Išilginių objektų predikacijos pobūdis. Subjektyvaus judėjimo sąvoka

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LII (2005), 23 – 39 Характер предикації видовжених об’єктів. Поняття суб’єктивного руху ROLANDAS MIKULSKAS Інститут литовської мови У багатьох мовах звично характеризувати дорогу, стежку або довгастий об’єкт за допомогою дієслова руху, що виражає напрямок. У цій статті подано досить детальний аналіз таких випадків предикації в режимі видовженого об’єкта на матеріалі литовської мови. Регулярність явища, що розглядається, ставить під сумнів спроби пояснити вживання таких дієслів руху цілями образного мовлення та експресивної образності: воно має походити з глибших когнітивних джерел. Когнітивну природу режиму предикації видовженого об’єкта тут розглянуто за допомогою поняття суб’єктивного руху Лангакера. Також звернено увагу на семантичні й граматичні особливості дієслів, що представляють цей тип предикації. 0. ВСТУП 0.1. У багатьох мовах звичним є те, що дорогу, стежку чи інший видовжений об’єкт описують дієсловами, які позначають спрямований рух. Хоча предикація таких речень не позначає жодного об’єктивного руху, вживані в них дієслова руху не викликають у мовців підозри, тобто ці речення сприймаються як правильно побудовані. Наприклад, цілком звично звучать такі вислови: (1) Дорога йде вздовж річки LKŽII 1073 (DŽ). (2) Через рівнини біжить шосе LKŽII 726 (RŠ). (3) Звідки йде ця дорога? LKŽII 1080 (DBK). 0.2. Дані «Словника литовської мови» свідчать, що таке вживання дієслів зі значенням руху дещо частіше трапляється в писемних текстах, ніж у живому мовленні. Якби ми пояснювали цей факт впливом інших мов на письменників, то лише підтвердили б універсальність цього мовного явища. Адже достатньо випадків такого вживання зафіксовано й у діалектах. Поширеність розглядуваного явища свідчить про його системний характер і певну ширшу закономірність. З одного боку, предикатами зі значенням руху можна описувати не лише дорогу, стежку, шосе чи річку, а й поле, луг, схил, огорожу, ліс, шрам тощо. Узагальнюючи, можна стверджувати, що так само можна характеризувати розташування в просторі будь-якого об’єкта, оцінюваного за виміром довжини. Коротко їх можна було б назвати ВИДОВЖЕНИМИ ОБ’ЄКТАМИ. Пор.: (4) Біля маєтку простягалися величезні луки LKŽII 1073 (ŽD). (5) Гори йдуть уздовж морського узбережжя LKŽII 1073 (KII 11). (6) Навколо міста йшла мурована стіна LKŽII 1073 (J. Balč). 24 | R O L A N D A S M I K U L S K A S (7) Ці калюжі доходять аж до іншої парафії LKŽII 1091 (Rdm). (8) Уздовж ідуть білі та червоні смуги LKŽII 1073 (Rdm). З іншого боку, просторове положення дороги або взагалі поздовжнього об’єкта в мові описують не лише звичайні дієслова руху. Така предикація може здійснюватися не лише щодо горизонтальної, а й щодо вертикальної осі, пор.: (9) Дорога плавно піднімалася на гору LKŽV 793 (Pč). (10) Потім там спускався гарний схил LKŽVII 253 (Rš). (11) Ось моя дорога виринула з гір на рівнину LKŽVIII 683 (Šlč). Непрямолінійну конфігурацію дороги описують дієслова, предикація яких охоплює рух не лише щодо прямої, а й щодо бічної осі, пор.: (12) Стежка повертає до села, до садиби, що зіщулилася під старими тополями LKŽXIV 88 (V. Bub). (13) Утоптана [стежка] вилася самим краєм урвища LKŽXIX 467 (J. Jabl). (14) Ще кілька виразних зморшок вилися по його чолу LKŽXIX 461 (J. Ap). (15) Між нивами собі в’ється стежинка LKŽXIX 474 (Rš). (16) Кривенька стежина звивалася полями LKŽXI 77 (T. Tilv). Географічне положення дороги в мові можуть позначати не лише одновалентні, а й двовалентні дієслова, які передбачають агенса й пацієнса, тобто виражають не самостійний, а каузований рух, пор.: (17) Стежки з аґрусу ведуть через сад LKŽXVIII 942 (PnMŽ). (18) До приморського села веде багато доріг LKŽXVIII 942 (I. Simon). 0.3. Регулярність розглядуваного явища спонукає критично поставитися до спроб пов’язати таке вживання дієслів руху з цілями фігуративної мови, тобто з прагненням до образного вираження. Безсумнівно, предикація поздовжніх об’єктів за допомогою дієслів руху має глибші, когнітивні причини. Їх розкриттю й присвячено цю статтю. Когнітивну природу предикації поздовжніх об’єктів розглянуто на основі ланґакерівського поняття суб’єктивного руху. Водночас звертається увага на специфіку семантики й граматики дієслів, уживаних для такої предикації. 1.0. Природно постає питання: як можливо, що дієслова руху позначають статичне розташування об’єктів у просторі? Яка логіка такої предикації? Адже зазвичай кажуть, що дієслова руху позначають зміну розташування рухомих об’єктів у просторі з плином часу. Натомість дієслова, що позначають статичне розташування об’єктів (наприклад: сидить, стоїть, лежить, простягається тощо), не позначають жодної еволюції просторових відношень. У цьому вони подібні до дієслів стану, які також не позначають жодних змін ситуації з плином часу. Отже, динамічність vs. стабільність позначуваної просторової ситуації була б основною семантичною відмінністю між розглядуваними дієсловами. І все ж, використовуючи дієслова руху для опису просторової конфігурації шляху або інших протяжних об’єктів, мова долає цю IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS | 25 суттєву відмінність. A priori таке вживання можна було б пояснити певною мінливістю поняття руху. В основі цієї мінливості лежить те, що об’єднує дієслова, які позначають рух і статичне положення. Така спільність має сягати самої сутності категорії дієслова, її диференційних ознак. 1.1. Зазвичай стверджують, що основною ознакою, яка відрізняє дієслово від інших граматичних категорій, є його темпоральність, або зв’язок із так званим абсолютним часом (його не слід плутати з граматичним часом, який має дейктичну природу й позначає відношення дії до моменту мовлення). Інакше кажучи, дієслово здатне передавати динаміку позначуваної ситуації. Останню можна також уявити як зміну миттєвих статичних положень або як певне розташування послідовності цих положень на часовій осі. Однак важко не погодитися з Рональдом В. Лангакером (2002: 59–100), який зауважує, що зв’язок із часом властивий не лише категорії дієслова. Наприклад, прийменники перед і після, прислівники учора або завтра також позначають часові відношення. Деякі прийменники, які називають складними, можуть навіть позначати зміну (просторових) положень із плином часу. Як приклад Лангакер наводить англійський прийменник across, коли його вживають із дієсловами руху. Відповідно, у литовській мові такими властивостями характеризуються прийменники поперек, уздовж, навскіс, через, повз, крізь. Пор.: (19) Лисиця біжить поперек дороги. (20) Заєць стрибає через поле. Отже, можна було б стверджувати, що, наприклад, семантичний зміст прийменника поперек, дієслова перетнути (дорогу) і девербатива (перетинання дороги) є однаковим — усі ці дієслова позначають траєкторію переходу від одного краю протяжного об’єкта до іншого, для подолання якої, безперечно, потрібен певний проміжок часу. 1.2. З огляду на такий стан речей Лангакер пропонує шукати диференційні ознаки дієслова не у змісті позначуваних ним ситуацій або концептів, а звернути увагу на спосіб сприйняття цього змісту. Наголошуючи на темпоральному, або часовому, характері категорії дієслова, він зауважує, що основу цієї властивості становить послідовне сканування позначуваної ситуації. Інакше кажучи, частина мови, що позначає процес, передбачає послідовний огляд усіх фаз ситуації, яка розгортається в часі. Натомість інші частини мови, що позначають відношення, як-от прийменники, прикметники, прислівники, інфінітиви, дієприкметники, навіть якщо й мають зв’язок із часом, усе ж є атемпоральними, або позачасовими, у тому сенсі, що зміст виражених ними концептів сприймається не поступово, а акумулятивно. Хоча такий спосіб сприйняття передбачає певну фазу послідовного огляду, поступового «збирання», або просто формування концепту, фактично призначення цих категорій у мові полягає в тому, щоб уможливити оперування цілісними «продуктами» цієї творчості, або гештальтами. Для останніх часовий профіль не має значення. 1.2.1. Так зрозуміле дієслово позначає процеси. Цим воно відрізняється від частин мови, що позначають атемпоральні відношення. Неважко помітити, що для такого розуміння категорії дієслова особливого значення набуває сам сприймач, або мовець (слухач) 1Поняття сприймача, або інтерпретатора, і мовця (слухача) не є тотожними, однак якщо прийняти запропоноване когнітивістами припущення про ізоморфність когнітивних, або ментальних, і семантичних, або лінгвістичних, структур, то в деяких контекстах лінгвістичного дискурсу ці поняття можуть замінювати одне одного. 26 | ROLANDAS MIKULSKAS фігура1. Відповідно, і час Лангакер поділяє на концептуалізований час (conceived time) (t) і процесуальний час (processing time) (T). Перший час коротко визначається як ОБ’ЄКТ сприйняття, а другий — як ЗАСІБ сприйняття. У концептуалізованому часі розгортаються події знайомого нам світу, і він запроваджується замість традиційного абсолютного часу. Процесуальний час — це нове поняття, що позначає тривалість когнітивних операцій. З огляду на ці параметри Лангакер пропонує описувати предикацію будь-якого процесу формулою [rᵢ / tᵢ; C]ₜᵢ, яку слід читати так: концептуалізатор (conceptualizer) C у певний момент процесуального часу Tᵢ активує, або збуджує, концепт статичного відношення rᵢ, а згодом пов’язує його з відповідним моментом концептуалізованого часу tᵢ. Увесь процес можна зобразити формулою: (i) [r₁ / t₁; C]ₜ₁ > [r₂ / t₂; C]ₜ₂ > [r₃ / t₃; C]ₜ₃ > … > [rₙ / tₙ; C]ₜₙ Ця формула розташовує неперервну серію позицій r₁, r₂, r₃,..., rₙ на осі концептуалізованого часу t₁, t₂, t₃,...,tₙ, а послідовність символів процесуального часу T₁, T₂, T₃,..., Tₙ позначає, що концептуалізатор C послідовно оглядає, або сканує, цю складну структуру. Підсумовуючи, можна зауважити, що зрозуміла в такий спосіб предикація процесу відрізняється від нетемпоральної комплексної предикації, яка також позначає спрямований розподіл позицій на часовій осі, тим, що в останній параметр процесуального часу фактично не відіграє жодної ролі, або, за словами Лангакера, цій предикації бракує часового профілю. 1.3. Легко зрозуміти, що лангакерівське поняття процесу охоплює також стани. Їх можна вважати граничним випадком, коли деякі параметри процесу не змінюються в плині концептуалізованого часу, однак параметр процесуального часу залишається значущим. Простіше кажучи, послідовно оглядається те саме положення ситуації. Позначивши, що rᵢ = rᵢ + 1, наведену вище формулу процесу легко можна застосувати для опису семантики стану, відповідно, дієслів стану: (ii) … > [R / tᵢ; C]ₜᵢ > [R / tⱼ; C]ₜⱼ > [R / tₖ; C]ₜₖ > … У цій формулі символ R позначає ситуацію, яка залишається незмінною в плині концептуалізованого часу, але послідовно сканується концептуалізатором. Багатокрапки з обох боків підкреслюють імперфективну природу дієслів стану. Лангакер протиставляє їх перфективним2 дієсловам, які можуть позначати об’єктивні зміни ситуації, що відбуваються протягом певного (концептуалізованого) проміжку часу. 2 Лангакер безпосередньо не пов’язує поняття перфективності з категорією виду й розуміє його як властивість дієслова сигналізувати про зміну предикованої ситуації. До його перфективних дієслів належать три (з чотирьох) категорії класичної класифікації Зено Вендлера (1967) — предикати діяльності (activities), предикати досягнення результату (accomplishments) і предикати миттєвого досягнення (achievements). Логіки IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS 27 1.4. Типовий підклас перфективних дієслів становлять дієслова руху. Рухомий об’єкт самостійно або під впливом зовнішньої сили долає відповідну відстань протягом певного (концептуалізованого) проміжку часу, отже, зміна ситуації визначається зміною положення фізичного об’єкта в просторі. Аналізуючи властивість дієслів руху виражати не лише об’єктивний, а й суб’єктивний рух, Лангакер (2002: 149–166) пропонує описувати загальний характер предикації руху дещо модифікованою раніше розглянутою формулою: (iii) [[m] l₁] t₁ > [[m] l₂] t₂ >...> [[m] lₙ] tₙ C T₁ T₂ Tₙ Цю формулу слід читати так: спостерігач / концептуалізатор руху C протягом процесуального часу T₁, T₂,...,Tₙ простежує траєкторію руху l₁, l₂,..., lₙ, яку протягом концептуалізованого часу t₁, t₂,... tₙ прокреслює рухомий об’єкт m (mover). Якщо розуміти локальні символи ширше, ця формула придатна й для опису абстрактного руху. Під час абстрактного процесу концептуалізатор подумки стежить за змінами нематеріальних сутностей у часі. Ментальна траєкторія змін складається з послідовно сканованих позицій на уявній якісній або кількісній шкалі. В англійській мові дієслова руху вживаються для характеристики абстрактних процесів змін значно вільніше, ніж у литовській, однак приклади такого вживання трапляються й у нашій мові, пор.: (21) Змагання атлетів тривали дві години. (22) Концерт добігає кінця. (23) Здоров’я брата поліпшується. 1.4.1. Речення, у яких дієслова руху описують конфігурацію шляху або іншого поздовжнього об’єкта, частково нагадують речення, у яких ці дієслова профі- З погляду логіки саме поняття перфективності, позначаючи завершення певної еволюції, безпосередньо не виражає зміни, а виводиться з цього поняття. Іншими словами, перфективність імплікується зміною. З іншого боку, легко помітити, що не всім переліченим вище категоріям предикатів властиво позначати зміну. Наприклад, предикати діяльності не позначають жодної спрямованої зміни, що має природне завершення, пор.: Батько ходив садом і розмірковував. Однак межу предикації такої діяльності може окреслити сам мовець, наприклад, уживши делімітативну форму дієслова, пор.: Батько ПОГУЛЯВ садом і знову сів працювати. У цьому разі перфективність дієслова пов’язана не з природним завершенням дії, а з межею тривалості дії, яку окреслює сам мовець або слухач. Отже, так широко розуміти перфективність дієслова дає змогу лише частково його семантична природа. На думку Лангакера, навіть стани, які ми переживаємо, часто мають природні межі, тому дієслова, що їх позначають, за певних обставин також можуть інтерпретуватися як перфективні. Отже, провести чітку (внутрішньо властиву) межу між імперфективними та перфективними дієсловами ми не можемо. 3 Дієслово vykti, що позначає абстрактний процес, семантично значно віддалилося від свого попередника, який позначав конкретний рух. Процес, позначений таким дієсловом, у реченні може характеризуватися не лише тривалістю, яку у випадку абстрактного руху можна було б вважати еквівалентною подоланій відстані у просторі в разі конкретного руху, а й місцем або способом, пор.: Змагання легкоатлетів відбувалися на центральному міському стадіоні. Поки що збори проходять злагоджено. 28 | ROLANDAS MIKULSKAS лює абстрактний рух. Однак є й відмінності. Насамперед те, що в цих реченнях «рухається», водночас утворює траєкторію цього руху. Однак ця траєкторія не ментальна, як у випадку абстрактного руху, а цілком реальний, географічно визначений об’єкт. Предикацію цих речень із реальним рухом пов’язує також більш-менш експліцитно виражений у них напрямок, пор.: (24) Одна [дорога] веде до мами, друга — до хлопчика LKŽII 1073 (KlvD 9). (25) Обидва глянули на шлях, що звивався повз садиби до березового гаю LKŽXIX 462 (L. Dovyd). (26) За Даргвайнями стежка на Скуйне LKŽXIV 88 (Všv). З іншого боку, семантичний зміст цих речень не позначає жодного фактичного руху: так званий суб’єкт руху з часом залишається незмінним. Отже, дієслова в цих реченнях насправді позначають імперфективний процес, який Лангакер пропонує описувати наведеною раніше формулою (ii), замінивши в ній символ постійного відношення R конкретнішим символом локалізації протяжного об’єкта [M] L: (iv) ···> [[(M) L] tᵢ / C] Tᵢ > [[(M) L] tⱼ / C] Tⱼ > [[(M) L] tₖ / C] Tₖ >··· Ця формула показує, що спостерігач, або сприймач, C у кожний момент сприйманого часу tᵢ послідовно фіксує все те саме просторове положення, або локалізацію, L протяжного об’єкта M. Неважко помітити, що протяжний об’єкт, трактований таким чином, формально нічим не відрізняється від суб’єкта фактичного руху: і той, і той визначаються через локальне відношення. 1.5. Лексикограф, розглядаючи обговорюване вживання дієслів руху, бачить очевидний випадок семантичного розширення: за своєю природою перфективні дієслова руху⁴ починають позначати імперфективні процеси, семантичний зміст яких відповідає профілю незмінного просторового положення протяжного об’єкта. Однак у предикації розглядуваних речень не зникає семантичний компонент напрямку, сутнісно пов’язаний із концептом руху. У випадку предикації фактичного руху зміст вираження напрямку становлять просторові положення об’єкта Крім того, граматичні властивості дієслів, що позначають абстрактний і конкретний рух, різняться: зокрема, для утворення форм виду події в них використовують різні словотвірні форманти, пор.: Потяг прибув із Каунаса. Футбольний матч усе ж відбувся. Конкретні форми доконаного виду цього дієслова, що позначає рух, утворені за допомогою префіксів at-, nu-, par-, iš- і, окрім завершення дії, закономірно позначають також напрямок руху щодо спостерігача, або мовця (слухача). У разі абстрактного руху префіксальна форма доконаного виду позначає лише завершення дії. З іншого боку, той факт, що абстрактний рух можуть позначати лише форми 3-ї особи, свідчить про те, що дієслова в такому вживанні по суті й далі пов’язані з концептом руху. Адже для предикації абстрактно осмислюваного руху необхідна перспектива спостерігача. У мові цю перспективу виражають мовець, відповідно, слухач, які у висловлюваній предикації унеможливлюють уживання форм 1-ї, відповідно, 2-ї особи. 4 Час уточнити, що, говорячи про предикати видовжених об’єктів, ми фактично маємо на увазі лише дієслова, що позначають спрямований рух, такі як eina, bėga, suka, (kur link), а не їхні безспрямовані відповідники vaikščioja, bėgioja, sukiojasi ir pan. Останні належать до категорії предикатів діяльності й за своєю суттю мають імперфективну природу (хоча їх можна перфективізувати, додавши префікси з делімітативною функцією; докладніше див. виноску (2)). IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS | 29 зміна (у потоці часу сприйняття), оцінювана щодо спостерігача, або мовця (слухача). Коли дієсловами руху описується статична ситуація, необхідну для сприйняття напрямку локалізації видовжених об’єктів динаміку просторових позицій активує сам спостерігач. Простіше кажучи, сам мовець, відповідно, слухач послідовно сканує поглядом чи подумки всю конфігурацію шляху або іншого видовженого об’єкта, описаного в реченні, фактично перетворюючи її таким чином на еквівалент траєкторії руху. Те, як напрямок такого огляду зумовлює вибір різних предикатів, виразно демонструють такі пари речень, у яких описано по суті те саме просторове положення, але імплікується протилежне положення спостерігачів, пор.:» (27) Берег тут полого спускається до заплави. (28) Берег річки тут поступово піднімається вгору. Аналізуючи структуру розглядуваної предикації, важливо помітити особливу роль, яку в ній відіграє спостерігач і яка дає змогу правильно інтерпретувати зміст речення. Якщо дивитися збоку, можна було б метафорично стверджувати, що вздовж профільованого об’єкта рухається сам спостерігач, надаючи таким чином базовій предикації руху, вираженій реченням, вимір напрямку. Звісно, за звичайних обставин укладач або інтерпретатор такого речення не сприймає себе як такого, що рухається зазначеною траєкторією. Однак, хай навіть неусвідомлено й лише абстрактно, подумки, запозичена в суб’єкта предикації функція руху дає змогу мовцеві вважати подібні речення змістовними й правильно їх інтерпретувати. Підставою для такої інтерпретації є спільні риси послідовного огляду видовженого об’єкта та сприйняття спрямованого фактичного руху. Langackeris наголошує на суб’єктивній природі такого руху, заснованого на ментальному скануванні. Предикацію суб’єктивного руху фактично становить початкова, або акумулятивна, фаза сприйняття ситуації, яка, як ми знаємо, не має значення для інтерпретації реального руху. Саме під час цієї фази сприйняття дієслово руху, що позначає по суті статичне положення об’єкта, зберігає вектор напрямку, необхідний для його семантичної природи. Langackeris пропонує описувати цю акумулятивну фазу формулою: (v) [m₁] l₁ / C T₁ > [m₁] l₁ / [m₂] l₂ / C T₂ > [m₁] l₁ / [m₂] l₂ / [m₃] l₃ / C T₃ > … > [m₁] l₁ / [m₂] l₂ / [m₃] l₃ / … / [mₙ] lₙ / C Tₙ Вона показує, що спостерігач C протягом процесуального часу T₁, T₂, T₃,..., Tₙ, скануючи видовжений об’єкт у певному напрямку, послідовно активує концепт [M] L, що описує всю його конфігурацію і надалі (у потоці часу сприйняття) залишається незмінним. Із цієї формули також виразно видно, що саме вісь процесуального часу дає змогу інтерпретувати цей послідовний огляд видовженого об’єкта як певний (абстрактний) рух. Отже, вживання предикатів видовжених об’єктів і правильна інтерпретація речень із ними ґрунтуються на тому, що концепт руху з об’єктивної осі предикації речення, або про- 30 | ROLANDAS MIKULSKAS потоку, переноситься на суб’єктивну вісь інтерпретації спостерігача. Лангакер визначає цю когнітивну операцію як СУБ’ЄКТИФІКАЦІЮ. 1.6. Розглядаючи процеси семантичного розширення та граматичного розвитку, пов’язані з поняттям суб’єктифікації, Лангакер (2002: 315–341) докладніше розкриває також власне поняття суб’єктивності, яке він розуміє своєрідним чином. Остання є невід’ємною складовою як сприйняття будь-якої ситуації дійсності, так і відповідної мовної предикації. Так само як сприймана ситуація передбачає спостерігача, мовне речення завжди передбачає мовця (мовця, відповідно, слухача). Предикацію мовного речення неможливо уявити без певної позиції його автора, відповідно інтерпретатора, щодо зображуваних подій, часу й місця мовлення, новизни / відомості інформації, інакше кажучи, без усіх тих обставин, що визначають ситуацію мовлення. Тому семантичний зміст ситуації, профільованої реченням, неодмінно охоплює також контекст мовлення. Інакше кажучи, обставини, що становлять підґрунтя предикації, вираженої цим реченням, є не чим іншим, як певною ПЕРСПЕКТИВОЮ, пов’язаною з фігурою мовця, відповідно слухача. Ця перспектива функціонує як опора предикації й може виражатися в мові дейктичними засобами граматики та / або лексики. Однак зазвичай більша частина інформації, пов’язаної з перспективою спостерігача, залишається поза межами предикації речення, тобто експліцитно не виражається. Лангакер зауважує, що за оптимальної перспективи позиція спостерігача залишається непомітною, а отже, є максимально СУБ’ЄКТИВНОЮ, надаючи ситуації, профільованій реченням, найбільшого можливого ступеня об’єктивності. Звісно, таке становище є ідеальним. У мовленні зазвичай трапляються різні проміжні випадки. Наприклад, частина інформації, пов’язаної з фігурою мовця, скажімо, його відносне місце перебування, може бути включена до сфери предикації речення. Тоді об’єктивність ситуації, позначеної таким реченням, зменшується. Порівняймо два речення з дієсловами руху: (29) Дивлюся — батько дорогою повертається з лісу. (30) Іноді дорогою проходить якийсь чоловік. Перше речення можливе лише за таких обставин, коли його автор (який тут водночас є актуальним спостерігачем ситуації), батько й ліс розташовані приблизно на одній лінії. Крім того, префіксальна форма дієслова pareina вказує на те, що автор речення, найімовірніше, спостерігає ситуацію з дому. Імплікований дім стає тією точкою відліку, відносно якої в просторі розташовуються інші учасники ситуації. У другому реченні позиція спостерігача чітко не визначена ні щодо часу, ні щодо місця мовлення. Ця важлива обставина дає змогу приписати ситуації, позначеній другим реченням, вищий ступінь об’єктивності, ніж у першому випадку. 1.6.1. Сам профіль ситуації, вираженої фінитним реченням, Лангакер описує як асиметричне відношення між двома перцептами, які він називає специфічними термінами ТРАЄКТОР (trajector) і ОРІЄНТИР (landmark). Ці терміни позначають найзагальніші поняття предикації, близькі до понять фігури й тла в психології сприйняття. Як і ці поняття, траєктор та орієнтир описуються через відносну виразність. Отже, траєктор і орієнтир є найвиразнішими учасниками ситуації, профільованої фінитним реченням. Однак не слід забувати, що характеристики виразності їм надає спостерігач, який сам здебільшого залишається поза межами (або на периферії) предикації. Якщо припустити, що профіль ситуації, визначений як асиметричне відношення між траєктором і орієнтиром, утворює горизонтальну вісь предикації речення, то іншу, вертикальну вісь предикації, яка імплі- IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS 31 кує перспективу спостерігача, який інтерпретує ситуацію, слід проводити перпендикулярно до синтагми профілю. Відповідно, горизонтальна вісь представляє об’єктивний бік предикації, а вертикальна — суб’єктивний. Під час згаданої когнітивної операції — суб’єктифікації — частина об’єктивної інформації переорієнтовується на суб’єктивну вісь інтерпретації, тобто частина семантичного змісту, предикованого реченням, не профілюється, а реалізується через інтерпретаційні можливості спостерігача. 1.6.2. Тепер, зважаючи на визначене Лангакером розрізнення об’єктивності та суб’єктивності предикації, розгляньмо потрібні нам речення, у яких дорога або інші протяжні об’єкти описуються дієсловами зі значенням руху. Неважко зрозуміти, що правильно інтерпретувати ці речення допомагає той факт, що більша частина змісту, об’єктивно вираженого предикатами руху, переорієнтовується на суб’єктивну вісь спостерігача. Інакше кажучи, сам спостерігач, або мовець (слухач), поглядом чи подумки послідовно «скануючи» всі просторові позиції, займані протяжним об’єктом, замість суб’єкта предикації сам таким чином надає поняттю руху необхідних часових характеристик і характеристик подоланої відстані. Отже, сутність суб’єктифікації в розглядуваних реченнях становить суб’єктивний рух інтерпретатора вздовж описуваного об’єкта. Утім, важливо наголосити, що, стаючи в такий спосіб актантом суб’єктивного руху, спостерігач не стає траєктором речення. Адже поняття суб’єктивності, пов’язане зі спостерігачем, принципово несумісне з характеристикою виразності траєктора, хоча й обґрунтовує її. Отже, зовні організація такого речення нічим не відрізняється від речень, що профілюють фактичний рух. Наприклад, у реченні Ця дорога веде (йде) до міста дорога є траєктором предикації (а водночас і підметом речення), а місто виконує функцію орієнтира. Проте семантичний зміст такого речення вже змінився. Після переорієнтації концепту руху з об’єктивної осі профілю на суб’єктивну вісь інтерпретації решта об’єктивного змісту предикації позначає лише статичне розташування об’єкта, а саме дієслово означає імперфективний процес. Імперфективація за своєю природою перфективних дієслів спрямованого руху має серйозні граматичні наслідки, однак про них — трохи згодом. Тим часом хотілося б іще раз звернути увагу на те, що в семантичному змісті розглядуваних речень усе ж зберігається дещо важливе з концепту руху, а саме концепт напрямку. Найімовірніше, це умова, без якої вживання предикатів руху в реченнях такого типу було б узагалі неможливим. Як ми вже знаємо, вектор напрямку «руху» збігається з напрямком огляду протяжного об’єкта. Тому предикація таких речень завжди імплікує місце перебування спостерігача, або перцептора. Це місце може виражатися експліцитно, пор.: (31) Від порога твоєї рідної хати через подвір’я, через старий сад, через луг до межі в’ється біла стежка LKŽXIX 462 (J. MARCIN). (32) Жілайтене сиділа й сиділа, усе поглядаючи у вікно на вузьку стежку, що в’ється за пагорбом LKŽXIX 462 (J. BALT). (33) Можна було бачити щонайменше півкілометра ґрунтової дороги, що звивалася від містечка LKŽXIX 466 (RŠ). (34) Від села дуже гарно видно, як звивиста річка тече з тих, із тих великих лісів LKŽXIX 462 (RŠ).5 5 Зазвичай можна вважати, що в цьому та подібних реченнях річка трактується як типовий протяжний об’єкт, наприклад дорога, тобто інтерпретаторові тут допомагає той самий рух сканування. Однак існують і відмінності. Насамперед — через саму природу об’єкта. Можемо заплющити очі на те, що 32 | R O L A N D A S M I K U L S K A S Однак часто відносне положення спостерігача щодо напрямку в таких реченнях чітко не визначається, а просто вважається само собою зрозумілим. Само собою зрозуміле положення (так званий default випадок) — це таке положення, коли дорога чи інший поздовжній об’єкт простягається перед очима спостерігача (ним може бути актуальний спостерігач або мандрівник) удалину, тобто сканується ним у перспективі, пор.: (35) Витоптана [стежка] звивалася біля самого краю урвища LKŽXIXxix 467 (J. JABL). (36) Та дорога звивається, звивається через той ліс LKŽXIXxix 469 (Ms). (37) Стежечка завертає в вільшаник LKŽXIVxiv 88 (KLT). (38) Поперек нашого цвинтаря проходила стежина LKŽIIii 1073 (Pc). 1.6.3. Підсумовуючи, можна стверджувати, що в реченнях, у яких дієслова руху характеризують поздовжні об’єкти, відносне місце перебування спостерігача обов’язково входить у сферу предикації, тоді як у реченнях, що профілюють фактичний рух, це місце може залишатися й поза межами предикації. Для подальшого дослідження важливо зауважити, що обов’язкове залучення спостерігача до сфери предикації розглянутих речень забезпечує тісний зв’язок профільованої ситуації з моментом мовлення. Як побачимо невдовзі, ця важлива обставина певним чином впливає на вибір видових форм дієслова. 2.0. Оскільки в розглянутих реченнях предикації вживані дієслова руху фактично позначають лише імперфективний процес, природно було б очікувати, що для характеристики конфігурації поздовжнього об’єкта придатні лише форми недоконаного виду цих дієслів. І справді, зібрані дані свідчать, що найчастіше предикатами поздовжніх об’єктів виступають дієслова руху недоконаного виду. Однак за певних обставин можливі й форми доконаного виду. Далі докладніше розглянемо зв’язок предикації поздовжніх об’єктів із категорією виду, оскільки саме цей зв’язок, очевидно, зумовлює обмеження у вживанні деяких часових форм дієслів руху. 2.1. Граматика сучасної литовської мови (Ambrazas 1997: 289; пор. також Ambrazas 1999: 694) констатує розподіл часових форм дієслів, утворених за допомогою префіксів, що виражають напрямок, за недоконаним / доконаним видом. Форми теперішнього часу цих префіксальних дієслів зазвичай мають значення недоконаного виду, а форми минулого й майбутнього часів — доконаного виду. Само собою зрозуміло, що дієслова руху є найтиповішими представниками такого розподілу. Щоб з’ясувати, наскільки цей розподіл... річка, на відміну від дороги, у певному сенсі є рухомим об’єктом. Припустімо, здалеку ми можемо й не розгледіти течії води в річці. Однак важко абстрагуватися від знання, що кожній річці властивий напрямок течії — з верхів’я до низов’я, — тому поздовжня конфігурація річки завжди односпрямована. Через це спостерігач, або, відповідно, мовець, не може водночас, тобто не обертаючись, стверджувати, що річка звивається сюди (до села) і звивається геть (від села). Натомість, описуючи конфігурацію шляху, що простягається перед селом, мовець може вільно обирати напрямок сканування, або, відповідно, напрямок профілювання об’єкта в реченні. Подібним чином через усталений (природний) порядок речей напрямок профілювання поздовжнього об’єкта може бути обмеженим і в деяких інших випадках. Наприклад, знаючи, що нормальне місце людини (під дією сили тяжіння) — на землі, а не в небі, ми можемо сказати лише: Заводська труба здіймається (стрімко злітає) в небо (вгору), але не *Заводська труба спускається (падає) на землю (вниз). IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS | 33 Щоб з’ясувати, як дистрибуція виявляється у розглянутих випадках предикації протяжних об’єктів, слід уважніше розглянути причини, що її зумовлюють. 2.1.1. Насамперед слід звернути увагу на те, що вид префіксальних дієслів руху пов’язаний із формами граматичного часу, відповідно, з їхніми абстрактними дейктичними значеннями не безпосередньо. Точніше було б пов’язувати значення виду цих дієслів із конкретним часом процесу, вираженим дейктичним способом (тобто щодо моменту мовлення) (у випадку простого речення), або з відносним часом (у випадку складного речення). Інакше кажучи, вибір виду тут залежить від усієї предикації процесу або від послідовності двох предикацій. Коли простим реченням профілюється перебіг конкретного процесу, тривалість цього процесу повністю охоплює так званий час відліку (reference time), який може збігатися з моментом мовлення, а може й не збігатися. Адже, обравши відповідну стратегію оповіді, процес, що розгортається перед уявним сприймачем, а отже, і час відліку можна перенести як у минуле, так і в майбутнє⁶. Аксель Голвоет (Holvoet, Čižik 2004: 152) називає це співвідношення тривалості процесу й часу відліку відношенням включення та вважає його основною граматичною характеристикою недоконаного виду. І навпаки, на його думку, відсутність відношення включення граматично характеризує доконаний вид. Адже момент завершення процесу може лише збігатися з часом відліку або передувати йому. Ця відносна передчасність виражається в мові підрядним реченням часу й залежить лише від послідовності профільованих процесів, а не від дейктичного часу, пор.:⟧ (39) Коли потяг прибув, натовп пасажирів ринув на перон. (40) Коли потяг прибуває, натовп пасажирів рине на перон. (41) Коли потяг прибуде, натовп пасажирів рине на перон. У всіх трьох випадках предикат підрядної частини, яким тут є префіксальне дієслово руху, має значення доконаного виду, тож згадане вище правило дистрибуції порушено. Варто звернути увагу на друге речення: його предикати, хоч і виражені формами теперішнього часу, не позначають конкретного теперішнього часу (тобто такого, що збігається з моментом мовлення). Профільовані цим реченням повторювані процеси не локалізуються на осі сприйманого часу. Речення, у яких передбачуваний сприймач не співвідносить себе в часовому плані з позначеними ними процесами, близькі до контрфактичних висловлень. У граматиці їх також називають гномічними висловленнями (Janda 2004: 491–492). Такими висловленнями зазвичай виражають сталіші характеристики ситуацій або діячів. Їхніми предикатами можуть бути дієслова як недоконаного, так і доконаного виду. В останньому випадку профілюється або послідовність звичних подій, або потенційні властивості діяча⁷. Для позначення можливостей агента вживаються дієслова відповідної семантики, серед яких є й дієслова руху, пор.: (42) Петрас пробігає цю відстань за годину. (43) Мама відводить донечку до дитячого садка за двадцять хвилин. 6 Тут можна також згадати випадок зворотної перспективи, коли форми дієслова теперішнього часу вживаються для живого відтворення минулих подій, тобто пропонується поглянути на минулі події очима теперішнього. Відповідно, час відліку ототожнюється з моментом мовлення. 7 Ці властивості адекватно можуть виражатися й неінфінітними формами, наприклад формами інфінітива. 34 | ROLANDAS MIKULSKAS В обох реченнях префіксальні дієслова руху, що виступають предикатами, мають доконаний вид, а отже, також порушують згадане правило розподілу форм граматичного часу щодо виду. Підсумовуючи, можемо констатувати, що в мові трапляються випадки, коли вид предикатів у фінітних реченнях взаємодіє з дейктичним часом: уживання форм недоконаного або доконаного виду в них зумовлюють інші чинники, а не наявність чи відсутність відношення інклюзії. 2.2. Повертаючись до випадків предикації поздовжніх об’єктів, зауважимо, що зіставлення їх із гномічними висловленнями не обіцяє багато. Адже необхідність залучення спостерігача до сфери предикації, тобто тісний зв’язок із моментом мовлення, не дає змоги інтерпретувати їхній зміст надто узагальнено. Отже, хоча предикації поздовжніх об’єктів позначають їхні сталі характеристики (так само, як і гномічні висловлення), специфіка їхньої інтерпретації, що вимагає когнітивної операції суб’єктифікації, усе ж не дає змоги надто віддалити профільовані ситуації від моменту мовлення. Це твердження справедливе попри те, що не в усіх випадках розглянуті речення вимовляються тоді, коли їхній автор, тобто спостерігач, реально стоїть перед описуваним об’єктом. 2.2.1. Із сказаного можемо зробити висновок, що, говорячи про предикації поздовжніх об’єктів, і далі актуальним залишається відношення інклюзії (або її відсутності) між видовим значенням уживаних у них дієслів руху. Природно, що в цих предикаціях, які зазвичай позначають географічне розташування об’єктів, найчастіше вживаються форми теперішнього часу зі значенням недоконаного виду. Звісно, в історичній оповіді можливі й форми минулого часу. У таких випадках відношення інклюзії зберігається, пор.:»},{ (44) Дерев’яні сходи, роками втоптувані ногами, вели на другий поверх LKŽXVIII 942 (J. BALT). (45) Дорога була занедбаною і вела через поля LKŽXVIII 942 (A. VAIČIUL). (46) Аж до самих боліт тяглися зелені високі вівси LKŽI 726 (J. ŠIMK). 2.3. Щодо виду, до речень розглядуваної предикації найближчими є речення, які профілюють фактичний рух і в яких експліцитно виражено наближення до мовця, тобто спостерігача, або віддалення від нього. Адже ці відносні напрямки руху імплікуються й суб’єктивним рухом (тобто скануванням поздовжнього об’єкта). Коли реальне або уявне наближення об’єкта виражається префіксальними дієсловами руху⁸, в обох випадках можливі лише форми теперішнього часу. Звісно, стверджуючи це, слід абстрагуватися від гномічних та інших контрфактичних висловлень, які можуть позначати фактичний рух. Бачимо, що розподіл часових форм уживаних у цих випадках префіксальних дієслів руху щодо виду відповідає правилу, сформульованому авторами «Граматики сучасної литовської мови». Певні застереження тут, здається, слід зробити лише щодо відповідних префіксальних похідних дієслова vesti, яке позначає спричинений рух. Пор. речення: (47) a) Бабуся веде (за собою) козу до хліва. b) Бабуся відводить козу до хліва. (48) a) Дорога веде до лісу. b) Дорога приводить до лісу DŽ⁴. 8 У цьому відношенні зіставні похідні з префіксами at- і nu-. IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS 35 Семантична відмінність між варіантами a і b цих речень полягає в тому, що в останніх наголошується на віддаленні об’єкта, якого ведуть (реальному чи уявному), від спостерігача. Звісно, доклавши зусиль, можна уявити мовні обставини, що потребують такого наголошення, однак мовне чуття підказує, що в обох випадках речення b звучать не зовсім природно, тоді як варіанти a цілком прийнятні. Причини такої незвичності, найімовірніше, слід шукати в семантичній структурі цього дієслова, яка, на відміну від структури дієслів руху, передбачає не одного, а двох актантів — агента й пацієнса9 (відповідно, суб’єкта й об’єкта речення). Позиція транзитивного агенса в реченні b прикладу 48, схоже, схиляє до його гномічної інтерпретації10, яка також імплікує значення доконаного виду події, а дієслово доконаного виду події тут принципово неможливе. Саме ця суперечність і пояснює незвичність такого речення. У випадку фактичного руху також природніше звучать речення з предикатом відвести, позначений процес у яких не пов’язаний із конкретним моментом мовлення, пор.: (49) Бабуся ще відводить козу до хліва, але корову — вже ні. (50) Коли відводжу коня до озера напоїти, зазвичай — разом із ним і купаюся. Коли теперішнім часом говорять про дії, заплановані на найближче майбутнє, доконаний вид події може обиратися, щоб підкреслити першість однієї дії щодо іншої, пор.: (51) Відведу дитину до дитсадка й побіжу на роботу. (Мама вголос обмірковує ранкові плани) Саме звичність таких речень, схоже, й ускладнює вживання форм теперішнього часу з префіксами дієслова vesti та інших дієслів, що означають каузований рух, для вираження відносного напряму віддалення або наближення. 2.4. Дієслова руху позначають дію, квантовану в просторі й часі, а отже, у принципі є перфективними в тому сенсі, що можуть перфективізуватися. Префіксальні форми цих дієслів зазвичай означають, що рухомий об’єкт, подолавши потрібну відстань, досягає наміченої межі, долає протиставлення далеко vs. близько або верх vs. низ, перетинає межу всередині vs. зовні, змінює напрямок руху, долає природну перешкоду тощо. Ці значення загалом відповідають змісту доконаного виду події, тож префіксальні дієслова руху за своєю природою належать до доконаного виду події. Це чітко демонструють їхні нефінітні форми. Речення, у яких ужито форми минулого або майбутнього часу префіксальних дієслів руху, дають змогу цілком розкритися їхньому значенню доконаного виду події. Адже дейктична часова перспектива дає змогу реально квантувати виконану або заплановану дію, оцінити її цілісність як певний досягнутий результат. Отже, префікси дієслів руху є найвиразнішими показниками доконаного виду події. Однак ця граматична функція префіксів блокується в реченнях, профільована дія в яких відбувається в конкретному теперішньому часі. Можна сказати, що тоді префікси у структурі відповідних похідних виконують суто семантичну функцію — позначають напрямок руху. 9У випадку предикації шляху пацієнс, тобто об’єкт, сприймається дуже невизначено. 10Причиною такої інтерпретації може бути більша агентність транзитивного суб’єкта порівняно з інтранзитивним. Ступінь агентності корелює з ієрархіями «ланцюгів передавання енергії» та «ініціативності», що природно функціонують у мовній системі (пор. Langacker 2002: 238–239). До прототипового агента, яким зазвичай є суб’єкт транзитивного речення, різні «гномічні» характеристики «прилипають» легше. 36 | ROLANDAS MIKULSKAS 2.4.1. На несумісність основних значень виду події з конкретним теперішнім часом указувала Альдона Паулаускене (1979: 67; 76–77). Лаура Джанда, прагнучи розкрити самі витоки категорії виду, пов’язує її з метафорою ідеалізованої когнітивної моделі (ICM) матерії. Ця модель дієва для пояснення вживання дієслівного виду в слов’янських мовах. Проведений нею аналіз (Janda 2004: 471–527) дає вагомі підстави зіставляти значення виду події у слов’янських мовах (особливо в російській) із властивостями твердої субстанції в ICM матерії, а значення виду процесу — відповідно з властивостями текучої субстанції. Якщо мовець сприймає вид події як тверде тіло з усіма імплікаціями, що з цього випливають, то само собою зрозуміло, що на часовій осі воно не може локалізуватися в місці, яке вже займає інше тверде тіло — мовець, або ж спостерігач. Натомість вид процесу, концептуалізований як текуча субстанція, може узгоджуватися з позицією мовця на часовій осі, тобто з моментом мовлення. Таке когнітивне пояснення, засноване на фундаментальних відмінностях матерії, видається цілком придатним і для опису взаємодії виду в литовській мові з дейктичним часом. По суті, воно не суперечить і запропонованому Голвоетом критерію наявності / відсутності відношення включення. 2.4.2. З дієслів руху, схоже, найтісніше з конкретним теперішнім часом можуть бути пов’язані ті префіксальні похідні, які в реченнях позначають наближення об’єкта (реальне чи уявне) до сприймача або віддалення від нього. Зазвичай це похідні з префіксами at-, nu-, par- (останній — лише у випадку фактичного руху). Як ми вже згадували, такі префіксальні дієслова, виражаючи відносний напрямок руху, водночас обов’язково включають у поле предикації й мовця, тобто сприймача, пор.: (52) Keliu ateina kažkoks žmogus. (53) Šis vieškelis ateina nuo miško. (54) Link ežero parugė nuvingiuoja takelis. Процес, позначений такою предикацією, здається, набагато важче інтерпретувати як перфективний, ніж у тих випадках, коли спостерігач залишається поза межами предикації, пор.: (55) Perspėti sąmokslininkai skubiai išeina pro atsargines duris. (56) Į mokyklos kiemą išbėga pulkelis mokinių ir ima žaisti. Присудок išbėga у реченні 56, очевидно, слід інтерпретувати як вид події. 2.5. Речення, у яких вживаються префіксальні дієслова руху, можуть відрізнятися не лише структурою предикації процесу, що профілюється, а й обсягом. Форми префіксальних похідних із префіксами виду події į-, iš- зазвичай позначають лише перетин межі просторової опозиції всередині vs. зовні, тобто їхня предикація зосереджується на цій ділянці переходу й наближається до так званого безпосереднього обсягу предикації (immediate scope of predication11). У безпосередню сферу предикації потрапляє лише та ділянка дії (тобто руху), яка має значення для подолання межі. Подія, що профілюється в таких реченнях, фактично не має тривалості й констатується ex post. Тому предикати įbėgti, išeiti, išvažiuoti і 11 Apie šį terminą žr. Langacker 2002: 318–319. IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS | 37 тощо за деякими аспектами інтерпретації значення виду нагадують уже згадані предикати подійного типу в класифікації Вендлера12 (achievements) rasti, atsidurti, pasiklysti тощо. Коли цими префіксальними формами дієслів позначається рух, що відбувається в конкретний теперішній момент, значення тривалого виду не завжди чітко усвідомлюється. Часто його важко відрізнити від значення доконаного виду, пор.: (57) Задиханий, Йонукас вбігає до класу. (58) Задиханий, Йонукас вбіг до класу. Цікаво зауважити, що через вузьке охоплення предикації значення тривалого виду може бути не таким виразним і у випадку предикації шляху чи іншого протяжного об’єкта, пор.: (59) У цьому місці ґрунтова дорога звивисто вливається в шосе. (60) Суцільна ділянка землі доходить до Балтійського моря LKŽII 1101 (J. JABL). (61) Цвинтарі межують із церковним подвір’ям LKŽII 1103 (RŠ). (62) На паркані стоїть півень, хвіст сягає землі, а голос лине до неба (дзвін) LKŽII 1101 LTR (PNmR). 2.6. Нарешті, не слід замовчувати той факт, що за певних обставин форми доконаного виду дієслів руху можуть змістовно вживатися і у випадках предикації шляху. Наприклад, адекватний опис вражень від подорожі може вимагати предиката категорії подій, яким, як відомо, може бути лише дієслово доконаного виду. Зазвичай сприятлива для цього мовна ситуація складається тоді, коли на певному етапі подорожі конфігурація шляху несподівано змінюється або наприкінці подорожі мандрівник опиняється в неочікуваному місці, пор.: (63) Дорога нас13 вивела на узлісся. (64) Стежка вийшла до калюжі LKŽII 1086 (A 1884, 21). (65) Стежина звернула в ліс, звиваючись поміж високими соснами LKŽXIV 103 (V. BUB). (66) Стежка звивисто влилася в польову доріжку LKŽXIX 468 (J. AVYŽ). (67) Ось моя дорога виринула з гір на рівнину LKŽVIII 683 (ŠLČ). Слід звернути увагу на те, що предикація в цих реченнях охоплює не всю конфігурацію шляху, а лише ту ділянку, яка безпосередньо постає перед очима мандрівника. Саме перспектива мандрівника відкриває можливість (ре)перфективізації таких предикатів. Адже ділянка шляху, безпосередньо охоплена предикацією, інтерпретується мандрівником, відповідно мовцем, не як статична конфігурація, а як динамічний досвід подорожі, тобто у сприйманому 12 Про інгерентні семантичні видові ознаки цих предикатів див. Holvoet, Čižik (2004: 146–151). 13 У реченнях із предикатом недоконаного виду ця позиція пацієнса, відповідно об’єкта, чітко не визначена, тут вона виражається експліцитно. Проте актанти цього речення не є повноцінними (тобто прототипними) — про це чітко свідчить те, що це речення не можна пасивізувати, пор.: * Нас вивели з дороги на узлісся. 38 | R O L A N D A S M I K U L S K A S подію, що розгортається в часі. Звичайно, відрізок дороги, який відкривається перед очима мандрівника, зазвичай може описуватися і дієсловами руху недоконаного виду, хоча такі випадки й не є типовими, пор.: (68) І знову біжить наша дорога. Біжить у бік братньої Латвії LKŽ1 726 (J. BALT). Однак лише за обставин подорожі, коли погляд спостерігача охоплює лише певний (чимось особливий) відрізок дороги, форми дієслів руху доконаного виду можуть свідомо обиратися для позначення події. 2.6.1. Насамкінець варто сказати, що форми доконаного виду, які вимагають таких динамічних інтерпретацій, утворюють лише семантичну опозицію з розглянутими раніше формами недоконаного виду, зумовленими холістичною, або цілісною, перспективою сприймача. Граматична опозиція видів, як у випадку предикації фактичного руху, тут малоймовірна через важку сумісність холістичної перспективи з перспективою мандрівника, пор.: (69) Дід ішов, ішов і дійшов до лісу. (70) *Стежка йшла вздовж межі поля і вийшла на узлісся. ВИСНОВКИ 1. Підґрунтя використання дієслів, що позначають спрямований рух, у предикації видовжених об’єктів становить когнітивна операція суб’єктифікації. Її, своєю чергою, обґрунтовує поняття суб’єктивного руху, зміст якого полягає в послідовному спрямованому скануванні, або огляданні, видовженого об’єкта сприймачем ситуації. 2. Дієслова руху, виступаючи в реченнях предикатами видовжених об’єктів, по суті позначають лише їхнє статичне, тобто незмінне з плином часу, розташування. У такому вживанні ці дієслова семантично прирівнюються до дієслів стану. 3. У валентній структурі дієслів руху, що вживаються для опису видовжених об’єктів, адвербіальний компонент напрямку стає необхідним. Це — conditio sine qua non. Вектор напрямку, який модифікує предикацію видовжених об’єктів, збігається з напрямком сканування, або оглядання, об’єкта, обраним імплікованим цією предикацією сприймачем / спостерігачем, яким фактично є мовець, відповідно слухач. 4. Предикатами видовжених об’єктів найчастіше виступають дієслова руху недоконаного виду, оскільки зазвичай тут вони лише позначають імперфективний процес. Тому, зрозуміло, якщо для предикації цих об’єктів обираються префіксальні форми дієслів руху, що підкреслюють відносне місце розташування сприймача / спостерігача, то вони можуть бути лише формами теперішнього часу. 5. Випадки, коли префіксальні форми дієслів руху теперішнього часу можуть мати значення доконаного виду (наприклад, у гномічних реченнях), у предикаціях видовжених об’єктів неможливі через одну важливу обставину: необхідність урахування позиції сприймача / спостерігача в межах цієї предикації зумовлює тісний зв’язок профільованої ситуації з моментом мовлення, тому узагальнене трактування цієї ситуації неможливе. 6. За певних обставин для предикації дороги можуть обиратися форми дієслів руху доконаного виду. Ці обставини пов’язані з поетапною, або мандрівницькою, перспективою. Відрізок дороги, що простягається перед очима мандрівника, він може сприймати як ін- IŠILGINIŲ OBJEKTŲ PREDIKACIJOS POBŪDIS 39 інтерпретується динамічно (для його опису обирається предикат категорії події) у тому разі, коли конфігурація цієї ділянки або її видимий кінець здаються мандрівникові несподіваними. Такі форми виду події, що вимагають динамічної інтерпретації, у поєднанні з формами виду перебігу, зумовленими холістичною, або цілісною, перспективою сприйняття, утворюють не граматичне, а семантичне протиставлення. СКОРОЧЕННЯ DŽ4 – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, red. St. Keinys, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2000. LKŽI – Lietuvių kalbos žodynas 1 (2-as leid.), red. J. KRUOPAS, Vilnius: Mintis, 1968. LKŽII – Lietuvių kalbos žodynas 2 (2-as leid.), red. J. KRUOPAS, Vilnius: Mintis, 1969. LKŽV – Lietuvių kalbos žodynas 5, red. K. ULVYDAS, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1959. LKŽVII – Lietuvių kalbos žodynas 7, red. J. KRUOPAS, Vilnius: Mintis, 1966. LKŽVIII – Lietuvių kalbos žodynas 8, red. J. KRUOPAS, Vilnius: Mintis, 1970. LKŽXI – Lietuvių kalbos žodynas 11, red. K. ULVYDAS, Vilnius: Mokslas, 1978. LKŽXIV – Lietuvių kalbos žodynas 14, red. K. ULVYDAS, Vilnius: Mokslas, 1986. LKŽXVIII – Lietuvių kalbos žodynas 18, red. V. VITKAUSKAS, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997. LKŽXIX – Lietuvių kalbos žodynas 19, red. V. VITKAUSKAS, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1999. LITERATŪRA AMBRAZAS, V., red., 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Trečiasis pataisytas leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. AMBRAZAS, V., red., 1999: Veikslas. Lietuvių kalbos enciklopedija, par. K. Morkūnas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. HOLVOET, A., ČIŽIK, V. 2004: Veikslo priešpriešos tipai. Holvoet, A., Semėnienė, L., red., Gramatinių kategorijų tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 141–162. JANDA, L. A. 2004: A metaphor in search of a source domain: The categories of Slavic aspect. Cognitive Linguistics 15, 471–527. LANGACKER, R. W. 2002: Concept, Image, and Symbol: The Cognitive Basis of Grammar, 2nd ed., Berlin/New York: Mouton de Gruyter. PAULAUSKIENĖ, A. 1979: Gramatinės lietuvių kalbos veiksmažodžio kategorijos, Vilnius: Mokslas. VENDLER, Z. 1967: Linguistics in Philosophy, Ithaca: Cornell University Press. Rolandas Mikulskas Gauta 2005 01 27 Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio 5, 10308 Vilnius [email protected]