„Altlitauisches Etymologisches Wörterbuch (ALEW)“

ULRICH GEUPEL Philipps-Universität Marburg Науково-дослідні установи: порівняльне мовознавство, кельтологія. ДАВНЬОЛИТОВСЬКИЙ ЕТИМОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК (ALEW) За ред. Wolfgang Hock та ін. 3 Bde. Hamburg: Baar, 2015, 1639 S. ISBN 978-3-93536-74-5 Найближче минуле принесло небачене розмаїття довідкових засобів, доступних балтистам і мовознавцям, зацікавленим у балтійському. Після другого видання PKŽ Вітаутаса Мажюліса, присвяченого давньопрусській мові, SEJL Войцеха Смочинського (разом із додатками Smoczyński 2008 і 2009), присвяченого литовській мові різних історичних епох, які різною мірою враховують сучасний стан дискусії в історико-порівняльному мовознавстві, а також насиченого даними LKŽ, у 2015 році вийшли одразу два нові словники, що розглядають балтійські мови з індоєвропейської перспективи. Спершу у нідерландському видавництві Brill вийшов Етимологічний словник успадкованої лексики балтійських мов Ріка Деккена, а невдовзі — підготовлений робочою групою Берлінського університету імені Гумбольдта під керівництвом Wolfgang Hock цей Давньолитовський етимологічний словник, що вийшов у гамбурзькому видавництві Baar. Якщо перший систематично охоплює всі балтійські мови, то другий присвячений окремій мові. Очевидним недоліком PKŽ В. Мажюліса, SEJL В. Смочинського та LKŽ є те, що для багатьох дослідників, які не є фахівцями з балті Stripsnai / Articles 271 ULRICH GEUPEL є складна мовна доступність, оскільки вони написані не загальновідомими сучасними мовами науки. Тому індоєвропеїсти й досі передусім зверталися до LEW Ернста Френкеля, яке застаріло в усіх відношеннях. Принаймні для останньої групи — тих, хто шукає надійну синхронну та історико-етимологічну інформацію про литовські слова для індоєвропейських етимологій, — ALEW пропонує новий, незамінний довідковий інструмент, який значною мірою замінить LEW. Передмови короткі: на дев’яти сторінках вони знайомлять із предметом і метою праці, лематизацією, побудовою статей, способом цитування, використаним мовним матеріалом, а також проєктом і його співробітниками. Найбільше місця, безперечно, посідає власне словникова частина (1323 сторінки) у першому й другому томах. До видання додано окремий, тонший том із переліками скорочених текстових джерел, бібліографією та докладними покажчиками всіх представлених мов. Третій том завершує кольорова карта поширення литовських діалектів на початку XXI ст. Verzichtet wird, anders als in Derksen 2015, auf die Besprechung theoretischer Hintergründe und linguistischer Vorannahmen, etwa zur Gültigkeit umstrittener Lautgesetze, was dazu verpflichtet, bei strittigen Fragen in den Einzelfällen Stellung zu beziehen. Dem kommt das ALEW auch konsequent immer dann nach, wenn es von der Communis Opinio abweicht. Після заголовної частини окремих лем ідуть короткі граматичні відомості та значення, підкріплені цитатами з першоджерел. У випадку успадкованих слів далі, позначені лише чорним квадратом, спочатку подаються списком балтійські та слов’янські когнати, а за ними — споріднені слова з інших індоєвропейських мов, зазвичай із зазначенням праіндоєвропейського кореня. У новому абзаці подано коротке або середньої довжини обговорення філологічних питань давньолитовського й балтійського матеріалу та етимологічного зіставлення; особливу увагу приділено проблемам фонетики, морфології та семантики. Перший розділ кожної леми, де докладно подано первинний матеріал із контекстами та перелічено балто-слов’янські когнати, надруковано більшим шрифтом, ніж наступне історико-мовознавче обговорення. Однак перше враження, ніби це словник давньолитовських засвідчень із додатковою етимологічною інформацією, поданою «дрібним шрифтом», не відповідає ані спрямованості праці, ані високій якості дуже ґрунтовних обговорень; такий вигляд зумовлений лише браком місця. Джерельну базу ALEW становлять давньолитовські першоджерела, на які в лемах указано сиглами. Давньолитовськими вважаються тексти, які 272 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI ALTLITAUISCHES ETYMOLOGISCHES WÖRTERBUCH (ALEW) постали до 1700 року. До розгляду включено основні текстові джерела тієї епохи, доступні завдяки виданням. Від деяких менших і ще не виданих праць довелося відмовитися. Наведені балтійські когнати, узяті з відповідних словників і спеціальної літератури, охоплюють усі інші мови цієї гілки; систематично залучено й куршську мову Куршської коси. Реєстр містить понад 700 куршських лексем. Серед більшості етимологічних словників ALEW вирізняється зразковим опрацюванням синхронної та діахронної семантики: філологічну роботу з першоджерелами тут поєднано з історією мови, як показує наведений нижче уривок: «Щодо семантики, мабуть, слід виходити з того, що дієслово, утворене від blagnas ‘непридатний, марний’, вторинно звузилося до опису стану похмілля, звідки й значення ‘протверезіти’. Ширше вживання дієслова до цієї семантичної спеціалізації, очевидно, безпосередньо засвідчене в MgT 134₁₇, де blagnimas вжито для перекладу лат. levitas ‘легковажність’» (I 119 s.v. blagnas). Словотвір також стисло обговорюється всюди, де автори вважають це за потрібне, і часто з посиланням на стандартну працю Панаса Скарджюса (1943), яка й досі є визначальною. Подекуди згадується система Каланда та тип tomós праіндоєвропейських іменників, однак загалом опис специфічної семантики суфіксального словотвору залишається в межах звичного, а отже, обмеженого обсягу. Зразковим щодо називання задіяних морфем та їхньої морфематичної функції є гасло āklas ‘плуг’ (I 55), де читачеві повідомляють про варіативність і дистрибуцію суфіксів із функцією «назв знарядь», а також про утворення arklys ‘кінь’ як лексикалізацію похідного слова, утвореного за допомогою суфікса належності *i̯o-. Опис чітких, спостережуваних морфологічних відношень між етимологічно спорідненими лексемами, наведений у більшості статей, дає користувачеві корисну основу для подальших досліджень у цій галузі. Типовий приклад — опис у статті s.v. balā (I 91): «Застарілий литовський іменник та його латиський відповідник справляють враження суфіксального похідного з o-ступенем від утраченого первинного дієслова (пор. щодо словотвірної моделі Skardžius 1943: 377f.).» Збирання таких випадків і їх аналіз за давністю, які ALEW значно полегшує, могли б підтвердити ідею, що ще не стала загальноприйнятою думкою: про факультативне запровадження o-ступеня під час субстантивації (дієслівного) прикметника типу праіндоєвропейського *bʰ(e)rnó- ‘народжений’ (пор. латис. bērns ‘дитина’) → прагерм. *bʰorno- (> гот. barn ‘дитина’) також у балтійських мовах. Recenzijos / Reviews 273 ULRICH GEPEL O-ступінь трапляється також в інших випадках утворення балто-слов’янських іменників; пор. рос. zob ‘корм, їжа’ на противагу лит. žėbù ‘повільно їсти, жувати’, яке, ймовірно, відображає давнє співвідношення, якщо тільки іменник не утворено безпосередньо від праслов. *zobati, що менш імовірно. Через обмеження литовською (давньою) лексикою до розгляду не вдалося включити кілька цікавих продовжень праіндоєвропейських успадкованих слів у балтійських мовах, як-от прус. genō ‘жінка’ (праіндоєвр. *ǵenh₂-), латис. kũns ‘глухий’ (праіндоєвр. *k̑urna-) і латис. dargs ‘милий, дорогий’ (пор. церк.-слов. dragъ, рос. dorogój ‘те саме’). У таких випадках дослідник може звернутися до нового Etymological Dictionary of the Baltic Inherited Lexicon Дерксена, якщо слово входить до його далеко не повного добору, а також до LEV Константина Каруліса та PEŽ. Однак автори ALEW у деяких випадках не оминули згадки про синоніми в балтійських мовах, важливі для історії мови, але без когнатів у литовській; наприклад, латис. asins ‘кров’ (латг. asnis) у статті s.v. kraujas, яке має велике історико-мовознавче значення як єдине балтійське й слов’янське продовження праіндоєвроп. *h₁ēsh₂-r/n- (I 521), та прус. warus ‘губа’ у статті s.v. лит. lūpà ‘те саме’ (I 602). В останньому випадку в розділі обговорення, надрукованому дрібним шрифтом, наведено огляд різних балтійських слів зі значенням ‘губа’. Хоча зазвичай подальшої етимології не подано, такий підхід іде назустріч користувачеві, зацікавленому в історії мови, адже так можна досліджувати можливі семантичні зсуви внаслідок заміни слів або взаємного аналогічного впливу. Якщо корінь засвідчений у давньолитовській мові, зазвичай наведено всі відповідні похідні в інших балтійських мовах, навіть коли вони не мають точного відповідника в литовській. Подекуди виклад у складних для історичного мовознавства випадках — наприклад, із похідними від кореня, що рано відокремилися лексично, — з очевидних причин не може бути вичерпним. Так, латис. gaļa ‘м’ясо’ та латг. gala ‘те саме’, не зафіксовані в ALEW, найімовірніше, слід пов’язувати з лит. galas ‘кінець, мета’, а отже, з праіндоєвропейським коренем *ǵʰelH- ‘мучити, колоти’; втім, обговорення різних семантичних змін вийшло б за межі заданого обсягу. Обмеження давньолитовським матеріалом має кілька переваг. По-перше, в історико-порівняльному мовознавстві заведено виходити з найдавнішого мовного періоду, оскільки він потенційно зберігає більше архаїчних рис і є найближчим до реконструйованого попереднього етапу. Оскільки хронологічна глибина литовської, як і інших балтійських мов, невелика, вагомішою стає друга причина: так корпус можна охопити відносно повно, і залишається місце для обговорення відповідних засвідчень. Із досі дуже об’ємного 274 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI СТАРОЛИТОВСЬКИЙ ЕТИМОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК (ALEW) У старолитовському корпусі, попри все, довелося зробити добірку, що було цілком природно. ALEW обрав лексеми, які становлять інтерес для історії мови: «інформативність для історично-порівняльного мовознавства або для особливого старолитовського мовного стану [...] крім того, враховувалися культурно-історичні й кількісні критерії (інтерес до історії духовної культури та матеріальної культури або частотність і поширення» (Einleitung: I 7). На відміну від праці Р. Дерксена, зорієнтованої на потреби індоєвропеїстів, відповідно до цієї концепції запозичену лексику систематично враховано, хоча саме в цій царині довелося дещо скоротити обсяг. Так, читачеві бракує деяких лем із запозиченнями зі слов’янських мов, причому незрозуміло, чому їх не включили, наприклад, pūkas «народ, військо, громада» (пор. Skardžius 1931: 83), яке розглядається в LEW s.v. і добре засвідчене в старолитовських текстах, наприклад BrBXX. Його відсутність тим дивовижніша, що, наприклад, ābas «табір, військовий табір, військо» (с. 17) було включено. Користувача цілком могло б зацікавити pūkas, адже це слово широко поширене в балтійських мовах, а мова-джерело не очевидна з першого погляду. Усі включені запозичення зразково розглянуто з огляду на ці два аспекти — внутрішньобалтійське поширення та шляхи запозичення — настільки, наскільки дозволяють обсяг і сучасний стан досліджень. Отже, для численних запозичень, що є настільки давніми, що їх (поки що) неможливо однозначно віднести до польської чи білоруської мови, створено добру основу для необхідного докладнішого спеціального дослідження. Балтистам також дуже корисний поданий огляд засвідчень у старолитовському корпусі, включно, на відміну від словника Френкеля, із зазначенням першої фіксації. Індоєвропеїсти, які не є фаховими балтистами, безперечно, вітали б окремий вступний розділ із докладнішим розглядом теоретичних і методологічних питань, наприклад реконструкції прадавньої балтійської чи прабалто-слов’янської мови, а також питання, чи слід систематично залучати їх до індоєвропеїстичних дискусій з історії балтійських мов. Без сумніву, ситуація в цій мовній гілці / цих мовних гілках складніша, ніж, наприклад, у германських мовах, для яких EWahd і Etymological dictionary of Proto-Germanic Гуса Кронена систематично використовують прагерманські реконструкції. Хоча й у дослідницькій літературі щодо цієї прамови немає згоди ані стосовно глибини реконструкції, ані з багатьох окремих питань, це не перешкоджає регулярно наводити такі реконструкції. Реконструйовані прадавньобалтійські форми могли б стати корисною основою для порівняння розвитку окремих балтійських мов і, у Recenzijos / Reviews 275 ULRICH GEUPEL зіставленні з підходами Р. Дерксена, який послідовно реконструює форми-попередники, допомогти зосередити дискусію. Докладніший розгляд теоретичних припущень, наприклад окремих звукових законів, яких дотримуються автори, та розвитку системи наголосу, як це робиться у вступних розділах словників лейденської серії, до якої належать згадані праці Р. Дерксена й Г. Кронена, безперечно, буде корисним для тих, хто не є фахівцями з балтійських мов. Однак ALEW можна легко використовувати й без цього, оскільки в обговореннях за потреби вказано на проблематичні припущення, як-от у I 617: «Якщо вокалізм кореня -a- у латинській мові закономірно виник із праіндоєвропейського *o /#m_ за Шрейвером (1991: 454f.) [...]» — зрештою, крім латинського слова на позначення «моря», mare, цей звуковий закон не має безсумнівних свідчень. Як доповнення й теоретичне підґрунтя для сучасних уявлень про історичну граматику балто-слов’янських мов, а також як джерело розлогої, хоча вже дещо застарілої бібліографії, читач може звернутися до двох статей 2004 і 2005 років, написаних редактором ALEW Вольфґанґом Гоком у журналі Kratylos. Балтійські мови становлять особливий інтерес для індоєвропеїстичних досліджень у тих аспектах, у яких їх вважають незвичайно архаїчними. Відомо, що не всі ступені чергування голосних та інші словотвірні моделі, засвідчені в балтійських мовах, є безпосередньою спадщиною праіндоєвропейської мови; архаїзм полягає саме в тому, що ці процеси тривалий час зберігалися як продуктивні механізми. Тут головна перевага ALEW полягає в тому, що спочатку він розглядає наявний балтійський матеріал, зокрема всі діалектні варіанти, оцінює його й виявляє обережність, перш ніж безпосередньо переносити конкретний дериват до праіндоєвропейської мови. Водночас часткова відмова вказувати період виникнення відповідної форми створює прогалину в описі й залишає ухвалення рішення на розсуд користувача. Варто також відзначити сучасний підхід до нових коренів у конструкціях із light verb (пор., наприклад, I 331 s.v. gridí ← праіндоєвропейське gʷer(H)- dʰeh₁- «давати знати»), які завдяки прозорій морфології довго могли утворюватися заново саме в балтійських і слов’янських мовах. Обсяг праці й час, витрачений на її підготовку, неминуче зумовлюють необхідність розставляти пріоритети між різними аспектами історії слова, що підлягають розгляду. Особливо вражає надзвичайно ґрунтовне опрацювання синхронної та діахронної семантики. З іншого боку, дехто з читачів часом міг би побажати докладнішої класифікації 276 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI ALTLITAUISCHES ETYMOLOGISCHES WÖRTERBUCH (ALEW) когнатів. Подекуди можна було б докладніше вказати, які форми після врахування звукових законів точно збігаються, у яких випадках одна форма походить від іншої, а де йдеться лише про спорідненість коренів за цілком різної історії деривації. Як приклад можна навести лит. kràjas «кров»: латв. kreve «згорнулася кров, струп» формально виглядає як похідне від нього (проєкція на прабалто-слов’янський рівень передбачала б похідне із суфіксом *-ęh₂ у збірному значенні), однак точна формальна відповідність існує між лит. kràjas і ведійським прикметником kravyá- «кривавий»: обидві форми умовно походять від праіндоєвропейського < *krou̯(h₂)-ió-. Крім того, наведено старослов’янське krъvь. ALEW не прагне визначити точніший зв’язок і констатує (I 521): «У слов’янській мові переважає інше утворення від того самого кореня». Натомість у словнику Р. Дерксена читач отримує стислий, але чіткий висновок щодо історії деривації: «The baltic forms present a derivative in *-io- of the root not reflected in Slavic» (с. 255). Натомість ALEW докладніше розглядає семантику: читач дізнається, що литовська лема є нейтральним (тобто родовим) словом на позначення крові, — важлива інформація для лексиколога, якого цікавлять семантичні поля; також з’ясовується, що латвійська форма відображає ймовірніше давніше значення «кров поза тілом». Етимологічний словник, що охоплює всю мову, не може розглянути всі можливі етимологічні гіпотези, представлені у вторинній літературі, тож у майбутніх дослідженнях іще залишатиметься достатньо простору для обговорення окремих зв’язків між балтійськими лексемами та потенційними когнатами в індоєвропейських мовах. Наприклад, чи може лит. kę̃kti «шкодити» (I 477) бути первинним дієсловом, що збереглося лише в цій формі, для гр. κακός, алб. keq (< праіндоєвропейське *k̑n̥k(í)ó-), із субстантивацією в o-ступені лит. kañka «мука, страждання» (I 447)? Також варто було б з’ясувати, чи обов’язково слова того самого гнізда, що й лит. rū́ti, rū̃kas «диміти, дим» (II 878), є запозиченнями з германських мов, адже відповідний консонантизм германського гнізда, зважаючи на форми типу Клуге (пор. Kroonen 2013: 410 s.v. reukan ~ rūkan), не надто показовий, і можливість давнього *k не слід цілком виключати. Тож спершу обережніше констатувати ізоглосу між балтійськими та германськими мовами. Однією з найцікавіших досі проблем балтійських або балто-слов’янських мов, не розв’язаних загальноприйнятим чином ані з погляду історичної фонології, ані діалектної географії, є неоднаковий розвиток праіндоєвропейських первинних палатальних *ḱ, *ǵ, *ǵʰ. Цю проблему слід порушувати й в етимологічному словнику, тож ALEW у статтях про всі відповідні слова вказує на особливий розвиток звуків. Відповідно, у статті до леми klausyti (I 503), що стосується цього питання, також міститься Recenzijos / Reviews 277 ULRICH GEPEL Короткий огляд гіпотез щодо неоднорідного відображення праіндоєвропейського *ḱl- у цих словесних іграх, яке в балтійських і слов’янських мовах продовжується то як *šl-, то як *kl-: «Щодо висунутих досі гіпотез див. Stang (1966: 91f.). Kortlandt (2009: 29f.), услід за Meillet, припускає закономірний звуковий розвиток праіндоєвропейського *ḱl > у прабалтійське *kl перед задніми голосними» і слушно підсумовує: «Однак наведений матеріал не підтверджує нерегулярного розподілу прабалтійських рефлексів *kl- і *šl-.» На додаток до процитованих праць, частина яких уже давня, можна було б згадати й найновішу працю з цієї проблеми, Reiner Lipp (2009), яку в інших місцях враховано в цій книжці: беручи до уваги також балто-слов’янський матеріал, автор обстоює ранню післяпраіндоєвропейську інновацію сатемних діалектів — фонологізацію контекстно зумовлених алофонів перед передніми голосними в фонологічні палатальні звуки. Ідею хвилеподібного поширення сатемізації, яке не досягло повною мірою північного заходу, в новітній літературі побіжно порушено також в EWAh (IV, 1254), ст. v. huf: «[...] якщо праіндоєвропейське *ḱ заступило західносемітське *k замість очікуваного *s», причому термінологію запозичено з праць балтиста Harvey E. Mayer. Згадана вище відмова від систематичної реконструкції прабалтійських і прабалто-слов’янських форм на перший погляд може спонукати читача припустити, що автори заперечують існування спільної прамови. Однак уважніший розгляд обговорення поданого матеріалу показує, що автори датували звукові й семантичні зміни, словотвірні утворення та нові корені у відповідних мовах усюди, де цього вимагала їхня аргументація. Від реконструкції прабалтійських форм теж не відмовлялися цілковито: рецензентові вдалося відзначити такі реконструкції: прабалтійське *berd(i)jā «плідний, вагітний» (N.Sg.f. прикметника, I 109), *dero- «дерево» (I 196), *aitaut- «рости» (I 410), *karua- «тварина, бик» (I 461), *modl- «просити» (I 633), *sun «з» (II 986), *ins- (II 1102). Частіше, відповідно до звичайних конвенцій, залучають реконструкції та процеси «допрабалто-слов’янського» періоду, коли йдеться про пізню праіндоєвропейську або ранню діалектну інновацію. Пра балтійські форми також наводяться досить часто, хоча, на відміну від Derksen 2015, і не послідовно. Серед численних аспектів, які слід врахувати під час створення такої праці, ALEW, як уже зазначалося, дуже вдало визначив пріоритети з огляду на обмежений обсяг; відсутність відомостей понад подане може відповідати лише індивідуальним уподобанням. Оскільки ранні запозичення балтійських слів в інші мови не є предметом уваги ALEW і більшості його користувачів, їх майже не зафіксовано. Як і слід було очікувати, 278 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI ALTLITAUISCHES ETYMOLOGISCHES WÖRTERBUCH (AEW) важливими ранніми контактними мовами поряд зі слов’янськими виявляються прибалтійсько-фінські мови, які в різні періоди взаємодіяли з балтійськомовним регіоном; див. майстерний огляд, укладений за поширенням слів, у Sepo Suhonen (1988). Однак через подекуди дуже давнє походження цих запозичень вони можуть бути важливими для передісторії та ранньої історії балтійських мов, а також для культурної історії; бажано було б врахувати їх у майбутніх працях, присвячених цій темі. Хоча кількість запозичень і далеко не сягає числа германських запозичень у фінській мові, деякі з них навіть давніші. Найновіші праці про вплив балтійських мов на ці сусідні мови, відомі рецензентові, — Lars-Gunnar Larsson (2001) і Petri Kallio (2008). У першій показано, що деякі балтійські запозичення в саамській не мають слідів фінських звукових змін, але відображають ранні саамські зміни, наприклад північносаамське suodnī «роса, туман, пара» (фінське halla «іній») — пор. литовське šalną тощо «іній»; або північносаамське suodni «сіно» (фінське heinä «те саме») — пор. литовське šienas тощо «сіно». Отже, ці слова мали перейти безпосередньо з балтійської мови або через невідому третю мову — і в будь-якому разі дуже рано. Послідовне включення цих запозичень до довідників з індоєвропейських мов було б також корисною послугою для фінно-угристів. Невеликі помилки й непослідовності неминучі в праці такого монументального обсягу, але їх, на щастя, трапляється дуже мало. Щоб показати, що йдеться лише про дрібні деталі, наведемо кілька прикладів: (II 1019): «[...] незалежне утворення від Ṛdhi безпосередньо від прагерм. *ḱerd ~ *ḱrd-nt. „серце“.» – Тут заради ясності слід було зазначити, що вихідним пунктом утворення має бути лише слабка основа. (II 1291): рос. zód одного разу помилково записано як zōd. (II 1291): «Невідповідність у вимові велярного» (і в інших місцях) — тут незвичним терміном «вимова» позначено точну фонетичну природу звука (дзвінкий/глухий тощо). Непослідовно записано такі випадки: «кентум[-розвиток/дублет]» і «сатем-» (I 25, ст. v. akēti, 28, ст. v. akmuõ, 29, ст. v. aksómnas, 30, ст. v. akúotas, -a, 63, ст. v. ášutas, 116, ст. v. bìngti) на противагу «центум-» (II 1014, ст. v. šáuti і 1021, ст. v. šénti) (наскільки це помітив рецензент). Як одразу видно, це вельми незначні моменти, які майже не варті згадки й жодним чином не перешкоджають користуванню працею. Recenzijos / Reviews 279 ULRICH GEPEL З огляду на все сказане, підсумкова оцінка має бути беззастережно позитивною. Перед нами важливе розширення довідкових засобів для дослідження давньолитовської мови та етимології балтійських мов, яке завдяки ґрунтовному опрацюванню матеріалу й обережності в обговоренні історії мов здобуло чимало переваг; за це слід висловити велику подяку Wolfgang Hock та його команді. Безсумнівною перевагою є те, що праці R. Derksen Etymological Dictionary of the Baltic Inherited Lexicon та ALEW вийшли майже одночасно: завдяки цьому вони не посилаються одна на одну й кожна пропонує власний погляд, який часто збігається з іншим, але особливо цікавим стає за наявності розбіжностей. Отже, тепер ті, хто досліджує історію литовської та балтійських мов загалом, мають змогу вибирати з більшого корпусу відповідних і сучасних праць ту, що найкраще відповідає їхнім потребам, а в ідеалі — звертатися до всіх релевантних видань, адже вони взаємно доповнюють одне одного, а там, де розглядають те саме, дають змогу почути різні перспективи й думки. Завдяки ALEW увага до балтійської гілки індоєвропейської мовної сім’ї, безперечно, зростатиме й надалі, відповідно до активного розвитку балтістики нині, адже багатий запас етимонів і словотвірних моделей — справжня скарбниця для кожного компаративіста-індоєвропеїста. Нарешті, це також важливий інструмент для філологічної роботи з давніми текстами. З огляду на різницю в часових і кадрових ресурсах, за ґрунтовністю та відображенням сучасного стану індоєвропейського мовознавства ALEW можна поставити в один ряд із працею Mayrhofer Etymologisches Wörterbuch des Altindorischen та Etymologischen Wörterbuch des Althochdeutschen. Було б бажано оприлюднити й розширювати цю працю в онлайн-форматі; щонайменше дуже корисним був би постійно оновлюваний перелік доповнень (і, за потреби, незначних виправлень), наприклад, з огляду на новий литовський мовний матеріал, оприлюднений у нових виданнях текстів, а також на інші слов’янські запозичення. ЛІТЕРАТУРА Derksen Rick 2015: Etymological Dictionary of the Baltic Inherited Lexicon. Leiden [u.a.]: Brill. EWAhd – Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen, за ред. Albert L. Lloyd, Otto Springer, Rosemarie Lühr. Göttingen [та ін.]: Vandenhoeck & Ruprecht, 198. 280 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI ЕТИМОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ДАВНЬОЛИТОВСЬКОЇ МОВИ (ALEW) Hock Wolfgang 2004: Baltoslavisch. I. Teil: Phonologie. – Kratylos. Kritisches Berichts- und Rezensionsorgan für indogermanische und allgemeine Sprachwissenschaft 49, 1–32. Hock Wolfgang 2005: Baltoslavisch. II. Teil: Morphonologie, Stammbildung, Flexion. – Kratylos. Kritisches Berichts- und Rezensionsorgan für indogermanische und allgemeine Sprachwissenschaft 50, 1–39. Kallio Petri 2008: On The ‚Early Baltic‘ Loanwords in Common Finnic. – Evidence and counter-evidence. Essays in honour of Frederik Kortlandt. Bd. 1: Balto-Slavic and Indo-European linguistics, hrsg. von Alexander Lubotsky. Amsterdam [u.a.]: Rodopi, 265–277. Kroonen Guus 2013: Etymological dictionary of Proto-Germanic. Leiden [u.a.]: Brill. Larsson Lars-Gunnar 2001: Baltic influence on Finnic languages. – The Circum-Baltic Languages. Volume 1: Past and Present, hrsg. von Östen Dahl, Maria Koptjevskaja-Tamm. Amsterdam–Philadelphia: Benjamins, 237–253. LEV – Karulis Konstantīns 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca 1–2. Rīga: Avots. LEW – Fraenkel Ernst 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2. Heidelberg: Winter. Lipp Reiner 2009: Die indogermanischen und einzelsprachlichen Palatale im Indoiranischen 1–2. Heidelberg: Winter. LKŽ – Словник литовської мови 1–20. Вільнюс: Видавництво наукових енциклопедій, 21968–2002. Neri Sergio 2013: Zum urindogermanischen Wort für Hand. – Multi nominis Gram-maticus. Studies in Classical and Indo-European Linguistics in honor of Alan J. Nussbaum, on the occasion of his sixty-fifth birthday, hrsg. von Adam I. Cooper, Jeremy Rau, Michael Weiss. Ann Arbor [u.a.]: Beech Stave Press 2013, 185–205. PKEŽ – Mažiulis Vytautas 2013: Prūsų kalbos etimologijos žodynas 1–2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. SEJL – Smoczyński Wojciech 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego 1–2. Wilno: Uniwersytet Wileński, Wydział Filologgiczny. Skardžius Pranas 1931: Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen. Kaunas: Spindulys. Skardžius Pranas 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba. Vilnius: Lietuvos mokslų akademija. Recenzijos / Reviews 281 ULRICH GEUPEL Smoczyński Wojciech 2008: Uzupełnienia do „Słownika etymologicznego języka litewskiego“. Część I. – Acta Linguistica Lithuanica 58, 53–151. Smoczyński Wojciech 2009: Uzupełnienia do „Słownika etymologicznego języka litewskiego“. Część II. – Acta Linguistica Lithuanica 60, 17–127. Suhonen Seppo 1988: Die baltischen Lehnwörter der finnisch-ugrischen Sprachen. – The Uralic languages. Description, history and foreign influences, hrsg. von Denis Sinor. Leiden [u.a.]: Brill, 616–637. Надійшло 18 травня 2017 р. ULRICH GEUPEL Philipps-Universität Marburg Wilhelm-Röpke-Str. 6 01E05, D-35032 Marburg [email protected] 282 Acta Linguistica Lithuanica LXXVI