Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai

NIJOLĖ UOMENĖ Інститут литовської мови Напрями наукових досліджень: діалектологія, морфологія прикордонних говірок, лексика, фонетика, соціолінгвістика, взаємодія мов. DOI ФОНЕТИЧНЕ ВИРІВНЮВАННЯ ПІД ЧАС ПЕРЕМИКАННЯ КОДІВ Фонетичне вирівнювання в контексті перемикання кодів АНОТАЦІЯ У цій статті досліджуються основні фонетичні явища мов, уживаних у прикордонних ареалах (у Білорусі, Варанавський район (біл. Воранава)), та їхня взаємодія. Аналізується фонетичне зближення домінантних місцевих різновидів мов — білоруської, польської та пасивно вживаної литовської — і визначаються закономірності цього процесу. Розглядаються ситуації природного спілкування під час перемикання кодів: коли мовці добре володіють кількома мовами й одночасно користуються ними, активно чергуючи їх у розмовах. Мета — з’ясувати, який вплив конкуренція мов має на їхню фонетику. Дослідження ґрунтується на теорії дослідника взаємодії мов, славіста Валерія Чекмона: перехід з однієї мови на іншу відбувається за певними правилами, які можна описати алгоритмами. Застосування цього алгоритмічного методу виявляє фонетичні закономірності й доводить надзвичайно важливу роль та вплив литовської мови, яку вже пасивно використовують, на артикуляцію сучасних слов’янських мов. Дослідження показало, що причини фонетичного зближення явищ у різновидах мов, які функціонують у прикордонних ареалах, здебільшого є соціолінгвістичними. Порівняння фонетичних особливостей польської та білоруської говірок засвідчило, що обидві говірки мають по суті спільну фонетику. М’які приголосні, уживані в литовській говірці, інформанти вимовляють також, розмовляючи місцевими слов’янськими говірками. Зафіксовано випадки, не властиві білоруській і польській говіркам, коли приголосні інтенсивно змішуються; імовірно, це одна з ознак литовського субстрату. КЛЮЧОВІ СЛОВА: прикордонні ареали литовської мови, місцева польська говірка, білоруська говірка prostu, перемикання кодів, фонетичне вирівнювання, взаємодія мов. Straipsniai / Articles 57 NIOLĖ TUOMIENĖ АНОТАЦІЯ У цій статті розглядаються основні фонетичні явища мов, уживаних у прикордонних районах (Білорусь, Варанавський район (Вороново)), та їхня взаємодія. Аналізується фонічна конвергенція домінантних місцевих мовних різновидів — білоруського, польського та пасивно вживаного литовського — і встановлюються тенденції цього процесу. У дослідженні аналізуються ситуації природного спілкування в контексті перемикання кодів: коли мовці вільно володіють кількома мовами й одночасно використовують їх, активно перемикаючись між ними в розмовах. Мета — з’ясувати, як конкуренція мов впливає на їхню фонетику. Дослідження ґрунтується на теорії, запропонованій Валеріюсом Чекмонасом, дослідником взаємодії мов і слов’янських мов: мовець перемикається між мовами за певними правилами, які можна описати за допомогою алгоритмів. Спираючись на цей алгоритмічний метод, дослідження виявляє фонетичні тенденції та доводить надзвичайно важливу роль і вплив литовської мови, яка нині вживається пасивно, на артикуляцію сучасних слов’янських мов. Дослідження показало, що причини конвергенції фонетичних явищ мовних різновидів, функціонуючих у прикордонних районах, мають переважно соціолінгвістичний характер. Після порівняння фонетичних особливостей місцевих польських і білоруських діалектів з’ясувалося, що фонетика обох діалектів по суті однакова. Інформанти вимовляють м’які приголосні місцевого литовського діалекту так само, як і під час розмови місцевими слов’янськими діалектами. Зафіксовано випадки, нетипові для білоруських і польських діалектів, коли приголосні інтенсивно змішуються; імовірно, це особливість литовського субстрату. КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовські прикордонні райони, місцевий польський діалект, білоруський діалектний пост, перемикання кодів, фонетичне вирівнювання, взаємодія мов. 1. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ До XXI ст. у Литві домінували дослідження лінгвістичної географії — було прийнято вивчати певні локальні й статичні системи, які розглядалися як замкнуті та обмежені певною територією, по суті не зазнавали впливу сусідніх місцевостей, чиїх мов або їхніх різновидів, а «відхилення від системи» трактували як випадковості й не брали до уваги. Фіксували географічне поширення мови чи говірки, відмінності між мовою говірки та нормою літературної мови, а також складали перелік запозичень. Було 58 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai записували лише розповіді тих інформантів, які відповідали певним критеріям1: шукали осілу людину старшого віку, яка створила «місцевий шлюб», мала низький рівень освіти й не знала інших мов (найкраще — чоловіка). Якщо інформант «відхилявся» від прийнятої діалектної норми, такі приклади просто не аналізували, трактуючи їх як lapsus linguae. Не намагалися опитувати представників інших національних груп, які проживають у Литві чи за її межами, відповідно, наприклад, до Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programą (див. LKA 1977: 10–12), а дані їхніх мов литуаністи взагалі не збирали й не пов’язували з литовськими. Нормою вважалося «не втручатися» в дані інших мов. В останні десятиліття дещо більше писали про взаємодію литовської, білоруської та польської мов, історію поширення цих мов і території їхнього побутування, про національну самосвідомість, етнічне походження та належність населення, яке ними послуговується. У 1997 р. було створено опитувальник Sociolingvistika. Lietuvių kalbos tarmių ir jų sąveikos tyrimo programa (Čekmonas, Grumadienė 1997). Хоча програмою користувалися, матеріал збирали окремо — лише з литовської мови. Однак і сучасні дослідники здебільшого зосереджуються лише на якійсь одній мові — досі переважає настанова «не переступати меж іншої мови», хоча люди, яких вони досліджують, постійно послуговуються двома чи кількома мовами. Нові карти поширення мов у Литві підтверджують, що у східних і південно-східних частинах Литви є іншомовні ареали (див. Meiliūnaitė, Mikulėnienė 2014: 262–263 (карта XIV і коментар до неї), проте ці території не трактують як зони мовних контактів, на відміну від праць Петра Гаучаса про дво- та багатомовність місцевих жителів наприкінці XIX — на початку XX ст. (Gaučas 2004: 54). У його дослідженнях було встановлено, що південна межа литовськомовної території на той час сягала околиць Геранєняй, Армонішкі, Родуні, Асави й Пелеси в Білорусі. Як змінювалася ситуація згодом, видно з порівняння карт, поданих у книжці Lietuvos Rytai (1993): ситуація з поширенням мов у середині XX ст. (автори A. Vidugiris і P. Gaučas) очевидно відрізняється від тієї, що склалася наприкінці XX ст., коли територія поширення литовської мови значно звузилася, а в околицях Вільнюса, Шальчинінкая та Ейшишкес почали домінувати місцеві різновиди білоруської та польської мов (див. карту поширення мов у Східній Литві, укладену й описану L. Grumadienė, P. Gaučas і V. Čekmonas (1993: 132–136)). З усієї наведеної інформації можна зробити висновок, що ареали Східної та Південно-Східної Литви (особливо прикордонні зони з Білоруссю), а також литовські мікроареали в Білорусі, які існували й існують досі, уже понад сто років є змішаними з погляду вживання мов: тут говорять кількома мовами, нерідко — водночас, тобто в одному 1 Відбір інформантів для традиційної діалектології здійснювали за так званим критерієм NORM: добрий інформант має бути осілим, старим (літнім) чоловіком (докладніше про ці засади відбору інформантів див. Aliūkaitė, Meiliūnaitė, Mikulėnienė 2014: 31–34). Straipsniai / Articles 59 NIJOLĖ TUOMIENĖ розмові, змінюючи мовні різновиди. Отже, у цих ареалах відбувалася й досі відбувається активна зміна кодів (докладніше про це див.: Grumadienė 1996: 190–197; 2001: 38–44; 2005: 42–48; Грумадене 1990: 126–130; Tuomienė, Grumadienė 2004: 124–133; Tuomienė 2006: 161–172; Urbanavičienė 2011: 95–114; Urėžienė 1998: 131–140 та ін.). Місцеві жителі розглядуваних територій здатні передавати свій досвід від покоління до покоління — щонайменше три покоління можуть спілкуватися двома, трьома чи навіть чотирма мовами. Наскільки тонко вони відчувають мовні нюанси, показує зіставлення текстів, співаних литовською та білоруською мовами (див. Čekmonas, Gudaitė, Šmitienė 1998: 202–205): знайти для білоруських текстів ідентичні литовські (або навпаки) можна лише тому, що обидві мови дуже добре розуміють. Крім того, фольклорні дослідження показують, що білоруськомовні мають набагато багатшу фольклорну традицію, ніж польськомовні. Фольклор останніх новіший, не селянський, оскільки пов’язаний із фольклором шляхти. У ситуації мовного контакту білоруськомовні й польськомовні перекладали та адаптували литовські народні пісні й казки (див. там само: 204). Це дуже важливий факт. Тому сьогодні важливо накопичувати не ізольовані факти про якусь одну з мов, якими володіють місцеві жителі прикордонних територій, а документувати сукупність даних. Адже молодше покоління жителів литовських ареалів у Білорусі (нинішніх або колишніх) у громадських місцях часто спілкується лише російською мовою, а литовську ще вживає пасивно, тож, можна сказати, безпосередньо в процесі взаємодії вона не бере участі. Однак балтійська основа цих ареалів і очевидний вплив литовської мови (у період її активного вживання) розпізнаються — їх можна встановити за допомогою певних методів. Останнім часом комплексних спільних досліджень балтійських і слов’янських мов майже не проводять, хоча дослідники довели, що вивчення слов’янських мов або їхніх різновидів, якими послуговуються ті самі двомовні чи багатомовні інформанти, має велике значення для дослідження розвитку й змін самої литовської мови в різних ареалах. Ще наприкінці XX ст. професорові V. Čekmonas вдалося розробити методологію дослідження взаємодії балтійських і слов’янських мов на основі типологічної реконструкції та соціолінгвістики. Учений, імовірно, першим в історії мовознавства послідовно почав обґрунтовувати пояснення конкретних мовних явищ не лише діахронічними, а й синхронічними даними, застосовуючи створену ним програму діахронічних досліджень (докладніше див.: Чекман 1973: 29–43; 1980: 206–226; Чекмонас 1982). Спираючись на факти, які цілеспрямовано збирав упродовж багатьох років, V. Čekmonas першим сформулював і розкрив механізм мовних змін у просторі взаємодії балтійських і слов’янських мов. Він послідовно виклав правила переходу з однієї мови на іншу, а також сформулював і неодноразово перевірив, як за допомогою правил трансформації пояснити процеси дво- чи тримовності місцевих жителів. 60 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai В. Чекмонас дотримувався думки, що справжній стан речей розкривається лише під час спілкування всіма мовами, якими говорить інформант, не виявляючи більшої прихильності до жодної з них і жодну ніяк не виокремлюючи. Праці та ідеї науковця щодо контактів балтійських і слов’янських мов по суті не здобули належного. Тим, хто спілкувався, і тим, з ким спілкувалися, нерідко було надто важко усвідомити цілі дослідження в багатомовному режимі й запропонувати можливі інтерпретації результатів, які дуже відрізнялися від звичних, згаданих вище завдань: фіксувати географічне поширення мови чи говірки, відмінності між діалектним мовленням і кожною літературною мовою та складати списки запозичень. 2. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ, МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА Головна мета цього дослідження — розкрити характер фонетичного зближення в домінантних місцевих різновидах мов — білоруському, польському та пасивно вживаній литовській говірці — у випадках, коли мовець добре володіє кількома мовами й уживає їх одночасно, легко перемикаючись між ними під час різних розмов. Мета полягає в тому, щоб показати, як конкуренція мов відображається у фонетиці цих мов. Для досягнення мети роботу виконували в кілька етапів, розв’язуючи такі поставлені завдання: • охарактеризувати основні фонетичні (частково акцентуаційні) та фонологічні особливості білоруських і польських говірок, що функціонують; • зіставити фонетичні явища двох мов і показати, як одна мова може відображатися в іншій, а також як і чому одна мова поступово перетворюється на іншу; • визначити результати впливу литовської говірки на артикуляцію місцевих слов’янських говірок. У дослідженні використано мовний і соціолінгвістичний матеріал, зібраний та записаний на початку XXI ст. у трьох прикордонних ареалах литовської мови. Точніше, у роботі аналізуються записи перемикання кодів із колишніх і нинішніх литовських островів на північному сході Вороновського району Гродненської області Білорусі: містечка Воранава — районного центру, села Германішки, містечка Перагани — центру колгоспної округи, та околиць села Рамашкани2. Інша частина використаних у цьому дослідженні мовних 2 Останні записи більшості розмов тут зроблено 2013 року. Зберігаються в особистій фонотеці авторки. Straipsniai / Articles 61 NIOLĖ TUOMIENĖ записів кодового перемикання з околиць Родуня (біл. Радунь), Асави (біл. Асава́) та Ночі (біл. Нача), розташованих у Білорусі3. У цьому дослідженні дотримуємося погляду, що кодове перемикання дво- чи тримовної людини характеризується як безперервний перехід від однієї мови до іншої та вставлення одиниць іншої мови — словосполучень, фраз (пояснень). Під час спілкування одна мова змінює іншу, тобто кодове перемикання відбувається у текстових фрагментах різного обсягу: від кількох речень до кількох слів або шляхом вставлення окремих слів іншого коду, тобто іншої мови. В одній розмові найчастіше говорять двома мовами — білоруською та польською, вставляючи одиниці литовської та російської мов. В інших розмовах зазвичай переважає одна мова — білоруська, а іншими мовами (литовською, польською, російською) вставляють короткі речення, окремі слова та їхні частини. У статті спираємося на методику В. Ечмона, яку сам автор називає фонетичною інтерференцією місцевих мов околиць Калеснінкая (Шальчинінкський р-н) (Чекман 1973: 29–43). Суть методу, розробленого вченим, полягає в тому, що спочатку визначають динамічну модель, яка складається з типологічно можливих змін початкових звуків, так званих типологічних полів, а також можливих проміжних етапів діахронічних процесів, так званих типологічних дерев. Після визначення типологічних полів і дерев досліджують різні мінливі фонетичні ситуації, а синхронічні висновки зіставляють із відомими діахронічними інтерпретаціями. У цьому дослідженні з’ясовується, яких правил — тобто певних алгоритмів — слід дотримуватися, щоб перейти з однієї мови на іншу. Точніше, як поводитися з відповідними звуками, наприклад білоруської мови, «перекладаючи» слово польською, і навпаки — «пристосовуючи» польську мову до білоруської. Застосовуючи методику В. Ечмона, соціолінгвістичні дані стають визначальними: сучасна й колишня мовна ситуація довкілля; престиж мови; дані про рідні мови інформанта та його батьків, родини й села; мова навчання у школі; мови церкви та спілкування з чужими людьми. Тоді з’ясовуються умови конкуренції мов і розкривається механізм виникнення та вибору варіантів мовних явищ. 3. ФОНЕТИЧНЕ ВИРІВНЮВАННЯ ПІД ЧАС КОДОВОГО ПЕРЕМИКАННЯ Новіші мовні записи, дані соціолінгвістичних опитувань і первинний аналіз зібраного матеріалу чітко показали, що на досліджуваній території Варанавського району домінують і активно конкурують між собою дві слов’янські мовні 3 Останні розмови тут записано у 2001–2003 рр. Частина з них зберігається в Архіві діалектів Інституту литовської мови, інша частина — в особистій фонотеці авторки. 62 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai різновиди — білоруський і польський. А ще в середині та другій половині XX ст. тут активно контактували три мови — білоруська, польська й литовська (пор.: Čekmonas 1988: 37–54; Sudnik 1972: 19–22; Tuomienė 2008: 46–80; 2010: 42–52; 2018: 113–134). Результати цього контакту особливо виразно відчутні на фонетичному рівні. Тому дослідження зосереджено переважно на аналізі фонетики місцевих білоруських і польських говірок, а також частково на аналізі акцентуації та фонології. Мета — показати мовну природу, розвиток і взаємодію цих двох місцевих слов’янських мовних різновидів; описано основні аспекти змін і зближення вимови, що виявляються під час переходу від уживання однієї мови до іншої. Тут очевидні відмінності між представниками старшого, середнього та молодшого поколінь у використанні двох основних слов’янських мовних різновидів. Ситуацію, що склалася в усіх мікроареалах околиць Варанавського району, можна охарактеризувати як дуже подібну, хоча деякі населені пункти віддалені один від одного на 30 кілометрів. Тривалий час, приблизно до середини XX ст., мовна ситуація тут була чотиримовною. Поряд із білоруською, польською та російською активно використовувалася також литовська мова. Згодом традиція литовської мови в багатьох сільських місцевостях поступово перервалася, а на невеликих литовських мовних островах вона ще раніше відійшла до пасивного вжитку. Останніми роками вже не вдалося знайти й записати її носіїв в околицях Варанава в Білорусі. Російською мовою в громадських місцях активно користуються молодше покоління та діти. Однак у селах і селищах російською говорять рідко, переважно з місцевою адміністрацією, у різних установах або з незнайомими людьми. У повсякденному житті місцеві представники старшого та середнього поколінь спілкуються між собою білоруською або польською. Тому в цьому дослідженні дані російської мови не розглядаються. Навіть лише на слух можна судити, наскільки міцною є артикуляційна база первинної мови, адже тією самою базою користуються, переходячи до нової мови чи навіть до двох нових мов — у цьому разі до білоруської та польської. У записах звучить мовлення місцевих літніх людей, переважно сільських мешканців, але є також записи з містечок і більших населених пунктів. Варто наголосити, що старші люди зазвичай зовсім не знають правил нової мови (чи навіть мов) і безперечно ніде їх не вивчали. Престижнішою новою мовою зазвичай починали говорити спонтанно, наслідуючи авторитетних людей — панів, сусідів, священників. Мета — з’ясувати, на що вони спиралися, щоб навчитися не лише досить правильно вимовляти слова, а й узгоджувати їхні форми. Правильно наголошувати слова, не знаючи закономірностей і правил цієї мови, — справді складне завдання для сільського мешканця. Місцеві люди сприймають здатність від дитинства спілкуватися кількома мовами як природне явище (див. Tuomienė 2018: 117–122). Якщо в родинному колі чи серед родичів говорять якоюсь однією мовою, то на вулиці та в громадських місцях навчаються говорити ще принаймні двома мовами. І це не розглядається як знання чужих, іноземних мов, а як необхідність, повсякденний засіб усного спілкування. Straipsniai / Articles 63 NIJOLĖ TUOMIENĖ 3.1. Основні фонетичні риси місцевої білоруської говірки prostu 3.1.1. Для білоруської говірки околиць Воранава prostu характерний динамічний наголос із рухомим місцем. Ненаголошені голосні вимовляються з сильнішою або слабшою редукцією. Для цієї місцевої білоруської говірки характерне просування голосних уперед, тобто ненаголошені o та e не розрізняються, а вимовляються як α — проміжний між e та a звук (див.: Czekman 1975: 283–305; Чекман 1989: 84–92; пор. Plyavka 2014: 231–234), наприклад: praṕu moi ḗtų «пропав мій півень»; rāna zˈazˈúla kukúja «рано співає зозуля»; kūrba tut sˈǝzˈḗla «курка тут сиділа (висиджувала яйця)»; bādā adnȧ nāxōzˈic «біда одна не ходить»; būzˈȧ travú kasˈic «буду косити траву»; susētḗka manḗ naprasila «сусідка мене не просила»; palacḗ i nāvarnúsa «втекла (відлетіла) й не повернулася»; trḗba tak lacˈéc «треба так (швидко) бігти»; klḗka lˈabḗ «кличе тебе»; bārḗ kōšak i žbārḗ «бери кошик і збирай». Досить часто тут ненаголошене відкрите a вимовляється нечітко: kārōva jačḗ malá-dā «корова ще молода»; na sānḗ vārōka «сосну кололи»; valavá částa bālicˈdā-ni skauda galvȧ «часто болить голова»; dānȧ tȧ zamūžam «ти давно заміжня»; žȧc bḗstra uˈók «заєць швидко втік». Прикладів із пропущеними звуками та поодиноких спорадичних висловів трапляється небагато. 3.1.2. У досліджуваній білоруській говірці немає сполучень γbl, kbl, xb, а є лише γi, ki, xi — це спільна риса східнослов’янських говірок (див. Чекман 1969: 34), наприклад: xiba tbȧ žabárḗ «може, ти візьми»; takī xtbrȧ clabḗ «така розумна людина». 3.1.3. М’які s, z і c, dz вимовляються особливо м’яко, сильно палаталізовано, з шиплячим ефектом (пор. Чекман 1969: 32). Це характерно для багатьох білоруських говірок (див. Чекман 1970: 94–105), наприклад: zˈacˈal mócna súka «дятел сильно стукає»; čúj zˈēka zakrḗcḗla «чуєш, дівчина закричала»; u manḗ tōki zˈēsˈacˈ kurḗ «у мене лише десять курей»; kūp sˈem kurḗtˈ «купи сім курчат»; naščḗtala vósˈim rubḗl «нарахувала вісім рублів»; yéta tvōj yusˈ «це твій гусак»; sˈeu jesˈcˈ «сіла їсти»; zára i vósˈan «скоро й осінь»; zˈimá buzˈa dáuya «зима буде довга»; zˈōlōny ayurók «зелений огірок»; zˈjeu vḗki kusók «з’їв великий шматок». 3.1.4. М’які губні приголосні вимовляються звичайно, як і в усіх східнослов’янських говорах, наприклад: dā mnḗ pacˈ rubḗl «дав мені п’ять рублів»; pābl ras «п’ять разів»; vānucˈ kvēki «в’януть квіти»; trḗba žazacˈ rukavḗc «треба зв’язати рукавицю 4 У праці використано спрощену транскрипцію латинськими літерами — записано так, як вимовляється (пор.: Cabij 1991: 119–123; 1992: 45–67). Наголос позначено у двоскладових і багатоскладових словах. М’якість приголосних позначається двома способами: палатальні приголосні позначено дужкою над літерою, а ті, що вимовляються дуже м’яко, — здебільшого cˈ, dzˈ (у прикладах позначено zˈ), sˈ, zˈ — двома апострофами праворуч від літери, угорі (пор. Tuomienė 2008: 83). 64 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai «рукавиці»; pasālī māsā «посолили м’ясо»; bārza pad sāmbm aknōm «береза біля самого вікна». Після глухих приголосних v зазвичай не переходить у f: tvōi «твій»; svoi «свій»; kas «коса», а губний v вимовляється лише перед голосними, наприклад: karōva «корова»; pavaḷā «підлога»; svabada «свобода»; malavata «замало»; rənava «завчасно»; vožī «возить»; vadā «вода»; vėnik «мітла». 3.1.5. Одна з характерних особливостей цієї білоруської говірки — уживання неповністю затверділих, невеляризованих s, č, ž. Після них bl просувається вперед, вимовляється ближче до i — як проміжний звук між bl та i, наприклад: susėka dobra š’bila «сусідка добре шиє»; adno čaška pražlb’ «одній важко прожити»; ja u vilu slūžila «я служила у Вільнюсі»; palāb s’ena pad straxú «підклала сіно під стріху»; sadā na kanā i skabī «сідай на коня і їдь». Ця риса також характерна для багатьох північно-східних білоруських говірок (див. Чэкман 1970: 92–93). 3.1.6. Для досліджуваної білоруської говірки загалом не характерний проривний приголосний g, який вимовляється лише в окремих словах, наприклад: gānā «засіб»; gus «синець»; gas «газ»; grbka «гречка»; gúz’ik «ґудзик». Зазвичай тут вимовляється щілинний (фрикативний) γ, наприклад: bayāb «багатий»; dārγa «дорога»; jāγada «ягода»; γaz’ina «година»; γaz’ina «змія»; γalavā «голова»; γatovl «готовий»; γot «рік»; γadavaū «вирощував»; γrb «гриб»; z’ayani «заганяй, відганяй» (пор.: Коницкая 1994: 76–84; Савич 1990: 41–47). Перелічені фонетичні особливості білоруської говірки, як бачимо, не є новими явищами, що сформувалися в тій чи іншій місцевості. Розглянуті риси властиві всім або багатьом білоруським говіркам. Інакше кажучи, білоруська говірка як у районі Воранава в Білорусі, так і в околицях південного прикордоння Литви належить до великого масиву білоруських говірок (пор. карти: Пыгака 2014: 229 (рис. 135) і ЛПГБГ 1969: карта № 13, № 14, № 15). Необхідно наголосити на цілісності місцевої білоруської говірки досліджуваних територій: мовлення представників старшого, середнього й молодшого поколінь майже нічим не відрізняється. Усі ці особливості білоруської говірки, за винятком явищ, пов’язаних із фрикативним γ та просуванням α уперед, а також u, властиві й місцевій польській говірці. 3.2. Основні фонетичні особливості місцевої польської говірки У цьому розділі, описуючи загальні фонетичні риси, прагнемо ідентифікувати місцеву польську говірку, тобто відповісти на кілька основних запитань: чи пов’язує звукова система цієї говірки її з якимось польським діалектом (отримані висновки порівняно з ідеями Г. Турської щодо походження віленської польської мови Straipsniai / Articles 65 NJOLĖ TUOMIENĖ (див. Turska 1995 [193]: 89–97); які особливості пов’язують цю говірку з літературною польською мовою. Таким чином прагнемо показати, які особливості віддалені від фонетичних «норм» польської мови й ближчі до «норм» білоруського та литовського діалектів. 3.2.1. Місцеві представники старшого й середнього поколінь, досліджені в околицях Варанава⁵, у повсякденному житті частіше спілкуються popstu, а польською говорять лише в певних ситуаціях; голосний e вимовляють невиразно, часто чути проміжний або нейтральний звук ə, що має відтінки як o, так і e, а іноді й a. Наголошені голосні, особливо e та o, загалом вимовляються коротше, наприклад: dóbży pověż’əl⁶ «добре ти сказав»; pšėtay mn̄e s pəˈonku «прочитали спочатку»; sonsˈaka to naprada mái «сусідка справді має»; žˈeci postavili pómik «діти встановили пам’ятник»; viem, ža nixt tego na zróba «знаю, що ніхто цього не зробить»; i̯b mam, tyla dósić «скільки маєш, стільки й вистачає»; cúrka júro pšyjęˈəl «донька завтра приїде»; šypko oni polˈč’eli «швидко вони попадали / побігли»; ja nic ot c’ėbė nə vězmė «я нічого в тебе не візьму»; č’y̯a to žˈeko plá «чиє дитя плаче». 3.2.2. Помічено, що майже всі, хто розмовляє польською, зворотну частку się найчастіше вимовляють як sˈa (або sˈə), наприклад: ráno ty rozbú žˈil sˈa «рано ти прокинувся»; a téraz rozėžˈam sˈa «а тепер розійдімося»; kėdˈi rospóčėla sˈa vóina «коли почалася війна»; čėmu ty tak pošila sˈa «чому ти так нахилилася»; my tútai pobudovái sˈa «ми тут збудувалися (оселилися)»; ona pšy mne ostal sˈa «вона зі мною залишилася»; ja návet oglądnéla sˈa «я навіть переїла». Кінцеве o вимовляється послідовно, польське ą після твердих приголосних не вимовляється, наприклад: kto pokazyval dla cebė drogo «хто показав тобі дорогу»; z drúgo téraz žyje «з іншою тепер живе»; co sie s tobo stało «що з тобою сталося»; oni juš ido «вони вже йдуть»; sˈano vózo i skladalo «стіну возять і складають»; juš kúry raz pytam, gžˈe oni iado «вже котрий раз питаю, куди вони їдуть». Представники середнього й молодшого поколінь ненаголошене o вимовляють досить вузько й коротко. Представники старшого покоління вимовляють o відкритіше, наприклад: dóbżo človeka těba pošukać «добру людину треба пошукати»; gospodás povězˈal i fšyko «господар 5 У дослідженні використано записи, на яких ті самі люди здебільшого розмовляють почергово popstu і польською. Лише представники старшого покоління час від часу переходили на литовську мову, а представники середнього й молодшого поколінь (опитували також дітей) — і на російську. Оскільки в сільській місцевості російською користуються рідко, її не включено до цього дослідження як рівноправну мову повсякденного спілкування. 6 Приклади місцевої польської говірки також транскрибуються за спрощеною транскрипцією, якою користуються й славісти, що досліджують польську мову в Литві (див. Konickaja 2018: 694–720), — записуються так, як вимовляються. Наголос позначається у дво- та багатоскладових словах. Щодо позначення м’якості приголосних: палатальні приголосні позначаються рискою над літерою, а ті, що вимовляються надзвичайно м’яко (В. Чеман називав їх суперпалаталізованими), — c’, dz’ (у прикладах позначаються ˈ), s’, z’ — двома апострофами праворуч від літери, угорі. 66 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai сказав — і все; tỹlo jėdna gazˈina pšėla ‘минуло лише кілька годин’; tšėba tátu pǝ́magacˈ ‘треба допомогти батькові’; ja sāma s kǝlešnībukˈ ‘я сама з Калеснинків’; ṓcėc i brat ta xāta postǎdī ‘батько й брат збудували той будинок’; pǝmyšlī žē nǝpǝzvī ‘подумав, що не дозволять’; pǝtrōšėku pracūjėny ‘потроху працюємо’. 3.2.3. І в мовленні представників старшого, і середнього поколінь досить рідко чути u, що виникло в польській мові замість довгого o, наприклад: za krūti ten čerėn ‘надто коротке те держално’; kfūry tut z vas ‘хто тут із вас’; juš pūda do domu ‘вже піду додому’; čému tak pǔzno pšyjal ‘чому так пізно приїхав’; na sˈūdmy rasˈ ‘із сьомої спроби’; jaka skūra tvārda ‘яка тверда шкіра’; nēvem co mne múvić ‘не знаю, що мені сказати’. Однак тут найчастіше вимовляють так: bok (польською buk) ‘бік’; dróša ‘стежка’; glópa ‘голівка’; mot ‘мед’; nos ‘ніс’; nōs і nuš ‘ніж’; pǒra ‘перо’; rok ‘рік’; róža ‘троянда’; vos ‘віз’; svoi ‘свій’; tuoi ‘твій’ частіше, ніж sui ‘свій’; tvui ‘твій’. 3.2.4. Представники старшого покоління частіше вимовляють м’яке ch у корені слів, наприклад: to xiba jūtro zrobimy ‘то, мабуть, завтра зробимо’; vīlk nie taki xityr ‘вовк не такий розумний’; xlópec cˈišį spokoiny ‘парубок тихий, спокійний’; ja juš naprǎde glūši ‘я вже справді глухий’; v domu ani jėdnē mušī ‘у домі жодної мухи’; ṓbos juš sūxi ‘ячмінь уже сухий’. Представники середнього та молодшого поколінь вимовляють твердий ch у корені слова, поза коренем — по-різному. 3.2.5. У досліджуваній польській говірці немає носових голосних: у середині слова замість ę перед губними вимовляють em, а перед іншими приголосними — en, наприклад: pǝ́dai vǝ́da, vysėla gėmba ‘подай води, пересохло в роті’; mam xencˈ na tāka pracˈ ‘маю охоту до такої роботи’; xleb mīeni ‘хліб м’який’; zaplacil pīenieny ‘заплатив гроші’; mam pencˈ zloty ‘маю п’ять злотих’; tut gęsty las ‘тут густий ліс’; mėso podrožalo ‘м’ясо подорожчало’; šukam męna ‘шукаю чоловіка (подружжя)’. Старші на кінці слова після твердих приголосних замість нормативного польського ę вимовляють a, наприклад: ja będa ‘я буду (щось робити)’; ziš juš pūda ‘сьогодні вже піду тощо’; знахідний відмінок однини: spotykam cˈōka ‘зустрічаю тітку’; pǒkas fīga ‘покажи дулю’; žlōl muža ‘зловив муху’; bōli nǒga ‘болить нога’. Інформанти середнього та молодшого поколінь вимовляють: nēvem, dž-e jūtro będe ‘не знаю, де я завтра буду’; pūde do lāsu ‘піду до лісу’; čēnšo nōse ‘важко несу’; fýštko bóre ‘усе беру’; в іменниках: blāka і blāke ‘бляху’; nóga і nóge ‘ногу’ — отже, та сама людина вживає то ę, то ą. На кінці слів після м’яких приголосних усі інформанти вимовляють ę > e. ēmė ‘ім’я’; láme ‘ламає’; zˈēme ‘землю’. 3.2.6. У польській говірці ą у середині слів перед губними вимовляють як om, перед іншими — як on, наприклад: vŷpad zombˈ ‘випав зуб’; zˈēvōnty mēsoncˈ ‘дев’ятий місяць’; žobǎ jaka goronca ‘подивись, яка спека’; mons do mīe vūrčil sˈa ‘чоловік до мене повернувся’; jūro zei zˈe sōnˈat ‘завтра завітає сусід’. Strażniai / Articles 67 NIOLĖ TUOMIENĖ Наприкінці слів замість ą завжди вимовляється o, наприклад: pókās m̄nė drógo ‘покажи мені дорогу’; póǰ l̄ško ‘подав ложку’; bóro co xce ‘бере, що хоче’; jádo do Vílna ‘їде до Вільнюса’; nē̇ien, co oni tam jézo ‘не знаю, що вони там їдять’; vózo i sp̄sēdáio ‘везе і продає’. Перед l замість ą і ę вимовляється відповідно o або e: vz̄ol ‘узяв (він)’; vz̄ėla ‘узяла (вона)’. 3.2.7. Абсолютна більшість представників, розмовляючи польською, вимовляють м’які s, z і c, dz дуже м’яко, тобто м’які передньоязикові щілинні приголосні, позначені s’, z’, c’, dz’, вимовляються сильно палаталізовано, наприклад: p̄šėd na padv̄rek los’’ į kiena ajo briedis’; pr̄še s’’adac’’ ‘просимо сідати’; zn̄dza s’’edam čy ós’’em j̄kuf ‘знайшов сім чи вісім яєць’; tut jez’’óro ne daléko ‘тут озеро недалеко (є); tātus vóz’’l m̄ėko ‘батько возив молоко’; v̄ėlke tvoje z’’ėci ‘велику твою дитину’; poz’’elí z’’ėme ‘поділив землю’ тощо. На слух ці s’, z’ і c’, dz’, порівняно зі свистячими щілинними польської літературної мови, — шиплячими ś, ź, ć, dź, вимовляються сильно палаталізовано (сильніше, ніж у nykstant). 3.2.8. Після ш, ж, ч представники старшого покоління зазвичай вимовляють звук, проміжний між i та y, наприклад: t̄ėba f̄šyto p̄šebic’’ ‘треба все пережити’; položb s’’a pac’’ ‘лягла спати’; čy zobac̄bła, jak tam ar pažiūrėjai, kaip ten’; č̄tac’’ po polsku nie ūm̄em ‘читати польською не вмію’. На слух приголосні найчастіше вимовляються твердо. 3.2.9. М’які губні приголосні перед голосними переднього ряду зливаються, зазвичай вимовляється: kup̄la b̄la č̄pka ‘купив білу шапку’; c’’ema gv̄zda ‘темна зірка (у переносному значенні)’; z’’imna vóšna ‘холодна весна’; v̄anek z kv̄af ‘вінок із квітів’; p̄nty menz’’ ‘п’ятий чоловік’; ž̄eram p̄ra ‘збираю пір’я’; óbat p̄šygotóła ‘приготував обід’. 3.2.10. У польській говірці твердий і м’який l відповідають твердому й м’якому l̄ як у білоруській, так і в російській мовах. Це не середньоєвропейський l, властивий літературній польській мові. 3.2.11. Після глухих приголосних вимова v відрізняється від f, наприклад: zn̄dza sv̄i (svi) ser ‘знайшов свій серп’; gž’’ie tvo (tvu) prac̄? ‘де твій (твій, чоловік) працює?’; g’’efc̄na jak kv̄ėtek ‘дівчина як квітка’. Представники старшого покоління, особливо наприкінці слова, вимовляють твердий, обтічний губний приголосний, позначений тут φ, наприклад: φšyški ‘весь, цілковитий’; ego gl̄opka mal̄uka ‘його голівка маленька’; s’’ad na l̄aka ‘сяде на лавочку’; pr̄zej c̄stavi ‘швидше вставай’; l̄adna tvoja z’’ec̄yna ‘гарна твоя дівчина’; zej’’em s’’a φs’’e i s̄p̄evam ‘усі збираються і співають’; tut zmuf jakis’’c’’ ‘тут якийсь сморід’; z̄osta j̄emu bud̄nki ‘залиш йому будиночки’. 3.2.12. У польській говірці перед зубними й губними приголосними вимовляються м’які передньоязикові щілинні приголосні: j̄tro sr̄da ‘завтра середа’; š̄ed̄i syn ‘середній син’; p̄zno p̄šyš ‘пізно прийшов’; teraz nēcy čas ‘теперішній час’; ona tȳko zas̄m̄ela s’’a ‘вона лише засміялася’. 68 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai Короткий опис основних фонетичних (артикуляційних) особливостей місцевої польської говірки околиць Варанава, Армянишків, Перейгонів, Рамашконів і Родуні, Асави дає змогу зробити кілька попередніх узагальнень. Очевидно, що досліджувана місцева польська говірка неоднорідна — мовлення представників старшого покоління відрізняється від мовлення середнього та молодшого поколінь. Останні за кількома найважливішими ознаками «наближають» свою польську мову до літературної (пор.: Karaś 2007: 207–224; Rutkovska 2014: 223–226). Помітно, що на мовлення людей середнього покоління, особливо тих, хто живе в містечках, впливає літературна польська мова. Польська мова молодших дітей, які вивчають її в різних школах, ще ближча до літературної. Отже, всі розглянуті дані свідчать, що місцева польська говірка неоднорідна не внаслідок її внутрішнього самостійного розвитку, а через постійне посилення впливу літературної польської мови на мовлення місцевих жителів: завдяки можливості виїжджати на навчання та роботу до Польщі, телебаченню, радіо, релігійним обрядам польською мовою в парафіяльних церквах. Слід звернути увагу на кілька суттєвих фонетичних суперечностей місцевої польської говірки. У досліджуваній польській говірці намагаються наголошувати за моделлю польського наголошування — незмінно на передостанньому складі. Чути сильний динамічний наголос, а сусідні голосні редукуються. Як відомо, у польській мові через постійний наголос якість сусідніх голосних зазвичай не змінюється (пор. Dejna 1973: 143–144). Однак у досліджуваній польській говірці помітна «інша» вимова ненаголошених голосних — вони редукуються, чітко помітне пересування голосного a вперед. Причини слід шукати в інших мовах, уживаних у досліджуваній місцевості. Однак жодна ізоглоса не поєднує цю польську говірку з якимось масивом польських діалектів на території Польщі (пор. нові карти та їхні описи, представлені в інтернеті на сайті http://www.dialektologia.uw.edu.pl/ (ред. Halina Karaś)). Характерні особливості місцевої польської говірки не могли розвинутися самостійно, оскільки це суперечило б основним тенденціям розвитку багатьох польських говірок і відомим типологічним закономірностям. 3.3. Фонологічні структури голосних і приголосних у польських і білоруських говірках Порівняймо структури голосних і приголосних фонем обох описуваних говірок — місцевої польської та місцевої білоруської (пор. Чекман 1973: 39–41). Як у польській, так і в білоруській говірках функціонує система з п’яти голосних. Фонетична реалізація цих фонем в обох випадках однакова: Straipsniai / Articles 69 NIJOLĖ TUOMIENĖ Представники старшого покоління, які розмовляють польською, погано розрізняють e та o в ненаголошених складах. Однак у мовленні представників інших поколінь їх не змішують. У білоруській говірці нерозрізнення e та o (частково й a) у ненаголошеній позиції вважається нормою. Також характерне протиставлення a (так зване акання). ТАБЛИЦЯ 1. Система приголосних фонем польської говірки p – p̂ | t – t̂ | š | k v – v̂ | z – ẑ | č | x | s – ŝ | | m – m̂ | l – l̂ | | | n – n̂ | | | r | | ТАБЛИЦЯ 2. Структура приголосних фонем білоруської говірки p – p̂ | t – t̂ | š | k – k̂ b – b̂ | d – d̂ | ž | g – ĝ v – v̂ | z – ẑ | č | x(x̂) f – f̂ | s – ŝ | | | l – l̂ | | m – m̂ | n – n̂ | | | r | | Дві наведені системи приголосних відрізняються одна від одної лише периферійними шарами: у польській говірці фонеми f – f̂ протиставляються k – k̂, g – ĝ за твердістю / м’якістю, а k – g — за глухістю / дзвінкістю; у білоруській — x – γ. Порівнявши фонетичні особливості приголосних у польських і білоруських говірках, можна стверджувати, що вони регулярні, тобто польським [p̂], [b̂], [v̂], [m̂] = відповідають білоруські [p̂], [b̂], [v̂], [m̂]; польським s″, z″, c″, dz″, які відповідають фонемам [ŝ], [ẑ], [t̂], [d̂], = у білоруській — [s″], [z″], [c″], [dz″], що відповідають фонемам [ŝ], [ẑ], [f̂], [d̂], і т. д. Тому можна стверджувати, що обидві говірки — польська та білоруська — мають загалом спільну фонетику. 70 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai 3.4. Реконструкція механізму мовного перемикання: фонетичний рівень У цьому розділі формулюються правила поступового переходу з однієї мови на іншу, тобто на основі даних фонетичних досліджень робиться спроба реконструювати послідовність можливих початкових звукових змін — алгоритм. 3.4.1. Переходячи з білоруської говірки на польську, інформанти намагаються дотримуватися правила сталого наголосу — наголошувати на передостанньому складі. Однак у місцевій польській мові цих мовців місце наголосу в багатьох випадках відповідає первісному місцю наголосу, особливо в багатоскладових словах; воно часто залишається непостійним, «білоруським», наприклад: ražumačyla ėmų ‘пояснює йому’; žbiramy jagody ‘збираємо ягоди’; postavili piec ‘поставили піч’. Цей факт найпереконливіше доводить, що саме місцеві білоруськомовні мешканці перейшли на польську як чужу, нерідну мову, оскільки під час переходу від непостійного наголосу до постійного практично неможливо не припускатися помилок. 3.4.2. Правила звукових змін, за якими в польській говірці y змінюється на g, а в білоруській замість вимовленого g — на y, дотримуються послідовно; винятки трапляються рідко. 3.4.3. Розмовляючи польською, інформанти, очевидно, намагаються дотримуватися правила переднього зсуву голосного a, однак звуки e та o все ж не розрізняються, часто вимовляється проміжний ǝ. Очевидно, це відбувається через недостатнє володіння польським діалектом. А під час переходу до білоруської говірки, де правило переднього зсуву голосного a застосовується як норма, трапляються гіперкоректні форми, наприклад: dołėko ‘далеч’; pojaz’em ‘поїдемо’; zaxarovał ‘захопив’. 3.4.4. У польській говірці в формах дієслів минулого часу u змінюється на ł, а перед приголосними та в кінці слова — на f. Мовці послідовно застосовують це правило майже без винятків. Перехід до білоруської мови не викликає в інформантів труднощів: ł у формах дієслів минулого часу вони змінюють на u, а f перед приголосними та в кінці слова — на u. Помічено, що представникам старшого покоління складно змінювати u на f, тому це відбувається у два етапи: u – φ – f. Це явище можна пояснити тим, що, найімовірніше, у рідній говірці найстарших інформантів не було звука f. 3.4.5. У польській говірці в деяких словах o змінюється на i, а в білоруській у деяких словах i — на o. Формулюючи правило, мають на увазі такі випадки: білор. box — пол. buk ‘Бог’; білор. dvor — пол. dur (podwóręk) ‘двір, маєток’ тощо. Цього переходу дотримуються непослідовно, спостерігаються коливання, особливо під час переходу з білоруської на польську. Деякі слова вирівнюються (узгоджуються) за аналогією, наприклад, glūfka > glōfka, оскільки є glōva ‘голова’. З іншого боку, u закріплюється там, де воно морфологічно мотивоване, наприклад, у родовому відмінку множини baranuf ‘баранів’. І в цьому випадку видно, що тут відображено результат вимови, незвичний для носіїв польської говірки (не властивий їм). Straipsniai / Articles 71 NIJOLĖ TUOMIENĖ 3.4.6. Під час переходу з білоруської на польську ǩi змінюється на x₍bl₎, а під час розмови білоруською x₍bl₎ — на ǩi. Північні та «помилкові» випадки й тут спостерігалися під час переходу з білоруської на польську; пор. вимову слів ẋiba ‘мабуть’; ẋtry ‘кмітливий’; mūxi ‘мухи’ польською мовою в старших інформантів. Така вимова свідчить, що старші стикаються з вимовлянням нових і незвичних для них звуків. Оскільки в місцевій польській говірці немає протиставлення x – x̃, а ẋi вимовляється замість x₍bl₎, жодних непорозумінь чи сумнівів щодо значення слів не виникає. 3.4.7. У деяких польських словах r змінюється на š, ž. А після переходу до білоруської в деяких словах š, ž змінюються на r. У цьому випадку маються на увазі білоруські tr̄ba ‘треба’; trbl ‘три’ та польські tš̄ba, tšbl. Правила дотримуються досить послідовно. А слово tš̄ba ‘треба’, яке іноді можна почути в білоруській говірці, найімовірніше, є наслідком лексичної інтерференції. 3.5. Результати розвитку литовських говірок у місцевих слов’янських говірках Група носіїв литовських говірок, досліджуваних в околицях Варанава, найменша: у XXI ст. записано лише кількох людей старшого покоління, які добре розмовляють говіркою, що належить до південної аукштайтської говіркової групи. У цьому дослідженні не ставиться за мету охарактеризувати всі особливості цих дзукійських говірок, оскільки їх уже докладно описано (див.: Tuomienė 2008: 45–47; 2010: 22–24). Тут, як уже зазначалося, йдеться про те, щоб показати очевидний вплив литовської мови на інші вживані в цьому краї говірки — білоруські та польські. 3.5.1. Характерна для литовських говірок околиць Варанава, як і для всієї південної аукштайтської говіркової групи, особливість консонантизму — дзукізм. Розрізняють дві його особливості (докладніше див.: Zinkevičius 1966: 139, 145–146; LKA II 93–97; LTCh 2004: 79–80 та ін.). Як відомо, усі дзуки за другою особливістю вимовляють приголосні t, d перед i, y, į, ie як c, dz, č (< *ti) — č, а сполучення tv, dv — як cv, dzv, наприклад: ǡž̇i̇mas ‘ткацтво’; butel̇ai̇či ‘пляшечку’; bū̇č ‘бути’; ž̇ėni̇ ‘ящики’; ž̇vi̇ ‘дві’; ǵai̇ž̇s, gȧi̇žo ‘півень, півня’; k̇ȧċnas ‘кіт’; k̇viėči ‘пшениця’; mȧč̇. (і mȧč̇) ‘я бачив’; šȧu̇ċ ‘стріляти’ (докладніше див.: Tuomienė 2008: 46; 2010: 22–23). Усі місцеві литовці з досліджуваних околиць, без сумніву, завжди добре порозумівалися (або чудово розуміли) мовою «простою» та місцевою польською говіркою. Отже, у вживаних ними слов’янських говірках легко почути ті самі щ, ж, ч, ǯ, згадані вище, які зберігаються майже в усіх випадках, тобто коли ті самі інформанти розмовляють польською, білоруською чи литовською, наприклад: 72 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos įlyginimas vykstant kodų kaitai ТАБЛИЦЯ 3. Вимова м’яких приголосних s, z, c, dz у польських, білоруських і литовських говірках Числа польською Числа білоруською «простою» Числа литовською pénć ‘п’ять’ śeś ‘шість’ śedem ‘сім’ óśem ‘вісім’ ževenć ‘дев’ять’ žeśeńć ‘десять’ dwanaśće ‘дванадцять’ sedynaśće ‘сімнадцять’ dwużeśće ‘двадцять’ penćżeśenć ‘п’ятдесят’ pać ‘penki’ śeść ‘šeši’ śem ‘septyni’ uśim ‘aštuoni’ ževać ‘devyni’ żeśać ‘dešimt’ dvanad(c)ać ‘dvylika’ śedmnad(c)ać ‘septyniolika’ dvacać ‘dvidešimt’ piźać ‘penkiasdešimt’ pękći ‘п’ять (років)’ šaši ‘шість’ šępćini ‘сім’ aštunći ‘вісім’ ževini ‘дев’ять’ žęžęmć ‘десять’ žilika ‘дванадцять’ šępćinoli-ka ‘сімнадцять’ žužęšmć ‘двадцять’ pękęžžęšmć ‘п’ятдесят’ Звертається увага на те, що польські та білоруські говірки, як уже зазначалося раніше, відрізняються саме вимовою s”, z”, c”, dz” та ś, ź, ć, ӡ. Ця особливість досить стабільна. Оскільки польська мова є адстратною і щодо литовської мови, то, розглядаючи загалом польські говірки всього Віленського краю, також потрібно звернути увагу на особливості м’яких приголосних s, z та c, dz. Цілком імовірно, що в польських говірках, які безпосередньо «постали» на основі литовського субстрату, виявимо м’які ś, ź, ć, ӡ. А польська мова, що закріпилася на основі білоруського субстрату, збереже сильно палаталізовані s”, z”, c”, dz”. 3.5.2. Ще одна помітна особливість литовської говірки — відсутність фонеми [x]. У білоруській мові зафіксовано випадки, коли x плутали з k, наприклад: máčaka (мало б бути máčaxa) kaléra (xaléra) ‘холера (хвороба); xíba (xiba) ‘мабуть, невже’; xitri (xitri) ‘хитрий’; xmári (xmári) ‘хмари’; xrén (xren) ‘хрін’; xvaróba (xvaróba) ‘хвороба’; xója (xója) ‘хвоя’; paxmúrna (paxmúrna) ‘хмарно’; pañóki (pañóxi) ‘шкарпетки’; žánik (žánix) ‘зять’. Імовірно, інтенсивне змішування x і k у польській говірці — одна з ознак литовського субстрату. 7 Адстрат — (лат. ad — до, біля + statum — настил; тут — основа, нім. Adstrat, англ., фр. adstrat, ісп. adstrato) лінгв.: 1. мова прибульців або сусідів, що впливає на мову чи діалекти корінного населення, наприклад, вплив білоруської мови на говірки Східної Литви, німецької — на латиську мову; 2. тривале вживання кількох мов на одній території (явище двомовності). Straipsniai / Articles 73 NIOLĖ TUOMIENĖ 4. ВИСНОВКИ 1. На досліджуваних територіях Варенського району в Білорусі домінують і активно конкурують між собою два різновиди слов’янських мов — білоруська та польська. Вплив пасивно вживаної литовської мови легко розпізнати в артикуляційній базі цих двох слов’янських мов. Застосувавши методику В. Чекмона, виявляємо, що причини зближення фонетичних явищ у різновидах мов, які функціонують у цій місцевості, здебільшого соціолінгвістичні. 2. Фонетичні дані свідчать, що місцева польська говірка неоднорідна. Це зумовлено не її внутрішнім самостійним розвитком, а постійним посиленням впливу літературної (стандартної) польської мови на мовлення місцевих жителів. Мовлення представників старшого покоління помітно відрізняється від мовлення представників середнього та молодшого поколінь. Останні за кількома найважливішими ознаками «пристосовують» свою польську мову до літературної. Ненаголошені голосні, що стоять поруч із наголошеними, редукуються, хоча в польській мові через постійний наголос якість сусідніх голосних зазвичай не змінюється. 3. Особливості білоруської говірки postu не є фонетичними явищами, що виникли нещодавно в тій чи іншій місцевості. За характерними фонетичними особливостями білоруська говірка околиць Варанава тяжіє до великого масиву білоруських діалектів. Говірка загалом однорідна: мовлення представників старшого, середнього та молодшого поколінь майже нічим не відрізняється. 4. Фонетичні особливості білоруської говірки, за винятком явищ фрикативного γ, ствердіння α і u, наявні також у місцевій польській говірці. Однак жодна ізоглоса не пов’язує цю польську говірку з будь-яким масивом польських діалектів на території Польщі. Характерні особливості місцевої польської говірки не могли розвинутися самостійно, оскільки це суперечило б основним тенденціям розвитку багатьох польських говірок і відомим типологічним закономірностям. 5. Системи приголосних фонем білоруської та польської говірок відрізняються між собою лише периферійними шарами: у польській говірці є фонеми f – ḟ через протиставлення за твердістю / м’якістю k – k̇, g – ġ; через глухість / дзвінкість — k – g, а в білоруській — x – γ. З огляду на основний склад фонем і фонетичні характеристики звуків, що відповідають цим фонемам, а також порівнявши фонетичні особливості приголосних у польській та білоруській говірках, можна стверджувати, що вони збігаються: польська та білоруська говірки мають загалом спільну фонетику. 6. Реконструкція переходу з однієї мови на іншу показала: а) переходячи з білоруської говірки на польську, інформанти не завжди дотримуються правила постійного наголосу: у їхній місцевій польській мові місце наголосу в багатьох випадках залишається непостійним, «білоруським». Цей факт свідчить, що саме місцеві білоруси засвоїли польську мову як чужу, незнайому; 74 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos įlyginimas vykstant kodų kaitai b) розмовляючи польською, через недостатні навички вимови польської мови інформанти відмовляються від правила передавання голосного ə: звуки e та o все ж не розрізняються, часто вимовляється проміжний звук ə. Переходячи до білоруської говірки, де це правило застосовується як норма, трапляються гіпернормалізми; c) у польській говірці мовці послідовно замінюють ų на l у формах дієслів минулого часу, а ų перед приголосними та в кінці слова — на f. Перехід до білоруської мови не викликає труднощів в інформантів: l у формах дієслів минулого часу замінюється на ų, а f перед приголосними та в кінці слова — на ų. Представникам старшого покоління складно замінювати ų на f, тому це відбувається у два етапи: ų – φ – f. Це пояснюється тим, що в рідній говірці найстарших інформантів звука f не було; d) у деяких словах польської говірки o замінюється на i, а в деяких білоруських словах i — на o. Ця зміна відбувається послідовно, особливо під час переходу від білоруської до польської мови. Деякі слова вирівнюються за аналогією. Звук u закріплюється там, де він морфологічно мотивований. І в цьому випадку спостерігається результат вимови, незвичний для представників польської говірки; e) під час переходу від білоруської до польської мови ǻ замінюється на xł, а під час переходу до білоруської xł — на xi. І в цьому випадку під час переходу від білоруської до польської мови помічено коливання та «помилки». Це свідчить про те, що старше покоління стикається з новим і незвичним для нього звуком. 7. Місцеві литовці досліджуваних околиць добре володіли postu та місцевою польською говіркою. У вживаних ними слов’янських говірках чутно ті самі надзвичайно м’які ś, ź, ć, ʒ́, які «зберігаються» майже в усіх випадках, тобто коли ті самі інформанти говорять польською, білоруською та литовською. 8. Характерна особливість литовської говірки — відсутність фонеми [x]. У білоруських і польських говірках зафіксовано випадки, коли x плутають із k. Імовірно, інтенсивне змішування x і k у польській говірці — одна з ознак литовського субстрату. Л І Т Е Р А Т У Р А Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014: Geolingvistika: ideologija, teorija ir metodika. Pagrindinės sąvokos. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas, 29–41. Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014: Geolektų ir regioninių dialektų formavimosi ypatumai Lietuvoje (XIV žemėlapis ir komentarai). – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas, 257–622. Czekman Walery 1973: Akane. Istota zjawiska i jego pochodzenie. – Slavia Orientalis XIX(3), 283–305. Straipsniai / Articles 75 NIJOLĖ TUOMIENĖ Čekmonas Valerijus 1981: Apie fonetinių pakitimų dinaminių modelių struktūrą. – Kalbotyra XXXII(2), 54–62 [пер. на лит. язык работы № 52]. Čekmonas Valerijus [Чекмонас В.] 1988: Функционирование языков и билингвизм (На материале романсских говоров). – Lietuvių kalbotyros klausimai 27, 37–54. Čekmonas Valerijus, Grumadienė Laima 1993: Kalbų paplitimas Rytų Lietuvoje. – Lietuvos rytai. Vilnius: Valstybinis leidybos centras, 132–137. Čekmonas Valerijus, Grumadienė Laima 1997: Lietuvių kalbos tarmių ir jų sąveikos tyrimo programa. Sociolingvistika. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Čekmonas Valerijus, Gudaitė Jūratė, Šmitienė Giedrė 1998: Vilniaus krašto dainos baltarusių ir lenkų kalbomis. – Tautosakos darbai VII (XV), 200–213. Dejna Karol 1973: Dialekty polskie, red. Anna Komska. Wrocław: Drukarnia Naukowa. Gaučas Petras 2004: Etnolingvistinė Rytų Lietuvos gyventojų raida: XVII a. antroji pusė – 1939 m. Vilnius: UAB „Inforas“. Grumadienė Laima 1996: Sociolingvistinis dabartinės šnekamosios lietuvių kalbos tyrimo aspektas. – Lietuvių kalbotyros klausimai 36, 190–197. Grumadienė Laima 2001: Ar kalbos likimą lemia kalbų sąveika? – Paribio kalbų ir tarmių problemos (ats. red. J. Švambarytė). Tarptautinės mokslinės konferencijos, skirtos Europos kalbų metams, pranešimai. Šiauliai, Šiaulių universitetas, Dialektologijos centras, 38–44. Grumadienė Laima, Tuomienė Nijolė 2004: Lietuvių valoda kā reģionāla valoda Baltkrievijā. – Language Poly and Sociolinguistics. „Regional Languages in the New Europe“, red. T. Wicheriewicz. Proceedings of the International Scientific Conference, 1. Rēzekne / Latvia, 20–23 May 2004, t. 1, 124–133. Grumadienė Laima 2005: Kodėl kaita lietuvių tarmėse. – Valoda-2006. Valoda dažadu kultūru kontekstā. Zinātnisko rakstu krājums XVI. Daugavpils: Saule, 42–48. LKA I – Атлас литовської мови 1. Лексика, відповідальний редактор Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslas, 1977. LKA II – Атлас литовської мови 2. Фонетика, відповідальний редактор Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslas, 1982. LKTeh – Bacevičienė Rima, Ivanauskienė Audra, Leskauskaitė Asta, Trumpa Edmundas. Хрестоматія литовських говірок, відповідальна редакторка Laima Grumadienė. Vilnius: видавництво Інституту литовської мови, 2004. 76 Acta Linguistica Lithuanica LXX Fonetikos išlyginimas vykstant kodų kaitai Karas Halina 2007: Sytuacja języka polskiego na Litwe dziś. – Językpolski jako narzę-dzie komunikacji we współczesnym świecie, red. Jan Mazur, Małgorzata Rzeszuto-Iwan. Lublin: Wydawn. Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 207–224. Plyvaka Lilija 2014: Baltarusių kalbos dialektai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas, 228–237. Rutkovska Kristina 2014: Ленų kalbos paplitimas ir vartojimo ypatumai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas, 216–227. Tuomienė Nijolė 2006: Ramškinių šnekos kodų kaita. – Kalbos kultūra 79, 161–172. Tuomienė Nijolė 2008: Ramšonių šnekos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Tuomienė Nijolė 2010: Ramšonių šnekos duomenys: sociolingvistinis tyrimas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Urbanavičienė Jolita 2011: Adutiškio – Kamojų arealas – kalbinė tapatybė lietuvių ir baltarusių paribyje. – Kalbotyra 63(3), 95–114. Urnežė Rita 198: Зміна кодів у мовленні жителів Йонішкіса. – Kalbotyra 47(1), 131–140. www.dialektologia.uw.edu.pl/ (ред. Halina Karaś) Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis. Гымадене Лайма 1990: Методические замечания об исследовании балто-славянского пограничья. – Беларуска-руска-польскае супастаўляльнае мовазнаўства (ред. Л. М. Бардацкий). Матэрыялы Першай усесаюзнай навуковай канферэнцыі (17–19 ліпеня 1990 г.). Віцебск, 126–130. ЛіГБГ – Лінгвістична географія і групи білоруських говірок, ред. Р. Аванесаў, Ю. Макевіч. Мінськ: Навука і тэхніка, 1969. Коницкая Елена 1994: Некоторые особенности интерференции в условиях белорусско-польского двуязычия: говор Малининской апилинко. – Kalbotyra 4(2): Lituano-Slavica. Язык и Культура. Контакты, 76–84. Коницкая Елена 2018: От Медининкай до Вандзогали: экспедиции в польскоязычные ареалы Литвы в 1990-1997 гг. – Valerijus Čekmonas: kalbų kontaktai ir sociolingvistika, sud. Laima Kalėdienė. Савич Микола 1990: О языковой ситуации в одном из ареалов юго-восточной части Вильнюсского района. – Kalbotyra 41(2), 41–47. Straipsniai / Articles 77 NIOLĖ TUOMIENĖ Савич Микола 1992: Так мы жили (Medininkų apylinkės baltarusių tarmių tekstai). – Kalbotyra 43(2), 45–67. Судник Тамара (ред.) 1980: Балто-славянские этноязыковые контакты. Москва, 1980, 206–226. Чекман Валерий 1970: История происхождения на ўвершаці-мякаці ў беларускай мове. Минск. Чекман Валерий 1973: Фонетические особенности говоров села Колесники Эйшишского района Литовской ССР. – Польские говоры в СССР, ч. I: Исследования и материалы 1967–1969 гг. Минск, 29–43. Чекман Валерий 1973: Деревня Озерки – язык и люди. К проблеме литовско-белорусско-польской языковой интерференции. – Польские говоры в СССР, ч. II: Исследования и материалы 1969–1971 гг. Минск, 40–72. Чекман Валерий 1980: К проблеме литовско-белорусской фонетической интерференции в Пелесе. – Балто-славянские этноязыковые контакты, ред. Т. М. Судник. Москва, 206–226. Чекман Валерий 1982: Типологические основания реконструкции. Автореферат диссертации доктора филологических наук. Москва. Чекмонас Валерос 1989: Аканье (яканье) и редукция безударных гласных неверхнего подъема. – Kalbotyra 40(2), 84–92. Фонетичне вирівнювання в контексті перемикання кодів АНОТАЦІЯ У статті розглянуто фонетичні явища мовних різновидів, що функціонують у прикордонних районах, та їхню взаємодію. У районах Воранавського району Білорусі переважають і активно конкурують між собою два різновиди слов’янських мов — білоруська та польська. Вплив пасивно вживаної литовської мови легко розпізнати в артикуляційній базі обох слов’янських мов. У дослідженні вивчаються ситуації природного спілкування в контексті перемикання кодів: коли мовці вільно володіють кількома мовами, одночасно говорять ними й активно перемикаються між мовами під час розмов. Застосування методики, запропонованої Валеріюсом Чекмонасом, показує, що причини конвергенції фонетичних явищ мовних різновидів, які функціонують у цьому ареалі, мають переважно соціолінгвістичний характер. 78 Acta Linguistica Lithuanica LXX Фонетичне вирівнювання в умовах перемикання кодів Особливості місцевої білоруської говірки prostu не є фонетичними явищами, що сформувалися нещодавно в тому чи іншому місці. За характерними фонетичними ознаками білоруська говірка Воранавського району близька до переважної більшості білоруських говірок. Ця говірка по суті однорідна: мовлення старшого, середнього та молодшого поколінь загалом однакове. Фонетичні особливості місцевої білоруської говірки, за винятком фрикативного γ, явищ переднього зсуву ɑ та u, властиві також місцевій польській говірці. Приголосні системи цих говірок різняться лише в периферійних шарах: у місцевій польській говірці звуки f – f̆ протиставляються k – k̆, g – ğ за твердістю-м’якістю; у місцевій білоруській говірці вони протиставляються k – g і x – γ за дзвінкістю-глухістю. Основний склад фонем і фонемні характеристики звуків відповідають цим фонемам; зіставлення польських і білоруських фонетичних особливостей також дає підстави дійти висновку, що вони еквівалентні: фонетика місцевих польської та білоруської говірок по суті однакова. Реконструкція переходу з однієї мови на іншу показала, що місцеві жителі, які розмовляють білоруською, засвоїли польську як чужу, а не як рідну мову. Дослідження виявило, що фонетика місцевої польської говірки змінюється не внаслідок її внутрішнього самостійного розвитку, а під впливом польської літературної мови. Помітна різниця між мовленням старшого, середнього та молодшого поколінь. За кількома основними ознаками молодші мовці наближають свою польську до літературної мови. Ненаголошені голосні, що стоять поряд із наголошеними, редукуються, хоча через фіксований наголос у польській мові якість сусідніх голосних зазвичай не змінюється. Водночас жодна ізоглоса не поєднує цю місцеву польську говірку з будь-яким ареалом польських говірок на території Польщі. Характерні особливості місцевої польської говірки не могли виникнути самостійно, оскільки це суперечило б основним тенденціям розвитку більшості польських говірок і відомим типологічним закономірностям. Місцеві литовці з досліджуваних районів вільно володіли prostu та місцевою польською говіркою. У місцевих слов’янських говірках, якими вони користувалися, чути ті самі м’які ś, ź, ć, dź, що «зберігаються» майже в усіх випадках, тобто коли ті самі інформанти говорять польською, білоруською та литовською. Характерною особливістю місцевої литовської говірки є відсутність фонеми [x]. У місцевих білоруських і польських говірках зафіксовано випадки змішування x з k. Імовірно, інтенсивне змішування x і k у місцевій польській говірці є однією з ознак литовського субстрату. Подано 25 лютого 2019 р. N I J O L Ė T U O M I E N Ė Інститут литовської мови вул. Петра Вілеїша, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва nijole.tუმ[email protected] Straipsniai / Articles 79