„Nešinas“, „vedinas“, „tekinas“

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA XLVIII (2003), 19 – 34 «Несучи», «ведучи», «біжучи» BERND GLIWA Sargeliai У статті розглядаються литовські слова типу nešinas, vedinas, tekìnas. Хоча ці одиниці зазвичай класифікували як прикметники, показано, що їхнє синтаксичне вживання свідчить на користь їх трактування як дієприкметників. Вони поводяться так само, як напівдієприкметники nešdamas, vesdamas, *tekdamas, з тією лише відмінністю, що форми на кшталт nešinas вживаються з інструменталем. 1. ВСТУП1 Питання про те, як називається дієприкметник типу nešinas, vedinas, tekìnas, залишається без відповіді в розділі про дієслова литовської граматики (Ulvy das, Hrsg., 1971: 7–424). Натомість у рубриці «Прикметники» є короткий запис: «Дієслівні прикметники із суфіксом -inas нині мають обмежене вживання, трапляються лише в окремих висловах і в жмудському діалекті з комітативним інструменталем, наприклад: atlekia bėginas, eina žąsimis gėninas, žąsies sparnu nešinas, bėga skūbinas, skuba tekìnas, eina vārinas dviračių» (Ulvy das, Hrsg., 1965: 564, §968 c). У томі, присвяченому синтаксису, є й інші короткі зауваги про сполучення «прикметників» типу nešinas, vedinas з об’єктом в інструменталі (Ulvy das, Hrsg., 1976: 243, §425). Несподіваною є класифікація як прикметників, яка, однак, зберігається і в академічному словнику для окремих слів цього типу: vėdinas (LKŽXVIII 479), tėkinas (LKŽXV 1121), nešinas (LKŽVII 706) та ін. Це дивує, адже видатні лінгвісти вже вказували на доцільність розглядати відповідні слова як дієприкметники (Būga 1959: 114–115; Zinkevičius 1966: 385–386). У праці Lietuvių kalbos gramatika цю позицію не обговорено. У цій статті буде розглянуто, до якої частини мови належать nešinas, vedinas, tekìnas. Крім того, буде поставлено під сумнів твердження про їхнє поширення винятково в нижньолитовському мовному ареалі (Ulvy das, Hrsg., 1976: 243; Zinkevičius 1966: 385) та наведено відповідні приклади з верхньолитовських діалектів. Окремо коротко розглядається альтернативне вживання з об’єктом в інструменталі або акузативі, а також поширене адвербіальне вживання з адаптацією до морфологічних особливостей прислівників. Кілька речень присвячено питанню походження словоформи та можливих індоєвропейських споріднених форм. 1 Я дякую проф. A. Holvoet (Vilnius) за корисні коментарі щодо теми, а також за допомогу в пошуку літератури, і пану K. Grikša (Žaiginys) за дозвіл користуватися його особистою бібліотекою. 20 | BERND GLIWA 2. ЧАСТИНИ МОВИ Класифікацію слів за частинами мови навряд чи можна вважати завершеним завданням. Формальні концепції зазнають невдачі насамперед через розмаїття мов і локальну традицію класифікації в конкретній мові. Поділ на частини мови є можливим і часто доцільним заходом, однак аж ніяк не універсалією, яка апріорі має лежати в основі природної чи формальної мови. Загалом важко сформулювати правила, за якими можна було б однозначно віднести слово до певної частини мови. Lietuvių kalbos gramatika дає таке визначення прикметника: «Būdvardžiais vadinami žodžiai, kurie reiškia daikto ypatybę ir yra suderinti su pažymimuoju žodžiu gimine, skaičiumi bei linksniu» (Ulvydas, Hrsg., 1965: 474). Як можна помітити, це визначення, яке важко назвати власне визначенням, охоплює також дієприкметники. Через такі проблеми з визначенням зазвичай не вважають дієприкметники окремою повноправною частиною мови, а називають їх змішаною формою, яка семантично належить до дієслів: «неособова дієслівна форма [...], яка, хоча й належить до системи форм дієслова, відмінюється як прикметник» (наприклад, Conrad 1978: 192). Подібне визначення містить і Lietuvių kalbos gramatika: «Dalyviai yra iš veiksmažodžių kamienų daromos linksniuojamos formos, turinčios veiksmažodžių ir būdvardžių ypatybių» (Ulvydas, Hrsg., 1971: 311). Крім того, існують ще напівдієприкметники — pusdalyvis і padalyvis, які, своєю чергою, не зараховують до дієприкметників, оскільки вони не відмінюються (Ulvydas, Hrsg., 1971: 375, 384). Тут ідеться про цілком конкретне питання: чи слід за звичайними класифікаціями вважати nešinas, vedinas, tekina прикметниками, дієприкметниками чи напівдієприкметниками. Спробуймо в коротких словосполученнях, які Lietuvių kalbos gramatika наводить як приклади, замінити відповідні форми прикметником подібного значення: bėga skūbinas має можливі синоніми bėga greitai, bėga skubėdamas, однак заміна на прикметник — *bėga greitas — неможлива. Прикметник greitas можна було б ужити тут лише за умови утворення синтаксичної єдності з наступним словом: bėga greitas žmogus, bėga greitasis, bėga skubantysis, але це вже зовсім інше. З цього зауваження вже зрозуміло, що цю категорію слів радше слід віднести до прислівників (greitai) або навіть до напівдієприкметників (pusdalyvis: skubėdamas). Щоб уникнути непорозумінь, які можуть виникнути через вирвані з контексту словосполучення, розглянемо ці слова в повних реченнях або принаймні в завершених синтаксичних конструкціях. Приклади взято з різних літературних джерел, а поодинокі — з розмовної мови. Звісно, можна навести лише добірку. (1) Atsiranda šeimininkė, kibiru geralo nešina (Katkus 1989: 50). «З’являється господиня, несучи відро корму». У (1) nešina можна було б вважати прикметником, якби було можливим таке речення: Nešinas, vedinas, tekinas 21 (1a) * Atsiranda nešina šeimininkė. Однак цьому перешкоджають подальше поєднання nešina з інструментальним об’єктом kibiru і те, що форма, про яку йдеться, стоїть у підрядному реченні. Можна було б спробувати пояснити синтаксичну відстань між šeimininkė та nešina як предикативну конструкцію: (1b), яка фактично складається з двох головних речень, або (1c), із тим самим поділом на головне й підрядне речення. Однак у всіх прикладах бракує необхідних для цього додаткових елементів. (1b) * Šeimininkė yra (buvo, atrodo) nešina ir atsiranda. (1c) * Šeimininkė, kuri yra nešina, atsiranda. Речення можна було б переформулювати відповідно до змісту, використавши активний дієприкметник теперішнього часу: (1d) Atsiranda {kibirą gėralo nešanti} šeimininkė. Однак у Каткуса замість включення до головного речення знаходимо підрядне речення, яке можна подати приблизно так: (1e) Atsiranda šeimininkė, nešdama kibirą gėralo. На відміну від початкового прикладу (1), тут об’єкт дії стоїть в акузативі. Справді, уживання інструменталія є несподіваним, адже nešti зазвичай уживається з акузативом. Якщо для низки конкретних прикметників (gausus, gyvas, laimingas, skolingas, ginkluotas, kaltas) наводять чітко вмотивоване вживання з інструментальними об’єктами: (2) Ne vien duona žmogus gyvas J. JABL. «Людина живе не самим лише хлібом»; (3) Vienu auksinu palikau aš tamstai skolingas OB, (Ul vydas, Hrsg., 1976: 242) «Я залишився винен вам один гульден». яка, безсумнівно, узгоджується із семантикою відповідних слів та їхньою міжчастиномовною спорідненістю, як показує можливе речення Ne vien duona žmogus gyvena «Не хлібом єдиним живе людина», словам типу nešinas приписують уживання з інструменталем узагальнено, тобто структурно (Ul vydas, Hrsg., 1976: 243). Звичайно, це могло бути пов’язано й із тим, що всі слова типу nešinas, velkinas, skubinas, varinas тощо позначають певні, здебільшого складні способи пересування, тож структурне вживання з інструменталем відповідало б семантичному. Однак цьому суперечить те, що дієслова, які лежать в основі цих слів, на відміну від попередніх прикладів, зовсім не вимагають інструменталя. Отже, інструменталь зумовлений синтаксичним уживанням, а не керуванням конкретного слова. 22 | B E R N D G L I W A З (1d) і (1e) уже можна було побачити, що зміст можна передати дієприкметником (активним теперішнього часу) або напівдієприкметником, причому напівдієприкметник краще зберігає синтаксичну конструкцію; в обох випадках лише інструментальний об’єкта замінюється на акузативний об’єкт. Із семантичного погляду видається правдоподібним розглядати nešinas, velkinas, skubinas як позначення дії, а не властивості. Як бачимо, забезпечено узгодження за числом і родом з опорним словом. (4) Atjojo totorius, vedinas dar trimis žirgais (Kunčinas 1991: 174). «Татарин прискакав, ведучи із собою трьох коней». (5) Grigienė grįžo, pieno ąsočiu nešina V. Krėv. (LKŽVIII 706). «Ґрігієне повернулася, несучи глечик молока». (6) Tai brolis tik suriko: „bėgam!“, ir mes tik tękinį užlėkiam už kampą svirmo (Šeškauskas, I). «Брат лише крикнув: “Тікаймо!”, і ми, поспішаючи, оббігли ріг комори». Чи відбувається відмінювання, сказати напевно не можна, адже майже в усіх випадках опорне слово є підметом речення. Рідкісний виняток: (7) Liepė ateiti su liudytojais vedinam Dauk. (LKŽXVIII 480). «(Він) наказав прийти, ведучи із собою свідків». Однак переважна більшість прикладів свідчить про те, що звичайним є невідмінюване вживання. Це ще виразніше показало б близькість до напівдієприкметників nešdamas, vesdamas, адже вони також узгоджуються з опорним словом за родом і числом, але не відмінюються (рідкісні винятки див. Ulvydas, Hrsg., 1971: 378, §615), оскільки стосуються виключно підмета речення. Майже виняткове вживання в називному відмінку мало придатне для підтвердження гіпотези про прикметникову природу цих форм. Яблонскіс рішуче заперечує віднесення їх до дієприкметників і називає розглядувані форми «простими прикметниками». На підтвердження він наводить кілька аргументів: у реченні (8) Piemuo eina žąsimis geninas. «Пастух іде, женучи гусей». бракує відповідника *jis eina žąsis geninas, який мав би бути активним дієприкметником зі збереженням керування дієслова; пасивний дієприкметник вимагав би, щоб суб’єкт дії стояв у родовому відмінку (Jablonskis 1957: 302–303, §171). Однак оскільки також не вживається вислів *jis eina žąsimis [greitas], Яблонскіс і тут фактично допускає відхилення від правила. Якщо все ж таки допустити такі відхилення, навіщо вдаватися до обхідних шляхів? Із прагматичного погляду: трапляються речення на кшталт (8), у яких geninas тощо позначають дію, а отже, можуть бути віднесені до дієслівної парадигми. Це не означає, що всі слова Nešinas, vedinas, tekines | 23 форми -inas слід трактувати відповідно, лише якщо додається той самий синтаксичний ужиток. У цьому сенсі Яблонскіс має рацію, що kupinas у (9) Pūrą kupiną davė (= su kaupu) (Яблонскіс 1957: 303). «[Він, вона, хтось] дав повний бушель (=з верхом)» є прикметником, адже синтаксично функціонує як прикметник. Однак, роблячи неявний висновок, що раз kupinas є прикметником, то й geninas мусить бути прикметником, він цілком помиляється. Адже це відповідало б твердженню: раз kupinas є прикметником, то й katinas — «кіт», Velinas — «божество», žirgnas — «чоловіче суцвіття вільхи, берези» — теж мають бути прикметниками, що очевидно неправильно. Самої лише наявності морфеми загалом іще недостатньо для класифікації частини мови. Те, що основа, від якої утворено розглянуті форми, різниться: geninas — від основи теперішнього часу, sklidinas — від основи форм минулого часу, а kupinas — навіть не від дієслівних форм (Яблонскіс 1957: 303), може, з одного боку, пояснюватися тим, що ці форми мають різне походження. З іншого боку, синтаксичний ужиток поряд з етимологічними міркуваннями свідчить про поважний вік формотворення, за якого основа могла втратитися (пор. tek inas нижче). Отже, цей аргумент Яблонскіса також не спрацьовує; до того ж він зазвичай міркував із синхронної перспективи. Буга зіставляв (10) з (11): (10) Eiti motyna vaikais vedina. «Мати йде, ведучи дітей». (11) Pūdymas jaučiais ariamas. «Перелог орють волами» наводячи це як аргумент на користь того, що «vedinas, nešinas, velkinas, varinas, geninas, palikinas, gametinas теж є дієприкметниками, і не слід називати їх інакше» (Буга 1959: 114). Можливо, до цього його спонукало вживання орудного відмінка в наведених вище прикладах, які, однак, функційно не відповідають один одному. Так само оманливим є зіставлення з пасивним дієприкметником āriamas. Проте Буга не стверджує однозначно, що йдеться про дієприкметники: «Išveiksmažodiniai būdvardžiai, arba dalyviai...» (Буга 1959: 115), а також не розглядає, про які саме дієприкметники може йтися. Посилаючись на приклади із радянсько-литовської літератури Lenino idėjų vedini, mes drąsiai žengiame..., Тарвідас зауважує, що vedini тут ужито замість пасивного дієприкметника vedami. Далі він зазначає, що vedinas, nešinas не є пасивними дієприкметниками, а, крім того, вживання з родовим відмінком не відповідає звичайному вживанню з орудним відмінком. У заголовку Тарвідас також говорить про віддієслівні прикметники (Тарвідас 1961: 43–44). Не уточнює, про який саме дієприкметник може йтися, і Зінкявічюс, однак у метамовних «перекладах» (12) і (13): 24 | Bernd Gliwa (12) eit(a) kojomis velkinas «іде, тягнучи ноги» = (12 a) eina kojas vilkdamas «іде, волочачи ноги»; (13) pradūriau gumą ir gavau varinas eiti «я проколов шину й мусив іти, штовхаючи [велосипед]» = (13 a) pradūriau dviračio padangą ir turėjau eiti stumdamas «я проколов велосипедну шину й мусив іти, штовхаючи [велосипед]» він обирає напівдієприкметник (pusdal yvis) для передавання фактичного стану й наголошує, що це не пасивні дієприкметники, як могли б наштовхнути на думку міркування Бюги. Попри це, він уживає термін «veiksmažodinis būdvardis» (1966: 386). Передавання за допомогою напівдієприкметника віддає перевагу також LKŽ, наприклад для vārinas ‘пішки, женучи (самого себе)’ (LKŽXVIII 190). Приклад (13) із «перекладом» Зінкявічюса (13 a) наводить також Шмальштіг: «Литовські дієслівні прикметники на -inas також іноді вважають дієприкметниками» (Schmalstieg 2000: 375). І тут немає спроби точніше визначити різновид дієприкметника. Наведені нижче приклади виразно демонструють однакове вживання форм на -ina(s) і напівдієприкметників на -dama(s): (14) Pasakė, kad mamą arkliu užmušė, tai visu keliu tekina ir rėkdama du namo SLM (LKŽXV 1122). «[Хтось] сказав, що маму кінь убив, тож [вона] всю дорогу бігла додому, поспішаючи й кричачи». (15) Bėgčiau per dvarą tekina, skųsčiaus močiutei verkdama Текст пісні, NIEM 30; (LKŽXV 1122). «Я б поспіхом пробігла через маєток, плачучи, пожалілася б бабусі». Отже, вимальовується віднесення до напівдієприкметників (pusdal yvis). 3. РЕГІОНАЛЬНЕ ПОШИРЕННЯ Lietuvių kalbos gramatika та Zinkevičius констатують уживання обговорюваних словоформ виключно в Жемайтії (Zinkevičius 1966: 385; Ulvydas, Hrsg., 1965: 564) і в літературній мові (Ulvydas, Hrsg., 1976: 243). Palionis у коментарі до Jablonskis обмежується твердженням про «дещо частіше вживання цього типу в Жемайтії» (Jablonskis 1957: 676). Приводом для цього дослідження стали, однак, приклад (1) та інші відповідні випадки вживання nešinas у Balanos gadyne Katkus, який походить з Ažytėnai у західноаукштайтському Шяуляйському піддіалекті, а також кілька прикладів Šeškauskas (6), який часто вживає tek inas: (16) Tik mama pamatė, apsisuko, tekina namo (Šeškauskas, I). Nešinas, vedinas, tekínas 25 «Мама лише побачила це, обернулася й [поспішила] додому бігцем». Тоді як у (16) замість нульової реалізації дієслова руху можна було б припустити також tekina як форму 3-ї особи від tekinti (щоправда, зі зміною в уживанні часів, яка, однак, відома як стилістичний засіб вираження в оповідях, особливо в казках), наведений вище приклад (6) не допускає такого тлумачення. Šeškauskas походить із Sargeliai, що розташоване за 12 км від Ažytenai. Нещодавно там мені довелося почути, як кілька людей уживають nešinas. Інші приклади з високолитовських діалектів: (17) Kažin ko Kazys net bėginas atlekia Trgn (LKŽ, 718). «Хтозна чому, Kazys навіть прибігає, мчачи щодуху». (18) paskui ją sekdavo „bobutė“, kūdikiu nešina (Kupiškis; Dundulienė 1958: 402). «За нею йшла „бабуся“, несучи немовля». (19) Po kiek laiko sugrįžo čebatų glebiu nešinas (Daukniūnų k., Biržų r.; Balys 2002: 348). «Через деякий час він повернувся, несучи оберемок чобіт». (20) Ir už valandelės sugrįžo, daug žiedų nešinas (Daukniūnų k., Biržų r.; Balys 2002: 348). «І за хвильку він повернувся, несучи багато каблучок». (21) Vis tek inas, vis susirūpinęs (Merkinės apyl.; Vėlius et al. 1970: 395). «Завжди поспішає, завжди заклопотаний» (слова очевидця про V. Krėvė-Mickevičius). (22) Поки вона так плаче, входить батько, несучи «на дні» таці хліб, сіль і вогонь (Krėvė-Mickevičius 1930: 65). Наступний приклад: (23) Todėl taip skubinas, kad be krikštų nen umirtų... (Slančiauskas 1975: II 277). «Тому так поспішають, аби не померти без хрещення». можна тлумачити по-різному: або як характерне для Slančiauskas уживання дієприкметників («Beveik visos pasakos užrašytos tame krašte ypač mėgstama dalyvine kalba», Vėlius 1974: 35) із пропуском «звичайної» дієслівної форми — тут нульовою реалізацією esti, daryti чи veikti, що для Slančiauskas цілком звично, — або ж у (23) можна вбачати у skubinas(i) форму від skubintis. У Dictionarium trium linguarum знаходимо такий запис: (24) Лат. Volu, cursu magno feror. Лит. Tekinomis eymi / Szokinomis teku / Skubinomis / Skubiey braukiu (Szyrwid 1642: 15) в ад’єктивній формі та вживанні. 26 Bernd Gliwa 4. ВЖИВАННЯ З ОРУДНИМ АБО ЗНАХІДНИМ ВІДМІНКОМ Рядок із тексту пісні: (25) Ruibis [кіт] tekìnas, paukščiais nešínas, bėgo į kuknelę (текст пісні, KL; LKŽXV 1122). «Руібіс, поспішаючи й несучи пташок, побіг до кухні» з додатком в орудному відмінку відповідає конструкція зі знахідним відмінком у (26) Ruibis tekìns, paukštelius nešìns, puolė į kuknikę. «Руібіс стрімголов кинувся до кухні, несучи пташок». (JD: 628, № 1512; LKŽVIII 707). В оригіналі: tékìns, paukštelùs і nešèns, kuknìkę (JD: 628, № 1512), тому є підстави сумніватися, чи вказівка в LKŽ *nešìns передає тут правильний наголос. Крім того, в LKŽ поставлено кому (після tekìns), щоб позначити перенесення рядка строфи в оновленій редакції (LKŽVIII 707); в оригіналі коми немає, оскільки в цьому місці рядок не закінчується, але вона видається доречною. Головне речення таке: Ruibis puolė į kuknikę. Tekìns. У цьому контексті Ruibis можна вважати й безпосередньою ознакою, тобто прикметником. Або ж tekìnas тут є прислівником при puolė, цілком відповідно до наведених вище bėga skubìnas або mes tik tékini užlėkiam у (6). Інші приклади зі знахідним відмінком наведено у Бюги (1959: 114). Однак переважає орудний відмінок: (27) Vieną dieną pro šalį ėjo žydas, nešìnas parduodama dėžute (Kunčinas 1991: 101). «Одного дня повз проходив єврей, несучи ящик, призначений для продажу». (28) Vyrai pasiraĩtę braido, pančiais, brizgilais nešìni Žem. (LKŽVIII 706). «Чоловіки, засукавши штани, брели, несучи ремінну збрую та пута». Орудний відмінок цілком правдоподібний у: (29) Įėjo pilvų varìnas, ridìnas J.Jabl., Žem. (LKŽXI 537). «(Він) увійшов, штовхаючи й перекочуючи животом», адже власник живота використовує його, так би мовити, як інструмент, щоб, можливо, відчинити двері або навіть виконати танець живота. Так постає питання, який варіант давніший: уживання з акузативом чи інструменталем. Якщо ходу конструкції з інструменталем > акузативом можна пояснити як нормалізацію шляхом пристосування до звичайного керування відповідних дієслів, то вживання інструменталя здебільшого видається невмотивованим і його можна пояснити лише традицією, без очевидного глибинного сенсу. Отже, уживання акузатива видається новацією, хоча воно трапляється вже у Дауґші: Nešinas, vedinas, tekìnas | 27 (30) palikiní namũs DAUK. (Būga 1959: 114). «залишаючи дім». Інші приклади зі старої литовської літератури (Дауґша, Бреткунас) наведено у Бюґи (1959: 114–115): як з інструменталем, так і з акузативом або без об’єкта. На підставі конкретних прикладів зі старої та нової литовської літератури не можна зробити висновок про виразну зміну у вживанні розглядуваної словоформи, якщо не брати до уваги випадки, які розглядатимуться в розділі 6. 5. АДВЕРБІАЛЬНЕ ВЖИВАННЯ Неперехідні дієслова не вимагають об’єкта, тому їхнє вживання тут можна назвати адвербіальним: пор. (17) Kažin ko Kazys net bēginas atlekia TRGN (LKŽI 718). (31) Tu, motyn, būk prie ligonio, o tu, Juozai, greitesnis, bėk skubinas ŽEM. (LKŽXII 1110). «Ти, мамо, залишайся біля хворого, а ти, Юозасе, ти швидший — біжи, поспішаючи». Наступні випадки, як і приклад (23), неоднозначні, адже тут імовірніше йдеться про інструменталь іменника, а не про одну з обговорюваних форм. У: (32) Girtas eina šlitine, o ana bega begine, t. y. tekina J. (LKŽI 718). «П’яний іде, хитаючись, а та біжить бігцем, тобто біжить». bėgine подано як прислівник: «bėgine adv. begte, bėgtinai, bėgčiomis» (LKŽI 718), хоча, очевидно, це інструменталь іменника *bėginė «біг, спосіб ходи» або ж ця форма з ним тотожна; пор. riščia «біг дрібними кроками, риссю» (LKŽXI 681–682); riščia в однаковій синтаксичній ролі то кваліфікується як прислівник (Ulvy das, Hrsg., 1976: 503), то як інструменталь (Ulvy das, Hrsg., 1976: 504). Те саме стосується šlitine (інстр.): šlitinė «спосіб ходи, хитання...», šlitinỹs «те саме»; пор. šlitinas, яке, своєю чергою, позначено як прикметник і наведено саме з цими двома влучними прикладами: (33) A reik vyrams taip prisivaryti šlitinims eiti! KRŠ (LKŽXIV 1084). «Невже чоловікам треба так напиватися, щоб іти, хитаючись!» (34) Atsigeręs orielkelės, ejau šlitins į svirelį (пісня, D 105; LKŽXIV 1084). «Добре випивши горілки, я, хитаючись, пішов до комори». Як бачимо, поділ на інструменталь або прислівник є довільним, випадковим і виявляє межі можливостей класифікації за частинами мови; ці межі є нечіткими. У прикладі (33) слід також звернути увагу на збіг у давальному відмінку форм vyrams і šlitinims, якщо остання форма не є спотвореним інструменталем. 28 | BERND GLIWA Хоча слова зі структурою корінь дієслова + -inas вже можуть уживатися прислівниково: bėga skubinas, за аналогією зі звичними прислівниковими утвореннями для них утворюються також форми на -ai: (35) Liepė vaiku nešinai vaikščioti po laukus, kad gydė nu kokliušo ŠtŠ (LKŽVIII 707). «Наказали дитині ходити надворі, несучи [щось], щоб вилікувати її від коклюшу». (36) Skubinai rašau laišką, kad nelauktumei KrŠ (LKŽXII 1110). «Поспіхом пишу листа, щоб ти не чекав». або утворені за допомогою інструменталя: skubinomis, tekinomis, šokinomis, які трапляються вже у Сірвідаса, приклад (20). Без прикладу подано «šokinas, -a прикм. LsB 398 kuris šokinėja, striksi» (LKŽXV 213), тож конкретне вживання тут перевірити неможливо. До них, безсумнівно, належать прислівники šokiniu ‘šokinėjant, šuoliuojant; танцюючи’ і šokinomis ‘те саме’ (LKŽXV 219). Бюга вважає, спираючись на приклад (24) Сірвідаса, що «раніше замість bėga skubinas або bėga tekinas казали також skubinomis braukiu...» (Būga 1959: 115). Здається, це твердження має загальний характер: конструкції з skubinomis, tekinomis, šokinomis нібито давніші за конструкції з skubinas, tekinas, šokinas; Бюга не обґрунтовує цієї думки. Імовірнішим є зворотний розвиток, адже прислівники форми skubinom(is) цілком звичні (Ulvydas, Hrsg., 1971: 431). Отже, skubinai або skubinomis були б прислівниковими формами від skubinas, фактичне вживання якого в ролі прислівникового напівдієприкметника видається незвичним. Натомість неможливо пояснити, чому мав би відбутися зворотний процес — перетворення «звичайних» прислівників skubinai, skubinomis на skubinas, не пов’язане з якоюсь новаторською концепцією. У випадку skubinas явно переважає прикметникове вживання з препозитивним узгодженим означенням: (37) Visus skubinus darbus jau prįveikėm GrŽ (LKŽXII 1110). «Усі термінові справи ми вже виконали». Такі приклади роблять правдоподібною класифікацію як прикметника, однак, за винятком skubinas, вони є поодинокими. Цікаво, що відповідні випадки в Lietuvių kalbos gramatika взагалі не наведено. 6. ІНШІ СИНТАКСИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ На перший погляд виглядає: (38) Pabroliu vedina nuotaka klonjojas (JR 54, LKŽXVIII 479; JSDII 330). «Наречена кланяється, ведучи старшого дружбу». насправді зовсім так само, як, наприклад, (1). Проблема, однак, полягає в тому, що речення, яке фактич- Nešinas, vedinas, tekinas 29 но, з огляду на звичаї та обставини, мало б звучати інакше: «Наречена, яку веде старший дружби, кланяється». Отже, маємо конструкцію, як у (11), із vedina у ролі нібито пасивного дієприкметника. Оскільки старший дружби є виконавцем (частини) дії, слід було б очікувати pabrolio. Отже, інструменталь, імовірно, є пережитком «звичайного» вживання vedina. Зінкявічюс просто називає таке вживання «неправильним» (1981: 159–160). Однак, якщо відкинути цю нормативну оцінку явища, питання полягає не в тому, правильне вживання чи неправильне, а в тому, чи виконує воно свою функцію, тобто чи його розуміють. На це запитання принципово можна відповісти ствердно, якщо врахувати, що слухачам або читачам апріорі відомий зміст висловлювання, а також те, що вони не знайоміші з уживанням vedina, ніж автор речення. Крім того, з контексту, особливо виразно також із німецького перекладу «Brautführer» — «вести», стає зрозуміло, що ця особа є тим, хто веде, а отже, йдеться не про пасивний дієприкметник. Отже, справа не в тому, щоб відкидати це речення як неправильне, а в тому, що на таких випадках можна простежити умови розвитку мови. Так само як Бюга (10) Eit mótyna vaikaĭs vedinà «Мати йде, ведучи дітей» порівнює з пасивним дієприкметником (див. вище), можна припустити, що він зрозумів це речення як *«Мати йде, ведена дітьми». Очевидно, така сама доля спіткала й Юшку. 7. ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ОБ’ЄКТ Варто ще раз повернутися до значення інструментального об’єкта. Для цього слід також розглянути питання синтаксичних зв’язків і генеративної послідовності в конструкції: (39) Ans vãrinas kumele eina J. (LKŽxviii, 190). «Той іде, женучи кобилу». з мінімальним синтаксичним складом: підмет ans, присудок eina, напівдієприкметник varinas, інструментальний об’єкт kumele. Ans eina — це завершене головне речення, kumele varinas — підрядне речення, яке в багатьох прикладах відокремлене комою і стоїть після головного. Морфологічно varinas успадковує від підмета число й рід; семантично varinas є поясненням до eina (про двовалентні синтаксичні відношення дієприкметникових і напівдієприкметникових конструкцій див. Ulvydas, Hrsg., 1976: 530), прислівником способу дії. Точніше, kumele varinas слід розглядати в цілому як обставинну конструкцію (способу дії; Ulvydas, Hrsg., 1976: 503–506). Для позначення способу дії часто вживається інструменталь, як і прислівники (Ulvydas, Hrsg., 1976: 503–504), які особливо часто мають інструментальне походження (Zinkevicius 1981: 173). Якщо врахувати подвійну валентність цієї обставинної конструкції, а також неможливість реалізувати обидві валентності в одній лексемі за наявного набору морфем, доцільно розподілити ці валентності між двома частинами обставинної конструкції: обставинний характер позначає інструменталь 30 | BERND GLIWA об’єкта, що перебирає відповідність суб’єктові varinas. Це пояснює, чому неперехідне tekìnas тощо швидко адвербіалізується до tekinomis: тут немає об’єкта, який міг би перебрати на себе адвербіальне маркування. Однак із цього аж ніяк не випливає тісніший зв’язок між ans і varinas, або між eina і kumele, адже це розпало б єдність kumele varinas, яка спільно стосується і присудка, і суб’єкта: (39 a) Дещо інакша ситуація з традиційними напівдієприкметниками, як-от varydamas: (39 b) Тут адвербіальна функція слабша, а другорядність дії varydamas порівняно з eina виразніша, ніж у (39 a) (пор. Ulvydas, Hrsg., 1976: 530); до справжнього підрядного речення тут уже недалеко: (39 c) Ans, який жене кобилу, іде. Натомість (39 a) підкреслює майже рівнозначну оцінку обох дій, близьку до такої: (39 d) Ans іде й жене кобилу. Отже, за допомогою конструкції (39) можна передати нюанс значення, який розташовується в такому ряду — від рівноправності двох дій до підпорядкування однієї дії іншій: (39 d), (39), (39 b), (39 c). З історичного погляду напрошується порівняння із соціативною функцією інструменталя. Однак постає питання, чи обов’язково ця функція передбачає рівноправну ієрархію: *Ans eina ir kumele eina = Ans eina [su] kumele, яку було доповнено вказівкою на відношення між обома учасниками: + [kurią] varo = varinas, чи такий (со)ціативний інструменталь уже містить ієрархію, тобто varinas було б основним дієсловом: *Ans kumele varinas [eina]. 8. СЛОВОТВІР Привертає увагу, що основою словотворення виступають лише первинні дієслова; якщо ж ідеться про вторинні дієслова, то, можливо, varyti, тоді сполучний голосний Nešinas, vedinas, tekìnas 31 опускається: varinas. В усіх випадках основа, що лежить в основі, закінчується на приголосний. Яким могло б бути відповідне утворення на основі інших коренів? Поки що не розглядаючи походження -inas, слід розрізняти два випадки: корінь закінчується (а) на дифтонг, (б) на простий голосний. У разі дифтонга, можливо, було б можливе його розкладання: *ėjinas: eiti, так само як ėjimas, або *dovinas: duoti, як dovana. У випадку (б) голосний кореня та -i- закінчення могли б злитися в дифтонг, або ж міг би з’явитися додатковий засіб усунення зіяння C/R, імовірно j: *de(C)inas: dėti, dėjo, *lo(C)inas: loti, loja. Такі форми досі не виявлено. Закінчення -ina(s) могло походити від індоєвропейського *-ₙo- і його можна зіставити з прикметниковими утвореннями на -ena-, -ana-, пор. лит. álkanas, латис. alkans, а також латис. vedene «невістка», яке Ендцелін (як похідне від дієслівного прикметника *vedens «ведений») зіставляє з давньоболг. vedenъ (Endzelins 1951: 293). Якщо -ena- та -ana- перебувають між собою в аблаутному чергуванні, тоді -ina(s) легко пов’язати з утворенням від нульового ступеня *-ₙ-. Очевидним є порівняння з дієприкметниками або дієслівними прикметниками інших індоєвропейських мов: давньосканд. bitinn «укушений», ранньоангл. gibaen «даний», давньоболг. nesenъ «несений» (Krahe 1969: 105; Meier-Brügger 2000: 174, 268) (однак ці приклади не походять від *-ₙ-). З огляду на цю ситуацію можна було б очікувати форми лит. *CVna(s) < індоєвроп. *CV-ₙ-o(s), без сполучного голосного *-i-, а також відповідного *dėnas: dėti тощо, однак таких форм не засвідчено; отже, невідомо, чи могла ця дієслівна форма колись існувати як парадигма. Існування повної парадигми вже можна з великою певністю виключити. Однак це утворення навряд чи є новим. Так, tekìnas, яке збереглося ізольовано й уживається Шешкаускасом як єдине слово цієї форми, вказує на дієслово-основу *tekti «поспішати, мчати, бігти», яке не засвідчене (про це в індоєвропейському контексті див. Jakulis 2003: 33), але його існування підтверджують також інші похідні: tekioti «бігати», tekininkas «бігун», tekūnas «бігун, вісник», tekýnė «перегони», tekìnė «льоток у вулику», пор. laka «те саме»: lekti «поспішати, літати» (LKŽₓᵥ 1122–1124, 1163), засвідчене як таке, що існувало. Сюди ж належить tēkis «самець худоби, зокрема для розведення» (LKŽₓᵥ 1130), що має семасіологічну паралель у нім. läufig «готовий до парування, переважно про суку» (пор. Kluge 1999: 506). Тоді як напівдієприкметники порівняно нові (Ulvydas, Hrsg., 1971: 378, §614): vesdamas ← vesti, із *-d- + *-ti > -sti, форма vedinas, утворена від кореня ved-, могла бути значно давнішою. Для класифікації розглянутих форм як прикметників або дієприкметників цікавими є також розбіжності в поглядах на первинність цих частин мови загалом. Амбразас вважає первинним творення прикметників, з якого поступово сформувалося дієприкметникове утворення з парадигмою (Ambrazas 1993: 58 і далі, 2000: 161); Краге ж бачить ситуацію цілком протилежно: «Багато первісних дієприкметників відокремилися від своїх дієслів і стали самостійними прикметниками...» (Krahe 1969: 105). Проблема, мабуть, полягає в тому, що дієслівну систему зазвичай описують синхронічно, тобто як готову систему парадигм із правилами утворення окремих форм, тоді як словотвір прикметників зазвичай описують діахронічно. Унаслідок цього прикметник відразу постає як «готовий», 32 | B E R N D G L I W A хоча існує низка конкуруючих утворень, тоді як дієприкметник вважають сформованим лише тоді, коли він становить парадигму для всіх дієслів. Як тут показано, це зовсім не обов’язково. Так само як прикметникові утворення з однаковим результативним значенням можуть мати кілька способів творення, для одного й того самого дієприкметника можуть використовуватися альтернативні способи деривації. Дієприкметники також зовсім не мусять постати як повна парадигма, як-от досліджене тут nešinas. 9. ВИСНОВКИ Немає сумніву, що nešinas, bėginas, vedinas у синтаксичному вжитку значною мірою відповідають напівдієприкметникам nešdamas, bėgdamas, vesdamas. Тому доцільно було б у (синхронічній) граматиці литовської мови класифікувати їх і розглядати разом із напівдієприкметниками. Коли вони вживаються без додаткових зв’язків, тобто особливо утворення від неперехідних дієслів руху, як-от bėginas, tekínas, то синтаксично збігаються з прислівниками або з прислівниковими дієприкметниками, названими «būdinys» (Ulvydas, Hrsg., 1971: 421–424), що призводить до адвербіалізації закінчення. Отже, для неперехідних дієслів уже відбулося значне включення до звичайної категорії прислівників. Значно рідше відбувається перетворення на звичайний прикметник; виразним прикладом є skubinas. Вживання з інструментальним об’єктом, яке є єдиною відмінністю від напівдієприкметників на -damas, може бути пов’язане з прислівниковим уживанням конструкції kumele varinas у сполученні з eina. Натомість уживання з об’єктом у знахідному відмінку, імовірно, є новаторським пристосуванням до керування дієслова; це рання інновація, уже засвідчена в Дауґші. Утворення на основі первинних дієслів із коренем, що закінчується на приголосний або сонант, вказують на неповну парадигму дієприкметникової форми; утворень на основі коренів, відмінних від названих, не виявлено. Цю форму легко відновити й уживати з відповідними дієсловами. Підтверджується думка Паліоніса, що ці форми вживаються переважно в Жемайтії; твердження інших авторів про їхнє виключне вживання слід відкинути. С К О Р О Ч Е Н Н Я Д Ж Е Р Е Л (якщо їх цитовано за Lietuvių kalbos žodynas та Lietuvių kalbos gramatika) BP – Posilla... per Jana Bretkuna... D – S. Daukantas, 1846, Dajnes žemaitiu... DAUK. – С. Даукантас, твори. GRŽ – Ґружяй, повіт Пасваліс. J. – Литовский словарь А. Юшкевича, 1897–1922. J. JABL. – Йонас Яблонскіс, твори. Nešinas, vedinas, tekinas 33 JR – Svotbinė rėda... Антанаса Юшкевичюса. Kl. – Куляй, повіт Плунге. KrŠ – Куршенай, повіт Шяуляй. Lkv – Лаукүва, повіт Шилале. LsB – Die Bildung der Nomina im Litauischen von August Leskien. Leipzig, 1891. NIEM – Литовські народні пісні з рукописної спадщини проф. Й. Й. Мікколи, Гельсінкі, 1949. OB – Обеляй, повіт Рокишкіс. Šts – Шатес, повіт Скуодас. Trgn – Тауранґнай, повіт Утена. Trk – Тіркшляй, повіт Мажейкяй. Tt – Титувенай, повіт Кельме. V. Krėv. – Вінцас Креве, твори. Žem. – Жемайте, твори. ІНШІ ДЖЕРЕЛА Balys, J. 2002: Raštai III, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas. Dundulienė (Glemžaitė), E. 1958: Kup iškėnų senovė, Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla. JD = Juška, A., Hrsg., 1954: Lietuviškos dainos I–III (hier Bd. III), Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla. [Reprint des Originals von 1882.] JSD = Juška, A. und Juška, J., Hrsg., 1955: Lietuviškos svotbinės dainos I–II, Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla. [Reprint der Originale von 1880, 1883, 1900.] Katkus, M. 1989: Bal anos gadynė, Vilnius: Vaga. Krėvė-Mickevičius, V. 1930: Dzūkų vestuvės. Mūsų tautosaka 2, 17–93. Kunčinas, J. (Übers.) 1991: Albanų pasakos, Vilnius: Vyturys. Vėlius, N. et al. (Hrsg.) 1970: Merk inė, Vilnius: Vaga. Vėlius, N. 1974: Matas Słančiauskas ir jo pasakos. (Vorwort) In: Słančiauskas 1974: 9–36. Słančiauskas, M. 1974: Šiaurės Lietuvos pasakos, Vilnius: Vaga. Słančiauskas, M. 1975: Šiaurės Lietuvos sakmės ir anekdotai, Vilnius: Vaga. Šeškauskas, J. (°1933, Sargeliai) 2000–2003: Prisiminimai. (Archiv des Autors, Tonträger I–VI.) ЛІТЕРАТУРА Ambrazas, S. 1993: Daiktavardžio darybos raida, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Ambrazas, S. 2000: Daiktavardžio darybos raida II, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Ambrazas, V. 2001: Lietuvių kalbos pasyvo raidos bruožai. Acta Linguistica Lithuanica 45, 11–38. Būga, K. 1959: Rinktiniai raštai II, Vilnius: Poltinės ir mokslinės literatūros leidykla. Conrad, R., Hrsg., 1978: Kleines Wörterbuch sprachwissenschaftlicher Termini, Leipzig: VEB Bibliographisches Institut. Endzelins, J. 1951: Latviešu valodas gramatika, Rīga: Latvijas Valsts izdevniecība. Jablonskis, J. 1957: Rinktiniai raštai I. Hrsg. von J. Palionis, Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla. Jakulis, E. 2003: Veiksmažodžių tekėti, braškėti ir varvėti kilmė. Materiały XXXII międzynarodowej filologicznej konferencji, Vypusk 1, Sekcija Baltistiki, 33–34. St. Peterburg: Philologische Fakultät der Staatlichen Universität St. Peterburg. Kluge, F. 1999: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 23. erw. Auflage, bearbeitet von E. Seebold, Berlin, New York: W. de Gruyter. 34 | Bernd Gliwa Krahe, H. 1969: Germanische Sprachwissenschaft III. Wortbildungslehre. 7. Auflage, bearbeitet von Meid, W., Berlin, New York: W. de Gruyter. Lyberis, A. et al., Hrsg., 1979: Pirmasis lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mokslas. LKŽ = Словник литовської мови I–XX, Вільнюс: Mintis, Mokslas, Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, Lietuvių kalbos institutas, 1956–2002. Meier-Brügger, M. 2000: Indogermanische Sprachwissenschaft. 7., völlig neubearbeitete Auflage unter Mitarbeit von Matthias Fritz und Manfred Mayrhofer, Berlin, New York: Walter de Gruyter. Rix, H. et al. 2001: Lexikon der indogermanischen Verben, Wiesbaden: Reichert. Schmalstieg, W. 2000: The Historical Morphology of the Baltic Verb. (= Journal of Indo-European Studies, Monograph 37.) Szyrwid, C. 1642: Dictionarium trium linguarum. Facsimile reprint in: Lyberis 1979: 95–658. Tarvydas, J. 1961: Dėl veiksmažodinių būdvardžių vedinas, nešinas ir kitų vartojimo. Kalbos kultūra 1, 43–44. Ul vydas, K. et al., Hrsg., 1965, 1971, 1976: Lietuvių kalbos gramatika I–III, Vilnius: Mintis, Mokslas. Zinkevičius, Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis. Zinkevičius, Z. 1981: Lietuvių kalbos istorinė gramatika II, Vilnius: Mokslas. Бернд Ґліва, Саргеліай, LT 4404 Жайгиніс [email protected] Отримано 2003 02 25