Zur Etymologie von lit. alėti, almuo, almė, elmės etc. und deren Zusammenhang mit dem deutschen Ortsnamen Ulm und dessen Verwandten

Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 92, с. 1–19 Посилання на зміст / посилання на Turin... ISSN 2669-218X (онлайн / електронний) ДО ЕТИМОЛОГІЇ ЛИТОВСЬКИХ ALĖTÍ, ALMUÕ, ÁLMĖ, ẼLMĖS ТОЩО ТА ЇХНЬОГО ЗВ’ЯЗКУ З НІМЕЦЬКИМ ТОПОНІМОМ ULM І СПОРІДНЕНИМИ З НИМ НАЗВАМИ Про етимологію лит. aléti, almuõ, álmė, ẽlmės та інших слів, а також про їхній зв’язок із німецьким топонімом Ulm і спорідненими з ним назвами HARALD BICHLMEIER Саксонська академія наук у Лейпцигу Університет Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі E-mail: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0001-1677 Галузі досліджень: ономастика (топонімія), історична фонологія германських мов, індоєвропейське мовознавство, алжаміадо-тексти. https://doi.org/10.35321/all92-01 АНОТАЦІЯ Лит. aléti «текти, цідитися, бігти, поспішати», nualéti «переливатися через край, затоплювати (поля)», almuõ (3) ч. «гній», álmė (1), almẽ (4) ж. «речовина, що виходить із тіла», ẽlmės (4) ж. мн. «те саме» традиційно етимологізують на основі кореня, якому приписують значення «текти». Тут стверджується, що в основі цих слів, імовірно, лежать щонайменше два різні корені: з одного боку, праіндоєвроп. *h₁elh₂- «гнати кудись» або праіндоєвроп. *h₂elh₂- «безцільно ходити», з іншого — корінь праіндоєвроп. *h₁el(H)- «бути гнилуватим, тухлим». На основі кореня праіндоєвроп. *h₁el(H)- «бути гнилуватим, тухлим» слід пояснювати також топонім нововерхньонім. Ulm та споріднені назви. Виявляється, що цей ряд назв найкраще пов’язати з прагерм. *ulma- «гниль, тління». Із трьох інших на перший погляд придатних виведень для цього ряду назв одне вже давно визнано хибним, два інші є семантично доречними, проте лише одне з них можливе також фонетично. Пропозиція пов’язати назву з прагерм. *ual(l)-, *u̯ul- «вирувати» не витримує історико-фонетичної перевірки. Виведення з «давньоєвропейської» назви водойми принципово залишається можливим, однак етимологію, запропоновану від часів Hans Krahe, слід модифікувати. Оскільки германська етимологія є прийнятною, їй слід віддати перевагу перед «давньоєвропейським» розв’язанням. Авторське право © 2025 Harald Bichlmeier. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення в будь-якому середовищі за умови зазначення первісного автора та джерела. // Išleido Lietuvių kalbos institutas. Šis straipsnis yra atviros prieigos, platinamas pagal „Creative Commons“ priskyrimo licencijos sąlygas, leidžiančias neribotai naudoti, platinti ir atkurti turinį bet kokioje laikmenoje, nurodant autorių ir šaltinį. Отримано: / Gauta: 2025-02-03. Прийнято: / Priimta: 2025-05-15. 1 КЛЮЧОВІ СЛОВА: Давньоєвропейська гідронімія, литовська етимологія, німецькі топоніми, історична фонологія германських мов. АНОТАЦІЯ Лит. aléti «текти, мріятися, поспішати», nualéti «затоплювати (поля), переливатися через край», almuõ (3) ч. «гній», almē (1), almẽ (4) ж. «речовина, що витікає з тіла», elmēs (4) ж. мн. «те саме» традиційно вважають похідними від кореня зі значенням «текти». Натомість у статті стверджується, що ці слова походять щонайменше від двох різних праіндоєвропейських (ПІЄ) коренів. З одного боку, їх можна пов’язати з ПІЄ *h₁elh₂ «гнати кудись» або ПІЄ *h₂elh₂ «безцільно ходити, блукати». З іншого боку, деякі з них, очевидно, походять від ПІЄ *h₁el(H)- «бути смердючим, гнилим». Корінь ПІЄ *h₁el(H)- «бути смердючим, гнилим» лежить також в основі топоніма НВН Ulm та споріднених топонімів у Німеччині. Ці назви можна пов’язати з ПГерм. *ulma- «гниль, гнилість». Із трьох поширених пояснень цих назв одне можна повністю відкинути, тоді як два інші є семантично правдоподібними — але лише одне з них відповідає також фонологічно. Пропозиція пов’язати назви з коренем ПГерм. *ual(ʔ)-, *uul- «кипіти, вирувати» неможлива. Альтернативна гіпотеза — тлумачити їх як «давньоєвропейські» гідроніми, уперше запропонована Hans Krahe, — залишається можливою, але потребує перегляду. Однак, оскільки можна запропонувати германське пояснення без семантичних і фонологічних суперечностей, методологічно воно є кращим за «давньоєвропейську» гіпотезу. КЛЮЧОВІ СЛОВА: Давньоєвропейська гідронімія, литовська етимологія, німецькі топоніми, історична фонологія германських мов. 1. LITHUANICA¹ Словотвірне гніздо навколо лит. aléti «текти, мріятися, бігти, поспішати»,² nualéti «переливатися через край, затоплювати (поля)», almuõ (3) ч. «гній»,³ almē (1), almẽ (4) ж. «речовина, що виходить із тіла»,⁴ elmēs (4) ж. мн. «те саме»⁵ була розглянута Sergio Neri (у Neri, Ziegler 2012: 56f. та в Neri et al. 2016: 234f.) у зв’язку з нововерхньонім. діал. Eller «непридатна для сільського господарства ¹ Стаття ґрунтується на доповіді «On the Etymology of the Placename Ulm and its Relatives in Germany – and its Potential Connections with Some Baltic Words», виголошеній на конференції «5-oji tarptautinė mokslinė Aleksandro Vanago konferencija „Kalbos ir kultūros dialogas XXI amžiaus onomastikoje““ / “5ᵗʰ International Scientific Aleksandras Vanagas’ Conference “Language and Culture Dialogue in 21ˢᵗ Century Onomastics””, Вільнюс, 7–8 листопада 2024 року. — Я дякую двом анонімним рецензентам статті за їхні зауваження; значною мірою їх ураховано в статті. За можливі помилки та неточності, що залишилися, відповідаю лише я. ² Не в LitEW (там у LitEW I 7 наведено лише aléti «бути бідним» і aléti «вигукувати alala»); LithED I 17 відносить aléti «цідитися, крапати, сочитися, блукати» до кореня праіндоєвроп. *h₂el, не приписуючи йому значення (так само SEJL 2024, s.v. aléti), і посилається на лему almuõ «гній, гнійні виділення з рани, гнійне мокротиння» (LithED I 20f.; подібно SEJL 2024, s.v. almuõ), де автор, однак, не згадує цього праіндоєвропейського кореня, а знову посилається на aléti. Про проблематичність такого підходу див. також нижче в статті. ³ Пор. LitEW I 8; LithEW I 20f.; SEJL 2024, s.v. almuõ (та попередню примітку). ⁴ Пор. LitEW I 8. LithEW I 20f. (s.v. almuõ) і SEJL 2024, s.v. almuõ пояснюють almē як новоутворення на основі нового кореня ур(східно)балтійськ./лит. *alm-/*elm-, абстрагованого з almuõ. Це виведення не може пояснити акут у almē. ⁵ Пор. LitEW I 8; LithEW I 20f. (s.v. almuõ), і SEJL 2024, s.v. almuõ пояснює elmēs як новоутворення на основі нового кореня ур(східно)балтійськ./лит. *alm-/*elm-, абстрагованого з almuõ. 2 використовувана площа, пустир» або у зв’язку з нововерхньонім. діал. Ölme «лиха місцевість, вологе місце на ріллі», ülmiġ «місцями вологий». Загалом для виведення тієї чи тієї з названих форм залучають три праіндоєвропейські корені: - праіндоєвроп. *h₁elh₂- «гнати кудись» (IEW I 306f.; LIV 2001 [1998]: 235)⁶, - праіндоєвроп. *h₂elh₂- «безцільно ходити» (IEW I 27f.; LIV 2001 [1998]: 264)⁷, - праіндоєвроп. *h₁el(H)- (або *[s]h₁el(H)-?) «бути гнилуватим» (IEW I 305). Наводяться такі міркування та виведення: У Neri 2012: 57 almuõ, álmē, ēlmēs попередньо пов’язуються з лит. ãlksna ж. «калюжа, водойма»⁸, латис. al(u)ksna ж. «заболочене місце, куди стікається вода», причому останні форми виводяться з прабалтійськ. *h₁ol(H)-s-nah₂- «болотиста» (із вторинно вставленим у внутрішньобалтійський період *-k перед *-s-). Інші три форми прямо не етимологізуються, але, мабуть, можна припустити такі праформи: - лит. almuõ < прабалтійськ. *almōn, род. в. *almenes < прабалтійськ. *h₁ol(H)-mōn, род. в. *-menes, - лит. álmē < прабалтійськ. *almiā- < прабалтійськ. *h₁olH-mi̯ah₂-, - лит. ēlmēs < прабалтійськ. *elmiā- < прабалтійськ. *h₁el(H)-mi̯ah₂-. Зв’язок із нововерхньонім. діал. Eller або з його попередником середньоверхньонім. elle* «неплідне поле» ґрунтується на тому самому корені, який лежить в основі й цього слова: свн. elle* < двн. *elana < прагерм. *elanō «болото, трясовина» < прагерм. *h₁el(H)-onah₂- «гниття», що є субстантивацією прагерм. *ulana- < прагерм. *h₁l(H)-ono- «згнилий». Лит. aléti у цьому контексті не згадується. У Neri et al. 2016 це питання викладено дещо диференційованіше: пояснення 2012 року загалом і далі вважається можливим. Крім того, із посиланням на Harald Bichlmeier 2013a: 406ff. та Bichlmeier 2011⁹ розглядається можливість пов’язати литовські слова зі значенням «гній, маса, що витікає з мертвого тіла» з литовським дієсловом aléti «текти, цідитися, бігти, поспішати». ⁶ Корінь має надійні продовження-апелятиви лише в грецькій та вірменській мовах і в LIV 2001 [1998] реконструюється зі знаком «?»; однак автор вважає цю реконструкцію переконливою. ⁷ Корінь має надійні продовження-апелятиви в грецькій, латинській і, можливо, латиській мовах. ⁸ Пор. LitEW I 8; див. також ALEW 34, де, однак, не подано етимології у власному розумінні; LithED I 19 (s.v. a̋lksnis) виводить лит. ãlksna «місце, поросле вільхами, вільховий гай» і латис. ãlksna «лісове болото» зі старішого *aliksna < *alis-nā, причому акут, як вважається, виник унаслідок компенсаторного подовження після занепаду середнього *-i-, і навіть не розглядає зв’язку з лит. aléti, álmē тощо. У SEJL 2024, s.v. a̋lksnis автор тепер принаймні згадує індоєвропейську праформу праіндоєвроп. *h₂elis-no-, але й тут не відбувається пов’язування з коренем *h₂el, згаданим у примітці 2. ⁹ У Neri et al. 2016: 244 у бібліографії під заголовком «Bichlmeier Überlegungen» помилково наведено Bichlmeier 2013b замість Bichlmeier 2011. Для лит. el̃mės таким чином імпліцитно реконструюється прабалтійськ. *elmiā- < прабалтійськ. *h₁elh₂-miāh₂, тоді як для згаданого там само (Neri у Neri et al. 2016: 234f. у зв’язку з нововерхньонім. діал. Ülme, ülmig) прагерм. *ulman слід припускати або як амфікінетично відмінювану n-основу *h₁elh₂-mon- / *h₁l̥h₂-mn- «те, що містить рідину» > «гній, гниль» (у такому разі слід було б припустити, що лит. almuõ вторинно ввело ступінь o), або як субстантивацію прикметника *ulma- «гнилуватий» < *h₁l̥h₂-m(n)-ó- «гнійний, рідкий», здійснену вже всередині германської мови. Далі можна було б також «припустити *h₂elh₂-mon- / *h₂l̥h₂-mn- «те, що містить рідину» > «гній, гниль», що лежить в основі германських і литовських форм без додаткових припущень». Звичайно, залишається питання, чи можна безпосередньо погодитися з припущеним тут семантичним розвитком «те, що містить рідину» > «гній, гниль», тим більше що справді існує згаданий вище корінь праіндоєвроп. *(s)hₑl(H)- «бути гнилуватим» (IEW I 305), навіть якщо питання, чи є це коренем із s mobile10, передусім залежить від того, чи походять грецькі та індоіранські слова зі значенням «водойма, озеро, болото» тощо (санскр. sáras с. «водойма, ставок, [кінцеве] озеро», авест. *harah с. у хорономі авест. HaraXᵛaitī ж., давньоперс. /harauvatī-/ ж. «Арахозія», гр. ἕλος с. «волога лука, заболочена низовина, болото, марш») саме від кореня праіндоєвроп. *sh₁el(H)- «бути гнилуватим», чи в їхній основі лежить окремий корінь праіндоєвроп. *sel- «болото, болотистий» (пор. IEW I 901)11. Для балтійських словоформ потрібно реконструювати добалтійський корінь без початкового *s-, але із завершальним ларингалом (тобто праіндоєвроп. *h₁eH-), оскільки інакше неможливо пояснити акутовані словоформи цієї спорідненої групи, тоді як індоіранські та грецькі слова потребують початкового *s, але не дають жодної вказівки ні на *-h₁, ні на кінцеве *-H (тобто праіндоєвроп. *sel-). Тепер можна об’єднати обидві споріднені групи в рамках реконструкції праіндоєвроп. *(s)hₑl(H)-, але можна й не робити цього; це, мабуть, справа смаку. Міркування в H. Bichlmeier 2011 та 2013a були висловлені без урахування в дослідженні кореня праіндоєвроп. *(s)hₑl(H)- «бути гнилуватим». Оскільки тепер, передусім на підставі засвідчених продовжень у германських мовах, безсумнівно, що він існує, постає питання, чи всі названі литовські слова утворені на основі того самого праіндоєвропейського кореня, чи в їхній основі лежать щонайменше два корені: Лит. aléti «текти, цідитися, бігти, поспішати», nualéti «переливатися через край, затоплювати (поля)» найпростіше можна вивести з прабалтійськ. *h₂elh₂-eh₁-/*h₂elh₂-e/o- ¹⁰ Реконструкція кореня з s mobile поряд з коренем, що в іншому разі починається з ларингіала, хоч і не є правилом, цілком можлива також в інших випадках; пор. Mark R. V. Southern 1999 passim. ¹¹ Щодо обговорення цієї проблеми див. Neri 2016: 234f.; відтворення цього обговорення тут завело б надто далеко. 4 можна вивести; прабалтійськ. *h₁olh₂-eh₁-/*h₁olh₂-e/o видається менш імовірним через ступінь o, який тоді слід було б припустити. Лит. almuõ (3) ч. «гній» найпростіше пов’язати через прабалтійськ. *h₁olH-mon із праіндоєвроп. *h₁elH- «бути гнилуватим»: перехід «гниль» > «гниття» > «гній» видається безпроблемним. Пов’язування з «коренями дієслів руху» праіндоєвроп. *h₁elh₂- «гнати кудись» (IEW I 306f.; LIV 2001 [1998]: 235) або праіндоєвроп. *h₂elh₂- «безцільно ходити» (IEW I 27f.; LIV 2001 [1998]: 264) вимагало б припустити, що мотивом називання слова зі значенням «гній» була його текучість. Імовірно, із цим слід пов’язати також лит. ãlksna ж. «калюжа, водойма», латис. al(u)ksna ж. «заболочене місце, куди стікається вода» < прабалтійськ. *h₁olH-s-nah₂- «болотиста». Лит. álmē (1), almē (4) ж. «речовина, що виходить із тіла», elmēs (4) ж. мн. «те саме» класифікувати менш надійно: якщо «вихід» маси, тобто її рух, був мотивом називання, в основі може лежати один із двох «коренів дієслів руху» (прабалтійськ. *álmijā- < прабалтійськ. *h₂elh₂-miēh₂ або *h₁olh₂-miēh₂, з одного боку, на противагу прабалтійськ. *élmiā- < прабалтійськ. *h₁elh₂-miēh₂, з іншого). Якщо ж мотивом називання було те, що ця речовина, яка виходить, є гнилою, тут також можна припустити прабалтійськ. *álmijā- < прабалтійськ. *h₁olH-miēh₂, з одного боку, на противагу прабалтійськ. *élmiā- < прабалтійськ. *h₁elhH-miēh₂, з іншого. Мабуть, не можна знайти аргументів на користь того, що всі три згадані на початку корені продовжуються в литовській мові, але протиставлення «корінь дієслова руху» проти «гниль, гниття» видається ймовірним. Чи був «корінь дієслова руху» праіндоєвроп. *h₁elh₂- «гнати кудись» (IEW I 306f.; LIV 2001 [1998]: 235) або праіндоєвроп. *h₂elh₂- «безцільно ходити» (IEW I 27f.; LIV 2001 [1998]: 264), чи обидва вони в (пра)балтійський період злилися в один ранньопрабалтійський корінь *ełH-/*ałH, уже неможливо вирішити; це залежить від того, якої теоретичної ваги надають потенційно можливим прабалтійським або внутрішньопрабалтійським механізмам словотворення. Окрім щойно викладеного пояснення різних голосних (a-: e-) на початку литовських слів на основі різних праіндоєвропейських коренів та/або різних ступенів чергування, слід також зазначити, що тут може йтися про (діалектний) внутрішньолитовський або внутрішньобалтійський варіант, за якого відповідно до «Lex Rozwadowski» ¹² лит. e чергується з лит. діал. a, як, наприклад, у лит. ẽžeras ч. «озеро» проти лит. діал. ažaras, ažeras ч. «те саме», давньопрус. assaran «те саме». Вирішити це, мабуть, майже неможливо. На можливість різних коренів може вказувати інтонаційна відмінність литовських словоформ: форми з акутом (álksna, álmē) навряд чи можна пояснити інакше, ніж на основі праіндоєвропейського кореня з кінцевим ларингіалом; форми з циркумфлектною інтонацією тут мало допомагають ухвалити рішення, оскільки й за первісно гостроінтонованого кореня суфікс *-ijā спричинив циркумфлекс ¹² Пор. Jan Rozwadowski 1914–1915. 5 міг спричинити. Оцінювання значення інтонацій для пояснення додатково ускладнюється тим, що поряд із коренем ступеня o ларингіал, згідно з правилом де Соссюра, мав би рано зникнути, і акуту бути не повинно. У цьому зв’язку слід також зазначити, що елемент урбалтійськ. *alma відносно часто трапляється в литовській або загалом балтійській гідронімії; пор., наприклад, назви річок лит. Almė, Almajā, Almuonė або назви озер лит. Āl̄majas, Āl̄menas тощо. Традиційно їх пов’язують із дієсловом alméti або навіть вважають похідними від нього¹³. Жодна з цих назв, схоже, не має гостроінтонованого кореня. Крім того, ці назви часто пов’язують із двома східноіндоєвропейськими словами: санскр. árma ч. «криниця» та тохар. B ālme с. «джерело». Обидві форми вказують на праформу без кінцевого ларингіала або не дають змоги зробити певного висновку. Обидва слова зазвичай виводять із праіндоєвроп. *h₂el-mo від кореня праіндоєвроп. *h₂el- «живити, рости» (IEW I 26f.; LIV 2001 [1998]: 262)¹⁴ і етимологічно ототожнюють із лат. almus «поживний, живильний»¹⁵. За цієї передумови видається ймовірним, що згадані литовські назви водойм побудовані саме на цій основі і що, крім того, лит. alméti є деномінальним дієсловом від цієї основи, хоча, звичайно, доводиться прийняти значний семантичний зсув: «живити» (праіндоєвроп. *h₂el-) > «породжувати» > «джерело, криниця» (санскр. árma-, тохар. B ālme) > «щось пов’язане з водою/течією» (литовські назви водойм) > «затоплювати» (лит. alméti). Утім, лит. alméti ніколи не можна було вважати первинним дієсловом, тобто це дієслово та названі гідроніми найкраще розглядати як паралельні утворення від тієї самої вихідної основи. На рівні «щось пов’язане з водою/течією» (литовські назви водойм) сюди, мабуть, можна було б включити й розглянуті вище форми, що починаються з лит. a і мають циркумфлектну інтонацію, тобто, можливо, almuõ (3) ч. «гній» і напевно almẽ (4) ж. «речовина, що виходить із тіла»; форми з акутом і форми, що починаються з e, не можна узгодити з імовірним основоположним коренем праіндоєвроп. *h₂el. Повернімося до германських мов: корінь зі значенням «бути гнилуватим, тухлим» добре продовжується в германських мовах. Лексеми, представлені там, послідовно мають лише це значення і є продовженнями кореня *h₁el(H)-. Припущення цього кореня стало б непотрібним (і, відповідно, потрапило б під лезо Оккама), якби можна було довести, що всі германські слова, які традиційно від нього виводять, насправді походять від двох згаданих вище «коренів дієслів руху» — праіндоєвроп. *h₂elh₂- «гнати кудись» (IEW I 306f.; LIV 2001 [1998]: 235) або праіндоєвроп. *h₂elh₂- «безцільно ходити» (IEW I 27f.; LIV 2001 [1998]: 264). Однак, на відміну, наприклад, від лит. almuõ, almẽ, el̃mės, що означають «гній, рідина, яка виходить із мертвого тіла», у германських словах неможливо навіть приблизно ¹³ Пор. Vanagas 1981: 39f. ¹⁴ Пор. DTB 2013 [1999]: 29, 60; EWAIa I 120. ¹⁵ Пор. EDLIL 35 (s.v. alō). 6 виявити значення, яке ще можна було б пов’язати з рухом (рідини). Отже, краще дотримуватися традиційного погляду. У німецькій мові до цього кореня належать, наприклад, двн. olmo ч. «гнила, трухлява деревина», свн. ulmic, -iges прикм. «уражений гниллю» (MH 2: 1721); у німецьких діалектах це слово як ulmig «гнилуватий, згнилий» засвідчене ще в ельзаській, пфальцькій і вестфальській мовах¹⁶, а в тюринзькій до нього належать саме Ülme «лиха місцевість, вологе місце на ріллі», ülmig «місцями вологий». Усі ці форми сходять до прагерм. *ulma- «гниль, гниття». Крім того, існує також основне слово нововерхньонім. Ulm «гнила деревина, гниль» (DW XXIII 754 [Ulm²]). Про інші етимологічні зв’язки всередині германських мов та поза ними див. EWAhd VI 1168–1171. Незрозуміло, чому згадане там само двн. olmo ч. «гнила/трухлява деревина» виводять із праіндоєвроп. *h₂elh₂- «гнати кудись» (LIV 2001 [1998]: 235) або праіндоєвроп. *h₂elh₂- «безцільно ходити» (LIV 2001 [1998]: 264), хоча існує корінь праіндоєвроп. *h₁elH- (традиційно «3. el-: ol- “бути гнилуватим, гнити”» [IEW I 305]). Виведення західногерм. / прагерм. *ulm-an- ← західногерм. / прагерм. *ulma- < прагерм. *h₁l(H)-m(n)ó є цілком безпроблемним. До цього етимона можна без труднощів приєднати також ряд німецьких назв місцевостей і водойм, як буде показано далі. 2. ГЕРМАНСЬКА ОНОМАСТИКА Топонім Ulm та споріднені з ним назви дотепер отримали три різні змістовні пояснення — і четверте, щодо якого давно визнано, що воно не може бути правильним. Таку саму етимологію основного слова мають деякі інші назви місцевостей і водойм (Nieder-Olm, Ober-Olm, Ulmbach, ще один Ulm тощо), усі вони мають середньовічні праформи типу Ulma (у випадку Ulm на Дунаї) або Ulmena, Ulmene, Olmena. У цій статті буде досліджено обґрунтованість і прийнятність цих трьох пояснень. Ряд назв часто пов’язували, по-перше, з дієсловом прагерм. *ualle/a-/*uule/a- «вирувати», по-друге, з етимоном прагерм. *ulma- «гниль, тління» і, нарешті, вважали, що вихідним пунктом була давньоєвропейська назва водойми, пов’язана з «гідронімічним коренем *el-/*ol-». Чотири щойно згадані підходи до розв’язання та інші пропозиції, які тут уже не розглядатимуться, найдетальніше опрацював Lutz Reichardt (1986: 302–310, особл. 307–310). Усі наступні праці не дають щодо цього ані поступу, ані завжди називають усі пропозиції. ¹⁶ Пор. Martin, Lienhart 1899: 33; Christmann 1994: 874; Niebaum et al. 2021: 1075; DW XXIII 758. 7 2.1. Назви та їхні традиційні пояснення У сучасній літературі для зібраного матеріалу пропонують такі пояснення: У DONB (= Niemeyer 2012: 632) Jörn Riecke наводить усі чотири запропоновані дотепер розв’язання і пояснює топонім Ulm так: 813 Ulmam... villam (перша третина XII ст.), 854 Hulmam [Or], 856 Ulma [Or]; Ulm (1334) [<...> В основі ON лежить багаторазово засвідчений GwN, який або належить — за внутрішньогерманською етимологією — до сильного дієслова герм. *walla- «вирувати», або — з огляду на подібні за звучанням східноєвропейські GwN — має тлумачитися як догерманське гідронімне слово (до *el-/*ol-). Приєднання до сер.-в.-нім. ulmic «уражений гниллю» є мовно можливим, оскільки можна припустити розвиток значення до «болотистий». Однак це приєднання не пояснює походження решти GwN з Ulm. Зв’язок з Ulme виключений, оскільки в Середньовіччі дерево називалося elm(boum). J. Riecke тут дотримується L. Reichardt 1986, який називає ті самі три прийнятні можливості. Тут, як і там, не цитується Adolf Bach (1953: 157, 235), який поряд із виведенням від сер.-в.-нім. ulmic «уражений гниллю» наводить також виведення до *ual(l)- і, зі свого боку, посилається на ще давнішу літературу. Щодо виключення назви дерева нов.-в.-нім. Ulme або її попередніх форм у межах пояснення топоніма можна лише погодитися з J. Riecke (а до нього вже з Reichardt 1986: 307 і далі та Bach 1953: 235): це слово засвідчене лише пізньою (найпізнішою) давньоверхньонімецькою або середньоверхньонімецькою мовою в Gl. 3,40,59 (XII ст., бавар.) і, можливо, є запозиченням із латини, хоча пояснення як германського успадкованого слова не можна виключати (див. EWAhd IX s.v. ulm)¹⁷. Не згадане Riecke обставиною є те, що в топонімі Ulm зниження *u > o не відбулося, хоча в наступному складі стоїть задній голосний (західногерм. *Ulmō-). L. Reichardt (1986: 309 і далі) пояснює це тим, що ранні засвідчення повсюдно містяться в латинських документах і тут рано відбулося уподібнення форми назви до лат. ulmus «в’яз». Сюди ж належить назва Ulmen (в Айфелі), яку Albrecht Greule розглядає в DONB 632: ¹⁷ EWAhd IX: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen [Етимологічний словник давньоверхньонімецької мови] 9: t- – u-, за редакцією R. Lühr, укладений за участю D. S. Wodtko (керівництво робочою групою), H. Bichlmeier, M. Kozianka, R. Schuhmann, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. Очікується, що том вийде 2026 року. 8 1074 Ulmena, близько 1120–62 ulmene, 1253 Ulmen, 1434 Ulmen. III. Назва належить до одного ряду з топонімами Nieder-/Ober-Olm (біля Майнца), Ulm (р-н Вецлара), Ulm (район Раштатта) і Ulm (район Ортенау), які всі розташовані біля водойм і мають Ulmena/Olmena як вихідну форму. Ulmen (Айфель) розташований біля кратерного озера Ульмен. Ulmena, давніше *Ulmana, утворене за допомогою n-суфікса від герм. прикм. *(w)ulma- (до *wula- «вирувати»). Подібне пише A. Greule в DGNB 554 про гідронім Ulmbach: ²Ulmbach, права притока Лани (басейн Рейну), бере початок у Вестервальді на південь від Мадемюлена (громада Дрідорф, район Лан-Ділл, Гессен, Німеччина), через греблю Ulmbachtalsperre утворює водосховище, впадає біля Біскірхена (місто Лойн, район Лан-Ділл). — 1000 (копія XII ст.) flumen Ovmena (читати Olmena), 1313 mitten in de Ulmen, 1325 uff der Ulmene, 1341 zuschin... der Olmene, 1486 (копія XVIII ст.) uff der Vlme; ON. Ulm (громада Грайфенштайн, район Лан-Ділл), 1286 de Olmene (та інші засвідчення), 1308, 1328 de Ulmene, 1314 de Olmena (та інші засвідчення), 1321 de Ulmina, 1495 Olmen. — Вихідна форма FIN. двн. *Ulmana > свн. Ulmene/Olmene, утворена за допомогою n-суфікса від (півн.-)герм. прикм. *wulma- «шалений» (давн.-ісл. olmr «лютий») до герм. дієслова *wul-a- «вирувати»; FIN. герм. *wulmanō із втратою початкового /w-/ перед /u/ > *Ulmana. З назвою річки й поселення ототожнюється ряд назв поселень, які нині звучать як Olm/Ulm. Інші топоніми, як-от Nieder-Olm/Ober-Olm (див. уже Greule 1983: 280–282), також належать до цієї групи; загалом Greule 1983: 281 уже зводить докупи чотири топоніми в Німеччині, які в найдавніших середньовічних засвідченнях мають форми Ulmena, Ulmene, Olmene і всі походять від двн. *Ulmana < західногерм. *Ulmanō: Ulm (округ Вецлар), Ulmen (округ Кохем-Целль), Ulm (місто Ліхтенау, округ Раштатт), Ulm (округ Ортенау), а також посилається на Olmen у Бельгії. У Німеччині назви з компонентом Ulm(-) трапляються, отже, у Гессені, Рейнланд-Пфальці та Баден-Вюртемберзі. Neu-Ulm як назва міста в Баварії (адміністративний округ Швабія) тут не враховується як своєрідне вторинне найменування від Ulm. Тоді як A. Greule у DONB і DGNB згадує лише германське рішення зі зв’язком із давньогерм. *u̯alle/a-/*u̯ule/a, у своїй давнішій праці (Greule 1983: 281) він називає також можливість виведення назв, що належать до цієї групи, від «гідронімного кореня *el-/*ol-» і тим самим відновлює аналіз H. Krahe (1957: 7 і далі). Щодо цього кореня ще раз нагадаємо центральне твердження в Bichlmeier 2024: 18 і далі (і подібне вже в Bichlmeier 2013c: 21): Так, ні в Lexikon der indogermanischen Verben, ні в IEW, опублікованому ще 1959 року, немає кореня структури *eL-/*ol-, який у будь-якому апелятивному утворенні означав би «текти». Натомість наявні: «1. el-, ol-, əl-, “колірний корінь” зі значенням “червоний, коричневий”» (IEW 302–304) [сучасне: *h₁el-]; «2. el- “спочивати??”» (IEW 304 і далі); «3. el-: ol- “бути гнилим, гнити”» (IEW 305) [сучасне: *h₁el(H)-]¹⁸; «4. el-, ol- звуконаслідувальний корінь» (IEW 306); «5. el-, ol- “знищувати, псувати??”» (IEW 306, 777) [сучасне: *h₃el h₁- (LIV² 298)]; «6. el-, elo-: lā-; el-eu-(dʰ-) “штовхати, приводити в рух, рухатися, іти”» (IEW 306 і далі) [сучасне: *h₁elh₂- (LIV² 235)]; «7. el-, elo-, з розширенням на -k elk-, elok- “голодний, поганий” (?)» (IEW 307); «8. el-, eléi-, lēi- “гнути”» (IEW 307–309) [сучасне: *h₁lei-?]. Якщо врахувати, що праіндоєвропейське *o переходить у прагерманське та прабалтійське *a, то, виходячи з щойно наведених коренів, такі реконструйовані форми можуть мати форму прагерманського або прабалтійського *algenerieren: праіндоєвропейське *h₁ol(H)-, *h₂el(H)-, *h₂ol(H)-, *h₃el(H)-, *h₃ol(H)- (за потреби праіндоєвропейське *a-, *ol-). До цього додаються такі корені, які теоретично могли б з’явитися в гідронімі (а також інші, поява яких у гідронімі малоймовірна, як-от *al- «горіти» [IEW 24–29 passim]): *al- «білий» (IEW 29) [сучасне: *h₂al-]; *al- «живити, рости» (IEW 26 і далі) [сучасне: *h₂al- (LIV² 262)]; *āl- «безцільно блукати, поневірятися» (IEW 26 і далі) [сучасне: *h₂elh₂- (LIV² 264)]; *alu- «гіркий» (IEW 33 і далі) [сучасне: *h₂al-?]. У посиланнях на «*el-/*ol- “текти”», мабуть, мається на увазі корінь, наведений у списку вище під № 6, який, імовірно, найкраще може функціонувати як «гідронімний корінь». ¹⁸ У сучасному контексті зазначимо, що Reichardt 1986: 308 і 309 також приєднується до цієї помилки, відповідно цього хибного тлумачення IEW, і сприяє його поширенню, коли говорить про «корінь *el–/*ol– “текти, струмувати, бути вологим, бути гнилим”» і на с. 308 навіть прямо посилається на IEW I 305, де Pokorny взагалі не приписує цьому кореню значення «текти, струмувати». 10 Отже, невключення цього рішення до новіших коментарів A. Greule щодо розглядуваних тут назв є прогресом. Погляд, якому A. Greule віддає перевагу у вищезгаданих працях, переймає також Wolf-Armin Frhr. von Reitzenstein (2013: 266 і далі s.v. Neu-Ulm), посилаючись на Greule (2007: 105 = 2004: 97); він наявний також у Greule (2007: 42 = 1998: 6), а через посилання на останнього — і в Jürgen Udolph (2004: 151). Dieter Berger (1999: 279 і далі) і далі вважає це пояснення рівноцінним поряд із виведенням від згаданої вище давньоєвропейської назви. Якщо розглянути наведений вище спектр значень коренів, зрозуміло, що згадане вище сер.-в.-нім. ulmic, -iges, імовірно, належить до кореня «3. el-: ol- “бути гнилим, гнити” (IEW I 305) [сучасне: *hel(H)-]». Воно, очевидно, продовжує двн. *ulmīg < західногерм. *ulmīga- < прагерм. *ulmīga- < допрагерм. *h₁l̥(H)-m. Детальніше див. нижче. 2.2. Аналіз попередніх пояснень німецьких топонімів і гідронімів Проблемою для германської етимології, яка прагне встановити зв’язок із герм. *u̯alle/a- «вирувати» або зі ступеневою формою нульового ступеня того самого кореня, що й у прикметнику *u̯ulma- (до *wule/a- «вирувати», пор. гот. wulan «те саме»), є початкове герм. *u дієслівного кореня. Наведені топоніми й гідроніми його ніколи не показують. Однак, за даними готської мови, у формі кореня з нульовим ступенем воно, безперечно, також було наявне. Тут це, безперечно, має бути також закономірним фонетично, адже корінь насправді є праіндоєвроп. *u̯elH- «котитися, вирувати» (LIV 2001 [1998]: 677), а не, як здебільшого читаємо в (старішій або застарілій) літературі, праіндоєвроп. *u̯el-. Наслідком цього є те, що незалежно від того, чи після кореня нульового ступеня в процесі словотвору стояв голосний або приголосний, вокалізація у відповідній послідовності фонем завжди породжувала l̥сонант: допрагерм. *u̯l̥H-V/K- > прагерм. *u̯ul-V/K-; пор. також, наприклад, праіндоєвроп. *u̯rǵ- «працювати» > прагерм. *u̯urk- (а не прагерм. †urk-) у гот. waúrkjan «працювати» та двн. werken/wurchen¹⁹. Якщо в такій формі — хоч би яким був спосіб — виникло передголосне прагерм. *u- > західногерм. *u, воно вже не зникало в західногерманській (а отже, і в давньоверхньонімецькій) мові — навіть перед -u- (пор. Braune, Heidermanns 2023: § 106). Отже, припущена в згаданих вище дослідженнях топонімів і гідронімів форми Ulm(-) «втрата початкового /w-/ перед /u/» (DGNB 554; обережніше щодо цього ще Greule 1983: 281!) не може бути застосована до цієї групи назв, оскільки в західногерманській мові вона не відбувається. Ця втрата закономірно трапляється (перед огубленими голосними, перед r + огубленими голосними та в деяких інших ¹⁹ Див. Lehmann 1986: W-41; Schützeichel 2012: 402. 11 позиціях) лише в північногерманській20, як показує регулярно наведений у згаданій вище літературі прикметник давн.-ісл. olmr «лютий» (< прасканд. *[u]olma- < прагерм. *uulma-)21. Як паралель можна навести відповідне згаданому вище гот. waúrkjan давн.-ісл. yrkja, претерит orta (на відміну також від давн.-англ. wyrcan, претерит worhta, відповідно двн. werken/ wurchen, претерит wor[a]hta). У будь-якому разі згаданий у наведеній літературі (Greule 1983; Reichardt 1986) норв. гідронім Olma, імовірно, пов’язаний із давн.-ісл. olmr, хоча тут можуть розглядатися й дві інші визнані можливими етимології. Отже, з огляду на сказане вище назву річки норв. Olma можна пов’язати з групою Ulm лише тоді, коли етимологічно вона не належить до давн.-ісл. olmr, а має або «давньоєвропейське» походження, або ґрунтується на прагерм. *ulma- «гниль, гниття» (див. нижче). Якщо не припускати, що назви підпорядковуються іншим закономірностям, ніж апелятиви, залишається лише змиритися з тим, що цю традиційну етимологію німецьких назв, яка пояснює їх на основі *ual(l)-/*uul, слід відкинути. Отже, залишаються дві можливості: ще одна внутрішньогерманська та давньоєвропейська. Якщо надалі дотримуватися принципу, що до пояснення на наступнішому давнішому мовному рівні для етимологізації назв слід/потрібно вдаватися лише тоді, коли на молодшому рівні не вдається знайти розв’язання, то перевагу слід надати германському поясненню. Згадане вище сер.-в.-нім. ulmic, -iges, прикм. «уражений гниллю», до західногерм. або прагерм. *ulma- «гниль, гниття» тощо видається безпроблемним; до нього можна додати також згадане вище двн. olmo ч. «гнила/трухлява деревина» тощо, що — як уже викладено вище — дозволяє приєднати ці лексеми, а також німецькі топоніми й гідроніми до балтійського мовного матеріалу. Зрештою, уже J. Riecke (DONB 632 [див. вище]) побачив, що в принципі для топоніма Ulm можна припустити або германське пояснення у зв’язку із сер.-в.-нім. ulmic, або догерманське пояснення. Однак незрозумілим залишається наведене там же твердження: «Це приєднання, однак, не пояснює походження решти Ulm-GwN». Адже якщо прийняти як основу двн. *ulm (засвідчене лише двн. olmo [див. вище] < західногерм./прагерм. *ulm-an- < західногерм. *ulma- < прагерм. *ulma- < допрагерм. *h₁l(H)-m(n)ó, що видається цілком безпроблемним), то таке *ulme може бути основою як для топоніма Ulma > Ulm, так і для згаданих вище гідронімів і топонімів типу західногерм. *Ulmanō- > Ulmena > Ulm, Ulmen. Мотивом номінації, ймовірно, щоразу була водойма, яка вирізнялася гниллю/гниттям. Якщо не погоджуватися з цим внутрішньо(західно)германським поясненням, доведеться рахуватися з давньоєвропейським гідронімом. Із наведеної вище палітри приблизно десятка коренів, зафіксованих Julius Pokorny в IEW, найімовірніше для гідроніма підходять такі: 20 Пор. щодо цього Noreen 1970: 169–171. 21 Пор. de Vries 1962: 418. 12 – 1. el-, ol-, əl- «колірний корінь» зі значенням «червоний, коричневий» (IEW I 302–304) [сучасне: *h₁el-]; – 3. el-: ol- «бути гнилим, гнити» (IEW I 305) [сучасне: *h₁el(H)-]; – 4. el-, ol- звуконаслідувальний корінь (IEW I 306) [сучасне: *Hel(H)-]; – 6. el-, elo-: lā-; el-eu- (dʰ-) «штовхати, приводити в рух, рухатися, іти» (IEW I 306 і далі) [сучасне: *h₁elh₂- (LIV 2001 [1998]: 235)]; – *al- «білий» (IEW I 29) [сучасне: *h₂al-/*h₂el-]; – *āl- «безцільно блукати, поневірятися» (IEW I 26 і далі) [сучасне: *h₂elh₂- (LIV 2001 [1998]: 264)]; Із цими коренями отримуємо такі можливі реконструкти: – 1′: праіндоєвроп. *h₁l̥-m(n)ó- «червонуватий, коричнюватий», – 3′: праіндоєвроп. *h₁l̥(H)-m(n)ó- «гнилуватий, гнилий», – 4′: праіндоєвроп. *(H)l̥(H)-m(n)ó- «шумливий, бурхливий», – 6′: праіндоєвроп. *h₁l̥h₂-m(n)ó- «той, що рухається» [вторинно (!) → «плинний»?], – праіндоєвроп. *h₂l̥h₂-m(n)ó- «той, що безцільно рухається» → «меандруючий»?], – *h₂l̥-m(n)ó- «білий». Після занепаду ларингалів усі ці форми дають допрагерм. *lmo-, яке при ранньому запозиченні в германську мову автоматично перетворилося на *ulma. 4. ПІДСУМКИ 1. Апелятиви лит. aléti «текти, капати, бігти, поспішати», nualéti «переливатися через край, затоплювати (поля)», almūo (3) ч. «гній», álmė (1), almẽ (4) ж. «матерія, що виходить із тіла», ẽlmės (4) ж. мн. «те саме» традиційно пояснювали з одного-єдиного кореня, але, ймовірно, вони є продовженнями щонайменше двох різних праіндоєвропейських коренів: з одного боку, одного з «дієслів руху» праіндоєвроп. *h₁elh₂- «штовхати кудись» або праіндоєвроп. *h₂elh₂- «безцільно йти» (відповідно злитого з них [до-]пралітовського кореня *alH-/*elH-), з другого — кореня праіндоєвроп. *h₁el(H)- «бути гнилуватим, гнилим». Етимологічно, ймовірно, слід відокремлювати від них литовські/балтійські гідроніми, засновані на елементі *alm-, а також дієслово лит. almėti, яке, ймовірно, ґрунтується на тій самій основі, — вони, імовірно, належать до санскр. árma-, тох. B ālme, лат. almus, що зрештою походять від кореня праіндоєвроп. *h₂el- «живити, рости». 2. До цих згаданих першими коренів долучаються також німецькі топоніми й гідроніми (Ulm тощо), які ґрунтуються на кореневій/словотвірній основі переддвн./західногерм./прагерм. *ulma-. В апелятивній лексиці німецької мови вона виявляється, наприклад, у двн. olmo «гнила/трухлява деревина», сер.-в.-нім. ulmic, -iges «уражений гниллю». Назви, ймовірно, первісно були гідронімами, що називали гнилуваті, гнилі 13 водойми. Основою є прагерм. *ulma- < допрагерм. *h₁l(H)-m(n)ó, пов’язане з коренем праіндоєвроп. *h₁el(H)- «бути гнилуватим, гнилим». 3. Виведення німецьких назв від кореня праіндоєвроп. *u̯elH- «котити, вирувати» неможливе; у західногерманській/німецькій мовах група назв мала б починатися з *u̯- > W, тобто слід було б очікувати саме прагерм./західногерм. *uulm- > двн. *wulm. 4. Теоретично залишається можливим, що назви продовжують «давньоєвропейські», тобто догерманські гідроніми. У такому разі можна розглядати щонайменше такі шість коренів: – *el-/*ol-/*əl- «колірний корінь» зі значенням «червоний, коричневий» (IEW I 302–304) [сучасне: *h₁el-], – *el-/*ol- «бути гнилим, гнити» (IEW I 305) [сучасне: *h₁el(H)-], – *el-/*ol- звуконаслідувальний корінь (IEW I 306) [сучасне: *Hel(H)-], – *el-/*elə-: *lā- «штовхати, приводити в рух, рухатися, іти» (IEW I 306 і далі) [сучасне: *h₁elh₂- (LIV 2001 [1998]: 235)], – *al- «білий» (IEW I 29) [сучасне: *h₂al-/*h₂el-], – *āl- «безцільно блукати, поневірятися» (IEW I 26 і далі) [сучасне: *h₂elh₂- (LIV 2001 [1998]: 264)]. Визначитися на користь одного з цих коренів неможливо. 5. Оскільки діє методологічний принцип, за яким поясненню на молодшому мовному рівні слід надавати перевагу перед поясненням на давнішому рівні, якщо обидва несуперечливо можливі, імовірнішим є пояснення, згідно з яким німецька група назв ґрунтується на прагерм./західногерм. *ulma, що, з одного боку, пов’язується з двн. olmo «гнила, трухлява деревина», сер.-в.-нім. ulmic, -iges «уражений гниллю» тощо, а з другого — з литовськими словами зі значеннєвого поля «гній». ЛІТЕРАТУРА ALEW 2015: Altlitauisches etymologisches Wörterbuch [Етимологічний словник давньолитовської мови] 1–3, під керівництвом W. Hock, за участю E. J. Bukeviciūtė, Ch. Schiller, укладений R. Fecht, A. H. Feulner, E. Hill, D. S. Wodtko, Hamburg: Baar Verlag. Bach Adolf 1953: Deutsche Namenkunde II: Die deutschen Ortsnamen 1. Einleitung. Zur Lautund Formenlehre, zur Satzfügung, Wortbildung und -bedeutung der deutschen Ortsnamen [Німецька ономастика II: Німецькі топоніми 1. Вступ. До фонетики й морфології, синтаксису, словотвору та значення німецьких топонімів], Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. Berger Dieter 1999: Duden. Geographische Namen in Deutschland. Herkunft und Bedeutung der Namen von Ländern, Städten, Bergen und Gewässern [Duden. Географічні назви в Німеччині. Походження та значення назв країн, міст, гір і водойм] 14 у Німеччині. Походження та значення назв країн, міст, гір і водойм] 2-ге, перероблене видання, Mannheim, Leipzig, Wien, Zürich: Duden-Verlag. Bichlmeier Harald 2011: Деякі принципові міркування щодо співвідношення індоєвропеїстики та доокремомовної, відповідно давньоєвропейської ономастики з деякими прикладами (Сучасна індоєвропеїстика проти традиційної ономастики, частина 1) [Some Fundamental Considerations on the Relationship Between Indo-European Studies and Pre-individual or Old European Onomastics with Some Case Studies (Modern Indo-European Studies vs. Traditional Onomastics, Part 1)]. – Namenkundliche Informationen 95/96, 173–208. Bichlmeier Harald 2013a: Аналіз і оцінка лінгвістичних стандартів сучасних досліджень традиційного типу з давньоєвропейської гідронімії з перспективи сучасної індоєвропеїстики [Analysis and Evaluation of the Linguistic Standards of Current Traditional Research on ‘Old European Hydronymy’ from the Perspective of Contemporary Indo-European Studies]. – Namenkundliche Informationen 101/102, 397–437. Bichlmeier Harald 2013b: Деякі індоєвропеїстичні зауваги щодо гаданої словотвірної основи топоніма Leipzig: назва річки прагерм. *Lībō або назва місцевості прагерм. *Lībía- (з екскурсом щодо назви Rhön і додатком із подальшими міркуваннями про назву Elbe) [Some Indo-European Remarks on the Presumed Derivation of the Place Name Leipzig: The River Name *Lībō or the Area Name *Lībía- (with an Excursus on the Name of the Rhön and an Appendix with Further Considerations on the Name of the Elbe)]. – Namenkundliche Informationen 101/102, 49–75. Bichlmeier Harald 2013c: Про лінгвістичний рівень досліджень давньоєвропейської гідронімії – Відповідь на полеміку [On the Linguistic Level of Research into ‘Old European Hydronymy’ – A Reply to a Polemic]. – Acta Linguistica Lithuanica 68, 9–50. Bichlmeier Harald 2024: Про давньоєвропейську гідронімію – або радше про те, що від неї залишилося [On ‘Old European Hydronymy’ – or Rather What Remains of It]. – Namenkundliche Informationen 115, 17–37. Braune Wilhelm, Heidermanns Frank 2023: Althochdeutsche Grammatik 1: Lautund Formenlehre [Граматика давньоверхньонімецької мови 1: Фонетика й морфологія], 17-те видання, перероблене F. Heidermanns, Berlin, Boston: De Gruyter. Christmann Ernst 1994: Pfälzisches Wörterbuch [Пфальцький словник] 6, укладений J. Krämer, Wiesbaden: Steiner. de Vries Jan 1962: Altnordisches etymologisches Wörterbuch [Етимологічний словник давньоскандинавської мови], 2-ге, виправлене видання, Leiden: Brill. 15 DGNB: Deutsches Gewässernamenbuch. Etymologie der Gewässernamen und der zugehörigen Gebiets-, Siedlungsund Flurnamen [Німецький словник гідронімів. Етимологія назв водойм і пов’язаних із ними назв територій, поселень та угідь], A. Greule, за участю S. Hackl-Rößler, Berlin, Boston: De Gruyter, 2014. DONB: Deutsches Ortsnamenbuch [Німецький словник топонімів], за редакцією M. Niemeyer, Berlin, Boston: De Gruyter, 2012. DTB 2013 [1999]: A Dictionary of Tocharian B. Revised and Greatly Enlarged [Словник тохарської мови B. Перероблений і значно розширений], 2 томи, D. Q. Adams, Amsterdam, New York: Rodopi. DW XXIII: Deutsches Wörterbuch [Німецький словник] 23, J. Grimm, W. Grimm, München: dtv Verlagsgesellschaft mbH & Co. KG, 1999. EDLIL: Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages [Етимологічний словник латинської та інших італійських мов], M. de Vaan, Leiden, Boston: Brill, 2008. EWAhd VI: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen [Етимологічний словник давньоверхньонімецької мови] 6: māda – pūzza, за редакцією R. Lühr, укладений H. Bichlmeier, M. Kozianka, R. Schuhmann, L. Sturm, Göttingen, Bristol: Vandenhoeck & Ruprecht, 2017. EWAia I: Etymologisches Wörterbuch des Altindoarischen [Етимологічний словник давньоіндійської мови] 1, M. Mayrhofer, Heidelberg: Winter, 1992. Greule Albrecht 1983: Топоніми об’єднаної громади Nieder-Olm [The Place Names of the Nieder-Olm Municipality]. – Nieder-Olm. Der Raum der Verbandsgemeinde, за редакцією K. H. Spiess, Alzey: Verlag der Rheinhessischen Druckwerkstätte, 280–287. Greule Albrecht 1998: Шари гідронімів у басейні річки Лан [Water Name Layers in the Lahn River Basin]. – Die Welt der Namen. Sechs namenkundliche Beiträge, за редакцією N. Nail, Marburg: Universitätsbibliothek Marburg, 1–17. Greule Albrecht 2007: Etymologische Studien zu geographischen Namen in Europa. Ausgewählte Beiträge 1998–2006 [Етимологічні дослідження географічних назв у Європі. Вибрані праці 1998–2006], за редакцією W. Janka, M. Prinz, Regensburg: Edition Vulpes. Greule Albrecht 2004: Германські гідроніми із суфіксом -m- [Germanic Water Names Suffixed with -m-]. – Namenwelten. Ortsund Personennamen in historischer Sicht, за редакцією A. van Nahl, L. Elmevik, S. Brink, Berlin, New York: De Gruyter, 93–102. IEW I: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch [Індоєвропейський етимологічний словник] 1, за редакцією J. Pokorny, München, Bern: Francke, 1959. Krahe Hans 1957: Fluß- (und Orts-)namen auf -mana/-mina [Назви річок (і географічні назви) на -mana/-mina]. – Beiträge zur Namenforschung 8, 1–27. 16 Lehmann Winfred P. 1986: A Gothic Etymological Dictionary: Based on the Third Edition of Vergleichendes Wörterbuch der Gotischen Sprache by Sigmund Feist, with Bibliography Prepared Under the Direction of H.-J. J. Hewitt, Leiden: Brill. LitEW I: Litauisches Etymologisches Wörterbuch [Литовський етимологічний словник] 1, за редакцією E. Fraenkel, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, 1962. LithED I: Lithuanian Etymological Dictionary 1, by W. Smoczyński, ed by A. Holvoet, S. Young with the assist. of W. Browne, Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Warszawa, Wien: Peter Lang GmbH Internationaler Verlag der Wissenschaften, 2018. LIV 2001 [1998]: Lexikon der indogermanischen Verben: Die Wurzeln und ihre Primärstammbildungen [Лексикон індоєвропейських дієслів: корені та їхні первинні основи], за редакцією H. Rix, уклали M. Kümmel, T. Zehnder, R. Lipp, B. Schirmer, 2-е, виправлене видання, Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag. Martin Ernst, Lienhart Hans 1899: Wörterbuch der elsässischen Mundarten [Словник ельзаських діалектів] 1, Straßburg: Verlag von Karl J. Trübner. MH II: Mittelhochdeutsches Handwörterbuch. Zugleich als Supplement und alphabetischer Index zum Mittelhochdeutschen Wörterbuche von Benecke-Müller-Zarncke [Середньоверхньонімецький короткий словник. Водночас додаток і алфавітний покажчик до Середньоверхньонімецького словника Benecke-Müller-Zarncke] 2, за редакцією M. Lexer, Leipzig: S. Hirzel, 1876. Neri Sergio, Ziegler Sabine 2012: „Horde Nöss“: Етимологічні студії до тюринзьких діалектів, Hamburg: Hempen Verlag. Neri Sergio, Sturm Laura, Ziegler Sabine 2016: Von Hammeln, Leichen und Unken: Етимологічні студії до тюринзьких діалектів [Про баранів, трупи та ропух: етимологічні студії до тюринзьких діалектів] 2, Hamburg: Hempen Verlag. Damme Robert, ред., 2021: Westfälisches Wörterbuch [Вестфальський словник] 5: SI–Z, виданий Комісією з діалектології та дослідження назв Landschaftsverband Westfalen-Lippe, Neumünster, Kiel, Hamburg: Wachholtz. Noreen Adolf 1970: Altnordische Grammatik 1: Altisländische und altnorwegische Grammatik (Lautund Flexionslehre) unter Berücksichtigung des Urnordischen [Давньоскандинавська граматика 1: давньоісландська та давньонорвезька граматика (фонетика й морфологія) з урахуванням праскандинавської мови], 5-е, незмінене видання, Tübingen: Max Niemeyer. Reichardt Lutz 1986: Ortsnamenbuch des Alb-Donau-Kreises und des Stadtkreises Ulm [Словник географічних назв округу Альб-Донау та міського округу Ульм]. Stuttgart: W. Kohlhammer. 17 Reitzenstein Wolf-Armin F. von 2013: Lexikon schwäbischer Ortsnamen: Herkunft und Bedeutung. Bayerisch-Schwaben [Словник швабських географічних назв: походження та значення. Баварська Швабія], München: C. H. Beck. Rozwadowski Jan 1914–1915: Принагідні праці до історичної фонетики слов’янських мов. – Rocznik slawistyczny 7, 9–23. Schützeichel Rudolf 2012: Althochdeutsches Wörterbuch [Староверхньонімецький словник], 7-е, переглянуте й виправлене видання, Berlin, Boston: De Gruyter. SEJL 2024: Słownik etymologiczny języka litewskiego [Етимологічний словник литовської мови], за редакцією W. Smoczyński, версія від 30.1.2024; LII, 2308 с. Доступ: www.rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf. Southern Mark R. V. 1999: Sub-Grammatical Survival: Indo-European s-mobile and its Regeneration in Germanic, Washington: Institute for the Study of Man. Udolph Jürgen 2004: Suffixbildungen in alten Ortsnamen Nordund Mitteldeutschlands [Суфіксальні утворення в давніх географічних назвах Північної та Центральної Німеччини]. – Suffixbildungen in alten Ortsnamen. Akten eines internationalen Symposiums in Uppsala 14.–16. Mai 2004, за редакцією T. Andersson, E. Nyman, Uppsala: Kungl. Gustav Adolfs Akademien för svensk folklkultur, 137–175. Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas [Етимологічний словник литовських гідронімів], Vilnius: Mokslas. Щодо етимології лит. alėti, almuo, almė, elmės та інших слів і їхнього зв’язку з німецькою географічною назвою Ulm та спорідненими з нею назвами РЕЗЮМЕ 1. Литовські апелятиви alėti ‘текти, капати, бігти, поспішати’, nualėti ‘простягатися (про поля), заливати’, almuo (3) чол. ‘нарив’, almė (1), almė (4) жін. ‘маса, що виділяється з тіла’, традиційно пояснюють, пов’язуючи з одним коренем, хоча вони є похідними від двох різних індоєвропейських коренів, а саме кореня дієслова зі значенням руху, давнього індоєвропейського *h₁elh₂- ‘штовхати, нести’ або давнього індоєвропейського *h₂elh₂- ‘ходити’ (це похідне від двох давніх балтійських злитих коренів *alH-/*elH) та давнього індоєвропейського *h₁el(H)- ‘гнити’. З етимологічного погляду слід відокремити литовські, балтійські гідроніми з основою *alm і, найімовірніше, литовське дієслово al̀mėti з тією самою основою, оскільки вони, можливо, пов’язані 18 з давньоіндійським ārma-, тохарським B ālme, латинським almus і виводяться з давнього індоєвропейського кореня *h₂el- ‘живити, рости, вирощувати’. 2. З першими згаданими коренями пов’язані також німецькі географічні назви та гідроніми (Ulm та інші), утворені на основі ранньоверхньонімецького, західногерманського, давньогерманського кореня *ulm. Він трапляється в загальновживаній лексиці німецької мови, наприклад у давньоверхньонімецькому olmo ‘гнила, перегнила деревина’, середньоверхньонімецькому ulmic, -iges ‘гнилий, -а, прілий, -а’. Найімовірніше, спершу так називали гідроніми через якісні властивості води. Основою їхнього найменування слід вважати давньогерманське *ulma- < ранньодавньогерманського *h₁l̥(H)-m(n)õ, що походить від давньогерманського кореня *h₁el(H)- ‘гнилий, -а, прілий, -а’. 3. Похідні давньогерманського кореня *uelH- ‘крутитися, обертатися’ у німецьких назвах неможливі. Такі назви в західногерманській (німецькій) мові мали б починатися з *ų- > W-. Тоді давньогерманське, західногерманське *ųulm мало б перетворитися на давньоверхньонімецьке *wulm-. 4. З теоретичного погляду можна стверджувати, що такі назви є нащадками давньоєвропейських, тобто догерманських гідронімів. Імовірно, це відображають такі шість коренів: - *eI-/*oI-/*ōI корінь зі значенням кольору ‘червоний, -а, коричневий, -а’ (IEW I 302–304) [сучасна реконструкція: *h₁el-], - *eI-/*oI- ‘гнилий, -а, прілий, -а’ (IEW I 305) [сучасна реконструкція: *h₁el(H)-], - *eI-/*oI- корінь зі значенням звучання, звуку (IEW I 306) [сучасна реконструкція: *Hel(H)-], - *eI-/*elə-: *l̥a- ‘штовхати, рухати, рухатися, іти’ (IEW I 306f.) [сучасна реконструкція: *h₁elh₂- (LIV 2001 [1998]: 235)], - *al- ‘білий, -а’ (IEW I 29) [сучасна реконструкція: *h₂al-/*h₂el-], - *āl- ‘ходити, бігати’ (IEW I 26f.) [сучасна реконструкція: *h₂elh₂- (LIV 2001 [1998]: 264)]. У цьому разі не можна спиратися на жоден із цих коренів. 5. З огляду на методологічний принцип, згідно з яким під час пояснення пізнішого різновиду мови перевагу надають давнішому різновиду, хоча дані обох збігаються, у цьому разі переконливіше стверджувати, що пояснення цієї групи німецьких назв пов’язане з давньогерманським, західногерманським коренем *ulma-. Тоді слід звернути увагу також на давньоверхньонімецьке olmo ‘гнила, пріла деревина’, середньоверхньонімецьке ulmic, -iges ‘гнилий, -а, прілий, -а’ тощо, а також на литовські слова зі значенням ‘нарив’. 19