Dėl esamojo ir būtojo kartinio laiko dalyvių bei padalyvių darybos ir morfeminio skaidymo

Acta Linguistica Lithuanica LIV (2006), 83 – 93 Про утворення та морфемний поділ дієприкметників і дієприслівників теперішнього та простого минулого часу JOLANTA VASKELIENĖ Шяуляйський університет У цій статті зроблено нову спробу визначити з погляду синхронії морфологічну структуру дієприкметників і дієприслівників теперішнього та (однократного) минулого часу. Граматики й посібники по-різному сегментують ці форми. Підхід залежить насамперед від того, чи розглядаються форми 3-ї особи теперішнього часу дійсного способу, на яких вони ґрунтуються, та флексійні афікси в діахронічному чи синхронічному аспекті. Часто приклади, наведені в літературі, суперечать визначенню, запропонованому для флексійного закінчення, а тлумачення форм 3-ї особи в межах однієї праці може коливатися між тематичним голосним і закінченням. У статті показано, як можна описати утворення дієприкметників і дієприслівників теперішнього та минулого часу, якщо виходити з того, що історичні тематичні голосні форм 3-ї особи синхронічно є закінченнями. Морфологія, за словами А. Паулаускене, «є наукою про частини мови, що досліджує граматичну семантику та морфемний склад слів, які їх утворюють» (Paulauskienė 1994: 10). Отже, ця наука вивчає: (1) морфемну будову слова — визначає та класифікує значущі частини, з яких складається слово, тобто морфеми; (2) словозміну1. Ці два аспекти дослідження — морфемний аналіз і словозміна — мають доповнювати один одного, адже виділення деяких морфем пов’язане з утворенням форм. Мета статті — ще раз з’ясувати, як (з погляду синхронії) утворюються дієприкметники та дієприслівники теперішнього й простого минулого часу, як ці дієслівні форми слід поділяти на морфеми. 1 A. Paulauskienė morfologijos objektu laiko ir žodžių darybą (Paulauskienė 1994: 10; Paulauskienė 2006: 9). Kitų kalbininkų (taip pat ir straipsnio autorės) manymu, žodžių daryba yra atskira kalbotyros disciplina. Bet kokiu atveju žodžių daryba, kaip ir kaityba, lemia darybiškai skaidžių žodžių morfeminę analizę. 83 JOLANTA VASKELIENĖ Насамперед слід пригадати деякі морфологічні терміни. У багатьох мовознавчих працях визначення морфеми, префікса, суфікса, кореня загалом збігаються2. Актуальним є визначення основи. Її розуміють як частину слова, що залишається після відкидання закінчення та словозмінних суфіксів3 (LKE 305; див. також KTŽ). Це було б визначенням лексичної основи, а морфологічною основою вважають частину слова, що залишається після відкидання закінчення4 (див. Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 12; також пор. Paulauskienė 2006: 15–16). Є морфемно членовані основи (коли виділені морфеми повторюються в інших основах), частково членовані та нечленовані основи (див. Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 13–14). Особливо різняться визначення закінчення, яке має особливе значення для розгляду дієприкметників і дієприслівників теперішнього та простого минулого часу5. Наприклад, закінчення — це «афікс, що стоїть після кореня слова або після кореня й суфікса» (LKE 210) і за допомогою якого реалізуються граматичні значення. Відмінність закінчення від інших морфем, за словами А. Паулаускене, полягає в тому, що воно є «змінною частиною слова, яка виражає граматичні значення слова та зумовлений ними синтаксичний зв’язок слів у реченні» (Paulauskienė 1994: 35; також пор. Ambrašką, Žiugždą 1985: 32; Paulauskienė 1983: 25; Paulauskienė 2006: 15). У литовській мові закінченням реалізується більшість граматичних значень слова; так, закінчення іменників найчастіше виражають рід, число, відмінок, діє- 2 Наприклад, морфема — найменша двобічна одиниця мовної системи, що має форму й значення (пор. LKE 420; Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 4–5; KTŽ), префікс — «афікс, що стоїть перед коренем слова й чіткіше визначає його значення» (LKE 503). У визначеннях кореня наголошено на різних його властивостях: корінь — «основна морфема слова, взята без будь-яких афіксів» (LKE 615), він «характеризує лексичну основу слова, становить його семантичний стрижень» (Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 6), до цієї морфеми «приєднуються словотвірні та словозмінні афікси» (Paulauskienė 1994: 32), від неї утворюється більше споріднених слів (див. Ambrašką, Žiugždą 1985: 32). Суфіксами вважають афікси, що стоять після кореня та є формантами словотворення або творення граматичних форм (пор. Paulauskienė 1994: 34–35; Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 7–8; LKE 503). 3 У LKE (305) наведено такі приклади основ karei-vis, atgalin-is, aukštesn-is. Основою іменника kareivis слід вважати kareiv-, а не karei- 4 Слід додати, що якщо відкинути не лише закінчення, а й суфікс інфінітива -ti, наприклад, knyg-a, knygyn-as, kabin-ti тощо (Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 12). 5 Нерідко це залежить від того, на чому автор наголошує — на позиції морфеми у слові чи на її функції. Морфему в кінці інфінітива -ti слід вважати не закінченням, а суфіксом, хоча, за словами авторів KTŽ, через її позицію її також найчастіше називають закінченням. 84 Dėl dalyvių bei padalyvių morfeminio skaidymo дієслів — особу й число (іноді також спосіб і час). Особливими закінченнями вважаються кінцеві частини форм коротких дієприкметників чоловічого роду, наприклад, dirb-ąs, dirb-ą; myl-įs, myl-į; dirb-ęs, dirb-ę, — суфікси цих дієприкметників (теперішнього часу -nt-, минулого одноразового часу -us-) «історично змінилися й злилися із закінченнями» (LKE 135; див. також LKGII 313, 315; DLKG 355). Немає єдиної думки щодо кінцевої частини дієслів третьої особи теперішнього й минулого одноразового часу: одні мовознавці стверджують, що ця особа не має закінчення, інші вважають, що з погляду сучасної литовської мови доцільно вважати її закінченням. Цей останній погляд виразно представлено у Lietuvių kalbos gramatikoje, де зазначено, що дієслівні дієвідміни визначаються за ЗАКІНЧЕННЯМ (виділено мною — J. V.): «закінченням форм третьої особи дієслів першої парадигми є -(i)a», [...] до другої парадигми належать дієслова, що мають у формах третьої особи закінчення -i», а «закінченням форм третьої особи дієслів третьої парадигми є -o» (LKGII 131–133; пор. також Ambrašką, Žiugždą 1985: 93–94; Paulauskienė 1994: 297). Закінченнями третьої особи минулого одноразового часу вважаються голосні -o (suko) і -ė (barė) (див. LKGII 134–135). Існує й інша думка: у Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje наголошується, що форми третьої особи не мають спеціальних закінчень6, а «складаються з чистої основи» (DLKG 332); за кінцевими голосними основи теперішнього й минулого одноразового часу розрізняють три дієвідміни (див. DLKG 334; пор. також Paulauskienė 2006: 147–148). Отже, чим є кінцева частина форм третьої особи теперішнього й минулого одноразового часу з погляду сучасної литовської мови (синхронії) — закінченням чи кінцевим голосним основи? Останній вибір ускладнює завдання морфемного членування слів, адже постає питання, чим вважати морфеми a, i, o і o, ė, що стоять у дієсловах після коренів (suk-a, myl-i, raš-o; suk-o, raš-ė тощо). Варто погодитися з думкою A. Paulauskienė: якщо хтось «історичні кінцеві голосні основи в граматиці сучасної мови інтерпретує як закінчення, це не можна вважати помилкою. З погляду сучасної мови кінцеві голосні основи є закінченнями» (Paulauskienė 1979: 133). Отже, інтерпретація тієї самої мовної одиниці (або її частини) із синхронного й діахронного погляду може відрізнятися — і відрізняється7. 6 Формулювання не має спеціальних закінчень нечітке; відразу постає питання, чи форма третьої особи взагалі має закінчення. 7 Наприклад, двоскладові закінчення першої й другої особи однини теперішнього й минулого одноразового часу дієслів сучасної мови (saug-au, saug-ai; suk- 85 JOLANTA VASKELIENĖ Більшість литовських слів (усі змінювані, а також частина незмінюваних) піддаються морфемному членуванню, і зазвичай сумнівів щодо поділу їх на морфеми не виникає8, однак під час пояснення творення (а водночас і морфемного членування) дієприкметників активного стану теперішнього часу (1) та напівдієприкметників (2), дієприкметників пасивного стану теперішнього часу (3), дієприкметників активного стану минулого одноразового часу (4) і напівдієприкметників (5) — почасти й через обраний погляд на закінчення / кінцевий голосний основи третьої особи — виникає плутанина. Що про ці дієприкметники й напівдієприкметники сказано в найважливіших мовознавчих працях? У розділі Lietuviškos kalbos gramatikos J. Jablonskis під назвою Veiksmavardžiai ідеться також про дієприкметники9. (1) Про дієприкметники активного стану теперішнього часу, наприклад, velkąs – velkanti, darąs, -anti, stovįs, -inti, сказано: «від дієслова треба закінчення третьої особи (теперішнього часу) a – o, i замінити на ąs, iš» (Jablonskis 1901/1957: 105). (2) Про незмінювані напівдієприкметники теперішнього часу, наприклад, sukant, stovint, сказано, що «цей дієслівний іменник утворюється від третьої особи теперішнього часу, замінюючи закінчення o – a, i на ant (antis), int (intis)» (Jablonskis 1901/1957: 106). (3) Відмінювані дієприкметники пасивного стану теперішнього часу, наприклад, rašomas – rašoma, sukamas, -a, mylimas, -a, утворюються «від третьої особи теперішнього часу: до закінчень o, a, i треба додати склад mas, ma» au, suk-ai) виникли внаслідок приєднання особових закінчень -u і -i до давнього кінцевого голосного основи ā (див. LKGII 134–135). З погляду синхронії дієслово ramstyti, що називає дію з опорою, вважається похідним від remti із суфіксом -styt (Pakerys 2002: 309), назва місця ganykla є похідним із суфіксом -ykla (Ambrazas 1993: 209; LKGI 399), тоді як діахронічно ramstyti пов’язане з іменником ramstis і вважається похідним із суфіксом -yti, а ganykla, імовірно, було утворено за допомогою суфікса -kla (Urbutis 1978: 33). 8 Наприклад, дієслово nusinešdavau складається з кореневої морфеми neš- (пор. той самий корінь у споріднених словах neš-ti, neš-imas, at-neš-tas тощо), префікса nu- (пор. nu-vežti, nu-sukti), зворотної частки si (at-si-gulti, nu-si-pirkti), суфікса минулого багаторазового часу -dav- (ei-dav-ome, pieš-dav-au) і закінчення -au, що має граматичні значення першої особи однини (пор. ėj-au, buv-au); прикметник gražesnį членуємо на такі морфеми: корінь graž- (пор. graž-umas, apy-graž-is), показник вищого ступеня — суфікс -esn- (пор. nauj-esn-is), закінчення -į (gražesn-is, gražesn-io, gražesn-iam тощо; такі самі граматичні значення чоловічого роду, однини, знахідного відмінка має й інші прикметники із закінченням -į, наприклад, baltesn-į, geresn-į). Отже, показником минулого багаторазового часу в цих словах є суфікс -dav-, а вищого ступеня прикметника — суфікс -esn-. (У статті не розглядаються проблеми морфемного членування одноморфемних слів (сполучників, прийменників тощо), порожніх/квазіморфів та ін.). 9 У цій граматиці Jablonskis дієприкметники й напівдієприкметники називає veiksmavardžiais, теперішній час — pereinamuoju laiku, а особу — ypata. 86 Dėl dalyvių bei padalyvių morfeminio skaidymo (Jablonskis 1901/1957: 107). (4) Утворюючи активні дієприкметники минулого одноразового часу (напр., vilkęs, vilkusi, daręs, dariusi), «потрібно закінчення третьої особи (минулого часу) o і ė замінити на ęs – usi» (Jablonskis 1901/1957: 105). (5) Напівдієприкметники минулого одноразового часу (напр., dirbus, rašius) утворюються «від форми третьої особи минулого часу, замінюючи o або ė на us» (Jablonskis 1901/1957: 106). У розділі пізнішої граматики Яблонскіса Дієприкметники (уже вживається сучасний термін) зазначено, що (1) активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи третьої особи теперішнього часу: «змінивши голосні в кінці основи (a, o, i) на закінчення as, ęs, отримуємо форми: sukęs, lūžtas, vėjęs, skaitęs, lydįs» (Jablonskis 1922/1957: 299); (2) напівдієприкметники теперішнього часу, за Яблонскісом, утворюються від основ теперішнього часу: «кінцеві голосні основи a і o перетворюємо на закінчення ant, кінцевий голосний основи i – на закінчення int, отримуємо форми – metant, leidžiant, [...] lydint» (Jablonskis 1922/1957: 320); (3) пасивні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основ третьої особи: «до голосних у кінці основи (a, o, i) додаємо закінчення mas, додавши, отримуємо: suka-mas, lūžta-mas, veja-mas, skaito-mas, lydi-mas» (Jablonskis 1922/1957: 300); (4) утворюючи активні дієприкметники минулого одноразового часу, «їхні голосні в кінці основи (o, ė) замінюємо закінченням ęs, отримуємо: sukęs» (Jablonskis 1922/1957: 299); (5) напівдієприкметники минулого одноразового часу утворюються від основи минулого одноразового часу: «кінцеві голосні основи (ė, o) перетворюємо на закінчення us, отримуємо – bėgus» (Jablonskis 1922/1957: 321). Отже, за Яблонскісом, усі похідні форми утворюються від третьої особи дієслова теперішнього або минулого одноразового часу, однак підхід непослідовний: в одному випадку – під час утворення активних дієприкметників і напівдієприкметників теперішнього часу (1, 2), а також активних дієприкметників і напівдієприкметників минулого одноразового часу (4, 5) – пропонується «замінити / перетворити» кінцеві голосні основи на закінчення дієприкметника10, а під час утворення пасивних дієприкметників теперішнього часу (3) сказано, що до кінця основи потрібно додати склад / закінчення. Закінченням -mas, -ma його вважати не можна, оскільки під час відмінювання слова (sukam-as, sukam-o, sukam-am, sukam-ą тощо) змінюється лише -as, -a, а m залишається в усіх формах дієприкметника. Крім того, суфікси напівдієприкметників не можна вважати закінченнями11. 10 Не зовсім чіткі формулювання Яблонскіса замінити/ перетворити кінцеві голосні основи на закінчення повторюються і в деяких пізніших працях з литовського мовознавства. 11 У граматиках Й. Яблонскіса закінченнями називають і суфікс інфінітива -ti, і формант пасивних дієприкметників минулого часу -tas, напр., myletas, тобто співвідношення суфікса й закінчення не є чітким. 87 JOLANTA VASKELIENĖ У «Граматиці литовської мови» зазначено, що активні дієприкметники теперішнього часу (1) «утворюються від основ теперішнього часу дієслів. Після відкидання закінчення третьої особи однини теперішнього часу дієслів додається закінчення називного відмінка однини чоловічого роду дієприкметника -(i)ąs, закінчення називного відмінка множини -(i)ą, якщо дієприкметник утворено від дієслів першої дієвідміни; закінчення називного відмінка однини чоловічого роду -as, закінчення називного відмінка множини -ą, якщо дієприкметник утворено від дієслів третьої дієвідміни, і закінчення називного відмінка однини чоловічого роду -įs, закінчення називного відмінка множини -i, якщо дієприкметник утворено від дієслів другої дієвідміни, напр.: dirb-a: dirb-as, dirbą; kur-ia: kur-ias, kur-ią; rašo: raš-ąs, raš-ą; tyl-i: tyl-įs, tyl-į. Інші відмінкові форми чоловічого роду та всі відмінкові форми жіночого роду мають суфікс -(i)ant- [...], -ant- [...] або -int- [...]. За допомогою тих самих суфіксів утворюються також довгі, або вторинні, форми називного відмінка однини та множини чоловічого роду12, напр.: dirb-ant-is, dirb-ant-ys; [...] tyl-int-is, tyl-int-ys» (LKGII 312). (2) «Напівдієприкметники теперішнього часу утворюються від основ теперішнього часу дієслів, додаючи суфікс -ant [...] або -int [...], напр.: dirb-a: dirb-ant, raš-o: raš-ant, tyl-i: tyl-int» (LKGII 385). За такого пояснення морфемний поділ (raš-ąs, raš-anč-io, raš-ant-i; tyl-is, tyl-inč-io, tyl-int-i; raš-ant-i, raš-anč-ios тощо) обґрунтовується творенням форм. Здається, у «Граматиці литовської мови» також мало б бути пояснено творення пасивних дієприкметників теперішнього часу (3), однак у праці підхід непослідовний, оскільки ці дієприкметники, за словами авторів, «утворюються від форми третьої особи теперішнього часу дієслів (яка збігається зі старою основою теперішнього часу), додаючи до закінчення суфікс -mas, -a, напр.: dirba: dir- По суті, так само, як і в граматиках Яблонскіса, творення дієприкметників і напівдієприкметників пояснюється в «Граматиці литовської мови» Амбрашки й Жугжди «Граматиці литовської мови»: говорячи про творення активних дієприкметників теперішнього часу, вжито невизначене формулювання кінцеві голосні основи замінюються закінченнями (див. Ambraška, Žiugžda 1985: 130). Закінчення третьої особи теперішнього часу дієслів поперемінно називається то закінченням (там само: 93), то кінцевим голосним основи (там само: 130, 141); голосні минулого одноразового часу дієслів називаються кінцевими голосними основи, які, за словами авторів, під час творення дієприкметників і напівдієприкметників замінюються відповідними дієприкметниковими закінченнями (там само: 130) або суфіксом напівдієприкметника (там само: 141). Називання формантів пасивних дієприкметників теперішнього часу -mas (там само: 131) і напівдієприкметників -ant та -us (там само: 141) закінченнями суперечить визначенню закінчення, поданому в тій самій граматиці (там само: 32). 12 Про вживання довгих і коротких форм див. LKGII (313–314); DLKG (355); Paulauskienė (2006: 155); Miliūnaitė, sud. (2004: 51); LG (330). 88 Dėl dalyvių bei padalyvių morfeminio skaidymo ба-мас, дирба-ма; мили: мили-мас, мили-ма; рашо: рашо-мас, рашо-ма» (LKGII 322). Насамперед закінчення -mas, до якого входить і закінчення -as, не слід називати суфіксом13. Інша річ — якщо до закінчення (див. дієслова dirba, myli, rašo) додається -mas, незрозуміло, до яких морфем належать закінчення a, į, o у дієприкметниках dirbamas, mylimas, rašomas і як такі слова слід морфемно членувати. (4) Про активні дієприкметники минулого одноразового часу в Граматиці литовської мови пишуть, що вони «утворюються від основ дієслів минулого одноразового часу. Після відкидання закінчення третьої особи однини минулого одноразового часу дієслова додається закінчення називного відмінка однини чоловічого роду дієприкметника -ęs, закінчення називного відмінка множини -ę, наприклад: dirb-o: dirb-ęs, dirb-ę [...]. Інші відмінкові форми чоловічого роду та всі форми жіночого роду мають суфікс -(i)us-, до якого приєднуються [...] прикметникові відмінкові закінчення, наприклад: [...] dirb-us-io» (LKGII 317). (5) «Дієприслівники минулого одноразового часу утворюються від основ дієслів минулого одноразового часу додаванням суфікса -(i)us, наприклад: dirb-o: dirb-us» (LKGII 385). Отже, у Граматиці литовської мови усі похідні форми (за винятком пасивних дієприкметників теперішнього часу) утворюються від основи теперішнього та минулого одноразового часу, а за основу вважають форму третьої особи без закінчення. Позиції Граматики литовської мови загалом дотримуються в деяких підручниках з морфології для вищих навчальних закладів (див. Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976, Paulauskienė 1994)14. У Граматиці сучасної литовської мови наголошується, що основа теперішнього та минулого одноразового часу є базою творення дієприкметників і дієприслівників: (1) «активний дієприкметник теперішнього часу утворюється від основи теперішнього часу із суфіксом -nt- і прикметниковими [...] закінченнями: dirba – dirba-nt-is, dirba-nt-i; tyli – tyli-nt-is, tyli-nt-i. При утворенні цих дієприкметників від дієслів третьої дієвідміни (основа на o) діє- 13 Щоправда, у словотворі задля зручності суфіксом називають частину слова разом із закінченням, але, говорячи про творення форм, терміни суфікс, закінчення слід уживати точніше. 14 Є певні розбіжності: наприклад, у підручниках закінчення пасивних дієприкметників теперішнього часу -mas вважають не суфіксом (див. LKGII 322), а закінченням (див. Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 177; Paulauskienė 1994: 347–248). Як зазначалося, закінченням слід вважати лише змінну частину слова, тобто -as. Суфікс дієприслівника минулого одноразового часу -us не можна називати закінченням (див. Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 195). Для позначення морфем -ant, -int дієприслівників теперішнього часу вживають невдалий термін закінчення-формант (Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 195). 89 JOLANTA VASKELIENĖ голосний на кінці основи дієслів-o ЗМІНЮЄТЬСЯ (виділено мною — J. V.) на -a, наприклад: rašo – raša-nt-is, raša-nt-i» (DLKG 355). (2) Дієприслівник теперішнього часу утворюється аналогічно; тут лише сказано, що «при утворенні дієприслівників від дієслів третьої дієвідміни (основа на o) голосний на кінці основи теперішнього часу -o ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ (виділено мною — J. V.) на -a- [...], наприклад: daro – dara-nt, skaito – skaita-nt» (DLKG 379). (3) «Пасивний дієприкметник теперішнього часу утворюється від основи теперішнього часу із суфіксом -m-, до якого додаються [...] прикметникові закінчення: dirb-a – dirba-m-as, -a; myli – myli-m-as, -a; rašo – rašo-m-as, -a» (DLKG 361). (4) «Активний дієприкметник минулого одноразового часу утворюється від основи минулого одноразового часу із суфіксом -(i)us (за винятком називного відмінка однини й множини чоловічого роду) та прикметниковими [...] закінченнями. При утворенні цих дієприкметників голосні на кінці основи -o і -ė ВІДКИДАЮТЬСЯ (виділено мною — J. V.). [...] Короткі форми називного відмінка чоловічого роду утворюються із закінченнями -ęs (однина) і -ę (множина), які приєднуються до кінцевого приголосного основи минулого одноразового часу: dirb-o – dirb-ęs, dirb-ę» (DLKG 357–358). (5) «Дієприслівники минулого одноразового часу утворюються від основи дієслова минулого одноразового часу шляхом відкидання голосного в кінці основи та додавання суфікса -(i)us: dirb-o – dirb-us»¹⁵ (DLKG 379). Отже, загалом у Граматиці сучасної литовської мови дотримуються діахронного підходу: в «Історії литовської мови» З. Зінкявічюса «Історії литовської мови» зазначено, що «в основі форм активних дієприкметників теперішнього часу лежить основа презенса дієслова, розширена суфіксом -nt-» (Zinkevičius 1996: 159). Пасивні дієприкметники, за словами автора, розвинулися з певних прикметників, а «в основі форм теперішнього часу лежить основа презенса дієслів, розширена суфіксом *-mō- (> балтійське -ma-) [...], наприклад, renka-mas (: renka), rašo-mas (: rašo), myli-mas (: myli)» (Zinkevičius 1996: 163). Так само, як і DLKG, творення дієприкметників і дієприслівників теперішнього та минулого одноразового часу пояснюють LKE (див. 134, 135, 454)¹⁶, Paulauskienė (2006: 155–156, 159, 169)¹⁷, LG (329, 334, 340), Dobrovolskis та ін. (1998: 186–187, 190), лише 15 Знову вживаються нечіткі формулювання: голосні на кінці основи -o і -ė відкидаються або короткі закінчення додаються до кінцевого приголосного основи. Отже, при утворенні активного дієприкметника й дієприслівника минулого одноразового часу давній кінцевий елемент основи, або закінчення -o та -ė, має відкидатися. 16 Справді, у цій праці не згадується, що голосний на кінці основи дієслів минулого одноразового часу відкидається чи щось подібне. 17 У підручнику не йдеться про те, куди зникає голосний на кінці основи минулого одноразового часу при утворенні дієприкметників і дієприслівників минулого одноразового часу; активні дієприкметники теперішнього часу 90 Del dalyvių bei padalyvių morfeminio skaidymo Про напівдієприслівники в книзі сказано, що ці незмінювані форми дієслова утворюються від основ відповідних часів додаванням суфіксів: для теперішнього часу -ant, -int, для минулого одноразового — -us (Dobrovolskis ir kt. 1998: 197–198). Як бачимо, у різних працях з литовського мовознавства конкретні приклади нерідко не відповідають наведеному визначенню закінчення (наприклад, закінченням вважають змінну частину слова, але так називають закінчення пасивних дієприкметників теперішнього часу -mas, суфікси напівдієприслівників -ant, -int, -us тощо). Крім того, в тій самій праці не завжди послідовно дотримуються єдиного погляду на завершальний елемент третьої особи — його слід вважати або кінцем основи, або закінченням. Отже, якщо змінна частина слова є закінченням, то з погляду сучасної мови — синхронії — закінченням дієслів теперішнього часу dirb-u, dirb-i, dirb-a, dirb-ame, dirb-ate, дієслів минулого одноразового часу dirb-au, dirb-ai, dirb-o, dirb-ome, dirb-ote тощо слід вважати -u, -i, -a, -ame, -ate; -au, -ai, -o, -ome, -ote (з поясненням, що закінчення третьої особи є давньою основою). Тоді (1) творення активних дієприкметників теперішнього часу можна пояснити так: після усунення закінчення третьої особи однини дієслів теперішнього часу (a, i, o) додається закінчення називного відмінка однини чоловічого роду дієприкметника -(i)ąs / -is, закінчення називного відмінка множини -(i)ą / -i, наприклад: kur-ia: kur-ias, kur-ią; raš-o: raš-ąs, raš-ą; tyl-i: tyl-įs, tyl-į (з поясненням, що історично з цими закінченнями злилося дієприкметникове нарощення -nt). Інші відмінкові форми чоловічого роду (а також довгі форми називного відмінка чоловічого роду) і всі відмінкові форми жіночого роду мають суфікс -(i)ant- / -int- і відповідні закінчення, наприклад: kenč-iant-i, raš-ant-i, tyl-int-i, dirb-ant-is, tyl-int-is, dirb-ant-i, tyl-int-i тощо. (2) Аналогічно утворюються і напівдієприслівники теперішнього часу: після усунення закінчення третьої особи дієслів теперішнього часу додається суфікс -ant або -int, наприклад: dirb-a: dirb-ant, raš-o: raš-ant, tyl-i: tyl-int (отже, у сучасній мові є два варіанти суфікса: -ant- та -int-). (3) Пасивні дієприкметники теперішнього часу також утворюються від дієслів теперішнього часу, взятих у формі третьої особи: після усунення закінчення додається суфікс -am- / -om- / -im- та відповідне закінчення, наприклад: dirb-a: dirb-am-as, raš-o: raš-om-as, myl-i: myl-im-as (найважливішим показником пасивних дієприкметників теперішнього часу є -m-, але в сучасній мові є три варіанти суфікса: -am-, -om-, -im-). (4) Активні дієприкметники минулого одноразового часу прислівники членуються так: dirb-a – dirb-a-nt-is (dirbęs), stov-i-nt-is (stovįs), а в пасивних дієприкметниках голосний, що йде після кореня, вже не відокремлюється: dirb-a-m-as, turi-m-as, raš-o-m-as тощо. 91 JOLANTA VASKELIENĖ Дієприкметники утворюються від дієслів у формі третьої особи однини минулого одноразового часу: після усунення закінчення додається закінчення називного відмінка однини чоловічого роду дієприкметника -ęs, закінчення називного відмінка множини -ę (dirb-o: dirb-ęs, dirb-ę тощо, з поясненням, що історично з цими закінченнями злилося дієприкметникове нарощення -us-). Інші відмінкові форми чоловічого роду та всі відмінкові форми жіночого роду мають суфікс -(i)us-, до якого приєднуються відповідні закінчення. (5) Напівдієприслівники минулого одноразового часу утворюються від дієслів у формі третьої особи однини минулого одноразового часу: після усунення закінчення додається суфікс напівдієприслівника -(i)us (dirb-o: dirb-us). За такого пояснення морфемне членування обґрунтовується творенням форм. LITERATŪRA AMBRAŠKA, J., ŽIUGŽDA, J. 1985: Lietuvių kalbos gramatika 1. Fonetika ir morfologija. Chicago: JAV Lietuvių bendruomenės Švietimo Taryba. AMBRAZAS, S. 1993: Daiktavardžių darybos raida. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. DLKG = Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, red. Vytautas Ambrazas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2005. DOBROVOLSKIS, B., KNIŪKŠTA, P., KUČINSKAITĖ, A., PAULAUSKIENĖ, A., RYKLIENĖ, A., STUNDŽIA, B., TARVYDAITĖ, D. 1998: Lietuvių kalbos žinynas. Kaunas: Šviesa. JABLONSKIS, J. 1901/1957: Lietuviškos kalbos gramatika. Cituojama pagal: Jablonskis 1957, 57–180. JABLONSKIS, J. 1922/1957: Lietuvių kalbos gramatika. Cituojama pagal: Jablonskis 1957, 183–433. JABLONSKIS, J. 1957: Rinktiniai raštai 1. Sudarė J. Palionis. Vilnius: Valstybinės politinės ir mokslinės literatūros leidykla. JAKAITIENĖ, E., LAIGONAITĖ, A., PAULAUSKIENĖ, A. 1976: Lietuvių kalbos morfologija. Vilnius: Mokslas. KTŽ = Kalbotyros terminų žodynas [www.terminynas.lt]. 92 Dėl dalyvių bei padalyvių morfeminio skaidymo LG = Lithuanian grammar, red. Vytautas Ambrazas. Vilnius: Baltos lankos, 1997. LKE = Lietuvių kalbos enciklopedija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1999. LKGI = Lietuvių kalbos gramatika. T. 1. Fonetika ir morfologija. Vilnius: Mintis, 1965. LKGII = Lietuvių kalbos gramatika. T. 2. Morfologija. Vilnius: Mintis, 1971. Miliūnaitė, R., sud., 2004: Kalbos patarimai. Gramatinės formos ir jų vartojimas (1). 3-as leid. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Pakerys, A. 2002: Akcentologija II. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Paulauskienė, A. 1979: Gramatinės lietuvių kalbos veiksmažodžio kategorijos. Vilnius: Mokslas. Paulauskienė, A. 1983: Lietuvių kalbos morfologijos apybraiža. Kaunas: Šviesa. Paulauskienė, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija. Paskaitos lituanistams. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Paulauskienė, A. 2006: Lietuvių kalbos morfologijos pagrindai. Kaunas: Technologija. Urbutis, V. 1978: Žodžių darybos teorija. Vilnius: Mokslas. Zinkevičius, Z. 1996: Lietuvių kalbos istorija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Jolanta Vaskelienė Šiaulių universitetas Lietuvių kalbotyros ir komunikacijos katedra P. Višinskio g. 38, LT-76352 Šiauliai [email protected] 93