Pastabos dėl Marijampolės krašto vietovardžių tyrimų

Acta Linguistica Lithuanica LVI (2007), 103 – 116 Зауваги Зауваги Зауваги щодо досліджень топонімів Маріямпольського краю 1. До складної сфери топоніміки приходить покоління молодих дослідників. Це тішить кожного, хто бодай трохи цікавиться цією лексичною галуззю, яку мовознавці завжди високо цінували. Особливо багато сподівань покладають на дослідження мікротопоніміки, у яких на світ науки можуть бути винесені цілком нові мовні факти. Однак у читача, який не знайшов серед назв місцевостей такого типу одного чи іншого відомого йому топоніма, виникають різні запитання: що вважають власне топонімом, як назви місцевостей одного виду відмежовують від назв інших подібних місць, чи достатньо чітко окреслено досліджуваний ареал, чи можна зорієнтуватися, де розташований кожен із наведених топонімів? Подібні запитання почали спадати на думку одному такому собі маріямпольцю, який уважніше придивився до двох статей про топоніми цього краю. У першій праці авторка взялася розглянути всі топоніми Маріямпольської волості (Sviderskienė 2005), а в другій досліджуються лише дримоніми (литовською — назви лісів), але вже всієї Маріямпольської губернії (Sviderskienė 2006). В обох працях обрано той самий підхід до аналізу словотвору топонімів: назви місцевостей групуються за типами слів, від яких вони походять, і за способами словотворення. Отже, авторка йде добре протореними шляхами, напрям яких чітко окреслено в працях Александра Ванагаса, що досліджував гідроніми Литви (див. Vanagas 1970; 1984). Даля Свідерскене залучає також статистичні дані, а в другій статті робить спробу порівняти назви лісів у віддалених один від одного ареалах Литви (Sviderskienė 2006: 58–59). Зазначене авторкою походження конкретних топонімів і їхні словотвірні групи майже не викликають сумнівів. Інший погляд на тлумачення того чи іншого факту варто викласти лише після розгляду того, як топоніми відмежовують від загальних назв і які недоліки можна помітити в сучасному докладному поділі назв за об’єктами (див. 1.1). 1.1. Про поняття топоніма та класифікацію топонімів У докладних описах і дослідженнях топонімів найчастіше шукаємо пояснення, що саме на практиці вважають топонімом. Коли стикаємося з назвами дрібних об’єктів, із 103 Pastabos Насправді не так просто визначити, де маємо загальну назву — родове (номенклатурне) позначення місцевості, а де вже власну назву — конкретний топонім. Наприклад, як визначити, чи duburys означає звичайне заглиблене місце, чи особливе, конкретне місце — Dūburį? Коли є alksnyno, а коли вже Alksnyno; коли лише paežerė, а коли власна назва Paežerė? Доводилося бачити десятки durpinyčių, тобто ям із водою, звідки добувають або добували durpės, і не одну Dūrpinyčios — особливе, конкретне місце, де колись добували торф. Ми не стверджуємо, що такої власної назви не може бути. У розглянутих статтях ці питання не обговорюються. Авторка сліпо спирається лише на Історичну картотеку топонімів, що зберігається в Інституті литовської мови (Sviderskienė 2005: 91–94; 2006: 52). Ця kartoteka — безперечно, неоціненне надбання народу й держави, але чи слід ставитися до неї як до якоїсь ікони, не замислюючись над тим, що там можуть бути пропущені, неточні або не цілком достовірні факти? Основу згаданої картотеки становлять анкети, заповнені вчителями та лісниками в 4-му десятилітті XX століття. Відрізнити всюди топонім від загальної назви або точно подати їх могли вчителі чи лісники, які походили з цієї місцевості, або надзвичайно відповідальні й сумлінні працівники цих професій, які не раз обходили край, звідки подано заповнені анкети. Імовірно, не кожен лісник міг добре знати назви невеликих лісів у своїй лісовій окрузі, розташованих за десятки кілометрів, особливо їхніх частин. У більшості анкет картотеки топоніми подано без позначення наголосу. Це вже істотний недолік, який може викликати сумніви, чи всюди вдавалося відрізнити топонім від загальної назви місцевості. Авторці статті, яка, очевидно, не мала змоги організовувати експедиції до місцевостей, топоніми яких досліджуються, варто було б чітко це визнати й навіть у назвах своїх праць наголосити, що все розглядається лише за даними згаданої Картотеки. Не зовсім коректно порівнювати результати дослідження дрімом (назв лісів) Маріямпольського повіту, що спирається лише на дані Картотеки, з описом тих самих об’єктів у Тельшяйському районі, зробленим Mickienė (Mickienė 2004), адже Mickienė протягом чотирьох років організовувала у своєму районі спеціальні експедиції, під час яких було зібрано понад половину всіх досліджуваних топонімів. 1.1.1. Відрізнити власну назву від загальної (апелятива) можуть допомогти деякі граматичні й акцентуаційні ознаки. Авторка статей також згадує, що чимало назв населених пунктів мають лише форму множини (є pluralia tantum), пор.: Amalviškiai, Prienai, Šakai. Рідше трапляються назви ненаселених місцевостей у множині: оз. Bebrusai, оз. L akajai, луг Sausiej i (біля Daukšiai). Чимало власних топонімів можуть уживатися в однині (singularia tantum), пор. назви поселень Liubavas, Padovinys, Sasnavà, Šilavótas … та інші топоніми: Jevónis 104 Pastabos річка, Šlavantà річка, Alksnynas ліс тощо. Отже, ліс Alksnynas, ліс Beržynas, перетворившись на власні топоніми, мають лише форму однини й цим відрізняються від alksnynas – alksnynai, beržynas – beržynai. Однак лише місцеві жителі можуть чітко сказати, коли тут уживаються форми обох чисел, а коли — лише одного. У багатьох говорах власну назву від загальної відрізняє місце наголосу або лише акцентна парадигма. У маріямпольському говорі загальні похідні з суфіксом -ýnas наголошують так само, як і в літературній мові, — з висхідним наголосом, який тут не переміщується (1-а акцентна парадигма). Натомість топоніми, імовірно, свідомо вживаються з наголосом, перенесеним на інший склад, або принаймні з іншою акцентною парадигмою, пор. kal̃nas, kalnynas, але Kal̃nymai с., Kal̃niškė ліс, nendrynas – nendrynai, але Nendrynai (3) луг. Подібне переміщення наголосу показують і наведені авторкою назви населених пунктів: Paršeliai (: paršėlis), Pietariai (:pvd. Pietaris), Šeštokai (:pvd. Šeštokas) (Sviderskienė 2005: 100). Наголос топоніма може не збігатися навіть із формою множини, якою називають родини, пор. Kýbartas – Kýbartai (назва родини), але місцевість — Kybártai. Оскільки авторка подала більшість топонімів без наголосу, вона не могла вказати й на процеси їхнього утворення. Водночас наголоси багатьох із цих топонімів позначено в найновіших словниках цієї галузі (Razmukaitė, Vitkauskas (sud.) 1999; Pupkis ir kt. (red., sud.) 2002). 1.1.2. Варто також брати до уваги семантичне творення топонімів — ґрунтоване на метонімічному (метафоричному) розвитку топоніма із загальних або інших власних слів, наприклад: Blusynė орн. місц., Kaktà ур., Kepūrė луг, Senóvė ур., луг тощо (Sviderskienė 2005: 103). Можливо, із таким семантичним творенням пов’язані також деякі похідні або складні назви Kakariekinė ліс, Šilakojis mš, Žomčiakalnis mš тощо (Sviderskienė 2006: 54). 2. Способи відбору й подання топонімів Авторка розглянутих статей випробувала обидва основні способи відбору й подання топонімів — ареальний (Sviderskienė 2005) та об’єктний (тобто групування топонімів за позначуваними об’єктами) (Sviderskienė 2006). Щиро кажучи, в обох її працях ці два способи комбінуються. Далі застосовуються методи словотвірного й етимологічного аналізу. Найважливіше — те, чому надається перевага в кожному випадку. Першу статтю доречно було б назвати ареальною, оскільки тут топоніми передусім обмежені Маріямпольською волостю (Sviderskienė 2005: 91–118). Але й тут далі топоніми подано за трьома основними типами позначуваних об’єктів: 1) гідроніми, 2) назви населених пунктів і 3) топоніми, що позначають назви земельних ділянок. Останні не поділяються на дрібніші оніми. Основою другої статті є дримоніми (назви лісів) об’єктного типу, однак тут їх узято лише з певного, але вже значного ареалу (Маріямпольського повіту- 105 Pastabos krities) (Sviderskienė 2006: 49-62). Toliau ir čia toponimai tiriami pagal darbą ir kilmę. Авторка не пояснює, чому перейшла від ареальної основи до об’єктної. Найімовірніше, цей шлях обрано не стільки за зразком ґрунтовного дослідження гідронімів Александра Ванагаса (Vanagas 1970), скільки наслідуючи приклад сучасних колег: дослідження назв боліт і трясовин (гелонімів — Bilkis 1998), доріг і стежок (годонімів — Mickienė 2002), лісів (дримонімів — Mickienė 2004), орних земель і полів (агронімів — Endzelytė 2004) тощо. Корисним є відбір топонімів як за ареалами, так і за видами позначуваних об’єктів, а також поєднання обох способів. Кожен спосіб має свої переваги й недоліки або створює певні проблеми. Ареальний відбір топонімів виявляє особливості топонімотворення й походження, характерні для певного краю і зазвичай зумовлені етнічним походженням. Однак при цьому на другий план відсуваються риси топонімів, притаманні процесу формування назв типів і видів об’єктів. Виявити ці тенденції допомагає відбір і подання топонімів другого типу, проте він залишає в тіні те, що властиве лише цьому краю, окремій говірці чи навіть усьому діалекту, а найголовніше — спільні риси різних онімів і залежність назви одного об’єкта від назви іншого, пор. Āmavas ež., Amavė up., Amalviškiai k. Якщо топоніми відбирають і подають за дрібними об’єктами, найбільша небезпека загрожує дрібній і найдрібнішій топоніміці. Які це небезпеки? Однією назвою можуть називати торфовище, луг, пасовища, а на цій території ще й можуть рости групи якихось дерев або кущів. До якого оніма воно належить? Найяскравіший приклад такого місця — палюди Жувінтас (див. 4.2). Землевпорядники відносять їх до верхових і низинних боліт. Місцеві жителі вважають їх радше своєрідним лісом, ніж якимись болотами (див. 3.2). А всередині них є і пагорбки, і луки, і березові чи соснові гайки на галявинах, які знову мають свої назви. Чи збере їх усі й подасть дослідник якихось окремих онімів усієї Литви? Якщо той самий топонім потрапить до двох чи трьох описів — невелика біда. Мовознавство зазнає явної втрати, коли вони загубляться серед кількох онімів, які дослідники тлумачитимуть по-різному й які залишаться «на нічийній землі». Що це побоювання не безпідставне, видно з переліку топонімів, який авторка ненароком пропустила й який буде наведено далі (див. «Додаток»). На нашу думку, назви населених пунктів, гідроніми й, можливо, назви найбільших лісів та їхні словотвірні типи варто розглядати в масштабах усієї Литви або великого регіону, а дрібні й найдрібніші топоніми краще подавати за невеликими ареалами — колишніми волостями, парафіями чи староствами. Однак ареальний відбір дрібних онімів 106 Pastabos без додаткового місця? Pastabos búožė як зневажлива назва заможного господаря з’явилася лише за радянських часів. Болото Búožinė означає «місце, де ростуть ті рослини — buožės». Серед складених гідронімів бракує назви тамтешнього струмка з притоками — Uósupelis (див. Ilgūnas 1995). А як єдиний похідний утвір із суфіксом -anta подано назву річки Šlavantà, хоча ця річка зі сходу впадає в озеро Amalvo, а територія цього місця ніколи не входила до Маріямпольської волості. На жаль, пропущено й назви населених місць — бракує назв сіл, розташованих зовсім поруч із Маріямполе, які згодом стали частиною міста: Degùčiai, Kvietiškis, Kumelionys, Liepynai, Mokolaĩ, Tarpučiai (хоча згадується Tarpučių brasta); далі від міста розташоване с. Trakiškių; можливо, не згадано ще одне чи кілька місць. Найгірше зі справами локалізації топонімів. Місце розташування більшості боліт, ставків, лук, полів, орних земель, торфовищ та інших об’єктів зовсім не вказано, наприклад: Degùmas б., Šuniabalė б., Alksna д., Bedruskė бол., лука, Dubiojì лука, Gėraitė ліс, лука, Kūlios лука, Šenkalis хутір, Žárdis ліс, Žiógis лука тощо. Їх неможливо ідентифікувати, як і Naujos kapinės кладовище, Senos kapinaitės кладовище, Kapinių upėlis, Sodo upėlis — знову невідомо, про яке кладовище й чий сад ідеться. Очевидно, тут маються на увазі міське кладовище Маріямполе та міський сад, проте цього точніше не зазначено. Кладовище було в кожному містечку з церквою або великому селі, а садів навіть у самій Маріямполе було безліч. Įprasta nurodyti, į kur upė įteka (plg. Savukynas ir kt. 1963), tai taip pat padeda upėvardį lokalizuoti. Šiame darbe ir į tai nekreipiama dėmesio. Позначення населених пунктів Маріямпольської волості тих часів подекуди незрозумілі або просто оманливі, наприклад, Nàrtas с. LDVN — Людвінаво було окремою волістю. Babalìnė с., Výsniālaukis с. мають позначення PDVN — Падовініс, який також належав до Людвінавської волості. Важко зрозуміти, як тут опинилися залізнична станція Шештокай із Кросненської волості чи с. Rūdiškės із Шилавотської волості. У скорочених позначеннях локалізації знаходимо також Гражишки та Расіус Вілкавішського повіту Gražiškius, Rasiùs, і навіть Lazdijùs, Prėnus (ibid. 115), що нічого не додає до відомостей про Маріямпольську волость. Не бракує й назв населених пунктів без позначень локалізації. Можливо, це не потрібно, коли наведено назви більших сіл, але коли в переліках аналізованих топонімів згадуються садиби, хутори, частини сіл тощо, без локалізації читач не зорієнтується, наприклад, натрапивши на такі поселення: Abromýne сад., Birbynė сад., Kailýnė хут., Kleinýnė хут., Palaikýnė сад. тощо. 4.1. Територія та межі Маріямпольського повіту 4.1.1. Нині Маріямпольський повіт більший, ніж той, що існував у міжвоєнній Литві; особливо важливо, що територія сучасного Маріямпольського повіту значно змістилася в 108 Pastabos на захід і північ — охоплює також територію колишніх Вілкавішкської та Шакяйської повітів. З іншого боку, територія Пренайського району, що тоді належала Маріямпольському повіту, нині віднесена до Каунаського повіту. Частина південної території колишнього Маріямпольського повіту відійшла до Алітуського повіту. Території нинішніх самоврядувань Калварії та Казлу-Руди належали до міжвоєнного Маріямпольського повіту Литви. Усе це позначається і на визначенні того, з якої території збирали дримоніми (лісові назви), і на локалізації окремих лісів. 4.1.2. Дримоніми (лісові назви) Маріямпольського повіту та їх локалізація Традиція дослідження назв лісів (дримонімів, лит. «лісових назв») доволі слабка. Останнім часом опубліковано лише кілька мовознавчих описів цієї галузі (Mickienė 2001, Mickienė 2004). Тож, розглядаючи дримоніми колишнього Маріямпольського повіту, Sviderskienė зіткнулася з чималими труднощами. Зміна площі та меж цього ареалу — не найскладніше питання, хоча, якщо її не враховувати, добір топонімів, їх облік і локалізація можуть істотно відхилятися в один чи інший бік. Складнішими є проблеми, які в роботі зовсім не розглядаються: як у конкретних випадках відмежувати назви лісів від назв боліт, торфовищ, пасовищ тощо; чи охоплювати назви частин лісів, розташованих у них лужків, «острівців», доріг, стежок, пагорбів? Як указати місце розташування всіх цих об’єктів? Збираючи всюди назви навіть найдрібніших місцин, навряд чи можна покладатися навіть на постійно доповнювану й багату Картотеку топонімів. Найбільше дивує, що в роботі зазначено лише три складені назви лісів у родовому відмінку, утворені від інших топонімів (Sviderskienė 2006: 55). Куди поділися назви найбільших лісів або їхніх масивів Маріямпольського краю такої структури — Буктошський ліс, Казлу-Рудські ліси, Пренайський бір? Їх подають усі фізико-географічні карти Литви (див., наприклад, Сувалкійський край, 2003), праці енциклопедичного характеру (Kviklys 1996) та ін. Обсяг приміток не дає змоги докладніше розглянути всі згадані проблеми, пов’язані з лісовими назвами. Наведемо лише один випадок — добре відомих авторові приміток Жувінтських палей, який може виявити й інші труднощі, пов’язані з лісовими назвами. Kad Marijampolės drimonimų apraše Žuvinto palios neminimos (žr. Sviderskienė 2006: 49–62), gali būti lėmusi viena iš dviejų priežasčių: (1) arealo teritorijos ir ribų suvokimas, (2) pažiūra, kad šis ir kiti palių vardai nesusiję su drimonimais, t. y. miškų vardais. 4.1.3. Як уже зазначалося (див. 3.1), територія міжвоєнного Маріямпольського повіту Литви в кількох місцях простягалася далі на південь, ніж тепер. Межа цього повіту з 109 Pastabos Алітуським повітом проходила через озеро Жувінтас — північна, північно-західна та східна частини озера належали до Маріямпольського повіту. Невіддільними від нього були й палії, що оточували озеро Жувінтас із цих боків. Лише кілька десятиліть тому, після перенесення центру Жувінтського заповідника на південний бік Жувінтаса, до Алітуського повіту відійшли всі Жувінтські палії та прилеглі до них луки. Тепер межу цього повіту пересунуто до околиць Даукшяй — у місцевості, здавна заселені й освоєні капсами. Дивно, що в мовознавчому описі топонімів місцеві говірки взагалі цілком забуто. 4.1.4. Найімовірніше, назва Жувінтських pālių не потрапить до опису Sviderskienė через беззастережно прийняте припущення, що назви палій не мають нічого спільного з дримонімами (лісовими назвами). Але як тоді пояснити, що у виданому й укладеному самими лісівниками Реєстрі назв лісів Литви наведено назви лісів Pālių Bālos (у Буктошському лісництві Маріямпольського району та лісового управління) і ще Pālių mišk. (у Н. Утоському лісництві Пренайського району та лісового управління) (Brukas ir kt. 1994: 163)? Обидва ці топоніми, згадані лісівниками, належали до тогочасного Маріямпольського повіту. У згаданому словнику також зазначено Pālios mišk. — у Сталуському лісництві Вейсеяйського лісового управління Лаздіяйського району (Ibid.). Палії авторку зовсім не цікавлять, і вона навіть не розглядає, чи близькі до лісів болота (трясовини?), у назвах яких є це слово; очевидно, ji tvirtai įsitikinusi itin plačia Laimučio Bilkio suformuluota helonimo (pelkėvardžio) samprata (див. Bilkis 1997: 40–43). Натомість слід з’ясувати дві речі: (1) чому назва Жувінтські палії (а не болота) потрапила до багатьох картографічних, енциклопедичних та інших видань; (2) як і чому місцеві жителі так часто вживають назву palių, здавна не ототожнюючи її ані з болотами, ані тим більше — з калюжами? 4.1.5. Назва Жувінтських pālių наявна на багатьох картах міжвоєнної Литви й зазвичай виділена тим самим кольором, що й ліси. Цю назву знаходимо також у списках топонімів, доданих Антанасом Салісом, фахівцем із власних назв, до карт, виданих на Заході (Salys 1983: 266, 569). У словниках топонімів, виданих сучасними литовськими мовознавцями, назва Жувінтських pālių також не зникла (див. Razmukaitė, Vitkauskas 1994: 220; Pupkis ir kt. (red., sud.) 2002: 447); щоправда, тут додано пояснення «болота» або «болото й торфовище». Жувінтські палії (із приміткою, що місцеві жителі називають їх просто Pālios) описує видана в Бостоні Литовська енциклопедія (1966: т. 35, 434), а також інші енциклопедичні праці — з кількома додатковими назвами частин палій (1960: т. 21, 420). Особливо широко про палії пише B. Kviklys (Kviklys 1996: 193–200). Докладно й образно описуючи всі палії разом з озером Жувінтас, T. Zubavičius (1978) навів також численні топоніми цього краю. 110 Pastabos Щоправда, новіші енциклопедичні видання також відносять усі палюс до боліт. По-своєму назви палюс розпорошено й наведено на доволі детальній туристичній карті Suvalkijos kraštas (тут зазначено й чимало інших назв невеликих лісів). На території заповідної зони резервату Жувінтас тут знаходимо Buktos pelkę, на захід від неї — Buktos mišką, далі на південь, у напрямку озера Жалтітіс, — Palių Balų mišką, а на правому березі річки Довіне — вже Žuvinto pelkę. Ще за кілька десятків кілометрів на схід від Іґляуки — Palių durpynas, північна частина якого біля річки Шлаванта — Palių miškas. Оце так розмаїття назв! Palios стає окремим компонентом складеного терміна, а її цілком замінюють компоненти з іншими назвами — pelkės, balos. 4.1.6. Жителі Даўкшайського краю, які роками збирали ягоди й гриби, полювали в болотах Жувінтаса та воювали проти окупантів у лавах партизанів у 1944–50 роках, знають кілька назв тих палюс та їхніх частин. Жувінтаські палюс називали і цією назвою, і Didžiosios palios, і просто Palios. Їхні внутрішні частини, як кажуть, мали кілька окремих назв — Lygės, Dėgsnės, Beržukai, Pušelės, а на околицях — Raistas, Skabytų salaitė, Pušynas (Pušynė), Išdagas, Salos… Чи вважати частини палюс, названі за деревами, звичайними болотами? На правому березі Довіне продовження тих самих Жувінтаських палюс, що простягалося біля сіл, називали Daukšių palios su Raistu ir su Burbulių salaite, далі на південний схід — Vidgirėlių (Daukšių) giria ar palios, ще південніше — Miknonių palios, Riečių palios. Села Люлішкіс, Плиняй і частково Даўкшай відокремлювали палюс Жувінтаса від палюс Амалва, що простягалися за кілька кілометрів на північ, Amalvo pālių, південний край яких називали також Plynių palaitėmis. Іноді всі палюс Амалва, на відміну від Великих (Жувінтаських) палюс, називали Palaitėmis. Palių та palaičių розрізняв і Вінцас Міколайтіс-Путінас (див. LKŽIX 265), адже його мати походила з Амалвішкіса. На північному краю Плиняйських палайтій були Kavaliaiško šilelis ir Kirtiklio šilelis (див. Brizgys 1993: 14; Labutis 2002: 173). Для місцевих жителів назва palios була звичною — можливо, спочатку це була власна назва палюс Жувінтаса — Palios¹ (pluralia tantum). Слово pelkės, здається, тут нове, принесене фахівцями з лімнології чи інших галузей. А називати палюс або болота загалом balomis можна лише цілком знехтувавши мовленням мешканців Даўкшайського краю: вони не плутають палюс (або болота) з основним значенням слова balà – bãlos — «заплава, калюжа, невелика відкрита водойма, де вода видна на поверхні». До речі, словники не подають форми множини 1 Palios — очевидно, давня назва судувів і ятвягів, згадана також в одному описі шляху хрестоносців, тож непростимо відсувати її на маргінес і замінювати словом загальнішого значення pelkė, а ще гірше — balos. Слово palios вживається лише у множині; це не pėlkė – pėlkės і не balà – bãlos. 111 Pastabos іменника bãlos. Усі назви Žuvinto balos, Buktos balos, Palių balų miškas, очевидно, запозичено з російських карт, адже в російській мові немає окремої власної назви для боліт — уживається слово болото. З огляду на розуміння місцевих жителів і традиції слововживання, palios — радше заболочений ліс, а не справжні болота. Це особливе місце, де можуть бути цілі масиви дерев; можна сказати, наполовину ліс, наполовину болото. Місцеві жителі відрізняють Великі (Жувінтаські) палюс від лісу Букта. 4.2. Вирішення питання про те, до чого належать так звані об’єкти, слід залишити фахівцям. Загалом докладне групування дрібних топонімів за об’єктами змушує втискати мовні факти в ту категорію, яку визначають фахівці. Отже, вважаємо, що палюс ближчі до лісів, ніж до ставків, водойм, справжніх калюж і боліт, на поверхні яких стоїть вода. З погляду нефахівця з природничих наук, назви палюс не слід залишати поза увагою під час дослідження назв лісів. 4.3. Огляд палюс Жувінтаса, Амалва та прилеглих до них показує, як непросто відмежувати дрімоніми (назви лісів) від інших назв місцевостей. Адже це може істотно змінити весь опис походження та словотвору назв лісів, а також процентне співвідношення окремих типів топонімів. Найприкріше те, що навіть залишивши поза увагою зв’язки палюс із дрімонімами, у статті (Sviderskienė 2006: 49–62), побіжно переглянувши Lietuvos miškų vardyną та карти, виявляємо брак чималої групи топонімів цього типу (див. Додаток, до якого включено й назви палюс та їхніх частин). 4.4. Не тішить і локалізація назв лісів Маріямпольського повіту. Лісівники вказують ліси за лісництвами та обходами. Звісно, звичніше вказувати їхнє розташування за найближчим населеним пунктом. Однак великі ліси (Казлу-Руда, Букта тощо) займають значну територію, тож можуть мати кілька назв. Авторка використовує назву одного населеного пункту, але вже відповідно до dabartinį адміністративного поділу, наприклад Ašminta (Пренайський район), Gudeli ai (Marijampolės sav. t.). У списку скорочень знаходимо й зовсім дивні відомості: Liubāvas (Kalvarijos sav. t.), а сама Kalvarija – Marijampolės sav. t.. Назва місцевості Kazlų Rūda може означати і саме містечко з такою назвою, і муніципалітет Казлу-Руда. Автору приміток відомий Beržynas (якщо йдеться про той самий лісок) був у волості Іґлішкяй (тепер — у старостві Іґляука), а Ґуделяй, скорочення якого тут ужито, розташовані значно далі. 4.5. Цінність розглянутих праць визначає аналіз досліджуваних топонімів за групою твірного слова та словотвором. Похвально, що авторка не претендує на ґрунтовніші узагальнення (Sviderskienė 2005: 59). Слабкі сторони праці: (1) не пояснено, як відрізнити топонім від загальної назви 112 Pastabos назви місцевості; (2) ареали досліджуваних топонімів та їхні межі окреслено нечітко; (3) надто мало уваги приділено локалізації місцевостей; (4) чимало назв місцевостей у визначених для дослідження ареалах залишилися без аналізу й навіть не згадуються, оскільки авторка недостатньо використала друковані джерела. Було б доцільно подати перелік усіх топонімів, досліджуваних у праці. Слід сподіватися, що критичні зауваження не відвернуть авторку від такої потрібної праці над ще не дослідженими топонімами, а лише спонукатимуть її більше цінувати мовні факти й не уникати теоретичних міркувань. Додаток: пропущені дримоніми Маріямпільського повіту Agūrkiškės ліс. – KzR Alksnynė ліс. – Ldv Āmalvo палайти (Pãnausupio, Plýnių) (парафії Іглішкеляй, Гуделяй, волость Людвінава2). Ąžuolų Būdos ліс. KzR Balbieriškio ліс. Blb Barsukynės ліс. KzR Beržūkai (південна частина болота Жувінтас) Ldv Beržiniškės ліс. KzR Brėdžkampio ліс. KzR Bubnabalė ліс. Ldv Bužgirė ліс. KzR Būktos ліс. Ldv Burbulių salaitė (південна частина болота Даукшяй) Gdl Дальгінє ліс. Даукшю палос Gdl Дєгснєс (південна частина палос озера Жувінтас) Ldv Дєгснєс ліс. Prn Великі палос (озера Жувінтас) Ldv Еглежеріс ліс. Prn Ґоєліс ліс. Krsn Ґорія ліс. KzR Ґрєшію ліс. KzR Ґріґайчю ліс. KzR 2 Приблизно локалізується за міжвоєнним адміністративним поділом Литви. 113 Pastabos Гуделяйський ліс KzR Івонішкіський ліс GDL Казлу-Рудський ліс KzR Каваляушкський гай Ldv Кіртікліський гай Ldv Клебішкіський ліс Prn Клінішкіський ліс KzR Купстіне ліс KzR Ліґес (частина Жувінтських боліт) Ldv Мешкапевський ліс Prn Мікалавський ліс KzR Мікноніські болота (частина Жувінтських боліт) Gdl Паграйтіський ліс Šil Пальські болота (див. Жувінтські болота) Ldv Пальський ліс Prn Плайні Палайті (Амальвська волость) Ldv Пренський ліс Prn Сосняк (південна частина Жувінтського заповідника) Ldv Рудупський ліс Prn Руджяйський ліс Шнс Рункяйський ліс KzR Саснавський ліс Ssn Острівець Скабютай Ldv Скряуджяйський ліс Ssn Скершабаліський ліс Prn Шунськуський ліс (Шунська пуща) Шнс Юосіабале ліс Ldv Гайок Ютос Prn Валавічюсський ліс Шнс Варнабудський ліс Ssn Зелена (Буктаський ліс) Жегжджяйський ліс Prn Жувінтські (Великі) болота Ldv, Gdl 114 Pastabos ДЖЕРЕЛА (ЛІТЕРАТУРА) ATSŽ = Довідник адміністративно-територіального поділу Литовської РСР I, упоряд. Z. Noreika, V. Stavinskas, Вільнюс: Mintis, 1976. Bilkis, L. 1997: Lietuvių helonimai: termino teikimas, sąvoka, vieta toponiminėje sistemoje. Lituanistica 1 (29), 35–37. Bilkis, L. 1998: Lietuvių prisaginės darybos helonimai. Daktaro disertacijos santrauka. Vilnius. Brizgys, V. 1993: Gyvenimo keliai. Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjunga. Brukas, A. ir kt., sud., 1994: Lietuvos miškų vardynas I. Kaunas: Lietuvos miškininkų sąjunga. Endzelytė, R. 2004: Šiaurės vidurio Lietuvos vandenvardžių daryba. Lituanica 2000, 4 (60), 63–77. 4DLKŽ = Словник сучасної литовської мови. 4-те вид. Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 2005. Ilgūnas, G. 1995: Prie Sasnos ir Šešupės. Surgūčių, Sasnavos ir Kantališkių kaimų istorijos ir etnografijos bruožai. Vilnius: Lietuvos archyvų departamentas. Kviklys, B. 1996: Mūsų Lietuva. 3 t. Bostonas: Lietuvių enciklopedija. Labutis, V. 1997: Žuvinto ir jo apylinkių vietų vardai. Kalbos kultūra, 18 sąs.: 56–69. Labutis, V. 2002: Daukšių krašto žodynas. Vilnius: Alma Litera Литовська енциклопедія т. 21 1960. Бостон: Видавництво Литовської енциклопедії, 1960; т. 35. 1966. Mickienė, I. 2004: Telšių rajono toponimų daryba. Daktaro disertacijos santrauka. Kaunas. Pupkis, A. ir kt., red., sud. 2002: Vietovardžių žodynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Razmukaitė, M., Vitkauskas, V., sud., 1994: Vietovardžių kirčiavimo žodynas. Vilnius: Kultūra. Salys, A. 1983: Raštai. T. 3. Roma: Lietuvos Katalikų Mokslo Akademija. 115 Pastabos Savukynas, B. ir kt., sud., 1963: Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas Vilnius. Valstybine politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1963. Subačius, K. 2006: Sūduvos kraštas nuo priešistorinių laikų iki XX a. III dešimtmečio. Marijampolė. TeleSATpressa. Карта Сувальського краю. Вільнюс: Briedis, 2003 Sviderskienė, D. 2005: Marijampolės apskrities Marijampolės valsčiaus vietovardžių darb os ir kilmės polinkiai, Acta Lituanica Lithuanica 52, 91–118. Sviderskienė, D. 2006: Marijampolės apskrities dr imonimų darb os ir kilmės polinkiai. Acta Lituanica Lithuanica 54, 49–62. Vanagas, A. 1970: Lietuvos TSR hidronimų daryba. Vilnius: Mokslas. Vanagas, A. 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. Vilnius: Mokslas. Zubavičius, T. 1978: Žuvintas ir jo gyventojai. Vilnius: Mokslas. Vitas Labutis Вільнюський університет Кафедра литовської мови Universiteto g. 5, LT-01122 Vilnius, Lietuva 116