Mažmožiai 14, 15

Pastabos Van Langendonck, W. 2007: Theory and Typology of Proper Names. Berlin–New York: Mouton de Gruyter. Žukauskaitė, J. 1961: Kaip vartojimas jungiamuoju žodžiu ir jungtuku. In: Kazlauskas, Laigonaitė & Urbutis, red., 1961, 217–278. Rolandas Mikulskas Інститут литовської мови вул. П. Вілейшиса, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва Маленька нотатка 14 Незвичними є нині словнички до діалектних текстів. Так кажу, ознайомившись зі словничком до книжки А. Лескаускайте Тексти околиць Кучюнай (2006, с. 401–425). Адже всі ми знаємо, що діалекти, говірки нині існують поряд із літературною мовою (школа, радіо, телебачення, урядові канцелярії), двомовністю (навіть багатомовністю), жаргоном (сленгом) — мовленням молоді, учнів, працівників канцелярій. Для науки, етимології слів, історії діалектів найважливішою є успадкована лексика, а новації цікаві лише із соціологічного погляду. Викривлення міжнародних слів — тимчасове явище; якщо розібратися, таких фактів більше не буде: anàlìzas, garnizònas, fabrìkė, kantòra (1!), karasėlė (2), liminãdas, litinántas «лейтенант», nãrvas «нерв», pìlstùkas, rãdija, šakmãtai, šoferis, šoferiauti, šoferiukas (які нечувані дзукійські слова!), trìperis (?), vìtirinõrius «ветеринар» (через редукцію ненаголошеного e). Околиці Кучюнай були частиною цілком сполонізованої парафії Bérznyko (авторка перетворила його на Béržininkais), яка боролася проти Литви, тож таких запозичень багато; нині з них навіть глузують. Їх поширювали «лісові брати» та інші діячі (особливо торговці): bajãvas, -à, blestvà (у тексті blę.stva — с. 158, отже, повторено чуже слово), basanõškė (у тексті basanõšku — с. 366), burtãkas (чула в Lp, Drsk, молодіжне bòrdą.kas!), cielkà (2) «дівчина, яка зберегла цноту» (у тексті cielkos, с. 388, знову повторене іншомовне слово, яке авторка литуанізує), bufãikė «ватник», dačià (?) (у двомовних мешканців Швендубре dã. ča), davãi «ніготь», dũryti «дурити» (з виборчої кампанії президента Бразаускаса), centrafũga (!), fãinas «чудовий», lapkà (у тексті lã.pka, с. 262 — отже, суто іншомовне слово), načiãlnykas (суто російське слово), pašlòvica (!) «приказка», põdlas «підлий», pratìbnas «огидний, супротивний», tùžolas «важкий», zakõnas «закон», zastãvas (від польського слова на позначення варти) тощо. Ще великий латвійський учений Я. Ендзелінс у рецензії на перші зошити «Словника литовської мови» К. Бюги вчив, що люди, які володіють багатьма мовами, вживають голі 155 Pastabos запозичення не є предметом історії діалектів, а лише відображають мовлення (тому й Я. Отребскіс окремо подав слов’янські, не пристосовані до говірки, голі слова говірки Тверечюса, пов’язані з управлінням, навчанням тощо). Іноді авторка не включає до словничка питомі слова — šūniažolė «такий бур’ян», tùs, tó «той, та» та ін., зате чужі слова, навіть усі демінутиви й різні відхилення у вимові (kolkozas та ін.), виписує всі до одного! Ні рада Інституту, ні діалектологи Інституту не помічають навіть спотворень: від dasėkti не можуть походити dàsiekia, dàsiėkė; у дзукійців лише žiūro — не žiūri; у тексті diėgu· (с. 380), а diėgas (3), iškėsti, але iškėte — це новація в литовському наголошуванні; у тексті знайшов форму véntėris, у словнику veñteris (у дзукійців усюди, де довелося бувати, від рибалок чув лише véntėris); rántauti = réntauti (тверде r) та ін. У дзукійців нечувана редукція ai, a, що відбувалася від часів Хилінського; на неї вказували ще за професора Й. Балчюконі, а пізніше — філософ А. Грішка з Армонішкі та інші; тому не зрозуміли maišãčis = maišàtis тощо. Сільських громад, які допомагали зберігати системи діалектної лексики, фонетики й морфології, більше немає; литовська розмовна мова стає строкатою, ми не стежимо за питаннями діалектної лексикографії (наприклад, теорією Ф. Філіна, німецькою лексикографією, латвійською), а публікуємо навіть не з’ясовані належним чином говіркові факти (адже так наполегливо наголошувані báldai — це з жмудської báldai (2), які потрапляють до говірок із крамниць; про це слід зазначити, де саме, а не стверджувати, ніби такі дані існували споконвіку. Побачимо, якою буде ця мішанина діалектного словника всіх дзукійців тієї самої авторки (повторених даних з іноземних мов і жаргону) (адже тут, чи nebaščikas yra nebaščikas, зовсім не зрозуміло). Цією книжкою слід користуватися обережно: її укладено некритично, мета й достовірність незрозумілі. 15. Дрібниця Здавалося й здається, що наша літературна мова має майже бездоганно впорядковані топоніми, записані з живої мови (говірок) завдяки турботі й дослідженням К. Бюги, Й. Балчиконіса, К. Альмінаса, А. Саліса, А. Ванаґаса, В. Мацеявічене та інших мовознавців. Беруся читати книжку керівника сектору топонімів Інституту литовської мови (колишнього відділу) К. Гаршви Говірки литовської мови на окраїні (габілітаційна праця) і бачу спотворені топоніми, не взяті з живої мови. Литовці з Родуні казали лише Plikiai, -ių (4), а не Plikiai (2) — с. 26; чи обов’язково давнє Bérznyką називати Beržininkais (с. 31), Šlynakiemis, мабуть, буде Šlynakiemis (с. 33), Radžiūčiai (с. 33) = Radžiūčiai, у Тельшяй 156 Pastabos (с. 46, цілковита новинка в мовознавстві) = у Télšius (3), Skúodą (с. 46) = Skúodą, Dūkšto (с. 59, 291) (род. одн.) = Dūkšto, Brūnaviškis (с. 102) = Brūnava (1). Та й загалом наголоси дуже коливаються, наприклад: tėvas (2x, с. 35) = tėvas (3), tuoj (с. 41) = tuõj, kyla (с. 50) = kýla, valgíui (с. 54) = valgìui, šėlti (с. 54) = šėlti, plienas (с. 56) = pliēnas, pūota (с. 56) = puõta, kiemas (с. 56) = kiēmas, bū́ra (с. 66) = býra, negiėst (с. 101) = negiėsta, тобто не співає, aviėts (с. 101) = avietės (відтягнутий наголос), tū-kart (с. 106) = tãkart, salýkla (с. 106) = salýkla, valnìste. = valnìste. (с. 122), bėkt (с. 274) = bėgt, bėg’ō — с. 281 (= b’ė˙g’ō), žiēmō — с. 281 (= ž’iemō). Зрозуміло, нас ще навчали за професора Й. Балчиконіса, що східні литовці погано розрізняють інтонації, коли головний наголос падає на дифтонги ie, uo та довгі голосні e, o, i, u; тож зовсім не дивно, що наукова редакторка Л. Ґрумадене (тепер Каледене) цього не чує, зовсім не має діалектного забарвлення, навіть із присмаком жаргону. Такий тепер стан нашого мовознавства. Раніше, за часів Й. Балчиконіса, людей без діалектного забарвлення намагалися взагалі не приймати до LKŽ та Інституту. Мабуть, тому й у Словнику купішкської говірки К. Восиліте в цьому випадку позначено лише місце наголосу (хоча є й сумнівні моменти). Новинкою нашої діалектології оголошено пом’якшення закінчення -siu майбутнього часу 1-ї особи однини dūosu, nešižanysu — с. 274 (чи не інший тут ще робітничий формант, за академіком З. Зінкявічюсом?) — тут навіть проблема: таке чути в Zt, Brt, Pjv, чути було в PrL, Tóvėje, біля Labguvós, на великих просторах жмудського діалекту тощо. У книжці бракує уважності, хоч що ти роби, хоча книжка дуже потрібна: за межами Литви покинуті напризволяще литовці, забуті Литвою, активно переходять до інших етносів (добре, що д-р М. Сівіцкене записала багато лексики з Málkavos, Litvinkos та інших місць). У мовній історії все одно залишаться ці начерки. Vytautas Antanas Vitkauskas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva Що це за незрозуміла назва озера Vazbys? Не дуже велике озеро площею 5,6 га під назвою Vazbys1 розташоване в Утенському старостві, за 7 км від Утени, праворуч від дороги до Куктишкес, на південь від села Кименай і на захід від Галінави. Я казав мовознавцеві Александрасу Ванагасу, що таке написан- 1 Назви річок і озер Литовської РСР. Вільнюс: Державне видавництво політичної та наукової літератури, 1963, 188. 157