Linksnis ir jo funkcijos lietuvių kalboje

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLII (2000) Adelė VALECKIENĖ Lietuvių kalbos institutas, Vilnius ВІДМІНОК ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ 0.1. Функція відмінка — позначати відношення іменника та його відповідника до інших слів речення, зазвичай до дієслова або іншого іменника. Напр., пише листа — знах. в. листа означає відношення до дієслова пише і вказує на об’єкт, на який спрямовано дію, а батьків будинок — род. в. батька означає відношення до іменника будинок і вказує, кому належить предмет (посесивне відношення). Отже, відмінки допомагають поєднувати слова в речення. У литовській, як і в інших індоєвропейських мовах, що зберегли флексію, форми іменників узгоджуються за відмінком, а також за родом і числом, напр., син був коханий — син і коханий — форми чоловічого роду однини називного відмінка. Категорію відмінка зазвичай виділяють у тих мовах, де іменники мають відмінкові морфеми (закінчення). W. P. Lehmann (1958: 185) зазначає, що в мові немає відмінка, якщо він не має форми, яка в певній системі протиставляється іншій формі. Тому відмінок, який вирізняється функціональними й формальними ознаками вираження, у традиційному мовознавстві вважають морфологічною категорією, як і число та рід. Складність відмінка полягає в тому, що він, хоча й має визначену форму (закінчення), усе ж не має достатньої семантичної визначеності, тобто такої семантичної функції, за якою можна було б протиставити один відмінок іншому. Можна сказати, що кожен відмінок має кілька або й десяток функцій, які нерідко важко пов’язати між собою, а окремим відмінкам у певному контексті властиві однакові функції. У відмінкових системах різних мов ті самі відмінки можуть мати різні функції. Давно помічено, що функції певних відмінків нерідко відповідають функціям прийменникових конструкцій або близькі до них. Тому деякі дослідники, скажімо, J. Kurylowicz (1960: 131–134), вважають прийменник несамостійною (синсемантичною) морфемою, що імплікує відмінкове закінчення і разом із ним вказує на функцію відмінка. У прийменниковій конструкції він убачає подвійну дихотомію, напр., лат. extra urbem: I дихотомія — корінь urb: прийменник extra із закінченням залежного акузатива -em; II дихотомія — основна субморфема extra: додаткова субморфема — закінчення акузатива -em. Через тотожність функцій відмінків із відповідними функціями прийменникових конструкцій багато дослідників останнім часом розглядають функції відмінків і прийменникових конструкцій разом, вважаючи синтетичні форми відмінків і прийменникові конструкції зовнішніми формами тієї самої категорії відмінка (Fillmore 1968: 32 т., Eroms 1981). 66 Специфіка функцій відмінків — виражати відношення між словами, — їхня семантична різноманітність залежно від контексту (оточення) та функціональна тотожність із прийменниковими конструкціями дали змогу дослідникам зробити висновок, що відмінок є явищем синтаксису, тобто природа категорії відмінка синтаксична, а не (лише) морфологічна (Fillmore 1968: 21). Відповідно змінився і напрям досліджень — від функції до форми. Крім того, семантичні («глибинні») функції відмінків досліджують і в тих мовах, де морфологічних показників відмінка (закінчень), можна сказати, вже немає (наприклад, в англійській мові). З теоретичного погляду питання відмінка та функцій відмінків у загальному мовознавстві розглядали багато видатних учених світу. На основі функцій відмінків запропоновано різні класифікації відмінків. Тут буде розглянуто теорії функцій відмінків трьох основних авторів — R. Jakobson, J. Kurylowicz і Ch. J. Fillmore, які відрізняються між собою та відображають розвиток науки про відмінок і його функції. 0.2. У праці «Beitrag zur allgemeinen Kasuslehre» (1971: 23–71) Романа Якобсона, одного з найвидатніших представників Празької лінгвістичної школи, відмінок пов’язаний із морфологічним рівнем, так само як рід і число. Розвинувши вчення про граматичні опозиції, яке плідно застосовується для дослідження граматичних категорій, Якобсон прагне також класифікувати відмінки за їхніми диференційними ознаками й установити їхні опозиції, а в останніх — марковані та немарковані члени. Аналізуючи у своїй праці дані російської мови, він виокремлює загальне значення (Gesamtbedeutung) кожного відмінка, яке не залежить від контексту, і часткові, контекстуальні значення (Sonderbedeutungen), зумовлені контекстом — оточенням відмінка (різними сполученнями). Останні значення Якобсон вважає комбінаторними варіантами загального значення. Загальне значення відмінка у Якобсона абстрактне, виведене з часткових значень і не має безпосереднього зв’язку з конкретним уживанням. Тому воно не дає міцної основи для дослідження конкретних функцій відмінків. Не без підстав його критикували багато дослідників (Курилович 1955: 78; Kuryłowicz 1960: 136; 149–150; Исасенко 1965: 96, 105; Helbig 1973: 158 т.; Докулил 1978: 97 тт. і літ.; Fillmore 1968: 10). З іншого боку, на теорію відмінків Якобсона (див. також його 1971: 154–183) нерідко спираються, досліджуючи відмінки різних мов (пор. Barnetová та ін. 1979 — відмінки російської мови, Лихачева 1986 — відмінки литовської та російської мов). 0.3. Вчення про відмінки J. Kurylowicz (1960: 131–150; 1964: 179–206) більше відображає практичне вживання відмінків і краще пристосоване для дослідження їхніх функцій. Створюючи свою теорію, Kurylowicz спирається на дані різних індоєвропейських мов, зокрема й литовської. Він розрізняє два типи функцій відмінків: синтаксичні та семантичні. Синтаксичними вважаються функції, зумовлені системою, незалежні від семантичного контексту й позбавлені будь-якої семантичної цінності. Вони виявляються через протиставлення одного відмінка іншому за певною диференційною ознакою, напр., знахідного відмінка прямого додатка давальному відмінку суб’єкта тощо. Семантичними вважаються функції, що характеризуються залежними від контексту семантичними відтінками- 67 відтінками (місця, часу, мети тощо). Синтаксичні й семантичні функції можуть бути первинними та вторинними. Первинні функції є домінантними, найважливішими, основними для певного відмінка, тоді як вторинні — периферійні, побічні, менш виражені, обмежені. Відмінки класифікують за характером первинних функцій. Розрізняють: 1) граматичні, або синтаксичні (називний, знахідний, родовий), і 2) конкретні, або прислівникові, відмінки (орудний, місцевий і давальний із певними застереженнями). Первинні функції граматичних відмінків є синтаксичними. Наприклад, первинна функція знахідного відмінка — функція прямого додатка, тобто позначення переходу дії на об’єкт при перехідних дієсловах. За Kuryłowicz (1960: 136 т.; 1964: 181), вона має синтаксичний характер і не залежить від семантичного контексту. Вторинні функції граматичних відмінків є семантичними, залежать від контексту й обмежуються лексичними значеннями слів, що перебувають у відношенні одне до одного; наприклад, знахідний часу вживається лише з іменниками, що позначають поняття часу. У конкретних відмінків, навпаки, первинними є семантичні функції, залежні від лексичних значень слів, що перебувають у відношенні одне до одного, а вторинні — синтаксичні, за своїм характером відповідні первинним функціям граматичних відмінків. Отже, синтаксичні функції є первинними для граматичних і вторинними для конкретних відмінків, а семантичні функції, навпаки, первинними для конкретних і вторинними для граматичних відмінків. Kuryłowicz розробляє синтаксичну теорію відмінків. Крім того, у його теорії виразно простежується й семантичний напрям. Порівняно з теорією Jakobson, наука Kuryłowicz про відмінки є кроком уперед. З іншого боку, Kuryłowicz також не уникає суперечностей. Він не врахував таких семантичних функцій відмінків (семантичних «ролей»), які зумовлюються семантичним відношенням між дієсловом і відмінковою формою іменника (див. далі праці Ch. Fillmore). Насправді такі семантичні функції властиві не лише конкретним, а й граматичним відмінкам. Скажімо, називний відмінок підмета або знахідний відмінок прямого додатка, виконуючи відповідні синтаксичні функції, водночас мають і певні семантичні функції. Напр.: Tėvas kirto medį – tėvas має синтаксичну функцію підмета й семантичну функцію агенса (виконавця дії), а medį — синтаксичну функцію прямого додатка й семантичну функцію пацієнса (того, хто зазнає дії). Kuryłowicz вважає, що називний відмінок підмета й знахідний відмінок прямого додатка, окрім своїх синтаксичних функцій, зовсім не мають інших, тобто семантичних, функцій. Пор. його зауваження про знахідний відмінок: «При перехідних дієсловах, коли цей відмінок (знахідний) позначає внутрішній або зовнішній об’єкт дії, закінчення знахідного відмінка не має жодного семантичного значення, а є суто синтаксичним показником залежності іменника від дієслова». (Kuryłowicz 1960: 136–137). 0.4. Нову концепцію відмінків запропонував Ch. J. Fillmore (1968: 1–88; 1977: 59–81), спираючись на дані англійської мови. В англійській мові, можна сказати, немає показників відмінка (закінчень), за винятком родового відмінка однини й відмінків множини (які розрізняються з формами однини), проте в реченні існують універсальні поняття відмінка, що усвідомлюються через відношення іменника або його відповідника до дієслова чи іншого іменника. Крім того, і в тих мовах, де є показники відмінка 68 кількість показників відмінка не відповідає кількості понять, які вони виражають: той самий відмінок має не одну функцію, а та сама функція властива не одному відмінку. Тому Fillmore розробляє теорію «глибинних» відмінків. На його думку, відмінків стільки, скільки є значень, зумовлених ситуацією, тобто залежних від відношення іменника до дієслова. Він виокремлює «пропозиційну рамку», що складається з дієслова (V) і залежної від нього іменної групи (NP) — зазвичай іменника. Тут найважливішим є тип значення дієслова. Він визначає вибір іменника та його семантичну функцію відмінка.1 Jau L. Tesnière’as (1959: 102 t.) išskyrė veiksmažodį, užimantį centrinę vietą sakinyje, ir aktantus (veiksmo dalyvius) bei circonstans (veiksmo aplinkybes). Tačiau jo sakinio modelis neišėjo iš sintaksės ribų. Fillmore’o „giluminiai“ linksniai yra reliacinio pobūdžio ir apibūdinami semantiškai. Jie atitinka tam tikrų universalių sąvokų, sprendimų tipus, kuriuos žmogus turi daryti apie įvykius, susijusius su juo ar vykstančius šalia jo, tokio tipo kaip „kas kažką padarė“, „kas su kuo atsitiko“, „kas pasikeitė“ ir pan. Fillmore’as (1968: 24–25) skiria 6 dažniausiai vartojamus „giluminius“ linksnius: 1) agentas [A] – veiksmo atlikėjo linksnis, 2) instrumentas [I] – veiksmo atlikimo priemonės linksnis, 3) datyvas [D] – veiksmą ar būseną patiriančio gyvo daikto linksnis, 4) faktityvas [F] – veiksmo ar būsenos rezultato linksnis, 5) lokatyvas [L] – veiksmo vietos linksnis, 6) objektyvas [O] – suprantamas semantiškai kaip daikto, į kurį nukreiptas veiksmas ar būsena, linksnis (perspėja, kad jo nereikia painioti su tiesioginio papildinio linksniu sintaksiniame lygmenyje). Be šių, dar mini direktyvą, beneficientą ir kitus „giluminius“, t. y. semantinius, linksnius. «Глибинні» відмінки Fillmore відображають семантичні функції конструкцій у реченні, виявляють семантичну систему відмінків і є універсальними, придатними для будь-якої мови. В окремих мовах різняться лише способи їх вираження, що називаються поверхневою структурою, поверхневими відмінками (відмінкові закінчення, додавання прийменників тощо). Прийменникові конструкції Fillmore також вважає відмінками й досліджує їх поряд із «синтетичними» відмінками. Відмінок іменника при певному дієслові може заступати й підрядна частина (Aš noriu, kad jis ateitų). 1 У працях Fillmore є й такі твердження, що в пропозиційній рамці вибір дієслова залежить від вибору відмінка; наприклад, дієслово bėgti можна вставити в рамку [______ A] (Vaikas bėga), atidaryti — у рамку [______ O+A] (Vaikas atidarė duris), де A — агенс (виконавець дії), а O — об’єкт, який розуміється не синтаксично, а семантично (див. Fillmore 1968: 27, 31). Тут Fillmore прагне розрізнити семантичні групи дієслів за семантичними функціями супровідних компонентів (іменників). З іншого боку, з часом у працях Fillmore та інших представників «відмінкової граматики» міцно утвердилася думка, що дієслово відіграє центральну роль у реченні, а тип значення дієслова визначає вибір відмінка іменника та його значення. Невдовзі стало зрозуміло, що найважливіше — дослідити семантичні типи дієслів, конкретизувати ознаки, за якими одна група дієслів відрізняється від іншої та які визначають семантичні функції відмінків іменників (див. Чейф 1975: 114 tt.; 190 t.; Longacre 1976: 38). 69 Теорія «глибинних» відмінків Fillmore безпосередньо вплинула на дослідників дієслівної валентності. Було розвинено поняття семантичних функцій, що відповідають «глибинним» відмінкам Fillmore; у розгляді конструкцій дієслів та іменників розрізняють більше семантичних функцій (навіть до 20)2, хоча не всі вони визначаються однаково чітко. Нині досліджують семантичну валентність не лише дієслів (Helbig, Schenkel 1975, Helbig 1982), а й прикметників (Sommerfeldt, Schreiber 1974). Fillmore’as (1968: 21; 1977: 60) ne kartą pabrėžia „giluminių“ linksnių sintaksinę, o ne (tik) morfologinę prigimtį, t. y. jų priklausymą sakinio struktūros organizavimo lygmeniui. Jis nurodo, kad „giluminiai“ linksniai yra susiję su sakinio struktūros semantika ir šiuose rėmuose nagrinėjamas jų sintagminis, o ne paradigminis aspektas, t. y. „giluminiai“ linksniai atitinka tokius semantinius santykius, kurie sieja sakinio struktūros elementus vieną su kitu kontekste, o ne su kontrastų ar opozicijų sistema paradigminiame plane. Kai kurie valentingumo teorijos autoriai iš viso nepripažįsta linksniui gramatinės kategorijos statuso. Sakysim, Helbigas (1982: 59–62) teigia: „Linksnis nėra jokia kategorija, bet santykis, arba funkcija. Semantiniai linksniai negali būti apibrėžti semantiniais argumentų požymiais… Semantiniai linksniai apibrėžiami pagal predikato semantinius požymius, t. y. veiksmažodžio leksinius požymius… Semantinė predikato struktūra yra bazė semantiniam linksniui.“ 0.5. У литовському мовознавстві найбільше досліджували значення окремих відмінків і випадки їх уживання. Jonas Jablonskis (Rygiškių Jonas 1928) у своїй книжці «Linksniai ir prielinksniai» вперше докладно проаналізував і сформулював значення відмінків у літературній литовській мові та діалектах, указавши також на помилкові випадки вживання відмінків. Його праця, призначена для практики й шкіл, мала велике значення для розвитку культури литовської мови. Сформульованими Jablonskis значеннями відмінків і термінами й нині послуговуються, пишучи різні граматики та студії про відмінки. З іншого боку, розгляд Jablonskis відмінків і прийменникових конструкцій не спирався на цілісну методику. У його книжці на одному рівні, без розмежування, описано і синтаксичні, і семантичні значення відмінків: одні значення визначаються синтаксично (називний підмета, називний присудка, родовий неузгодженого означення), а інші — семантично (родовий якості, кількості; орудний знаряддя, шляху, часу, відмінності). Для нього важливо було лише описати значення відмінків і показати їх різноманітність. У той час у литовському мовознавстві ще не порушували питань методики розмежування значень відмінків. 2 Семантичній валентності дієслів литовської мови присвячено також 20 семантичних функцій у «Словнику сполучуваності дієслів литовської мови» N. Sl žienė (1994: 20–25); у книжці E. Jakaitienė «Leksinė semantika» (1988: 62–63) з тією самою метою названо 23 семантичні функції. Ці функції можна деталізувати або об’єднувати в більші групи. 70 Одночасно з книгою Яблонскіса з’явилася й інша важлива праця про відмінки литовської мови — «Syntax der litauischen Kasus» Е. Френкеля (1928). Це праця переважно історичного характеру. Написана німецькою мовою, вона могла ширше поширитися за кордоном серед науковців, які цікавляться литовською мовою. У цій праці розглядаються дані не лише сучасної мови й діалектів, а й наших давніх писемних пам’яток; подаються історичні пояснення синтаксичних конструкцій із різними відмінками, а вживання відмінків литовської мови порівнюється з уживанням відповідних відмінків інших індоєвропейських мов. За останні кілька десятиліть було написано синхронічні дослідження окремих відмінків у сучасній литовській мові (захищені як докторські дисертації): праця А. Лайгонайте (1957) про значення та вживання місцевих відмінків (інесиву, ілативу, алативу); праця Т. В. Булигіної-Шмелевої про сполуки з родовим відмінком (див. Булыгина-Шмелева 1960); праця А. Расимавічюса про дієслівні сполуки з орудним відмінком (див. Расимавичюс 1965); праця Й. Кілюса про місце, а праця А. Руже — про часові конструкції з відмінками та прийменниковими конструкціями (див. Килюс 1973; Руже 1977) 3. У згаданих працях охоплено широкий матеріал щодо аналізованих відмінків. На відміну від Яблонскіса, значення відмінків тут розглядаються з огляду на всю сполуку. Варто відзначити дві останні праці — Кілюса та Руже, у яких вихідним пунктом дослідження є значення місця або часу, а їхні відтінки виявляються під час розгляду засобів вираження цих значень — відмінків і прийменникових конструкцій. У праці Кілюса відмінності у значеннях відмінків розглядаються на основі методики опозицій і диференційних ознак Якобсона, яка допомагає розкрити систему просторових значень у литовській мові4. Під час дослідження сполук значення відмінків і прийменникових конструкцій найширше розглядаються в наукових граматиках литовської мови. У «Граматиці литовської мови» (LKG 1976: 9–275) подано лише підрядні сполуки. Основою їхньої класифікації є спосіб вираження сполук, наприклад, дієслівні сполуки з родовим, давальним тощо, а в межах цих розділів докладно диференційовано значення відмінків і прийменникових конструкцій. У «Граматиці сучасної литовської мови» (DLKG 1994: 483–571) за типами синтаксичних зв’язків виокремлено три види сполук: взаємні зв’язки, підрядні та сурядні. Окремі типи сполук докладніше класифікуються за значенням. Виділяються чотири узагальнені значення відмінків і прийменникових конструкцій: суб’єкта, об’єкта, обставини, ознаки; їх докладніше деталізовано за способом вираження5. 3 Пор. також праці про дієслівні сполуки з прийменниками та відмінками: В. Йовайшаса — з давальним відмінком (див. Йовайшас 1964), Е. Валіулите — із знахідним відмінком (див. Валюлите 1966), М. Чайкаускаса — з родовим відмінком (див. Чайкаускас 1968). 4 У праці Кілюса відмежовано загальне значення Якобсона, яке не є актуальним під час аналізу лише системи відмінків і прийменникових конструкцій із просторовим значенням. 5 Dėl subjekto, objekto ir aplinkybių semantinių funkcijų skyrimo žr. Ambrazas 1986: 27 t. 71 Важливим для литовського мовознавства є словник Н. Слижене «Словник сполучуваності дієслів литовської мови» (1994–1998), видання якого завершується; у ньому поряд із дієсловами, внесеними до словника, подаються також семантичні функції залежних від них відмінків і прийменникових конструкцій. Слід згадати й велику працю Йонаса Шукіса «Відмінки та прийменники: вживання і норми» (1998), дуже потрібну для культури мовлення; у ній, подібно до праці Яблонскіса, з погляду норм розглядається вживання відмінків і прийменників у літературній мові протягом останніх кількох десятиліть. Окрема стаття потрібна для огляду й оцінювання опублікованих праць про значення відмінків литовської мови. Тут зазначено лише важливіші видання з цієї галузі та охарактеризовано їхній зміст. У литовському мовознавстві й досі актуальними є критерії класифікації відмінків і розрізнення їхніх функцій. 0.6. У цій статті розглядаються відмінки іменників та їхніх відповідників, залежні від дієслів або іменних частин мови. Розрізняються синтаксичні й семантичні функції відмінків. Кожен відмінок водночас виконує в реченні певну синтаксичну та певну кількість семантичних функцій. Синтаксичними тут вважаються функції, зумовлені синтаксичними зв’язками слів у реченні; наприклад, називний відмінок, пов’язаний із дієсловом взаємним зв’язком, позначає виконавця дії або носія стану й виконує функцію підмета (суб’єкта речення) (дитина біжить, він хворіє); знахідний відмінок, пов’язаний із дієсловом сильним зв’язком керування, тобто необхідний дієслову, позначає перехід дії на об’єкт і виконує функцію додатка (об’єкта речення) (пише листа); а знахідний відмінок, пов’язаний із дієсловом слабким зв’язком керування, тобто не обов’язковий для дієслова, виконує функцію обставини (вийшов уранці)6. Семантичними вважаються такі функції відмінків, які залежать від семантичного відношення між дієсловом або іменною частиною мови та пов’язаним із ними відмінком, як-от «глибинні» відмінки Філлмора та семантичні функції («ролі») представників теорії валентності. На семантичний тип дієслова припадає визначальна роль у семантичному відношенні між дієсловом та іменниковим відмінком. Окремі відмінки можуть мати не одну, а кілька синтаксичних і семантичних функцій. Вони взаємопов’язані, оскільки випливають із тих самих відношень між словами. За наявності 6 Підмет, додаток та обставина тут вважаються синтаксичними функціями іменників та їхніх відповідників. Між так званими «частинами мови» та «членами речення», які виокремлюються в традиційній граматиці, насправді існує таке співвідношення: «частини мови» — це класи слів, що мають однакові лексичні й граматичні ознаки (іменник, дієслово тощо), а «члени речення» — це не що інше, як функції цих класів слів. Першим у світовому мовознавстві, хто відмовився від категорії «членів речення», був Теньєр. У своїй книзі «Éléments de Syntaxe Structurale» він зазначає: «Роль, яку відіграють слова, виражаючи думку (речення), ми називатимемо функцією». І далі: «Якщо ми вводимо поняття функція, то в реченні Alfred frappe Bernard слово alfred виконує функцію суб’єкта (підмета), Bernard — об’єкта (додатка), а frappe є дієслівним центром (вузлом)» (див. його 1959: 39, 50). Щодо цього див. також Halliday 1994: 25; у литовському мовознавстві — Valeckienė 1998: 22, 34. 72 Одному певному відмінку в одній синтаксичній функції зазвичай відповідають одні семантичні функції, а за іншої синтаксичної функції — інші семантичні функції. Синтаксичні функції, залежні від синтаксичних зв’язків слів, не обмежуються контекстом. Семантичні функції обмежує контекст. Вони залежать від лексичного значення співвідносних слів та їхнього семантичного відношення. У статті дотримуються класифікації відмінків Kuryłowicziaus — розрізняються граматичні та конкретні відмінки. Однак, на відміну від Kuryłowicziaus, семантичні функції тут розглядаються як у конкретних, так і в граматичних відмінках. Мета — розкрити первинні й вторинні функції кожного відмінка, які є основою класифікації відмінків. Граматичні відмінки 1.0. Як і в інших індоєвропейських мовах, у литовській мові до граматичних відмінків за їхніми первинними синтаксичними функціями належать називний, знахідний і родовий відмінки. Називний відмінок Називний відмінок підмета 1.1.1. Називний відмінок найчастіше вживається у функції підмета. Це його первинна, домінантна синтаксична функція. Називний відмінок виконує цю функцію, коли в реченні пов’язаний із дієсловом і його синтаксичним відповідником відношенням взаємного зв’язку (наприклад: Світить сонце). Оскільки в литовській мові речення цієї моделі становлять значну частину, називний відмінок підмета широко вживається з різними дієсловами й не обмежується контекстом. Називний відмінок, виконуючи функцію підмета, водночас має різні семантичні функції, які значною мірою визначає семантичний тип дієслова. 1) Називний відмінок агенса. Він позначає виконавця дії — зазвичай особу або іншу живу істоту, іноді неживий предмет чи активну фізичну силу, здатну виконати дію, наприклад: Чоловіки пиляли дошки; Кінь скубе траву; Вітер жене хмари. Називний відмінок із цією функцією поєднується з перехідними й неперехідними дієсловами, що позначають активну дію, яка приводить до певного результату й вимагає від виконавця певних зусиль. Такі дієслова найчастіше позначають: a) фізичну дію, пов’язану з певним завданням, наприклад: Люди працювали в полях; Дівчинка черпала воду; Учні писали яблука; b) розумову дію, наприклад: Учень розв’язував задачу; Професор читав лекцію; c) дію, пов’язану з мовленням, наприклад: Друзі говорили про минулий рік; Учень відповідав на запитання; Мати скаржилася на свою долю; 73 d) дію, пов’язану зі спілкуванням і контактуванням людей (повідомлення, вимогу, прохання, заклик, наказ, побажання, запрошення, подяку тощо), наприклад: Батько повідомив про весілля сина; Він просив позичити книжку; Сусід запрошував зайти; Мати веліла дітям вчитися; e) дію, пов’язану з рухом, наприклад: Вони перейшли ліс; Мандрівники піднімалися на гору; Птахи відлетіли в теплі краї; Собака мчав дорогою; f) миттєву дію, наприклад: Чоловік ударив кулаком по столу; Гість дав дитині цукерку; Хто взяв мою книжку?; Вони обмінялися подарунками; g) зміну стану предмета, перехід з одного стану предмета в інший, наприклад: Відьма перетворила братів на чорних круків; Батько сів за стіл; Хворий ліг на бік; h) заняття особи певною справою, наприклад: Вони займалися торгівлею; Діти збирали гриби в лісі; Мати готувала їсти. 2) Називний відмінок пацієнса. Він позначає особу, тварину або неживий предмет, на який спрямована дія або який охоплений певним станом, наприклад: Син піддався впливу друга; Луг зацвів купальницями. На відміну від агенса, називний відмінок пацієнса поєднується з неперехідними дієсловами, що зазвичай означають різні мимовільні стани та спонтанні дії, які не потребують зусиль з боку того, хто їх зазнає. Пор. називний відмінок агенса й пацієнса при дієсловах активної та спонтанної дії: Вітер [Ag] гнув дерева і Дерево [Pat] гнулося від вітру. Дієслова, з якими поєднується називний відмінок пацієнса, найчастіше позначають: a) фізичний стан особи й предмета, їхнє положення, наприклад: Дитина хворіє; Людина знепритомніла; Взуття промокло від дощу; Цвіте поле кульбаб; b) психічний стан і самопочуття особи, наприклад: Він часто сердиться, гнівається; Усі люди помиляються; Марите сумувала за домом; c) стани осіб і предметів, пов’язані з існуванням і буттям, наприклад: Вони живуть у селі; Їхні садиби зливаються (живуть поруч); Їхня квартира складається з трьох кімнат; d) стани предметів, які сприймаються органами чуття, наприклад: Удалині ніби щось біліє; Сяють зорі на небі; Квіти пахнуть; e) фізичні стани осіб, тварин і предметів, пов’язані з мимовільно видаваними ними звуками, наприклад: Бабуся хропе; Дерева шумлять від вітру; Літаки гудуть; f) стан особи, пов’язаний із рухом і переміщенням, наприклад: Йонас їде потягом; Батько їде верхи на коні; Сестра летить літаком; g) спонтанну фізичну дію, що охоплює предмет, наприклад: Жито осипається; Хліб кисне; У нього спітніло чоло від роси; h) початок процесу та перехід у новий фізичний стан, якого зазнає особа або предмет, наприклад: Дитина вже одужує; Людина старіє; Квіти в’януть; i) миттєву дію, результат процесу, якого зазнає особа або предмет, напр.: Син загинув у бою; Будинок перетворився на купу попелу. 3) Контентний називний відмінок. Він позначає зміст дії або стану. Цю функцію називний відмінок зазвичай має при неперехідних дієсловах, що означають— 74 ють мимовільні дії та стани, напр.: Вогонь загрожував і іншим будівлям; З ним сталося нещастя; У старого земля крутилася під ногами; Йонові щастить у навчанні; Мені набридла ця робота. 4) Перципієнтний називний відмінок. Він позначає того, хто переживає та сприймає психічний стан. Цю функцію називний відмінок має при перехідних і неперехідних дієсловах, що позначають ментальні дії або стани, пов’язані з мисленням, людським досвідом, відчуттями, напр.: Сестра любить музику; Діти люблять матір; Він замислився про майбутнє; Брати помирилися; Батько сумнівався у отриманій звістці. 5) Бенефіцієнтний називний відмінок. Він позначає власника чогось, адресата, того, на чию користь виконується або кому призначається дія. Ця функція називного відмінка рідкісна; зазвичай вона трапляється з дієсловами отримати, мати, бракувати, напр.: Дитина отримала подарунки; Старий має гроші; Нам забракло води; Я дізнався новину. 6) Інструментальний називний відмінок. Він позначає засіб дії (зазвичай неживий предмет або явище). Ця функція називного відмінка також нечаста, напр.: Твій ніж добре ріже м’ясо; Пісня прояснює життя; Час лікує рани. Крім функції підмета, називний відмінок іменника має й інші синтаксичні функції: присудка, предикативного означення, прикладки, обставини, однак для називного відмінка вони вторинні. Іменник у називному відмінку вживається в цих функціях рідше, а його вживання залежить від певного контексту. Називний відмінок присудка 1.1.2. Називний відмінок іменника виконує синтаксичну функцію присудка, коли вживається при допоміжному дієслові бути і узгоджується з називним відмінком підмета у відмінку та числі, а часто й у роді, напр.: Батько був учителем. Уживання називного відмінка присудка обґрунтоване його узгодженням із називним відмінком підмета. Називний відмінок іменника, що виконує синтаксичну функцію присудка, має ідентифікаційну семантичну функцію, напр.: Я не поет, не співець Myk-Put; Брат був лікарем. Тут указується, до якого класу осіб належить ідентифікована особа, виражена називним відмінком підмета7. Називний відмінок предикативного означення 1.1.3. Називний відмінок іменника виконує синтаксичну функцію предикативного означення, коли пов’язаний подвійними синтаксичними зв’язками: із дієсловом із самостійним лексичним значенням і називним відмінком підмета, з яким узгоджується у відмінку, числі та роді. 7Називний відмінок прикметника та дієприкметника в тій самій позиції вживається значно частіше й має описову (якісну) семантичну функцію, наприклад: Один брат був багатим, а другий — злидарем Balč. Тут прикметник характеризує особу, виражену називним відмінком підмета, за її ознакою. 75 Семантична функція цього називного відмінка — позначати стан, у якому перебуває особа або річ, виражена називним відмінком підмета, під час дії, позначеної дієсловом, наприклад: Син виріс хорошим хлопцем LTt; Він заліз у вухо, обернувся й виліз чудовим солдатом LTt. Називний відмінок іменника рідко виконує функцію предикативного означення. У цій функції найчастіше вживається називний відмінок прикметника або його відповідника, наприклад: Лелека прилетів веселий. Називний відмінок прикладки 1.1.4. Називний відмінок іменника виконує синтаксичну функцію прикладки, коли приєднується до називного відмінка іншого іменника й узгоджується з ним у відмінку та числі, часто також у роді. Семантична функція називного відмінка прикладки (як і інших відмінків прикладки) — характеризувальна. Називний відмінок прикладки модифікує поняття, виражене головним іменником, і допомагає охарактеризувати позначену особу, іноді також неживий предмет, наприклад: Коваль Шілен Дундулис був відомий у всій околиці Myk-Put. Називний відмінок обставини 1.1.5. Називний відмінок виконує синтаксичну функцію обставини (місця, часу, кількості), коли поєднується з дієсловом. Він визначається контекстом і вживається рідко. При цьому називному відмінку часто потрібні модифікатори, зазвичай числівники, займенники, рідше прикметники. Семантичні функції називного відмінка обставини залежать від лексичного значення іменника. 1) Називний відмінок часу. Функцію часу має називний відмінок іменників, що позначають поняття часу. Він указує на частотність подій, повторювані проміжки часу, зазвичай із займенниками kas, kiekvienas та прикметником dažnas, напр.: Nuo tos dienos lokys pradėjo ateiti kas vakaras Balč; Ąžuolai dažni metai nušąla LKŽ; Kiekvienas pavasaris į sodybą parsk renda gand­rai; Juk aš ten rytas vakaras, žinau viską Žem. 2) Називний відмінок місця. Функції місця в контексті набуває називний відмінок різних іменників, що позначають неживі предмети. Зазвичай він уживається із займенником kas і позначає повторюване місце дії, напр.: Kas šakytelė – tai gegutėlė kukavo d. 3) Називний відмінок кількості. Функцію кількості має називний відмінок іменників, що позначають кількість і міру, зазвичай із числівниками, напр.: a) кількість часу: Jau antras mėnuo tėvas serga Grl; b) кількість шляху, відстань: Reikėtų dar pavažiuoti koks kilometras; Gyvenom penki kilometrai nuo miestelio; Metras nuo namo augo šimtame­tis ąžuolas; c) об’єм місткості: Į tą puodą telpa du litrai. 76 Знахідний відмінок Знахідний відмінок додатка 1.2.1. Знахідний відмінок іменника виконує функцію додатка, коли сполучається з перехідними дієсловами й позначає те, на що спрямована дія, виражена дієсловом. Це первинна, домінантна синтаксична функція знахідного відмінка, напр.: нести кошик, писати листа. Цей знахідний відмінок є необхідним для перехідних дієслів. Він реалізує властивість перехідності дієслів. Знахідний відмінок додатка вживається в активних конструкціях. Під час перетворення активних конструкцій на пасивні знахідний відмінок додатка перетворюється на називний відмінок підмета, напр.: Брат косив сіно ⇒ Сіно косилося братом. За цим критерієм згаданий знахідний відмінок називають знахідним відмінком прямого додатка (див. DLKG 1994: 487). Іноді знахідний відмінок додатка приєднують дієслова, які зазвичай є неперехідними, але тоді між конструкціями є відмінність у відтінку значення, пор.: брести багнюкою, де підкреслюється, що рухаються, грузнучи в багнюці, і брести через багнюку, де вказано напрямок руху крізь предмет, виражений знахідним відмінком. Такі вислови, як нести варту, господарство, є застиглими. Виконуючи синтаксичну функцію додатка, знахідний відмінок має також семантичні функції, які залежать від семантичного типу дієслова та його відношення до іменника. 1) З н а х і д н и й в і д м і н о к п а ц і є н с а. Він позначає живий або неживий предмет, на який спрямована дія або який охоплений певним станом, напр.: Батько мне хліб; Кінь скубе траву; Сусід запрягав коня; Мене нудить; Дитину обсипало прищами. Знахідний відмінок пацієнса найчастіше сполучається з перехідними дієсловами, які означають: a) фізичну дію, яка впливає на предмет, виражений знахідним відмінком пацієнса, напр.: Дівчинка черпає воду; Вітер скуйовджує волосся; Батько сердито насупив чоло; b) ментальну дію, пов’язану з предметом, вираженим знахідним відмінком пацієнса, напр.: Він готував працю до друку; Мати змусила сина взятися до роботи; Пісня осяює життя; c) стан і самостійну дію, що охоплює предмет, виражений знахідним відмінком пацієнса, напр.: Дитина має велосипед; Узимку ношу шубу, одягаю рукавички; У мене болить голова; Мене кинув піт; d) миттєву дію, спрямовану на предмет, виражений знахідним відмінком пацієнса, напр.: Мати купила сир; Донька віддала гроші матері; Він запросив мене в гості; Сестра отримала листа; Друг позичив мені велосипед; Батьки призначили доньці чималу частку. 2) З н а х і д н и й в і д м і н о к к о н т е н т и в а. Він позначає зміст дії або стану, який зазвичай сприймається як явище або живий чи неживий предмет, напр.: Учитель пояснив завдання; Професор читає лекцію; Батько зрозумів становище; Я знаю дорогу; Бачу вихід. 77 Об’єктний знахідний відмінок часто вживається з перехідними дієсловами, які позначають: a) фізичну або ментальну дію, наприклад: Учні грають у футбол; Він розв’язує задачу; Вони обговорили умови договору; b) дії та стани, що сприймаються органами чуття, наприклад: Сестра полюбила подорожі; Діти побачили зайця; Я почув новину; Їй перехопило подих. 3) Знахідний відмінок результату. Він позначає наслідок і результат фізичної або ментальної дії, те, на що перетворюється предмет, над яким виконується дія, наприклад: Мати варила вечерю; Вона збиває масло; Майстер будує будинок; Батько рубає дрова; Дівчинка ткала полотно на сорочки; Люди відновили пам’ятник; Він написав книжку. 4) Знахідний відмінок адресата. Він позначає особу, на яку спрямована дія. Знахідний відмінок адресата часто трапляється з дієсловами питати, просити, наприклад: Він просив у друга поради; Він просив мене позичити грошей. Окрім додатка, знахідний відмінок має й інші синтаксичні функції: обставин (кількості, часу), зрідка — предикативного означення. Ці функції знахідного відмінка є вторинними. Вони обмежуються контекстом, тобто лексичним значенням співвідносних слів і певними конструкціями. Обставинний знахідний відмінок 1.2.2. Знахідний відмінок іменника виконує функцію обставини, приєднуючись до перехідних або неперехідних дієслів. Цей знахідний відмінок найчастіше вживається у двох семантичних функціях: 1) кількості та міри і 2) часу. 1) Знахідний відмінок кількості та міри. Цю функцію має знахідний відмінок таких іменників, які вже за своїм лексичним значенням позначають кількість і міру або набувають значення кількості й міри в контексті. При іменнику в знахідному відмінку часто потрібні модифікатори: прикметники, числівники, займенники, що уточнюють кількість і міру, або родовий відмінок іменника, який указує на вміст кількості й міри. Знахідний відмінок кількості та міри позначає: a) кількість і міру простору (довжини, шляху), наприклад: Мабуть, вони проїхали лише кілометр Bt; Дитина вже пройшла п’ять кроків Kp; b) кількість і міру часу (частини доби, місяці тощо), наприклад: Чекав день, чекав другий Krėv; Уже котрий місяць ніде не працює; Місяць я був у від’їзді Šl; c) кількість і міру ваги, наприклад: Намолотив жита сто центнерів Skp; Змішав кілограм масла; d) кількість і міру місткості, наприклад: З’їв тарілку супу; Напоїв (корову) три відра води Skp. Знахідний відмінок кількості, поєднуючись із прикметниками вищого ступеня (з допоміжним дієсловом — вираженим або імпліцитним), позначає різницю в ступені вияву ознаки, наприклад: Брат на два роки молодший Krtn; Та дошка на три фути довша iš. 78 Сам знахідний відмінок — це іменник, що виражає кількість і міру часу або простору (metai — віку, pėda — довжини тощо). 2) Знахідний відмінок часу. Цю функцію має знахідний відмінок таких іменників, які позначають поняття часу: частини доби (rytas, vakaras, diena, naktis), пори року (pavasaris, vasara, ruduo, žiema), місяці, тижні, дні, різні часові фази. При іменнику в знахідному відмінку часто необхідні модифікувальні слова: прикметники, числівники, займенники. Знахідний відмінок часу позначає: a) короткочасний або дещо триваліший час дії, позначений іменником часовий проміжок, напр.: Vakar vakarą išlėkei viena gul­ti Žem; Vasarą mūsų karvę nutrenkė; Ištiesk sunkią valandą žmogui ranką Myk-Put; Rapolas tą pačią dieną išėjo iš Geišių į Saveikius Vaižg; Vieną popietę atsigulėm pailsėti; b) тривалість дії, що охоплює весь часовий проміжок, позначений іменником, напр.: Toks ir darbas naktį! Ktk; Kiauras dienas jis lakstė po gatves Balč; c) частоту дії — повторювані часові проміжки, найчастіше з займенниками kiekvienas, -a, kas «кожен», прикметником dažnas, -a, напр.: Kiekvieną savaitę jis jojo į medžioklę Balč; Mažkas pavasarį reikėjo mantą į vežimus kraustytis Žem; Dažną dieną lyja; d) тривалість результуючого стану, що охоплює позначений іменником часовий проміжок не під час дії, а в майбутньому після її завершення (знахідний відмінок тривалості перебування), напр.: Išvažiavo tris savaites į užsienį; Ligonis užmigo valandėlę; Kelionę buvau atidėjęs mėnesį; Malkų užteks dvi žiemas. Знахідний відмінок предикативного означення 1.2.3. Цю синтаксичну функцію рідко виконує знахідний відмінок іменника та його відповідника, пов’язаний подвійними синтаксичними зв’язками: із дієсловом із самостійним лексичним значенням і знахідним відмінком додатка, з яким він узгоджується у відмінку, числі та роді. Семантична функція цього знахідного відмінка — позначати стан або становище особи чи предмета, виражених знахідним відмінком додатка, під час дії, вираженої дієсловом, напр.: Štai čia kampe stovėjo „Šarkė“, marčios pasoginė, ją dar telyčaitę atsi­varė Krėv; Kaip šiandien jis matė save studentą. Набагато частіше в конструкціях відповідного типу функцію позначення стану та становища виконує знахідний відмінок прикметника та його відповідника, напр.: Lapę sugavo gyvą. Родовий відмінок 1.3. На відміну від називного й знахідного відмінків іменників, які зазвичай поєднуються з дієсловами, родовий відмінок уживається не лише при дієсловах, а й дуже часто при інших іменниках та їхніх відповідниках. Він нерідко є наслідком номіналізації або іншої трансформації дієслівних конструкцій із називним- 79 відмінком або знахідним відмінком. Із синхронного погляду в цих випадках родовий відмінок є похідним явищем. Родовий відмінок при іменниках Атрибутивний родовий відмінок 1.3.1.1. Родовий відмінок іменника виконує синтаксичну функцію означення, коли керується іншим іменником і модифікує його значення. Атрибутивний родовий відмінок зазвичай стоїть перед означуваним іменником. Він має багато семантичних функцій. 1) Р о д о в и й в і д м і н о к с у б ’ є к т а й о б ’ є к т а. Цю функцію має родовий відмінок, що поєднується з віддієслівними іменниками. Конструкція з родовим відмінком і віддієслівним іменником є номіналізацією дієслівних конструкцій із називним відмінком підмета або знахідним відмінком додатка (див. Fillmore 1968: 49). Під час номіналізації дієслівної конструкції називний або знахідний відмінок, приєднаний до дієслова, переходить у родовий, напр.: родовий відмінок суб’єкта: ліс шумить ⇒ ш у м л і с у, серце б’ється ⇒ б и т т я с е р ц я, дитина сміється ⇒ с м і х д и т и н и; родовий відмінок об’єкта: рубає ліс ⇒ р у б а н н я л і с у, пише листа ⇒ н а п и с а н н я л и с т а, поливає город ⇒ п о л и в г о р о д у. Іноді вираження функцій родового відмінка суб’єкта й об’єкта збігається. Скажімо, дієслівним конструкціям: батько несе і батька несуть відповідає та сама номіналізація: несіння батька. Це двозначність. Різну функцію родового відмінка в цьому разі виявляє ширший контекст. Родовий відмінок суб’єкта й об’єкта, безпосередньо пов’язаний із називним відмінком підмета або знахідним відмінком додатка, уживається дуже широко й є домінантним. Із кожної дієслівної конструкції з називним або знахідним відмінком можна вивести конструкцію з родовим відмінком цього типу. Тому функції родового відмінка в мінімальних конструкціях є первинними. Детальніші семантичні функції родового відмінка суб’єкта й об’єкта такі самі, як у відповідного називного або знахідного відмінка в дієслівних конструкціях. Для родового відмінка суб’єкта характерні такі семантичні функції: а) р о д о в и й в і д м і н о к а г е н т а. Він позначає виконавця дії, напр.: г р а д и т и н и (⇐дитина грається), щ е б е т а н н я п т а х і в (⇐птахи щебечуть); б) р о д о в и й в і д м і н о к п а ц і є н с а. Він позначає того, хто зазнає дії, або носія стану, напр.: с о н д и т и н и (⇐дитина спить), ц в і т і н н я к в і т і в (⇐квіти цвітуть), див. 1.1.1. Для родового відмінка об’єкта характерні такі семантичні функції: a) p a t i e n t o k i l m i n i n k a s. Jis žymi asmenį, gyvūną bei negyvą daiktą, kurį veikia veiksmas arba kuris yra apimtas tam tikros būsenos, pvz.: a r k l i o k i n k y m a s (⇐kinko arklį), m i š k o k i r t i m a s (⇐kerta mišką), b a t ų p i r k i m a s (⇐perka batus); 80 b) контентивний родовий. Він позначає зміст дії або стану, наприклад: читання лекції (⇐читає лекцію), знання становища (⇐знає становище), див. 1.2.1. Інші семантичні функції родового відмінка, що виконує синтаксичну функцію означення, є вторинними. Вони залежать від контексту, тобто від лексичних значень цього родового відмінка й головного іменника, а також від їхнього співвідношення. 2) Посесивний родовий. Він позначає, кому що належить. Семантичне відношення цього родового відмінка до головного іменника дуже різноманітне: a) відношення між особою, твариною чи предметом як цілим та його частиною. Ціле позначається родовим відмінком, а його частина — головним іменником, наприклад: нога дитини, грива коня, зубці граблів, вершина гори, квітка яблуні; b) відношення між продуктом та його походженням, джерелом. Походження, джерело позначається родовим відмінком, а сам продукт — головним іменником, наприклад: березовий сік, дощова вода, козяче молоко, соняшникова олія, риб’ячий жир; c) відношення між властивістю, станом і їхнім носієм. Властивість, стан позначається головним іменником, а його носій — родовим відмінком, наприклад: радість матері, спокій серця, життя людини, значення слова; d) відношення спорідненості, підпорядкування, власності, наприклад: чоловік доньки, брат батька, син учителя, бджолина матка, староста групи, командир загону, твори Кудірки. 3) Описовий родовий. Він окреслює й характеризує предмет, позначений головним іменником. За своєю функцією цей родовий відмінок близький до прикметника. Його семантичне відношення до головного іменника відрізняється від відношення посесивного родового. За допомогою описового родового предмет характеризується: a) виділенням його якості (якісний, або характеризувальний родовий; часто при ньому необхідне означуване слово), наприклад: чоловік високого зросту (пор. високорослий чоловік), жінка доброго серця (пор. добросерда жінка), дитя щастя; b) зазначенням подібності до якогось предмета (родовий подібності), наприклад: кам’яне серце (пор. кам’яне серце), здоров’я коня «як у коня, міцне», золоті думки (пор. золоті думки), сукня кольору льону, листки у формі пера (пор. перисті листки); c) позначенням матеріалу або окремої складової, з якої предмет виготовлений і складається (родовий матеріалу), наприклад: золота каблучка (пор. золота каблучка), картопляне пюре (пор. картопляне пюре), яблучне вино, сніговик, кроляча шапка «з кролячого хутра», житнє поле, вишневий сад; d) зазначенням призначення предмета (родовий призначення), наприклад: краплі для очей, віск для підлоги, виставкові павільйони; e) називанням предмета (родовий назви), наприклад: вулиця Гедиміна, середня школа С. Неріс, місяць грудень, литовська мова. 4) Кількісний родовий. Цей родовий відмінок сам своїм лексичним значенням позначає міру часу, простору, місткості, ваги та кількість і відповідно визначає головним 81 іменником позначений предмет. Тому він близький до означального родового відмінка, наприклад: дитина місяця, шлях завдовжки п’ять кілометрів, діжка на чотири відра, щука вагою два кілограми. До головного іменника нерідко приєднуються два родові відмінки, один із яких (разом із числівником-прикметником) указує на міру, кількість, розмір, а інший — на вид міри, кількості (часу, простору, об’єму тощо); останній не завжди обов’язковий, наприклад: син двадцяти двох років (віку), завдовжки три метри, завширшки два метри килим, дошки завтовшки два дюйми, полотно завдовжки шість сажнів, теля вагою двадцять п’ять кілограмів. Поряд із двома родовими відмінками іменників родовий відмінок числівника-прикметника є третім у цій конструкції. Він приєднується до першого родового відмінка й допомагає йому виражати міру та кількість. Відношення між родовими відмінками позначають дужки та стрілки, спрямовані на залежні слова: {[(Двадцяти двох) ← років] → віку} ← син. 5) Родівний відмінок місця. Цей родовий відмінок уже своїм лексичним значенням позначає поняття місця — указує на місце, площу, де перебуває предмет, названий головним іменником. Деякі родові відмінки набувають значення місця лише в певному контексті (з певним означуваним словом). Наприклад: трава городу, сільський будинок, гірська річка, театр у дворі, домашні завдання, квіти лугів, подвір’я замку, ягоди лісу. 6) Родівний відмінок часу. Цей родовий відмінок указує на час, коли відбувається явище, стан або існує предмет, названий головним іменником, наприклад: ранкова роса, осінні роботи, літня спека, великодній ранок, зимовий мороз. Родівний відмінок сам виражає поняття часу або набуває часового значення в контексті, співвідносячись із головним іменником. Родівний відмінок місця й часу не пов’язаний із називним і знахідним відмінками відповідної функції, оскільки останні зазвичай приєднуються до дієслів і вказують на місце та час дії, а родовий відмінок залежить від іменників і вказує на місце та час предмета. Родівний відмінок часу може бути синонімічним до знахідного відмінка часу лише тоді, коли останній приєднується до іменників, пор.: нічна робота і робота вночі. Родовий відмінок у синтаксично нерозкладній конструкції 1.3.1.2. У певних випадках родовий відмінок іменника керується іншим іменником або його відповідником, іноді прикметником, і разом вони утворюють синтаксично нерозкладну конструкцію, яка виконує функцію, властиву головному слову, наприклад: До хати повернулася група дітей. Тут група дітей виконує синтаксичну функцію підмета. У таких синтаксично нерозкладних конструкціях родовий відмінок, приєднаний до іменника, зазвичай стоїть у постпозиції після головного іменника. Він має дві семантичні функції. Вони визначаються контекстом і є вторинними. 82 1) Родового відмінка кількісного вмісту. Функція цього родового відмінка залежить від лексичного значення головного іменника. Головний іменник позначає міру часу, простору, об’єму, ваги, місткості тощо, кількість, а керований ним родовий відмінок — вміст цієї міри, кількості, наприклад: минули рік часу, п’ять кілометрів дороги, метр полотна, кілограм масла, віз сіна, бочка капусти, група студентів. Пор. родовий відмінок кількості, функція якого залежить не від головного іменника, а від лексичного значення самого родового відмінка (див. 1.3.1.1, 4). Іноді функції родового відмінка кількості та родового відмінка кількісного вмісту збігаються, тобто вислови з одним і другим родовим відмінком означають те саме, пор.: дорога завдовжки п’ять кілометрів (родовий відмінок кількості) і п’ять кілометрів дороги (родовий відмінок кількісного вмісту); метрове (завдовжки метр) полотно (родовий відмінок кількості) і метр полотна (родовий відмінок кількісного вмісту). Родовий відмінок кількості більше підкреслює вимірюваний предмет, а родовий відмінок кількісного вмісту — кількість, міру предмета. Функція кількісного вмісту особливо властива родовому відмінку іменника, який приєднується до іменникових числівників (a) або до числівникових займенників, ужитих як іменники (b): a) десять чоловіків, трійка голів худоби, п’ятнадцять років, сорок кілометрів, сто літів, два з половиною дні, півтора дюйма; b) кілька дітей, кілька років, десяток кілограмів, десяток жінок. До іменникових числівників і займенників можуть приєднуватися два родові відмінки іменників чи слів, ужитих як іменники: один указує на кількість, міру, а інший — на вміст кількості, міри, наприклад: дев’ятнадцять кіп пшениці, десять пар рукавичок, двадцять гектарів землі, десяток кілограмів меду, пор. застиглі вислови: десятки тисяч людей, сотні сотень лебедів. Родовий відмінок іменника, що позначає кількісний вміст, також приєднується до прикметників із відтінком кількісного значення: повний, -а, багатий, -а, рясний, -а, щедрий, -а, заможний, -а (a), особливо до форм середнього роду, що означають кількість або набувають такого значення в контексті: мало, багато, досхочу, рясно, глибоко, довго, вузько, скрутно (b), наприклад: a) сповнений сил, повний радості, кошик повний риби, яма повна води, багатий на гроші; b) мало хліба, багато, мало місця, досхочу, рясно трави, глибоко снігу, довго, скрутно дня, людей — чорно. 2) Родового відмінка виключення. Функція цього родового відмінка залежить від лексичного значення головного слова. Головне слово вимагає родового відмінка, який указує, з чого виокремлюється позначуваний предмет. Родовий відмінок виключення вимагають: a) неозначені іменникові займенники або займенники, ужиті як іменники: хто, багато хто, який, -а, котрий, -а, дехто, -а, той чи інший, та чи інша, жоден, -а, такий, -а, один, -а тощо. До них приєднується родовий відмінок множини іменників, що позначає сукупність, з якої виокремлюється невизначений предмет, указаний займенником, — частина сукупності, наприклад: Чи буде тут хтось із людей? Тршк; Багато хто з Ужужерів 83 селяни хотіли мати лелек і на своїх садибах Vien; Ах, як багато наших трав так занепало, що вже й баба, зовсім змучена, сидить Don; b) неозначені займенники-іменники: kas, kažkas, kažin kas, kas nors. До них приєднується родовий відмінок чоловічого роду однини прикметника, ужитого субстантивовано, що має узагальнювальне значення. Родовий відмінок прикметника позначає сукупність ознаки, а займенник — невизначену частину цієї сукупності, наприклад: Тому дехто не вірить, що з цього буде щось добре Myk-Put; Молода принесла із собою і щось світле rš; Барабан означав, що буде оголошено щось важливе Myk-Put; c) окремі прикметники невищого ступеня, що стоять у позиції іменника і за своїм лексичним значенням позначають певне виокремлення: paskutinis, -ė, pirmutinis, -ė, retas, -a та ін. До них приєднується множина, рідше однина, родового відмінка іменників або займенників-іменників, що вказує, з чого виокремлюють предмет, наприклад: Останні з них іще й досі шаруділи в селі Януль Vien; Лише рідко хто з їхнього роду доживав до глибокої старості Vien. Родовий відмінок при дієсловах Родовий відмінок додатка 1.3.2.1.1. Іменник у родовому відмінку виконує синтаксичну функцію додатка, коли приєднується до дієслова й позначає об’єкт, на який спрямована дія. Цей родовий відмінок у багатьох випадках пов’язаний із додатком у знахідному відмінку, оскільки конструкції з родовим відмінком нерідко є трансформами конструкцій зі знахідним відмінком. Такі родові відмінки є похідним явищем. Виконуючи синтаксичну функцію додатка, іменник у родовому відмінку має кілька семантичних функцій. Зазвичай вони залежать від додаткового контексту й є вторинними щодо родового відмінка. 1) Родовий відмінок заперечення. Додаток у знахідному відмінку приєднується до перехідних стверджувальних дієслів, що не мають заперечення. Коли до дієслова додається заперечна частка ne, знахідний відмінок автоматично замінюється родовим, наприклад: любить сина і не любить сина, полола город і не полола городу, зірвав яблука і не зірвав яблук, розумію тебе і не розумію тебе, знаю дорогу і не знаю дороги. Родовий відмінок, як і знахідний, тут позначає об’єкт дії, лише заперечне дієслово (заперечна частка ne) заперечує спрямованість дії на об’єкт. Родовий відмінок заперечення вживається також у випадках, коли при заперечному дієслові є інфінітив стверджувального дієслова, до якого приєднується родовий відмінок, наприклад: міг купити будинок і не міг купити будинку, допоміг нести стіл і не допоміг нести столу. Родовий відмінок заперечення іменників, що позначають міру й кількість, приєднавшись до заперечного дієслова, має додатковий відтінок кількості, що змінює значення всього висловлювання, наприклад: працював годину і не працював (жодної) години. Останнє висловлювання 84 означає, що працював менше години, повної години не потрібно було. Пор. також: проїхав два кілометри і не проїхав (не) двох кілометрів (ще не подолав два кілометри), важив кілограм і не важив (не) кілограма (не вистачало до кілограма). 2) Родовий відмінок частини, або невизначеної кількості, також пов’язаний із знахідним відмінком прямого додатка. При тих самих дієсловах знахідний відмінок указує на цілий предмет, а родовий — на його частину. Родовий відмінок зазвичай виконує функцію частини та невизначеної кількості, коли позначає конкретні предмети, часто матеріали, які можна поділити на частини. Родовий відмінок частини має також відтінок кількості. Напр.: купив шинку, сир (цілком) і купив шинки, сиру (невизначену кількість, частину), але поряд із купив будинок не можна сказати: *купив будинку. Тоді треба сказати: купив частину будинку. Пор. також родовий відмінок частини: їв м’яса, овочів, пив молока, кави (невизначена кількість) і їв м’ясо, овочі, пив молоко, каву (без відтінку значення кількості). Тут важливе також уживання форм однини чи множини. Напр.: маємо капустину (цілу) і маємо капусти (частину); маємо дві капустини і маємо капусти (невизначена кількість, більше ніж одна). Функцію невизначеної кількості може виконувати й родовий відмінок абстрактних іменників, якщо він позначає поняття, які поділяються на частини, одиниці, напр.: маємо проблеми, ідеї, думки. Близькою до родового відмінка частини є також така функція родового відмінка, коли дія спрямовується на об’єкт на короткий час, напр.: Дай мені ножа (позич ненадовго, на короткий час). У цій функції родовий відмінок ширше вживається у східноаукштайтських діалектах. 3) Родовий відмінок повноти, або множини. Цей родовий відмінок зазвичай уживається з дієсловами з префіксом pri-, напр.: наїхало людей, налилося води. Ті самі перехідні дієслова без префікса pri- вимагають знахідного відмінка, а з цим префіксом — родового, напр.: лив воду і налив води, косив сіно і накосив сіна. 4) Родовий відмінок фінітиву. Цей родовий відмінок позначає мету або призначення дії. Він обмежений тим, що найчастіше вживається з дієсловами руху, напр.: пішов по хліб, їде по лікаря, збирається на обід. У таких конструкціях до дієслова нерідко приєднується інфінітив, який тоді керує родовим відмінком. З інфінітивом функція мети й призначення виражена виразніше й конкретніше, напр.: поїхав косити луки; зібрався відвідати сестру. У цих конструкціях інфінітив обов’язковий, його не можна опустити. 5) Родовий відмінок виконавця дії (агента) та носія стану (пацієнса). Цей родовий відмінок уживається в пасивних конструкціях, які є трансформами відповідних активних конструкцій, напр.: Батько пише листа ⇒ Лист пишеться батьком; Дитина хворіє ⇒ Дитиною хворіється. Коли дієслово позначає активну дію, родовий відмінок у пасивній конструкції позначає виконавця дії. Коли дієслово позначає стан, пасивної конструкції родовий 85 У пасивній конструкції родовий відмінок позначає того, хто переживає стан. У пасивних конструкціях останнього типу вживається форма пасивного дієприкметника середнього роду. 1.3.2.1.2. Окрім згаданих функцій родового відмінка додатка, обмежених особливим контекстом і таких, що мають залежні від контексту додаткові семантичні відтінки, вживається родовий відмінок додатка, керований певними дієсловами й за своєю природою відповідний знахідному відмінку додатка. Як і згаданий знахідний відмінок, цей родовий відмінок позначає те, на що спрямована дія, виражена дієсловом, і для позначення спрямування дії на об’єкт він є обов’язковим для цих дієслів. Те, що для реалізації спрямування дії на об’єкт певні дієслова обов’язково вимагають не знахідного, а родового відмінка, залежить від лексичного значення цих дієслів, наприклад: боїться батька, жаліє дитину, шукає правди, сумує за батьками, чекає на ясну погоду, хоче молока, просить грошей, потребує м’яса, прагне науки, жадає знань, уникає сварок. У пасивних конструкціях ці родові відмінки додатка не завжди перетворюються на називний відмінок підмета, наприклад: Дитина боїться батька не можна трансформувати ⇒ *батько боїться дитиною, кажуть: Дитини боїться батько. Одні литовські мовознавці вважають цей родовий відмінок родовим відмінком прямого додатка (DLKG 1994: 488), інші — родовим відмінком непрямого додатка (Labutis 1994: 54). Це лише свідчить про те, що критерій трансформації пасивних конструкцій недостатній для розрізнення типів додатка. Дієслів, які обов’язково вимагають родового відмінка для позначення спрямування дії на об’єкт, набагато менше, ніж тих, що вимагають знахідного відмінка. Тому Kurylowicz (1960: 138, 143, 146) вважає такий родовий відмінок, як і відповідний давальний та орудний відмінки, комбінаторними варіантами знахідного відмінка прямого додатка. Основним варіантом є знахідний відмінок додатка. Для інших відмінків ця функція є вторинною. Згаданий родовий відмінок додатка найчастіше виконує семантичну функцію контентиву. Він позначає зміст дії або стану, наприклад: Сестра боїться грому; Діти чекають на гостей; Дівчина сумувала за матір’ю. Контентивний родовий відмінок іноді сполучається з прикметниками, близькими за лексичним значенням до згаданих дієслів. Цей родовий відмінок позначає зміст ознаки, наприклад: жадібний до майна (пор. прагнути майна), потребує грошей (пор. потрібні гроші), заборгував дров (пор. позичати дров), гідний любові. Такий родовий відмінок також уживається при прикметниках середнього роду, наприклад: страшно війни, тут неправдоподібно правди. Родовий відмінок присудка 1.3.2.2. Родовий відмінок виконує синтаксичну функцію присудка, коли вживається з допоміжним дієсловом. Він потребує означуваного слова (прикметника, дієприкметника). Цей родовий відмінок має семантичну описову, або якісну, функцію, наприклад: Він 86 був круглолицім; Вона мала добре серце. Пор. предикативний орудний відмінок із тією самою семантичною функцією, 2.2.2. Відношення граматичних відмінків 1.4. Називний і знахідний відмінки за своїми первинними синтаксичними функціями утворюють опозицію: спрямованість / неспрямованість дії на об’єкт. Маркованим у цій опозиції є знахідний відмінок: він позначає об’єкт, на який спрямована дія. Називний відмінок підмета такої ознаки не має. Він є немаркованим членом опозиції. За своєю природою опозиція між називним відмінком підмета та знахідним відмінком додатка є не семантичною, а синтаксичною. Вона ґрунтується на первинних синтаксичних функціях цих відмінків (див. Kurylowicz 1960: 149). Родовий відмінок зараховують до граматичних відмінків тому, що його первинна функція суб’єкта або об’єкта пов’язана з первинними функціями називного відмінка підмета або знахідного відмінка додатка, тобто ці родові відмінки є наслідком номіналізації дієслівних конструкцій із називним або знахідним відмінком. Серед родових відмінків, залежних від іменників, вони домінують. Інші функції родового відмінка, залежного від іменників, є вторинними. Родовий відмінок, залежний від дієслів, найчастіше є трансформою дієслівних конструкцій зі знахідним відмінком (див. родовий заперечення, частини, цілого, виконавця дії та переживача стану, 1.3.2.1.1.). Його функції є вторинними й обмежуються контекстом. Через вузьке вживання функція переходу дії на об’єкт, що відповідає функції прямого додатка у знахідному відмінку, також є вторинною для родового додатка. Називний, знахідний і родовий відмінки, співвідносячись між собою та розрізняючись за своїми первинними синтаксичними функціями, утворюють ядро категорії відмінка. У структурі речення вони є домінантними відмінками. З іншого боку, як свідчать його трансформи з називного й особливо зі знахідного, родовий відмінок із синхронного погляду є похідним явищем. Тому в системі відмінків він не перебуває на одному рівні зі знахідним і називним, які утворюють щодо родового відмінка базові структури. Конкретні відмінки 2.0. Порівняно з граматичними відмінками, функції конкретних відмінків значною мірою залежать від контексту. Їх часто обмежує лексичне значення іменника. Крім того, їм властиві синтаксичні функції обставини. На відміну від граматичних відмінків, для яких обставинні та інші залежні від контексту функції є вторинними, для конкретних відмінків вони є первинними. До конкретних відмінків належать давальний, орудний і місцевий. 87 Давальний відмінок Давальний відмінок додатка 2.1.1.1. Цю синтаксичну функцію має давальний відмінок, що приєднується як до перехідних — разом із знахідним відмінком додатка, так і до неперехідних дієслів, а іноді й до прикметників середнього роду з допоміжним дієсловом. Він позначає особу або предмет, на які спрямована дія, але не завжди є необхідним у реченні, особливо при перехідних дієсловах. Під час перетворення активних конструкцій на пасивні, коли знахідний відмінок додатка стає називним відмінком підмета, давальний відмінок додатка зазвичай залишається незмінним, наприклад: Мати пошила сукню дівчинці ⇒ Сукня матері була пошита дівчинці. За цим критерієм згаданий давальний відмінок можна вважати давальним відмінком непрямого додатка. Виконуючи синтаксичну функцію непрямого додатка, давальний відмінок водночас має різні семантичні функції, які значною мірою залежать від того, чи позначає іменник у давальному відмінку особу, чи предмет. 1) Давальний відмінок бенефіціанта. Цей давальний відмінок указує на особу, на чию користь або на шкоду якій виконується дія. Він поєднується з перехідними дієсловами разом із знахідним відмінком прямого додатка або родовим відмінком частини. Знахідний відмінок і родовий відмінок частини вказують, на що спрямована дія, а давальний — на чию користь вона виконується, наприклад: пише листа батькові, віддає гроші матері, дочкам обіцяли великий посаг, пояснив хлопчикові задачу, їй простягнув руку допомоги, позичив сусідці хліба, спік дітям пирога, дав дівчатам горіхів. Цей давальний відмінок іноді може позначати й неживий предмет, однак у контексті він розуміється як група людей, колектив, наприклад: косив сіно для всього села (=для мешканців усього села), виконав повинність перед маєтком (=перед власниками маєтку), виділив кошти школі (на розсуд керівництва школи), пор. виділив кошти на ремонт школи (функція мети). 2) Давальний відмінок адресата. Цей давальний відмінок указує на особу — адресата з відтінком належності. Він також поєднується з перехідними дієсловами разом зі знахідним відмінком додатка. Знахідний відмінок указує, на що спрямована дія, а давальний позначає особу, якій належить предмет, названий у знахідному відмінку, наприклад: поцілував матері руку, підстриг дитині волосся, зорав сусідам поле, вітер їй розвіював волосся, він у мене багато здоров’я забрав, їй перехопило подих, у нього вкрали коня. Цей давальний відмінок можна замінити родовим: поцілував матері руку ⇒ поцілував руку матері, однак ці конструкції мають різні відтінки значення. 3) Давальний відмінок перципієнта. Цей давальний відмінок позначає особу, з якою щось трапляється, якій щось є, яка щось переживає або оцінює. Він поєднується з неперехідними дієсловами, що виражають стан або спонтанну дію, часто з підметом у називному відмінку, наприклад: мені набридла ця робота, дітям остогидла така зима, тобі 88 подобаються ті квіти, давно нещастя сталося, мене охоплює заздрість, мені він ні смердить, ні пахне, йому це й на думку не спало, у нього земля крутилася під ногами, що з тобою?, Зосі без жодної роботи страшенно довго тягнувся час, від тих ліків Олені не покращало, дитині стало шкода собаки, нам вистачає хліба. Таку саму функцію має давальний відмінок, сполучений із дієсловом стану, вжитим з інфінітивом, наприклад: нам треба йти, йому вдається працювати (пор.: йому вдається робота), братові довелося довго чекати, мені набридло в’язати. Згадана функція також властива давальному відмінку, який сполучається з прикметниками середнього роду з допоміжним дієсловом (останнє часто опускається). При них може вживатися й інфінітив іншого дієслова. Давальний відмінок указує на особу, яка переживає певний стан або оцінює його, наприклад: мені сумно, мені страшно, мені нудно, нам тут весело, мені тут гарно жити, мені важко сказати, родині мало хліба, здоровому й чобіт здоровий, йому все зрозуміло, мені потрібна твоя допомога. 4) Давальний експерієнцера. Цей давальний відмінок також сполучається з прикметниками середнього роду з допоміжним дієсловом (останнє часто мається на увазі) і позначає не особу, а лише її частину, яка переживає певний фізичний стан, наприклад: очам шкода (щипає очі), ногам шорстко (коле, коли йдеш стернею), рукам холодно, пор. мені холодно рукам. 5) Давальний фінитиву. Він позначає призначення або мету дії. Функцію призначення має давальний відмінок таких іменників, які позначають конкретні предмети. Він сполучається з перехідним дієсловом із знахідним (родовим) відмінком додатка й указує, для якого предмета призначений предмет, позначений знахідним відмінком, наприклад: розпилював дошки на підлогу, гострив зубці для граблів, ткала полотно на сорочки, купив матерію на сукню, рубав кущі на дрова, дістав житнього борошна на хліб. При цьому давальному відмінку часто додається інфінітив дієслова: купив косу косити сіно, возив цеглу будувати будинок, обтісував кілки підв’язувати помідори, поправляв сметану збивати масло. Функцію мети зазвичай має давальний відмінок таких іменників, які позначають абстрактний і узагальнений предмет. Він сполучається як із перехідними, так і з неперехідними дієсловами й указує, з якою метою виконується дія, наприклад: готував роботу до друку, пошив собі сукню на весілля, шукає місця для відпочинку, виділив кошти на науку, не вистачило грошей на податки, возив документи на будівництво, готувався до подорожі, готувався до іспитів, зосередився на молитві. 2.1.1.2. Порівняно небагато дієслів вимагають давального відмінка додатка, який за своєю природою відповідає знахідному відмінку прямого додатка. Він необхідний дієсловам для вираження спрямування дії на об’єкт. Однак через обмежене вживання ця функція давального відмінка є вторинною; пор. відповідний родовий відмінок у 1.3.2.1.2. Цей давальний відмінок найчастіше вживається з такими дієсловами: представляти, жертвувати, дякувати, погрожувати, шкодити, мститися, провинитися, вклонитися, допомагати, піддатися, 89 загравати, подобатися, заздрити, свататися, суперечити, чинити опір, дорівнювати, погоджуватися, служити, заважати, керувати, бути рабом. Додаток у давальному відмінку з цими дієсловами не завжди перетворюється на підмет у називному відмінку в пасивних конструкціях, наприклад: Йонас представляв фірму ⇒ Фірма представлялася Йонасом, але трансформація неможлива: Учні дякували вчителеві ⇒ *Учитель дякувався учнями. Можливе висловлювання: Учнями висловлювалася подяка вчителеві. Виконуючи синтаксичну функцію додатка, згаданий давальний відмінок має різні семантичні функції, залежні від його семантичного відношення до дієслова. 1) Давальний відмінок бенефіцієнта. Він позначає особу, людську спільноту або живу істоту, для кого призначається дія або стан чи на кого спрямовується дія, наприклад: Юнак представляв фірму; Мені ніщо не шкодить; Батько пригрозив дітям; Мати допомогла дитині розв’язати задачу; Усі йому заздрили; Він сватався до доньки сусіда; Батько погодився з матір’ю; Він керує відділом. 2) Давальний відмінок перципієнта. Він позначає того, хто переживає психічний стан і сприймає його, наприклад: Сестрі подобається ця пісня; Його турбує прибуток. 3) Давальний відмінок контентиву. Він позначає зміст дії. Ця функція властива давальному відмінку абстрактних іменників, наприклад: Він піддався впливу друга; Люди опиралися тому рішенню влади. 2.1.1.3. Синтаксичну функцію додатка виконує іменник у давальному відмінку, поєднаний із певними прикметниками за допомогою допоміжного дієслова. Давального відмінка найчастіше вимагають такі прикметники: апатичний, -а, властивий, -а, рівний, -а, корисний, -а, нудний, -а, поблажливий, -а, слухняний, -а, прихильний, -а, зручний, -а, небезпечний, -а, доброзичливий, -а, протилежний, -а, потрібний, -а, винний, -а. Давальний відмінок при згаданих прикметниках має семантичну функцію відношення або обмеження, наприклад: Корисна мені порада; іншому вона може бути некорисною. Пор. також: Тепер для нас поляки небезпечніші, ніж хрестоносці лише; Вони завжди були мені протилежні; Йому властивий такий настрій. Обставинний давальний відмінок 2.1.2.1. Окрім функції додатка, давальний відмінок виконує синтаксичну функцію обставини. Зазвичай уживається давальний відмінок часу. Функцію часу має давальний відмінок іменників, що позначають поняття часу. Залежно від контексту давальний відмінок часу буває двох типів. a) Давальний відмінок призначення в часі. Він позначає час, для якого призначено й передбачено предмет або явище, а іноді особу, виражену додатком у знахідному відмінку чи частковим родовим відмінком, наприклад: Хліб бережи на завтра, а не працю на потім; Хрестини Валайніс переніс на Зелені свята Krev; На ніч зібрав собі більше баб Žem. b) Давальний відмінок тривалості часу. Він позначає тривалість результативного стану, що охоплює проміжок часу, позначений іменником, після того як дія відбулася. Цю 90 функцію виконує давальний відмінок іменників, що позначають одиниці виміру часу, наприклад: Я вийшов лише на хвилину; Представників обирали, здається, лише на три роки Jabl; Приїхав на два дні Kn. Тривалість (кількість) часу також позначає давальний відмінок субстантивованого числівника з керованим ним родовим відмінком іменника, що позначає одиницю часу, наприклад: Уклав угоду на двадцять років. 2.1.2.2. Давального відмінка вимагає форма дієприслівника, і разом вони утворюють конструкції обставини часу, що позначають другорядний час дії, наприклад: Коли сонце заходило, ми повернулися додому. Такі конструкції з давальним відмінком є трансформами речень із називним відмінком підмета: Сонце заходило ⇒ Коли сонце заходило. Семантичні функції називного й давального відмінків в обох реченнях тотожні. Як і називний відмінок підмета, давальний відмінок, керований дієприслівником, у згаданих конструкціях виконує такі семантичні функції: a) а г е н т а – позначає виконавця дії, наприклад: Я воду черпав, аж сокіл прилетів JD; b) п а ц і є н т а – позначає того, хто зазнає дії, наприклад: Коли ліщина відцвіла, вже можна сіяти; c) к о н т е н т и в а – позначає зміст дії, наприклад: Коли спалахне досада, стримуй руки й язик Val. Орудний відмінок Орудний відмінок додатка 2.2.1.1. Цю синтаксичну функцію має орудний відмінок, приєднаний до дієслів, а іноді й до прикметників із допоміжним дієсловом, який позначає конкретний предмет або абстрактне явище, на які спрямована дія. Як і давальний відмінок додатка, він не завжди є обов’язковим і найчастіше відповідає непрямому додатку. Цей орудний відмінок також має семантичні функції. 1) О р у д н и й в і д м і н о к з а с о б у, або знаряддя. У цій функції зазвичай уживається орудний відмінок іменників, лексичне значення яких саме позначає засіб, знаряддя, яким виконується конкретна дія, виражена дієсловом. Він поєднується як із перехідними, так і з неперехідними дієсловами, наприклад: жне жито машиною, косами, рубає дрова сокирою, пиляє дерево пилкою, треба хліб ножем, оре поле трактором, пише олівцем, їде потягом, везе саньми, летить літаком, пливе човном, їде верхи на коні, грає на скрипці, на маленькій органі; дзвонить у дзвони. Часто орудним відмінком називається частина тіла людини чи тварини як інструмент, засіб для виконання дії, вираженої дієсловом, наприклад: дряпає нігтями, рубає дзьобом, махає крилами, в’яже руками (пор.: в’яже спицями, машиною), б’є кулаками (б’ється), ляснув долонею, спирається ліктями, відштовхується ногами, скреготнув зубами, цокав язиком, шукав очима. 91 Орудний відмінок може набувати функції засобу в певному контексті. Орудний відмінок іменників, що позначають конкретні предмети (але не знаряддя), приєднаний до дієслів, які виражають стан або певну дію, позначає предмет як засіб для виникнення цього стану або виконання вираженої дії. Такі вислови з орудним відмінком є трансформами відповідних висловів із знахідним відмінком прямого додатка, наприклад: носити взуття ⇒ носити взуттям, носити хутряний одяг ⇒ носити хутряним одягом, носити сорочку ⇒ носити сорочкою, одягти светр ⇒ одягтися светром, носити рукавички ⇒ носити рукавичками, застебнути спідницю ⇒ застебнутися спідницею, підперезатися паском ⇒ підперезатися паском, виляти хвостом ⇒ виляти хвостом, брязкати горщиками ⇒ брязкати горщиками, розгойдувати ліхтар ⇒ розгойдувати ліхтарем. Ці вислови взаємозамінні, однак дещо різняться за значенням. Знахідний відмінок лише називає предмет, на який переходить дія. Орудний відмінок має додаткове значення. Його вживають, коли наголошують на засобі. Відповідні вислови зі знахідним та орудним відмінками відрізняються своїм оточенням. Зі знахідним відмінком зазвичай уживається прийменникова конструкція, а з орудним — знахідний відмінок іншого іменника, що позначає предмет, на який спрямована дія, пор.: укритися хусткою на голові, укрити голову хусткою; надіти каблучки на пальці, надіти пальці каблучками; накрити стіл скатертиною, накрити стіл скатертиною; сипати попіл на голову, сипати голову попелом. Іноді залежно від лексичного значення дієслова при дієслові без префікса вживається знахідний відмінок, а при дієслові з префіксом — орудний відмінок засобу, наприклад: розвішує білизну на паркані ⇒ обвішав білизною паркан, складає страви на стіл ⇒ заставив стіл стравами. Відповідно до свого лексичного значення перехідні дієслова з тим самим коренем приєднують знахідний відмінок, а зворотні неперехідні дієслова — орудний відмінок засобу, наприклад: розливав пиво ⇒ розливався пивом, наливав вино ⇒ наливався вином, лив воду ⇒ лився водою. Значення таких висловів не тотожні. При певних неперехідних дієсловах, що позначають стан або миттєву дію, уживається орудний відмінок, який означає засіб виникнення цього стану чи виконання дії. Такі вислови з орудним відмінком є трансформами відповідних висловів із називним відмінком підмета. Вони взаємозамінні, наприклад: заблимали зорі на небі ⇒ заблимало небо зорями, пожовкли жита на полях ⇒ пожовкли поля житами, розцвіли купальниці на лузі ⇒ розцвів луг купальницями, блищали вікна хат ⇒ блищала вікнами хата, виступав піт на лобі ⇒ виступав потом лоб. Орудний відмінок уживається тоді, коли наголошують на засобі, а називний лише позначає того, хто переживає дію або стан. Вислови стають паралельними завдяки додатковому контексту. Семантичний зв’язок орудного відмінка засобу зі знахідним і називним відмінками засвідчує його зв’язок із зазначеними відмінками, проте цей зв’язок обмежений — він охоплює небагато висловів, залежних від контексту. 92 2) Орудний способу буття. Цей орудний відмінок позначає тимчасовий стан особи, становлення, перетворення на щось. Зазвичай він поєднується з дієсловами: удавати, здаватися, бути, робитися, прикидатися, працювати, обрати, почуватися, вважати, найматися, ставати, виявлятися, призначати, показуватися, проголошувати себе, називатися, перетворюватися, наприклад: працював учителем, був управителем маєтку, призначив завідувачем відділу, обрали депутатом, проголошував себе ясновидцем, обернулися чорними воронами. Іноді орудний способу буття наближається до називного відмінка присудка, наприклад: був учителем // був учитель. Однак між ними є різниця: називний відмінок учитель виконує семантичну ідентифікувальну функцію — позначає постійне заняття особи, її професію, представника певного професійного класу (див. 1.1.2.), тоді як орудний відмінок указує на тимчасове заняття когось, лише стан особи в певний період. У реченні з орудним відмінком дієслово бути у значенні «існувати, працювати» має самостійне лексичне значення, а з називним відмінком це саме дієслово є допоміжним. З іншими згаданими дієсловами можливий лише орудний відмінок. 2.2.1.2. Є порівняно небагато дієслів, які вимагають додатка в орудному відмінку, що за своєю природою відповідає знахідному відмінку прямого додатка і вважається, як і родовий та давальний відмінки того самого типу, комбінаторними варіантами знахідного відмінка (див. 1.3.2.1.2.). Згадана функція орудного відмінка є вторинною. Виконуючи синтаксичну функцію додатка, цей орудний відмінок має семантичну функцію обмеження дії та сфери діяльності. Орудним відмінком позначається особа, конкретний чи абстрактний предмет, якими обмежується дія та стан, виражені дієсловом, наприклад: сумніватися в отриманій звістці, пишатися походженням, цікавитися мистецтвом, радіти дітям, милуватися весняною зеленню, набридати скаргами, переконатися в чиїйсь невинуватості, довіряти другові, торгувати фруктами, покладатися на людей, дорівнювати комусь знаннями, ризикувати життям, піклуватися про дітей, скаржитися на долю, дивуватися пишноті, наслідувати батьків, вірити в майбутнє, займатися ремеслом, захоплюватися чиїмись здібностями. Семантичну функцію обмеження ознаки, або відношення, також має додаток в орудному відмінку, залежний від прикметників звичайного або вищого ступеня з допоміжним дієсловом, наприклад: не хлібом єдиним живий, кульгає на одну ногу, у чому він винен?, красою ситий не будеш, славиться кінним заводом, чим він кращий. Орудний відмінок присудка та предикативного означення 2.2.2. Орудний відмінок виконує синтаксичну функцію присудка, коли вживається з допоміжним дієсловом, і функцію предикативного означення — коли приєднується до дієслова із самостійним лексичним значенням та пов’язується з підметом у називному відмінку. У цих позиціях орудний відмінок має однакову семантичну описову, або якісну, функцію. При ньому зазвичай потрібне означуване слово (прикметник або його відповідник), наприклад: Ця корова вже буде з третім телям Jabl; Він був довговолосий; Вибігла Симонайтене з червоним обличчям LzP. 93 Описовий орудний відмінок, пов’язаний з іменником, виконує синтаксичну функцію означення, наприклад: Корова зі зламаним рогом дешевша Al; Купив би перстеник із діамантиком JD. Обставинний орудний відмінок 2.2.3. Орудний відмінок часто вживається у функціях обставин: способу, часу, місця, кількості, причини. Їхні семантичні функції особливо залежать від лексичного значення іменників. 1) Орудний способу. Цю функцію зазвичай мають орудні відмінки іменників з абстрактним значенням, особливо абстрактних іменників, утворених від дієслів чи прикметників, які поєднуються з дієсловами зі значенням стану, миттєвої дії, руху, мовлення. При формах орудного відмінка таких іменників найчастіше потрібне означуване слово (прикметник, дієприкметник, родовий відмінок іменника). Напр.: очі палали цікавістю, летів зі швидкістю вітру, кричав не своїм голосом, дивився злими очима, глянув злим поглядом, ішов великими кроками, повернувся боком до мене, біг по колу, літають круками. Пор.: літає мотоциклом – орудний знаряддя та літають круками – орудний способу: вказує на спосіб виконання дії (перетворившись на круків), а не на знаряддя. 2) Орудний часу. Він має кілька відтінків. a) Цим орудним часто позначається момент часу або дещо триваліший час дії, виражений іменником. У цій функції зазвичай уживається орудний відмінок іменників, що називають частини доби або певні проміжки часу, протягом яких щось відбувається, поєднуючись із дієсловами зі значенням руху, миттєвої дії чи стану, напр.: повернувся опівночі, перед обідом, на світанку (і на світанках), надвечір, на зорі (і на зорях), бачив сон на світанку (на світанках), зустрілися надвечір, у жнива, і камінь рухається. Такий орудний часто можна замінити місцевим відмінком: повернувся опівночі, надвечір, на зорі. Цю функцію також мають форми однини орудного відмінка іменників metas, laikas metu, laiku, коли до них приєднується родовий відмінок іменників, що позначають частини доби або пори року, а також інтервал часу загалом, напр.: щось відбулося, сталося вдень, під час бурі, під час обіду, під час війни, під час жнив, під час цвітіння, влітку, під час відпустки. Такі вислови можна замінити знахідним відмінком іменників зі значенням часу або знахідним із прийменником per: день, ніч, літо, весну; за рік, під час бурі, під час війни, під час цвітіння тощо. Уживання висловів залежить від вибору дієслова та іменника зі значенням часу. Напр., з іменником pietūs можливі вислови: Прийшов під час обіду // на обід, але неможливий вислів зі знахідним відмінком: *Прийшов обід. А з іменником diena можливі вислови: Прийшов удень // упродовж дня, але неможливий вислів: *Прийшов за день. (Про синонімію відмінків і прийменникових конструкцій зі значенням часу див. Valiulytė 1998: 235 tt.). 94 Коли до форм орудного відмінка metu, laiku тощо приєднуються узгоджені з ними прикметники чи займенники, орудний часу можна замінити прислівником, напр.: greitu laiku = швидко; tuo metu, tuo sykiu, tuo tarpu, tuo atveju = тоді; šiuo metu = зараз, однак для висловів: pastaruoju metu, lietingu metu, vienu metu тощо відповідних прислівників немає. Іноді паралельно вживаються конструкції з орудним однини metu, laiku та орудним множини metais, laikais, напр.: у роки війни та під час війни, за часів кріпацтва та в час кріпацтва. Орудний множини laikais, metais уживається і тоді, коли орудний однини laiku, metu неможливий, напр.: за моїх часів, за часів гімназії. b) Орудний часу рідше позначає тривалість дії, що охоплює весь проміжок часу, виражений іменником. У цьому випадку також зазвичай уживається орудний відмінок іменників, що позначають частини доби, або орудний однини metu, laiku із родовим відмінком іменників, що позначають певний проміжок часу, напр.: удень вони лежали, сховавшись у печерах Balč; подорожував уночі. Такі форми орудного можна замінити знахідним відмінком або конструкцією з прийменником per, пор.: удень, упродовж дня лежали в печерах, подорожував уночі, протягом (цілої) ночі. c) Орудний множини іменників, що позначають частини доби та дні тижня, уживається також для позначення повторюваних проміжків часу, зазвичай із формами дієслів минулого багаторазового часу, напр.: працював, працював регулярно вранці «щоранку», увечері, ночами, щосуботи. Ці вислови близькі за значенням і замінюються називним або знахідним однини із займенником kas: dirbo, dirbdavo kas rytas, kas rytą. 3) Орудний місця. Цю функцію має орудний відмінок іменників, що позначають просторові поняття. Його часто замінюють прийменниковими конструкціями або місцевим відмінком. Орудний відмінок іменників, що позначають якусь смугу (річку, стежку, битий шлях, русло, сходи, коридор) або простір (ліс, гору, озеро, небо), іноді частину тіла (обличчя), приєднуючись до дієслів зі значенням лінійного руху, вказує, якою місцевістю хтось іде чи рухається (орудний шляху), напр.: пливе річкою, їде битим шляхом, піднімається сходами, іде коридором, хмари пливуть небом, підіймається схилом гори, їде лісом, біжить полями, брьоде багнюкою, сльози котяться обличчям. Ці форми орудного нерідко замінюються, відповідно до значення, конструкціями з прийменниками per (що) або уздовж (чого), поперек (чого), пор.: їде через ліс, пливе небом, сльози котяться по обличчю, пливе вздовж річки, іде коридором, пливе впоперек озера. Якщо рух відбувається вздовж певного простору, зазвичай вираженого орудним відмінком іменника з префіксом pa- або складного іменника з першим компонентом šalia, šali-, то цю форму замінюють конструкцією з прийменником pagal; іменник тоді вживається без префікса pa-, напр.: іде узліссям і вздовж лісу, рухається попідтинню і вздовж тину, їде берегом і вздовж річки (пор. пливе річкою «за течією річки»), іде узбіччям і вздовж дороги, косить траву вздовж канав і біля канав. Однак конструкціями з цим прийменником не замінюється: pa- 95 кутами, околицями, оскільки значення головного іменника країна, кут, край конкретно не визначене. Орудний відмінок цих іменників, сполучаючись із повторюваними дієсловами, що позначають рух або стан, замінюється не лише прийменниковими конструкціями, а й місцевим відмінком, наприклад: лежав уздовж стін, попід стінами й біля стін; ходив узліссям, уздовж лісу й на узліссі; їздив вулицями, по вулицях і на вулицях; плавав морями, по морях і в морях. При дієсловах руху вживаються орудні відмінки зі значенням місця напрямком, напрямом, прямо зі сполученим із ними родовим відмінком або узгоджуваним модифікованим словом, що вказують, куди спрямований рух, наприклад: повернув у зазначеному напрямку, цим напрямом, біжить прямо перед собою. До речі, замість напрямом частіше вживається післяйменник у напрямку з родовим відмінком: іде в напрямку міста. (Про синоніміку відмінків зі значенням місця та прийменникових конструкцій див. Valiulytė 1995, 1998.) 4) Орудний відмінок кількості та міри. Він позначає міру часу, шляху, довжини, зросту, висоти, площі, об’єму, міри, місткості, ваги, а також кількість предметів при їх розподілі та поділі. Це залежить від лексичного значення іменника, вираженого орудним відмінком. Міру часу позначає орудний відмінок таких іменників, які називають одиниці виміру часу, наприклад: замовк в одну мить, миттєво зник, за один день з’їздиш до міста, годинами сидів, століттями боровся. Цей орудний відмінок можна замінити знахідним відмінком часу або конструкцією з прийменником «за» відповідного значення: цілими годинами сидів, століттями боровся, за один день з’їздиш, за одну мить замовк. Міру шляху, довжини, висоти, зросту, об’єму, ваги, місткості та міри позначає орудний відмінок таких іменників, які своїм лексичним значенням указують на ці одиниці виміру або набувають такого значення в контексті, наприклад: вода піднялася на два сантиметри, виріс на п’ядь, засіяв поле пудом пшениці, привіз сіно п’ятьма возами, нагодував натовп п’ятьма буханцями хліба, допоміг глечиком молока, залив суп склянкою молока. Орудний відмінок множини тих самих іменників позначає одиниці міри й кількості, за якими предмети розподіляють і ділять, наприклад: город виміряли кроками, шлях міряли кілометрами, дрова купували сажнями, масло продавали кілограмами, молоко — літрами, цукерки роздавали жменями, борошно черпали пригорщами, дрова носили оберемками, хліб різали скибками, пиріг розрізають шматками, птахи летіли зграями, військо йшло ротами. Кількість осіб і предметів позначається орудним відмінком числівників, наприклад: сотнями падали в бою, програвав у карти тисячами. Орудний відмінок міри, сполучений із прикметником вищого ступеня та допоміжним дієсловом, вираженим або пропущеним, позначає міру кількісної ознаки, якою порівнювані предмети відрізняються за певною ознакою, наприклад: його черевики на один розмір менші, він на цілу голову вищий, він на два роки молодший. 96 5) Орудний відмінок причини. Цю функцію найчастіше має орудний відмінок абстрактних іменників, що вживається для вираження емоцій і відчуттів при дієсловах, які позначають самостійну дію, наприклад: очі горіли ненавистю, очі сяють щастям, помирає з голоду, весь палає від жару, серце розривається від болю, розчулився його прихильними словами. Ці орудні відмінки можна замінити конструкціями з родовим відмінком із прийменниками iš, іноді nuo, dėl: очі сяють від щастя, помирає з голоду, від голоду, розчулився через його прихильні слова. Функцію причини має також орудний відмінок віддієслівних іменників як номіналізація відповідних дієслівних конструкцій, пор.: Він кличе друга ⇒ Друг прибув на його запрошення; Вождь наказав прибути ⇒ Він прибув за наказом вождя; він звик ⇒ за його звичкою; він благословив ⇒ за його благословенням; він зрозумів ⇒ за його розумінням. Місцевий відмінок 2.3. Місцевий відмінок зазвичай сполучається з дієсловами, іноді з прикметниками при допоміжному дієслові, і виконує синтаксичну функцію обставини. Він має семантичні функції місця, часу, рідше способу. 1) Місцевий відмінок місця. Цей відмінок найпоширеніший. Він позначає місце дії, де хтось або щось перебуває чи відбувається. Функцію місця часто має місцевий відмінок таких іменників, лексичне значення яких указує на певну площу, поверхню місцевості або будівлю, якийсь конкретний предмет чи скупчення предметів, усередині яких або між якими відбувається дія, наприклад: я був у дворі, працював на городі, у полях, зірки засяяли на небі, видно вогні на путівці, збирав квіти на лузі; сидів у кімнаті, хаті, спав у клуні, сидів у возі, пташенята пищать у гнізді, мати стояла у воротах, між дверима, фрукти складено в кошиках, дівчина сиділа за ткацьким верстатом, тримала в долоні, у руках, в очах сяяла надія, у серці тривога, залишилося в пам’яті; у лісі зозуля кувала, у житі сполохали зайця, у містечку був, збирає гриби в березняку. Функцію місця має також місцевий відмінок таких іменників, які конкретно не називають місця, а лише вказують його напрямок (ліворуч, праворуч, на сході, на заході, у кінці поля, на початку книжки, позаду, на іншому боці, у цьому краї) або позначають середовище, де щось відбувається (у світі, білизна вибілюється на сонці, сидів у темряві, ховався в затінку, стоїть під дощем, бачив при місячному світлі), або якийсь захід, сферу, де хтось перебуває чи бере участь (був на весіллі, танцював на хрестинах, брав участь у пресі, будь здорова, невістко). Місцевий відмінок таких іменників із певним дієсловом нерідко можна замінити прийменниковими конструкціями, пор.: бігає у дворі і по двору, збирає гриби в березняку і по березняку, діти розбрелися в лісі і по лісу; лежить у траві і на траві, стояв у воротах і між воротами, біля воріт; надія світилася в очах і з очей; писав на дошці і на дошку. 97 Місцевий відмінок іменників, що означають місце, сферу, середовище, також поєднується з прикметниками та допоміжним дієсловом і позначає місце, сферу, середовище перебування предмета й ознаки, напр.: відомий у всій околиці, корисний у господарстві, найхитріший у всьому селі (людина), спритний у танці, різкий у висловлюваннях, хоробрий у лісах. 2) Часовий місцевий відмінок. Функцію часу має місцевий відмінок таких іменників, які позначають часові поняття: узагальнений час, пори року, місяці, дні тижня, частини доби, фази часу, часові періоди, одиниці виміру часу, періоди людського життя чи історії тощо, напр.: у давнину більше співали, помер навесні, захворів посеред зими, у січні почалися морози, у понеділок повернувся додому, надвечір почався дощ, увечері зібралося багато молоді, у дитинстві пас худобу, церкву збудовано у п’ятнадцятому столітті. Функцію часу також часто мають знахідний та орудний відмінки тих самих іменників. Іноді вживання цих відмінків і місцевого збігається, напр.: повернувся опівночі, опівніч, опівніччю, повернувся навесні, але не кажуть *повернувся весною, кажуть: повернувся у весняний час; вживають: повернувся улітку, у літній час, але не кажуть: *повернувся у літі; кажуть: повернувся у січні, у місяці січні, але не кажуть: *повернувся січнем, *у час січня; вживають: повернувся удень, у денний час, але не кажуть: *повернувся у дні, хоча можливий вислів: повернувся третього дня; кажуть: повернувся уночі, ніччю, але не кажуть: *повернувся у ночі, можливе: посеред ночі (=опівночі); кажуть: повернувся вранці, але не кажуть *повернувся ранком, можливе: повернувся на світанку тощо. Вживання того чи іншого відмінка у функції часу залежить від лексичного значення іменника та його оточення. Для точнішого позначення визначеного часу вживають місцеві відмінки, що означають часові фази: на початку, наприкінці, у кінці, посередині, у першій чи другій половині із родовим відмінком, що позначає часові поняття, напр.: на початку тижня, наприкінці місяця, у першій половині XX століття, посеред літа (=у розпал літа). Функцію часу має місцевий відмінок і таких іменників, які позначають часовий проміжок, пов’язаний із певною роботою, відпочинком, обрядами, святами, станом дійової особи чи природними явищами, напр.: не шукай затінку в серпневу спеку, народився під час копання картоплі, де прихилишся в біді?, пізнаєш друга в нещасті; коли стихає дощ — коси, у ясну погоду — греби, у таку спеку худобу женуть до хліва. 3) Місцевий відмінок способу дії. Він указує на спосіб дії та стану. Цю функцію має місцевий відмінок іменників з абстрактним значенням, зазвичай із дієсловами жити, рости, напр.: живе у злагоді, любові, страху, сварках, зростав у злиднях, у гурті (у великій родині). Ця функція близька до функції місця. Співвідношення конкретних і граматичних відмінків 3.0. Конкретні відмінки пов’язані з граматичними відмінками й утворюють із ними єдину граматичну систему відмінків. Конкретні відмінки давальний і оруд- 98 Знахідний відмінок можна протиставити граматичним відмінкам — знахідному й родовому — за їхньою функцією непрямого / прямого додатка. Давальному й орудному відмінкам властива функція непрямого додатка; вони часто не є обов’язковими при дієслові, тоді як знахідний і родовий виконують функцію прямого додатка й є обов’язковими при дієслові. З іншого боку, давальний та орудний відмінки також уживаються у відповідній функції як знахідний відмінок прямого додатка. Деякі дієслова обов’язково вимагають давального, орудного чи родового відмінка, як багато інших дієслів вимагають знахідного: ора́ти поле, боятися вовка, сумніватися в отриманій звістці, представляти відділ. Лише функція прямого додатка є первинною для знахідного відмінка, а для інших відмінків — вторинною. Крім того, конкретні відмінки — давальний та орудний — у певних випадках є трансформами граматичних відмінків: знахідного й називного. Наприклад, орудний інструмента (засобу) з певними дієсловами є трансформом знахідного відмінка прямого додатка або називного відмінка підмета (носити взуття ⇒ ходити у взутті; заблищали зірки на небі ⇒ заблищало небо зірками, див. 2.2.1.1, 1). Конструкції зі значенням часу з давальним відмінком є трансформами речень із підметом у називному відмінку (пор.: Сонце заходило ⇒ із заходом сонця, див. 2.1.2.2.). Такі зв’язки також більшою чи меншою мірою зближують конкретні відмінки з граматичними. З іншого боку, між конкретними та граматичними відмінками є чимало відмінностей. Конкретним відмінкам властиві синтаксичні функції обставин. Місцевий відмінок — суто обставинний. Окрім функцій обставини місця, часу й способу, він не має інших. Обставинні функції є первинними й для орудного відмінка. Він має навіть більше обставинних функцій, ніж місцевий: часу, місця, кількості, причини, способу. Давальному відмінку обставинна функція властива менше. У литовській мові вживається лише давальний відмінок часу. Обставинні функції мають і граматичні відмінки: називний — часу, місця, кількості, а знахідний — часу й кількості, але для них ці функції вторинні. Функції конкретних відмінків значною мірою залежать від контексту й лексичного значення іменника. Уживання граматичних відмінків контекст обмежує менше. Від лексичного значення іменника особливо залежать семантичні функції обставин. Функцію часу мають відмінки іменників, що позначають часові поняття (давальний, орудний, місцевий, називний, знахідний); функцію місця — відмінки іменників, що позначають просторові поняття (місцевий, орудний, називний); функцію кількості й міри — відмінки іменників, що позначають поняття кількості й міри (орудний, знахідний, називний). Функцію способу при певних дієсловах зазвичай мають місцевий та орудний відмінки абстрактних іменників, а функцію причини — орудний відмінок абстрактних іменників. Від лексичного значення іменника залежать також деякі семантичні функції давального й орудного відмінків непрямого додатка. Наприклад, орудний відмінок зазвичай виконує семантичну функцію інструмента з такими іменниками, що означають знаряддя чи засіб або набувають такого значення в контексті, наприклад: зв’язала светр 99 спицями, машиною, руками. Давальний відмінок бенефіціанта або перципієнта вживається з іменниками, що позначають осіб, а давальний відмінок фінитиву — з іменниками, що позначають предмети, пор.: Мені привезли дощок для підлоги (мені — бенефіціант, для підлоги — фінитив). Кличний відмінок 4.0. Від інших відмінків відокремився кличний відмінок. Хоча за своєю флексією (його давня форма — чиста основа) кличний відмінок є одним із найдавніших відмінків, через своє ізольоване положення в реченні він не позначає відношень між словами, а отже, із синхронного погляду насправді не є справжнім відмінком. Кличний відмінок має ізольовану від речення функцію звертання й уживається при звертанні до співрозмовника, іноді й до неживого предмета, наприклад: Чоловіки, завтра ми на панщину не підемо Myk-Put; Юргієно, голубонько, дай хоч крапельку дріжджів Žem; Плюнь, горлянко, водою! LTt. Оскільки співрозмовник є другою особою, вираженою займенниками ти (ви), тамста, звертання часто стоїть після цього займенника, а іноді й перед ним, наприклад: Ти, Агуте, ще не спиш? Paukšt; Чого ви, чоловіче, даєте себе за носа водити? Žem; Ах, Доче! Доче! Ти не хотів нас слухати Don. Зазвичай звертання ізольоване від займенника другої особи, але іноді інтонаційно зливається з ним і утворює одну групу звертання, наприклад: Ой ти, сестричко, біла лілеє, поки сама була, горя не знала (d) Stan; Ти, діброво, ти зелена! Чого так тужливо стогнеш? Mair; Ой, серденько моє, сусідонько, скажу тобі велику новину Myk-Put. Замість кличного відмінка іноді вживається називний відмінок іменників, особливо із займенником ти та дієслівними формами другої особи, наприклад: Хлопче, що ти зараз говориш? Simon; А де ти, бабусю, заблукала? LTt; Пане, може, знаєш? Skp; Е, де ж ти не зламаєшся, чоловіче… Krèv; Подорожуй тепер ти, чоловіче, пішки таким шляхом Žem. Називний відмінок іменника, що стоїть після ти, можна вважати прикладкою до цього займенника: вони обидва узгоджені у відмінку: ти — називний відмінок, і називний відмінок іменника; пор.: Куди ти, чоловіче, подінешся. Якщо в реченні ти не виражене, називний відмінок іменника є прикладкою до нульової форми ти, пор.: Куди (ти — Ø), бабусю, заблукала? Інакше було б незрозуміло, чому присудок має форму дієслова другої особи при називному відмінку іменника, адже називний відмінок іменника вимагає форми дієслова третьої особи: пан, бабуся знає. Після займенника ти називний відмінок прикладки та кличний відмінок звертання за своїми позиціями дуже близькі, пор.: Куди ти, чоловіче, подінешся; Куди ти, чоловіче, йдеш? Лише в останньому реченні кличний відмінок більш ізольований, оскільки не пов’язаний з іншими словами речення. Таке паралельне вживання називного відмінка іменника як прикладки та кличного відмінка як вставного елемента й створює підґрунтя для зближення цих відмінків. Але це зближення відмінків є контекстуальним, а не граматичним. Безперечно, 100 Має значення й те, що деякі форми називного та кличного відмінків у литовській мові збігаються. Так, уживання називного відмінка замість кличного допомагає кличному відмінку долучитися до системи відмінків. Слід наголосити, що цей відмінок лише долучається до системи відмінків, але не входить до неї, а перебуває поза нею. Загальні висновки 1) У литовській мові категорія відмінка за своєю природою є синтаксичною. Відмінки іменників виражають відношення між словами й у такий спосіб допомагають формувати речення. 2) У реченні відмінки водночас виконують подвійні функції: синтаксичні та семантичні. Синтаксичні функції відмінків залежать від їхнього синтаксичного зв’язку з головним словом, до якого приєднується відмінкова форма, — зазвичай із дієсловом, що становить центр речення, а також із прикметником у сполуці з допоміжним дієсловом; у субстантивних конструкціях — з іншим іменником або його відповідником. У таких синтаксичних функціях уживаються відмінки іменників: називний відмінка підмета; знахідний, родовий, давальний, орудний відмінків додатка; називний, родовий, орудний відмінків присудка; називний, знахідний, орудний відмінків предикативного означення; усі відмінки обставини, крім родового. Семантичні функції відмінків залежать від семантичного відношення між відмінком іменника та головним словом, а також значною мірою від лексичного значення іменника. У таких семантичних функціях при дієсловах уживаються відмінки іменників: називний, родовий, давальний агенса; знахідний, родовий, давальний, називний пацієнса; знахідний, родовий, називний, давальний контентиву; давальний, називний бенефіцієнта; давальний, називний перципієнта; орудний, називний інструмента; знахідний результату; знахідний, давальний адресата; давальний експерієнцера; давальний, родовий фінитиву; давальний, орудний, місцевий, знахідний, називний часу; орудний, місцевий, знахідний, називний місця; давальний, орудний, знахідний, називний кількості та міри; орудний, місцевий способу; орудний причини тощо. 3) За первинними функціями відмінків у литовській мові розрізняють граматичні та конкретні відмінки. Первинними й домінантними функціями граматичних відмінків є функції називного відмінка підмета, знахідного відмінка прямого додатка, родового відмінка суб’єкта та об’єкта. Первинними функціями конкретних відмінків є функції місцевого, орудного й давального відмінків обставини, а також давального й орудного відмінків непрямого додатка. Функції давального, орудного й родового відмінків, що відповідають знахідному відмінку прямого додатка, для цих відмінків є вторинними. 4) У литовській мові відмінки мають формальні показники (різні закінчення) і протиставляються за синтаксичними функціями. Знахідний відмінок прямого додатка протиставляється називному відмінка підмета за ознакою спрямованості / неспрямованості дії на об’єкт. Знахідний відмінок прямого додатка позначає об’єкт, на який спрямована дія, тоді як називний відмінка підмета такої ознаки не має. Крім того, знах- 101 ідний відмінок (і родовий) протиставляється давальному та орудному відмінкам як відмінок прямого / непрямого додатка. Тому в литовській мові відмінок — це не лише функція відмінкових форм іменника, а певна система форм, що становить граматичну категорію, як і інші категорії іменника — рід і число. Інші іменні частини мови узгоджуються з іменниками не лише в роді та числі, а й у відмінку. 5) У литовській мові кличний відмінок відокремлений від усієї системи відмінків, оскільки він ізольований у реченні й не виражає відношення до інших слів речення. Уживання кличного відмінка обмежене його функцією — виражати звертання до другої особи. Тому в реченні він уживається лише з формами дієслова другої особи, особливо наказового способу. З іншого боку, кличний відмінок тяжіє до системи відмінків завдяки своєму зв’язку з називним відмінка підмета, який, уживаючись із формами дієслова другої особи, замінює кличний відмінок (Kur močiutė patrukai? LTt). Називний особливо близький до кличного, коли, стоячи після займенника другої особи, виконує функцію прикладки й своєю відокремлювальною інтонацією відповідає кличному звертання, пор.: Kur tu, žmogus, pasidėsi? ir Kur tu, žmogau, pasidėsi? Отримано 1999 05 27 СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ Al – Alytus. Balč – J. Balčikonis (1885–1969). Bt – Batakiai, Tauragės r. d – daina. Don – K. Donelaitis (1714–1780). Grl – Garliava, Kauno r. Jabl – J. Jablonskis (1860–1930). JD – Lietuviškos dainos 1–3 / Užrašė A. Juška, Vilnius, 1954. Kn – Kauno artimoji apylinkė. Kp – Kupiškis. Krėv – V. Krėvė-Mickevičius (1882–1954). Krtn – Kretingà. LKŽ – Lietuvių kalbos žodynas 1–18, Vilnius, 1941–1997. LTt – Lietuvių tautosaka / Užrašyta 1944–1956, Vilnius, 1957. LzP – Lazdynų Pelėda (S. Pšibiliauskienė, 1867–1926, M. Lastauskienė, 1872–1957). Mair – Maironis (J. Mačiulis, 1862–1932). Myk-Put – V. Mykolaitis-Putinas (1893–1967). Paukšt – J. Paukštelis (1899–1981). prž – priežodis. rš – raštai, neturintys atskirų sutrumpinimų. Šimon – I. Šimonaitytė (1897–1978). Skp – Skåpiškis, Kupiškio r. Stan – S. Stanevičius (1799–1848). Šl – Šiauliai. 102 Tršk – Трошкунай, р-н Анікщяй. Vaižg – Vaižgantas (J. Tumas, 1869–1933). Val – M. Valančius (1801–1875). Vien – A. Vienuolis-Žukauskas (1882–1957). Žem – Žemaitė (J. Beniuševičiūtė-Žymantienė, 1845–1921). LITERATŪRA Ambrazas V. 1986: Lietuvių kalbos sakinio sintaksinės ir semantinės struktūros vienetai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 25: Lietuvių kalbos sintaksės tyrinėjimai, 4–44. Barnetová V. e. a. 1979: Русская грамматика, Academia, Praha. DLKG 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika / Red. V. Ambrazas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Eroms H. W. 1981: Valenz Kasus und Präpositionen, Heidelberg. Fillmore Ch. J. 1968: The Case for Case. – Universals in Linguistic Theory / Ed. by E. Bach, R. T. Harms, New York, Chicago, 1–88. Fillmore Ch. J. 1977: The Case for Case Reopened. – Syntax and Semantics 8 / Ed. by P. Cole, J. M. Sadock, New York, San Francisco, London, 59–81. Fraenkel E. 1928: Syntax der litauischen Kasus, Kaunas. Halliday M. A. K. 1994: An Introduction to Functional Grammar, 2 ed., London, New York etc. Helbig G. 1973: Die Funktionen der substantivischen Kasus in der deutschen Gegenwartssprache, Halle. Helbig G. 1982: Valenz–Satzglieder–Semantische Kasus – Satzmodelle, Leipzig. Helbig G., Schenkel W. 1975: Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Verben, Leipzig. [Jablonskis J.] 1928: Rygiškių Jono linksniai ir prielinksniai, Kaunas. Jakaitienė E. 1988: Leksinė semantika, Vilnius: Mokslas. Jakobson R. 1971: Beitrag zur allgemeinen Kasuslehre. – Selected Writings 2, The Hague, Paris, 23–71. Jakobson R. 1971: Якобсон Р. Морфологические наблюдения над славянским склонением. – Selected Writings 2, The Hague, Paris, 154–183. Kuryłowicz J. 1960: Le Problème du Classement des Cas. – Esquisses Linguistiques: Polska Akademia Nauk, Prace Językoznawcze, 19, 131–150. Kuryłowicz J. 1964: The Inflectional Categories of Indo-European, Heidelberg. Labutis V. 1994: Lietuvių kalbos sintaksė 1–2, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Laigonaitė A. 1957: Vietininkų reikšmė ir vartosena dabartinėje lietuvių kalboje, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Lehmann W. P. 1958: On Earlier Stages of the Indo-European Nominal Inflection. – Language 34, 179–202. LKG 1965–1976: Lietuvių kalbos gramatika 1–3 / Vyr. red. K. Ulvydas, Vilnius. Longacre R. E. 1976: An Anatomy of Speech Notions, Lisse. Sližienė N. 1994–1998: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla; 2(1), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Sommerfeldt K. E., Schreiber H. 1974: Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Adjektive, Leipzig. Šukys J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa. Tesnière L. 1959: Éléments de Syntaxe Structurale, Paris. Valeckienė A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. 103 Valiulytė E. 1995: Vietų nusakome įvairiai. Vietininkas ir jo sinonimai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Valiulytė E. 1998: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksiniai sinonimai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Булыгина-Шмелева Т. В. 1960: Сочетания с родительным падежом в современном литовском литературном языке (авт. дисс.), Москва. Валюлите Е. 1966: Значение и употребление предлогов с винительным падежом в современном литовском языке (авт. дисс.), Вильнюс. Докулил М. 1978: К вопросу о морфологических противопоставлениях (критика теории бинарных корреляций в морфологии чешского языка). – Языкознание в Чехословакии, Москва, 88–118. Исаченко А. В. 1965: Грамматический строй русского языка в сопоставлении со словацким. – Морфология 1; 2 изд., Братислава. Йовайшас В. 1964: Предложные конструкции с дательным падежом в современном русском и литовском языках (авт. дисс.), Вильнюс. Килюс И. 1973: Система пространственных предлогов и падежей в литовском литературном языке (авт. дисс.), Вильнюс. Курилович Е. Р. 1955: Заметки о значении слова. – Вопросы языкознания 3, 73–81. Лихачева А. Б. 1986: Падежные формы русского и литовского языков (авт. дисс.), Вильнюс. Расимавичюс А. 1965: Глагольные словосочетания с творительным в современном литовском литературном языке (авт. дисс.), Вильнюс. Руже А. 1977: Временные конструкции современного литовского литературного языка (авт. дисс.), Вильнюс. Чайкаускас М. 1968: Глагольные словосочетания с предлогами ant, be, iš, prie в современном литовском языке (авт. дисс.), Вильнюс. Чейф У. Л. 1975: Значение и структура языка, Москва. CASE AND ITS FUNCTIONS IN THE LITHUANIAN LANGUAGE Summary The article deals with the functions of cases in the Lithuanian language. A distinction is made between the syntactical functions, which depend on the case’s syntactic relation to other words in a sentence (subject, object, adverbial modifiers etc.), and semantic functions (roles), which are determined by the semantic relation between the noun case and the verb or nominal (Agent, Patient etc.). All the cases – concrete and grammatical – at the same time perform syntactic and semantic functions in the sentence. On the basis of the functions that have been analysed, the conclusion is drawn that case is syntactic in character: it refers to the syntactic and semantic relations of words in the sentence and thus contributes to its formation. The cases of the Lithuanian language have formal case markers (endings) and are opposed on the basis of their syntactic functions. Therefore, a case is not merely a function (as pointed out by Helbig) but also a system of forms which constitutes a grammatical category like other nominal categories – gender and number. The paper discusses a variety of treatments of the category of case (Jakobson, Kurylowicz, Fillmore), presents a review of the key works on the Lithuanian cases together with a description of their character. 104