Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas

Acta Linguistica Lithuanica LIV (2006), 63 – 82 Аудитивне дослідження акцентних інтонацій довгих голосних у східноаукштайтському віленському говорі Jolita Urbanavičienė Інститут литовської мови Vytautas Kardelis Вільнюський університет У статті описано аудитивне дослідження акцентних інтонацій довгих монофтонгів у північно-східних говорах віленського ареалу литовської мови та представлено його результати. Для аудитивного аналізу було виокремлено чотири пункти: Адутишкіс, Свіркос і Відутіне, розташовані вздовж литовсько-білоруського кордону, належать до північно-східних говорів віленського ареалу; четвертий, Лінкменіс, репрезентує перехід між говорами утенського та віленського ареалів і за вокалізмом ближчий до першого. Ці пункти було ретельно обрано з метою суб’єктивно оцінити аудитивну виразність акцентних інтонацій у різних пунктах північно-східної частини віленського діалектного ареалу. Для дослідження акцентних інтонацій було обрано чотири мінімальні пари з передніми й задніми голосними та дифтонгами. Експеримент проводили на групах аудиторів (по сім осіб у кожній) з кожного досліджуваного пункту. Статистичні результати оцінювали за допомогою програми UKR.PAS, яка враховує критерій U. Основні висновки експерименту такі: у досліджуваних пунктах північно-східного віленського ареалу повного вирівнювання акцентних інтонацій не встановлено. Лише в окремих випадках можна говорити про послаблення контрасту між акцентними інтонаціями. Результати дослідження залежать від низки чинників, пов’язаних з аудиторами: (1) використання говірки, (2) вік, (3) рівень освіти, (4) музичний слух. Акцентні інтонації краще розрізняють ті аудитори, які добре володіють говіркою та реалізують опозиції акцентних інтонацій у власному мовленні. Індивідуальні особливості говірки не впливають на ідентифікацію акцентних інтонацій. Виразність акцентних інтонацій у довгих голосних також не залежить від фонетичних властивостей складового ядра. 63 JOLITA URBANAVIČIENĖ, VYTAUTAS KARDELIS 1. ТЕНДЕНЦІЇ НІВЕЛЯЦІЇ АКЦЕНТНИХ ІНТОНАЦІЙ У СХІДНИХ ГОВОРАХ У литовських діалектологічних працях, переважно на підставі емпіричних спостережень, згадується тенденція до зникнення інтонацій у монофтонгах у східних і південних говірках та в міському розмовному мовленні (Gerullis 1930: xxxi-ii; LKG 1965: 132; Pakerys 1982: 154; DLKG 2005: 39). Вважалося, що у східних підговірках інтонації як у монофтонгах, так і в дифтонгах загалом зникли. 1968 року J. Kazlauskas писав: «Стверджувати, що в говірках східних аукштайтів інтонації збереглися в наголошених дифтонгах, а в довгих голосних і дифтонгах ie, uo нівелювалися, — цілковито неправильно. Про будь-які інтонації східних аукштайтів тепер не може бути й мови» (Kazlauskas 2000: 14). Він пропонував слова ká.lnas, vaĩ.kas писати kà.lnas, vãl.kas. Пізніше відмовилися від думки про цілковите нівелювання інтонацій (див. Zinkevičius 1974: 93–94; Kosienė 1982: 61–71). І Lietuvių kalbos atlasas (LKA₂ 1982: 125), і хрестоматія Lietuvių kalbos tarmės (LKT 1970: 37) дотримуються думки, що південні й східні дзукі (за сучасною класифікацією — південні аукштайти й східні аукштайти-вільнюські) розрізняють інтонації гірше, ніж капсаї та занавікі, але краще, ніж східні аукштайти. Вважається, що серед усіх литовських діалектів найкраще інтонації розрізняють жемайти й західні аукштайти. На думку E. Mikalauskaitė (1975: 80), це так тому, що жемайти завжди наголошують перший компонент і розрізняють інтонації за рухом голосу, тоном. Це твердження скоригували експериментальні дослідження A. Girdenis. Встановлено, що принаймні інтонації жемайтів різняться стрімкістю зміни основного тону та різною концентрацією енергії: енергія акутового наголосу зосереджена в одній точці звука й змінюється різко, тоді як циркумфлекс не є різким і вимовляється без концентрації енергії (див. Girdenis 1974: 186 = 2000: 300; 1996: 82 = 2001: 254; 1998: 38 = 2001: 404; 2003: 272). Натомість східні й південні аукштайти добре розрізняють інтонації дифтонгів або змішаних дифтонгів, оскільки для них важливе місце наголошеного звука. Інтонації монофтонгів у цих говірках зближуються, оскільки рух голосу — піднесення й спад — під час вимови обох інтонацій вирівнюється, тому акутова наближається до циркумфлексної, і навпаки. Конкретніше дистинктивну виразність інтонацій та їхні акустичні ознаки дослідив A. Pakerys (1982: 151–156). Він встановив, що в жодному діалекті інтонації не нейтралізуються цілковито. Найкраще розрізняються інтонації тих дифтонгів або змішаних дифтонгів, які починаються голосними [a], [e]. Найгірше ідентифікуються акутові- 64 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas …ні дифтонги, що починаються з [i], [u] (очевидно, тому, що ці звуки й у наголошеній позиції схильні зберігати ненапружену артикуляцію; пор. DLKG 2005: 39). Так само малопомітна дистинктивна виразність акцентних інтонацій монофтонгів і поліфтонгів [ie], [uo]: найкраще акцентні інтонації таких складів розрізняють жемайти, гірше — західні аукштайти-кауняки, найгірше — південні та східні аукштайти. А. Пакеріс стверджує, що виразність акцентних інтонацій у західних аукштайтів і жемайтів значно менше залежить від якості ядра складу, ніж у південних або східних аукштайтів (див. Pakerys 1982: 154). Досліджень східноаукштайтського віленського говору, особливо експериментальних, небагато. Спираючись на емпіричні спостереження, діалектологи зазначають, що нівеляція акцентних інтонацій на території східних аукштайтів неоднакова. Що далі на схід, то більше акут і циркумфлекс нагадують акцентну інтонацію з наголосом на кінці складу, однак на самих східних окраїнах — в Адутішкісі, Тверечюсі, Лазунах, Зетелє — обидві акцентні інтонації знову добре розрізняються (Zinkevičius 1966: 33). Цю тенденцію підтверджують і емпіричні дослідження інших периферійних ареалів: у Дівенішкес, Гервечюсі чітко чути акцентні інтонації як наголошених, так і переднаголошених довгих голосних (Kardelytė 1975: 13; Mikulėnienė, Morkūnas 1997: 16; DvŽ 2005: XVI). Експериментальний аналіз акустичних ознак наголошених голосних в одному з окраїнних ареалів віленців (Свіркосе) показав, що монофтонги з акутом і циркумфлексом різняться комплексом ознак: 1) тривалістю (голосні з наголосом на кінці складу довші); 2) піковими значеннями основного тону та інтенсивності (під час вимови голосних з акутом вершини гучності й висоти голосу досягаються раніше, ніж під час артикуляції голосних із циркумфлексом); 3) якістю (голосні з наголосом на кінці складу більшою мірою зберігають свої природні властивості)1 (див. Urbanavičienė 2005: 158). Отже, можна припустити, що в самій місцевості віленського говору дистинктивна виразність акцентних інтонацій може бути неоднаковою: у східному ареалі, ближчому до Білорусі, вона виразніша, а в західному — слабша. Чи правильна ця гіпотеза, може підтвердити 1 Р. Кудірка, який провів аналогічне дослідження акустичних ознак акцентних інтонацій монофтонгів літературної мови (2005: 1–21), встановив, що голосні з акутом і циркумфлексом статистично не відрізняються ані тривалістю, ані значеннями основного тону й інтенсивності, ані формантною структурою. Виявлено лише загальні закономірності системного характеру: звуки з циркумфлексом довші й мають ширший діапазон, ніж голосні з акутом. Такі результати можна розглядати як прояви нівеляції акцентних інтонацій, характерної для розмовного мовлення міських жителів (дикторами обрали молодших за віком кауняків; пор. також DLKG 2005: 39). 65 Jolita Urbanavičienė, Vytautas Kardelis лише суб’єктивні дослідження — аудитивні експерименти. Дослідження, описані в цій статті, мають на меті: (1) з’ясувати, як слухачі розпізнають відмінності між акутом і циркумфлексом у своєму рідному діалекті; (2) порівняти дистинктивну виразність акцентних інтонацій у різних пунктах віленського говору. Аудитивні дослідження вважаються суб’єктивними, оскільки значною мірою залежать від обраних інформантів (пор. також Pakerys 1982: 154). Крім того, результати різних піддіалектів, на які впливають також їхні фонетичні, фонологічні та просодичні особливості, можна порівнювати лише умовно. Водночас такі експерименти дають автентичні дані про аудитивне сприйняття акцентних інтонацій носіями діалекту й доповнюють об’єктивні — інструментальні — дослідження, а правильність фонологічних гіпотез доводять як аудитивні, так і інструментальні експерименти. 2. ВАЖЛИВІШІ ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖУВАНИХ ПУНКТІВ Аудитивно досліджували акцентні інтонації чотирьох пунктів. Три з них — Адутішкіс, Свіркос і Відутіне — розташовані вздовж литовсько-білоруського кордону й належать до північно-східного віленського говору, а четвертий — Лінкменіс — лежить на межі утенського та віленського піддіалектів і за вокалізмом ближчий до утенців² (див. рис. 1). Такі різні окраїнні пункти віленського говору було обрано свідомо, щоб суб’єктивно оцінити аудитивну виразність акцентних інтонацій у кількох місцевостях піддіалекту. Ареали, де розташовані досліджувані пункти, відрізняються між собою якістю та кількістю вокалізму, а також деякими особливостями консонантизму. В ареалі Адутішкіса (мовлять у містечку Адутішкіс, Швенчьонський район) у наголошеній позиції збереглися довгі, а в ненаголошеній — напівдовгі рефлекси балтійських ā, ē низького підняття, наприклад: ká·še ‚каша (дієсл.)‘, ka.štuvù ‚ситом‘, knĩ·ga.s ‚книги‘, ne·rà ‚немає‘. В ареалі Свіркос (охоплює більшу частину Адутішкіської парафії, Швенчьонський район) ці рефлекси дифтонгізуються — вимовляються як [ieː/ᵉ·], [uː·], наприклад: kᵘ·š́·še. ‚каша (дієсл.)‘, žĩr·vᵘ·ž́·i ‚на ниві‘, kᵘ·š́·minᵘ. ~ kòmino ‚димаря‘, nie·rà ‚немає‘. У наголошеній позиції 2 Тут у ненаголошеній позиції відбувається нейтралізація голосних ę· та ie·, пор.: piė·nas: pe.nė.li.s. 66 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas Рис. 1. Пункти північних вільнюських говірок: Адутишкіс, Свіркос, Відутіне та Лінкменис. упереміш уживаються напівдовгі [i.], [u.] і короткі [i], [u]. Представники ареалу Відутіне (парафія Струнайтіс, Швенчьонський р-н) вимовляють менш напружений і менш лабіалізований, ніж у літературній мові, [ɔ·] і не такий вузький [e·]. У ненаголошеній позиції тут також наявні лабіалізований [ɔ·] і звужений [e·], напр.: kɔːšė «каша (іменник)», knĩːgɔˌi «у книжці», kɔˌštuvù «через сито». У цьому ареалі в наголошеній позиції вживаються також короткі [i], [u]. Важливою фонетичною ознакою є також твердий приголосний r перед голосними заднього ряду, напр.: škĩːrus. Віддалений від згаданих пунктів і території Білорусі ареал Лінкменис (Ігналінський р-н) має в наголошеній позиції голосні [ɔː] і [e·], а в ненаголошеній — напівдовгі [a.] і [e.], напр.: mɔːjus «що розтанув», subatɔˌi «у суботу», tėːvas «батько», але knĩːga.i «у книжці», kɔːmina «димаря», te.vėːli.s. Крім того, в ареалі Лінкменис дзекують лише за першою ознакою, тобто перед голосними типу i наявні приголосні [t], [d], а не [c], [ʒ], напр.: kiėːti.s «кєтіс (рослина)», dĩr.va.i «у полі», gɔːrdi «смачна». У трьох інших досліджуваних ареалах дзекують за обома ознаками дзекання. 67 JOLITA URBANAVIČIENĖ, VYTAUTAS KARDELIS 3. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА АУДИТОРНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ Інтонаційні акценти монофтонгів можна віднести до надзвичайно тонких фонологічних явищ. Для дослідження таких нестабільних мовних елементів, існування яких усвідомлюють і реалізують не всі мовці, проводять аудиторні експерименти3. Так встановлюють, чи самі носії діалекту (у цьому випадку — аудитори) розрізняють на слух певне явище. Під час цього дослідження було враховано специфіку вільнюської підговірки: матеріал для аудиторних експериментів записували окремо від диктора з кожного пункту. Опрацьовані й підготовлені для прослуховування дані подавали різним групам аудиторів, які представляли чотири досліджувані пункти. Для дослідження інтонаційних акцентів було обрано 4 мінімальні пари з передніми й задніми звуками монофтонгічного та поліфтонгічного походження. Використовувалися універсальні пари, придатні для всіх чотирьох пунктів. Лише пару [kó·še.: kɔ̃·še.], після виявлення, що обидва її члени мають спадний акцент, у пункті Лінкменис довелося замінити парою [mó·jus: mɔ̃·jus]. Досліджувані слова вставлено в короткі діалектні речення з ясним змістом, що складаються з трьох слів, у яких добре помітні й фонетичні відмінності, пор.: Пункт Адутишкіса píe·nas rú·ksta vá.saru.: dú·mai rú·ksta iš kɔ·mina. rú·bais skī·rɔus iš_kitu.: knī·ga.s skī·rɔus ne·rà píe·nu. ká·še. ká·štuva: bú·lbu. ká·še. gar̃ži žĩr.va.i kiẽ·cis á.uga: gelažìe·s kiẽ·cis neišpasakì·tas 3 Засновником експериментальної комутації (англ. commutation test) був Л. Х’ємслев (Hjelmslev 1935). Методологію оцінювання отриманих даних удосконалив М. К. Єнсен (Jensen 1961). В. Лабов (Labov 1972) застосував метод комутації для дослідження психофонетичних явищ. Формули, за якими проводять аналогічні дослідження в біології та медицині, див. Urbach (1975). У Литві методику аудиторних експериментів для фонетичних досліджень застосувала Лабораторія експериментальної фонетики ВУ під керівництвом А. Гірденіса. Таку методику часто використовують для аналізу різноманітних явищ литовських діалектів — наприклад, інтонаційних акцентів монофтонгів купішкенів (див. Eidukaitienė 1977), опозиції інтонаційних акцентів в дифтонгічних закінченнях утенішків (див. Kosienė 1979), шепелявих голосних північних паневежишків (див. Kačiuškienė 1983), фонологічного побічного наголосу утенішків (див. Kosienė, Girdenis 1979 = Girdenis 2000b: 141–152). Серед найновіших досліджень варто згадати аудиторні експерименти з інтонаційними акцентами південних аукштайтів (Leskauskaitė 2004: 192–194) і західних аукштайтів-шауляйшків (Kazlauskaitė 2002: 144–145). 68 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas Пункт Сверків píe·nas rú·ksta vá·saru.: dú·mai rú·ksta iš kʊ̯·minʊ̯. rū·bais škí·rɔus iš__kitú.: kní·gʊ̯·s škí·rɔus nie·rã píe·nu. kʊ̯·š·ę. kʊ̯·š·tuvù: bú·Ibu. kʊ̯·š·ę. garžì žir·vʊ̯·i kiè·cis á·uga: gelažiè·s kiè·cis neišpasakí·tas Пункт Відутине píe·nas rú·ksta vá·saru.: dú·mai rú·ksta iš kã·minɑ. rū·bais škí·rɔus iš__kitù.: kní·gɔ·i škí·rɔus ne·rã píe·nu. kʊ̯·šę. kɔ·štuvù: bú·Ibu. kʊ̯·šę. garžì žir·vɔ·i kiè·cis á·uga: gelažiè·s kiè·cis neišpasakí·tas Пункт Лінкменів píe·nas rú·ksta vá·saru.: dú·mai rú·ksta iš kã·mina. rū·bais škí·rɔus iš kitù.: kní·ga·i škí·rɔus ne·rã nuvė· mɔ·jus runkù: subatõ·i mɔ·jus bú·va. dǐr·vɔ·i kiè·ti.s á·uga: gelažès kiè·ti.s neišpasakí·tas Представник кожного пункту (у цьому разі — диктор) мав повторити наведені речення по 5 разів: діалектом, із нейтральною інтонацією, у нормальному темпі, фразовим наголосом виокремлюючи середнє слово. Дикторами обрали: (1) місцевих жителів старшого покоління (нар. 1933–1936 рр.), на діалект яких найменше вплинула літературна мова, а артикуляція доволі виразна; (2) записували чоловіків, оскільки низький голос слух краще розрізняє (чоловічі голоси придатніші й для спектрального аналізу — мають більше гармонік, ніж жіночі, див. Girdenis 2003: 62, прим. 15); (3) осілих людей, які все життя прожили в одному селі. Матеріал з Адутішкіса прочитала4 B. G. (нар. 1935 р. в Адутішкісі, Швенчьонський р-н), диктором зі Сверків був L. M. (нар. 1935 р. у с. Кацконяй, Швенчьонський р-н), у Відутине речення прочитав J. V. (нар. 1936 р. у с. Карклінє, Швенчьонський р-н), а в Лінкменісі — P. K. (нар. 1933 р. у с. Лінкменай, Ігналінський р-н). Матеріал записали на диктофон SONY із спрямованим мікрофоном, а звідти перенесли на комп’ютер. 4 Речення записували за принципом повторення: дикторові його рідним діалектом промовляли потрібне речення, а він повторював фразу 5 разів. Повторення речення дає змогу уникнути неприродної інтонації, що виникає під час читання тексту. Крім того, дикторам старшого покоління прочитати текст важче, ніж повторити його. 69 JOLITA URBANAVIČIENĖ, VYTAUTAS KARDELIS За допомогою програми PRAAT4.1.27 із фраз вирізали центральні слова. З них утворили 10 пар, у яких слова розташували відповідно до таблиці випадкових чисел (див. Girdenis 2003: 378–381). Якщо в таблиці трапляється непарне число, першою записують форму з акутом (наприклад: rūksta), якщо парне — першою в парі ставлять форму з циркумфлексом (наприклад: rūksta). Наприклад: rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta» – rūksta «rūgsta», rūksta «rūksta». Перед «блоками» пар слів розмістили речення, з яких ці пари було вирізано. Слова кожного диктора розташували окремо. Підготовлений таким чином матеріал залишили на комп’ютері, оскільки повторне перенесення на магнітофон погіршило б якість звуків5. Аудитивні експерименти проводили за допомогою портативного комп’ютера6. Далі роботу продовжили з групами аудиторів; кожна з них складалася із 7 осіб. Аудитори мали прослухати запропоновані пари слів і визначити, до якого речення належить почуте слово. Слухачам роздали аркуші з реченнями, записаними напівфонетичною орфографією (їх було пронумеровано: 1 або 2). Спочатку їм дали прослухати ці речення, а потім парами подавали лише слова. Аудитори мали визначити, з якого речення взято перше слово пари, а з якого — друге (позначали цифрами). З огляду на складність експерименту аудиторами обрали людей молодшого та середнього поколінь. Також зважали на їхню освіту (особливо філологічну), досвід гри на музичних інструментах або співу, а також ставлення до рідної говірки. Вважають, що ці чинники можуть впливати на результати експерименту. 5 K. Garšva пропонує іншу методику аудитивних досліджень: мовляв, достатньо природно вимовити одне слово й запропонувати аудиторам вибрати, до якого члена мінімальної пари воно подібніше. На думку автора, коли омоніми з різними значеннями стоять поруч, виникає схильність розрізняти їх і фонетично (див. Garšva 2004: 25). 6 До появи можливості користуватися персональними комп’ютерами в аудитивних експериментах безпосередньо брав участь і диктор: він вимовляв записані на аркушах фрази й пари, а аудитори позначали, до якої фрази належить кожне слово. Сучасні можливості дають змогу уникнути безпосередніх контактів між диктором і аудиторіями, крім того, сам диктор може брати участь в експерименті і як аудитор (пор. Girdenis 2003: 62–63). 70 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas Записані пари в Адутишкісі слухали місцеві (або вихідці з Адутишкіса) мешканці, які розмовляють говіркою: R. G. (нар. 1939 р.), A. G. (нар. 1964 р.), D. G. (нар. 1969 р.), I. G. (нар. 1972 р.), D. G. (нар. 1973 р.), S. G. (нар. 1988 р.) та I. G. (нар. 1994 р.). Група аудиторів з Адутишкіса надзвичайно музична — п’ятеро учасників експерименту мають досвід гри на музичних інструментах або співу. Двоє слухачів мають вищу освіту, одна з них — дипломована філологиня. Групу зі Свірок склали носії говірки, які народилися, виросли й живуть в околицях Свірок (або виїхали звідти) та добре володіють говіркою. Це V. M. (нар. 1935 р.), жителька Свірок; V. G. (нар. 1968 р.), родом із с. Кацконіс, жителька Вільнюса; T. R. (нар. 1969 р.), родом із с. Кацконіс, жителька Швенчоніса; R. S. (нар. 1969 р.), родом із с. Кацконіс, жителька Вільнюса; R. P. (нар. 1972 р.), жителька Свірок; G. J. (нар. 1972 р.), жителька Свірок; V. N. (нар. 1973 р.), родом із с. Кацконіс, жителька Вільнюса. П’ятеро аудиторів добре володіють говіркою та постійно нею користуються, хоча троє з них нині живуть у місті. Ще двоє слухачів постійно мешкають у с. Свірки, але їхня говірка зазнала значного впливу літературної мови. Троє учасників експерименту закінчили вищі навчальні заклади, одна з них — фахівчиня з литовської мови та літератури. Одна аудиторка зазначила, що має добре розвинений музичний слух. В аудитивному експерименті у Видутені взяли участь четверо мешканців села Видутене — E. P. (нар. 1940 р.), J. M. (нар. 1940 р.), J. B. (нар. 1935 р.), B. J. (нар. 1939 р.) — і троє представників сусіднього села Каркліне: R. M. (нар. 1974 р.), A. J. (нар. 1961 р., нині живе у Вільнюсі), I. C. (нар. 1945 р.). Усі учасники експерименту розмовляють говіркою. Дипломи про вищу освіту мають 4 слухачі, одна з них — фахівчиня з литовської мови та літератури. Одна з аудиторок зазначила, що має музичний слух. Група з Лінкменів — це народжені й вирослі тут аудитори V. P. (нар. 1972 р.), D. A. (нар. 1972 р.), N. A. (нар. 1973 р.), D. P. (нар. 1974 р.), G. K. (нар. 1976 р.), J. K. (нар. 1978 р.) та D. K. (нар. 1981 р.). Усі добре володіють говіркою. Четверо учасників експерименту, які живуть у Лінкменах, постійно користуються говіркою. Троє слухачів нині живуть у Вісагінасі, Утені та Вільнюсі, але добре зберегли говірку й часто нею розмовляють. Двоє аудиторів закінчили вищі навчальні заклади (одна з них — фахівчиня з литовської мови та літератури), троє мають середню професійну освіту, двоє — вищу спеціальну освіту. Аудитори зазначили, що не мають розвиненого слуху. 71 Jolita Urbanavičienė, Vytautas Kardelis 4. ЕМПІРИЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТУ Усі учасники експерименту розуміли, що досліджувані слова різняться акцентними інтонаціями, хоча на цьому не наголошували7. На початку експерименту слухачам дозволили прослухати лише речення, щоб вони могли вказати на відмінності між досліджуваними парами. Прослухавши речення, адутішкяни зазначили, що слова [kiėˑcis, skiˑr̄us, kȧˑšė, rụˑksta] вимовляються різкіше, «гостріше», коротше, тоді як їхні циркумфлексні відповідники довші й більш протяжні. Прослухавши пару [káˑšę.: kȧˑšę.], кілька слухачів почули, що якість наголошеного голосного відрізняється: на слух акутовий голосний здається «чистим» [ɑˑ], а циркумфлексний голосний дещо лабіалізується — [åˑ]. Отже, слухачі, які живуть в Адутішкісі, наголошували на відмінностях у тривалості та якості. Аудитори групи Cvirkų стверджували, що голосний [iˑ] у слові [skīˑr̄us] здається їм виразнішим, ніж у слові [skīˑr̄us], а у слові [kiėˑcis] [ieˑ] дифтонгізується більше, ніж у слові [kiėˑcis]. Частина слухачів почула, що циркумфлексні голосні довші. Як і адутішкяни, представники пункту Cvirkų зафіксували тонкі відмінності тривалості та якості (виразнішої артикуляції й дифтонгізації), тоді як відмінностей сили й висоти голосу не почули. Прослухавши слова, вимовлені в реченнях, слухачі з Відутіне та Карклінє почули, що у словах [rūˑksta, skīˑr̄us] наголошений голосний довший, протяжніший, а у [rūˑksta, skīˑr̄us] — коротший і різкіший. Однак, прослухавши пару [káˑšę.: kȧˑšę.], місцеві жителі почули, що звук із твердим акутовим наголосом вимовляється довше, хоча його початок нібито акцентується сильніше. Деякі учасники експерименту почули, що слова [skīˑr̄us: skīˑr̄us] відрізняються неоднаковою якістю [r] — приголосний у іменнику твердіший, ніж у дієслові. Усі слухачі визнали, що пари [rūˑksta: rūˑksta], [kóˑšę.: kȧˑšę.] розрізнялися краще, ніж [skīˑr̄us: skīˑr̄us], [kiėˑcis: kiėˑcis] (так само казали й учасники групи з Адутішкіса). Лінкменяни, прослухавши пари досліджуваних слів, усі вказали на відмінності у тривалості. На їхню думку, наголошені голосні в акутових словах [kiéˑti.s, skīˑr̄us, mȯˑjus, rūˑksta] вимовляються різкіше й коротше, тоді як відповідні голосні в циркумфлексних парах довші й протяжніші. Частина слухачів особливо наголошувала на довготі циркумфлексних голосних. Кілька інформантів стверджували, що в акутовій формі слова [kiėˑti.s] 7 Це, звісно, було зрозуміло лише учасникам експерименту, які мали лінгвістичну освіту. 72 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas виразніший і сильніший початок голосного. Жодних якісних відмінностей слухачі не почули. 5. СТАТИСТИЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТУ Результати оцінено за допомогою програми UKR.PAS, яка обчислює так званий u критерій. Після введення загальної кількості відповідей і кількості правильних відповідей програма обчислює 95% довірчий інтервал, u критерій та його критичні значення. Якщо значення критерію u менше за критичне значення, це означає, що кількість відповідей істотно не відрізняється від кількості випадкових здогадів, тобто відмінність між порівнюваними словами недостатня, а досліджувані ознаки нерелевантні (або експеримент їх не виявив). Якщо значення критерію u більше за u0,05 (u > 1,96), вважається, що досліджувані слова відрізняються за фонологічно значущою ознакою, оскільки результат перевищує межу випадкового вгадування — 50%. Якщо обрано критичну межу 67%, або 2/3 правильних відповідей, результати експерименту вважаються надзвичайно надійними (докладніше див. Girdenis 2003: 63–64)8. Далі розглядаються результати аудитивних експериментів для кожного дослідженого пункту. 6. ПУНКТ АДУТІШКІСА Найкраще мешканці Адутишкіса розрізняли пари із задніми голосними [rūˈksta: rūˈksto, káːše.: kàːše.], дещо гірше — слова з передніми наголошеними голосними [skíːrǫus: skìːrǫus, kiéːcis: kièːcis]. 8Існують і інші погляди на оцінювання результатів аудитивних експериментів. Наприклад, Єнсен (Jensen 1961: 159–161) переконаний, що 85–65% правильних відповідей свідчать про слабку («напівфонологічну») опозицію. На його думку, про чітку опозицію свідчили б 100–85% правильних відповідей (такої думки дотримується і Garšva (2004: 25)). Інші дослідники (наприклад, Harris (1963: 32–33)) говорять лише про результати, що сягають меж 100% (безсумнівна відмінність) і 50% (вгадування). E. V. Eidukaitienė вважає значущими відповіді, які перевищують межу випадкового вгадування, тобто 50%: «якщо нижня межа інтервалу сягає 50%, між досліджуваними явищами немає фонологічної опозиції; якщо нижня межа інтервалу значно перевищує 50%, результати значущі, існує фонологічна опозиція» (Eidukaitienė 1977: 21). Найчастіше правильні відповіді перевищують межу 50%, але не сягають 85%. Результати у 100% можна вважати нереалістичними, адже їх могли б забезпечити лише ідеальні диктори й аудитори з тренованим слухом, які працюють у чудових акустичних умовах і здатні максимально зосередитися під час експерименту. 73 Jolita Urbanavičienė, Vytautas Kardelis Таблиця 1. Оцінювання даних аудитивного експерименту в пункті Адутишкіс uкритерієм9 Пара слів n₁ n p (%) 95% дов. інтервал u ≥ uₐ P Відмінність kiė:cis: kiė:cis 44 70 62,9 50,4 ÷ 74,2 2,18 > 1,96 P < 0,05 достатня škī: rū̃s: škī: rū̃s 47 70 67,1 54,8 ÷ 78,0 2,93 > 2,58 P < 0,01 досить велика kã:še.: kã:še. 51 70 72,9 60,8 ÷ 82,9 3,97 > 3,29 P < 0,001 велика rū̃:ksta: rū̃:ksta 59 70 84,3 73,5 ÷ 92,0 3,48 > 3,29 P < 0,001 дуже велика Усього 201 280 71,8 66,1 ÷ 77,0 7,54 > 3,29 P < 0,001 велика Отримані результати показують, що значення критерію u в усіх випадках перевищує критичне. Навіть найгірше ідентифікована пара — kiė:cis: kiė:cis — має високий відсоток правильних відповідей (62,9%). Правильні відповіді для інших пар перевищують межу 67%. Такий відсоток розпізнавання свідчить, що отримано понад 2/3 правильних відповідей. Для пари [škī:r̃us: škī:r̃us] критерій u показує досить велику відмінність (P < 0,01). Пару [kã:še.: kã:še.] правильно ідентифікували 72,9% аудиторів, а критерій u зафіксував статистично велику відмінність (P < 0,001). Найкраще слухачі розрізнили пару [rū̃:ksta: rū̃:ksta] — отримано 84,3% правильних відповідей, верхня межа довірчого інтервалу сягає аж 92%, значення критерію u перевищує критичне (P < 0,001), а ймовірність наявності відмінності дуже велика. Загальний результат аудиторів з Адутишкіса становить 71,8%: із 280 поданих пар правильно ідентифіковано 201. Перевищення межі 67% свідчить, що отримано докази, які не викликають найменших сумнівів (Girdenis 2003: 63). 7. ПУНКТ СВІРКИ На відміну від аудиторів з Адутишкіса, слухачі зі Свірок найгірше ідентифікували акцентні характеристики слів [rū̃:ksta] і [kʰu:šˈe.] — правильні відповіді становлять 61,4% (див. табл. 2). Значення критерію u не перевищує критичного (P > 0,05), однак і в цьому випадку ймовірність відмінності становить не менше ніж 90%. 9 Позначення символів: n1 – кількість правильних відповідей, n – загальна кількість відповідей, p – відсоток правильних відповідей, 95% p. int. – 95% довірчий інтервал (найменше й найбільше значення у відсотках), ua – критичне значення критерію u, P – імовірність перевищення 50%-ї межі. 74 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas Таблиця 2. Оцінювання даних аудитивного експерименту пункту Свірки за критерієм u Пара слів n₁ n p (%) 95% дов. інт. u ≥ uₐ P Відмінність rū-ksta: rū-ksta 43 70 61,4 49,0 ÷ 72,9 1,93 < 1,96 P > 0,05 недостатня kʊ̃š.ė: kʊ̃š.ė 43 70 61,4 49,0 ÷ 72,9 1,93 < 1,96 P > 0,05 недостатня škíːr̥us: škíːr̥us 47 70 67,1 54,8 ÷ 78,0 2,93 > 2,58 P < 0,01 досить велика kíeːcis: kíeːcis 55 70 78,6 67,0 ÷ 87,6 5,09 > 3,29 P < 0,001 велика Усього 188 280 67,1 61,3 ÷ 72,6 5,86 > 3,29 P < 0,001 велика В інших випадках правильні відповіді становлять понад 2/3 усіх відповідей, тобто перевищують 67%-ву межу. Аудитори правильно розпізнали 47 пар слів [škíːr̥us – škíːr̥us] (67,1%) і пар слів [kíeːcis – kíeːcis] (78,6%). У першому випадку критерій u указує на досить велику відмінність (P < 0,01), у другому випадку зафіксовано безсумнівно велику відмінність (P < 0,001). Підсумувавши результати, з’ясували, що правильно розпізнано 145 слів із 210 запропонованих (69,1%). Відсоток розпізнавання у слухачів зі Свірок дещо нижчий, ніж у групи з Адутишкіса (71,8%), але в обох випадках імовірність наявності відмінності дуже висока (P < 0,001). Імовірно, слухачам допомогла ідентифікувати акцентні характеристики політонга [ieː] різна міра дифтонгізації — циркумфлексний [iẽː] виразніший, ніж [íeː]. Пари з голосними переднього ряду [i], [ie] слухачі зі Свірок також розрізняли краще, ніж слова з голосними заднього ряду [uː], [uɔː]]. Однак аудитори з Адутишкіса, навпаки, краще розрізняли акцентні характеристики звуків високих частот, ніж голосних у діапазоні низьких частот. Отже, ці експерименти не свідчать про те, що дистинктивна виразність акценту пов’язана з фонетичною основою складу. 8. ПУНКТ ВІДУТІС Представники цього пункту, як і мешканці Адутишкіса, найгірше розрізняли пари з наголошеним голосним переднього ряду [škíːr̥us, kíeːcis], а найкраще ідентифікували акцентні характеристики наголошених голосних заднього ряду [kɔːše, ruːksta] (див. табл. 3). 75 JOLITA URBANAVIČIENĖ, VYTAUTAS KARDELIS Таблиця 3. Оцінювання даних аудитивного експерименту в пункті Відміне за критерієм u Žodžių pora | n1 | n | p (%) | 95% p. int. | u≥uα | P | Skirtumas ški·rруs: ski·rруs | 40 | 70 | 57,1 | 44,7 – 69,0 | 1,20 < 1,96 | P > 0,05 | nepakankamas kiė·cis: kiė·cis | 42 | 70 | 60,0 | 47,6 – 71,6 | 1,68 < 1,96 | P > 0,05 | nepakankamas kɔ́ šė.: kɔ̌ šė. | 48 | 70 | 68,6 | 56,3 ÷ 79,3 | 3,18 > 2,58 | P < 0,01 | gana didelis rū·ksta: rū·ksta | 52 | 70 | 74,3 | 62,3 ÷ 84,1 | 4,24 > 3,29 | P < 0,001 | didelis Iš viso | 182 | 280 | 65,0 | 59,1 ÷ 70,6 | 5,10 > 3,29 | P < 0,001 | didelis Прослухавши пари [ški·rруs: ski·rруs], аудитори правильно визначили їх у 57,1% випадків, а з пар [kié·cis: kiė·cis] розпізнали 60,0% випадків. В обох випадках критерій u не перевищує критичного значення, і статистично різниця між парами є недостатньою (P > 0,05). Пари [kɔ́ šė.: kɔ̌ šė.] і [rū·ksta: rū·ksta] розрізняли надійніше: отримано 68,6% і 74,3% правильних відповідей. Нижня межа довірчого інтервалу перевищує 50%, а верхня межа сягає 79–84%. Під час дослідження пари [kɔ́ šė.: kɔ̌ šė.] зафіксовано досить велику різницю (P < 0,01), а аудитивна різниця між словами [rū·ksta: rū·ksta] безсумнівно велика (P < 0,001). Загальні результати аудитивного експерименту в пункті Відміне близькі до даних аудиторів із Свірків. Однак за розпізнаванням конкретних слів відповіді представників Відміне збігаються з відповідями адутишців, тобто найкраще розпізнаються слова з наголошеними [u·], [ɔ·]. 9. ПУНКТ ЛІНКМЕНАЙ Після підсумовування результатів аудиторів із Лінкменай з’ясувалося, що розпізнавання пар із наголошеними задніми голосними дуже варіює (див. табл. 4). Після прослуховування пар [rū·ksta: rū·ksta] правильно ідентифіковано 80,0% випадків. Натомість під час аналізу пар слів [mɔ́·jus: mɔ̄·jus] отримано лише 55,7% правильних відповідей, що свідчить про недостатню різницю між випадковим вгадуванням і справжнім розпізнаванням. Розрізнення акцентуацій наголошених передніх голосних коливається від 65,7% до 67,1%. Як у випадку [ški·rруs: ski·rруs], так і [kiē·ti.s: kiē·ti.s] значення критерію u перевищує критичне, а зафіксована різниця досить велика (P < 0,01). 76 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas Таблиця 4. Оцінювання даних аудитивного експерименту в пункті Лінкменай за критерієм u Пара слів | n₁ | n | p (%) | 95% дов. інтервал | u ≷ uα | P | Різниця mɔ̄jus: mɔ̄jus | 39 | 70 | 55,7 | 43,3 ÷ 67,7 | 0,96 < 1,96 | P > 0,05 | недостатня skī̄rɔus: skī̄rɔus | 46 | 70 | 65,7 | 53,3 ÷ 76,8 | 2,67 > 2,58 | P < 0,01 | досить велика kiɛ·tɪ.s: kiɛ·tɪ.s | 47 | 70 | 67,1 | 54,8 ÷ 78,0 | 2,93 > 2,58 | P < 0,01 | досить велика rū̄ksta: rū̄ksta | 56 | 70 | 80,0 | 68,6 ÷ 88,7 | 5,38 > 3,29 | P < 0,001 | велика Загалом | 188 | 280 | 67,1 | 61,3 ÷ 72,6 | 5,86 > 3,29 | P < 0,001 | велика Попри ці коливання, загальні результати аудиторів із Лінкменай кращі за дані ареалу Відміне й збігаються із загальними результатами аудиторів зі Свірків. Правильні відповіді становлять 67,1% усіх відповідей, тому ймовірність випадкового вгадування можна відкинути. 10. ЗАГАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ Після аналізу даних усіх пунктів однозначних відповідей не отримано. Навіть відповіді аудиторів в одному пункті коливаються від недостатньої різниці, що балансує на межі здогадів, до результату, який не залишає сумнівів. Проте можна помітити певні закономірності. Таблиця 5. Оцінювання даних аудитивного експерименту за окремими пунктами за критерієм Пункт | n₁ | n | p (%) | 95% p. інт. | за ≷ uα | P | Відмінність Адутишкіо | 201 | 280 | 71,8 | 66,1 – 77,0 | 7,54 > 3,29 | P < 0,001 | значна Cvirkų | 188 | 280 | 67,1 | 61,3 ÷ 72,6 | 5,86 > 3,29 | P < 0,001 | значна Linkmenų | 188 | 280 | 67,1 | 61,3 ÷ 72,6 | 5,86 > 3,29 | P < 0,001 | значна Відтінок | 182 | 280 | 65,0 | 59,1 ÷ 70,6 | 5,10 > 3,29 | P < 0,001 | значна Найкраще акцентикуляційні розрізнення на слух розрізняли представники найсхіднішого ареалу — Адутишкіса (71,8% правильних відповідей). Найгірше запропоновані пари ідентифікували слухачі з Відмінес, ареалу, розташованого ближче до південних аукштайтів (65,0% правильних відповідей). Трохи гірше, ніж адутишкійці, 77 Jolita Urbanavičienė, Vytautas Kardelis але краще, ніж представники Відмінес, акцентикуляційні розрізнення розпізнавали слухачі з груп Cvirkų та Linkmenų. Цікаво, що загальний відсоток позитивних відповідей (67,1%) близький до результатів аналогічного експерименту серед утенців — 68,2% (див. Kosienė 1982: 68). Отже, гіпотеза, висунута на початку статті, що ареали, розташовані ближче до утенців і на межі з вільнюськими, могли б сильніше нівелювати акценти, не має підстав. Можна лише припустити, що виразність акцентів на слух може бути меншою в південній частині вільнюського ареалу, розташованій ближче до південних аукштайтів. Південні аукштайти на слух розпізнали лише 50–56% запропонованих пар (див. Leskauskaitė 2004: 192–194), отже, можна говорити про тенденцію до нівелювання акцентів і відсутності фонологічно значущої відмінності в ареалі південних аукштайтів10. 11. ПІДСУМОК Після обговорення результатів експерименту можна сформулювати кілька висновків загальнішого характеру. Результати аудитивних експериментів залежать як від дикторів, так і від слухачів. Оскільки дикторами було обрано рівноцінних за всіма параметрами носіїв діалекту, імовірно, найбільше на результати експериментів вплинули слухачі та такі найважливіші чинники, що їх характеризують: вік; освіта; користування діалектом; музичний слух. Вплив музичного слуху на дослідження акцентів помітний, оскільки тренований слух допомагає краще відчувати модуляції висоти голосу. Чинники віку й освіти також впливали на результати експерименту: молодші слухачі (очевидно, через чутливіший слух) тонше фіксували відмінності акцентів, ніж старші учасники експерименту. Слухачі з вищою освітою здатні краще зосереджуватися й точніше описувати відмінності. Але найчіткіше було видно, що слухачі, які активно користуються діалектом і самі реалізують досліджувані явища у своєму мовленні (навіть незалежно від віку й освіти), чутливіше вловлюють відмінності, ніж ті, чиє мовлення зазнало впливу літературної мови (про те, що мовці найкраще розрізняють особливості власного мовлення, писали Clark, Yallop 2002: 232). Отже, всі перелічені чинники тією чи іншою мірою впливали на результати аудитивних експериментів. 10 Див. також дані інших діалектів: західні аукштайти дуже добре ідентифікували дві з трьох досліджених пар (69–76% правильних відповідей, за > за0,001, див. Kazlauskaitė 2002: 145). Східні аукштайти-купишкяни дали 64–65% правильних відповідей (див. Eidukaitienė 1977: 23). 78 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas Порівнюючи акценти складів, основою яких є монофтонги й поліфтонги, не помічено, щоб дистинктивна виразність акцентів залежала від фонетичної основи складу. Аудитивне дослідження акцентів ареалів Адутишкіса та Відутіне дало підстави припустити, що акценти звуків низького частотного діапазону розрізняються краще, ніж акценти голосних, розташованих у діапазоні високих частот. Однак дані Свірок і Лінкменів цього припущення не підтвердили: свіркяни краще ідентифікували слова з голосними переднього ряду [skiːr̃us, kieːcis], а лінкменяни — з [uː] та [ieː]. Цілком інші результати, імовірно, було б отримано під час дослідження акцентів дифтонгів і змішаних дифтонгів (пор. Pakerys 1982: 156). На результати експерименту також можуть впливати особливості фонологічної системи. Напр., свіркяни краще розрізняли пару [kiéːcis: kiẽːcis], оскільки відрізняється ступінь дифтонгізації поліфтонга [ieː]. Адутишкяни розрізняли пару [káːše.: kãːše.] за різним ступенем лабіалізації — циркумфлексний голосний вимовляється з сильнішою лабіалізацією. Однак і цей чинник — фонологічні особливості — не є абсолютним, адже свіркяни не розрізняли за дифтонгізацією пару [kúːšė.: kũːšė.], а представники ареалу Відутіне не розпізнали пару [škiːr̃us: škiːr̃us] за різною депалаталізацією [r]. Проте представники навіть трьох ареалів (за винятком Свірок) найкраще розрізняли пару [rúːksta: rũːksta], яка не має жодних розрізнювальних фонетичних особливостей. Підсумовуючи виявлені тенденції, слід ще раз наголосити, що в статті описано суб’єктивний експеримент, дані якого аналізували об’єктивними — статистичними — методами. Не можна виключити припущення, що результати могли б дещо відрізнятися за умови залучення інших груп аудиторів. Крім того, вибірки проведених експериментів невеликі. Мета полягала радше не в тому, щоб глибоко дослідити один пункт, а в порівнянні даних різних ареалів. Тому висновки цього експерименту слід розглядати також як гіпотези для подальших досліджень: (1) У досліджених периферійних пунктах північно-східних литовських верховинців-вільнюків повного нівелювання акцентів не зафіксовано. Про зближення акцентів можна говорити лише в окремих випадках. (2) Результати аудитивного експерименту зумовлює сукупність кількох характеристик аудиторів: 1) уживання говірки; 2) вік; 3) освіта; 4) музичний слух. (3) Акценти краще розрізняють ті аудитори, які добре знають говірку й самі реалізують опозицію акцентів у мовленнєвих актах. Розрізнювальні особливості ареалів 79 Jolita Urbanavičienė, Vytautas Kardelis не впливають на ідентифікацію акцентів. Виразність акцентів довгих голосних також не залежить від фонетичних особливостей центру складу11. LITERATŪRA Clark, J., Yallop, C. 2002: An Introduction to Phonetics and Phonology. 2nd edition. Oxford– Cambridge: Blackwell. DLKG – Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. 5 leid., red. V. Ambrazas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2005. Eidukaitiene, E. V. 1977: Kupiškėnų monoftongų priegaidės (audicinis tyrinėjimas). Kalbotyra 28 (1), 18–23. Garšva, K. 2004: Eksperimentinės komutacijos metodas dialektologijoje. In: Baltų ir kitų kalbų fonetikos ir akcentologijos problemos. Vilnius: VPU, 21–25. Gerullis, G. 1930: Litauische Dialektstudien. Leipzig: Markert & Peters Verlag. Girdenis, A. 1974: Prozodinės priegaidžių ypatybės šiaurės žemaičių tarmėje (trukmė, pagrindinis tonas, intensyvumas). In: Eksperimentinė ir praktinė fonetika. Vilnius: Vilniaus pedagoginis institutas, 160–198. [= Girdenis, A. 2000: Kalbotyros darbai 1, 284–307.] Girdenis, A. 1996: Energetinė šiaurės žemaičių tarmės priegaidžių fonetinės prigimties interpretacija. Baltistica 31 (1), 71–84. [= Girdenis, A. 2001: Kalbotyros darbai 3, 243–256.] Girdenis, A. 1998: Šiaurės žemaičių priegaidžių skiriamieji požymiai. Lietuvių kalba: Tyrimai ir tyrėjai. Kazimiero Jauniaus 150-osioms gimimo ir 90-osioms mirimo metinėms paminėti. Konferencijos pranešimų tezės, Vilnius: LKI; VPU, 37–38. [= Girdenis, A. 2001: Kalbotyros darbai 3, 403–404.] Girdenis, A. 2003: Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Harris, Z. S. 1963: Structural Linguistics. Chicago–London: Phoenix Books. 11 Straipsnio autoriai nuoširdžiai dėkoja dizaineriui Mantui Kelpšui už pagalbą rengiant spaudai žemėlapį. 80 Rytų aukštaičių vilniškių ilgųjų balsių priegaidžių audicinis tyrimas Hjelmslev, L. 1935: On the Principles of Phonematics. In: Proceedings of the 2nd International Congress of Phonetic Sciences. Cambridge: University Press, 49–54. Jensen, K. M. 1961: Tonemicity. Bergen–Oslo: Norwegian University Press. Kačiūskienė, G. 1983: Šiaurės panevėžiškių murmamųjų balsių fonetinės ypatybės, distribucija ir fonologinė interpretacija. Kalbotyra 34 (1), 14–23. Kardelytė, J. 1975: Gervėčių tarmė: Fonetika ir morfologija. Vilnius: Mintis. Kazlauskaitė, R. 2002: Pašūšvio šnektos fonologinė sistema: vokalizmas ir prozodija. Daktaro disertacija. Vilnius: VU. Kazlauskas, J. 2000: Rinktiniai raštai 1: Lietuvių kalbos istorinė gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Kosienė, O. 1979: Priegaidžių opozicija dvigarsinėse uteniškių galūnėse. In: Ak-tualiosios kalbotyros problemos. Mokslinės konferencijos pakvietimas, programa ir tezės. Vilnius, 44–46. Kosienė, O. 1982: Rytų aukštaičių uteniškių monoftongų priegaidės. Kalbotyra 33 (1), 61–71. Kosienė, O., Girdenis, A. 1979: Fonologinis šalutinis kirtis rytų aukštaičių uteniškių tarmėje. Kalbotyra 30 (1), 48–56. [= Girdenis, A. 2000: Kalbotyros darbai 2, 141–152.] Kudirka, R. 2005: Lietuvių bendrinės kalbos monoftongų priegaidžių akustiniai požymiai. Acta Linguistica Lithuanica 52, 1–21. Labov, W. 1972: On the use of the present to explain the past. In: L. Heilmann, ed., Proceedings of the XII International Congress of Linguists, Bologna – Florence. Bologna: Il Mulino, 825–851. Leskauskaitė, A. 2004: Pietų aukštaičių vokalizmo ir prozodijos bruožai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. LKA2 – Lietuvių kalbos atlasas 2: Fonetika, red. K. Morkūnas. Vilnius: Mokslas, 1982. 81 Jolita Urbanavičienė, Vytautas Kardelis LKG – Lietuvių kalbos gramatika 1: Fonetika ir morfologija, red. K. Ulvydas. Vilnius: Mintis, 1965. LKT – Lietuvių kalbos tarmės. Chrestomatija, sudarė E. Grinaveckienė, A. Jonait yte, K. Morkūnas, B. Vanagienė, A. Vidugiris. Vilnius: Mintis, 1970. Mikalauskaitė, E. 1975: Lietuvių kalbos fonetikos darbai. Vilnius: Mokslas. Mikulėnienė, D., Morkūnas, K. 1997: Dieveniškių šnektos tekstai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Pakerys, A. 1982: Lietuvių bendrinės kalbos prozodija. Vilnius: Mokslas. Urbach, V. J. 1975: Статистический анализ в биологических и медицинских исследованиях. Москва: Медицина. Urbanavičienė, J. 2005: Svirkų šnektos (rytų aukštaičių vilniškių) fonologinė sistema: vokalizmas ir prozodija. Daktaro disertacija. Vilnius: VDU, LKI. Zinkevičius, Z. 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis. Zinkevičius, Z. 1974: Dėl akūto ir cirkumflekso skyrimo rytų Lietuvos tarmėse. Baltistica 10 (1), 93–94. Jolita Urbanavičienė Leksikografijos centras Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] Vytautas Kardelis Baltistikos ir bendrosios kalbotyros katedra Vilniaus universitetas Universiteto g. 5, LT-01513 Vilnius [email protected] 82