Lietuvių kalbotyra 2001-aisiais metais: Lietuvoje išleisti darbai

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLVII (2002), 149–164 ОГЛЯД НОВИХ ПРАЦЬ Огляд нових публікацій ЛІТОВСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО 2001 РОКУ: ПРАЦІ, ВИДАНІ В ЛИТВІ 2001 рік був несприятливим для литовського мовознавства. До економічної кризи, що тривала, додався ще й хаос в управлінні наукою. Литовський інститут мови то планували приєднати до Вільнюського університету, то об’єднати з Інститутом литовської літератури та фольклору. За два роки кошти, виділені Інституту на зарплати працівникам, скоротилися на третину. Державну комісію з литовської мови реорганізували, змінили її статус. За таких обставин важко очікувати на серйозну наукову роботу. І все ж під датою 2001 року в Литві вийшло близько десяти нових видань, сім із них розглядаються в цій статті. Огляд складається з трьох частин: у першій ідеться про нові монографії, у другій — про збірники статей окремих авторів, а в третій — про перевидання писемної спадщини. Монографії 2001 року в Литві вийшли дві нові монографії: Альберта Росіна Семантична й морфологічна структура займенників у текстах Миколаса Даукши (Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 2001, 164 с.) і Вітаутаса Віткаускаса Морфонемні явища в діалектах литовської мови (Вільнюс: Žara, 2001, 262 с.). Книжка досвідченого морфолога Альберта Росіна — одна з небагатьох спроб (у литовському мовознавстві) систематично описати фрагмент мови творів одного автора. Крім того, твори Миколаса Даукши — найдавніші з тих, що дійшли до нас і були написані та видані у Великому князівстві Литовському, — містять багато цінного матеріалу для досліджень історії різних рівнів литовської мови. Книжка вже отримала кілька рецензій (Maskuliūnas 2002; Pajėdienė 2002), тож у цьому огляді лише висвітлено деякі її важливіші особливості. У передмові до книжки автор зазначає: «Досліджуючи семантику займенників у Даукши, я спирався на ту саму методику, яку застосовував у монографії „Займенники литовської літературної мови“ (1996). Тому, щоб уникнути повторів, у цій монографії я не розглядаю складніших теоретичних питань, а лише відсилаю до згаданої монографії» (с. 8). Однак авторові не вдалося уникнути повторів, оскільки з цієї та інших монографій і статей (Rosinas 1986, 1988, 1995) до розглядуваної книжки перенесено не лише попередньо укладену схему опису й послідовність викладу, окремі формулювання, а й цілі речення чи абзаци, навіть фрагменти тексту обсягом у кілька абзаців. Наприклад, розділ «Відношення між займенниками» (с. 10) дослівно (з незначними скороченнями) відповідає дещо скороченому тексту монографії 1996 року (пор. Rosinas 1996: 17). Дві сторінки приміток у наступному розділі «Інвентар займенників у текстах Даукши» (с. 11–12) дослівно відповідають тексту раніше опублікованої статті (Rosinas 1986: 30). Схоже, заново написано лише три розділи цієї 150 | ARTŪRAS JUDŽENTIS абзаци (с. 13), а наприкінці розділу знову або дослівно переписується, або дещо скорочується згадана стаття. «Вказівні займенники» (с. 37–39) — це скорочений відповідний розділ книги Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai (пор. Rosinas 1988: 57–59): приклади замінено й додано екскурс про форми «безродових» займенників у Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (с. 37). Переписані фрагменти попередніх публікацій автора, ймовірно, становлять приблизно половину тексту монографії (якщо не рахувати прикладів і останнього розділу). Тож навряд чи її можна вважати цілком новою, оригінальною монографією. Новим у книзі є парадигми займенників Daukšos та їхній огляд. Є й нові твердження. Наприклад, про те, що зворотний присвійний займенник «як субститут непрямих відмінкових форм присвійних займенників manas, tavas […] не має форм називного відмінка» (с. 32); пояснення походження кореляції wis(a) kąkąg (с. 105) та інші. Новим і цікавим є останній розділ книги «Післяпозиційні місцеві відмінки: походження, внутрішні мотиви змін функцій» (с. 136–152). Щоправда, половину тексту цього розділу (§48) майже одночасно опубліковано окремою статтею (пор. Rosinas 2000 a), а деякі думки — у тезах конференційних доповідей (пор. Rosinas 2000 b). Як видно з назви, розглянуті в цьому розділі питання лише частково пов’язані з темою монографії і в ній надруковані радше як додаток. Цікаво, що в опублікованій того ж року статті Гіни Кавалюнайте (пор. Kavaliūnaitė 2001) уживання адесива в давніх литовських писемних пам’ятках пояснюється ще інакше. Великим недоліком монографії є те, що розглянуті в ній приклади не зіставлено з оригіналами. Навіть у тих випадках, коли автор констатує вирішальний вплив оригіналу на вживання литовських займенників, читач зазвичай не знаходить польських відповідників (наприклад, с. 26, 27, 37 і далі). Виняток становлять польські приклади, наведені на с. 65, 66, 81 та в деяких інших місцях. Це особливо знижує довіру до опису семантики займенників Daukši (пор. зауваження Юрате Паєдіене з цього приводу — Pajėdienė 2002: 206). Слід погодитися й із думкою обох рецензентів про брак у монографії статистичного аналізу вживання займенників (пор. Maskuliūnas 2002: 225; Pajėdienė 2002: 207). Оскільки автор користувався (або міг скористатися) покажчиком словоформ Катехізису, укладеним Йонасом Пальонісом (Palionis 1995), і покажчиком слів Постилії, укладеним Чеславом Кудзиновським (Kudzinowski 1977; це видання не зазначене ані в списку літератури, ані в списку джерел), то начебто не варто сумніватися, що в книзі описано всі займенники Дауки й усі їхні форми, однак Паєдіене виявила не згадані в монографії форми інесива займенника ніщо (див. Pajėdienė 2002: 210). Графічні варіанти форм займенників, уживаних Даукою, у монографії наведено далеко не всі. Наприклад, у парадигмах особових займенників не зазначено варіантів родового відмінка займенника aš manęs DK 134₁₁, manės DK 136₉–₁₀; частий давальний maní DK 9₁₀, 12₂, 26₂₀ тощо; знахідний mané DK 69₂; сумнів викликає вписаний у парадигму варіант знахідного відмінка ma (с. 15). Для займенника tu не зазначено родового відмінка tawęs DK 155₈; варіантів знахідного tawe DK 11₁, Tawė DK 135₂₂, tawę DK 135₅; орудного tawim’ DK 177₂₁; адесивів tawip DK 169₂, tawimp DK 182₇, tawimp DK 144₁, 155₆, 174₁₃; аліативів tawęlp DK 62₁₉, tawęlp DK 136₁₆, 148₂₁, 149₁₁, tawęlp DK 136₂₁–₂₂, 148₉, 149₂₂ тощо, tawęlp DK 141₁; варіант táwo у парадигмі помилково зазначений як давальний (с. 16). Приклади з текстів Дауки в книзі подано в оригінальному написанні. Щоб перевірити точність відтворення цитат і окремих форм, я звірив з оригіналом наведені в розділі «Особові займенники» приклади партиципних займенників Катехізису я та ти (с. 14–17). Насамперед слід звернути увагу на метричні дані прикладів: указано не сторінку оригіналу, а сторінку видання Катехізису 1995 року (Jakštienė, Palionis 1995); крім того, не в усіх випадках указано рядки сторінки. Перепису- NAUJŲ DARBŲ APŽVALGA 151 вання виявлено такі неточності: mano DK 410₃ — має бути māno DK 170₃; paties DK 378₈ — має бути paties DK 154₈; wifsūse DK 404₁₈ — має бути wifsūlė DK 167₁₈; pritikimūlė DK 404₁₉ — має бути pritikimūlė DK 167₁₉; tawēfp DK 404₂₀ — має бути tawēfp DK 167₂₀; idant galecēję pažint tawę DK 358₂₀–₂₁ — має бути idant galecēję pažint tawe DK 144₂₀–₂₁; Bažnīčia DK 200₁₇ — має бути Bažnīčia DK 65₁₇; kasg DK 356₁₄ — має бути kašg DK 143₁₄; wēiksis DK 143₁₅ — має бути wēikšis DK 143₁₅; efsi su DK 88₁₀ — має бути efsigū DK 9₁₀; krikbčionis DK 88₁₁ — має бути krikbčonis DK 9₁₁; vžgines DK 340₁₆ — має бути vžgīnės DK 135₁₆; Ką DK 126₁₀ — має бути Ką DK 28₁₀. У передмові до книги зазначено, що «Дауґша писав середньоавкштайтським діалектом [...]. Тому його іноді називають представником „середнього варіанта писемної мови“» (с. 7). Однак за класифікацією діалектів Гірденіса та Зінкявічюса діалект Дауґші належить до західноавкштайтських, а середній варіант писемної мови так називають через географічне положення території його вживання (пор. Zinkevičius 1972: 79, прим. 3). Наприкінці книги подано список літератури (с. 157–158), пояснено скорочення джерел і термінів, а також основні символи й умовні позначення (с. 159). Основні думки книги повторено в англомовному резюме (с. 160–163). Книгу гарно видано коштом Державної комісії з литовської мови. Попри зазначені тут недоліки й дискусійні міркування, монографія Росіна, безперечно, є важливим і корисним виданням для істориків мови, балтистів та індоєвропеїстів. Цінність монографії одного з найвидатніших наших діалектологів і лексикографів Вітаутаса Віткаускаса полягає в систематично викладеному багатому автентичному діалектному матеріалі, цікавих спостереженнях та інтерпретаціях. Їх оцінювання — завдання спеціальних досліджень і рецензій. Книга є габілітаційною працею автора, захищеною кілька років тому (Vitkauskas 1999), тому її зміст у цьому огляді розглядатися не буде. Від габілітаційної праці книга відрізняється доданим німецьким резюме (це дещо відредагований варіант резюме габілітаційної праці; с. 195–220), предметним покажчиком (по суті, це покажчик слів, згаданих або розглянутих у книзі; с. 221–238), списком скорочень (с. 239–254), а також тим, що в ній, звісно, вже немає переліку наукових праць автора, узагальнених у габілітаційній праці. Майже третина викладу книги (якщо не рахувати вступних розділів, висновків і додатків) повністю відповідає тексту першої дисертації автора (Vitkauskas 1974; використано примірник, що зберігається у відділі рукописів бібліотеки Вільнюського університету, шифр F. 76 Ds 2024) або близька до нього (пор. хоча б розділи про чергування e: i (ę, į, ī); e / i: e; uᵘ / uo у книзі (с. 53–65; 65–70; 96–107) та дисертації (с. 90–103, 84–86, 124–136)). Ще приблизно третину тексту монографії раніше опубліковано в різних періодичних виданнях (див. список публікацій автора, с. 261–262). Отже, розглядувана книга близька до збірника статей одного автора або вибраних творів (як і видань, що розглядаються в другій частині цього огляду). Тексти попередніх праць, надаючи їм книжкової форми, було відредаговано. Наприклад, розділ «Релікти регресивної асиміляції голосних?» (с. 128–141; пор. відповідний розділ габілітаційної праці (1999: 98–109)) укладено з двох статей — «Про регресивну асиміляцію голосних у деяких північно-східних жемайтських дунінінкських говорах» (Vitkauskas 1963) та «Нові факти регресивної асиміляції голосних у Куршенайському говорі» (Vitkauskas 1975) (до речі, цих статей немає ні в списку наукових праць, узагальнених у габілітаційній праці (1999: 158–159), ні в списку літератури монографії (с. 255–262)). Більша частина останньої статті відповідає також тексту першої дисертації автора (пор. Vitkauskas 1974: §§55–56). Наприкінці розділу додано три нові абзаци (с. 139–141). Під час редагування текстів статей внесено деякі зміни. Примітки впорядковано- 152 | ARTŪRAS JUDŽENTIS їх внесено до тексту або від них відмовилися, подекуди доповнили; у діалектних прикладах усюди вилучено приклади, транспоновані до літературної мови; додано парадигму відмінювання слів skrãb'is, skrã.b'i (с. 138). Парадигму однини прикметника gražesnis (1963: 272) замінено парадигмою прикметника g'er'ė:s'n'is; у парадигмі множини цього прикметника наведено паралельні форми (с. 132). Розставлено наголоси у топонімах, змінено деякі терміни: literatūrinė kalba (1963: 271) замінено на bendrinė kalba (с. 132); dūnininkų tarmės у багатьох місцях замінено на dūnininkų šnektos. Упорядковано транскрипцію, наприклад, послідовно позначено м’якість приголосних. Виправлено деякі коректурні помилки, наприклад: duonininkų (1963: 271, прим. 6) — dounininkų (с. 131, прим. 20); priešdėlio pa dariniai (1975: 82) — priešdėlio pa-dariniai (с. 135) тощо. Стиль значно відредаговано, наприклад: e eina betarpiškai prieš galūninį skiemenį (1963: 269) — e eina tiesiog prieš galūninį skiemenį (с. 128); tam tikrais atvejais yra nesvetima ir kai kurioms dūnininkų tarmėms (1963: 269) — tam tikrais atvejais yra pastebėtas ir kai kuriose dūnininkų šnektose (с. 128); tarmę, pasakyčiau, energingai veikia bendrinė kalba (1963: 271) — tarmę, pasakyčiau, stipriai veikia bendrinė kalba (с. 132) тощо. Утім, і після редагування в розділі залишилися помилки. Насамперед коректурні: на сторінках 128 і 129 книги є два абзаци a), а на сторінці 130 після абзацу b) іде абзац d); sėri (с. 129) — має бути sėnis; su žodžiu (с. 129) — має бути su žodžių; *~n (с. 129) — має бути *en тощо. Трапляються також деякі непослідовності транскрипції, наприклад, c'ė (с. 133) — має бути c'ė. Під час передруку тексту пропущено деякі приклади: kėli (пор. 1963: 270), šimtameči (пор. 1963: 270), ėžė (пор. 1975: 81); двічі надруковано той самий приклад šalt'ėn'is (с. 135); залишилися пунктуаційні помилки. У списку літератури немає публікації В. Грінавецкіса, на яку посилаються на сторінці 128 (Grinaveckis 1960). Ретельного редагування бракує всій книжці (у виданні ніде не вказано прізвище редактора), особливо текстам, які раніше не публікувалися в науковій періодиці. Наприклад, у перших трьох вступних розділах книжки (с. 7–20), перенесених із габілітаційної праці (пор. 1999: 3–11), повно пунктуаційних, орфографічних, коректурних, логічних і стилістичних огріхів. Помічено такі орфографічні помилки: žemaičiuose (с. 10), пор. Žemaičiuose (с. 8); Smoczynski (с. 16, прим. 1) — має бути Smoczyński; Chilińskio (с. 19) — має бути Chylinskio. Звертають на себе увагу такі пунктуаційні моменти: наприклад LKŽ III (с. 8) — має бути, наприклад, LKŽ III; tiriama ar yra išlaikoma sistema (с. 9) — має бути tiriama, ar yra išlaikoma sistema; V. Pėteraitis, 1997 462 (с. 9) — має бути V. Pėteraitis 1997, 462 тощо. У реченні Atidžiau nagrinėjant (t. b. nagrinėdamas) kiekvieną žodį […] pamatai ar suvoki (с. 10) неправильно вжито дієприслівник. Чимало коректурних помилок: nuolatinio garsų junginių gludinimu (с. 7) — має бути nuolatiniu garsų junginių gludinimu; taisi (с. 10) — має бути tarsi; reiškimosi (с. 11) — має бути reiškimosi; tai (t. b. taip) susiformavo vad. lingvistinės geografijos principas (с. 12); morfemastam (має бути morfemas tam) tikrose pozicijose (с. 12); kurie […] dažnai pasitauso visos tautos vartojamas (має бути vartojami) (с. 12); Toliau pamatysime […] ir kiti atvejai (с. 12–13) — має бути Toliau pamatysime […] ir kitus atvejus; jaunagramatikų (с. 13) — має бути jaunagramatikų тощо. У багатьох реченнях логічні зв’язки неясні, наприклад: Tai yra gal ir menka kai kam atrodanti problema, bet kiek matome iš literatūros gana įvairuojanti ir laikoma ne vieno tyrinėtojo artimais dėsningiems reiškiniams ir niveliuojami (пунктуація!; с. 8); Reikia pasakyti, kad dialektizmu (tarmybe) literatūrų ir net kalbininkų vartojama reikšme „bendrinėje kalboje pavartojamas tarmės žodis ar forma“ (с. 8); Kalbos dėsnis ir yra iš lyginimų šitaip nustatytas pastovus, kokioje pozicijoje istoriškai tariamas garsas susidaręs, jų junginys, morfema (с. 12) тощо. Пор. також: nutuliojimosi eiga, plėtra (с. 7); stabiliai pakito (с. 13). Деякі речення написано поганим стилем, пор.: ir tai yra visiškai priimtinas toks apibendrinimas (с. 8); Kas susiduria su tarmių leksika, dialektizmų nagrinėjimas būna labai aktualus ir keblus (с. 8); mes nebežinosime, bk veikiami ir niveliuojami, ir tikrosios šnektų padėties (с. 10) тощо. У списку літератури NAUJŲ DARBŲ APŽVALGA 153 немає таких згаданих у тексті праць: Grinaveckis 1978 (с. 15), Serebrennikov 1975 (с. 15), Mažiulis 1993 (с. 16), Smoczyński 1986 (с. 16). Не вдалося уникнути повторів: наприклад, на с. 17–18 частково повторено те, що вже викладено на с. 7 (разом із прикладами). Більшість зазначених тут недоліків без виправлень перейшла до книжки з габілітаційної праці автора. Шкода, що видання цієї цінної книжки не отримало підтримки державних установ, яка, напевно, допомогла б усунути згадані тут та інші недоліки редагування й коректури. Вибрані праці 2001 року завершилося видання лексаса Ґірденіса Мовознавчі праці (I: 1962–1974, 420 с.; II: 1975–1987, 416 с.; III: 1988–2000, 476 с., Вільнюс: Інститут видавництва науки й енциклопедій; I–II: 2000, III: 2001; розглянуто всі три томи). Того ж року вийшла й збірка праць Пранаса Кнюкшти Вживання й упорядкування мови (Вільнюс: Видавництво Інституту литовської мови, 2001, 596 с.). Алексас Ґірденіс — один із найактивніших, найноваторськіших і найцікавіших литовських мовознавців. Це вчений із широким світоглядом та колом інтересів, діалектолог, фонолог, фахівець із загального мовознавства та історії мовознавства. У литовському мовознавстві XX століття він проклав помітну борозну — один із небагатьох наших мовознавців, він створив власну мовознавчу школу. Пранаса Кнюкшту в литовському мовознавстві найбільше знають як упорядника сучасного вжитку литовської мови, плекальника канцелярського (або адміністративного) стилю, який в Інституті литовської мови сформував відділ культури мови, відповідального редактора видання Kalbos kultūros. Оглядові збірники упорядковані самими авторами. До них увійшли статті, рецензії та інші праці, опубліковані протягом трьох або чотирьох десятиліть наукової діяльності. Нових праць, опублікованих уперше, у цих книжках небагато: у Гірденіса — два розділи кандидатської дисертації Фонологічна система мажейкяйського діалекту та рецензія на підручник Йонаса Кабелки Вступ до балтійської філології; у Кнюкшти — статті «Правильність і точність мови права», «Вживання місцевого відмінка для позначення сфери діяльності», рецензії на різні правові документи та відповіді на письмові запитання. На думку Гірденіса, викладену в рецензії на працю Ґрінавецкіса Історія жмудських діалектів, написаній разом із Росінасом (1974), «поява книжки була б гідною вітання, навіть якби в ній не знайшлося жодного цілком нового твердження, адже саме в книжці виразно постає сукупність теоретичних концепцій, їхні сильні й слабкі сторони, і лише книжка може міцно включити фактичний матеріал та теоретичні висновки дослідника в коло обігу наукових ідей» (I, с. 386). У цьому огляді не ставиться за мету аналіз теоретичних концепцій, викладених в обох збірниках; розглядаються лише їх укладання, фахове та мовне редагування. Публікації Ґірденіса згруповано за жанрами в кілька розділів: спочатку подано статті, далі — лінгвістичні нотатки, рецензії та розмови із самим автором. Публікації в кожному розділі розташовано в хронологічному порядку. Статті й праці Кнюкшти розподілено за темами, які в них розглядаються. Книжка складається з п’яти розділів: «Засади й способи мовного впорядкування», «Адміністративна й канцелярська мова», «Назви установ і підприємств», «Прикметники із суфіксом -inis», «З розмаїття мовної практики». Публікації в кожному розділі також упорядковано за тематичним, а не хронологічним принципом. У передмовах обох авторів викладено подібні принципи подання текстів (Ґірденіс — I, с. 11–12; Кнюкшта — с. 9). 1. Тексти не переробляються й не виправляються; виправляються лише поодинокі місця, а короткі примітки чи посилання на пізніші праці додаються тільки за необхідності (Ґірденіс); деякі довші статті скорочено (Кнюкшта). 2. Орфографію осучаснено (Ґірденіс; у Кнюкшти щодо 154 | ARTŪRAS JUDŽENTIS про впорядкування правопису не згадано). 3. З пунктуації виправлено лише очевидні помилки, загалом її залишено такою, якою вона була (Ґірденіс; Кнюкшта про виправлення пунктуації не згадує). 4. Виправлено коректурні помилки, а за потреби — і знаки фонетичної транскрипції (Ґірденіс), виправлено невдалі формулювання та стилістичні огріхи, вилучено недоречні приклади (Кнюкшта). 5. Оскільки «до кожного твору ставляться як до дитяти своєї епохи» (Ґірденіс), терміни й «також слова, які сьогодні всі як один засудили б» (Ґірденіс) обидва автори залишають без змін. 6. Покликання на джерела не уніфікуються (Кнюкшта). Перегляд деяких передрукованих публікацій з обох збірників1 показує, що викладених принципів у них загалом дотримано. 1. Виправлення Ґірденіса насамперед помітні у примітках, надрукованих у виносках до статей. На них у своїй рецензії звернув увагу й Альґірдас Сабаляускас (2002). Вони короткі, точні, критичні й справді видаються необхідними. Серед інших виправлень помічено певне пом’якшення попередніх тверджень (наприклад, вставного слова rodos, I, с. 193, у виносці 11) та випадки уточнень (наприклад, у статті «Ієрархія типів відмінювання іменників литовської мови та основні тенденції її змін» уточнено статистичні дані дендрограм, II, с. 55 і 58; в ієрархії типів відмінювання шаукенського говору інакше інтерпретовано місце чоловічого роду та приголосної основи, II, с. 59–60, відповідно змінено «дерево» ієрархічного групування типів відмінювання цього говору, II, с. 60). Усі ці та інші виправлення самого автора підвищують цінність передрукованих публікацій і роблять збірку цікавішою: у них відображено зміну наукових поглядів автора, а почасти й розвиток литовського мовознавства. Однак бажано, щоб такі зміни в усіх випадках були позначені. Покликання на пізніші чи інші праці, надруковані в оглянутій збірці, справді зручні для читача: вони допомагають швидко знайти потрібний текст. У книжці Кнюкшти помітніше відредаговано ранні статті. Наприклад, у статтях «Безсполучниковий, безалкогольний і суфікс прикметників -inis» і «Прикметники з формантами -alinis, -arinis, -yvinis, -atinis» пропущено цілі параграфи, вилучено речення й окремі приклади, об’єднано параграфи, змінено формулювання, не подано навіть виноски й таблиці. 2. Мову збірки Ґірденіса редагувала досвідчена редакторка філологічних видань Аґота Срубене. Результати її роботи помітні в усіх переглянутих текстах. Серед слідів модернізації правопису можна згадати хоча б такі: Prūsų lietuvių виправлено на prūsų lietuvių (I, с. 48); виправлено описки: написання кореня vilk- (I, с. 48); galbūt (I, с. 52, виноска 30), turbūt (I, с. 377, виноска 12; I, с. 379) пишуться разом і вже не відокремлюються; kur ne kur пишеться без дефісів (I, с. 190) тощо. Не дивно, що в такому об’ємному творі, насиченому спеціальними знаками, залишилися й невиправлені місця, наприклад: Grammatische — мало б бути Grammatische (I, с. 44, виноска 4); V. Vaitkevičiutė — мало б бути V. Vaitkevičiūtė (I, с. 370, виноска 1); Tromsö — мало б бути Tromsø (II, с. 51, виноска 3). Форми прізвищ у різних статтях 1 Детальніше переглянуто такі статті й рецензії Ґірденіса: «Про класифікацію діалектів литовської мови» (разом із З. Зінкявічюсом; I, с. 44–55), «Що мають дунінінки замість літературної мови ie, uo» (I, с. 190–193), рецензію на перші два томи «Граматики литовської мови» (разом із В. Жулісом; I, с. 370–386), «Ієрархія типів відмінювання іменників литовської мови та основні тенденції її змін» (II, с. 50–62), «Додаткове h- у старих литовських писемних пам’ятках — знак наголосу?» (II, с. 315–320), «Новіші знаки фонетичної транскрипції діалектів» (разом із П. Скірмантасом; III, с. 335–351). Із книжки Кнюкшти розглянуто такі статті: «Запроваджені Бюґою принципи унормування мови» (с. 13–29), частину статті «Основи канцелярської мови у працях Яблонскіса» (с. 213–219), «Сучасна канцелярська мова» (с. 249–254), «Безсполучниковий, безалкогольний і суфікс прикметників -inis» (с. 407–413), «Прикметники з формантами -alinis, -arinis, -yvinis, -atinis» (с. 413–417), частину статті «Як виражаємо призначення» (с. 465–471). Nauju darbų apžvalga 155 пишуться в оригіналі, наприклад: Schmalstiego (II, с. 61), Saussure’o (III, с. 241), а в інших (також наукових!) — адаптовано, наприклад: Briukneris, Meje, Ekblūmas (I, с. 385), Sosiūras (II, с. 351). Подекуди в прикладах бракує назви діалекту або скорочення для літературної мови (пор. III, с. 342, 344, 347–348). У книжці Кнюкшти помічено мало правописних виправлень: irracionalinis > iracionalinis (с. 414); ne kaip > nekaip (с. 470); не розріджено слова Funkcinis tikslin­gumas (с. 27); виправлено написання прізвища Sirvydo (с. 18). Виправлено знаки наголосу žmóniškas > žmóniškas (с. 407), áukso > áukso (с. 408); знак наголосу додано у слові dekorãcinis (с. 416), у слові vienos, навпаки, знак наголосу знято (с. 28). У цитатах із праць Яблонскіса трапилася та чи інша помилка: spausdintus (с. 218) — мало б бути spaudintus; reikia susirašyti (с. 218) — мало б бути reikią susirašyti. У цитатах із праць Бюґи також трапляються неточності: має бути kūla-raišas, а не kūla-raišas (с. 19), óbul-mušas, а не obuol-mušas (там само), слово stiklas у списку іншомовних слів чомусь перетворилося на слово stãlas (с. 22), зворотну форму austis замінено на просту austi (с. 23), подекуди прибрано колишні знаки наголосу. У цитаті з праці Скарджюса «Раніше й нині: уживання литовської літературної мови» також «виправлено» деякі форми: nebegalime (с. 141) — мало б бути nebegalima; noromis nenoromis (с. 141) — мало б бути noroms nenoroms. У книжці написання особових імен не цілком уніфіковано, пор.: Leskynas (с. 17) і E. Sepiro (E. Sapir) (с. 74). 3. У текстах збірки Ґірденіса, як зазначено й у передмові, виправлено деякі пунктуаційні помилки, наприклад: відокремлено вставні конструкції iš vienos pusės (I, с. 45), Iš kitos pusės (I, с. 46); tokie pavadinimai, kaip džūkai, kãpsai [...], neabejotinai yra odizioniai (I, с. 52); більше не відокремлюється дієприслівникова обставина часу jomis negalima remtis klasifikuojant tarmes (I, с. 47). Однак одна чи друга невиправлена помилка все ж залишилася: у реченні після слова rodo залишено непотрібну кому Tokie redukuoti balsiai kaip fonemos egzistuoja ir vad. „Mūšos upyne“ – tai rodo, ne tik kvazihomonimų […] skyrimas, bet ir daugybė kitų ypatybių (I, с. 49, виноска 20); так само на початку речення O, jų neatsisakant (I, с. 380). Хоча вирішено не модернізувати пунктуацію, в окремих випадках цього правила не дотримано, через що виникли пунктуаційні непослідовності. Наприклад, порівняльні звороти в одних випадках не відокремлюються, а в інших — відокремлюються, пор.: žodžio gale visada yra daugiau balsių negu atitinkamuose negalūniniuose skiemenyse (I, с. 49) і galūniniuose skiemenyse yra mažiau balsių, negu atitinkamuose negalūniniuose (там само); lk. ie, uo atitikmenys skamba trumpiau, negu y, ū atitikmenys (I, с. 191); ne toks puikus dialektologas, kaip K. Jaunius (I, с. 192). Із граматичних питань слід згадати невиправлений родовий відмінок при запереченні в реченні tokie skaičiavimai įprastines latvių linksniuočių klasifikacijas iš esmės nepakeistų (II, с. 61, виноска 19). Пунктуацію в текстах Кнюкшти також упорядковано. Виправлено наявні помилки, наприклад: поставлено кому перед повторюваним сполучником у реченні kilmininkas gali reikšti ir priemonės paskirtį, ir siekiamąjį dalyką (с. 467); вилучено двокрапку перед прикладами в реченні vartoti neutralius barbarizmus, tokius kaip dušia, ulyčia, adyna, lenčiūgas, Būga niekam nėra siūlęs (с. 28); вилучено кому після mat у реченні Mat būdvardžiai […] rodo daiktavardžiu žymimo daikto trūkumą (с. 411–412); прибрано кому після visų pirma (с. 13); перед розгорнутою обставиною часу в реченні principai, kuriais jis rėmėsi dirbdamas norminimo darbą (с. 14). У переглянутих текстах усе ще є пунктуаційні непослідовності. Наприклад, у реченні romėniškas skaitmuo reiškia raštų tomą, arabiškas – puslapį (с. 15, виноска 7) поставлено тире, однак у подібному реченні pirmąją slavišką laikė A. Leskynas […], dvi paskutiniąsias kurį laiką pats Būga (с. 17) тире немає. Перед порівняльним зворотом у реченні neturėjo tokios įtakos kaip Jablonskis (с. 14) кому більше не ставлять, однак у багатьох випадках на цьому місці її залишено, пор.: būdvardis begalinis nėra visai toks pat, kaip, sakysim, besotinis ar 156 | ARTŪRAS JUDŽĖNTIS безакцентний (с. 410), У литовській мові колишнє призначення виражається тими самими формами, що й кожне призначення (с. 471). Те саме стосується й відмінності в порівняльних висловах: у реченнях Хіба можна заперечувати, що плуг без відвала [...] зручніший, ніж плуг безвідвальний [...]? (с. 410), У багатьох випадках для літературної мови кращими є прикметники dogminis, probleminis [...] ніж dogmátinis, problemátinis [...] (с. 417) кому перед сполучником уже не ставлять, однак у багатьох подібних випадках її залишено, пор.: У тих реченнях давальний відмінок більше стосується дієслів або дієприкметників [...], ніж іменників [...] (с. 470). Здається, кому слід було б поставити в реченні В іншій, написаній пізніше статті (с. 19), адже йдеться не про кілька статей, написаних пізніше, а про ту саму статтю, яку написано пізніше. Зайві коми в реченнях Толеруючи варіантність, Буґа дбав про те, щоб не зачинити перед скарбами діалектів двері до літературної мови (с. 28); У своїх статтях та інших працях, говорячи про ці явища, Яблонскіс уживає потрібні для їх опису слова й вислови (с. 214). Пунктуацію неприпустимо «осучаснено» в цитаті з праці Скарджюса «Раніше й нинішнє вживання литовської літературної мови» (с. 141). 4. У текстах Ґірденіса виправлено чимало коректурних помилок або просто описок. Наприклад, відновлено пропущений рядок у таблиці «Основні знаки набору транскрипційних символів FONTRA» (III, с. 339); виправлено назву статті автора (II, с. 56, примітка 11). Та деякі дрібниці все ж залишилися непоміченими: неправильно вказано том першої публікації «Додатковий h- у давніх литовських писемних пам’ятках — знак наголосу?» (II, с. 315) — має бути не 22(2), а 23(2); у таблиці «Індекси подібності типів відмінювання в говірці Шаукенай» (II, с. 59) закралися помилки: індекс i та Cₘ не округлено, а індекс i та Cᶠ становив (і, мабуть, мав би становити) не 0,7, а 10,7. Неточна нова карта поділу діалектів, додана до статті «Про класифікацію литовських діалектів» (I, с. 55): на ній не лише менше населених пунктів, а й зникли проміжні говірки між західноаукштайтськими шауляйськими та жемайтськими, а також східноаукштайтськими діалектами, піддіалект Вабальнікас (його зроблено частиною ширвінтішського діалекту). У статті «Знаки фонетичної транскрипції новітніх діалектів» (III, с. 335–351) автор разом із П. Скірмантом описав спеціально призначений для діалектних текстів комплект шрифтів FONTRA та навів приклади його застосування. Підготовка розглядуваних праць до друку була чудовою нагодою скористатися можливостями цього комплекту шрифтів і уніфікувати подання діалектних даних у збірнику. Наприклад, у статті «Про класифікацію литовських діалектів» палаталізацію приголосних позначено знаком «хвилини», який здебільшого пишуть над літерою; м’якість приголосних позначено і перед голосними переднього, і перед голосними заднього ряду, тоді як у сусідній статті («Інтонації ненаголошених складів у діалекті Маже́йкяй (північно-центральних доунінінків)», див. I, с. 56–75) палаталізацію приголосних позначено дужкою над літерою; крім того, позначено м’якість лише тих приголосних, що стоять перед голосними заднього ряду. Тим паче, що сам автор пише: «Палаталізацію та палатальність дехто позначав інакше: tʹ, dʹ, bʹ, pʹ, č. Але ці знаки радимо використовувати лише під час цитування відповідних давніших праць, а також коли в певних контекстах потрібно розрізнити слабшу й сильнішу палаталізацію» (III, с. 345). Навіть у тексті однієї статті та в таблиці ті самі діалектні відповідники літературномовного слова gyvà транскрибовано по-різному (пор. I, с. 50 і I, с. 54). У статті «Додатковий h- у давніх литовських писемних пам’ятках — знак наголосу?» приклади з «Постилли» Даукши переписано досить точно. Однак для їх транскрибування забракло деяких символів, наприклад, ȧ (musìmp 33₁₄, а не musìmpʹ II, с. 316), į (efì 173₁₈, а не efì II, с. 315 та в інших місцях), į (gìwì 521₁₁, а не gìwì II, с. 316 та в інших місцях); узагальнено написання ž навіть там, де чітко видно ž (žmógui 92₃₄, а не žmógui II, с. 316 та в інших місцях). У прикладах трапляються й помилки: наприклад, має бути не pažáulìs horé lìksminas (II, с. 319), а pažáulìs horé lìkɟminas 214₃ тощо. NAUJŲ DARBŲ APŽVALGA | 157 У збірці Кнюкшти чимало стилістичних виправлень, наприклад: у реченні викреслено повтор займенника «його» Цей «гріх» найбільше заважає об’єктивно оцінити його внесок у мовну практику та [його] значення для літературної мови (с. 13); щоб уникнути повторення частки, займенник Але замінено на Загалом: основою всієї нормотворчої роботи є конкретний мовний матеріал, але Буга особливо цінував мовні факти й особливо на них спирався (с. 18). В останньому реченні незвично вжито сполучник але: здається, тут краще пасував би сполучник а. Речення «канцелярські терміни, частина яких дійшла до наших днів» виправлено на «канцелярські терміни, які дійшли до наших днів» (с. 215). Замінено окремі слова, наприклад: дослідник замінено словом дослідник (с. 29), слово білизну замінено словом сорочку (с. 465). Є зміни порядку слів, наприклад, у реченні читач не лише знайшов би потрібні факти, а й зрозумів їх> (с. 253). Дієслова переставлено місцями у прикладах поїхав дрова, вирушив навчатися (було вирушив дрова, поїхав навчатися) (с. 465, прим. 2). 5. У передмові до збірки Ґірденіса обіцяли не змінювати термінів. У багатьох випадках так і зроблено, наприклад, залишено aksiomatiškai (I, с. 383) тощо. Однак цього принципу дотримувалися непослідовно: термін maksimumų metodas замінено на vidurkių metodas (II, с. 55); prosodine виправлено на prozodine (I, с. 48) та в інших місцях, grafemų замінено на «символів» (III, с. 335). Безпідставно характеристику академічної граматики aprašomojo-norminio tipo виправлено на aprašomojo-norminamojo tipo (I, с. 384): саме так її характер визначив редактор на зазначеній сторінці (Ulvy das, red. 1965: 3). Ґірденіс також обіцяв не виправляти вживання окремих слів у передрукованих текстах. І справді, у них залишено сполучник tuo tarpu kai зі значенням протиставлення (I, с. 53); Tuo tarpu (II, с. 51); не змінено порядок слів у вставній конструкції žodžiuose tipo dienėlė, dienos (I, с. 52). Подекуди, хоча автор і не передбачав цього, виправляли мовнокультурні й стилістичні моменти, наприклад: складне речення Kalbama­sias konstrukcijas… (I, с. 378) поділено на два коротші; сполучник кількісного порівняння kaip… taip замінено сполучником tiek… tiek (III, с. 337); подекуди довші форми замінено властивими авторові короткими, наприклад, nutrūkusi замість nutrūkus (III, с. 350). У книзі П. Кнюкшти заміни термінів не помічено. 6. Примітки до книги Kalbos vartosena ir tvarkyba, як зазначено в передмові, не уніфікували. У них трапляються й помилки, наприклад, неточно наведено назву праці П. Скарджюса «Раніше й нинішнє вживання литовської літературної мови» (Ankstesnė…) і рік видання (1971, а не 1968) (с. 141, примітка 2). Бібліографічні посилання не уніфіковано й у працях Ґірденіса: пор., наприклад, A. Rosinas, Šaukėnų šnektos įa, ė ir i kamieno daiktavardžiai, – Kalbotyra XXIII (1) (1971) 53 (I, с. 251, примітка 54) і A. Rosinas. Šaukėnų šnektos įa, ė ir i kamieno daiktavardžiai. – „Kalbotyra“, 1971, t. XXIII (1), p. 49–54 (II, с. 56, примітка 11). Сам автор визнає, що вони досить строкаті (пор. I, с. 11), однак упорядкувати їх було б не такою вже й нездійсненною роботою. Наприкінці обох збірок надруковано покажчики, вкрай потрібні у виданнях такого типу. У книгу Кнюкшти вміщено аж п’ятичастинний покажчик. По суті, це два покажчики: предметний (с. 579–586) і покажчик слів та словосполучень (с. 586–589). Наприкінці третього тому Kalbotyros darbų Ґірденіса вміщено односторінковий тематичний покажчик (III, с. 473) і досить довгий список співавторів, помічників та консультантів (III, с. 474–475). Тематичний покажчик для такого видання явно надто скромний: він лише трохи більший та інформативніший за загальний зміст усіх трьох томів, якого, до речі, у збірці немає. Покажчик укладено за назвами статей — у ньому зазначено лише початок статті (на це 158 | ARTŪRAS JUDŽENTIS (на це звернуто увагу в передмові до тому), тож насправді це лише тематичний покажчик статей. Деякі заголовні слова покажчика вводять в оману: наприклад, побачивши в ньому тему Dialogai, можна подумати, що на зазначених сторінках Ґірденіс писав про цей різновид дискурсу чи тексту — нині це досить популярна тема в мовознавстві. На жаль, за вказаними місцями читач знайде не наукові статті, а діалоги із самим автором. До того ж ніде не зазначено, хто уклав покажчик. Другий список цікавий тим, що свідчить про колегіальність автора, його схильність до спільної праці. У списку є і вчителі (Jonas Kabelka, Leonas Valkūnas, Zigmas Zinkevičius), і колеги (найбільше співпрацював з Aldonas Pupkis, Albertas Rosinas, Bonifacas Stundžia та Vladas Žulys), і численна учнівська громада. У жодному зі збірників я не знайшов бібліографії їхніх авторів (хоча бібліографію Ґірденіса було укладено й видано окремою брошурою, що вийшла навіть у двох виданнях (пор. Skirmantas, red., 1997); її лише треба було перенести до зібрання творів). Бібліографії відображали б розвиток наукової думки авторів, їхню продуктивність і дали б змогу побачити, які публікації не ввійшли до збірників. У збірнику Ґірденіса кожна стаття має англійське резюме, а деякі — ще й резюме іншими мовами. У книжці Кнюкшти коротке англійське резюме розміщене після покажчиків (с. 591–594). Розглянуті видання об’єднує також те, що обидва вони вийшли за підтримки Державної комісії литовської мови. Збірник наукових праць Ґірденіса видано з ініціативи Дангуле Мікулєне, яка його й редагувала. У передмові Кнюкшта також окремо дякує Дангуле Мікулєне за заохочення підготувати книжку та допомогу у виданні. Видання спадщини писемності У 2001 році вийшла нова книжка, підготовлена Guido Michelinio, — Jonas Bretkūnas. Giesmes Duchau­nas ir kitos 1589 metų liturginės knygos: tekstai ir jų šaltiniai (Vilnius: Baltos lankos, 2001, 301 с.). Того ж року журнал Archivum Lithuanicum започаткував нову книжкову серію. Її названо Bibliotheca Archivi Lithuanici; вона призначена для більших за обсягом статей і джерел з історії давніх текстів, соціального контексту мови та традиційної філології. Першими в цій серії вийшли книжка, підготовлена Giedrius Subačius, — Kalikstas Kasakauskis: Lietuvių bendrinės kalbos konjunktūra (Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2001, 128 с.) — та Jano Maleckio ir Jano Sekluciano polemika dėl katekizmo kanoninio vertimo, підготовлена Vaidotas Rimša (Vilnius, Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2001, 180 с.). Усі три видання мають своєрідні особливості побудови. Основу книжки Мічеліні становлять твори Йонаса Бреткунаса, видані 1589 року, їхні тексти та джерела з коментарями. На початку книжки вміщено короткий вступ литовською, англійською та німецькою мовами (с. 7–15). Як додаток у книжці надруковано «Приклади з німецьких і латинських книжок XVI ст.» (с. 279–289) (фотокопії окремих місць деяких першоджерел) та «Список текстів за першими рядками» (с. 290–299), який допоможе читачеві знайти потрібний текст; крім того, у ньому узагальнено зазначено співвідношення литовських перекладів з оригіналами. У книжці Субачюса головне місце посідає дослідження поглядів Касаускаса на літературну мову; йому відведено найбільше простору (с. 11–66), тоді як рукописні нотатки Касаускаса про мову «Жемайтійського єпископства» Валанчюса Žemaičių vyskupystės kalbą (с. 69–124) (публікуються вперше!) надруковано лише як додаток. Найбільшу й найважливішу частину підготовленого Рімшею видання становить публікація трактату Яна Малецкого Defensio verae translationis corporis Catechismi in linguam polonicam та його литовського перекладу; значний розділ «Полеміка Яна Малецкого та Яна Секлюціана: оточення Мартіна NAUJŲ DARBŲ APŽVALGA 159 Мажвідаса» (с. 9–33) є лише вступом до цієї публікації. За ним наведено список джерел і літератури (с. 34–37), а також резюме вступу німецькою (переклад Франка Цубера, с. 38–40) і литовською (с. 41–42) мовами. У вступі до книжки, підготовленої Мічеліні, розглянуто Bretkūno Kollectu — найдавнішого збереженого литовського молитовника, джерела текстів і мелодій збірок духовних пісень Giesmes Duchaunas та Kancionalas; висвітлено нові переклади Бреткунаса, що публікуються. Далі у вступі пояснено принципи публікації текстів і мелодій та транскрибування текстів. Разом із рецензентами видання (пор. Kabašinskaitė 2002: 216–217; Karaciejus 2002: 320) доводиться визнати, що для наукового видання творів Бреткунаса такий вступ надто короткий: у ньому залишилися нерозкритими деякі істотні питання походження опублікованих текстів, попередніх досліджень і авторства рукописних гімнів. Дослідження Субачюса Kalikstas Kasakauskis: Lietuvių bendrinės kalbos konjunktūra продовжує його попередні студії про жемайтійську писемність XIX століття, передусім монографію Žemaičių bendrinės kalbos idėjos (1998): у дослідженні застосовано ту саму методику, подібні аспекти опису й порядок викладу. Поставленої мети — розкрити розвиток поглядів Касаускаса на літературну мову та кон’юнктуру, до якої він прагнув (с. 12), — авторові вдалося досягти: читач отримує досить чітке уявлення про позиції цього діяча культури XIX століття щодо літературної мови та обставини, що зумовили їхню зміну. Добре показано, як змінювалася діалектна основа мови Касаускаса, територіальна орієнтація його мовної стратегії та схильність обґрунтовувати правила літературної мови теоретичними засадами, а не лише узусом. Розгляд співвідношення писемної й розмовної мов у працях Касаускаса видається недостатньо обґрунтованим: зрештою сам автор доходить висновку, що «Касаускас і далі перебував на першому етапі — вибору діалекту для літературної мови, коли проблема розмовної літературної мови ще навіть не передбачалася» (с. 61). Деякі твердження дослідження та сама методика викликають сумніви. Неправильно визначено рідний говір Касаускаса — він належить до південних жемайтів-расеяняйців, а не варняйців (див. Vitkauskas 2002 та зазначену там літературу), — і це згодом не дає авторові змоги правильно зіставити обрані «жемайтські» та «аукштайтські» мовні особливості Касаускаса: відповідники західноаукштайтського [an] (с. 33–34), дію правила жемайтських африкат (с. 34) тощо. Сумніви викликають узагальнення критерію «помітності» жемайтських мовних особливостей для жемайтів, спосіб його визначення та виокремлення трьох рівнів. Розглядуване дослідження якраз показує, що на пізнішому етапі творчості, «жемайтизуючи» мову своїх творів, Касаускас не послідовно змінював деякі «найлегше помітні» аукштайтизми (дифтонги наприкінці слова на жемайтські [ā] або [ē], закінчення давального відмінка однини), однак змінював деякі «середньо помітні» особливості (намагався послідовно позначати поширений жемайтський [e], уживав жемайтські закінчення однини наказового способу, навіть «третьої особи» теперішнього часу дієслів) (пор. с. 33, 40 і 21). Те саме стосується «середньо помітних для жемайтів» жемайтських особливостей. Отже, ієрархія «помітності» жемайтських мовних особливостей для Касаускаса була іншою, ніж для тих трьох авторів початку XIX ст., на матеріалі мови яких цю ієрархію встановлено в монографії Žemaičių bendrinės kalbos idėjos (Subačius 1998: 32–39). Субачюс вимірює всіх авторів-жемайтів однією міркою. Однак фонологічних чи граматичних особливостей, незмінних на всій території Жемайтії, небагато. Особливо часто із загальних закономірностей випадають південні жемайти-расеяняйці — типовий перехідний діалект від західних аукштайтів до жемайтів (Zinkevičius 1994: 107, 109). Наприклад, форму першої особи однини умовного способу на -čio Субачюс вважає однією з найважчих для розпізнавання особливостей жемайтських діалектів. Проте на південному сході Жемайтії вживаються відповідні форми на -čia та -čiau (у багатьох місцевостях паралельно), а подекуди й на -č (Morkūnas, red., 1991: 103 žemėlapis; Zinkevičius 1966: 263). Форми на -čiau також широко вживаються не лише в аукштайтських, 160 | ARTŪRAS JUDŽENTIS а також частини жмудських діалектів (там само). Сам автор стверджує, що «у рідних місцях Kasakauskio <…> закінчення цих форм -čiau <…> не відрізняється від закінчення частини західноаукштайтських діалектів» (с. 14). Отже, у рідному говорі Kasakauskio могли вживатися форми і з -čio, і з -čia; їх чергування не слід вважати ознакою аукштайтизації (як слушно зроблено на с. 14) чи жмудизації (як зроблено на с. 23). Чи не було б краще визначати зв’язок мовлення кожного автора-жмудина з аукштайтськими діалектами передусім за індивідуальними критеріями, дібраними з огляду на його діалект? Як і в попередній монографії, Subačius приділяє багато уваги орфографії творів Kasakauskio: у дослідженні добре показано відмінності між орфографією граматики та пізніших текстів (с. 45), проникливо досліджено кириличну орфографію Išguldymų Šventų Evangelijų (переконливо доведено, що цю книжку «спершу було написано латинськими літерами, і написав її сам Kasakauskis» (с. 45)), окремо розглянуто орфографію та мовні особливості цитат із Naujo Testamento Giedraičio. На підставі розвитку орфографії Kasakauskio переконливо встановлено, що зауваги про Žemaičių vyskupystę Valančiaus він написав не 1866 року, як вважав Vaclovas Biržiška, а раніше — між 1848 і 1863 роками. Наприкінці дослідження автор робить важливий висновок: запропоновані в граматиці Kasakauskio норми, яка була «першою і єдиною друкованою оригінальною граматикою литовської мови» (с. 61), не знайшли послідовників; не помітно й впливу мови інших творів цього автора на його сучасників. У вступі до підготовленої Rimša книжки стисло оглянуто життя та діяльність Maleckio і Sekluciano, обставини перекладу й друку їхніх катехизмів, їхню структуру та наведено бібліографічні відомості. Далі докладно описано полеміку Maleckio і Sekluciano. Значну увагу приділено її змісту (виокремлено й прокоментовано шість формулювань Maleckio, які він сам вважав кращими за формулювання інших перекладачів, а також тринадцять місць із катехизму Maleckio, які критикував Seklucianas), менше — аргументам. Як і належить, окремо розглянуто зв’язки полеміки з катехизмом Mažvydo. Rimša ретельно зареєстрував збіги й відмінності між полемічними творами та литовським катехизмом. Висновок досить обережний: хоча Mažvydas зважив «не на всі обговорювані й запропоновані Maleckio варіанти перекладу», однак «очевидно, що він відступив від SeK саме в тих місцях, через які вже кілька років у Прусському князівстві точилася гаряча дискусія» (с. 31). Зіставлення, здійснене Rimša, показує, що Mažvydas не лише знав про полеміку Maleckio і Sekluciano, а й зазнав певного її впливу під час укладання першої литовської книжки, на її мову та стилістику; тому під час дослідження катехизму Mažvydo з відповідного погляду необхідно враховувати цей вплив. Наприкінці вступу наведено нові, досить переконливі аргументи щодо датування першої литовської книжки. На думку Rimša, катехизм Mažvydo «мав з’явитися на початку 1547 року, а Defensio могла бути написана до червня 1547 року, тобто між MžK і Didžiojo katekizmo Sekluciano» (с. 33). Принципи публікації текстів у всіх трьох виданнях подібні. Факсиміле текстів J. Bretkūno друкується поруч із їхніми джерелами; наведено також джерела мелодій. На відміну від книжок серії Bibliotheca Archivi Lithuanici, першоджерела подано в спрощеній орфографії — «переписані літерами, які вживаються нині», а мелодії — «без заміни ключа в джерелах на скрипковий ключ» (с. 8). Принципи переписування текстів упорядник докладніше не виклав, і вони викликають певні сумніви (пор. Kabašinskaitė 2002: 220–222). Оскільки опубліковані тексти Bretkūno упорядник не описав, невідомо, наскільки розмір фотокопій відповідає оригіналу. Фотокопії рукописних гімнів майже нечитабельні, тому їхня транскрипція була б дуже бажаною (пор. Karaciejus 2002: 323). Під час переписування текстів Bretkūno допущено помилки. Окрім тих, на які вказали попередні рецензенти, можна назвати такі помилки у вступі: pras chom (с. 7) — має бути pras cham (пор. факсиміле на с. 227); Sussimistlantis (с. 7) — має бути Sussimilstanis (пор. с. 228); po versikulu (с. 7) — має бути po versikulų; Tewe (с. 7) — має бути Tlewe (пор. с. 251); dagusu (с. 7) — має бути dangui (пор. с. 251); nu (с. 7) — має бути ne (пор. с. 53); NAUJŲ DARBŲ APŽVALGA | 161 Adoma (с. 7) — має бути Adama (пор. с. 88); vieno (с. 7) — має бути wieno (пор. с. 94); malonus (с. 8) — має бути Malonus (пор. с. 113); Bagotas (с. 8) — має бути Bagots (пор. с. 127); «išskyrus Biblijos eilutę nr. 16 gale» (с. 8) — має бути «išskyrus Biblijos eilutę giesmės nr. 16 gale»; Dievui (с. 8) — має бути Dievui (пор. с. 198); fenomenologija (с. 9) — має бути fenomenologiją. Порівнявши транскрипцію Gesmių chriksčoniškų Mažvydo, наведену поряд із факсиміле двадцяти перших гімнів збірки Gesmių Duchau­nų (використано видання, підготовлене тим самим автором, див. Michelini 2000), виявлено такі помилки (не враховуючи написання другої великої літери, лігатур і написання [u]): Chriksčoniskose (с. 21, прим. 1 та в багатьох інших примітках) — має бути Chriksčoniskase (пор. Mž, с. 149); Kyrieeleison (с. 24) — має бути Kirieeleison (пор. Mž, с. 182); fęnklus (с. 25) — має бути fęklus (пор. Mž, с. 185); tikraghi (с. 34) — має бути tikragi (пор. Mž, с. 313); naboyne (с. 34, прим. 2) — має бути nabozine (пор. с. 300); traice (с. 37) — має бути Traice (пор. Mž, с. 365); Kyrieleison (с. 38) — має бути Kirieleison (пор. Mž, с. 389); prisch (с. 38) — має бути prischs (пор. с. 389); werksme paklusnuma (с. 42) — має бути werksme / paklusnuma (пор. Mž, с. 383); zaisdu (с. 45) — має бути Zaisdu (пор. Mž, с. 236). Чимало неточностей залишилося і в «Переліку текстів за першими рядками», наприклад: Allmechtiger (с. 290) — пор. Almechtiger (с. 234); sunus (с. 290) — має бути Sunus (пор. факсиміле на с. 166); Christe / diena (с. 290) — має бути Christe diena (пор. с. 105); auffgefahren (с. 291) — пор. auffgefahren (с. 249); Dekawokem (с. 291) — має бути Diekawokem (пор. с. 171) тощо. Бібліографічні посилання після вступу (с. 9) наведено без імен авторів, років видання та видавництв. Це, можливо, було б зрозуміло, якби ці відомості можна було знайти в бібліографії наприкінці книжки (с. 301). Однак у ній немає бібліографічних даних ані Gerullio Senųjų lietuvių skaitymų, ані Biržiškos Rinktinių mūsų senovės raštų, ані книжки Koženiauskienės XVI–XVII amžiaus prakalbos ir dedikacijos. Текст зауваг Kasakauskio про Žemaičių vyskupystę Valančiaus подано у вигляді фотографій, транскрибовано й перекладено литовською мовою. Опублікований рукопис упорядник не описав, тому неможливо визначити, чи відповідають фотографії розміру оригіналу. Порівняння окремих місць оригіналу з транскрипцією та перекладом показує, що упорядник транскрибував і перекладав ретельно й уважно. Найбільший недолік цієї публікації — відсутність покажчика литовських слів (у книжці є лише «Іменний покажчик»), який допоміг би швидко знайти потрібне слово, граматичну форму чи місце в тексті. Без такого покажчика лексикографам і граматистам важко скористатися публікацією. Факсиміле Defensio Maleckio опубліковано поруч із транскрипцією (транскрибованим текстом). Окремо надруковано литовський переклад твору. Факсиміле супроводжують предметні, текстологічні та мовні примітки. Транскрипцію, підготовлену до друку, звірила з оригіналом, а текстологічні примітки написала наукова редакторка видання Jolanta Gelumbec­kaitė. Судячи з опису рукопису (с. 12), факсиміле оригіналу з невідомої причини зменшено більш ніж на одну п’яту. Транскрипцію тексту підготовлено ретельно. Уважніше порівняння кількох сторінок факсиміле й транскрипції викликало сумніви лише щодо кількох дрібниць: наприклад, на сторінках 47 і 57 позначено, але не надруковано відповідно примітки 3 і 16; у примітці 210 (с. 139) замість quod має бути Quod. Переклад Defensio виконано досить винахідливо, хоча деякі моменти в ньому викликають зауваги (про переклад теологічних понять див. Ališauskas 2002). Наприклад, у вступі неправильно інтерпретовано місце Defensio 20v₂₁–21r₁₂: те, що фразу retenta sunt Maleckis переклав польською як zadzie­ranie [a, не означає, що Seklucianas вважає це перекладом невдалим (як стверджується на с. 27); навпаки, він дорікав Malecki саме за такий переклад: Poltea reprehendis me …; Lo. per te adactus 2v₉: lie. tavęs verčiamas = tavo verčiamas; lo. Ablatio 3v₂₂, 4r₁: lie. Inagininkas — краще було б залишити латинську назву відмінка abliatyvas (пор. с. 168, де ablativus перекладено як vietininkas!); lo. paradigma declinationis 4r₁₈, 19v₁₃–₁₄: lie. linksniavimo pavyzdys, pavyzdį = linksniavimo paradigma, paradigmą, як і в інших місцях (наприклад, с. 150); lo. praefens vel 162 | ARTŪRAS JUDŽENTIS praeteritum tempus 6r₁₈: лит. майбутній і минулий часи = теперішній і минулий часи тощо. Катехізиси Малецкіса й Мажвідаса у вступі цитуються точно, однак дивують місцями неточно переписані цитати з опублікованої тут-таки Defensio, наприклад, замість ut sis longeus super terram (с. 25 і 31) має бути vt sis longeus super terram (Def 8v18–19); замість stągže (с. 26) має бути stągže (Def 13v14) тощо. У перекладі не всюди обґрунтовано вжито великі й малі літери (пор. «crediderit — форма майбутнього часу, а Babtifatus — минулого» (с. 167)), не уніфіковано написання особових і географічних назв (пор. Frydrichas Stafilas (с. 7) і Jano Janówo (там само), Stanislawas Rospondas (там само); у Marienwerderį (с. 15), але в Naujajame Sonče (с. 15), Elko bažnyčios (с. 15 і далі)). Підсумовуючи, слід сказати, що видання Гвідо Мікеліні Jonas Bretkūnas. Giesmes Duchau-nas ir kitos 1589 metų liturginės knygos: tekstai ir jų šaltiniai, хоч і підготовлене не надто ретельно, є надзвичайно важливою публікацією для істориків мови й культури, філологів та музикознавців. Книга Гедрюса Субачюса Kalikstas Kasakauskis: Lietuvių bendrinės kalbos konjunktūra важлива насамперед для дослідників литовської культури, писемності й мовознавства, а деякі її аспекти — також для істориків мови. Самостійну цінність має перша публікація нотаток Касакаускіса про «Жемайтійське єпископство» Валанчюса Žemaičių vyskupystę. Праця Вайдотаса Рімши Jano Maleckio ir Jano Sekluciano polemika dėl katekizmo kanoninio vertimo — цінна, доволі добре підготовлена публікація. Вона важлива для істориків литовської та польської мов і культур. В огляді ширше не розглянуто ще кілька книжок, що вийшли 2001 року. Knyga nob ažnystės krikščioniškos (1653) – XVII a. Lietuvos kultūros paminklas (Кедайняй: Музей краю Кедайняй, 2001, 95 с.) — це збірник статей, написаних на основі доповідей наукової конференції, організованої 1998 року Музеєм краю Кедайняй і Литовським товариством історії та культури Реформації. Книга, упорядкована К. Жуперкою, Vytautas Sirt autas, Regina Petkevičienė, Česys Grenda. Rinkin-tiniai kalbotyros straipsniai (Шяуляй: Видавництво Шяуляйського університету, 2001, 288 с.) — це збірник наукових статей трьох викладачів Шяуляйського університету, виданий з нагоди ювілею, з вступними статтями колег і бібліографіями. Детальніше про нього можна прочитати в рецензії Стасиса Кейніса (Keinys 2001). Того ж року вийшов і Frazeologijos žodynas, редактором якого був Йонас Паулаускас, а укладачами — Ірена Ерманіте, Она Кажукаускайте, Герутра Нактинене, Йонас Паулаускас, Зіта Шімейнайте й Ангеле Вілутіте (Вільнюс: Інститут литовської мови, 2001, XVIII, 886 с.). Це велике зібрання фразеологізмів, підготовлене досвідченими лексикографами (усі вони — автори Lietuvių kalbos žodyno). До нього увійшли фразеологічні сполуки, зібрані в багатьох населених пунктах Литви та за її межами, де мешкають литовці, а також у художній літературі, давніх писемних пам’ятках і двомовних словниках. Варто також згадати одну з перших електронних книжок з литуаністики — першу частину комп’ютерного словника Lietuvių tarmės, укладеного Дайвою Аткоцайте та Астою Лескаускайте й відредагованого Казісом Моркунасом (Вільнюс: Видавництво Інституту литовської мови, 2001, 116 с. і компакт-диск). Словник підготовлено за виданням Lietuvių kalbos atlasas I. Leksika, за ред. К. Моркунаса (Вільнюс: Mokslas, 1977, 295 с., 120 карт). У ньому литовською й англійською мовами описано поширення, відмінювання, наголошування, коротку етимологію та історію вживання понад 120 слів, що називають об’єкти довкілля, у якому живе людина. Огляд видань з литовського мовознавства, що вийшли в Литві 2001 року, засвідчує явний брак справді нових, оригінальних і концептуальних досліджень. Зростання кількості видань мовознавчої спадщини (вибраних праць) і пам’яток давньої писемності лише частково компенсує цю нестачу. NAUJŲ DARBŲ APŽVALGA 163 LITERATŪRA ALIŠAUSKAS, V. 2002: [Rec.] Vaidotas Rimša. Jano Maleckio ir Jano Sekluciano polemika dėl katekizmo kanoninio vertimo, Vilnius, 2001. Knygų aidai 1, 37. BATAITYTĖ, A. 2002: Knyga apie kalbos vartoseną ir tvarkybą. Kalbos kultūra 75, 158–165. KABAŠINSKAITĖ, B. 2002: [Rec.] Jonas Bretkūnas. Giesmes Duchaunas ir kitos 1589 metų liturginės knygos: tekstai ir jų šaltiniai, parengė [...] Guido Michelini, Vilnius, 2001. Archivum Lithuanicum 4, 215–222. KARACIEJUS, J. 2001 [2002]: [Rec.] Jonas Bretkūnas. Giesmes Duchaunas ir kitos 1589 metų liturginės knygos: tekstai ir jų šaltiniai, parengė [...] Guido Michelini, Vilnius, 2001. Baltistica 36 (2), 320–324. KAVALIŪNAITĖ, G. 2001: Adesyv̇as Chylinskio Naujojo Testamento vertime. Acta Linguistica Lithuanica 45, 93–111. KEINYS, S. 2001: [Rec.] Vytautas Sirtautas, Regina Petkevičienė, Česys Grenda. Rinktiniai kalbotyros straipsniai, Šiauliai, 2001. Acta Linguistica Lithuanica 45, 201–205. KUDZINOWSKI, Cz. 1977: Indeks-słownik do „Daukšos Postilė“ I (A–N), II (O–Ž), Poznań: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza. MASKULIŪNAS, B. 2002: [Rec.] Albertas Rosinas. Mikalojaus Daukšos tekstų įvardžių semantinė ir morfologinė struktūra, Vilnius, 2001. Archivum Lithuanicum 4, 223–226. MICHELINI, G. 2000: Martyno Mažvydo raštai ir jų šaltiniai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. MORKŪNAS, K., red. 1991: Lietuvių kalbos atlasas 3, Morfologija, Vilnius: Mokslas. PAJĖDIENĖ, J. 2002: [Rec.] Albertas Rosinas. Mikalojaus Daukšos tekstų įvardžių semantinė ir morfologinė struktūra, Vilnius, 2001. Acta Linguistica Lithuanica 46, 202–212. PAKERYS, J. 2002: [Rec.] Giedrius Subačius. Kalikstas Kasakauskis: Lietuvių bendrinės kalbos konjunktūra, Vilnius, 2001. www.literatura.lt/TXT/E-302/subac.htm PALIONIS, J. 1995: Žodžių formų rodyklė. Mikalojaus Daukšos 1595 metų katekizmas. Parengė Vida Jakštienė ir Jonas Palionis, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 627–748. ROSINAS, A. 1986: Dėl tūlas, -a statuso ir kilmės. Mūsų kalba 2, 30–33. ROSINAS, A. 1988: Baltų kalbų įvardžiai, Vilnius: Mokslas. ROSINAS, A. 1995: Baltų kalbų įvardžiai: morfologijos raida, Vilnius: Vilniaus universitetas. ROSINAS, A. 1996: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. ROSINAS, A. 2000 a: Inesyvo ir adesyvo formų kilmės ir raidos klausimu. Baltistica 34 (2), 173–183. ROSINAS, A. 2000 b: Baltų kalbų postpozicinių vietininkų kilmės ir jų raidos klausimu. Starptautiskais baltistu kongress „Baltu valodas laikmetu griezos“. Referatų tezės, Riga: LU Latviesu valodas institūts, 272–273. SABALIAUSKAS, A. 2001 [2002]: [Rec.] Aleksas Girdenis. Kalbotyros darbai (I: 1962–1974, Vilnius, 2000; II: 1975–1987, Vilnius, 2000; III: 1988–2000, Vilnius, 2001). Baltistica 36 (1), 138–140. SKIRMANTAS, P., red. 1997: Aleksas Girdenis. Bibliografinė rodyklė. Antras pataisytas ir papildytas leidimas, Vilnius: Vilniaus universitetas. SUBAČIUS, G. 1998: Žemaičių bendrinės kalbos idėjos. XIX amžiaus pradžia, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. ULVYDAS, K., red. 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1. Fonetika ir morfologija, Vilnius: Mintis. VITKAUSKAS, V. 1963: Dėl regresyvinės balsių asimiliacijos kai kuriose šiaurės rytų žemaičių dūnininkų tarmėse. Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 269–273. VITKAUSKAS, V. 1974: Žemaičių dūnininkų šnektų morfofoneminiai dialektizmai. Filologijos mokslų kandidato disertacija, Vilnius. VITKAUSKAS, V. 1975: Nauji regresyvinės balsių asimiliacijos faktai Kuršėnų šnektoje. Kalbotyra 26 (1), 81–85. 164 | ARTŪRAS JUDŽENTIS Vitkauskas, V. 1999: Lietuvių kalbos tarmių morfonemiai reiškiniai ir jų svyravimas. Habilitacinis darbas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Vitkauskas, V. 2002: [Rec.] Giedrius Subačius. Kalikstas Kasakauskis: Lietuvių bendrinės kalbos konjunktūra, Vilnius, 2001. Archivum Lithuanicum 4, 245–248. Zinkevičius, Z. 1966: Lietuvių dialektologija. Lyginamoji tarmių fonetika ir morfologija, Vilnius: Mintis. Zinkevičius, Z. 1972: Rytietiškoji XVII a. lietuvių raštų kalba, jos kilmė ir išnykimas. Baltistica 8 (1), 79–100. Zinkevičius, Z. 1994: Lietuvių kalbos dialektologija. 2-asis stereotipinis leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Artūras Judžentis