Dėl „Lietuvos vietovardžių žodyno turtinimo“

ONA KAŽUKAUSKAITĖ Lietuvių kalbos institutas Напрями наукових досліджень: лексикологія, ономастика, історія мови. ДО ПИТАННЯ «ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКА ТОПОНІМІВ ЛИТВИ» Сподіваюся, що заклик професора Зігмаса Зінкявічюса записувати назви місцевостей рідного краю не лише мені видався опублікованим саме вчасно (Zinkevičius 2014: 173–174). Не раз доводилося чути або читати в районних газетах і виданнях назви місць, цінних з того чи іншого погляду. Цього разу мою увагу привернула книжка Vytogala, присвячена батьківщині найвидатнішого льотчика з Витогали Стасіса Гіренаса (1893–1933), у якій, зокрема, перелічено й розглянуто топоніми Витогали та сусідніх сіл. Змістовне видання підготував доктор соціальних наук Бенедиктас Шеткус (Vytogala 2013). Упорядник видання пише: «Образ села змінюється. Старі садиби майже зникли, не залишилося вже хат із сіньми, коморами, повітками, дарвінгіями та іншими безіменними закутками» (Vytogala 2013: 128). Мені, лексикографці, відразу здалися «потрібними» ті durvingiai, яких не знайдемо у Литовському словнику. Далі в книжці, уже в спеціальному розділі про топоніми, натрапляю і на мікротопонім, утворений від того самого апелятива: «Durvingis — берег, що оточує напівкругле болото в садибі Стасіса Ловчикаса» (Vytogala 2013: 234). Господар садиби Стасіс Ловчикас особисто надав письмовий коментар із докладнішим поясненням: «У Витогалі колись часто вживали слово „Durvingis“. Це міг бути вигин стежки чи дороги, місце злиття двох струмків, кут між двома стінами будівлі. Казали: „Скирту соломи склали в durvingis. Почекай на мене біля durvingis стежки“. Durvingis — це місце, де сходяться дві лінії. У тих місцях зазвичай були й двері до клуні». Справді, у картотеці Відділу ономастики Інституту литовської мови зафіксовано Durvingis — те саме слово, значення якого я намагалася з’ясувати. Виявляється, це вже не новина. Утім, гадаю, ця звістка варта уваги: нині, у 2014 році, Durvingiu і досі називають вигин землі з одного боку навколо болота. Збагатимо новим словом Литовський словник. Цікаво, що лише у Витогалі відоме загальне слово durvingis і утворена від нього географічна назва. Своєрідний феномен Витогали — Galdapė, «місце, де стояла садиба Йонаса Чепаса, на південній околиці села, неподалік від струмка Гебене. Колись у лісі біля того струмка була смолокурня» (Vytogala 2013: 234). Про цю Galdapė згадано навіть у приказці: «Ek y Galdaape ožkų kaustyti» (імовірно, друкарська помилка замість Galdapė). Дивно, Įžvalgos / Insights 349 ONA KAŽUKAUSKAITĖ що Galdāpė — не струмок, а сухе місце. Можливо, колись він тут протікав? У Малій Литві Galdāpė є правою притокою Унгури (Анграпе). У назвах прусської Литви -ap- трапляється часто, а в Литві, мабуть, дуже рідко (?). Другий компонент гідроніма -ap- пов’язаний з індоєвропейським *ap- «вода, річка», пор. прусське ape «річка» (Pėteraitis 1992: 65). Архаїчну Galdapę зафіксував видатний етнограф Владас Статкявічюс: це права притока Локісти, що протікає повз мою рідну Шилале. Отже, витогальська Galdāpė привела мене просто до відкриття. У картотеці Вардіно Galdāpė, здається, зафіксована лише в Шилальському районі. Стаття Владаса Статкявічюса «Куди течуть струмки, що вмирають», уперше надрукована в районній газеті Шилале Artojas 1989 03 23, № 35, а згодом передрукована в 7-му томі Шилалського краю (Statkevičius 2006: 630–632), містить конкретні відомості про назви басейну однієї річки — Локісти, довжина якої становить 46 кілометрів. Автор, який сам обійшов усі ці береги й прибережні місцини, образно описує, як, пробираючись болотом, звиваючись і дзюркочучи, «майже 80 струмків і рівчаків вливаються в Локісту з лісів, боліт та міжгір’їв». Серед них згадана Galdāpė, і, можливо, знайдуться також такі, яких немає в картотеці. Доволі цікава назва колишнього маєтку в Шилальському районі — Labgava. Припускають, що назва не місцева, а принесена зі Східної Пруссії, де були річка й місто Labgava // Labguva (Vanagas 1966: 189). У нещодавно виданому Атласі садиб маєтків Литви згадується маєток-паліварок Labgava на підставі архівних даних (Atlasas 2012: 104). Ці записи можуть стати в пригоді для з’ясування появи Labgavos поблизу Кведарни. Це був би вже другий випадок (перший — Galdāpė), коли топонім Малої Литви вживається (тільки?) в точнісінько такій самій формі в Шилальському районі. Дозволю собі в цьому контексті згадати й одне цікаве прізвище, якого немає ані в Словнику литовських прізвищ, ані в картотеці Вардіно: Uginozai. Воно написане — точніше, відлите — на залізному надгробному пам’ятнику на цвинтарі Шилале: «Найкращим батькам Антанасу й Доміцеле Угінозам — засмучені діти, 1901». Чекаючи на словник топонімів, ми можемо передавати до відділу Вардіно почуті й записані топоніми, особливо ті, що зникають. ŠALTINIAI Atlasas 2012: Lietuvos dvarų sodybų atlasas 1. Šilalės rajono savivaldybė, sud. Rasa Butvilaitė. Vilnius: Vilniaus dailės akademijos leidykla. 350 Acta Linguistica Lithuanica LXXI Dėl „Lietuvos vietovardžių žodyno turtinimo“ Statkevičius Vladas 2006: Kur teka mirštantys upeliai. – Šilalės kraštas 7, sud. Edvardas Vidmantas, Albina Auksoriūtė, Edita Korzonaitė. Vilnius: Margi raštai. Vytogala 2013: Šilalės kraštas 6, antrasis papildytas leidimas, sud. Benediktas Šetkus. Utena: UAB Utenos Indra. LITERATŪRA Pėteraitis Vilius 1992: Mažoji Lietuva ir Tvanksta. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Vanagas Aleksandras 1966: Dėl vietovardžio Labguva darybos ir kilmės. – Baltistica 1(2), 185–189. Zinkevičius Zigmas 2014: Lietuvos vietovardžių žodyno turtinimas. – Acta Linguistica Lithuanica 70, 173–174. Įteikta 2014 m. spalio 2 d. ONA KAŽUKAUSKAITĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva [email protected] Įžvalgos / Insights 351