„Wajdelota“

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA LIII (2005), 1–8 Вайделот1 Йонасу Паліонісу, литовському мовознавчому вайділу Leszek Bednarczuk Краків У цій статті розглядається балтійська основа, що лежить в основі польської та німецької форм Wajdelota, Waidelotte, засвідчених у літературі як назва давніх язичницьких жерців балтів, а також коментуються деякі морфологічні й семантичні аспекти цієї назви. Слово wajdelota увійшло до польської мови завдяки Адаму Міцкевичу, який застосував одну з назв язичницького прусського духовного сану для характеристики народного пророка романтичної доби. З цим словом стикалися цілі покоління молодих поляків — від бельведерців до нинішньої учнівської молоді середніх шкіл, для яких «Конрад Валленрод» є обов’язковим читанням. Усі читачі оригіналу та понад двадцяти перекладів по-своєму засвоїли семантичне поле цього слова, а в пам’яті в них закарбувалися назви «Пісня вайделота», «Сказання вайделота». Мало хто серйозно замислювався над тим, чи справді литовські вайділи, що з’являються в «Гражині» та «Конраді Валленроді», існували в язичницькій Литві та як їх називали литовською. Не зовсім зрозуміло, як wajdelota звучало прусською і що насправді означало, якою була його морфологічна структура та функціональні відповідники в язичницьких релігійних системах литовців, слов’ян та інших індоєвропейських народів. Спробуємо відповісти на ці запитання, спираючись на етимологічні дослідження. Чітко негативну позицію щодо автентичності слова wajdelota посів Александр Брюкнер ще 1904 року (1904/1984: 49), а згодом у польському етимологічному словнику стверджував, що wajdelota — це «вигадане слово, цілком чуже литовцям; походить від німецького waideln, Waidler “про прусських гуслярів-ворожбитів” [про прусських гуслярів], а те, своєю чергою, — від прусського waidlemai2 “граємо на гуслях”». Це пояснення було повторене у «Словнику іншомовних слів» (Słownik wyrazów obcych, SWO 757) та словнику Дорошевського (SJPx 820). Однак інші дослідники прусської мови вважають автентичним термін Waidelott(e), зафіксований у різних джерелах і згодом уживаний прусськими німцями, та пояснюють його словотвір, спираючись на дані прусської (Райнгольд Траутманн) або литовської мов (Казимірас Буґа, Яніс Ендзелінс, Ернест Френкель). 1 Статтю вперше опубліковано польською мовою в журналі Język polski 76, 1996, 264–273. 2 Відома прусська форма waidlemai, наведена у «Словнику іншомовних слів» (Słownik wyrazów obcych, 1954); на жаль, у виданні 1991 року було подано хибну інформацію, що термін wajdelota виник у XIX столітті. 2 | LESZEK BEDNARCZUK Pirmiausia turime nepamiršti (žr. Kleiner 1948: I 354, II 71–72), kad žinių apie pagonių prūsų istoriją ir religiją Mickevičius sėmėsi iš XIX a. vokiečių tyrinėtojų, daugiausia iš Augusto von Kotzebue (1808) ir Franzo Mone (1822), kurie tikriausiai nebuvo susipažinę su Simono Grunau kronika (apie 1530 m.), pagrindiniu informacijos apie prūsų wajdelotas šaltiniu, išleistu 1877–1896 m. У хроніці Ґрунау розглядуване слово зафіксовано в кількох графічних варіантах (Waidelott(e), Waidlott(e), Waidolott(e)); трапляються також його німецькі морфологічні адаптації: Waid(e)ler ‘чарівник’, waideley ‘чари’ і waidelen ‘чаклувати’. Георг Нессельманн (1836) і Яніс Ендзелін (1943/1982: 332) також наводять форми weidelutt, weidulutt. З XIX ст. відомі й кілька інших написань цього терміна: Vaidalottes (Mone 1822: 85), Wejdalota (Narbutt 1835: 255–258), Weidalyt (Kraszewski 1847: 108), Wajdeluta (автограф Konrado Valenrodo, IV 330, пор. SJAMIX 526). Важко встановити, з яких давніх джерел узято ці форми, але видно, що всі вони ґрунтуються на пруссько-німецькій формі Waidelotte, від якої походять і литовське vaidel(i)otas, і Міцкевичеве wajdelota. Найближчою до прототипу в прусській мові, мабуть, була форма Waidlott(e). Дослідженню слова Waidelotte Казимерас Бюґа присвятив одну зі своїх праць (1909/1958: 185–188). На його думку, це зменшувальна форма, утворена від пруссько-німецького Waidel-er, відповідником якого в литовській мові є прізвище Vaidilas (у письмових джерелах Woydillo). На думку Бюґи, у прусській мові існували такі назви язичницького жерця: *vaidilas, від нього утворене *vaidil-ūtis і жіноча форма останнього *vai-dil-ūtė. Слово *vaidilas Бюґа пов’язує з індоєвропейським *uoid- ‘знати’, його первинне значення визначає як ‘sapiens, sapientia praedictus’ (наділений мудрістю), а щодо семантичної мотивації порівнює з лит. žynys, žiniuonis — словами, похідними від дієслова žinoti ‘знати’. На думку Бюґи, від *vaidilas походить і прусське дієслово *vaid(i)litvei, пор. praes. 1 pl. waidleimai ‘wir zeubern’ із «Енхіридіона» 1561 року. Як видно, тут запропоновано напрям словотворення, протилежний до того, який уявляв Брукнер. Panašias į Būgos mintis dėsto Fraenkelis (1955–1965: 1179–1180, 1214–1216)3, siedamas prūsų waidelotte su lietuvių vaidila(s) ‘aktorius’, (?) ‘keliaujantis dainininkas, burtininkas, vaidila’ (nepatikrintais duomenimis). Tačiau jis dar papildomai nurodo ir prūsų waidinna (praes. 3 sg.) ‘rodo’, lietuvių vaidinti, vaidas ‘vaiduoklis’, veizdėti, veidas, vaizdas. Visus šiuos žodžius Fraenkelis kildina (su tam tikrais fonetiniais sunkumais, nes nepaaiškina kai kurių minėtų formų -z-) iš ide. *ueid- ‘matyti’, taigi kitaip nei Būga, kuris pamatu ėmė *uoid- ‘žinoti’. Ендзелін (1943/1982: 331–332) у прусській формі waidleimai вбачає основу (3 sg.) *vaid(e/i)lēj(a), наводить (як і Нессельманн) форми waidelotte і waide/ulutt, цитує пояснення Бюґи та поряд із литовським žynys зазначає куршський запозичений елемент латиської мови (n збереглося перед t) zinte ‘ворожіння’ (1948/1971: 92). Trautmannas (1910: 454–455), panašiai kaip Brückneris ir kitaip nei Būga, aiškindamas prūsų waidelotte, pradeda nuo formos waidleimai. Jo manymu, veiksmažodis *waidle(i)ti turi iteratyvinę priesagą -lā-/-lē- (panašus formantas žinomas lietuvių kalboje) ir yra vestinas iš waist ‘žinoti’ (1 pl. waid-imai). Iš šio kamieno Trautmannas 3Статті про слова vaidas і veizdėti укладено дещо хаотично, а етимологічні пояснення недостатньо продумані. Генетичний зв’язок між waidleimai, waidinna і литовським veizdėti викликає певні сумніви. WAJDELOTA 3 виводить із назви діяча *waidlōtojis, пор. artoys = лит. artojas. Як паралелі наводяться давньорус. vědb «знання (таємне), чари», vědunь «чаклун», давньоіндійське vidā́the «знання жерцем божественної таємниці», vídyā «мистецтво чаклунства». Ця етимологія переконує більше, ніж пояснення Бюґи, однак її слабке місце полягає в тому, що в прусській мові немає дієслів із суфіксом, відповідним лит. -lioti. На думку Яна Отрембського (1965: 351–354), цей ітеративно-зменшувальний суфікс слід вважати варіантом -ioti, що виник унаслідок приєднання зменшувального іменникового суфікса -el-/-al-, тому зв’язок лит. -lioti з прусським waidleimai сумнівний. На моє переконання, у формі waidleimai слід убачати морфему кон’юнктива -lai-, уживану для вираження бажання. Як зауважив Крістіан Станг (1942: 263), ці форми найчастіше вживаються в складних підрядних реченнях мети. Саме такий і випадок waidleimai: kai mes... ni... waidleimai (Enchiridion 29, 3) das wir... nicht... zaubern ‘щоб ми не чаклували (не займалися чарами)’ Це аглютинативна форма прусської мови. У текстах найчастіше трапляються форми 3-ї особи, де -lai стоїть у кінці слова, але в інших випадках ця морфема вставляється між основою та закінченням, напр.: 2 sg. quot-lai-si «щоб ти хотів», 2 pl. quotij-laj-ti «щоб ви хотіли», 1 pl. turi-li-mai «щоб ми мали». Якщо вважати waidleimai кон’юнктивом від waid-imai «знаємо», можна простежити зміну значення від «знати, мати знання» до «володіти таємними знаннями, чаклувати». Форма -lei- замість очікуваного -lai- не створює великих труднощів. Складніше пояснити, чому іменник було утворено не від інфінітива, а від модальної основи. Різноманіття формантів прусського інфінітива дає підстави припускати, що деякі інфінітиви могли також мати модальну функцію. Саме від основи такого модального інфінітива waid-lai міг бути утворений назва діяча *waid-lai-tojis «той, хто має (повинен) застосовувати потаємні знання», яка після утвердження християнства набула значення «той, хто займається чарами, чаклун». Назва прусського жерця залишила чимало слідів і в ономастиці цього регіону. У географічному словнику литовської частини Сувалкії, поблизу озера Дуся, зафіксовано поселення Wajdeloty, яке на німецькій карті 1915 року назване Wajdaloty (пор. наведені раніше форми wajdal-, wajdol-), а литовською — Vaideliotai. Можна припустити, що ця назва прийшла разом із переселенцями з Пруссії, підвладної Тевтонському ордену, які знайшли тут прихисток через практиковані ними форми релігійного життя. Основою топоніма, імовірно, є особове ім’я — прізвисько або прізвище. Від назви прусського жерця можна вивести й прізвище Wejdleit, яке сьогодні найчастіше трапляється в регіоні Ельби: звідти походять 18 із 30 прізвищ, внесених до PESEL⁴. Підсумовуючи наведені вище міркування, можна стверджувати, що слово, записуване як Wajdelott(e) тощо, у прусській мові мало форму *waid-lai-tojis, є назвою діяча з суфіксом ⁴Кілька років тому на німецькому надгробку на цвинтарі села Яґодно, біля однойменного озера, я виявив прізвище WEDELEIT. Отже, можна стверджувати, що прізвища, утворені на основі Wajdlott(e), були відомі на території Східної Пруссії. 4 LESZEK BEDNARCZUK -той похідне від дієслова waist «знати», модального кореня waid-lai-. Оскільки такого дієслова у східнобалтійських мовах не відомо, згадане похідне слід вважати інновацією прусської мови. За часів язичництва так називали певних священнослужителів (жерців), які дбали про здобуття й передавання таємних релігійних знань; після утвердження християнства цю діяльність почали вважати чаклунством. Ця діяльність, мабуть, була настільки поширеною, що до словника нащадків германізованих прусів увійшли Weidele, Weideler, Weidelotten, weideln (Frischbier 1883: 460). Як бачимо, розглядуване слово етимологізують на підставі фактів прусської мови, тому постає питання, який відповідник воно мало в релігійній системі язичницької Литви. Відповідь можна знайти у згаданій праці Буги, де звернуто увагу на семантичну паралельність прусського waidelotte і литовського žynys (: žinoti). Варто лише додати, що слово žynys, похідне форманта -jo-, має подовжений голосний кореня, що може свідчити про його архаїчність (Otrębski 1965: 68). Сьогодні це слово зберегло своє давнє значення, а в поєднанні з прикметником piktas може означати «чаклун, чарівник». У давніх текстах литовською мовою žynys відповідає польському wieszczek «пророк, віщун», а дієслово wieszczyć – žynauti, žynauti. Серед інших литовських похідних, окрім žiniuonis (Būga) і žin(i)ūnas (Otrębski 1965: 68), мабуть, найцікавішим є žinčius (Skardžius 1943: 79, 334, з Меркіне). Саме це слово вбачають Брюкнер (1903/1974: 67) і Буга (1909/1958: 180–183), читаючи речення Яна Длугоша (X 210, 1387 р.): «Ignis... a sacerdote... qui eorum lingua znicz appellabatur». Формант -čius властивий віддієслівним назвам осіб (Otrębski 1965: 246). Ендзелін (1948/1971: 92) виводить це слово з невцілілого nomen actionis *žintis, спорідненого з латиським žinte «чари» < *žintjā, яке можна вважати інновацією східнобалтійської релігійної термінології. Форма znicz, записана Длугошем, у XVI столітті була помилково витлумачена як «священний вогонь», пор.: Вогнем Znicz називали той, що завжди горів; кожен, хто проходив повз, мусив підкидати до нього дров (Stryjkowski, близько 1580/1978: 236) У XIX столітті прихильники старої Литви широко поширили це значення5, а в наш час у польській мові znicz став символом пам’яті про національних героїв і померлих, а також Олімпійських ігор. Як видно з розглянутих фактів, назви прусського й литовського священнослужителя (жерця) сформувалися незалежно, але за спільною моделлю: nomen agentis від дієслова «знати, займатися таємними знаннями». Відсутність спільної назви можна пояснити зникненням дієслова *vaid- у східнобалтійських мовах, де його витіснило близьке за значенням *žin-ā- «знати», яке також має релігійно-магічне значення «займатися таємними, прихованими знаннями». 5 Janas Karłowiczius (1875: 327–328, 375), o po to ir Būga (ten pat) klaidingą Długoszo teksto interpretaciją atitaisė, bet abu, remdamiesi XVIII a. leidimu, pateikė žodžio forma Zincz, o ne taip, kaip buvo Długoszo originale – Znicz, plg. 1961–1985 m. leidimą (X 210). Wajdelota | 5 У цьому випадку ближчими до прусської мови є слов’янські мови, де існує кілька назв учасників релігійно-магічних обрядів, утворених від дієслівної основи *věd-. Структурно найближчою до прусського *waid-lai-tojis / wajdelota є спільнослов’янська назва «жрець, пророк, чаклун, чарівник» *věd-tjo- > *věščь, засвідчена переважно в прикметниковій формі *věščь-jb. Подібно до відомих у прусській німецькій мові форм Waidolottinne, Waidlin(ne), у слов’янських мовах існують і жіночі форми — *věšča(ja), *věščica, які були поширенішими й довше зберігалися через особливу роль жінок у цій діяльності. З іншого боку, слово *vėd-bma, відоме переважно за російськими даними, найімовірніше походить від абстрактного віддієслівного іменника «таємні знання, чари» (подібно до давньоруського věd-b «сила чудотворця, чари, закляття, знання»). На це вказує категорійне значення форманта -ma, який передусім утворює nomina actionis і resultati, наприклад, у литовській мові tarti – tar-ma, слов’янське *kuč-bma «кучер» (Otrebski 1965: 154-155; Sławski 1976: 14-15). До того самого семантичного поля належать численні російські похідні від основи *vėd-: давні vědunb, vědunja, vědunica, vědunixa; vědbstvo, vědunje, vědbmenje (SRJ₃ 50), діалектні (переважно в північноросійських і білоруських регіонах) ved’mica, ved’movat’; ved’mak, ved’mačka, ved’mačit’; білоруські v’az’m’ar, v’az’marka; польське діал. wiedźmiarstwo; російські діал. ved’movstvo, ved’movšče тощо. Від основи *věšč- у праслов’янську добу утворили дієслово *věščiti, nomen actionis *věščьenje, nomen resultati *věščьba, а також форми *věščьco, *věščьko, *věščerb, що закріпилися переважно в західнослов’янських і південнослов’янських групах, російське *věščьmb тощо. Наведені тут слова утворюють виразні словотвірні парадигми — ряди похідних. Таку парадигму становлять праслов’янські похідні від *věšč- «пророкувати» та давньоруські деривати від věd- «мати таємні знання, користуватися ними (ворожити)»: назва особи дієслово назва дії назва результату věščь(jb), věšča(ja), věščica, věščiti věščьenje věščьba vědunb, vědunja, vědbma věděti vědunbje, vědbmenbje vědb Успадкована численність похідних свідчить, що ця релігійно-магічна діяльність, імовірно, залишалася життєздатною й у пізній доісторичний період, а нові самостійні утворення в окремих мовах і діалектах (особливо білоруські та кашубські, див. Boryś, Popowska-Taborska 1994) засвідчують продовження цієї діяльності й за християнських часів. Деякі зі згаданих лексем увійшли до перекладів Біблії, пор. давньопольські wieszczec, wieszcznik, wieszczy; wieszcze-nie, wieszczba (SS₉ 198–199). Чимало цих назв, особливо тих, що стосувалися жінок, залучених до згаданої діяльності, перейшли до сфери народної магії та демонології, пор. давньопольське «wieszcza baba (z) Zakrzewa scilicet czari» (1476), «strigori al. wyesczyce» (1420). Подібно до цього, у польських діалектах, де wieszcz(y), wiesz-cza, wieszcz yca означають «вампір (обох статей), русалка, чортова баба», розвиток значення може ілюструвати таке речення: «Wiesz-czy... 6 | L E S Z E K B E D N A R C Z U K виходить із могили й віщує (3 sg.), а як далеко чути його крики, так далеко люди мусять помирати» (SGPVI 120, записано в Малопольщі6). До розглядуваного лексичного поля слід віднести також польське діал. nie-wiada «виродок, підкидьок тощо»: «З дитини (зачатої вампіром і жінкою) через сім років постає nie-wiada» (Karłowicz, SGPIII 315, Люблінщина). Порівнюючи назви прусського та слов’янського жерця-пророка, бачимо, що їх поєднують структурні й семантичні подібності. В обох випадках дієслова, що відображають індоєвропейське *uoid- «знати», вживалися у значенні «мати таємні знання, користуватися ними», а утворені від них за допомогою подібних суфіксів nomina agentis означають «того, хто знає; мудреця-пророка, який завдяки своїм таємним знанням передбачав (пророкував) майбутні події». Слов’янський мовний матеріал надійно засвідчує, що цією діяльністю займалися і жінки, а прусський — дає підстави вважати це ймовірним. У християнську добу в обох мовних групах значення цих слів незалежно змінилися на «чарівник». Слід зазначити, що похідні від *uoid-, які належать до сфери релігії та магії, є не лише в прусській і слов’янських, а й в інших індоєвропейських мовах. Раніше тут уже було наведено вказану Траутманом паралель із санскриту (1910: 455), а Буга звернув увагу на подібний розвиток значення назви кельтського жерця (друїда): галльське druidae, druides як *dru-uid- «той, хто багато й глибоко знає», лише з іншим вокалізмом кореня. Не може не привернути уваги дивовижна подібність духовних провідників і організаторів опору двох пригноблених народів у різних частинах Європи в різні часи. Як уже зауважив Буга в згаданому дослідженні, подібним чином мотивована назва литовського язичницького жерця — пророка, утворена від дієслова žino-ti, яке у східнобалтійських мовах витіснило відповідник прусського waist зі значенням «знати, розумітися». Сьогодні žynys означає «знахар» і може вживатися на позначення язичницького жерця, служителя культу (пор. жрець Єгипту), або асоціюватися з травництвом, знанням лікарських рослин і народної медицини. Як паралель можна навести слов’янське *zna-xorb, що означало представника магії лікування (натомість похідні від *věd(tjo)- належали до сфери віри). Тому постає питання: що в праслов’янську та праіндоєвропейську епохи означали корені *uoid- «знати» і *ǵnō- «пізнати», а також їхні іменні похідні. З погляду індоєвропейської морфології відповідь відносно проста: *uoid- належав до системи перфекта й мав усі її ознаки: був неперехідним, нейтральним щодо виду, від нього не утворювалися форми інших часів; він позначав стан, що настав унаслідок попередньої діяльності; у деяких мовах міг уживатися в розповіді, рідше — передавати опосередковано відомі факти (евіденціаліс у санскриті та албанській мові). Корінь *ǵnō- був основою аориста: означав завершену перехідну миттєву дію; поряд із ним, імовірно, існував інхоативний презенс -sko-, а ще в прамові утворилася низка іменників: nomen agentis *ǵnō-tēr/l, nomen actionis *ǵnō-ti-, nomen obiecti *ǵnō-mn-, nomen instrumenti *ǵnō-tlo- (Pokorny 1949–1969: 376–378). У деяких мовах дієслова, утворені від основи *ǵnō-, витіснили похідні від *uoid- або обмежили їхнє 6 У білоруських говірках біля Вітебська та на півночі Росії слово veščica «відьма» є епітетом сороки, бо вона повідомляє якусь новину. Там вірять, що veščica, залишивши своє тіло під ступою, може обернутися на сороку й вилетіти через димар; пор. ESBMII 117–118. WAJDELOTA 7 уживання: новогрецька, латинська, новоанглійська, східнобалтійські, південні та східнослов’янські мови (Buck 1949: 17.17). Значно важче етимологічно аналізувати ці основи — встановлювати їхні первісні значення та генетичні зв’язки з іншими коренями. Щодо *uoid, видається, що його слід виводити з *ueid- «бачити», а отже первісне значення — «знаю, бо бачив». Мотивацію кореня *ǵnō- в індоєвропейській системі знайти важко, але можна згадати гіпотезу Германа Гірта (1900: 3), який пропонував виводити *ǵnō- з *ǵen + e/o- «народжувати, плодити; виникати; бути кровною ріднею, близьким» (у семантичному плані тут можна вбачати фізично-чуттєву мотивацію; докладніше див. Trubačev 1959: 154–156). Подальший матеріал, що дає змогу розрізнити значення цих дієслів, містять їх уживання у фразеологічних сполуках, різноманітних прислів’ях і приказках (NKPIII 665–670, 908–914). Це розрізнення, імовірно, успадковане з праслов’янської доби й має відповідники в інших мовах. Як видно, дієслово «знати, розумітися» передусім було пов’язане з духовними знаннями, внутрішнім релігійним досвідом, тоді як «(по)знати» позначало здатність, засновану на спостереженні та чуттєвому досвіді. Якщо в праіндоєвропейську добу існував корінь на позначення інтелектуального, духовного пізнання (розуміння), то мали існувати й носії цих знань, яких можна було б назвати «мудрецями», наділеними статусом жерців-пророків7. Сфера їхньої діяльності — вияв світу ідей через пророкування, надання настанов і проголошення істин віри. У стародавній Індії це пізнання (розуміння) було виражене у формі вед, що стали підвалинами філософії, теології, права, логіки та мовознавства. Його витоки, ймовірно, сягають праіндоєвропейської доби. У балтійських і слов’янських мовах знаходимо чимало назв носіїв цих знань (пор. раніше розглянутий прусський і слов’янський матеріал). Можна припустити, що найвидатніших представників цієї діяльності цікавили також роздуми про мову. З огляду на семантику розглянутих wieszcz, wiedzieć, wiedza, вони вирізнялися прагненням до пізнання, глибокою проникливістю та винахідливим мисленням — рисами, властивими сучасному етимологові. Тож характеристика професора Вітаутаса Мажюліса як віділоса балтійської та прусської етимології не буде перебільшенням. СКОРОЧЕННЯ ĖSBM – Мартынаў, В. У., ред., Этымалагічны слоўнік беларускай мовы, Мінск, 1978. NKP – Krzyżanowski, J., ред., Nowa księga przysłów polskich 1–4, Warszawa, 1969–1972. SG – Chlebowski, B., ред., Słownik geograficzny Królestwa Polskiego 1–15, Warszawa, 1880–1902. SGP – Karłowicz, J., ред., Słownik gwar polskich 1–6, Kraków, 1900–1911. SJAM – Górski, K., Hrabec, S., ред., Słownik języka Adama Mickiewicza 1–11, Wrocław, 1962–1983. SJP – Doroszewski W., ред., Słownik języka polskiego 1–11, Warszawa, 1958–1969. SRJ – Богатова, Г. А., ред., Словарь русского языка XI–XVII вв. Москва, 1975–. SS – Urbańczyk, S., ред., Słownik staropolski, Kraków, 1953–. SWO – Słownik wyrazów obcych, Варшава, 1954. 7У праіндоєвропейську епоху існували різні категорії жерців. Назву одного з них — «того, хто приносить жертву, приносить дари» — реконструював Редард (1974: 191–195), спираючись на мессапське to-bara(s), ведійське prā-bhartṛ- і авестійське fra-bəratar-. 8 | L E S Z E K B E D N A R C Z U K LITERATŪRA BORÝS, W., POPOWSKA-TABORSKA, H. 1994: Słownik etymologiczny kaszubszczyzny 1, Warszawa. BRÜCKNER, A. 1903/1974: Dawność i znaczenia języka polskiego. Początki i rozwój języka polskiego, Warszawa, 42–72. BRÜCKNER, A. 1904/1984: Starożytna Litwa, Olsztyn. BRÜCKNER, A. 1927–1957: Słownik etymologiczny języka polskiego, Warszawa. BUCK, C. D. 1949: A dictionary of selected synonyms in the principal Indo-European languages, Chicago. BŪGA, K. 1958: Rinktiniai raštai 1, Vilnius DŁUGOSZ, J. 1961–1985: Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego 1–12, Warszawa. ENDZELĪNS, J. 1943/1982: Senprūšu valoda. Darbu izlase 4/2, Rīga. ENDZELĪNS, J. 1948/1971: Comparative phonology and morphology of the Baltic languages, Hague–Paris. FRAENKEL, E. 1955–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg FRISCHBIER, H. 1883: Preussisches Wörterbuch, Berlin. GRUNAU, S (apie 1530; 1877–1896): Preussiche Chronik, Leipzig. HIRT, H. 1900: Der indogermanische Ablaut, Strassburg. KARŁOWICZ, J. 1875: O języku litewskim. Rozprawy i Sprawozdania Wydziału Filologicznego Akademii Umiejętności 2, 135–376. KLEINER, J. 1948: Mickiewicz 1–2, Lublin. KOTZEBUE, A. von 1808: Preußens ältere Geschichte, Riga. KRASZEWSKI, J. I. 1847: Litwa 1, Warszawa. MONE, F. 1822: Geschichte des Heidentums im nördlichen Europa, Leipzig. NARBUTT, T. 1835: Dzieje starożytne narodu litewskiego 1, Wilno. NESSELMANN, G. H. F 1836· cituojama iš Endzelīns 1982: 332. OTRĘBSKI, J. 1965: Gramatyka języka litewskiego 2, Warszawa. POKORNY, J. 1949–1969: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, Bern. REDARD, G. 1974 Sur la nom indo-européen de prêtre. Studia indoeuropejskie, Wrocław, 191–195. SKARDŽIUS, P. 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius. SŁAWSKI, F. 1976· Zarys słowotwórstwa prasłowiańskiego. Słownik prasłowiański 2, 13–60. STANG, CH. S. 1942: Das slavische und baltische Verbum, Oslo. STRYJKOWSKI, M. apie 1580/1978: O początkach... narodu litewskiego, Warszawa. TRAUTMANN, R. 1910: Die altpreussischen Sprachdenkmäler, Göttingen. TRUBAČEV, O. 1959: История славянских терминов родства и некоторых древнейших терминов общественного строя, Москва. Leszek Bednarczuk ul. Grabowskiego 5/5 PL-31 126 Kraków Vertė Eugenija Vaitkevičiūtė