Dėl vieno Linkmenų parapijos oikonimo perkėlimo

Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 93, с. 1–16 Посилання на зміст / Turinio nuoroda ISSN 2669-218X (онлайн / elektroninis) ПРО ПЕРЕНЕСЕННЯ ОДНОГО ОЙКОНІМА ЛІНКМЕНСЬКОЇ ПАРАФІЇ Про перенесення ойконіма з парафії Лінкмяни ЛАЙМУТІС БІЛКІС Інститут литовської мови E-mail: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-2902-4722 Напрями наукових досліджень: топоніміка, антропоніміка. https://doi.org/10.35321/all93-02 АНОТАЦІЯ У статті досліджується історія розвитку назви сучасного села Мейроніс, розташованого на території Ігналінського районного муніципалітету та староства. Вивчення записів у джерелах XVI–XVIII століть показує, що цей ойконім можна віднести до групи перенесених топонімів, оскільки спочатку ним називали інше село — сучасні Рипайчяй, розташовані в Лінкменському старостві Ігналінського районного муніципалітету. Лише від початку XVIII століття ним починають називати сучасне поселення, первісною назвою якого були *Антандрінґяй або подібна назва. Дані дослідження свідчать, що процес перенесення ойконіма завершився в другій половині XVIII століття. Про таку зміну назв населених пунктів свідчать описи місцезнаходження сіл в історичних джерелах, аналіз антропонімії поселень і вживання варіантів ойконімів у документах минулих століть. Аналізуючи історичний матеріал, прагнуть не лише констатувати факт перенесення назви населеного пункту, а й охарактеризувати цей випадок у ширшому контексті досліджень перенесених топонімів, підкреслити його своєрідність. Також висловлено міркування щодо причин, через які могло сформуватися таке нетипове явище перенесення. КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовські топоніми, розвиток ойконімів, перенесені назви населених пунктів, назви сіл *Антандрінґяй, Мейроніс, Рипайчяй. АНОТАЦІЯ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ У статті досліджується історія розвитку назви сучасного села Мейроніс, розташованого на території Ігналінського районного муніципалітету та староства. Аналіз записів у джерелах XVIth–XVIIIth століть показує, що цей ойконім можна класифікувати як перенесений топонім, оскільки спочатку ним називали інше село — сучасні Рипайчяй, розташовані в Лінкменському старостві Ігналінського районного муніципалітету. Лише від початку XVIIIth століття сучасне поселення почало називатися Авторське право © 2025 Лаймутіс Білкіс. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, розповсюдження та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення автора й джерела. // Видав Інститут литовської мови. Ця стаття є статтею відкритого доступу, що поширюється на умовах ліцензії «Creative Commons» із зазначенням авторства, яка дозволяє необмежено використовувати, поширювати й відтворювати матеріал на будь-якому носії із зазначенням автора та джерела. Отримано: / Gauta: 2025-04-25. Прийнято: / Priimta: 2025-08-14. 1 називатися цим ім’ям. Натомість її первісною назвою була *Antad ringiai або подібна до неї. Дані дослідження свідчать, що процес перенесення ойконіма завершився в другій половині XVIII століття. Про такий тип зміни назв поселень свідчать описи розташування сіл в історичних джерелах, аналіз антропонімії поселень та вживання варіантів ойконімів у документах минулих століть. Аналіз історичного матеріалу має на меті не лише встановити факт перенесення топоніма, а й описати цей випадок у ширшому контексті досліджень перенесених топонімів та висвітлити його характерні особливості. У дослідженні також розглядаються можливі причини виникнення такого нетипового випадку перенесення топоніма. КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовські топоніми, розвиток ойконімів, перенесені назви поселень, назви сіл *Antad ringiai, Mėironys, Ripaičiai. 1. ВСТУП У топоніміці відомо багато випадків, коли для називання різних місць переносять назви інших місцевостей. Такі топоніми, перенесені в інше місце, називають перенесеними¹. Простір перенесення географічних назв дуже різноманітний: ці назви могли виникнути на різних континентах, у різних країнах або в кількох місцях однієї країни. Імовірно, можна виокремити два найпоширеніші способи перенесення топонімів. Один із них пов’язаний лише з перенесенням самих географічних назв для називання інших місцевостей. У таких випадках передусім беруть до уваги особливості значення назв місць, асоціативну подібність названих місцевостей. Такі перенесені географічні назви часто виникають від назв загальновідомих місць світу (континентів, країн, міст та інших географічних об’єктів). Їхня мотивація може бути пов’язана з подібністю природних, соціальних, історичних, культурних, політичних особливостей, меморіальністю та іншими чинниками. Чимало назв населених пунктів також утворилося таким способом. Наприклад, у Польщі найчастішими ойконімами цього типу (назвами сіл та їхніх частин) є Praga (38), Korea (37), Sachalin (31), Amerika (23), Rzym, Ukraina (по 14), Paryż, Syberia (по 13), Węgry (12), Kanada (11), Karpaty, Madera (по 9), Betlejem, Kalwaria, Kąpkaz, Palestyna (по 8), Wenecja (7) тощо (Rutkiewicz-Hanczewska 2019: 37–38). Перенесені назви населених пунктів Латвії, які разом з онімами інших об’єктів також називають екзотичними, мандрівними, здебільшого походять від назв іноземних міст, країн, регіонів: Amerika, Bulgarija, Egiptė, Italija, Ukraina, Palestine, Roma, Venēcija, Parizė, Ber līni, Varšava, Maskava тощо (Balode 2022: 161–173). У Литві нараховується щонайменше кілька десятків офіційно вживаних перенесених ойконімів: Amėrika, с. Prn, Arabija, хут. Mlt, Florencija, с. Rs, Kaukāzas, с. Kn, Londonas, с. Jon, Madagaskāras, с. Zr, Parỹžius, с. Jon, Šveicarija, с. Jon, Vilnius, с. Kp тощо (Vanagas 1988: 16–17). Інший спосіб перенесення пов’язаний не лише з перенесенням географічних назв, а й із міграцією населення². Коли більша чи менша етнічна група людей змінювала місце проживання, вони разом із собою ¹ У працях з ономастичної термінології перенесеними назвами називають власні назви, перенесені з одного об’єкта на інший, наприклад, Paryžius біля Самарканда, Niujorkas поблизу Луганська, численні географічні назви Berlynas або Heidelbergas у Сполучених Штатах Америки (OS 157). Перенесенням географічної назви називають її перенесення з одного географічного об’єкта для називання іншого об’єкта (Podolskaja 1978: 110). Онім, що виник унаслідок перенесення з іншої категорії власних назв, також називають трансономом (Gałkowski 2024). ² У деяких працях перенесеними називають географічні назви, що виникли внаслідок міграції, тобто перенесені разом із мешканцями лише з первинного місця в інше місце, пор. EKNR 18. 2 разом із собою приносить також назви різних місцевостей колишньої території, переважно населених пунктів. Така міграція населення й топонімів, зумовлена політичними та економічними чинниками, відбувається з одного континенту на інший, з однієї країни до іншої. Особливо великі потоки міграції людей різних національностей у різні історичні періоди зафіксовано з Європи до Північної та Південної Америки. Наприклад, стверджують, що від XVIII століття до початку XX століття відбувалася інтенсивна міграція населення Шотландії на територію сучасної Канади. Поселення в Новій Шотландії та на острові Принца Едварда наприкінці XVIII і на початку XIX століття здебільшого заснували мігранти з Верхньої Шотландії та західних островів, тому більшість назв населених пунктів нагадує місця в зазначених частинах Шотландії, тоді як на решті території більшість топонімів перенесено з Нижньої Шотландії (Rayburn 1999: 313–323). Дослідження фінської міграції до Сполучених Штатів Америки засвідчило, що в штаті Міннесота є місцевості, названі іменами фінських сіл або інших місць (Kaups 1966: 377–397). Про явища перенесення топонімів давніх балтійських народів можна судити за зафіксованими на північному узбережжі півострова Самбія назвами сіл Sudau, Sudniken, які могли виникнути внаслідок міграції судувів, що відбувалася (була здійснена) у XIII столітті: з історичних джерел відомо, що хрестоносці, придушивши Велике прусське повстання, 1283 року та пізніше переселили майже 3000 судувів із надзвичайно жорстоко спустошеної Судуви до Самбії (докладніше див. BRMŠ II 124; Kregždys 2009: 179–180; Subačius 2014: 43–44). Не можна виключати, що топоніми, особливо назви населених пунктів, могли переноситися і внаслідок внутрішньої міграції, тобто переселення населення в значно менших межах — до іншого місця тієї самої країни або держави. Наприклад, пояснюючи походження назви містечка Kamajai, висунуто гіпотезу, що цей ойконім, можливо, колись перенесли власники, які володіли поселенням, із назви містечка Камої, нині в Білорусі (Vanagas 1996: 88–90). Випадки перенесення топонімів, зумовлені внутрішньою міграцією, виявлено також в Естонії (Laansalu 2019: 112). Відомі й інші, тобто не пов’язані ані з подібністю значень топонімів, ані з міграцією населення, випадки перенесення. Так, стверджують, що назву польського села Сечка (пол. Sieczka) разом із поселенням (будівлями) на початку XX століття перенесли на сучасне місце з іншої території, яку планували заліснити (OMP). Кілька випадків перенесення назв населених пунктів зафіксовано в ойконімії Клайпедського краю: Gėrviškiai, можливо, перенесли для називання села Дечкі, узявши назву села Gerwe Mauschel після приєднання цього поселення до іншого села, Kaln uvenai, як назва села Гіндуляй, у XX столітті могла виникнути через перенесення її з розташованого в іншому місці села з таким самим онімом; колишню назву села Vaidaugai 1923 року перенесли для називання частини села Prūtnesių та маєтку Карлсберг (Kiseliūnaitė 2020: 88, 105–106, 191). ³ Kamajai — містечко в Рокішкіському р. сам., Камайському старостві. ⁴ Kamojys — містечко в нинішньому Поставському р., Вітебській обл. Білорусі. ⁵ Цю гіпотезу тепер радше слід трактувати як абстрактну можливість такого способу перенесення, оскільки в конкретному випадку походження назви Kamajai це навряд чи могло відбутися; у пізніших дослідженнях було помічено, що ойконім, найімовірніше, походить від гідроніма *Kamajys або *Kamajai, яким у давнину називали сучасне озеро Petriòšiškis (Baliulis 2016: 143, 146; LVŽ V 81). До речі, можливості гідронімічного походження у згаданій праці не відкидає й Aleksandras Vanagas. 3 Аналізуючи різні явища перенесення топонімів, виокремлюють кілька типів: 1) аналогічне перенесення назви через асоціацію з певним місцем або подібність до нього; 2) метафоричне перенесення назви через асоціацію з поняттям (концептом); 3) метонімічне перенесення назви через асоціативний зв’язок, що є поширеним і дуже звичним випадком; 4) психологічне перенесення назви, наприклад, спричинене почуттями, міркуваннями популярності — від популярних, модних назв (тобто через епонімізацію), міркуваннями безпеки, ностальгією; 5) передавання назви, зумовлене соціальними чинниками, наприклад, коли престижними онімами називають поселення, що зазвичай належать соціальній еліті (Brink 2016: 163–164). Аналізуючи процеси перенесення топонімів Естонії, виокремлюють дві основні підгрупи перенесених назв: міграційні перенесені назви, що мігрували разом із переселенцями, і порівняльні перенесені назви, що імітують назви інших, краще відомих місцевостей; до них як певну семантичну підгрупу зараховують також оказіональні назви (докладніше див. Laansalu 2019: 109–125). Конкретизуючи причини виникнення перенесених латвійських топонімів, виокремлюють метафоричне мислення — осягнення подібності з названим об’єктом, а також особливості мешканців відповідної національності, які проживають у цій місцевості, культурні чи історичні асоціації, певний топографічний характер місцевості (віддаленість регіону, родючість землі), стереотипну подібність, історичні факти, примхи землевласників або моду (Balode 2022: 172). Досліджуючи ойконіми історичної Лінкменської парафії та їхні записи в історичних джерелах, увагу привернув один винятковий випадок зміни назв сучасних сіл Мейронис і Рипайчяй, тому в статті прагнуть детально проаналізувати й кваліфікувати цей процес розвитку, встановити, чи може він репрезентувати один зі способів перенесення (литовських) топонімів. Для досягнення цієї мети здійснюється історичне дослідження: намагаються зафіксувати й детально розглянути якомога більше історичних записів топонімів, подати й дослідити якомога ширший історичний і географічний контекст названих у джерелах місцевостей, антропонімію населення, встановити хронологію змін ойконімів і можливі причини. 2. ЗАПИСИ ОЙКОНІМІВ В ІСТОРИЧНИХ ДОКУМЕНТАХ XVI–XVII СТОЛІТЬ Сучасне село Мейронис⁶ розташоване в Ігналінському районному самоврядуванні, в Ігналінському старостві. В історичних джерелах його вперше згадано в інвентарі Лінкменського володіння середини XVI століття (1554 р.), де записано село Sioto Meyranškie⁷, розташоване за півмилі від Лінкменського маєтку (od dwora w pol mile). Зазначено, що поля села кінцями або боками починаються від річки Гялайне (które się poczynają końcami albo bokami od rzeczki Gieloyny), а також від хутора (заморського поселення) Жвалкіне (Ужвалкіне) (od zascianku, ktory zowią Żwołkinia) та єпископських земель села Стучя (?) (od ziem biskupich siota Staciow), боком починаються від цього ⁶ У живій мові частіше записано форму називного відмінка Méironai, рідше — Méironys (VK). Далі в статті вживається офіційний варіант Méironys (Méironų). ⁷ У цьому інвентарі суфікс -sk- (-skie) додається також в інших випадках, пор. записи miasteczko Lyngmianskie (LI 83) (= Liṅkmenys), Sioto Mineyszewskie (LI 88) (= *Minéišiai, нині Minéiškienis), Sioto Kirdeykowskie (= Kirdéikiai) (LI 96), тому її слід вважати полонізаційним засобом. 4 одного кінця сільського хутора (bokiem od zascianku tegoż sioła), іншим кінцем — від межі Мейґунів (?) і Канюків (końcem drugim od sciany konieczney sioła Mieyguncow Koniuchow), іншим боком — від межі села Мінейшкеміс (bokiem drugim od sciany sioła Minieyszewiczow). Хутори села одним кінцем межують із єпископськими землями (leżą końcem ku ziemiom biskupim y od ziem biskupowych), іншим кінцем — із селом Канюки (końcem drugim od sciany sioła Koniuchow), а боком стикаються з бічною межею цього села (bokiem drugim od sciany boczney tegoż sioła). Із наведених в інвентарі топонімів безсумнівно можна ідентифікувати відому нині річку Ґеляйне та розташоване біля неї село Мінейшкеміс, давнішими формами назви якого були Mineišiai ir Mineišenai⁸; див. також рисунок 1. Рисунок 1. Розташування річки Ґеляйне та села Мінейшкеміс, з якими межувало згадане 1554 року поселення Sioło Meyranskie. Карта © Міністерство довкілля Литовської Республіки, © VšĮ Statybų sektoriaus vystymo agentūra, [2025] У тому самому джерелі 1554 року згадується село Sioło Untadryngi, розташоване за дві милі від маєтку Лінкмяни (od dwora dwie mile); його перша торцева межа земель починається від озера Ешерініс (ku jezioru Oserun), друга бічна межа йде від хутора королівського лісу (od zascianku puszczy j. k. msci), третя — від озера Дринґіс (od jeziora, ktore zowią Dryngi) і від озера Юодініс, що належить панові Миколаю Нарбуту (ktore zowią Jadynthy⁹), а також від поселення Петра Нарбута Женун або Жирюн¹⁰; четверта межа — від згаданого хутора та дороги з Лінкмянай до Салакаса (LI 100). Для локалізації села Untadryngi важливим є також опис його хуторів, де згадуються поля на острові Пабірже¹¹ (na ostrowie, który zo(wią) Pobierże), між панськими сінокосами, названими Пабіржами, та озерами Асална й Лушіс (miedzy sianożęciami dwornemi Pobierzami a miedzy jeziorem Osolnem y jeziorem Lussem). Визначити село ⁸ Докладніше про гідронім Ґеляйне та назву села Мінейшкеміс і його давніші форми *Mineišiai, *Mineišenai див. Bilkis 2023: 64–66, 84–86. ⁹ Озеро Юодініс тоді, можливо, називалося *Juodintu. ¹⁰ Інвентар опубліковано за 3 збереженими копіями, які K. Jablonskis називає A, B, C, тому першу форму назви поселення подано з найнадійнішої копії A, а у виносці зазначено також варіант копії B. ¹¹ Насправді це не острів, а півострів. 5 *Antadringiai¹² локалізувати нескладно, оскільки воно розташовувалося між озерами Ешерініс, Дринґіс¹³ і Юодініс, королівським лісом, який, найімовірніше, можна ототожнити із сучасним Лінкменським лісом, та дорогою Лінкмяни—Салакас. Землі його хуторів сягали Пабіржеського півострова. Такий географічний опис загалом відповідає розташуванню території сучасного села Мейроніс; див. рисунок 2. Рисунок 2. Розташування села Антадринґяй між озерами Ешерініс, Дринґіс і Юодініс за описом 1554 року. Карта © Міністерство довкілля Литовської Республіки, © VšĮ Statybų sektoriaus vystymo agentūra, [2025] Таке розташування ойконімів і сіл підтверджують також дані першої половини XVII століття. В інвентарі Віленської тіунії 1636 року записано село, що належало маєтку Лінкмяни, Sioto Meyrany (VTI₁ 21v). В описі його земель зазначено, що всі повинності воно виконує разом із селом Тікмінай (тепер Рукшенай)¹⁴ (Powinność Ich wewszÿs Ikim zarowno Siotem Tykmianskim). До села належить хутір Zascianek Bolmirskis, з якого податки сплачує особа Brolinski Kasper. Імовірно, антропонім Brolinski записано помилково, оскільки мешканців села Мейроніс ¹² За записом Sioto Untadryngi передусім можна реконструювати литовську форму множини *Antadringiai, однак можливі й варіанти *Antadringis, *Antadringė; пор. подібні історичні записи de Villa Kierdeyki, de Kirdeyki 1743, 1753 (= Kirdeikiai), de Strypeyki 1756, de Strypeyki 1758, 1760 (= Stripeikiai), de Villa Akriemi 1748 (= Akriemiai), de Mufteyki 1750 (= Musteikiai) і de minieszkiemi 1758, de mineyszkiemi 1758, de Mineyszkiemi 1760 (= Mineiškėmis, Mineiškėmio?), de Lapiekatni 1760 (= Låpiakalnis, Låpiakalnio?), а також de Antogowi 1745 (= Antågavė, iš Antågavės), de Antalksni 1747 (= Ańtalksnė, iš Ańtalksnės) (Bilkis 2023: 51, 74–75, 115, 123). Початкова частина історичного запису Unta– безсумнівно свідчить про властиву східноавкштайтським говорам зміну дифтонга [an] на [un] (Antå-); пор. також ойконіми парафії Лінкмяни de Untogowie 1744, 1746, 1748, 1750, 1753, 1754 (= Antågavė), de Vntokolnie 1751 (= Antåkalnis) (Bilkis 2023: 34), назви поселень інших парафій Східної Литви de Vntamalkies 1683 (= Antåmalkėstė) (Garliauskas 2004: 156), Untabalta 1819 (= Antåbaltė) (Garliauskas 2005: 1046). ¹³ На те, що поселення мало розташовуватися біля озера Дринґіс, указує також походження ойконіма *Antadringiai — це похідне з префіксом anta-, утворене від назви озера Dringis. ¹⁴ Докладніше про зміну назв сучасного села Рукшенай див. Bilkis 2024: 363–377. 6 У списку є особа Kasper Balinski, найімовірніше, та сама людина, яка володіла хутором. Оскільки згадані Тікмінай (нині Рукшенай) розташовані неподалік села Мінейшкеміс і річки Геляйне, можна вважати, що поселення, згадані 1554 та 1636 року, Sioto Meyranskie, Sioto Meyrany були в тому самому місці. Це опосередковано підтверджують і їхні особові назви: 1554 року там жив чоловік Andrzej Alechnowicz, а 1636 року — Ianuk Aleknianis, Ian Alekniewicz. У тому самому інвентарі 1636 року записане й село Антадринґяй: Siolo Antÿdringi15 (VTII 24v). До нього належав і розташований неподалік нинішніх Мейроніс хутір Пабірже (Zascianek Pobirzis), де жив чоловік Stanisław Iozephowicz, а також хутір *Asalninis (Zascianek Aselninis), заселений людиною, названою Matul Dirwanski. Як зазначалося, поселення Пабірже, розташоване біля нинішніх Мейроніс (тоді — хутір), належало селу Антадринґяй і 1554 року. Хутір Асалнініс16, безперечно, був біля озера Асалнай, що простягається до зниклих Мейроніс. Отже, можна стверджувати, що місце розташування Антадринґяй, згаданих 1636 року, мало бути таким самим, як і місце проживання 1554 року Sioto Untadryngi, а ойконімом *Antadringiai тоді називалося нинішнє село Мейрони. 3. ЗМІНА ТА УСТАЛЕННЯ НАЗВ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ Пізніші записи вже відображають зміну ойконімів. В інвентарі Віленської тіунії 1732 року записане село Антадринґіс, яке також називається Мейроніміс: Wies Untydryngi17 alias18 Meyrany (VTII 6). До нього, серед іншого, належать хутори Пабірже (Zascianek Pobirzis) та Асалнініс (Zascia[n]ek Osolninis), які були приписані до цього села й в інвентарі 1636 року. Крім того, під час перепису мешканців зафіксовано шляхтича Michał Haydukian Boiarzyn, а в джерелі 1636 року записана людина з особовою назвою спільного кореня Baltromiej Hayduk. Отже, тотожність цих місцевостей, згадки про які розділяє понад 100 років, підтверджується як географічним, так і антропонімічним контекстом. Отже, село Антадринґяй у першій половині XVIII століття почали називати також Мейроніміс. У цьому джерелі 1732 року згадане село Wies Rypaycie (VTII 5). До нього належали хутір, де жив чоловік Marcin Mickiewicz, і хутір Balinżki, alias Bolmirski. З огляду на те, що в інвентарі 1636 року Bolmirski схарактеризований як хутір, що належить селу Мейроніс, можна констатувати зміну ойконімів: село, раніше називане Мейроніміс, у першій половині XVIII століття почали називати Ріпайчяй. Нинішнє село Ріпайчяй19 15 Форма Antÿdrigi, безсумнівно, є писарською помилкою, що виникла через пропуск літери n (тобто мало б бути Antÿdringi). Такі помилкові записи з пропуском літер в історичній ойконімії трапляються нерідко, пор. випадки з пропущеною n у Antakiawa 1729 року (= *Antakiaunė), Asaliszki 1752 року (= *Asalniškis) (Bilkis 2023: 32, 35, 39). 16 Докладніше про історію цього поселення та його назв див. Bilkis 2023: 39–44. 17 Форма Untydryngi (а не Untadryngi), очевидно, є наслідком писарської помилки, що виникла під впливом наступної y, пор. подібні випадки запису ойконімів: ex Villa Łyszczycy 1751 року (= *Lušýkštis, *Lušýkščiai), Pasieyty 1752 року (= *Paisėtė) (Bilkis 2023: 63, 64). 18 Лат. alias = ‘інакше’. 19 Ripačiai — село в Салдутішкіській старостві муніципалітету Утенського району. Ойконім, найімовірніше, походить від особової назви *Ripaitis, щодо якої пор. прізвища Rīpas, Rīpelis (PDB). На наявність у парафії Лінкменіс особової назви з таким коренем, імовірно, може вказувати назва села Ripėliaukis, утворена, мабуть, від особової назви Ripelis, яка в метричних книгах Лінкменіської церкви записується від XVIII століття 7 розташоване біля річки Гелайне, межує з Мінейшкемісом, отже його географічне положення відповідає поданому 1554 року опису території Мейронів; див. також рисунок 3. Рисунок 3. Розташування сучасного села Рипайчяй (колишні Мейрони). Карта © Міністерство довкілля Литовської Республіки, © VšĮ Statybų sektoriaus vystymo agentūra, [2025] Процес зміни ойконімів відображено також у списку парафій і поселень Віленського єпископського синоду 1744 року, де зазначено села, що належали до Лінкменської парафії: Meyrány feu Rypáyčie і Untydryngie (SDV 82). Як видно, у цьому випадку ще зберігається давніша назва сучасного села Рипайчяй — Méironys, яка вже має пізніший варіант, тоді як ойконім *Antadringiai подано без варіанта. Варіативність і трансформацію топонімів чітко можна простежити також в інвентарі економії Віленського тіунства 1761 року, де записано села Wies Rypaycie v. Meyrany (VTEI 12) і Wies Meyrany v. Untydryngi (VTEI 13). До села Мейрони, або Антадрингі, належали село й однодвірне поселення Пабірже (Pobiržys). Це поселення вже кілька разів згадувалося в попередніх джерелах як належне до села Антадрингі. Аналіз дещо пізніших історичних джерел показує стабілізацію, що настала після періоду варіювання ойконімів. У документах візитації Браславського деканату 1782–1783 років записано село Лінкменської парафії Rypaycie, що належало до маєтку Лінкмени (BrsIDV 139), і село Палушеської парафії Meyrany, розташоване за півмилі від Лінкменів (BrsIDV 372). Подібні дані наведено й у зводі топонімів Браславського деканату 1784 року: тут зафіксовано село Віленського тіунства Rypaycie, розташоване в Лінкменській парафії (BrsIDVS 212), і село того самого тіунства Meyrany, що належало до Палушеської парафії (BrsIDVS 337). Ці документи свідчать, що створене в другій половині XVIII століття Палушеське кінці: Rypela 1790 (LkmKrIII 172). У досить близькій парафії Даугайляй на початку XVIII століття зафіксовано споріднене за коренем особове ім’я Casimirus Ripinĸi 1706 (DglKr 217v). 20 Лат. feu = ‘або’. 21 У записі скорочено лат. vel = ‘або, чи’. 8 до парафії належало розташоване неподалік Палуше село Антадрингі, яке вже називалося лише Мейроніс, тоді як на території Лінкменської парафії було розташоване ближче до Лінкменів село Рипайчяй, яке вже не називалося Мейроніс. У збережених метричних книгах Лінкменської церкви, записи в яких починаються з 1708 року, колишнє село Мейрони називається лише Рипайчяй, а колишнє село Антадрингі — лише Мейроніс. Хоча в цих джерелах немає географічних описів поселень, не вказано належних до них однодвірних поселень тощо, ідентифікувати їх нескладно за наведеними особовими іменами. Метричні записи показують, що в Рипайчяй проживали особи, другими особовими іменами яких були Alekna, Guiga, Klimašauskas (а також відповідні жіночі антропоніми), пор.: записи: хрещений батько Iosephg Alechna de villa Rypaicie 1708 (LkmKr₁ 4); хрещений батько Iosephg Alechna de villa Rypaicie 1710 (LkmKr₁ 8); батьки Math... Alechna et Agnetis Łupikicia de Rypaicie 1711 (LkmKr₁ 9v); хрещена мати Agnete Alech’owa de Rypaicie 1712 (LkmKr₁ 13); батьки Mathia alechna et Agnetis Łupikicia de rypaycie; хрещена мати Catharina alechnowa De Rypaycie 1721 (LkmKr₁ 44); батьки Adami Guyga et Sophia 1725 (LkmKr₁ 60v); батьки Andrea Klimaszewski et Catharinæ Guygowna de villa Rypayci 1727 (LkmKr₁ 65v); хрещений батько Ionas Guygo <...> Rypaycen 1730 (LkmKr₁ 73v); хрещена мати Regino oleknicy de villa Ripacy 1738 (LkmKr₁ 98). У вже згаданому інвентарі аналогічного періоду (1732 р.) мешканцями села Rypaycie названо Ian Guygo, Maciey Olechno, Kazimierz Olechno, Adam Guygo. Дещо пізніше джерело (1761 р.) свідчить, що в селі Rypaycie v. Meyrany жили Ian Guygo, Adam Olechno, Jerzy Olechno, Andr... Klimaſzewski. Особові імена Math... Alechna (Mathia alechna) і Maciey Olechno, Adami Guygo і Adam Guygo, Ionas Guygo і Ian Guygo, Andrea Klimaszewski і Andr... Klimaſzewski можуть позначати навіть тих самих осіб. У церковній книзі в поселенні, названому Мейроніс, записано батьків Casimiri Haidukan et Elisabetha Dawboricia de Meyrany 1711 (LkmKr₁ 10v); хрещену матір Catharina Haidukienowa de Meyr... 1711 (LkmKr₁ 10v); батьків Nicolai Haidukian et Catharinæ Rastenicia de Meirany 1712 (LkmKr₁ 12); матір Chrystynæ Haidukicia de Meyrany, хрещеного батька Casimirg Haidukian de Meyrany 1712 (LkmKr₁ 12); батька Mathiæ Gaidelif, хрещеного батька Nicolaq Haidukian de Meyrany 1712 (LkmKr₁ 14v); хрещеного батька Casimirus Haidukian de Meirany 1714 (LkmKr₁ 20); батьків Michaelis Rymszelis et Marianna Haydukowna de Meyrany 1715 (LkmKr₁ 24v); батька Nicolai Rymfelif de villa Meyrany 1718 (LkmKr₁ 31); хрещених батьків Nicolaq Eydukian et Eva Eydukowna de Meyrany 1725 (LkmKr₁ 60v). Тими самими особовими іменами мешканців поселення Wies Untydryngi alias Meyrany названо і в інвентарі 1732 року, пор. Michał Haydukian Boiarzyn, Mikul Rymszel, Matyasz Gaidelis. Антропоніми Nicolai Haidukian (Nicolaq Haidukian) і Michał Haydukian, Mathiæ Gaidelif і Matyasz Gaidelis, Michaelis Rymszelis (Nicolai Rymfelif) і Mikul Rymszel, найімовірніше, називають тих самих людей. 9 4. ПРИЧИНИ ПЕРЕНЕСЕННЯ ОЙКОНІМА Проаналізовані дані розвитку ойконімів дають підстави стверджувати, що давнішою назвою сучасного села Meironys була *Antadringiai або подібна до неї²², яка в середині XVIII століття зникла з ужитку для позначення цього села після перенесення сюди колишньої назви сучасного села Ripáičiai Méironys²³: *Antadringiai → Méironys; Méironys → Ripáičiai; див. також рисунок 4. З огляду на способи утворення перенесених топонімів, розглянуті у Вступі, слід констатувати, що цей випадок зміни ойконімів парафії Linkmenys не є звичайним. Згадуючи класифікації перенесених назв, запропоновані кількома дослідниками, можна зазначити, що перенесений ойконім Méironys не можна вважати ні аналогійним, ні метафоричним, ні метонімічним; так само він не є порівняльним. Варто розглянути, чи не пов’язаний цей випадок із внутрішньою міграцією мешканців цих сіл (тоді це був би міграційний топонім). Можливо, мешканець (мешканці) колишнього села Meironys (нині Ripáičiai) переселився (переселилися) до колишнього села Antadringiai (нині Meironys), принісши із собою також назву першого. Однак дані історичної антропонімії цього не підтверджують: під час перенесення ойконіма Méironys (нині Ripáičiai) не виявлено фактів переселення мешканців із села Ripáičiai до Antadringiai (нині Meironys). У той час, коли процес перенесення ойконіма ще не розпочався (1636 р.), у селі Meironys (Ripáičiai) жили такі особи: ...azulis Karpis, Kasper Baleckienas, Staniuk nowik, Kasper Balinski, Adam Balinski, Woyciech Rawkanis, Ianuk Aleknianis, Ian Alekniewicz, Ian Alekniewicz, Mikolay Rodzios, Woyčiech Sopkowski, Szýman Gryčiunas, Iurgis Gudunas, Adam Mickiewicz (VTI₁ 21v). Майже через 100 років, коли вже фіксується початок зміни ойконімів, у селі Antadringiai (Meironys) записано таких мешканців: Ian Piluogolis, Krzysztof Grynian, Michał Haydukian (шляхтич), Piotr Bulko, Mikul Rymszel, Tomasz Szołna (шляхтич), Matyasz Gaydelis 1732 (VTII₂ 6), а в Ripáičiai — Ian Guygo (шляхтич), Maciey Olechno, Kazimierz Olechno, Adam Guygo, Marcin Mickiewicz (VTII₂ 5). Як показує антропонімічний матеріал, в обох поселеннях немає жодної особи з однаковим прізвищем, тому гіпотеза про перенесення ойконіма Méironys через внутрішню міграцію мешканців є неприйнятною. ²² Про те, що раніше Meironys називали Antadringe (Untadringe), зазначали й інші дослідники (Tyla 1966: 32; Matkevičius 2019: 216–218), однак історію його зміни в цих працях не досліджували. ²³ Цей факт спростовує досить поширене нині серед представників молодшого покоління місцевих жителів переконання, що назва села Meironys походить від назви річки Meira або Meirona, яка протікає через село. Повіривши в таке твердження, головну вулицю села назвали Meiros gatve (див. REGIA), а на карті Аукштайтійського національного парку, виданій 2010 року, річку названо Meira (Meirona), хоча її справжня назва — Dringykščia (див. LUETK). Насправді, якщо вважати, що ойконім Méironys може мати гідронімне походження, то цю річку слід було б шукати в сучасному селі Ripáičiai, однак, як зазначалося на початку статті, через нього протікає не Meira, а Gėlainė. Тому можна стверджувати, що ойконім Méironys (Méironai), найімовірніше, походить від авд. Méironas, Meironis (PDB) (див. також Razmukaitė 1993: 144). Прізвища з Meir поширені переважно на півночі Литви, однак наприкінці XVII століття антропонімів із цим коренем було небагато у віддаленій від Linkmenys парафії Daugailiai, пор. Stanislaus Meiralis 1690 (DglKr 26), а в другій половині XVIII століття їх зафіксовано в метричних книгах церков Užpaliai та Švenčionys: Marianna Meyriczia, Catharina Meyriczia 1776 (UžpKr 80v), Georgius Meyro (Šv nčMr 26v), Anna Meyrowa 1784 (Šv nčMr 31v). 10 Рисунок 4. Зміна назв сучасних сіл Ripáičiai та Meironys. Карта © Міністерство навколишнього середовища Литовської Республіки, © VšĮ Statybų sektoriaus vystymo agentūra, [2025] При подальшому аналізі причин цього явища слід звернути увагу на опосередковані зв’язки між деякими мешканцями, згаданими в історичних джерелах під час запису обох сіл. Передусім виразно простежуються зв’язки між Балінскіса́ми, які жили в Meironys (нині Ripáičiai) або деінде, та Айдукена́ми (Айдука́ми), згаданими в Antadringiai (нині Meironys); пор. записи метричних книг про хрещення: батьки Casimiri Alechna de villa Rypaicie et Marianʽæ Gaizuciecia, хрещена мати Magdalena Balinska de oppido Vilnensi 1710 (LkmKr₁ 8v); хрещена мати Anʽa Balinskicia de Rypaicie 1711 (LkmKr₁ 11); батьки Casimiri Haidukan et Elizabethæ Dawboricia de Meyrany, хрещений батько Georgig Balinski de Oppido Vilnensi 1711 (LkmKr₁ 10v); батько Nicolai Haiduikian et Chrystynæ Rostenicia de villa Meyrany, хрещений батько Georgius Balinski de oppido Wilnensi 1713 (LkmKr₁ 15v); хрещені батьки Georgig Balinski de Oppido Vilnensi cum Chryſtyna Haidukianowa de villa Meirany 1713 (LkmKr₁ 16). Із метричних записів видно, що мешканка Vilnius Magdalena Balinska була хрещеною матір’ю новонародженого мешканців Ripáičiai, 1711 року в цьому селі записано Ona Balinskytė, а мешканець Vilnius Jurgis Balinskis щонайменше двічі зафіксований як хрещений батько дітей мешканців села Meironys (колишні Antadringiai) Kazimieras Aidukėnas із дружиною Elžbieta та Mykolas Aidukėnas²⁴ із дружиною Kristina. Крім того, згадана особа принаймні один раз хрестила дитину разом із мешканкою цього села Kristina, яка, найімовірніше, була тією самою дружиною Mykolas Aidukėnas. Тут варто також нагадати, що Aidukai (пізніше Aidukėnai) у сучасних Meironys і Balinskiai у сучасних Ripáičiai жили щонайменше від першої половини XVII століття; пор. Baltromiejÿ Hayduk (Siolo Antÿdrigi) 1636 (VTI₁ 24v) та Kasper Balinski²⁵, Adam Balinski (Siolo Meÿrany) 1636 (VTI₁ 21v). На підставі встановлених зв’язків між особами обережно можна розглянути можливість перенесення ойконіма Méironys через соціальні або психологічні мотиви. Можливо, усі згадані в джерелах Balinskiai, тобто ті, хто жив у сучасних Ripáičiai (колишніх Meironys), Kasper Balinski, Adam ²⁴ В інвентарі 1732 року зазначено шляхетське походження цієї людини, пор. Michal Haydukian Boiarzyn (VTI₁ 6). ²⁵ В інвентарях згадується однодвір Zascianek Bolmirskis 1636 року, за який податки сплачував Kasparas Balinskis, пізніше (1732 р.) названий двома іменами — Baliñzki, alias Bolmirskis. Ойконім Baliñzki, очевидно, і походить від литовської форми другого антропоніма Kasparas Balinskis — *Balìnis. 11 Balinski 1636, An'n'a Balinskicia 1711 та мешканці Vilnius Magdalena Balinska 1710, Georgig Balinski 1711 (Georgius Balinski 1713), були членами одного роду. Як уже зазначалося, вони підтримували близькі стосунки з Aidukėnai, які жили в сучасних Meironys (колишніх Antadringiai). Сам факт, що Jurgis Balinskis, який жив у Vilnius, був хрещеним батьком дітей Kazimieras і Mykolas Aidukėnai, а також разом із дружиною Mykolas хрестив новонародженого ще однієї родини, свідчить про важливість цієї особи та увагу, яку їй приділяли. Тому не можна виключати, що Antadringiai стали Meironys із бажанням виявити повагу до роду Balinskiai або до конкретних його представників. Слід також мати на увазі, що Mykolas Aidukėnas належав до стану шляхти, а для шляхти було характерно називати поселення на чиюсь честь: наприклад, так виникли ойконіми Alizavà (див. VLE), Ignalinà (див. Bilkis 2016: 274–293). З іншого боку, перенесення могли спричинити інші невідомі екстралінгвістичні обставини. 5. ВИСНОВКИ 1. Сучасне село Рипайчяй, яке належало до історичної Лінкменської парафії, у XVI–XVII століттях називалося Méironimis (Méironais): Siolo Meyranskie, Siolo Meyranỹ. 2. Первісною назвою сучасного села Мейрони, яке також належало до історичної Лінкменської парафії, була *Antadringiai або подібна до неї. На це вказують її записи в історичних джерелах XVI–XVII століть: Sioto Untadryngi, Siolo Antýdrigti. 3. Записи в джерелах початку та середини XVIII століття (Wies Untydryngi alias Meyranỹ і Wies Rypaycie; Meyrány feu Rypáycie і Untydryngię; Wies Rypaycie v. Meyrany і Wies Meyrany v. Untydryngi) свідчать про початок процесу перенесення ойконіма Méironys: ним почали називати село Антадрінґяй. 4. Пізніші історичні дані (кінця XVIII століття) показують, що на той час процес зміни ойконімів уже завершився, а вживання інших назв усталилося: колишнє село Мейрони називається Рипайчяй (Rypaycie), а село Антадрінґяй — Méironimis (Meyrany). 5. Досліджений випадок розвитку онімів показує, що процес формування литовських перенесених назв населених пунктів не був однорідним, а в ойконімії існували різноманітні, специфічні способи формування перенесених онімів. Випадок перенесення ойконіма Méironys не є типовим, оскільки після перенесення топоніма для називання іншого поселення він не зберігся, тобто був замінений цілком іншим ойконімом, тоді як назва першого села, хоча зазвичай первісні топоніми, що є основою виникнення перенесених топонімів, зберігаються. Крім того, перенесеним ойконімом було названо не нове поселення, а село, яке вже мало первісну назву водонімічного походження. 6. Мотивацію виникнення цієї перенесеної назви села не слід пов’язувати з подібністю природних, соціальних, політичних та інших особливостей; вона не виникла внаслідок порівняння, виокремлення або наслідування моди. Хоча причини перенесення неясні, можна припустити, що вони пов’язані з взаємними стосунками між мешканцями сучасного села Meironys — Aidukėnai — та Balinskiai і їхніми родичами, які жили в Ripáičiai й виявилися під час аналізу історичних джерел другої половини XVII та першої половини XVIII століття. Не можна виключати, що це явище було спричинене соціальними та (або) психологічними мотивами, зумовленими стосунками цих людей. 12 7. Факт перенесення ойконіма Мейроніс є важливим для з’ясування його розвитку, хронології та походження, а також розвитку й походження пов’язаної з цим процесом назви села Рипайчяй і створення мікросистеми топонімії сучасного села Мейрони. СКОРОЧЕННЯ avd. – особова назва; buv. – колишній; dab. – сучасний; Jon – Йонава; k. – село; Kn – Каунас; Kp – Купішкіс; lot. – латинський; m. – рік; Mlt – Молетай; Prn – Пренай; r. – район; r. sav. – районне самоврядування; Rs – Расейняй; sen. – староство; sr. – область; vs. – хутір; Zr – Зарасай ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА Baliulis Algirdas 2016: Iš Kamajų dvaro ir parapijos praeities [З минулого маєтку та парафії Камаяй]. – Камаяй, гол. редактор, укладач V. Maciėkus, Vilnius: Versmė, 143–153. Balode Laimute 2022: Eksotiskie vietvārdi Latvijas kartē [Екзотичні географічні назви на карті Латвії]. – Valodas prakse: vērojumi un ieteikumi 17, 161–175. Bilkis Laimutis 2016: Ignalinos miesto ir jo vardo raida bei kilmė [Розвиток і походження міста Ігналіна та його назви]. – Acta Linguistica Lithuanica 75, 274–293. Bilkis Laimutis 2023: Neišlikę Linkmenų bažnyčios XVIII amžiaus metrikų oikonimai [Не збережені ойконіми з метричних записів церкви Лінкмяни XVIII століття], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. DOI: https://doi.org/10.35321/e-pub.65.linkmenu-istoriniai-oikonimai. Bilkis Laimutis 2024: Iš Linkmenų parapijos oikonimų kaitos istorijos: *Tikminai / *Tikmenai → Rukšėnai [З історії зміни ойконімів парафії Лінкмяни: *Tikminai / *Tikmenai → Rukšėnai]. – Balistica 59(2), 363–377. DOI: dx.doi.org/10.15388/baltistica.59.2.2548. Brink Stefan 2016: Перенесені назви та аналогія в утворенні назв. – The Oxford Handbook of Names and Naming, за ред. C. Hough, Oxford University Press, 158–166. DOI: https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780199656431.001.0001. BRMŠ II: Джерела балтійської релігії та міфології 2. XVI століття [Джерела балтійської релігії та міфології 2. XVI століття], уклад. N. Vėlius, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2001. BrslDV: Візитація Бреславського деканату 1782–1783 рр. [Візитація Бреславського деканату 1782–1783 рр.], уклад. R. Firkovičius, Vilnius: Lietuvių katalikų mokslo akademija, 2008. BrslDVS: [Списки населених пунктів Бреславського деканату. 1784 р.]26 [Списки географічних назв Бреславського деканату. 1787 р.], LVIA, F. SA, B. 19252. 26 Тут і далі в списку джерел і літератури у квадратних дужках курсивом подано описові назви джерел, написані автором статті, якщо джерело не має офіційної назви або її неможливо прочитати. 13 DglKr: Метрична книга хрещень Даугайляйського костелу за 1685–1731 рр. / [Daugailiai Church baptism register for 1685–1731], LVIA, F. 3003, Apr. 6, B. 1. EKNR: Естонська книга географічних назв [Dictionary of Estonian Place Names], укладачі M. Kallasmaa, E. Saar, P. Päll, M. Joalaid, A. Kiristaja, E. Ernits, M. Faster, F. Puss, T. Laansalu, M. Alas, V. Pall, M. Blomqvist, M. Kuslap, A. Šteingolde, K. Pajusalu, U. Sutrop, редактори P. Päll, M. Kallasmaa, Tallinn: Eesti Keele Sihtasutus, 2016. Gałkowski Artur 2024: Оновлений список основних термінологічних одиниць ономастики польською мовою [An Updated List of Basic Onomastic Terminology Entries in Polish]. Доступ в інтернеті: https://www.onomastics.uni.lodz.pl/info/additional-resources. Garliauskas Vidas 2004: Метрична книга хрещень і шлюбів Молетайського костелу XVII ст. [Molėtai Church Christening and Marriage Register from the 17th Century], Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Garliauskas Vidas 2005: Назви сіл Таурагнайської волості в історичних джерелах [Names of Villages in Tauragnai Parish in Historical Sources]. – Таурагнай, головний редактор, упорядник V. Mačiekus, Vilnius: Versmė, 1041–1063. Kaups Matti 1966: Finnish Place Names in Minnesota: A Study in Cultural Transfer. – Geographical Review 56(3), 377–397. Kiseliūnaitė Dalia 2020: Топоніми Клайпедського краю. Історичний та етимологічний реєстр [Toponyms of the Klaipėda Region. Historical and Etymological Register], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Kregždys Rolandas 2009: Книжечка судовів – джерело західнобалтійської релігії та культури: формальний аналіз [“Yatvigian book” as Source on the Western Baltic Religion and Culture: Formal Analysis]. – Tautosakos darbai 38, 169–183. Laansalu Tiina 2019: Transferred Place Names in Central Harjumaa. – Linguistica Uralica 55(2), 109–125. DOI: dx.doi.org/10.3176/lu.2019.2.02. LI: Архів історії 1. Литовські інвентарі XVI століття [Historical Archive 1. Lithuanian Inventories of the 16th Century], упоряд. K. Jablonskis, Kaunas: „Meno“ spaustuvė, akc. b-vės „Varpas“ spaustuvė, 1934. LkmKrᵢ: Книга метричних записів про хрещення парафіяльного костелу Линкменського від 10 січня 1708 року до 24 квітня 1740 року [The Book of Baptismal Records of the Linkmenys Parish Church from January 10, 1708 to April 24, 1740]. Зберігається в архіві Линкменського костелу. LkmKrIII: Книга метричних записів про хрещення парафіяльного костелу Линкменського від 9 листопада 1760 року до 25 листопада 1790 року [The Book of Baptismal Records of the Linkmenys Parish Church from November 9, 1760 to November 25, 1790]. Зберігається в архіві Линкменського костелу. 14 LUETK: Кадастр річок, озер і ставків Литовської Республіки [Кадастр річок, озер і ставків Литовської Республіки (карта)], Вільнюс: Агентство охорони довкілля. Доступ в інтернеті: https://uetk.biip.lt/zemelapis/ [дата звернення: 2025-04-02]. LVŽ IV: Словник литовських топонімів [Словник литовських топонімів] 4: I–J, L. Bilkis, G. Blažienė, A. Ragauskaitė, D. Sviderskienė, відповідальний редактор L. Bilkis, Вільнюс: Інститут литовської мови, 2021. LVŽ V: Словник литовських топонімів [Словник литовських топонімів] 5: Kabacevičynė–Kažūkienė, L. Bilkis, A. Ragauskaitė, D. Sviderskienė, D. Tamulaitienė, відповідальний редактор L. Bilkis, Вільнюс: Інститут литовської мови, 2024. Matkevičius (Matusa) Romutis 2019: Ігналінський край. Історико-статистичний огляд населених пунктів крізь віки [Ігналінський край. Історико-статистичний огляд населених пунктів крізь віки], Вільнюс: видавництво «Diemedžio». OMP: Ономастична карта Польщі. Sieczka [Ономастична карта Польщі. Sieczka]. Доступ в інтернеті: https://onoma.uw.edu.pl/entry/view/261. OS: Основна система та термінологія слов’янської ономастики / Основная система и терминология славянской ономастики / Grundsystem und Terminologie der slavischen Onomastik, відповідальний редактор B. Vidoeski, Скоп’є: Македонська академія наук і мистецтв, 1983. PDB: Інформаційна система ресурсів литовської мови Інституту литовської мови «E. Kalba»: база даних прізвищ [Інформаційна система ресурсів литовської мови Інституту литовської мови: база даних прізвищ]. Доступ в інтернеті: https://ekalba.lt/pavardziu-duomenu-baze/ [дата звернення: 2025-04-02]. Podolskaja Natalja V. 1978: Словарь русской ономастической терминологии [Словник російської ономастичної термінології], Москва: Наука. Rayburn Alan 1999: Перенесення шотландських топонімів до Канади. – Names 47(3), 313–323. Razmukaitė Marija 1993: Поширення ойконімів, утворених від особових імен за допомогою патронімічних суфіксів, у Литві [Поширення ойконімів, утворених від особових імен за допомогою патронімічних суфіксів, у Литві]. – Lietuvių kalbotyros klausimai 32, 133–165. REGIA: Сервіс геоінформаційного середовища регіонів [Сервіс геоінформаційного середовища регіонів], Вільнюс: державне підприємство «Registrų centras». Доступ в інтернеті: https://www.regia.lt [дата звернення: 2025-04-02]. Rutkiewicz-Hanczewska Małgorzata 2019: Повернення назв у контексті мовних універсалій. Давні та сучасні місцеві назви інтернаціонального характеру [Повернення назв у контексті мовних універсалій: давні та сучасні місцеві назви інтернаціонального характеру]. – Onomastyka 63, 31–51. DOI: dx.doi.org/10.17651/ONOMAST.63.3. 15 SDV: Дієцезіальний синод Вільнюський, скликаний ясновельможним, найвизначнішим і преподобнішим паном о. Михайлом Іоанном Зенковичем, з Божої милості та ласки Апостольського престолу єпископом Вільнюським, у його кафедральній церкві 10, 11 і 12 лютого 1744 року, у Вільнюсі Sacr: Reg: Majeftatis Akadem: Soc: JESU. Subačius Kęstutis 2014: Суудувійці-вигнанці — славетні збирачі бурштину в Самбії [Вигнанці Суудуви — славетні збирачі бурштину]. – Terra Jatwezenorum 6, 25–61. ŠvčMr: [Метрична книга смертей парафіяльної церкви Швенчоніса за 1771–1819 рр.] [Метрична книга смертей парафіяльної церкви Швенчоніса за 1771–1819 роки]. Зберігається в архіві церкви Швенчоніса. Tyla Antanas 1966: Перші письмові відомості про околиці Лінкмениса [Перші письмові записи про район Лінкмениса]. – Ignalinos kraštas, Вільнюс: Vaga, 22–42. UžpKr: [Метрична книга хрещень парафіяльної церкви Ужпалиса за 1764–1786 рр.] [Метрична книга хрещень парафіяльної церкви Ужпалиса за 1764–1786 роки], LVIA, F. 3003, Apr. 41, B. 3. Vanagas Aleksandras 1988: Перенесені топоніми в Литві [Перенесені назви місцевостей у Литві]. – Mokslas ir gyvenimas 5, 14–17. Vanagas Aleksandras 1996: Назви литовських міст [Назви литовських міст], Вільнюс: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. VK: Картотека топонімів, записаних із живої мови, що зберігається в архіві Центру досліджень балтійських мов та ономастики Інституту литовської мови [Картотека литовських топонімів, записаних із живої мови, Центру досліджень балтійських мов та ономастики при Інституті литовської мови]. VLE: Всесвітня литовська енциклопедія [Всесвітня литовська енциклопедія]. Доступна в інтернеті: https://www.vle.lt. [переглянуто 2025-04-02]. VTEI: [Інвентар Віленської тіюнії-економії 1761 року] [Інвентар Віленської тіюнії-економії за 1761 рік], LVIA SA 3781. VTI₁: Inwentarz Wszÿ[s]tkiego Ci wunſtwa Wilenſkiego... [Інвентар Віленської тіюнії за 1636 рік] [Інвентар Віленської тіюнії за 1636 рік], VUB RS, F1–F14. VTII: Inwentarz Ci wunſtwa Wilenſkiego... [Інвентар Віленської тіюнії за 1732 рік] [Інвентар Віленської тіюнії за 1732 рік], VUB RS, F1–F92. 16