tuos prašymus į seminariją «міністр надсилає ці заяви до семінарії»; žmonės savo prašymus siunčia ministeriui, ministeris ir tuos prašymus siunčia seminarijai «люди надсилають свої заяви міністрові, а міністр надсилає ці заяви семінарії». Це приклад ще не унормованої канцелярської мови. У статтях є вислови, безпосередньо не пов’язані зі згаданими сферами. Знаходимо канцеляризми, що закріпилися відтоді: gavo atsakymą «отримав відповідь» (negavo atsakymo «не отримав відповіді»), але конструкцію gavo atsakymą ant prašymo įstaiseime (нині кажемо — gavo atsakymą į prašymą «отримав відповідь на заяву»); išreikšti savo nuomonę «висловити свою думку» (kad… išreikštų apie juos savo nuomonę «щоб… висловили про них свою думку», с. 27), siųsti per ką «надіслати через кого» (через опікуна навчального закладу надсилають ці заяви, с. 27). Поряд, очевидно, з розрізненням значень, ужито форми prireikus «за потреби» і pareikalavus «на вимогу» (за потреби або на вимогу буде подано також інші документи, с. 21). 193 Однак чимало слів і висловів так і не ввійшли до сучасної канцелярської мови. Цікавий, але не прижився як канцеляризм вислів листуватися з кимось (листуватися з міністром освіти, с. 20) (нині в діловодстві вживають лише листуватися з кимось). У сучасному значенні «випадок» Яблонскіс уживає слово atsitikimą (кожного такого випадку потрібно листуватися з міністром освіти, с. 20). Яблонскіс іще не знайшов відповідного слова для позначення юридичного скасування; у цьому значенні він уживав дієслова paniekinti (старий закон… тепер не буде скасований, с. 7), sugriūti («Закон»… цього літа неодмінно треба зруйнувати, с. 10). Навіть для позначення способу дії та опори на щось уживаються вислови зі словом keliu, які згодом зарахували до помилок: тут треба працювати й іншими шляхами (с. 19), ідучи шляхом чинних законів (с. 21). III. Статті про заходи та їх організацію 1. З’їзд литовських учителів [1906 р. «Lietuvos Ūkininkas» N 28]. – Р., т. 2, с. 11–12. Ідеться про прохання провести з’їзд учителів (курси) та відповідь каунаського губернатора. Яблонскіс розглядає викладені у відповіді причини, чому це нібито неможливо зробити, уживаючи слова й вислови, пов’язані з організацією курсів. Серед досі не розглянутих слів варто згадати з’їзд (ужито лише в назві статті) та курси (у тексті). Однак найцікавіші — слова на позначення організації курсів. Яблонскіс найчастіше вживає дієслово įtaisyti та його форми й похідні: įtaisyti vasaros kursus, įtaisomi tokie kursai, rūpintis tokių kursų įtaisymu; тричі трапляється įkurti та його похідні: kursus… galinti įkurti… vyresnybė, nori įkur­dinti… kursus, [vienas] tų kursų įkūrėjų; один раз ідеться про облаштування курсів: [відповідає] за все облаштування цих курсів. Потрібного слова ще не знайдено; до сучасного слововжитку найближче підійшло останнє, однак і воно має інший префікс — нині курси можна лише організовувати й провести, а не облаштовувати. Серед висловів, що нині усталилися в канцелярській мові, у статті знаходимо: подати прохання (подав… прохання), отримати прохання (отримавши… прохання вчителів), отримати відповідь (отримавши… відповідь), дати вказівки; серед неприйнятних: виконати прохання (чи можна прохання тих учителів виконати), висловити жадання — «побажання», іти «керуватися» вказівками (іти за цими вказівками). 2. Щодо нового товариства [1914 р. «Viltis» N 289; 1915 р. «Viltis» N 3]. – Р., т. 1, с. 159–166. Ідеться про зібрання товариства під назвою Для допомоги постраждалим від війни; його також називають товариством допомоги (с. 162). Тут уже усталився термін товариство; є члени товариства, правління товариства, а захід товариства називається збори: збори товариства, протокол зборів, виступав на зборах, промовець на зборах. З інших слів варто відзначити: teisės, pakeitusios tiesas (права вчителів, права журналістів, с. 166), дієслова обмежувати (права вже лише обм- 194 ежені, с. 166) і заснувати (засновується «Žiburėlis»), хоча про згадане товариство пишуть: утворилося (с. 159). 3. З другого з’їзду литовських учителів [1917 р. «Lietuvos Balsas» N 59]. – Р., т. 2, с. 119–121. У статті розглядається з’їзд учителів, що відбувся 1917 року. Тут також знаходимо певні нововведення, пов’язані з канцелярською мовою: з’їзд уже має сучасне термінологізоване значення цього слова — чітко розрізняються з’їзд і курси: Більшість [членів з’їзду] становили… слухачі курсів. Ідеться лише про створення спілки вчителів (уже не про облаштування), про право вчителя (у цьому значенні вже не tiesos). Знаходимо канцеляризми, що ввійшли до сучасного слововжитку: вирішальний голос (ті, хто має вирішальний голос), ухвалити резолюцію (резолюцію було ухвалено), доручити виконання (доручено виконати постанови — «рішення»). Є термінологізовані слова, які вживав Яблонскіс, але які тепер не прижилися: рішення називаються nusprendimai, учасники з’їзду — nariai, порядок робіт, порядок денний — darbų programa. Зовсім неканцелярським стилем написано: відбувся другий з’їзд литовських учителів. IV. Подання документів (правил, статутів) Обговорення одного конкретного документа («Наказу начальника») ми розглянули в одній зі статей першої групи (див. I. 3). Докладно описано два документи регламентувального характеру. 1. Книгарні при початкових школах [1907 m. „Vilniaus Žinios“ N 33]. – R., t. 2, p. 24–27. Йдеться про нові правила для шкільних книгарень, затверджені міністром освіти 1906 року. Наведено вісім пунктів цих правил. Пояснювальна частина статті подібна до інших статей того року. Цікавішою є мова наведених правил, що має більше ознак фахового мовлення; у ній знаходимо більше слів із чітко визначеним значенням. Наприклад, організацію книгарні описано словами заснувати та створити (є також створення, засновники); лише на самому початку пояснювальної частини один раз написано, що книгарні впорядковуються. У канцелярському значенні вживаються словосполучення з дієсловами призначати (призначати допомогу; один раз також є «допомога надається»), доручати (доручити роботу, доручає нагляд за книгарнями). Крім того, розрізняються значення дієслів віддати і доручити: Засновники можуть ці книгарні або назавжди віддати народним школам, або лише тимчасово, на цей час доручити (с. 25). Із іменникових словосполучень, що мають характер фахового мовлення, важливіші такі: навчальні заклади, громадські установи, громадські читальні, публічні книгарні (у дужках пояснено — публічні бібліотеки, отже, книгарня вживається не в сучасному значенні), список газет (у дужках пояснено — каталог). Останні на- 195 ведені приклади свідчать, що шукають відповідники потрібним термінам і міжнародним словам. Пошук термінів і слів помітний і в багатьох інших випадках: учителя, який упорядковує книгарню, спочатку названо книгарем, згодом його називають наглядачем книгарні; для позначення часу дії чи явища як протилежність прислівнику назавжди поруч наводяться тимчасово і на цей час. На такий пошук указує і згадане вживання дієслів заснувати і створити, призначати і давати. Із цих пар одні слова (заснувати, призначати, тимчасово) стали канцеляризмами, інші (давати, на цей час) мають відтінок нефахового стилю. У цьому сенсі неоднаковими є й цілі вислови. Відтінок канцелярського значення має протиставлення прислівників назавжди — тимчасово, але з цих частин без змін утвердився лише другий, а прислівник назавжди замінюють похідними від прикметників постійний або безстроковий. Доля різних висловів, ужитих Яблонським щодо книгарні (книгарня), — має у своєму розпорядженні і має волю (дозволити заснувати книгарню), — склалася по-різному: перший увійшов до нашого діловодства, а другий замінили: волю замінили на право. Два вислови, що не прижилися в канцелярській мові, вжито в пояснювальній частині: для цього «спеціально» заборонити і матиме значення «матиме силу, діятиме». Навіть у пунктах правил трапляються нек канцелярські вислови, запозичені з розмовної мови: домовившись із засновником книгарні (тепер сказали б узгодивши питання), витрати бере на себе «оплачує сам», за читання платити не потрібно, можна дозволити брати невелику плату, можна призначити й якусь платню. Тепер такі вислови вважали б порушенням функціонального стилю, але в мові Яблонського вони цікаві як факти історії канцелярської мови. 2. Чеська спілка ощадників у Празі [1913 m. „Viltis“ N 75]. – R., t. 1, p. 156–158. Це частина більшої статті «Повітряний змій наших днів» (с. 151–158). У ній ідеться про заощадження, а наприкінці, в окремому підрозділі, розглядається статут чеської спілки ощадників. І в загальній частині, і в частині статуту є пов’язані з фінансами та заощадженнями, а також інші слова й вислови фахового мовлення. Насамперед — промовисте вживання назв організації: її позначено офіційною назвою спілка, сам Яблонський називає її товариством (товариство, засноване під цією назвою), а, обговорюючи статут, усе ж уживає слово спілка: спілка ощадників, члени спілки, орган спілки (видання), мета та прагнення спілки (сучасний термін — завдання). Із фінансової сфери знаходимо: вклади, ощадні вклади, вкладні книжки, внесені вклади, ощадні каси, кредитні та ощадні установи (с. 154), фінансові установи, звіти установ (там само). До найцікавіших належать торговець «комерсант», підприємці (у дужках — промисловці) «бізнесмени», живі, тобто «готівкові», гроші (купуйте товари за готівку, с. 155). Однак загалом ознак канцелярської мови тут менше, ніж в огляді правил для книгарень. 3. Спілка вчителів Литви [1917 m. „Santara“ N 36]. – R., t. 2, p. 113–117. Це статут Спілки литовських учителів, підготовлений Яблонським. Із нього виразніше видно, якою канцелярську мову уявляв Яблонський і як він її творив. Цих статутів 196 мову та її взаємини із сучасною канцелярською мовою варто було б розглянути в окремій статті. Тут коротко обговоримо лише її загальні особливості. У статуті Спілки Яблонскіс повторив багато термінів, висловів і синтаксичних конструкцій, уживаних ним в інших працях і загалом поширених у той час. Але тут лексика, термінологія та стиль уже дещо відрізняються від того, що було десять років тому, — вони вже ближчі до сучасного вжитку. Чимало цілком сучасних термінів, наприклад: sąjunga, draugija, skyriai, sekcijos, būstinė, і словосполучень, наприклад: Sąjungos įstatai, mokyklų atstovai, revizijos komisija, visuotinis susirinkimas. Багато розгорнутих висловів також прижилися в сучасній мові, наприклад: Sąjungos turtą sudaro; vykdo Sąjungos įstatus; sprendimas yra teisėtas; Sąjungos nariu gali būti kiekvienas; išbraukiamas iš Sąjungos narių skaičiaus; kaip reikiant naudotis kultūros vaisiais. Щоправда, і тут є речі, які не прижилися і, можливо, згодом були відкинуті самим Яблонскісом, — словоформи, наприклад: įnašos «внески», mokesnis «збір», вислови, наприклад: teismo keliu «способом», įstatai išdirbti «підготовлені», išskiria «призначає» iš savo tarpo komisijas. Такі канцеляризми були вимушеними, їх уживали тому, що не знаходили відповідніших, більш литовських замінників. Пошуки Яблонскіса засвідчує, наприклад, те, що, написавши слово atmainyti, він тут-таки пояснює його іншим — pakeisti; самого pakeisti було недостатньо, а сучасне atšaukti ще не мало цього значення, тому залишено atmainyti. Підсумкові зауваги Канцелярської мови, засвідчені в розглянутих статтях Яблонскіса, допомагають зрозуміти, як формувалася наша канцелярська мова, уявити її перші кроки, способи та напрями творення. Бачимо зв’язок мови, що зароджувалася, із тодішньою загальною мовою. Багато слів і висловів узято з повсякденного мовлення, є навіть риси розмовної мови. Прояви канцелярської мови ще нестійкі: шукають потрібні слова й засоби вираження, чимало з них уживають паралельно. Поступово одні слова витісняють інші, що вживалися паралельно, або одні замінюють іншими. Наприклад, спочатку вживане apšvietimas згодом замінюють на švietimu, draugovė замінюють на draugija, документ про діяльність товариства з įstatymo перетворюється на įstatais, tiesas замінює teisės. Знаходимо слова Яблонскіса, ще не унормовані свого часу, а згодом виправлені й замінені: paliudinimas – liudijimas, nusprendimas – sprendimas, paniekinimas – panaikinimas. Відчувається вплив російської мови; трапляються також кальки словотворення, наприклад: apšvietimas, apskelbimas, nužiūrėjimas, і конструкції, утворені за зразком російської мови, наприклад: išlaidas ima ant savęs, paliudinimas apie kilmę, stato juos pavyzdžiu. Зіткнувшись із канцелярськими документами, цього не уникнув навіть Яблонскіс. Однак Яблонскіс прагне творити власну, литовську канцелярську мову. Насамперед він пристосовує для цього наявні слова й звичні способи їх творення: у його статтях чимало похідних із суфіксом -imas, наприклад: įstatymai, paliepimas, paliudinimas (pažymėjimo ще немає); трапляється утворене за допомогою суфікса -ininkas слово krygininką. Для офіційної мови 197 уживаються пасивні дієприкметники теперішнього часу, наприклад sprendžiamas balsas. Переважно він створює не нові слова, а намагається пристосувати до канцелярської мови наявні слова, інакше кажучи — термінологізувати їх, наприклад: gina «забороняє», leidžia «надсилає» (документи), knygyno prievadas «бібліотекар». Знаходимо вислови з узагальненим значенням, як-от mokymo įstaigos ir sąjungos organas (видання). Іноді він змінює та канцеляризує значення наявних висловів, наприклад: turės vertę «матиме силу, діятиме», або вдається до цілком несподіваного, навіть експресивного фразеологізму — padės kūnu versti «допоможе втілити». Підготовлений Яблонскісом статут, як уже зазначалося, відрізняється від того, що було в його перших статтях, пов’язаних із канцелярською мовою. Він ближчий до сучасної мови цієї сфери й засвідчує певний пройдений етап розвитку канцелярської мови. Але мова статуту Яблонскіса багато в чому відрізняється і від мови відповідних сучасних документів. Істотна різниця — не лише в окремих словах чи висловах, а й у важливіших речах: у цілісному характері та стилі. Наші канцелярські документи дуже стандартизовані, їхній стиль уніфікований, тоді як у тексті Яблонскіса відчувається індивідуальна манера мовлення, часто проступають і виразні відблиски живої мови. Наприклад, про те, що ми назвали б «порушенням прав», він несподівано пише: kad teisės nebūtų siaurinamos ir nieku verčiamos. Або в статуті трапляються вставні конструкції з дієприкметниками: ar Sąjungos, bedirbant darbą, neiškrypstama kartais iš kelio; išklauso, ką ir kaip dirbusios ir ką pastebėjusios komisijos. Таких вкраплень іншого функціонального стилю є кілька. Загалом індивідуальний стиль Яблонскіса вдало поєднано з потребами канцелярської мови. Литовська канцелярська мова пішла не зовсім тим шляхом, яким її спрямовував Йонас Яблонскіс. Вона більше віддалилася від звичайного мовлення, стала стандартизованішою та забюрократизованою. Очевидно, ці риси неминучі для сформованої канцелярської мови, проте сучасна литовська мова цієї сфери надмірно штучно віддалена від звичайного мовлення. Частину провини за це можна покласти й на мовознавців, адже вони надто мало долучилися до створення цього різновиду мови. Казімієрусу Буґі передусім були важливі наукові справи та словник. Для Юозаса Балчиконіса існувала лише жива мова; він не міг уявити канцелярської мови, яка з нею не збігається. Пізніше покоління мовознавців — Антанас Салис, Пранас Скарджюс, Пятрас Йонікас — з’явилося запізно, коли практика канцелярської мови вже набрала обертів; вони встигли долучитися лише до оздоблювальних робіт. Із мовознавців найбільше до творення литовської канцелярської мови доклався Яблонскіс. Його найбільший внесок — не кілька статей із цієї сфери чи написаний статут, а вся його діяльність із унормування мови. Канцелярську мову створювали на закладених ним підвалинах літературної мови. Отримано 1999 03 17 198 ELEMENTS OF OFFICE LANGUAGE IN JONAS JABLONSKIS’ WRITINGS Резюме Литовська канцелярська мова як функціональний стиль сформувалася на початку 20th століття. Її початки легко простежити в тогочасних листівках і газетних статтях. Більшість із них стосувалася діяльності шкіл і товариств, а також інших явищ суспільного життя. Кілька таких статей написав і Йонас Яблонскіс. У них трапляються слова й вислови, характерні для канцелярської мови. Приклади цього функціонального стилю ще частіше зустрічаються в працях, де йдеться про перші видання в цій галузі, а також про правила й статути товариств. Я. Яблонскіс був автором Статуту спілки вчителів (1917), що свідчить про його внесок у формування канцелярської мови. Мова статутів близька до мови документів, написаних нині, однак вона менш жорстка. Внесок Я. Яблонскіса у формування канцелярської мови очевидний у його нормотворчій діяльності загалом. Литовська канцелярська мова постала на основі літературної литовської мови, закладеної Я. Яблонскісом. 199