Atributinė frazė su derinamuoju komponentu Kiprijono Lukausko „Pamoksluose“

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLV (2001), 151–178 Атрибутивна фраза з узгоджуваним компонентом у «Pamoksluose» Кипріяна Лукаускаса VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ Vytauto Didžiojo universitetas Дослідження порядку слів у іменникових словосполученнях з узгоджуваними означеннями (прикметниками, числівниками, займенниками та дієприкметниками) у «Pamoksluose» Лукаускаса показує, що XVIII століття було періодом продовження й закріплення принципів структури словосполучення, сформованих у XVI–XVII століттях. Вибір моделей порядку слів має краще обґрунтування, ніж у попередніх релігійних текстах, а варіативність менша, ніж у проповідях Бреткунаса й Сірвідаса. Постпозиція прикметника часто трапляється в релігійній термінології, де порядок слів у мовах-джерелах часто зберігається з огляду на канонічний характер відповідних текстів. Зрештою такий порядок слів став нормою в релігійних текстах. Узгоджувані означення як у препозиції, так і в постпозиції можуть мати контрастний наголос. Текст «Pamokslai» відображає процес поширення прикметників на -iškas, -inis та -ingas, які починають конкурувати з родовими відмінками іменників. Розірвані іменникові словосполучення, у яких означення відокремлені від головного слова, є характерною рисою цього тексту та східного різновиду писемної мови загалом. 1. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ1 1.1. XVIII століття часто схильні оминати або ігнорувати не лише історики, а й мовознавці, адже цей етап розвитку Литви не вважають престижним чи цікавим для дослідження ані з політичного, ані з культурного погляду. Аналізуючи граматичну структуру писемної литовської мови, її лексику, діалектні та інші особливості, ми передусім спираємося на визнані мовні пам’ятки першої половини XVI–XVII ст. (Бреткунаса, Дауґши, Сірвідаса та ін.), а далі зазвичай одразу перестрибуємо до XIX століття, залишаючи осторонь півторастолітній період, який, по суті, мав стати етапом стабілізації норм писемної мови, кодифікованих у першій половині XVI–XVII ст. У литовському мовознавстві й досі поширене уявлення, що мова XVIII ст. — це макаронічна мова, зіпсована порівняно з литовською мовою, зафіксованою у давніх писемних пам’ятках XVI–XVII ст. (Palionis 1995: 112–114; 164; Zinkevičius 1990: 15; 35; Jonikas 1987: 126). Це традиційне уявлення ґрунтується насамперед на аналізі лексики мови писемних текстів XVIII ст. Щоправда, у новіших працях цей погляд уже намагаються принаймні частково скоригувати: дедалі частіше стверджують, що без дослідження граматичної будови мови цього періоду — морфології та синтаксису — традиційні твердження про погане знання мови авторами католицьких писемних текстів, 1Дякую Литовському фонду, стипендіальному фонду Бронюса Вшкеліса та професорові Вільяму Шмалстігу за можливість попрацювати в Університеті штату Пенсильванія й зміцнити теоретичне підґрунтя цієї статті та майбутньої книжки. 152 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ rašomosios kalbos degradavimą atrodo gana vienpusiški (Karaciejaus 1998: 134–138; 2000: 24–26). Išsamesnė kai kurių XVIII a. rašto paminklų leksikos analizė taip pat verčia šiek tiek keisti tradicinę nuostatą apie polonizmų gausą to laikotarpio rašomojoje kalboje (Girdėnis 1998: 8–12). Не лише традиційне негативне ставлення до текстів XVIII століття зумовило їхню непопулярність: з погляду формування писемної мови та її розвитку цей період можна вважати відносно спокійним. Цілком природно, що мовознавці схильні зосереджувати увагу на перших писемних пам’ятках і зафіксованому в них стані власної мови. Пізніше, у текстах XIX ст., вони вже беруться шукати витоки нашої літературної мови. Отже, мова XVIII століття ніби опиняється осторонь через те, що не було помічено виразніших змін суспільного статусу литовської мови й не зафіксовано істотного повороту в розвитку її структури. Ще 1976 року Юргіс Лебедіс писав, що цей період розвитку писемної мови майже винятково трактують негативно — як «цілу чорну пляму, як безперервний період занепаду й деградації літературної мови» (Lebedys 1976: 17). На його думку, «таке суцільно негативне трактування тривалого періоду навряд чи можна виправдати з методологічного погляду»: мова писемних текстів залежить від тогочасних суспільних поглядів на мову, мовного смаку суспільства та призначення текстів і є відображенням тогочасних суспільних і культурних умов (Lebedys 1976: 17–18). Юозас Карацейюс наголошує, що неможливо скласти послідовну картину розвитку мови, відкинувши період тривалістю майже півтора століття й не пов’язавши його з мовою попередніх писемних текстів (Karaciejus 1998: 135–138). У ставленні до мови писемних текстів XVIII ст. він убачає кілька непослідовностей: (a) уникають говорити про тяглість попередньої традиції релігійних текстів; (b) переважає апріорна негативна оцінка мови писемних текстів XVIII ст.; (c) цю мову здебільшого досліджують, не зважаючи на суспільні й культурні умови того часу; (d) висновок про занепад мови писемних текстів розглядуваного періоду ґрунтують на аналізі лексики, а не граматичної будови (морфології та синтаксису). У цій статті буде розглянуто лише невеликий фрагмент синтаксису мови писемних текстів XVIII ст. — атрибутивну фразу з узгоджуваним компонентом у «Pamoksluose» Лукаускаса. 1.2. Порядок компонентів різних атрибутивних сполук у давній литовській мові (у писемних текстах XVI–XVII ст.) уже досить докладно досліджено (див. Vasiliauskienė 1994; 1995; 1997; 1998), визначено найхарактерніші структурні моделі цих сполук, проте подальший розвиток структури атрибутивної фрази досі зовсім не аналізували; не досліджували ані тяглості особливостей, зафіксованих у текстах XVI–XVII ст., ані зародження будь-яких новацій у писемній мові XVIII та XIX ст. Хоча, як уже зазначалося, мову писемних текстів XVIII ст. загалом оцінюють негативно, дослідники все ж схильні визнавати, що й у цей період було створено тексти, написані порівняно доброю мовою. До таких зараховують «Pamokslai» Лукаускаса, які, імовірно, позитивно вплинули б на мову релігійних текстів того часу, якби їх було видано. У цій праці трапляються зародки термінології різних галузей (права, медицини), а також слова, вживані в давніх писемних текстах (Lebedys 1976: 40); з огляду на всі згадані тут особливості збірка проповідей Лукаускаса видається найпридатнішою для дослідження структури атрибутивної фрази. 1.3. Про автора цієї праці відомо небагато. Вважають, що він походив із Жемайтії, але більшу частину життя провів у Східній Литві, у Трошкунах. За словами Кара- ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 153 …цією, написання цих проповідей близьке до східного варіанта писемної мови першої половини XVII ст. Проповідей мова не є однорідною: Лукаускас писав аукштайтською, але тут трапляються також жемайтійські форми (Karaciejus 1996: 19–20). Пунктуація в цій збірці проповідей дуже варіює. Обрані принципи пунктуації, а можливо, і не цілком послідовне, зрозуміле, мабуть, лише самому авторові їх застосування роблять неясними межі словосполучень і частин складних речень та стають однією з причин двозначностей, що виникають у тексті, пор.: Зневіра щодо спасіння, ніщо інше, як тільки втрата надії, отримання вічного блага, на яке, коли сподіваємося, то це нашою волею погоджується з тим і стає гріхом зневіри 52. Так чинить той, хто ображається, скаржачись на власну душу, і видає себе самого декретом, власним звинуваченням 77. Це є таке затьмарення й навіювання такої омани, що людина, не докладаючи жодних зусиль, робить усе, до чого її спонукають 84. Нерідко двозначними бувають і зв’язки означень в атрибутивних конструкціях, особливо в тих випадках, коли їх кілька зосереджується в одному місці, наприклад: Це є перша та найважливіша річ, і обов’язок кожного християнина 25. Маючи змогу зцілити одним словом або доторком своєї руки, він не зробив цього, а відвів його вбік, торкнувся його вух своїми пальцями, плюнув і торкнувся його язика 65. ...бо жодна волосина з його голови не впаде для вас 69. З цих заповідей ясно дається зрозуміти, що Господь Бог наш не лише забороняє, але й виразно наказує вживати Свого Імені як свідчення без будь-якої потреби... 82. Жвакєногам моїм слово твоєБоже 26. Зміст тексту й сукупність синтаксичних зв’язків у реченні можуть допомогти встановити, як вони пов’язані між собою, однак через варіативність порядку слів залишаються й неясні випадки. Лукаускас по-різному пише закінчення родового відмінка однини (1) та називного відмінка множини (2) іменників a-основи (пор. Karaciejus 1996: 19). Можливо, таким чином автор прагнув уникнути збігу відмінкових форм часто вживаних іменників. Родовый відмінок однини найчастіше має закінчення -os, а називний відмінок множини — -as, однак трапляються також випадки непослідовності чи змішування, пор.: (1) ніякої користі 35; до Артикула Віри 42; тієї істини 40; тієї карти 67; тієї палиці; але збереження здоров’я 34; добра воля 26; (2) ті істини 45; ті Церемонії 64; такі Вовги 62; невинні душі 46; але ті дні 116. Закінчення згаданих іменників, а також займенників чи прикметників, ужитих разом із ними, можуть не збігатися. Синкретизм двох або кількох відмінків — ще одне джерело двозначності цього тексту проповідей. При написанні -as іменників a-основи у називному відмінку множини можна уникнути збігу з родовим відмінком однини, однак у такому разі називний відмінок множини (1) починає збігатися із знахідним (2): (1)...але кожна неділя є щорічним святом і є святими Божими днями, які особливо мають 154 | V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė був прикрашений на його честь 96. Такий акт є негідним, бо є тяжкою образою Бога... 109. (2) Тоді не може бути більшої й милішої Богові честі, ніж коли через священничі руки приносимо Йому в жертву Його Єдинородного Сина 101. Не забороняй незнайомій жінці, особливо тоді, коли слизько або переправа небезпечна 108. ...бо й самі погани, не знаючи про те Воскресіння, із самого світла розуму, на пошану правдивого Бога свого, справжні дні не освячують прогулянками 96. Вилучивши ті місця, де здійснюють суд над відьмами (як кажуть) за тяжкі злочини, за огидні вчинки, про які... 113. 1.4. Базу даних статті становить 1541 атрибутивна сполука з узгодженим означенням, відібрана з десяти проповідей Lukausko (KL 23–118). Місце числівникового означення щодо іменника розглянуто на основі 75 сполук, займенникового — 767, прикметникового — 552, дієприкметникового — 147 (див. таблицю 1), а також проаналізовано випадки неконтактної позиції узгоджених означень. ТАБЛИЦЯ 1. ПОЗИЦІЯ УЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ Означення Загальна кількість PR PO кількість% кількість% Числівникове 75 68 90,7 7 9,3 Займенникове 767 722 94,1 45 5,9 Прикметникове 552 316 57,2 236 42,8 Дієприкметникове 147 81 55,1 66 44,9 2. ЧИСЛІВНИК 2.1. Числівник як узгоджене означення трапляється нечасто — у десяти проповідях було виявлено 75 таких випадків. Для абсолютної більшості з них характерна препозиція — 90,7%: Присягати на першу правду не є нічим поганим 83. Якщо тоді тим переданням вірять самі дисиденти, то чому не іншим? Наприклад, що є Церква, що є Сім Таїнств, що є Відпусти... 42. Шість днів працюватимеш і робитимеш усі свої справи, а сьомий день є Субота, тобто спочинок Господа Бога твого... 108. Якщо порівняти цей текст Pamokslų із виданими в першій половині XVII ст. написаними східним варіантом мови Sirvydo Punktai sakymų, якихось виразніших відмінностей не помітно (див. ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 155 Vasiliauskienė 1995: 126). Skaitvardžio prepozicija dominuoja abiejuose pamokslų rinkiniuose. Tačiau retokai pasitaikančios skaitvardžio postpozicijos motyvai Lukausko Pamokslų tekste akivaizdesni negu Punktuose sakymų. Kai skaitvardis pasakomas po daiktavardžio, tai Pamoksluose visada iškeliama, akcentuojama kiekybė, toks postpozicinis skaitvardis dažnai turi ir kontrasto kirtį. Panašų efektą dabartinėje lietuvių kalboje, matyt, būtų galima pasiekti šalia postpozicinio skaitvardžio vartojant įvairias dalelytes, pvz., tik, dar, jau: Як після тієї Сповіді поклянешся безоплатно, дай за ту першу присягу жебракові одну монету.Як удруге — дай дві монети 87. Тепер третього дня приходить туди на пораду, аж поки ввійдеш у звичку, і так живи... 112. Як учотверте, дай чотири, і так постійно повторюючи, сам собі одну монету віддай повністю, коли матимеш змогу 87. Чи, зрештою, можеш якусь обітницю виконати до кінця року, на один рік? 94. Вибраний уривок тексту не містить займенникових числівників. 2.2. Вартий уваги приклад, де числівник ужито постпозиційно після власного імені, наприклад: Маємо такий приклад: автор, що навів це свідчення віри, — Еней Сильвій, а згодом названий Папою Пій Другий 106. Таке розташування числівника є нормою і в сучасній литовській мові, наприклад, Петрас Перший, Людвік Чотирнадцятий тощо, однак про це не знайдемо згадки в жодній граматиці, очевидно, тому, що майже завжди тут пишемо цифру, а не слово. 2.3. З усіх числівників після означуваного іменника найчастіше вживається один (4 випадки): Зрештою, можна собі пообіцяти якийсь піст на один рік або на пів року... 94. Таку невизначеність його позиції порівняно з іншими числівниками можна було б пояснити тим, що ця лексема в тексті може виступати не лише числівником, а й прикметником або займенником, а позиція останніх, особливо прикметників, щодо іменника схильна до більшої варіативності. 3. ЗАЙМЕННИК 3.1. Будучи, як і числівник, абстрактною та необразною частиною мови, займенник має не лише визначену кількість лексем, а й фіксовану позицію щодо іменника. Pamoksluose він найчастіше стоїть перед іменником (PR 94,1%; див. таблицю 1): За таку роботу покарає Бог того жінку, про яку пише священник Сегнер... 115....мехуоти ніколи не годиться, хоча, якби це було можливо, одним кидком усіх навернув би поганців до віри, усіх єретиків і відступників привів би до Бога, усіх 156 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ засуджених і чортів із пекла вивів... 27. У Святому Письмі та Євангеліях немає жодного слова й відтінку, якого не було б вимовлено Святим Духом... 70....сам постановив карати себе за кожне хитання або вимовлення присяги 87. Інші гріхи коли ображаємо Бога, ображаємо його або творіння, або речі — всупереч заповіді... 69. Порівняння частотності вживання самих займенників у Lukausko Pamoksluose та «Punktuose sakymų» виявило кілька відмінностей: Лаускас значно частіше за Сирвіда вживає займенники kitas, (ne)koks; у його тексті також часто трапляється займенник toks, проте рідше, ніж у проповідях Сирвіда, вживаються visas ir wisoks; цей займенник дуже рідкісний, а tutas трапляється лише один раз: Зневірся, адже щодо цього Свята прадавня книга... 52. Були у Старому Завіті такі Афери, через які люди втекли від Бога... 101–102. 3.2.1. Випадків постпозиції займенника у збірці Lukausko Pamokslų небагато. У ній, як і в SP чи BM, займенник, опинившись у енклітичній позиції, допомагає виокремити й сильніше наголосити іменник, що стоїть перед ним (1), або може бути пов’язаний із ним аппозитивним зв’язком (2): (1) Також під час Меси місіонери мають від своїх рабів визволених і знову навернених... 96. Коли шанобливість та, яку маємо віддати Богові, належить передусім до віри, бо саме тому Бог дає нам... 38–39. Так само має розуміти й про ігри всілякі, кожна гра — чи то в кості, чи в карти? 111.... бо коли хтось задля захисту своєї правди заговорив би, зізнаюся, що свідчу: моя слабкість, моя вада, перед людьми, що тут присутні; не присягав би... 74. Звідси походить звичка, що, коли хотіли б забути таку річ, не забуваємо... 84.... також таку обітницю таку міцну не було б 89. Заповіді дано ті, які нам або Бог, або Церква, або будь-яке Старшинство дає для дотримання і накладає на вас 27. (2) ... найприємніше — слухати Святу Месу, згадуючи Таїнства й Божі Страсті, бо це був намір самого Спасителя, коли під час останньої Вечері Він наказав апостолам... 106. Про одного лютеранського служителя, який відкрито поширював єресі, він мав такий сон 64. Відповідаю, кажучи всім, що перша заповідь є заборонною, друга — заборонною 26. Якщо тоді якийсь сам дисидент почне говорити про віру, найкраще й найдоречніше відповісти йому так 47. Atributinė frazė Luka usko Pamoksluose | 157 ТАБЛИЦЯ 2. ПОЗИЦІЯ ЗАЙМЕННИКОВИХ ОЗНАЧЕНЬ Займенник PR PO кільк. % кільк. % той 39 100 – – (не)будь-який 43 100 – – кожен 27 100 – – інший 42 95,5 2 4,5 (не)який 57 74 20 26 (не)котрий 8 88,9 1 11,1 сам 44 97,8 1 2,2 цей 2 100 – – цей 1 98,1 – – той 253 98,1 5 1,9 той самий 14 100 – – такий 104 90,4 11 9,6 деякий 1 100 – – один 24 85,7 4 14,3 (не)один 2 100 – – увесь 46 100 – – всілякий 14 93,3 1 6,7 другий 1 100 – – 3.2.2. Однак «Pamokslai» з усіх досліджених джерел насамперед вирізняються тим, що в них частіше, ніж в інших текстах релігійного характеру, постпозиційний займенник має контрастний наголос: ...і є те, що обіцяємо, маємо віддати тому, кому обіцяємо... 88. Гуслі й забабони бувають тоді, коли хтось користується й видобуває для такого, що притаманнеспособу й неможливо належно оплакувати... 60. 158 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ Пам’ятаймо, що цей день такий, який має бути присвячений на честь і славу Бога 109. Порівняймо вживання «toks» у препозиції та постпозиції в сусідніх реченнях: Коли хтось порушить такий піст, то вчинить лише один гріх, бо тих Божих заповідей є одна мета, а саме умертвити тіло. Навпаки, коли хтось порушить піст у такий день, а до того ще й був зв’язаний обітницею постити саме того дня, то вчинить два гріхи... 30. Наголошується також на постпозиційному родовому відмінку займенника tas, коли він замінює іменник: ...зв’язаний із виконанням того, на що присягнув 81....не зв’язаний із виконанням того, що без роздумів і розуміння обітницяв 93. 3.2.3. Із таблиці 2 видно, що частіша постпозиція властива лише двом займенникам: koks (26%) і toks (9,6%). Останній займенник у «Pamoksluose» досить часто має контрастний наголос, і лише зрідка його постпозиція зумовлена апозиційною чи енклітичною функцією в тексті. Місце займенника koks щодо іменника має специфічні особливості не лише в розглядуваній праці Lukausko, а й в інших текстах давніх писемних пам’яток (див. Vasiliauskienė 1995: 131). У Punktuose sakymų Sirvydo та Postilėje Bretkūno переважає постпозиція koks (SP 88,9%; BP₁ – перші 120 сторінок – 68%). Своїм уживанням він дуже виразно відрізняється від усіх інших займенників, які трапляються в цих проповідях. У Pamoksluose зберігається подібна традиція вживання цього займенника. Щоправда, лише в чверті випадків займенник koks стоїть тут після означуваного слова, але й така кількість різко контрастує з кількістю всіх інших займенників, ужитих у цьому тексті (див. табл. 2). У постпозиції займенник koks у всіх випадках підкреслює іменник, що стоїть перед ним, і часто допомагає послідовно чергувати в словосполученні наголошені й ненаголошені слова. Його постпозиція особливо часта наприкінці словосполучення (1) та в ланцюжку однорідних членів речення, коли автор Pamokslų прагне хоча б ненадовго перервати цей ланцюжок і зосередити більше уваги на тому чи іншому його компоненті (2): (1) Обітниця називається обіцянкою, даною Богові, бо коли обіцяємо якусь річ, зобов’язуємося перед Богом, що виконаємо ту річ, яку обіцяємо 88. Дитині, чи не пройшов повз ту річ чоловік якийсь? 78. Визнач собі якусь мету 93. Присяга (як уже сказано) — це призивання Божого імені на свідчення про якусь річ 79. (2) Буває іноді, що злі люди кидають, кладуть, закопують якісь вузли, мотузки або ще якісь речі, просочені отрутою… 59. Носити при собі будь-які предмети чи обереги, або якісь захисні знакизнаки, карти або вузлики, — чи належить це?.. 61. ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 159 Друга — це хвороба селезінки, яка буває й серед католиків, і то найчастіше, не лише в якомусь або в бідності й нужді, коли люди говорять через нестатки... 68. Як уже зазначалося, у деяких реченнях із цим постпозиційним займенником послідовно чергуються інформативні, значущі компоненти речення та неакцентовані слова або слова, вжиті енклітично: Позичивши тобі якусь річ, або загубивши її, чинить погано... 95. 3.3. Заперечна форма займенника koks, навпаки, вживається лише перед іменником. Спершу здалося, що таке вживання цього займенника може бути пов’язане з його прикметниковим значенням: одне зі значень nekoks — звичайний, невеликий. Однак такий випадок трапився лише один раз: Проте врешті-решт виявляється його смерть через якийсь поділ від Крові...100. Після повторного перегляду 11 прикладів із творів із займенником nekoks з’ясувалося, що він уживається не лише у значенні якийсь, а й замінює займенники не один, (ні)який, котрийсь: Так само заповіді є наче свічками відповідно до наших учинків, що показують нам, що нам належить робити, а чого не належить... 26. Не кажіть, що Бог забув про вас, бо Він не може забути про жодне створіння... 69. ...присягати не належить, і жодна влада не має права наказувати й веліти 75. Числівник antras Pamokslų у тексті міг набути значення займенника kitas «інший»: Матері доводилося не раз уночі вставати до дитини, що плакала, щоб заспокоїти її в тих сльозах... А про іншу матір, яка дочку свою втішає такими словами 72. 3.4. Займенник pats вирізняється серед інших займенників, уживаних препозиційно, підсилювальною функцією: він робить означуваний ним іменник значно виразнішим і помітнішим (Ambrazas 1994: 272). Таке вживання зближує його з частками. Підсилювальну функцію цього займенника нерідко підсилюють видільні частки ir, tiktai та уточнювальна частка dar (1). Pats досить часто вживається також поряд із власними назвами (2): (1) Це добрий сон... бо якщо хочеш, то й сам чорт міг би такі речі показати, показав би добре 64. ...з огляду на сам природний закон ми мали б відчувати належну шану до цього, адже навіть самі язичники, не знаючи про ту заповідь, із самого світла розуму... обходять справжній день, що припадає на це свято 96. І хоч ми можемо пообіцяти... і мусимо віддати річ, яку обіцяємо, тому, кому обіцяємо, однак присягати можемо лише самому Богові 88. 160 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ (2) Отже, дари Бога, бо Сам Бог щедро дарує нам ці дари зі своєї невичерпної любові... 38. Що Сам Христос сказав, коли в суботу зцілив висохлу руку людини... 116. 3.5. Займенники, що вживаються в препозиції, у «Проповідях» частіше мають контрастивний наголос, ніж в інших досліджених текстах релігійного характеру. Контрастивний наголос особливо властивий займеннику інший, який у тексті «Проповідей» протиставляється займенникам той, такий. Ці останні займенники також часто слугують засобом творення контрасту й допомагають тісніше поєднувати текст у цілісну єдність: Чому ж Бог тоді постав таким грізним і страшним? Не інша причина, а лише та, щоб цим способом пробудити в нас турботу про досконале виконання Його заповідей... 32. Таку надію мав би той... хто сподівався б на винагороду від Бога... Така надія була б... нерозумною... Тоді інша надія є та, що називається живою... 48–49. І той день називається днем Господнім. Інший день є для нас неосвяченим... 96. Тоді належить зробити так, щоб ми освячували не якийсь інший день, а саме той 99. Отже, це не інша жертва, а та, що приноситься під час кожної святої меси... 100. Інший — це почесний обіт, який дають публічно. І такі обіти дають монахи лише тоді, коли приносять обіт Богові під час монашого постригу. 91. ...а вони кажуть, що неодмінно треба такої особи шукати, яка б це засвідчила 59. Препозиційний займенник такий дуже часто виступає корелятивним словом у складнопідрядному реченні, а також виконує функцію зв’язування частин (конектора): Помічений такий випадок, який спонукає тебе до добра 92. Треба знати, що такі голови, які розмірковують, мають подвійне страждання... 103. І так само той... може так себе засмутити, може такі здібності набути, щоб вистачило на тяжкі труди 85. 3.6. Як видільні частки вживаються займенники, кілька разів повторені поруч з іменниками, що виступають однорідними членами речення: Любити Господа Бога всім серцем, усією душею, усіма думками, усіма почуттями... 55. ... нікчемними оздобами ніколи не прикрашають... ідуть ті, кого одним обманом спокусив усіх поган у Віру, усіх єретиків, і відступників, що шукали Бога, усіх засуджених і тих, кого диявол вивів із пекла... 27. Померла надія — це порожня, марна надія, яка не дає жодного життя душі, не чинить жодної радості, нічого не робить, і не породжує жодного плоду, не приносить користі... 48. 4. ПРИКМЕТНИК 4.1. Статистичні дані свідчать, що позиція прикметника щодо іменника в тексті «Pamoksluose» Lukausko Pamokslų невизначена (перед іменником — 57,2%; див. таблицю 1). Перевага препозитивних прикметникових означень... ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 161 тут не є виразною й домінантною. Безперечно, на статистичні дані значною мірою вплинуло порівняно часте постпозиційне вживання прикметника святий (73,9%): воно становить понад чверть усіх випадків постпозиції прикметника, виявлених у цьому тексті (65 випадків; 28,5%). Прикметник святий частіше за інші прикметники вживається після означуваного слова й у «Punktuose sakymų» іншого східнолитовського автора — Sirvydo Punktuose sakymų (83,3%). Переважання постпозиції цього прикметника в текстах релігійного характеру пов’язане з впливом латинської та польської мов, адже, як уже зазначалося в іншому місці (див. Vasilauskienė 1995: 133), порядок слів у сакралізованих церковних фразах зазвичай прагнуть зберігати незмінним, наприклад: Dowidas Szwyntas 26; Krikszta Szwynta 27; Misiu Szwynta 31; Raszty Szwyntamy 38, 50; Baznicia Szwynta 39, 47; Tieway Szwyntiey 41, 42; Powitas Szwyntas 43; Augustinas Szwyntas 47; Dwasy Szwynta 52. ТАБЛИЦЯ 3. ПОЗИЦІЯ ПРИКМЕТНИКОВИХ ОЗНАЧЕНЬ Прикметник ПР ПО кількість % кількість % найвищий (вищий) 4 57,1 3 42,9 dvasiszkas 3 27,3 8 72,7 diewiszkas – – 11 100 цілий 19 82,6 4 17,4 krikscioniszkas 2 25 6 75 річний 2 20 8 80 малий 7 87,5 1 12,5 важкий 7 77,8 2 22,2 світський 7 63,6 4 36,4 святий 23 26,1 65 73,9 справжній 14 82,4 3 17,6 вічний 2 22,2 7 77,8 З цього випливає, що всі істинні Таїнства, які Свята Церква подає для вірування, є правдивими й незаперечними 39–40. ... що Лютер не запровадив нового вчення, а відновив старе, давно відкинуте Церквою 162 | V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė поглинуті Богом, проти яких писали Святі Отці 41. ... тому їх називає Святі Отці гріхами проти Святого Духа 52. Порівняно зі статистичним середнім постпозиція прикметника частіше трапляється й в інших атрибутивних словосполученнях, що називають різні церковні реалії (див. таблицю 3), наприклад: вічне життя 25; вічний вогонь 56; вічне спасіння 57; Вічному Богові 101; Духовні постанови 26; Духовна влада 27; Духовні проповіді 70; Духовні дари 36; Царі небесні 66; Божі слова 70; Божі дні 96; Християнська віра 39, 41; Християнська мати 39; Річні свята 116. 4.2. Ернст Френкель (1969: 90–92) зауважив, що давні пам’ятки литовської мови містять порівняно мало прикметникових похідних, тому тут атрибутивну функцію частіше, ніж у польській мові, виконує родовий відмінок іменника, наприклад: лит. милість Божа – польськ. Boża miłość, лит. царство небесне – польськ. królestwo niebieskie. У деяких випадках у Pamoksluose Лаукаускаса вже знаходимо не генітив, а прикметник із суфіксом -iškas, наприклад: Бо красою, різними церковними прикрасами й красою душі, збагаченої освячувальними якостями, прикрашена, та, що тоді зветься Церквою Божою і Царством Небесним, яке Святе Письмо змальовує притчею, оздобленою прекрасним життям праведних... 66. 4.2.1. Збірка проповідей відображає живий процес творення прикметників із суфіксами -iškas, -inis, -ingas. Кілька десятиліть тому Лебедис, який досліджував Проповіді, також зазначив, що в цій праці знаходимо зародки литовської юридичної та медичної термінології (Lebedys 1976: 40). Прикметники із суфіксами -iškas, -inis, -ingas становлять приблизно чверть усіх прикметників, ужитих у досліджуваному тексті Лаукаускаса. Найчастіше вони мають суфікс -iškas (15,6% усіх прикметників, що трапляються в тексті), наприклад: апостольські вчення 41; Християнська мати 39; Божі дні 96; Професійні наставники 91; світські постанови 70; земні королі 67; Християнська спорідненість 111 тощо. Прикметники з цими суфіксами мають кілька важливих особливостей, пов’язаних із процесом формування суфіксальної термінології та диференціацією функцій різних граматичних форм. Передусім, майже дві третини таких похідних стоять після означуваного іменника. Таку часту постпозицію, очевидно, можна пов’язати зі змішуванням функцій іменникового та прикметникового означень, що виникло в умовах двомовності: за зразком польської мови (згадаймо, що писав Френкель) присвійний прикметник почали вживати також там, де в литовській мові здавна використовувався родовий відмінок іменника. Після заміни іменника прикметником його позиція відносно означуваного слова збереглася, тому, наприклад, прикметник божий, що відповідає польському присвійному прикметнику boży, у Проповідях уживається лише постпозиційно: І так апостольські вчення — це усне, а не писане вчення Христа в Євангелії, 41. Ці церемонії спонукають нас іще й до того, що ми маємо дотримуватися служіння Богові, 66. Тому Святе Письмо називає це Божими словами 70. Боже зневажання звідси виявляється 76–77. Утверджується на Божому заступництві, молиться Богу за спасіння душі ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 163 необхідний... 106. Частіша, ніж статистичне середнє, постпозиція властива також прикметнику dvasiskas: Є й інші заповіді та духовні закони, які духовна вищість встановила. І більше нам не годиться вживати слів Святого Письма... коли вам на проповіді духовні повчання переказуємо... 70. Інша важлива особливість атрибутивних словосполучень із прикметниками суфікса -iškas — потенційна двозначність їхнього сприйняття: ... але кожна неділя й щорічні свята є днями божими, які особливо мають бути присвячені його славі. 96. ... один день у неділю віддаючи Богові на славу, і людські божі... визнаємо, що Бог є Господом нашим... 97. Так само королі при своїй коронації присягають, що державні закони справедливо та шанобливо дотримуватимуться, церкви Божої оберігатимуть і її не залишать без захисту. 81. Той Бог і Людина, який помер за нас на хресті, і так визволив нас із пекельної неволі... 56–57. Бо Бог не бажає, щоб у світлі дні святі до людської шкоди доводилося вдаватися. 116. Словосполучення з цими прикметниками й тепер видаються нам двозначними навіть у контексті, проте в двомовному суспільстві XVIII століття вони, ймовірно, не мали відтінку двозначності й сприймалися так, як у престижній польській мові. По-третє, Lukauskas намагається розмежувати функції словосполучень із прикметниками суфікса -iškas та словосполучень із родовим відмінком іменника, оскільки варіантів тих самих лексем у Pamoksluose небагато (див. також попередні приклади): Другі ж бувають і з’являються уві сні з диявольського наслання 63. ... звідси кожен може пізнати, з якого вчення походять ті духи; тоді й сни можуть бути з диявольського наслання 63. ... хочуть, щоб ми слухали їх, розмірковуючи серцем про найглибші таїнства, які під час Святої меси відбуваються: як-от освячення хліба й вина, перетворення їх на Тіло й Кров Ісуса, та священиче причастя, і... 104. Якби хтось почав слухати месу після освячення хліба й вина або прийшов перед причастям священика, то не виконав би цього обов’язку... 104. Якщо не станете, мов малі діти, то не ввійдете до Царства Небесного... 39. має живе й корисне навчання, яке зміцнює його в добрі, додає завзяття, щоб служити Богові не відступати... 49. Таке письмо святе є словами Бога влучно дотепно вражає нечестиву людину 71. 4.2.2. Прикметники із суфіксом -inis уживаються постпозиційно дещо рідше, ніж прикметники із суфіксом -iškas (Po 65,7%). Традиція вживання деяких утворень із цим суфіксом давніша, наприклад: paskutinės Wecierios 106; kasdieniniusy poterusy 70; wirszutinias ceremonias 64; Prisakimay wietiney 27; suda molinia 90; darbu runkiniu 116; apsakamas zodinis 71: 164 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ Коли на Тоблічю кам’яну рукою Своєю Всемогутньою вирізьбив Заповіді Свої, Бог нам для дотримання їх дав... 32. День юдеїв, якими Бог лише церемоніями верховними керував, досить було визначити для святкування той день, коли Він після створення світу відпочив... 99. Так само належить розуміти й усілякі кості, кожна кость — чи то перелом кістки, чи карти? чи круглі ігрові кості можуть бути двох видів 111. Отже, вивчаючи Святе Письмо, ми маємо зберігати всі словесні настанови й трактати, що належать до християнської віри 41. Серед прикметників із зазначеним суфіксом частішою постпозицією (80%) вирізняється лише прикметник metinis: Так само, коли хтось скаже, що в товстих книгах можна знайти чимало корисного про накопичення багатства, про щорічні блага, то й такий вислів не буде твердим... 90. Чи личить тобі галас через щорічні справи і цієї твоєї надії? 51.... кожна неділя й свята щорічні є днями Божими, які... 96. У сучасній литовській термінології дуже поширені варіанти словосполучень, у яких залежним словом є родовий відмінок, і словосполучень, у яких залежним словом виступає прикметник із суфіксом -inis. Такі терміни можуть мати тотожне значення або позначати різні поняття. У випадках, коли значення обох словосполучень тотожне, перевагу надають родовому відмінку, хоча словосполучення з родовим відмінком і мають відтінок двозначності, наприклад, telefono pokalbis (DLKŽ 1993: 839). У досліджуваному тексті Pamokslų також очікували знайти варіанти зазначених словосполучень, однак виявилося, що для KL така варіативність не характерна — зазвичай уживається один із варіантів. 4.2.3. Прикметники із суфіксом -ingas частіше стоять перед означуваним словом порівняно з розглянутими вище прикметниками на -iškas та -inis (71,4%). Багато з них уживалися вже в найдавніших пам’ятках нашої писемності, наприклад: slubas garbingas 91; dayktas stabuklingas 114; Wiltis nenaudinga 48; peciaus ugninga 50; stabuklingos galibes 61; priszingų spasabu 64; izganingus persergeimus 63: Наводжу тут для підкріплення й освітлення слухачів історії з проповідей, запозичені з славетних письменників, наслідуючи в цьому нашого Спасителя Ісуса Христа... 23. Другий гріх, протилежний надії, — той, що називається надмірною надією й зухвалістю 53. Четвертий випадок: наприкінці й після того можемо розпізнати, якщо людині, яка знає Бога й закон, відомо, що те, що наказане або заборонене, наказане або заборонене під страхом тяжкого гріха 28. Одна-дві атрибутивні фрази з Pamokslų запозичені з польської мови не повністю адаптованими: до польської форми прикметникового суфікса додається лише литовське закінчення, наприклад: ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 165 Чи грішать ті, хто читає єретичні книги або інші, заборонені Церквою, книги? 44. ... Бог був нашим Господом; що з тих слів божественне явилося ізраїльському народу, сказано... 97. Такі вчинки не властиві тій Жінці (про життя якої читаємо у королеви Галицької св. Ядвіги) 115. Надія, про яку тут говоримо, є богословською чеснотою, завдяки якій ми прямуємо до Бога, покладаючись на... 47. 4.3. У дослідженому фрагменті «Проповідей» вжито 48 непохідних прикметників. Більшості з них не властива ані особлива образність, ані виразність — найчастіше це прикметники, що виступають постійними синтаксичними партнерами того самого іменника, наприклад: вічна слава 99; страшною смертю 68; доброю справою 40; вогонь живий 77; гарячою любов’ю 66; легка втіха 28; малих дітей 42; Новий Завіт 27; злі люди 59; тяжкі гріхи 53; Свята Церква 39 тощо. У багатьох випадках у цьому тексті риторичного жанру виявлені сполучення прикметника з іменником є невільними, термінологізованими й називають різноманітні реалії релігійного та правового характеру, наприклад: Господь Всевишній 29; духовна влада 29; вищість духовна 46; християнські чесноти 47; священницька жорстокість 85; самодержавно-королівський 70; Католицька Церква 97; сплетені руки й язики 45; річні чесноти 51; річні свята 116; недільні проповіді 23; Новий Завіт 102; непорочне зачаття 116; Старий Завіт 26; світським людям 46; тяжкі гріхи 53; світські закони 70; смертельних гріхів 99; Святе Хрещення 27; Свята Меса 31; Святе Письмо 50; Найсвятіше Таїнство 61; Старий Заповіт 23; словесні молитви 41. 4.4. Аналізуючи письмовий, а не усний текст, лише за непрямими ознаками можна спробувати визначити, чи має якесь слово фрази більшу смислову вагу. Прикметник може бути виразнішим у тексті з кількох причин: 1) інформаційної місткості (нова, важлива інформація); 2) образності та виразності лексеми; 3) контрастного наголосу. Усі перелічені тут чинники тісно переплетені між собою. Виразність прикметника найчастіше зумовлюють синтаксичні структури вищого рівня — логіка побудови речення й тексту в творі риторичного характеру, де важливу роль відіграють послідовність розташування у фразі акцентованих і неакцентованих, а також енклітичних слів та інверсія речення. Тому, досліджуючи текст «Проповідей», ми враховуємо загальні контури інтонаційної моделі литовського речення, які спробували окреслити, аналізуючи структуру іменної фрази в писемних пам’ятках XVI–XVII ст.: передостання позиція у фразі є виразною, оскільки в ній найчастіше міститься центр теми, тоді як кінець фрази не несе інформації; різні енклітичні частки часто стоять на другій позиції в реченні та приєднуються до першого слова речення (Vasiliauskienė 1997: 109–110; 114). 4.4.1. Ані інтонаційна чи структурна модель речення, ані принципи композиції риторичного тексту не свідчать про те, що препозитивні прикметники наголошуються сильніше: ... не кожен сповідник наприкінці, а лише той, хто має виразну владу, дану йому Апостольським Престолом, на це 96. 166 | V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė Хіба достатньо виконувати Заповіді, якщо їх зі злим наміром дотримуються? 29. Хто інший розмірковуватиме про гріхи проти шостої заповіді, які завжди є, коли з вільної волі мучать 28. Читаємо в житії св. Гіларіона, що якось до нього привели справжню Дівчину, одержиму бісом, і біс закричав: «Не вийду…» 59. У тій книзі замість таємниць — самі вигадки, обмани, чаклунства, диявольські спокуси й нісенітниці; до того ж багато такого, через що не одна душа може спокуситися 46. 4.4.2. Однак прикметники, що стоять перед іменником, нерідко стають засобом творення контрасту в тексті. Препозиційні прикметники з контрастним наголосом — одна з виразних особливостей уживання атрибутивної фрази в Pamoksluose: Якщо тепермаленький струмок не можна перейти вбрід, як же його перейдуть, коли збереться вода? Якщо тихі струмки не можна перейти, як же перейдуть, коли розіллються й затоплять усю місцевість? Якщо їм важко підвестися з ліжка, коли вони лежать на спині, як же вони підведуться, коли будуть лежати на ланцюгах і кайданах 86. Ті, хто гадають, що твій малий гріх, лише легенько тебе покарали 114. … але й світські закони суворо карають баламутів: роздирають ніздрі розпеченими кліщами й виривають язик 70. Передусім присяга має бути правдивою, не двозначною, не обманною, але відповідною до Бога й сумління, без додавання чи віднімання жодної обставини… 75. Тому ті, хто вступає до братства, хоч і приймають певні правила й обіцяють їх виконувати… гріха не має… 89. … якщо ж від мене вимагатимуть добрих учинків, я не зможу нічого заперечити, бо Віра без добрих учинків — як дерево без плодів, як птах без крил, як око без світла 40. 4.4.3. Найвиразнішого акценту, найбільшої ваги препозиційний прикметник набуває тоді, коли його відокремлює від означуваного слова інше слово, не пов’язане з ним безпосереднім синтаксичним зв’язком: Як око, коли воно кровоточить і стає каламутним, спотворює людину, так і потворний вчинок, коли він не має доброго кінця, робить справи огидними перед очима Бога 29. Щодо віри, світським людям, особливо неосвіченим, не годиться вступати в диспут… 47. Безмежною тоді є відвага, коли людина, покладаючись лише на милосердя Господа Бога, грішить у цій надії, кажучи собі… 53. … з цієї причини, короткі науки про них навчають тих, хто прагне… 64. ... бо через тисячу Днів Божих великі відбуваються очищення 71. Адже той, хто від природи був сильним, може за рік так загартуватися, може набути таких здібностей, що впоратися з важкою роботою 85. Погана звичка, неодмінно треба її позбутися 87. Часте дистантне розташування означень та інших членів речення, відокремлення слів, пов’язаних безпосереднім синтаксичним зв’язком, щоб сильніше їх виділити, — ще одна важлива ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 167 особливість цього твору риторичного жанру. Лукаускас уміло використовує переваги вільного порядку слів — адже суворий порядок слів зовсім не потрібен там, де зв’язок між словами можна виразити їхніми словозмінними (реляційними) морфемами. Отже, автор «Pamoksluose» продовжує традицію Сирвіда, характерну для східного варіанта писемної мови (Vasiliauskienė 1995: 137–140). 4.4.4. Протиставлення різних властивостей предмета чи явища закладене вже в самій природі прикметників вищого ступеня. Такі прикметники майже завжди слугують засобом створення контрасту в тексті, тож у цьому випадку винятковість прикметника визначає його морфологічна форма, а не позиція: (1) Чи не сказав би їм суддя: За те, що ти крадеш через звичку, заслуговуєш на вищу кару, бо якби ти не мав цієї поганої звички, то за той самий злочин не мав би бути покараний 86–87. Там читач зауважив на вищому місці, як тепер амвон, і читав Писання Старого й Нового Завіту, Євангеліє, а тоді священник або диякон 105. За винятком тих випадків, де суд має владу судити за тяжкі злочини, за деякі огидні вчинки, щодо яких, коли когось викриють, його передають до суду вищої влади, а також справи святих, розглядати й постановляти вироки не всім, а лише деяким кращим міським урядникам наприкінці 113. (2) Крім того, кожна обітниця, дана з бажанням, має стосуватися кращої речі, бо недостатньо пообіцяти якусь добру річ... 90. І чим камінь важчий, тим частіше присягають 83. 4.5. Не всі прикметники, ужиті в досліджуваному тексті в постпозиції, є виділеними й сильніше акцентованими, проте значна їх частина має контрастне спрямування: Добрі сни від поганих за цим можна розпізнати 64. І це не нова річ, бо тим самим способом і в Римі, і в інших країнах людям із великим духовним досвідом звичайно викладали християнські повчання 24. ... не повинні відбуватися судові засідання у святкові дні, але мають відбуватися в панських дворах і при воротах, бо їх можна перенести на інший день, а святковий день має зберігати належну йому шану 113. Цією Божою заповіддю також заборонено жіночу ручну працю 115. Та одна Віра є живою, та, що перебуває у праведних людях, які сповідують Господа Бога, як було у святих мучеників 38. Чи неправдиво присягає той, хто, присягаючи, вимовляє слово двозначне? Слово двозначне — двозначне з обох боків,коли цього вимагає обов’язок, і жодна близька шкода не перешкоджає його вимовити... 78. Коли ж тоді Бог наказує нам, щоб день святий святкували, хоче, щоб ми його належно дотримувалися, щоб у Господі Найвищому й Творцеві пізнавали 96. ... не читаючи, не промацуючи... чи це справжня річ чи ні; так само й ми, якщо хочемо отримати спасіння, повинні вірити всьому цьому... наче правдивій істині 39. Тоді через цю роботу заборонена розвага ігри бездіяльні, лежання на тілі, з якої б причини людина не втомилася, адже розвага бездіяльна, яка полягає в неробстві душі, не заборонена 108. Бачиш, що пити до сп’яніння, аж до втрати розуму, — річ огидна й ганебна, кожен, хто цим зловживає, сам себе ганьбить... 86. 168 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ Якщо все це так, і милосердя дивовижне у серці грішника, який розкаявся, — тепер Бог відпускає йому гріхи й виправдовує 50. 4.5.1. Виразність постпозитивних прикметників і їх акцентування в тексті тісно пов’язані також із їхнім місцем у фразі: зазвичай більше інформаційне навантаження мають прикметники, що стоять у передостанній позиції фрази: Вірю, що праведники ввійдуть до Неба й отримають вічну нагороду, а злих у пеклі вогнем вічним у муках 56. Учителю, що маю робити, щоб життя вічне отримати? 25. Коли ті два великі міста, Содом і Гоморру, сірчаним вогнем спалив 32. ... але ті їхні біди небесна слава поглинає, яка перевершує всі біди й страждання нашого життя 36. Якщо неправдиво присягаю, Боже, нехай у цю ніч живий вогонь спалить мене; так учинить, коли повернуся додому... 77. А тепер докладіть великих зусиль... стережіться марних присяг, і не гнівімо його та не обманюймо 88. Однак у разі постпозиції прикметника сильніше може акцентуватися і означуваний іменник, вимовлений у передостанній позиції: Тоді таким способом і чином Надія виправдовує грішну людину 50. Бо гріхи, які чинимо, є милі Дієву, як видно з науки святого Томи доктора Ангельського, який каже... 92. Отже, порівняння двох останніх випадків свідчило б, що наголошення на одному з компонентів атрибутивного словосполучення — прикметниковому означенні або означуваному іменнику — тісно пов’язане з маркованою передостанньою позицією у фразі. 4.5.2. У цьому риторичному творі трапляються також приклади, у яких мотиви постпозиції прикметника важко точніше визначити: Гріхи чужі чи сповідувати? 95. Коли вже всі ці способи є для виправдання, серця спокушеного грішника відвернеться, тепер йому Бог відпускає гріхи й очищує його 50. 4.5.3. У досліджуваному тексті «Проповідей» знайдено лише кілька випадків дистанційної постпозиції прикметників: Бо як голова, знак є великим свідченням того, що вона нездорова, коли не перетравлює, так і... жодної користі зі слухання Божого слова не принесе той, хто почутого не перетравлює і не зважує в серці... 103. Не вірна своєму Творцеві є проти четвертої Божої заповіді, а якщо це стосується якоїсь малої речі, то в кінці гріх буде лише малим 28. ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 169 Прикметник у цих реченнях має контрастний наголос. 4.6. Коли порядок слів у тому самому словосполученні варіюється, препозитивний прикметник зазвичай є нейтральним, а постпозитивний уживається в емфатичній позиції або має контрастний наголос, пор.: Чи є якісь? є якісь важкі роботи у святу неділю? 115. Отож у всі ті святі дні, згідно зі старим законом Католицької Церкви, усі католики мають слухати святу месу, утримуватися від важкої праці і дотримуватися посту напередодні свят 116. Чому ж дав нам стільки надії, великим грішникам, яким відпустив тяжкі гріхи, коли за вас милостивий... 53. Так воно і є: гріх тяжкий, і звідси можна зрозуміти, що не лише Божих, а й світських законів порушників суворо карати... 70. У «Pamoksluose» небагато випадків невмотивованого варіювання позиції прикметника Pamoksluose. Таке варіювання характерніше лише для термінологізованих словосполучень із суфіксами -iškas і -inis, які формувалися на основі відповідних польських словосполучень, часто запозичуючи з польської також відповідний порядок слів: Читання Святого Письма, тепер же змагання з єретиками-світськими людьми, особливо неосвіченими, обороняє Церкву Божу... 46. Проте в більшості світських людей, особливо тих, хто покинув рідну мову, немає нічого простішого, як... слова Святого Письма й Євангелія перетворювати на жарти 70–71. Цей Бог є Людиною, помер за нас на хресті й так визволив нас із пекельної неволі... 56–57. Бо тоді Христос Господь визволив нас не з легшої, а з пекельної неволі, прийшовши на допомогу... 98. Закон юдеям, яким Бог лише зовнішніми церемоніями керував, достатньо було визначити цей день як свято, у яке вони відпочивали за святим завітом... 99. Наприклад: коли на колінах б’ють себе в груди, це зовнішні церемонії, які... 64. Тоді треба коротко пояснити, як і коли ми маємо бажання щорічних справ мати 52. Ar dera, dayktu metiniu trokszty, yr anu wiltiesi? 51. 4.7. Прикметники литовської мови, особливо непохідні, здавна частіше вживалися перед означуваним іменником (див. таблицю 3; Vasiliauskienė 1995: 125; 127; 132–137; 140). Через перенесення чужої моделі в литовську мову могли виникати випадки невмотивованого варіювання позиції прикметника. Прикметники із суфіксом -iškas у деяких випадках замінили родовий відмінок іменника, що мав давнішу традицію вживання. Ця зміна також могла вплинути на варіювання порядку слів у термінологізованій іменниковій фразі, оскільки позиція родового відмінка щодо означуваного іменника в давніх писемних пам’ятках не була чітко визначеною (Vasiliauskienė 1997: 112; 118–119). 170 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ У сучасній литовській мові прикметники, що вживаються як прислівники, ставляться лише після власної назви. Pamoksluose можливі обидва порядки слів: Такі книжки литовською мовою ще й досі побутують і славляться, як-от Alberta Didžia «Викриття снів», «Солодке ярмо жінок», «Мова дівчат» тощо... 45. Це не моя думка, а Didžia Augustina 85. Порядок слів в атрибутивній фразі з прикметником у Pamoksluose більш визначений, має послідовнішу внутрішню структуру й виразнішу внутрішню логіку порівняно з текстами проповідей XVI–XVII ст. Очевидно, це пов’язано зі стандартизацією мови церковних писань. У цих Pamoksluose порівняно мало випадків постпозиції прикметника або варіативності його позиції, які неясні й зовсім не мотивовані структурою самого тексту. Препозиція прикметника є нейтральною, якщо ця частина мови не отримує контрастного наголосу й не опиняється в більш акцентованій передостанній позиції речення. Для постпозитивного прикметника емфаза характерніша. Він частіше, ніж препозитивний прикметник, отримує контрастний наголос або стоїть у передостанній позиції речення. У цій виразнішій позиції речення може опинитися й означуваний іменник при постпозитивному прикметнику. Відокремлений від означуваного ним іменника, прикметник завжди пов’язаний із ним інтонацією, яка показує, що зв’язок між компонентами підрядного словосполучення було навмисно порушено. Отже, у разі дистантної позиції прикметник завжди стає виразнішим, посилюється інформаційна значущість ознаки, яку він передає. Постпозиція прикметників частіше трапляється в релігійній термінології, де через специфіку канонізованих текстів збережений порядок слів оригіналу вже став традицією мови релігійних писань. У словосполученнях, що функціонують як терміни релігії та права, прикметники із суфіксами -iškas і -inis також часто вживаються після означуваного іменника. Таке їх уживання не випадкове: воно пов’язане зі структурою та порядком слів відповідних польських словосполучень. Під її впливом у деяких випадках похідні прикметники на -iškas витіснили в литовській мові родовий відмінок іменника, що мав давнішу традицію вживання та був схильніший до постпозиції. Виокремлення прикметника, його виразність у тексті часто залежать не від позиції щодо означуваного слова, а від принципів компонування більших одиниць синтаксичної структури тексту та засобів, обраних для посилення виразності, наприклад контрастного наголосу, емфатичної позиції у фразі тощо. 5. ДІЄПРИКМЕТНИК 5.1. У тексті Lukausko Pamokslų дієприкметники як узгоджені означення трапляються значно рідше, ніж прикметники (їхня кількість становить приблизно чверть від кількості прикметників; див. таблицю 1). Їхня позиція лише незначною мірою відрізняється від позиції прикметників (пор.: ADJN 56,2%; PARTICN 53,9%). Препозиційні та постпозиційні випадки активних дієприкметників виявлено приблизно в однаковій кількості (PR 49,1%; PO 50,9%), тоді як позиція пасивних дієприкметників загалом збігається з позицією прикметників (PR 56,7%). 5.2. Препозитивні дієприкметники в тексті не такі виразні, як прикметники: здебільшого їхня препозиція нейтральна: Ті полум’яні свічки й сяйні вогні в церкві та на процесіях спонукають нас, щоб ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 171 … у вірі, з палкою любов’ю до Бога служили б 66. Тож у той час жнив, коли хлібороб не зібрав Святого з поля, справді є очевидна шкода, якої слід було б уникнути; зрештою, з поміччю церковного начальства з поля було б зібрано й перевезено 116. Що ти тут проповідуєш, працюючи з вовною? 61. Митники кажуть, що згідно з встановленими тарифами, чи то з ринку товари, чи то закордонні, чи то місцеві, визначений митом, справедливо відібрати й віддати на ваги, як належить... 81–82. Часом дієприкметники, що займають цю позицію, сильніше наголошуються задля протиставлення (1). У передостанній позиції речення виразнішим може стати як дієприкметник, так і означуваний ним іменник (2): (1) Адже те, що Бог дав нам Свої заповіді, видається тобі цікавим, а не важливим питанням, бо хіба так само хлібороб питає короля: чому мені наказуєш навчитися дарів і наук напам’ять, а багатим не наказуєш? 31. Не лише на Святій месі, а й особливо на проповіді належить слухати неосвіченим людям, бо як можна навчитися, якщо не слухати? 102. Це важливе питання, бо часто серед людей, особливо неосвічених, трапляється 59. (2) Називає такі слова порожніми, бо вони не мають жодного підґрунтя правди, яке бездумні люди собі вигадують; таких дуже багато, особливо серед неосвічених людей 62. Нехай тут скаже, чи Христос був злий або варвар — невідповідними словами сказано? 65. 5.3. Постпозиційне вживання дієприкметників майже не відрізняється від прикметників. Дієприкметники, що стоять після означуваних ними слів, досить часто отримують контрастний наголос: Якби Божі заповіді були такими, що їх неможливо виконати, тоді їх ніхто не виконував би, бо неможливої речі ніхто не зміг би зробити... 34. З відповідних церемоній довідуються про найвищий учинок, який обертається на славу Божу 64. Також ця обітниця, дана з умовою, має бути річчю, якій слід вірити, бо коли хтось обіцяє те, чого виконати не може, то обіцяє щось непевне 89. Знайте, що існує велика відмінність між обіцянкою переможця і непереможеного, бо обіцянки переможців, які дають Богові після тяжкого смертного гріха, є марними, бо не виконують тієї умови, яку обіцяють 89. Однак не думайте, ніби це важливе питання проповіді лише для неосвічених людей; воно важливе для всіх і сприяє спасінню 102. Ось тоді можемо пізнати тих, хто є заповідями зобов’язаний, а хто — заборонами, бо до заборонених завжди додається слово «не», яке не додається до заповідей 26. У досліджуваному тексті постпозиційні дієприкметники знаходимо й у передостанній позиції речення: 172 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ ... але наприкінці жінці справді-бо достатньо бути безгрішною: навіть якщо вона ніколи не говорила з дияволом, не бачила його й не домовлялася з ним, досить, щоб була користувачкою недозволеного, до якої чіпляється диявол 58.... а коли призначений час минає, то вже зовсім безпорадний, полишений усіляких уз; люди Старого Завіту до приходу Христа мали старий обов’язок дякувати Богові, що в день суботній їх у землю поховано 98. За таку роботу Бог покарав ту жінку, про яку пише священник Сегнер: коли вона в неділю ставила хліб у піч, розпалену, вона висипала жар із печі, і рука її обпеклася об піч 115. Однак означуваний іменник у цій емфатичній позиції трапляється частіше, ніж сам постпозиційний дієприкметник: Далі йдеться про те, що всі істини Таїнств, які Свята Церква подає на віру, є непохитними істинами 39–40. Таємниці цієї книжки — самі обмани та брехня, рясні диявольські й необґрунтовані вигадки, через які багато невинних душ можуть спокуситися, зрештою 46. Я все твердо вірю й сповідую це, бо Ти проголошуєш те, ким Ти є: нествореною Істиною, не здатною обманути й бути обманутою, тож обманути й зрадити Ти не можеш 57. Пам’ятайте, п’яниці, що неділя — не для пияцтва, не для розпусти, не для танців і недоречних пісень 109. А щоб виконати це благопристойніше, май певну відданість, яка мала б суворо стежити за твоєю мовою... 87. Означуваний іменник займає не кінцеву позицію фрази, а передостанню — також тоді, коли виступає опорним словом підрядного речення: Одне є те, що клятву дають щодо минулої справи, яка вже перевершує підтвердження... 79. Віра ніщо інше не є, тільки сама одна і самий дар Божий, і неприродне світло, яке осяює наш розум... 38. Інша є мертва, позбавлена благодаті, яка є життям наших душ... 38. 5.4. Трапляються також такі сполучення з постпозиційним дієприкметником, які є релігійними або юридичними термінами. Вони позначають одне поняття, тому жоден їхній компонент не має сильнішого наголосу: ...з іншого боку, вона обмежена природними законами для служіння рівному Богові 31. Однак першою нашою турботою має бути про неприродні блага, як наказав Господь Ісус в Євангелії 51. Ображений і скривджений у молитвах, засмучений вироком або вже звинувачений у якомусь гріху... присягати ні в чому не може 76. Інші обітниці називаються: Vota simplicia прості обітниці, які дають особисто, без жодних церемоній і зобов’язань 91. Тієї неділі, вийшовши в поле, він побачив надзвичайно великого зайця, звелів негайно спустити на нього собак шалених; ті погнали зайця, а він сам, сидячи на коні, спостерігав за ним... 112. ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 173 ... адже коли ми відганяємо недуги, то хрестимося, читаємо молитви... вдаємося до святого Слова. Святять вінок, святять воду... 60. 5.5. У цьому самому словосполученні позиція дієприкметника рідко змінюється, наприклад: неосвічених людей 23 – людей неосвічених 62; освяченої води 59 – води освяченої 60, наприклад: Бо коли той язичницький учитель звернувся до неосвічених людей, які йшли за ним натовпами... 23. З’являються також серед людей картки з малюнками, не гідними Божої слави; їх мандрівники безладно розносять дорогами, а неосвічених людей обманюють і спокушають... 61–62. ... хто помітив би таку річ — плюнув би й потоптав би і її, і ті огидні речі освяченої води, відкинув би геть або спалив, але очистити без гріха не зміг би 59. І так, коли в когось захворять очі, він хреститься, благословляє, вимовляє — не знаю які — слова і освяченою водою бризкає 60. 6. НЕКОНТАКТНЕ ВЖИВАННЯ УЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ 6.1. У «Pamoksluose» 7,2% узгоджених означень відокремлені від означуваних ними іменників іншими словами або групами слів у реченні. За кількістю випадків неконтактної позиції Лукаускас випереджає іншого автора, який також писав східнолитовською і вирізнявся таким уживанням, — Сирвідаса (пор. SP 5,1%). Однак у SP частіше в дистантній позиції вживалися прикметники (8,8%), тоді як у KL дистантна позиція характерніша для числівників (10,8%) та займенників (8,2%); прикметники (5,6%) і дієприкметники (4,1%) тут відокремлюються від означуваних слів дещо рідше. Як і в інших збірках проповідей, у цьому тексті також переважає дистантна препозиція узгоджених означень; випадків дистантної постпозиції небагато, вона характерна лише для прикметників. 6.2. Числівник може бути відокремлений від означуваного ним слова одним словом — якимось дієсловом, прислівником tada, частками tiktay, jau, — або групою з кількох слів: Перше місце має встановлений природний... 31. Другий — гріх що прагне волі, який... 53. Коли хтось порушить такий піст, один лише гріх додасться... 30. ... є такий, хто одному тільки статті не подаючи, бажаючи сповідати всіх інших, тим самим був би єретиком... 43. Нехай часто свариться, лихословить, лається, другу вже натуру через звичку набуває 85. Перший тоді день тижня у юдеїв — неділя, бо з цього Господь Бог почав створення світу... 98. Треті наприкінці — сни від Господа Бога, від Святого Ангела-Охоронця... 63. 6.3. Найчастішим засобом розриву безпосереднього синтаксичного зв’язку прикметника й дієприкметника з означуваним словом є дієслово: 174 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ Коли людина приходить до сповіді розуму, не знаючи про Божі заповіді, чи вони є? Які саме? Грішить 33. Живе людина по-християнськи, кожна бажає вберегтися від гріха, Божі заповіді береже як найдорожчий скарб... 49. Знати треба те, що велика є різниця між обітницею нагороди та без винагороди... 89. Даючи Богові на нього диявола з таким тяжким покаранням, що його до останнього довів до відчаю 107. ... так до того огидного життя звикає й призвичаюється, що мучиться, не знаходить спокою, слабне й знемагає, поки не виконає звичного обряду 85. Залежні компоненти дієслівного словосполучення — іменники зі значенням обставини, прислівники — між прикметником і означуваним ним словом вставляються значно рідше: Адже це закон Апостолів, і на це маємо чіткі свідчення у Святому Письмі 98. З боку віри, світським людям також, особливо неосвіченим, не годиться вступати в диспут... 47. Мудре тоді віддання є тоді, коли людина, покладаючись лише на саме милосердя Господа Бога, грішить у цій надії, кажучи собі... 53. ... з тієї причини, коротко священики про вас навчають розпусників 64. Коли та жертва, принесена одним лише священиком, була б здійснена тільки на цій землі у святій церкві, то це була б єдина незрівнянна ласка... 100. Зрідка для підсилення прикметника вживаються енклітичні частки, якими його відділяють від означуваного іменника: ... навпаки: безбожники, люди лихої вдачі, що кепкують із Божих заповідей, усіма благами обсипані й щорічними різноманітними почестями щедро наділяються 36. Крім того, мають бути відзначені дні святих апостолів Петра і Павла, Усіх Святих, святого Стефана, першого мученика, і одного лише найголовнішого покровителя 116. У «Проповідях» трапляються також випадки, коли узгоджене означення відділене від іменника препозиційним неузгодженим означенням, вираженим прийменниковою конструкцією. Така позиція цього означення характерна й для інших текстів давніх писемних пам’яток (див. Vasiliauskienė 1995: 139–140), однак з погляду сучасної мови це місце вже видається дуже незвичним, тож таке вживання означення схильні вважати причиною дистанції, хоча насправді це означення безпосереднім синтаксичним зв’язком пов’язане з тим самим означуваним іменником, що й узгоджене: Беручи до уваги лише християнське дотримання Божих Заповідей, це є перший шлях до спасінняшлях 62. Злий і гріховнийрозум, є ще щось більше, ніж сама природа... 85. Деякі слова, що відмежовують прикметник від іменника, очевидно, є замінниками родового відмінка іменника, які виникли під впливом польської мови: ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 175 ... тим самим способом у Римі та в інших країнах із великою душевною настановою християнські повчання людям викладаються просто 24. ... щодо м’якої речі або клятви належить присягати й брати Бога за свідка, було б великим зневажанням Його найсвятішого імені 75. 6.4. «Pamokslai» вирізняються серед інших пам’яток старої мови численністю випадків дистанційної препозиції займенників. Такої кількості й розмаїття прикладів неконтактної позиції не траплялося в жодному тексті давніх писемних пам’яток XVI–XVII ст. 6.4.1. Займенник, як і прикметник, може бути відокремлений від означуваного ним іменника дієсловами (такі випадки одні з найчастіших) (1), іменниками та займенниками, що виконують роль додатків і обставин (2), прислівниками (3), відразу кількома членами речення або навіть усім підрядним реченням (4): (1) Серед заповідей має бути низка одна за одною 31. Це — сон добрий і від Господа Бога, який веде до страху Божого... 64. Пам’ятай, ораче, що це день Господній, день святий; священник має бути присутнім на святій месі та проповіді, а не займатися жодною іншою роботою 109. (2) Не може бути кращої і ґрунтовнішої відповіді на все це питання у цій матерії, ніж ця... 39. Усі твої відзнаки зникнуть, будеш тинятися містами, глухими селами... 35. ... щоб ми пізнали його як Верховного Господа і Творця, і щоб те, що йому належить, як панщину, віддали б йому, довіривши владу над нами 96. Якщо маєш якісь сумніви, іди краще до теологів-священників... 47. (3) ...а щодо Євангелія? покладе на нього пальці свої, чиї присяги звичайними словами закінчуються... 74. Отже, у кожній присязі, щоб ті три речі були доречними й відповідними, їх слід зберегти 75. У ті важкі часи треба працювати, бо це справа необхідна, щоб ми пробуджували в собі вчинки надії 51. (4) ...що це не належить до Сповіді, і має найбільший диявол із Злодіїв і Чортів користь... 59. ...завжди слухаю Святу Месу і ніколи її не зневажаю справами... 114. ...але усі хто може прийняти тебе поховає... 30. Займенники, поставлені на першій позиції фрази, tas, kiekwienas, kitas, toks, koks відокремлюються від означуваного іменника наступними за ними частками tay, tiktay, teypogi і прислівником tada (див. також попередні приклади): Тоді ті подання, однією з яких є велич, справедливість і правда... 41. За законом належить, кожна людина так само повинна поводитися, коли за нею немає нагляду, інакше чинитиме всупереч розуму 29. В інших випадкових обставинах, де є можливість... не відлучати нас від Бога... через слухання Святої Меси 108. ...і така віра від нас вимагається Богом 40. 176 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ ...бо звідси кожен пізнає в кінці, з якого духу Його Наука... 63. ...бо це єдина Віра, і то лише Католицькою Вірою можна досягти 57. Там також були такі омани Діоскор і Несторій... 41. Досить часте вживання енклітик після займенників, які стоять на першій позиції у фразі, слід вважати однією з найсамобутніших особливостей компонування атрибутивної фрази та її вживання у Pamokslų. 6.4.2. Ще одна своєрідна особливість розглядуваної збірки проповідей — вживання енклітичних часток tiktay (8 прикладів) і dar (1 приклад) після займенника pats. У цьому разі наголос падає не на займенник pats, а на означуваний іменник: енклітика лише посилює наголошувальну функцію цього займенника. Отже, за своєю функцією в реченні цей займенник близький до часток: А це виключення зі спільноти християн-католиків самих лише Пап щодо відступу залишено 44. Якщо ж тоді цим явищам вірять самі дисиденти,то чому не інші? 42. Інша є ще одна присяга, якою самі лише Богові присягають люди, і нічого більше 74. ... і дається вона не всім, а лише самим єпископам або деяким окремим священникам 95. В усіх інших випадках більший інформаційний акцент має віддалено вживаний займенниковий означник, а не означуваний ним іменник. Займенник tas, відокремлений від іменника енклітиками, часто отримує контрастний наголос, пор.: той, а не інший: ... завжди мав на картці підкреслене, на якій було написане лише це слово... 61. ...бо це єдина Віра, і то лише Католицькою Вірою можна досягти 57. 7. ВИСНОВКИ Аналіз порядку слів в атрибутивних словосполученнях із узгодженим означенням у Lukausko Pamoksluose свідчить, що XVIII ст. слід вважати етапом стабілізації норм, формування яких розпочалося в мові писемних пам’яток XVI–XVII ст. Зменшується кількість випадків невизначеного й нечіткого позиціювання. Порядок слів у відповідному словосполученні коливається менше, позиційні варіанти тих самих лексем трапляються рідше. Попри переваги вільного порядку слів, вибір тієї чи іншої позиційної моделі стає більш умотивованим і зрозумілим. 1. Pamoksluose переважає препозиція числівникового означення. Поодинокі випадки постпозиції тут більше вмотивовані, ніж у текстах проповідей XVI–XVII ст. 2. Займенник у функції узгодженого означення також найчастіше вживається перед іменником. Займенник у постпозиції опиняється в енклітичній позиції та допомагає виразніше виділити, акцентувати іменник, означенням до якого він є, або пов’язаний із ним апозитивним зв’язком. Займенник після іменника частіше, ніж в інших проповідях, має контрастний наголос. Частіша постпозиція властива лише займенникам koks і toks. Препозитивні займенники також часто мають контрастний наголос. Займенник pats серед інших препозитивних займенників вирізняється підсилювальною функцією, що наближає його до часток. ATRIBUTINĖ FRAZĖ LUKAUSKO PAMOKSLUOSE | 177 3. У розглянутому тексті позиція прикметника щодо іменника не визначена суворіше. На статистичні дані значно вплинула дуже часта постпозиція прикметника szventas. У деяких випадках Lukauskas замість родового відмінка іменника вживає прикметники із суфіксом -iškas. Майже дві третини похідних із цим суфіксом стоять після іменника. Таку часту постпозицію, імовірно, можна пов’язати зі змішуванням функцій іменникового та прикметникового означень, що виникло в умовах двомовності: за зразком польської мови присвійний прикметник почали вживати також там, де в литовській мові здавна використовувався родовий відмінок іменника. Досліджений текст свідчить про продуктивність прикметників із суфіксами -iškas, -inis, -ingas та їхню конкуренцію з родовим відмінком іменника. Препозитивні прикметники з контрастним наголосом — одна з характерних особливостей уживання атрибутивної фрази в цій збірці проповідей. Часте дистанційне розташування означень та інших членів речення, відокремлення слів, пов’язаних безпосереднім синтаксичним зв’язком, задля сильнішого акцентування — ще одна важлива особливість твору цього риторичного жанру. Lukauskas вправно використовує переваги вільного порядку слів — адже суворий порядок слів зовсім не обов’язковий там, де зв’язок між словами можна виразити їхніми реляційними морфемами. У досліджуваному тексті не всі прикметники, ужиті в постпозиції, є виразнішими. Виразність постпозитивних прикметників і їхнє акцентування в тексті тісно пов’язані також із їхнім місцем у фразі: зазвичай більше інформаційне навантаження мають прикметники, що стоять у передостанній позиції фрази. Порядок слів в атрибутивній фразі з прикметником у Pamoksluose чіткіше визначений, має послідовнішу внутрішню структуру й зрозумілішу внутрішню логіку порівняно з текстами проповідей XVI–XVII ст. Імовірно, це пов’язано зі стандартизацією мови церковних писемних пам’яток. У цих проповідях порівняно небагато незрозумілих випадків постпозиції прикметника або варіювання його позиції, цілком не вмотивованих структурою самого тексту. Постпозиція прикметника частіша в релігійній термінології, де через специфіку канонізованих текстів збережений порядок слів оригіналу вже став традицією мови релігійних писемних пам’яток. Виокремлення прикметника, його виразність у тексті часто залежать не від позиції щодо означуваного слова, а від принципів компонування більших одиниць синтаксичної структури тексту. 4. Позиція активних і пасивних дієприкметників щодо означуваного слова та особливості їх уживання в дослідженому тексті майже не відрізняються від прикметників. 5. За кількістю випадків неконтактного розташування узгоджених означень Lukauskas перевершує Sirvydas. Як і в інших збірках проповідей, у цьому тексті переважає дистантна препозиція узгоджених означень. Означення можуть бути відокремлені від означуваних слів дієсловами, прислівниками, частками, прийменниковими конструкціями, групами з кількох слів тощо. Для Pamokslams характерна також дуже часта дистантна препозиція займенників. Своєрідна особливість розглянутої збірки проповідей — уживання енклітичних часток tiktay ir dar після займенника pats, коли виділяється означуваний іменник. СКОРОЧЕННЯ ADJN — прикметникове означення; препозитивне прикметникове означення. BM – Litauische Mundarten, gesammelt von A. Baranowski, 1. Texte, hrsg. von F. Specht, Leipzig, 1920. BP₁–[Jonas Bretkunas] POSTILLA Tatai esti Trumpas ir Praf tas Ifchguldimas Euangel iu / ſakamuiu Bazniczoie Krikſchczionifchkoie / nūg Aduento ik Wæliku. Per Jana Bretkuna Lietuvos Plebona Karaliauczuje Prulūſu. Iſſpaude Karaliauczuje Iurgis Oſterbergeras. Meta Pono 1591. DLKŽ — Словник сучасної литовської мови, Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій, 1993. 178 | VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ KL–K. Lukauskas, Pamokslai, підготував J. Karacijus, Вільнюс: видавництво науки та енциклопедій, 1996. Particn – препозиційний дієприкметниковий означальний компонент. Po – постпозиція. Pr – препозиція. SP – [Konstantinas Sirvydas] PVNKTY KAZAN od Adventu až do Poſtu, Литовською мовою, з поясненням польською ВИДАНО за дозволом старших. У ВІЛЬНІ в друкарні Академії Товариства Ісуса. Року M.DC.XXIX. (Використано факсимільне видання: Franz Specht, Šyrwids Punktay sakimu, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1929.) LITERATŪRA Ambrazas, V., red. 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslas. Dryer, M. S. 1988: Object-verb order and adjective-noun order: Dispelling a myth. Lingua 74, 77–109. Frenkelis, E. 1969: Baltų kalbos, Vilnius: Mintis. Girdenis, A. 1998: 1759 metų „Žiwatas“, Faksimilinis leidinys, parengė Aleksas Girdenis ir Petras Skirmantas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Jonikas, P. 1972: Lietuvių bendrinės rašomosios kalbos kūrimasis antrojoje XIX a. pusėje, Chicago: Pedagoginis lituanistikos institutas. Jonikas, P. 1987: Lietuvių kalba ir tauta amžių būvyje, Chicago: Lituanistikos instituto leidykla. Karacijus, J. 1996: Kelios pastabos dėl K. Lukausko kalbos. Kiprijonas Lukauskas, Pamokslai, parengė J. Karacijus, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Karacijus, J. 1998: Dėl XVIII a. raštų kalbos. Lietuvių kalbotyros klausimai 39, 134–138. Karacijus, J. 2000: XVIII a. raštų kalba ir jos kilmė. Žmogus ir žodis 1, 24–26. Lebedys, J. 1976: Lietuvių kalba XVII–XVIII a. viešajame gyvenime, Vilnius: Mokslas. Palionis, J. 1995: Lietuvių rašomosios kalbos istorija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Ulvy das, K., red. 1971: Lietuvių kalbos gramatika 2. Morfologija, Vilnius: Mokslas. Vasiliauskienė, V. 1994: On the placement of the genitive attribute in Old Lithuanian. Dept. of General Linguistics, University of Umeå, Report 35, 99–115. Vasiliauskienė, V. 1995: Derinamojo pažyminio vieta senojoje lietuvių kalboje. Lietuvių kalbotyros klausimai 33, 124–142. Vasiliauskienė, V. 1997: Daiktavardžio ir įvardžio genityvo vieta senojoje lietuvių kalboje. Lietuvių kalbotyros klausimai 38, 104–121. Vasiliauskienė, V. 1997: Senųjų raštų atributinės konstrukcijos. Darbai ir Dienos 4, 99–109. Vasiliauskienė, V. 1998: Atributinių junginių modeliai Mikalojaus Daukšos Postilėje ir Antano Baranausko tarmių tekstuose. Baltistica 33 (2), 215–232. Zinkevičius, Z. 1988: Lietuvių kalbos istorija 3. Senųjų raštų kalba, Vilnius: Mokslas. Zinkevičius, Z. 1990: Lietuvių kalbos istorija 4. Lietuvių kalba XVIII–XIX a., Vilnius: Mokslas. Virginija Vasiliauskienė Vytauto Didžiojo universitetas Donelaičio g. 52, 3000 Kaunas [email protected] Gauta 2001 11 02