Balsių kaitos aprašai nuo Augusto Schleicherio iki Kazimiero Jauniaus

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLIII (2000) Гражина АКЕЛАЙТЕНЕ Вільнюський педагогічний університет ОПИСИ ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ ВІД АВГУСТА ШЛЯЙХЕРА ДО КАЗИМЕРА ЯУНЮСА §1. Чергування кореневих голосних привертало увагу багатьох мовознавців. Згадки про це можна знайти вже в першій друкованій граматиці литовської мови. Даніель Кляйн у розділі «Про різні позиції літер, або акциденції» згадує три види «літерних акциденцій»: зміну, скорочення та випадіння. У розділі докладніше розглядаються зміни в діалектах і стверджується, що інші, тобто зміни щодо відмінювання, будуть з’ясовані з парадигм відмінювання і дієвідмінювання (див. Kleinas 1957: 427). У розділах про дієвідмінювання Д. Кляйн головну увагу приділяє змінам позначених літер1, але згадує також голосні передостаннього складу. Наприклад, говорячи про минулий час дієслів, зазначено, що деякі дієслова на –auju утворюють минулий час «зовсім неправильно», а саме: palowiau — від теперішнього часу palauju, майбутнього часу palausu2. Розглядаючи винятки в утворенні інших часів, Кляйн окремо згадує дієслова типу sirgau, у яких голосний передостаннього складу e «заради милозвучності в майбутньому часі змінюється на i, який зберігається і в утвореному від нього минулому часі» (Kleinas 1957: 427). У розділі «Про іменник та його акциденції» також ідеться про «зміни літер». Окрім зауважень про чергування голосних у закінченнях відмінків простих форм, згадується подібне явище у займенникових (за Д. Кляйном, емфатичних) прикметниках і дієприкметниках. Чергування форми вираження займенникового афікса, як і інші «зміни літер», Д. Кляйн пояснює «милозвучністю» — інакше кажучи, евфонічно. §2. Особливе місце в історії дослідження чергувань голосних у литовській мові посідає Август Шляйхер. Він був першим дослідником, який не лише охопив і описав усе розмаїття коренів литовської мови, а й науково обґрунтував місце зміни вокалізму в загальній системі розвитку звуків праіндоєвропейської мови. У першому, фонетичному, розділі «Граматики литовської мови» (Litauische Grammatik) 1856 року докладно описано закони голосних. Важливо, що цей учений, як 1 Позначеними літерами Д. Кляйн називає літери перед кінцевим u. 2 Д. Кляйн розуміє співвідношення форм дієслівних часів інакше, ніж це прийнято нині. За його словами, усі часи «безпосередньо» або «опосередковано» виводяться з теперішнього часу дійсного способу (див. Kleinas 1957: 479). 3 pats pabrėžia (žr. Schleicher 1856: 34), aiškiai skiria tuos dėsnius, pagal kuriuos balsiai keičiasi žodžių daryboje ir kaityboje, nuo garsų sandūros dėsnių. Pirmieji kitimai sudarą sistemą, kuri lyginamojoje indoeuropiečių kalbotyroje vadinama balsių kaitos laipsniais. Anot A. Schleicherio, lietuvių kalbos balsiai kitę silpnėjimo (vocalschwächung) ir stiprėjimo (vocalsteigerung) būdu. Pastarojo skiriamos dvi pakopos, atitinkančios iš indų kalbų gramatikų žinomus guṇo ir vṛddhio reiškinius. Kaip ir lyginamosiose germanų kalbų gramatikose, jis skiria tris balsių klases, arba eiles, kurių pagrindiniai balsiai esą a, i, u. Šie balsiai ir jų atbalsiai, anot jo, sudarą balsių kaitos sistemą (žr. Schleicher 1856: 62). Pavyzdžiui, a-eilės vokalizmo žodžiai susidarę, iš vienos pusės, pakitus pagrindiniam balsiui a į o („steigerung“), iš kitos pusės, susilpnėjus („schwachung“) pagrindiniam balsiui, atsiradę variantai su e (arba pailgintu ė), i (pailgintu ī): virti, svyruoti, sverti, svėriau, svarstyti. Atskirai minima, kad kartais šioje eilėje gali atsirasti u (tampyti, tempti – įtumpas). Загалом найбільше наведено слів a-ряду (понад 80); серед них окремо виділено слова типу bredu: braid(y)ti, що свідчать про змішування з i-рядом. Члени чергування голосних i-ряду наведені в такому порядку: i(y), e (=ie), ai (dygti, diegas, daiginti); чергування u-ряду утворюють такі члени: u(ū), u (=uo), au, іноді av, ov (krūva³, krauti, kroviau). А. Шляйхер спирається переважно на праці Фердинанда Нессельмана та Костянтина Сирвідаса. В окремих місцях наведено діалектні слова або слова з інших індоєвропейських мов. Позицію основного голосного іноді показано не цілим словом, а лише коренем. Завдяки цьому можна зрозуміти, що в минулому слово з таким вокалізмом мало існувати; наприклад, у ряду слова ėd-mi у позиції вокалізму a наведено лише корінь ad-; для слова slėgti — корінь slag-, для слова rėkti — корінь rak-, а stogas представлено коренем stag-. Досить докладний список спільнокореневих слів, наведений А. Шляйхером, особливо цінний для сучасних дослідників у багатьох аспектах. Групуючи спільнокореневі слова, він помилився лише в окремих випадках; наприклад, до слова mirti він безпідставно долучає запозичення зі слов’янських мов morai «ноші на похороні», до dievas — запозичення dyvas, а також пов’язує gardus зі словом gerti (див. Sabaliauskas 1979: 68). А. Шляйхер дійшов висновку, що велике розмаїття голосних у литовській мові, як і в інших мовах, не є первісним: більше первісних рис збереглося в u-ряді, який і в литовській мові складається лише з трьох членів; новизну i-ряду засвідчує наявність у ньому окремих ie ir ei, а найбільше від первісного вигляду відійшов a-ряд (див. Schleicher 1856: 62). Як уже зазначалося, А. Шляйхер чітко підкреслював, що звукові закони бувають двох типів. За його словами, відповідно до розглянутих вище законів звуки змінюються у словотворі та словозміні. Тому варіювання кореневого вокалізму не залишилося поза його увагою, і 3 У прикладах А. Шляйхера в словах krūva, šūvis, lūžti та інших коренях із довгим голосним написано u. Він писав ū лише у формах теперішнього часу, які мали інфікс n (grūvu, pražūvu, kliūvu). 4 в іншому, присвяченому словотвору, розділі. Тут чергування голосних докладніше вже не розглядаються4, однак корені з іншим вокалізмом, наведені поряд із похідними, свідчать про те, що вчений помітив чергування голосних, яке бере участь у словотворі разом із суфіксами. Втім, не зовсім зрозуміло, на якому принципі ґрунтується А. Шлейхер, указуючи голосний виділених коренів у переліку похідних, наприклад: žiema – Vžim⁵, Laima – Vlam, atlaida – Vlid, atviras – Vvar, senas – Vsan, kreivas – Vkriv, pilis – Vpal, kova – Vku. Схоже, що найчастіше вказано основний член відповідного чергування голосних, який для А. Шлейхера, як і для індійських граматистів, був ступенем редукції. Наводячи приклади похідних певного типу, він побіжно, іноді окремо згадує чергування голосних — уже як очевидний факт фонетики. Наприклад, зазначено, що під час творення іменників із суфіксом -a кореневий голосний часто посилюється, а не слабшає: sargas, dagas, kvapas, takas, tvanas, maras, svaras тощо (Schleicher 1856: 102). Докладна класифікація первинних литовських дієслів, подана в Gramatikoje6 А. Шлейхера, також ґрунтується на відмінностях у вираженні кореня (або загалом основи). Основою поділу на класи є особливості теперішнього часу, наприклад, подовжений або змінений кореневий голосний (II клас), носовий приголосний у теперішньому часі (I клас) тощо. Дієслово описується з огляду на систему чергувань вокалізму: зазначається, який ступінь чергування представляють дієслова відповідного класу (див. Schleicher 1856: 234-254). По суті, класифікація дієслів А. Шлейхера використовується й у сучасних граматиках. §3. Типологічна класифікація структури кореня литовських слів, створена А. Шлейхером, безперечно, посіла важливе місце в індоєвропейському мовознавстві. В історії граматик балтійських мов це питання вперше було розглянуто науково, тому в працях пізніших балтистів уже спираються на теорію Шлейхера. Опис чергувань голосних у граматиці Фрідріха Куршайтіса, виданій 1876 року (Grammatik der litauischen Sprache), майже не відрізняється від теорії А. Шлейхера. Однак Ф. Куршайтіс розглядає чергування голосних не у фонетичному розділі (там лише згадано ступені чергування голосних, характерні для санскриту), а у вступному розділі про словотвір. Цим ніби виражається позиція, що чергування голосних слід вважати частиною словотвору. На те, що Ф. Куршайтіс спирався на дослідження чергувань голосних А. Шлейхера, указують ті самі приклади, а іноді й прямі посилання на згадану працю (пор. Kurschat 1876: 80–82). §4. 1884 року вийшла праця Августа Лескіна Der Ablaut der Wurzelsilben im Litauischen (див. Leskien 1884). Як він сам зазначає у вступі, опис рядів чергувань голосних не мав на меті підтримати або спростувати наявні на той час індогерманські мов- 4 Сам А. Шлейхер наголошував, що у розділі про словотвір це подано не докладно, а лише «що трапилося під руку» (Schleicher 1856: 102). 5 Цим математичним символом А. Шлейхер позначав корінь в описі похідних. 6 Lietuvių kalbos veiksmažodžių klasifikacija jau buvo pateikta ankstesniame, 1853m. išspausdintame, A. Schleicherio darbe Lituanica. Tačiau Gramatikoje ji išsamesnė. 5 теорій вокалізму. За А. Лескєном, він виник як допоміжний засіб для дослідження вокалізму слов’янських мов. А. Лескєн зазначає, що приклади зібрано зі словника Ф. Нессельмана, але згодом їх доповнено матеріалом, зібраним ним самим не лише з литовської, а й з латиської мови. На відміну від попередніх дослідників, А. Лескєн розрізняє п’ять рядів чергування голосних: I. i y(ī) ē ei(ej) ej ai(aj) II. u ū ū au ov III. a) i y (=ī) e ē ą o (=ā) b) e ē ą o (=ā) IV. ė a o (=ā) V. a o (=ā) (див. Leskien 1884: 268–269). Традиційне розрізнення трьох рядів чергування голосних не було випадковим. Це абстрагована схема закону чергування голосних у споріднених словах. Система, запропонована А. Лескєном, не є досконалішою — це лише більш обґрунтована реалізація. По суті, ряди III, IV і V відповідають a-ряду системи А. Шляйхера. Їх розмежовано з огляду на те, що можливості чергування реалізуються неоднаково в коренях відповідного типу. Наприклад, четвертий і п’ятий ряди репрезентують слова, по суті, з однаковим вокалізмом, лише чергування п’ятого ряду ілюстровано коренями, що не мають варіанта з ė (ariu: orė, blaškai: bloškiau, privalau: prievolė). Третій ряд, за А. Лескєном, неоднорідний: він розрізняє ряди III a (bildu: beldžiu: baldas) і III b (degu: nuodegulis: dagas: ato-dogei), хоча сам вступ стверджує, що ці ряди тісно пов’язані й можуть бути об’єднані в один (див. Leskien 1884: 268). Такий поділ на ряди, можливо, лише інформативніший: за ним краще можна судити про продуктивність типів чергувань. Загалом помітне прагнення А. Лескєна знайти якомога більше альтернантів кожного кореня, тобто показати всі ступені чергування голосних у кожному корені. Дуже часто, якщо литовського слова не знаходилося, чергування ілюстрували словами латиської мови (іноді лише ними); наприклад, вокалізм ie: ai, i: ī ілюструється лат. kniebju: knaipīt, miju: miju (див. Leskien 1884: 138). Такий добір прикладів іноді дещо спотворює реальну картину функціонування чергувань голосних у литовській мові. Семантичний зв’язок деяких слів, які вважаються спорідненими за коренем, синхронно навряд чи можна було помітити (наприклад: diržti: diržas: daržas (с. 324); galas: gelti (с. 325); tiltas: patalas: toli (с. 349), тому дослідження А. Лескєна точніше було б вважати діахронічним7. У другій частині праці показано поширення чергувань у різних підсистемах литовської мови. Вона також складається переважно з покажчиків дуже докладно класифікованих прикладів із короткими коментарями. 7 А. Лескєн опублікував чимало нових правильних етимологічних зіставлень (див. Sabaliauskas 1979: 74), проте через нехтування семантикою (пор. також лат. didels – la. didit («пісня») його розуміння ідентифікації коренів не можна вважати синхронним. 6 Праця А. Лескієна Der Ablaut der Wurzelsilben im Litauischen багато років була єдиною працею, цілком присвяченою окремому питанню історичної граматики литовської мови — чергуванню голосних, і мала велике значення для всіх дослідників, мабуть, не стільки завдяки теоретичним засадам праці, скільки завдяки багатому ілюстративному матеріалу. §5. Граматики А. Шлейхера та Ф. Куршайтіса, безперечно, заклали теоретичні основи праць Антанаса Баранаускаса й Казімераса Яунюса, написаних із навчальною метою. Лекції А. Баранаускаса, прочитані в духовній семінарії, без його відома було видано під назвою Kalbomokslio lietuviškos kalbos. У другій частині Kalbomokslio, що має назву «Žodžugis», є розділ про «перетворення» голосних. А. Баранаускас розрізняє три «основні» голосні a, i, u, від яких, за його словами, «походять усі інші». А. Баранаускас пояснює: «основний a, слабнучи, стає e, а слабнучи ще більше, стає i, а посилюючись⁸ — i a, o» (так само пояснюються й інші «перетворення») (див. Baranauskas 1896: 9). Узагальнюючи закономірність чергувань, він також подає три ряди голосних. «Від трьох основних голосних походять три ряди голосних, дифтонгів і носових голосних: 1-й ряд a e, i, y, ė, ā, o — — — ia, io ę, į, — ą, ią 2-й ряд i i, y, ė, ei, ai i, — — — — — — iai 3-й ряд u u, ū, au, av, ov iu, iū, iau ų, ių» (див. Baranauskas 1896: 10–11). У поясненні А. Баранаускаса дуже відчутний вплив А. Шлейхера: запозичено не лише модель рядів чергування, а й спосіб пояснення. Наводячи приклади, що ілюструють ряди, А. Баранаускас повторює деякі неточні зіставлення коренів, зроблені А. Шлейхером, наприклад, славізм morai подається разом зі словами з коренем mirti. Kitame A. Baranausko darbe Zamietki o litovskom jazyke i slovare (Baranovskij 1898) balsių kaita aiškinama daug plačiau. Jis kalba apie dvejopus, t. y. etimologinius ir fonetinius procesus, vykstančius žodžių sudedamosiose dalyse. Fonetiniais procesais vadina tarmių fonetikos skirtybes, o etimologiniais procesais – žodžių daryboje ir kaityboje atsirandančius skirtumus. Kaip A. Baranauskas pats nurodo, jis iš esmės pateikia A. Schleicherio teoriją. Terminai taip pat rodo sekimą A. Schleicheriu: vartojami vokiškų terminų rusiški 8 Тут цитати не відтворено відповідно до правопису Kalbomokslio (як і далі — граматикі К. Яунюса); наприклад, у Kalbomokslyje писали stėbjasi. 7 pakaitalai: oslabenie, količestvennoe uveličenie, podjom (žr. Baranovskij 1898: 10 ir kt.). Відмінності у вираженні закінчень А. Баранаускас також описує, спираючись на модель трьох рядів голосних. Однак, розглядаючи вираження закінчень, він не завжди погоджується з А. Шлейхером. Спираючись на власне (аникщяйське) мовлення, він розрізняв голосні трьох довгот і критикував А. Шлейхера за те, що той цього не робив (див. Baranovskij 1898: 18). §6. Як відомо, курс литовської мови, який читав А. Баранаускас, слухав і К. Яунюс, що навчався в семінарії у 1871–1875 роках. Пізніше, в останнє десятиліття століття, майже одночасно з працями А. Баранаускаса, побачив світ власний Lietuviškas kalbomokslis К. Яунюса (1897). Це була гектографована праця, яка, по суті, без змін, у редакції К. Бюги вийшла 1911 року під назвою Lietuvių kalbos gramatika. Безперечно, К. Яунюс спирався не лише на лекції А. Баранаускаса, а й на опубліковані граматики. У розділі про діалекти він сам чітко зазначив, що зберігає «добрі речі» А. Шлейхера та Ф. Куршайтіса, але не переймає їхніх «помилок і дурниць» (див. Jaunius 1911: 27). Однією з «дурниць» А. Шлейхера К. Яунюс назвав розрізнення «напівдовгих» голосних із висхідним і спадним наголосом. Натомість про Ф. Куршайтіса в цьому аспекті він відгукнувся схвально: «Куршайтіс, справжній литовець, краще зрозумів литовський наголос і литовський спосіб вимови, тому в його працях немає покалічених слів». Але К. Яунюс дорікав Ф. Куршайтісу за те, що той змішав uo з o, ie з ė (див. Jaunius 1911: 27, 28). У розділі «Наука про склади»10 К. Яунюс описує «чергування» голосних у походженні слів. Основними членами рядів вважаються a, ie ir au. Останні, очевидно, здавалися К. Яунюсу інформативнішими за i ir u, якими зазвичай позначали другий і третій ряди (i ir u можуть траплятися і в коренях із вокалізмом a). Ось один із «законів» чергування голосних К. Яунюса: «Якщо якесь слово має голосний a у своєму корені, інші його споріднені слова можуть мати e, ē, i, y, o, u, uo, ū, але не матимуть ні ie, ні au» (Jaunius 1911: 38). Він стверджує, що «найчастіше з усього ряду можна знайти лише два-три члени, тому найдоцільніше a — розділити ряд на чотири підряди» (Jaunius 1911: 39). (Можливо, на такий поділ вплинув опис чергування голосних А. Лескієна, хоча посилань на працю А. Лескієна немає11.) Ряд a він поділив на «підряди» a, ē, o, uo. Серед прикладів, що ілюструють ці «підряди», особливо uo, є слова, корені яких навряд чи можна вважати коренями з вокалізмом a, наприклад: duoti, pulti, puoliau, gulėti, guolis, а також juosti, juosta. Вони радше репрезентують u, тобто ряд au у моделі Яунюса, а не ряд a. 9 Apie tai savo darbe yra užsiminęs ir A. Baranauskas (žr. Baranovskij 1898: 9). 10 За словами дослідника лінгвістичної термінології Антанаса Балашайтіса, К. Яунюс першим назвав фонетичні явища їхньою справжньою назвою — «tarsnymokslis», тобто наукою про вимову, хоча на початку своєї діяльності К. Яунюс називав звук інакше — «гасіс» (див. Balašaitis 1961: 184, 186). 11 Про те, що К. Яунюс був обізнаний із працями А. Леськена, свідчать примітки й бібліографічні посилання в інших його працях (див. Drotvinas, Grinaveckis 1970: 99, 138 та ін.). 8 Можна засумніватися й у деяких інших словах, наведених на доказ існування підрядів вокалізму, про які йдеться, наприклад у підряді o, який, серед іншого, ілюструють слова bažmas «безліч, сила-силенна», buožė, bužulas «ґуля», «великий вузол», які пов’язують зі словом bokštas. Такий зв’язок сумнівний (пор. польське baszta). Не всі слова, наведені К. Яунюсом як приклади вокалізму певного ряду, можна пов’язати навіть етимологічно. До слів того самого кореня (з вокалізмом ряду a) він відносив rimstu, rymai, remiu, rèmiau, ramus, ramentas, romus, romyti ir rūmai. Імовірно, спираючись на те, що російське слово pokoi («спокій, тиша») мало також значення «кімната», він пропонує за значенням порівнювати rūmus12 (лат. palacium) з російськими pokoi, počit «померти, заснути». Це один із необґрунтованих етимологічних зв’язків К. Яунюса. Оцінюючи такі зв’язки, історики мови зазначали, що К. Яунюс, будучи мовознавцем-самоучкою, часом блукав манівцями порівняльного мовознавства, а підґрунтям цих блукань було прагнення вивести семантично споріднені, але відмінні за вокалізмом, а іноді й за консонантизмом форми слів з однієї вихідної форми, пояснюючи їх законами звукового розвитку, які він сам вигадував (див. Zinkevičius, Kabelka 1958: 23). К. Яунюс говорить також про «перехід з одного ряду голосних до іншого», тобто про змішування рядів. Це явище він порівнює зі змішуванням словозмінних форм («відмінюванням») і називає «зближенням слів». На його думку, «за законами людського розуму два ряди змішуються, якщо в одному з’являється кілька таких самих членів, як і в другому» (Jaunius 1911: 39). За словами К. Яунюса, люди шляхом такого зближення можуть переводити корені слів з одного ряду до іншого, і так утворюється слово з таким коренем, форма якого «зовсім не відповідає» іншим словам цього кореня (див. Jaunius 1911: 40). К. Яунюс не приділяв особливої уваги словотвору, тому важко сказати, як він оцінював роль чергування голосних у словотворенні. Однак чимало згадок про чергування можна знайти в розділі «Відмінювання дієслів» (тобто словозміни). Порівнюючи голосні основ, він називає їхні відмінності термінами, звичними для описів чергування голосних: «голосний вищого ступеня», «слабший голосний», «сильніший голосний». §7. Порівняння опису чергування голосних К. Яунюса з працями інших дослідників показує, що загалом К. Яунюс дотримується теорії чергування голосних А. Шлейхера, але формулює закономірності по-своєму. Запропонована складніша модель системи чергувань голосних (поділ рядів на підряди) може бути результатом його власних міркувань, хоча на неї могли вплинути й праці А. Леськена. З іншого боку, можна й не шукати, чим опис чергування голосних К. Яунюса відрізняється від попередніх описів і що він додав чи виправив у своїх попередників. Можна згадати зовсім інше — те, на чому наголошував Юозас Тумас-Вайжган- 12 Етимологи стверджують, що слово rūmas слід пов’язувати з лат. rūs, rūris «село, маєток» (див. Sabaliauskas 1990: 265). 9 так: коли Янюс провів їх через якісь «чергування, ступені, зникнення чи зміни», їм стало зрозуміло, як окремі люди, полюбивши щось, можуть зрушити ним половину світу (див. Tumas 1916: 3). LITERATŪRA Balašaitis A. 1961: Lietuvių kalbos fonetikos terminai. – LTSR MA darbai, serija A. 1, 183–206. Baranauskas A. 1896: Kalbomokslis lietuviškos kalbos, išdūtas per LL, Tilžė. Baranovskij A. 1898: Барановский А. Заметки о литовском языке и словаре, Санктпетербург. Drotvinas V., Grinaveckis V. 1970: Kalbininkas Kazimieras Jaunius, Vilnius. Jaunius K. 1911: Lietuvių kalbos gramatika, Peterburgas. Kleinas D. 1957: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, ats red. J. Kruopas, Vilnius. Kurschat F. 1876: Grammatik der litauischen Sprache, Halle. Leskien A. 1884: Der Ablaut der Wurzelsilben im Litauischen, Leipzig. Sabaliauskas A. 1979: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija, iki 1940 m., Vilnius. Sabaliauskas A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius. Schleicher A. 1856: Lituaische Grammatik, Prag. Tumas J. 1916: [K. Jauniaus lietuvių kalbos gramatikos rec.] – Lietuvių balsas 69(98), 3. Zinkevičius Z., Kabelka J. 1958: Kazimieras Būga. – Rinktiniai raštai 1. Vilnius, 13–100. THE DESCRIPTION OF VOWEL ALTERNATIONS FROM AUGUST SCHLEICHER TO KAZIMIERAS JAUNIUS Summary August Schleicher occupies an exceptional place in the history of the investigation of Lithuanian vowel alternations. The authors of subsequent grammars of Lithuanian who dealt with vowel alternations could be said to be his followers. Kazimieras Jaunius, for example, basically adhered to Schleicher’s theory though he formulated the rules of vowel alternation in an original way. Jaunius presented a complex model of the system of vowel alternations, with the series of alternating vowels further divided into subseries. This system could have been devised on the basis of some considerations of his own. On the other hand, it could also have been influenced by A. Leskien’s works, which were undoubtedly known to Jaunius. Gražina AKELAITIENĖ Vilniaus pedagoginis universitetas Ševčenkos g. 31 LT-2009 Vilnius, Lietuva El. paštas [email protected] Gauta 2000 02 07 10