Precedent Proper Names and Their Intercultural Transfer

РОМАН ВАСКО Київський національний лінгвістичний університет ORCID id: orcid.org / 0000-0002-6499-2972 Галузі наукових інтересів: діахронічна фонологія германських мов, лінгвістичні процеси семіотизації артефактів матеріальної та духовної культури, історія давніх цивілізацій, історія шумерського й аккадського письма, міжкультурна комунікація тощо. АЛЛА КОРОЛЬОВА Київський національний лінгвістичний університет ORCID id: orcid.org / 0000-0001-5541-5914 Галузі наукових інтересів: лінгвістична антропологія, лінгво- та макрокомпаративні студії, індоєвропейське мовознавство, комбінаторна семантика, міжкультурний трансфер. ТЕТЯНА ТОЛЧЕЄВА Національний педагогічний університет імені Драгоманова ORCID id: orcid.org/0000-0002-9535-9248 Галузі наукових інтересів: значущі артефакти, прецедентні метафори, теорія концептуальної інтеграції, міфоніми. DOI: doi.org/10.35321/al187-06 ПРЕЦЕДЕНТНІ ВЛАСНІ НАЗВИ ТА ЇХНІЙ МІЖКУЛЬТУРНИЙ ТРАНСФЕР Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер АНОТАЦІЯ У статті розглянуто проблему міжкультурного трансферу глобальних і прецедентних власних назв як редукованих інтертекстів, що є знаками та символами у вихідній культурі Статті / Articles 119 РОМАН ВАСКО, АЛЛА КОРОЛЬОВА, ТЕТЯНА ТОЛЧЕЄВА і передають нові смисли культурам-реципієнтам. Як загальну дослідницьку ідею пропонуємо виокремити поняття міжкультурного трансферу як способу передавання інформації, відмінної за часом, природою та міжкультурною комунікацією. Це передбачає вивчення специфіки мовних явищ у культурах, що контактують, для забезпечення ефективності комунікації. Особливу увагу приділено вивченню співвідношення пов’язаних, але не тотожних понять – прецедентне та інтертекстуальне. Перше пов’язане з мовною формою втілення стереотипу у формі власної назви, яка є провідником або джерелом фіксації інформації в редукованій формі. Друге характеризується здатністю накопичувати інформацію шляхом рефлексії над дійсністю та вилучення її з інших текстів у широкому розумінні. Встановлено первинність прецедентності власної назви у протокультурі та вторинний характер її інтертекстуальності з безмежною відтворюваністю нових смислів. Визначено походження прецедентних власних назв та їхню роль як лінгвокультурних джерел і носіїв інтертекстуальної інформації. Завдяки своїй образності основні типи власних назв трансформуються в сучасній масовій культурі, що сприяє формалізації семіотики власних назв та актуалізації їхньої іконічності. Кінцевою метою форми власної назви є прагматичний вплив на реципієнта інформації у вихідній лінгвокультурі та в процесі міжкультурного трансферу. КЛЮЧОВІ СЛОВА: прецедентні власні назви, міжкультурний трансфер, інтертекстуальність, редукований інтертекст, семіотика власних назв, контактуючі лінгвокультури. АНОТАЦІЯ У статті аналізується проблема міжкультурного трансферу міжнародних і прецедентних власних назв як редукованих інтертекстів, які є певними знаками та символами первинної культури, що передають нові смисли культурам-реципієнтам. Відповідно до загальної ідеї дослідження пропонуємо виокремити поняття міжкультурного трансферу як способу передавання інформації, відмінної за часом, характером і міжкультурною комунікацією. Це також охоплює дослідження специфіки мовних явищ у культурах, що взаємодіють, задля забезпечення ефективності комунікації. Значну увагу приділено кореляції пов’язаних, але неідентичних понять – прецедентне та інтертекстуальне –. Перше поняття пов’язане з мовною формою втілення стереотипу, вираженою власною назвою, яка є провідником або джерелом фіксації інформації в редукованій формі. Друге поняття визначається як здатність накопичувати інформацію шляхом рефлексії над дійсністю та вилучення її з інших текстів у широкому розумінні. У статті встановлено первинність прецедентності власної назви в первинній культурі та вторинний характер її інтертекстуальності з необмеженою можливістю творення нових смислів. 120 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер У статті визначено походження прецедентних власних назв та їхню роль як лінгвокультурних джерел і джерел інтертекстуальної інформації. Образність основних типів власних назв дає змогу трансформувати їх у сучасній масовій культурі, що сприяє формалізації семіотики власних назв та актуалізації їхньої іконічності. Кінцевою метою форми власної назви є прагматичний вплив інформації на адресата у первинній лінгвокультурі та в процесі міжкультурного передавання. КЛЮЧОВІ СЛОВА: прецедентні власні назви, міжкультурний трансфер, інтертекстуальність, редукований інтертекст, семіотика власних назв, контактуючі лінгвокультури. ВСТУП Когнітивна ономастика (Karpenko 2010, 2015; Jurka 2009) є однією з нових галузей когнітивної лінгвістики. Основне завдання когнітивної ономастики полягає в розробленні теоретичних засад і методологічних процедур, спрямованих на вивчення механізмів менталізації власних назв/онімів (Héois 2020; Vaxelaire 2016) як в індивідуальній, так і в колективній мовній свідомості представників певної мовної культури. Саме володіння фоновими знаннями, що є частиною когнітивної бази та має інваріантний характер, «дає змогу індивіду, за словами D. B. Gudkov, орієнтуватися в просторі лінгвокультури та дотримуватися її норм і правил» (2003). Основу таких знань у когнітивній базі лінгвокультури становлять прецедентні явища (Bahan 2014; Kal’čenko 2014; Saxaruk 2011 тощо). Не вдаючись до історії розвитку теорії прецедентності, коротко зупинимося лише на тих положеннях, які відповідають класифікації явищ, пов’язаних із прецедентністю. Водночас зазначимо, що методологію вивчення цих явищ почали активно розробляти лише наприкінці 20th – на початку 21st століття. На нашу думку, термін «прецедентний текст» використовувався найширше. Він швидко набув низки дуплетів, зокрема ідентифікатора «прецедентний» у своєму складі. І що активніше поповнювався цей ряд, то виразніше визрівала потреба в їхній диференціації. Згодом було запропоновано термін «прецедентне явище» як гіперонім для всіх гіпонімів з ідентифікатором «прецедентний». Огляд наукової літератури показує, що найпоширенішими є такі гіпоніми: 1) «прецедентний текст», 2) «прецедентна ситуація», 3) «прецедентний вислів» і 4) «прецедентна власна назва». Статті / Articles 121 РОМАН ВАСКО, АЛЛА КОРОЛЬОВА, ТЕТЯНА ТОЛЧЕЄВА Нещодавно ми стали свідками апробації терміна «прецедентний світ», наприклад у праці Genadij G. Slyškin’s Linguocultural concepts and metaconcepts (2004: 154). Учений визначає прецедентний світ як сукупність окремих прецедентних явищ (імен, висловів, ситуацій), 1) що походять з єдиного джерела, 2) сприймаються носіями мови як взаємопов’язані, 3) регулярно оновлюються в різних комбінаціях одне з одним (Slyškin 2004: 154). Водночас G. G. Slyškin вважає, що звернення до прецедентних світів дає змогу передавати складніші культурні смисли, ніж звернення до окремих прецедентних явищ. Однак таке твердження, на нашу думку, недостатньо переконливе, оскільки кожен із наведених вище типів прецедентних явищ (імен, висловів, ситуацій) однаково відповідає трьом зазначеним умовам і сприяє передаванню складного семантичного змісту. Щоб обґрунтувати нашу точку зору, наведемо наявні в науковій літературі визначення кожного з чотирьох гіпонімів прецедентних явищ з урахуванням нашого уточнення. «Прецедентний текст» – це складний знак, знайомий представникові лінгвокультури, звернення до якого часто поновлюється в процесі комунікації за допомогою висловів і символів, пов’язаних із цим текстом. «Прецедентна ситуація» – це своєрідна прототипна ситуація з конотаціями, характерними для її стереотипу. «Прецедентний вислів» – це мовленнєвий фрагмент, що містить відому цитату. «Прецедентна власна назва» – це індивідуальне ім’я, пов’язане або з широко відомими цитатами й навіть цілими текстами, що стали прецедентними, або із ситуаціями, відомими представникам лінгвокультури. Що стосується прецедентної власної назви, то легко побачити, що її науковий обсяг тісно пов’язаний із попередніми трьома типами прецедентних явищ. Зазначимо лише, що сьогодні в працях з ономастики можна спостерігати активізацію різних варіантів апробації терміна «прецедентні власні назви», таких як «прецедентні оніми» (Naximova 2011), «прецедентні топоніми» (Berezovič 2009) тощо; про це йтиметься нижче в дослідницькій частині статті, і, зокрема, про те, що теорія прецедентності є фундаментом теорії інтертекстуальності. Отже, повертаючись до питання сутності терміна «прецедентний світ» у розумінні G. G. Slyškin, є всі підстави стверджувати, що складні смисли передають не власне прецедентні явища, а ті, що набули інтертекстуального статусу (як окремо, так і в поєднанні одне з одним). У зв’язку з такою постановкою проблеми постає питання: чи є кожна власна назва прецедентною? Відповідь на це питання очевидна, якщо врахувати, що прецедентність оніма зумовлена його когнітивно-семіотичною функцією, а згодом і потенційною здатністю породжувати та відтворювати інтертекстуальні смисли у просторі вихідної лінгвокультури. Якщо власна 122 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер назва мігрує до іншої лінгвокультури, то в процесі передавання її інтертекстуальних смислів вона набуває міжнародного, тобто глобального, характеру. У процесі трансферизації оніми вихідної лінгвокультури зазнають значних змін форми та значення в культурі-реципієнті, аж до їхньої заміни, але водночас не втрачають інтертекстуальних зв’язків із донором. Завдяки цим зв’язкам відбувається інтернаціоналізація або глобалізація онімів. Сформульована у статті наукова ідея є актуальною та перспективною для подальшого розвитку теоретичних положень сучасної когнітивної ономастики, представники якої (Karpenko 2015 та інші), з одного боку, переконують нас, що оніми мають не лише семантику, а й концептуальні ознаки та навіть фреймову структуру, а з іншого боку, особливу увагу приділяють розкриттю їхніх значень як прецедентних явищ лінгвокультури (Bahan 2014: 44–45). Прецедентні явища здатні відігравати роль стереотипізації знань як у межах одного лінгвокультурного простору, так і в процесі міжкультурного трансферу. Мета статті полягає в розгляді власних назв як прецедентних явищ вихідної лінгвокультури та їхньої здатності породжувати нові значення в процесі й у результаті міжкультурного трансферу в лінгвокультурах-реципієнтах. Завдання статті: – уточнити співвідношення між термінами «прецедентність» та «інтертекстуальність», «інтертекстуальність» та «інтертекст»; – ввести термін «онімічний інтертекст» до наукового апарату когнітивної ономастики; – розробити методологічний алгоритм аналізу трьох фаз міжкультурного трансферу прецедентних власних назв; – на основі прикладів аналізу власних назв виявити їхню прецедентну, інтертекстуальну та глобальну природу, актуалізовану в процесі й у результаті міжкультурного трансферу; – простежити нові тенденції, пов’язані з етапом формальної семіотизації прецедентних власних назв. 1. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ ПРЕЦЕДЕНТНОСТІ, ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ ТА ІНТЕРТЕКСТУ Процес глобалізації всіх сфер життя в кожному суспільстві сьогодні потребує ґрунтовнішого вивчення національно-культурних особливостей Статті / Articles 123 РОМАН ВАСКО, АЛЛА КОРОЛЬОВА, ТЕТЯНА ТОЛЧЕЄВА міжкультурної комунікації, а також процесу передавання знань, так званого «трансферу» (Proskurin, Proskurina 2017). Зазвичай розрізняють два типи міжкультурного трансферу: власне комунікацію та передавання знань. Комунікація завжди здійснюється синхронно, в одному часовому періоді, тоді як передавання знань передбачає додаткове звернення до вже накопичених знань, пов’язаних із різними часовими періодами, подіями тощо. Ці твердження свідчать, що і комунікація, і передавання знань межують із такими явищами, як прецедентність, що ґрунтується на стереотипі уявлень про фрагменти й об’єкти навколишнього світу та їхній вербалізації в національних лінгвокультурах, та інтертекстуальність, яка передусім пов’язана з відображенням культурних контактів між поколіннями. Інтертекстуальність, за Jurij M. Lotman, є своєрідною «семіотичною пам’яттю культури», яка характеризується не лише накопиченням нової інформації через пізнання фрагментів дійсності, а й траєкторіями її вилучення з наявних текстів (2001: 213). У зв’язку з цим він наголошував (Lotman 2001: 213), що «текст не існує сам по собі, а неодмінно вміщується в історичні, реальні або умовні контексти [...]; отже, сприйняття тексту поза цим тлом неможливе». Розглядаючи інтертекстуальність як ключовий інструмент передавання смислів, витоки яких сягають фрагментів різних часів, звернімося до визначення Vladimir N. Toporov, який назвав текст своєрідною «діахронічною матрицею» (Toporov 1987), у побудові якої виокремлюється інший текст. Матеріальним втіленням процесу інтертекстуальності є інтертекст, що містить зв’язки з текстом-донором і його семантичним потенціалом/так званим інваріантом (Rjabinina 2007). Одним із типів такого інтертексту в згорнутій формі є власна назва/онім. Будучи знаками прецедентних текстів, прецедентних ситуацій і прецедентних висловів, власні назви набувають популярності в лінгвокультурі й, таким чином, стають актуалізаторами нових значень у структурі готових інтертекстів. У цьому випадку вони вже виконують когнітивно-семіотичну функцію як культурно мотивовані маркери значущих подій, фактів і ситуацій, відводячи ідентифікаційній функції, тобто ярликам, вторинну роль. У процесі міжкультурного трансферу власна назва самостійно як згорнутий інтертекст (для позначення якого в статті ми пропонуємо новий термін «онімічний інтертекст») із уже набутими символікою та семантичним навантаженням у вихідній лінгвокультурі або як компонент інтертексту в лінгвокультурі-реципієнті випромінює нові значення й набуває міжнародного, так званого глобального, характеру завдяки своїй первинній прецедентності. Онімний інтертекст, отже, є «продуктом трансформації іншого тексту» (Kristeva 1995: 99), який неодмінно проходить етап прецедентності в одній із контактуючих культур, що згодом 124 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер слугує генератором нових значень у певному напрямі та часі. Іншими словами, він є орієнтиром для продукування нових значень на основі готового прецеденту. Обговорюючи онтологію інтертексту та пов’язуючи її із середовищем існування культурних концептів, Jurij S. Stepanov (2001: 3) зазначає, що «інтертекст є лише першим мовним рівнем результату взаємодії текстів. Наступні “рівні” складаються з непрочитуваних конструктів – концептів, образів, ідей – “ментальних світів” або їхніх компонентів. Іншими словами, функціонуючи як маркери прототекстів на мовному рівні, інтертекстуальні включення на когнітивному рівні апелюють до когнітивної бази творців смислів. У широкому розумінні інтертекст є складним знаком вихідної лінгвокультури та частотним відтворенням фраз (крилатих висловів, висловлювань відомих особистостей, цитат тощо) із дискурсів певної лінгвокультури. Подібне визначення інтертексту знаходимо у Galina V. Denisova, яка також визначає цей конструкт як результат звернення до значущих подій або культурних фактів, що стали прецедентними, а також до цитат відомих особистостей (2003: 77). З цього приводу Boris M. Gasparov писав: «[...] мовна діяльність здійснюється як безперервний потік цитування, що вилучається з конгломерату мовної пам’яті. Цей цитатний фонд наповнений одиницями різного ступеня завершеності – комунікативними фрагментами, які зберігаються в пам’яті як її стаціонарні частини і якими мовцеві послуговується під час творення та інтерпретації смислів» (Gasparov 1996: 14). Majkl Riffater (1980) називав інтертекст інваріантом певної структурно-семантичної моделі, варіанти якої передусім конструюються у вихідній лінгвокультурі в межах властивих їй кодів. Водночас лінгвокультура розглядається як простір ціннісних смислів, створених її представниками в процесі сприйняття ними світу, а її коди – як вторинні знакові системи, де для їхньої вербалізації використовуються різні матеріальні засоби (Kovšova 2009: 241). Закодований ціннісний смисл формує систему кодів лінгвокультури та загалом мовну картину світу, яка відображає картину світу певного суспільства ([Ibid.). Що стосується онімних інтертекстів, то, за нашими попередніми спостереженнями, у своєму образному значенні вони являють собою перенесення прецедентного крилатого вислову з онімним компонентом семантики та властивою йому лінгвокультурною інформацією для створення й передавання нового інтертекстуального смислу як у межах вихідної лінгвокультури, так і в контактуючій мовній картині світу. Щодо наявності прецедентних характеристик у крилатих висловах або фразеологічних одиницях у широкому розумінні, дискусія досі триває. У цьому зв’язку особливий інтерес становлять аргументи Viktor P. Grigor’ev (2000: 578–580), оскільки саме відомі крилаті вислови належать до так званої Статті / Articles 125 РОМАН ВАСКО, АЛЛА КОРОЛЬОВА, ТЕТЯНА ТОЛЧЕЄВА «транс»-фразеології, які є новою групою кандидатів в інтертексти». Grigor’ev також зазначає, що «час для поняття транснаціональної фразеології, можливо, ще не настав, але передумови для обговорення її інтертекстуального коду вже визріли» (2000: 578–580). І якщо дотримуватися наших припущень, що прецедентність є когнітивною основою творення інтертекстуальних смислів, та врахувати наведені вище визначення чотирьох типів прецедентних явищ, то відповідь очевидно свідчить на користь прецедентного статусу такого типу онімних інтертекстів, як крилаті вислови. Крім того, оскільки більшість крилатих висловів/фраз відображає стереотипи національної свідомості, їхня прецедентність є обов’язковою пропозиційною фазою інтертекстуальності. У ситуації з прецедентними власними назвами глобального характеру саме інтертекстуальність відіграє роль перекладача смислів, які пройшли випробування часом і існують упродовж життя багатьох народів у формі особливого транскультурного коду. І не випадково інтертекстуальність вважається трансляційним кодом світової культури – системи традиційних цінностей людства, як матеріальних, так і духовних (Vasko, Korolyova 2021). Для пошуку траєкторій виникнення інтертекстуальних смислів на когнітивній основі прецедентних власних назв і їх подальшого аналізу з реконструкцією первинного змісту у вихідній лінгвокультурі та його подальшим перенесенням до лінгвокультур-реципієнтів пропонується комплексний методологічний підхід, а також відповідні методи й прийоми, які описано в наступному пункті. 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖКУЛЬТУРНОГО ТРАНСФЕРУ ПРЕЦЕДЕНТНИХ ВЛАСНИХ НАЗВ Використовуючи термін міжкультурна комунікація, дослідники розуміють його як «процес комунікації мовних особистостей, які належать до різних лінгвокультурних спільнот і демонструють відмінності [...]» (Gudkov 2003a: 51), тоді як представники теорії міжкультурного трансферу розробляють методи аналізу інтерференцій, гібридизацій, трансформацій, що виявляються, коли значення як синхронних, так і нетемпоральних явищ контактуючих культур вступають у взаємодію. Виходячи з теоретичних передумов вивчення процесів і результатів міжкультурного трансферу, слід застосовувати ті методи й прийоми, які передусім спрямовані на реконструкцію траєкторій «культурного руху» смислів. 126 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер Сьогодні триває дискусія щодо необхідності вдосконалення методологічної процедури аналізу способів трансформації тих концептуальних смислів, які виникають, коли їх «імпортують» та «експортують» з однієї культури в іншу, оскільки йдеться не стільки про національно-специфічні відмінності певної культури (яким у теорії міжкультурної комунікації приділяється особлива увага), скільки про численні виявлені траєкторії міграції смислів (важливі для теорії міжкультурного трансферу). Простежені напрями формування нових значень прецедентних власних назв у культурах-реципієнтах передусім відображають їхню інтертекстуальну природу, оскільки є результатом змішування (комбінації) фрагментів, що містять ці культурно значущі явища, уже в новому лінгвокультурному просторі. Комплексна методологія аналізу прецедентних власних назв у вихідній лінгвокультурі та породження нових інтертекстуальних смислів на їхній когнітивній основі в процесі їхнього перенесення до лінгвокультури-реципієнта охоплює кілька обов’язкових етапів із використанням інтерпретаційно-контекстуального методу, порівняльного методу, лінгвопрагматичного методу та методу компонентного аналізу. Наведемо розроблену нами методологію аналізу траєкторій виникнення нових інтертекстуальних смислів для прецедентних власних назв у процесі їхнього міжкультурного трансферу. Як зазначалося, механізм проникнення артефактів однієї культури в іншу запускається за участю так званих історико-культурних «посередників» (витоків, джерел), які переносять знання/смисл/інформацію в інший контекст сприйняття. Такими посередниками, за узагальненими зауваженнями Elena L. Berezovič (2009), Marija Ė. Rut (2001; 2008), Irina F. Zavarins’ka (2022), є джерела лінгвокультурної мотивації з їхніми прототипами, серед яких особливе місце посідають літературні, давні, релігійні та біблійні власні назви, що, на нашу думку, стали міжнародними прецедентними явищами в процесі широкої трансферизації. Їхнє перенесення до іншої культурної системи є динамічним процесом, що складається з трьох основних фаз: відбору, трансферу та рецепції, які лежать в основі запропонованої методології дослідження прецедентності, інтертекстуальності та міжнародності власних назв. Перший етап – це фаза відбору прецедентної власної назви у вихідній лінгвокультурі, яка передбачає реконструкцію джерел і витоків лінгвокультурної мотивації прецедентності власних назв із подальшим аналізом їхньої відповідності критеріям прецедентних явищ. У результаті таких операційних дій буде запропоновано рішення щодо мотиву. Він слугує джерелом для подальшого створення цитат, алюзій, ремінісценцій як нового типу знань і готових онімних інтертекстів. Статті / Articles 127 РОМАН ВАСКО, АЛЛА КОРОЛЬОВА, ТЕТЯНА ТОЛЧЕЄВА Другий етап — це фаза передачі знань іншій лінгвокультурі з урахуванням прагматичного наміру мовної особистості або культури загалом передати вже сформовані інтертекстуальні значення. Важливим процедурним моментом на цьому етапі є реконструкція траєкторій набуття нових інтертекстуальних значень на основі прецедентних власних назв з інтерпретацією способів їхньої трансформації в культурах-реципієнтах. Для цього необхідно визначити когнітивний інваріант і семантичний варіант прецедентної власної назви в новому інтертексті як продукті прийнятої лінгвокультури. Третій етап — це фаза рецепції, пов’язана з процедурою зіставлення вихідного інваріанта та нової версії онімного інтертексту, результати якого дадуть змогу побудувати схему траєкторії виникнення нових значень і, можливо, нової форми прецедентної власної назви внаслідок міжкультурного трансферу для трьох рівнів рецепції: 1) на індивідуальному рівні — для окремої мовної особистості, 2) на рівні соціальних груп, 3) на національному рівні лінгвокультури загалом. Третій рівень дасть змогу говорити про набуття прецедентною власною назвою вихідної лінгвокультури міжнародного характеру. Фінальна процедура на цьому етапі передбачає встановлення функції глобального онімного інтертексту в новому лінгвокультурному просторі. Розроблена нами модель аналізу ґрунтується на положенні, що прецедентні власні назви є смислотвірними компонентами інтертекстуальної природи, тому їхній аналіз становить науковий інтерес передусім в аспекті теорії міжкультурного трансферу та теорії лінгвопрагматики для виявлення соціальної й культурної мотивації породження онімних інтертекстів у середовищі-реципієнті та їх подальшого функціонування. Для добору ілюстративного матеріалу важливо працювати зі словниками прислів’їв з онімними компонентами семантики в контактуючих лінгвокультурах. 3. ТРАЄКТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ НОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ПРЕЦЕДЕНТНИХ ВЛАСНИХ НАЗВАХ Як показує розроблений у статті методологічний алгоритм, у центрі цього дослідження перебуває не аналіз онімних знаків-символів, а їхня прецедентність у вихідній лінгвокультурі та розгляд траєкторій виникнення нової варіантної інформації, яка є вторинною й створюється на когнітивній основі 128 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер інваріантного первинного змісту прецедентного оніма як продукту специфічної національної лінгвокультури. Фундаментальною основою вивчення прецедентності власних назв є праці Èduard M. Soloduxo Проблемы интернационализации фразеологии (букв. Problems of Internationalization of Phraseology, 1982), Теория фразеологического сближения (букв. The Theory of Phraseological Rapprochement, 1989) та інших авторів, у яких досліджено значний матеріал мов слов’янської, германської та романської груп. Основний акцент у працях ученого зроблено на необхідності пошуку витоків і джерел для історико-етимологічного вивчення фразеологічних одиниць-інтернаціоналізмів (Soloduxo 1982: 133). Водночас мовознавець пояснює поняття витоків ширше, ніж поняття джерел інформації. Витоками є так звані випадки прецедентності: історичні, соціальні, побутові, політичні, культурні тощо. Провідником трансферу, що веде до формування міжнародного характеру компонента крилатого вислову, у цьому разі власної назви, і фразеологічної одиниці загалом (готового інтертексту), уже є джерела для створення інтертекстуальних значень різних часових меж. Це передусім антична історія, література та міфологія, представлені двома фондами: грецьким і римським, а також Біблія, у якій приховано витоки міжкультурних ціннісних значень, що набули статусу прецедентних феноменів (див. Zavaryn­s’ka 2022). Джерела вилучення інтертекстуальних значень містять певний «прототип або вихідний матеріал», зафіксований за допомогою онімних знаків у вихідній лінгвокультурі та переданий у формі нової інтертекстуальної інформації культурам-реципієнтам. Наприклад, прецедентні власні назви Jerusalem і Bethlehem сягають витоків античної історії, а джерелом їхніх значень є Біблія. Прецедентність — це мовна форма втілення стереотипу, у цьому разі у формі власної назви, яка є провідником концентрації інформації у згорнутому вигляді. Онімний знак, ставши прецедентним феноменом в одній культурі, як правило, набуває в ній нових значень у процесі функціонування й перетворюється на інтертекст. Невипадково вище йшлося про інваріант змісту прецедентної назви, який у разі міжкультурного трансферу прецедентної назви (або цілої крилатої фрази) актуалізує нове варіантне значення й набуває широкої популярності в культурі-реципієнті. Водночас інваріант її сприйняття зберігається за певним прецедентним онімом, навіть якщо первинний онім унаслідок трансферу замінюється онімом національної лінгвокультури. Прикладом такого трансферу є інтертекстуальна алюзія, відома серед уболівальників українського футбольного Статті / Articles 129 ROMAN VASKO, ALLA KOROLYOVA, TETIANA TOLCHEIEVA клубу Shakhtar: Все дороги ведут в Киев (букв. «Усі дороги ведуть до Kyiv») є результатом міжкультурного трансферу відомого латинського крилатого вислову Omnes viae Romam ducunt (букв. «Усі дороги ведуть до Rome»), який у певний момент став прецедентним феноменом. Первинне (інваріантне) значення латинського крилатого вислову виникло на основі змісту власної назви Rome, з одного боку, буквально повідомляючи, що всі дороги, побудовані в Давньому Rome, справді вели до його столиці Rome, точніше, до foro romano, Римського форуму, ринкової площі міста, а з іншого боку, мотивувальне вторинне образне значення фрази пов’язане з подіями, що відбувалися в цьому місці й вважалися видовищами, які викликали захоплення та емоції. Пізніше цей крилатий вислів, створений відомим французьким поетом і байкарем Jean Lafontaine, набув нового варіантного змісту в байці Тремейский судья, брат милосердия и пустынник (букв. Arbitrator, brother of mercy and hermit, 1694), де власна назва Rome уже функціонує у статусі онімного інтертексту Tous chemins vont Rome як результат буквального перекладу (міжкультурного трансферу) зі збереженням форми, але з новою інтертекстуальною інформацією такого змісту: К одной цели можно прийти разными путями (букв. «Однієї мети можна досягти різними шляхами»), джерелом якої є байка. Сучасний трансфер власної назви Rome до соціального середовища українських футбольних уболівальників із заміною власної назви Kyiv відбувся, коли епічне «промо» Все дороги ведут в Киев (букв. «Усі дороги ведуть до Kyiv») до матчу Shakhtar–Roma стало інтертекстуальною алюзією на переклад латинського вислову «Усі дороги ведуть до Rome» з актуалізацією первинної інваріантної інформації. Отже, прецедентний та інтертекстуальний топонім Rome став прототипом для нової інтертекстуальної алюзії, у якій власна назва Kyiv також є прецедентною для української лінгвокультури-реципієнта. Первинний інваріант змісту латинського крилатого вислову з цим топонімом є початком траєкторії для варіантних інтертекстуальних значень в інших національних лінгвосоціумах. Топоніми загалом характеризуються наявністю національно-культурного компонента в їхній семантиці, оскільки є невід’ємною частиною фонових знань носіїв певної мови (Tomaxin 1988: 62). Їхнє основне призначення — «ідентифікація географічних об’єктів дійсності» (Bohuc’kij 2009: 33). Природа додаткової інформації, яку породжує топонім, стаючи прецедентним, залежить від екстралінгвістичних чинників, пов’язаних із культурною інформацією про об’єкт і тими атрибутованими ознаками, якими його наділяють у свідомості носіїв спочатку однієї культури, а в процесі трансферу — інших культур. Отже, наявність яскравої ознаки, зафіксованої в пам’яті культурної свідомості, створює передумови для 130 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер трансферизації топоніма. На основі цієї ознаки спочатку формується прецедентна, а згодом — інтертекстуальна природа топоніма. Трансформація культурних артефактів у зв’язку зі специфічними особливостями культури-реципієнта, її цінностями тощо, як правило, веде до нових форм адаптації внаслідок її рецепції. Запозичення чужого культурного елемента та розміщення його в новому культурному контексті передбачає творчу трансформацію первинного елемента. Наведімо ще один приклад міжкультурного трансферу глобального прецедентного топоніма Rome. Крилатий вислів Рим не в один день строился (букв. «Rome не було збудовано за один день») містить інваріант такої інформації: «важлива, значуща праця потребує часу». The American Heritage Dictionary of Idioms (1997; by Christine Ammer) зазначає, що цей вислів уживається з кінця 12th століття як французька крилата фраза. Однак відтоді він став надбанням інших лінгвокультур (зокрема української лінгвокультури із заміною топонімів: Київ не відразу збудований (букв. «Kyiv не будується одразу») (Nomys, ukl., 1993: 265); Не від разу Львів збудовано (букв. «Lviv не було збудовано одразу») — «большие дела делаются не спеша и долго» (букв. «великі справи робляться повільно й довго») (Franko 1907: 498); Неразом (не відразу) Краков будовався (збудовано, тільки потрошкій; будований; будован) (букв. «Не одразу (не одразу) Krakow прокидався (пробуджений, лише випотрошений; пробудження; budovan)» (Nomys, ukl., 1993: 265), уживаними в прецедентних ситуаціях, щоб переконати співрозмовника — учасника комунікації — «бути терплячим». Інваріант інтертекстуального тексту вперше зафіксовано 1545 року в англійській мовній культурі з повним перекладом первинного значення та форми: Rome Wasn’t Built in a Day. Телешоу Rome Wasn’t Built in a Day, у якому показано, як команда сучасних будівельників спорудила давньоримську віллу Roman villa Roman villa at Wroxeter (Viroconium Cornoviorum), було надзвичайно популярним у Великій Британії 2011 року. Загальне керівництво процесом здійснював археолог Dai Morgan Evans, який спроєктував віллу для English Heritage. Віллу завершили й відкрили для відвідувачів 19 лютого 2011 року. Ідея шоу полягає у відтворенні давньоримських будівельних технологій і повсякденного життя давніх римлян. Із цих прикладів випливає, що в процесі онімної трансферизації взаємодіють різноманітні семіотичні та не завжди одночасні й односпрямовані артефакти, що походять із матеріальної та духовної культури. Водночас культурна пам’ять є динамічним феноменом, неоднорідним за своєю структурою. У процесі міжкультурного трансферу вона стає інструментом інтерпретації фактів у різні часи. Статті / Articles 131 ROMAN VASKO, ALLA KOROLYOVA, TETIANA TOLCHEIEVA 4. ТЕНДЕНЦІЇ ДО ФОРМАЛЬНОЇ СЕМІОТИЗАЦІЇ ПРЕЦЕДЕНТНИХ ВЛАСНИХ НАЗВ ЧЕРЕЗ МОВНУ ГРУ Для актуалізації в культурній пам’яті інваріантного сприйняття прецедентної ситуації мовець звертається до форм її номінації, серед яких глобальні прецедентні оніми мають особливе навантаження. Однак, використовуючи глобальну прецедентну назву, мовець звертається не до самої денотації, а до сукупності знайомих конотативних ознак, конфігурація яких певною мірою є результатом взаємодії мовних знаків, що відсилають до популярних інтертекстуальних значень. У цьому зв’язку ми підтримуємо позицію Dmitrij B. Gudkov (2003), згідно з якою поняття «конотація» застосовне лише у вивченні прецедентності власної назви, яка виступає характеристикою об’єкта або суб’єкта. Наприклад, власна назва Шумахер (букв. Schumacher), яка фактично є звичайним німецьким прізвищем, нині використовується у прецедентній ситуації «швидкий водій» завдяки конотації цього оніма (Volova 2018: 41). У цьому разі власна назва може втратити свій статус і стати або псевдонімом, або загальною назвою. Мовна гра з інтертекстуальними значеннями та глобальним онімом у процесі трансферу найчастіше передбачає операції з формою оніма, а не з комплексним змістом, закріпленим за ним у вихідному тексті або первинній мовній культурі. Цікава форма мовної гри (заснована на способі словесної гібридизації) з реальним топонімом Тьмутаракань (букв. Tmutarakan) «далека невідома глибинка, ізольована від цивілізації», який набув статусу глобальної прецедентної назви, спостерігається в тексті-реципієнті сатиричної повісті братів Arkadij N. Strugackij і Boris N. Strugackij «Сказка о тройке» (букв. «The Tale of Troika»), де використано створений авторами гібридний топонім Тьмутарaкань (букв. Tmutarakan). Унаслідок мовної гри з формою топоніма, на когнітивній основі головної семи «розташований далеко, на значній відстані» виникає нова сема «небезпечний» і, відповідно, нова інформація, актуалізована поведінкою такого хижака, як скорпіон, який є набагато небезпечнішим за таргана. Джерелом лінгвокультурної інформації глобального прецедентного топоніма Тьмутаракань (букв. Tmutarakan є історія Тмутараканського князівства (датована приблизно 10th–11th століттями) і безпосередньо його центр — місто Тмутаракань (Тамань), згадане в одному з первинних джерельних текстів — «Слове о полку Игореве» (букв. «The Tale of Igor’s Campaign»). Однак через невизначеність точного розташування князівства (припустимо, від Східного Криму до передгір’їв Кавказу) воно вважалося 132 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Прецедентні власні назви та їхній міжкультурний трансфер вигаданим. І лише 1792 року археологи виявили Тмутараканський камінь, на місці якого було знайдено руїни Тмутаракані. У використанні цього глобального історико-діахронічного топоніма, який став прецедентним, як перекладача значення в сучасній літературі важливим є не сам його інваріант/значення, а впізнавана форма. Відповідно до законів нейролінгвістичного програмування (Černjavskaja 2008), форма діє швидше й прагматичніше на підсвідомість і сприймається як уже засвоєний фрагмент знань. Якщо, наприклад, інтертекстуальний знак-символ неминуче вводить у нього нове значення, то в сучасних прецедентних ситуаціях рецепція мовної гри вже формалізована. Звичайно, уже не йдеться про будь-яку багатовимірність значень; головна мета — привернути увагу чимось відомим. Звернімо увагу на способи мовної гри з прецедентними назвами: у більшості випадків це гра заради гри, що реалізує гедоністичну функцію впливу на адресата в друкованих медіа. Використання топонімів як інтертекстів у заголовках публікацій видання «Коммерсантъ» (букв. «Kommersant») зосереджує увагу адресата на країні/місті, про яке йдеться в газетному тексті. Наведімо приклади, що вже були предметом такого аналізу, але в цьому дослідженні розглядаються як глобальні прецедентні онімні інтертексти: Ливийпульская четверка (букв. «The Libyan Four») — це анонсований заголовок газетної публікації про представників обох сторін лівійського конфлікту, який є інтертекстуальною алюзією на прецедентний вислів Ливерпульская четверка (букв. «Liverpool Four»), тобто гурт «The Beatles». Мовна гра з топонімом Иран (букв. Iran) лежить в основі форми заголовка газетного тексту Ирано радоваться (букв. «Irano rejoice»), присвяченого аналізу відносин між Tehran і Washington, побудованого так само, як інтертекстуальна алюзія на крилатий вислів И рано радоваться (букв. «And it is too early to rejoice»). Формальну семіотизацію інтертекстуальних топонімів спостерігаємо в міжкультурному трансфері назви історичного регіону Израиля – Иудеи (букв. Israel – Judea) і загальної назви idea до газетного джерела — заголовка публікації щодо планів стосовно Палестини: Дональда Трампа посетила гениальная Иудея (букв. Donald Trump was visited by brilliant Judea). У цьому разі вже відбувається зміна типу знака на інтеріконічність, коли звернення до прототексту фактично є не вербальним, а візуальним/формальним, і формується так звана візуалізована інтертекстуальність прецедентного оніма. Суть таких онімних інтертекстів полягає в тому, що значення повідомлення формується не в них самих, а в реакції, яку вони викликають. Отже, його формальна семіотизація, тобто візуальне моделювання, впливає на реципієнта інформації. У Статті / Articles 133 ROMAN VASKO, ALLA KOROLYOVA, TETIANA TOLCHEIEVA сучасній інтеріконічності прагматичний потенціал онімних міжкультурних знаків визначається не їхнім значенням і місцем у протокультурі, а їхньою відомістю та ефективним впливом. У цьому разі ефект впливу важливіший за значення повідомлення. Масова культура експлуатує лише ту частину семантики міжкультурного знака, яка пов’язана зі стереотипом, спрощуючи складні й багатовимірні явища. 5. ВИСНОВКИ Підсумовуючи, зазначимо, що власні назви можуть виступати як прецедентні феномени, а згодом породжувати інтертекстуальні значення у згорнутій формі. Набуваючи широкої популярності в мовній культурі, прецедентні власні назви часто використовуються як компоненти інтертекстів. Для позначення цього типу інтертекстів запропоновано новий термін — онімний інтертекст, який є носієм лінгвокультурної інформації, витоки якої сягають різноманітних подій і фактів, а джерела — літератури, міфології, релігії та інших текстів. Прецедентна та інтертекстуальна природа власних назв забезпечує їхню участь у міжкультурному трансфері, унаслідок чого в мові-реципієнті виникають нові значення. Водночас важливою є не стільки національно-культурна специфіка онімного інтертексту як знака вихідної мовної культури, скільки траєкторія вилучення нової інформації з витоків і джерел лінгвокультури-реципієнта. Однак, як показує проаналізований матеріал, з часом лінгвокультурна інформація прецедентної власної назви може втратити свою колишню мотиваційну основу. Це веде до формалізації її семіотики, актуалізації інтеріконічності та прагматичного впливу на реципієнта інформації за допомогою форми, а не семантичного змісту. REFERENCES Ammer Christine, ed., 1997: The American Heritage Dictionary of Idioms, Boston, Massachusetts: Houghton Mifflin Harcourt. Bahan Miroslava P. 2014: Баган, Мирослава П. Заперечення як засіб трансформації прецедентних феноменів [Zaperečennja jak zasib transformaciji precedentnyx fenomeniv]. – Українська мова [Ukrajinsʹka mova] 4, 44–51. Berezovič Elena L. 2009: Березович, Елена Л. Русская топонимия в этнолингвистическом аспекте: Пространство и человек [Russkaja toponimija v 134 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Precedent Proper Names and Their Intercultural Transfer èt̀nolingvističeskom aspekte: Prostranstvo i človek], Москва: Либроком [Moskva: Librokom]. Bohuc’kij Vadim M. 2009: Богуцький, Вадим М. Топоніми як засіб презентації явищ непросторової дійсності (на матеріали українських, англійських, іспанських паремій) [Toponimy jak zasib prezentaciji javišč neprostorovoji дijsnosti (na materiali ukrajins’kix, anglij s’kix, ispan s’kix paremij)]. – Семантика мови і тексту: матеріали X Міжнародної конференції [Semantika movy i tekstu: materialy X Mižnarodnoji konferenciji] 2, 32–35. Černjavskaja Valerija E. 2009: Чернявская, Валерия Е. Лингвистика текста: Поликодовость, интертекстуальность, интердискурсивность [Lingvistika teksta: Polikodovost’, intertekstual’nost’, interdiskursivnost’], Москва: Либроком [Moskva: Librokom]. De Lafonten Žan 2005: Де Лафонтен, Жан. Третейский Судья, Брат Милосердия и Пустынник [Tretejskij Sud’ja, Brat Miloser­dija i Pustynnik]. – Басни [Basni], пер. А. И. Введенский, ред. В. П. Бутромеев [per. A. I. Vvedenskij, red. V. P. Butromeev], Москва: Белый город [Moskva: Belyj gorod]. Denisova Galina V. 2003: Денисова, Галина В. В мире интертекста: язык, память, перевод [V mire interteksta: jazyk, pamjat’, perevod], Москва: Азбуковник [Moskva: Azbukovnik]. Franko Ivan J. 1907: Франко, Іван Я. Галицькоруські народні приповідки [Halic’korus’ki narod­ni prypovidky]. – Етнографічний збірник [Etnografičnyj zbirnyk] 2(2), 301–612. Gasparov Boris M. 1996: Гаспаров, Борис М. Язык. Память. Образ [Jazyk. Pamjat’. Obraz], Москва: Новое литературное обозрение [Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie]. Grigor’ev Viktor P. 2000: Григорьев, Виктор П. Принцип как заязыковой интертекст [Princip kak zajazykovoj intertekst]. – Будетлянин [Budetljanin], Москва: Языки русской культуры [Moskva: Jazyki russkoj kul’tury], 578–581. Gudkov Dmitrij B. 2003: Гудков, Дмитрий Б. Прецедентные феномены в текстах политического дискурса [Precedentnye fenomeny v tekstax političeskogo diskursa]. – Язык СМИ как объект междисциплинарного исследования [Jazyk SMI kak ob’ekt meždisciplinarnogo issledovanija], Москва: Издательство МГУ [Moskva: Izdatel’stvo MGU]. Available at: http://evartist.narod.ru/text12/09.htm#3_18. Gudkov Dmitrij B. 2003a: Гудков, Дмитрий Б. Теория и практика межкультурной коммуникации [Teorija i praktika mežkul’turnoj kommunikacii], Москва: Гнозис [Moskva: Gnozis]. Straipsniai / Articles 135 ROMAN VASKO, ALLA KOROLYOVA, TETIANA TOLCHEIEVA Héois Aurélie 2020: When Proper Names Become Verbs: A Semantic Perspective. – Lexis 16, 1–35. Jurka Florina 2009: Literarische Onomastik: Aspekte der literarischen Onomastik am Beispiel der Namengebung in J. W. von Goethes „Wilhelm Meisters Jahre“, Norderstedt: GRIN Verlag. Kal’čenko Tetjana J. 2014: Кальченко, Тетяна Ю. Аксіологічна функція прецедентних феноменів у поетичному творі (на матеріалі лірики В. Герасим’юка та І. Римарука) [Aksiologična funkcija precedentnyx fenomeniv u poetičnomu tvori (na materiali liryky V. Herasym’juka ta I. Rymaruka)]. – Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Філологічні науки [Naukovi zapyski Berdians’kogo deržavnogo pedagogičnogo universytetu. Filologični nauky] 4, 75–80. Karpenko Olena J. 2010: Карпенко, Олена Ю. Когнітивна ономастика [Когнітивна ономастика], Одеса: Феникс [Odesa: Fenуks]. Karpenko Olena J. 2015: Карпенко, Олена Ю. Когнітивна ономастика [Kohnitivna onomastika]. – Інтегральна теорія англомовної комунікації [Integral’na teoriia anglomovnoji komunikaciji], 13–64. Kovšova Marija L. 2009: Ковшова, Мария Л. Семантика и прагматика фразеологизмов (лингвокультурологический аспект) [Semantika i pragmatika frazeologizmov (lingvokul’turologičeskij aspekt)]: диссертация доктора филологических наук [dissertacija doktora filologičeskix nauk], Москва: Институт языкознания РАН [Moskva: Institut jazykoznanija RAN]. Kristeva Julija 1995: Кристева, Юлия. Бахтин, слово, диалог и роман [Baxtin, slovo, dialog i roman]. – Вестник Московского университета. Серия: Филология [Vestnik Moskovskogo universiteta. Serija: Filologija] 1, 97–124. Lotman Jurij M. 2001: Лотман, Юрий М. Семиосфера [Semiosfera], Санкт-Петербург: Искусство [Sankt-Peterburg: Iskusstvo]. Naximova Elena A. 2011: Нахимова, Елена А. Теория и методика когнитивно-дискурсивного исследования прецедентных онимов в современной российской массовой коммуникации [Teorija i metodika kognitivno-diskursivnogo issledovanija precedentnyx onimov v sovremennoj rossijskoj massovoj kommunikaciji]: диссертация доктора филологических наук [disertacija doktora filologičeskix nauk], Екатеринбург: Уральский федеральный университет] [Ekaterinburg: Ural’skij federal’nyj universitet]. Nomys Matvij T., ukl., 1993: Номис, Матвій Т., уклад. Українські приказки, прислів’я і таке інше [Ukrajins’ki prykazky, prysliv’ja i take inše], Київ: Либідь [Kyjiv: Lybid’]. 136 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Precedent Proper Names and Their Intercultural Transfer Proskurin Sergej G., Proskurina Alla V. 2017: Проскурин, Сергей Г., Проскурина, Алла В. Культурные трансферы и тексты [Kul’turnye transfery i teksty], Новосибирск: ИПЦ НГУ [Novosibirsk: IPC NGU]. Riffater Majkl 1980: Риффатер, Майкл. Критерии стилистического анализа [Kriterii stilističeskogo analiza]. – Новое в зарубежной лингвистике [Novoe v zarubežnoj lingvistike] 9, 35–97. Rut Marija È. 2001: Рут, Мария Э. Антропонимы: размышления о семантике [Antroponimy: razmyšlenija o semantike]. – Известия Уральского государственного университета [Izvestija Ural’skogo gosudarstvennogo universiteta] 20, 45–50. Rut Marija È. 2008: Рут, Мария Э. Образная номинация в русской ономастике [Obraznaja nominacija v russkoj onomastike], Москва: ЛКИ [Moskva: LKI]. Rjabinina Olena K. 2007: Рябініна, Олена К. Інтертекстуальність у дискурсі сучасної української преси: лінгвістичний аспект [Intertekstual’nist’ u dyskursi sučasnoji ukrajinskoji presy: linhvistyčnyj aspekt]: дисертація кандидата філологічних наук [dysertacija kandydata filolohičnyx nauk], Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна [Xarkiv: Xarkivs’kij nacional’nyj universitet imeni V. N. Karazina]. Saxaruk Inna V. 2011: Сахарук, Інна В. Типологія прецедентних феноменів у сучасному українському дискурсі [Tipolohija precedentnyx fenomeniv u sučasnomu ukrajins’komu dyskursi]. – Лінгвістичні студії [Linhv ist yčni studiji] 23, 197–203. Slyškin Gennadij G. 2004: Слышкин, Геннадий Г. Лингвокультурные концепты и метаконцепты [Lingvokul’turnye koncepty i metakoncepty], Волгоград: Перемена [Volgograd: Peremena]. Soloduxo Èduard M. 1982: Солодyхо, Эдуард М. Проблемы интернационализации фразеологии (на материале языков славянской, германской и романской групп) [Problemy internacionalizacii frazeologii (na materiale jazykov slavjanskoj, germanskoj i romanskoj grupp)], Казань: Издательство Казанского университета [Kazan’: Izdatel’stvo Kazanskogo universiteta]. Soloduxo Èduard M. 1989: Солодyхо, Эдуард М. Теория фразеологического сближения (на материале языков славянской, германской и романской групп) [Teorija frazeologičeskogo sbliženija (na materiale jazykov slavjanskoj, germanskoj i romanskoj grupp)], Казань: Издательство Казанского университета [Kazan’: Izdatel’stvo Kazanskogo universiteta]. Stepanov Jurij S. 2001: Степанов, Юрий С. «Интертекст», «интернет», «интерсубъект» (к основаниям сравнительной концептологии) [“Intertekst”, “internet”, “intersubjekt” (k osnovanijam sravnitel’noj konceptologii)]. – Известия Straipsniai / Articles 137 ROMAN VASKO, ALLA KOROLYOVA, TETIANA TOLCHEIEVA PAH. Серия литературы и языка [Izvestija RAN. Serija literatury i jazyka] 61(1), 3–11. Tomaxin Gennadij D. 1988: Томахин, Геннадий Д. Realii – amerikanizmy. Posobie po stranovedeniju [Realii – amerikanizmy. Posobie po stranovedeniju], Moskva: Vysšaja škola [Moskva: Vysšaja škola]. Toporov Vladimir N. 1987: Топоров, Владимир Н. Заметки по реконструкции текстов [Zametki po rekonstrukcii tekstov]. – Исследования по структуре текстов [Issledovanija po strukture tekstov], 99–100. Vasko Roman, Korolyova Alla 2021: Julia Kristeva’s Intertextuality and Hypothetical Relationships of Her Theories with Ancient Types of Writing. – Religīski–filozofiski raksti 29, 136–156. Vaxelaire Jean-Louis 2016: De la définition linguistique du nom propre. – Langue Française 190(2), 65–78. Volova Viktorija M. 2018: Волова, Виктория М. Стилеобразующий потенциал имен собственных в англоязычном масс–медиальном дискурсе (на материале публицистических текстов периодических изданий Великобритании и США) [Stileobrazujūščij potencijal imen sobstvennyx v anglojazyčnom mass–medial’nom diskurse (na materiale publicističeskix tekstov periodičeskix izdanij Velikobritanii i SŠA)]: диссертация кандидата филологических наук [dissertacija kandidata filologičeskix nauk], Самара: Самарский государственный социально–педагогический университет [Samara: Samarskij gosudarstvennyj social’no–pedagogičeskij universitet]. Zavar yns’ka Irina F. 2022: Заваринська, Ірина Ф. Фразеологізми з онімним компонентом в англійській, польській та українській мовах: лінгвокультурологічний аспект [Frazeolohizmy z onimnym komponentom v anhlijs’kij, pols’kij ta ukrajins’kij movax: linhvokul’turolohіčnyj aspekt], Тернопіль: Осадца Ю. В. [Ternopil’: Osadca Ju. V.]. 138 Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII Precedent Proper Names and Their Intercultural Transfer Precedentiniai tikriniai vardai ir jų tarpkultūrinis perkėlimas SANTRAUKA Straipsnyje analizuojama precedentinių tikrinių vardų, kaip oniminių intertekstų, kurie yra pirminės lingvokultūros ženklai-simboliai, perkeliančios naujas reikšmes į priimančias kultūras, tarpkultūrinio perkėlimo problema. Daug dėmesio skiriama susijusių, bet neidentiškų sąvokų, tokių kaip precedentiškumas, kuris yra siejamas su kalbine stereotipo įkūnijimo forma, šiuo atveju išreiškiama tikriniu vardu, ir intertekstualumas, kuris struktūruoja iš įvairių tekstų ateinančią informaciją, koreliacijai. Straipsnyje nustatytas tikrinio vardo precedentiskumo pirmumas pirminėje kultūroje ir antrinis jo intertekstualumo pobūdis. Straipsnyje apibrėžiamas tikrinių vardų precedentiskumo kilmės ir jų intertekstinės informacijos šaltinių vaidmuo. Iškeliama ši prielaida: šiuolaikinė masinė kultūra pasižymi tikrinių vardų semiotikos formalizavimu, ikoniškumo aktualizavimu ir pragmatine formos įtaka informacijos adresatui tiek pirminėje lingvokultūroje, tiek tarpkultūrinio perkėlimo metu. Įteikta 2022 m. rugsėjo 7 d. ROMAN VASKO Kyiv National Linguistic University 73, Velyka Vasylkivska Str. 03150, Ukraine, Kyiv [email protected] ALLA KOROLYOVA Kyiv National Linguistic University 73, Velyka Vasylkivska Str. 03150, Ukraine, Kyiv [email protected] TETIANA TOLCHEIEVA National Pedagogical Dragomanov University 9, Pyrohova Str. 01601, Ukraine, Kyiv [email protected] Straipsniai / Articles 139