Pastabos dėl lietuvių kalbėjimo tempo

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLVIII (2003), 49–57 Примітки щодо темпу литовського мовлення Asta Kazlauskienė, Kristina Veličkaitė Vytauto Didžiojo universitetas, Kaunas У статті представлено дослідження загального темпу литовського мовлення на матеріалі мовлення восьми осіб (чотирьох чоловіків і чотирьох жінок, які належать до двох різних вікових груп і проживають у Каунасі). Середній вік молодшої групи становить 27 років, старшої — 55,5. Кожного респондента попросили протягом приблизно 20 хвилин говорити на тему, обрану на власний розсуд. У кожному випадку обсяг дослідженого тексту не перевищував 36 000 складів. Показником мовлення обрано середню кількість складів за секунду. Середній темп вільної розповіді респондентів становив 3,8±0,6 складу/с, довірчий інтервал — 3,2÷4,3 складу/с. Середній темп мовлення жінок становив 4±0,4 складу/с (3,4÷4,5 складу/с), чоловіків — 3,6±0,9 складу/с (2,2÷4,9 складу/с). Внутрішні відмінності темпу мовлення між жінками й чоловіками виявилися статистично незначущими: обчислене значення критерію Стьюдента нижче за критичне значення: t(6)=0,910<t(0,95)=1,943; довірчі інтервали перекриваються (2,2÷4,9 складу/с для чоловіків, 3,4÷4,5 складу/с для жінок). Середній темп мовлення молодшої вікової групи становив 4,2±0,4 складу/с (3,5÷4,9 складу/с), старшої — 3,3±0,5 складу/с (2,5÷4,2 складу/с). Така відмінність є статистично значущою: t(6)=2,567>t(0,95)=1,943. Темп мовлення — неоднозначне поняття. З погляду лінгвістів, це швидкість артикуляції слів, складів або звуків. Для психологів важливо, що темп говорить про особистість мовця і як слухач сприймає темп мовлення. У риториці темп мовлення — важливий інтонаційний засіб. Швидкість мовлення виконує чимало функцій. Вона може бути конституційною, ситуативною та індивідуальною (Ceplytis 1974: 136). Конституційний темп властивий мові або її формам, наприклад діалекту. Ситуативний темп залежить від обставин мовлення: кількості слухачів, акустичних особливостей приміщення. Індивідуальний темп визначається особистими властивостями людини, наприклад темпераментом. Виокремлюють також інтонаційний темп, який у мовленні виконує семантичну функцію. Інтонаційний темп можна поділити на інтелектуальний, емоційний і зображальний. Інтелектуальним називають такий темп, за якого мовлення свідомо сповільнюють або пришвидшують, щоб показати важливість висловлюваного тексту або, навпаки, його незначущість. Емоційним темпом виражають емоції мовця; у цьому випадку темп мовлення може бути важко контрольованим. Зображальним темпом передають швидкість перебігу дії, про яку розповідає мовець, або наслідують темп мовлення іншої людини (Ceplytis 1974: 136–139). Усі ці функції виконує і темп мовлення литовської літературної мови, однак досі вони не були ані описані, ані досліджені. У цій праці зроблено спробу проаналізувати конституційний темп литовського мовлення, водночас не оминаючи зауваг і щодо ситуативного чи індивідуального темпу; зроблено спробу з’ясувати, чи може темп залежати від статі, віку та освіти. Праць, у яких ширше розглядалися б темпи литовського мовлення, немає. Варто згадати лише дослідження темпу мовлення північних жемайтів, проведене на початку 1970-х років у фонетичній лабораторії Вільнюського університету (Girdenis, Lakienė 1975: 50 | ASTA KAZLAUSKIENĖ, KRISTINA VELIČKAITĖ 71–74). У книжках із риторики (Koženiauskienė 1999; Bielienė 2000) наведено дані про швидкість мовлення литовців, однак це особисті спостереження самих авторів, а не дані, отримані в ході експериментів. У цій праці досліджується темп мовлення восьми людей, які нині проживають у Каунасі. П’ятеро з них усе життя живуть у Каунасі, ще троє переїхали сюди з Тельшяй (A. G. m./j. 1, 8 років тому), Пренського району (A. S. v./s., 20 років тому), Лаздіяй (A. P. m./s., 31 рік тому). Відбираючи інформантів, зважали на їхній вік і стать: записано мовлення чотирьох чоловіків і чотирьох жінок, чотирьох молодших і чотирьох старших людей. Середній вік молодшої групи — 27 років, старшої — 55,5 року. Четверо інформантів мають вищу освіту, двоє — незакінчену вищу, двоє — середню. Усі вони розмовляють литовською літературною розмовною мовою, яка не така нормативна, як литовська літературна писемна мова, обов’язкова в суспільному житті. Учасники не знали мети експерименту; їм лише пояснили, що досліджується їхнє мовлення. Кожного інформанта попросили протягом певного часу (близько 20 хвилин) говорити на якусь тему, яку він міг вільно обрати. Основна вимога — розповідати, а не читати. Усі інформанти виконали цю вимогу. Оскільки говорити потрібно було протягом визначеного часу, а не стільки, скільки інформанти могли б природно розповідати без зупинки, під час мовлення вони могли робити перерву. Не всі інформанти скористалися цією можливістю. Перерви не зараховували до загального часу мовлення. Слід зазначити, що мовлення інформантів не було цілком спонтанним, оскільки вони могли заздалегідь обміркувати, про що говоритимуть. Однак навряд чи це вплинуло на темп їхнього мовлення, адже екстралінгвістичні параметри усного мовлення (у цьому випадку — паузи, темп) зазвичай не контролюються свідомо (Ignatova 1999: 64). Тексти записували на диктофон. Записи розшифрували (набрали у форматі WinWord), позначили довші паузи. Для кожного інформанта досліджували двадцять хвилин мовлення. Загальний обсяг дослідженого тексту всіх інформантів — 2 години 40 хвилин. Це становить понад 36 000 складів. Вважаємо, що такого обсягу текстів має бути достатньо для визначення основних тенденцій загального темпу мовлення2. Крім того, якщо та сама людина говорить тривалий час (особливо якщо вона до цього не звикла й до того ж знає, що її записують), вона може втомитися, і через це зміниться її природна швидкість мовлення. Індексом темпу мовлення обрали середню кількість складів, вимовлених за одну секунду (скл./с). Такий вибір зумовлений тим, що флуктуація складу (тобто випадкове відхилення від середнього значення) є однією з найменших порівняно з реченням, словом, звуком, морфемою чи іншим елементом (Ceplitys 1974: 127). Для цього дослідження було створено комп’ютерну програму, яка підрахувала всі голосні й дифтонги, вжиті кожним інформантом3. Окремими складами не вважали слова-паразити: 1 Літера, написана поруч з ініціалами інформантів, указує на стать, друга — на покоління (молодше, старше). 2 Маємо значно більше записів (діалектів, діалогів, зразків різних функціональних стилів), але їхнє шифрування забирає багато часу, оскільки ми намагаємося транскрибувати якомога точніше, щоб матеріали придалися й для інших наших досліджень. Тому в майбутньому дані цього дослідження можна буде доповнити й навести не лише основні характеристики темпу, а й їхню залежність від різних аспектів мовлення. 3 Програму створив Т. Казлаускас. У конкретному тексті, записаному у форматі WinWord, вона знаходить голосні, ужиті після знака м’якшення, дифтонги та чисті непередні голосні (їхню суму подає наприкінці тексту). PASTABOS DĖL LIETUVIŲ KALBĖJIMO TEMPO 51 aaa, eėė, mmm та інші. Однак було підраховано й ті склади, які не утворюють слів, тобто рахували склади незавершених слів, якщо склад був вимовлений повністю, наприклад: su... sutvarkyt, viena prasčiau... sparčiausiai тощо. Паузи між словами було збережено, оскільки на загальний темп мовлення впливають і паузи, і зупинки, і протягування звуків, а не лише швидкість артикуляції звуків, складів або слів. Отримане число поділили на тривалість запису. Згодом дані обробили методами математичної статистики. Це зробили за допомогою функцій STDEV, CONFIDENCE і TDIST програми MS Excel. Обчислили звичні для таких праць статистичні параметри: середнє арифметичне, стандартне відхилення, довірчий інтервал; різницю темпу оцінювали за критерієм Стьюдента. Отримані дані свідчать, що середній темп мовлення наших інформантів становить 3,8±0,6 скл./сек., довірчий інтервал — 3,2÷4,3 скл./сек. За твердженням Гірденіса й Лакене, швидкість мовлення північних жемайтів становить 3,4±0,6 скл./сек. (довірчий інтервал 3,2÷3,6 скл./сек.). Якби ми порівняли ці дані з установленим нами середнім темпом літературної мови, то побачили б, що припущення Гірденіса й Лакене про те, що північні жемайти говорять повільніше, ніж люди, які розмовляють литовською літературною мовою, підтверджується. Однак слід звернути увагу на вік інформантів. Майже всі інформанти, яких досліджували Гірденіс і Лакене, були старшими за 60 років, тоді як середній вік інформантів цього дослідження становив 41 рік, отже, середній вік учасників одного й іншого експерименту відрізняється майже на двадцять років. Тому правильніше було б порівнювати темп мовлення північних жемайтів із темпом мовлення людей старшого віку. Старші учасники нашого експерименту вимовляли в середньому 3,3±0,5 скл./сек. (2,5 ÷ 4,2 скл./сек.). У цьому разі темп мовлення людей, які говорять як діалектом, так і літературною мовою, подібний. Ceplyčio tyrimo duomenimis (1974: 129), latviai per sekundę ištaria vidutiniškai 4,3 skiemenis. Galėtume manyti, kad latviai kalba greičiau. Tačiau reikia atkreipti dėmesį į tai, jog Ceplytis latvių kalbėjimo greitį tyrė kitaip: trys diktoriai pasakė vieną ir tą patį tekstą. Šiame tyrime kalba buvo spontaniška, todėl tempas priklausė ne tik nuo gebėjimo greitai ar lėtai artikuliuoti žodžius, bet ir nuo mąstymo galimybių, nes reikėjo patiems sugalvoti, ką pasakyti. Kai žmogus kalba spontaniškai, jis nereguliuoja savo kalbėjimo tempo, kalba palyginti natūraliai, jam patogiausiu greičiu. Kas kita, kai žmogui reikia pasakyti konkrečią frazę. Diktorius gali stengtis ją pasakyti aiškiai ir dėl to gali šiek tiek sutrikti natūralus kalbėjimo tempas. Žmogus, paprastai kalbantis greitai, gali sulėtinti tempą, o lėtakalbis – pagreitinti savo kalbėjimo tempą. Taigi spontaniškos ir nespontaniškos kalbos tempas gali skirtis. Щоб з’ясувати, чи справді литовці говорять повільніше за латишів, ми додатково провели експеримент із читанням. П’ять дикторів прочитали ті самі два тексти (уривки з художнього твору та науково-популярної статті). Результати попереднього випробування свідчать, що литовці читають у середньому 4,6 скла за секунду. Отже, швидкість читання в нас і латишів подібна. Цікаво, що швидкість читання не залежала від характеру тексту: обидва тексти диктори прочитали з подібною швидкістю. Під час експерименту ми звернули увагу ще на одну обставину. Ми попросили дикторів прочитати той самий текст дуже повільно і дуже швидко. Читаючи повільно, диктори вимовляли в середньому 3,3 скл./сек. (тривалість мовлення збільшилася в середньому на 20 секунд- 52 | ASTA KAZLAUSKIENĖ, KRISTINA VELIČKAITĖ д), а читаючи швидко — 5,7 скл./сек. (тривалість мовлення скоротилася в середньому лише на 12 секунд). Слід зазначити, що швидкість мовлення, яку сприймає слухач, може дуже відрізнятися від визначеної експериментально, оскільки сприйняття темпу залежить і від фонетичної, і від синтаксичної структури тексту, а також від семантичного значення сказаного (Ceplytis 1974: 135). Наприклад, темп цих фраз сприйматиметься по-різному: «Я говорю швидко» і «Я говорю повільно», хоча їх вимовлятимуть з однаковою швидкістю. На слухача вплине значення слів повільно і швидко. У тому, що реальна швидкість мовлення відрізняється від сприйманої, можна переконатися, прослухавши записи інформантів. Студенткам-литуаністкам, які не брали участі в експерименті, запропонували розташувати всіх інформантів за порядком швидкості мовлення. Вони досить легко визначили інформанта, який говорив найповільніше й найшвидше, однак їм було складно розташувати інших мовців за темпом мовлення, особливо коли різниця в темпі була меншою за 0,5 скл./сек. Деякі науковці вимірюють темп мовлення не в складах за секунду, а в словах за хвилину. Коженяускене (1999: 357) стверджує, що литовець вимовляє 120–140 слів за хвилину, а лекції читають дещо повільніше — близько 90–100 слів за хвилину. Середня швидкість мовлення інформантів у нашому дослідженні становить 107 слів за хвилину. Невідомо, мовлення яких саме людей досліджувала Коженяускене. Можливо, ораторів, які не розповідали, а читали. Визначаючи темп мовлення за різними індексами темпу (складами за секунду або словами за хвилину), помітили, що порядок інформантів не збігається (див. таблицю). Двоє інформантів, які говорять повільно (V. V. v./s. і A. S. v./s.), і четверо тих, хто говорить швидше (J. L. m./s., I. L. m./j., A. G. m./j. і A. Ž. v./j.), залишаються на тих самих позиціях, однак мовці A. P. m./s. і A. B. v./j. міняються місцями. Це пов’язано з довжиною слів, які вони вживали: наприклад, A. P. m./s. вживала багато односкладових слів, які в її мовленні часто мали наголос. Це свідчить, що вимірювання швидкості мовлення в словах за хвилину не є дуже точним. Навряд чи воно було б точним (і, що найважливіше, важко об’єктивно порівнюваним), навіть якби ми рахували фонологічні слова (тобто приєднували односкладові несамостійні слова до багатоскладових), оскільки довжина самих слів у мовленні дуже різниться. ТАБЛИЦЯ 1. ТЕМП ЛИТОВСЬКОГО МОВЛЕННЯ Інформанти Вимірювання словами за хвилину Вимірювання складами за секунду V. V. v./s. 68,5 2,6 A. S. v./s. 78,9 3,3 A. B. v./j. 99,0 3,6 A. P. m./s. 110,3 3,5 J. L. m./s. 114,7 3,8 PASTABOS DĖL LIETUVIŲ KALBĖJIMO TEMPO 53 ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 1 Інформанти У словах за хвилину У складах за секунду I. L. m./j. | 118,5 | 4,2 A. G. m./j. | 127,5 | 4,3 A. Ž. v./j. | 139,6 | 4,7 У середньому | 107,1 | 3,8 Можливий і інший індекс швидкості мовлення: скільки звуків мовець вимовляє за секунду. Оскільки в литовській мові середня кількість фонем у складі становить 2,4 (Karosienė, Girdenis 1994: 34), можна зробити висновок, що наші інформанти вимовляли в середньому 9 фонем за секунду. Було зроблено спробу встановити, як змінюється темп мовлення, тому текст кожного інформанта поділили на чотири відрізки. Тривалість кожного відрізка — п’ять хвилин. Підрахували, скільки складів становить кожен відрізок, і визначили середній темп мовлення на цьому відрізку (див. рис. 1). З рис. 1 видно, що швидкість мовлення змінюється. На перший погляд, якоїсь очевидної тенденції зміни темпу не помітно. Можливо, зміна швидкості мовлення є досить індивідуальною. Цю думку підтверджує і близькість загальних середніх показників кожного відрізка: 3,7; 3,8; 3,7; 3,8 складу/сек. Не слід забувати й про те, що темп мовлення може залежати від змісту розповіді: одні речі ми розповідаємо швидше, інші — повільніше. Саме з цієї причини можуть виникати такі значні зміни темпу окремих дикторів упродовж однієї розповіді. РИС. 1. ТЕМП МОВЛЕННЯ НА РІЗНИХ ЧАСОВИХ ВІДРІЗКАХ 54 | ASTA KAZLAUSKIENĖ, KRISTINA VELIČKAITĖ Ще один цікавий факт: четверо з восьми інформантів говорили темпом, найближчим до середнього, на другому відрізку, троє — на третьому і лише один — наприкінці розповіді. Отже, людина починає говорити у своєму найприроднішому темпі не відразу, а щонайменше через п’ять хвилин від початку монологу. Існує стереотип, що жінки говорять більше, ніж чоловіки. Із такого припущення автоматично роблять висновок, що жінки також говорять швидше за чоловіків. Це абсолютно безпідставні переконання. Ігнатова (1999: 64), досліджуючи зв’язки між параметрами монологічного усного мовлення та індивідуальними психологічними особливостями, зауважила, що відмінності у темпових можливостях пов’язані з індивідуальними гендерними відмінностями. У цьому дослідженні також помітно, що темп мовлення чоловіків і жінок відрізняється. За даними нашого дослідження, середній темп мовлення жінок становить 4±0,4 скм./сек. (3,4÷4,5 скм./сек.), а чоловіків — 3,6±0,9 скм./сек. (2,2÷4,9 скм./сек.). Середній темп мовлення чоловіків і жінок різниться майже на 0,5 скм./сек. Проте в цьому експерименті найшвидше говорив не жінка, а чоловік. Темп мовлення інформанта A. Ž. v./j. — 4,8 скм./сек., а темп жінки, яка говорила найшвидше, A. G. m./j., — 4,3 скм./сек. Якби ми порівняли середні показники темпу мовлення чоловіків і жінок, то побачили б, що у жіночій групі (3,6; 3,8; 4,2; 4,3 скм./сек.) коливання темпу не такі виразні, як у чоловічій (2,6; 3,3; 3,6; 4,8 скм./сек.). Хоча темп мовлення чоловіків і жінок дещо відрізняється, спираючись на дані нашого дослідження, не можна категорично стверджувати, що жінки говорять швидше за чоловіків, оскільки статистичний аналіз показує, що різниця між темпом мовлення жінок і чоловіків статистично незначуща: обчислене значення критерію Стьюдента менше за критичне значення: t(6)=0,910<t(0,95)=1,943; довірчі інтервали перетинаються (чоловіки — 2,2÷4,9 скм./сек.; жінки — 3,4÷4,5 скм./сек.). За твердженням Girdenis і Lakienė, найбільше на коливання темпу впливає вік інформантів (1975: 72). Подібні тенденції спостерігаються і в цьому дослідженні. Середня швидкість мовлення молодшої вікової групи становить 4,2±0,4 скм./сек. (3,5÷4,9 скм./сек.), а старшої — 3,3±0,5 скм./сек. (2,5÷4,2 скм./сек.). Темп цих груп різниться майже на один склад (див. рис. 2). Це удвічі більша різниця, ніж різниця між темпом мовлення чоловіків і жінок. Отже, вік впливає на темп мовлення більше, ніж стать інформанта. Майже всі інформанти старшого віку говорили повільніше, ніж молодші мовці. Результати статистичного аналізу темпу мовлення різних вікових груп показують, що різниця темпів статистично значуща: обчислене значення критерію Стьюдента перевищує критичне значення цього критерію t(6)=2,567>t(0,95)=1,943. Важко сказати, чи дуже відрізняється темп мовлення людини в молодості та старості. Проте наслідки процесу старіння можуть уповільнювати темп мовлення, адже погіршуються пам’ять і орієнтація, людям старшого віку важче пригадувати імена або рідше вживані слова (Neverauskas 1999: 10). Так, наприклад, інформант V. V. v./s., розповідаючи про події тридцятирічної давнини, робив довші паузи, коли потрібно було пригадати назви місцевостей. Інформант J. L. m./s. говорив про події тієї ж давнини й легко пригадував імена та інші подробиці. Інформант J. L. m./s. говорив на 1,2 скм./сек. швидше, ніж інформант V. V. v./s. Хоча вік дуже важливий для темпу мовлення, великий вплив мають також індивідуальні особливості людини. Pastabos dėl lietuvių kalbėjimo tempo 55 2 РИС. ТЕМП МОВЛЕННЯ ГРУП МОЛОДШИХ І СТАРШИХ ІНФОРМАНТІВ Здається, немає даних про те, що темп мовлення може залежати від освіченості людини. Від рівня освіченості людини залежить кількість відомих їй слів. Людина, яка бодай трохи освічена, обходиться 2000–3000 словами. Словниковий запас письменників сягає 8000–10 000 слів (Bielienė 2000: 150). Отже, може існувати непрямий зв’язок між освітою та темпом мовлення. Теоретично міркуючи, освіченіша людина мала б робити менше пауз, ніж неосвічена людина тієї самої статі, віку й темпераменту, адже її словниковий запас більший, і їй простіше знаходити потрібні слова. Хоча четверо інформантів із вищою освітою говорили швидше (4,1±0,6 скм./сек.; 3,2÷5,1 скм./сек.), ніж мовці із середньою та неповною вищою освітою (3,4±0,5 скм./сек.; 2,6÷4,3 скм./сек.), а t(6)=1,804<t(0,95)=1,943, усе ж повністю покладатися на такі результати не можна, оскільки троє інформантів, які говорили найшвидше, належать до молодшого покоління (див. рис. 3), і різницю в темпі мовлення міг зумовити вік, а не освіта. 3 РИС. СПІВВІДНОШЕННЯ ТЕМПУ МОВЛЕННЯ ТА ОСВІТИ 56 | Asta Kazlauskienė, Kristina Veličkaitė Освіта, очевидно, не може бути вирішальним чинником темпу мовлення лише тому, що темп мовлення ніяк не відображає якості мови й думок. Освіта пов’язана з якістю мовлення. Крім того, мовлення значною мірою залежить і від того, яку освіту — гуманітарну, технічну чи іншу — здобула людина. Темп мовлення кожної людини індивідуальний. Немає сумніву, що він пов’язаний із психофізіологічними властивостями людини, наприклад із її темпераментом, швидкістю перебігу нейрофізіологічних процесів тощо (Ceplytis 1974: 137). Якщо з певних причин змінюється швидкість перебігу нейрофізіологічних процесів (через старіння, депресію, травми), змінюється і темп мовлення. Природний темп мовлення людини є вродженим. Зміна темпу, характеру пауз, інтонації та інших аспектів усного мовлення часто пов’язана зі станом мовця (Ignatova 1999: 52). Можливо, саме тому швидкість мовлення деяких інформантів була не такою, як очікувалося. На швидкість мовлення міг вплинути той факт, що їхнє мовлення записували: у деяких це спричинило стресовий стан, який в одних прискорив, а в інших уповільнив мислення. Дехто вважає, що певні настрої та емоції людини впливають на темп мовлення. Наприклад, гнів, нудьга й радість його прискорюють, а смуток, урочистість і здивування — уповільнюють (Ceplytis 1974: 138). Настрій інформантів під час мовлення залишався незмінним. Для декого записування було напружливим, тому їхні емоції пригнічувалися. Радість і сміх найчастіше уповільнювали загальний темп, оскільки в цей момент виникали паузи, а сам жарт звучав швидше, ніж нейтрально вимовлена фраза. Тому можна припустити, що настрій чи емоції людини впливають на темп мовлення лише тоді, коли пригнічується логічне мислення. Однак це вже предмет подальших досліджень. Проаналізувавши отримані результати попереднього дослідження темпу литовського мовлення, можна зробити такі основні висновки. 1. Темп мовлення найбільше залежить від віку: молодші люди говорять швидше, ніж старші. 2. Темп мовлення мало залежить від статі та освіти мовця. Попередньо можна припустити, що діапазон швидкості мовлення ширший у групі чоловіків, ніж у групі жінок. 3. Найбільше, очевидно, темп мовлення залежить від особистих властивостей людини, які є найстійкішими й змінюються найповільніше. Риси характеру людини визначають так званий загальний темп мовлення, за яким людей поділяють на тих, хто говорить швидко, і тих, хто говорить повільно. Темп мовлення — складне комплексне мовне явище. Його параметри одночасно визначаються багатьма лінгвістичними й нелінгвістичними чинниками (темпераментом, віком, мовленнєвою ситуацією тощо), які ще потрібно докладно дослідити. LITERATŪRA Bielienė, J. 2000: Iškalbos menas, Vilnius: Dailės akademijos leidykla. Ceplytis, L. 1974: Анализ речевой интонации, Рига: Зинатне. Ignatova, N. 1999: Monologinės sakytinės kalbos parametrų ir individualių psichologinių ypatumų ryšiai. Psichologija 20, 51–66. Girdenis, A., Lakienė, A. 1975: Šiaurės žemaičių kalbėjimo tempas. Kalbotyra 27 (1), 71–74. PASTABOS DĖL LIETUVIŲ KALBĖJIMO TEMPO 57 Karosienė, V., Girdenis, A. 1994: Lietuvių bendrinės kalbos skiemens tipų dažnumai. Kalbotyra 43 (1), 34–42. Koženiauskienė, R. 1999: Retorika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Neverauskas, J. 1999: Senėjimas. Medicina ir dar kai kas visiems 11, 10. Asta Kazlauskienė, Kristina Veličkaitė Vytauto Didžiojo universitetas S. Daukanto g. 28, 3000 Kaunas, Lietuva [email protected] Gauta 2003 03 31