Grasilda Blažienė. „Baltische Ortsnamen in Ostpreußen“

Recenzijos Грасільда Блажене Балтійські назви місцевостей у Східній Пруссії Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 2005, 413 S. ISBN-10: 3515088458, ISBN-13: 9783515088459 (Hydronymia Europaea. За ред. Wolfgang P. Schmid. Спеціальний том III) Ця монографія містить дві передмови: одну написав редактор Wolfgang P. Schmid, іншу — авторка монографії Grasilda Blažienė. Монографія складається з двох частин (основної частини та двох додатків). Авторкою основної частини під назвою «Балтійські назви місцевостей у частині Надровії (на схід від Дейми) та в північних частинах Натангії, Бартії й Вармії (до Преголю)» (с. 15–233) є Grasilda Blažienė. Додаток 1 (с. 235–346) написала польська мовознавиця Rozalia Przybytek; він має назву «Назви місцевостей балтійського походження в південній частині Східної Пруссії». У цьому додатку досліджено давньопрусські назви місцевостей на територіях, що нині належать Польщі. Додаток 2 (с. 347–396) має назву «Балтійські назви місцевостей у Помезанії». Монографію доповнюють покажчик скорочень цитованих джерел і відповідної літератури (с. 397–410), а також список інших скорочень і спеціальних знаків (с. 411–413). Завершує монографію карта Східної Пруссії. Монографію присвячено засновникові й редакторові відповідної серії, проф. д-ру габілітованому, д-ру honoris causa Wolfgang P. Schmid з нагоди його славного ювілею. В основній частині під назвою «Балтійські назви місцевостей у частині Надровії (на схід від Дейми) та в північних частинах Натангії, Бартії й Вармії (до Преголю)» Grasilda Blažienė досліджує 746 назв місцевостей. 423 назви місцевостей, засвідчені в різних джерелах, походять із часу до Другої світової війни. Після Другої світової війни 328 прусських назв місцевостей у Калінінградській області бездумно й без жодного зв’язку з попередніми замінили російськими назвами. Позитивно слід оцінити те, що останні також наведено в праці (наприклад, Zori, Zverevo, Železnodorožnij, Želudevo, Žukovka [с. 233]). Особливо варто наголосити й на тому, що Grasilda Blažienė виявила в історичних джерелах 329 назв місцевостей, не згаданих J. Gerulis та іншими дослідниками. У дослідженні такі назви місцевостей позначено спеціальним знаком перед лемою. Ці назви Grasilda Blažienė знайшла передусім і переважно в рукописних джерелах, фоліантах Східної Пруссії 133 Recenzijos і Тевтонського ордену, а також — що особливо важливо — в документах та історичних джерелах, які зберігаються в Берлінському таємному державному архіві «Прусська культурна спадщина». В іншій частині дослідницької праці, а саме у згаданому вище додатку 2, Grasil da Blažienė досліджує балтійські назви місцевостей у Помезанії. Цікавим є спосіб подання назв місцевостей. Засвідчену в джерелах назву місцевості виділено жирним шрифтом і наведено у формі, в якій її використовували раніше або використовують досі, наприклад, Abschwangen або Żutawka Sztumska; із зазначенням локалізації та років наводяться всі варіанти, засвідчені в історичних джерелах: так, у документі 1365 року Abschwangen засвідчено як Appuswangen (загалом зафіксовано 20 варіантів) (с. 15), а Żutawka Sztumska має 33 письмові фіксації, починаючи з Pozolowe 1249 року (с. 395–396). Назви місцевостей досліджено на морфологічному рівні: їх розкладено на кореневі морфеми, префікси та суфікси. Кореневі морфеми визначають шляхом залучення етимологічних відповідників із прусської мови, а також мов, найближче споріднених із нею, як-от литовської та латиської (якщо такі відповідники існують); крім того, звісно, залучено матеріал інших споріднених мов — слов’янських і германських. У більшості випадків авторці монографії вдалося переконливо й аргументовано витлумачити словотвір і походження. Крім того, слід наголосити, що авторка сумлінно викладає результати досліджень попередників: деякі з них підкріплює новими дослідницькими даними, інші істотно коригує, а в багатьох випадках також спростовує тлумачення інших дослідників. Авторка сумлінно наводить усі відомі варіанти тлумачення походження назви місцевості Appuswangen (с. 15). Вона цілком правильно пояснює й словотвір назви Pozolowe (1249), реконструюючи *Pa-sulav-/*Pa-sulōv-, де *Pa- є префіксом (пор. лит. pa-miškė), а * sulavā або *sulōvā — основною морфемою зі значенням «острів» (с. 396). Про те, що пруси також уживали це слово в такому значенні, свідчить наведений у словниках Nesselmann і Kuršaitis литовський відповідник sulava «острів», який, за Brodowski, шляхом запозичення потрапив до прусської литовської мови з околиць Голдапа як żulawa «острів», а також із польських говірок. Назва місцевості Zinten (район Гайлігенбайль) засвідчена в історичних джерелах як Sinthin, Czinthen (1363) та ін. Авторка цілком правильно реконструює архетип пр. *Zint- і пов’язує його з прусським особовим ім’ям Szinte (с. 233). 134 Recenzijos Як аргумент на користь такого підходу можна навести литовське дієслово žiūtyti (-ija, -ijo) «взаємно ображати одне одного, сваритися, сперечатися; вагатися, зволікати» (Dusetos, Daugėliškis, Užpaliai – LKŽXIX 1037), яке можна розглядати як деномінатив від žīntas «той, хто сперечається, свариться». У відповідних дослідженнях уже давно визнано, що частина північно-східної Литви (Zarasai, Dusetos тощо) і південно-західний ареал3 балтів і пруссів пов’язані пучком ізоглос. Дослідження «Балтійські назви місцевостей у Східній Пруссії» Grasilda Blažienė, опубліковане в серії Hydronymia Europaea, фінансованій і виданій німецькими редакторами, слід вважати оригінальною та ґрунтовно продуманою науковою працею. Simas Karaliūnas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva Giacomo Devoto Baltistikos raštai · Scritti baltistici За редакцією Pietro U. Dini та Bonifacas Stundžia Vilnius: Tyto alba, 2004, pp. 263[1], ISBN 9986-16-383-8 Згідно з передмовою (с. 9), тут уперше опубліковано всі балтистичні праці Giacomo Devoto, які мають переважно історичне значення — не лише з погляду історіографії мовознавства, а й у ширшому контексті культурних зв’язків між Італією та Балтією (особливо Литвою). Сьогодні новіші відкриття й сучасніші наукові методи дали змогу вийти за межі теоретичних і фактичних тверджень, викладених у працях Devoto. Проте опубліковані тут роботи засвідчують зрілість італійської балтистики, досягнуту в міжвоєнний період, і, здається, окреслюють напрям її подальшого розвитку. Статті Devoto поділено на дві групи: (i) мовознавство та (ii) література й інші теми. Їх опубліковано в литовському перекладі в першій частині 3 Пор. S. Karaliūnas, Baltų praeitis istoriniuose šaltiniuose II. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005, 239–240, 310–311. 135