Автономія права ЄС та межі суддівського плюралізму: проблема окремих думок у Суді Європейського Союзу

ISSN 1995-6134 100 Forum Prava, 2025. 83(3). 100-112 (Research Article) УДК 347.9:341.645(4ЄС) DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.16746366 Н.П. ХРИСТИНЧЕНКО, завідувач кафедри адміністративного права, інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Київського університету інтелектуальної власності та права, доктор юридичних наук, професор, м. Київ, Україна; e-mail: [email protected]; ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7473-7193 С.К. БУРМА, доцент кафедри конституційного, міжнародного права та публічно-правових дисциплін Київського університету інтелектуальної власності та права, кандидат юридичних наук, м. Київ, Україна; e-mail: [email protected]; ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8682-542X АВТОНОМІЯ ПРАВА ЄС ТА МЕЖІ СУДДІВСЬКОГО ПЛЮРАЛІЗМУ: ПРОБЛЕМА ОКРЕМИХ ДУМОК У СУДІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ N.P. KHRYSTYNCHENKO, Head of the Department of Administrative Law, Intellectual Property and Civil Law Disciplines, Kyiv University of Intellectual Property and Law, Doctor of Juridical Sciences, Professor, Kyiv, Ukraine; e-mail: [email protected]; ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7473-7193 S.K. BURMA, Associate Professor of the Department of Constitutional, International Law and Public Law Disciplines, Kyiv University of Intellectual Property and Law, PhD in International Law, Kyiv, Ukraine; e-mail: [email protected]; ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8682-542X AUTONOMY OF EU LAW AND THE LIMITS OF JUDICIAL PLURALISM: THE PROBLEM OF SEPARATE OPINIONS IN THE COURT OF JUSTICE OF THE EUROPEAN UNION АНОТАЦІЇ (ABSTRACTS), КЛЮЧОВІ СЛОВА (KEYWORDS) Постановка проблеми. Автономія права Європейського Союзу (ЄС) ґрунтується на його особливій природі як правопорядку sui generis, що характеризується принципами примату та прямої дії. У цьому контексті діяльність Суду ЄС забезпечує єдність і передбачуваність правозастосування. Водночас відсутність офіційно оприлюднених окремих думок суддів Суду ЄС породжує дискусії щодо балансу між прозорістю правосуддя та збереженням єдності права ЄС. Мета. Визначити правову природу інституту окремої думки у міжнародному праві та проаналізувати причини його відсутності в практиці Суду ЄС, а також оцінити потенційний вплив можливого впровадження цього інституту на автономію та єдність права ЄС. Методологія. Використано системний метод для комплексного аналізу інституту окремих думок у міжнародних судах, історико-правовий метод – для простеження витоків французької моделі адміністративної юстиції, яка вплинула на процедури Суду ЄС; порівняльно-правовий метод – для зіставлення практики Суду ЄС із ЄСПЛ, Міжнародним судом ООН, МТМП та міжнародними арбітражами; формально-юридичний метод – для аналізу положень установчих договорів ЄС і статутних документів Суду ЄС. Результати. З’ясовано, що відсутність інституту окремих думок у Суді ЄС зумовлена поєднанням історичних, нормативних та політико-правових чинників, спрямованих на підтримання єдності права ЄС. Доведено, що інститут генеральних адвокатів частково виконує функції "замінника" окремої думки, забезпечуючи альтернативну аргументацію та впливаючи на розвиток практики Суду ЄС. Порівняння з іншими міжнародними судовими установами демонструє подвійний ефект існування окремих думок: вони збагачують доктрину та підвищують прозорість, але водночас створюють ризики фрагментації міжнародного правопорядку й політизації правосуддя. Висновки. Відсутність інституту окремої думки у Суді ЄС є виправданою з огляду на автономний характер права Європейського Союзу та необхідність збереження його ціліс- © Христинченко Н.П., Бурма С.К., 2025 Open access under CC BY license ISSN 1995-6134 101 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) ності. Водночас досвід інших міжнародних судових інституцій свідчить про потенційну доцільність "гібридних" моделей (відкладене оприлюднення, анонімізація), які могли б поєднати єдність і прозорість. Ключові слова: Європейський Союз; право ЄС; Суд Європейського Союзу; окрема думка; генеральний адвокат; суддівський плюралізм; принципи права Європейського Союзу; примат права ЄС; міжнародне правосуддя; транспарентність; європейська інтеграція *** Problem statement. The autonomy of European Union (EU) law is based on its special nature as a sui generis legal order, which has primacy and direct effect. The Court of Justice of the European Union (CJEU) plays a decisive role in ensuring the unity and consistency of this order. However, the absence of officially published separate or dissenting opinions of judges raises debates on the balance between transparency of justice and the preservation of legal unity within the EU. Purpose. The purpose of this article is to clarify the legal nature of the institution of separate opinions in international law, to analyze the reasons for its absence in the CJEU, and to assess the potential impact of introducing such an institution on the autonomy and coherence of EU law. Methodology. The research is based on a systematic approach that allows a comprehensive analysis of judicial pluralism in international courts; a historical-legal method tracing the influence of the French model of administrative justice on the procedures of the CJEU; a comparative method applied to contrast the practice of the CJEU with that of the European Court of Human Rights, the International Court of Justice, the International Tribunal for the Law of the Sea and arbitral tribunals; and a formal-legal method employed for the study of EU founding treaties and the Statute of the Court. Results. The findings show that the absence of separate opinions in the CJEU is determined by a combination of historical, normative and political-legal factors intended to safeguard the unity of EU law. The opinions of Advocates General, which are public and sometimes diverge from the final judgment, perform a compensatory role, functioning as a “quasi-separate opinion”. A comparison with other international judicial institutions demonstrates the dual effect of separate opinions: they enrich legal doctrine and enhance transparency, while at the same time creating risks of fragmentation of the international legal order and politicization of justice. Conclusions. The current model of the CJEU, excluding official separate opinions, is justified in light of the primacy and autonomous nature of EU law and the need to preserve institutional integrity. Keywords: European Union; EU law; Court of Justice of the European Union; separate opinion; Advocate General; judicial pluralism; principles of EU law; primacy of EU law; international justice; transparency; European integration Постановка проблеми Європейський Союз (ЄС) є унікальним міждержавним інтеграційним утворенням sui generis, яке, на відміну від класичних міжнародних міжурядових організацій, володіє власним автономним наднаціональним правопорядком. Одним із ключових механізмів забезпечення єдності та передбачуваності цього правопорядку є діяльність Суду Справедливості Європейського Союзу (далі – Суд ЄС). Ще у справі Ван Ґенд ен Лоос проти Нідерландської податкової адміністрації Суд підкреслив, що право ЄС становить "новий правопорядок міжнародного права, для блага якого держави обмежили свої суверенні права, хоча й у певних сферах, а його суб’- єктами є не лише держави-члени, але й їхні громадяни" [1], а у рішенні Коста проти ENEL принцип його (права ЄС. – Авт.) примату над національним законодавством держав-членів [2]. Особливістю Суду ЄС є відсутність у його практиці офіційно оприлюднених окремих "збіжних" або "розбіжних" думок суддів (англ. dissenting opinions або concurring opinions), що істотно відрізняє його від багатьох інших міжнародних судових інституцій універсального та регіонального характеру, зокрема Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), Міжнародного суду ООН або Міжнародного кримінального суду. Це зумовлено прагненням зберегти єдність тлумачення та застосування права ЄС, уникнути публічного розкриття внутрішніх розбіжностей між суддями та захистити авторитет інституції [3, с.10]. Водночас у наукових колах тривають дискусії щодо того, чи відповідає така закритість сучасним стандартам прозорості правосуддя та чи не обмежує вона доктринальне і практичне значення суддівського плюралізму, про що, зокрема, зазначають Я. Комарек та Д. Сармієнто [4; 5]. Подібні аргументи висловлює також Ю. Лаффранк, яка розглядає запровадження окремих думок у Суді ЄС як можливий крок до демократизації його судової системи [6, с.14–16]. Окремі дослідники, серед яких Т. Трідімас, К. Альтер, Чезаре П. Р. Романо, Ю. Шані вважають, що інститут генеральних адвокатів (фр. avocats généraux), чиї письмові висновки є публічними та інколи відрізняються від остаточного рішення Суду, виконує функцію своєрідного "замінника" окремих думок суддів [7; 8]. Проте інші науковці, ISSN 1995-6134 102 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) зокрема Е. Арнулл, вказують, що ці інститути не є тотожними, оскільки висновки генерального адвоката подаються до наради суддів і не відображають позицію меншості після ухвалення рішення [9, с.619–621]. Подібні міркування висловлює також Ю. Лаффранк, яка розглядає інститут окремих думок як один із ключових механізмів забезпечення суддівської незалежності [10, с.163]. Таким чином, відсутність офіційного механізму висловлення окремої думки у Суді ЄС є водночас і проявом доктрини єдності права, і предметом наукових дискусій щодо доцільності впровадження більшої відкритості. Вивчення цього питання є важливим не лише з теоретичного погляду, але й для практичного розуміння механізмів підтримання автономії правопорядку ЄС та його інтеграційного потенціалу. Проблематика окремих думок суддів у міжнародних судових установах універсального та регіонального характеру висвітлена у науковій літературі досить фрагментарно. Дослідження цього інституту часто стосується окремих аспектів – його впливу на прозорість судового процесу, легітимність рішень, розвиток правової доктрини та можливу політизацію судових висновків. Європейські правники та судді ЄСПЛ, зокрема Н. Вайїч (Nina Vajić), М. Вілліґер (Mark E. Villiger), Л. Вільдхабер (Luzius Wildhaber), Б.М. Зупанчич (Boštjan M. Zupančič), Х. Келлер (Helen Keller), Е. Куріс (Egidijus Kūris), Дж.Ф. Кьольбро (Jon Fridrik Kjølbro), Ж. Летсас (George Letsas), П. Махоні (Paul Mahoney), К. Розакіс (Christos Rozakis), Л.-А. Сіциліанос (Linos-Alexandre Sicilianos), Ф. Тулкенс (Françoise Tulkens), Е. Фура (Elisabet Fura), Д. Шпільманн (Dean Spielmann), А. Шайо (András Sajó), у своїх працях та виступах аналізували інститут окремих думок, підкреслюючи його роль як інструмента доктринального розвитку Європейської конвенції з прав людини, механізму легітимації судових рішень та засобу забезпечення відкритості судового процесу. При цьому вони вказували як на переваги – збагачення правової аргументації та стимулювання міжсудового діалогу, – так і на ризики, зокрема фрагментацію єдності практики та можливу політичну інструменталізацію особливих думок. Зарубіжні вчені-юристи, фахівці у сфері практики Міжнародного суду ООН, зокрема Г. Лаутерпахт та пізніше Дж. Кроуфорд, підкреслювали, що в практиці цього Суду окремі та особливі думки часто використовуються для фіксації альтернативних підходів до тлумачення норм міжнародного права, а також як важливе джерело аргументації для майбутніх справ [11; 12]. Особливу увагу зарубіжні вчені приділяють питанням того, чому Суд ЄС відмовляється від публікації окремих думок. Питання інституційних причин відмови Суду ЄС від запровадження окремих думок стало об’єктом наукових розвідок таких зарубіжних вчених і практиків, як С. Тюренн [13], Я. Комарек [4], А. Росас [14], Е. Арнулл [9], М. Броберг, Н. Фенгер [15], К. Ленертс [16] та Д. Сармієнто [5]. Вони вказують на історичний вплив французької моделі адміністративної юстиції, прагнення зберегти єдність тлумачення права ЄС та уникнути фрагментації практики, запобігання використанню аргументації меншості національними судами, потребу захисту автономії правопорядку та підтримання довіри між суддями, а також інституційний мінімалізм і необхідність “єдиного голосу” Суду у зовнішньому сприйнятті. Українські дослідники переважно досліджують інститут окремої думки в контексті діяльності ЄСПЛ та національних судів, розглядаючи його як елемент суддівської незалежності та механізм впливу на еволюцію права. У вітчизняній міжнародно-правовій науці питання відсутності окремих думок у Суді ЄС аналізується побіжно – зокрема у працях І.В. Камінської, О.В. Капліної [17, с.13–16], Т.В. Комарової [18, с.222; 19, с.34]. Відсутність комплексних досліджень цього питання, з огляду на його значення для розуміння інституційної природи Суду ЄС та збереження єдності автономного правопорядку, зумовлює актуальність подальшого наукового аналізу зазначеної проблематики. Метою статті є визначення правової природи інституту окремої думки у міжнародному праві та аналіз його відсутності в офіційній практиці Суду Європейського Союзу, а також оцінка впливу цього феномену на єдність і автономію правопорядку ЄС. Зокрема, мета полягає у визначенні: історичних та нормативних причин відсутності офіційних окремих думок у процедурі Суду ЄС; характеристик ролі і функцій інституту генеральних адвокатів як можливого замінника механізму суддівського плюралізму; спільного та відмінного в практиці інших міжнародних судових інституцій універсального та регіонального характеру, у яких існує інститут окремої думки; потенційних переваг та ризиків запровадження офіційних окремих думок у Суді ЄС; оптимального балансу між єдністю судових рішень та свободою висловлювання суддів у правопорядку ЄС. ISSN 1995-6134 103 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) Інститут окремої думки в міжнародному праві: загальні риси Інститут окремої думки (англ. dissenting opinion або separate opinion) є усталеним елементом у багатьох міжнародних та регіональних судових і арбітражних органах. Він дозволяє судді, який не погоджується з рішенням більшості або з його мотивувальною частиною, викласти власну аргументацію, яка долучається до рішення і оприлюднюється разом із ним як офіційний процесуальний документ. Відповідно до статті 57 Статуту Міжнародного суду ООН (МС ООН), якщо рішення, повністю або частково, не відображає одностайної думки суддів, кожен суддя має право подати свою окрему думку [20]. Подібне положення містить і Регламент Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), правило 74 гарантує, що будь-який суддя, що брав участь у розгляді справи, має право додати до рішення або свою окрему думку, що збігається чи розходиться з рішенням, або просто констатацію своєї незгоди [21]. Правова природа окремої думки полягає у тому, що вона не має обов’язкової сили для сторін спору, проте виконує низку важливих функцій: – доктринальну – формує альтернативні підходи до тлумачення та застосування норм права, які можуть бути використані у майбутній судовій практиці або доктрині; – легітимаційну – демонструє відкритість судового процесу і готовність інституції визнавати наявність різних поглядів серед суддів; – історико-правову – зберігає аргументацію, яка в майбутньому може отримати підтримку у змінених соціально-правових умовах; – процесуальну – фіксує позиції судді з метою забезпечення прозорості власної участі у прийнятті судового рішення. Варто зазначити, що в міжнародному праві інститут окремої думки часто розглядається як елемент суддівської незалежності. Наприклад, у практиці МС ООН окремі думки суддів Г. Лаутерпахта (Hersch Lauterpacht) [11], Дж. Кроуфорда (James Crawford) [14], С. Ода (Сіґеру Ода) [22], стали вагомим джерелом для подальшого розвитку норм міжнародного права. У ЄСПЛ окремі думки таких суддів, як К. Розакіс (Christos Rozakis), Ф. Талкенс (Françoise Tulkens), Л. Вільдхабер (Luzius Wildhaber), Б. Зупанчич (Boštjan M. Zupančič), Е. Куріс (Egidijus Kūris), П. Пінто де Альбукерке (Paulo Pinto de Albuquerque), П. Лорензен (Peer Lorenzen), Х. Касадеваль (Josep Casadevall) та інших, стали важливим джерелом еволюції прецедентної практики ЄСПЛ і справили відчутний вплив на розвиток міжнародного права прав людини. Таким чином, інститут окремої думки має подвійну природу: з одного боку, він не впливає на юридичну силу основного рішення, а з іншого – може мати значний вплив на еволюцію правової доктрини та судової практики. Це робить його важливим інструментом розвитку права, що створює підстави для дискусій щодо його доречності у тих судових системах, де він відсутній, зокрема у Суді ЄС. Відсутність окремих думок у Суді ЄС: історичний і нормативний аспект Відсутність інституту офіційно оприлюднених окремих або особливих думок у Суді Європейського Союзу має як історичні, так і нормативні підстави. По-перше, історичне коріння цієї практики пов’язане з традиціями континентальної правової системи, зокрема з французькою моделлю адміністративної юстиції, на якій значною мірою було засновано інституційну архітектуру Суду ЄС. Як зазначає Дж. Белл, у Франції, як і в низці інших країн романо-германської правової сім’ї, рішення судів ухвалюються колегіально та оголошуються як єдиний акт, без публічного розкриття внутрішніх розбіжностей між суддями [23]. Ця традиція, що віддає перевагу монолітності судового рішення, була закладена і в установчі договори Європейських співтовариств. По-друге, нормативний аспект відсутності окремих думок закріплений у чинних процесуальних документах Суду ЄС. Згідно зі статтею 35 Протоколу (№ 3) про Статут Суду ЄС, "обговорення в нарадчій кімнаті Суду справедливості є та залишаються таємними" [24], що прямо унеможливлює розкриття змісту внутрішніх дискусій і позицій окремих суддів. Відповідно до статті 88 Регламенту Суду ЄС, рішення проголошується у відкритому судовому засіданні; його оригінал підписується Президентом, усіма суддями, які брали участь у нараді, та Секретарем, після чого засвідчується печаткою і зберігається в Канцелярії. Завірені копії рішення вручаються сторонам та заінтересованим особам. У сукупності ці положення забезпечують публікацію рішення як єдиного документа, без зазначення розподілу голосів чи окремих думок суддів [25]. По-третє, політико-правова логіка цього підходу полягає у забезпеченні єдності права ЄС та запобіганні підриву його авторитету серед ISSN 1995-6134 104 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) національних судів держав-членів. Бр. де Вітте зазначає, що принцип примату та одностайність рішень Суду ЄС є ключовими передумовами збереження автономії правопорядку Союзу [26, с.323–330]. Г. Девіс зосереджує свою увагу на ризиках, які могли б виникнути у разі публікації розбіжностей між суддями, адже це створило б для національних судів можливість вибіркового використання аргументів меншості як підстави для відступу від практики Суду [27, с.172–174]. У. Текінер, аналізуючи концепт "європейської (союзної) ідентичності", також підкреслює значення інституційної єдності для легітимності Суду ЄС та його сприйняття як арбітра інтеграційного процесу [28, с.2–5]. По-четверте, варто враховувати автономний характер правопорядку ЄС. Як наголосив Суд ЄС у рішенні Opinion 2/13, автономія права Союзу випливає з його незалежного джерела (Договорів), примату та прямої дії, а також вимагає гарантій його єдності й однакового тлумачення у всіх державах-членах. Для забезпечення цих характеристик створено особливу судову систему, де ключову роль відіграє процедура попереднього запиту, що гарантує єдність і цілісність правопорядку ЄС [29, §§ 166–176]. У цьому контексті відсутність офіційно оприлюднених окремих думок може розглядатися як інструмент збереження внутрішньої цілісності системи та недопущення розколу в авторитеті Суду. Водночас така практика не означає повної відсутності суддівського плюралізму в Суді ЄС. Внутрішні дискусії між суддями, хоч і залишаються конфіденційними, можуть впливати на кінцеву редакцію рішення. Крім того, інститут генеральних адвокатів частково компенсує відсутність офіційного механізму висловлення альтернативних поглядів, оскільки їхні письмові висновки є публічними та часто містять аргументацію, відмінну від остаточного рішення Суду [9]. Як слушно підкреслює Т. Трідімас, "висновки генеральних адвокатів часто містять лінії міркувань, що відрізняються від тих, які приймає Суд. Тим самим вони забезпечують певний рівень суддівського плюралізму, який інакше був би відсутній у правопорядку Співтовариства" [7, с.1352]. Більше того, "за відсутності інституту окремих думок, висновок генерального адвоката може розглядатися як своєрідний замінник суддівської незгоди. Він гарантує, що альтернативні точки зору оприлюднюються і можуть впливати як на розвиток права Співтовариства, так і на сприйняття його легітимності" [7, с.1355–1356]. Таким чином, відсутність інституту окремої думки в Суді ЄС є результатом комбінації історичних, нормативних та політико-правових чинників, що спрямовані на підтримку єдності права та збереження авторитету Суду як центрального органу правопорядку ЄС. Проте ця особливість водночас обмежує відкритість процесу і викликає питання щодо балансу між єдністю та прозорістю правосуддя. Водночас інститут генеральних адвокатів частково знімає ці застереження, забезпечуючи публічне відображення альтернативних правових підходів і тим самим вводячи елемент правового плюралізму у практику Суду ЄС. Роль генеральних адвокатів як "прихованого" каналу суддівського плюралізму Інститут генеральних адвокатів (англ. advocates general, франц. avocats généraux) є однією з найхарактерніших рис Суду ЄС і відіграє особливу роль у формуванні правопорядку Союзу. За зразком французького commissaire du Gouvernement (урядового комісара), генеральні адвокати є високопоставленими посадовцями, які не виступають від імені сторін і не є суддями у вузькому сенсі, а виконують функцію незалежних юридичних експертів. Їхнє основне завдання – підготовка публічного письмового висновку (обґрунтованої позиції) у справі після завершення слухань, але до ухвалення рішення Судом. Правовий статус і завдання генеральних адвокатів закріплені в статті 252 Договору про функціонування Європейського Союзу [30, с. 158], відповідно до якого "Судові допомагають вісім генеральних адвокатів. …Обов’язком генерального адвоката, який діє абсолютно неупереджено та незалежно, є подання у відкритому суді обґрунтованих позицій у справах, які відповідно до Статуту Суду Європейського Союзу вимагають його участі" (ст.252 ДФЄС). Генеральний адвокат формує правову позицію у справі на підставі власного аналізу фактів і права. Крім того, до Заключного акта Лісабонського договору було додано спеціальну Декларацію щодо статті 252 [30, с.350], яка передбачає можливість збільшення кількості генеральних адвокатів з восьми до одинадцяти. У такому випадку Польща, поряд із Німеччиною, Францією, Італією, Іспанією та Сполученим Королівством, отримує право мати постійного генерального адвоката, тоді як решта посад розподіляється за системою ротації. Гарантії неупередженості (присяга, імунітет, несумісності тощо) закріплені у ст.2–8 Протоко- ISSN 1995-6134 105 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) лу (№ 3) про Статут Суду Європейського Союзу [24], які ст.8 Статуту прямо поширює і на генеральних адвокатів. Функції та зміст висновків (обґрунтованих позицій) Висновки генеральних адвокатів охоплюють: – докладний аналіз правових і фактичних обставин справи; – системне тлумачення норм права ЄС у поєднанні з порівняльно-правовим аналізом; – оцінку сумісності національного права держави-члена з правом ЄС; – рекомендації щодо вирішення спору. Стаття 23a Протоколу (№ 3) про Статут Суду ЄС прямо передбачає можливість ухвалення рішення без подання висновку генерального адвоката, що підтверджує його рекомендаційний, а не обов’язковий характер. Водночас їхній авторитет і вплив безсумнівні: висновки є публічними й у багатьох справах суттєво позначаються на аргументації та змісті остаточного судового рішення [24]. Як зазначають У. Шадль та С. Санкарі, серед 109 проаналізованих рішень Суду ЄС у 64 % випадків остаточне рішення "в принципі" збігалося з висновком генерального адвоката, у 9 % – розходилося, а решта лише частково збігалися; крім того, у 69 % справ незначні відмінності існували лише між тлумаченням джерел права [31]. Інше дослідження, проведене К. Арреболою, А. Х. Маурісіо та Е. Дж. Портільєю, яке зосереджувалося виключно на справах про анулювання (визнання недійсними актів Європейського Союзу), показало, що Суд ЄС на 67 % частіше визнавав недійсними частини акта або весь акт, якщо генеральний адвокат висловлював підтримку відповідному позову, порівняно з випадками, коли його позиція була протилежною. Водночас автори справедливо застерігають від поспішних висновків щодо причиннонаслідкового зв’язку [32, с.82]. У підсумку слід відзначити, що Суд ЄС у значній частині справ бере до уваги позицію генерального адвоката: у більшості випадків його висновки узгоджуються з остаточними рішеннями, хоча ступінь збігу може варіюватися залежно від періоду та категорії справ. Висновок генерального адвоката як "квазі-окрема думка" Водночас, попри цю загальну тенденцію, не бракує прикладів, коли висновок генерального адвоката суттєво відрізнявся від остаточного рішення, що засвідчує їхню реальну незалежність і значення як "замінника" офіційних окремих думок у Суді ЄС. Деякі науковці розглядають інститут генеральних адвокатів як своєрідний замінник офіційного механізму окремих думок у Суді ЄС. Так, Т. Трідімас прямо зазначає, що висновки генеральних адвокатів можуть виконувати роль замінника окремих думок (англ. substitute for dissenting opinions), відкриваючи простір для альтернативних правових підходів [7, с.1355–1356]. Водночас Т. Хорслі акцентує, що відмова Суду від публікації окремих думок відповідає інституційній логіці "єдиного голосу" та спрямована саме на підтримання його легітимності й уникнення внутрішньої фрагментації, що є необхідним для збереження авторитету та єдності права ЄС [33, с.7–9; 23–24]. Приклади, коли висновок генерального адвоката різко відрізнявся від остаточного рішення, зустрічаються доволі часто. Наприклад, у справі C-362/14, Maximillian Schrems проти Комісара з питань захисту даних, від 6 жовтня 2015 року (Schrems I) генеральний адвокат Ів Бот вважав, що механізм "Безпечна гавань" (англ. Safe Harbour Privacy Principles) (діяв з 2000 по 2015 рік) сумісний із правом ЄС і не може ставитися під сумнів національними органами, тоді як Суд ЄС визнав його недійсним, посилаючись на недостатні гарантії захисту персональних даних у США [34]. На нашу думку, подібні випадки нечисленні у загальній статистиці ЄС, проте вони привертають особливу увагу доктрини та підтверджують автономну роль інституту генеральних адвокатів у правопорядку ЄС. Межі інституту генеральних адвокатів як альтернативи окремій думці Попри свою незалежність та впливовість, інститут генеральних адвокатів має суттєві обмеження у порівнянні з класичним механізмом окремої думки: – висновок не є реакцією на вже сформовану позицію більшості суддів, а є лише передбаченням можливого рішення; – генеральний адвокат не голосує і формально не впливає на кінцевий розподіл голосів; – висновок не відображає внутрішніх дискусій суддів після закриття слухань. Отже, хоча інститут генеральних адвокатів створює публічний канал для висловлення альтернативних правових підходів, він не може повністю замінити у Суді ЄС ті функції, які в інших міжнародних судах виконують окремі думки суддів. Водночас саме завдяки цьому інституту ISSN 1995-6134 106 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) Суд ЄС зберігає певний рівень відкритості та забезпечує можливість академічній і професійній юридичній спільноті ознайомлюватися з різними підходами до тлумачення права ЄС. Наслідки існування та відсутності окремих думок у судових органах Порівняння підходів до інституту окремих думок у міжнародних і регіональних судових органах дозволяє зрозуміти, як наявність або відсутність цього механізму впливає на розвиток міжнародного права, легітимність судових рішень та сприйняття суду з боку учасників справи і громадськості. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ЄСПЛ активно застосовує інститут окремих думок. Відповідно до пункту 2 правила 74 Регламенту Європейського суду з прав людини [21], кожен суддя, який брав участь у розгляді справи, уповноважений долучити до рішення власну окрему думку – як таку, що узгоджується з висновками Суду, так і таку, що з ними не збігається, або ж зробити лише заяву про незгоду. Як наголошує О.В. Капліна, ці положення закріплюють кілька типів суддівських зауваг: співпадаюча думка (англ. concurring opinion), коли суддя підтримує рішення, але прагне висвітлити додаткові аспекти; окрема думка у вузькому значенні (separate opinion), що виражає часткову згоду або згоду з інших підстав; а також неспівпадаюча думка (англ. dissenting opinion), яка відображає незгоду з висновками більшості. Також можливий комбінований варіант – частково підтримати і частково заперечити позицію Суду (англ. partly concurring, partly dissenting opinion), а крім того – декларація (англ. declaration), яка фіксує лише сам факт незгоди [17, с.13–14]. Усі ці форми окремих думок є невід’ємною частиною рішення ЄСПЛ, публікуються одночасно з ним, доступні у відкритій базі даних HUDOC та виконують важливу функцію: розширюють і уточнюють аргументацію, демонструють альтернативні правові підходи, вказують на потенційні слабкі місця мотивувальної частини або фіксують незгоду з висновками Суду. Як підкреслює І. Зіємеле, окремі думки можуть сприйматися як "перший коментар" до рішення ЄСПЛ [35, с.14–15]. Позитивні ефекти інституту окремих думок у ЄСПЛ: – збагачення правової аргументації; – стимулювання наукових і доктринальних дискусій; – підвищення прозорості діяльності ЄСПЛ та довіри до нього [35, с.16–17]. Можливі негативні наслідки: – ризик політичної інструменталізації окремих думок державами-відповідачами; – ускладнення сприйняття остаточної позиції ЄСПЛ для нефахівців та широкої громадськості [35, с.17–18]. Міжнародний суд ООН (МС ООН) У МС ООН окремі думки є звичною практикою, причому в окремих справах кількість окремих та особливих думок може перевищувати за обсягом основне рішення. Наприклад, у справі про Військові та парамілітарні дії в і проти Нікарагуа (англ. Nicaragua v. United States of America) (1986) [36] було оприлюднено понад понад десять окремих думок і заяв суддів у різних формах (англ. separate opinions, dissenting opinions, declarations). Інститут окремих думок у діяльності Міжнародного Суду ООН має істотне значення для розвитку міжнародного права. Його позитивна роль полягає насамперед у тому, що окремі думки фіксують альтернативні доктринальні підходи до тлумачення та застосування норм, які можуть згодом стати основою для еволюції практики МС ООН та міжнародного права в цілому. Крім того, вони зберігають аргументацію, яка може бути використана майбутніми складами МС ООН в інших справах, слугуючи своєрідним "банком ідей" та інтелектуальних конструкцій. Водночас наявність окремих думок в Міжнародному Суді ООН має і потенційно негативні наслідки. По-перше, у політично чутливих справах вони можуть сприйматися як свідчення відсутності єдності Суду, що здатне знижувати його авторитет у міжнародному співтоваристві. По-друге, держави-відповідачі іноді посилаються на аргументи меншості для обґрунтування небажання виконувати рішення Суду, що створює ризик підриву його ефективності та загальної довіри до механізмів міжнародного правосуддя. Міжнародний трибунал ООН з морського права – МТМП (англ. ITLOS) У МТМП окремі думки застосовуються доволі часто і нерідко мають високу наукову цінність. Вони використовуються у подальших рішеннях як додаткові джерела аргументації, навіть якщо не відображають позицію більшості. ISSN 1995-6134 107 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) Міжнародні арбітражі Підхід до інституту окремих думок у міжнародних арбітражах є різним. У Спортивному арбітражному суді (англ. Court of Arbitration for Sport, САЅ) Регламент передбачає можливість подання окремої думки арбітра, проте на практиці вони оприлюднюються рідко і переважно у справах, що викликають підвищений суспільний інтерес. У Міжнародному арбітражному суді при Міжнародній торговій палаті (фр. La Cour internationale d'arbitrage de la Chambre de commerce internationale) окремі думки також допустимі, але публікуються вкрай обмежено, здебільшого у випадку згоди всіх учасників процесу. У системі врегулювання спорів Світової організації торгівлі (арбітражні групи та Апеляційний орган) (англ. Panels, Appellate Body) окремі думки можливі, однак вони подаються стисло й без зазначення автора, щоб уникнути персоналізації та політичного тиску. Як бачимо, інститут офіційних окремих думок може слугувати важливим чинником розвитку правової доктрини, сприяти підвищенню прозорості та формуванню альтернативних аргументів для майбутньої судової та правозастосовної практики. Водночас у судах, чиї рішення є обов’- язковими для держав і прямо впливають на внутрішньодержавне право, публічне виявлення розбіжностей між суддями здатне створювати ризик підриву єдності та ефективності правопорядку. Для Суду ЄС, який функціонує в умовах примату права Європейського Союзу та постійної взаємодії з національними судами державчленів, загроза фрагментації виглядає особливо відчутною. Саме тому пошук балансу між єдністю та прозорістю тут значно складніший, ніж у багатьох інших міжнародних судових органах. Потенційний вплив введення інституту окремих думок суддів у Суді ЄС Дискусія щодо доцільності офіційного запровадження інституту окремих думок у Суді ЄС неминуче стосується балансу між єдністю правопорядку та прозорістю судового процесу. Обидва чинники є критично важливими для функціонування існуючої інтеграційної системи ЄС, але часто перебувають у взаємній напрузі. По-перше, запровадження публікації окремих думок могло б посилити прозорість і легітимність діяльності Суду Європейського Союзу. Відкритість внутрішніх дискусій і демонстрація критичного мислення серед суддів здатні зміцнити довіру як суспільства, так і наукової спільноти, особливо у справах, що мають значне політичне навантаження [37]. На думку Ю. Лаффранк, це мало б і ширший демократизуючий ефект, зблизивши Суд ЄС зі стандартами прозорості, що вже існують у практиці ЄСПЛ [6, с.18–19]. По-друге, інститут окремих думок може збагатити міжнародно-правову доктрину. Практика ЄСПЛ та Міжнародного Суду ООН свідчить, що індивідуальні позиції суддів нерідко стають підґрунтям для подальшої еволюції права, пропонуючи нові інтерпретаційні підходи, які з часом можуть отримати підтримку більшості [11]. По-третє, наявність окремих думок може сприяти підвищенню якості аргументації. Так, К. Альтер зазначає, що усвідомлення того, що позиція меншості буде оприлюднена, здатне стимулювати більшість до глибшого обґрунтування рішень та переконливішої відповіді на критику колег суддів [38]. Водночас офіційне впровадження інституту окремих думок у Суді ЄС супроводжується низкою загроз. Передусім, воно може спричинити ризик фрагментації правопорядку ЄС: національні суди, маючи доступ до аргументів меншості, могли б вибірково їх використовувати, що призвело б до розбіжностей у застосуванні права ЄС. Як зауважує Дослідницька Служба Європейського Парламенту, навіть висновки генеральних адвокатів можуть виступати джерелом альтернативної аргументації для національних судів [40, с.3–5]. Другою небезпекою є можливе зниження авторитету рішень Суду, оскільки навіть поодинокі публічні розбіжності у висновках суддів здатні стати підставою для політичної критики з боку держав-членів або інституцій Європейського Союзу. Як зазначають С. Тюренн та Т. Хорслі, інституційна логіка "єдиного голосу" покликана саме запобігти подібному сценарію [33, с.7–9; 39, с.628–630]. Нарешті, існує ймовірність політизації внутрішніх дискусій. У справах, які мають значний політичний підтекст – наприклад, щодо міграційної політики, верховенства права чи бюджетної дисципліни, – публікація окремих думок може бути використана у внутрішньополітичній боротьбі, адже, як наголошує дослідниця, саме висновки генеральних адвокатів здатні піднімати політично чутливі теми [39, с.631–632]. Моделі обмеженого застосування інституту окремих думок У випадку, якщо в правопорядку Європейського Союзу було б прийнято рішення про запро- ISSN 1995-6134 108 Forum Prava, 2025. 83(3). 100–112 (Research Article) вадження інституту окремих думок у діяльності Суду ЄС, можливим виглядало б застосування низки обмежувальних механізмів, спрямованих на збереження рівноваги між єдністю та прозорістю. Одним із таких механізмів могло б стати відкладене оприлюднення окремих думок – наприклад, через два чи три роки після ухвалення рішення. Такий підхід дозволив би уникнути їхнього безпосереднього впливу на сприйняття основного рішення та мінімізувати ризик використання альтернативних позицій суддів у поточних політичних процесах, зберігаючи водночас їхню цінність для доктрини та майбутніх досліджень. Іншим варіантом є анонімізація авторства, коли публікується сама аргументація, але без зазначення імені судді. Це дозволяє зменшити ризик персоналізованої критики суддів та зосередити увагу виключно на сутності правових аргументів. Нарешті, можливою є модель часткового застосування, яка обмежує можливість публікації окремих думок справами, що не стосуються фундаментальних принципів права ЄС або політично чутливих сфер. Таким чином, офіційне впровадження інституту окремих думок могло б збагатити правову доктрину, сприяти підвищенню прозорості та зміцненню легітимності Суду ЄС. Водночас воно створює значні ризики для єдності автономного правопорядку ЄС. З огляду на особливий статус права ЄС та його прямий вплив на національні правопорядки, будь-які реформи у цьому напрямі мають здійснюватися з особливою обережністю та з урахуванням необхідності збереження цілісності й ефективності інституційної архітектури Європейського Союзу. Висновки 1. Відсутність інституту окремої думки у Суді Європейського Союзу зумовлена поєднанням історичних (французька модель адміністративної юстиції), нормативних (Статут і Регламент Суду Європейського Союзу, які закріплюють таємницю нарадчої кімнати та публікацію рішень як єдиного документа) та політико-правових чинників (доктрина автономії права ЄС, необхідність підтримання єдності правопорядку sui generis). У правопорядку особливого роду, який безпосередньо діє в національних системах держав-членів і має примат над національним правом, публічне розкриття окремих думок могло б створити ризик фрагментації та підриву авторитету судових рішень. Такий підхід дозволяє зберігати цілісність правової системи ЄС, але водночас обмежує прозорість процесу і звужує простір для офіційного суддівського плюралізму. Часткову компенсаторну функцію тут виконує інститут генеральних адвокатів, чиї публічні висновки часто містять альтернативні правові підходи, впливають на аргументацію Суду та можуть сприймайтися як "квазі-окремі думки". 2. Порівняння з іншими міжнародними судовими установами (ЄСПЛ, МС ООН, МТМП, міжнародні арбітражі) демонструє подвійний ефект існування окремих думок: вони збагачують доктрину та підвищують прозорість, але водночас створюють ризики фрагментації міжнародного правопорядку й політизації правосуддя. У цьому контексті нинішня модель Суду ЄС видається виправданою, зважаючи на примат і автономний характер права ЄС. 3. Перспективи подальших досліджень полягають у: – глибшому аналізі впливу висновків генеральних адвокатів на еволюцію практики Суду ЄС; – вивченні потенційної реакції національних судів на запровадження офіційних окремих думок; – оцінці доцільності "гібридних" моделей (відкладене або анонімізоване оприлюднення), що дозволили б балансувати між єдністю та прозорістю. Отже, подальші дослідження інституту окремої думки у контексті Суду ЄС становлять важливий напрям сучасної науки міжнародного та європейського права, оскільки вони здатні не лише поглибити теоретичне розуміння цього феномену, але й сприяти виробленню практичних моделей забезпечення легітимності та ефективності правопорядку Європейського Союзу в умовах новітніх інтеграційних викликів. Конфлікт інтересів Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів. Вираз вдячності Дослідження виконано ініціативно та не отримало будь-якого фінансування. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Court of Justice of the European Communities. Van Gend en Loos v Nederlandse Administratie der Belastingen. Case 26/62. Judgment of 5 February 1963. ECLI:EU:C:1963:1.