Pilypo Ruigio giesmių recepcija: nuo XVIII link XX amžiaus vidurio

Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 93, с. 1–32 Посилання на зміст / Turinio nuoroda ISSN 2669-218X (online / електронний) РЕЦЕПЦІЯ ГІМНІВ ПІЛИПА РУЙГІСА: ВІД XVIII ДО СЕРЕДИНИ XX СТОЛІТТЯ Рецепція гімнів Філіпа Руіґіса: від 18th до середини 20th століття Присвячується 350-й річниці від дня народження Пилипа Руїгіса БІРУТЕ ТРІШКАЙТЕ Литовський інститут мови Електронна пошта: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-2286-4080 Напрями наукових досліджень: писемність Прусської Литви XVI–XVIII ст., історія двомовної литовської лексикографії та литовської писемної мови. https://doi.org/10.35321/all93-09 АНОТАЦІЯ Статтю присвячено гімнографічній спадщині пруссько-литовського священника Пилипа Руїгіса (Philipp Ruhig, 1675–1749), одного з найпродуктивніших творців литовської писемності XVIII ст., точніше — рецепції його гімнів в офіційних церковних євангелічно-лютеранських збірниках гімнів Прусської Литви від четвертого десятиліття XVIII ст. до середини XX ст. На підставі первинних джерел, що дійшли до наших днів, кількісно та якісно проаналізовано гімни, перекладені й створені Руїгісом, які вперше були опубліковані у збірнику гімнів Йонаса Берентаса Iß naujo pérweizdėtos ir pagérintos Giesmũ-Knygos (Кенігсберг, 1732), а згодом увійшли й до пізніших видань. Порівняльний аналіз євангелічно-лютеранських збірників гімнів Прусської Литви виявив, що кількість гімнів Руїгіса в офіційному церковному збірнику гімнів поступово зростала: від 9 текстів, опублікованих у перших виданнях так званого збірника гімнів Квандта—Берентаса, до 12 текстів, що закріпилися в пізніших виданнях. Про сталість цих гімнів свідчить те, що всі вони стали стабільною частиною репертуару литовського офіційного збірника гімнів аж до передодня Другої світової війни, тобто до останнього видання Pagerintos giesmių knygos (Клайпеда, 1936); більше того, частину з них було перейнято до сучасного євангелічно-лютеранського збірника гімнів Krikščioniškos giesmės (Вільнюс, 2007). Аналіз також показав, що, починаючи з першого видання, ці гімни тією чи іншою мірою редагувалися. КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовська писемність XVIII століття, гімни, Пилип Руїгіс (Philipp Ruhig), офіційний євангелічно-лютеранський збірник гімнів Прусської Литви, збірник гімнів Йонаса Берентаса (Johann Behrendt) Iß naujo pérweizdėtos ir pagérintos Giesmũ-Knygos (1732). Авторське право © 2025 Birutė Triškaitė. Опубліковано Литовським інститутом мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення автора й джерела. // Išleido Lietuvių kalbos institutas. Šis straipsnis yra atviros prieigos, platinamas pagal „Creative Commons“ priskyrimo licencijos sąlygas, leidžiančias neribotai naudoti, platinti ir atkurti turinį bet kokioje laikmenoje, nurodant autorių ir šaltinį. Отримано: / Gauta: 2025–10–20. Прийнято: / Priimta: 2025–12–17. 1 АНОТАЦІЯ Ця стаття присвячена гімнодичній спадщині Філіпа Ругіса (Philipp Ruhig, 1675–1749), священника з Прусської Литви й одного з найпродуктивніших діячів литовської літератури XVIIIth століття, точніше — рецепції його гімнів в офіційних церковних збірниках гімнів Прусської Литви від четвертого десятиліття XVIIIth століття. На основі первинних джерел, що збереглися донині, кількісно й якісно проаналізовано гімни, перекладені та створені Ругісом, які вперше було опубліковано у збірнику гімнів Йоганна Берента Iß naujo pèrweizdetos ir pagérintos Giesmû-Knygos [Нові переглянуті й поліпшені книги гімнів] (Кеніґсберг, 1732), а згодом уміщено до наступних видань. Порівняльний аналіз пруссько-литовських євангелічно-лютеранських збірників гімнів виявив, що кількість гімнів Ругіса в офіційному церковному збірнику гімнів поступово зростала: від 9 у перших виданнях так званого збірника Квандта—Берента до 12 у пізніших виданнях. Тривкість цих гімнів засвідчує те, що всі вони стали сталою частиною офіційного литовського збірника гімнів аж до передодня Другої світової війни, тобто до останнього видання Pagerintos giesmių knygos [Поліпшений збірник гімнів] (Клайпеда, 1936), а деякі з них було включено до сучасного євангелічно-лютеранського збірника гімнів Krikščioniškos giesmės [Християнські гімни] (Вільнюс, 2007). Аналіз також показав, що починаючи з першого видання ці гімни редагувалися більшою чи меншою мірою. КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовська писемність XVIIIth століття, гімни, Філіп Ругіс, Офіційний збірник гімнів для євангелічних лютеран Прусської Литви, збірник гімнів Йоганна Берента Iß naujo pèrweizdetos ir pagérintos Giesmû-Knygos (1732) [Нові переглянуті й поліпшені книги гімнів, 1732]. ВСТУП Священник Прусської Литви Філіп Ругіс (Philipp Ruhig, 1675–1749) — один із найпродуктивніших творців литовської писемності XVIII століття: не лише автор оригінальних і надзвичайно впливових мовознавчих праць, а й перекладач найважливіших релігійних текстів. Навіть через три століття Ругіса сьогодні пам’ятають не лише як учасника відомої філологічної полеміки, що виникла в Прусській Литві на початку XVIII століття, автора латинського трактату про литовську мову Meletema (1735) та його німецької версії Betrachtung der Littauischen Sprache in ihrem Ursprunge, Wesen und Eigenschaften (1745), укладача двомовного та двонапрямного словника Littauisch–Deutsches und Deutsch–Littauisches Lexicon (1747), ініціатора створення граматики литовської мови Anfangsgründe einer Littauischen Grammatik (1747), а й як одного з перекладачів литовською мовою гімнів (1732), Біблії (1735) та постили Крістіана Ланггансена (1660–1727) (1750). Закінчивши студії теології в Кеніґсберзькому університеті та висвятившись на священника 1708 року, Ругіс понад сорок років служив у Вальтаркемені (нім. Walterkehmen)1. Представник духовного стану в третьому поколінні, який розумів свій пастирський обов’язок як релігійне виховання литовців, а також заохочений реформами й культурними змінами, ініційованими тодішнім прусським королем Фрідріхом Вільгельмом I (Friedrich Wilhelm I, 1688–1740, правив у 1713–1740 роках), і, безсумнівно, високо оцінюючи заслуги свого діда, священника з Катняви (нім. Kattenau) Теофілія Шульца (Theophil Schultz, 1629–1673) (див. рис. 1 і далі), Ругіс активно долучився до литуаністичного проєкту професора теології Кеніґсберзького університету, головного придворного проповідника та майбутнього генерального суперинтендента Пруссії Йоганна Якоба Квандта (Johann Jacob Quandt, ¹ QPP IV 34r; Arnoldt 1777: 108; ZM V 1528. 2 1686–1772), сприяючи таким чином прориву литовської релігійної літератури, що відбувся у Прусській Литві у XVIII столітті. Не випадково Ругіс є одним із тих творців литовської писемності, чия литуаністична спадщина привернула значну увагу дослідників у різних аспектах. Гімнодичну спадщину Ругіса також досліджували як невід’ємну частину литовського офіційного церковного євангелічно-лютеранського збірника гімнів (1732)². Однак досі не було спеціальних досліджень, присвячених рецепції його гімнів у пізніших збірниках гімнів, тому в цій статті актуалізується діяльність Ругіса як перекладача й автора гімнів, а увагу зосереджено на функціонуванні його гімнів у збірниках гімнів Прусської Литви приблизно до середини XX століття, точніше — до 1936 року, коли з’явився останній до Другої світової війни євангелічно-лютеранський збірник гімнів Pagerintos giesmių knygos. Говорячи про рецепцію гімнів Ругіса, слід розпочати з того, що точна кількість його гімнів, опублікованих у литовських євангелічно-лютеранських збірниках гімнів, досі не цілком зрозуміла. Історики прусської культури та литовської писемності вказують її по-різному. Так, наприкінці XVIII століття священник із Тремпів Ґотфрід Остермеєр (Gottfried Ostermeyer, 1716–1800) у першій історії литовських збірників гімнів Erste Littauische Liedergeschichte (Кеніґсберг, 1793) стверджував, що Ругіс «[д]ав до збірника гімнів 12 гімнів, один із них оригінальний» («Zum Gefangbuch hat er 12 Lieder geliefert, von denen eins ein Originaltuck ist»³). Таку саму кількість перекладених і створених Ругісом гімнів майже через півтора століття вказав Ансас Бруожис: у дослідженні Mažosios Lietuvos buvusieji rašytojai ir žymesnieji lietuvių kalbos mylėtojai (1920) він зазначав, що Ругісом «перекладено 11 гімнів, крім того, один він сам уклав»⁴. Очевидно, наслідуючи Остермеєра, у коментарях до опублікованого Вітаутасом Юрґутісом і Валерією Вільноніте трактату Ругіса Lietuvių kalbos kilmės, būdo ir savybių tyrinėjimas (1986) також згадано 12 гімнів, з яких 11 є перекладами, а один — оригінальний⁵. Натомість Вацловас Біржишка в Aleksandryne (¹1963, ²1990) не лише назвав кількість гімнів Ругіса, а й зазначив конкретне видання збірника гімнів, у якому, на його думку, вони всі з’явилися: «Для нового збірника гімнів Квандта—Берента 1732 року подав 12 гімнів, з яких один написав оригінально, а всі інші переклав»⁶. З іншого боку, у монографії Ґвідо Мікеліні Jono Berento Įpna ujo pėrweizdėtos ir pagerintos Giesmũ Knygos. Mörlino traktato pritaikymas poezijoje (2010), присвяченій докладному дослідженню історії збірників гімнів Прусської Литви, 9 гімнів Ругіса зіставлено з німецькими оригіналами⁷, що начебто передбачає зовсім іншу їх кількість. Дані з праць, присвячених історіографії литовської писемності, мали потрапити до довідкових видань. Однак і тут згадана кількість гімнів Ругіса дещо відрізняється: Mažosios Lietuvos ² Докладніше про збірники гімнів Прусської Литви див. Michelini 2009, особливо 97–131; 2010. Про співвідношення гімнів Філіпа Ругіса, опублікованих у першому виданні так званого збірника гімнів Квандта—Берента, з німецькими оригіналами див. Michelini 2010: 162–175. ³ Osterme yer 1793: 259–260; Ostermejeris 1996: 421. ⁴ [Bruožis] 1920: 27. ⁵ Ruigys 1986: 414. ⁶ BrŽA II 21. ⁷ Див. Michelini 2010: 162–175. 3 енциклопедії (2009)⁸, у довіднику Енциклопедії Малої Литви (2015)⁹, у Всесвітній литовській енциклопедії (2011)¹⁰ зазначено 11 гімнів Ругіса. Мета цієї статті – на підставі первинних джерел оцінити внесок Ругіса до репертуару збірки гімнів Iß naujo pérweizdetos ir pagérintos Giesmû-Knygos (Кенігсберг, ¹1732), укладеної єпископом Ізрутією Йонасом Берентом (Johann Behrendt, 1667–1737), або так званого гімнарію Кванта—Берента, спираючись на первинні джерела, а також розглянути рецепцію гімнів Ругіса в наступних редакціях і виданнях офіційного церковного євангельсько-лютеранського гімнарію до середини XX ст., зосередивши увагу на двох аспектах: 1) скільки їх було опубліковано; 2) яким був характер їх редагування¹¹. Аналіз здійснено із застосуванням історичного порівняльного та аналітичного описового методів. 1. СВІДЧЕННЯ РУГІСА ТА ЙОГО СУЧАСНИКІВ ПРО ЙОГО ЛИТОВІСТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ (ГІМНИ) Кванта, який у складі згуртованої команди прусських литовських священників працював разом із Ругісом над підготовкою литовських релігійних писемних творів, у статті про Валтаркеміо svjaščininką Ruigį savo rankraštinės presbiterologijos Preußische Presbyterologie (до 1772 р.), крім найважливішої біографічної інформації, лише згадав про теологічний трактат Ругіса про давніх ідолів, що з’явився 1705 р., та тільки одну його литовістичну працю – трактат про литовську мову, проте не присвятив жодного слова ні гімнам, ні іншим релігійним текстам, навіть перекладу Біблії (пор. рис. 1): 1708. Philipp Ruhig. «Reg. Pr uffus. →» 'Cattenau–Prufus. ‖ був висвячений 1708 р. ♀ після 20-ї неділі після Трійці 3u Schloß ‖ von D[.] Deutſchen ordiniret. Він народився ‖ у Каттенау 1675 р. 31 березня. Був ‖ представлений тут 1708 р. D[omi]n[ic a[m] 24. p. Trin. ‖ Дисертував під головуванням P[rae]ſide D[.] Wegner de Scr[iptur]ae S. ‖ 1703. також видав трактат de idolo omni u[m] ‖ primo 4° 1705. imgleich[en] de Lingua Lituanica. ‖ Його предки George Ruhig ‖ походять із Мейсена; там його ‖ дід Liebenwerda, від чийого сина Paul Ruhig ‖ був інженером і капітаном над вибранцями в Мемелі. ‖ «Син Philipp Ruhig Paft. і онук ‖ по материнській лінії Theophili Schulzen ‖, обидва священники в Kattenau † 1749. ‖ 5 квітня. ‖ ſepult[us] ‖ [?]7 квітня.¹². ⁸ Пор.: «Значно долучився до підготовки Біблії 1735 р. та гімнарію Кванта—Берента 1732 р. (у ньому надруковано 11 гімнів, створених і перекладених Р[угісом])» (MLE IV 143). ⁹ MLEŽ 496. В англійській (2014) та німецькій (2018) версіях цього довідника також згадано 11 гімнів Ругіса (MLEŽa 561; MLEŽv 612). ¹⁰ Пор.: «значно долучився до підготовки Біблії (1735) та гімнарію Й. Й. Quandt і Й. Behrend (1732; у ньому надруковано 11 [створених і перекладених Ругісом] гімнів)» (VLE XX 412). ¹¹ У кількісному аспекті вже проаналізовано гімни Петра Готліба Мілкауса (Peter Gottlieb Mielcke, 1695–1753), священника Юрбарка (нім. Georgenburg), а згодом Мілкеміса (нім. Mehlkeh­men), та співробітника Пилипа Ругіса в підготовці литовських писемних творів, гімнів і їхньої рецепції в гімнаріях XVIII–першої половини XX ст. (див. Triškaitė 2021: 98–116). ¹² QPP IV 34r. У цитаті з рукопису Кванта стрілка → вказує, до чого внесено виправлення. Знаками ¬ ¬ виділено слова або речення, вписані пізніше (над рядком, на полях або в другій порожній графі сторінки). Фрагменти латинського тексту (слова або їхні частини), що трапляються в рукописі, написаному готичними літерами, під час цитування передано курсивом. Докладніше 4 Рисунок 1. QPP IV 34r: Квант про пастора Руїґі з Вальтеркемієна в рукописній праці Preußische Presbyterologie; GStA PK: XX. HA Hist. StA Königsberg, Hs, Nr. 2, Bd. 4 1708. Філіп Руїґіс, прус із Катняви. Ординований доктором Дойчем 1708 року в п’ятницю після 20-ї неділі по Пресвятій Трійці в замковій [церкві]. Він народився в Катняві 31 березня 1675 року. Тут його введено на посаду 1708 року, у 24-ту неділю по Пресвятій Трійці. Під керівництвом доктора Вегнера 1703 року диспутував про Святе Письмо, крім того, 1705 року видав трактат про давніх ідолів, у форматі 4° [in quarto], а також про литовську мову13. Його предки походили з Мейсена; там його дід Юрґіс Руїґіс був бургомістром Лібенверди, а син цього — Повілас Руїґіс — інженером і капітаном мушкетерів у Клайпеді. Син пастора Філіпа Руїґіса та онук по материнській лінії Теофілія Шульца — обоє були пасторами в Катняві14. Помер 5 квітня 1749 року15, похований 7 [?] квітня. Автор іншої прусської пресвітерології Kurzgefaßte Historische Nachrichten von allen im Königreiche Preußen befindlichen Kirchen und Predigern bei denselben (1757) Фрідріх Пастенац (1718–1770) лише згадав, що Руїґіс, поряд з іншими релігійними та мовознавчими працями, переклав кілька гімнів, однак конкретної їх кількості не зазначив: Він був добре обізнаним литовцем і старанно працював над перекладом Старого та Нового Завітів, який вийшов друком 1733 року. Перші одинадцять проповідей із =«Постилі для дітей»16 М. Лангганзена про Євангелія перекладені ним, як і деякі піснеспіви. <…> Про цю працю Кванта, яку після Другої світової війни литовські дослідники вважали зниклою, а нещодавно повернуту до наукового обігу як важливе джерело біографій творців литовської писемності, див. Triškaitė 2018: 125–176. 13 Квант, згадуючи трактат «de Lingva Lituanica» (QPP IV 34r), імовірно, мав на увазі мовознавчу працю Руїґіса, яку спочатку, ще до 1708 року, було написано латинською мовою, згодом виправлено і 1735 року під назвою Meletema надіслано до Англії його землякові Давиду Вілку (David Wilke, Wilkins, 1685–1745), який мешкав у Лондоні, щоб опублікувати її там, однак зрештою надруковано в Кеніґсберзі 1745 року німецькою мовою під назвою Betrachtung der Littauischen Sprache in ihrem Ursprunge, Wesen und Eigenschaften (див. Zinkevičius 2008: 164–165). 14 Переклад фрагмента цитати див. Blažienė 2020: 27. 15 В інших джерелах зазначено, що Руїґіс помер 6 квітня 1749 року (див. Pastenaci 1757: 109; Arnoldt 1777: 108; BržA II 20; ZM V 1528). 16 Частину складного слова, подану в квадратних дужках [], було вписано від руки на берегах видання. 5 1745 року він видав критичне дослідження литовської мови, а 1747 року — литовсько=-німецький і німецько=-литовський словник, який є першим надрукованим у Пруссії. Його син Пауль Фрідріх Ругіс, який тоді був викладачем литовського семінару у Кеніґсберзі, того самого року також видав граматику литовської мови, яку його батько переглянув і вдосконалив¹⁷. Він був справжнісіньким литовцем і ревно перекладав С[тарий] та Н[овий] Заповіт, який вийшов друком 1733 року.¹⁸ Переклав перші одинадцять проповідей про Євангеліє з Дитячої постилі м[агістра] Лангганзена, а також кілька гімнів. <...> 1745 року видав критичне дослідження литовської мови, а 1747 року — литовсько-німецький і німецько-литовський словник, який є першим словником, надрукованим у Пруссії. Його син Паул Фрідріх Ругіс, тодішній викладач Литовського мовного семінару в Кеніґсберзі, саме того року також видав граматику литовської мови, яку переглянув і вдосконалив його батько. Сам Ругіс про свої гімни, як і про переклад інших релігійних текстів — Біблії та постили Лангганзена Kinder-Postille — згадував у передмовах до двох мовознавчих праць: трактату Betrachtung der Littauischen Sprache in ihrem Ursprunge, Wesen und Eigenschaften (Кеніґсберг, 1745) і двомовного та двонапрямного словника Littauisch–Deutsches und Deutsch–Littauisches Lexicon (Кеніґсберг, 1747). У передмові до словника Ругіс стверджував: 1723 року мене разом з іншими Confratribus було залучено до перекладу Нового, а згодом і Старого Заповіту. Коли така праця 1733 року була завершена, а також коли я надіслав кілька гімнів і перші одинадцять проповідей пана м[агістра] Лангганзена, я почав укладати цей словник¹⁹. 1723 року разом з іншими конфратрами мене було залучено до перекладу Нового, а згодом і Старого Заповіту. Коли цю працю 1733 року було завершено і я вже надіслав кілька гімнів та перші одинадцять проповідей пана [магістра] Лангганзена, я почав укладати цей словник²⁰. А ось що Ругіс написав у передмові до трактату: <...> з Божої милості з’явилися новий переклад Біблії та гімнів, і мені також було це доручено²¹. ¹⁷ Pastenaci 1757: 108–109. ¹⁸ Слід звернути увагу на те, що насправді переклад Старого Заповіту було завершено 1733 року, тоді як Новий Заповіт вийшов друком уже 1727 року, а всю литовську Біблію було надруковано 1735 року. ¹⁹ Ruhig 1744–05–11: [4r]. ²⁰ Ruigys 1986: 384. ²¹ Ruhig 1745: 4. 6 <...> завдяки [Б]ожій милості настав час заново перекласти Біблію та гімни, і це доручили також мені²². Як видно, у передмовах до своїх праць Ruigys згадує, що долучився до підготовки перекладів релігійних текстів трьох жанрів: Біблії (як Нового, так і Старого Завіту), проповідей і гімнів. Формулювання Ruigio дають підстави припускати, що цю діяльність він здійснював за дорученням церковного керівництва (найімовірніше, його запросив Quandt або Berento). У передмовах ні до словника, ні до трактату Ruigys не розкрив кількості своїх гімнів. В історіографії литовської писемності, як уже згадувалося, їхня кількість дещо різниться (див. Вступ). Тож далі важливо з’ясувати, про що свідчать первинні джерела — видання та редакції офіційного церковного євангельсько-лютеранського гімнарію Прусської Литви, що дійшли до наших днів. 2. СКІЛЬКИ ГІМНІВ RUIGYS ОПУБЛІКУВАВ В ОФІЦІЙНОМУ ЦЕРКОВНОМУ ЄВАНГЕЛЬСЬКО-ЛЮТЕРАНСЬКОМУ ГІМНАРІЇ ПРУСЬКОЇ ЛИТВИ? 2.1. Вперше гімни Ruigio були опубліковані 1732 року — у першому виданні оновленого офіційного церковного євангельсько-лютеранського гімнарію, підготовленого єпископом Ісрутісом Berento, Jß naujo pèrweizdetos ir pagérintos Giesmū–Knygos, що вийшло в Кенігсберзі, у друкарні Johanno Friedricho Reusnnerio (див. рис. 2)²³. Це та наступні видання виходили під наглядом уже згаданого професора теології Кенігсберзького університету й головного придворного проповідника Quandto. Це так званий гімнарій Quandto–Berento. За основу цієї нової збірки гімнів було взято третє видання гімнарію Danieliaus Kleino (1609–1666) Naujos Giesmių Knygos (Кенігсберг, 1666), опубліковане під назвою Naujos pagérintos Giesmiū–Knygos (Кенігсберг, 1705) і підготовлене Frydricho Zigmanto Šusterio (Friedrich Sigismund Schuster, 1671–1750)²⁴. Так званий гімнарій Quandto–Berento виходив ще п’ять разів: ²1735, ³1738, ⁴1740, ⁵1745, ⁶1748 рр. Цей гімнарій загалом продовжував традицію, що існувала в попередніх гімнаріях, називати авторів гімнів, однак у ньому перекладачі чи автори нових текстів, на відміну від їхніх попередників, які жили в попередні століття, зазначені не прізвищами, а криптонімами — причину такого розрізнення сам Quandt пояснив у німецькій передмові до гімнарію: щоб імена померлих авторів і перекладачів гімнів не були забуті, а в живих не виникало спокуси пишатися собою²⁵. ²² Ruigys 1986: 108. ²³ Нині відомий лише один примірник першого (1732) видання цього гімнарію, який зберігається в Державній бібліотеці Прусської культурної спадщини в Берліні (нім. Staatsbibliothek zu Berlin – Preußischer Kulturbesitz; SBB PK: En 9820) (див. Kaunas 1986: 269; LBP 18, Nr. 135). ²⁴ LB I 45, Nr. 135. Докладніше про цей гімнарій див. Michelini 2009: 97–131; 2010. ²⁵ Єдиний відомий нині примірник першого видання (див. прим. 23) не має жодної передмови. Найраніша передмова Quandto відома з другого видання, див. Quandt 1735–12–01: [VII–VIII]. 7 Рисунок 2. G1732: титульна сторінка; SBB PK: En 9820 Як у першому, так і в наступних виданнях гімни Ruigys позначалися криптонімом «P. R. P. W.», тобто лат. P[hilippus] R[uhigius], P[astor] W[alterkemensis] (лит. Pilypas Ruigys, священник Валтакієміса) (див. рис. 3, 4), тож ідентифікувати їх нескладно. Із цих криптонімів видно, що у виданні 1732 року загалом опубліковано 9 гімнів Ruigys. Варто нагадати, що перше видання так званого гімнальника Kvanto-Berento складалося з основної частини (G1732 1–358, № 1–301) і додатка «APPENDIX arba Kittos naujos Giesmės ßwėžey pridėtos» (G1732 359–408, № 302–335). Гімни Ruigys містяться в обох частинах гімнальника. В основній частині є шість його гімнів²⁶: 1) «Тепер із ангелом військ»²⁷ (G1732 8–9, № 10), 2) «Любий Ісус прийшов» (G1732 13–14, № 14), ²⁶ Тут і далі вони перелічуються в тому порядку, в якому розміщені в цьому виданні гімнальника. ²⁷ У різних гімнальниках написання назв гімнів Ruigys (вони збігалися з першим рядком гімну) дещо варіювалося, тому тут і далі їх подано в сучасному написанні. У випадках, коли цитується конкретне видання гімнальника, збережено автентичне написання. 8 Рисунок 3. G1732 199: фрагмент перекладеного Ruigys гімну Johanno Francko «Jesu, meine Freude» («Ісусе, моя радість»); SBB PK: En 9820 3) «Ісусе, моя радість»28 (G1732 199–200, № 182) (див. рис. 3), 4) «Не журися так, серденько» (G1732 204–206, № 186), 5) «О, як можемо ми цей світ любити» (G1732 343–344, № 292), 6) «О, прекрасне небо» (G1732 356–357, № 300). У додатку вміщено ще три гімни Ruigys: 7) «Ісус, мій коханий» (G1732 375–376, № 314), 8) «Що можу я, грішний, вчинити» (G1732 381–382, № 318), 9) «Наймиліше небесне сонечко» (G1732 401–403, № 330). Цими текстами Ruigys збагатив репертуар офіційного гімнальника, розширивши кілька тематичних груп гімнів. Перші два гімни основної частини потрапили до розділу «Різдвяні 28 У наступних виданнях (не пізніше від п’ятого видання, що вийшло 1745 року) початок цього гімну було змінено на «Ісусе, моя радість» (докладніше про це див. у розд. 4). 9 «гімни про народження Христа», ще дві — до розділу «Гімни втіхи», а решта дві — відповідно до розділів «Гімни про Страшний день і воскресіння» та «Гімни про вічну небесну радість». Опубліковані в додатку гімни належать до таких трьох тематичних груп: «На Великдень», «Гімни про сповідь гріхів», «Надвечір». Отже, дані первинного джерела змушують скоригувати як процитоване у Вступі твердження Біржішки, що Ruigys «у 1732 р. подав до нового гімнальника Кванта–Берента 12 гімнів»29, так і інформацію, наведену в енциклопедіях. Варто нагадати, що, крім Ruigys, до розширення репертуару цього офіційного гімнальника долучилися сам його упорядник Berentas та ще кілька духовних осіб Прусської Литви: тодішній юрбаркський пастор Petras Gotlybas Milkus, надзвичайно активний помічник Quandt і Berentas, та його шваґер, папелькський пастор Adomas Frydrichas Šimelpenigis (Adam Friedrich Schimmelpfennig, 1699–1763), а також желвський пастор Kristijonas Štimeris (Christian Stimer, Stimehr, 1676–1750), клайпедський пастор Abraomas Dovydas Liuneburgas (Abraham David Lüneburg, 1670–1743), русненський пастор Jonas Jokūbas Šperberis (Johann Jacob Sperber, 1679–1741). Із криптонімів, наведених у G1732, видно, що в першому виданні Milkus опублікував 19 гімнів, Berentas — 18, Šimelpenigis — 15, Štimeris — 4, а Liuneburgas і Šperberis — по одному. Крім того, до G1732 включено 8 гімнів уже померлих на той час пасторів: катичяйського пастора Jono Andriaus Cezario (Johannes Andreas Caesar, ~1650–1710) і пілу­пенського пастора Kristupo Polio (Christoph Poll,?–1693) — по 3, а наркитського пастора Frydricho Kristupo Rabės (Friedrich Christoph Rabe, 1669–1720) — 2. У першому виданні загалом опубліковано 335 гімнів (див. G1732), з яких, за словами Michelini’o, близько восьми десятків є новими текстами30. У кількісному аспекті внесок Ruigys (9 гімнів) у виданні 1732 року не був ані найбільшим, ані найменшим: у контексті нових гімнів його тексти становлять приблизно 12%, а від усього гімнальника — 2,7%. До кінця життя Ruigys (помер 6 квітня 1749 р. у віці 74 років) в офіційних виданнях гімнальника було опубліковано ще кілька його гімнів (див. далі). 2.2. Минуло лише три роки після появи першого видання, і 1735 року в Кенігсберзі було надруковано друге видання31. Це видання було доповнене 26 новими гімнами, які подали двоє пасторів Прусської Литви: Fabijonas Ulrichas Glazeris (Fabian Ulrich Glaser, 1688–1747), який уперше опублікував в офіційному гімнальнику 18 гімнів, і згаданий вище Šimelpenigis, який подав ще 8 нових перекладів. Водночас кількість гімнів Ruigys не змінилася — у ньому опубліковано ті самі 9 гімнів, які вже були надруковані 1732 року (див. таблицю 1 і рис. 4). Єдина відмінність полягає в тому, що ті три гімни, які в першому виданні були вміщені в додатку «APPENDIX або Kittos naujos Giesmės βwžėzey pridėtos», у другому вже інтегровано до основної частини гімнальника, 29 BržA II 21. 30 Michelini 2009: 104; також пор. найновіші тексти видання 1732 року, опубліковані з німецькими оригіналами та коментарями: Michelini 2010: 67–209. 31 Наразі відомий єдиний примірник другого (1735) видання зберігається в Національній бібліотеці Чеської Республіки (чеськ. Národní knihovna České republiky; NK ČR: 33 K 139) у Празі. Докладніше про це видання, яке вважали втраченим, і нещодавно знайдений його примірник див. Triškaitė 2020: 33–82. 10 Рисунок 4. G1735 394: фрагмент перекладеного Ругісом гімну Симона Даха «Schöner Himmelssaal» («О, прекрасне небо»); NK ČR: 33 K 139 до відповідної тематичної групи гімнів (як, до речі, і всі інші гімни, опубліковані в цьому додатку): гімн «Jėzus, mano mielasis» (G1732 375–376, Nr. 314 [App.]) потрапив до розділу «Гімни на Великдень» (G1735 66–67, Nr. 66), «Ką galiu aš, griešnas, veikti» (G1732 381–382, Nr. 318 [App.]) — до розділу «Про сповідь, або визнання гріхів» (G1735 141, Nr. 133), а «Dangaus saulelė mieliausi[a]» (G1732 401–403, Nr. 330 [App.]) — до розділу «Гімни, що співаються вечорами» (G1735 321–322, Nr. 273). 2.3. Даних про гімни Ругіса у третьому (1738) і четвертому (1740) виданнях так званого гімнальника Кванта–Берента наразі немає, оскільки нині невідомий жоден збережений примірник32. Поки не знайдено примірників цих видань, неможливо точно сказати, 32 Ці два видання гімнальника зареєстровані в бібліографії Литви на підставі згадок Кванта в пізніших виданнях і попередніх бібліографій Кароля Естрейхера, Сильвестра Балтрамайтіса та Вацловаса Біржішки (LB I 46, Nr. 137–138; Quandt 1745–05–01: [IV]; Quandt 1748–03–01: [V]; Quandt 1757–09–04: 3r; Estreicher 1903: 97; taip pat žr. Estreicher 1899: 139; Baltramaitis 1904: 14, Nr. 87, 89; Biržiška 1924: sk. 55, Nr. 158, 161). 11 коли і скільки нових гімнів Ругіса було включено до офіційного гімнальника. Збережені первинні джерела (тобто гімнальники) та свідчення деяких сучасників (наприклад, Кванта, Остермейєра) дають змогу реконструювати таку кількісну зміну офіційного гімнальника: G1732 опубліковано 335 гімнів, G1735 — 360, G1738 — [360], G1740 — [400], G1745 — 409, 1748 — 417³³. З огляду на те, що у другому (1735) і третьому (1738) виданнях загальна кількість гімнів збігається, можна припустити, що нові гімни Ругіса могли потрапити до гімнальника лише починаючи з четвертого (1740) видання. 2.4. Поки що можна достовірно стверджувати лише, що у п’ятому виданні³⁴, яке дійшло до наших днів і вийшло в Кенігсберзі 1745 року, вже додано три нові (тобто не опубліковані у виданнях 1732 і 1735 років) гімни Ругіса: 10) «Dvasia Dievo tu šventoji» (G1745 86–88, Nr. 96), 11) «Pabusk dabar, dušele» (G1745 110, Nr. 120), 12) «Lašelis vynuogėlių» (G1745 411–412, Nr. 398) (пор. таблицю 1). Інакше кажучи, від 1735 (а найімовірніше, від 1740) до 1745 року, тобто від другого (а найімовірніше, від четвертого) до п’ятого видання, так званий гімнальник Кванта–Берента було доповнено ще трьома гімнами Ругіса. Ці його тексти доповнили відповідно три тематичні групи гімнів офіційного гімнальника: «Про Святого Духа», «Про святий день», «Про вічну небесну радість». Ці три гімни є і в шостому виданні (див. G1748 86–88, Nr. 96; G1748 110, Nr. 120; G1748 411–412, Nr. 398 і таблицю 1)³⁵. Отже, до середини XVIII століття, точніше — у п’ятому десятилітті, кількість гімнів Ругіса в офіційному гімнальнику зросла до 12. 2.5. Під час видання нових видань офіційного гімнальника та зі зміною укладачів і редакторів гімни Ругіса й надалі включалися до нових редакцій і видань цієї збірки гімнів. Біржішка стверджував: «Усі їх у своєму гімнальнику повторив і Шимельпенінгіс»³⁶. Аналіз репертуару офіційного гімнальника свідчить, що в редакціях як Адама Фрідріха Шимельпенінігіса, так і Кароля Готарда Кебера (Karl Gotthard Keber, 1756–1835), і Фрідріха Куршайта (Friedrich Kurschat, 1806–1884)³⁷ постійно публікувалися 12 гімнів Ругіса (див., ³³ Див. Triškaitė 2020: 61. ³⁴ Про п’яте (1745) видання відомий лише один примірник, він зберігається в бібліотеці Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ЛБ 1044) (LB I 46–47, Nr. 139) і недоступний. Проте це видання вдалося включити до аналізу завдяки його мікрофільму, що зберігається в Литовській національній бібліотеці імені Мартінаса Мажвідаса (LNB: MF 67–69). ³⁵ Нині відомі два примірники шостого (1748) видання: один зберігається в Державній бібліотеці Прусської культурної спадщини в Берліні (SBB PK: En 9822) (LBP 18, Nr. 140), а інший, дефектний, — у бібліотеці Вільнюського університету (VUB: Lᵣ 810/1) (LB I 47, Nr. 140). ³⁶ BržA II 21. ³⁷ Докладніше про так звані гімнальники Шимельпенінігіса, Кебера та Куршайта див. відповідно Michelini 2009: 132–153, 181–184, 185–194. Також про генезу й мову гімнальників Кебера див. Kabašinskaitė 2001: 13–54. 12 напр., G[1752]38, G175739 і таблицю 1). Усі ці гімни Ruigio були також включені до гімнарію Pagerintos giesmių knygos, виданого 1936 року консисторією євангелістів Клайпедського краю, — останнього видання офіційного пруссько-литовського євангелічно-лютеранського гімнарію до Другої світової війни (див. G1936 і пор. таблицю 1). Таблиця 1. Гімни Ruigio та їхня рецепція у виданнях офіційного церковного євангелічно-лютеранського гімнарію XVIII — першої половини XX століття № | Назви гімнів, опублікованих Ruigys (кількість строф) | Номер і сторінка гімну в G1732 | Номер і сторінка гімну в G1735 | Номер і сторінка гімну в G1745, G1748 | Номер і сторінка гімну в G[1752], G1757 | Номер і сторінка гімну в G1832 | Номер і сторінка гімну в G1877, G1936 1. | «Тепер із ангелів гуртом» (4 ст.) | № 10, с. 8–9 | № 13, с. 11–12 | № 15, с. 12–13 | № 15, с. 12–13 | № 15, с. 14–15 | № 15, с. 12–13 2. | «Прийшов любий Ісус» (4 ст.) | № 14, с. 13–14 | № 17, с. 16 | № 19, с. 16–17 | № 19, с. 16–17 | № 19, с. 16ᶜ | № 19, с. 16–17 3. | «Духу Божий, ти святий» (13 ст.) | – | – | № 96, с. 86–88 | № 96, с. 86–88 | № 96, с. 91–93 | № 96, с. 86–88⁴⁰ 4. | «Прокинься тепер, душенько» (7 ст.) | – | – | № 120, с. 110 | № 120, с. 110 | № 120, с. 119–120 | № 120, с. 110⁴¹ 5. | «Ісусе, моя радість»⁴² (6 ст.) | № 182, с. 199–200 | № 206, с. 229–230 | № 248, с. 252–253 | № 248, с. 252–253 | № 248, с. 288–289 | № 248, с. 252–253⁴³ 6. | «Не журися так, серденько» (12 ст.) | № 186, с. 204–206 | № 212, с. 237–239 | № 256, с. 260–262 | № 256, с. 260–262⁴⁴ | № 256, с. 298–300 | № 256, с. 260–262 7. | «Ах, як можемо ми цей світ любити» (8 ст.) | № 292, с. 343–344 | № 324, с. 381–382 | № 387, с. 398 | № 387, с. 398 | № 387, с. 364–465 | № 387, с. 398 8. | «Ах, прекрасне небо» (9 ст.) | № 300, с. 356–357 | № 332, с. 394–395 | № 395, с. 408–409 | № 394, с. 406–407 | № 394, с. 475–476 | № 394, с. 406–407⁴⁵ 38 У статті використано примірник гімнарію, що зберігається в Інституті литовської літератури та фольклору і зберігся без титульної сторінки (LLTIB: B 1956). Передмова Quandt підписана 4 вересня 1752 року, а на титульній сторінці молитовника, оправленого разом із гімнарієм, зазначено 1753 рік. Передмова Quandt у дев’ятому, тобто виданні 1757 року, гімнарію свідчить, що попереднє, тобто восьме, видання вийшло 1752 року (Quandt 1757–09–04: 3r). 39 Відомий лише один примірник видання 1757 року; він зберігається в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі (LB I 386–387, Nr. 1099). На це видання вдалося спертися завдяки його мікрофільму, що зберігається в Бібліотеці Академії наук Литви імені Врублевських (LMAVB: Mf 391). 40 Гімн також включено до G2007 (176–177, Nr. 119, 6 ст.). 41 У відредагованій назві «Прокинься, моя душе» гімн включено до G2007 (237–238, Nr. 165, 5 ст.). 42 G1732, G1735: «Ісусе, моя радість». 43 У відредагованій назві «Ісусе, джерело радості» гімн включено до G2007 (415–416, Nr. 310, 4 ст.). 44 У G1757 записано «162» замість «262». 45 Під дещо відредагованою назвою «О, прекрасне небо» гімн включено до G2007 (752–753, Nr. 566, 9 ст.). 13 9. «Краплинка винограду» (10 ст.) – – № 398, с. 411–412 № 387⁴⁶, с. 409–410 № 397, с. 479–480 № 397, с. 409–410⁴⁷ 10. «Ісус, мій коханий» (10 ст.) № 314, с. 375–376 [App.] № 66, с. 66–67 № 77, с. 70–71 № 77⁴⁸, с. 70–71 № 77, с. 71–73 № 77, с. 70–71⁴⁹ 11. «Що можу я, грішний, робити» (7 ст.) № 318, с. 381–382 [App.] № 133, с. 141 № 156, с. 148–149 № 156, с. 148–149 № 156, с. 165–166 № 156, с. 148–149⁵⁰ 12. «Наймиліше небесне сонечко» (9 ст.) № 330, с. 401–403 [App.] № 273, с. 321–322 № 321, с. 333–334 № 321, с. 333–334 № 321, с. 386–387 № 321, с. 333–334⁵¹ 2.6. Варто згадати й те, що гімни Ruigio публікувалися не лише в офіційному гімнарії. Так, уже згаданий пастор із Тремпів Ostermejer, хоча й критично оцінював творчий талант Ruigys⁵², включив його гімни до укладеного ним гімнарію Giesmės Šventos Bažnyčioje ir Namėję giedojamos (Кенігсберг, 1781)⁵³. Щоправда, точну їхню кількість визначити неможливо, оскільки досі не знайдено жодного примірника гімнарію Ostermejer, однак із формулювання в його праці Erste Littauische Liedergeschichte очевидно, що щонайменше дві⁵⁴, але, ймовірно, більше. Усі 12 гімнів Ruigio у своєму гімнарії Senos ir naujos krikščioniškos Giesmės (Кенігсберг, 1806)⁵⁵ опублікував кантор Пількальніса Крістіонас Готлібас Мілкус (Christian Gottlieb Mielcke, 1733–1807), син соратника Ruigio Петра Готліба Мілкуса, з власної ініціативи укладаючи нову збірку гімнів і таким чином опонуючи Ostermejer щодо принципів редагування гімнів (див. MG1806 12–13, Nr. 14; 16–17, Nr. 18; 72–73, Nr. 75; 87–89, Nr. 90; 109–110, Nr. 110; 146–147, Nr. 144; 254–255, Nr. 226; 264–266, Nr. 234; 334–336, Nr. 288; 395–396, Nr. 344; 400–401, Nr. 348; 403–405, Nr. 351). Цікаво, що один із гімнів Ruigys виявився привабливим і для пієтистів: Inga Strungytė-Liugienė, яка досліджує писемність цієї релігійної спільноти, встановила, що перекладений Ruigys гімн «Ісусе, моя радість» (← Johann Franck, «Jesu meine Freude»), без зазначення перекладача, був опублікований у гімнарії, укладеному Kristijonas Endrikis Mertikaitis 46 У G[1752] записано «Nr. 387» замість «Nr. 397». 47 Гімн включено до G2007 (720–722, Nr. 542, 8 ст.). 48 У G1757 записано «Nr. 57» замість «Nr. 77». 49 Гімн включено до G2007 (144–145, Nr. 95, 9 ст.). 50 Під відредагованою назвою «Що можу я, винний, робити» включено до G2007 (604, Nr. 458, 7 ст.). 51 Під відредагованою назвою «Наймиліше сонечко на небі» включено до G2007 (581–582, Nr. 440, 4 ст.). 52 Oster meyer 1793: 124–128; Ostermejeris 1996: 361–363. 53 Таку назву цього, найімовірніше, не збереженого гімнарію наводить сам його укладач Ostermejer (Ostermeyer 1793: 153). Докладніше про гімнарій Ostermejer див. Michelini 2009: 154–166. 54 Пор.: «Wer es indeffen wiſſen will, darf die beyden Lieder nur in meinem Gefangbuch nachfehen und mit dem alten Auffatʒ vergleichen» (Ostermeyer 1793: 128; «Хто все ж таки хотів би знати більше, нехай лише подивиться обидва гімни в моєму гімнарії та порівняє їх зі старою редакцією» (Ostermejeris 1996: 363)). 55 Докладніше про гімнарій Мілкуса див. Michelini 2009: 166–180. Усілякі нові гімни, або євангельські псалми (Тільзіт, 11817; див. MerG1825 252–254, № 123), лише слід звернути увагу, що це варіант перекладу Ruigys, доповнений 7 строфами56. Хоча євангельські лютеранські гімни, що функціонували в Литві від середини XX ст. і функціонують досі, не є безпосереднім об’єктом цього дослідження, усе ж важливо зазначити, що гімни Ruigys збереглися і в сучасному євангельському лютеранському гімні Християнські гімни (2007), виданому консисторією Литовської євангельської лютеранської церкви. Щоправда, тут їх уже на третину менше — 8 (див. G2007 і коментарі до таблиці 1), до того ж тут вони суттєво відредаговані (про характер редагування див. розд. 4). 3. АВТОРСТВО ГІМНІВ RUIGYS Із 12 гімнів Ruigys, опублікованих в офіційному церковному євангельському лютеранському гімні Прусської Литви, 11 є перекладами, а один гімн — п’ятидесятницький гімн «Дух Божий, Ти Святий» — оригінальний твір, написаний самим Ruigys. Так стверджував ще Ostermeyer, який опублікував першу історію литовських гімнів Erste Littauische Liedergeschichte (цитату див. у Вступі)57. Оригінальний гімн Ruigys уперше опубліковано не пізніше 1745 р., тобто в п’ятому виданні гімну (див. розд. 2). Автори 11 німецьких гімнів, перекладених Ruigys, були відомими творцями доби Бароко: Heinrichas Albertis (1604–1651), Simonas Dachas (1605–1659), Johannas Flittneris (1618–1678), Erasmus Finxas (Francisci, 1627–1694), Johannas Franckas (1618–1677), Paulius Gerhardtas (1607–1676), Peteris (von) Hagenas (Petrus Hagius, 1569–1620), бранденбурзька герцогиня Louise’e Henriette’e (1627–1667), Michaelis Schernackas (1622–1675), Christianas Scriveris (1629–1693) (див. таблицю 2). Серед цих авторів XVI–XVII ст. є два письменники, титуловані класиками доби Бароко, — Dachas і Gerhardtas. Троє з десяти — Albertis, Dachas і Hagenas — належать до кола кенігсберзьких творців гімнів58. У Кенігсберзі, імовірно, за спонуканням Dachas, релігійною поезією зацікавився також студент юридичного факультету тамтешнього університету Franckas, який після навчання повернувся на батьківщину59. Ruigys переклав два гімни Albertis, а всіх інших авторів — по одному. Серед них — надзвичайно популярний гімн Dachas «Schöner Himmelssaal»60. Ruigys, здається, був першим, хто литовською 56 Strungytė–Liugienė 2014: 38, 130. 57 Ostermeyer 1793: 125; Ostermեjeris 1996: 362. 58 Albertis, родом із Тюрингії, навчався в Лейпцизькому та Кенігсберзькому університетах, а від 1631 р. до кінця життя служив органістом Кенігсберзького собору (докладніше див. Koch 1973 [1867]b: 191–197); литовською мовою перекладено 6 його гімнів (Michelini 2009: 276). Народжений у Клайпеді Dachas вивчав теологію та філософію в Кенігсберзькому університеті, згодом викладав там поетику, був обраний ректором, створив чимало світських віршів і гімнів, є автором відомого твору «Anke von Tharau» і вважається одним із найвизначніших представників німецької барокової літератури (докладніше див. Koch 1973 [1867]b: 182–191); литовською мовою перекладено 27 його гімнів (Michelini 2009: 279–280). Hagenas народився в Пруссії, майже два десятиліття обіймав посаду ректора школи Кенігсберзького собору (докладніше див. Koch 1973 [1867]a: 275–276); литовською мовою перекладено 9 його гімнів (Michelini 2009: 287). 59 Докладніше про Franckas див. Koch 1973 [1867]b: 378–385; також Michelini 2009: 282. 60 Про рецепцію гімнів Dachas у литовських гімнах XVIII ст., особливо у збірці гімнів, укладеній Kristijonas Gotlybas Milkus, див. Sidabraitė 2008: 397–409. 15 переклавши пісню після Flittner і Scriver61. Перекладаючи пісні, він зберігав оригінальну структуру, тобто не скорочував перекладів (див. таблицю 2)62. Таблиця 2. Пісні Pilypas Ruigys, опубліковані в пруссько-литовських євангельсько-лютеранських співаниках XVIII–першої половини XX ст. Назви пісень Ruigys (кількість строф) Назви німецьких оригіналів пісень, перекладених Ruigys (кількість строф) Автори пісень «Ах, прекрасне небо» (9 строф) ← «Schöner Himmelssaal» (9 строф)63 Simon Dach (1605–1659) «Ах, як можемо ми любити цей світ» (8 строф) ← «O wie mögen wir doch unser Leben» (8 строф)64 Heinrich Alberti (1604–1651) «Тепер із ангельським хором» (4 строфи) ← «Nun laßt uns mit den Engelein» (4 строфи)65 Peter (von) Hagen (1569–1620) «Наймиліше сонце небесне» (9 строф) ← «Der lieben Sonnen Licht und Pracht» (9 строф)66 Christian Scriver (1629–1693) «Духу Божий, Ти Святий» (13 строф) – Pilypas Ruigys (1675–1749) «Ісусе, моя радість» (G1732, G1735: «Ісусе, моя радість») (6 строф) ← «Jesu, meine Freude» (6 строф)67 Johann Franck (1618–1677) «Ісус, мій коханий» (10 строф) ← «Jesus, meine Zuversicht» (10 строф)68 Louise Henriette von Brandenburg (1627–1667) «Милий Ісус прийшов» (4 строфи) ← «Unser Heil ist kommen» (4 строфи)69 Heinrich Alberti 61 Див. Michelini 2009: 282, 301. 62 Для встановлення авторів німецьких оригіналів і кількості строф використано працю Alberto Friedricho Wilhelmo Fischer Kirchenlieder-Lexicon (т. I–II, 1878, 1879); крім того, залучено сучасний євангельсько-лютеранський співаник Krikščioniškos giesmės (2007), у якому біля пісень зазначено авторів тексту й мелодії та перекладачів; також використано дослідження Guido Michelini’o (2009; 2010). Три пісні, перекладені Ruigys, — «Unser Heil ist kommen» Alberti, «Schöner Himmelssaal» Dach і «Nun laßt uns mit den Engelein» Hagen — у праці Fischer не згадуються; щодо їхнього авторства див. Koch 1973 [1867]a; 1973 [1867]b; а також Michelini 2010: 225–226. 63 Koch 1973 [1867]b: 190. 64 Fischer 1879: 216. 65 Koch 1973 [1867]a: 276; 1973 [1867]b: 257; Wackernagel 1990 [1870]: 333. 66 Fischer 1878: 111. 67 Fischer 1878: 378–379. 68 Fischer 1878: 390–396. 69 Koch 1973 [1867]b: 196, 278. 16 «Що можу я, грішний, чинити» (7 строф) ← «Ах, що маю я, грішник, робити» (7 строф)⁷⁰ Йоганн Флітнер (1618–1678) «Краплинка винограду» (10 строф) ← «Краплинка з лоз Erasmus Finx» (10 строф)⁷¹ Erasmus Finx (Francisci, 1627–1694) «Не журися так, серденько» (12 строф) ← «Геть, моє серце, з думками» (12 строф)⁷² Пауль Герхардт (1607–1676) «Прокинься тепер, душенько» (7 строф) ← «Wohl auf, Herz und Gemüte» (7 стор.)⁷³ Міхаель Шернак (1622–1675) 4. ТЕНДЕНЦІЇ РЕДАГУВАННЯ ГІМНІВ RUIGYS 4.1. Гімни Ruigys почали редагувати ще до 1732 року, коли їх уперше опубліковано в першому виданні гімнарію Kvanto-Berento. Незмінною аж до передодня Другої світової війни залишилася лише структура гімнів Ruigys, тобто кількість строф (пор. G1732 і G1936). За словами Ostermejeris, Ruigys обурювався, що початок перекладеного ним гімну «Jėzau, džiaugsmas mano» було зіпсовано: у перших виданнях гімнарію Kvanto-Berento надруковано «Jėzau, mano džiaugsmas, ir širdies penukšlas», через що перекладач звинувачував укладача гімнарію Berentą та його помічника Milkų⁷⁴. І справді, і в першому, і в другому виданні подано такий переклад: «IEzau mano Džiaugimas, ir Sȝirdies Penukšlas» (G1732 199, Nr. 182; G1735 229, Nr. 206). Імовірно, під час редагування тексту цього гімну переклад наближали до німецького оригіналу: гімн, створений Francko, який уперше з’явився 1653 року в гімнарії Johanno Crügerio Praxis pietatis melica, починається словами «IEßu meine freude / Meines hertẓens weyde». Пізніше це місце було виправлено, ймовірно, так, як спочатку переклав Ruigys. Виправлення видно в п’ятому виданні гімнарію Kvanto-Berento: «Jėzau Džiaugsmas mano, kurs man Sȝirdį gano» (G1745 252, Nr. 248). Такий варіант перекладу дійшов і до четвертого десятиліття XX століття: «Jėzau, Džiaugsmаs mano, kurs man Sȝirdį gano» (G1936 252, Nr. 248). Варто зазначити, що Ostermejeris, пишучи історію литовських гімнаріїв, висловив закиди майже щодо всіх гімнів Ruigys: «Jėzus, mano mielasis», «Dvasia Dievo tu šventoji», «Pabusk dabar, dušele», «Nesitūžyk taip, širdele», «Dangaus saulele mieliausia», «Ak, kaip galim svietą šį mylėti», «Ak, gražus dangau», «Lašelis vynuogelių»⁷⁵. Вважаючи найціннішою працею Ruigys лексикографічний твір — двомовний словник, Ostermejeris критично оцінював його творчий талант і переклади та стверджував, що його «поезія не є чистою, радше застиглою й незграбною, те саме можна сказати і про оригінальний гімн»⁷⁶. З огляду на таку критичну оцінку, імовірно, ⁷⁰ Fischer 1878: 26–27. ⁷¹ Fischer 1878: 162–163. ⁷² Fischer 1879: 340. ⁷³ Fischer 1879: 406. ⁷⁴ Докладніше див. Ostermeyer 1793: 112–113; Ostermejeris 1999: 356–357. ⁷⁵ Оцінку гімнів Ruigys див. Ostermeyer 1793: 124–128; Ostermejeris 1999: 361–363. ⁷⁶ Ostermeyer 1793: 260; Ostermejeris 1996: 421. 17 що, переносячи гімни Ruigio до свого гімнальника Giesmes βwentos Bažnyczioje ir Namej’ giedojamos, також більшою чи меншою мірою їх редагував. 4.2. Порівняльний аналіз гімнів Ruigio, опублікованих у виданнях 1732 і 1735 років, свідчить, що їх редагування має переважно мовний характер. Виправлення, помітні в цих гімнах, відповідають загальним тенденціям редагування текстів G1735⁷⁷. Найбільше орфографічних виправлень. Так, у граматиці литовської мови Кляйна Grammatica Litvanica (Кенігсберг, 1653) закріплений діакритичний знак <č> для позначення м’якої африкати [č’]⁷⁸, послідовно вживаний у G1732, у G1735, що з’явився через три роки, наполегливо замінюється диграфом <cз>, водночас відмовляються і від <i>, що позначає палаталізацію, тобто [č’] <č> → <cз>, напр.: fėdinčiamui G1732 8 → fėdinčzamui G1735 11; krikβčioniβkay G1732 14 → krikβczoniβkay G1735 16; не kenčiu G1732 199 → не kenczu G1735 230; проте G1732 204, 205 → taczau G1735 238; mylėčiau G1732 206 → myleczau G1735 239; βiós G1732 376 → G1735 βós 67. Для позначення приголосних [ž] і [ž’] замість <з> систематично використовується знак із діакритикою <ž>, тобто [ž] і [ž’] <з> → <ž>, напр.: Žmones G1732 8 → Žmones G1735 11; Žémės G1732 199 → Žémės G1735 230; Žodij’ G1732 204 → Žodij’ G1735 237. Щоправда, цей знак зрідка вже траплявся в G1732. Також змінено написання африкати [dž], тобто <dз> → <dž>, напр.: fyndžufi G1732 401 → fyndžufi G1735 321; paffidžaugdama G1732 401 → paffidžaugdama G1735 321; faldžey G1732 357 → faldžey G1735 395. Голосний [eː] дедалі частіше передається знаком, створеним Кляйном, <ė>, тобто [eː] <e> → <ė>, напр.: tewiβkay G1732 199 → tewiβkay G1735 230; tyleti G1732 199 → tylėti G1735 230; paƒleptas G1732 343 → paƒlēptas G1735 382. Скориговано написання деяких морфологічних форм. Так, виправлено написання закінчення 3-ї особи бажального способу після приголосного <j>: te ƒmarkauje G1732 199 → te ƒmarkauja G1735 230; te ruƒtauje G1732 199 → te ruƒtūja G1735 230. Також змінено написання дієприкметників теперішнього часу із суфіксом -ant після того самого приголосного: ƒaugojent G1732 199 → ƒaug ojant G1735 229; lojent G1732 199 → lojant G1735 229. Дедалі частіше вживається акут, який позначав не лише ширший, довший характер вимови голосних⁷⁹, а й наголошений склад, а вжитий над дифтонгами та змішаними дифтонгічними сполуками, водночас передбачав і висхідну інтонацію, напр.: gelbti G1732 8 → gélbti G1735 11; Meilės G1732 199 → Meílės G1735 230; gers G1732 204 → gę́rs G1735 237; galim G1732 343 → gálim G1735 381; Pakajaus ‘ramybės’ G1732 402 → Pakājaus G1735 321; ten G1732 357 → tén G1735 395. Фонетичних виправлень є лише одне-два. Зазвичай коригуються випадки змішування [eː] і [ie], [oː] і [uo], що виникли через властиве західноаукштайтським говіркам Прусської Литви ⁷⁷ Детальніше про тенденції редагування гімнів, опублікованих у виданні 1735 року, див. Triškaitė 2020: 62–67. ⁷⁸ Див. Klein 1653: 4–5. ⁷⁹ Див. Klein 1653: 2. 18 через уподібнення вимови цих звуків, інакше кажучи, через дифтонгізацію [eː], [oː] та монофтонгізацію [ie], [uo], напр.: apgiedints G1732 382 → apgiedints G1735 141; Liėpna G1732 205 → Liėpna G1735 239; nekaddõs G1732 205 → niekaddõs G1735 239; Waldūnui ‘володареві’ G1732 9 → Waldonui G1735 12. Трапляються корекції на морфологічному рівні. Наприклад, виправляється закінчення множини місцевого відмінка іменних форм, напр.: iness. pl. m. Elgimūfa G1732 8 → Elgimūfe G1735 11; Wargūfa G1732 8 → Wargūfe G1735 11. Такий напрям виправлень, імовірно, був натхнений правилом, установленим у граматиці Кляйна, згідно з яким у формах множини місцевого відмінка жіночого роду пишеться –sa, а чоловічого — –se⁸⁰. Також варто згадати заміну префікса pavedinis на suvedinis: paffigriebijom ‘згрішили’ G1732 205 → fu̇ffigriebijom G1735 239. Щоправда, це виправлення може бути пов’язане також зі стилістичними мотивами. До цього різновиду виправлень, імовірно, належить і така зміна форми прислівника, коли відмовилися від нетипово доданої частки g(i): Dėl’ to G1732 8, 9 → Dėl to G1735 11, 12. Кілька разів змінювалася лексика: ô G1732 8, 381 → ir G1735 11, 141; Márȯfe G1732 205 → Iurȯfe G1735 239; Patėba G1732 356 → Pagalba G1735 394. Виправлено решту коректурних помилок G1732, напр.: Skanũmmo G1732 206 → Skanũmmo G1735 239; Ėkiti G1732 199 → Ėkiti G1735 230. До коректурних помилок, імовірно, належать і такі випадки: acc. sg. f. Karaly̆te G1732 344 → Karaly̆te G1735 382; Ranką G1732 375 → Ranką G1735 66; Naktì G1732 403 → Naktì G1735 322; acc. sg. m. Iẽžų G1732 401 → Iẽžų G1735 321. 4.3. Третього (1738) і четвертого (1740) видань гімнально-пісенної книги Кванта-Берента, як уже зазначалося, нині не відомо жодного вцілілого примірника, тому немає даних про те, як у них редагувалися гімни Ругіса і чи редагувалися вони взагалі. 4.4. Нові тенденції редагування відображають гімни Ругіса у п’ятому (1745) виданні гімнально-пісенної книги Кванта-Берента. Насамперед варто зазначити, що помічено закономірні зворотні виправлення порівняно з другим виданням. Наприклад, дволітерна африката <dž> → <dž>, напр.: Džaugfmas G1732 199, G1735 229 → Džaugfmas G1745 252; Džaugfmui G1732 200, G1735 230 → Džaugfmui G1745 252; Džaugfma G1732 205, G1735 238 → Džaugfma G1745 261; ne geidžiu G1732 204, ne geidžiu G1735 238 → ne geidžiu G1745 261; Kerdžus ‘пастух’ G1732 204, G1735 238 → Kerdžus G1745 261; atleidž G1732 205, atleidž G1735 238 → atleidž G1745 261; Sudžia ‘суддя’ G1732 343, Sudža G1735 382 → Sudža G1745 398; glaudžey G1732 375, G1735 66 → glaudžey G1745 71; didžų G1732 403, G1735 322 → didžų G1745 334. Така сама тенденція зберігається й в інших подібних випадках, напр.: Sźlowės G1732 375, G1735 66 → Sźlowės G1745 71; Grožybe G1732 401, G1735 321 → Grozybe G1745 333. У вживанні акуту спостерігається варіювання. З одного боку, у G1745 і надалі продовжуються помітні в G1735 спроби розставляти цей діакритичний знак, який зазвичай позначає ширшу, довшу вимову цих голосних або наголошений склад, а водночас і висхідний тон, напр.: Skarbas ‘майно’ G1732 199, G1735 ⁸⁰ Див. Klein 1653: 29. 19 230 → Skárbas G1745 252; Darbas G1732 199, G1735 230 → Dárbas G1745 252; Lutas «лев» G1732 204, G1735 238 → Lút[as] G1745 251. З іншого боку, зафіксовано протилежні випадки: durnódams «дуріючи» G1732 199, G1735 230 → durnodams G1745 252; begédodams G1732 199, G1735 230 → begiedod[ams] G1745 252; Mónai «образа» G1732 199, G1735 230 → Monai G1745 252. На відміну від попередніх видань, у п’ятому очевидна тенденція відмовлятися від акута в суфіксі дієслів -oti, а також від циркумфлекса в корені слів і суфіксах, напр.: jėbḱoti G1732 204, G1735 238 → jėbkoti G1745 261; kilnóti G1732 13, G1735 16 → kilnoti G1745 17; paƒƒidabóti «берегтися» G1732 204, G1735 238 → paƒƒidaboti G1745 261; kôl G1732 375, G1735 66 → kol G1745 71; nôr G1732 199, G1735 230 → nor G1745 252; apƒaugôt G1732 8, G1735 11 → apƒa[u]got’ G1745 12; žaibôt G1732 199, G1735 230 → žaibot G1745 252. Новим у цьому виданні є й те, що закономірно змінилося написання займенників jis і tu, уживаних у реченні замість імен Dievas і Jėzus, Kristus: раніше їх зазвичай писали з великої літери, а в G1745 всюди бачимо малу, напр.: Iis G1732 200, G1735 230 → jis G1745 253; Io G1732 204, G1735 238 → jo G1745 260; Iam G1732 401, G1735 321 → jam G1745 333; Į G1732 381, G1735 141 → jį G1745 148; Taw G1732 344, G1735 382 → taw G1745 398; Tawẽs G1732 199, Tawęs G1735 229 → taw[ęs] G1745 252; Tawe G1732 357, Tawę G1735 395 → tawę G1745 409; Tu G1732 356, G1735 395 → tu G1745 409; Tawęƒpi G1732 357, G1735 395 → tawępi G1745 409; Tawim’ G1732 357, G1735 395 → tawim’ G1745 409. Субстантивовані форми займенникових прикметників і займенників прагнуть писати з малої літери: Gerruiũ G1732 356, 357, G1735 394, 395 → ger[r]uiũ G1745 408, gerru[ũ] G1745 409; Pikteji G1732 344, G1735 382 → piktieji G1745 398 (у цьому прикладі видно також <e> заміну <ie>); Sawujũ G1732 357, G1735 395 → ƒawu[jũ] G1745 409; Smutnujũ «сумних, засмучених» G1732 381, G1735 141 → ƒmutnujũ G1745 148 (пор. прикметник Sudnoj «останнього суду» G1732 382, G1735 141 → ƒudnoj’ G1745 149). Редуковані закінчення намагалися послідовніше передавати апострофом, напр.: Swiets G1732 199, G1735 230 → Swiet’s G1745 252; atƒtôkit G1732 199, G1735 230 → atƒtokit’ G1745 252; dũkit G1732 199, G1735 230 → dũkit’ G1745 252; iƒklút «вирватися, врятуватися» G1732 205, G1735 238 → iƒklút’ G1745 261; priim G1732 205, G1735 239 → priim’ G1745 261; kreipkit G1732 376, G1735 67 → kreipkit’ G1745 71; gywen G1732 382, gywẽn G1735 141 → gywẽn’ G1745 149; užmiegt G1732 402, G1735 321 → užmiegt’ G1745 334. Апостроф також пишеться замість голосного, «викинутого» через кількість складів: Prieƒpinks G1732 199, G1735 230 → Prieƒp’nink’s G1745 252. Як і раніше, наявні виправлення фонетичного рівня: скориговано випадки змішування [ęː] і [ie], [oː] і [uo], напр.: dowanója G1732 8, G1735 11 → dowanoja G1745 13; Nėkai G1732 199, G1735 230 → Niekai G1745 252; paƒilėkt G1732 205, G1735 238 → paƒiliekt G1745 261; Piktieji G1732 344, G1735 382 → piktieji G1745 398; elgũs G1732 344, G1735 382 → elgùs G1745 398; dėƒos G1732 381, G1735 141 → deƒùs G1745 148. G1745 свідчить, що в цьому (а можливо, вже й у попередньому виданні 1740 р.) було виправлено початок пісні Ruigio «Jėzau, džiaugsmas mano», редагування якого свого часу викликало його скарги 20 (див. розд. 4.1): Iɛӡau mano Dӡaugfmas, ir Sӡirdies Penukblas G1732 199, G1735 229 → Iɛӡau Dӡaugfmas mano, kurs man Sӡirdi gano G1745 252. Також зазначається, що в цьому виданні є зміни графічного рівня: найімовірніше, через можливості друкарні голосний [ɛ·] поруч із наголосом <ė> починають почергово позначати також і <ė>, хоча фонетичне значення залишається тим самим, напр.: atėjo G1732 13, G1735 16 → atėjo G1745 16. 4.5. Шосте (1748), тобто останнє, видання так званого гімнальника Kvanto–Berento мало чим відрізняється від п’ятого (1745); нечисленні виправлення, зафіксовані в піснях Ruigio, по суті відображають ті самі принципи редагування, застосовані в G1745. Деякі зміни, здається, помітні лише на рівні пунктуації або в розміщенні окремих діакритиків. 4.6. У піснях Ruigio, опублікованих у так званому класичному гімнальнику Šimelpenigis, також не помітно нових виразніших напрямів редагування (пор. G1748 і G[1752], G1757). Водночас тут є поодинокі виправлення різного характеру, напр., відмовляються від надлишкової зворотної частки: nef’ bijokis G1732 204, G1735 238, G1745 260, G1748 260 → nebijokis G[1752] 260, nebijokis’ G1757 260; сполучник o час від часу замінюється сполучниками bet ar ir: ô wey G1732 204, o wey G1735 238, G1745 260, G1748 260, G[1752] 260 → bet wey G1757 260; ô G1732 204, o G1735 238, G1745 261, G1748 261, G[1752] 261 → ir G1757 261; коригуються й синтаксичні конструкції: Tai dara Dwaſe βwencziama G1732 9, Tai dara Dwaſe βwenczama G1735 12, tai dara Dwaſe βwencзama G1745 13, G1748 13 → tai Darb’s Dwaſės βwentinnancзós G[1752] 13, G1757 13 тощо. Варто зазначити, що в гімнальниках Šimelpenigis змінюється графіка деяких друкарських знаків, точніше — знаки, що позначають носові голосні, із закресленням замінюються на знаки з «носиком»: <ą> → <ą>, <ę> → <ę> (однак із закресленням залишаються знаки, що позначають інші дві носові голосні <į> і <ų>), напр.: Diewą G1732 8, G1735 11, G1745 12, G1748 12 → Diewą G[1752] 12, G1757 12; mielą G1732 8, G1735 11, G1745 12, G1748 12 → mielą G[1752] 12, G1757 12; Mergėlę G1732 13, G1735 16, G1748 16 → Mergėlę G[1752] 17, G1757 17. 4.7. У піснях Ruigio, опублікованих у гімнальнику, виданому Keberis 1832 року, порівняно з текстами, які на початку другої половини XVIII ст. ще редагував сам Šimelpenigis, уже помітні важливі нововведення в редагуванні⁸¹. Насамперед слід зазначити тенденцію відмовлятися від подвоєння приголосних, що позначає короткість голосного попереднього складу, напр.: dangįʃkaffis G1732 205, G1735 239, G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261 → dangįʃkafis G1832 300; diddeli G1732 205, G1735 239, G1745 262, G1748 262, G[1752] 262, G1757 [2]62 → dideli G1832 300; labbay G1732 205, G1735 239, G1745 262, G1748 262, G[1752] 262, G1757 [2]62 → labay G1832 300; Meddus G1732 200, G1735 230, G1745 253, G1748 253, G[1752] 253, G1757 253 → Medus G1832 289; mielaffis G1732 8, G1735 11, G1745 12, G1748 12, G[1752] 12, G1757 12 → mielafis G1832 14; tikkrafis G1732 8, G1735 11, G1745 12, G1748 12, G[1752] 12, G1757 12 → tikrafis G1832 14, хоча різноманітність усе ще ⁸¹ Про особливості мови гімнальника Keberis див. Kabašinskaitė 2001: 45–47. 21 неминучим. Подвійні приголосні досить систематично зберігаються в суфіксах абстрактних іменників –immas і –ummas⁸², напр.: Suffimėgtumas G1732 8, G1735 11, G1745 12, G1748 12, G[1752] 12, G1757 12 → Sufimėgtumas G1832 15. Також поступово повертаються до позначення палаталізації приголосних літерою <i>⁸³, напр.: mylėčiau G1732 206, mylėčiau G1735 239, G1745 262, G1748 262, G[1752] 262, G1757 [2]62 → mylėčiau G1832 300; Kerdžus G1732 204, G1735 238, Kerdžus G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261 → Kerdžius G1832 299; Klyftančiųjų G1732 204, Klyftanczjų G1735 238, G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261 → Klyftancziujų G1832 299; ne geidžiu G1732 204, ne geidžų G1735 238, ne geidzu G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261 → ne geidžiu G1832 299. Нагадаємо, що вже в першому виданні Kvanto-Berento гімнальника в окремих випадках, найчастіше після приголосної <č>, африкати <dž>, дотримуючись правил, проголошених Kleinas, уже вживали такий знак, що відображав м’якість приголосних. Серед виправлень іншого характеру варто згадати зміну відмінка: Garbe taw Diewui wiffaday G1732 8, G1735 11, Garbe taw, Diewui wiffaday G1745 12, G1748 12, G1757 12 → Garbe taw, Diewe, wiffaday G1832 14. Варто згадати й зміну на графічному рівні — чергування друкарських знаків, що позначають голосний [e:], тобто <ė> → <ė>, напр.: Tėwa G1732 8, G1735 11, G1748 12, Tėwą G[1752] 12, G1757 12 → Tėwą G1832 14; Iėzus G1732 13, G1735 16, G1748 16, G[1752] 16, G1757 16 → Iėzus G1832 16(c); norėjo G1732 13, G1735 16, G1748 16, G[1752] 16, G1757 16 → norėjo G1832 16(c); mylėti G1732 14, G1735 16, G1748 17, G[1752] 17, G1757 17 → mylėti G1832 16(c). 4.8. Мабуть, найвиразніша риса редагування Kuršaitis, що відображається в гімнах Ruigys, — ще послідовніша й радикальніша відмова від подвоєних приголосних, напр.: Gerrummo G1732 205, G1735 239, G1745 262, G1748 262, G[1752] 262, G1757 [2]62, Gerrummo G1832 300 → Gerumo G1877 262; prigimmęs G1732 204, G1735 238, G1745 260, G1748 260, prigimmęs G[1752] 260, G1757 260, G1832 299 → prigimęs G1877 260; wiffaday G1732 8, G1735 11, G1745 12, G1748 12, G[1752] 12, G1757 12, G1832 14 → wiffaday G1877 12, хоча час від часу все ще трапляються випадки раніше звичного написання. Також ще рішучіше повертаються до систематичного позначення палаталізації приголосних знаком <i>, напр.: Žmonių ‘žmonių’ G1732 9, G1735 12, G1745 13, Žmonių G1748 13, G[1752] 13, G1757 13, G1832 15 → Žmonių G1877 13; įsneboti G1732 13, G1735 16, G1745 17, G1748 17, G[1752] 17, G1757 17, G1832 16(c) → įsnebioti G1877 17; krikščioniškay G1732 14, krikščioniškay G1735 16, G1745 17, G1748 17, G[1752] 17, G1757 17, G1832 16(c) → krikščioniškay G1877 17; Awėlų G1732 204, G1735 238, G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261, G1832 299 → Awėlių G1877 261; Angelėlams G1732 205, G1735 ⁸² Про те, що в гімнальнику Keberio абстрактні іменники із суфіксами –immas, –ummas і далі пишуться з подвоєними приголосними, див. Kabašinskaitė 2001: 45. ⁸³ У гімнальнику Keberio знак м’якості введено після м’яких приголосних [č’], [dž’], [š’], [ž’] (Kabašinskaitė 2001: 45). 22 238, G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261, Angėlams G1832 300 → Angėlėliams G1877 261. Починають уживатися носові літери або <u> з циркумфлексом у передостанньому складі відповідних займенникових форм, напр.: acc. sg. f. Sz̄wentaje G1732 13, G1735 16, [βω]entaje G1745 17, βwentaje G1748 17, G[1752] 17, G1757 17, βwentaje G1832 16(c) → βwentaje G1877 17; acc. sg. m. mieląjį G1732 13, G1735 16, G1745 17, G1748 17, G[1752] 17, G1757 17, mieląjį G1832 16(c) → mieląjį G1877 17; gen. pl. Gundintujų G1732 205, G1735 238, G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261, Gundintujų G1832 299 → Gundintujų G1877 261; gen. pl. Bėdnujų ‘убогих’ G1732 8, G1735 11, G1745 13, B[ẽ]dnujų G1748 13, Bėdnujų G[1752] 13, G1757 13, B[ẽ]dnujų G1832 14 → Bėdnujų G1877 13. Виправляються випадки змішування [ė] та [ie], напр.: teber G1732 204, teb er G1735 237, tebėr G1745 260, teb[ė]r G1748 260, tebėr G[1752] 260, G1757 260, tebėr G1832 299 → tebier G1877 260; praes. 2 sg. wertės G1732 204, G1735 238, wert[ẽ]s G1745 260, wertės G1748 260, wertės G[1752] 260, G1757 260, wertės G1832 299 → werties G1877 260; Ne wienėms Gerrėm’s G1732 204, G1735 238, G1745 261, G1748 261, Ne wienėms Gerrėm’s G[1752] 261, G1757 261, Ne wienėms Gerėm’s G1832 299 → Ne wieni ems Gerėm’s G1877 261; nėkin G1732 205, G1735 238, G1745 261, G1748 261, G[1752] 261, G1757 261, nėkin G1832 299 → niekin G1877 261. Серед виправлень на морфологічному рівні варто згадати, що в гімні Ruigys «Jėzus miels atėjo» похідне із суфіксом -ėlis замінено похідним із суфіксом -ulis: Pawargelis G1732 13, G1735 16, Pawargėlis G1745 17, G1748 17, G[1752] 17, G1757 17, Pawargelis G1832 16(c) → Pawargulis G1877 17. 4.9. В останньому євангельсько-лютеранському гімналі, що вийшов до Другої світової війни, Pagerintos giesmių knygos, надрукованому 1936 року в тоді вже належній Литовській Республіці Клайпеді, у друкарні «Lituania», нових напрямів редагування в гімнах Ruigys не видно. Лише послідовніше дотримано принципів мовного редагування, застосовуваних уже в XIX ст.: наприклад, виправлено випадки подвоєння приголосних (особливо з <<ff>>, що прослизнули в попередніх виданнях, і ще наполегливіше розставлявся знак <i>, який позначає палаталізацію приголосних. Щоправда, запропонований Куршайтісом дарбінінський варіант paůargulis не прийнято, повернулися до колись уживаного похідного із суфіксом –ėlis — pavargėlis. Слово marios замінено на marės і відмінювано за іншою парадигмою. Також переглянуто пунктуацію: заново встановлено межі речень, а всередині речення — уточнено його сегментацію або обрано інші розділові знаки (наприклад, двокрапку замість крапки з комою). За словами Домаса Каунаса, через надзвичайно великий обсяг (696 гімнів) цей гімнал оцінювали несприятливо. Крім того, тодішнє суспільство не дійшло згоди щодо мови гімнів, яка за кілька століть уже значно відійшла від реального вжитку: старше покоління віруючих прагнуло зберегти стабільність і не підтримувало мовних змін, натомість інтелігенція вимагала ретельно відредагувати мову гімналу відповідно до норм того часу; більше того, пропонувалося перейти від готичного шрифту до 23 латинського⁸⁴. Як свідчать дослідження Даріуса Петкунаса, консисторія Литовської євангельсько-лютеранської церкви, співпрацюючи з консисторією Литовської євангельсько-реформатської церкви, прагнула підготувати екуменічний гімнал літературною мовою, однак нову збірку гімнів 1942 року надрукували лише реформати⁸⁵. Не вдаючись до розгляду того, наскільки укладачам екуменічного гімналу вдалося реалізувати свої цілі, чому його не охопили лютерани, і не аналізуючи євангельсько-лютеранських гімналів, що функціонували в Литві та діаспорі в другій половині XX ст., усе ж стисло зазначимо, що за три століття існування гімнів Ruigys найінтенсивніше їх редагували під час укладання сучасного лютеранського гімналу Krikščioniškos giesmės (2007): тут під прізвищем Ruigys опубліковано 8 текстів, які найбільше змінили свій первісний вигляд. Характер редагування не лише мовний (тобто виправлено орфографію, пунктуацію, лексику, морфологію, синтаксис), а й охоплює художню виразність; крім того, наявні також структурні зміни (тобто зменшено кількість строф). Серед запозичених гімнів є не лише перекладні, а й створений самим Ruigys гімн «Dvasia Dievo tu šventoji», щоправда, істотно скорочений: із 13 строф залишилося 6. За словами укладачів нового гімналу, прагнення зберегти культурну спадщину литовської гімнодії та включити до репертуару збірки гімнів старі гімни, водночас відповідаючи сучасним потребам лютеранської громади, неминуче змушувало радикальніше редагувати старі тексти: не лише відмовлятися від лексичних і синтаксичних чужомовних елементів, а також архаїчних слів та їхніх форм, а й забезпечувати плавне віршування з дотриманням правил версифікації, узгоджувати текст гімну з мелодією, тобто узгоджувати ритміку мелодії з природним наголосом нормативної мови, прагнути якнайкращої артикуляції текстів під час співу, а також, уникаючи повторення змісту, зменшувати кількість строф тощо.⁸⁶ 5. ВИСНОВКИ 1. Аналіз, заснований на першоджерелах, дав змогу реконструювати внесок Ruigys у розширення репертуару офіційного церковного євангельсько-лютеранського гімналу. З одного боку, він показав, що литовський гімнал поступово поповнювався перекладеними та створеними Ruigys гімнами. З іншого боку, він підтвердив твердження автора першої історії литовських гімналів Erste Littauische Liedergeschichte (1793) Ostermejeris про те, що Ruigys загалом дав литовському гімналу 12 гімнів. 2. Гімни Ruigys, уперше опубліковані в гімналі Berentas ĮB naujo pėrweizdėtos ir pagėrintos Giesmū-Knygos (Karaliaučius, ¹1732), стали стабільною частиною репертуару литовського офіційного церковного євангельсько-лютеранського гімналу й дійшли не лише до четвертого десятиліття XX ст., а деякі з них, щоправда, у значно оновленому вигляді, — навіть до наших днів. ⁸⁴ Про тодішню оцінку виданих у Клайпеді 1936 року та раніше (1930 року) Pagerintų giesmių knygų див. Kaunas 1996: 618–619. ⁸⁵ Детальніше про довоєнні зусилля євангельських лютеран видати гімнал літературною литовською мовою див. Petkūnas 2012: 7–26; про екуменічний гімнал, спільно підготовлений лютеранами та реформатами, і збірку гімнів, схвалену та надруковану 1942 року лише реформатами, див. Petkūnas 2019: 41–68; про гімнал, укладений за нормами літературної мови в радянський період, і три його видання (Maldų ir giesmių knygelė ¹1956, Giesmių ir maldų knygelė ²1982, ³1988) див. Petkūnas 2023: 54–77. ⁸⁶ Докладніше про принципи редагування нового євангельсько-лютеранського гімналу Krikščioniškos giesmės див. Kiseliūnaitė 2012: 59–65. 24 3. На відміну від думки Біржішки, у першому (1732) виданні так званого Кванто-Берентового гімнарію було опубліковано 9 гімнів Руйгіса (на це вже вказували дослідження Мікеліні). Вони становили приблизно 12 відсотків нових гімнів цього видання. Рівно стільки ж їх було опубліковано і в другому (1735). Наразі немає даних про гімни Руйгіса у третьому (1738) і четвертому (1740) виданнях, оскільки нині не відомий жоден примірник цих видань. Проте проведений аналіз виявив, що до середини XVIII століття репертуар офіційного гімнарію поповнився новими гімнами Руйгіса: у п’ятому (1745) виданні було опубліковано ще 3 його гімни, інакше кажучи, їхня загальна кількість зросла до 12. Отже, приблизно від п’ятого десятиліття XVIII століття всі ці гімни Руйгіса передруковувалися аж до передодня Другої світової війни: в останньому виданні Pagerintos giesmių knygos (Клайпеда, 1936) досі є 12 гімнів Руйгіса. Вони є і в сучасному євангелічно-лютеранському гімнарії Krikščioniškos giesmės (Вільнюс, 2007), лише на третину менше — 8, серед них і оригінальний гімн Руйгіса «Dvasia Dievo tu šventoji», хоча й істотно скорочений та відредагований. Така спадкоємність гімнів Руйгіса, що триває майже три століття, свідчить про їхню стійкість і актуальність для сучасної лютеранської громади. 4. Гімни Руйгіса публікувалися не лише в офіційному євангелічно-лютеранському гімнарії: зокрема, їх було опубліковано у збірнику гімнів Остермеєріса Giesmės βwentos Bažnyčioje ir Namėję giedojamos (Кенігсберг, 1781), а всі 12 увійшли до збірника Мілка Senos ir naujos krikščioniškos Giesmės (Кенігсберг, 1806). 5. Починаючи з першого (1732) видання Кванто-Берентового гімнарію, гімни Руйгіса більшою чи меншою мірою редагувалися. Огляд редагування цих гімнів у гімнаріях XVIII — першої половини XX століття показав, що загалом переважали мовні виправлення. Вони охоплювали кілька рівнів: найчастіше виправлялися орфографія та пунктуація, але час від часу траплялися також корекції фонетики, морфології, лексики й синтаксису. Деякі виправлення могли бути зумовлені стилістичними мотивами. Імовірно, розглянуті виразні тенденції виправлення гімнів Руйгіса відображали також загальні тенденції редагування конкретних гімнаріїв і мовні настанови їхніх редакторів, які з часом змінювалися. ŠALTINIAI G1732: Iß naujo pérweizdėtos ir pagerintos Giefmû=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books] / kurrûſe brangiaûſos fėnos ir naujos Giefmes ſuraßytos / Diewui ant Garbės / ir Prūſû Karalystėje eſantiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgânimo / podraug ſu Maldû=Knygomis / kurrûſe ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamos yra, Karalaucźuie, Anno 1732. Ißpaustos Jono Prideriko Reufnero; SBB PK: En 9820. (Internetinis leidinys: Jonas Berentas, Iš naujo perveizdėtos ir pagerintos giesmių knygos, 1732, dokumentinį perrašą ir žodžių formų konkordancijas par. B. Triškaitė, V. Zinkevičius, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2025. Prieiga internete: https://senie jirastai.lki.lt.) G1735: Iß naujo pérweizdėtos ir pagerintos Giefmû=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books] / kurrûſe brangiaûſos fėnos ir naujos Giefmes ſuraßytos / Diewui ant Garbės, ir Prūſû Karalystėje eſantiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgânimo, podraug ſu 25 Maldū=Knygomis, kurrūfe ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamos yra. Antra Karta išspāu̇tos Karalāučzuje, Mėte 1735. <...>; NK ČR: 33 K 139. G1745: Iß naujo pérweizdėtos ir pagėrintos Giefmû=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books] / kurrūfe brangiáufos fėnos ir naujos Giefmes furaßytos, Diewui ant Garbės ir Prufû Karalyftėje eßantiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgánimo podraug fu Maldū=Knygomis, kurrūfe ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamos yra. Penkta Karta išßpáuftos Karaláučzuje, Mėte 1745. Raßtais Reufneraus; Rusijos mokslų akademijos biblioteka Sankt Peterburge: Л6 1044; LNB: MF 67–69 (mikrofilmas). G1748: Iß naujo pérweizdėtos ir pagėrintos Giefmû=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books], kurrūfe brangiáufos fėnos ir naujos Giefmes furaßytos, Diewui ant Garbės ir Prufû Karalyftėje eßantiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgánimo podraug fu Maldū=Knygomis, kurrūfe ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamos yra. Szeßta Karta išßpáuftos, Karaláučzuje, Mėte 1748. Raßtais Karalaus; SBB PK: En 9822. G[1752]: [Iß naujo pérweizdėtos ir pagėrintos Giefmû=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books], kurrūfe brangiáufos fėnos ir naujos Giefmes furaßytos, Diewui ant Garbės ir Prufû Karalyftėje eßantiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgánimo podraug fu Maldū=Knygomis, kurrūfe ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamos yra. <...>, Karaláuczjuje, Mėte <...>]; LLTIB: B 1956 (def., pavadinimas pateiktas pagal 1748 m. leidimą). G1757: Iß naujo pérweizdėtos ir pagėrintos Giefmû=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books], kurrūfe brangiáufos fėnos ir naujos Giefmes furaßytos, Diewui ant Garbės ir Prufû Karalyftėje eßantiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgánimo podraug fu Maldū=Knygomis, kurrūfe ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamos yra. Dewintą Karta išßpáuftos, Karaláuczjuje: Raßtais išßpáuftas pas Ioną Endr. Artungą, Mėte 1757; Rusijos nacionalinė biblioteka Sankt Peterburge; LMAVB: Mf 391 (mikrofilmas). G1832: Iß naujo pérweizdėtos ir pagėrintos Giefmû=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books], kurrofa brangiáufos fėnos ir naujos Giefmes furaßytos Diewui ant Garbės ir Prufû Karalyftėje eßantiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgánimo podraug fu Maldū=Knygomis, kurrofa ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamus yra, Karaláuczjuje: Ißpáuftos karalißkoje Knyg=Drukkawonėjo Artungo. Prieiga internete: www.epaveldas.lt [žiūrėta 2025–10–20]. G1877: Pagėrintos Giefmîų=Knygos [Improved Hymnal], kuriofá brangiáufos fėnos ir naujos Giefmės furaßytos Diewui ant Garbės ir Prufû Karalyftėje eßantiemsiems Lietuwininkams ant Dubû Ißgánimo podraug fu Maldū=Knygomis, kuriofia ne tiktay fėnos, bet ir naujos Maldos randamos yra. Iß Naujo pérweizdėtos per F. Kurßatį, Lietuwininkų Kunigą Karaláuczjuje, Königsberg, 1877. Hartungfche Zeitungs= und Verlags=Druckerei. Prieiga internete: www.epaveldas.lt [žiūrėta 2025–10–20]. G1936: Pagerintos Giefmių Knygos [Improved Hymnal], kuriofe brangiáufos fėnos ir naujos Giefmės furaßytos Diewui ant Garbės ir Lietuwininkams ant Dubių Ißgánymo podraug fu Maldū Knygomis bei nauju trecziosios Dalies Papildymu. Naujai išleido Klaipėdos Krašto 26 Evangelі̆koji Konfistorija 1936 Metais. Spausdinta Įpautuwėje „Lituania“, Klaipėda, Palangos gatvė 23/24. Prieiga internete: www.epaveldas.lt [žiūrėta 2025–10–20]. G2007: Kri̇kščioniškos giesmės [Christian Hymns], sud. L. Fetingis, redakcijos komisija: D. Petkūnas, L. Fetingis, D. Kiseliūnaitė, B. Skirsgilas, Vilnius: Lietuvos evangelikų liuteronų bažnyčios konsistorija, Lietuvos Biblijos draugija, 2007. MG1806: Sėnos ir naujos kri̇ɛßcʒoniškos Giesmės [Old and New Christian Hymns], урасʒey Senn iemfiems ant Gėro ƒu didel eis Raßtais ißßpa uƒtos draug ƒu naujom’s Maldū Knygėlėmis, Karaláucz uje: Knygdrukawonej’ Lebrekto Eringo, Mette 1806. Prieiga internete: www.epaveldas.lt [žiūrėta 2025–10–20]. LITERATŪRA Arnoldt Daniel Heinrich 1777: <…> kurzgefaßte Nachrichten von allen seit der Reformation an den Lutherischen Kirchen in Ostpreußen gefundenen Predigern [Brief Notes on Preachers Who Have Served in Lutheran Churches in East Prussia since the Reformation]. Herausgegeben von Friedrich Wilhelm Benefeldt, Pfarrer in Arnau, Königsberg: bey Gottlieb Lebrecht Hartung. Baltramaitis S[ilvestras] 1904: Spisok litovskich i drevne-prusskich knig, izdannych c 1553 po 1903 god [The List of Lithuanian and Old Prussian Books Published from 1553 to 1903], <…> izdanie vtoroe, S.-Peterburg: Tipografija V. Bezovrazova i komp. Biržiška Vaclovas 1924: Lietuvių bibliografija 1: XVI–XVIII amž. [Lithuanian Bibliography 1: The 16th–18th Centuries], Kaunas: Švietimo Ministerijos leidinys. Blažienė Grasil da 2020: Įmintos ir neįmenamos Povilo Frydricho Ruigio gyvenimo ir kūrybos mįslės. – Pouilas Frydrichas Ruigys, O. Aleknavičienė, G. Blažienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 17–121. [Bruožis Ansas] Probočių Anūkas 1920: Mažosios Lietuvos buvusieji rašytojai ir žymesnieji lietuvių kalbos mylėtojai [Former Writers and Notable Lovers of the Lithuanian Language in Lithuania Minor], Tilžėje: „Spaudos“ (Pavlovskio) spaustuvė. BrŽA II: Vaclovas Biržiška, Aleksandrynas. Senųjų lietuvių rašytojų, rašiusių prieš 1865 m., biografijos, bibliografijos ir biobibliografijos 2: XVIII–XIX amžiai [Aleksandrynas. Biographies, Bibliographies, and Bio-Bibliographies of Old Lithuanian Authors to 1865 2: The 18th–19th Centuries], Vilnius: Sietynas, ²1990. Estreicher Karl 1899: Polnische Bibliographie 17: Jahrhundert XV. bis XVIII [Polnish Bibliography 17: The 15th–18th Centuries]. Alphabetisch geordnet von Dr. Karl Estreicher, Univ. Bibliothekar, Krakau: Buchdruckerei der K. K. Jagiellonischen Universität. Estreicher Karl 1903: Polnische Bibliographie 19: Jahrhundert XV. bis XVIII [Polnish Bibliography 19: The 15th–18th Centuries]. Alphabetisch geordnet von Dr. Karl Estreicher, Univ. Bibliothekar, Krakau: Buchdruckerei der K. K. Jagiellonischen Universität. 27 Fischer Albert Friedrich Wilhelm 1878–1879: Kirchenlieder=Lexicon [Lexicon of Hymns]. Hymnologisch=literarische Nachweisungen über ca. 4500 der wichtigsten und verbreitetsten Kirchenlieder aller Zeiten in alphabetischer Folge nebst einer Uebersicht der Liederdichter. Zusammengeftellt von Albert Friedrich Wilhelm Fischer, Oberpfarrer zu Groß=Ottersleben, Superintendent a. D. <...>, Gotha: Friedrich Andreas Perthes. Kabašinskaitė Birutė 2001: Karolio Gotardo Keberio giesmynų genezė ir kalba: XIX amžiaus pirmoji pusė [The Origin and Language of Karl Gotthard Keber Hymnals: The First Half of the 19th Century]. – Archivum Lithuanicum 3, 13–54. Kaunas Domas 1986: Knygotyrinė lituanika VDR bibliotekose. Tėminė literatūros apžvalga pagal 1985.XI.05–XII.20 komandiruotėje surinktą medžiagą [Lithuanian Books in East German Libraries. Thematic Literature Review Based on Material Collected during a Business Trip from 1985.XI.05 to XII.20], Vilnius (mašinraštis). Kaunas Domas 1996: Mažosios Lietuvos knyga. Lietuviškos knygos raida 1547–1940 [The Book of Lithuania Minor. The Development of Lithuanian Books from 1547 to 1940], Vilnius: Baltos lankos. Kiseliūnaitė Dalia 2012: Giesmyno „Krikščioniškos giesmės“ (2007) tekstų redakcija: ieškojimai ir rezultatai [The Editing of the Hymnal “Krikščioniškos giesmės” (2007) Texts: Research and Results]. – Res Humanitariae 11, 54–71. Klein Daniel 1653: GRAMMATICA Litvanica [Lithuanian Grammar] Mandato & Autoritate SERENISSIMI ELECTORIS BRANDENBURGICI adornata, & præviâ Censurâ primum in lucem edita à M. DANIELE Klein / Pastore Tilf. Litu. Præmissa est ad Lectorem Præfatio non minus utilis, quàm necessaria. <...> REGIOMONTI: Typis & sumptibus JOHANNIS REUSNERI, ANNO χωρισ†γονίας cIo. Ioс. LIII. [1653]. (Faksimilinis leidimas: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika. 1653 metai, 65–272; su indeksu. Internetinis leidinys: Danielius Kleinas, Grammatica Litvanica, 1653, dokumentinį perrašą ir žodžių formų konkordancijas par. M. Šinkūnas, V. Zinkevičius, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2011. Prieiga internete: https://seniejirastai.lki.lt.) Koch Eduard Emil 1973 [1867]a: Geschichte des Kirchenlieds und Kirchengesangs der christlichen, insbesondere der deutschen evangelischen Kirche [The History of Hymns and Church Music in the Christian, particularly in the German Evangelical, Church] 2: Erster Haupttheil. Die Dichter und Sänger, Hildesheim, New York: Georg Olms Verlag. Koch Eduard Emil 1973 [1867]b: Geschichte des Kirchenlieds und Kirchengesangs der christlichen, insbesondere der deutschen evangelischen Kirche [The History of Hymns and Church Music in the Christian, particularly in the German Evangelical, Church] 3: Erster Haupttheil. Die Dichter und Sänger, Hildesheim, New York: Georg Olms Verlag. LB I: Lietuvos TSR bibliografija. Serija A. Knygos lietuvių kalba 1: 1547–1861 [The Bibliography of Lithuania. Series A. Books in Lithuanian 1: 1547–1861], Vilnius: Mintis, 1969. 28 LBP: Lietuvos bibliografija. Serija A. Knygos lietuvių kalba 1: 1547–1861. Papildymai [The Bibliography of Lithuania. Series A. Books in Lithuanian 1: 1547–1861. Supplements], Vilnius: Mintis, 1990. Michelini Guido 2009: Mažosios Lietuvos giesmynų istorija: nuo Martyno Mažvydo iki XIX a. pabaigos [The History of Hymnals in Lithuania Minor: From Martynas Mažvydas to the End of the 19th Century], Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla. Michelini Guido 2010: Jono Berento ĮBnaũjo pērweizdėtos ir pagērintos Giesmũ Knygos. Mörlino traktato pritaikymas poezijoje [Johann Behrendt’s ĮBnaũjo pērweizdėtos ir pagērintos Giesmũ Knygos. The Application of Mörlin’s Treatise in Poetry], Vilnius: Lietuvos mokslų akademijos leidykla. MLE IV: Mažosios Lietuvos enciklopedija [The Encyclopaedia of Lithuania Minor] 4: Rahn–Žvižėzeris, Vilnius: Mažosios Lietuvos fondas, Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2009. MLEŽ: Mažosios Lietuvos enciklopedinis žinynas [The Concise Encyclopaedia of Lithuania Minor], Vilnius: Mažosios Lietuvos fondas, Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2015. MLEŽa: Concise Encyclopaedia of Lithuania Minor, Vilnius: Foundation of Lithuania Minor (USA, Canada), Science & Encyclopaedia Publishing Centre (Lithuania), 2014. MLEŽv: Preußisch–Litauen. Ein Enzyklopädisches Handbuch [Prussian Lithuania. An Encyclopedic Handbook], Vilnius: Stiftung Kleinlitauen (USA, Canada), Verlagszentrum für Wissenschaft und Enzyklopädien (Litauen), 2018. Ostermeyer Gottfried 1793: Erste Littauische Liedergeschichte [The First History of Lithuanian Hymns], ans Licht gestellet von Gottfried Ostermeyer, der Trempenschen Gemeine Pastore seniore und der Königl. Deutschen Gesellschaft zu Königsberg Ehrenmitglied, Königsberg: gedruckt mit Dreielfischen Schriften. Ostemejeris Gotfrydas 1996: Rinktiniai raštai [Selected Works], par. ir išvertė L. Citavičiūtė, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Pastenaci Friedrich 1757: Kurzgefaßte Historische Nachrichten von allen im Königreiche Preußen befindlichen Kirchen und Predigern bei denselben [Brief Historical Notes on All Churches and Preachers in the Kingdom of Prussia, außerhalb Königsberg, von der Reformation Lutheri an biß auf unsere Zeiten. Herausgegeben von Friedrich Pastenaci, Hospit. Pred. und Rect. zu Gumbinnen, auch Mitglied der Königl. Deutsch. Gesellsch. zu Königsb. in Preußen. Erstes Stück vom Insterburgschen Erzpriefterthum, Königsberg: gedruckt bei I. F. Driest; BN: mf. B19616. Petkūnas Darius 2012: Prieškario Liuteronų bažnyčios pastangos išleisti giesmyną bendrine lietuvių kalba [Pre-War Attempts of the Lutheran Church to Publish a Hymnal in Modern Lithuanian]. – Res Humanitariae 11, 7–26. 29 Petkūnas Darius 2019: 1942 m. „ekumeninis“ giesmynas ir jo įdiegimo sunkumai [The ‘Ecumenical’ Evangelical Hymnal of 1942 and Challenges to Its Implementation]. – Mokslo ir tikėjimo dialogai. Tiltai. Priedas 49, 41–68. Petkūnas Darius 2023: The Publication of a modern Lithuanian language Lutheran hymnal in the Soviet period. – Mokslo ir tikėjimo dialogai. Tiltai. Priedas 53, 54–77. QPP IV: [Johann Jacob Quandt, Preußische Presbyterologie [Prussian Presbyterology], Karaliaučius, iki 1772]; GStA PK: XX. HA Hist. StA Königsberg, Hs, Nr. 2, Bd. 4 (rankraštis, autografas su vėlesniais autoriaus ir kitų asmenų papildymais). Quandt Johann Jacob 1735–12–01: I. N. I. In Christo hertzlich geliebter Leser! [I. N. I. Dear Reader, Beloved in Christ!] – Iß naujo pérweizdėtos ir pagérintos Gieſmũ=Knygos, kur-rūſe brangiáuſos fénoſ ir naujos Gieſmės ſuraßytos / Diewui ant Garbės, ir Pruſũ Karalyſteje efantiems Lietuwninkams ant Dubû Ißgánimo, podraug ſu Maldũ=Knygomis, kur-rūſe ne tiktay fénoſ, bet ir naujos Maldos randamos yra. Antra Karta ißßpáuſtos Karaláucżuje, Mėte 1735. <...>, [III–X]. Quandt Johann Jacob 1745–05–01: I. N. I. In Christo hertzlich geliebter Leser! [I. N. I. Dear Reader, Beloved in Christ!] – Iß naujo pérweizdėtos ir pagérintos Gieſmũ=Knygos / kur-rūſe brangiáuſos fénoſ ir naujos Gieſmės ſuraßytos, Diewui ant Garbės ir Pruſũ Karalyſteje efantiems Lietuwninkams ant Dubû Ißgánimo podraug ſu Maldũ=Knygomis, kur-rūſe ne tiktay fénoſ, bet ir naujos Maldos randamos yra. Pénkta Karta ißßpáuſtos Karaláucżuje, Mėte 1745. Raßtais Reufneraus, [II–VII]. Quandt Johann Jacob 1748–03–01: I. N. I. In Christo hertzlich geliebter Leser! [I. N. I. Dear Reader, Beloved in Christ!] – Iß naujo pérweizdėtos ir pagérintos Gieſmũ=Knygos, kur-rūſe brangiáuſos fénoſ ir naujos Gieſmės ſuraßytos, Diewui ant Garbės ir Pruſũ Karalyſteje efantiems Lietuwninkams ant Dubû Ißgánimo podraug ſu Maldũ=Knygomis, kur-rūſe ne tiktay fénoſ, bet ir naujos Maldos randamos yra. Szęßtą Karta ißßpáuſtos, Karaláucżuje, Mėte 1748. Raßtais Karalaus, [II–XIII]. Quandt Johann Jacob 1757–09–04: I. N. I. In Christo hertzlich geliebter Leser! [I. N. I. Dear Reader, Beloved in Christ!] – Iß naujo pérweizdėtos ir pagérintos Gieſmũ=Knygos [Newly Revised and Improved Hymn Books], kur-rūſe brangiáuſos fénoſ ir naujos Gieſmės ſuraßytos, Diewui ant Garbės ir Pruſũ Karalyſteje efantiems Lietuwninkams ant Dubû Ißgánimo podraug ſu Maldũ=Knygomis, kur-rūſe ne tiktay fénoſ, bet ir naujos Maldos randamos yra. Dewintą Karta ißßpáuſtos, Karaláucżuje: Raßtais ißßpáuſtas pas Ioną Endr. Artungą, Mėte 1757, 1v–[8r]. Ruhig Philipp 1744–05–11: Vorrede des Autoris [Author’s Preface]. – Littauiſch=Deutſches und Deutſch=Littauiſches Lexicon, Worinnen ein hinlänglicher Vorrath an Wörtern und Redensarten, welche ſowol in der H. Schrift, als in allerley Handlungen und Verkehr der menſchlichen Geſellſchaften vorkommen, befindlich iſt: <...> von Philipp Ruhig, Pfarrern und Seniore zu Walterkehmen, Inſterburgiſchen Hauptamtes, Königsberg: druckts und verlegt I. H. Hartung, 1747. 30 Ruhig Philipp 1745: Betrachtung der Littauischen Sprache, in ihrem Ursprunge, Wesen und Eigenschaften [Research into the Origin, Nature, and Characteristics of the Lithuanian Language]; <...> von Philipp Ruhig, Pfarrern und Seniore zu Walterkehmen, im Hauptamt Insterburg <...>, Königsberg: druckts und verlegts Johann Heinrich Hartung. (Faksimilinìs leidimas: Pilypas Ruigys, Lietuvių kalbos kilmės, būdo ir savybių tyrinėjimas, par. V. Jurgutis, V. Vilnonytė, Vilnius: Vaga, 1986, 19–164.) Ruigys Pilypas 1986: Lietuvių kalbos kilmės, būdo ir savybių tyrinėjimas [Research into the Origin, Nature, and Characteristics of the Lithuanian Language]. Lituanistinė biblioteka, par. V. Jurgutis, V. Vilnonytė, vertė V. Jurgutis, K. Egliminas, įvadą parašė V. Mažiulis, Vilnius: Vaga. Sidabraitė, Žavinta 2008: Die Rezeption der Kirchenlieder von Simon Dach in litauischen Gesangbüchern der Aufklärung [The Reception of Simon Dach’s Hymns in Lithuanian Hymnals of the Enlightenment]. – Simon Dach (1605–1659). Werk und Nachwirken. Frühe Neuzeit 126, Tübingen: Niemeyer, 397–409. Strungytė–Liugienė Inga 2014: XIX amžiaus pirmosios pusės surinkimininkų giesmynų istorija (genezė ir kalba): daktaro disertacija [The History of the Hymn Books of the First Half of 19th Century ‘Surinkimininkai’ Movement (Genesis and Language): Doctoral Dissertation], Vilniaus universitetas. Triškaitė Birutė 2018: Rankraštinis Johanno Jacobo Quando palikimas: Prūsijos presbiterologija (prieš 1772) [Johann Jacob Quandt’s Manuscript Heritage: Prussian Presbyterology (before 1772)]. – Archivum Lithuanicum 20, 125–176. Triškaitė Birutė 2020: Jono Berento giesmyno Iß naujo pérweizdėtos ir pagerìntos Giesmių–Knygos ir maldyno Maldų–Knygélos antrasis leidimas (1735): nežinotas egzempliorius Prahoje [The Second Edition of Johann Behrendt’s Hymn Book Iß naujo pérweizdėtos ir pagerìntos Giesmių–Knygos and Prayer Book Maldų–Knygélos (1735): an Unknown Copy in Prague]. – Archivum Lithuanicum 22, 33–82. Triškaitė Birutė 2021: Petro Gotlybo Milk aus verstos giesmės Prūsijos Lietuvos oficialiajame evangelikų liuteronų giesmyne: kiekybinis aspektas [The Hymns Translated by Peter Gottlieb Mielcke in the Official Hymn Book for Prussian Lithuania’s Evangelical Lutherans: Quantitative Aspect]. – Acta Linguistica Lithuanica 85, 98–116. VLE XX: Visuotinė lietuvių enciklopedija [Universal Lithuanian Encyclopaedia] 20: Rėva–Salzuflen, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2001. Wackernagel Philipp 1990 [1870]: Das deutsche Kirchenlied 5: Von der ältesten Zeit bis zum Anfang des XVII. Jahrhunderts [German Hymns 5: From the Earliest Times to the 17th Century], Hildesheim, Zürich, New York: Georg Olms Verlag. Zinkevičius Zigmas 2008: Mažosios Lietuvos indėlis į lietuvių kultūrą [The Contribution of Lithuania Minor to Lithuanian Culture], Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. 31 ZM V: Das „Zwischenmanuskript“ zum Altpreußischen evangelischen Pfarrerbuch 5: Obereigner bis Rzadtki [The ‘Interim Manuscript’ to the Old Prussian Evangelical Presbyterology 5: Obereigner to Rzadtki], auf der Grundlage der Sammlungen von F. Moeller bearb. von W. Müller-Dultz, R. Heling, W. Kranz, Hamburg: Selbstverlag des Vereins [für Familienforschung in Ostund Westpreußen e. V. Quellen, Materialien und Sammlungen zur altpreußischen Familienforschung (QMS)], 2014. 32