Danguolė Mikulėnienė, Asta Leskauskaitė, Vilija Ragaišienė, Laura Geržotaitė, Nijolė Birgelienė. „Lietuvių tarmių kaita XXI a. pradžioje: Lenkijos lietuvių šnektos“

DALIA PAKALNIŠKIENĖ Клайпедський університет Напрями наукових досліджень: балтистика, геолінгвістика, історія дієслова. Danguolė Mikulėnienė, Asta Leskauskaitė, Vilija Ragaišienė, Laura Geržotaitė, Nijolė Birgelienė ЗМІНА ЛИТОВСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ: ГОВІРКИ ЛИТОВЦІВ ПОЛЬЩІ КОЛЕКТИВНА МОНОГРАФІЯ Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2016, 503 p. ISBN 978-609-411-186-0 Обкладинка ніжних кольорів із осіннім пейзажем і назва Зміна литовських діалектів на початку XXI століття: говірки литовців Польщі — це «візитна картка» цієї монографії: вона вказує на іншу мову в місці польового дослідження, на осінь. Колектив мовознавців Литви та Польщі об’єднався заради давно очікуваної праці — системного опису говірок Польщі. Політичні, економічні та соціальні зміни стрімко змінюють лінгвістичний образ світу, тому важливо якомога швидше фіксувати мови й діалекти, особливо мовну ситуацію в прикордонні. Спираючись на факти про говірки литовців Польщі та їх інтерпретації, зібрані протягом кількох десятиліть, на різноманітні аудіо-, відео- й рукописні архіви, а також на дані експедицій, проведених самими авторками у 2014–2016 роках, дослідниці взялися за різнобічне вивчення говірок — від соціолінгвістичного аналізу, виявлення мовних архаїзмів та інновацій до розгляду розвитку досліджуваних говірок і прогнозування їхнього подальшого розвитку. Змістовний і чіткий вступ до монографії знайомить читача з об’єктом, метою та завданнями дослідження, досліджуваним матеріалом, методами, актуальністю та значенням праці. Дослідниці вирішили поєднати сучасні й традиційні методи діалектології. Уперше до досліджуваних говірок застосували багатовимірну модель дослідження прогностичних параметрів, згідно з якою: «1) шляхом вибірки передбачено Straipsniai / Articles 283 DALIA PAKALNIŠKIENĖ мовні особливості говірок; 2) проаналізовано мовне середовище; 3) узагальнено оцінку місцевої мови (і мов) з погляду респондентів, яких досліджували» (с. 20). Матеріал говірок збирали методами анкетного опитування та інтерв’ю, а аналізували його за допомогою інноваційних методів геолінгвістики, соціолінгвістики й перцептивної діалектології — «комп’ютерного картографування, ментальних карт, соціолінгвістичних змінних, статистичного аналізу тощо» (с. 20). Мовну систему й розвиток говірок описано на основі традиційних методів литовського мовознавства — дескриптивного, історико-порівняльного, формалізації тощо. У першому розділі, що складається з двох частин, — «Передумови виникнення, поширення та розвитку говірок литовців Польщі: соціоісторичний, соціокультурний і демографічний контекст» — подано широку панораму історії, політики, економіки, соціокультурного життя й демографії досліджуваної території. У першій частині — «Історичні контексти говірок литовців Польщі» — стисло оглянуто найдавнішу історію цього краю від часів ятвягів до кінця XX ст. У другому підрозділі — «Параметри соціокультурної та демографічної структури литовських громад околиць Пунська й Сейнів та їхня динаміка» — докладно проаналізовано соціогеографічну ситуацію на початку XXI ст.: чисельність населення у 2001 і 2015 рр., чисельність литовців у 2002 і 2011 рр., гендерні, вікові й освітні параметри, заклади освіти, зайнятість населення, інфраструктуру сіл. Розділ рясно проілюстровано інформативними таблицями, картами й фотографіями. Другий розділ — «Говірки литовців Польщі та їхні межі» — висвітлює розвиток інвентаризації говірок литовців Польщі від перших експедицій Російської академії наук у середині XIX ст. Проаналізовано результати експедицій і перших досліджень служниць, інтерпретації дзвінкості (розглянуто дослідження Frydricho Kuršaičio, Antano Baranausko, Antano Salio, Eduardo Volterio), обговорено релікти ятвязького субстрату (щоправда, інтерпретацію ятвязьких приголосних s, z слід вважати lapsus calami, с. 71). У надзвичайно докладному третьому підрозділі — «Межі говірок литовців Польщі з геолінгвістичного погляду» — послідовно розглянуто межі литовських говірок, починаючи з найдавніших фіксацій; нанесено на карти ареали різних хронологічних шарів, зіставлено й перевірено суперечливі дані, представлено найновішу демографічну ситуацію, виявлену під час експедиції 2014–2016 рр., — географічні об’єкти ареалу поширення литовської мови, яка активно зберігається та занепадає. Цей підрозділ органічно пасував би до другої частини першого розділу, однак авторки, очевидно, мали підстави подати його окремо. Третій розділ — «Варіативність і зміни особливостей говірок литовців Польщі», найбільший за обсягом (175 с.), — присвячено мовному аналізу говірок. У назві розділу наголошено на методологічному принципі: не лише фіксувати фонетичні й морфологічні особливості, а й показувати їхні варіанти та простежувати розвиток. У підрозділі «Характерні фонетичні ознаки» представлено найвиразніші особливості вокалізму й консонантизму, зафіксовані у двох литовських говорах Польщі — південно-західних західноаукштайтському та західних південноаукштайтському. 284 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Dangolė Mikulėnienė, Asta Leskauskaitė, Vilija Ragažienė, Laura Geržotaitė, Nijolė Birgelienė. Lietuvių tarmių kaita XXI a. pradžioje: Lenkijos lietuvių šnektos За даними експедицій уточнюємо, що в ареалі південно-західного західноаукштайтського говору збереглася опозиція довгих і коротких голосних, залишилися мішані дифтонги an, am, en, em і давні довгі голосні ę, į; на початку слова замість e вимовляється a, приголосні ствердівають, спорадично передаються s, z і š, ž тощо. Західні південноаукштайти відрізняються від західноаукштайтів рефлексом історичного голосного ę як y, į, скороченням ненаголошених довгих голосних до напівдовгих, дзижчанням і сильною депалаталізацією приголосних. Розглянуто й оцінено складені іншими дослідниками — T. Bucht, Wojciecha Smoczyńskiego, Michala Hasuko, Kazimiero Garšvos — фонологічні системи голосних, причини та інтерпретації дзижчання й депалаталізації приголосних. Констатовано, що на початку XXI ст. вокалізм і консонантизм говірок інтенсивно змінюються, обидва говори зближуються, отже, формуються нові діалектні утворення — гоелети, на які впливають публічні литовська й польська мови. У другому підрозділі докладно висвітлено історію досліджень просодії говірок литовців Польщі, детально проаналізовано сучасну систему акцентуації, зміни та їхні причини: наголос, акцентну інтонацію, варіанти й тенденції наголошування іменників усіх відмін, взаємний вплив, причини варіативності. Третій розділ присвячено граматичній системі говірок Пунська й Сейнів, розглянутій за принципами природної морфології, які досі рідко застосовуються в литовському мовознавстві. За словами авторок, вирішено розглянути лише три частини мови — іменник, займенник і дієслово, — але вони, безперечно, є найважливішими й найпроблемнішими та найкраще репрезентують граматичну систему кожної мови. Найбільшу увагу приділено граматичним категоріям іменників і варіативності їхнього вираження. Емпіричний матеріал докладно класифіковано: іменники балтійського й литовського / нелитовського походження та гібридного творення, флексії іменників жіночого й чоловічого роду; зіставлено дані трьох різних часових зрізів — 2013–2016 рр., 1988–1989 рр. і 1971–1983 рр., — порівняно їх із фактами рідних говірок, оцінено силу основ і продуктивність, докладніше розглянуто місцеві відмінки — інесив та ілатив (адесив і алатив зникли). Із займенників розглянуто найважливіші з морфологічного погляду: особові, партиципні й непартиципні, конкретні та якісні вказівні займенники. Системі дієвідмінювання в досліджуваних говірках притаманні ті самі структурні ознаки, що й іншим литовським говорам та літературній мові. Емпіричні дані свідчать, що форми інфінітива на -tie й досі вживаються; переважають форми давноминулого частотного часу на -dav- поряд із раніше широко вживаними формами простого минулого часу з певними прислівниками або похідними із суфіксами -(d)inėti. Уживаються, хоч і поодинокі, атематичні форми теперішнього часу (закінчення 3-ї особи -ti іноді узагальнюється також у 1-й і 2-й особах, як у жмудських говорах!). Наведено парадигми умовного й наказового способів, зворотних дієслів та інфінітивних форм. В останніх немає форм простого минулого та давноминулого частотного часу. Подано також структурні типи дієслів. Щодо самих принципів класифікації та окремих прикладів Recenzijos / Reviews 285 DALIA PAKALNIŠKIENĖ можна було б дискутувати. Наприклад, дієслово lėnda, lindo, lęs(tie) помилково віднесено до 3-ї підгрупи, у теперішньому часі якої є вставний звук; pūola, pūolė, pūl(tie) чомусь мають вставний звук (?) (с. 264); характеристика 8-ї та 9-ї підгруп не відображає структури наведених дієслів — співвідношення вокалізму кореня дієслова krána, króve, kráut(ie) описано так (с. 266), siūva, siūvo, siūti — переплутано вокалізм інфінітива та минулого часу (с. 266) тощо. На мою думку, класифікація основ непрефіксальних дієслів надто дрібна, заплутана й незрозуміла за призначенням. Імовірно, принципи природної морфології тут застосовано дещо надто точно... У класифікації суфіксальних дієслів варто було б подумати про розмежування типів garsėti ir varinėti; дієслово dėlioti не дуже пасує до інших утворень із суфіксом -oti (с. 268). Підсумовуючи розділ мовного аналізу говірок, два останні підрозділи якого фактично претендують на статус окремих наукових досліджень, хочеться відзначити увагу до змін мовних явищ, варіативності, причин змін, хронологічних і ареальних загроз, явищ інтерференції — нового погляду на говірки литовців Польщі. Змістовний і новаторський четвертий розділ «Передумови життєздатності говірок литовців Польщі: чинник спільнот і мовців» вимірює та прогнозує життєздатність досліджуваних говірок за трьома важливими параметрами — соціокультурними мережами, ставленням молоді до говірки та образом говірок литовців Польщі на ментальних картах. Для вивчення соціокультурних мереж авторки застосували метод інтерв’ю, показавши, що найрозвиненішою інфраструктурою, найвищим соціальним престижем і чисельністю населення вирізняються Пунськ і Сейни, де є гімназії, ліцеї, інші школи, дитячі садки, адміністративні установи, музеї, культурні центри та різні організації. Карти соціокультурних мереж (рис. 41 і 42) показують напрями різноманітних зв’язків, відкритість / закритість спільнот. Ступінь етнічної ідентичності відображає мовний ландшафт. Дослідниці встановили, що публічні написи переважно двомовні — залежно від об’єкта, першість має та чи інша мова. Як молодь оцінює рідну говірку, засвідчили відповіді учнів Пунського ліцею та студентів, які навчаються у закладах вищої освіти Литви й Польщі; опитування проводили анкетним методом та методом інтерв’ю у 2013–2015 рр. З’ясувалося, що вдома найчастіше розмовляють литовською, рідше — почергово литовською та польською. У більшості литовськомовних родин говорять говіркою, дзуцькою, причому не лише вдома — нею спілкуються також у солідарнісній і навіть інструментальній сферах. Учні вважають, що варто знати обидва різновиди мови — літературну мову та говірку, адже вона є рідною, спадщиною краю, самобутньою та особливою. Літературну мову вважають престижною і необхідною для спілкування з усіма литовцями. У третьому підрозділі представлено ментальні карти, що виявляють образи діалектів; їх укладено за методикою перцептивної діалектології. Опитані — учні Пунського ліцею імені 11 березня 286 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI Danguolė Mikulėnienė, Asta Leskauskaitė, Vilija Ragaišienė, Laura Geržotaitė, Nijolė Birgelienė. Зміни литовських діалектів на початку XXI століття: говірки литовців Польщі Учні 10–11-х класів по-різному позначали діалекти на намальованих картах: одні вказували лише центр рідної місцевості — Пунськ, інші — дзуцький діалект, що охоплює околиці Пунська в Польщі та околиці Маріямполе, Алітуса й Лаздіяй або Калварії в Литві. Дехто виділяв жемайтійців, західних аукштайтів, східних аукштайтів і дзуків тощо. Майже половина респондентів зазначила, що знає два діалекти — жемайтійський та аукштайтійський; третина — три: дзуцький, аукштайтійський і жемайтійський; шоста частина — чотири: дзуцький, аукштайтійський, жемайтійський і сувалкійський. Людина, яка розмовляє діалектом, асоціюється в учнів зі збереженням традицій, національною самосвідомістю та патріотизмом; вона живе в невеликих містечках або селах, є літньою, отже, її оцінюють стереотипно. П’ятий розділ «Формування південного аукштайтійського квазірегіолекту в околицях Пунська та Сейнів», написаний із пристрастю дослідника, який ставить запитання й шукає на них відповіді, підсумовує результати дослідження та визначає нове діалектне утворення — південний аукштайтійський квазірегіолект, що формується на основі традиційної говірки околиць Пунська й Сейнів, якою користується старше покоління, із залученням елементів літовської та польської літературних мов. У новому регіолекті виразні діалектні особливості зникають. Висновки ґрунтовно підсумовують проведене комплексне дослідження. Переконана, що анотації польською та англійською мовами забезпечать поширення ідей монографії та впізнаваність литовської школи геолінгвістики. А ще є таблиці, фотографії, ілюстрації (їх понад сто), що візуалізують найважливіші результати, а також дванадцять додатків про національний склад населення та вживання мов наприкінці XIX століття, про найбільш литовські, етнічно змішаніші та полонізовані села в ареалі говірок Пунська й Сейнів за даними різних джерел; цими матеріалами науковиці діляться з академічною спільнотою. Списки джерел і літератури ще раз засвідчують професійність дослідження: надійні джерела від перших фіксацій, багата міждисциплінарна наукова література — результати емпіричних досліджень і теоретичні та методологічні праці — дали змогу науковицям підготувати новаторську монографію. Приємні завершені труди! (M. Tullius Cicero) Подано 15 березня 2017 р. DALIA PAKALNIŠKIENĖ Клайпедський університет вул. Саломеї Неріс, 5, LT-92227 Клайпеда, Литва [email protected] Recenzijos / Reviews 287