Intranzityvinio subjekto žymėjimas vardininku ir / arba kilmininku

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LII (2005), 67 – 82 Позначення суб’єкта неперехідного дієслова називним і / або родовим відмінком* LORETA SEMĖNIENĖ Інститут литовської мови, Вільнюс У цій статті розглянуто чинники, що визначають уживання називного та родового відмінків як показників суб’єкта неперехідного дієслова в литовській мові. Сформульовано такі попередні висновки: суб’єкти, прототипові за категорійними властивостями, позначаються називним відмінком, хоча це правило можуть переважати інші чинники, пов’язані з числом, референційністю тощо. Менш прототипові суб’єкти можуть позначатися називним або родовим відмінком; одушевленість не є найвагомішим чинником, що визначає вибір. Важливими чинниками є означеність і порядок слів. Означені суб’єкти в реченнях із немаркованим порядком слів виразно тяжіють до називного відмінка. У менш типових конфігураціях, як-от VSdef або SindefV, називний і родовий відмінки часто вживаються відповідно як показники означеності й неозначеності. 0. ВСТУПНІ ЗАУВАГИ 0.1. Суб’єкт у заперечних неперехідних реченнях литовської мови1 виражається трьома способами: i) у заперечних неперехідних реченнях, як і в стверджувальних неперехідних реченнях, уживається називний відмінок суб’єкта неперехідного дієслова (далі також — суб’єкта), наприклад: (1) Jonas miega. (2) Jonas nemiega. * Статтю почали готувати до друку 2003 року під час стажування в Німеччині (університет Карла фон Оссієцького, Ольденбург). Авторка щиро дякує керівникові стажування проф. габіліт. д-ру Герду Хентшелю за всебічну допомогу й поради, а також фонду DAAD (Німеччина), який фінансував стажування. Проф. габіліт. д-ру Акселю Хольвоету дякую за зауваження, висловлені під час граматичних семінарів. За уважне читання статті, цінні зауваження та виправлення щиро вдячна д-ру Роланду Мікульскісу й рецензентам статті. 1 У дослідженнях граматики литовської мови вживаються поняття підмета як синтаксичної категорії та суб’єкта як семантичної категорії (Balkevičius 1963: 74tt; Paulauskienė 1994: 107tt, 115). В одних граматичних працях називний відмінок суб’єкта й родовий відмінок суб’єкта у стверджувальних і заперечних неперехідних реченнях вважаються підметами (Ambrazas, ed., 1997: 476; Balkevičius 1963: 77); в інших родовий відмінок суб’єкта в заперечних неперехідних реченнях синтаксично тлумачиться як додаток, тоді як називний відмінок суб’єкта у стверджувальних неперехідних реченнях вважається підметом (пор. Ulvydas, red., 1976: 291; Ambrazas, red., 1994: 606, 625; Labutis 1998: 220; Sirt autas, Grenda 1988: 25, 107; Paulauskienė 1983: 190tt). Підмет традиційно визначають на основі формального критерію — відмінка — та типу синтаксичного зв’язку: ним зазвичай вважають іменник або займенник у називному відмінку, пов’язаний із присудком взаємним узгоджувальним зв’язком (у широкому розумінні) (Ambrazas, red., 1994: 487; пор. Jablonskis 1957: 453tt; Ulvydas, red., 1976: 279tt; Sirtautas, Grenda 1988: 54, 57, 86; Ambrazas, ed., 1997: 475tt; Labutis 1998: 211tt). У статті поняття суб’єкта неперехідного дієслова (суб’єкта) розуміється з типологічного погляду; такий суб’єкт позначає єдиний аргумент одномісних предикатів, який із синтаксичного погляду може виражатися не лише називним, а й іншими відмінками (родовим, давальним, знахідним тощо) (докладніше див. Holvoet 1991: 50t, 80). 68 | LORETA SEMĖNIENĖ ii) у стверджувальних інтранзитивних реченнях називний відмінок суб’єкта замінюється родовим відмінком суб’єкта2, наприклад: (3) Jonas є вдома. (4) Jono немає вдома3. iii) у заперечних інтранзитивних реченнях, на відміну від стверджувальних, у принципі можуть уживатися як називний, так і родовий відмінок суб’єкта, пор.: (5a) Спочатку, коли я попрощався із «Жальгірісом», було важко. Ще граючи, я плекав надію: закінчу — візьмуся до тренерської роботи. Але тоді в Каунасі не знайшлося людини, яка могла б запропонувати мені таку посаду. Якщо не запрошують — невже самому починати проситися? KT (5b) Після того як колегу-шяуляйця призначили замість лікарки Регіни Валаткене, не один медик дивувався: чому Р. Валаткене більше не може бути головним лікарем, невже в Каунасі не знайшлося людини, яка могла б її замінити? Сьогодні головний лікар округу К. Станкарас каже, що шкодує, що усунув Р. Валаткене з посади. KT (6a) Художника поховано на цвинтарі Расу, але могила не збереглася, хоча відоме місце, де ховали науковців, видатних художників і громадських діячів. KT (6b) Поет і просвітитель помер 1897 року у Варшаві, де тоді лікувався. Його могила не збереглася. У радянський період ім’я С. Гімжаускаса замовчували, жодного його вірша не друкували. KT (7a) Французам, полякам і німцям не загрожувало зникнення; більше того — вони поглинали інші народи й зростали їхнім коштом. І в них не виникало питання: хто ми є? Це було само собою зрозуміло. KT (7b) Читаючи листи Юргіса Янкауса, жодного разу не виникало питання: скільки тут людини повсякдення, а скільки письменника, тобто людини, якій талант допомагає дивитися на все […] згори. KT 0.2. Як зазначається в літературі, в останніх випадках уживання одного з відмінків залежить від семантичного типу інтранзитивного речення. Леонард Баббі (1980a; 1980b: 225t), зважаючи на те, яким відмінком позначено підмет у заперечних інтранзитивних реченнях, розрізняє заперечні констатувальні речення (англ. negated declarative sentences) із підметом у називному відмінку та заперечні екзистенційні речення (англ. negated existential sentences) із підметом у родовому відмінку. Підмет, позначений родовим відмінком у заперечних екзистенційних реченнях, нібито є неозначеним, і такі речення зазвичай є рематичними, хоча іноді можлива факультативна тема, позначена вказівкою на місце. У заперечних констатувальних реченнях тема речення виражається називним відмінком означеного підмета, а предикат із обов’язковою вказівкою на місце позначає 2 Про випадки, коли називний відмінок стверджувального речення замінюється родовим відмінком заперечного речення (родовим заперечення), див.: Ambrazas, ред. (1994: 584), Šukys (1998: 107tt); пор. Ambrazas, ed. (1997: 668t). 3 Plg. Jono Šukio (1998: 68) teiginį: „Dėl vokiečių kalbos įtakos arčiau buvusios Prūsijos sienos ir žemaičių paribiais klaidingai pasakoma ir Ji nėr namie (= Jos nėr(a) namie), […] taigi nepaisoma, jog neiginys linksnį čia turi keisti“. Akademinėje lietuvių kalbos gramatikoje (Ambrazas, ed., 1997: 666tt, plg. Ambrazas, red., 1994: 625) teigiama, kad intranzityviniai sakiniai, kuriuose neigiama ko nors egzistencija (visų pirma sakiniai su būti), dažniau reikalauja kilmininko, o ne vardininko. INTRANZITYVINIO SUBJEKTO ŽYMĖJIMAS 69 рему речення. До заперечних констатувальних речень належать також випадки, коли референційно означений підмет позначено родовим відмінком заперечення (пор. речення (4)). Vladimiro Borschevo ir Barbaros Partee (2002a: 5tt, 2002b: 8tt; 2002c: 8tt) nuomone, egzistenciniai sakiniai visada susiję su eksplicitiniu ar implicitiniu, t. y. paaiškėjančiu iš platesnio konteksto, vietos nurodymu, žyminčiu sakinyje temą. Kitaip tariant, semantiniu požiūriu egzistencija visada susijusi su buvimu tam tikroje vietoje (angl. being in a location). Skirtingai nei Babby, autoriai laikosi nuomonės, kad skirtumas tarp neigiamų lokatyvinių sakinių (pagal Babby, konstatuojamųjų sakinių), kuriuose subjektas paprastai žymimas vardininku, ir neigiamų egzistencinių sakinių, kurių subjektas tipiškai reiškiamas kilmininku, greičiau susijęs ne su temos vs. temos skirtumais, bet su sakinio perspektyva, t. y. intranzityvinių sakinių skirtumai remiasi egzistencinėje / lokatyvinėje situacijoje (angl. existence / location situation) pasirenkamu perspektyvos centru (angl. Perspectival Center) (Babby terminais kalbant, tema). Egzistencinių sakinių perspektyvos centras yra vieta, o lokatyvinių sakinių – daiktas. Esama sakinių, interpretuotinų kaip tarpiniai lokatyvinių ir egzistencinių sakinių atvejai. Tokiais galima laikyti lokatyvinius sakinius su subjekto kilmininku (dar žr. Holvoet 2005: 3t)⁴. 0.3. Не вдаючись до докладного розгляду історії питання та поглядів різних дослідників⁵, з одного боку, можна було б стверджувати, що вибір двох різних відмінків для позначення підмета в маркованих заперечних інтранзитивних реченнях типу (5a) – (7b) свідчить про певне (семантичне, синтаксичне тощо) протиставлення речень. Інакше кажучи, таке твердження ґрунтувалося б на припущенні, що позначення різним відмінком синтаксичної функції (підмета), яка належить до ядра речення⁶, не є випадковим, а має певне обґрунтування. З іншого боку, можна було б припустити, що відмінності між реченнями, підмети яких позначено двома різними відмінками, принципово неістотні, а паралельне вживання двох відмінків є загалом синонімічним і рівноправним, тобто називний і родовий відмінки інтранзитивного підмета вживаються як морфосинтаксичні варіанти⁷. Виходячи з припущення, що за певних семанти- 4 Elena Padučeva (1997: 103) neigiamus intranzityvinius sakinius su neiginio kilmininku skiria į du – egzistencinių ir percepcinių – sakinių tipus. Egzistenciniais sakiniais teigiama, kad „X (daiktas) neegzistuoja tam tikroje vietoje ar apskritai pasaulyje“; percepciniais sakiniais teigiama, kad „X nėra stebėtojo percepcijos lauke (rus. перспективное пространство Субъекта сознания)“. Percepcinių sakinių X (subjektas) gali būti žymimas ne tik kilmininku, bet ir vardininku; egzistencinių sakinių X (subjektas) paprastai (bet ne visada) žymimas kilmininku (t. p.: 106tt). Aldonos Paulauskienės (2001: 159) manymu, „yra tokių atvejų, kai neiginys leidžia vardininką ir kilmininką vartoti sinonimiškai. Taip esti, kai loginis subjektas nesutampa su gramatiniu veiksniu ir reiškiamas naudininku: Ar neliko ir man koks kąsnelis (kokio kąsnelio)?“⁴ 5 Огляд праць, присвячених різному тлумаченню знахідного / родового та називного / родового відмінків у заперечних перехідних і заперечних інтранзитивних реченнях, див. у Hentschel (1992a). Див. також бібліографію, укладену Greville G. Corbett (1986), про вживання знахідного / родового відмінків у заперечних перехідних реченнях російської мови. 6 Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (Ambrazas, red., 1994: 587t) sakinio branduolys apibrėžiamas kaip kiekvienam sakiniui gramatiškai būtinos žodžių formos, t. y. tarinys (predikatas) su gramatiškai būtinomis sakinio dalimis. 7 Використовується поняття морфосинтаксичних варіантів Герда Хентшеля. Морфосинтаксичні варіанти — це кілька (щонайменше дві) різних морфосинтаксичних форм того самого семантичного аргументу, що вживаються в одній фіксованій структурній позиції, пов’язаній з тією самою перспективою ситуації, і можуть замінювати одна одну без зміни значення (докладніше див. Hentschel 1992a; 2001; пор. Valiulytė 1992: 50; Švambarytė 1992: 7t). За Babby (1980a: 66tt), навіть у тих випадках, коли можливі обидва 70 | LORETA SEMĖNIENĖ них та / або формальних умов речення один чи інший відмінок інтранзитивного підмета є більш імовірним, але не обов’язковим, слід з’ясувати, що може впливати на частіший вибір одного з відмінків у конкретному випадку. Далі в статті не розглядаються речення типу (1) – (4), натомість з огляду на дослідження інших мов і висновки окремих дослідників докладніше йдеться про кореляцію семантичних (живий / неживий, означений / неозначений) і синтаксичного (порядок слів) критеріїв із відмінком підмета в реченнях типу (5a) – (7b). 1. КОРЕЛЯЦІЯ ОДУШЕВЛЕНОСТІ Й ВИЗНАЧЕНОСТІ З ВІДМІНКОМ ІНТРАНЗИТИВНОГО СУБ’ЄКТА 1.0. У багатьох дослідженнях, обговорюючи вплив заперечення на вживання відмінка (об’єкта чи суб’єкта), часто шукають зв’язки між одушевленістю (або індивідуальністю) і визначеністю, а також між неживістю (абстрактністю) і невизначеністю8. 1.1. Часто ієрархію одушевленості розрізняють за узагальненою ознакою одушевленості одушевлене vs. неживе. Розглядаючи способи вираження інтранзитивного суб’єкта в литовській мові, видається доцільним обговорити вплив ієрархії одушевленості на відмінок суб’єкта заперечного речення з огляду на три різні ієрархії (особи, типу іменника (або слова, вживаного як іменник), ознаки одушевленості) (докладніше див. Croft 1990: 111тт, 127тт; пор. Comrie 1989: 128, 185тт): ЗАЙМЕННИКИ 1-Ї, 2-Ї ОСОБИ > ЗАЙМЕННИК 3-Ї ОСОБИ > ВЛАСНЕ ІМ’Я > ЗАГАЛЬНИЙ ІМЕННИК НА ПОЗНАЧЕННЯ ОДУШЕВЛЕНОЇ (ОСОБИ > ТВАРИНИ) ІСТОТИ > ЗАГАЛЬНИЙ ІМЕННИК НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕЖИВОГО (КОНКРЕТНОГО > АБСТРАКТНОГО) ПРЕДМЕТА. З огляду на ієрархію одушевленості або індивідуальності9 стверджують, що називним (або знахідним у заперечних транзитивних реченнях) мають тенденцію виражати референт, позначений іменником (або словом, уживаним як іменник), який є якомога одушевленішим або індивідуальнішим (пор. Babby 1980a: 11т; Timberlake 1986: 339; Behnke 2005: 88тт). 1.1.1. Справді, очевидно, що коли суб’єктами заперечних інтранзитивних речень є особові займенники, які посідають найвище місце в ієрархії одушевленості, то незалежно від того, чи позначають вони живих (осіб, тварин), чи неживі (конкретні, абстрактні) предмети, їх зазвичай оформлюють називним відмінком, наприклад: (8) Хотів би навчитися в тебе цієї гри — зателефонуй. Номер телефону є в Арунаса. «Вайда А. з „Exemplum“, цей лист адресовано тобі. Я вже не існую у твоєму житті, однак ти — мов еліксир для моєї душі, що грузне в повсякденній рутині». KT вживання відмінків при запереченні, існують певні (іноді тонкі) функціональні відмінності між реченнями, тому із синтаксичного погляду нібито не можна говорити про «вільні варіанти» відмінків (англ. free variation) (пор. також Haiman 1985: 19, 71). 8 Про вплив ієрархій одушевленості та / або визначеності на відмінок суб’єкта в заперечних інтранзитивних реченнях російської мови див. Babby (1980a); Hentschel (1992a); Behnke (2005); про вплив згаданих ієрархій на відмінок об’єкта в заперечних транзитивних реченнях докладніше див. Hentschel (1992a); Ueda (1992); Mustajoki, Heino (1991); Schaller (1978); Švambarytė (1992); Timberlake (1986); пор. Holvoet (1991: 99тт). Пор. критику праць Mustajoki, Heino (1991) та Ueda (1992) у: Hentschel (1996, 1998). 9 Ієрархію одушевленості (у вузькому значенні), визначеності, числа, конкретності та інших ознак індивідуальності (англ. individuation розрізняє Алан Тімберлейк (1986). INTRANZITYVINIO SUBJEKTO ŽYMĖJIMAS 71 (9) У селі Петронішкес неподалік від городища було знайдено скарб монет. Він не зберігся. KT (10) Співак Дейвіс фігурує одразу в трьох номінаціях: найкращий виконавець, альбом і пісня. «Така увага справді дуже приємна. Думаю, вона виникла не безпідставно, адже досить довго працювали, щоб я опинився там, де перебуваю зараз». KT Особовий займенник третьої особи в позиції суб’єкта виражається не лише називним, а й родовим відмінком у тих випадках, коли має марковану форму множини. Тому можна було б припустити, що в останньому випадку вживання родового відмінка зумовлює радше не ознака істоти, а саме маркована форма множини; пор. речення (11)–(13) (пор. Padučeva 1997: 112)¹⁰. Таке твердження можна обґрунтувати тим, що власна назва, яка посідає нижче місце в ієрархії істотності, зазвичай виражається прототиповою формою суб’єкта — називним відмінком (пор. Timberlake 1986: 339; Babby 1980a: 11t) (див. також далі), пор. речення (14)–(15). (11) Т. Костюшко зображений у профіль, а біля його ніг — коси, що заміняли повстанцям зброю. А. Вівульський створив іще багато робіт, але вони не збереглися. KT (12) Про проституцію в Литві на початку XIX століття важко сказати щось конкретніше. Насамперед бракує фактів. Це пояснюється не лише тим, що вони не збереглися, а й тим, що тоді поліцейський контроль був слабким: не складали списків ані повій, ані борделів, як це робили в другій половині століття. KT (13) Обидва ці так звані прийменники є кальками із сусідніх слов’янських мов (vardan — давніше, ženklan — новіше). У діалектах вони не трапляються, особливо ženklan. Варіант із вживанням vardan як прийменника або післяйменника (KKP визнає лише прийменникове вживання) схильні толерувати. KT (14) У Раймонда є дружина, діти, мати. Ми повинні знати, де він буває. […] Раймонд не з’явився і вранці. Матері спало на думку перевірити, чи всі гелікоптери на своїх місцях. Проте вона поїхала не до місця їхнього розташування, а до ремонтного підприємства. KT (15) [Зоряний замок] також повідомив їй жахливу новину про Чорний місяць. Побачивши переляк Дуні, зоряний замок пояснив, що Чорного місяця в повсякденній реальності не існує, але він усе одно невблаганно впливає на людську долю. Дуня подумала про свою Чорну діру, якої також не існувало в реальності. KT У тих випадках, коли інтранзитивний суб’єкт виражається загальними іменниками, паралельно вживаються і називний, і родовий відмінки (пор. речення (5a)–(7b)). Як бачимо, у заперечному інтранзитивному реченні істотні загальні іменники навіть частіше позначаються непрототиповим відмінком суб’єкта (родовим), ніж менш прототипові суб’єкти — неістотні загальні іменники (див. таблицю 1; див. також далі). 10 Płg. Šukys (1998: 70; dar žr. t. p.: 100t) teigia tam tikra prasme priešingai: „neapibrėžto kiekio kilmininkas vartotinas, kai pirmą kartą pristatoma nežinomo ar nebūtino žinoti skaičiaus daiktų, reiškinių bei asmenų grupė, kartais – ir tam tikros visumos neapibrėžta dalis. […] Kai neapibrėžta grupė skaitytojui ar klausytojui jau buvo pristatyta, toliau apie ją kalbama kaip apie apibrėžtąja vartojamas vardininkas“. Toliau (Šukys 1998: 101) teigiama, kad „dalies (kiekio) kilmininkas dažniausiai reiškiamas daugiskaitos formą turinčiu konkrečiuoju daiktavardžiu. Paprastai toks kilmininkas vartojamas tik tada, kai nežinomo ar nebūtino žinoti kiekio vienarūšių daiktų grupė minima pirmą kartą. Toliau apie tą grupę jau kalbame kaip apie žinomą ir vartojame vardininką. […] Renkantis dalies kilmininką, daugiausia lemia veiksmažodžio reikšmė, nemaža – ir daiktavardžio skaičius, jo reikšmė; be to, svarbu kontekstas“. 72 | Loreta Semėnienė ТАБЛИЦЯ 1. КОРЕЛЯЦІЯ ВІДМІНКІВ ІНТРАНЗИТИВНОГО СУБ’ЄКТА, ВИРАЖЕНОГО ІСТОТАМИ ТА ЗАГАЛЬНИМИ ІМЕННИКАМИ11 ІСТОТА (особа, тварина) НЕІСТОТА (конкретний, абстрактний) NOM 56 (44%) NOM 224 (64%) GEN 71 (56%) GEN 125 (36%) Зі сказаного видно, що імена, які посідають найвище місце в ієрархії істотності (особові займенники, власні імена), зазвичай маркуються називним відмінком інтранзитивного суб’єкта; імена, що розташовані нижче й найнижче в ієрархії, можуть маркуватися як називним, так і родовим відмінком. В останньому випадку називний і родовий відмінки інтранзитивного суб’єкта вживаються як морфосинтаксичні варіанти. Pripažįstant Gerdo Hentschelio (1996: 276tt) kritiką, esą neiginio linksnio aiškinimas, remiantis gyvumo hierarchija, esąs tik faktų aprašymas ir būtina ieškoti kitų vieno iš neiginio linksnių pasirinkimo priežasčių, toliau aptariama apibrėžtumo ir intranzityvinio subjekto linksnio koreliacija. 1.2. Визначеність, за Babby (1980a: 12; пор. Hentschel 1992a; Gladrov 1992; 240 і далі; Plungian 2003: 286 і далі), повідомляє нам, як мовець оцінює знання слухача12. Визначена іменна група (іменник або слово, вжите як іменник) розуміється як така, що вже згадувалася в дискурсі. Референт, позначений такою іменною групою, зазвичай відомий слухачеві; слухач може ідентифікувати референт і вирізнити його серед інших референтів того самого класу. Така іменна група передає вже наявну, тобто стару, інформацію. Визначеність іменної групи може з’ясовуватися не лише з мовного контексту, а й із ситуації або спільного для співрозмовників фонду знань (англ. general knowledge). В останніх випадках, попри те, що іменна група не згадується в попередньому мовному контексті, вона імпліцитно «активна», тобто виводиться із ситуаційного контексту13. Референт, позначений невизначеною іменною групою, зазвичай неідентифікований щодо контексту: така іменна група передає нову інформацію; позначений нею референт ще невідомий слухачеві. 11 Таблиці укладено на основі даних корпусу сучасної литовської мови Центру комп’ютерної лінгвістики Університету Вітаутаса Великого в Каунасі (доступ онлайн: http://donelaitis.vdu.lt). 12 Детальніше про визначеність див. Lyons (1999a; 1999b); Givón (1978a). Christopher Lyons (1999a: 253 і далі) визначеність пояснює як граматичну категорію; визначеність є граматикалізацією ідентифікованості (англ. grammaticalization of identifiability). Talmy Givón (1984: 399 і далі, 427 і далі) розрізняє протиставлення визначений vs. невизначений з огляду на здатність слухача встановити референтну визначеність іменної групи (англ. specify) та референтну тотожність (англ. referential identity). Про маркування визначений vs. невизначений у литовській мові написано небагато (див. Ambrazas, ed., 1997: 142 і далі; Ambrazas, red., 1994: 174 і далі; Grenda 1979; Valeckienė 1986; 1998: 261 і далі; Rosinas 1980; Kalėdaitė 2002: 169 і далі; пор. Lyons 1999a: 83). 13 Larsas Behnke (2005: 78t), remdamasis Givóno aktualumo (angl. topicality) sąvoka, skiria tris jo laipsnius: nauja informacija (vardažodis pirmą kartą minimas diskurse); implicitinė informacija (daiktavardis nėra minimas ankstesniame kontekste, bet yra implicitiškai numanomas (via asociacijas) iš situacijos), sena informacija (ankstesniame diskurse minėtas vardažodis). Daroma išvada, kad nė vienas iš aktualumo laipsnių neturi lemiamos įtakos intranzityvinio subjekto linksnio vartojimui. INTRANZITYVINIO SUBJEKTO ŽYMĖJIMAS 73 Ієрархія визначеності (ВИЗНАЧЕНИЙ > НЕВИЗНАЧЕНИЙ14) пов’язана з ієрархією одушевленості: що одушевленіший (індивідуальніший) предмет, то визначенішим є іменник (іменник або слово, вжите як іменник), що його позначає. І навпаки, що визначеніший іменник, який позначає предмет, то меншою є ймовірність уживання родового відмінка при запереченні (Timberlake 1986: 339, 342; пор. Babby 1980a: 60т, 67т; Paulauskienė 2001: 160, 162)15. 1.2.1. Особові займенники 1-ї та 2-ї особи, що перебувають у позиції суб’єкта інтранзитивного речення, є інгерентно визначеними; як зазначалося (див. 1.1.1.), зазвичай вони позначаються називним відмінком (пор. речення (8))16. На відмінкове маркування особових займенників 3-ї особи, які також є визначеними, може впливати число: особові займенники 3-ї особи однини позначаються називним відмінком (пор. речення (9)–(10)), а особові займенники 3-ї особи множини позначаються як називним, так і родовим відмінком (пор. речення (12)–(15)) (пор. Timberlake 1986: 342). Подібно до особових займенників уживаються й субстантивовані вказівні займенники tas, šis ir pan. або відносні займенники kuris, kuri, які стоять у позиції суб’єкта підрядного речення і також є визначеними: інтранзитивний суб’єкт нерідко виражається називним відмінком (пор. Hentschel 1992a), наприклад: (16) Едвардас чекав на Ігнаса в кабінеті, але коли цей не з’явився, сам пішов до кімнати сина. Ігнас уже збирався спати. – Чому не зайшов? – запитав батько. – А навіщо? – байдуже запитав син. – Я втомився. KT (17) Апостол ще до відомого нам Першого послання, згаданого раніше, написав цій громаді листа, який до наших часів не зберігся. Друге послання до коринтян було написане в Македонії восени 57 року. KT На родовий відмінок частіше можна очікувати в тих випадках, коли субстантивовані вказівні займенники або відносні займенники, що стоять у позиції суб’єкта підрядного речення, позначають нереферентний предмет (пор. речення (13)), пор.: (18) К. Регеліс передбачив це ще в грудні 1922 р., опублікувавши в іноземній пресі оголошення про потребу у фахівцеві на посаду садівника, оскільки в Литві такого не знайшлося. Тим часом виконувачем обов’язків старшого садівника призначили К. Грибаускаса, а з 1924 р. — П. Мартинайтіса, який до того працював управителем маєтку у Фреді. KT (19) Москва запропонувала нагородити ювілейним знаком і працівників мистецтва, якщо у своїх творах вони зображували діяльність радянської міліції. Таких у Литві не знайшлося. KT 14 Apie apibrėžtumo hierarchiją (apibrėžtas vs. neapibrėžtas) plačiau žr. Croft (1990: 115tt). 15 Babby (1980a: 12tt; plg. Hentschel 1992a; Padučeva 1997; Behnke 2005) manymu, neiginio kilmininkas intranzityviniuose sakiniuose yra neapibrėžtumo rodiklis. 16 На окрему увагу заслуговують такі заперечні інтранзитивні (локативні) речення, як: невже ти вчора не був удома; невже тебе вчора не було вдома, у яких особовий займенник (або інший референтно визначений іменник) може позначатися називним або родовим відмінком. Залишається питання, чи завжди називний і родовий відмінки позначають семантичні відмінності. Якщо так, то які саме; якщо ні — коли обидва відмінки можуть уживатися як морфосинтаксичні варіанти. Докладніше про семантичні відмінності референтного визначеного суб’єкта, позначеного називним або родовим відмінком, див. Padučeva (1992: 56тт); Borschev, Partee (2002b: 25т, 32тт; 2002c: 10т); Holvoet (2005: 3т). 74 | LORETA SEMĖNIENĖ (20) На думку Скіннера, не можна розрізняти моральні й аморальні суспільні устрої, лише ті, що збереглися, і ті, що не збереглися. Збереження є найвищою суспільною цінністю. KT (21) На вазовому живописі зафіксовано багато предметів побуту, які через недовговічність не збереглися. Це й високі пласкі тарелі, на яких, як на ліжках, напівлежачи влаштовували бенкети греки. KT Референти, позначені власними іменами, зазвичай є визначеними; для позначення INTRANZITYVINIO SUBJEKTO найчастіше вживається NOM (пор. речення (14)–(15)) (пор. Gladrov 1992: 255). У певних випадках можливий також GEN заперечення, пор.: (22) Історики стверджують, що матеріальна культура прусів була навіть вищою, ніж у литовців. Але вони не мали своєї держави, були лише скупченням племен. Не з’явилося серед них Міндаугаса. Можна лише поміркувати, що сталося б, якби, скажімо, Геркус Мантас з’явився на історичній арені не 1260 року. KT Тут, на відміну від попередніх речень (14)–(15), власним іменем позначено неіндивідуальний предмет; у реченні йдеться не про конкретну (ідентифіковану, індивідуальну) особу на ім’я Міндаугас, а про те, що серед прусів не з’явилося людини такого типу, як литовський король Міндаугас. З подібних причин, тобто через позначення неіндивідуалізованого, нереферентного предмета, власне ім’я може позначатися GEN заперечення і в тому разі, коли воно вживається разом із вказівним займенником, пор.: (23) Якби вони подивилися його, то, можливо, змінили б свої рішення. «Мабуть, зовсім ти не маєш серця, якщо поводишся із собою, мов кат», — писав В. Ш. у сонеті. На жаль, не з’явилося такого Гамлета, сміливого, примхливого пророка-філософа. Для католика питання «бути чи не бути» вже вирішене. Бути! KT За визначеністю найбільшу протилежність особовим займенникам і власним іменам становлять загальні іменники, що позначають абстрактні предмети й часто є невизначеними. У цьому останньому випадку можна було б очікувати частого вживання GEN заперечення (пор. Gladrov 1992: 255). Але, як видно з речень (24)–(25), вживаються і NOM, і GEN заперечення (пор. також речення (7a)–(7b)): прототипний відмінок суб’єкта — NOM — вживається навіть частіше, ніж GEN¹⁷. Пор.: (24) Здавалося б, нічого особливого — у бізнесі щодня зривається безліч переговорів і припиняються сотні угод. Однак цього разу в Литві ледь не здійнялася паніка. Передусім тому, що все, пов’язане з «Mažeikių nafta», викликає майже такі самі пристрасті, як і наближення Різдва. KT (25) Уже наступного тижня планують оголосити обов’язкову офіційну пропозицію про викуп акцій, що залишилися, пивоварні Kauno alus. Хоча на ринку не здійнялося паніки, брокери цінних паперів активно обмірковують, скільки за акцію заплатить естонський холдинг. KT 17Загальні іменники, що позначають абстрактні предмети, мають позначку NOM у 97 (61%) реченнях, а GEN — у 62 (39%) реченнях. INTRANZITYVINIO SUBJEKTO ŽYMĖJIMAS 75 У заперечних інтранзитивних реченнях називний і заперечний родовий уживаються паралельно й у тих випадках, коли загальні іменники, що позначають абстрактні предмети, є визначеними з огляду на контекст, пор.: (26) Чи ніколи капітанові Генріху Жаландаускасу не спадало на думку все тут кинути й залишитися там, де цінують людську працю? Ні, каже він, така думка не виникала. Капітан запевняє, що не розуміє, чому люди залишають Литву. KT (27) Та ж вона страшенно розсердиться, почне сваритися, називати мене егоїстом. Треба чекати нагоди, щоб вона не бачила, не чула. А така нагода все ніяк не трапляється. KT (28) Але на землях, населених литовцями, ще залишилися пережитки язичництва. Тож перед самими литовцями постало питання, ким же вони є. Такого питання не виникало, наприклад, у поляків, бо у власній державі вони тоді становили більшість, а до Реформації майже всі жителі Польщі були поляками. KT Із заперечним родовим можна було б очікувати вживання абстрактних іменників, що позначають предмети, із заперечним неозначеним займенником niekas (пор. Hentschel 1992a). Але, як видно з речень (29)–(30), уживається не лише родовий інтранзитивного суб’єкта, а й називний, пор.: (29) Я знав, що ризикую. Однак страх, відповідальність — усе зникає, коли з’являється бажання красти. Ніщо не існує. KT (30) Творчості треба віддати більшу частину себе, своїх почуттів і переживань. «Коли твориш, ніби опиняєшся у власному світі, а навколо тебе ніщо не існує», — запевняє А. Дельтува. KT Подібно до визначених і невизначених загальних іменників, що позначають абстрактні предмети (або неозначеного займенника niekas), виражаються визначені й невизначені загальні іменники, що позначають живі (осіб, тварин) і неживі (конкретні) предмети. Видно, що незалежно від визначеності та істотності вживаються і називний, і родовий (див. також речення (5a)–(6b)), пор.: (31) Прилад, призначений для демонстрації руху планет із супутниками навколо Сонця, тобто за системою М. Коперника. До наших днів цей цікавий прилад не зберігся. Пізніше для навчання придбали інший, який тепер можна побачити в Музеї науки при університетській бібліотеці. KT (32) Він намагається полемізувати з деякими твердженнями Цицерона, викладеними у праці «Про оратора». Уся ця праця Цезаря не збереглася, а з її фрагментів можна зробити висновок, що Цезар був переконаним прихильником аналогії в мові, який намагався встановити єдині форми латинської мови. KT (33) Будь-яке існування починається в Часі: поки предмет не існує, не може існувати й час його існування. KT (34) Я так хотів би завтра бути на Вашій виставі, що зважуюся на крайній захід — потурбувати Вас. Справжня біда, що в театрі для мене не знайшлося квитка… Пишу про всяк випадок і прошу пробачити мою суто дитячу настирливість. Духом відданий Вам Ю. Балтрушайтіс. P. S. Завтра надішлю людину по відповідь. KT Зі сказаного видно, що в маркованих заперечних інтранзитивних реченнях прототипове позначення суб’єкта називним властиве тим випадкам, коли суб- 76 | LORETA SEMĖNIENĖ суб’єкт виражається прототипово: означеними особовими займенниками (особливо 1-ї та 2-ї особи), власними іменами. Здається, є тенденція вживати генітив заперечення, коли об’єкт позначається власним ім’ям (див. речення (22)), вказівним займенником (див. речення (18)–(19)) або вказівним займенником із власним ім’ям (див. речення (23)), чи загальним іменником, і є неіндивідуальним, нереферентним18. Коли інтранзитивний суб’єкт менш прототиповий щодо категорійних властивостей (тобто його вираженню не властива інгерентна означеність), він може виражатися як типовим, так і нетиповим відмінком суб’єкта, тобто загальні іменники, що позначають живі або неживі предмети, синонімічно вживаються і в називному, і в генітиві заперечення19. Тоді з огляду на контекст обидва відмінки інтранзитивного суб’єкта можуть позначати і означений, і неозначений іменник. Видно, що називний відмінок тяжіє до позначення означеного (живого, неживого) загального іменника, а генітив — неозначеного (див. таблицю 2a) (пор. далі). Щоправда, там, де генітива можна було б очікувати найбільше, тобто з найменш типовими суб’єктами — загальними іменниками, що позначають абстрактні неозначені предмети, — тенденція до його вживання слабша (пор. таблицю 2b). Отже, можна припустити, що в литовській мові неозначений загальний іменник найімовірніше позначається не лише морфологічно (відмінком), а й іншими способами (пор. Gladrov 1992: 242тт.). ТАБЛИЦЯ 2A. КОРЕЛЯЦІЯ ОДУШЕВЛЕНОСТІ Й ОЗНАЧЕНОСТІ З ВІДМІНКОМ ІНТРАНЗИТИВНОГО СУБ’ЄКТА, ВИРАЖЕНОГО ЗАГАЛЬНИМ ІМЕННИКОМ Живий (особа, тварина) | Неживий (конкретний, абстрактний) | NOM | GEN | NOM | GEN | означений | 36 (71%) | 15 (29%) | означений | 130 (73%) | 47 (27%) | неозначений | 13 (22%) | 45 (78%) | неозначений | 57 (49%) | 59 (51%) 18 У цій статті не хотілося б робити конкретніших висновків із цього питання, з одного боку, через обмежений обсяг емпіричного матеріалу, а з іншого — тому, що вплив референтності на відмінок інтранзитивного суб’єкта варто докладніше дослідити й у тих випадках, коли суб’єкт виражений менш або найменш прототиповими засобами — загальними іменниками, що позначають живих (осіб і тварин) або неживі предмети. Однак це не є метою цієї статті. 19 Попри це, називний відмінок інтранзитивного суб’єкта не завжди замінюється генітивом і навпаки. Бувають випадки, коли вживання одного з відмінків зумовлює контекст, синтаксична дистрибуція тощо, наприклад: [Варшасу] було доручено таємне завдання передати погрози Скиргайли Вітаутасу: «ти стережися мене, а я тебе». Здається, що ніде більше не збереглося згадки про ім’я цього слуги, Варшаса. KT. Навряд чи можливо (принаймні стилістично) вжити п’ять генітивів поспіль, пор.: Здається, що ніде більше не збереглося згадки про ім’я цього слуги, Варшаса(?). INTRANZITYVINIO SUBJEKTO ŽYMĖJIMAS 77 ТАБЛИЦЯ 2B. КОРЕЛЯЦІЯ ОДУШЕВЛЕНОСТІ Й ОЗНАЧЕНОСТІ З ВІДМІНКОМ ІНТРАНЗИТИВНОГО СУБ’ЄКТА, ВИРАЖЕНОГО ЗАГАЛЬНИМ ІМЕННИКОМ ЖИВИЙ (особа, тварина) | NOM | GEN | НЕЖИВИЙ (конкретний) | NOM | GEN | НЕЖИВИЙ (абстрактний) | NOM | GEN | означений | 36 | 15 | 79 | 24 | 51 | 23 | (71%) | (29%) | (77%) | (23%) | (69%) | 31%) | неозначений | 13 | 45 | 11 | 20 | 46 | 39 | (22%) | (78%) | (35%) | (65%) | (54%) | (46%) 1.3. Те, що досі сказано про відмінок заперечення інтранзитивного суб’єкта, можна зобразити так: NOM > NOM / GEN ОСОБОВИЙ ЗАЙМЕННИК / ВЛАСНЕ ІМ’Я > ЗАГАЛЬНИЙ ІМЕННИК, ЩО ПОЗНАЧАЄ ЖИВИЙ / НЕЖИВИЙ ПРЕДМЕТ ОЗНАЧЕНИЙ > ОЗНАЧЕНИЙ / НЕОЗНАЧЕНИЙ 2. КОРЕЛЯЦІЯ ПОРЯДКУ СЛІВ І ВІДМІНКІВ ІНТРАНЗИТИВНОГО СУБ’ЄКТА 2.1. Немаркований порядок слів у литовських інтранзитивних реченнях — SV20. Прототиповий суб’єкт стоїть на початку речення й виражається називним відмінком особових займенників (особливо 1-ї та 2-ї особи) і власних імен (Hentschel 1993: 105; 1992b: 238)21. Зазвичай прототиповий суб’єкт виражає стару інформацію: дану, уже відому (визначену) інформацію схильні висловлювати перед новою, невідомою (невизначеною) інформацією. З огляду на ці твердження постає питання, чи в тих випадках, коли суб’єкт у заперечних інтранзитивних реченнях у принципі може виражатися морфосинтаксичними варіантами (називним або родовим відмінком), називний відмінок (яким, як уже згадувалося, схильні позначати визначені іменники) частіше стоїть на початку речення, тобто в прототиповій позиції суб’єкта22. Інакше кажучи, чи в тих випадках, коли інтранзитивний суб’єкт виражений називним відмінком, що позначає визначені загальні іменники, порядок слів у реченні є немаркованим — SV. 20 Пор. «У реченнях із актуальним членуванням, ядро яких утворюють S і V, переважним і нейтральним є порядок слів SV» (Ambrazas, red., 1994: 648). 21 Dar apie prototipiškus subjekto požymius žr.: Givón (1984: 145–168, 422; 1990: 960); Keenan (1976); plg. Comrie (1989: 107, 110–122, 128tt); Sasse (1982). 22 Про вплив порядку слів на об’єкт у заперечних транзитивних реченнях див.: Mustajoki, Heino (1991: 194tt); Hentschel (1992a; 1992b: 240tt); Švambarytė (1992: 11tt; 1998: 55tt); пор. Oginskienė (1979). 78 | LORETA SEMĖNIENĖ Наявні дані показують, що визначений живий або неживий загальний іменник, позначений називним відмінком, справді схильні ставити перед предикатом. З іншого боку, на початку речення не рідше стоїть і живий або неживий предмет, позначений родовим відмінком визначеного загального іменника (див. таблицю 3). ТАБЛИЦЯ 3. КОРЕЛЯЦІЯ ПОРЯДКУ СЛІВ І ВІДМІНКОВОГО ПОЗНАЧЕННЯ ВИЗНАЧЕНОГО СУБ’ЄКТА ІНТРАНЗИТИВНОГО РЕЧЕННЯ Визначений живий (особа, тварина) | Визначений неживий (конкретний, абстрактний) | SV | VS | SV | VS | NOM | 28 (78%) | 8 (22%) | NOM | 102 (78%) | 28 (22%) | GEN | 11 (73%) | 4 (27%) | GEN | 28 (60%) | 19 (40%) З огляду на те, що визначений загальний іменник, виражений називним або родовим відмінком, найчастіше стоїть перед предикатом, можна припустити, що невизначене іменне словосполучення частіше розташовується після предиката (VS). Як видно, живий або неживий предмет, позначений невизначеним загальним іменником, незалежно від того, чи виражений він називним або родовим відмінком суб’єкта інтранзитивного речення, схильні ставити після предиката, тобто для речення характерніший порядок слів VS (див. таблицю 4). ТАБЛИЦЯ 4. КОРЕЛЯЦІЯ ПОРЯДКУ СЛІВ І ВІДМІНКОВОГО ПОЗНАЧЕННЯ НЕВИЗНАЧЕНОГО СУБ’ЄКТА ІНТРАНЗИТИВНОГО РЕЧЕННЯ Невизначений живий (особа, тварина) | Невизначений неживий (конкретний, абстрактний) | SV | VS | SV | VS | NOM | 3 (23%) | 10 (77%) | NOM | 15 (26%) | 42 (74%) | GEN | 13 (29%) | 32 (71%) | GEN | 13 (22%) | 46 (78%) Taigi lietuvių kalbos duomenys patvirtina Babby (1980a: 115tt; 1980b: 227tt) mintį, esą neigiamuose intranzityviniuose sakiniuose su neiginio kilmininku žodžių tvarka atspindi apibrėžtos vs. neapibrėžtos informacijos žymėjimą: jei sakinio modelis yra SGenV, intranzityvinio subjekto kilmininku žymima apibrėžta informacija, jei sakinio modelis VSGen – tuomet intranzityvinio subjekto kilmininkas žymi neapibrėžtą informaciją. Tačiau duomenys rodo, kad neigiamuose intranzityviniuose sakiniuose su subjekto vardininku žodžių tvarka taip pat koreliuoja su apibrėžtos vs. neapibrėžtos informacijos žymėjimu: jei sakinio modelis yra SNomV, intranzityvinio subjekto vardininku dažniausiai pasakoma apibrėžta informacija, jei sakinio modelis VSNom – INTRANZITYVINIO SUBJEKTO ŽYMĖJIMAS 79 Неозначену інформацію зазвичай виражають називним відмінком інтранзитивного суб’єкта. Інакше кажучи, у заперечних інтранзитивних реченнях литовської мови означеність / неозначеність тісно пов’язана з порядком слів. Можна стверджувати, що з погляду інформаційної структури тексту порядок слів у заперечних інтранзитивних реченнях не є цілком вільним. Коли в реченні з погляду означеності / неозначеності вжито маркований порядок слів, відповідно частіше обирають називний або родовий відмінок (див. таблицю 5). Інакше кажучи, відповідно до принципу ізоморфізму простежується тенденція кодувати один зміст однією відмінковою формою, а інший — іншою. ТАБЛИЦЯ 5. КОРЕЛЯЦІЯ МІЖ ПОРЯДКОМ СЛІВ, ОЗНАЧЕНІСТЮ / НЕОЗНАЧЕНІСТЮ ТА ВІДМІНКОМ МАРКУВАННЯ ІНТРАНЗИТИВНОГО СУБ’ЄКТА Модель речення | NOM | GEN Sdef V | 130 (77%) | 39 (23%) Sindef V | 18 (41%) | 26 (59%) VSdef | 36 (61%) | 23 (39%) VSindef | 52 (40%) | 78 (60%) 3. ПІДСУМКОВІ ЗАУВАЖЕННЯ Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що в тих випадках, коли в заперечних інтранзитивних реченнях суб’єкт у принципі може виражатися морфосинтаксичними варіантами називного й родового відмінків, на вибір одного з відмінків можуть впливати кілька чи навіть десяток чинників: одні з них мають більший вплив на відмінок у конкретному випадку вживання, інші — менший. Коротко розглянуті тут семантичні й синтаксичні критерії дають підстави для таких попередніх висновків: (i) За категоріальними властивостями прототипові суб’єкти позначаються називним відмінком, крім випадків, коли вибір відмінка зумовлений іншими критеріями, наприклад числом, референційністю тощо. Менш прототипові за категоріальними властивостями інтранзитивні суб’єкти можуть виражатися морфосинтаксичними варіантами називного й родового відмінків, однак частіше вживання одного з відмінків радше зумовлене не одухотвореністю, а іншими ознаками. (ii) Частіше вживання одного з відмінків інтранзитивного суб’єкта частково корелює з означеністю та порядком слів у реченні. Є тенденція вживати називний відмінок інтранзитивного суб’єкта в реченнях, не маркованих щодо означеності й формально, і навпаки. У реченнях, де означений або неозначений загальний іменник стоїть у нетиповій для нього позиції (відповідно VSdef або Sindef V), є тенденція в першому випадку обирати називний, а в другому — родовий відмінок для діакритичного маркування означеності vs. неозначеності. 80 | LORETA SEMĖNIENĖ ŠALTINIAI KT – Kauno Vytauto Didžiojo universiteto Kompiuterinės lingvistikos centro dabartinės lietuvių kalbos tekstynas (prieiga internetu: http://donelaitis.vdu.lt). LITERATŪRA AMBRAZAS, V., red., 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. AMBRAZAS, V., ed., 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos. BABBY, L. H. 1980a: Existential sentences and Negation in Russian, Ann Arbor: Karoma. BABBY, L. H. 1980b: Word Order, Case and Negation in Russian Existential sentences. In: Chvany, C. V., Brecht, R. D., eds., Morphosyntax in Slavic, Columbus: Slavica Publishers. BALKEVIČIUS, J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. BEHNKE, L. 2005: A discourse-functional perspective on the nominative-genitive-variation in Russian negated existential sentences. Zeitschrift für Slawistik 50 (1), 75–94. BORSCHEV, V., PARTEE, B. H. 2002a: Existential sentences, BE, and the Genitive of Negation in Russian. www-unix.oit.umass.edu/~partee/docs/ancy4.pdf BORSCHEV, V., PARTEE, B. H. 2002b: The Russian Genitive of Negation in Existensial sentences: The Role of Theme-Rheme Structure Reconsidered. www-unix.oit.umass.edu/~partee/GenNegTravaux.PDF BORSCHEV, V., PARTEE, B. H. 2002c: Genitive of Negation and Scope of Negation in Russian Existential sentences. www-unix.oit.umass.edu/~partee/docs/Partee-BorschevFASL10.pdf BRECHT, R. D., LEVINE, J. S., eds., 1986: Case in Slavic, Columbus: Slavica Publishers. COMRIE, B. 1989: Language Universals and Linguistic Typology. Syntax and Morphology, 2nd ed., Oxford: Basil Blackwell. CORBETT, G. G. 1986: The Use of the Genitive or Accusative for Direct Object of Negated Verbs in Russian: A Bibliography. In: Brecht & Levine 1986, 361–371. CROFT, W. 1990: Typology and Universals, Cambridge etc.: University Press. GIVÓN, T. 1978a: Definiteness and Referentiality. In: Greenberg, J. H. e.a., eds., Universals of Human Language. Vol. 4: Syntax, Stanford: University Press, 291–330. GIVÓN, T. 1984, 1990: Syntax. A functional-typological introduction. Vols. 1–2, Amsterdam: John Benjamins. GLADROV, V. 1992: Определенность / неопределенность. In: Бондарко, А. В., ред., Теория функциональной грамматики. Субъектность. Объектность. Коммуникативная перспектива высказывания. Определенность / неопределенность, Санкт-Петербург: Наука, 232–266. GRENDA, Č. 1979: Apibrėžtumo / neapibrėžtumo požymių opozicija veiksmažodžių konstrukcijose su daiktavardžiu. Kalbotyra 30 (1), 32–38. HAIMAN, J. 1985: Natural Syntax: Iconicity and erosion, Cambridge etc.: University Press. HENTSCHEL, G. 1991: Drei Strategien zur Verdeutlichung der Subjektrolle in russischen Sätzen: Zu Variation und Wandel im Russischen und zur typologischen Differenzierung slavischer Sprachen. In: Klein, E., Duteil, E. P., Wagner, K. H., Hrsg., Betriebslinguistik und Linguistikbetrieb, Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 297–309. HENTSCHEL, G 1992a: Konstanten der Kasusvariation. Zum Nominativ-Instrumental- und Akkusativ-Genitiv-Wechsel im Russischen. Habilitationsschrift. Göttingen. [Rankraštis.] HENTSCHEL, G. 1992b: Zum Einfluß der Konstituentenfolge auf die Kasuswahl im Russischen. Lingua 87, 231–255. HENTSCHEL, G. 1993: Haben Kasus Bedeutungen oder sind sie diakritische Kategorie? Zeitschrift für Slavische Philologie 43 (1), 97–112. HENTSCHEL, G. 1996: О квантитативных препятствиях на пути к качеству: Замечания к: Mustajoki, A., Heino, H., Case Selection for the Direct Object in Russian Negative Clauses, Helsinki, 1991 (Slavica Helsingiensia, 9). Russian Linguistics 20, 265–281. INTRANZITYVINIO SUBJEKTO ŽYMĖJIMAS 81 Hentschel, G. 1998: [Rec.], Ueda, M.: The Interaction between Clause-level Parameters and Context in Russian Morphosyntax: Genitive of Negation and Predicative Adjectives, München: Verlag Otto Sagner, 1992 (Slavistische Beiträge, 295). Russian Linguistics 22, 333–340. Hentschel, G. 2001: On defining „variable marking“ or „marking variation with nominal groups“. In: Boeder, W., Hentschel, G., Hrsg., Variierende Markierungen von Nominalgruppen in Sprachen unterschiedlichen Typs, Oldenburg: BIS (Studia Slavica Oldenburgensia, 4), 15–28. Holvoet, A. 1991: Transitivity and Clause Structure in Polish: A Study in Case Marking, Warszawa, Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy. (Prace Slawistyczne, 95.) Holvoet, A. 2005: Intransityvinių sakinių tipai: egzistenciniai, lokatyviniai ir posesyviniai sakiniai. www.lki.lt/php/files/intranzityv.pdf Jablonskis, J. 1957: Rinktiniai raštai 1, sudarė J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Kalėdaitė, V. 2002: Existential sentences in English and Lithuanian: a contrastive study, Frankfurt am Main etc.: Peter Lang. (European University Studies, Series XXI: Linguistics, 248.) Keenan, E. 1976: Toward a universal definition of „subject“. In: Li, Ch. N., ed., Subject and Topic, New York: Academic Press, 303–333. Labutis, V. 1998: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Lyons, C. 1999a: Definiteness, Cambridge: Cambridge University Press. Lyons, C. 1999b: Definiteness. In: Brown, K., Miller, J., eds., Concise Encyclopedia of Grammatical Categories, Amsterdam etc.: Elsevier, 125–132. Mustajoki, A., Heino, H. 1991: Case Selection for the Direct Object in Russian Negative Clauses, Helsinki. (Slavica Helsingiensia, 9.) Oginskienė, E. 1979: Galininko vartojimas vietoj neiginio kilmininko. Kalbos kultūra 35, 25–31. Padučeva, E. V. 1992: О семантическом подходе к синтаксису и генитивном субъекте глагола быть. Russian Linguistics 16 (1), 53–63. Padučeva, E. V. 1997: Родительный субъекта в отрицательном предложении: синтаксис или семантика. Вопросы языкознания 1997 (2), 101–116. Paulauskienė, A. 1983: Lietuvių kalbos morfologijos apybraiža, Kaunas: Šviesa. Paulauskienė, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija: Paskaitos lituanistams, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Paulauskienė, A. 2001: Lietuvių kalbos kultūra, Kaunas: Technologija. Plungian, V. A. 2003: Общая морфология: Введение в проблематику, Москва: Эдиториал УРСС. Rosinas, A. 1980: Dar kelios mintys dėl baltų kalbų artikelio, arba artroido. Kalbotyra 31 (1), 96–98. Sasse, H.-J. 1982: Subjektprominenz. In: Heinz, S., Wandruszka, U., Hrsg., Fakten und Theorien: Beiträge zur Romanischen und Allgemeinen Sprachwissenschaft, Tübingen, 267–286. Schaller, H. W. 1978: Das direkte Objekt in verneinten Sätzen des Russischen, Frankfurt am Main etc.: Peter Lang. (Symbolae Slavicae, 5.) Sirtautas, V., Grenda, Č. 1988: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mokslas. Šukys, J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa. Švambarytė, J. 1992: Correlation of Genitive and Accusative in the Collections of Folk-lore of J. Basanavičius. Thesis of candidate of philology, Vilnius. Švambarytė, J. 1998: Objekto galininko ir kilmininko linksnių kaita prie neiginio J. Basanavičiaus publikuotuose pasakojamosios tautosakos rinkiniuose. Lituanistica 3 (35), 53–60. Timberlake, A. 1986: Hierarchies in the Genitive of Negation. In: Brecht & Levine 1986, 339–359. Ueda, M. 1992: The Interaction between Clause-level Parameters and Context in Russian Morphosyntax: Genitive of Negation and Predicative Adjectives, München: Verlag Otto Sagner. (Slavistische Beiträge, 295.) Ulvy das, K., red., 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3. Sintaksė, Vilnius: Mokslas. 82 | LORETA SEMĖNIENĖ VALECKIENĖ, A. 1986: Apibrėžtumo / neapibrėžtumo kategorija ir pirminė įvardžiuotinių būdvardžių reikšmė. Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 168–188. VALECKIENĖ, A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. VALIULYTĖ, E. 1992: Iš sintaksinės sinonimikos. Lituanistica 4 (12), 50–55. Loreta Semėnienė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 10308 Vilnius, Lietuva [email protected] Gauta 2005 03 29