Прус. «aukis» ‘grif’ EV 708: слышимый или видимый образ птицы?

Acta Linguistica Lithuanica LVI (2007), 41 – 63 Прус. aukis ‘гриф’ EV 708: чутний чи видимий образ птаха? †Анатолий Непокупный Автор, услід за Nesselmann, припускає, що давньопрус. aukis ‘гриф’ (EV 708) позначає не казкову істоту, а реально існуючого птаха — бородатого грифа (Gypaëtus barbatus). Він відкидає запропоноване деякими вченими читання ankis і пов’язує aukis з литовським дієсловом aukúoti ‘гойдатись, коливатися’, припускаючи, що це слово не є звуконаслідувальним, а відображає зоровий образ хижого птаха, що ширяє. …він ширяє в блакитному океані, стуливши дзьоб… (І. Бродський. «Осінній крик яструба») 0. Авторові цих рядків уже не раз доводилося переконуватися в справедливості тези, що логіка предмета знаходить своє відображення в історії його розвитку, а динаміка сюжету — у композиції твору. Запропоноване дослідження також не є винятком із цього правила. В Ельбінгському словнику прусської мови (далі скорочено — ЕС, а при цитуванні пам’ятки — EV) другим за чисельністю після найбільшої тематичної групи «Людина» (Mensch EV 67–168) є розділ «Птах» (Vogel EV 706–773). Водночас неабияке значення має і той факт, що не менш мотивованою, а також другою за місцем розташування в межах власне орнітонімічної частини західнобалтійського унікуму є стаття, у якій нім. grif перекладено прус. aukis (EV 708). На цій лексемі ми й зосередимо свою увагу. Наше дослідження згаданої прусської назви птаха має на меті знайти відповіді на три запитання: 1. Що відображає досліджуваний орнітонім — міф чи реальність? 41 Анатолий Непокупный 2. Якою є зовнішня форма обговорюваної назви птаха в ЕС, інакше кажучи, як саме слід читати в тексті цієї пам’ятки західнобалтійський відповідник нім. grif? 3. Якою видається внутрішня форма прусського орнітоніма, тобто в чому можна вбачати його етимологічні зв’язки з лексикою прусської та інших балтійських мов? Сказане визначає загальний план як аналізу теми, сформульованої в заголовку, так і викладу деяких підсумків її розроблення. При цьому особливу увагу приділено, по-перше, періоду, так би мовити, «первісного накопичення капіталу», коли відбулося лише перше знайомство філологів з Ельбінзьким лексиконом, а по-друге, коректності використання здобутих тоді результатів у сучасній балтистиці. Тут передусім маємо на увазі праці першого публікатора й першого дослідника ЕС Г. Г. Ф. Нессельмана, з якого й починається історія питання про прусський орнітонім, що нас цікавить. 1.0. Своїм коментарем до статті EV 708 у Скарбниці прусської мови 1873 р. Нессельман фактично заклав програму подальшого вивчення відповідного західнобалтійського орнітоніма на весь XX і початок XXI століття. І перша суперечність, на яку вказав учений, полягала у виборі одного з двох варіантів відповіді на запитання: що стоїть за позначуваним німецькою та прусською лексемами — міфічна істота чи справжній птах? 1.1. Відкидаючи навіть теоретичну можливість ототожнити обговорювану німецьку форму з відомою з античних часів назвою міфічної істоти з тілом лева та головою і крилами орла («es ist aber schwerlich an den fabelhaften γρύψ zu denken»), автор терміна «балтійські мови» вказав на те, що німецький відповідник прусського орнітоніма позначає також грифа — ягнятника, або бороданя («das deutsche Greif bezeichnet auch den Geier, Geieradler»). 1.2.0. На користь того, що Нессельман справді мав рацію у своєму тлумаченні власне орнітологічного змісту статті EV 708, свідчить низка аргументів, але насамперед — той надзвичайно широкий культурно-історичний контекст, у якому виступають так чи 42 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 інакше пов’язані між собою назви справжніх птахів і міфічного «метиса». 1.2.1. Так, за словами автора дослідження орнітонімії латинської мови, «казкова істота, наполовину орел, наполовину лев, що походить із Персії, не мала б фігурувати тут [тобто у праці на означену тему. — А. Н.], якби Пліній [Старший у Природничій історії. — А. Н.] X, 136 не зарахував його до птахів» (André 1967: 89). Водночас, коли під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови грецькою виникла потреба відтворити перелік птахів, яких у П’ятикнижжі Мойсеєвому заборонялося вживати в їжу як «нечистих», «чорний список» очолив орел (ἀετός) як відповідник давньоєвр. nešer, тоді як на другому місці опинився вже «наполовину орел»: назву міфічної істоти (γρύψ) використали в новій ролі — як еквівалент орнітоніма peres, представленого в оригіналі Старого Завіту. Пор. початки грецького й латинського переліків «нечистих» пернатих, укладених відомим англійським семітологом Г. Р. Драйвером на основі найважливіших пам’яток (відповідно Третя та П’ята книги Мойсеєві): 1. nešer ἀετός aquila 2. peres γρύψ gryps (Driver 1955: 7). Однак, наводячи обидва ряди орнітонімічних відповідників вихідної семітської форми у грецькій і латинській мовах, не можна не зауважити, що давньоєвр. nešer — це «радше не орел, а, без сумніву, спочатку гриф (the vulture), найімовірніше — білоголовий гриф (або сип) (the griffon-vulture)» (ibid., 8), що підтверджується сучасним араб. nisr ‘гриф’ (vulture), що вживається — залежно від контексту — також у значенні ‘орел’ (eagle) (ibid., 9). Оскільки й № 2 у списках птахів обох згаданих книг — давньоєвр. peres — «очевидно, також є грифом (a vulture)» (ibid.), отже, можна вважати, що в християнських (грецькому й латинському) перекладах старозавітних назв «нечистих» пернатих протиставлення орел — гриф (< «напіворел»), на наш погляд, постає виразнішим, ніж у його вихідному давньоєврейському варіанті. 43 Анатолий Непокупный Пор. відповідні вірші в нині чинному російському тексті П’ятикнижжя: Левіт (XI, 13) – З птахів же гидувати слід ось цими: орлом, грифом, морським орлом… Второзаконня (XIV, 12) – Але цих птахів не можна їсти: орла, грифа й морського орла… Як бачимо, у наведених уривках орел передує грифу. І, мабуть, саме в цьому слід шукати пояснення того, чому Траутман не міг прийняти, як видається, несподіваної для нього «рокіровки фігур», яку він виявив в Ельбінгському словнику: 708 «гриф»: grif aukis 709 ‘орел’: are arelie [*arelis]. 1.2.2. Повертаючись до основного предмета нашої уваги — дохристиянського та християнсько-античного орнітонімічного ланцюжка староєвр. peres – гр. γρύψ – лат. gryps, лише в зіставленні з яким і слід розглядати його середньовічне продовження у вигляді нім. grif – прус. aukis (EV 708) загалом і орнітологічну оцінку останнього, дану Нессельманом (1873 р.), зокрема, перейдемо до семантичної характеристики вихідної семітської назви птаха, якої ми раніше торкалися лише частково (1.2.1). За словами автора вже процитованої вище статті «Птахи у Старому Завіті», у контексті як самої давньоєврейської, так і інших семітських мов — і мертвих (аккадської), і живих (арабської), орнітонім peres означає ‘smasher’, тобто ‘щось приголомшливе; нищівний удар’, що дає змогу ототожнити цю назву, зокрема, зі скопою або букв. ‘бородатим грифом’ (“…that it may be identified with the ‘bone-breaker’, i.e. ossifrage or bearded vulture…”) (ibid., 9). При цьому варто зазначити, що, наводячи останній пташиний термін (субстантивне словосполучення), дослідник додатково посилається на те, що й інший, уже арабський орнітонім зі значенням ‘bone-breaker’ — це Gypaëtus barbatus (ibid.), тобто вид грифа — птаха родини яструбових із розмахом крил до 2,7 м і масою до 7 кг, поширеного в горах Південної Європи, Азії та Африки. 1.2.1 – 2. Отже, в історично послідовному ряду ор- 44 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 назв птахів, а саме: др.-євр. peres – гр. γρύψ – лат. gryps – нім. grif – прус. aukis – на обох його кінцях – як початковому, так і кінцевому, незалежно одне від одного й на матеріалі різних мов виявляє себе одне й те саме орнітологічне значення – Gypaëtus barbatus. І в цьому факті слід бачити доказ безсумнівної правоти Нессельмана в його трактуванні саме «пташиного» змісту 708-ї статті Ельбінгського словника – grif aukis. До речі, доречно нагадати, що в наступному вірші з Левіта та Повторення Закону (після наведеного вище, див. 1.2.1) першим названо саме шуліку. Пор. відповідно: (XI, 14) – Шуліку й сокола з їхнім родом… (XIV, 13) – І шуліку, і сокола, і кречета з їхнім родом… 1.3. На відміну від Нессельмана, який розв’язав сформульовану ним самим семантичну альтернативу на користь реально існуючого птаха (Nesselmann 1873: 6), Траутман, що вступив із ним у полеміку, твердо заявив: «aukis Mask. V. 708 ‘grif’ [‘der fabelhafte Vogel Greif…’] » (Trautmann 1910: 306). Така впевненість, очевидно, зумовлювалася не в останню чергу й тим, що в німецькій лексикології появу самої назви Vogel Greif (на відміну від Fabeltier Greif) прийнято датувати лише XVI ст. (Grimm 1935: 10), а це значно виходить за часові межі створення ЕС із його власною формою grif. Слідом за автором першого видання зібрання прусських пам’яток це саме визначення «der fabelhafte Vogel Greif» повторив Я. Ендзелін (Endzelīns 1943: 146), а далі – В. Н. Топоров (1975: 148): «aukis ‘гриф’ (казковий птах)» і, нарешті, В. Мажюліс, який, стисло виклавши історію питання, також приєднався до позиції Траутмана (Mažiulis 1988: 111–112). Однак дозвольмо собі не піддаватися магії імен і беззастережно не йти слідами найбільших авторитетів балтистики XX століття – з одного боку, Р. Траутмана, а з іншого – Я. Ендзеліна, В. Н. Топорова і В. Мажюліса, які поділяли його позицію (в оцінці обговорюваної назви птаха), – і запитаймо себе: що, власне кажучи, надало першому з названих дослідників упевненості у правоті своєї точки зору, якщо він вважав можливим навіть полемічно випадати проти автора 45 Анатолий Непокупный ський випад проти автора Прусського тезауруса – “wie Nesselmann, Thes[aurus linguae prussicae] 6 will” (Trautmann, там само), тобто «як [усупереч переконанню автора цитованого висловлювання. – А.Н.] хоче Нессельман»? Заперечуючи останньому й стверджуючи, що казковий птах гриф уже через своє становище перед орлом (підкреслено нами. – А.Н.) – це не «шуліка» («schon wegen seiner Stellung vor dem Adler nicht ‘Geier’»), Траутман, очевидно, мовчки виходив із традиційного уявлення про орла «як загальновизнаного царя птахів і владику небес» (пор. Гура 1997: 610). Однак чи зберіг такий «цар» свій статус (і, відповідно, своє місце) в ЕС? Річ у тім, що вже ні. 1.4. Реєстр птахів в ЕС відкриває аж ніяк не орел, а найменша за розмірами пташка – корольок (або кропив’янка), яка перемогла його в змаганні за монарший титул (казковий сюжет AT [А. Аарне – С. Томпсона] 221 A – «Хто літає найвище?») і опинилася на чолі «пернатого царства»; фрагмент його «перепису населення» представлено в найдавнішому лексиконі балтійських мов – prestors EV 707 (Непокупный 1998: 113–114). Етимологія прусської назви птаха, яку ми вперше запропонували в доповіді на Другому прусському колоквіумі (Могиляни поблизу Кракова, 3–6 жовтня 1996 р.) і яка доти не мала власної «родовідної», дістала не лише усну підтримку (у вигляді «живого» відгуку), а згодом і письмову підтримку учасників Міжнародного форуму (Stundžia 1996: 279; Schmalstieg 1997: 255; Blažek 1998: 15). Важливе саме по собі «декодування» прус. prestors дало змогу зробити перші кроки на шляху від усталеної традиції виключно – сказати б – «поштучного» розгляду західнобалтійських назв птахів до пошуку елементів системи, у контексті якої й належить аналізувати кожну «окремо взяту» форму, зокрема й прус. aukis EV 708, що безпосередньо йде за «лідером». Отже, поставлене Траутманом питання про місце aukis щодо (тут, в ЕС) уже колишнього «царя птахів» тепер слід остаточно «списати до архіву»: шуліка більший за орла, що й зумовило послідовність розміщення статей: спочатку про першого – EV 708, а потім про другого – 709 (прус. arelie (< *arelis)). 46 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 Як показало наше подальше дослідження структури ЕС, хоча «презентація» окремих видів тварин у межах трьох фауногруп і починається з найбільших істот, однак для переліку птахів зроблено виняток, оскільки тут ідеться вже не про фізичний, а про соціальний вимір: нім. Konigelyn EV 707 ‘корольок’ посідає ту саму позицію після заголовного Vogel 706 ‘птах’, що й König 405 ‘король’ — після рубрикаційного Herre 404 ‘пан’, тобто це перші місця у відповідних тематичних блоках (Непокупний 2005: 70–71). Водночас «на контрасті» слідом за справді «казковим птахом» (але лише у фольклорній ролі царя) іде й насправді найбільший представник пернатих, яким і виявляється шуліка (і тут уже на передній план виходять суто кількісні «аргументи» — довжина тіла, розмах крил, вага). Що ж до походження самої назви — прус. aukis EV 708, то запропоновану тут версію ми вперше висунули (як попередню заявку) у своїй доповіді на Міжнародній конференції, присвяченій дню народження Я. Ендзелінса, яка проходила в Інституті латиської мови (м. Рига) 21–22 лютого 2002 р. (Непокупний 2002: 45). 1.1–4. Подібно до того, як у фаунолексиці ЕС не представлено «цілого» лева, так само в цій пам’ятці немає і його «половини» (у поєднанні з «половиною» орла). Ситуація, що склалася в історії питання про EV 708 навколо трактування заголовного слова grif, багато в чому нагадує той самий «розклад» характеристик, який спостерігається і щодо прус. weloblundis EV 437. По-перше, назву екзотичної тварини — «корабля пустелі» — тут перенесено вже не на казкову, а на цілком реальну помісь коня з віслюком, тобто мула, а по-друге, регіон поширення останнього — це, зокрема, південь Європи. Пор. як про це пише автор Цивилизации средневекового Запада: «Мул і віслюк були незамінні не лише для подолання гірських ділянок у середземноморському регіоні; в’ючний транспорт широко застосовували й там, де умови рельєфу цього, здавалося б, не вимагали» (Ле Гофф 2005: 263). 47 Анатолий Непокупный І все ж основним орієнтиром для локалізації носія екзотичного прусського зооніма для нас залишаються північні околиці Середземного моря, що збігається з ареалом побутування різних видів носіїв орнітоніма grif EV 708, як його інтерпретував автор Тезауруса прусского языка. Див. карти «Bartgeier», «Gänsegeier» та ін. (Fischer 1963: 64, 98, 118). І немає ані найменшого сумніву в тому, що від Trautmann–1910 слід повернутися до Nesselmann–1873 і винести за межі вчення про ЕС питання про відображення в його фаунолексиці будь-яких фантастичних істот узагалі. 2.0. До розглянутої вище екстралінгвістичної опозиції при трактуванні статті EV 708 — казкова істота чи реальний птах (див. 1) — сам Нессельман додав ще одну, цього разу вже власне мовознавчу. Об’єктивні труднощі, пов’язані з адекватністю сприйняття дослідниками рукописного тексту (нині — лише фотокопії) ЕС, спричинили появу того, що вище ми визначили як питання про зовнішню форму прусської відповідності нім. grif EV 708 (див. 0). 2.1. Цим і пояснюється, чому автор Тезауруса прусської мови у процесі поглиблення свого знайомства з ЕС фактично вніс в історію вивчення цієї пам’ятки ще одну альтернативу: цього разу йшлося про два варіанти прочитання графічної форми того самого, вже обговореного вище прусського орнітоніма, яким було перекладено нім. grif. Так, если в 1868 г. первый публикатор ЭС прочел прусское соответствие нем. grif EV 708 как aukis, то пять лет спустя он уже изменил свой взгляд, находя в лексеме форму ankis (“In der Ausgabe des Voc. hatte ich aukis geschrieben, ankis ist aber unbedingt vorzuziehen”). И можно не сомневаться в том, что точкой опоры при авторской ревизии прежнего мнения относительно аутентичной прусской формы стала для ученого возможность связать по-иному увиденную форму орнитонима с такими названиями грифа, как цслав. иногъ, ногъ и под. (Nesselmann 1873: 6). 2.2.0. Не можна не зазначити, що й щодо нового варіанта ідентифікації Нессельманом прусської частини статті EV 708 Траутман знову виступив опонентом автора Тезауруса прусского языка, коли прийняв версію А. Бецценбергера, який прочитував досліджуване 48 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 нами птичье название именно как aukis (Trautmann 1910: 306). Подчеркнем: к такому видению структуры западнобалтийского орнитонима учитель Траутмана шел своим собственным путем, тогда как ученик Бецценбергера – лишь следовал за метром. Про це ми вважаємо за необхідне висловитися з усією ясністю, оскільки в новітніх працях про пташиний фрагмент ЕСР, попри різну позицію їхніх авторів щодо форми реконструйованої назви, почала окреслюватися загальна тенденція подавати погляди А. Беззенбергера та Р. Траутмана щодо прусського найменування пернатого EV 708 як два різні етапи в історії дослідження західнобалтійського слова. Пор.: 1) “Bezzenberger 1874: 1236 <Ankis> Trautmann 1910: 306 <Aukis>” (Dini 1993: 212) і 2) “Bezzenberger (1874: 123) читав Ankis, Trautmann (1910: 306) натомість Aukis” (Hinze 1996–97: 147; підкреслено нами. – А.Н.). Як бачимо, якщо в першому випадку читачеві різниця у формах видається нібито зумовленою існуванням «хронологічних ножиць», то в другому обох дослідників уже протиставлено один одному: Беззенбергер читав Ankis, Траутман же — Aukis. Але чи справді все так і було? Звернімося до першоджерел. 2.2.1. По-перше, якщо в обох наведених вище випадках Беззенбергер і справді подав форму ankis, то це було лише заголовком обговорюваної словникової статті з Тезаурусу прусської мови Г. Г. Ф. Нессельмана, тобто фактично найкоротшою «цитатою» у прочитанні щойно згаданого лексикографа. Пор. відповідний фрагмент із постатейних зауважень рецензента: “– Ankis. Чи має цсл. nogū якесь відношення до цього слова, видається дуже сумнівним. Гот. áinaha, áinakls у будь-якому разі слід відкинути” (Bezzenberger 1874: 1236). Як бачимо, автор рецензії, приймаючи вихідну форму як щось задане, водночас висловлює сумнів щодо коректності її етимологізації. Наведений текст жодною мірою не доводить, що Беззенбергер уже під час першого знайомства з «тезаурусним» поданням 49 Анатолий Непокупный …ня прусського орнітоніма відразу ж став прихильником його прочитання саме як *ankis. Якщо лексикографічні зближення, наведені ним, видаються рецензентові «дуже сумнівними», а запропоновані споріднені слова — «далекими», то чи можна вважати автора таких оцінок однодумцем Нессельмана щодо реконструкції вихідної форми прусської назви птаха? 2.2.2. По-друге, між двома рецензіями Бецценбергера на прусський Тезаурус Нессельмана (1874 р.), з одного боку, та Індоєвропейський наголос Г. Гірта (1896 р.) — з іншого, були опубліковані також його короткі етимологічні нотатки, одна з яких уже містила ту германо-балто-слов’янську паралель, у якій, за словами автора, «об’єднуються під одним коренем» слова, що вживаються для позначення «голосів тварин»: давньоверхньонім. ūwila «сова», латис. auka «буря» та серб. yka «крик» (Bezzenberger 1890: 120). Саме ці приклади й увійдуть до майбутнього висловлювання дослідника про прус. aukis, підготувавши ґрунт для ономатопоетичної інтерпретації цього орнітоніма. Що ж до прочитання форми, відмінного від Нессельманового, — aukis замість ankis, то не можна забувати, що саме Бецценбергер, який підготував і видав у співавторстві з В. Зімоном (W. Simon) фотокопію ЕС (див. Mažiulis 1966: 29), мав змогу розглянути прусське слово не лише крізь призму етимології, а й у його безпосередньому написанні на відповідній сторінці рукописної пам’ятки! 2.2.3. Нарешті, по-третє. Про яке протиставлення погляду Р. Траутмана точці зору А. Бецценбергера може йтися, якщо учень цілковито поділяє позицію свого вчителя? Для наочності наведімо обидва тексти в оригіналі: 1. А. Bezzenberger (1896: 304): «Для лит. (ap-)úo<u>kas „нічна сова, сич“, лат. (ap-)ogs „кам’яний сич“ (із g, за аналогією з рос. pugač?) — прус. aukis „гриф“, лат. auka „буревій“, нижньосерб. ukati „радісно вигукувати“, серб. uka „крик“ — лат. ūkšot (unkšēt) „перегукування пастухів“. До цього додаймо санскр. ūl-ūka „сова, сич“, лат. ul-ucus (? Singer PB. Beitr. XII 212), ірл. uch „зітхання“, гот. auhjōn „шуміти“ (auí?), давньоверхньонім. ūwila „сова“, ūfo „пугач“, давньосканд. ugla „сова“, давньоангл. ēow» 50 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 «гриф» (Holtzmann. Gram. S. 225), від euó-z (= прус. aukis?; відповідність значень дуже примітна)». 2. R. Trautmann (1910: 306): «aukis Mask. V. 708 “гриф” [“казковий птах гриф”; уже через те, що стоїть перед орлом, це не “стерв’ятник”, як у Nesselmann, Thes. 6]: лит. apúokas “нічна сова, сич”, латис. auka “буревій”; нижньосл. úkati “радісно вигукувати”; латис. ūkšot “перегукування пастухів між собою”; санскр. ūlūka “сова”; ірл. uch “зітхання”; гот. auhjon “шуміти”; давньоскан. ugla “сова”; давньоангл. eów “гриф”. Bezzenberger. BB. 21. 304n». Навіть побіжного погляду на обидві цитати цілком достатньо, щоб переконатися в одному: надалі, звертаючись до історії дослідження прусського орнітоніма EV 708, у жодному разі не можна відокремлювати Траутмана від Бецценбергера, а тим паче — протиставляти першому другого. І прочитання (aukis), і ономатопоетична етимологія прусського відповідника нім. grif EV 708 належать виключно Адальбертові Бецценбергеру (1896 р.). 2.2.4. Що ж до Рейнгольда Траутмана, то учень Бецценбергера лише пішов за своїм учителем, коли 1910 р., по-перше, прийняв етимологічно обґрунтовану останнім форму орнітоніма aukis, а по-друге, повторив більшу частину (9 із 14) складеного ним ряду споріднених із нею індоєвропейських лексем; саме виявлення цих лексем його наставником і стало вирішальним аргументом на користь саме такого (а не варіанта ankis у Нессельмана 1873 р.) тлумачення графічного вигляду назви птаха. Загалом можна сказати, що Траутман фактично виступив популяризатором і прусської форми, і її етимології «від Бецценбергера», хоча авторство останнього часом навіть губиться за ім’ям його учня (пор. Mažiulis 1988: 112). 2.2.1–4. Отже, навряд чи коректно приписувати Бецценбергерові думку, ніби 1874 р. він сприймав прусський орнітонім EV 708 як ankis, як це відбувається у вже згаданій вище літературі з цього питання. Насправді ж рецензент першої спроби створення етимологічного словника прусської мови лише — сказати б — «процитував» 51 Анатолий Непокупный ту форму назви, на якій (після своєї відмови від первісного варіанта прочитання – aukis) зупинився Нессельман. Ба більше, запропоноване останнім зближення прус. ankis із цсл. ногъ здавалося його критикові «дуже сумнівним» (Bezzenberger 1874: 1236), що фактично переводило, здавалося б, уже знайдену автором Te-зауруса етимологічну опору для його нового бачення прусської назви до розряду вельми хитких. Невже сказане може свідчити про те, що рецензент погоджувався з трактуванням форми орнітоніма EV 708 саме як ankis? 2.2.5. Визначивши справжнє місце Бецценбергера в хроніці звернень до теми прусської відповідності нім. grif EV 708, спробуймо простежити розвиток думки вченого або хоча б окреслити основні віхи інтерпретації графічної форми та розроблення етимологічного змісту прус. aukis. 1) Із запропонованого огляду стає зрозуміло, що спочатку (1874 р.) у дослідника міг виникнути сумнів щодо правильності першої (за часом) етимології, запропонованої Нессельманом для реконструйованої ним для Ельбінгського словника прусської орнітонімічної форми ankis, якій той 1873 р. віддав перевагу перед власним попереднім варіантом прочитання aukis, представленим у підготовленому ним же першому виданні Ельбінгського словника 1868 р. (див. Dini 1993: 212). 2) Потім (1890 р.) професор Кенігсберзького університету опублікував етимологічне дослідження, присвячене, зокрема, германо-балто-слов’янським рефлексам і.-є. *keuq-, у якому в одному ряду опинилися давньоверхньонім. ūwila «сова» та латис. auka «буря»: звідси залишався лише один крок до переходу до назви ще одного птаха — цього разу прус. aukis. 3) І, нарешті (1896 р.), така зустріч — аж ніяк не з варіантом ankis, а виключно з формою aukis — справді відбулася, коли Бецценбергер безпосередньо й найґрунтовніше розглянув досліджуваний нами орнітонім, знайшовши для нього міцне місце в досить довгому ланцюгу слів, що належать до різних індоєвропейських мов і пов’язані чергуванням голосних (ōu, ou, ū). 2.2.6. Не можна не зазначити, що після Траутмана (Trautmann 1910: 306) форма й етимологія прус. aukis у трактуванні Бецценбергера 1896 р. увійшла до всіх етимологічних словників (або ж етимологічних частин 52 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 общих словарей) балтийских языков XX ст. (MF 1923, 221 – s. v. auka; Endzelins 1943: 146; Fraenkel 1962: 11 – s. v. арйокаѕ; Топоров 1975: 148–149; Mažiulis 1988, 111–112; Karulis 1992: 87 – s. v. auka). Однак 1993 р. майже столітню традицію несподівано перервала публікація одразу двох статей: одна з них закликала повернутися до версії Нессельмана 1873 р. — *ankis (В. Schlerath — див. Hinze 1996–97: 147–148), інша пропонувала третій шлях — *aubis (Dini 1993: 214). Якщо тепер спробувати представити основні віхи в історії дослідження прусської відповідності нім. grif EV 708, то таку «хроніку» можна подати в наступній таблиці: Рік Форма I Автор Форма II Автор Форма III Автор 1868 aukis Нессельман – – – – 1873 → → ankis Нессельман – – 1896 –//– Бецценбергер – – – – 1910 –//– Траутман – – – – 1943 –//– Ендзелін – – – – 1975 –//– Топоров – – – – 1988 –//– Мажюліс – – – – 1992 –//– Каруліс – – – – 1993 – – –//– Шлерат aubis Діні 2.2.7. Зазначивши співіснування трьох різних варіантів прочитання орнітоніма (див. також Blažek 1998: 8–9), ми, попри це, далі дотримуємося одного з них. Це лінія Нессельмана (з 1868 до 1873 р.) — Бецценбергера (1896) — Траутмана (1910) та їхніх послідовників, які вбачали в прусській назві птаха EV 708 форму aukis. 3.0. Відповідно до плану, оголошеного на самому початку нашого дослідження (див. 0), після визначення зовнішнього вигляду прусського орнітоніма aukis (див. 2) перейдемо до розгляду його внутрішньої форми, тобто етимології. Якщо Бецценбергер визначив, що — як згадувалося вище (див. 2.2.2) — корінь, ужитий у цій назві птаха, використовується для позначення «голосів тварин» (Bezzenberger 1890, 120), то тим самим було встановлено звуконаслідувальне походження 53 Анатолий Непокупный …ення орнітоніма № 2 у реєстрі пернатих ЕС. І таку точку зору одностайно підтримали автори найновіших етимологічних словників прусської мови. Пор.: «Можна припустити, що йдеться про назву птаха, в основі якої лежить наслідування характерного крику» (Топоров 1975: 148). Ще категоричніше висловився В. Мажюліс, навівши низку вже згаданих відповідників прус. aukis: «Усі ці слова зрештою мають ономатопоетичне походження» (Mažiulis 1988: 112). Водночас уже столітня традиція етимологізації прус. aukis EV 708 зовсім не виключає можливості пошуку й іншої внутрішньої форми цього орнітоніма. 3.1. Намагаючись наочно проілюструвати свою тезу про розмаїття географічного варіювання форм живої мови, Пр. Скаржюс навів такий зведений перелік свідчень: «… те, що для жителів Вяллони [містечко в Юрбаркському районі. – А.Н.] є peslȳs “певний вид яструба, Milan (Milvus)”, у Куляй, Моседісі [містечка відповідно у Плунгеському та Скуодаському районах. – А.Н.] та ін. називають klýkis, у Юрбаркасі й Кведарні [містечко в Шилальському районі. – А.Н.] – súopis, а в Дусятасі [центр однойменного району. – А.Н.] – liṅgė» (Skardžius 1943: 571–572). Якщо розташувати цей синонімічний ряд в алфавітному порядку – klýkis, liṅgė, peslȳs, súopis, виявиться, що за своєю внутрішньою формою наведена серія поділяється на дві частини: орнітоніми, орієнтовані, з одного боку, на голос птаха, а з другого – на його політ. Так, лит. klýkis “червоний шуліка (Milvus milvus)” – як назва одного з птахів (LKŽVI 88), утворена від звуконаслідувального дієслова klýkti “кликати (про птахів)” (див. Fraenkel 1962: 271), у цьому сенсі протиставляється лит. peslȳs “шуліка, хижий птах родини яструбових (Milvus)” (LKŽIX 869): від і.-є. *pet- “літати, падати” (Fraenkel, ibid., 579). Щодо решти прикладів із «хижопташиної» серії Скаржюса, то ще 1921 року К. Буга дійшов надзвичайно цікавого для нашого дослідження узагальнення: «Як liṅgė “лунь” отримав свою назву від “lingavimośi” (“гойдання”. – А.Н.), так і споріднене з ним за значенням… 54 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 …ня suopis [“канюк”] мало отримати [назву] від “supavimosi”, “supimosi”» (Būga 1959: 359), тобто “гойдання”. Отже, якщо в синонімічному ряду хижих птахів, назви яких зібрав Скаржюс, співвідношення альтернативних внутрішніх форм – голос чи політ птаха – виявило перевагу останньої (3: 1), то в цьому ж варіанті етимологізації Буга встановив спільну девербативну модель двох орнітонімів: liñgė ← lingúoti і súopis ← sùpti, тобто “гойдатись” → “птах”. Саме це й спонукає нас шукати дієслово, яке допомогло б відповісти на питання про внутрішню форму прус. aukis. 3.2.1. Подібно до того, як для обґрунтування цього дослідження вельми доречним виявився складений Скаржюсом зовсім з іншою метою синонімічний ряд іменників (див. вище), так само Академічний словник литовської мови дуже до речі надає тепер у наше розпорядження низку дієслів зі збіжним значенням: “aukúoti … sùpti, lingúoti, liūliúoti: Močia arba auklė aukúoja kūdikį, t. y. ant rankų linguoja, šokina” (LKŽ, 496), де ілюстративний приклад можна перекласти як “мати або нянька колише дитину, тобто гойдає на руках, підкидає, заколисує”. Якщо зіставити обидва щойно наведені ряди утворень – (I) aukúoti, lingúoti, liūliúoti, sùpti, з одного боку, і (II) klỹkis, liñgė, peslỹs, súopis – з другого, то серед тих дієслівних форм, які, на відміну від lingúoti і sùpti, не утворили відповідного девербатива (пор. у тій самій послідовності liñgė і súopis), зокрема виявиться aukúoti. І сам собою напрошується питання: чи не пов’язані генетично лит. aukúoti і прус. aukis? 3.2.2. Відомих нам локалізованих прикладів уживання дієслова aukúoti у говорах литовської мови надто мало: це Шакяй (ibid.) і Шакіна, Шяуляйський район (Būga 1959: 642). Щодо останнього пункту маємо підтвердження від д-ра І. Ерманіте, яка повідомила авторові цих рядків (Вільнюс, Інститут литовської мови, червень 2006 р.), що слово aukúoti, -úoja, -ãvo “supti, linguoti, liūliuoti (vaiką)” вона чула від своєї матері, яка походила саме із Шакіни. 55 Анатолий Непокупный Ще однією територіально локалізованою відповіддю на наше запитання ми завдячуємо д-р Б. Стунджене (там само, Інститут литовської літератури та фольклору, на той час) – raaukúoti ‘коротко піднімати дитину, погойдувати’: Paaukuok vaiką, gal nustos verkti (околиця Пасваліса, Паневежиський повіт), тобто ‘Погойдай дитину, може, перестане плакати’. Крім того, з огляду на те, що основні ілюстрації зі згаданої статті в LKŽ відсилають до лексикографічної праці А. Юшки, не зайвим буде зазначити й локалізацію вихідних матеріалів, зібраних її автором: «це загальний словник розмовної мови [н. п.] Пушалотаса, Вялюони, Вількії, Альседжяй та їхніх околиць» (Tolutienė 1961: 151). Оскільки перелічені містечка належать відповідно до Пасваліського, Юрбаркаського, Каунаського та Плунгеського районів, загалом окреслюються два ареали вживання дієслова aikúoti – 1) по обох берегах Нямунаса (пор. згадану вище вказівку на містечко Шакай) і 2) уздовж північної околиці Литви (пор. підтверджувальне свідчення про Шакин і фіксацію такої форми в околицях Пасваліса). 3.2.3. У такому ж «колисковому» ключі це дієслово виступає і в пам’ятках литовської мови: найдавніший приклад уживання досліджуваного слова зафіксовано в текстах Й. Бреткунаса (Fraenkel 1962: 24 – s.v. aikà), тобто під 1590 (завершення перекладу Біблії) або 1591 рр. (видання Постили). Дещо пізніше подібне свідчення з’явилося і в Постилі М. Даукши 1599 р. (430/13), де йдеться про заколисування (дієприслівник – aukiodamas) «святого немовляти» (LKŽ, 496). І хоча рукописні пам’ятки німецько-литовської лексикографії XVII ст. тлумачать лит. aikuoti лише як “sprengen in die Höhe” (CGLIII 559 / 551; LL 353 / 82), опубліковані двомовні словники XVIII ст. у статтях про “aukóji” подають докладніше виписане значення. Пор. “ich sprenge ein Kind, hebe es auf und nieder” (Ruhig 1747: 10) і “ich hebe ein Kind auf, wiege es auf den Armen” (Mielcke 1800: 15). Як нам видається, за згаданими вище свідченнями з лексиконів XVII ст., де наведено “sprengen in die Höhe”, найімовірніше, стоїть та сама «колискова» семантика: слід мати на увазі “ein Kind”. Водночас Lituanica східнопрусського регіону надає в наше розпорядження і єдиний текст, що містить шукане дієслово. Так, в одному із сюжетів поеми Кр. Донелайтіса Пори року, 56 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 датованої 1765–75 рр., ідеться про те, що дівчатка, наслідуючи дорослих, граються зі своїми ляльками, «гойдаючи їх на ліктях» (aukiodamos ant alkuńių; LKŽ, 496). 3.2.4.0. Наведена вище цитата з LKŽ (3.2.1) походить із Литовського словника А. Юшки. І тут не можна не наголосити, що «весь матеріал словника взято з уст народу, а не успадковано з уже опублікованих праць і словників», що сам автор «вважав найціннішою особливістю своєї праці» (Tolutienė 1961: 150). Отже, свідчення А. Юшки не лише зібрані дослідником «з перших рук», а й цілком незалежні від даних інших авторів, що виключає можливість впливу з їхнього боку. 3.2.4.1. У статті про aukiuoti укладач словника виокремив, зокрема, два значення: 1. ‘гойдать на руках; hojdać na ręku dziecię’ і 2. ‘гойдать, підкидаючи знизу вгору; bujać – kołysać z góry na dół’ (Юшкевич 1897: 177). Кожну із цих семантичних характеристик лексикограф проілюстрував одним прикладом зі своїм поясненням. Так, в останньому випадку читаємо: “Vilnys aukioja sielį (phyt drzewa), valti ant Nemuno, vandens, т. у. linguoja, supuoja” (там само), тобто ‘хвилі колишуть пліт, човен на Немунасі, на воді’. На жаль, це свідчення вживання досліджуваного дієслова у другому значенні — на відміну від «колискового» — так і залишиться єдиним в Академічному словнику. Що ж до заколисування дитини, то в цьому значенні aukiuoti трапляється щонайменше двічі у весільних піснях, записаних тим самим дослідником у Вялюоні та її околицях. Пор. [dukrele] На білих руках погойдана, Margo vygele vyguiota (Юшкевич 1883: 140 № 159), т. е. [Дочурка, которую] ‘На белых руках баюкали / В пестрой колыбели качали’. 3.2.4.2. Однак значний інтерес — уже не в семантичному, а в словотвірному аспекті — викликає ще одна стаття з розглядуваного словника: “Aúkas, -ka m. ‘гойдання дитини на руках, няньчення; hoj­danie na ręku. V. aukioti” (Юшкевич 1897: 176). Уміщена в першому виданні (1941 р.) LKŽ (¹LKŽ, 386), ця стаття 57 Анатолий Непокупный її було повторено й у другому (²LKŽ, 474). Для нашої теми така форма має особливе значення. І ось чому. Лит. aūkas є таким самим флективним похідним від auküoti, як і прус. aukis EV 708 від відповідного прусського дієслова. Різниця між обома формами полягає лише в тому, що литовський девербатив позначає дію, тоді як прусський — діяча. Водночас не може не привернути уваги та обставина, що, на думку В. Мажюліса, саме прус. *aukas (тобто реконструкція, тотожна реально засвідченому литовському слову!) мало передувати ельбінгському орнітоніму aukis (Mažiulis 1988: 112). І хоч би як там було, сам факт пруссько-литовської спільності у використанні тієї самої словотвірної моделі свідчить про глибину спільних мовних переживань на генетично тотожному матеріалі похідних утворень від відомого (литовського) та гіпотетичного (прусського) дієслів. 3.3. Розгляд прус. aukis EV 708 крізь призму свідчень литовської мови має вельми переконливе й до того ж власне орнітологічне обґрунтування — відповідну техніку польоту пернатих. Як відомо, виглядаючи здобич, хижі птахи довго ширяють у повітрі. Пор.: «Усі великі види шулік добре планерують і, кружляючи, можуть легко триматися на значній висоті» (Fischer 1963: 10). І дивовижно точно представив такий «розбір польотів» невідомий автор сюжету в Галицько-Волинському літописі, коли, оповідаючи про події 1245 р., змалював те, що саме побачило в небі військо князя Данила Романовича: «…і було знамення таке над полком: так прилетіли орли й багато воронів, наче велика хмара; птахи гралися, орли ж кричали й плавали крилами своїми та здіймалися в повітря, як ніколи й ніде раніше; і це знамення [не] на добро було» (ГВЛ 107/685). Спостереження за тим, у який спосіб літають різні види птахів, узагальнилися й у формуванні одного з принципів їхнього наз- 58 Прус. aukis ‘grif’ EV 708 ивання. І такий тип номінації пернатих застосовує не лише балтійська, а й слов’янська орнітонімія. Так, наприклад, праслов. *lelbъ, *lel’akъ, *lelikъ ‘дрімлюга (Caprimulgus europeus)’ та ін. (зокрема й біл. діал. леля́к ‘яструб’) «більшість дослідників відносить до праслов. *lelěti, *lelějati [‘гойда(ти)ся, колиха(ти)ся, хитати(ся)’. — А.Н.] … вважаючи, що птаха названа так за характерний для неї “похитувальний” політ» (ЭССЯ 14: 105). Пор. також у польській книжці про птахів 1779 р.: певний вид сокола (Falco cherrug Gray) має назву sokół pływacz, оскільки «latając tak właśnie jak pływa po powietrzu» (Strutyński 1972: 106), тобто дослівно «плавець», який літає так, «ніби пливе в повітрі». 3.1–3. Усе сказане вище дає змогу впевнено запропонувати альтернативну до наявної «голосової» «польотну» етимологію прусського орнітоніма aukis EV 708. Орієнтуючись на лит. aukúoti ‘колихати, погойдувати, заколисувати’, можна вважати прус. aukis таким самим флективним похідним утворенням, як і лит. lĩngė ‘лунь’ або súopis ‘канюк’. І дуже важливо, що обидва деривати створюють для досліджуваного нами прусського орнітоніма міцний семантико-типологічний контекст у територіально найближчому до західнобалтійського литовському мовному ареалі. Отже, назва № 2 в орнітонімічному реєстрі ЭС, утворена за тією самою моделлю ‘гойдання’ → ‘птах’, уже засвідченою в литовській лексиці (див. 3.1), є ще одним аргументом проти того, що у статті grif aukis EV 708 могло йтися про якесь казкове створіння, а не про реально наявного пернатого. Реконструкція внутрішньої форми прус. aukis не лише підтверджує коректність саме такого варіанта прочитання рукописного написання орнітоніма, а й вводить його в широкий контекст балтійських похідних утворень із загальним значенням ‘височінь’, ‘високий’, ‘підноситися’, ‘високо’ тощо. Якщо в обох найновіших етимологічних словниках прусської мови орнітонім aukis EV 708 у його традиційній ономатопоетичній інтерпретації виявляється ізольованим утворенням західнобалтійської лексики (топонімічні паралелі, строго кажучи, позбавлені однозначності передбачуваної семантики своїх форм), то в нашому випадку обговорювана назва птаха вже не є одино- 59 Анатолий Непокупный ким. Виділюваний у цій формі корінь *auk- перебуває в чергуванні з *uk-, представленим, як ще свого часу визначив А. Бецценбергер, у пруському префіксі найвищого ступеня uska-, який стоїть в одному ряду з лит. aikúoti ‘гойдать, піднімати вгору, увись’. Пор. згадку про зв’язок обох цих форм у Я. Ендзелінса (Endzelīns 1943: 268). Отже, якщо давня етимологічна версія пруського орнітоніма EV 708 орієнтувалася на лит. íkauti ‘гукати, перегукуватися’, то запропонована нами — на омонімічне йому дієслово íkáuti ‘носити на руках, гойдати’ (пор. Fraenkel 1962: 1159–1160; LKŽXVII 400–401). Однак відповідного звуконаслідувального інфінітива — «двійника» до розглянутого вище aikúoti — не зафіксовано. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА André, J. 1967: Les noms d’oiseau en latin. Paris: Librairie C. Klincksieck. Bezzenberger, A. 1874: [Anzeige] G. H. F. Nesselmann. Thesaurus Linguae Prussicae. Berlin, 1873. Göttingische Gelehrte Anzeigen. Stück 39. 30. September 1874, 1221–1250. Bezzenberger, A. 1890: Etymologien. Beiträge zur Kunde der indogermanischen Sprachen, herausgegeben von A. Bezzenberger, Bd. 16, 120. Bezzenberger, A. 1896: [Anzeige] H. Hirt. Der indogermanische Akzent. Ein Handbuch. Strassburg, 1895. Beiträge zur Kunde der indogermanischen Sprachen, herausgegeben von A. Bezzenberger und W. Prellwitz, Bd. 21, Heft 1, 289–315. Blažek, V. 1998: Old Prussian bird names. In: W. Smoczyński, ed., Colloquium Pruthenicum secundum. Papers from the Second International Conference on Old Prussian held in Mogilany near Kraków, October 3rd–6th, 1996. Kraków: Universitas, 7–23. Būga, K. 1959: Rinktiniai raštai II. Sudarė Z. Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. CGL = Німецько-литовський словник. Рукописний німецько-литовський словник XVI століття. III: M–S. Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 1997. 60 Прус aukis ‘grif’ EV 708 Dini, P. U. 1993: Linguistica e filologia baltica: pruss. VE 708 e lit. Bārbis. Linguistica Baltica 2, 211–239. Driver, G. R. 1955: Birds in the Old Testament I. Birds in low. Palestine Exploration Quarterly 87, 5–20. Endzelīns, J. 1943: Senprūšu valoda. Ievads, gramatika un leksika. Rīgā: Universitātes apgāds. ЭССЯ 14 = Етимологічний словник слов’янських мов. Праслав’янський лексичний фонд. 14. За ред. О. Н. Трубачова. Москва: Наука. Fischer, W. 1963: Die Geier. Wittenberg: A. Ziemsen Verlag. Fraenkel, E. 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. Grimm, J. & W. 1935: Deutsches Wörterbuch. Bd. 4, 1. Abteilung, 6. Teil. Leipzig: Verlag von S. Hinzel. Гура, А. В. 1997: Символика животных в славянской народной традиции. Москва: Индрик. ГВЛ = Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар. За ред. М. Ф. Котляра. Київ: Наукова думка, 2002. Hinze, F. 1996/1997: Назви диких птахів і свійської птиці у давньопруській мові. Linguistica Baltica 5, 145–181. Юшкевич, А. 1883: Литовские свадебные народные песни, записанные А. Юшкевичем и изданные И. Юшкевичем. Санкт-Петербург: Издание Отделения русского языка и словесности импер. АН. Юшкевич, А. 1897: Литовский словарь с толкованием слов на русском и польском языках. Санкт-Петербург. Karulis, K. 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca divos sējumos. I. A–O. Rīga: Avots. Ле Гофф, Ж. 2005: Цивилизация средневекового Запада. Екатеринбург: У-Фактория. 61 Анатолий Непокунный LKŽ = Словник литовської мови I. За редакцією J. Balčikonis. Вільнюс, 1941; I. Друге видання. Вільнюс: Mintis, 1968; VI. Вільнюс: Державне видавництво політичної та наукової літератури, 1962; IX. Вільнюс: Mintis, 1973; XVII. Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій, 1996. LL = Литовський лексикон. Рукописний німецько-литовський словник XVII століття. Вільнюс: Mokslas, 1987. Mažiulis, V. 1966: Prūsų kalbos paminklai. Vilnius: Mintis. Mažiulis, V. 1988: Prūsų kalbos etimologijos žodynas. 1. A–H. Vilnius: Mokslas. ME = Mühlenbachs, K. Латвійський словник. Редагував, доповнював і продовжував J. Endzelīns. I. Рига: Міністерство освіти, 1923. Mielcke, Chr. G. 1747: Littauisch-deutsches und deutsch-littauisches Wörterbuch. Königsberg: Hartungsche Hofbuchdruckerey. Непокунний, А. П. 2005: Дохристиянські початки прусської та німецької назв королька в Ельбінзькому словнику. Мовознавство 3–4, 69–79. Непокунный, А. 1998: Прусское название христианского священника: prestors EV 707. In: W. Smoczyński, ed., Colloquium Pruthenicum secundum. Papers from the Second International Conference on Old Prussian held in Mogilany near Kraków, October 3rd–6th, 1996. Kraków: Universitas, 109–119. Непокунный, А. П. 2002: К прусским этимологиям Я. Эндзелина: реальное и сказочное в семантике названий двух птиц Эльбингского словаря. In: Valodas vienību semantika un tās izpētes aspekti. Akadēmika Jāņa Endzelīna 129. dzimšanas dienas atceres starptautiskās zinātniskās konferences materiāli. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 43–45. Nesselmann, G. H. F. 1873: Thesaurus linguae Prussicae. Der preussische Vocabelvorrath… Berlin: F. Dümmlers Verlagsbuchhandlung. Ruhig, Ph. 1747: Littauisch-Deutsches und Deutsch-Littauisches Lexicon. Königsberg: Johann Heinrich Hartung. Schlerath, B. 1993: Altpreußisch aukis ‘Grif’ und litauisch apuokas ‘Eule’. In: Sprache in der Slavia und auf dem Balkan. Slavistische und balkanologische Aufsätze Norbert Reiter zum 65. Geburtstag, hg. von U. Hinrichs, H. Jachnow, 62 Prus. aukis ‘grif’ EV 708 R. Loner, Y. Schubert. Wiesbaden: Harrassowitz (= Opera Slavica N. F., Bd. 13), 225–232. Schmalstieg, W. R. 1997: [Rec.] V. Mažiulis. Prūsų kalbos etimologijos žodynas II, Vilnius, 1993; III, Vilnius, 1996. Baltistica 32 (2), 249–256. Skardžius, Pr. 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Strutynski, J. 1972: Polskie nazwy ptaków krajowych. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk: Zakład Narodowy im. Ossolińskich. Stundžia, B. 1996: Colloquium Pruthenicum secundum. Baltistica 31 (2), 279–280. Tolutiene, B. 1961: A. Juška leksikografas. Literatūra ir kalba 5, 87–377. Топоров, В. Н. 1975: Прусский язык. Словарь. А–D. Москва: Наука. Trautmann, R. 1910: Die altpreußischen Sprachdenkmäler. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. 63