On South Estonian placenames in Ludza (Lutsi) region in Eastern Latvia (Latgalia)

Acta Linguistica Lithuanica 2026, т. 94, с. 1–28 Посилання на зміст / Turinio nuoroda ISSN 2669–218X (онлайн / elektroninis) ПРО ПІВДЕННОЕСТОНСЬКІ НАЗВИ МІСЦЕВОСТЕЙ У ЛУДЗЬКОМУ (ЛУТСЬКОМУ) РЕГІОНІ СХІДНОЇ ЛАТВІЇ (ЛАТГАЛІЇ) 1 Про південноестонські назви місцевостей у Лудзькому регіоні східної Латвії (Латгалії) СІМОНАС НОРЕЙКІС Гельсінський університет Електронна пошта: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-2895-5880 Напрями досліджень: фіно-угорське історичне та порівняльне мовознавство, ономастика. https://doi.org/10.35321/all94-07 АНОТАЦІЯ У статті досліджуються естонські топоніми в околицях Лудзи в регіоні Латгале, Латвія. Лутсі-естонці були групою естонців, які переселилися до цього району в 17th та 18th століттях і зрештою асимілювалися з місцевим населенням у 20th столітті. Джерела досліджуваного матеріалу охоплюють: топоніми, представлені в попередніх дослідженнях (5), картотеку топонімів Інституту естонської мови (EKI) (54), книгу Eesti murded IX, що містить зразки лутсі-естонської мови (1), і базу даних Латвійського агентства геопросторової інформації (LGIA) (1). Досліджувані топоніми порівнюються передусім із топонімами південноестонського діалектного ареалу та топонімами інших фінських територій. Естонська етимологія трьох топонімів, представлених у попередніх дослідженнях, відкидається. Два топоніми можна вважати естонськими, оскільки альтернативних етимологій не знайдено. Картотека EKI містить 98 карток. Деякі з них є прозорими фінськими топонімами, які не потребують подальшого пояснення. Загалом було відібрано 54 топоніми, утворені від специфічних лутсі-естонських апелятивів або південноестонських слів, тоді як решта є адаптованими латвійськими або слов’янськими топонімами. Топоніми, виявлені в Eesti murded IX і базі даних LGIA, можна пояснити як специфічні південноестонські топоніми. Переважна більшість досліджуваних топонімів більше не існує, оскільки лутсі-естонці були багатомовними й, імовірно, використовували різні варіанти цих топонімів залежно від мови спілкування. Після зникнення лутсі-естонської мови естонські варіанти топонімів також зникли. КЛЮЧОВІ СЛОВА: ономастика, топоніми, Латгалія, Лудза, південноестонські мовні острови. АНОТАЦІЯ Статтю присвячено дослідженню естонських топонімів в околицях Лудзи в регіоні Латгале, Латвія. Лудзькі естонці — група естонців, які переселилися або були переселені сюди у XVII–XVIII ст., розмовляли південноестонськими діалектами й остаточно асимілювалися у XX ст. Джерелами досліджуваного матеріалу є: топоніми, розглянуті в попередніх дослідженнях (5), картотека топонімів Інституту естонської мови (EKI) (54), видання Eesti murded IX із текстами лудзьких естонських діалектів (1) та база даних Латвійського агентства геопросторової інформації (LGIA) (1). Досліджувані топоніми передусім порівнюються з топонімами південноестонського діалектного ареалу, а також із назвами місцевостей інших ареалів фінських мов. Можливість естонського походження топонімів, розглянутих у попередніх дослідженнях, відхилено, однак походження двох із них може бути естонським, оскільки аргументів на користь іншої етимології немає. Картотека EKI містить 98 карток. На частині з них зафіксовано прозорі фінські топоніми, які не потребують додаткового пояснення. Загалом для дослідження відібрано 54 топоніми, 1 Дослідження профінансовано Фондом Kone (Koneen säätiö, Фінляндія). Авторське право © 2026 Simonas Noreikis. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття у відкритому доступі, поширювана відповідно до умов ліцензії Creative Commons Attribution Licence, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення автора оригіналу та джерела. // Видано Інститутом литовської мови. Ця стаття є статтею у відкритому доступі, поширюваною на умовах ліцензії «Creative Commons» із зазначенням авторства, що дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення вмісту на будь-якому носії із зазначенням автора та джерела. Отримано: / Gauta: 2026-02-14. Прийнято: / Priimta: 2026-06-04. 1 утворені зі специфічних апелятивів лудзенської естонської говірки або південноестонських слів; інші — це адаптовані латвійські чи слов’янські топоніми. Топоніми, виявлені в Eesti murded IX і базі даних LĢIA, можна пояснити як специфічні південноестонські назви місць. Переважна більшість досліджуваних естонських топонімів не збереглася, оскільки лудзенські естонці були багатомовними й у вжитку іншої мови використовували відповідний варіант топоніма іншою мовою. Із зникненням естонської мови в досліджуваній місцевості зникли й варіанти топонімів цією мовою. ОСНОВНІ СЛОВА: ономастика, топоніми, Латгале, Ludza, південноестонські мовні острови. 1. Вступ 1.1. Мета Це дослідження присвячене південноестонським топонімам у регіоні Ludza (Lutsi)2 у східній Латвії (Латгале). Мета полягає в аналізі їхньої етимології та структури, передусім шляхом зіставлення з топонімами південноестонської мови. 1.2. Історичне тло Латгалії Латгалія (Lv Latgale, Ltg Latgola) має інше історичне тло, ніж інші частини Латвії (див. Zubko–Melne 2018). У період, коли Латгалія була частиною Речі Посполитої, цей регіон називали Польською Лівонією (Pl Inflanty Polskie). Історик Gustaw Manteuffel (1879: 21) починає перший розділ своєї magnum opus Inflanty Polskie словами: «Рання історія Польської Лівонії оповита темрявою, яку досі не осяяло жодне світло. Чи були латвійці найдавнішими корінними мешканцями цього краю, чи фінські племена під час великого переселення народів витіснили місцеве населення — це й досі залишається невирішеним».3 Відтоді археологи й лінгвісти намагаються відповісти на це питання, хоча багато пов’язаних із ним проблем залишаються невирішеними. Нині місцевою мовою регіону є латгальська, статус якої — діалекту чи окремої мови — досі обговорюється (див. Stafecka 2025). У будь-якому разі латгальська має відмінні фонологічні риси й специфічну лексику порівняно зі стандартною латвійською (напр., Lv valoda ~ Ltg volūda «мова», Lv peldēties ~ Ltg maudoutis «плавати») і через ці відмінності вони не є цілком взаємнозрозумілими. На відміну від інших частин Латвії, де переважає лютеранство, у Латгалії панівною релігією є католицизм. Цей регіон протягом століть був багатокультурним (Manteuffel 2020: 243). Окрім латгальців, тут проживає значна польська громада. Через близькість Росії та Білорусі тут також є російська й білоруська громади. Серед російськомовних мешканців існують громади православних старообрядців, кожна з яких має інше історичне тло, ніж інші росіяни. Крім того, литовські громади розташовувалися в різних частинах Латгалії, особливо в межах трикутника Subate–Tiskādi–Sarja (Garšva 1989: 64). Також існувала південноестонськомовна громада, асимільована у XXth столітті. 1.3. Історичне тло лудзенських естонців Естонці Ludza (Est Lutsi) жили в околицях міста Ludza. Їхня мова була різновидом південноестонської (Ariste 1963: 177). Окрім Lutsi, південноестонська охоплює різновиди Võro, Seto та Leivu (Kallio 2018). Походження та час прибуття лудзенських естонців залишаються нез’ясованими. Латвійський дослідник Saulvedis Cimermanis (2017: 9) згадує три різні гіпотези: 1. Вони є нащадками давніх фінно-угорських мешканців цього регіону, які були етнічно змішаними й тривалий час зберігали свою мову. 2 Для назви міста тут використовуватиметься латвійська форма Ludza, тоді як для естонської говірки використовуватиметься форма Lutsi. 3 Перекладено з польської автором. 2 2. Вони були прибульцями з Естонії, які, тікаючи від гноблення німецької знаті та кріпацтва, знайшли притулок у завойованій Польщею Латгалії після Альтмаркського перемир’я 1629 року; однак повернутися до Естонії було нелегко. 3. Вони були естонськими селянами, яких польські або німецькі дворяни купували чи обмінювали на інші товари, а згодом поселяли у своїх маєтках у Латгалії. На додаток до цих гіпотез вважається, що естонці прибули до Людзького краю на початку 18th століття під час Північної війни (Ojansuu 1912: 23). Кілька хвиль міграції принесли естонців до Латгалії, що пояснює варіативність їхніх субдіалектів (Balodis 2022: 45). За словами Petri Kallio, естонці не могли оселитися в Людзі раніше першої половини 17th століття, оскільки звукові зміни, що відбувалися в лутсі-естонській мові, до середини 17th століття відповідали змінам у південноестонській мові (наприклад, закінчення множини –d > –q, Kallio 2018: 113). Карта 1. Переміщення естонців до Людзи за Heikki Ojansuu (1912: 21) (карту уклала Darya Donskaya) Новітні дослідження свідчать, що естонські поселення могли існувати також у Резекненському краї (Balodis 2023). 2. Попередні дослідження фінських топонімів Латгалії та вихідні засади дослідження У своїй книзі Lutsi maarahvas Оскар Каллас (1894: 31–33) присвятив один абзац назвам місцевостей. Він стверджував, що естонське село має три назви (див. Додаток 2): 1) первісна естонська назва; 2) латвійська або російська назва, яка є або а) прямим перекладом, б) адаптацією, або в) не пов’язаною з нею первісною назвою; 3) вторинна естонська форма, утворена від латвійської або російської назви. H. Ojansuu (1912: 21–22) виявив паралелі (див. Додаток 1) між топонімами Людзького краю та Вастселійна, що вказують на історичні й мовні зв’язки, і висунув припущення, що лутсі-естонці спочатку переселилися з району Вастселійна. Згадані ним топоніми здебільшого збігаються з тими, які зазначав O. Kallas. Окрім порівняння цих топонімів із топонімами району Вастселійна, він також прокоментував первісні пропозиції O. Kallas. Пізніші дослідження не були зосереджені виключно на Людзькому краї; радше вони охоплювали всю Латвію або принаймні Латгалію. У 1920-х роках литовський лінгвіст Kazimieras Būga прагнув знайти паралелі між латвійськими та фінськими топонімами, і його етимологічні пропозиції цитувалися в подальших дослідженнях. У 1968 році Marta Rudzīte написала статтю під назвою Somugris̄kie hidronīmi Latvijas teritorijā, у якій навела 247 топонімів з усієї Латвії, 15 із них розташовані в Латгалії, а лише 3 — у Людзькому краї. У 1970-х і 1980-х роках Antons Breidaks провів масштабні дослідження топонімів Латгалії (наприклад, Влияние прибалтийско–финских языков на латгальские говоры Лудзенского района Латвийской ССР (En: The Influence of the Baltic–Finnic Languages on the Latgalian Dialects of the Ludza Region of the Latvian SSR, 1970), Прибалтийско–финские названия рек в Латгалии (En: Baltic–Finnic Names of Rivers in Latgale, 1973a), Славянские названия рек в Латгалии (En: Slavic Names of Rivers in Latgale, 1973b), Ezera nosaukuma S'īvers' etimoloģija (En: Etymology of The Lake Name S'īvers', 1983), Baltijas somu izcelsmes hidronīmi Latgalē (En: Hydronyms of Baltic–Finnic Origin in Latgale, 1989)), а також американський латвійський дослідник Valdis J. Zeps (наприклад, A critique of proposed Finnic hydronyms in Latgola (1977) і Pre-Latgalian hydronyms in East Latvia (Zeps, Rosenshield 1995)). Однак більшість дослідницької уваги було зосереджено на можливих фінських топонімах, які, ймовірно, передували міграції естонців і навіть балтійському заселенню. Розгорнулася жвава дискусія, що особливо виразно виявилася у статті V. J. Zeps 1977 року, де він критикував етимології, запропоновані M. Rudzīte (1968) та A. Breidaks (1970; 1973a), а в подальшій роботі A. Breidaks 1989 року відповів на зауваження V. J. Zeps (1977). Деякі етимології, запропоновані M. Rudzīte, A. Breidaks та V. J. Zeps, згодом були прокоментовані Bušs і Balode у 2000-х роках (наприклад, Bušs, Balode–Anelauskaite 2005; Balode 2007; Balode, Bušs 2009). Фінські етимологічні припущення також зафіксовано в томах Latvian toponym dictionary (LVV). 3. Методи та матеріали У цьому дослідженні застосовано історико-географічний, субстратний ономастичний та етимологічний методи. Оскільки гіпотеза про лутсі-естонців як переселене населення є найпоширенішою, необхідно застосувати історико-поселенські ономастичні методи. Denis V. Kuzmin (2014: 28) узагальнює, що основна ідея історико-поселенської ономастики полягає в тому, що мігруюче населення переносить нові топоніми до нової території поселення, використовуючи ті самі словотвірні, лексичні та семантичні моделі топонімів, що й на попередній батьківщині. Ця концепція ґрунтується на працях Eero Kiviniemi (1977; 1978). Відповідно буде застосовано порівняльне дослідження структурної та семантичної типології топонімів у мовах-субстратах або споріднених із ними мовах, спрямоване на виявлення спільних моделей і мотивацій номінації (Saarikivi 2007: 58). Тут термін «мова-субстрат» стосується лутсі-естонського діалекту, тоді як споріднені мови охоплюють передусім інші південноестонські діалекти та інші фінські мови. Нарешті, оскільки частина досліджуваних топонімів не має прозорого значення, необхідно встановити їхню етимологію та джерело 4 мову шляхом зіставлення їх з апелятивами та власними назвами у споріднених мовах (інших фінських мовах), а також в інших мовах, якими розмовляють у досліджуваному регіоні (латиській, литовській, російській, польській, білоруській). Оскільки дослідження зосереджене на топонімах мовою меншини, оточеною іншими мовами (балтійськими та слов’янськими), важливо також дослідити потенційний вплив домінантних мов на топоніми мови меншини. Тому буде застосовано метод контактної ономастики. Berit Sandnes (2016) описує явища адаптації назв (наприклад, фонологічної, морфологічної, семантичної та лексичної) і перекладу, які виникають, коли власна назва переходить з однієї мови в іншу. Структури лутсі-естонських топонімів аналізуються шляхом зіставлення їх з іншими фінськими топонімами (фінськими та естонськими), спираючись на праці E. Kiviniemi (1971; 1975; 1977; 1978), у яких описано фінську топонімію, та Eesti murded ja kohanimed (EmjK) для естонських топонімів. Матеріал цього дослідження походить із різних джерел. Першим джерелом є попередня наукова література, у якій визначено можливі фінські топоніми в регіоні Ludza та стисло розглянуто етимологічні пропозиції. Основним ресурсом цього дослідження є картотека топонімів Естонського мовного інституту (EKI kohanimekartoteek), яка містить 98 карток лутсі-естонських топонімів. Крім того, одну власну назву буде взято з Eesti murded IX, де містяться транскрипції записів лутсі- та лейву-естонської мов. Цей топонім було обрано, оскільки його не згадано в попередніх дослідженнях або картотеці. У цьому дослідженні топоніми з картотеки EKI та інших джерел буде зіставлено з топонімами історичного регіону Võrumaa на основі наведеної нижче літератури та джерел: a) докторська дисертація Evar Saar, Võrumaa kohanimede analüüs enamlevinud nimeosade põhjal ja traditsioonilise kogukonna nimesüsteem (En: An Analysis of Place Names in Võrumaa on the Basis of the Most Common Name Elements, 2008), містить найпоширеніші форманти назв у системі найменування Võrumaa, що допомагає виявити подібні форманти в назвах, представлених у картотеці EKI, b) естонська база даних назв місць Kohanimeandmebaas (KNAB) дає змогу шукати топоніми та визначати їхнє точне розташування в Естонії, c) естонська книга топонімів Eesti kohanimeraamat (EKNR) містить естонські топоніми разом із їхніми етимологічними поясненнями, d) естонські діалектні словники Eesti murrete sõnaraamat (EMS) та Väike murdesõnastik (VMS) пояснюють значення топонімів, утворених від специфічних діалектних південноестонських апелятивів. e) база даних назв місць історичного Võrumaa Ajaloolise Võrumaa kohanimede andmebaas (AVKA), у якій задокументовано вживання назв місць мовою võro в місцевій усній традиції, зафіксоване від місцевих жителів під час польових досліджень у 1990–2000-х роках. Оскільки досліджуваний регіон розташований у Latvia, також буде використано відповідні латиські ресурси. Основні латиські джерела включають: a) базу даних топонімів Latvian Geospatial Information Agency (LGIA), яка дає змогу користувачам шукати топоніми та знаходити їхнє точне розташування на картах Latvia. На жаль, вона має недолік: хоча назви можна шукати, неможливо вибрати на карті конкретне місце, щоб відобразити назву обраного місця, b) восьмитомне LVV, у якому наведено латиські топоніми разом із можливими етимологічними пропозиціями, c) база даних латиських прізвищ (LU) дає змогу отримати уявлення про можливі етимології прізвищ, які могли вплинути на формування топонімів. Етимологія прізвищ може істотно змінювати значення топонімів, d) картотека латиських топонімів Latvian Language Institute, e) карти Latvia XVIIIth та XIXth століть, які можна переглянути на vesture.dodies.lv. 5 4. Аналіз 4.1. Деякі етимології з попередніх досліджень 4.1.1. Auneja (річка), Aunejis azars (озеро) A. Breidaks (2007 [1989]: 385) порівнює Auneja та Aunejis azars із фінськими Ounasjoki та Ounasjärvi, розташованими на півночі Лапландії. Terho I. Itkonen (1920: 49) фіксує саамську форму áv́dnesjohka і пов’язує її з Aunus (рос. Олонец), хоча Jalo Kalima (1942: 161–163) зазначає, що етимологія Aunus є проблематичною. Хоча гідроніми, що починаються з Aun, відносно поширені в північній фінській мовній зоні, у південній фінській зоні, зокрема в Естонії, вони не засвідчені. З ареально-типологічного погляду це послаблює порівняння між Auneja і фінськими Aunтопонімами. До речі, Aunus (ливві-карельське Anus, рос. Олонец⁴), імовірно, первісно мало форму *AInroot, яка під впливом вепської мови (зміна l > u, пор. фін. pelto ~ вепс. pöud ‘поле’) змінилася на Aun. У LVV (I 54–55) наведено численні Aunтопоніми в різних частинах Латвії (Курляндії та Відземе), пов’язані з латвійським апелятивом auns ‘баран’. На перший погляд, це пояснення видається менш переконливим для Латгалії, де відповідним словом є vucyns. Тому Auneja не можна безпосередньо пов’язувати з Aunтопонімічною групою. Проте наявність у Латгалії таких назв місцевостей, як Auni (хутір) і Aunāži (лісова сторожка) (Zeps 1984: 28), свідчить, що корінь Aun не зовсім відсутній у цьому регіоні. Спроба A. Breidaks запропонувати фіно-угорську етимологію для Auneja, можливо, була зумовлена цією діалектною розбіжністю (vucyns проти auns). Однак запропоноване порівняння залишається непереконливим. Мета цього дослідження — перевірити фіно-угорську етимологію, і цю гіпотезу слід вважати малоймовірною. Формулювання альтернативної етимології потребувало б детальнішого аналізу й тому виходить за межі цього дослідження. Походження Auneja та його можливий зв’язок із Auni і Aunāži слід розглянути в окремому дослідженні з урахуванням історичних форм, таких як Ayūhu (село) та Ayuņa (річка), зафіксованих на царських російських картах (dodies.lv). 4.1.2. Ņukšu ups’ (річка), Ņukši (село) A. Breidaks (2007 [1989]: 380) порівнює Ņukšu ups’ із саамським njučká ‘лебідь’, що на перший погляд може здаватися логічним і фонологічно, і семантично. Проте це порівняння неправильне, оскільки когнати саамського апелятива починаються з j (SES; UEW) (пор. фін. joutsen, комі та удм. jos). Саамська форма радше є винятком; в інших фіно-угорських словах із початковим j саамські когнати також зберігають j (напр., фін. jää ~ саам. jiehkŋa). Отже, порівняння із саамським njučká є необґрунтованим. Проте топонім Ņukši усе ж заслуговує на розгляд як фіно-угорський, попри хибне порівняння A. Breidaks. Примітно, що Ņukšтопоніми трапляються і в інших фінських регіонах Латвії, зокрема в кревінському та лівському регіонах (див. карту 3). Перш ніж далі аналізувати й порівнювати ці назви, важливо розглянути історичні форми Ņukši та визначити, чи первинною є назва річки, чи назва села. Ņukšu ups’, імовірно, є вторинною назвою, утвореною від назви села. Вона позначає відрізок річки Pilda між озером Pilda (Pildas ezers) і Великим Лудзьким озером (Lielais Ludzas Ezers). Цей відрізок також засвідчений під назвами Pilda, Ņukša, Ilža, та Isnauda (LĢIA), причому остання назва пов’язана із селом з такою самою назвою. Отже, первинною назвою в цьому випадку є назва села Ņukši, яке на деяких картах позначене як Ņukši (Zeps 1984). *Топоніми Ņukš-/Ņukš можна порівняти з естонським nugis ‘куниця’ або фінським *Nois-/Noki-, яке трапляється у фінській топонімії, але не збереглося як апелятив (SES, s.v. nокko; EES, s.v. nugis). Іншим латвійським апелятивом для порівняння є *nuka/*ņuka/nuks (ME), що означає ‘великий, клиноподібний шматок хліба’; ⁴ Про етимологію Олонця див. також D. V. Kuzmin (2021: 52), який пропонує саамське походження (*ölō ‘паводкові води’ + суфікс -nčē → *ölōnčē → Олонец), що робить фінську етимологію Auneja ще менш певною. 6 також шматок сиру або масла; грудка’ і має відповідник у лівській nukā, естонській nukk «те саме; верхівка, кінець». V. J. Zeps (1962: 157–159) вважав його фінським запозиченням у латиській мові. Однак воно обмежене регіонами Відземе, Курземе та Земгале й зовсім не трапляється в Латгале. Апелятив nukk уживається в усіх естонських діалектах (VMS), але в топонімах виступає лише як родовий компонент складених назв місцевостей (напр., Mõtsa-nukk). Тому, якщо припускати фінську етимологію, доречнішим апелятивом був би nugis, який у південноестонських діалектах має варіанти nukas, nugus і nukus. Крім того, на іншому естонськомовному острові (Краасна) є село Ночево, яке раніше мало іншу назву — Hiokuu (SnprRI 2016). Отже, хоча порівняння із Sámi njukččā є хибним, можливість фінської етимології залишається вартою розгляду з урахуванням апелятива nugis і топоніма Нокоми на мовному острові Краасна. Карта 2. *Топоніми Nukš-/Nukš- у фінських ареалах Латвії (карту уклала D. Donskaya) 4.1.3. Pilda, Pylda (маєток, річка та озеро) Латвійські лінгвісти M. Rudzīte (1968: 189) та A. Breidaks (1970: 162; 1973a: 100) вважають назву цього озера запозиченням з естонської. A. Breidaks припустив, що ойконім Pilda muiža походить від естонського põldemõis (< Est põld «поле» + mõis «маєток»). Це пояснення видається правдоподібним із семантичного погляду. Зв’язок між Pylda та põld можна логічно обґрунтувати, оскільки голосний õ у лутсі-естонській вимовляється як y, який також наявний у латгальській, що свідчить про запозичення цього терміна з лутсі-естонської. Однак V. J. Zeps (1977: 432–433) зазначив, що маєток Pilda існував до 18-го століття, оскільки G. Manteuffel (1879: 154) згадував, що 1572 року маєток перебував під управлінням. V. J. Zeps запропонував дві можливості: (a) назва виникла до прибуття естонців або (b) естонці були присутні у 16-му столітті (це саме питання стосується й згаданої вище назви Nukši, Zeps 1977: 431). За O. Kallas (1894: 32), назва Pylda спочатку не вживалася естонцями, але згодом була прийнята в естонське вживання без подальшого пояснення. 7 Як уже зазначалося, зв’язок між Pylda і põld видається логічно обґрунтованим. Однак виникають семантичні заперечення. У попередніх дослідженнях не враховано, що в південноестонській для позначення «поля» частіше вживається питомо фінське слово nurm, ніж германське запозичення põld (у лівській уживається лише nůrm, а когнат фінського *pelto відсутній). Порівняння назв «сіра куріпка (Perdix)» у північній та південній естонській виявляє цю різницю. Північноестонська форма põldpüü використовує põld, тоді як у південноестонській для утворення відповідного терміна nurmpüüi використовується nurm. Отже, якби назви озера, річки чи маєтку були дані південноестонськомовними носіями, імовірно, вони були б утворені з апелятивом nurm. Це спостереження може переконливо підтверджувати твердження O. Kallas (1894: 32), що Pylda не була названа естонцями, і свідчить на користь більшої ймовірності варіанта (а) V. J. Zeps (1977: 433). Навіть якби естонці прибули раніше, топонім, імовірно, був би утворений з апелятивом nurm. Це означає, що якби назва виникла до прибуття естонців, вона мала б іншу етимологію. Балтійську етимологію не слід відкидати, особливо з огляду на те, що August J. Bielenstein (1892: 17) без аргументації згадує Pylda як латиську власну назву. На перший погляд, її можна пов’язати з Lt pilti («лити»), Lv pilēt («капати») і балтійськими коренями *pilnas («повний»), *pild- («наповнювати»). Однак це порівняння видається проблематичним, оскільки в балтійській топонімії немає гідронімів із основою pild-. Якщо основою було pil зі значенням «лити, капати», значення суфікса -da залишається незрозумілим, оскільки він непродуктивний у балтійській топонімії. Примітно, що в регіоні Лейву є річка Piluppe, яка мовою лейву відома як Põllupi. Daina Zemzare (1940: 80) припускає, що елемент pil виник унаслідок асиміляції ln > ll у місцевій латгальській говірці (напр., piln- > pill- > pil-), як у Lv pilns «повний» і Ltg pylns. Варіант лейву Põllupi міг бути адаптований через фонетичну подібність до естонського põld ~ põllu. Отже, Pilda також можна пов’язати з Lv pilns «повний» або Lv pildīt «наповнювати». У Латвії прізвище Pildaus трапляється у Відземе, хоча його походження залишається нез’ясованим (LU). Нарешті, у парафії Ри́йуге є озеро Põldalotso järv, яке має інші північноестонські форми, такі як Põldala або Põldealane (KNR). Остання, здається, є повною формою, тоді як інші, ймовірно, еліптичні. Põldealane поєднує елементи põlde «поле (род. мн.)» + NEst alane / SEst alanõ «місце, ділянка або простір, розташовані під чимось або поблизу чогось». Отже, хоча nurm уживається ширше, põld залишається продуктивним апелятивом у південноестонській. Щодо його можливого зв’язку з Pilda можна припустити, що це еліптична форма топоніма, який містив елементи Põlde та інший початковий елемент, що згодом був утрачений. У будь-якому разі пов’язування Pilda з коренем põlde є найкращим доступним етимологічним поясненням, оскільки іншої обґрунтованої етимології знайти не вдалося. Подальше дослідження етимології Pilda могло б допомогти визначити, яка з можливостей V. J. Zeps (1977: 433) є ймовірнішою: (а) що назва виникла до прибуття естонців або (б) що естонці вже були присутні у XVI столітті. Переконливі аргументи на користь південноестонської етимології в поєднанні зі слабкими аргументами на користь балтійського походження свідчать про вищу ймовірність варіанта (б). Однак з’ясування часу прибуття естонців до Людзького краю потребує окремого дослідження для подальшого розгляду цього питання. Я пропоную можливість (в): Pilda могла мати іншу назву до прибуття у XVIII столітті, хоча й це потребує подальшого дослідження. 4.1.4. Rauzu azars (озеро), Rauzi (село) Фінську етимологію Rauzi (а також назви річки Rauza у Відземе) запропонував K. Būga (1961: 562), порівнявши її з естонським апелятивом rõusk (род. одн. rõusa) та rõuzane, rauzane, raus k ane зі значенням «горбкувата мерзла земля, розбитий і нагромаджений купинястий лід». Пропозицію K. Būga підтримав A. Breidaks (1970: 162; 1977: 29; 1989), але розкритикував V. J. Zeps (1977: 434). Пізніше Benita Laumane (1996: 216) підтримала припущення про фінську етимологію топонімів у Відземе, водночас 8 що вказує на балтійську етимологію (пор. лит. rauzis «викопана земля» тощо). Ці пропозиції було узагальнено в LVV (VI 122). Важливо зазначити порівняння з естонськими rõusk, rõusane тощо. Це діалектні форми (EKSS), уживані в західному діалекті північноестонської (EMS; VMS), тоді як топоніми Rõusa і Rõuste трапляються в регіоні Пярнумаа, пов’язаному з вищезгаданим діалектом. У регіонах Людзи та Відземе переважно розмовляли південноестонською. Тому порівняння з rõusk є неадекватним з ареально-типологічного погляду. Балтійська етимологія видається переконливішою. У латвійській базі даних (LU) село Raužu ciems (Rauzi) порівнюється з литовським прізвищем Rauza (< rauzа «людина, що плаче, ридає»). 4.1.5. Soidu ezers (озеро), Soidi (село) M. Rudzīte (1968: 191) порівнює Soidu ezers з Coūda у Карелії, яке, за Max Vasmer (1934: 56), має фінське походження та пов’язане з гіпотетичним Soitojoki. A. Breidaks (1970: 162; 1977: 29) підтримав цю пропозицію. V. J. Zeps (1977: 434) не мав заперечень, але зазначив, що назва озера є вторинною щодо назви села Soidi. A. Breidaks (2007 [1989]: 386–387) не відкинув цієї можливості. Однак порівняння з Coūda та гіпотетичним Soitojoki є сумнівним. Щодо Coūda, воно може бути фінським, але фонетично зміненим (ou > oi, пор. Лоűka < Louhi) і пов’язаним із карельськими гідронімами, такими як Čod̄ogepo та Coōda (< фін. sou̯t- «гребти») (особисте листування з дослідницею карельської топонімії Irma Mullonen). У LVV (VII 10) було наведено порівняння з південноестонським soine «болотистий» (родовий відмінок soidsõ) (пор. Soitsejärv поблизу Тарту), але це видається неправдоподібним, оскільки латвійською версією в цьому разі мало б бути *Soicu ez. або *Soici. Зрештою, назва озера Soidu ezers, імовірно, походить від назви села Soidi, яке, своєю чергою, могло бути назване на честь антропоніма (Zeps 1984: 468). Прізвище Soida є відносно поширеним у досліджуваному регіоні й зіставним із литовським прізвищем Saidys (LU). 4.2. Картотека EKI Картотека Інституту естонської мови (Eesti keele instituut, EKI) містить 98 карток із лутськими топонімами естонською мовою (деякі картки повторюються; див. Додаток 3). Значна частина цих карток є прозорою, тобто значення їхніх родових і видових компонентів зрозумілі, що відображає типову фінську топонімію (пор. Kiviniemi 1975; EMjK). Деякі записи містять виразні південноестонські елементи. Топоніми з картотеки містять такі родові елементи: • järv «озеро» (3) • jõgi «річка» (1) • küla «село» (15) • kerk «церква» (1) • kivi «камінь, валун» (2) • kraav «рів, канал» (1) • late «джерело, витік» (3) • lump «невеликий ставок, западина» (1) • mäe «пагорб (род.), горб (род.)» (3) • mägi «пагорб, горб» (10) • mõts «ліс» (2) • mõiza «маєток» (1) • niit «луг» (8) • ots «кінець, край» (2) 9 • saar «острів» (2) • sild «міст» (1) • suu «болото» (6) • tsopp «кут, пагорбок» (2) • tük «шматок, ділянка землі» (1). Більшість цих родових термінів поширена по всій Естонії. Деякі з наведених тут форм мають південноестонські фонологічні форми (наприклад, külä порівняно з küla, mõts порівняно з mets, mõiza порівняно з mõis, suu порівняно з soo, tsopp порівняно з sopp). Прикладами згаданих прозорих назв є Kraaviots, Mõtsküla, Saarõmägi, and Suur niit. Значення цих топонімів зрозумілі й не потребують додаткового пояснення. Їхнє поширення також виходить за межі південноестонської мовної території: вони трапляються в інших частинах Естонії та в інших фінських мовних ареалах. Отже, далі розглядаються лише ті назви, які безпосередньо пов’язані з південноестонською територією або районом Людзи. Варто зазначити, що ці топоніми більше не вживаються в повсякденному житті, оскільки лудзька естонська мова є вимерлою. Багато з цих топонімів, імовірно, мали відповідні латвійські версії з подібними значеннями. Наприклад, у картотеці EKI Kahrusuu перекладено як Loču pūrs («ведмеже болото»), тому важко встановити, з якої саме мови походив переклад. 4.2.1. Річка Habahaja jõgi (#1) Ця річка походить від habah(h)ama «шелестіти, гуркотіти» (EMS). У картці зазначено пояснення et keväjä hapa «те, що шелестить навесні». Ця назва цікава з двох причин: 1) її утворено за допомогою активного дієприкметника теперішнього часу; 2) форма дієприкметника походить від дієслова, засвідченого лише в людзькому діалекті (EMS). Назви місць, утворені від дієприкметників, широко поширені у Фінляндії, особливо для дієслів, що передають звук (див. Kiviniemi 1971: 58–59). В естонськомовній території такі утворення менш поширені, але все ж існують (EMjK 287). 4.2.2. Ando suu (#2) Ando suu (Laizāni) можна порівняти з Ando (неофіційне село) у волості Риуґе, Andu (хутір) у Pedāmāe поблизу Отепяе (KNAB). Ці топоніми пов’язані з особовим ім’ям Ando ~ Andu, варіантом імені Anton або Andreas (Saar 2008: 151). 4.2.3. Hatamägi (#3), Hatasuu (#4) Їх можна пов’язати з hatt: hata- «сучка». Щодо Hatamägi, згадується російська назва Сучья гора, яка, ймовірно, є буквальним перекладом російською (або навпаки). Згідно з KNAB: Hatapalo (місце) розташоване у волості Ряпіна, Hatapalu (неофіційне село) — у волості Риуґе, а Hatajāru (або Umbjāru) розташоване поблизу Вярски. Усі ці місця розташовані в південноестонській мовній території. 4.2.4. Havvagu suu (#5) Havvagu suu можна порівняти з Savihavvamägi (Сету), Süvahavva (Ряпіна), Süvahavva soo (Пилва), Tõrvahavva (Põlvalv), Süvahavva (Ряпіна), Tõrvahavva (Пилва) (KNAB). Усі вони розташовані в південноестонській мовній території. Havva — це форма родового відмінка від haud «могила; яма» (пор. стандартне естонське haud: haua-). У випадку Havvagu закінчення -gu незрозуміле; можливо, воно відображає еліпсис другого елемента (можливо, havva-augu < auk «яма»?). 10 4.2.5. Baaba suu (#6) Цей топонім використовує діалектний апелятив лутсі-естонської мови baaba «(стара) жінка» (Kallas 1894: 135) (< Pl Rus baba «те саме»). 4.2.6. Greek­i k (#7) Латвійська назва не має запропонованої фінської етимології. Латвійська форма — Greči, а в LVV (I 319) її порівнюють із такими апелятивами: greči «різновид льону» або grečis «слабкий старий чоловік». 4.2.7. Jiumägi (#10), Jiustuu (#11) Елемент jiu є родовою формою jõgi. Родовий відмінок jiu засвідчений у Лудзькому, Красненському та сетуському діалектах (EMS). 4.2.8. Kannistõ niit (#16) Kannistõ є південноестонським відповідником північноестонського kännustik «вирубка» (EMS; VMS). У фінській мові діалектний апелятив kannisto широко використовується для творення власних назв (SMS; Nimisampo). 4.2.9. Keegu mõts (#17) Значення Keegu mõts незрозуміле. Згідно з картотекою, один літній інформант нібито знав це значення, але його донька вже ні; вона лише пам’ятала вислів «är läts Keegu mõtsa» («вони пішли до лісу Keegu»), який тлумачила як «я не знаю, куди вони пішли». Важко знайти переконливу латвійську чи слов’янську етимологію. Естонську паралель можна вбачати в назві хутора Keegu, зафіксованій у KNAB як Keigu, поблизу Тюрі. Однак це порівняння проблематичне, оскільки Тюрі розташована за межами ареалу південноестонського мовлення, що обмежує його релевантність для лутсі-естонського контексту. У субдіалекті Урвасте засвідчено прикметник keigu зі значенням «пихатий, легковажний» (EMS). Якщо Keegu є варіантом Keigu, назва лісу може бути пов’язана з особовим ім’ям, хоча це залишається непевним. Водночас можливо, що Keegu mõts — не первісний топонім, а вторинне жартівливе утворення. Вислів «är läts Keegu mõtsa» може відображати скорочену або спотворену форму чогось на кшталт är läts kiä-kõhe mõtsa («пішов до лісу невідомо-куди»), тобто ухильний вислів або вислів, адресований дітям. У такому разі Keegu mõts було б переосмисленням, а не автентичною назвою місця. 4.2.10. Kirbaniküla (#18), Kirbu k (#19) Це можна порівняти з Kirbu (район Вастселійна — Ojansuu 1912; Валга, Риуґе — EKNR). Латвійська версія — Šķirpāni, яка могла бути первісною формою, тоді як Kirbaniküla була фонологічно адаптована до естонської. Kirbu також може бути вторинною естонською формою, що виникла під впливом асоціацій з назвою, від якої походили предки лутсі-естонців. Šķirpāni, імовірно, походить від прізвища Šķirpāns, яке є рідкісним, але специфічно поширеним у Латгалії, як зазначив V. J. Zeps (1984: 508). 4.2.11. Kiriväkitsõ (#20) (Raibakozi) Kiriväkitsõ також зафіксовано як Rääbakoza російською мовою (Райбакозы) та Raibakozi латвійською. За O. Kallas (1894: 31), первісною була естонська форма, яку згодом переклали латвійською. H. Ojansuu (1912: 21) висловлює іншу думку. Усі форми є 11 складені назви з тим самим значенням (Lv raibs «плямистий» + kaza (Ltg koza) «коза»; SESt kirju «плямистий» + kits «коза»). За словами O. Kallas, Räabak oza була спотвореною формою Raibakozi, але вона також може бути пов’язана з російськими словами рябой «плямистий» + коза «коза». У LVV (VI 46) Raibakozi порівнюється з естонським апелятивом raibakas «падло». Однак цей апелятив узагалі не вживається у південноестонській, а в північноестонській практично обмежений острівними діалектами (естон. Saarte murded). Крім того, він не вживається як прізвище (Nimede Statistika). Отже, це порівняння видається непридатним. У LU міститься інформація, що рідкісне прізвище Raibkazs (Lv raibs «плямистий» + kaza «коза») поширене у Вецлайценській парафії, яка в міжвоєнний період була спірною територією між Латвією та Естонією через змішане населення. Вецлайценська парафія розташована поблизу Leivu та межує з парафією Rõuge в Естонії, що робило її частиною південноестонськомовної території. У Вецлайценській парафії зафіксовано такі варіанти: Raibekazs, Raibkazs, Raibekas, Raibakas, Raibkaza. Латвійська етимологія видається правдоподібнішою. 4.2.12. Kujari niit (#24) Значення Kujari залишається нез’ясованим. 4.2.13. Kukli (#25) Луцька назва Kukli, імовірно, є вторинною, фонологічно адаптованою формою, утвореною на основі російської назви поселення Kukujeva. У такому тлумаченні Kukli відображає скорочене й фонетично редуковане утворення в межах луцької системи назв. H. Ojansuu (1912: 21) раніше порівнював цю назву з Kuklaiste у районі Vastseliina. Це порівняння також відлунює в пізніших тлумаченнях форми Kuklase (пор. давнішу Kuklaiste), яку пов’язували з апелятивом kuklanõ «мураха» (EKNR). Однак ці порівняння на основі естонської мови в нинішньому аналізі видаються вторинними, оскільки вони не враховують безпосереднішого виведення від російської основи Kukujeva. 4.2.14. Kunnu suu (#27) У південноестонській kond/kund означає «лісова земля, непридатна для заготівлі», і представлена в таких назвах, як Meenikunnu suu поблизу Räpina, яка містить елемент kund (EKNR). 4.2.15. Kupta niit (#28) Значення Kupta залишається нез’ясованим. 4.2.16. Kõivola suu (#30) Kõivola suu можна інтерпретувати як складену назву з південноестонського апелятива kõiv «береза» (пор. північноестонське kask) та елемента -la. EKNR наводить такі топоніми, як Kõivuküla і Kõivu у районі Tartu, а також Kõivsaare у районі Vastseliina. Форма містить родовий стовбур Kõivo (Saar 2008: 95) і суфікс -la, який позначає місце або може являти собою еліптичну форму інших елементів (напр., -jala, -küla) (EMjK 278–279). Суфікс -la також широко представлений у фінській топонімії, напр. Koivula, Metsälä, Tervola. Однак у південноестонській топонімії добре засвідчена структура на кшталт Kõivõalonõ «береза.GEN.PL + під», з паралелями в повторюваних мікротопонімах Võrumaa (напр., скорочені форми Kõivalonõ, Kõivalamägi, пор. Haapalamägi «осика+під+пагорб»). Отже, назву можна альтернативно реконструювати як Kõivala suu, що означає «болото під березами». Цьому тлумаченню відповідають подібні утворення в AVKA, зокрема назви хуторів Kõivõalodsõ (Kanepi, Põlva) та Kõivõlamägi (Urvaste), а також топонім Ihamaru Kõivualutse laadapäev (Kanepi). 12 4.2.17. Väiku-Käpsi (#34) Чомусь основний заголовок записано як Käpsi, тоді як другорядним заголовком має бути Tsäpsi. Ця назва може походити від особового імені, утвореного від дієслова tsäpsmä «ляскати, клацати або відкушувати» (EKNR). 4.2.18. Laizeni (#35) Поширене в Латгалії прізвище, можливо, німецького походження (LU). Фіно-угорської етимології не запропоновано. 4.2.19. Laudjärv (#36) Laudjärv звучить дуже по-естонськи, але насправді є сильно естонізованою формою Laudari (у LVV (II 269) її позначено як Lauderi). Це приклад лексичної адаптації. В Естонії не можна знайти назв озер на кшталт Laudjärv, що підкреслює труднощі пошуку семантично узгодженого форманта Laud- (ест. laud — «стіл»). Назва озера є вторинною і походить від села Laudari, імовірно, утвореного від особового імені (прізвища). Laudars або Lauders — одне з поширеніших прізвищ у цьому регіоні, але етимології не запропоновано (LU). 4.2.20. Lavadina k (#37) Це, ймовірно, запозичення зі слов’янських мов, базовою формою якого є Slobodka, адаптоване до фіно-угорської форми. 4.2.21. Lubanakõnõ (#38) У Латгалії є велике озеро під назвою Lubāns і кілька менших озер із демінутивною формою Lubonenš (LĢIA). Це може належати до тієї самої групи, що й естонський варіант із демінутивним суфіксом -kõnõ. 4.2.22. Längämägi (#39) Специфічний елемент längä незрозумілий, оскільки він може означати «надто солодкий» і бути пов’язаним із неприємним смаком (EMS). Отже, його не можна пов’язати з ландшафтом. 4.2.23. Lütka-uju (#41) Елемент Lütka залишається незрозумілим; попередньо його можна порівняти з російським Лю́тка «Lestes» (рід бабок). Значення Uju також невизначене. Однак у Карулі є паралелі, де трапляється гідронім Uju oja. Згідно з AVKA, є сумнів щодо того, чи первісною назвою було просто Uju, що функціонувало як однокомпонентний гідронім, пізніше розширений елементом oja в офіційній назві Ujuste oja. Це свідчить про те, що Uju може бути самостійним гідронімом, а не похідним від oja «струмок». 4.2.24. Murumäe (#43) Murumäe можна порівняти з muru «густою травою». Привертає увагу вживання голосного -u у другому складі; у південноестонській, зокрема в лутсі-естонській, очікуваною формою була б muro. Однак у лутсі спостерігалися варіації цього кінцевого голосного, як зазначав August Sang (1936: 99, неопублікований рукопис), наприклад, nägü ~ nägo «обличчя» і 13 valluz ~ valloz «болісний». Це дає підстави вважати, що форма muru може відображати діалектну варіативність, а не потребувати окремого пояснення. 4.2.25. Mustkopts zimnik (луг) (#44) Назва Must означає «чорний» + kopts (?, з елементом zimnik, похідним від рос. зимник «зимова дорога». Значення -kopts залишається нез’ясованим. 4.2.26. Nerza (#47, #48) A. Breidaks (2007 [1989]: 386) запропонував зіставити назву Nierzys azars із фінською гідронімною назвою Nyrza в Архангельській області (зі знаком питання). На жаль, він не навів джерел, через що неможливо знайти тексти, у яких обговорюється етимологія цієї російської річки. 4.2.27. Paidera’ (#51) У картці цю назву зіставлено з Paidra у районі Виру (Естонія). Згідно з EKNR, Paidra походить від особового імені (Paide/Paydew), згодом адаптованого до Paider під німецьким впливом. Етимологія цього особового імені залишається невирішеною (EKNR). У Латвії, зокрема у Відземе та Латгале, трапляється топонім Paideri, пов’язаний із прізвищем Paiders. У LVV (III 48–49) його зіставлено з лівським pai (мн. paid) та естонським словом pai зі значенням «дорогий», а також із назвою естонського міста Paide. У LU запропоновано два тлумачення: у розділі про Відземе Paiders пов’язано з естонськими Paidra/Paidre та топонімом Paidra, тоді як у розділі про Латгалію його пов’язано з польським pajda «шматок хліба». Останнє пояснення викликає сумніви: хоча pajda бере участь у творенні польських прізвищ (Pajda, Pajdzik, Pajdowski), форму Paider не зафіксовано (ISNwP). Крім того, зіставлення з лівською мовою видається неправдоподібним. Очікуваним естонським відповідником лівського pai є paju- (при цьому pai трапляється лише в окремих діалектах, зокрема в Лудзі), а pai «дорогий» не є продуктивним у творенні антропонімів або топонімів. Крім того, топоніми Paideri розташовані не на історичній території лівів, а в фінських зонах Лейву та Лудзи. Зв’язок із Paide (повіт Ярва) також видається малоймовірним. Назву Paide усталено виводять від paas: pae «вапняк», що підтверджується паралельними іншомовними формами зі значенням «білий камінь» (EKNR). Оскільки назви Paider трапляються за межами північного естонського регіону вапняків, цю етимологію застосувати не можна. Отже, хоча значення Paidera залишається нез’ясованим, його поширення в районах Лейву та Лудзи разом із відсутністю переконливих латиських, німецьких чи польських пояснень підтримує фінське (естонське) антропонімічне походження. 4.2.28. Pargi (#56) (#57) (Borovaja) Російська назва села Borovaja, імовірно, є основою для Pargi küla. У цьому разі форму Pargi можна трактувати як адаптацію називного відмінка множини, тоді як Parke може являти собою форму родового відмінка множини. Подібний розвиток спостерігається в південноестонсько-російському прикордонному районі, де російське Borok відображене в південноестонському та німецькому вжитку як Porka, як у випадку з Пійріссааром (пор. EKNR). Це вказує на закономірність фонологічної та морфологічної адаптації російських назв поселень до місцевої системи найменування. Альтернативне тлумачення, що пов’язує Pargi з естонським словом park «парк», видається менш імовірним у цьому сільському контексті й не має історичних підтверджень. Отже, правдоподібніше, що назва відображає адаптацію від російської основи, а не походить від сучасної лексичної деривації. 14 4.2.29. Suurõ Piikova’ (#58), Väigu Piikova’ (#59) Це російські назви, адаптовані до естонської мови (Большие Пиковы, Малые Пиковы). 4.2.30. Porkali (#61) Порівняйте з естонським Parkali ~ латвійським pārkalt «перекувати» (LVV III 223). Латвійське пояснення переконливіше, зважаючи на те, що естонський апелятив трапляється в північноестонських діалектах (VKS). 4.2.31. Punt­suli (#62) Латвійську назву Puncuļi порівнюють із литовським прізвищем Punčius (< puncīti «повільно ходити») (LU). Існує також прізвище Punčulis, яке може бути здрібнілою формою прізвища Punčius (LPe). Фінської етимології не запропоновано. 4.2.32. Päh­namägi (#64) Ця назва походить від південноестонського pä̀hn «липа» (пор. естонське pärn) (EMS; VMS). 4.2.33. Raiba kerk (#65), Raip (#66) Порівняйте з латвійським raibs «строкатий», адаптованим до естонської мови. 4.2.34. Roostõsuu (#69), Rossõ läte (#70) Ці назви походять від roostõ, родовий відмінок rossõ «іржа» (EMS). Пор. Rostõniit ~ Rossõniit (Saar 2008: 233). 4.2.35. Sabale mõts (#73) Назва Sabale mõts, імовірно, походить від сусіднього села Soboli. У цьому разі Sabale є топонімічною адаптацією, а не лексичним запозиченням. У ширшому контексті назва місця Soboli зрештою пов’язана зі слов’янським словом соболь «соболь» (пор. латвійське sabulis, латгальське sabaļs, польське sobol, литовське sabalas, естонське soobel), хоча в європейському контексті цей термін часто загальніше позначає соболине хутро (LKŽe; SJP). Фонологічно Sabale може відображати характерні для лутсі адаптації голосних, подібні до моделей акання, що спостерігаються в інших запозичених основах. Подібний розвиток засвідчений у старій Вирумаа, зокрема в селянському прізвиську з Ряпіна Sabali (також Sabbali), яке згодом стало основою для таких прізвищ, як Sabbal та Sabalisk (Saar 2019: 210). 4.2.36. Sandi lump (#74) Елемент santi: sandi можна пов’язати з апелятивом sant «жебрак». Згідно з картотекою назв EKI, назва пояснюється фразою «<...> et sant är kuuli» («бо тут помер жебрак»). Однак дані EKNR свідчать, що в таких назвах місць, як Sandi (Vastseliina) та Sandisuu (Rõuge), елемент sandi може мати кілька мотивацій: він може бути пов’язаний із сучасним значенням «жебрак», але також може відображати давніше значення «святий чоловік, монах» (пор. латинське sanctus). 4.2.37. Sarja-Jüri (#75) Ця назва стосується хутора Jüri (ім’я) із прізвиськом Sarja (форма родового відмінка). Прізвисько Sarja може походити від sari ‘велике сито’. 15 4.2.38. Skriini (#77) Латвійська форма — Skrini (з коротким i). LU фіксує прізвище Skrins у Vidzeme, але етимологічного пояснення не подає; варіант Skrīns також засвідчений без зазначення місця чи тлумачення. Історичні форми на російських картах включають Скpины (18th століття) і Скрины (19th століття), що свідчить про варіативність передавання голосних. Луцька форма може походити від давнішої російської називної форми з наголосом на першому складі, що, ймовірно, вплинуло на редукцію голосних та адаптацію в місцевій фонологічній системі. У такому разі луцький топонім був би продовженням російської основи назви, а не незалежним латвійським утворенням. 4.2.39. Sliva mägi (#78) Подібно до Ltg šliva (пор. Lv plūme), польського śliwa і російського слива ‘слива’. В естонській мові (зокрема в південноестонських говорах) уживаються форми германського запозичення ploom/loom, тоді як у луцькій естонській воно могло бути замінене на sliva, поширене також в інших мовах цього регіону. Семантично це добре узгоджується з припущенням, що назва могла стосуватися пагорба, де росла сливова дерево. 4.2.40. Säzemäe (#86) Тлумачення Säzemäe залишається невизначеним. Порівняння з sääsk ‘комар’ є проблематичним лексично й фонологічно. У південноестонських говорах, зокрема в луцькій естонській, очікуваним терміном для ‘комара’ є kihulanõ (EMS), що робить пряме лексичне виведення малоймовірним. Крім того, фонологічна структура Säze- (із коротким ä та інтервокальним -z-) погано відповідає формам південноестонського sääse. Ширші паралелі можна провести з південноестонськими та вируськими топонімами, такими як Sääsämägi, Sääskmägi, Sääseorg, Sääsk eorg і Säass aare (AVKA), хоча ці паралелі переважно відображають варіативність у межах ширшої моделі назв, а не дають прямої етимології Säzemäe. Наразі надійного лексичного пояснення запропонувати не можна. 4.2.41. Tati (#88) Ймовірно, пов’язане з tatt ‘Boletus’ (Balodis 2020: 201). У стандартній естонській мові tatt означає ‘виділення з носа’; однак у південноестонських говорах воно позначає Boletus або часто вживається в назвах грибів (напр., kikkatatt ‘лисичка’) (VMS). 4.2.42. Tulba tükk Цю польову назву можна порівняти з апелятивом tulp; tulba ‘стовп для підвішування, прикордонний стовп’, а також із назвами села й хутора Tulba (Rõuge Kasaritsa, Rõuge Veclaicene (естонський бік), Tulbasuu (Rõuge Haanja Jaanimäe), Tulba järv (Rõuge), Tulbamäe (Rõuge) (KNAB). Це дає підстави вважати, що Tulba може бути зниклим прізвиськом (EKNR) родини, яка переселилася. 4.2.43. Tunduri’ (#91) Ймовірно, походить від dundur/tundur ‘1. ґедзь; 2. непроханий гість’, терміна, засвідченого лише в Leivu (значення 1) та луцькій естонській (значення 2) (EMS) < Lv dundurs ‘ґедзь’ (цей апелятив також міг надихнути популярне латвійське прізвище Dundurs (LU)). Латвійська назва села — Abricki. У картці зазначено, що назва села є естонською, що означає: її дали естонці. 16 4.2.44. Vaarkali (#93) Хоча H. Ojansuu (1912: 21) також виявив цю назву у Vastseliina, вона має латвійське походження (EKNR). Пор. латвійське vā̄rkalıs/varkalis «мідник». 4.2.45. Vaaska niit (#94) Ймовірно, пов’язана з російською зменшувальною формою особового імені Васька (< Василий). Лутсі-естонці також уживали російські особові імена. 4.2.46. Vastalo (#95) Ймовірно, це еліптична форма південноестонського vastne «новий» + talo «будинок». 4.2.47. Verema suu (#96) Можливо, це форма східнослов’янського особового імені Верема (< Иеремия, «Єремія»). 4.2.48. Väha (#97) (#98) Ймовірно, походить від vähk «рак». O. Kallas (1894: 31) зазначав, що первісною формою було Väha küla, яку переклали як Веженки і адаптували естонською як Vezenki. H. Ojansuu (1912: 21) дотримувався іншої думки: хоча село Väha існує в регіоні Vastseliina, Väha küla у регіоні Ludza є перекладом «з латвійської». 4.3. Eesti murded IX 4.3.1. Vanaraha suu У Eesti murded IX (221) інформант Ossip Jakimenko у 1960 році описав природне оточення села Škirpāni, згадавши кілька озер, переважно в їхніх латгальських формах, а також болото під назвою Vanaraha suu. Цю назву не було зафіксовано в попередніх дослідженнях, тому тут її буде розглянуто. Спочатку я спробував ідентифікувати це болото за різними картами й знайшов позначене болото поблизу Škirpāni; на жаль, його назви не було наведено. Назва Vanaraha suu, здається, є складним словом: vana «старий» + raha-suu (де raha є формою слабкого ступеня від rahk, пор. фінське rahkasuo «сфагнове болото, торфове болото»). Це дає підстави тлумачити Vanaraha suu як «Старе сфагнове болото» або «Старе торфове болото», що відображає природні характеристики цієї місцевості. 4.4. LǪIA 4.4.1. Kurma, Kūrmās ezers Kurma та Kūrmās ezers не згадувалися в попередніх дослідженнях як можливі фінські топоніми. Їх було обрано для аналізу, оскільки вони розташовані поблизу інших сіл лутсіських естонців. Цей випадок є заплутаним, оскільки назва села містить коротке u, тоді як назва озера, Kūrmās ezers, має довге ū. Ці форми зафіксовано в базі даних LǪIA, але залишається питання, яка з форм є первинною. У LVV (II 180) згадується Kurma (без пропозиції етимології), тоді як назви озера там немає. Згідно з картотекою Інституту латиської мови, Kūrmās ezers раніше було відоме як Kurmas ezers, але назва змінилася після того, як експедиція зафіксувала сучасну форму. Це свідчить про те, що первинною формою, ймовірно, було Kurmas, яку інформант міг спотворити. У південноестонській мові термін kurm означає «відокремлена ділянка землі; багнисте місце; кут» (EKNR) або «перешийок» (EMS). Це особливо актуально для регіону Пилва, де трапляються такі назви, як Loko-kurm (EKNR) і Kahru-kurmu, Paju-kurmu (KNAB). Цей південноестонський діалектний апелятив є доречним, оскільки село розташоване на перешийку між двома озерами (Lielais і Mazais Kūrmas ezers). 17 Цей південноестонський діалектний апелятив є доречним, оскільки село розташоване на перешийку між двома озерами (Lielais і Mazais Kūrmas ezers). Графік. Kurma озера та село (графіка D. Donskaya) 5. Результати У цій частині узагальнено результати дослідження топонімів регіону Лудза: 1) етимологічні пропозиції в попередніх дослідженнях; 2) аналіз картотеки EKI та Eesti murded IX; 3) нові результати. 5.1. Етимологічні пропозиції в попередніх дослідженнях A. Breidaks (2007 [1989]: 386–387) подав 31 топонім як фіно-угорські в історичному регіоні Латгалія та частково Відземе. Було взято до уваги лише 5 топонімів, усі вони знайдені в досліджуваній території. 3 з них (Auneja, Rauzi and Soidi) мають слабке фіно-угорське пояснення і радше є балтійськими. 18 Щодо Pylda, фінська етимологічна гіпотеза є найкращим поясненням, попри заперечення, оскільки цю назву не можна пояснити як балтійську, германську чи слов’янську через відсутність подібних топонімів у відповідних системах власних назв. Фіно-угорська етимологічна гіпотеза щодо Nukši у попередніх дослідженнях була помилковою (порівняння із саамським апелятивом), однак цю назву можна пояснити інакше (порівнянням з естонськими та фінськими апелятивами й топонімами). У цьому дослідженні було знайдено новий вихідний пункт для подальшого вивчення цього топоніма в іншій, окремій, ґрунтовнішій науковій праці. 5.2. Картотека EKI та Eesti murded IX Картотека EKI містить 98 карток (деякі записи повторюються), і в цьому дослідженні для аналізу було обрано 54 записи (55%). Решта записів не потребувала детального аналізу через їхнє прозоре значення та типову фінську структуру. Решту записів можна поділити на 3 групи: 1) специфічні лутсі-естонські назви; 2) специфічні південноестонські назви; 3) латвійські або російські назви, адаптовані до місцевого естонського варіанта. До першої групи належать апелятиви, засвідчені лише в лутсі-естонському різновиді. Загалом картотека містить мікротопоніми, характерні для лутсі-естонського мовного середовища. Багато з цих назв місцевостей, імовірно, співіснували з відповідними латвійськими або слов’янськими варіантами, а лутсі-естонські мовці, ймовірно, уживали різні форми залежно від мови, якою послуговувалися в конкретному комунікативному контексті. У Eesti murded IX згадувалася назва болота Vanaraha suu, що мала відносно прозору етимологію і не була надто складною для пояснення. Її було взято до уваги, оскільки в Eesti murded IX, попри значний обсяг корпусу, було згадано лише кілька топонімів. На жаль, попри досить точний опис місця інформантом, його неможливо було ідентифікувати на карті LGIA, оскільки не було можливості переглянути назву об’єкта. 5.3. Нові результати Новим результатом стало виявлення назви озера, а також назви села й озера Kurma, яка не згадувалася в жодних первинних (картотека EKI) чи вторинних (література попередніх досліджень) джерелах як можливий фінський топонім. Думка про те, що ця назва може бути фінською, виникла через відсутність запропонованої етимології (LVV) та її розташування поблизу місцевості з високою концентрацією лутсі-естонських мовців. Фінська етимологічна гіпотеза видається правдоподібною через відповідність значення діалектного апелятива kurm ‘перешийок’ розташуванню села на перешийку. 6. Висновок У цій статті досліджено топоніми історичної лутсі-естонськомовної території на сході Латвії. Дослідження зосереджувалося на етимології, структурі та мовному тлі назв місцевостей, зафіксованих як у попередніх дослідженнях, так і в первинних архівних джерелах. Аналіз топонімів, розглянутих у попередніх дослідженнях, продемонстрував, що самої фонологічної подібності недостатньо для встановлення фінської етимології. У кількох випадках раніше запропоновані фінські пояснення видаються слабкими із семантичного та ареально-типологічного погляду. Водночас деякі топоніми й далі допускають правдоподібні фінські інтерпретації, хоча питання про те, чи виникли ці назви до чи після прибуття південноестонських мовців до регіону Ludza, залишається невирішеним. Для з’ясування цього питання потрібне окреме дослідження на основі історичних карт, архівних матеріалів і ширшого порівняльного матеріалу. Аналіз картотеки EKI та матеріалу з Eesti murded IX показав, що лутсі-естонська топонімічна система складалася з кількох різних типів: 1) типові 19 Фінські утворення; 2) власне південноестонські топоніми; 3) назви, що містять характерні діалектні елементи луцької естонської мови; 4) фонологічно або лексично адаптовані латвійські та слов’янські назви. Проте деякі назви все ще залишаються нез’ясованими, що демонструє фрагментарний характер збереженого матеріалу та складність багатомовної контактної ситуації в регіоні. Дослідження також виявило раніше не досліджений топонім, який не згадувався ні в попередніх працях, ні в картотеці топонімів EKI. Хоча його фінське походження спочатку не було очевидним, порівняння з південноестонським матеріалом уможливило запропонувати новий напрям інтерпретації. Сьогодні луцька естонська мова є вимерлою, а записані в архівних джерелах назви місцевостей більше не вживаються в повсякденному спілкуванні. Тому ці матеріали є важливим свідченням історичних практик найменування та багатомовного ландшафту регіону Ludza. Подальші дослідження мають продовжити вивчення тих топонімів, які мають імовірні фінські етимології, а також сприяти з’ясуванню походження назв, що залишаються нез’ясованими. Крім того, польові дослідження серед нащадків носіїв луцької естонської мови ще можуть надати цінну інформацію про забуті назви місцевостей та їхнє розташування. Оскільки більшість інформантів, які залишилися, є літніми людьми, така документація є особливо нагальною. СКОРОЧЕННЯ Est – естонська; Fi – фінська; Lt – литовська; Lv – латвійська; NEst – північноестонська; Pl – польська; Rus – російська; SEst – південноестонська; Veps – вепська ДЖЕРЕЛА ДАНИХ AVKA: Ajaloolise Võrumaa kohanimede andmebaas [База даних назв місцевостей історичної Võrumaa]. Доступ в Internet: https://wi.ee/et/kohanimed/. dodies.lv: Historical Maps of Latvia [Історичні карти Латвії]. Доступ в Internet: https://vesture.dodies.lv/. EES: Eesti etümoloogia sõnaraamat [Естонський етимологічний словник]. Доступ в Internet: https://arhiiv.eki.ee/dict/ety/. EKI: Eesti keele instituudi kohanimekartoteek [Картотека назв місцевостей Інституту естонської мови]. Доступ в Internet: https://arhiiv.eki.ee/kohanimed/. EKNR: Eesti kohanimeraamat [Естонський довідник назв місцевостей]. Доступ в Internet: https://arhiiv.eki.ee/dict/knr/. EKSS: Eesti keele seletav sõnaraamat [Тлумачний словник естонської мови]. Доступ в Internet: https://arhiiv.eki.ee/dict/ekss/index.cgi. EMS: Eesti murrete sõnaraamat [Словник естонських діалектів]. Доступ в Internet: https://arhiiv.eki.ee/dict/ems/. ISNWP: Internetowy Słownik Nazwisk w Polsce [Онлайн-словник прізвищ у Польщі]. Доступ в Internet: https://nazwiska.ijppan.pl/. KNAB: Kohanimeandmebaas [Естонська база даних назв місцевостей]. Доступ в Internet: https://arhiiv.eki.ee/knab/knab.htm. KNR: Реєстр топонімів [Естонський реєстр топонімів]. Доступ в Інтернеті: https://xgis.maaamet.ee/knravalik/knr. LĢIA: Latvijas Ģeotelpiskās informācijas aģentūra [Латвійське агентство геопросторової інформації]. Доступ в Інтернеті: https://vietvardi.LĢIA.gov.lv/lv/search. 20 LKŽₑ: Lietuvių kalbos žodynas [Словник литовської мови] (1–20, 1941–2002), електронний варіант, редакційна колегія: G. Naktinienė (головна редакторка), J. Paulauskas, R. Petrokienė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė; програмісти: E. Ožeraitis, V. Zinkevičius, Вільнюс: Lietuvių kalbos institutas, оновлена версія, 2018. Доступ в Інтернеті: http://ekalba.lt. LPₑ: Lietuvių pavardės [Литовські прізвища] (1–2, 1985, 1989), електронний варіант, A. Vanagas, V. Maciejauskienė, M. Razmukaitė, відповідальний редактор A. Vanagas; програміст V. Satkevičius, Вільнюс: Lietuvių kalbos institutas, 2018. Доступ в Інтернеті: https://pavardes.lki.lt/. LU: Latviešu uzvārdu vārdnīca [Словник латвійських прізвищ]. Доступ в Інтернеті: https://uzvardi.lv/. ME: Latviešu valodas vārdnīca [Словник латвійської мови] 1–4, K. Mīlenbahs, відредагував, доповнив і продовжив J. Endzelīns, Рига: Kultūras fonds, 1923–1932. Доступ в Інтернеті: https://mev.tezaurs.lv/. Nimede Statistika: Nimede Statistika [Статистика естонських імен]. Доступ в Інтернеті: https://stat.ee/nimed/pere. Nimisampo: Nimisampo – портал для пошуку та дослідження фінських топонімів. Доступ в Інтернеті: nimisampo.fi. SES: Suomen etymologinen sanakirja [Фінський етимологічний словник]. Доступ в Інтернеті: https://kaino.kotus.fi/ses/. SJP: Słownik języka polskiego [Словник польської мови]. Доступ в Інтернеті: https://sjp.pwn.pl. SMS: Suomen murteiden sanakirja [Словник фінських діалектів]. Доступ в Інтернеті: https://kaino.kotus.fi/sms/. UEW: Uralisches Etymologisches Wörterbuch. Доступ в Інтернеті: http://www.uralonet.nytud.hu/search.cgi?resetform=1&collapse=1. VMS: Väike murdesõnastik [Діалектологічний словник естонської мови]. Доступ в Інтернеті: https://arhiiv.eki.ee/dict/vms/. REFERENCES Ariste Paul 1963: Slučāji językowego kontaktа v Latgalii [Cases of Language Contact in Latgalia]. – Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 137–148. Balode Laimute 2007: Once Again on Some Potential Finno–Ugrisms in Latvia. – Slavica Helsingiensia 32, 52–63. Balode Laimute, Bušs Ojārs 2009: On Latvian Toponyms of Finno–Ugrian Origin. – Onomastica Uralica 4, 27–43. Balodis Uldis 2020: Lutsi kiele lementar / Ludzas igauņu valodas ābece [Ludza Estonian Primer], Ludza: LU Lībīešu institūts un Ludzas pilsētas galvenā bibliotēka. Balodis Uldis 2022: The Distribution of Incessive Case Endings in Lutsi. – Circum–Baltic Languages: Varieties, Comparisons, and Change, eds. H. Metslang, A. Kalnača, M. Norvik, Potsdam: Peter Lang Publishing. Balodis Uldis 2023: Räisaku maarahvas? Estonian traces in central and southern Latgale. – Tartu Ülikooli Lõuna–Eesti keele– ja kultuuriuuringute keskuse aastaraamat XXI–XXII. Pühendusteos Karl Pajusalule 60. sünnipäevaks, Tartu: Tartu ülikooli kirjastus, 2023. 21 Bielenstein August J. 1892: Die Grenzen des lettischen Volksstammes und der lettischen Sprache in der Gegenwart und im 13. Jahrhundert: ein Beitrag zur ethnologischen Geographie und Geschichte Russlands [The Boundaries of the Latvian Ethnic Group and the Latvian Language in the Present and in the 13ᵗʰ Century: A Contribution to the Ethnological Geography and History of Russia], mit einem Atlas von 7 Blättern, St. Petersburg: Commissionäre der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften: Eggers und J. Glasunof. Breidaks Antons 1970: Vlijanie pribaltijsko–finskich jazykov na latgalskie govory Ludzenskoe rajona Latvijskoj SSR [The Influence of the Baltic–Finnic Languages on the Latgalian Dialects of the Ludza Region of the Latvian SSR]. – Vzaimosviazi baltov i pribaltijskich finnov, Riga: Zinātne, 157–164. Breidaks Antons 1973a: Pribaltijsko–finskie nazvanija rek v Latgalii [Baltic–Finnic Names of Rivers in Latgale]. – Latvijas PSR Zinātņu Akadēmijas Vēstis 2(307), Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība, 97–102. Breidaks Antons 1973b: Slavianskie nazvanija rek v Latgalii [Slavic Names of Rivers in Latgale]. – Baltistica 9(1), 89–94. DOI: https://doi.org/10.15388/baltistica.9.1.1814. Breidaks Antons 1977: O vlijanii pribaltijsko–finskich jazykov na latgalskij i selonskij idiomy [On the Influence of the Baltic–Finnish Languages on the Latgalian and Selonian Idioms]. – Baltistica, 2 priedas: III Tarptautinio baltistų kongreso straipsniai, 26–35. Breidaks Antons 1983: Ezera nosaukuma S'ivers' etimoloģija [Etymology of The Lake Name S'ivers']. – Baltistica 19(2), 196. Breidaks Antons 1989: Baltijas somu izcelsmes hidronīmi Latgalē [Hydronyms of Baltic–Finnic Origin in Latgale]. – Valodas aktualitātes – 1988, Rīga: Zinātne, 326–335. Breidaks Antons 2007 [1989]: Baltijas somu izcelsmes hidronīmi Latgalē [Hydronyms of Baltic–Finnic Origin in Latgale]. – Darbu izlase 2, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 385–389. Būga Kazimieras 1961: Rinktiniai raštai [Selected Works] 3, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Bušs Ojārs, Balode–Anelauskaite Laimute 2005: Par dažiem somugru cilmes elementiem Latvijas hidronīmijā [On Some Finno–Ugric Elements in Latvian Hydronymy]. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 1, redaktorių kolegija: S. Ambrazas, L. Grumadienė, D. Mikulėnienė (vyr. redaktorė) ir kt., Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 104–109. Cimermanis Saulvedis 2017: Ceļavārdi [Guides]. – Ludzas ļaudis: Zemes dieva tauta [The Estonians of Ludza: The People of the Earth God], ed. by H. Korjuss, 7–11. Rīga: Lauku Avīze. Eesti murded IX: Eesti murded 9: Lõunaeesti keelesa arte tekstid [Estonian Dialects 9: Texts of the South Estonian Language Islands], M. Mari, H. Anu, I. Triin, J. Grethe, K. Mervi, N. Miina, P. Karl, T. Pire, T. Tuuli, V. Lembit, Tallinn: Eesti Keele Instituut & Tartu: Tartu Ülikool, 2014. EMiK: Eesti murded ja kohanimed [Estonian Dialects and Toponyms], K. Pajusalu, T. Hennoste, E. Niit, J. Viikberg, P. Päll, toimetaja T. Hennoste, Tartu: Emakeele selts, 2018. Garšva Kazimieras 1989: Lietuvininkai latgalių etnogenezėje [Lithuanians in the Ethnogenesis of Latgalians]. – Baltistica 3, 1 priedas, 64–69. 22 Itkonen Terho I. 1920: Lappalaisperäisiä paikannimiä suomen kielen alueella [Sámi Origin Placenames in the Finnish Language Area]. – Virittäjä 24, 49–57. DOI: https://doi.org/10.23982/vir.27771. Kalima Jalo 1942: Itä-Karjalan paikannimiä [Toponyms of East Karelia]. – Virittäjä 46, 160–163. DOI: https://doi.org/10.23982/vir.31097. Kallas Oskar 1894: Lutsi maarahvas [Ludza Estonians], Helsinki: Suomalaisen Kirjallisuuden Seuran Kirjapaino. Kallio Petri 2018: On the Historical Phonology of Old Literary South Estonian. – Võro instituudi toimõndusõq 33: Valitsõmisjaotゥsõst keeleaoluni haldusjaotusest keelejalooni / From Administrative Division to Historical Linguistics, toimõndanuq J. Sullõv, Võro: Võro instituut, 118–144. Kivin̦iemi Eero 1971: Suomen Partisiippinimistöä: Ensimmäisen Partisiipin Sisältävät Henkilönja Paikannimet [Finnish Participial Nomenclature: Personal and Place Names Containing the First Participle], Helsinki: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura. Kiviniemi Eero 1975: Paikannimien rakennetyypeistä [On the Structural Types of Placenames], Helsinki: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura. Kiviniemi Eero 1977: Väärät vedet: tutkimus mallien osuudesta nimennmuodostuksessa [False Waters: A Study on the Role of Models in Name Formation], Helsinki: Helsingin yliopisto. Kiviniemi Eero 1978: Paikannimistöstä asutushistoriallisen tutkimuksen lähdeaineistona [Placename Records as Source Material for Settlement History Research]. – Faravid 2, 21–28. Kuzmin Denis V. 2014: Vienan Karjalan asutushistoria nimistön valossa [Settlement History of White Sea Karelia in the Light of Onomastics], Helsinki: Helsingin yliopisto. Kuzmin Denis V. 2021: Južnaja Karelija v konce epochi Srednevekovja [South Karelia at the End of the Middle Ages]. – Ural–Altaic Studies 4(43), 49–68. DOI: https://doi.org/10.37892/2500-2902-2021-43-4-49-68. Laumane Benita 1996: Zeme, jūra, zvejvietas: Zvejniecības leksika Latvijas piekrastē [Land, Sea, Fishing Grounds: Fishing Vocabulary on the Latvian Coast], Rīga: Zinātne. LVV I, II: Latvijas PSR vietvārdi [Place Names of the Latvian SSR] 1: A–J, 2: K–O, ed. J. Endzelīns, Rīga: Latvijas PSR Zinātņu Akadēmija, 1959, 1961. LVV III: Latvijas vietvārdu vārdnīca [Dictionary of Latvian Place Names] 3: Paaglis – Pīķu-, ed. O. Bušs, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 2003. LVV VI: Latvijas vietvārdu vārdnīca [Dictionary of Latvian Place Names] 6: R, ed. L. Balode, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 2013. LVV VII: Latvijas vietvārdu vārdnīca [Dictionary of Latvian Place Names] 7: Sabe–Seza-, ed. L. Balode, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 2017. Manteuffel Gustaw 1879: Inflanty Polskie: poprzedzone ogólnym rzutem oka na siedmiowiekową przeszłość całych Inflant [Polish Livonia: Preceded by a General Overview of the Seven-century Past of the Whole of Livonia] Poznań: Księgarnia Jana Konstantego Żupańskiego. Manteuffel Gustaw 2020: Poļu Inflantija [Polish Livonia], transl. R. Labanovskis, Rīga: Jumava. 23 Ojansuu Heikki 1912: Virolaiset siirtokunnat lättiläisalueella, niiden lähtöpaikka ja -aika [Estonian Colonies in the Latvian Area, Their Place and Time of Origin]. – Suomalainen Tiedeakatemia: Esitelmät ja pöytäkirjat, 7–26. Rudzīte Marta 1968: Somugriskie hidronīmi Latvijas PSR teritorijā [Finno-Ugric Hydronyms in the Territory of the Latvian SSR]. – Latviešu leksikas attīstība. Zinātniskie raksti 86, Rīga: Zinātne, 175–198. Saar Evar 2008: Võrumaa kohanimede analüüs enamlevinud nimeosade põhjal ja traditsioonilise kogukonna nimesüsteem: doktoritöö [An Analysis of Place Names in Võrumaa on the Basis of the Most Common Name Elements: Doctoral Dissertation], Tartu: Tartu Ülikooli kirjastus. Saar Evar 2019: Räpina perekonnanimed ja lisanimed [Surnames and Bynames in Räpina]. – Emakeele Seltsi aastaraamat 64 (2018), peatoim M. Erelt, Tallinn: Teaduste Akadeemia Kirjastus, 205–231. Internet Access: http://dx.doi.org/10.3176/esa64.08. Saarikivi Janne 2007: On the Uralic Substrate Toponymy of Arkhangelsk Region: Problems of Research Methodology and Ethnohistorical Interpretation. – Onomastica Uralica 4, 45–109. Sandnes Breit 2016: Names and Language Contact, ed. C. Hough, Oxford: Oxford University Press. Sang August 1936: Lutsi murde häälikulooline ülevaade: avaldamata uurimus [Historical-Phonological Overview of the Ludza Dialect: Unpublished Research Study], Tartu: Tartu Ülikooli eesti murrete ja sugulaskeelte arhiiv. SnmRI 2016: Spiski naselennych mest Rossijskoj imperii, sostavlennye i izdavaemye [Lists of Populated Areas of the Russian Empire, Compiled and Published], SPb.: izd. Centr. stat. kom. Min. vnutr. del, 1861–1885. Stafecka Anna 2025: Latgalic: Dialect or Language? – Dialectologia et Geolinguistica 33(1), 91–102. Internet Access: https://doi.org/10.1515/dialect-2025-0004. Vasmer Max 1934: Beiträge zur historischen Völkerkunde Osteuropas. 2. Die ehemalige Ausbreitung der Westfinnen in den heutigen slavischen Ländern [Contributions to the Historical Ethnography of Eastern Europe. 2. The Former Extent of the West Finns in the Present-Day Slavic Lands], Berlin: Akademie der Wissenschaften. Zemzare Daina 1940: Valodas liecības par Lejasciema novadu [Language Testimony about the Lejasciems Region]. – Darbu izlase, Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 30–173. Zeps Valdis J. 1962: Latvian and Finnic Linguistic Convergences, Bloomington: Indiana University Publications. Zeps Valdis J. 1977: A Critique of Proposed Finnic Hydronyms in Latgola. – Studies in Finno-Ugric Linguistics: In Honor of Alo Raun, ed. D. Sinor, Bloomington: Indiana University, 427–440. Zeps Valdis J. 1984: The Place Names of Latgola. A Dictionary of East Latvian Toponyms, Madison: University of Wisconsin Baltic Studies Center. Zeps Valdis J., Rosenshield Jill 1995: Pre-Latgalian Hydronyms in East Latvia. – Journal of Baltic Studies 26(4), 345–352. Zubko-Melne Andra 2018: Administrative-Territorial Reforms in the Eastern Region of Latvia – Latgale (1917–2016). – Võro instituudi toimõndusõq 33: Valitõmisjautusõst 24 keelealouuni haldusjaotusest keelajalooni / From Administrative Division to Historical Linguistics, toimõndan­uq J. Sullõv, Võro: Võro institut, 79–106. APPENDICES Appendix 1. Parallels between Lut­si Estonian and the Vastseliina region toponyms by H. Ojansu­u (1912: 21–22) No. Latvian / Russian Lutsi Vastseliina 1. Ворκαли (Vorkali) Varkali/Vaarkali Varkali 2. Цяпши (Tjapši) Tsäpsi Tsäpsi Jaaniküla Jaanimäe 3. Шкирпаны (Škirpāni) Kirbu (küla) Kirbu 4. Кукyeво (Kukujeva) Kukli küla Kuklaiste 5. Веженки (Veženki) Vähä küla Vähä küla 6. Путыново (Putinova) Tsirgu küla 7. Райбакoзы (Raibakozi) Kirivakitse küla 8. Гярмы (Germi) Mõtsa küla Mõtsamäe 9. Борoвушки (Borovŭška) Palokõrdzi küla Palovere, Palo-otsa 10. Малые Пиковы (Mazā Pīkova) Mäeküla Mäe 11. Большие Пиковы (Liela Pīkova) Alaküla Alamäe Appendix 2. Toponym table based on the list by O. Kallas (1894: 31–32) with possible comments and comparisons to Vastseliina region toponyms by H. Ojansuu (1912: 21–22) Original Estonian name Latvian⁵/Russian (translation from Estonian) Estonian adaptation of the Latvian / Russian version Possible comparison and/or remark by H. Ojansuu (1912) Kirivä-kidze Райбакозы Räbakoza The Latvian version is the original one Vähä küla Веженки Veženki Vähä; the Latvian version is rather the original one Vahtsene küla Новая Деревня Nova d’erevna Kirbu küla Шкирпаны Kirbani Kirbu Loodi küla Лoциши Kukli küla Кукyeво Kuklaiste Latvian/Russian (original) Parke küla Боровая Barava Mõtsa küla Гермы Mõtsamäe Mägize küla Барисы Tati küla Счастливые Mäe küla Малые Пиковы Väiku Piikova Ala küla Большие Пиковы Suure Piikova Jaani küla Большие Цяпши Suure Tsäpsi Jaaniküla, Jaanimäe; Tsäpsi Kiriv küla Райполь Raiba Vahtsalo Сальники Sal’nigi Шалаи Salai Рузары Ruuzinova Барановка Baranova ⁵ O. Kallas presents the toponyms as Latvian and writes them in Cyrillic orthography. 25 Лайзаны Laizena Столоны Toloni Воркали Vaarkali Varkali Малые Цяпши Väiku Tsäpsi Tsäpsi (Козье) Слободка Lovodina Мярдзішка Määrdina Names mentioned only by H. Ojansuu (1912) Tsirgu küla Tsirgu (Setu) Боровушки Palokõrdzi küla Palovere, Palo-otsa Appendix 3. EKI card index (here investigated names in bold) No. Main form in Estonian Other Estonian versions; possible Latvian and Russian versions 1. Habahaja jõgi Hapa 2. Ando suu 3. Hatamägi Сучья гора 4. Hatasuu 5. Havvagu mägi 6. Baaba suu 7. Greeki k Гре чи 8. Hilätmõiza Piletmõiza, Филятмуйжа, Финлантмуйжа, Fiļantmuiza 9. Jaaniküla Su urõ’ Tsäpsi’ 10. Juumägi 11. Jiusuu 12. Järvesuu 13. Kahrusuu Loču pūrs 14. Kahrutsopp 15. Kalassaar 16. Kannistö niit 17. Keegu mets Keegu mõts 18. Kirbaniküla Kirbu k, Kirbani, Шкирпаны, Škirpāni 19. Kirbu k Kirbuküla, Шкирпаны 20. Kiriväkitsõ Rääbäkoza’, Райбakoзы 21. Kitsõsuu 22. Kogrõjärv Kirbu järv 23. Kraaviots 24. Kujari niit 25. Kukli Кукуево 26. Kuninga sild 27. Kunnu suu Kunnasuu 28. Kupta niit 29. Kuuzõtsopp 30. Kõivola suu 31. Korgõmäe läte’ 32. Korgõmäe 33. Korgõmägi 34. Väiku-Käpsi Väigu’ Tsäpsi’, Малые Цяпши 35. Laizeni’ Лайзаны 36. Laudjärv Laudar 37. Lavadina k Слободка 38. Luban akõnõ 39. Längämägi 40. Lätte niit 26 41. Lütka-uju 42. Mõtsaküla Mõdsaküla, Гермы 43. Murumäe 44. Mustkopts zimnik 45. Mäesilla niit 46. Mägizе k Бариcы 47. Nerza Nirzä järv 48. Nerza Nerzä vald, Nerzä k, Nerzä järv 49. Oroniit 50. Oroots 51. Paidera’ Пайдеры 52. Pajuniit 53. Palokõrdsi k Боровушки 54. Palomägi 55. Palusaarõ niit 56. Pargi k Parge k, Parke k, Боровая 57. Pargi k Боровая 58. Suurõ Piikova’ Alakülä, Большие Пиковы 59. Väigu Piikova’ Mäekülä, Малые Пиковы 60. Pikäniidü läte’ 61. Porkali k 62. Puntsuli k Пунцулы, Михалино 63. Puukzõõ k Пывкайны 64. Pähnämägi 65. Raiba kerk Räbä kerk 66. Raip Raipole, Räibä 67. Rehemõtsa k Рейки 68. Riia Rõia 69. Roostõsuu 70. Rossõ läte’ 71. Saarõmägi 72. Saarõmägi 73. Sabale mõts 74. Sandi lump 75. Sarja-Jüri 76. Savimägi 77. Skriini k Skrini 78. Sliva mägi 79. Suur järv 80. Suurõkivi 81. Suurõmõtsa saar 82. Suurkivi 83. Suur kraav 84. Suur niit 85. Suur Sammõlsuuniit Väigu Sammõlsuuniit 86. Säzemäe 87. Talap Talabi järv, Dalaba järv, Peipsi järv 88. Tati k Татт, Счастливые, Častliva 89. Tedre Rubul’ofka, Piitre ni Ont 90. Tulba tükк 91. Tunduri’ Абрицки 92. Valgõsuu 93. Vaarkali k Воркали 94. Vaaska niit 27 95. Vastalo k Salnigi’, Сальники 96. Verema suu 97. Vähä k Vähäkülä, Веженки 98. Vähä k Веженки, Vēženki 28