ISSN 1995-6134
100
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100-112
(Resea ch A icle)
УДК 347.9:341.645(4ЄС)
DOI: h p://doi.o g/10.5281/zenodo.16746366
Н.П. ХРИСТИНЧЕНКО,
завідувач кафедри адміністративного права, інтелектуальної власності
та цивільно-правових дисциплін Київського університету інтелектуальної власності
та права, доктор юридичних наук, професор, м. Київ, Україна;
e-mail: nkh is [email protected];
ORCID: h ps://o cid.o g/0000-0001-7473-7193
С.К. БУРМА,
доцент кафедри конституційного, міжнародного права та публічно-правових
дисциплін Київського університету інтелектуальної власності та права,
кандидат юридичних наук, м. Київ, Україна; e-mail: se gii.bu [email protected];
ORCID: h ps://o cid.o g/0000-0002-8682-542X
АВТОНОМІЯ ПРАВА ЄС ТА МЕЖІ СУДДІВСЬКОГО
ПЛЮРАЛІЗМУ: ПРОБЛЕМА ОКРЕМИХ ДУМОК
У СУДІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
N.P. KHRYSTYNCHENKO,
Head o he Depa men o Adminis a i e Law, In ellec ual P ope y and Ci il Law Disciplines,
Kyi Uni e si y o In ellec ual P ope y and Law, Doc o o Ju idical Sciences, P o esso ,
Kyi , Uk aine; e-mail: nkh is [email protected];
ORCID: h ps://o cid.o g/0000-0001-7473-7193
S.K. BURMA,
Associa e P o esso o he Depa men o Cons i u ional, In e na ional Law and Public Law Disciplines,
Kyi Uni e si y o In ellec ual P ope y and Law, PhD in In e na ional Law, Kyi , Uk aine;
e-mail: se gii.bu [email protected];
ORCID: h ps://o cid.o g/0000-0002-8682-542X
AUTONOMY OF EU LAW AND THE LIMITS OF JUDICIAL PLURALISM:
THE PROBLEM OF SEPARATE OPINIONS IN THE COURT
OF JUSTICE OF THE EUROPEAN UNION
АНОТАЦІЇ (ABSTRACTS), КЛЮЧОВІ СЛОВА (KEYWORDS)
Постановка проблеми. Автономія права Європейського Союзу (ЄС) ґрунтується на його особливій природі як пра-
вопорядку sui gene is, що характеризується принципами примату та прямої дії. У цьому контексті діяльність Суду ЄС
забезпечує єдність і передбачуваність правозастосування. Водночас відсутність офіційно оприлюднених окремих
думок суддів Суду ЄС породжує дискусії щодо балансу між прозорістю правосуддя та збереженням єдності права
ЄС. Мета. Визначити правову природу інституту окремої думки у міжнародному праві та проаналізувати причини йо-
го відсутності в практиці Суду ЄС, а також оцінити потенційний вплив можливого впровадження цього інституту на
автономію та єдність права ЄС. Методологія. Використано системний метод для комплексного аналізу інституту ок-
ремих думок у міжнародних судах, історико-правовий метод – для простеження витоків французької моделі адмініс-
тративної юстиції, яка вплинула на процедури Суду ЄС; порівняльно-правовий метод – для зіставлення практики
Суду ЄС із ЄСПЛ, Міжнародним судом ООН, МТМП та міжнародними арбітражами; формально-юридичний метод –
для аналізу положень установчих договорів ЄС і статутних документів Суду ЄС. Результати. З’ясовано, що відсут-
ність інституту окремих думок у Суді ЄС зумовлена поєднанням історичних, нормативних та політико-правових чин-
ників, спрямованих на підтримання єдності права ЄС. Доведено, що інститут генеральних адвокатів частково вико-
нує функції "замінника" окремої думки, забезпечуючи альтернативну аргументацію та впливаючи на розвиток
практики Суду ЄС. Порівняння з іншими міжнародними судовими установами демонструє подвійний ефект існування
окремих думок: вони збагачують доктрину та підвищують прозорість, але водночас створюють ризики фрагментації
міжнародного правопорядку й політизації правосуддя. Висновки. Відсутність інституту окремої думки у Суді ЄС є
виправданою з огляду на автономний характер права Європейського Союзу та необхідність збереження його ціліс-
© Христинченко Н.П., Бурма С.К., 2025
Open access unde CC BY license
ISSN 1995-6134
101
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
ності. Водночас досвід інших міжнародних судових інституцій свідчить про потенційну доцільність "гібридних" моде-
лей (відкладене оприлюднення, анонімізація), які могли б поєднати єдність і прозорість.
Ключові слова: Європейський Союз; право ЄС; Суд Європейського Союзу; окрема думка; генеральний
адвокат; суддівський плюралізм; принципи права Європейського Союзу; примат права ЄС; міжнародне
правосуддя; транспарентність; європейська інтеграція
***
P oblem s a emen . The au onomy o Eu opean Union (EU) law is based on i s special na u e as a sui gene is legal o de ,
which has p imacy and di ec e ec . The Cou o Jus ice o he Eu opean Union (CJEU) plays a decisi e ole in ensu ing
he uni y and consis ency o his o de . Howe e , he absence o o icially published sepa a e o dissen ing opinions o
judges aises deba es on he balance be ween anspa ency o jus ice and he p ese a ion o legal uni y wi hin he EU.
Pu pose. The pu pose o his a icle is o cla i y he legal na u e o he ins i u ion o sepa a e opinions in in e na ional law, o
analyze he easons o i s absence in he CJEU, and o assess he po en ial impac o in oducing such an ins i u ion on he
au onomy and cohe ence o EU law. Me hodology. The esea ch is based on a sys ema ic app oach ha allows a
comp ehensi e analysis o judicial plu alism in in e na ional cou s; a his o ical-legal me hod acing he in luence o he
F ench model o adminis a i e jus ice on he p ocedu es o he CJEU; a compa a i e me hod applied o con as he
p ac ice o he CJEU wi h ha o he Eu opean Cou o Human Righ s, he In e na ional Cou o Jus ice, he In e na ional
T ibunal o he Law o he Sea and a bi al ibunals; and a o mal-legal me hod employed o he s udy o EU ounding
ea ies and he S a u e o he Cou . Resul s. The indings show ha he absence o sepa a e opinions in he CJEU is
de e mined by a combina ion o his o ical, no ma i e and poli ical-legal ac o s in ended o sa egua d he uni y o EU law.
The opinions o Ad oca es Gene al, which a e public and some imes di e ge om he inal judgmen , pe o m a
compensa o y ole, unc ioning as a “quasi-sepa a e opinion”. A compa ison wi h o he in e na ional judicial ins i u ions
demons a es he dual e ec o sepa a e opinions: hey en ich legal doc ine and enhance anspa ency, while a he same
ime c ea ing isks o agmen a ion o he in e na ional legal o de and poli iciza ion o jus ice. Conclusions. The cu en
model o he CJEU, excluding o icial sepa a e opinions, is jus i ied in ligh o he p imacy and au onomous na u e o EU law
and he need o p ese e ins i u ional in eg i y.
Keywo ds: Eu opean Union; EU law; Cou o Jus ice o he Eu opean Union; sepa a e opinion; Ad oca e
Gene al; judicial plu alism; p inciples o EU law; p imacy o EU law; in e na ional jus ice; anspa ency;
Eu opean in eg a ion
Постановка проблеми
Європейський Союз (ЄС) є унікальним між-
державним інтеграційним утворенням sui gene-
is, яке, на відміну від класичних міжнародних
міжурядових організацій, володіє власним авто-
номним наднаціональним правопорядком. Од-
ним із ключових механізмів забезпечення єдно-
сті та передбачуваності цього правопорядку є
діяльність Суду Справедливості Європейського
Союзу (далі – Суд ЄС). Ще у справі Ван Ґенд ен
Лоос проти Нідерландської податкової адміні-
страції Суд підкреслив, що право ЄС становить
"новий правопорядок міжнародного права, для
блага якого держави обмежили свої суверенні
права, хоча й у певних сферах, а його суб’-
єктами є не лише держави-члени, але й їхні
громадяни" [1], а у рішенні Коста проти ENEL
принцип його (права ЄС. – Авт.) примату над
національним законодавством держав-членів [2].
Особливістю Суду ЄС є відсутність у його
практиці офіційно оприлюднених окремих "збіж-
них" або "розбіжних" думок суддів (англ.
dissen ing opinions або concu ing opinions), що
істотно відрізняє його від багатьох інших міжна-
родних судових інституцій універсального та
регіонального характеру, зокрема Європейсько-
го суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), Міжнаро-
дного суду ООН або Міжнародного криміналь-
ного суду. Це зумовлено прагненням зберегти
єдність тлумачення та застосування права ЄС,
уникнути публічного розкриття внутрішніх розбі-
жностей між суддями та захистити авторитет
інституції [3, с.10].
Водночас у наукових колах тривають дискусії
щодо того, чи відповідає така закритість сучас-
ним стандартам прозорості правосуддя та чи не
обмежує вона доктринальне і практичне значен-
ня суддівського плюралізму, про що, зокрема,
зазначають Я. Комарек та Д. Сармієнто [4; 5].
Подібні аргументи висловлює також Ю. Ла-
ффранк, яка розглядає запровадження окремих
думок у Суді ЄС як можливий крок до демокра-
тизації його судової системи [6, с.14–16]. Окремі
дослідники, серед яких Т. Трідімас, К. Альтер,
Чезаре П. Р. Романо, Ю. Шані вважають, що ін-
ститут генеральних адвокатів (фр. a oca s
géné aux), чиї письмові висновки є публічними
та інколи відрізняються від остаточного рішення
Суду, виконує функцію своєрідного "замінника"
окремих думок суддів [7; 8]. Проте інші науковці,
ISSN 1995-6134
102
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
зокрема Е. Арнулл, вказують, що ці інститути не
є тотожними, оскільки висновки генерального
адвоката подаються до наради суддів і не відо-
бражають позицію меншості після ухвалення
рішення [9, с.619–621]. Подібні міркування ви-
словлює також Ю. Лаффранк, яка розглядає
інститут окремих думок як один із ключових ме-
ханізмів забезпечення суддівської незалежності
[10, с.163].
Таким чином, відсутність офіційного механі-
зму висловлення окремої думки у Суді ЄС є во-
дночас і проявом доктрини єдності права, і пре-
дметом наукових дискусій щодо доцільності
впровадження більшої відкритості. Вивчення
цього питання є важливим не лише з теоретич-
ного погляду, але й для практичного розуміння
механізмів підтримання автономії правопорядку
ЄС та його інтеграційного потенціалу.
Проблематика окремих думок суддів у між-
народних судових установах універсального та
регіонального характеру висвітлена у науковій
літературі досить фрагментарно. Дослідження
цього інституту часто стосується окремих аспек-
тів – його впливу на прозорість судового проце-
су, легітимність рішень, розвиток правової докт-
рини та можливу політизацію судових висновків.
Європейські правники та судді ЄСПЛ, зокрема
Н. Вайїч (Nina Vajić), М. Вілліґер (Ma k E. Villi-
ge ), Л. Вільдхабер (Luzius Wildhabe ), Б.М. Зу-
панчич (Boš jan M. Zupančič), Х. Келлер (Helen
Kelle ), Е. Куріс (Egidijus Kū is), Дж.Ф. Кьольбро
(Jon F id ik Kjølb o), Ж. Летсас (Geo ge Le sas),
П. Махоні (Paul Mahoney), К. Розакіс (Ch is os
Rozakis), Л.-А. Сіциліанос (Linos-Alexand e
Sicilianos), Ф. Тулкенс (F ançoise Tulkens), Е.
Фура (Elisabe Fu a), Д. Шпільманн (Dean
Spielmann), А. Шайо (And ás Sajó), у своїх пра-
цях та виступах аналізували інститут окремих
думок, підкреслюючи його роль як інструмента
доктринального розвитку Європейської конвен-
ції з прав людини, механізму легітимації судо-
вих рішень та засобу забезпечення відкритості
судового процесу. При цьому вони вказували як
на переваги – збагачення правової аргументації
та стимулювання міжсудового діалогу, – так і на
ризики, зокрема фрагментацію єдності практики
та можливу політичну інструменталізацію особ-
ливих думок.
Зарубіжні вчені-юристи, фахівці у сфері
практики Міжнародного суду ООН, зокрема
Г. Лаутерпахт та пізніше Дж. Кроуфорд, підкре-
слювали, що в практиці цього Суду окремі та
особливі думки часто використовуються для
фіксації альтернативних підходів до тлумачення
норм міжнародного права, а також як важливе
джерело аргументації для майбутніх справ [11; 12].
Особливу увагу зарубіжні вчені приділяють
питанням того, чому Суд ЄС відмовляється від
публікації окремих думок. Питання інституційних
причин відмови Суду ЄС від запровадження ок-
ремих думок стало об’єктом наукових розвідок
таких зарубіжних вчених і практиків, як С. Тю-
ренн [13], Я. Комарек [4], А. Росас [14], Е. Ар-
нулл [9], М. Броберг, Н. Фенгер [15], К. Ленертс
[16] та Д. Сармієнто [5]. Вони вказують на істо-
ричний вплив французької моделі адміністрати-
вної юстиції, прагнення зберегти єдність тлума-
чення права ЄС та уникнути фрагментації
практики, запобігання використанню аргумента-
ції меншості національними судами, потребу
захисту автономії правопорядку та підтримання
довіри між суддями, а також інституційний міні-
малізм і необхідність “єдиного голосу” Суду у
зовнішньому сприйнятті.
Українські дослідники переважно досліджу-
ють інститут окремої думки в контексті діяльнос-
ті ЄСПЛ та національних судів, розглядаючи
його як елемент суддівської незалежності та ме-
ханізм впливу на еволюцію права. У вітчизняній
міжнародно-правовій науці питання відсутності
окремих думок у Суді ЄС аналізується побіжно
– зокрема у працях І.В. Камінської, О.В. Капліної
[17, с.13–16], Т.В. Комарової [18, с.222; 19, с.34].
Відсутність комплексних досліджень цього пи-
тання, з огляду на його значення для розуміння
інституційної природи Суду ЄС та збереження
єдності автономного правопорядку, зумовлює
актуальність подальшого наукового аналізу за-
значеної проблематики.
Метою статті є визначення правової приро-
ди інституту окремої думки у міжнародному
праві та аналіз його відсутності в офіційній прак-
тиці Суду Європейського Союзу, а також оцінка
впливу цього феномену на єдність і автономію
правопорядку ЄС. Зокрема, мета полягає у ви-
значенні: історичних та нормативних причин
відсутності офіційних окремих думок у процеду-
рі Суду ЄС; характеристик ролі і функцій інсти-
туту генеральних адвокатів як можливого замін-
ника механізму суддівського плюралізму; спіль-
ного та відмінного в практиці інших міжнародних
судових інституцій універсального та регіональ-
ного характеру, у яких існує інститут окремої
думки; потенційних переваг та ризиків запрова-
дження офіційних окремих думок у Суді ЄС; оп-
тимального балансу між єдністю судових рішень
та свободою висловлювання суддів у правопо-
рядку ЄС.
ISSN 1995-6134
103
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
Інститут окремої думки в міжнародному
праві: загальні риси
Інститут окремої думки (англ. dissen ing opini-
on або sepa a e opinion) є усталеним елементом
у багатьох міжнародних та регіональних судо-
вих і арбітражних органах. Він дозволяє судді,
який не погоджується з рішенням більшості або
з його мотивувальною частиною, викласти вла-
сну аргументацію, яка долучається до рішення і
оприлюднюється разом із ним як офіційний
процесуальний документ.
Відповідно до статті 57 Статуту Міжнародно-
го суду ООН (МС ООН), якщо рішення, повністю
або частково, не відображає одностайної думки
суддів, кожен суддя має право подати свою ок-
рему думку [20]. Подібне положення містить і
Регламент Європейського суду з прав людини
(ЄСПЛ), правило 74 гарантує, що будь-який су-
ддя, що брав участь у розгляді справи, має пра-
во додати до рішення або свою окрему думку,
що збігається чи розходиться з рішенням, або
просто констатацію своєї незгоди [21].
Правова природа окремої думки полягає у
тому, що вона не має обов’язкової сили для
сторін спору, проте виконує низку важливих фу-
нкцій:
– доктринальну – формує альтернативні
підходи до тлумачення та застосування норм
права, які можуть бути використані у майбутній
судовій практиці або доктрині;
– легітимаційну – демонструє відкритість су-
дового процесу і готовність інституції визнавати
наявність різних поглядів серед суддів;
– історико-правову – зберігає аргументацію,
яка в майбутньому може отримати підтримку у
змінених соціально-правових умовах;
– процесуальну – фіксує позиції судді з ме-
тою забезпечення прозорості власної участі у
прийнятті судового рішення.
Варто зазначити, що в міжнародному праві
інститут окремої думки часто розглядається як
елемент суддівської незалежності. Наприклад, у
практиці МС ООН окремі думки суддів Г. Лауте-
рпахта (He sch Lau e pach ) [11], Дж. Кроуфорда
(James C aw o d) [14], С. Ода (Сіґеру Ода) [22],
стали вагомим джерелом для подальшого роз-
витку норм міжнародного права. У ЄСПЛ окремі
думки таких суддів, як К. Розакіс (Ch is os Roza-
kis), Ф. Талкенс (F ançoise Tulkens), Л. Віль-
дхабер (Luzius Wildhabe ), Б. Зупанчич (Boš jan
M. Zupančič), Е. Куріс (Egidijus Kū is), П. Пінто де
Альбукерке (Paulo Pin o de Albuque que), П. Ло-
рензен (Pee Lo enzen), Х. Касадеваль (Josep
Casade all) та інших, стали важливим джерелом
еволюції прецедентної практики ЄСПЛ і спра-
вили відчутний вплив на розвиток міжнародного
права прав людини.
Таким чином, інститут окремої думки має по-
двійну природу: з одного боку, він не впливає на
юридичну силу основного рішення, а з іншого –
може мати значний вплив на еволюцію правової
доктрини та судової практики. Це робить його
важливим інструментом розвитку права, що
створює підстави для дискусій щодо його доре-
чності у тих судових системах, де він відсутній,
зокрема у Суді ЄС.
Відсутність окремих думок у Суді ЄС:
історичний і нормативний аспект
Відсутність інституту офіційно оприлюднених
окремих або особливих думок у Суді Європей-
ського Союзу має як історичні, так і нормативні
підстави.
По-перше, історичне коріння цієї практики
пов’язане з традиціями континентальної право-
вої системи, зокрема з французькою моделлю
адміністративної юстиції, на якій значною мірою
було засновано інституційну архітектуру Суду
ЄС. Як зазначає Дж. Белл, у Франції, як і в низці
інших країн романо-германської правової сім’ї,
рішення судів ухвалюються колегіально та ого-
лошуються як єдиний акт, без публічного розк-
риття внутрішніх розбіжностей між суддями [23].
Ця традиція, що віддає перевагу монолітності
судового рішення, була закладена і в установчі
договори Європейських співтовариств.
По-друге, нормативний аспект відсутності
окремих думок закріплений у чинних процесуа-
льних документах Суду ЄС. Згідно зі статтею 35
Протоколу (№ 3) про Статут Суду ЄС, "обгово-
рення в нарадчій кімнаті Суду справедливості
є та залишаються таємними" [24], що прямо
унеможливлює розкриття змісту внутрішніх дис-
кусій і позицій окремих суддів. Відповідно до
статті 88 Регламенту Суду ЄС, рішення прого-
лошується у відкритому судовому засіданні; йо-
го оригінал підписується Президентом, усіма
суддями, які брали участь у нараді, та Секрета-
рем, після чого засвідчується печаткою і збері-
гається в Канцелярії. Завірені копії рішення вру-
чаються сторонам та заінтересованим особам.
У сукупності ці положення забезпечують публі-
кацію рішення як єдиного документа, без зазна-
чення розподілу голосів чи окремих думок суд-
дів [25].
По-третє, політико-правова логіка цього під-
ходу полягає у забезпеченні єдності права ЄС
та запобіганні підриву його авторитету серед
ISSN 1995-6134
104
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
національних судів держав-членів. Бр. де Вітте
зазначає, що принцип примату та одностайність
рішень Суду ЄС є ключовими передумовами
збереження автономії правопорядку Союзу [26,
с.323–330]. Г. Девіс зосереджує свою увагу на
ризиках, які могли б виникнути у разі публікації
розбіжностей між суддями, адже це створило б
для національних судів можливість вибіркового
використання аргументів меншості як підстави
для відступу від практики Суду [27, с.172–174].
У. Текінер, аналізуючи концепт "європейської
(союзної) ідентичності", також підкреслює зна-
чення інституційної єдності для легітимності Су-
ду ЄС та його сприйняття як арбітра інтеграцій-
ного процесу [28, с.2–5].
По-четверте, варто враховувати автономний
характер правопорядку ЄС. Як наголосив Суд
ЄС у рішенні Opinion 2/13, автономія права Со-
юзу випливає з його незалежного джерела (До-
говорів), примату та прямої дії, а також вимагає
гарантій його єдності й однакового тлумачення
у всіх державах-членах. Для забезпечення цих
характеристик створено особливу судову сис-
тему, де ключову роль відіграє процедура попе-
реднього запиту, що гарантує єдність і цілісність
правопорядку ЄС [29, §§ 166–176]. У цьому кон-
тексті відсутність офіційно оприлюднених окре-
мих думок може розглядатися як інструмент
збереження внутрішньої цілісності системи та
недопущення розколу в авторитеті Суду.
Водночас така практика не означає повної
відсутності суддівського плюралізму в Суді ЄС.
Внутрішні дискусії між суддями, хоч і залиша-
ються конфіденційними, можуть впливати на
кінцеву редакцію рішення. Крім того, інститут
генеральних адвокатів частково компенсує від-
сутність офіційного механізму висловлення аль-
тернативних поглядів, оскільки їхні письмові ви-
сновки є публічними та часто містять аргумен-
тацію, відмінну від остаточного рішення Суду
[9]. Як слушно підкреслює Т. Трідімас, "висновки
генеральних адвокатів часто містять лінії мірку-
вань, що відрізняються від тих, які приймає Суд.
Тим самим вони забезпечують певний рівень
суддівського плюралізму, який інакше був би
відсутній у правопорядку Співтовариства" [7,
с.1352]. Більше того, "за відсутності інституту
окремих думок, висновок генерального адвока-
та може розглядатися як своєрідний замінник
суддівської незгоди. Він гарантує, що альтерна-
тивні точки зору оприлюднюються і можуть
впливати як на розвиток права Співтовариства,
так і на сприйняття його легітимності" [7,
с.1355–1356].
Таким чином, відсутність інституту окремої
думки в Суді ЄС є результатом комбінації істо-
ричних, нормативних та політико-правових чин-
ників, що спрямовані на підтримку єдності права
та збереження авторитету Суду як центрально-
го органу правопорядку ЄС. Проте ця особли-
вість водночас обмежує відкритість процесу і
викликає питання щодо балансу між єдністю та
прозорістю правосуддя. Водночас інститут ге-
неральних адвокатів частково знімає ці засте-
реження, забезпечуючи публічне відображення
альтернативних правових підходів і тим самим
вводячи елемент правового плюралізму у прак-
тику Суду ЄС.
Роль генеральних адвокатів як "прихованого"
каналу суддівського плюралізму
Інститут генеральних адвокатів (англ.
ad oca es gene al, франц. a oca s géné aux) є
однією з найхарактерніших рис Суду ЄС і відіг-
рає особливу роль у формуванні правопорядку
Союзу. За зразком французького commissai e
du Gou e nemen (урядового комісара), генера-
льні адвокати є високопоставленими посадов-
цями, які не виступають від імені сторін і не є
суддями у вузькому сенсі, а виконують функцію
незалежних юридичних експертів. Їхнє основне
завдання – підготовка публічного письмового
висновку (обґрунтованої позиції) у справі після
завершення слухань, але до ухвалення рішення
Судом. Правовий статус і завдання генеральних
адвокатів закріплені в статті 252 Договору про
функціонування Європейського Союзу [30, с.
158], відповідно до якого "Судові допомагають
вісім генеральних адвокатів. …Обов’язком ге-
нерального адвоката, який діє абсолютно неу-
переджено та незалежно, є подання у відкрито-
му суді обґрунтованих позицій у справах, які
відповідно до Статуту Суду Європейського Со-
юзу вимагають його участі" (ст.252 ДФЄС). Ге-
неральний адвокат формує правову позицію у
справі на підставі власного аналізу фактів і права.
Крім того, до Заключного акта Лісабонського
договору було додано спеціальну Декларацію
щодо статті 252 [30, с.350], яка передбачає мо-
жливість збільшення кількості генеральних ад-
вокатів з восьми до одинадцяти. У такому випа-
дку Польща, поряд із Німеччиною, Францією,
Італією, Іспанією та Сполученим Королівством,
отримує право мати постійного генерального
адвоката, тоді як решта посад розподіляється
за системою ротації.
Гарантії неупередженості (присяга, імунітет,
несумісності тощо) закріплені у ст.2–8 Протоко-
ISSN 1995-6134
105
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
лу (№ 3) про Статут Суду Європейського Союзу
[24], які ст.8 Статуту прямо поширює і на гене-
ральних адвокатів.
Функції та зміст висновків (обґрунтованих
позицій)
Висновки генеральних адвокатів охоплюють:
– докладний аналіз правових і фактичних об-
ставин справи;
– системне тлумачення норм права ЄС у по-
єднанні з порівняльно-правовим аналізом;
– оцінку сумісності національного права дер-
жави-члена з правом ЄС;
– рекомендації щодо вирішення спору.
Стаття 23a Протоколу (№ 3) про Статут Суду
ЄС прямо передбачає можливість ухвалення
рішення без подання висновку генерального
адвоката, що підтверджує його рекомендацій-
ний, а не обов’язковий характер. Водночас їхній
авторитет і вплив безсумнівні: висновки є публі-
чними й у багатьох справах суттєво познача-
ються на аргументації та змісті остаточного су-
дового рішення [24].
Як зазначають У. Шадль та С. Санкарі, серед
109 проаналізованих рішень Суду ЄС у 64 %
випадків остаточне рішення "в принципі" збіга-
лося з висновком генерального адвоката, у 9 %
– розходилося, а решта лише частково збігали-
ся; крім того, у 69 % справ незначні відмінності
існували лише між тлумаченням джерел права
[31]. Інше дослідження, проведене К. Арребо-
лою, А. Х. Маурісіо та Е. Дж. Портільєю, яке зо-
середжувалося виключно на справах про ану-
лювання (визнання недійсними актів Європей-
ського Союзу), показало, що Суд ЄС на 67 %
частіше визнавав недійсними частини акта або
весь акт, якщо генеральний адвокат висловлю-
вав підтримку відповідному позову, порівняно з
випадками, коли його позиція була протилеж-
ною. Водночас автори справедливо застеріга-
ють від поспішних висновків щодо причинно-
наслідкового зв’язку [32, с.82].
У підсумку слід відзначити, що Суд ЄС у зна-
чній частині справ бере до уваги позицію гене-
рального адвоката: у більшості випадків його
висновки узгоджуються з остаточними рішення-
ми, хоча ступінь збігу може варіюватися залеж-
но від періоду та категорії справ.
Висновок генерального адвоката як
"квазі-окрема думка"
Водночас, попри цю загальну тенденцію, не
бракує прикладів, коли висновок генерального
адвоката суттєво відрізнявся від остаточного
рішення, що засвідчує їхню реальну незалеж-
ність і значення як "замінника" офіційних окре-
мих думок у Суді ЄС. Деякі науковці розгляда-
ють інститут генеральних адвокатів як своєрід-
ний замінник офіційного механізму окремих
думок у Суді ЄС. Так, Т. Трідімас прямо зазна-
чає, що висновки генеральних адвокатів можуть
виконувати роль замінника окремих думок
(англ. subs i u e o dissen ing opinions), відкри-
ваючи простір для альтернативних правових
підходів [7, с.1355–1356]. Водночас Т. Хорслі
акцентує, що відмова Суду від публікації окре-
мих думок відповідає інституційній логіці "єдино-
го голосу" та спрямована саме на підтримання
його легітимності й уникнення внутрішньої фра-
гментації, що є необхідним для збереження ав-
торитету та єдності права ЄС [33, с.7–9; 23–24].
Приклади, коли висновок генерального адво-
ката різко відрізнявся від остаточного рішення,
зустрічаються доволі часто. Наприклад, у справі
C-362/14, Maximillian Sch ems проти Комісара з
питань захисту даних, від 6 жовтня 2015 року
(Sch ems I) генеральний адвокат Ів Бот вважав,
що механізм "Безпечна гавань" (англ. Sa e
Ha bou P i acy P inciples) (діяв з 2000 по 2015
рік) сумісний із правом ЄС і не може ставитися
під сумнів національними органами, тоді як Суд
ЄС визнав його недійсним, посилаючись на не-
достатні гарантії захисту персональних даних у
США [34].
На нашу думку, подібні випадки нечисленні у
загальній статистиці ЄС, проте вони приверта-
ють особливу увагу доктрини та підтверджують
автономну роль інституту генеральних адвока-
тів у правопорядку ЄС.
Межі інституту генеральних адвокатів як
альтернативи окремій думці
Попри свою незалежність та впливовість, ін-
ститут генеральних адвокатів має суттєві обме-
ження у порівнянні з класичним механізмом ок-
ремої думки:
– висновок не є реакцією на вже сформовану
позицію більшості суддів, а є лише передбачен-
ням можливого рішення;
– генеральний адвокат не голосує і форма-
льно не впливає на кінцевий розподіл голосів;
– висновок не відображає внутрішніх диску-
сій суддів після закриття слухань.
Отже, хоча інститут генеральних адвокатів
створює публічний канал для висловлення аль-
тернативних правових підходів, він не може по-
вністю замінити у Суді ЄС ті функції, які в інших
міжнародних судах виконують окремі думки су-
ддів. Водночас саме завдяки цьому інституту
ISSN 1995-6134
106
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
Суд ЄС зберігає певний рівень відкритості та
забезпечує можливість академічній і професій-
ній юридичній спільноті ознайомлюватися з різ-
ними підходами до тлумачення права ЄС.
Наслідки існування та відсутності окремих
думок у судових органах
Порівняння підходів до інституту окремих
думок у міжнародних і регіональних судових ор-
ганах дозволяє зрозуміти, як наявність або від-
сутність цього механізму впливає на розвиток
міжнародного права, легітимність судових рі-
шень та сприйняття суду з боку учасників спра-
ви і громадськості.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ)
ЄСПЛ активно застосовує інститут окремих
думок. Відповідно до пункту 2 правила 74 Рег-
ламенту Європейського суду з прав людини
[21], кожен суддя, який брав участь у розгляді
справи, уповноважений долучити до рішення
власну окрему думку – як таку, що узгоджується
з висновками Суду, так і таку, що з ними не збі-
гається, або ж зробити лише заяву про незгоду.
Як наголошує О.В. Капліна, ці положення закрі-
плюють кілька типів суддівських зауваг: співпа-
даюча думка (англ. concu ing opinion), коли су-
ддя підтримує рішення, але прагне висвітлити
додаткові аспекти; окрема думка у вузькому
значенні (sepa a e opinion), що виражає частко-
ву згоду або згоду з інших підстав; а також не-
співпадаюча думка (англ. dissen ing opinion), яка
відображає незгоду з висновками більшості. Та-
кож можливий комбінований варіант – частково
підтримати і частково заперечити позицію Суду
(англ. pa ly concu ing, pa ly dissen ing opinion),
а крім того – декларація (англ. decla a ion), яка
фіксує лише сам факт незгоди [17, с.13–14].
Усі ці форми окремих думок є невід’ємною
частиною рішення ЄСПЛ, публікуються одноча-
сно з ним, доступні у відкритій базі даних
HUDOC та виконують важливу функцію: розши-
рюють і уточнюють аргументацію, демонстру-
ють альтернативні правові підходи, вказують на
потенційні слабкі місця мотивувальної частини
або фіксують незгоду з висновками Суду. Як
підкреслює І. Зіємеле, окремі думки можуть сприй-
матися як "перший коментар" до рішення ЄСПЛ
[35, с.14–15].
Позитивні ефекти інституту окремих ду-
мок у ЄСПЛ:
– збагачення правової аргументації;
– стимулювання наукових і доктринальних
дискусій;
– підвищення прозорості діяльності ЄСПЛ та
довіри до нього [35, с.16–17].
Можливі негативні наслідки:
– ризик політичної інструменталізації окре-
мих думок державами-відповідачами;
– ускладнення сприйняття остаточної позиції
ЄСПЛ для нефахівців та широкої громадськості
[35, с.17–18].
Міжнародний суд ООН (МС ООН)
У МС ООН окремі думки є звичною практи-
кою, причому в окремих справах кількість окре-
мих та особливих думок може перевищувати за
обсягом основне рішення. Наприклад, у справі
про Військові та парамілітарні дії в і проти Ні-
карагуа (англ. Nica agua . Uni ed S a es o
Ame ica) (1986) [36] було оприлюднено понад
понад десять окремих думок і заяв суддів у різ-
них формах (англ. sepa a e opinions, dissen ing
opinions, decla a ions).
Інститут окремих думок у діяльності Міжна-
родного Суду ООН має істотне значення для
розвитку міжнародного права. Його позитивна
роль полягає насамперед у тому, що окремі ду-
мки фіксують альтернативні доктринальні під-
ходи до тлумачення та застосування норм, які
можуть згодом стати основою для еволюції
практики МС ООН та міжнародного права в ці-
лому. Крім того, вони зберігають аргументацію,
яка може бути використана майбутніми склада-
ми МС ООН в інших справах, слугуючи своєрід-
ним "банком ідей" та інтелектуальних конструк-
цій.
Водночас наявність окремих думок в Міжна-
родному Суді ООН має і потенційно негативні
наслідки. По-перше, у політично чутливих спра-
вах вони можуть сприйматися як свідчення від-
сутності єдності Суду, що здатне знижувати йо-
го авторитет у міжнародному співтоваристві.
По-друге, держави-відповідачі іноді посилають-
ся на аргументи меншості для обґрунтування
небажання виконувати рішення Суду, що ство-
рює ризик підриву його ефективності та загаль-
ної довіри до механізмів міжнародного правосу-
ддя.
Міжнародний трибунал ООН з морського
права – МТМП (англ. ITLOS)
У МТМП окремі думки застосовуються доволі
часто і нерідко мають високу наукову цінність.
Вони використовуються у подальших рішеннях
як додаткові джерела аргументації, навіть якщо
не відображають позицію більшості.
ISSN 1995-6134
107
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
Міжнародні арбітражі
Підхід до інституту окремих думок у міжна-
родних арбітражах є різним. У Спортивному ар-
бітражному суді (англ. Cou o A bi a ion o
Spo , САЅ) Регламент передбачає можливість
подання окремої думки арбітра, проте на прак-
тиці вони оприлюднюються рідко і переважно у
справах, що викликають підвищений суспільний
інтерес. У Міжнародному арбітражному суді при
Міжнародній торговій палаті (фр. La Cou in e -
na ionale d'a bi age de la Chamb e de comme ce
in e na ionale) окремі думки також допустимі,
але публікуються вкрай обмежено, здебільшого
у випадку згоди всіх учасників процесу. У сис-
темі врегулювання спорів Світової організації
торгівлі (арбітражні групи та Апеляційний орган)
(англ. Panels, Appella e Body) окремі думки мо-
жливі, однак вони подаються стисло й без за-
значення автора, щоб уникнути персоналізації
та політичного тиску.
Як бачимо, інститут офіційних окремих думок
може слугувати важливим чинником розвитку
правової доктрини, сприяти підвищенню прозо-
рості та формуванню альтернативних аргумен-
тів для майбутньої судової та правозастосовної
практики. Водночас у судах, чиї рішення є обов’-
язковими для держав і прямо впливають на
внутрішньодержавне право, публічне виявлення
розбіжностей між суддями здатне створювати
ризик підриву єдності та ефективності правопо-
рядку.
Для Суду ЄС, який функціонує в умовах при-
мату права Європейського Союзу та постійної
взаємодії з національними судами держав-
членів, загроза фрагментації виглядає особливо
відчутною. Саме тому пошук балансу між єдніс-
тю та прозорістю тут значно складніший, ніж у
багатьох інших міжнародних судових органах.
Потенційний вплив введення інституту
окремих думок суддів у Суді ЄС
Дискусія щодо доцільності офіційного запро-
вадження інституту окремих думок у Суді ЄС
неминуче стосується балансу між єдністю пра-
вопорядку та прозорістю судового процесу.
Обидва чинники є критично важливими для фу-
нкціонування існуючої інтеграційної системи ЄС,
але часто перебувають у взаємній напрузі.
По-перше, запровадження публікації окремих
думок могло б посилити прозорість і легітим-
ність діяльності Суду Європейського Союзу. Ві-
дкритість внутрішніх дискусій і демонстрація
критичного мислення серед суддів здатні зміц-
нити довіру як суспільства, так і наукової спіль-
ноти, особливо у справах, що мають значне по-
літичне навантаження [37]. На думку Ю. Лаф-
франк, це мало б і ширший демократизуючий
ефект, зблизивши Суд ЄС зі стандартами про-
зорості, що вже існують у практиці ЄСПЛ [6,
с.18–19].
По-друге, інститут окремих думок може зба-
гатити міжнародно-правову доктрину. Практика
ЄСПЛ та Міжнародного Суду ООН свідчить, що
індивідуальні позиції суддів нерідко стають підґ-
рунтям для подальшої еволюції права, пропо-
нуючи нові інтерпретаційні підходи, які з часом
можуть отримати підтримку більшості [11].
По-третє, наявність окремих думок може
сприяти підвищенню якості аргументації. Так, К.
Альтер зазначає, що усвідомлення того, що по-
зиція меншості буде оприлюднена, здатне сти-
мулювати більшість до глибшого обґрунтування
рішень та переконливішої відповіді на критику
колег суддів [38].
Водночас офіційне впровадження інституту
окремих думок у Суді ЄС супроводжується низ-
кою загроз. Передусім, воно може спричинити
ризик фрагментації правопорядку ЄС: націона-
льні суди, маючи доступ до аргументів меншос-
ті, могли б вибірково їх використовувати, що
призвело б до розбіжностей у застосуванні пра-
ва ЄС. Як зауважує Дослідницька Служба Єв-
ропейського Парламенту, навіть висновки гене-
ральних адвокатів можуть виступати джерелом
альтернативної аргументації для національних
судів [40, с.3–5]. Другою небезпекою є можливе
зниження авторитету рішень Суду, оскільки на-
віть поодинокі публічні розбіжності у висновках
суддів здатні стати підставою для політичної
критики з боку держав-членів або інституцій Єв-
ропейського Союзу. Як зазначають С. Тюренн
та Т. Хорслі, інституційна логіка "єдиного голо-
су" покликана саме запобігти подібному сцена-
рію [33, с.7–9; 39, с.628–630]. Нарешті, існує
ймовірність політизації внутрішніх дискусій. У
справах, які мають значний політичний підтекст
– наприклад, щодо міграційної політики, верхо-
венства права чи бюджетної дисципліни, – пуб-
лікація окремих думок може бути використана у
внутрішньополітичній боротьбі, адже, як наго-
лошує дослідниця, саме висновки генеральних
адвокатів здатні піднімати політично чутливі те-
ми [39, с.631–632].
Моделі обмеженого застосування інституту
окремих думок
У випадку, якщо в правопорядку Європейсь-
кого Союзу було б прийнято рішення про запро-
ISSN 1995-6134
108
Fo um P a a, 2025. 83(3). 100–112
(Resea ch A icle)
вадження інституту окремих думок у діяльності
Суду ЄС, можливим виглядало б застосування
низки обмежувальних механізмів, спрямованих
на збереження рівноваги між єдністю та прозо-
рістю. Одним із таких механізмів могло б стати
відкладене оприлюднення окремих думок – на-
приклад, через два чи три роки після ухвалення
рішення. Такий підхід дозволив би уникнути їх-
нього безпосереднього впливу на сприйняття
основного рішення та мінімізувати ризик вико-
ристання альтернативних позицій суддів у пото-
чних політичних процесах, зберігаючи водночас
їхню цінність для доктрини та майбутніх дослі-
джень. Іншим варіантом є анонімізація авторс-
тва, коли публікується сама аргументація, але
без зазначення імені судді. Це дозволяє змен-
шити ризик персоналізованої критики суддів та
зосередити увагу виключно на сутності право-
вих аргументів. Нарешті, можливою є модель
часткового застосування, яка обмежує мож-
ливість публікації окремих думок справами, що
не стосуються фундаментальних принципів
права ЄС або політично чутливих сфер.
Таким чином, офіційне впровадження інсти-
туту окремих думок могло б збагатити правову
доктрину, сприяти підвищенню прозорості та
зміцненню легітимності Суду ЄС. Водночас во-
но створює значні ризики для єдності автоном-
ного правопорядку ЄС. З огляду на особливий
статус права ЄС та його прямий вплив на наці-
ональні правопорядки, будь-які реформи у цьо-
му напрямі мають здійснюватися з особливою
обережністю та з урахуванням необхідності
збереження цілісності й ефективності інститу-
ційної архітектури Європейського Союзу.
Висновки
1. Відсутність інституту окремої думки у Суді
Європейського Союзу зумовлена поєднанням
історичних (французька модель адміністратив-
ної юстиції), нормативних (Статут і Регламент
Суду Європейського Союзу, які закріплюють та-
ємницю нарадчої кімнати та публікацію рішень
як єдиного документа) та політико-правових
чинників (доктрина автономії права ЄС, необ-
хідність підтримання єдності правопорядку sui
gene is). У правопорядку особливого роду, який
безпосередньо діє в національних системах
держав-членів і має примат над національним
правом, публічне розкриття окремих думок мог-
ло б створити ризик фрагментації та підриву
авторитету судових рішень.
Такий підхід дозволяє зберігати цілісність
правової системи ЄС, але водночас обмежує
прозорість процесу і звужує простір для офіцій-
ного суддівського плюралізму. Часткову компе-
нсаторну функцію тут виконує інститут генера-
льних адвокатів, чиї публічні висновки часто
містять альтернативні правові підходи, вплива-
ють на аргументацію Суду та можуть сприймай-
тися як "квазі-окремі думки".
2. Порівняння з іншими міжнародними судо-
вими установами (ЄСПЛ, МС ООН, МТМП, між-
народні арбітражі) демонструє подвійний ефект
існування окремих думок: вони збагачують док-
трину та підвищують прозорість, але водночас
створюють ризики фрагментації міжнародного
правопорядку й політизації правосуддя. У цьому
контексті нинішня модель Суду ЄС видається
виправданою, зважаючи на примат і автоном-
ний характер права ЄС.
3. Перспективи подальших досліджень поля-
гають у:
– глибшому аналізі впливу висновків генера-
льних адвокатів на еволюцію практики Суду ЄС;
– вивченні потенційної реакції національних
судів на запровадження офіційних окремих ду-
мок;
– оцінці доцільності "гібридних" моделей (від-
кладене або анонімізоване оприлюднення), що
дозволили б балансувати між єдністю та прозо-
рістю.
Отже, подальші дослідження інституту окре-
мої думки у контексті Суду ЄС становлять важ-
ливий напрям сучасної науки міжнародного та
європейського права, оскільки вони здатні не
лише поглибити теоретичне розуміння цього
феномену, але й сприяти виробленню практич-
них моделей забезпечення легітимності та ефе-
ктивності правопорядку Європейського Союзу в
умовах новітніх інтеграційних викликів.
Конфлікт інтересів
Автори заявляють про відсутність конфлікту
інтересів.
Вираз вдячності
Дослідження виконано ініціативно та не от-
римало будь-якого фінансування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Cou o Jus ice o he Eu opean Communi ies. Van Gend en Loos Nede landse Adminis a ie de
Belas ingen. Case 26/62. Judgmen o 5 Feb ua y 1963. ECLI:EU:C:1963:1.
