1759 metų „Ziwato“ „u“ ir „iu“ kamieno daiktavardžiai ir jų raida

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LIII (2005), 91–99 1759 року Ziwato u ir jų іменники u-основи та їхній розвиток SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ Вільнюський педагогічний університет У статті подано аналіз і систематичний опис відмінювання іменників u- та jų-основ у жмудському «Ziwatas» XVIII століття. Еволюцію цих типів відмінювання та можливі причини змін розглянуто за допомогою внутрішньої реконструкції та зовнішнього зіставлення. Отримані таким чином дані порівняно з даними системи відмінювання іменників сучасного північно-жмудського говіркового різновиду Кретинги. 1. ВСТУП Сучасні мовознавчі дослідження безперечно дають підстави стверджувати, що «Ziwatas» 1759 року — найкраща пам’ятка говірки північних жемайтів-кретингців XVIII століття. У виданні літерами тогочасної польської мови чітко й послідовно представлено фонологічну систему говірки, а також її граматичні й морфологічні особливості. Уже Буга (1958: 561–578), аналізуючи фонетичні зміни голосних у литовських говірках, часто спирається на словоформи, зафіксовані в «Ziwatas».1 Оскільки морфологія «Ziwatas» архаїчна, доцільно порівняти парадигми відмінювання іменників у цій писемній пам’ятці та сучасній кретингській говірці й звернути увагу на відмінності в їхньому розвитку. Отже, мета цієї статті — описати розвиток закінчень іменників основ на u та jų у «Ziwatas» і, найважливіше, порівняти його із сучасною системою відмінювання іменників північно-західної жемайтської кретингської говірки. У праці на основі методів внутрішньої реконструкції та порівняльного методу пояснюються історичні процеси розвитку імені, причини й мотиви змін.2 Apie Ziwato rašybą jau ne kartą rašyta (plačiau žr. Girdenis 1972: 173–191, 1980: 111–116, 2001: 292–326; Girdenis, Girdenienė 1997: 11–44; Girdenis, Skirmantas 1998: vii–xiv, 292–326; Vaičiakauskytė 2001: 119–133, 2002a: 4–7; 2002b: 223). 2. ПАРАДИГМИ ІМЕННИКІВ ОСНОВ НА u ТА jų Усі іменники основ на u та jų належать до чоловічого роду й мають сім відмінків (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і кличний- Про те, що «Ziwatas» написано говіркою приморських жемайтів околиць Кретинги (Girdenis 1972: 173–191; Girdenis, Girdenienė 1997: 11–19; Girdenis, Skirmantas 1998: vii–xiv).1 Далі в тексті ця говірка скорочено позначається: ШВЖК.2 92 SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ ках), три числа (однину, множину й двоїну); іменники u-основи від іменників i̯u-основи відрізняються лише м’якістю приголосного в кінці основи. ТАБЛИЦЯ 1. u-ОСНОВА Однина Множина Н. žmogus 113 ~ žmùogos Н. sunus 1214 ~ sū·rus Р. žmogaw 211 ~ žmùogaus Р. funu 7218 ~ sū·nũ· / sū·nũ·n З. žmoguy 922 ~ žmùogų З. sunums 28926 ~ su·nùms / su·nõms Зн. žmogų 23 ~ žmùogo Зн. funus 5916 ~ sū·nìs Ор. žmogumi 412, žmogų 3041, ~ žmũogòmì, žmũogò Ор. funumis 6317, ~ sū·nòmìs Vt. žmogų 1939, žmoguy 2142, ~ žmũogõu М. dangufy 8727, ~ dõngùsè К. žmogaw 2526 ~ žmũogãu Š. sunus 14322 ~ sū·nus Двовина Р. du funu 11723 ~ dò sūnò ТАБЛИЦЯ 2. i̯u-основа Однина Множина Н. karalus 113 ~ karã·lõs Н. prietelẹy 23826 ~ prìetelệ Р. karalaws 1824 ~ karãlãus Р. karalu 11323 ~ karã·lù Д. karaluy 362 ~ karãlòu Д. karalems 3425 ~ karãlēms Р. karalu 20512 ~ karã·lò Р. karalus 3714 ~ karãlùs Ор. karalumi 19123, karalu 19015, ~ karã·lomì, karãlò Ор. razkažėys 272 ~ raškaz̃ė·s Vt. Roju 23314, WILNIAw I25 ~ rùojū, vĩlnōu Vt. razkažujfy31214 ~ raškažũ·sè Ш. karalaw 1135 ~ karãlãu Ш. karaley 1094 ~ karalė· 1759 M. ZIWATO U IR IŲ KAMIENAS 93 2.1. Однина називного відмінка має закінчення -us, наприклад: Stojos, jogey wynas žmogus fenas, wardu Symeonas, Dwaſes [żwetos prypilditas 38₃₋₄; Eſį karalus židu yſzgymy̆mes Dowida garbingas, kurſay wardon Diewa karalaw pagyrtas ateyti 113₁₁₋₁₃. У говірці ŠVŽK однина називного відмінка має закінчення -os ~ -us (žmùogos ~ žmogùs, karã.į̇s ~ karãlius). Перехід голосного u в закінченні в o свідчить про те, що до цього переходу в закінченні був короткий голосний; пор. латиське tìrgus «ринок», готське sunus «син», санскритське súnuś: див. також Zinkevičius (1980: 232). Виникає питання, як у говірці Ziwato вимовлялося закінчення однини називного відмінка -us? Голосний u у Ziwato позначає також кретингське o; докладніше про це див. Vaičiakauskytė (2002a: 13). 2.2. Закінчення родового відмінка однини такі: -aws = [aus] і -aus, наприклад: Neftowiu apey daykta dwarna, ale apey dufzy žmogaws pakarna 44₂₂₋₂₃; Tas Majeftots karalaws yſzwŷfur paſzwęftas, nes nu Dwaſes S. Seney buwa yſzprowitas 30₁₃₋₁₄; Apey antgymyma Pona Jezusa Chriſtufa Karalaws Dangaws 24₁₅. У порівнюваній говірці родовий відмінок однини збігається з формою Ziwato (žmùogaus ~ žmogaus, karãliaus ~ karãliaus). Закінчення -aus < походить від *-ōus, пор. латиське tìrgus (-us < -aus), готське sunaus; про походження цього закінчення див. також Mažiulis (1970: 263–272; Zinkevičius 1980: 232). 2.3. Закінчення давального відмінка однини — -ūy = [ou]³, наприклад: Dāgu mizermam žmoguy atwerſiu 157₆; Pagrīža, yr ant nuwgos žiemes ang watgi padieje Karaluy Dangaws 57₁₆₋₁₇. У говірці ŠVŽK закінчення давального відмінка однини — -ou (žmùogou ~ žmogùo, karãļou ~ karãliuo); воно збігається з давальним відмінком однини основ на o (див. також Vaičiakauskytė 2002a: 14). Kalbininkai nesutaria dėl šio linksnio kilmės. Kai kurie iš jų – Endzelynas (1957: 123–124), Kazlauskas (1959: 22, 1968: 221), Zinkevičius (1980: 233) – mano, kad tai o kamieno fleksija, įsibrovusi į u kamieną. Mažiulis (1970: 272) linkęs galvoti, kad u kamieno galūnė *-ō yra ne paskolinta iš o kamieno, bet atsiradusi iš baltų *-au, reprezentuojančio iu kamieno formą. Logiškiausia būtų manyti, kad ši galūnė yra paimta iš o kamieno, juolab nei senuosiuose raštuose, nei tarmėse neaptikta reliktinės u kamieno galūnės (Zinkevičius 1966: 248). Be to, u linksniavimo tipas indoeuropiečių kalbose nebuvo gausus. Dėl to jis buvo veikiamas stipresnių linksniavimo tipų (Kazlauskas 1959: 19). Aptariamojo linksnio fleksija -ou kildintina iš *-ō (Girdenis 2001: 377); kaip ir o kamieno (plg. Vaičiakauskytė 2002a: 14). Čia veikiausiai apibendrintas „oksitoninis“ variantas. 2.4. Закінчення знахідного відмінка однини — -u, наприклад: Teypo yr tu turiek už šietona tą žmogų; kurſay atrodoy mitaſty kuny[zku stuzba Diewa 88₁₇₋₁₉; Po anu eyta [zwečiavę Panna, Karalu Dangaws yr žiemes ant raku [awa neždama 39₆₋₈. У кретингській говірці в закінченні розглядуваного відмінка замість очікуваного -u маємо -o (žmùogᵒ ~ žmogù, karã.įᵒ ~ karãliu). Це закінчення слід виводити з давнього литовського *-ūn. У жмудському діалекті ненаголошені закінчення *-ų та *-u злилися в одне -ọ (Vai- 3 Dėl šios galūnės atstatymo plačiau žr. Girdenis, Girdenienė (1997: 12). 94 | SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ čiakauskytė 2002a: 18). Taigi morfemoje, kuri niekada nebūna kirčiuota, balsis u dėsningai paplatėja į o. Очевидно, закінчення цього відмінка у Žiwato уже вимовлялося так само, як і в сучасному кретингському діалекті. Це підтверджує той факт, що й закінчення називного відмінка однини -us вимовляється як -os (див. також 2.1.). 2.5. Закінчення орудного відмінка однини такі: -u і -umi, наприклад: <…> nes [mertis kaypo [z[a]zulietis fu žmogui eyta <…> 304₁–₂; Sytay wyfij y[zganity, yr par tawi Diewa žmogumi turem 290₂₆–₂₇; <…> tada tieja kalbi, jog a[ž efmi Karalus, nes a[ž Karalu yr užgymiaw <…> 192₂₄–₂₅; Pytotas kławle Jezula milawfi apey rozmaitus dayktus, o a[ža bliway apey tay ar efj karalumi židu 191₂₂–₂₃. У порівнюваному діалекті закінчення орудного відмінка однини — -o (žmũog˚ ~ žmogù, kàràl˚ ~ karaliù), яке, як і давальний відмінок однини, збігається із закінченням основи на o. Аналіз Žiwato показує, що в середині XVIII століття кретингці ще вживали паралельно форму орудного відмінка однини із закінченням -omi, утвореним із кінцевого елемента основи та закінчення -mi. Нерозширений голосний закінчення в діалекті свідчить про те, що первісним закінченням було *-mĩ (Būga 1958: 566–567). Справжнім закінченням мало б бути -mĩ, пор. давньослов. сынъ. Жемайтське закінчення орудного відмінка однини -mi є новоутвореним. Очевидно, його узагальнили за зразком закінчення орудного відмінка множини *-mīs; пор. Mažiulis (1970: 210–213). Форми на -mi слід вважати давніми формами орудного відмінка однини основ на u. У деяких старих писемних пам’ятках це закінчення -mi мають також прикметники з основою на u (у Postilėje Дауґші: báisumi, brágumi; у працях Сирвіда: teysumi, sotumi) (Zinkevičius 1957: 23). Сильна взаємодія основ на u та o в жемайтському діалекті, очевидно, витіснила давню флексію орудного відмінка. Закінчення -mi дуже непродуктивне, оскільки його не мали й іменники зі змішаним відмінюванням (особливо з основою на i) (докладніше про це див. Vaičiakauskytė 2002a: 54–55). Отже, закінчення орудного відмінка однини основ на u було узагальнене за продуктивнішим типом — чоловічим — відмінювання. Žiwatas фіксує занепад давньої форми орудного відмінка й утвердження нової, тобто флексії його основи. У пізніших писемних пам’ятках останні форми орудного відмінка трапляються частіше. Особливо це стосується жемайтських текстів (Kazlauskas 1959: 24). Як свідчать приклади з аналізованого тексту, у середині XVIII століття північні жемайти-кретингці ще частіше вживали давні форми орудного відмінка однини. 2.6. Закінчення місцевого відмінка однини такі: -u, -uy = [ou], -ąw = [ou]⁴, -uj, -ujy, наприклад: <…> a[ž negalu nie jokios kaltibes atraty tamy žmogų, diet kurios turietum nu myrty <…> 193₈–₁₀; Pytotas teypag tare: a[ž ne randu pryčinas [merte tamy žmoguy 214₁–₂; O dabar wie[t] fu pazwalenu wirefniu Ziamayty[fzka y[fztumocitas yr drukawotas Wilniq I₂₄–₂₅; O ką ylžryfį ant ziemes bus y[fzyftas yr Danguj 88₃–₄; <…> diet munes, link[minkietes yr dyawiakietes, nes zapwotas jufu ita Dangujy 63₂₃–₂₄. У діалекті ŠVŽK закінчення місцевого відмінка однини — -ou (tõrgõu ~ turgùo(je), rĩojõu ~ rōjuo(je)). Це закінчення можна виводити з *-ójēn (Girdenis 1962: 97; 2001: 377). ⁴ У тексті лише один раз трапилася форма місцевого відмінка однини з цим закінченням (див. наведений приклад). Закінчення -ou стоїть після носового приголосного n, тож голосний, очевидно, міг назалізуватися саме з цієї причини. 1759 M. ZIWATO u IR jų KAMIENAS | 95 Kalbininkai nesutaria dėl šio linksnio kilmės ir raidos. Kazlauskas (1959: 26–29, 1968. 156–159) mano, kad vietininkų postpozicija *-en čia yra prilipusi prie *turgō tipo formos. Pastarąją galima lyginti su s. indų vietininko forma sūnāu, kadangi dvibalsis *-ōu lietuvių kalboje galėjo virsti ō (aukštaičių uo). Taigi formos, prie kurios priaugo postpozicija *-en, senoji išvaizda galėjo būti *turgō. Vadinasi, senoji baltiškoji u kamieno vienaskaitos vietininko forma yra *turgō5. Taip atsirado inesyvo forma torgojė. Peršasi išvada, kad žemaičių vienaskaitos vietininko galūnė -ou < *-ō. Vėliau dėl morfologinio trumpėjimo žodžio gale nukrito -je. Greičiausiai žemaičių vienaskaitos vietininko galūnė *-ō yra senesnė nei aukštaičių turima -uje (Zinkevičius 1966: 248–249). Форма місцевого відмінка однини, засвідчена в аналізованому тексті лише один раз, šuny 15320, очевидно, є випадковою коректорською помилкою, але може бути й спорадичним наслідком основи на o. 2.7. Закінчення кличного відмінка однини — -aw = [au], наприклад: waykiele zidu [žakieles aliwa mede pyrmu neždamy, giedoje, yžganik mus karalaw židu 1134–5 У зіставлюваній говірці кличний відмінок однини збігається з кличним відмінком у тексті Ziwato (sū-nāu ~ sūnāu, karāl̄iau ~ karāliau). Закінчення -au < походить від *-ōu, пор. гот. sunau. Це чиста основа з вихідним ступенем голосного основотворчого суфікса (Zinkevičius 1980. 234). 2.8. Закінчення називного відмінка множини іменників основи на u — -us, а основи на iu — -ey, наприклад: Užpewna Jawa pyktufius Tiewus Jekate, nes yr jus tu pačiu Sunus, kury Prarakus užmušytnie <...> 12113–15; Apałztalay, yr wyły prietele yžwaykščioje, nie kokie neturiu, kurfay man padietum 23825–27 У сучасній кретингській говірці вся парадигма множини розглядуваних основ загалом перейшла до основи на (i)o. Закінчення називного відмінка множини — -a або -e (sūnā- ~ sūnai, karālē- ~ karāliai). Флексія називного відмінка множини основи на u у давніх пам’ятках литовської мови XVI–XVII століть збереглася без змін. Навіть у творах XVIII–XIX століть, написаних на основі жемайтських говірок, іще трапляються називні відмінки множини основи на u (пор. Kazlauskas 1959: 32). Це засвідчує й аналізований текст Ziwato (див. перший наведений приклад). Хоча, з іншого боку, у парадигмі множини слова sūnus в Ziwato давня флексія основи на u могла зберегтися через часте вживання цього слова6 та його сакральність. Крім того, можливо, автор прагнув уникнути диграфа -aa у жемайтському закінченні цього відмінка. Не слід забувати, що закінчення називного відмінка множини основи на u збереглося на межі східноутенської говірки з анікщяйською, наприклад у Лелюнай (Rinkauskienė 1999: 23). З огляду на сказане можна стверджувати, що основа на o почала проникати в основу на u порівняно недавно. Однак у тому самому Ziwate, як показує наведений приклад, іменники основи на iu повсюдно вживаються із закінченням основи на io; іменники основи на iu іще мають давню форму називного відмінка множини 5 Del šio linksnio kilmės ir raidos dar plg. Mažiulis (1970: 286–287). 5 В аналізованому тексті більше не трапляються форми називного, а також давального, знахідного й орудного відмінків множини іменників основи на u, за винятком іменника žmogus. Проте парадигма множини цього іменника загалом не належить до основи на u. 96 | S O N A T A V A I Č I A K A U S K I E N Ė senuosiuose lietuvių kalbos paminkluose (Kazlauskas 1959: 31), bet ir XVI amžiaus raštuose dažnesnės io kamieno lytys. Зникнення закінчення -ūs у жемайтських говірках (загалом заміну форм множини основи на u основою на o) можна було б легко пояснити, якби закінчення північно-жемайтської говірки -o виводили з *-ū (акутового чи ненаголошеного циркумфлексного), наприклад закінчення називного й знахідного відмінків двоїни (sūːn)-o < *(sūn)-ū (Girdenis 2000a. 334). У північно-жемайтській говірці -u перейшло в -o після скорочення циркумфлексних і відкритих акутових закінчень. Скорочене закінчення називного відмінка множини мало збігтися із закінченням називного відмінка однини. Імовірно, саме з цієї причини закінчення u-ūs витіснило продуктивне закінчення основи на o-ai. Daugiskaitos vardininko galūnės -ūs kilmė iki šiol nėra aiški. Kazlauskas (1968: 224) mano, jog aptariamojo linksnio forma yra kilusi iš *-ųes, atsiradusio u kamieno daugiskaitos vardininke dėl ū kamieno įtakos. Zinkevičius (1980: 234) šią galūnę taip pat kildina iš *-ųes, kuri buvusi pasidaryta su kamiengaliu u dėl kitų linksnių įtakos, jeigu tik galūnė -ūs nėra analoginis darinys pagal kitų kamienų modelį. Імовірно, закінчення називного відмінка множини -ūs було запроваджене за аналогією з іншими основами. У парадигмах як прикметників, так і іменників основними відмінками є називний і знахідний. Найімовірніше, закінчення називного відмінка множини -ūs у розглядуваних іменників могло виникнути за аналогією: якщо мн. зн. *geràs: мн. наз. *gerós, то мн. зн. *sūnus: мн. наз. x, звідси x = sūnūs. Кличний відмінок множини збігається з називним як у тексті Žiwato, так і в сучасному ареалі кретингської говірки. 2.9. Закінчення родового відмінка множини — -u або -ų, наприклад: Paſakikiet mąn, kurſay yſz tu ſunu dwiyu dare waly Tiewa ſawa 117₂₇–₂₈; Buwa taſay ſugrižymas yſz Egyptu apey ſzwęty Tryiu Karalu 44₆–₇ У говірці ШВЖК форма родового відмінка множини збігається із засвідченою Žiwato (sūnuː ~ sūnų, tɔrgù ~ turgų, karà.ǐ ~ karalių). (i)uформою основи, а форми основ o (i) збігаються. Імовірно, наголошене закінчення родового відмінка основи u (як і інших основ) іще вимовлялося з носовим голосним, тим паче що й у сучасній порівнюваній говірці в багатьох місцевостях уживаються форми з -n або з -m (Zinkevičius 1966. 77; Vaičiakauskytė 2002a: 18). 2.10. Закінчення давального відмінка множини основи на u — -ums, а основи на iu — -ems, наприклад: Dwilekta karuna ira stypre riedima, kuri ira yſz akmenies brąngie, kure duda Diewas Sunums ſawa yr yſzrinktieſyms, kaypo paraſita ira Pſalmieſy 298₁₂–₁₄; Jeſus ſatdziawſis, apſyjoywyſys wyſam ſwietuy, karalems, yr madryjms Pagonu 34₂₅–₂₆. У зіставлюваній говірці закінчення давального відмінка множини належать до основи на (i)o (sūnām ~ sūnām, karàlēm ~ karaliams). Архаїчний елемент основи на u — *-umus (*sūnumus), у якому поєднано основу -u- та закінчення -mus (пор. форми давального відмінка множини основи на o; див. Vaičiakauskytė 2002a: 19). Розвиток закінчення цього відмінка, імовірно, був таким: *-umus → -oṃos → -oṃs. Kaip rodo senųjų raštų analizė (Kazlauskas 1959: 34–35), XVI–XVII amžiaus kai kuriuose raštuose u kamieno daugiskaitos naudininkas dar turi senąją u kamieno 7 Dėl šios galūnės kilmės ir raidos dar žr. Mažiulis (1970: 297–304). 1759 M. Ziwato u ir įu kamienas 97 флексію, хоча, слід сказати, u-основний давальний відмінок рідко трапляється в давніх пам’ятках литовської мови. Ziwatas свідчить, що у XVIII–XIX століттях, очевидно, жмудською ще вживалися форми давального відмінка множини u-основи. Хоча, як уже зазначалося, у парадигмі множини слова sūnus у Ziwato могла зберегтися давня флексія u-основи через часте вживання цього слова. Закінчення давального відмінка множини įu-основи — *-umus, однак уже в литовських пам’ятках XVI–XVII століть переважають форми цього відмінка įo-основи (Kazlauskas 1959: 34). У Ziwato усі іменники згаданої основи мають форми давального відмінка множини įo-основи. 2.11. Закінчення знахідного відмінка множини — -us, наприклад: Tynay diet dyde Sopule, kuri pry appiawfima kietėje, kartey werkie, nes kumeli dydey jubteba yr czayma už kytus Surus jwieta turieje 32₂₆–₂₈; Yžleydufi Karalus jzwęčiawfe Maria Ju S. Juzupu, giwena anoy Jzopo pry prakarta ligi kieturiolektay dyinay <…> 37₁₄–₁₆. У кретингському говорі знахідний відмінок множини збігається зі знахідним відмінком у тексті Ziwato (sūnūs ~ sūnus, karaliūs ~ karalius). Мовознавці не дійшли згоди щодо походження форми розглядуваного відмінка, пор. Mažiulis (1970: 297), Kazlauskas (1968: 225); флексія знахідного відмінка множини u-основи -us < *-ūs, як і відповідне закінчення основи на į -is < *-īs (Būga 1958: 568; Zinkevičius 1980: 235, 1966: 251). Отже, закінчення *-ūs могло виникнути також за зразком інших основ. Наявність вузького -u < *-ū у формі знахідного відмінка множини справді підтверджує думку, що в жмудській спершу мали скоротитися циркумфлексні закінчення, а акутове скоротилося пізніше (Girdenis 2001: 172, 2000a: 405–406). 2.12. Закінчення орудного відмінка множини іменників u-основи — -umis, а įu-основи — -eys = [e·s], наприклад: Palayminty pakaju daruntis, nes anyi Sunumis Diewa bus wadinty 63₁₆–₁₈; <…> kada anfay budamas Ponu y Jawa garby neje razkažieys, ale werkymays yr ubagjty 27₂–₃. Закінчення орудного відмінка множини в сучасному говорі ŠVŽK збігається із закінченням основи на o (пор. Vaičiakauskytė 2002a: 19), (tōrgās ~ tūr̄gais, karālēs ~ karāliais). У тексті Ziwato, як показують наведені приклади, орудний відмінок множини ще зберігав давнє закінчення u-основи -umis, утворене з кінцевої частини основи -u- та давнього закінчення *-mīs. У парадигмі іменників įu-основи повсюдно закріпилися форми įo-основи. 2.13. Закінчення місцевого відмінка множини — -ufy = [u·sę], наприклад: Ponas Jezufas ant to atfake kalbiedamas: Btagasłowitas efi, Symonay Baryonay, nes ne kunas ne krawjes ne apjowie taw to, ale Tiewus muna, kurfay ira Dangufy 87₂₄–₂₇; Tada tuw ćiefu tabiawłey linkfmifes kunay nuwarginty, ne kaypo kury razkažiufy yfzkawoty 312₁₃–₁₅. Варто згадати, що в Ziwato один раз зафіксовано форму місцевого відмінка множини із закінченням -ufy (пор. з формами місцевого відмінка множини основи на į, див. Vaičiakauskytė 2002a: 60), а саме: <…> weyžiek jogiey antigyme ne ražkažiuju, aley ubagižkoy [myrdymcioy [tayneliey, ant plykos yr myktos ziemes terp badi[tiu <…> 25–26₂₈–₂. У порівнюваному говорі місцеві відмінки множини основ (i)o та (i)u фонетично збіглися, пор.: *miškūs(e) ir *turgūs(e) (tūrgūs(e) ~ tūrgūs(e), vāišūs(e) ~ vaišiūs(e)) (Zinkevičius 1966: 251). Майже всі північні жмуди зберігають нескорочене закінчення місцевого відмінка множини -ūse. Морфологічно скорочені форми із закінченням -ūs вживаються лише в околицях Кретинги, див. Aleksandravičius (1963: 104), Girdenis (2000a: 393, 2000b: 17). Можливо, -ū- розглядуваного відмінка можна було б виводити з *ō 98 SONATA VAIČIAKAUSKIENĖ (пор. форми місцевого відмінка множини o-основи, див. Vaičiakauskytė 2002a: 21); див. також Girdenis (2000b: 336). Одноразово вжита форма місцевого відмінка множини із закінченням -su є архаїчною формою місцевого відмінка множини (докладніше див. Vaičiakauskytė 2002b: 233). 2.14. Закінчення знахідного відмінка двоїни іменників чоловічого роду розглядуваної основи — -u = [o], наприклад: <…> buwa wynas žmogus kurſay turieje du ſunu, atejys pry pyrmoje tare: ſunaw eyk šiēdiena dyrpty y winīčiy, o unſay nenorieje 11722–24 У сучасному порівнюваному діалекті форми знахідного відмінка двоїни іменника збігаються із засвідченими у Ziwato (dò sū·nò ~ dù sūnu). Литовські числівники dù, dvì походять від *dō, *dvḗ. Отже, закінчення -o знахідного відмінка двоїни іменника чоловічого роду (як, до речі, і називного відмінка) скоротилося з *-ō⁸. 3. ВИСНОВКИ 1. Послідовний аналіз Ziwato 1759 року показав, що в середині XVIII століття в кретингському діалекті відбувався перехід непродуктивних основ іменників до продуктивних. Парадигма u-основи сучасного кретингського діалекту змінилася порівняно із серединою XVIII століття. 2. На парадигми прикметників u- та (i)u-основ (раніше, ніж на іменників) вплинули продуктивні типи відмінювання, тому іменники u-основи в тексті Ziwato принаймні в окремих випадках іще могли спорадично зберігати давні закінчення називного, давального й орудного відмінків множини⁹. У сучасному кретингському діалекті вживаються закінчення o-основи. 3. Ziwatas фіксує зникнення давньої форми орудного відмінка однини u-основи та утвердження нової форми, тобто форми (i)o-основи. 4. Скорочене закінчення називного відмінка множини u-основи мало збігтися із закінченням називного відмінка однини. Імовірно, саме з цієї причини закінчення -ūs витіснило продуктивне закінчення -ai o-основи. 5. Уже в середині XVIII століття в парадигмі множини (i)u-основи кретингського діалекту повсюдно переважали форми (i)o-основи. LITERATŪRA ALEKSANDRAVIČIUS, J. 1963: Kretingos tarmės daiktavardžio kait ybos ypatybės ir galūnių raida. Kalbotyra 9, 101–117. BŪGA, K. 1958: Rinktiniai raštai 1. Sudarė Z. Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. ENDZELYNAS, J. 1957: Baltų kalbų garsai ir formos. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. GIRDENIS, A. 1962: Tirkšlių tarmės morfologija ir žodžių daryba (rankraštis). GIRDENIS, A. 1972: Baltiškųjų *t̑j, *d̑j refleksai 1759 m. „Žyvate“. Baltistica 8 (2), 173–191. GIRDENIS, A. 1980: Dėl vieno prielinksnio formos XVIII a. šiaurės žemaičių kretingiškių tarmėje. Baltistica 16 (2), 111–116. 8 Dėl dviskaitos vardininko ir galininko galūnių kilmės dar žr. Mažiulis (1970: 181–182). 9 Tai galima teigti tik su išlyga (dar plg. 2.8, 2.10 ir 2.12). 1759 M. Ziwato u ir jų KAMIENAS | 99 Girdenis, A., Girdenienė, D. 1997: 1759 metų „Žiwato“ indeksas Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla Girdenis, A., Skirmantas, P. 1998: 1759 metų „Žiwatas“ (faksimilinis leidynys). Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla Girdenis, A. 2000a: Kalbotyros darbai 1. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Girdenis, A. 2000b: Kalbotyros darbai 2, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Girdenis, A. 2001: Kalbotyros darbai 3, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Kazlauskas, J. 1959: Daiktavardžių (i)u linksniavimo nykimas. Kalbotyra 1, 51–67. Kazlauskas, J. 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika. Vilnius: Mintis. Mažiulis, V. 1970: Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai. Vilnius: Mintis. Rinkauskienė, R. 1999: Rytų aukštaičių uteniškių vardažodis: dabartinė padėtis ir istorinė raida (disertacija). Vilnius. Vaičiakauskytė, S. 2001. 1759 „Žiwato“ o, io, io kamienų daiktavardžiai ir jų raida. Kalbotyra 50 (1), 119–133. Vaičiakauskytė, S. 2002a: 1759 „Žiwato“ vardažodžio linksniavimo sistema (disertacija). Vilnius. Vaičiakauskytė, S. 2002b. 1759 „Žiwato“ i ir priebalsinio kamieno daiktavardžiai ir jų raida. Baltistica 36 (2), 223–236. Zinkevičius, Z. 1957: Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai. Vilnius Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Zinkevičius, Z. 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mokslas. Zinkevičius, Z. 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1. Vilnius: Mokslas. Sonata Vaičiakauskienė Lietuvių kalbos katedra Vilniaus pedagoginis universitetas T. Ševčenkos g. 31, Vilnius