Poznanės laikotarpis Jano Otrębskio gyvenime

NORBERT OSTROWSKI Познанський університет імені Адама Міцкевича Напрями наукових досліджень: історична граматика балтійських мов, порівняльно-історичне мовознавство, історична типологія. ПОЗНАНСЬКИЙ ПЕРІОД У ЖИТТІ ЯНА ОТРЕМБСЬКОГО Стаття складається з двох частин. Перша — біографічна, вона охоплює життя Яна Отрембського в Познані після Другої світової війни; у другій коротко розглянуто вибрані найважливіші праці Я. Отрембського, створені в познанський період. У першій частині використано працю Магдалени Гавронської-Гарстки Jan Szczepan Otrębski. Życie i dzieło (1889–1971) (2014). 1. Життя Яна Отрембського в Познані Kaip teigia M. Gawrońska-Garस्टka (2014: 90–91), prof. J. Otrębskis atvažiavo į Poznanę 1945 m. rudenį. Tuo laiku į Poznanės universitetą atvyko aštuoni profesoriai iš buvusio Stepono Batoro Universiteto Vilniuje, tarp jų J. Otrębskis ir žymus istorikas Henrykas Łowmiańskis1. Pradžia buvo sunki. Tik kardinolo, o paskui Lenkijos primo Augusto Hlondo dėka J. Otrębskis gavo nedidelį kambarį Poznanės universiteto viešbutyje Matejkos gatvėje 37. Viešbutyje, o iš tikrųjų bendrabutyje, viena virtuve naudojosi 24 šeimos. J. Otrębskio kambarėlyje tilpo dvi lovos ir staliukas, nebuvo atskiros vonios. Kaip rašė pats J. Otrębskis „od 2 miesięcy nie myłem się ani razu jak należy“ („per du mėnesius nė karto nenusiprausiau kaip reikiant“) (Gawrońska-Garstka 2014: 93). J. Otrębskis parsivežė su savimi beveik 10 tūkst. knygų, kurias laikė neišpakuotas koridoriuje, ir daug jų buvo tiesiog išvogtos. Tik 1947 m. J. Otrębskis su savo pirmąja žmona Aniela persikėlė į nedidelį dviejų kambarių butą Rogalińskio gatvėje 8/2 Poznanėje, kur jis gyveno beveik iki mirties. Beje, dėl to buto buvo bylinėjamasi teisme kelerius metus. Pradžioje net buvo pralaimėjęs bylą ir jam grėsė eksmisija. Kaip teigia M. Gawrońska-Garstka (2014: 94), ant J. Otrębskio buvo užsiundyta milicija, ir net buvę išnešti jo baldai, tačiau butą išsaugoti vis dėlto pavyko. 1 Автор таких монументальних праць, як Studia nad początkami społeczeństwa i państwa litewskiego (1931–1932), Początki Polski, т. I–VI (1963–1985), Religia Słowian i jej upadek (w. VI–XII) (1979), Prusy – Litwa – Krzyżacy (1989) та ін. Įžvalgos / Insights 245 NORBERT OSTROWSKI Про умови життя Я. Отрембського варто згадати, адже вони його гнітили й, здається, були однією з причин, через які згодом він так критично оцінював Познань. Я. Отрембський почав працювати в Познанському університеті на кафедрі славістики, колишній завідувач якої, проф. Генрик Улашин, після війни до Познані вже не повернувся. Зберігся дуже цікавий лист декана гуманітарного факультету Познанського університету (тоді ще Poznanės universiteto, а не Adomo Mickevičiaus universiteto), адресований ректорові Вільнюського університету. У цьому листі декан пише, що найближчим часом Я. Отрембський не зможе викладати у Вільнюсі, бо «prace związane z tworzeniem nowej placówki naukowej zatrzymają go niewątpliwie na miejscu» («робота, пов’язана зі створенням нової наукової кафедри, безперечно, затримає його тут») (Gawrońska-Garstka 2014: 95). Це означає, що керівництво Вільнюського університету сподівалося, що Я. Отрембський повернеться. Однак цього не сталося. 1947 року в Познанському університеті було створено Katedra Filologii Bałtyckiej (кафедру балтійської філології), розташовану в будівлі Collegium Philosophicum на вулиці Матейка, 48/49. На кафедрі працювали: • Чеслав Кудзиновський, студент Я. Отрембського ще з часів Вільнюського університету імені Стефана Баторія2, • Зенон Соберайський (1947–1948), познанський славіст і полоніст, • Ніна Боровська (01-01-1953–13-08-1953 — до смерті у 1953 р.)3, • Міхал Гасюк (з 1955 р.). Кафедра балтійської філології була науковим підрозділом і не мала власних студентів, а її працівники читали лекції студентам інших філологічних спеціальностей. Єдиною студенткою, яка здобула на кафедрі ступінь магістра, була Н. Боровська. Я. Отрембський працював на кафедрі аж до виходу на пенсію 30 жовтня 1960 року. Після Я. Отрембського завідувачем став Чеслав Кудзиновський, а кафедра існувала до 1969 року, коли її об’єднали з кафедрою загального мовознавства, а згодом — з інститутом (нині Instytut Językoznawstwa). Як уже згадувалося, кафедра балтійської філології не мала власних студентів, а її працівники читали лекції студентам інших філологічних спеціальностей. З даних, зібраних М. Гавронською-Гарсткою (2014: 98–103), дізнаємося, що в 1945–1946 навчальному році Я. Отрембський викладав «Język staropruski» («давньопрусську мову»), «Czytanie dawniejszych tekstów litewskich» («читання давніших литовських текстів»), «Czytanie tekstów sanskryckich» («читання санскритських текстів») і «Wykład z języka cerkiewnosłowiańskiego» («лекцію з церковнослов’янської мови»). Варто звернути увагу на те, як часто повторюється слово «czytanie» («читання»). Я. Отрембський віддавав перевагу аналізові тексту, 2 Видатний литуаніст (зокрема, автор покажчика до Postilės Даукші) і фахівець із фінської мови (автор двотомного фінсько-польського словника). 3 Авторка й досі актуальної праці «Wpływy słowiańskie na litewską terminologię kościelną na podstawie Dictionarium Szyrwida» (Studia z filologii polskiej i słowiańskiej 2, 1957). 246 Acta Linguistica Lithuanica LXXII Poznanės laikotarpis Jano Otrębskio gyvenime отже, текст був відправним пунктом. Лекції, присвячені санскриту та аналізу його текстів, Я. Отембський читав і в наступні роки. Як фахівець із класичних мов, в академічному 1950–1951 навчальному році він читав «Interpretacja języka archaicznych tekstów łacińskich» («Інтерпретація мови архаїчних латинських текстів»). Але найбільше уваги він приділяв балтійським мовам, читав, зокрема, «Gramatyka języka litewskiego» («Граматику литовської мови»), «Czytanie tekstów łotewskich» («Читання латиських текстів»), лінгвістичний аналіз Постилі Даукші, про історичну флексію балтійських мов тощо (див. Gawrońska-Garstka 2014: 98–103). Я. Отембський також цікавився албанською мовою. Він був науковим керівником дисертації албаніста Вацлава Цимоховського. У 1956 р. Я. Отембський запропонував створити в Університеті Адама Міцкевича (після смерті Сталіна Познанський університет змінив назву4) Katedra Ugrofinistyki (кафедру угрофінністики). Свою пропозицію Я. Отембський обґрунтував так: «Створення такої кафедри не спричинило б серйозніших труднощів, оскільки наш осередок має фахівця в цій галузі — доцента Кудзиновського, а також бібліотеку» (Gawrońska-Garstka 2014: 110). Тепер кілька слів про ставлення Я. Отембського до Познані. Познань Я. Отембський не любив — особливо виразно це виявилося наприкінці його життя. Своєю неприязню він заразив і другу дружину, Олену Саманюте, з якою одружився 1955 року. Пані Уршуля Бєлановська, доглядачка будинку на вулиці Рогалінській, де жили Отембські, описує її так: «Друга дружина ненавиділа познанців, хтось переконав її, що це німці» (Gawrońska-Garstka 2014: 128). Можливо, пані У. Бєлановська й перебільшувала, але Отембські хотіли повернутися до Вільнюса. М. Гавронська-Гарстка у своїй книжці (2014: 126) цитує уривок із листа від 27 жовтня 1970 р., який Я. Отембський надіслав міністрові освіти Польщі: «Працюю, як і раніше, без перепочинку, переважно готую до друку давно вже начеркані праці. [...] Останнім часом у нас сталися важливі події. Вільнюський університет запропонував мені (письмово й усно), щоб ми з дружиною повернулися до Вільнюса, пообіцявши відповідне житло, умови життя й праці. Я хотів би ще до смерті підготувати до друку ґрунтовні лінгвістичні праці з литуаністики, над якими вже багато працював. Для цього мені необхідні матеріали Інституту литовської мови у Вільнюсі. У познанській квартирі через її тісноту вже 25 років не 4 Як мені розповів проф. М. Хасюк, саме так вирішив сенат Познанського університету, коли до Познані дійшла звістка, що в Міністерстві освіти у Варшаві виникла ідея назвати Познанський університет ім’ям Сталіна. Įžvalgos / Insights 247 NORBERT OSTROWSKI маю місця, щоб належним чином розставити книжки й користуватися всією власною бібліотекою. Нарешті, стан здоров’я дружини: від приїзду до Познані вона страждає на ревматичні недуги. Тому я прийняв пропозицію з Вільнюса й ужив відповідних заходів. Із травня паспорти для виїзду лежать у міліції. Оскільки через перевезення бібліотеки та філателістичних колекцій5 виникли труднощі, які нам не подолати власними силами, а я останнім часом занедужав, ми змінили рішення й залишаємося в країні» («Працюю, як і завжди, без відпочинку, передусім готую до друку давно вже намічені праці. [...] Останнім часом у нас сталися важливі події. Вільнюський університет запропонував мені (письмово й усно), щоб ми з дружиною повернулися до Вільнюса, пообіцявши відповідну квартиру, належні умови життя й праці. Я хотів би ще до смерті підготувати до друку ґрунтовні праці з литуаністики, над якими вже багато працював. Для цього мені потрібні матеріали з Інституту литовської мови. У своїй познанській квартирі через її тісноту я вже 25 років не маю місця, щоб належним чином розставити книжки, і не можу як слід користуватися своєю бібліотекою. Нарешті, стан здоров’я дружини: від приїзду до Познані вона хворіє на ревматизм. Тому я прийняв цю пропозицію й ужив відповідних заходів. Із травня наші паспорти лежать у міліції. Оскільки через перевезення бібліотеки та філателістичних колекцій виникли проблеми, які нам не подолати власними силами, а я нещодавно занедужав, ми змінили своє рішення й залишаємося в цій країні») (Gawrońska-Garstka 2014: 126). Так писала людина, безперечно сповнена гіркоти. Чи почувався він належно неоціненим? Він був одним із найвидатніших польських мовознавців, відомим за межами Польщі. Його запрошували на конгреси до Осло, Неаполя, Гамбурга, Берліна, Праги, Брно. У Віденському університеті він викладав історію слов’янських і балтійських мов. Отже, постає питання: звідки ця гіркота? Невже лише умови життя, проблеми з квартирою та її тіснота спричинили таке сильне розчарування Я. Отембського в Познані? Мабуть, не тільки. Передвоєнні та повоєнні роки — це тріумф структуралізму; тоді, наприклад, засяяла зоря Єжи Куриловича. Я. Отембський був мовознавцем старшого покоління, радше молодограматиком, і, можливо, усвідомлення плину часу та появи нових напрямів мовознавства, з якими не збігалися погляди Я. Отембського як молодограматика, було однією з причин його гіркоти. Неприязнь Я. Отембського до Познані посилилася настільки, що в заповіті від 4 грудня 1968 р. він навіть написав: «Моє бажання — бути похованим у Вільнюсі або його околицях. Познань була для мене місцем муки, тому я не хочу вічно спочивати в Познані» (Gawrońska-Garstka 2014: 127). 5 Отембський був австрійським філателістом. 248 Acta Linguistica Lithuanica LXXII Poznanės laikotarpis Jano Otrębskio gyvenime Я. Отрембський був похований не в Познані, а в Пущикові, мальовничому містечку неподалік Познані, куди він переїхав наприкінці життя. Свій довоєнний будинок у Павільні (Kolonia Wileńska, Kryniczna g. 5) Я. Отрембський хотів подарувати, як він писав у згаданому заповіті: „„у власність головній науковій установі у Вільнюсі, тобто Литовській академії наук, щоб у ньому було облаштовано якийсь науковий осередок [...]“ («головній науковій установі у Вільнюсі, тобто Литовській академії наук, щоб там було створено відповідний науковий підрозділ [...]»). 2. Наукова діяльність Яна Отрембського в Познані Я. Отрембський написав майже 350 праць з індоєвропеїстики, давньоіндійської філології, класичної філології, слов’янської, польської і, звісно, балтійської філології, особливо литовської філології. Справжній титан праці. Тут я хотів би звернути увагу на дві, на мою думку, найважливіші праці Я. Отрембського, створені в познанський період його життя. Перша — це Lingua Posnaniensis, журнал, який Я. Отрембський заснував і перші дев’ять випусків якого редагував. Том 1 вийшов у 1949 р. Достатньо лише назвати авторів, які надіслали статті для першого тому: Гольгер Педерсен, Крістіан Станг, Яніс Ендзелінс, Ейно Ніємінен, Вацлав Махек; з поляків — Здзіслав Стібер, Вацлав Цимоховський і Тадеуш Мілевський, який уже тоді почав цікавитися типологією та мовами індіанців Америки. Сам Я. Отрембський у першому томі рецензував книжки Спехта Der Ursprung der idg. Deklination, Бенвеніста Origines de la formation des noms en indo-européen і Розвадовського Studia nad nazwami wód słowiańskich. У другому томі опублікували свої статті: Г. Педерсен, Я. Отрембський (написав статтю «La formation des noms de lieux en Lithuanien»), Ернст Френкель, В. Георгієв, В. Махек, Т. Мілевський. Статті в журналі стосувалися практично всіх індоєвропейських мов і виходили за межі індоєвропеїстики. У другому томі з’явилася стаття Т. Мілевського «La structure de la phrase dans les langues indigènes de l’Amérique du Nord». У третьому томі вийшли статті Я. Отрембського, В. Махека, Я. Ендзеліна, Е. Френкеля та Е. Ніємінена. У четвертому томі Г. Педерсен писав про хетську мову, а в п’ятому — Йоганнес Фрідріх, видатний німецький сходознавець, про лувійську мову. У тому самому п’ятому томі Йонас Балчиконіс опублікував статтю про походження дієслова veizdėti. Це найкраща відома мені етимологія цього дієслова, на жаль, здається, цілковито забута сучасними етимологами. Також у п’ятому томі ван Віндекенс писав про пелазгів, а Я. Отрембський — про ономастику давніх прусів. Т. Мілевський порівнював фонологічні системи кавказьких мов та мов індіанців Північної Америки. Крім Я. Балчиконіса, свої статті надсилали й інші литовці. У сьомому томі з’явилися Įžvalgos / Insights 249 NORBERT OSTROWSKI праці литовських емігрантів: Леонардас Дамбрюнас — про вид у литовській мові, а Пранаса Скарджюса — про лит. duoklė і біл. djaklo. Можна сміливо сказати, що журналу такого рівня — найвищого світового рівня — у Польщі не було і, мабуть, уже немає, хоча сама Lingua Posnaniensis виходить і досі. І, нарешті, opus magnum, праця життя Я. Отрембського — тритомна Gramatyka języka litewskiego. З тексту граматики можна дізнатися, що Я. Отрембський планував написати ще й четвертий том, присвячений синтаксису литовської мови. Про це Я. Отрембський писав у передмові до першого тому (с. XI): «Том IV міститиме вчення про речення. Цей розділ вимагає особливих зусиль. Ідеться передусім про виклад синтаксису сучасної літературної мови. Тим часом ця мова, саме в царині синтаксису, виявляє чимало непевних, остаточно не з’ясованих деталей. Отже, перед автором цієї «Граматики литовської мови» постає, так би мовити, завдання вказувати, а часом навіть установлювати норми в царині синтаксису — завдання небажане й невдячне. По-друге, на автора литовського синтаксису покладено завдання викласти в томі IV розвиток литовського синтаксису впродовж історії» («Четвертий том охоплюватиме синтаксис. Цей розділ вимагає особливих зусиль. Насамперед слід представити синтаксис сучасної литовської мови. Водночас ця мова, особливо в царині синтаксису, має чимало неясних деталей, які остаточно не з’ясовані. Автор цієї «Граматики литовської мови» має не лише показати, а й установити норми в царині синтаксису — завдання небажане й невдячне. По-друге, автор литовського синтаксису в четвертому томі повинен показати розвиток литовського синтаксису від самого початку»). Отже, граматика Отрембського мала поєднати діахронію та синхронію, і саме такою вона насправді є. Професор М. Гасюкас, ретельно переглянувши й перечитавши книжки та документи Я. Отрембського, що зберігаються в бібліотеці Вільнюського університету, нічого не знайшов. Проф. Я. Отрембський не встиг утілити ці плани. А може, десь у бібліотеці Вільнюського університету приховано бодай матеріали або план четвертого тому «Граматики литовської мови»? Написати граматику Я. Отрембському запропонувало варшавське Państwowe Wydawnictwo Naukowe, але spiritus movens був видатний славіст Тадеуш Лер-Сплавінський. Спершу вийшов третій том Nauka o formach (1956), потім перший — Wiadomości wstępne. Nauka o głoskach (1958), і лише наприкінці другий — Nauka o budowie wyrazów (1965). Найдовше Я. Отрембський працював над другим томом. Це була відповідь на працю Пранаса Скарджюса Žodžių darybą. Ці дві книжки й досі є взірцем для кожного, хто хоче займатися історичним словотвором литовської мови. Граматика Я. Отрембського — це праця, яка на той час не мала собі рівних. Достатньо звернути увагу на те, що перший том академічної граматики литовської мови було надруковано лише 1965 року, тоді як останній том Я. Отрембського був 250 Acta Linguistica Lithuanica LXXII Poznanės laikotarpis Jano Otrębskio gyvenime вже у видавництві. Сьогодні граматика Я. Отрембського й досі справляє велике враження. Я сам досліджую історію литовської мови, і граматика Я. Отрембського — справжня скарбниця матеріалу для роботи. Звісно, дещо в ній може здаватися застарілим, і вона справді така, але ця праця все одно вражає. Вражали освіченість та ерудиція її автора. А написав її чоловік, який сам, зрештою, не міг користуватися картотекою словника литовської мови. Сподіваюся, настане час, коли граматику Я. Отрембського перевидадуть, але це буде критичне видання з коментарями, як це роблять з іншими давніми працями. Наприклад, 2009 року в Оксфорді вийшов англійський переклад Vorlesungen über Syntax Якоба Вакернагеля. Саме тому, що це критичне видання, книжка набула нової цінності. Залишається сподіватися, що колись так само буде й із граматикою Я. Отрембського. Л І Т Е Р А Т У Р А Gawrońska-Garστάka Magdalena 2015: Jan Szczepan Otrębski. Życie i dzieło (1889–1971). Poznań: Wydawnictwo Rys. Отримано 18 травня 2015 р. Н О Р Б Е Р Т О С Т Р О В С Ь К И Instytut Językoznawstwa, Zakład Bałtologii Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu al. Niepodległości 4, PL-61-874, Poznań [email protected] Įžvalgos / Insights 251