Rolandas Kregždys. „Baltų mitologemų etimologijos žodynas I: Kristburgo sutartis“

HARALD BICH LMEIER Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg Sächsische Akademie der Wissenschaften zu Leipzig Mainzer Akademie der Wissenschaften und der Literatur Наукові напрями досліджень: індоєвропеїстика, ономастика (назви місцевостей і водойм), давньоіранська філологія (синтаксис). Rolandas Kregždys СЛОВНИК ЕТИМОЛОГІЙ БАЛТСЬКИХ МІФОЛОГЕМ I: КРИСТБУРЗЬКИЙ ДОГОВІР Наукова монографія Vilnius: Lietuvos kultūros tyrimų institutas, 2012, 624 S. ISBN 978-9955-868-50-7 Ця монографія (чому і з якої причини книгу названо žodynas «словником», залишається, власне, незрозумілим, тим паче що в підзаголовку вона має назву «mokslo monografija») пропонує читачеві вражаюче зібрання знань автора про окремі аспекти міфології балтів. Мета автора — етимологічно дослідити балтійські міфологеми. Під міфологемами, терміном, який іще не набув значного поширення, Rolandas Kregždys розуміє слова із сакральною конотацією. Практичним значенням своєї праці він вважає реконструкцію балтійських архіміфологічних мотивів і концепцій (с. 14, 507). Основою досліджень у цьому першому томі, за яким, безперечно, має вийти ще не один том, покликані стати фактичні відомості з відповідних питань, що забезпечать щось на кшталт повного дослідження матеріалу (особливо ономастичного матеріалу в широкому розумінні), наведеного в мирному договорі від 2.2.1249 між Тевтонським орденом і пр(у)ськими племенами, укладеному в Христбурзі. Цей передусім ономастичний матеріал, а також відображені в ньому міфологічні уявлення західнобалтійських племен розглядаються в ширшому контексті Балтійського регіону, а також зіставляються з відомостями, які можна знайти, наприклад, у «Германії» Тацита Germania, у «Історії проти язичників» Орозія Historiae adversum paganos або в пізніших джерелах, як-от у «Хроніці Прусської землі» Петра з Дуйсбурга Chronicon terrae Prussiae чи ще пізніших працях, наприклад працях Грунау. А ці результати докладно й ґрунтовно зіставляються передусім із відповідними Recenzijos / Reviews 207 HARALD BICHILMEIER відповідними явищами у германців, італіків та інших народів (особливо греків та індійців). Мета при цьому завжди полягає також у тому, щоб звільнити погляд на становище у (західних) балтів від позиції, що, на думку автора, досі супроводжує розгляд цих явищ і подекуди є зверхньою. У кожному разі йому це вдається. Він чітко показує, що всі явища міфології зрештою є індоєвропейською спадщиною, яку можна виявити також у германців, італіків тощо. Після литовської (с. 9 і наст.) та англійської передмови (с. 11 і наст.) і вступу (с. 13–49), присвяченого предмету дослідження, методам, які слід застосовувати для його вивчення, а також уточненню різних термінів, основна частина книжки поділяється на чотири розділи. У розділі I подано факсиміле Христбурзького договору 1249 року, транслітерацію латинського тексту та литовський переклад (с. 50–72). Розділ II присвячено поясненню теоніма Curche (с. 73–155). У розділі III розглядаються гієроніми Tulissones та Ligaschones (с. 156–229). А розділ IV присвячено відображенню культу сонця та місяця в народній міфології балтів, слов’ян та інших індоєвропейських народів (с. 230–500). Усі ці розділи об’єднує те, що тема, зазначена в заголовку, насправді є лише відправною точкою для значно ширших досліджень. Книжка завершується литовським резюме (с. 500–505), англійським підсумком (с. 506–526), а також кількома покажчиками й індексами (с. 527–623). Бібліографія (с. 527–579) вражає своєю повнотою та засвідчує, наскільки ґрунтовно автор опрацював матеріал для своєї книжки. Водночас із цієї бібліографії очевидно, що авторові, вочевидь, не в усіх галузях однаковою мірою були доступні або відомі необхідні праці. З огляду на широту задуму дослідження це, втім, не дивує, а повноти навряд чи можна досягти: йдеться ж про історичне порівняльне мовознавство балтійських, слов’янських та інших індоєвропейських мов, міфологію, етнографію, історію тощо. Найвиразніше брак новішої літератури, а також певне незнання наукових звичаїв в індології та іраністиці виявляються в таких моментах: тут зовсім немає праць Яна Гонди, праці Пауля Тіме, як і Майкла Вітцеля, залучено лише зрідка. Так само повністю відсутні праці Томаса Оберліса з ведистики, а також праці Жана Келленса й Еріка Пірара з авестистики; із праць Мартіна Л. Веста згадано лише одну. Незвичним є цитування KEWA як «EWA I–III», а EWA як «EWA Ia–IIIa» (с. 529 та passim). Загалом у згаданій тематиці бракує значної частини новішої німецькомовної, англомовної та франкомовної літератури. Це не обов’язково означає, що залучення цих праць привело б до інших висновків, однак на тлі бібліографії, де наведено понад 1500 назв і яка в усьому іншому є дуже докладною, їхня відсутність залишається недоліком. 208 Acta Linguistica Lithuanica LXX Rolandas Kregždys Baltų mitologemų etimologijos žodynas I: Kristburgo sutartis з цієї тематики бракує значної частини новішої німецькомовної, англомовної та франкомовної літератури. Це не обов’язково означає, що залучення цих праць привело б до інших висновків, однак на тлі бібліографії, де наведено понад 1500 назв і яка в усьому іншому є дуже докладною, їхня відсутність залишається недоліком. Варто також зазначити, що під час транслітерації давньоіндійської мови Kregždys уживає давно не вживаний знак <ç> замість нині звичного <ś>. Найбільша сила книжки, безперечно, полягає в аналізі виявлених міфологічних зв’язків. Їх проілюстровано численними досить компактними схемами, які, однак, своєю стислістю подеколи вимагають від читача чималих аналітичних зусиль. У різних частинах, присвячених етимології у вузькому сенсі, особливо варто відзначити скрупульозність, з якою Kregždys наводить і розглядає давніші пропозиції: цей огляд історії відповідних наукових досліджень є зразковим. Те саме стосується й опрацювання літератури з міфології та етнографії (особливо балтійської та слов’янської). Дещо проблематичним, однак, є його підхід до методів етимології загалом. Оскільки досліджувані слова належать до сакральної сфери в широкому сенсі, де часто можна спостерігати також табуїстичні спотворення словесного матеріалу, Kregždys виходить із того, що, наприклад, метатези (фонем або цілих складів), (нерегулярні) синкопи тощо слід від самого початку включати до аналізу. Проте насправді такі процеси звукових змін, які не охоплюються загальноприйнятим в індоєвропеїстиці від часів младограматиків припущенням про звукові закони та їхню безвинятковість, мали б бути лише крайнім засобом для встановлення етимологій. Інакше ми знову повертаємося до раннього періоду цієї науки в XIX столітті, коли (з сучасної перспективи) можливим було майже все. Отже, перевагу слід спершу віддавати етимологізації, що дає переконливий результат без таких додаткових припущень. Водночас, на мою думку, зона перетину міфології, етнографії та етимології і без того є доволі небезпечною територією, де легко потрапити в пастку логічного кола: тут цілком може статися, що певний елемент обряду тощо спонукає етимологізувати пов’язане з ним ім’я божества тощо певним чином, а згодом на підставі цього роблять висновок, що відповідний обряд походить від імені божества, і так далі. Recenzijos / Reviews 209 HARALD BICHLMEIER У цій книжці таке трапляється, наприклад, із Ligaschones, яке виводять із давньопрус. *gali-šōnīs «жрець померлих» (с. 221 і далі, 503, 523). Однак це можливо лише за умови припущення нічим не вмотивованої метатези першого компонента, а водночас і його семантичного зсуву, який більше ніде не засвідчений: давньопрус. знах. в. gallan, наз. в. *galis, -as означає, власне, так само, як лит. gãlas, латис. gals, спочатку «кінець, край», а вже вторинно — «смерть», але ніколи не «померлий». Тут уже стикаємося з певними межами правдоподібності. Те саме, зрештою, стосується й Tulissones < *d/tulinōsīs «володар душ» (с. 218 і далі, 503, 523). Ще один приклад — етимологізація теоніма Curche (див. також PKEŽ² 491–493). Його тлумачать як /Kurkē/ < давньопрус. *Kurkis/-īs/-as «бог великої рогатої худоби» й виводять із прабалтійського(?) *Kur-va-ka- «той, кому належить велика рогата худоба» (с. 108 і далі, 502, 522). Основу *kur-v- пояснюють як діалектну форму, що, можливо, виникла внаслідок своєрідної регресивної асиміляції з очікуваної форми *kar-v-. Середнє *-va- нібито зникло. З цього приводу слід зауважити таке: на підтвердження зникнення середнього *-va- Крегждис не наводить справжніх паралелей, оскільки в усіх його прикладах зникнення відбувається в іншому фонетичному оточенні, ніж у цьому випадку. Припущення, що *kur-v- (давньопрус. curwis «віл»; див. також PKEŽ² 497–499) є (вторинною) діалектною або експресивною формою, не є беззаперечним: її так само можна вивести, як і валлійське carw «олень», із праіндоєвропейського *k̑r̥h₂-uo- «рогатий, забезпечений рогами» (Nussbaum 1986, 8). Оскільки згадане вище випадіння середнього складу не можна остаточно довести, основою теоніма зрештою могла б бути й форма праіндоєвропейського *k̑r̥h₂-ko- > прабалтійське *kurka- «рогатий, забезпечений рогами». Цих двох прикладів, мабуть, достатньо. У такій широко задуманій книжці, як ця, можна було б зауважити й інше (особливо щодо окремих етимологій), однак це не змінило б загальної оцінки: Крегждисові вдалося створити справді ґрунтовний і фундаментальний огляд предмета. Вражає багатство залучених даних із найрізноманітніших галузей знань; попередні праці з цієї тематики широко враховано. Виклад послідовний і добре структурований. Не кожен (індоєвропеїст), безперечно, захоче погодитися з усіма пунктами етимологічних пояснень Крегждиса, що зумовлено початковим припущенням про певне обмеження дії принципу винятковості звукових законів. На тлі загального доробку це не має великої ваги, якщо тільки десь через це не виникло коло в доведенні у згаданому вище сенсі. Авторові слід побажати успіху в подальшій роботі над цим масштабним проєктом, а читачеві — його якнайшвидшого завершення, а також, можливо, стислого викладу цього комплексу, вартий на назву словника й присвячений предметові, гідному дослідження. 210 Acta Linguistica Lithuanica LXX Rolandas Kre gždys Baltų mitologemų etimologijos žodynas I: Kristburgo sutartis ЛІТЕРАТУРА EWA – Mayrhofer Manfred. Etymologisches Wörterbuch des Altindoarischen. 3 Bde. Heidelberg: Winter, 1992–2001. KEWA – Mayrhofer Manfred. Kurzgefaßtes etymologisches Wörterbuch des Altindischen. 3 Bde. Heidelberg: Winter, 1956–1976. Nussbaum Alan Jeffrey 1986: Head and horn in Indo-European. (Untersuchungen zur indogermanischen Sprach- und Kulturwissenschaft 2) Berlin – New York: de Gruyter. PKEŽ2 – Mažiulis Vytautas. Prūsų kalbos etimologijos žodynas. Antrasis pataisytas ir papildytas leidimas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2013. Подано 5 квітня 2014 р. HARALD BICH LMEIER Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg Orientalisches Institut: Seminar für Indogermanistik und Allgemeine Sprachwissenschaft Heinrich-und-Thomas-Mann-Str. 26, 06108 Halle (Saale) [email protected] Sächsische Akademie der Wissenschaften zu Leipzig Arbeitsstelle Jena: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen Zwätzengasse 12, 07743 Jena [email protected] Mainzer Akademie der Wissenschaften und der Literatur Digitales Familiennamenbuch Deutschlands Geschwister-Scholl-Str. 2, 55131 Mainz [email protected] Recenzijos / Reviews 211