Rytis Ambrazevičius, Asta Leskauskaitė. „Priebalsių akustinės ypatybės: palatalizacija ir balsingumas“

VYTAUTAS KARDELIS Вільнюський університет Напрями наукових досліджень: діалектологія, синхронна й діахронна фонологія, історія мови, когнітивна семантика. RYTIS AMBRAZEVIČIUS, ASTA LESKAUSKAITĖ АКУСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИГОЛОСНИХ: ПАЛАТАЛІЗАЦІЯ ТА ЗВУЧНІСТЬ Kaunas: Technologija, 2014, 312 p. ISBN 978-609-02-1135-9 У 2014 році видавництво «Technologija» видало наукову монографію професора, доктора Ритиса Амбразявічюса з Каунаського технологічного університету та Литовської академії музики і театру і старшої наукової співробітниці доктора Асти Лескаускайте з Інституту литовської мови Акустичні властивості приголосних: палаталізація та звучність. Дует фахівця з акустики музики й мовлення, етномузиколога та досвідченої діалектологині, спеціалістки з фонетики й фонології, ще до виходу цієї монографії опублікував спільні наукові праці з акустичної фонетики. Згадана монографія, яку тут оглядаємо, є ґрунтовним результатом співпраці двох науковців. Підготовку монографії підтримала Державна комісія литовської мови коштом програми нормування, використання, розвитку та поширення державної мови на 2016–2015 роки. Монографію рецензували досвідчені фахівчині з фонетики: професорка, докторка Аста Казлаускене, доцентка, докторка Ліна Мурінене, докторка Юргіта Ярославене. Монографія складається зі «Вступу», двох великих розділів — «Палаталізація приголосних» і «Звучність приголосних», «Висновків», а також списку літератури, покажчика прізвищ, предметного покажчика, словничка та резюме англійською мовою. У «Вступі» стисло оглянуто дослідження акустичних властивостей приголосних у світі та Литві; сформульовано об’єкт і мету дослідження, розглянуто досліджуваний матеріал і методику роботи; зазначено, який автор підготував конкретні розділи монографії. 296 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Rytis Ambrazevičius, Asta Leskauskaitė. Priebalsių akustinės ypatybės: palatalizacija ir balsingumas Подальша структура монографії чітка, логічно вибудувана й зручна для читача. Наскільки це можливо, перший і другий розділи узгоджені між собою. Обидва вони починаються підрозділом «Загальні відомості» й завершуються «Підсумком». У першому розділі «Палаталізація приголосних» розглянуто палаталізацію сонантів, щілинних приголосних, проривних приголосних, африкат і скупчень приголосних. У другому розділі «Дзвінкість приголосних» аналізується дзвінкість щілинних приголосних, проривних приголосних, африкат і скупчень приголосних. Отже, перший розділ складається із семи, а другий — із шести більшою чи меншою мірою корельованих між собою підрозділів. Слід також зазначити, що обидва розділи та підрозділи, з яких вони складаються, поділено на дві частини: одна присвячена палаталізації та дзвінкості приголосних стандартної (автори вживають термін «літературної») литовської мови, а друга — приголосних литовських говірок (південних і східних верхньолитовських віленських та утенських). На початку кожного розділу розглядаються загальні ознаки (наприклад, загальні ознаки палаталізації, загальні ознаки палаталізації щілинних приголосних, загальні ознаки дзвінкості приголосних, загальні ознаки дзвінкості скупчень тощо); далі один підрозділ присвячено аналізу відповідної акустичної властивості приголосних стандартної литовської мови, а інший — приголосних литовських говірок. Цю структуру послідовно витримано в усій монографії, і це, безперечно, заслуговує на позитивну оцінку. Вона полегшує роботу насамперед читачеві, якого цікавить, наприклад, лише стандартна мова або лише діалекти. Крім того, така структура дає змогу легко знаходити й порівнювати ті самі або різні властивості в різних аспектах. Зручності значною мірою сприяє також частковий покажчик. Далі в цьому огляді коротко перелічу й інші, на мою думку, позитивні аспекти розглядуваної монографії. a) Дуже добре враження справляє вміле й стисло викладене в монографії теоретичне підґрунтя та аналітичні спостереження; автори спираються на класичні й нові теоретичні праці з акустичної фонетики. Теорія надійно й міцно пов’язана з методологією — методологічні аспекти обґрунтовано та вдало поєднано з досліджуваним емпіричним матеріалом. b) Ще одна позитивна риса — зв’язок із типологією: автори спираються на дослідження інших мов (російської, французької, англійської тощо), їхню методологію та результати. Щоправда, надто докладного порівняння уникають, однак литовська мова відразу постає тут у ширшому типологічному контексті — це своєрідні орієнтири для майбутніх досліджень. c) Важливо, що не оминуто й класичних та новітніх праць литовських фонетистів: на них спираються, дискутують з їхніми авторами. Не залишено поза увагою й праці латвійських колег, деякі з яких виконано спільно з литовськими колегами. d) Тішить, що не залишено поза увагою й питання термінології (у литовському лінгвістичному просторі питання лінгвістичної термінології завжди актуальні, особливо через її значну варіативність, а іноді — й через непослідовність та Recenzijos / Reviews 297 VYTAUTAS KARDELIS спричинену нею певну плутанину). Терміни, частина яких є новими або ще не усталеними в литовській фонетичній літературі, намагаються чітко пояснити; крім того, аргументовано пропонують, на думку авторів, найвідповідніші варіанти. e) Необхідно наголосити ще на одному моменті, який у монографії згадують і її автори: «Цю монографію можна використовувати і як відправний пункт для подальших ґрунтовніших праць, і частково як навчальний та методичний посібник» (с. 14). Хоча монографія написана зрозумілою фахівцям із фонетики мовою, частину текстів, особливо вступний підрозділ на початку, безперечно, можна використовувати з навчальною метою. Крім того, ці тексти вдало й корисно доповнюють методичне видання одного з авторів монографії — Р. Амбразевічюса — опубліковане 2011 року Kalbos akustika glaustai. І, мабуть, найважливішим та найбільш вартим схвалення є вміщений наприкінці розглядуваної монографії «Словничок» — чудовий посібник для студентів, які вивчають курс фонетики. f) Важливо, що монографія містить багато ілюстративного матеріалу, який об’єктивно підтверджує дослідження, міркування й аналітичні спостереження авторів. g) Особливо позитивно слід оцінити дослідження скупчень приголосних з погляду палаталізації та дзвінкості — насамперед дослідження діалектного матеріалу. Тут автори висловили важливі спостереження й окреслили проблематику, до якої в майбутньому варто звернутися не лише фонетистам, а й діалектологам та фонологам. h) Загалом позитивно слід оцінити й дослідження матеріалу стандартної литовської мови та діалектів, а також порівняння результатів: такий підхід має свої переваги, до того ж порушує певні дискусійні питання, що також є перевагою монографії. i) Слід також наголосити на ще одному позитивному аспекті дослідження, задекларованому у вступі («У монографії основну увагу приділено розрізнювальним ознакам, тобто не тенденціям, а чітким відмінностям», с. 13) і відображеному у висновках («Однак, описуючи властивості приголосних різних класів, варто застосовувати не один метод дослідження, а їх комплекс», с. 264). Пошук відмінностей крізь призму комплексного підходу — це гідна схвалення методологічна позиція. І кілька дискусійних зауваг та міркувань, які виникли під час вивчення розглядуваної монографії. a) Щодо методики роботи критичних зауважень висловити не вдалося б — автори монографії чудово володіють методикою. Однак стосовно добору матеріалу можна порушити дискусійне питання. Для дослідження стандартної мови використано записи з додатка — компакт-диска — до книжки Aldono Pukio ir Antano Pakerio Lietuvių kalbos bendrinė tartis. Kompaktinės plokštelės tekstai (2004). Діалектний матеріал досліджено на основі аудіозаписів спонтанного мовлення семи чоловіків-інформантів. Автори монографії стверджують: «Насамперед слід сказати, що основою цього дослідження є не записи, зроблені в ідеальних умовах (ізольовані або штучні 298 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Rytis Ambrazėvičius, Asta Leskauskaitė. Prebalsių akustinės ypatybės: palatalizacija ir balsingumas сполуках), як це прийнято в працях з акустичної фонетики, а в спонтанному мовленні (монологах, діалогах) ужито звуки — приголосні» (с. 11). Цілком важко погодитися з тим, що критерій спонтанності підходить для діалектного мовлення, однак щодо застосування цього критерію до стандартного мовлення я б сумнівався. У цьому разі стандартне мовлення не є цілком спонтанним. Адже компакт-диск записав диктор, і мета запису очевидна — літоўская агульнаўжывальная вымова, отже, можна припустити, що до диктора висували відповідні вимоги й вимова мала бути зразковою. Тож навряд чи можна говорити про таку спонтанність, яка властива діалектним записам, у випадку стандартного мовлення. Адже й самі автори зазначають: «Безумовно, на розглядувані явища можуть впливати також різна виразність спонтанного діалектного мовлення та демонстраційного мовлення актора» (с. 62). Адже стандарт сам собою вимагає якомога меншої варіантності й факультативності, тоді як спонтанне діалектне мовлення рухається саме в цьому напрямі. Утім, таке порівняння саме по собі є досить цікавим і цінним. Правду кажучи, це зауваження стосується радше термінів, а не самого дослідження. Загалом читачеві чітко повідомлено, який матеріал досліджується й порівнюється. Діалектне мовлення досліджували «<...> невипадково обрані представники найстаршого покоління (середній вік — 70 років) — вони найкраще зберігають традиційні діалектні риси» (с. 12). Теоретично — так, практично — не обов’язково; до того ж було б цікавіше й, можливо, цінніше, якби критерію NORM не дотримувалися так суворо. Можливо, у такому разі результати дослідження виявилися б цікавішими й повніше відображали б реальний стан говірок. б) Ще одне зауваження, також пов’язане з термінологією, стосується вживання термінів палатальний, палаталізований, палаталізація та м’який, твердий. У монографії їх уживають без розрізнення, хоча, на мою думку, краще було б обрати лише палатальний, палаталізований, палаталізація. в) Хоча монографія, безперечно, є працею з фонетики, подекуди трапляються й окремі фонологічні терміни, наприклад, опозиція, диференційні ознаки, релевантна позиція (с. 14, 20, 38, 41). Часом автори дещо відходять у бік перцептивної фонетики — з’являється термін сприйняття (с. 33, 36, 53, 54, 86). Термін розпізнавання іноді змушує замислитися й з’ясувати, чи йдеться тут про перцептивний аспект, чи про розпізнавання звука «фонетично», тобто за спектром (пор. с. 54), — адже досвідчені фонетисти багато що можуть сказати про звук, дивлячись на спектр. Можливо, такі екскурси самі по собі й не є великою проблемою, однак вони дещо порушують цілісність фонетичної концепції та структури монографії. Крім того, іноді важко зрозуміти, у якому контексті вжито термін — фонетичному чи фонологічному, наприклад, депалаталізація (с. 61). Подекуди трапляються некоректні із синхронного погляду формулювання, наприклад: «Слід пам’ятати, що в говірках південних і східних аукштайтів сполуку lė вимовляють твердо» (с. 68), — якщо вимовляють lė, то це не «тверда» сполука. Recenzijos / Reviews 299 VYTAUTAS K A R D E L I S г) І останнє дискусійне питання, тісніше пов’язане з діалектологічним матеріалом монографії та його дослідженням. Автори спонтанно натрапили на проблему (пор.: «На східних окраїнах ареалів південних і східних аукштайтів-вільнюсців опозиція твердості й м’якості є мінливою, тому деякі історичні та асиміляційно пом’якшені приголосні можуть вимовлятися неоднаково», с. 42), але не сформулювали її цілком чітко. А ця проблема, або, точніше, важливий аспект дослідження та мовний феномен, — варіантність і факультативність деяких мовних явищ у спонтанному мовленні. Той, хто мав справу з емпіричним матеріалом литовських діалектів, гадаю, добре бачить, що однією з найхарактерніших рис литовських діалектів є не лише класична діатопічна, діастратична й діафазна варіантність, а й велика кількість факультативних, конкурентних варіантів, властива, мабуть, усім рівням мовної структури. Дуже важливо й те, що факультативні, конкурентні варіанти характерні для мовлення одного й того самого інформанта. Така конкуренція особливо властива східним аукштайтам-вільнюсцям, хоча, як уже зазначалося, вона загалом характерна для всієї литовської мовної території. Хоча автори добре розуміють важливість індивідуальних мовних особливостей інформантів, пор.: «Отже, індивідуальні мовні особливості інформанта можуть впливати на значення локусів F2 приголосних, тому їх слід обчислювати, узагальнювати й інтерпретувати обережно» (с. 124), однак, схоже, у монографії забракло уваги до варіантності загалом і факультативності, тобто конкурентних варіантів, зокрема. Утім, ці зауваження радше стосуються майбутнього: продовжуючи роботу, автори монографії могли б окремо над ними замислитися. Завершуючи цей короткий огляд, хочу побажати колегам і надалі продовжувати розпочату роботу й порадувати лінгвістичну спільноту новими результатами досліджень. Розглянута монографія та результати проведених у ній досліджень спонукають докласти зусиль не лише фахівців із фонетики, а й змушують замислитися фонологів: як інтегрувати найновіші результати досліджень акустичної фонетики у фонологічну теорію та практику. Надійшла 3 червня 2017 р. VYTAUTAS K A R D E L I S Вільнюський університет, факультет філології вул. Університетська, 5, LT-01513 Вільнюс, Литва [email protected] 300 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI