Janina Švambarytė, Giedrė Čepaitienė. „Zanavykų šnektos žodynas“ I (A–K)

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA L (2004), 139 – 147 РЕЦЕНЗІЇ Рецензії СЛОВНИК ЗАНАВИЦЬКОЇ ГОВІРКИ I, A–K. АВТОРКИ ТЕКСТУ ЯНІНА ШВАМБАРИТЕ, ҐЄДРЕ ЧЕПАЙТЕНЕ. РЕДАКТОРИ АЛЬДОНАС ПУПКІС (ГОЛОВНИЙ РЕД.), КЛЕМЕНТИНА ВОСИЛЮТЕ. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003, 830 p., ISBN 5-420-01504-8 (1 tomas), ISBN 5-420-01505-6 (bendras). Наші давні писемні пам’ятки й діалекти, як навчав Юозас Бальчиконіс, є найважливішим матеріалом для різноманітних досліджень, висновків і міркувань. Такою була мета LKŽ — охопити майже весь матеріал; на цьому наголошено й у працях багатьох дослідників. Поряд із LKŽ почали з’являтися й діалектні словники. Один із наймасштабніших — Словник занавицької говірки, перший том якого вийшов 2003 року (авторки тексту Яніна Швамбарите, Ґєдре Чепайтене, редактори Альдонас Пупкіс і Клементина Восилюте). Матеріал збирала велика група працівників культури, особливо студентів-філологів; це було чимале об’єднання людей-ідеалістів, які з запалом записували лексику говірок і склали план словника. Було опитано чимало людей, які ще зберегли говірку, хоча до занавицьких говірок уже стрімко проникають речі, ще недавно їм чужі: суфікс -ininkas замість -inyko, наголошення дієприкметників пасивного стану минулого одноразового часу padirbti, paleisti (1-й наголос) за третьою акцентною парадигмою (padirbti, paleisti та ін.). Дивно, що в околицях Жвіргждайчяй, Байорайчяй, Кетурнаужєне не помічено сильного переднього зсуву наголошеного e (sę.n'is, m'ė.t'ę тощо — у 1954 р. це було нормою). Говірки швидко змінюються: через колективізацію, меліорацію та втрату землі зникли міцні сільські громади, здатні передавати систему говірок від покоління до покоління. Та й лексика дуже змінюється: стара занепадає, а писемність і телебачення багато чого маргіналізують, витісняють із ужитку. Матеріали LKŽ багато чим поповнили цей словник (лексика — рухомий шар мови), але цю працю укладали інакше: лише форми транспонували, часто змінювали морфологію говірок. Через це словник вийшов досить різноманітним і неоднорідним. Поряд із транскрибованими, нині записаними реченнями, даними Антанаса Татаре, яким кілька століть і які нині літературно опрацьовано, є речення, складені зі слів літературної мови та якогось одного діалектного слова: найчастіше послідовно вживали лише суфікс -ininkas, -ė замість -inyko, -ės; префікси nuo-, prie-, są-, už- витісняли діалектні nū-, pry-, sū-, až-, žū- тощо, обирали форми літературної мови. (Згодом, починаючи з V тому, а особливо з XI, ситуацію виправили. Діалектні форми намагалися подавати транспонованими відповідно до співвідношень між звуками літературної мови та діалектними звуками.) Джерелом словника діалекту (говірки) є люди з певного краю, місцевості чи навіть села, народжені там, які виросли й розмовляють історично сформованим діалектом із властивою йому системою фонетики, морфології, синтаксису та лексики. Якщо дотримуватися таких принципів укладання діалектного словника, 140 | RECENZIJOS то випадково відсіюються елементи системи літературної мови, які звучать із радіо, театру чи інших каналів літературної мови та закарбовуються в головах людей. Якщо спиратися на всіх мешканців цього краю, які будь-як і будь-де розмовляють, вийде словник іншого типу — можливо, соціологічний словник або його слід назвати інакше. Словник занавицької говірки — лексична збірка дещо несподіваного типу. Зазвичай діалектні лексикографи в усьому світі укладають докладні словники, словники відмінностей (диференційні), а то й словники одного села чи окремої людини. У цьому разі прагнули дослідити не лише записану лексику говірки, а й долучити приклади з творів письменників і культурних діячів цього краю, матеріали з інших мовознавчих праць (значною мірою з LKŽ). Докладено чимало зусиль, але є й проблемні моменти: навряд чи письменник міг або може спиратися лише на власну говірку — він знає й може запозичити щось із літературної мови та інших діалектів; його текст може бути виправлений видавництвом чи редакцією, а до нього щось додано. Поряд із творами Антанаса Татаре, Юозаса Лозорайтіса, Альбінаса Бернотаса, Петронеле Орінтайте та інших зовсім немає прикладів із творів Йонаса Яблонскіса (адже він часто позначав речення й окремі слова скороченням Rg = Ригішкяй, на цьому діалекті він ґрунтував усю основу літературної мови). Це особливо несподівано. Іноді через обставини видання трапляються цілком непередбачені речі. Із американської преси, мабуть, до працівників-жемайтів потрапили слова dovenà, dovenót Bs, а також ãpmaudas Bs; із жемайтів через Petronėlė Orintaitė, яка десятиліттями жила серед них, потрапили слова apveidùs, -ì ‘гарний’, atminàis ‘час від часу’, it (с. 163), форма budynių ‘поминок’ (с. 393), garankštis ‘зморшка’; східнолитовське atgóžt у творах Orintaitė перетворюється на atgõžti. Неологізми письменниці atgyna ‘захист’, atgoda ‘відпочинок’ теж потрапили до цього словника, здається, даремно; імовірно, так само й kiaurameigis ‘неглибокий сон’, навіть atkeleivis ‘прибулець’ тощо. Pranas Vaičaitis також запозичив слова з інших діалектів, наприклад: atžūlas (із жемайтського діалекту), atpėnė ‘віль’ тощо. Діалектологи, укладачі словників та етнографи знайдуть тут багато важливого матеріалу (поданого у спрощеній транскрипції); заголовні слова транспоновано відповідно до звукових відповідників у літературній мові. Немає причин закидати видатним мовознавцям цього краю — Альдонасу Пупкісу, Ґєдре Чепайтене, Вілії Сакалаускене, Арвідасу Віджюнасу, покійному Юозасу Пікічілінгісу, Йонасу Юркявічюсу та десяткам інших, — хіба що несподівано в тексті літературною мовою з’явилися форми dirbt, gílt, gùndyt, gùrktelt (= dirbti, gilti, gundyti, gūrktelti); jùngas, kùisla (= jùngas, kùisla) тощо. Навряд чи варто було змінювати традиційне наголошування такого типу, запозичене саме із занавицьких і пруссько-литовських діалектів та усталене в нашому мовознавстві від часів Фрідріха Куршайтіса (іноді позначення акцентних парадигм іменників та займенників помітно кульгають). Дивно, але в тексті є інфінітиви на -ti, тоді як заголовними подано форми, що зазнали фонетичного усічення коротких закінчень, наприклад pabambėt → у тексті pabambė·ti (с. 107), bárti → bá·rti (с. 115), bijót → bijó·ti (с. 136), bráižyt → brá·iži·ti (с. 163), dirbt → dîrpti (с. 288), girdėt → girdė·ti (с. 393) тощо. Кожен опублікований діалектний текст, словник чи перелік слів має більше або менше значення для історії мови (навіть такий недосконалий, невідомо якого типу й із якою науковою достовірністю наведених фактів, як Словник говірки Даукшяй Вітаса Лабутіса, 2003), адже з роками лексика й морфологія діалектів поволі занепадають. Така велика праця в кількох томах, підготовлена десятками мовознавців, викликає зацікавлення: на неї спиратимуться, шукатимуть у ній факти для власних досліджень, виписуватимуть матеріал для майбутніх томів LKŽ. Особливо виразно показано проникнення в говірки нових явищ — слів audrà, abstinėtas, džėntelmenas, motìnìs, -ė, ìtaka, ìtampa, asmùo, atàskaitinis, etnogrãfinis, а також зміни значень і форм «новачків», наприклад: evakúot ‘переселяти’ atė· rùsai / evakã·vo ji· kliùona; RECENZIJOS 141 gradirúot «вирівнювати дорогу», kaprýzas «суперечка»: kapriˈzas išėˈju (між ними двома); kapelà «компанія»: visi jie kapelà čė atvažˈuodavu…; kapituliúoti «закінчуватися»: kàˈras kapitùlˈėˈvu1 та ін. Автори словника хотіли записати слова, якими користуються всі мешканці всього діалектного ареалу (за їхнім терміном, šnektos), тому зафіксували й подали як факти діалекту (говірки) такі професіоналізми: Ainõsius (с. 21), але Kaipošiaus немає (це власна назва, не предмет того твору); ákcentas, akcentúot, tragedija (с. 28), aktorysťà (с. 30), у стрібів bajávas2, baráklas, bérmontininkas, blátas, blátytis, -inasi, -inosi, bulánas «улан», dragūnas «такий солдат», dramblys «хоботний ссавець», kàimo krònika (с. 339), džiunglės «густий ліс», džiunglynas «те саме», jakta (с. 365), gydykla «лікувальний заклад», gladijòlas «гладіолус, така квітка», gramátika, gramátiškas, išdáidis «граматичний знак оклику» (неологізм Антанаса Татара), вислів òpera- vaidino (с. 561), naujágimis «щойно приведений на світ (скот)», жарг. joptvajūkas «такий одяг», kibinìmat «така військова лайка»3, patárliu (с. 651), у атеїстів kirkė «протестантська церква» (до 1979–1984 рр., коли довелося бувати в тому краї, була лише ó-kˈieču- baˈžˈnˈčie), kokliétas «котлета», kòsmosas «космічний корабель», kumpánija «bùrvs, компанія» тощо. Очевидно, у цьому разі не з’ясовували, що таке «діалектне слово»: адже це успадковане слово, яке вживають і вживали щонайменше кілька поколінь, тоді як професіоналізми (скажімо, eiguljà, eiguvà цього краю та літературної мови тощо) є предметом соціології, фактами мовлення, а не говірки (той, хто краще засвоїв форми іншомовних слів літературної мови, вживає їх дедалі правильніше; наприклад, як у жемайтів l'ep'etùor'ije KrŠ, KRTV, l'ep'etùorėje TrŠ, PvN «амбулаторія» зникло без жодних залишків) — це миттєві слова, яких не фіксували ні томи LKŽ за редакцією Ю. Балчиконіса, ні останні томи (від XV до XX). Питання сполучуваності слів літературної мови в діалектах потребує окремого дослідження. Казімерас Буга 1920 року зауважив, що литовці, запозичуючи для вжитку нове литовське слово, часто змінюють його інтонацію та місце наголосу (див. K. Būga, Rinktiniai raštai III 784–789). Якщо деякі говірки й уживають такі заміни, то в заключних томах LKŽ (XV–XX) запроваджено скорочення «nj.», яке вказує на новизну діалектних прикладів. Тут особливо потрібно було ним скористатися, щоб молодші дослідники історії мови та іноземці не робили з певних слів надто далекосяжних висновків. (Восени 1954 року Юозас Балчиконіс не прийняв від автора цих рядків слово audrà, бо це форма, що з’явилася лише 5–10 років тому завдяки радіо та школам.) Таких форм тут чимало, без жодних застережень, ніби їх уживали споконвіку. Таке слово ydà (2); так само й ilgáiniui, запозичене з жемайтської (ilgáiniui), підхоплене носіями літературної мови зі зміненим наголосом і впроваджене серед занавіків (і капсів); також kainà (частіше 4-го, а не 3-го типу наголошування — у тих, хто щойно його засвоїв), speigas (літ. мова) (с. 38), speigas у багатьох говірках північної Литви. Важко погодитися з наголошуванням слів gyvulys, gyvulio (³ᵇ), адже в однині родовий відмінок по всій Литві має форми gyvùlio, gyvólio; так само наголос слова mókýtojas (mókau juk, ne mokáu!) у всьому тексті словника. Занавіки в дифтонгах і складних дифтонгах розтягують циркумфлексну інтонацію на обидві частини. Виняток становлять ie, uo: diẽną ~ diẽną, guõlis, guõst, новотвір gurguõlė (із повоєнних масових поставок за обов’язковими повинностями), kiẽmas тощо. Виразніший, підкреслений наголос цих дифтонгів не свідчить про такий виняток. 1 Хоча багато укладачів словників не вважають спотворене вживання іншомовних слів об’єктом діалектологів (див. Филин Ф. П., Проект Словаря русских народных говоров, Москва–Ленинград, 1961, 34). 2 Про це широко говорив Йонас Кабелка під час радіопередачі про мову 1959 року. 3 Їхні хлопці привозили з радянської армії чимало колишніх офіцерів, доволі різних, яких і тепер можна почути на міських вулицях. 142 | RECENZIJOS Є ще одна неясність. Часто вказано певний тип наголошування, але словникова стаття цього не підтверджує — це лише своєрідна заява авторів: akuotas (1, 3) — у тексті лише форма однини називного відмінка; árdas (3) — із тексту також цього не видно; так само atejūnas (1), gaidras (2), тоді як стверджується gandrai (с. 71); bačkà (2) важко встановити; bilietas (3ᵇ) — без підтвердження; так само biragas (3ᵇ), brūzgas (4), daigas (4); dáiktas (1) — місцевий відмінок однини цього не показує; так само зі словом dárbas (1); двоскладовий іменник inkstas у жодному разі не може належати до типу наголошування 3ᵇ (це особливість багатоскладових іменних слів). Занавіки зазвичай є зразковими носіями традиційного наголосу, і тут ми бачимо це досить добре. У цьому й цінність книжки. Звісно, у такій великій праці, де слова записували різні люди й працювало багато носіїв інших говірок, можна було не все добре почути й записати, особливо тепер, коли наш наголос слабшає. Дослідникам варто звернути увагу лише на окремі моменти: є сумнівні акцентні типи й типи наголошування, що дуже вирізняються на тлі всіх видань із мовознавства. Виправити слід такі слова: bėgimas (двічі, с. 11), aikštùs, -i (2) = (4), ákmenis (3ᵇ) не може бути — тут якась змішана парадигма (с. 28), albskis (4) = (2), alýtnamis (оказіональне слово) = alýtnamis (пор. там само alýtinė), amžinybė (1) = (2), nuódi·tis = nuódytis (с. 39), anklodė (2) = (1), ankstybis, -ė (2) скор. (с. 21), але речення правильно засвідчує: anksti·bės jau každavų (с. 43), ankštiras залишено без позначки типу наголошування, хоча мало б бути 2-й тип; antvógis також 1-й тип; atbulinis (1) = (2), atsākantis (1) — дієприкметники не мають типів наголошування; áudeklinis, -ė (1) = audeklinis (2) — вигадка студентів; aviėnis (1) = (2), balamūtinimas Bs (1) — без наголосу (звідки цей тип наголошування?), bambókas (1) = (2), bereikalas (1) = (3ᵇ), bešeimis (3) = (2), bezdamóji (4) — займенникові форми не мають номерів типів наголошування; blindė (4) = (2), bóružė (2) = (1), brūnis (4) = (2), buožgálvis (2) = (1), bužis (4) = (2), čariškas (3ᵇ) = (1), dáiktarė (3ᵇ) = (1), daugybė (1) = (2), dėkaut = dėkauti, dešimtinė (1) = (2), dievinis, -ė (4) = (2), duóklė (2) = dioklė (2), diùpkė = (2), divėrinis (2) = (1), viešulas = viešulas (3ᵃ) (с. 363), ni'kėva = ni'kėva (с. 377), elskis (1) = (2), gárga, але niùgarga малопереконливе (немає й прикладу), gárma —, але išgárma, nigárma, prágarma, prīgárma не засвідчені в реченнях (вигадано за столом), geležinkrovė (4) = (1), geriantys, -i (3ᵇ) — дієприкметники не мають нумерованих типів наголошування, genybė (1) = (2), gėrkle = gėrkle (с. 437), giriñalovė (1) = girna-lo·vė, gýslė (2) = (1), apsikrė·stu· = apsikrė·stu. (с. 458), gyvis (1) = (2), gyvulė (3) = (3ᵃ), gõjus = gõjus (2), grąžinimas (2) = (1), išė·mi lá.nga = išė·me. (?), nesėmė — варити — ніби не мало б бути (с. 546), indótai = (1), išvaizdingas (2) = išvaizdingas (1), malónės = malónės (с. 580), bijū·nai = bijūnai (с. 580), kiauldobiliai = kiaūldobiliai, galū·nes = galū·nes Šk (с. 678), klebšnys (2) = (4), milijó·na. = milijó·na. (с. 728), kubizdalis = (1), nejišro·m’i·c = nejišro·m’i·c (с. 791), kūlverščiais = kūlverščiais (с. 890). Це певні огріхи — і недочуте, і невдалі студентські записи. Що поробиш: на початку їх було більше, а далі в роботі, у другій частині, стає менше. Це дає підстави сподіватися, що в другому томі таких вад залишиться ще менше або вони зовсім зникнуть. До цього словника включено новотвори загалом у литовській мові, а також терміни фахів, що не мають успадкованого походження. Наведені викладачам студентами діалектні приклади теж треба перевіряти, бо подавали всяке (через «вітер у голові»)⁴; отже, Влад Грінавецкіс, мабуть, також записав від студентів-сувалківців що завгодно (це лише чутки). Звідти й справжній жемайтський вислів įkandìn (з особливим наголосом), а всі 4 Навіть Ю. Балчиконісу подавали Lūkštas — озеро Вярн, хоча є лише Lūkštas; Veiviržà замість загальновживаного Veiviržas; Ištrà, тоді як кажуть Įstras; Šatrija, але традиційно Šatrijà тощо. (Див. Balčikonis, Rinktiniai raštai I, 339–347). RECENZIJOS | 143 Литовською також; те, що студенти перетворили це на «також», тут, здається, не потребувало подальшого розширення. Діалектне «четвереньки» студенти й тут «понаунили» — «четвереньки». Автори словника дещо дуже змінюють, наприклад, усі односкладові слова з циркумфлексною інтонацією замінюють словами з акутовою інтонацією: tuõs, šiuõs, kuriuõs, jie, tie тощо в усьому тексті, але звідки взялися įjėję, ijėjė, įjėję, juõsios (але також juõsius) (див. с. 569). Нібито дуже узагальнено подано однакове злиття слів. У побутовому мовленні таке часто трапляється: голосні, дифтонги — ai ir a, e голосні, але -ai, -’ai ir -u, -o не зливаються: atèiv’ėi õ-k’iec’ei Žvr, acärg’ei užriek Bajoraičiai та ін. «Словник занавицької говірки» важливий за багатьма ознаками — обсягом, чудовими реченнями розмовної мови. Багато людей працювали щиро й самовіддано. Праця укладачів словника важка, вимагає великої ретельності, пильності й послідовності. Не було постійного колективу укладачів словника, він увесь час змінювався, змінювалися й керівники, тому є коливання. Через це не було опрацьовано літературу з цього питання, навіть гіпернормалізми Антанаса Татаре, пов’язані з появою дієслівних суфіксів -yti і -inti (досліджено проф. Зігмасом Зінкявічюсом5), а у вступі до словника це питання по суті не розглянуто. Vytautas Vitkauskas Отримано 2004 04 21 Інститут литовської мови вул. П. Вілейшіо, Вільнюс 10308, Литва INETA SAVICKIENĖ ЗАСВОЄННЯ МОРФОЛОГІЇ ЛИТОВСЬКОГО ІМЕННИКА Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 2003, 152 p., ISBN 3-7001-3138-0 (Публікації Комісії з лінгвістики та комунікаційних досліджень, 28) Рецензована монографія6 є найпершою спробою описати формування іменникових граматичних категорій у мовленні литовської дитини. Тому вона заслуговує на особливу увагу й дещо докладніший огляд, адже кожне подальше дослідження засвоєння іменників має спиратися на піонерську працю Інети Савічкене з Університету ВДУ в Каунасі. Збирання й опрацювання даних про засвоєння литовської мови розпочала 1992 року проф. Магдалена Смочинська (Ягеллонський університет, Краків), і знадобилося понад десять років, щоб отримати вичерпний опис засвоєння морфології однією литовською дитиною7. Іншою дослідницею, чий внесок значною мірою сприяв цьому дослідженню, був проф. Вольфганг У. 5 Zinkevičius, Z., Lietuvių kalbos istorija IV, Vilnius, 1990, 202–203 (apie matindamas ‘matydamas’, suwalginsiu ir kt.). 6 Монографію написано на основі докторської дисертації: Ineta Savickienė, Lietuvių vaiko daiktavardžio morfologija, Kaunas, VDU, 1999. 7 Засвоєння дієслів розглядалося на основі того самого корпусу даних автором цієї рецензії (Paweł Wójcik, The Acquisition of Lithuanian Verb Morphology: A Case Study, Kraków: Universitas (Baltica Varsoviensia, 2).