Lietuvių kalbos pasyvo raidos bruožai

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLV (2001), 11–38 Особливості розвитку пасиву в литовській мові Vytautas Ambrazas Lietuvių kalbos institutas, Vilnius Аналітичний пасив виник у процесі самостійного розвитку литовської мови, хоча передумови його появи, мабуть, існували вже в прабалтійській мові. Пасивні конструкції розрізняються за діалектами. У західнолитовських і північнолитовських говорах пасив утворюється за допомогою дієприкметників, що узгоджуються, і зазвичай не має позначеного агенса (хоча родовий агентивний трапляється внаслідок переаналізу у словосполученнях з адномінальним родовим). У східнолитовських і південнолитовських говорах пасив утворюється за допомогою давніх безособових форм на *-mo та *-to, які часто поєднуються з агентивним родовим, наприклад: tévo buvo sakoma «батьком було сказано», kiškio bėgta «зайцем було пробігнуто», тобто «(очевидно,) заєць пробіг». Такі конструкції ґрунтуються на давніх іменних реченнях із безособовими присудками, що зберігають чисту основу на *-o, без граматичного узгодження. Безособові іменні присудки (згодом — безособові дієприкметники) на *-mo та *-to були подібні за значенням до віддієслівних іменників, і до них, так само як до інших віддієслівних іменників, міг додаватися адномінальний родовий, що виражав суб’єкт/агенс. Присвійні форми литовських займенників, уживані в таких словосполученнях із безособовими дієприкметниками, як і у віддієслівних іменниках, засвідчують тісний зв’язок між суб’єктним і присвійним родовим. Широке вживання агентивного (суб’єктного) родового з безособовими пасивними дієприкметниками в литовській мові, очевидно, ґрунтується на їхньому давньому іменному значенні. 1. ЗАРОДЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ СТАНУ 1.1. Пасив, або пасивний стан, як морфологічна категорія, найімовірніше, сформувався за часів самостійного розвитку окремих груп індоєвропейських мов. У давніх анатолійських, індоіранських, грецькій та італійських мовах для утворення пасиву використовувалися особові форми дієслів із медіальним значенням; у слов’янських і частково романських мовах — зворотні дієслова. Поряд з особовими формами в деяких мовах (наприклад, хетській, латинській, романських, германських) залучалися також дієприкметники¹. У балтійських мовах немає особових форм дієслів пасивного стану. Пасивний стан (пасив) тут утворюють перифрастичні конструкції з пасивними дієприкметниками на *-mo та *-to, протиставлені як конструкціям з активними дієприкмет- 1 Існує й протилежна точка зору, згідно з якою перифрастичний пасив нібито успадкований з індоєвропейської прамови (Costello 1984). Вона ґрунтується на тому, що перифрастичний пасив трапляється в багатьох споріднених мовах, а його утворення можна пояснити трансформаційним і тагмемним методами. До індоєвропейської прамови намагаються віднести навіть вираження агенса в перифрастичному пасиві прийменниковими конструкціями (Costello 1984: 149–150). Однак цю гіпотезу важко було б узгодити з історією пасивних форм в індоєвропейських мовах, розвитком допоміжних дієслів та іншими процесами історичного синтаксису. 12 | VYTAUTAS AMBRAZAS вальних (наприклад: є криком — є крикнутим), а також до особових форм дієслова (наприклад: його кличуть — кличуть). Найважливішою розрізнювальною ознакою категорії стану є відношення суб’єкта дії (стану), вираженої дієсловом, як семантичної категорії, до підмета речення (або означуваного слова дієприкметника)2. Форми пасивного стану дають змогу описати дію (стан), не беручи до уваги її суб’єкта (тут сплять; так написано3), або висуваючи на перше місце її об’єкт, який набуває функції підмета (Яблука були принесені); у таких випадках суб’єкт дії може виражатися додатком (Яблука були принесені батьком). У литовських пасивних конструкціях у певних випадках на перше місце може висуватися й виражатися називним відмінком підмета не лише акузатив або генітив прямого додатка, а й давальний відмінок непрямого додатка при дієсловах дати, принести, наказати тощо (див. Ambrazas, red. 1997a: 322, Ambrazas, red. 1997b: 278–279). У таких випадках відмінок прямого додатка в пасивних конструкціях залишається незмінним, наприклад: Нявчить, мов кіт, хвіст ламають ALS.; заєць, кінець роблять LTR; Показано дорогу, він піде далі PN (LKŽₓₗ 800); Lewas atimtas waikus WP 217₈ тощо (Fraenkel 1928: 13–14). 1.2. Литовські дієприкметники, протиставлені за значенням стану, утворюють групи активних і пасивних дієприкметників. До активних належать дієприкметники із суфіксами -nt і -us, до пасивних — із суфіксами *-mo і *-to. Ці дієприкметникові форми успадковані з часів прабалтійської та індоєвропейської мовних спільнот. Нині активні дієприкметники найчастіше виражають ознаку особи чи предмета, що діє або перебуває в певному стані, а протиставлені їм пасивні — ознаку особи чи предмета, на який діє хтось інший. Це протиставлення значень виразно проявилося під час формування категорії стану. Однак його зародки можна помітити вже в дуже давніх відмінностях словотвірних значень і вживання дієслівних імен, від яких походять самі дієприкметники. У багатьох індоєвропейських мовах прикметники (відповідно, дієприкметники), утворені від дієслів іще від найдавніших пам’яток за допомогою суфікса *-nt, найчастіше вживалися для вираження ознак, що походять від самого діяча або носія стану (за винятком хетської мови та поодиноких реліктів в індоіранських і латинській мовах). Суфікс *-nt із давніх часів широко використовувався також для утворення назв діячів (nomina agentis) (пор. назви зуба в багатьох споріднених мовах і такі іменники, як лат. parentes ‘батьки’, гот. frijonds ‘друг’ тощо). Іменники, утворені від дієслів за допомогою суфікса *-us, майже завжди виражали ознаки діячів або назви діячів. Зрозуміло, що під час формування системи дієприкметників форми з *-us- і *-nt- набули значення активного стану. З іншого боку, форми дієслівних прикметників із суфіксом *-mo здавна були нейтральними щодо суб’єкта дії, тоді як форми із суфіксом *-to, особливо утворені від перехідних дієслів, здебільшого вживалися для характеристики неактивних, дії чи про- 2 Терміном «суб’єкт» тут і далі позначається семантичний суб’єкт — агент дії, позначеної дієсловом, або пацієнс, перципієнт чи носій іншої ознаки стану. Підмет речення визначається за синтаксичними зв’язками взаємного співвідношення членів речення (див. Ambrazas 1986: 9, 16–18, 23–28; Ambrazas, red. 1997a: 487, 493–494). 3 Пор.: “passives center around agents, and their fundamental function has to do with the defocusing of agents” (Shibatani 1985: 831); див. також Keenan (1986: 243–245), Foley, Van Valin (1986: 301 і далі). LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI 13 об’єктів, охоплених дією4. Через таке значення дії форми з *-to, утворені від перехідних дієслів, утворили чітке протиставлення формам з *-us, що стали зачатком пасиву, пор.: viręs: virtas, nešęs: neštas, davęs: duotas. Поза цією кореляцією залишилася частина форм з *-to, утворених від неперехідних дієслів, наприклад: báltas (: bá́lti), bìngtas (: bìngti), skýstas (: skýsti), šáltas (: šálti); деякі з них відрізняються від відповідних дієслів акцентуацією, пор.: šìltas: šìlti, rìṁtas / rimtas: rimti, praštas: prašti. Це давні віддієслівні прикметники, які так і залишилися поза системою дієприкметників5. За функцією та значенням вони збігаються з відповідниками латиської, прусської та інших мов, пор.: лат. balts, salts, silts, pikts і прус. skijstan III 127₁₀ – rein ‘гарний’ (acc.sg.), ructan- (ructandadan E 690 – suwer[m]ilch), пор. лит. rūgtas. Віддієслівні прикметники литовської мови із суфіксом *-mo у багатьох випадках зберегли до наших днів давню нейтральність щодо стану. Лише частину з них, що виражали ознаки об’єкта дії, було включено до системи форм категорії стану. У західноаукштайтських і жемайтських говірках форми чоловічого та жіночого роду цих прикметників утворювали конструкції перифрастичного пасиву, протиставлені конструкціям із дієприкметниками на *-to, пор.: там ягоди були збирані / зібрані. 1.3. Відмінності значень за відношенням дії до суб’єкта, властиві категорії стану, помітні й серед інших віддієслівних прикметників, які в литовській мові не стали дієприкметниками. Наприклад, багато віддієслівних прикметників із формантом -us позначають ознаки суб’єкта і в цьому відношенні подібні до активних дієприкметників, пор. kalbūs ir kalbantis, sumanūs ir sumanantis, lakūs (arklys) ir lėkiantis, paslankūs (žmogus) ir pašlenkantis, pajėgūs ir pajėgiantis, valgūs ir valgantis тощо. Натомість ознаки об’єкта дії позначають віддієслівні прикметники з формантом -as, наприклад: atviras (plg. atvėrtas), paláidas (plg. paleistas), pašklidas (plg. pasklidęs). Такі «станові» значення властиві також деяким словотворчим суфіксам. Ознаки, що випливають із дії або стану суб’єкта, виражають віддієслівні прикметники із суфіксом -lus (*-lu), наприклад: auglūs ‘той, що добре росте’, kib lūs ‘схильний чіплятися’, rėklus, taiklūs, patrauklūs, а також із суфіксом -las (*-lo), наприклад: aklas (: akti), dėglas (: dėgti), kūšlas (пор. лат. kusls ‘слабкий, кволий’: kust ‘слабшати’). Похідні із суфіксом *-lo з таким значенням у слов’янських мовах перетворилися на парадигматичні активні дієприкметники минулого часу (подібно до литовських похідних із суфіксом *-us) і утворили парадигму перифрастичного перфекта активного стану, яка згодом у російській мові стала простим минулим часом. Натомість похідні із суфіксом -nas (*-no) у литовській мові мають результативне значення і здавна позначають ознаки об’єкта дії (стану), наприклад: pìlnas: pìlti, kìlnas: kìlti, plónas: plóti, bá́lnas: bá́lti. Деякі з них за значенням відповідають похідним із суфіксом *-to, пор. pìltas, plótas, báltas. Разом із похідними із суфіксом *-to вони були включені в слов’янських, германських і частково індоіранських мовах до системи дієприкметників як форми пасивного стану. Отже, протиставлення за відношенням до суб’єкта дії (стану) — найважливіша ознака категорії стану- 4 Pasak Emilio Benveniste’o (1948: 167), jų pagrindinė funkcija buvo reikšti požymio realizavimą objekte (“l’accomplissement de la notion dans l’objet“). Plg. dar Brugmann(o (1906: 246–248) pateiktus įvairių kalbų *-to formų gretinimus ir išsamiai nušviestą jų virtimą neveikiamaisiais dalyviais italikų kalbose (1895). 5 Тими, що стали дієприкметниками, або аналогічними утвореннями, створеними за зразком дієприкметників, їх вважали Skardžius (1943: 319), Otrębski (1965: 235); відповідні утворення латиської мови — Bergmane (1955: 28). 14 | VYTAUTAS AMBRAZAS торії — обґрунтована відмінностями словотвірних значень віддієслівних іменних утворень, успадкованими з глибокої давнини. Це протиставлення не залежить від синтаксичної функції віддієслівних іменних утворень (пізніше — дієприкметників) у реченні: воно однаково властиве формам, що виступають означенням і присудком, пор.: žinanti moteris Kb: žinomas daiktas VRN; ana y(ra) žinanti SKd, KL: visi vagys žinomi PLN; išviręs kiaušinis sukas, žalias – nesusuka ErŽ: sugrūdi bulbas išvirtas ALS; tos bulbės da nelabai išvirusios JRB: manų košikė išvirta ErŽ. 1.4. Відмінності у вираженні відношення до суб’єкта дії ще не свідчать про сформовану категорію стану. Про її існування можна говорити лише тоді, коли віддієслівні прикметники з певними суфіксами (словотвірні одиниці) перетворюються на активні й пасивні дієприкметники (морфологічні одиниці), а їхні сполучення з допоміжним дієсловом включаються до системи дієслова як перифрастичні часові форми, що корелюють з іншими дієслівними формами. У литовській мові, як і в інших балтійських мовах, віддієслівні прикметники із суфіксами *-nt, *-us, *-mo і *-to поступово й неоднаково перетворювалися на дієприкметники. Спершу закріпилася кореляція цих форм на основі часових значень (див. Ambrazas 1979: 39). Граматикалізація значень стану та їх використання для перифрастичного пасиву — наступний етап розвитку, який відбувався по-різному не лише в окремих балтійських мовах, а й у різних говірках литовської мови. 2. ПАСИВ ІЗ УЗГОДЖУВАНИМИ ПАСИВНИМИ ДІЄПРИКМЕТНИКАМИ 2.1. Жемайти та західні аукштайти задовго до появи писемності почали утворювати перифрастичний пасив із дієприкметниками теперішнього часу (*-mo) і минулого часу (*-to), а також допоміжним дієсловом būti. У писемних пам’ятках XVI–XVII ст., у яких відображено особливості цих говірок, структура перифрастичного пасиву в багатьох випадках не залежить від іншомовних джерел, якими користувалися автори. 2.2. Складені форми з дієприкметниками *-mo найчастіше позначають дію, що виконується постійно або повторюється, наприклад: Не даєш соломи своїм слугам BrB II Moz 5,15 (Man gibt deinen Knechten kein stro LB); бо, як-от насіння розсипають на ниві в землю / так само й слово Господа сіється в серця людей BP₁ 209₂₃–₂₅; (Wiernieghi) велика ноша важка є / тяготами й бідами пригноблювані MT 203a₁₁; Правда й спасіння не лише осягаються, але й Богом зберігаються MT 93a₁₂–₁₃ (Iustitia et salus non modo apprehenduntur, sed etiam a DEO conservantur); Залізо із землі викопують, а з каміння виплавляють мідь (над рядком: плавлять) є мідь BrB Job 28,2 (Eisen bringt man aus der erde / vñ aus den steinen schmeltzt man ertz LB). LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 15 Складені форми з узгоджуваними дієприкметниками *-mo рідко позначають у старих писемних пам’ятках конкретну дію, що триває в теперішньому часі, наприклад: dukte mana sunkey nūgi welna esti warginama VEE 45₂₁ (Мою доньку люто мучить диявол LB Mt 15,22); Schitai, kaczei esch gwalto schaukiu, tacziau ne esmi ischdlausams BrB Job 19,7 (Дивись, хоч я й кричу від насильства, та мене не вислуховують LB); Laukems ira atsakimas nog tawens Job 34,33 (На тебе чекають відповіді LB). Дещо частіше дієприкметники *-mo позначають конкретну дію з допоміжним дієсловом минулого часу, наприклад: і здійнявся (випр. піднявся) вихор (випр. буря) на озері, і їх заливало хвилями BrB Lk 8,23 (І знявся вихор на озері, і хвилі заливали їх LB); але його тримали в кімнаті BrB Teis 16,12 (А його стерегли в кімнаті LB). Вживання перифрастичних форм із дієприкметниками *-mo для позначення конкретної тривалої дії порівняно рідкісне і в сучасних аукштайтських та жемайтських говірках (пор. Slizienė 1974: 86; Ambrazas 1979: 176). Це свідчить про те, що їхня кореляція з простими часовими формами ще не закріпилася. 2.3. Складені форми з пасивними дієприкметниками минулого часу (*-to) найчастіше позначають результативний стан, що виник унаслідок попередньої дії. Від перших писемних пам’яток вони вживаються як в узагальненому, так і в конкретному значенні, наприклад: Так були мідіяни принижені перед очима синів Ізраїля BrB Teis 8,28 (Так були мідіяни принижені перед синами Ізраїля LB); Це місце було назване Ґілґалом BrB Joz 5,9 (це місце було назване Ґілґалом LB); щоб і життя було виявлене на нашому тілі ChNT II Kor 4,10. Значно ширше вживання пасиву з дієприкметниками на *-to дає підстави вважати, що в західних литовських говорах він сформувався раніше, ніж пасив із дієприкметниками на *-mo. Тут перифрастичний пасив із пасивними дієприкметниками минулого часу протиставляється як простим, так і складеним перфектним формам активного стану. Його вживання в жемайтських говорах ілюструють такі приклади з тіркшляйського говору, записані Алєксасом Ґірденісом (1996): Хоч так, хоч інак, тебе найняли, ти мусиш працювати, поки не здохнеш (112); Народилася живою, як і належить, вона була задушена, і (мати) дістала собі дванадцять років за задушення дитини (126); Я казав, що її колись охрестили (123); Кажуть, спершу там поклали ту дитину; а потім уже віднесли її на кладовище (125); Усі ті квіти були зрізані, а дивися, матусю, як вони знову ростуть! (310). Структура пасивних конструкцій ще не цілком усталилася. Починаючи з XVI ст. спостерігається варіювання допоміжного дієслова. Поряд із переважними формами būti допоміжними дієсловами іноді виступають також tapti, stotis, наприклад: 16 VYTAUTAS AMBRAZAS Юнак... стає покинутим жінкою Божою WP 11112–13; Так були створені небо і земля BrB I Moz 2,1 (Так були завершені небо й земля LB); І Лазар помер і був похований Tes 10,5 (І Лазар помер / і був похований LB); бідна душа, як терням обплутана, стає DP 10042 (нещасна душа, наче терням обплутана, буває ³W 10162); хай буде охрещений Mž 107–108 (він... буде охрещений Mch 170). Іноді ці допоміжні дієслова вживаються також із дієприкметниками на *-mo, пор.: Jesaus prikelimas... swietui tape szinomas Mž 27918–19; Welino mucziams stoiesi BPI 29616. Подібно до форм із tāpti, пасивні дієприкметники (як і прикметники) пов’язуються також у сучасних говорах західної Литви, пор.: Обидва вони стали тягнуті зі стайні BsV 327; Вікно стало вибите KLP. 2.4. У східних і південних аукштайтських говорах справжній пасив із узгоджуваними пасивними дієприкметниками чоловічого й жіночого роду досі не сформувався. Перифрастичних форм із дієприкметниками на *-mo тут ще не знаходимо; немає їх і в латиській мові, а поодинокі випадки в старих писемних пам’ятках, що відображають особливості східних аукштайтських говорів, зумовлені використаними джерелами. Дієприкметники на *-to з результативним значенням, сполучаючись тут із дієсловом būti, утворюють конструкції іменного типу, не співвідносні з особовими формами дієслова. Наприклад, у реченнях Regėjau, tavo langas buvo atdarytas KB; Svirnas pripiltas kviečių Lp дієприкметники виступають іменною частиною присудка, подібно до віддієслівних прикметників (пор. atviras, pilnas); хоча вони й виражають ознаки об’єкта дії, їх не можна вважати відповідниками пасивного стану простих форм минулого одноразового часу atidarė, pripylė. 2.5. У конструкціях з узгоджуваними пасивними дієприкметниками суб’єкт дії найчастіше не виражений. Це відповідає основній функції пасиву — описувати дію, не висуваючи на перший план її виконавця. Пасивні конструкції без вираженого суб’єкта переважають і в інших індоєвропейських мовах; очевидно, вони є найдавнішими (пор. Schwyzer 1943; Kurylowicz 1964: 72–73; Shibatani 1998: 137)6. Це підтверджують і відмінності у вираженні суб’єкта. У литовській мові, як уже згадувалося, суб’єкт дії пасивного дієприкметника може виражатися генітивом (так званий genitivus auctoris). Генитив суб’єкта засвідчений у Ведах, авестійській і тохарській мовах, а зрідка — у грецькій, латинській та германських мовах. З іншого боку, у санскриті й слов’янських мовах переважає інструментал, у гомерівській грецькій — давальний відмінок, а в пізнішій грецькій і германських мовах — різні прийменникові конструкції7. У новітніх індоєвропеїстичних дослідженнях генітив дедалі частіше вважають особливо архаїчним засобом вираження суб’єкта (пор. Haudry 1977: 408; Schmalstieg 6 Такий пасив властивий і іншим мовним сім’ям і з погляду типології вважається базовим, див. Keenan (1986: 247 далі; 263). 7 Докладніше про вираження суб’єкта пасивної конструкції в індоєвропейських мовах див. Schwyzer (1943); Schmidt (1963); Jamison (1979; 1981); Luraghi (1986). LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 17 1980: 176–178; 1995), а його сліди помітні також у слов’янських прийменникових конструкціях, наприклад, otъ + GEN. (пор. 3.14). Проте в жодній з індоєвропейських мов генітив суб’єкта не закріпився так міцно, як у литовській мові. 2.6. Дані литовської мови особливо важливі тим, що переконливо засвідчують зв’язок генітива суб’єкта в пасивній конструкції з іншими випадками давнього вживання цього відмінка. Як відомо, особові та деякі інші займенники литовської мови мають подвійні форми родового відмінка однини: непосесивні: manęs, tavęs, savęs, ko, kažko, nieko і посесивні: mano, tavo, savo, kieno, kažkieno, niekieno (Žulys 1969; Ambrazas, red. 1997a: 261–262; Rosinas 1988: 23–24; 169–170). Уживання цих форм чітко розрізняється: коли займенник має об’єктне значення, обирається непосесивна форма, а коли позначає належність або віднесеність до певної особи — посесивна форма (за рідкісними винятками, див. Žulys 1969: 170–171). У литовських конструкціях із дієприкметниками *-to і *-mo уживаються лише посесивні форми родового відмінка займенників, наприклад: Tę mano visi takai išvaikščioti Vš; Katrie mano bus suprašyti, tie bus svečių suole pasodyti LBr 275; Žiurek, tavo didelės kojinės nusipirktos Rm; Apsivilkau savo megztu megztiniu Ktk. Непосесивні (об’єктні) форми особових займенників (*manęs išvaikščioti, *manęs suprašyti, *tavęs nusipirktos) у таких випадках зовсім неможливі. Це свідчить про те, що генітив діяча (genitivus auctoris) пов’язаний із посесивним генітивом (пор. Fraenkel 1928: 95–96) і дає змогу зарахувати його до групи адномінальних генітивних конструкцій (див. 3.12). 2.7. У певних випадках генітив суб’єкта міг безпосередньо розвинутися з посесивного. Посесивну природу генітива Ернст Френкель (1921: 97; 1928: 95) убачав у випадках, коли він уживається з субстантивованими пасивними дієприкметниками, наприклад: pašlovinti tėvo mano, jos mylėtasis, jo mylimąją або зі сполукою іменника та дієприкметника, наприклад: mano išrinktasis broleli! Don LG 74. Речення, у яких генітив, що стоїть поруч із пасивним дієприкметником, пов’язаний зі сполукою іменника та дієприкметника, трапляються в різних діалектах. Наприклад, у реченні Mūsų valgomi burokai tai jau visai sušalo Plm генітив mūsų позначає всю іменникову групу valgomi burokai. У висловах такого типу внаслідок реаналізу генітив міг бути безпосередньо пов’язаний із пасивним дієприкметником як виразник суб’єкта позначуваної ним дії, пор.: Visą audeklą išščupinėju ir neradau tavo įkištos adatos Kp (див. також Ambrazas 1990: 197). Так само пояснює генітив суб’єкта у відповідних адномінальних конструкціях латиської мови Акселс Голвоетас (1994: 132): вислів mātes adīti cimdi раніше мав значення «матері {в’язані рукавички}», а згодом — «{матір’ю в’язані} рукавички», тобто «рукавички, які зв’язала мати». Зв’язок генітива суб’єкта з посесивним підтверджує також та обставина, що в латиських пасивних конструкціях суб’єкт дії позначають посесивні займенники, узгоджені з означуваними іменниками, наприклад: dziesmas manas padziedātas, nava manas darinātas «букв.: пісні мої заспівані, не мої створені» (Gāters 1993: 220). Суб’єктне (агентивне) значення цих посесивних займенників можна пояснити, спираючись на припущення, 18 | VYTAUTAS AMBRAZAS що вони тут замінили давніше вживані форми генітива, відповідні присвійному генітиву литовської мови й зрідка засвідчені в латиських діалектах8. 2.8. У генітивних адномінальних конструкціях із пасивними дієприкметниками, особливо теперішнього часу, генітив міг подібним чином набувати й об’єктного значення, наприклад: деревце, яке натирають тютюном LEX 70, дошка, якою женуть сіно (для покрівлі) ŠTS, alaus daromas kubilas JNŠ, пор. tes mums sakamassissi Szodis MT BĮ XV, квітами шукають Szwinnas (ein Bleywurf) MŽ, 8); рідше з дієприкметниками минулого часу (*-to): колеса для вивезення гною PN. Таке вживання засвідчене й у латиській мові, пор.: час, коли виривають льон MEII 405 ‘час виривання льону’, гарпун для проколювання риби MEIV 800 ‘гарпун, яким проколюють рибу’; коні, що везуть небіжчика BW 27495 ‘коні, що везуть небіжчика’ (див. також Ambrazas 1990: 84–85, 92). Ці конструкції, як і згадані суб’єктні, пояснюються перегрупуванням синтаксичних зв’язків (реаналізом): генітив, який раніше залежав від означуваного іменника (самостійно або разом із прикметниковим дієприкметником), був переосмислений як об’єкт дії дієприкметника. Отже, ножиці для стриження овець {стриження овець} → {овець стриження} ножиці, пор. ножиці для овець і ножиці для стриження, як і лат. вода для вмивання {вода для вмивання рота} → {для вмивання рота} вода ‘вода для полоскання рота’, пор. вода рота ‘вода рота’ (MEIV 405). Об’єктний генітив, як і суб’єктний, тут пов’язаний із дієприкметниками так само, як здавна був пов’язаний із віддієслівними іменниками, пор. стриження овець і блеяння овець (див. 3.11). У певних випадках об’єктний генитив із пасивними дієприкметниками міг уживатися замість акузатива, за зразком пасивних конструкцій із суб’єктним генитивом: Lekia / bėga kaip galvos (galva) pardaužtas KRTN, LKV, MC; Blaškos it dantų gelams DAUKD 168. 2.9. Суб’єктний (так само як і об’єктний) генитив із пасивними дієприкметниками найчастіше трапляється у словосполученнях, що виконують атрибутивну або апозитивну функцію. Це спостерігається також у латиській мові (Porīte 1955: 153–154; Gāters 1993: 295–296). Однак словосполучення пасивних дієприкметників із суб’єктним генитивом можуть виступати й присудком, пор.: Brolelių pirktu (žiedeliu) aš nesidžiaugsiu NIEM 7 – Jei žiedelis bernelio pirktas, skandinčia į dugnelį LTR; Čia mano statytas tvartas VRN – Mūs kluonas dā dieduko statytas DGLŠ; Žento baramas eik pro duris, sūnaus baramas lipk ant pečiaus AN – Boba buvo visų barama PN. Подібним чином присудком виступають і відповідні латиські словосполучення, наприклад: laužu pelta tā meitiņa ‘žmonių peikta ta mergina’ (Mūlenbachs 1928: 209); ābelīte vēja lauzta ‘obelaitė vėjo laužta’ (Gāters 1993: 295). Tas šķūnis vēl tēva taisīts ‘ta daržinė dar tėvo statyta’ (Holvoet 1997: 125). 8 Про можливість балтійського походження форм присвійного генітива *menā, *tevā, *sevā див. Rosinas (1988: 167–173; 1995: 26); Schmalstieg (1997: 119–120); про їхній можливий зв’язок із посесивними генитивами індоіранських мов — Euler (1998: 75). Протилежний погляд — про утворення форм присвійного генітива в пізніший період — див. Holvoet (1995: 177); Petit (1999: 215–225) з лит. LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 19 На основі словосполучень такого типу міг сформуватися трикомпонентний пасив, засвідчений у західних діалектах литовської мови, наприклад: Gal sakysit, kad ir šitos (gėlės) jūsų sodintos? Klm; Kad jis būtų taip visų mylimas, kaip sakai Jablonskis (1957: 319); Rodos, aš daugiau esu jūsų pačių skriaudžiamas Žem 350; Klebonas buvo prieveiktas čigono PL9. Однак навіть у цих діалектах трикомпонентний пасив із узгоджуваними пасивними дієприкметниками трапляється набагато рідше, ніж двокомпонентний. Його приклади зустрічаються також у текстах XVI–XVII ст., що відображають особливості західноаукштайтських і жмудських діалектів: Щодня в гріхи й гидоти занурюємося / іноді через диявола / іноді через лиху людину / іноді через власне тіло BP II 5318–21; людина... є поживою для черв’яків BP II 51116; кожен, на кого Бог поклав обов’язок, — виконуймо BP II 9715; І сталося, що убогий помер і був віднесений ангелами до лона Авраама BP II 1916–8 (і був віднесений ангелами LB Lk 16,22); bei busit muschti uisų Neprietelių BrB III Moz 26,17 (і будете побиті вашими ворогами LB). 2.10. У пасивних конструкціях із деякими пасивними дієприкметниками (особливо дієслів сприйняття) суб’єкт дії може бути виражений ДАТИВОМ, наприклад: Ar tau girdėtas toks vardas? Smn; Ten būsi visiems matomas Žg; Vyrui mažai tėra įkandami grynai moteriški verslai JABL (LKŽV 391); Niekam nesuprantamas daiktas IGN. Датив із пасивними дієприкметниками вживається в такий спосіб уже від найдавніших писемних пам’яток, наприклад: Dala swieto akims regima 3SD 226–227; szinom umus ira MŽ 10616 (So ist euch als Christen unerboren MCh 168–169); kas iem nūg Adama priegimta ira MŽ 1047 (was jm von Adam angeborn ist MCh 166); tas pats Pasauintinis buwa paszytams Wiriausemkungui VEE 1942 (lünger / der dem Hohenpriester bekand war LB Jn 18,15) (див. також Fraenkel 1928: 126). Такий суб’єктний датив відрізняється від генітива тим, що позначає особу або предмет, щодо яких оцінюється чи описується стан (пор. «корисність чогось, що трапляється комусь» Jablonskis 1957: 599). У цьому він близький до датива, уживаного з узгоджуваними прикметниками та прикметниками середнього роду, пор. man aiškus / aišku, visiems svarbūs / svarbu тощо. З дієслівними прикметниками, що виражають придатність, можливість або необхідність, наприклад: tinkamas, galimas, reikamas, як і з формами необхідності із суфіксом -tinas, -a, уживається лише датив. У конструкціях із пасивними дієприкметниками дієслів сприйняття також відчувається модальний відтінок можливості або необхідності. Він властивий і більшості латиських дієприкметників *-mo, пов’язаних із дативом, пор. Sila zeme man arama BW 5220 ‘лісова земля, яку мені треба орати (= придатна для оранки)’; kas man bija 9Більше прикладів див. Jablonskis (1957: 312–318; 586–588); Ulvydas, ред. (1971: 162–167); з літературної мови — Slizienė (1974). 20 | VYTAUTAS AMBRAZAS nerėzdama BW 95,1 «що мені було невидиме» (Endzelīns 1951: §429; Gāters 1993: 125). Можливо, підґрунтям для такого вживання стало характерне для сучасної мови значення мети та призначення (пор. Brugmann 1911: 558–559). В інших випадках давальний відмінок суб’єкта в литовській мові поширився ширше й не конкурує зі звичайним родовим відмінком суб’єкта. 2.11. Значення діяча (агенса) та знаряддя дії (інструмента) іноді пов’язані між собою. Тому явища (здебільшого природні), що спричиняють певні стани, у конструкціях із пасивними дієприкметниками можуть виражатися як родовим, так і орудним відмінком, пор.: земля вкрита снігом / снігу; місто оточене горами / гір тощо (див. Senn 1966: 427–428; Paulauskienė 1979: 99; Schmalstieg 1987: 182–183; Sawicki 1991; Šukys 1998: 230–231). У деяких мовах (іранських, слов’янських, пор. 2.5) орудний відмінок у значенні знаряддя узагальнився як відмінок агенса пасивної конструкції, однак у литовській мові ця тенденція не закріпилася й помітна лише у випадках метафоризованого вживання, наприклад: Поки доїхали додому, всі коні й карета були обліплені голубами SL 156 (LKŽXVII 66). Час від часу такі конструкції трапляються в давніх писемних пам’ятках, наприклад: Nęsa kurie Dwasse Diewa yra wedami VEE 96, Denn welche der geist Gottes treibt Rom 8,14); szidu wiresniss mestas daugiu tukschstancziu smanių apsestas ira WP 9835–36 Загалом орудний відмінок знаряддя з пасивними дієприкметниками вживається в тих випадках, коли його можна співвіднести також із відповідними активними дієприкметниками або особовими формами активного стану. 2.12. Крім безприйменникового родового відмінка, у давніх писемних пам’ятках суб’єкт дії виражається також конструкцією nuog(i) + GEN., наприклад: Лютер був висвячений єпископом DP 20436–37 (Luther byt od biskupá ordinowany3W 21247); вважаю, що всі справи вирішуються вами VEE 55–6 (das ich von euch gerichtet werde LB I Kor 4,3); щоб мене полюбив справжній чоловік і щоб я була ним кохана SPI 22326 (v od niego była mylowana); мене спокушав ворог – byłem kuszony od nieprzyjacieła SPI 24–25; дитину священник приводить WP 46a14; щоб були оживлені Святим Духом MT 203a16–17 (vivificentur à Spiritu sancto); коли нас судять, Господь нас карає MT 13520–21 (Dum judicamur, à Domino corripimur). Такі прийменникові конструкції поширилися в давніх писемних пам’ятках під впливом польської та німецької мов; особливо багато їх у творах авторів зі Східної Литви (Palionis 1967: 179–180). Однак вони мають певне підґрунтя і в самій литовській мові. Прийменник nuo + GEN. в інших випадках позначає джерело дії, наприклад: від кого ти отримав листа? PG; отримав подарунки від сина KtK; від інших чув KtK. До родового відмінка суб’єкта близьке також значення посередництва, наприклад: посланий є ангел Гавриїл від Бога WP 1157–8, пор.: Є надіслані подаруночки від молодого хлопця JD 481; LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI 21 Звідси вже лише один крок до таких висловів, як Щоб часом і не бути сказаним від імені Бога, ані словом WP 491–3. Подібним чином пов’язані зі значенням позначення діяча й значення причини дії, пор.: народжені від Бога VEE 12,19 (Jn 1,13) – von Gott geboren sind і ти народжений / від панни Марії Mž 747–8 (пор. також Fraenkel 1929: 110). Конструкції з nuo + GEN., що позначають суб’єкт дії пасивного дієприкметника, трапляються в діалектах і фольклорі, наприклад: будеш ушанована людьми Ktk; Можливо, тут людину вбило блискавкою nū perkūno KRg; дівчина на дощечці, від братів і сестричок шовками вбрана LTR (Auk); тут ти житимеш, кохана чоловіком KlvD тощо (Ulyvdas, ред. 1971: 601; LKŽVIII 902; пор. також: залишайся, як тобі Богом призначено! DonAG 37). Відповідні конструкції в латиській мові також пов’язані з уживанням nuo + GEN. для позначення джерела дії, пор.: piedzimu... no večiem ļautiniem BW 3002 «народився... від старих людей» і Žēli raud sērdienīte no bajāra (варіант — GEN. без прийменника: bajāriņa) bildināma BW 5117 «гірко плаче сирітка, від баяра (баярика) сватана» (Endzelīns 1951: § 542; 1971: 435–436; Gāters 1993: 297). Тож можливо, що німецькі конструкції з von та польські з od сприяли й помітній в інших випадках у литовській та латиській мовах тенденції підсилювати значення генітива прийменником (пор. Fraenkel 1928: 96; 1929: 112–113; Gāters 1993: 296–297; Schmalstieg 1999: 24–25). 2.12. Тричленний пасив із узгоджуваними дієприкметниками чоловічого та жіночого роду й генітивом суб’єкта найбільш характерний для літературної писемної мови. Тут на його вибір впливають актуальне членування речення, прагнення висунути на перший план об’єкт дії, водночас указавши й на виконавця, зв’язки речення з попереднім контекстом та інші потреби формування зв’язного тексту. Роль цих чинників стає очевидною з огляду на те, що тричленними пасивними конструкціями описується та сама ситуація, що й відповідними активними конструкціями. Цим тричленний пасив відрізняється від двочленного, який має специфічну функцію усунення суб’єкта й значно ширшу сферу вживання. 3. ПАСИВ ІЗ НЕОСОБОВИМИ ПАСИВНИМИ ДІЄПРИКМЕТНИКАМИ 3.1. Пасивні конструкції з неособовими дієприкметниками із суфіксами *-to і *-mo, ареал поширення яких охоплює більшість аукштайтських діалектів10, за вживанням родового відмінка суб’єкта помітно відрізняються від розглянутих конструкцій із узгоджуваними дієприкметниками. Родове відмінювання суб’єкта- 10 Картографічну схему цих конструкцій за даними картотеки «Атласу литовської мови» див. в Ambrazas (1977: 37). 22 | VYTAUTAS AMBRAZAS У них часто й звично вживається родовий відмінок, а самі конструкції в багатьох випадках мають своєрідні модальні відтінки. Родовий відмінок суб’єкта особливо часто поєднується з НЕПЕРЕХІДНИМИ неособовими дієприкметниками. Осіб — діячів або носіїв стану — позначають присвійні форми займенників у родовому відмінку (a), інші займенники (b), іменники (c): (a) Тут пасуть моє, а не твоє Sb; Кого тут живуть? PL; Мною багато послуговано Kpč; Мабуть, і моїми тут натоптано RdN; Тобою рано встато Rk; (b) І ним їдеться на базар Ktk; Тут ними їдено JN; Скільки там нами перебігано? Ds; Кажуть, ними крадено DGL; (c) У тому березнячку батьком грибовано JNš; Куди сестричка їздила, руту розсипала, братиками поруч їжджено ALVT; Біля вогню молоддю танцьовано BSO 111. З неособовими пасивними дієприкметниками неперехідних дієслів також пов’язуються родові відмінки іменників, що позначають тварин (d) або неживі предмети (e): (d) Не бачив, щоб у горосі кури сиділи VŽnS; Коровою зайдено до клуні VRN; Тут собакою бігано PRN, VLK, ŠLČ, Rk; Подивишся й зрозумієш: зайцем стрибано DRSK; Тут зайцем лежано, тут лисицею копано VLK; Відпочито котом і прийдено додому Ds; (e) Землею висихається і висохло Ds; Кажуть, бувало, що в хащах тут дрімалося BARANAŠ 213; Поросятко роззявило пащу, навіть крові набігло з рота Klt; Тут додому їжджено Ob; Тут хати було Jablonskis (1957: 466); Усе майно зникло, та залишилися тільки булочки, які він дав жебракові BM 40 (LKŽVII 497)¹¹. 3.2. Родовий відмінок, що позначає суб’єкта стану, дуже часто вживається з неособовими пасивними дієприкметниками дієслова būti «бути»: Тут, мабуть, і грибів є Kp; На тому боці є добрі пасовища JNš; Зайшли всередину хлопчики й озираються: тут, дивись, є дві дівчини Ds; А тут чиє було? DBG; Він був і пішов SLM; У Жирмюнах були діти SKP; Раніше там були гриби MLT. Коли пасивний дієприкметник дієслова būti, поєднаний із родовим відмінком, виконує функцію зв’язки, іменна частина присудка також набуває узгодженої форми родового відмінка, наприклад: Він і досі живий BM 18; Усі казали — добра людина, а він виявився останнім GMŽ; Уночі був сильний вітер Ob. Дієприкметник būta, поєднаний із родовим відмінком суб’єкта, виконуючи функцію допоміжного дієслова, вживається з іншим неособовим дієприкметником: 11 Taigi taisytinas Masayoshi Shibatani (1998: 123–124) aiškinimas, jog lietuvių kalbos beasmenis pasyvas (t. y. pasyvas su bevardės giminės neveikiamaisiais dalyviais) esąs daromas tik su žmones reiškiančiais protagonistais (subjektais), o gyvūnus bei daiktus reiškiančios jų formos čia esančios „negramatiškos“. Iš tikrųjų jos yra tik retesnės. LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 23 Наші вже полягали, коли він прийшов Kp; Мій уже задрімав, бачиш MlT; Його вже ягоди занесло Brž; Він уже пішов ALz, ALN, Mlt, Vlkv тощо; Було, що приїхала Анеліуте Vžns. Як допоміжне дієслово з безособовими дієприкметниками вживаються також особові форми дієслова бути, пор.: Тут, мабуть, колись жили люди Sk; А зайці, бач, повтікали під яблуні Vkš; А журавлі там сиділи Sb; Не знайшов, його вже пішло ALN; Я трохи пропав, а його тоді вже й було Ss; Я двадцять років прослужив Žd; Наші вже поїдуть Ds; Не йдіть, його вже виїде Kp. 3.3. Набагато рідше генітив суб’єкта сполучається з ТРАНЗИТИВНИМИ (об’єктними) безособовими пасивними дієприкметниками. У таких випадках маємо тричленні пасивні конструкції, у яких об’єкт дії виражений номінативом: Mat ir jų laikoma arklys Jablonskis (1957: 587); Vaikų buvo kėpama bulvės Ds; Mūs čia trys eilės apvažiuota VLk; Jos mokėta rublis Ktk; Jo dar nušpirkta arkliukas Vs (LKT 381); Aš eisiu: tę kilpinis mano pastatyta Pš; Jo ir grūzta padaryta, ir vištukai atpudyta Rdm; Jos jaunos turėta geras balsas Mrc; Mūsų svetelių kiaulės ganyta PRNG; Šitas sodas tai mano sodinta Dkk (plg.: Anos (obel ys) gi mano rankom sodintos AD). Як і в конструкціях з інтранзитивними формами, транзитивний безособовий дієприкметник на *-to може мати допоміжне дієслово (зазвичай у минулому або майбутньому часі): Мені була приготована така колода Ob; У мене завжди все було зроблено, оброблено, зварено, вимито Rg; У них тут було посіяно зернові Prn; Того коня він украв і продав Kp. 3.4. Конструкції з безособовими дієприкметниками транзитивних та інтранзитивних дієслів семантично близькі тим, що в обох випадках виражається стан, який виникає внаслідок узагальненої (з дієприкметниками теперішнього часу) або попередньої дії (з дієприкметниками минулого часу). Конструкції з транзитивними та інтранзитивними дієприкметниками нерідко вживаються в тому самому реченні, наприклад: Посиділи біля стовпа, розпалили вогонь і пішли далі PšL; Уночі прийшли злодії, хлів пограбували, на воза все склали й поїхали Jablonskis (1957: 310); Злетів пташок з дубочка, скрутилася шийка (ibid.). Конструкції з безособовими пасивними дієприкметниками не вживаються для позначення конкретної дії, що відбувається тепер або відбулася в минулому. Наприклад, речення Людиною було посіяно жито AUK позначає стан речей, помічений мовцем, і цим відрізняється від речення Людина посіяла жито, яке позначає дію, що відбулася в минулому. Констатація стану є змістовим ядром речень із безособовими формами. 24 | VYTAUTAS AMBRAZAS 3.5. Стан, виражений пасивними дієприкметниками середнього роду, може бути цілком безособовим, не пов’язаним із жодним суб’єктом чи об’єктом, наприклад: Так уже є JNšk; Žū – уже й тут орють Kp; Тут зовсім не дощило Imb; За ніч трохи припорошило снігом GrŽ (пор.: Свіжого снігу трохи припорошило Slk); Раніше в той час уже зазвичай було скошено TrG; Доводилося їхати далеко, до міст, привезти солі BTG; Поїдеш — і буде від’їжджено MŽs. Такі конструкції широко вживаються від найдавніших писемних пам’яток незалежно від впливу іншомовних джерел, наприклад: kalbama ira BrB IV Moz 21,14 – spricht man LB (buwa BP₁₆₉₁₈); žinoma ira SP₁₁₃₇₁₁, 145₅, 159₆; buwa prisch ios karaughema BrB TEIS 5,20 – ward wider sie gestritten LB; liepta iür nuimte... rubus SP₁₁₇₀₁₀; bus kalbeta Czebuwims BrB IV Moz 14,14 – man wird sagen zu den einwonern LB; Tüieg budu tur... darjta buti BrB II Moz 21,31 – Desselben gleichen sol man... handeln LB (див. також Ambrazas 1990: 198). Балтійський характер безособових конструкцій із дієприкметниками середнього роду підтверджують дані прусської мови, пор.: bhe kai stesmu nimassi kittawidin pogalbton būt III 115₂₄–₂₅ – vnnd das jhm nicht anders geholffen werden möge ‘і що йому інакше не можна допомогти’; Beggi titet stalli peisāton III 105₂₁ – Denn also stehet geschrieben (пор. kaip knigase ira parašita SP₁₁₇₂₃). Про те, що в латиській мові відповідні конструкції також уживалися до зникнення середнього роду, свідчать такі їхні залишки в діалектах, як jau diezgan gulēta «вже досить поспано» (Dzintars, Ozola 2000: 78), а також речення, у яких середній рід дієприкметників замінено чоловічим, але сам тип і значення безособової конструкції збережено, пор.: pie visiem jau bij būts ME₁ 359 «біля всіх уже було побувано»; jau diezgan strādāts «вже досить попрацювали» (Endzelīns 1951: 984; Mülenbachs 1928: 156, 192); (докладніше див. Ambrazas 1990: 199). Подібно в деяких литовських жемайтських говірках середній рід було замінено жіночим, пор.: Kaip lieptā, taip ir dirbk Als, однак у деяких говірках його замінювали й чоловічим родом, як у латиській мові, наприклад: Nu, sako, tai man beigts (маєток горить) Trk (Girdzinas 1998). Відповідники в інших споріднених мовах чітко засвідчують, що вживання безособових форм середнього роду дієприкметників (відповідно, дієслівних прикметників) є спадщиною далекої індоєвропейської давнини (пор. давньоцерк.-слов. vъzęto bǫdetъ ASSEM Lk 8,18 – ἀφθήσεται «буде взято», řečeno estъ MAR Lk 4,12 – εἴρηται «сказано», лат. dictum est «сказано», itum est «пройдено», pugnatum est «проведено бій» тощо), пор. Brugmann (1925: 36–41); Hartmann (1954: 127–138; 166–170); Janke (1960: 58–62); Chodova (1980: 230–233). До індоєвропейської спадщини належать також двочленні конструкції, у яких форми середнього роду дієслівних прикметників (відповідно, дієприкметників) поєднуються з називним відмінком, що позначає пацієнса дії (жито сіється / сіялося). Вони також мають виразні відповідники у споріднених мовах і за своєю структурою відповідають реченням давнього номінального типу (молоко здорове, пиво смачне тощо, див. Ambrazas 1979: 200–202; 1990: 200–204). LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 25 3.6. Уживання суб’єктного генітива з безособовими пасивними дієприкметниками пояснюють по-різному. Williamas Mathewsas (1955) ir Pavelas Trostas (1960) laikė beasmenes konstrukcijas su bevardės giminės neveikiamaisiais dalyviais pirminėmis, seniausiomis, o subjekto genityvą – jų vėlesniu išplėtimu. Dėl bevardės giminės formoms būdingos beasmenės reikšmės dalyviu žymimo veiksmo subjektas čia negalėjęs būti nusakytas veiksnio nominatyvu, tad lietuvių kalboje jis gavęs genityvo, rusų kalbos tarmėse – genityvo su prielinksniu formą. Taip atsiradusi konstrukcija, panaši į ergatyvines, susiformavusias indoiranėnų kalbose vėlesniais jų raidos laikais (Matthews 1955: 367–371). Panašiai ir Kari Liukonenas (1995) manė, kad subjekto genityvas čia galėjęs išplisti dėl konstrukcijos „antrinės personifikacijos“, kaip plinta nominatyvas prie beasmenio pasyvo formų suomių šnekamojoje kalboje. Tačiau tokios suomių kalbos konstrukcijos yra naujos, ryškiai skiriasi savo sandara ir įžiūrėti jų bendrą kilmę sunku (Christen 1998). Jūris Maranas (1973) ir Letas Palmaitis (1977: 116–117) subjekto genityvą, siejamą su bevardės giminės neveikiamaisiais dalyviais, jau tiesiogiai kildino iš ergatyvo, o objekto nominatyvą – iš absoliutyvo ir manė, kad ta konstrukcija yra ankstesnio indoeuropiečių sakinio sandaros tipo liekana. 3.7. Гіпотезу про зв’язок суб’єктного генітива з ергативом найґрунтовніше розвинув Вільям Р. Шмальштіг12. Генітив у конструкціях із перехідними безособовими дієприкметниками він вважає архаїзмом, успадкованим із часів, коли структура праіндоєвропейської мови була напівергативного типу, тобто ергативною в реченнях із формами минулого часу й акузативною — з формами теперішнього часу (так звана split ergativity). Суб’єктний генітив тут нібито походить від ергатива, що позначав агенса, а безособовий дієприкметник минулого часу — від особової форми минулого часу на *-to, що відповідає однині третьої особи медіального стану в давньоіндійській і грецькій мовах (давньоінд. ákṛta ‘зробив’, гр. ἐγένετο ‘сталося’ тощо).13 З іншого боку, речення з теперішнім часом утворювалися за акузативною моделлю. Пізніше структура акузативного типу закріпилася також у реченнях із минулим часом. Тоді в трикомпонентних конструкціях старий ергатив був переосмислений як генітив діяча в пасивному реченні (genitivus auctoris), а абсолютив — як називний відмінок об’єкта. Отже, агентивне (дійове) значення генітива вважають первинним, успадкованим. Згідно з цією гіпотезою, безпосередньо від ергатива походять лише генітивні конструкції з перехідними дієприкметниками на *-to, тоді як конструкції з дієприкметниками на *-mo вважають новими, утвореними за аналогією. Також припускають, що новими є й безособові конструкції з генітивом і неперехідними дієприкметниками на *-to, які не вписуються в реконструйовану ергативну модель (у двокомпонентних реченнях ергативного типу слід було б очікувати абсолютива, відповідно, називного відмінка). Висловлюють припущення, що в двокомпонентних реченнях із неперехідними дієприкметниками генітив замінив називний за зразком трикомпонентних конструкцій, тобто tėvo gulėta < *tėvas gulėta за аналогією до tėvo sėta rugiai. Це нелегко довести, оскільки речень із суб’єктним 12 Первинну версію цієї гіпотези див. у Schmalstieg (1976; 1978; 1980: 177). Згодом її уточнено, деталізовано й розвинуто в пізніших працях (1982; 1985; 1987: 34–39, 128–142; 185–192; 1994; 1995; 1999 та ін.). 13 Про зв’язок суфікса пасивних дієприкметників *-to з третьою особою медіального стану див. Hirt (1928: 102); Watkins (1969: 113–114). 26 VYTAUTAS AMBRAZAS називним відмінком і безособовими неперехідними дієприкметниками *-to (таких як *tėvas gulėta) не засвідчено14. Натомість конструкції із суб’єктним генітивом і безособовими дієприкметниками *‑mo та *‑to за своєю структурою відповідають пасиву, характерному для мов акузативного типу (пор. Ambrazas 1990: 210–211). Виведення суб’єктного генітива з неперехідними безособовими пасивними дієприкметниками з називного відмінка ґрунтується на припущенні, що речення з формами перехідних і неперехідних дієслів колись мали різну структуру (відповідно до реконструйованої моделі ергативного типу). Однак протиставлення перехідності й неперехідності в індоєвропейських мовах, імовірно, не є первинним. Воно виокремилося в процесі розвитку окремих мовних груп, і дані як литовської, так і інших споріднених мов дають змогу простежити його поступове посилення. Із цим погоджується й Шмальштіг, стверджуючи, що індоєвропейські дієслова та дієприкметники колись були переважно неперехідними (1982: 121; 1994: 13; 1999: 29). А якщо так, то не мало бути й принципової різниці між конструкціями з безособовими дієприкметниками перехідних і неперехідних дієслів, як-от tėvo ariama / árta та tėvo gyvenama / gyventa, тобто генітив міг в обох випадках сполучатися з безособовим дієприкметником подібно до сучасних верхньолитовських говірок. 3.8. Інакше суб’єктний генітив із безособовими пасивними дієприкметниками пояснює Аксель Холвоет (1994; 1995). Спираючись на посесивну природу генітива, він вважає його суб’єктне (агентивне) значення новим, що виникло під час формування пасиву в окремих балтійських мовах15. Первинною, успадкованою була адномінальна посесивна генітивна конструкція з узгоджуваним дієприкметником, наприклад: латис. mātes {adīti cimdi} ‘материні {в’язані рукавички}’, лит. tėvo {pastatyta troba}. Коли внаслідок переаналізу, що окремо відбувся в литовській і латиській мовах, генітив почали осмислювати як відмінок діяча, наприклад, лит. troba (buvo) tėvo pastatyta, його перенесли до безособових пасивних конструкцій литовської мови з формами безособових дієприкметників16. Припускають, що подібним чином генітив міг пов’язатися й із дієприкметниками неперехідних дієслів, тобто за зразком Vagies eitas kelias могло бути утворено *Šis kelias vagies eitas і *Šis kelias vagies eita, а згодом конструкцію останнього типу замінено безособовою: Šiuo keliu vagies eita (Holvoet 1995: 80). Ця інтерпретація також стикається із серйозними труднощами. Проти перенесення суб’єктного генітива з трикомпонентних пасивних конструкцій з узгоджуваними пасивними дієприкметниками до конструкцій із безособовими формами свідчить насамперед те, що останні вживаються в тому ареалі литовських діалектів, якому узгоджувані пасивні конструкції загалом не властиві. Крім того, трикомпонентні узгоджувані пасивні конструкції є порівняно новими й трапляються набагато рідше, ніж конструкції з неузгоджуваними безособовими дієприкметниками та суб’єктним генітивом. 14 Речення з узгоджуваними дієслівними прикметниками суфікса *-to, утвореними від неперехідних дієслів, наприклад: Oras šiltas/šaltas (їх згадує Schmalstiegas 1999: 28–29), утворюються за звичайною моделлю прикметникових речень (пор.: Oras geras; Aš esu sveikas), тоді як безособові форми šilta, šálta можуть сполучатися лише із суб’єктним генітивом, наприклад: jū ten visą naktį šála (вислів *jie šálta неможливий). 15 Пор.: «Я припускаю, що пасивна конструкція з агентивним комплементом виникла з конструкцій із присвійними адномінальними генітивами лише в ході окремого розвитку литовської мови» (Holvoet 1995: 181); див. також Holvoet (2001) із додатковими аргументами. 16 Пор. «На цьому етапі genetivus auctoris також міг бути перенесений до безособових пасивних конструкцій без агенса, які (як і в латиській мові) розвинулися незалежно» (Holvoet 1995: 178). LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 27 3.9. Пасив із узгоджуваними та неузгоджуваними (середнього роду) дієприкметниками, очевидно, сформувався за часів самостійного розвитку балтійських мов17. На це вказує низка обставин, зокрема відмінності у допоміжному дієслові (лит. būti, латис. tikt, tapt, kļūt), рудиментарний характер вираження агенса в латиській мові, різні форми роду пасивних дієприкметників у литовських діалектах. Однак із цього ще не випливає висновок, що в конструкціях із дієприкметниками середнього роду успадкованим є лише посесивне значення генітива. Тут варто звернути увагу на особливу функцію дієприкметників середнього роду. Після зникнення середнього роду іменників дієприкметники середнього роду ніколи не виступають означеннями при іменниках. Тому суб’єктний генітив, пов’язаний із ними, важко було б пояснити реаналізом посесивної конструкції. У реченні пасивні дієприкметники середнього роду, як і прикметники, найчастіше виступають іменною частиною присудка, але можуть бути також підметом або додатком, тобто мають властиві іменникам функції, наприклад: Шукта недарӯта Sb; jie rado šauniai, daug išvogta SCHG 319, пор. Esu jau ir šilta ir šalta matęs тощо (Jablonskis 1957: 205–206; Fraenkel 1921: 35–36; Valeckienė 1984: 98–99). До дієслівних іменників близьке й узагальнене значення стану пасивних дієприкметників середнього роду (пор. Ulvydas, ред. 1965: 526; 1976: 374; Ambrazas, ред. 1997a: 169). Через функціональну та семантичну близькість форми середнього роду пасивних дієприкметників і дієслівні іменники можуть уживатися в тих самих контекстах, пор.: Čia dar pernai buvo ganoma / ganiava, ganyklos; nebus jums atleista / atleidimo. Те, що семантичну близькість цих форм відчували вже в давній литовській мові, видно з прикладів, де дієприкметниками середнього роду перекладено дієслівні іменники оригіналу, пор.: nei arta nei dagūta (pjauta) nebus BrB I Moz 45,6 – kein pflügen noch kein erndten sein wird LB; wis kas... uszkeikta ira IV Moz 18,14 – Alles verbannete. Подібно й прусський дієприкметник середнього роду billīton незалежно від оригіналу вживається в іменниковому значенні «те, що сказано; вислів», пор. ka ast sta billīton? – was ist das? III 278. Близькість дієприкметників (і прикметників) середнього роду до дієслівних іменників, особливо до віддієслівних абстрактних іменників, має глибоке історичне коріння18 і помічена в багатьох споріднених мовах. Дієприкметники середнього роду у ведійській мові із суфіксом *-to дуже широко вживалися як віддієслівні абстрактні іменники, наприклад: jātám ‘народження’, jīvitam ‘життя’, mṛtam ‘смерть’, yātám ‘ходіння, їзда’, gītám ‘спів, пісня’ (Wackernagel, Debrunner 1954: 585–586), так само як дієприкметники середнього роду латинської мови на -tum, наприклад: factum ‘те, що зроблено, робота’, dictum ‘те, що сказано, вислів’, inventum ‘те, що винайдено, винахід’, propositum ‘намір’ тощо (Kühner 1912: 230–231). Богуслав Гавранек (1937: 111, 118) вважав, що всі дієприкметники середнього роду слов’янських мов із *-to, *-no, які мають значення безособового пасиву, походять від іменників середнього роду, вживаних предикативно (також Janke 1960: 57). Дієприкметник середнього роду литовської мови, вживаний як іменник, būta (пор. būta ir pramanyta) цілком відповідає діалектному рос. byto і досі має те саме значення, що й давньоіндійське. 17 Plg. Ambrazas (1990: 191–197). Šiuo atžvilgiu autoriaus ir Holvoeto požiūriai sutampa, ir diskusija dėl tariamų bandymų nukelti pasyvą į baltų prokalbės laikus (Holvoet 1995: 176) neturi prasmės. 18 Пор.: „Der allgemeine Begriff einer Sache knüpft sich seit uridg. Zeit an das Neutrum“ (Brugmann 1911: 658); див. також Pedersen (1907: 159); Lagercrantz (1933: 20–22). 28 | VYTAUTAS AMBRAZAS bhūtám «минуле», литовські sakýta, įsakýta, прусське billiton цілком відповідають готському aibano «те, що сказано» (usfullnoda bata gibano Mt 27,9 – ἐπληρώθη τὸ ῥηθὲν «сповнилося сказане»); пор. також лат. iussum «наказ, те, що наказано», cēnsum «оцінка» тощо. Tipologiniu požiūriu svarbus Kari Liukkonenno (1993) pastebėjimas, kad ir vakarų finų kalbų veiksmažodiniai daiktavardžiai su priesaga -ma / -mä, pvz.: suom. elämä ‘gyvenimas’, kuolema ‘mirtis’, sanoma ‘žinia’, yra plačiai vartojami kaip neveikiamieji dalyviai ir savo funkcija atitinka rytinių baltų *-mo dalyvius. 3.10. Суб’єктний генітив у литовській мові пов’язаний із дієприкметниками середнього роду пасивного стану, що мають іменникове значення, так само, як і з іншими дієслівними іменниками. У цьому відношенні словосполучення mano gyvenama / gyventa arba tėvo dirbama / dirbta можна зіставити з mano gyvenimas або tėvo darbas; вислів Ten mano gimta Šts означає приблизно те саме, що й «там моя батьківщина»; пор. також уривок із сучасної прози: Ką tai reiškia užgyventa? – O tą: ten gimei, ten mirei, ten vaikus užauginai, ten tavo ir užgyventa GRANGD. Заміну іменникової генітивної конструкції синонімічною дієприкметниковою бачимо в правці Бреткуна до Біблії: Persegnėtas bus tawa Pintinys ir tawa atliekama (замість викресленого atstankas) V Moz 28,6 – gesegnet wird sein dein korb vnd / dein vbriges LB. У латиській мові середній рід дієприкметників уже зник, але суб’єктний генітив може поєднуватися з формою чоловічого роду, що має іменникове значення, наприклад: Tēva dotu, mātes dotu (= devumu, dāvanu) to sasēju nastinā (Mühlenbachs 1928: 209) ‘tėvo dovana, motinos dovana, tą surišau į nešulėlį’ (plg. duots ‘das Gegebene, die Sache’ ME, 536). Такі конструкції із суб’єктним генітивом, де дієприкметники середнього роду на *-to вжито у значенні віддієслівних абстрактних іменників, мають прямі відповідники у Ведах (див. Wackernagel, Debrunner 1954: 586), пор. вед. māma yātám «моє ходіння» та лит. māno ēita. Із литовською мовою можна зіставити також іранську конструкцію подібної будови *mana kṛtam «зроблене мною; моя робота»¹⁹, пор. лит. māno kūrta. За словами Jamison (1981: 322–323), у Ведах суб’єктний генітив найчастіше вживався саме з пасивними дієприкметниками, що функціонували як іменники. 3.11. Дієслівні іменники, пов’язані із суб’єктним генітивом, так само як пасивні дієприкметники середнього роду, у литовській мові здебільшого утворюються від неперехідних дієслів, наприклад: baisus jos verkimas VLKv; senų žmonių šnekta VN; pereis žuvų nerštas Jž (див. також Ulvydas, ред. 1976: 204–205); подібно й у давніх писемних пам’ятках: ischejimas ia WP 52¹³; atsiverimas ziemes, dangaus ³SD 390¹⁷–¹⁸; io kerschta kaip ugnis dega BPₙ 213₁₄ тощо. Із похідними від перехідних дієслів суб’єктний генітив трапляється рідше, пор.: motinos meilė, draugo kvietimas, mokytojo pagyrimas. Подібне спостерігається й у латиській мові, пор.: bēru raudāšana / raudas «плач дітей / плачі», acu Ši konstrukcija išsamiai nagrinėta daugelyje darbų, plg. Benveniste (1962: 52 tt.), Cardona (1970); Edel’man (1974); Haudry (1977: 409); Schmalstieg (1995: 19–20); Euler (1998: 75). LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI 29 redžėjums ‘akių regėjimas’ ir pan. (žr. Endzelīns 1951: § 400–401; Lepika 1954: 66–67; Ozols 1961: 183). Зауважимо, що з віддієслівними іменниками в литовській мові вживаються ті самі присвійні форми займенників, що й із пасивними дієприкметниками, наприклад: моє плакання нікому не заздрили KLM; те твоє тертя нікуди не годиться SLNT; яка ж то твоя жалість — плачеш без сліз LDK. Тим часом об’єктний генітив має непосесивну форму, пор. тертя тебе, знаходження тебе (LKŽXVI 1057); шукання / очікування мене тощо. Це показує, що генітив, який позначає суб’єкт дії віддієслівних іменників, так само пов’язаний із посесивним генітивом, як і генітив, уживаний із пасивними дієприкметниками. 3.12. Історичний зв’язок між суб’єктним і посесивним значеннями адномінального генітива давно відзначено в багатьох індоєвропейських мовах (пор. Delbrück 1893: 342–352; Brugmann 1911: 599–604; Krahe 1972: 74)20, однак Brugmann (1911: 604) уже наголошував, що сам цей факт ще не свідчить про походження суб’єктного генітива при віддієслівних іменниках від посесивного. Пізніші дослідження дають підстави вважати, що суб’єктне значення є архаїчним і стало підґрунтям для об’єктного та інших значень адномінального генітива21. Імовірно, суб’єктний і посесивний генітив при віддієслівних іменниках і дієприкметниках належать до ширшої групи адномінальних конструкцій, які виражали приписування ознаки дії певному предметові чи особі. Успадковане з глибокої давнини й дуже продуктивне в литовській мові вживання суб’єктного генітива при віддієслівних іменниках мало бути одним із чинників, що сприяли ширшому вживанню суб’єктного генітива також із пасивними дієприкметниками середнього роду, значення й функція яких близькі до віддієслівних іменників. Отже, зрозуміло, чому в обох випадках бачимо ті самі присвійні форми займенникового генітива. 3.13. Сприятливі умови для вживання суб’єктного генітива з пасивними дієприкметниками середнього роду створив збіг суб’єктного й партитивного значень генітива в реченнях, у яких присудком є дієслова на позначення буття, існування (būti, gyventi) або зміни стану (dygti, augti тощо). У таких випадках генітив, що виражає невизначену кількість, водночас називає суб’єкт стану (пацієнса); він залежить як від особових форм дієслів, так і від пасивних дієприкметників середнього роду, пор.: У нашому лісі ще є / буває дуби; Тут недавно грибів було / бували. Партитивне значення генітива очевидне з паралельного вживання активних і пасивних дієприкметників середнього роду, пор.: Скільки там ворон є! PLš – Тут жуків нібито є Mž; Цієї ночі вовків було PLš – Дуже багато чорниць було KP. 20 Apie agento (resp. subjekto) genityvą posesoriaus reikšme plg. dar Keenan (1986: 264). 21 Plg. Benveniste (1962: 17–18) apie konstrukcijas lot. ludus pueri ‘vaiko žaidimas’, risus pueri ‘berniuko juokas’ kaip vėlesnių mos pueri ‘berniuko įprotis’, liber pueri ‘berniuko knyga’ pagrindą. Apie kai kur galimą objektinio genityvo kilmę iš subjektinio žr. dar Haudry (1977: 66). 30 | VYTAUTAS AMBRAZAS Генітив, що позначає суб’єкт стану (пацієнса), подібним чином поєднується з особовими формами заперечного дієслова nebūti, а також з активними й пасивними дієприкметниками середнього роду, пор.: Тут немає / не було води; Тут нібито немає / не було води; Тут не є / не було води. Як уже зазначалося, пасивні дієприкметники середнього роду дієслова būti (особливо дієприкметник būta) дуже часто вживаються із суб’єктним генітивом (див. 3.2). Перетин обох значень мав сприяти закріпленню суб’єктного генітива в конструкціях із пасивними дієприкметниками середнього роду, що позначають стан, утвореними від неперехідних дієслів. Партитивне значення генітива в литовській мові збереглося дуже добре, а вживання генітива при запереченні узагальнилося й граматикалізувалося. 3.14. У литовській мові суб’єктний генітив із пасивними дієприкметниками середнього роду вживається ширше, ніж в інших споріднених мовах, однак це аж ніяк не свідчить про нове походження самої конструкції. У латиській мові зникнення середнього роду усунуло й умови для вживання суб’єктного генітива з пасивними дієприкметниками середнього роду. На зміну їм прийшов називний відмінок однини чоловічого роду, зберігши лише особове вживання, подібне до вживання називного відмінка однини жіночого роду в деяких литовських жемайтських говірках (пор. 3.5). Однак у латиських конструкціях з узгоджуваними пасивними дієприкметниками суб’єктний генітив зберігся й досі; пор. хоча б наведені Indanės (1986: 101, 107) приклади з дігнойського діалекту: burkāni peļu sagrauzti «морква погризена мишами»; deķi vēl mātes ausi «покривала ще матері вухо» (пор. Mülenbachs 1928: 209; Endzelīns 1951: § 398; Gāters 1993: 295–296), див. також 2.7–8. Імовірно, такий суб’єктний генітив пов’язувався також із латиськими пасивними дієприкметниками середнього роду, перш ніж вони зникли. Виразні паралелі спостерігаємо в північних говірках російської мови, де генітив на позначення суб’єкта з прийменником u або ot широко вживається з перехідними й неперехідними пасивними дієприкметниками *-to та *-no, зокрема з дієприкметником byto (пор. лит. būta), наприклад: u tebja vezde byto «у тебе всюди було»; u doždžja (=doždja) byto «дощу було»; u nego vypito «ним випито»; u menja otodchuto «мною відпочито»; ot Pet’ki pisano «Петькою написано» тощо (див. Matveenko 1961: 121–128; 1970; Kuz’mina, Nemčenko 1971: 18–19; Kuz’mina 1984: 27; Sabenina 1983: 56; Sobolev 1998). Конструкція засвідчена й у давньоруських писемних пам’ятках, наприклад: ot te zapovědano obnoviti vetčhii mir LAVR. 11 «тобою обіцяно відновити старий світ» (Borkovskij 1968: 172–173). Вважають, що прийменникова конструкція тут замінила давніший безприйменниковий генітив22, подібно до грецького ὑπό + GEN. (про безприйменниковий суб’єктний генітив у грецькій мові див. Schwyzer 1975: 119). Відповідна прийменникова конструкція nuo + GEN. у литовській і латиській мовах активно поширювалася під впливом польської та німецької мов (пор. Palionis 1967: 179– 22 Schmalstieg (1980: 177–178; 1985: 31; 1995: 7–8, 14; 1999: 25). Šiuo atžvilgiu pažymėtinas subjektą reiškiančių u + GEN. konstrukcijų (u menja otodchnuto) ir neprielinksninio genityvo su verba finita (volkov zdes’est’) arealų sutapimas šiaurės rusų tarmėse, plg. Kuz’mina (1984: 27–29). LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI 31 180; Endzelīns 1951: § 542), але дані діалектів і фольклору спонукають вважати, що вона має також внутрішні мотиви розвитку (пор. 2.11). Прийменникові конструкції зі значенням суб’єкта з формами пасивних дієприкметників середнього роду траплялися і в латинській мові, наприклад: a nobis dictum est «сказано нами» (Hartmann 1954: 138). З огляду на ці та раніше згадані (3.5, 3.9, 3.10) відповідники у споріднених мовах можна визнати, що конструкції пасивних дієприкметників середнього роду від перехідних і неперехідних дієслів у литовській мові із суб’єктним генітивом є спадщиною сивої давнини. 4. ВИСНОВКИ 1. Пасив, як і сама категорія стану, є в литовській мові порівняно новим мовним явищем. Він сформувався за часів самостійного розвитку литовської мови й має своєрідні риси в різних діалектах. Однак морфологічні та семантичні передумови категорії стану — протиставлення словотвірних значень дієслівних прикметників і утворених від них дієприкметників із суфіксами *-mo і *-to за відношенням дії до суб’єкта — успадковані з прабалтійської давнини. 2. Пасив із узгоджуваними пасивними дієприкметниками почав формуватися в західних литовських діалектах ще до виникнення писемності й засвідчений у текстах авторів цих діалектів від XVI ст. У східних і південних діалектах Литви досі помітні лише зародки такого пасиву. 3. Пасив із неузгоджуваними пасивними дієприкметниками середнього роду широко вживається у східних і південних литовських діалектах, а одночленні (безособові) конструкції з дієприкметниками середнього роду здавна властиві всім діалектам і загальній мові. Основу цього пасиву становлять індоєвропейські речення давнього іменного (номінального) типу з неузгоджуваними формами дієслів і прикметників. 4. Суб’єктний генітив із пасивними дієприкметниками середнього роду, які за значенням були близькі до віддієслівних іменників, колись міг сполучатися подібно до інших віддієслівних іменників. Віддавна він тісно пов’язаний із посесивним генітивом; на цей зв’язок указують присвійні форми особових і деяких інших займенників литовської мови, що вживаються як із пасивними дієприкметниками, так і з віддієслівними іменниками. 5. Продуктивність конструкцій із суб’єктним генітивом та пасивними дієприкметниками середнього роду в литовській мові можна пояснити такими внутрішніми чинниками: (a) добре збережена предикативна функція неузгоджуваних форм середнього роду, заснована на давньому типі номінального речення; (b) широке вживання суб’єктного генітива з віддієслівними іменниками, значення яких у багатьох випадках близьке до значення дієприкметників середнього роду; (c) перехрещення суб’єктного й партитивного значень генітива в конструкціях із пасивними дієприкметниками дієслів стану. СКОРОЧЕННЯ Ad – Адутишкіс, Швенчонський р-н Aln – Алунта, Молетський р-н 32 | VYTAUTAS AMBRAZAS Als – Алседжяй, Плунгеський р-н AlvT – Алвітас, Вілкавішський р-н Alz – Алізава, Купішкський р-н An – Анікщяй Auk – Аукштадваріс, Тракайський р-н BARANAŠ – Баранаускас Антанас. Анікщяйський гай, Вільнюс: Державне видавництво художньої літератури, 1949. BM – Литовські діалекти, зібрані А. BARANOWSKI, 1. Тексти, за ред. Ф. SPECHT, Лейпциг, 1920. BP₁ – [Йонас Бреткунас] POSTILLA Tatai efti Trumpas ir Praftas Iſchguldimas Euangeliu / ſakamuiu Baſniczoie Kriſchczioniſchkoie / nug Aduento ik Weliku. Per Iana Bretkuna Lietuvos Plebonu Karaliauczuje Prufiſu. Iſſpaude Karaliauczuje Iurgis Oſterbergeras. Mæta Pono 1591. BP₂ – [Йонас Бреткунас] POSTILLA tatai efti Trumpas ir Praftas Iſchguldimas Euangeliu / ſakamuiu Baſniczoie Kriſchczioniſchkoie / nug Weliku ik Aduento. Per Iana Bretkuna Lietuvos Plebonà Karaliauczuje Prufiſu. Iſſpaulſta Karaliauczuje / Iurgio Oſterbergero. Mæta Pono 1591. BrB – Біблія, тобто все Святе Письмо литовською перекладене ЯНАМ БРЕТКУНАСОМ... Кенігсберг, 1579–1590. Цитується за фотокопією рукопису та фотографічним виданням томів 1, 2 і 7, 8 (підготували J. D. Range і F. Scholz, Падерборн–Мюнхен–Відень–Цюрих: F. Schöningh, 1991–1998). Brž – Біржай BsO – Ožkabalį dainos, surinko daktaras J. BASANAVIČIUS. I–IV dalis, Chicago: 1903–1905. BsV – Išgyvenimo vėlių bei velnių, surinko daktaras J. Basanavičius, Chicago: 1903. BTg – Бетигала, Расейняйський р-н BW – Кр. BARONS і Г. WISSENDORFS. Latwju dainas 1–6. Єлгава і Петроград, 1894–1915. ChNT – Czesław KUDZINOWSKI, Jan OTRĘBSKI, Литовська Біблія Хилінського. Новий Завіт 2, текст, Познань: Національний заклад імені Оссолінських, 1958. DaukD – [укладено СІМОНАСОМ ДАУКАНТАСОМ] Пісні жемайтійців, укладені за словами піснярів... Петропіль 1846, надруковано у C. KRAY. Dbg – Дубінгіай, Молетський район. Dgl – Даугайляй, Утенський район. Dglš – Даугелішкіс, Ігналінський район. Dkk – Дуокішкіс, Рокішкіський район. Don – Кр. ДОНЕЛАЙТІС, «Пори року» та байки, ред. В. ВІТКАУСКАС, Вільнюс: Baltos lankos, 1994. Далі скороченнями PL, VD, RG, ŽR, PP, AG, LG позначаються окремі тексти, а числами — рядки текстів. DP – Postilla CATHOLICKA Tái eft: Iſguldimas Ewangeliu kiekwienos Nedelos ir ßwętes per wiſſus metus, Per Kúniga MIKALOV DAVKSZA Kanoniką Médniku / iſ lekiſko pergůldita. Su wala ir dalaidimu wirêwiui. W Wilniui / Drukarniôi Akademios SOCIETATIS IESU. A.D. 1599. Цит. за виданням «Постила» Даукши. Факсимільне видання, Каунас: видання Литовського університету, 1926. Drsk – Друскінінкай. Ds – Дусетос, Зарасайський район. Erž – Ержвілкас, Юрбаркський район. Gmž – Сільвестрас Гімжаускас, Слова з живої литовської мови Лінкменішкіса та інші його твори: Щорічний дарунок, другий для литовців і жемайтів написано Майонісом для братів і сестер. Вільнюс: друкарня Юозапаса Завадскіса. 1891. GranGD – R. GRANAUSKAS. Gyvulėlių dainavimas, Vilnius: Presvika, 1998. Grž – Гружяй, Пасвальський район. Ign – Ігналіна. Imb – Імбрадас, Зарасайський район. Jabl – картотечні картки Йонаса Яблонскіса у картотеці LKŽ, у яких не зазначено джерело. JD – Литовські пісні, записані Антанасом Юшкевичем. 3 томи. Друкарня Казанського імператорського університету, 1880–1882. LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 33 Jnš – Йонішкіс Jnšk – Йонішкеліс JRB – Юрбаркас JŽ – Южінтай, р-н Рокишкіса Kb – Кабеляй, р-н Варени Kl – Куляй, р-н Плунге Klm – Кельме Klp – Клайпеда Klt – Калтаненай, р-н Швенчоніса KlvD – Пісні Прусської Литви. Зібрав... Вілюс Калвайтіс. Тільзит: друкарня «Літуанія» Е. Ягомасто, 1905. Kp – Купішкіс Kpč – K>апечяместіс, р-н Лаздіяй KRg – Кретингале, р-н Клайпеди KRTN – Картена, р-н Кретинги Ktk – Куктшкес, р-н Утени LB – M. Luther, Das Newe Testament Deutzsch, Wittemberg, 1546. Cit. pagal Weimaro kritinį leidimą: D. Martin Luthers Werke. Kritische Gesamtausgabe 6. Die Deutsche Bibel, Weimar: Hermann Böhlaus Nachfolger, 1929. LBr – Литовські народні пісні та казки з прусської та російської Литви, зібрані А. Лескієном і К. Бругманом. Страсбург, 1882. Ldk – Лидукяй, Укмергський район. Lex – Lexicon Lithuanicum (рукопис XVII століття з колишнього Кенігсберзького архіву. Msc, 1784). LKT – Діалекти литовської мови. Хрестоматія, за ред. Е. Грінавецькене, К. Моркунаса, Вільнюс: Mintis, 1970. Lkv – Лаукюва, Шилальський район. LKŽ – Словник литовської мови 1–19, Вільнюс: Mintis (1, 2, 7–9), Mokslas (10–15), Державне видавництво політичної та наукової літератури (3–5, 6), Видавництво науки та енциклопедій (16, 17), Інститут видавництва науки та енциклопедій (18, 19), за ред. Й. Круопаса (1, 2, 6–10), К. Улвидаса (3–5, 11–16), В. Віткаускаса (17–19), Вільнюс, 1968–1999. Lp – Лейпалінгіс, Лаздійський район. LTR – Архів литовського фольклору (рукописні фольклорні збірки Інституту литовської літератури та фольклору). MAR – Чотири Євангелія старослов’янського перекладу. Маріанський кодекс... вид. В. Ягича, Берлін, 1883. Mc – K. Macius (1875–1905), jo raštai ir papildymai prie Juškos žodyno. Mch – Г. Мікеліні, Твори Мартінаса Мажвідаса та їхні джерела, Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 2000. Числа позначають сторінки книги, на яких подано тексти джерел. ME – К. Мюленбахс, Й. Ендзелінс. Словник латиської мови 1–4, Рига: Міністерство освіти, 1923–1932. Mlt – Молетай. Mrc – Марцинконіс, Варенський район. MT – MARGARITA THEOLOGICA [...] perguldita per Simona Waičhnora [...] I Ch[paul]ta Karaliaucziuie P[ruf] per Jurgi Olterbergen[...]/metūlė/ Christus 1600. Використано підготовлене Г. Мікеліні факсимільне видання разом із латинським оригіналом: Жемчужина теологічна Симона Вайшнораса 1600 року та її джерела, Вільнюс: Baltos lankos, 1997. MTBĮ – Литовська передмова Захаріяса Блотна до SKAITITOIOP «Теологічної жемчужини» С. Вайшнораса (MT). Mž – Мажвідас. Найдавніші пам’ятки литовської мови до 1570 року, підготував Юргіс Герулліс, Каунас: Міністерство освіти, 1922. MŽi – Початкові основи литовської граматики, в якій за основу взято раніше видану молодшим Ругом граматику, але її вдосконалено й доповнено значними додатками та новими розробками, виконаними Крістіаном Готлібом Мільке... Кенігсберг, 1800. 34 | VYTAUTAS AMBRAZAS Mžš–Мяжішкяй, Паневезький район NIEM–Литовські народні пісні з рукописної спадщини проф. Я. Я. Міколаса. Переклад і видання Айно Ніємінен. Гельсінкі, 1949. OB–Обеляй, Рокишський район PG–Пагиряй, Кедайнський район PL–Палевене, Купішкський район PLM–Паломена, Кайшядорський район PLN–Плунге PŠ–Палуше, Ігналінський район PN–Паневежис PRN–Пренай PRNG–Парінгис, Ігналінський район PŠ–Пашвітинис, Пакруойський район PŠL–Пушалотас, Пасвальський район RDM–Рудаміна, Лаздійський район RDN–Немунеліо Радвілішкіс, Біржайський район RG–Рагайне RK–Рокішкіс RM–Рамігала, Паневезький р-н SB–Субачюс, Купішкський р-н SCHG–Litauische Grammatik von August SCHLEICHER. Prag, 1856. SK–Скайсгіріс, Йонішкський р-н SKD–Скуодас SKP–Скапішкіс, Купішкський р-н SL–Салос, Рокішкський р-н SLK–Салакас, Зарасайський р-н SLM–Саламієстіс, Купішкський р-н SLNT–Саланти, Кретингський р-н SMN–Сімнас, Алітуський р-н SP–[Костянтинас Сірвідас,] PUNKTÝ KAZAN... PRZEZ Księdza KONSTANTEGO SZYRWIDA / Theologá Societatis IESV... W WILNIE W Drukárni Akademiey Societatis IESV ROKU (I–1692, II–1644; використовувалося факсимільне видання: Franz SPECHT, Šyrwids Punktay sakimu, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1929). SS–Саснава, Маріямпольський р-н ŠLČ–Матас ШАЛЬЧЮС, словничок та інші твори. ŠTS–Шатес, Скуодаський р-н TRG–Таураге. TRK–Тиркшляй, Мажейкяйський район. VEE–[Baltramiejus Vilentas]: Evangēlias bei Epistolas / Nedeliu ir šwenczuiu dienofu / skaitomofias... pilnai ir wienai pergulditas ant Lietuwiſchka... per Baltramieju WILLENTA... Iſchſpaujſtas Karalauczui per Jurgi Oſterbergera / Metu M. D. LXXIX. VKŠ–Векшняй, Акмянський район. VLK–Валкінінкай, Варенський район. VLKV–Вілкавішкіс. VN–Вайну́тас, Шилутський район. VRNV–Варенав, Гродненська область. LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI | 35 Vs — Вейсєяй, Лаздійський р. Všt — Віштітіс, Вілкавішкський р. Vžns — Вижуонос, Утенський р. 3W – Pofjilla Catholicka Mnieyza. [...] Przez D. JAKYBA WYKĄ [...] W KRAKOWIE, W Drukárniey Andréia Piotrkowczyjká / Roku Pańjkiego / 1590. Фотокопія третього видання. WP – ISCHGVLDIMAS // EVANGELIVM PER WISVS METI|VS [...] 1573. Anoniminė Wolfenbüttelio postilė. Cituojama iš V. Gaidgalaičio paskelbtų ištraukų (GAIDGALAIT W., Die Wolfenbütteler litauische Postillenhandschrift aus dem Jahre 1573, Mitteilungen der Litauischen literarischen Gesellschaft. Inaugural-Dissertation der Philosophischen Fakultät, Tilsit: Druck von Otto V. Mauderode, 1900) ir J. Karaciejaus leidimo (Wolfenbüttelio Postilė, parengė ir įvadą parašė... J. Karaciejus, Vilnius: Žara, 1995), atsižvelgiant į J. Gelumbeckaitės taisymus (Archivum Lithuanicum 2, 2000, 173–194). Žd — Жідікай, Мажейкяйський р. ŽemR — ЖЕМАЙТЕ. Raštai, 1–6, Вільнюс: Державне видавництво художньої літератури, 1956–1957. Žg — Жагаре, Йонішкський р. LITERATŪRA AMBRAZAS, V. 1977: Netiesioginės nuosakos paplitimas ir kilmės problema. Lietuvių kalbotyros klausimai 17, 7–54. AMBRAZAS, V. 1979: Lietuvių kalbos dalyvių istorinė sintaksė, Vilnius: Mokslas. AMBRAZAS, V. 1986: Lietuvių kalbos sakinio sintaksinės ir semantinės struktūros vienetai. Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 4–44. AMBRAZAS, V. 1990: Сравнительный синтаксис причастий балтийских языков. Vergleichende Syntax der baltischen Partizipien, Vilnius: Mokslas. AMBRAZAS, V., red. 1997a: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 31997. AMBRAZAS, V., red. 1997b: Lithuanian Grammar. Vilnius: Baltos lankos. ANDERSEN, P. K. 1985: Die grammatische Kategorie Passiv im Altindischen: Ihre Funktion. Schlerath, B., Hrsg., Grammatische Kategorien. Funktion und Geschichte, Wiesbaden: Ludwig Reichert, 47–57. BENVENISTE, E. 1948: Noms d’agent et noms d’action en indo-européen, Paris: Adrien-Maisonneuve. BENVENISTE, E. 1962: Pour l’analyse des fonctions casuelles: le génitif latin. Lingua 11, 10–18. BERGMANE, A. 1955: Par latviešu valodas divdabju adjektivēšanos. Valodas un literaturas institūta raksti 5, 23–36. BORKOVSKIJ, V. I. 1968: Сравнительно-исторический синтаксис восточнославянских языков. Типы простого предложения, Москва: Наука. BRUGMANN, K. 1895: Die mit dem Suffix -to- gebildeten Partizipia im Verbalsystem des Lateinischen und des Umbrisch-Oskischen. Indogermanische Forschungen 5, 89–152. BRUGMANN, K. 1906: Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen 2/1, Strassburg: Trübner. BRUGMANN, K. 1911: Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen 2/2, Strassburg: Trübner. BRUGMANN, K. 1925: Die Syntax des einfachen Satzes im Indogermanischen, Berlin–Leipzig: De Gruyter. CARDONA, G. 1970: The Indo-Iranian construction mana (mama) kṛtam. Language 46(1), 1–12. CHODOVA, K. I. 1980: Простое предложение в старославянском языке, Москва: Наука. CHRISTEN, S. 1998: Unpersönliche Konstruktionen und sekundäre Personifizierung. Linguistica Baltica 7, 53–61. COSTELLO, J.R. 1984: The perphrastic passive construction in Proto-Indo-European. Word 35 (2), 127–161. DELBRÜCK, B. 1893: Vergleichende Syntax der indogermanischen Sprachen 1, Strassburg: Trübner. DZINTARS, N., OZOLA, I. 2000: Divdabji vidus dialekta Kurzemes izlokšnēs. Starptautiskais baltistu kon- 36 | VYTAUTAS AMBRAZAS gress „Baltu valodas laikmetu griezos“. Referātu tēzes, Rīga: LU Latviešu valodas institūts. ĖDEL’MAN, D. I. 1974: О конструкциях предложения в иранских языках. Вопросы языкознания 1974/1, 23–33. ENDZELĪNS, J. 1951: Latviešu valodas gramatika, Rīga: Latvijas valsts izdevniecība. ENDZELĪNS, J. 1971: Латышские предлоги. I часть. Id., Darbu izlase 1, Rīga: Zinātne, 303–520. EULER, W. 1998: Das Altpreußische – Schlüsselsprache des Baltischen? Smoczyński, W., ed., Colloquium Pruthenicum Secundum. Papers from the Second International Conference on Old Prussian held in Mogilany near Kraków, October 3rd–6th, 1996, Kraków: Universitas, 69–77. FOLEY, W. A., VAN VALIN, R. D. 1986: Information packaging in the clause. Shopen, T., ed., 1986, 282–364. FRAENKEL, E. 1921: Baltoslavica. Beiträge zur balto-slavischen Grammatik und Syntax, Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht. FRAENKEL, E. 1928: Syntax der litauischen Kasus, Kaunas: Valstybės spaustuvė. FRAENKEL, E. 1929: Syntax der litauischen Postpositionen und Präpositionen, Heidelberg: Winter. GAIGALAT, W. 1900: Die Wolfenbütteler litauische postillenhandschrift aus dem jahre 1573. Mitteilungen der Litauischen Litterarischen Gesellschaft 5, 1–57; 117–165; 231–247. GĀTERS, A. 1993: Lettische Syntax. Die Dainas. Hrsg. von H. Radtke, Frankfurt a. M., Berlin etc.: Peter Lang. GENIUŠIENE, E. 1976: Das Passiv des Litauischen und seine Verwendung. Lötzsch, R., Ružička, R., Hrsg., Satzstruktur und Genus verbi, Berlin: Akademie-Verlag, 139–152. GIRDENIS, A. 1996: Taip šneka tirkšliškiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. HARTMANN, H. 1954: Das Passiv, Heidelberg: Winter. HAUDRY, J. 1977: L’emploi des cas en védique, Lyon: Editions l’Hermes. HAVRÁNEK, B. 1937: Genera verbi v slovanských jazycích, Praha: Královská česká společnost nauk. HIRT, H. 1928: Indogermanische Grammatik 4, Heidelberg: Winter. HOLVOET, A. 1994: Notes on the Latvian passive. Linguistica Baltica 3, 131–140. HOLVOET, A. 1995: On the evolution of the passive in Lithuanian and Latvian. Smoczyński, W., ed., Analecta Indoeuropaea Cracoviensia I. Safarewicz memoriae dicata, Cracoviae: Universitas, 173–182. HOLVOET, A. 1997: Latviešu valodas pasīvās un nenoteiktas personas konstrukcijas no areāltipoloģiskā viedokļa. Linguistica Lettica 1, 117–128. HOLVOET, A. 2001: Once more the Baltic genitive of agent. Baltistica 35 (1), 45–58. INDĀNE, I. 1986: Dignājas izloksne, Rīga: Zinātne. JABLONSKIS, J. 1957, 1959: Rinktiniai raštai 1–2. Sudarė Jonas Palionis, Vilnius: Valstybinė mokslinės ir politinės literatūros leidykla. JAMISON, S. W. 1979: The case of the agent in Indo-European. Die Sprache 25, 129–143. JAMISON, S.W. 1981: Remarks on the expression of agency with the passive in Vedic and Indo-European. Indo-European Studies 4, 280–315. JANKE, G. 1960: Der Ausdruck des Passivs im Altrussischen, Berlin. (Veröffentlichungen des Instituts für Slawistik, Nr. 22.) KEENAN, E.L. 1986: Passive in the world’s languages. Shopen, ed., 1986, 243–281. KRAHE, H. 1972: Grundzüge der vergleichenden Syntax der indogermanischen Sprachen, Innsbruck: Institut für Vergleichende Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck. KÜHNER, R. 1912: Ausführliche Grammatik der lateinischen Sprache 2/1, Hannover: Hahn. KURYŁOWICZ, J. 1964: The Inflectional Categories of Indo-European, Heidelberg: Winter. KUZ’MINA, I. B. 1984: Первые результаты изучения синтаксических материалов ОЛА по русским и белорусским говорам. Аванесов, В. И., ред., Общеславянский лингвистический атлас: Материалы и исследования 1981, Москва: Наука, 20–33. KUZ’MINA, I. B., NEMČENKO, E. V. 1971: Синтаксис причастных форм в русских говорах, Москва. LAGERCRANTZ, O. 1933: Indogermanisches Prädicativ, Uppsala: Almqvist & Wiksell. LIETUVIŲ KALBOS PASYVO RAIDOS BRUOŽAI 37 LEPIKA, M. 1954: Par objektu pie noliegta transitīva verba latviešu literārajā valodā. Valodas un literatūras institūta raksti 3, 5–45. LIUKKONEN, K. 1993: Pastabos dėl baltų–slavų ir vakarinių uraliečių kalbų neveikiamųjų dalyvių vartojimo. Baltistica 27 (2), 27–30. LIUKKONEN, K. 1995: Jo būtā. Linguistica Baltica 4, 209–210. LURAGHI, S. 1986: On the distribution of instrumental and agentive markers for human and non-human agents of passive verbs in some Indo-European languages. Indogermanische Forschungen 91, 48–66. MARVAN, I. 1973: Baltic and Indo-European ergative (based on professor P. Trost’s pioneering work). Lituanus 19, 31–38. MATTHEWS, W. K. 1955: Lithuanian constructions with neuter passive participles. Slavonic and Eastern European Review 33 (81), 350–371. МАТВЕЕНКО, V. A. 1961: Некоторые особенности структуры страдательно-безличного оборота в русских говорах. Материалы и исследования по русской диалектологии. Новая серия 2, Москва, 103–139. MATVEENKO, V. A. 1970: Страдательно-безличный оборот в говорах восточнославянских языков. Slavia 29, 350–365. MŪLENBACHS, K. 1928: Sintakse jeb teikuma macība. In: Latviešu gramatika J. Endzelīna un K. Mūlenbacha sarakstītā, 4 iespiedums, Rīga, 112–281. OTRĘBSKI, J. 1965: Gramatyka języka litewskiego 2, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. OZOLS, A. 1961: Latviešu tautasdziesmu valoda, Rīga: Latvijas valsts izdevniecība. PALIONIS, J. 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius: Mintis. PALMAITIS, L. 1977: Dėl baltų kalbų denominatyvinės praeities. Baltistica 2 priedas, 114–123. PAULAUSKIENĖ, A. 1979: Gramatinės lietuvių kalbos veiksmažodžio kategorijos, Vilnius: Mokslas. PEDERSEN, H. 1907: Neues und Nachträgliches. Kuhns Zeitschrift 40, 129–217. PETIT, D. 1999: *sue- en grec ancien: la famille du pronom réfléchi, Leuven: Peeters. PORĪTE, T. 1955: Vārdu kārta mūsdienu latviešu literatūras valodas vienkāršajā teikumā. Valodas un literatūras institūta raksti 5, 117–204. ROSINAS, A. 1988: Baltų kalbų įvardžiai, Vilnius: Mokslas. ROSINAS, A. 1995: Baltų kalbų įvardžiai: morfologijos raida, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. SABENINA, A. M. 1983: Из истории двухкомпонентных неглагольных предложений. Борковский, В. И., ред., Структура предложения в истории восточнославянских языков, Москва, 9–101. SAWICKI, L. 1991: Genitive and instrumental in passive constructions in Lithuanian. Indogermanische Forschungen 96, 168–174. SCHMALSTIEG, W. R. 1976: Speculations on the Indo-European active and middle voices. Kuhns Zeitschrift 90, 23–36. SCHMALSTIEG, W. R. 1978: Lithuanian constructions of the type jo būtā as a reflection of the Indo-European middle voice. Baltistica 14 (1), 15–19. SCHMALSTIEG, W. R. 1980: Indo-European Linguistics. A New Synthesis, University Park, London: The Pennsylvania State University Press. SCHMALSTIEG, W. R. 1982: The shift of intransitive to transitive passive in the Lithuanian and Indo-European verb. Baltistica 18 (2), 119–134. SCHMALSTIEG, W. R. [Шмальштиг, У.Р.] 1985: Эративность в индоевропейских конструкциях со сказуемым в форме аориста медиа. Вопросы языкознания 1985/6, 25–34. SCHMALSTIEG, W. R. 1987: A Lithuanian Historical Syntax, Columbus, Ohio: Slavica Publishers. SCHMALSTIEG, W. R. 1994: Again the Baltic genitive of agent. Linguistica Baltica 3, 13–19. SCHMALSTIEG, W. R. 1995: A Student Guide to the Genitive of Agent in the Indo-European Languages. Journal of Indo-European Studies, Monograph N 14, Washington. SCHMALSTIEG, W. R. 1997: Lithuanian mano, tavo and savo. Ponto-Baltica 7, 113–121. SCHMALSTIEG, W. R. 1999: Further thoughts on genitive constructions. Baltistica 34 (1), 23–36. 38 | VYTAUTAS AMBRAZAS SCHMIDT, K. N. 1963: Zum Agens beim Passiv. Indogermanische Forschungen 68, 1–12. SCHWYZER, E. 1943: Zum persönlichen Agens beim Passiv. Abhandlungen der Preußischen Akademie der Wissenschaften, Philosophisch-historische Klasse 10, 1–43. SCHWYZER, E. 1975: Griechische Grammatik 2, hrsg. von Albert Debrunner, 4. Aufl., München: Beck. SENN, A. 1966: Handbuch der litauischen Sprache 1: Grammatik, Heidelberg: Winter. SHIBATANI, M. 1985: Passives and related constructions: a prototype analysis. Language 61 (4), 821–848. SHIBATANI, M. 1998: Voice parameters. Kulikov, L., Vater, H., eds., Typology of Verbal Categories, Papers presented to Vladimir Nedjalkov, Tübingen: Niemeyer, 117–138. SHOPEN, T., ed., 1986: Language Typology and Syntactic Description 1. Clause Structure, Cambridge etc.: Cambridge University Press. SKARDŽIUS, P. 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. SLIŽIENĖ, N. 1974: Sudurtinių neveikiamųjų veiksmažodžio formų reikšmės ir vartojimas. Lietuvių kalbotyros klausimai 15, 75–88. SOBOLEV, A. N. 1998: О предикативном употреблении причастий в русских диалектах. Вопросы языкознания 5/1998, 74–89. TROST, P. 1960: Das Prädikativum im Litauischen. Lietuvių kalbotyros klausimai 3, 219–222. ŠUKYS, J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa. ULVYDAS, K., red., 1965, 1971, 1976: Lietuvių kalbos gramatika, 1. Fonетika, 2. Morfologija, 3. Sintaksė, Vilnius: Mintis (1–2), Mokslas (3). VALECKIENĖ, A. 1984: Lietuvių kalbos gramatinė sistema. Giminės kategorija, Vilnius: Mokslas. WACKERNAGEL, J., DEBRUNNER, A. 1954: Altindische Grammatik 2/2. Die Nominalsuffixe, Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht. WATKINS, C. 1967: Remarks on the Genitive. To Honor R. Jakobson: Essays on the Occasion of His 70th Birthday. Vol. 3, The Hague–Paris: Mouton, 2191–2198. WATKINS, C. 1969: Indogermanische Grammatik 3. Formenlehre 1. Geschichte der indogermanischen Verbalflexion, Heidelberg: Winter. ŽULYS, V. 1969: Vadinamųjų nekaitomų įvardžių vieta lietuvių kalbos gramatinėje sandaroje. Baltistica 5 (2), 167–177. Vytautas Ambrazas Gauta 2001 09 14 Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius, Lietuva [email protected]