Kazimieras Gaivenis. Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys

РЕЦЕНЗІЇ, ОГЛЯДИ Казимірас Гайвеніс, ЛИТОВСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ: НАРИСИ ТЕОРІЇ ТА УПОРЯДКУВАННЯ. Вільнюс: видавництво Інституту литовської мови, 2002, 148 с. Термінологи бувають різні. Йонас Яблонскіс, який створив кілька сотень термінів і лише на початку своєї роботи стисло сформулював принципи власної словотворчості («Вони кують так, як кують люди» Jablonskis 1935: 42), але не писав теорії термінології, рідко називається термінологом; навіть у рецензованій книжці лише в Передмові сказано, що підвалини термінології заклали «в Литві — С. Шалкаускіс (теоретичні) та Й. Яблонскіс (практичні)» (9), а прізвище Яблонскіса ще згадується у зв’язку з унормуванням (89, 91, 103). Не в одному випадку, коли згадують праці з термінології, а тим паче термінографії, якогось мовознавця, ботаніка чи фізика, їм чомусь бракує звання термінолога... Чимало мовознавців, які замолоду працювали штатними термінологами, а згодом перейшли в інші галузі й успішно в них проявили себе, можуть похвалитися в царині термінології якоюсь статтею або прізвищем консультанта, що долучився до словника (з подякою чи без неї) у передмові. Казимірас Гайвеніс — стовідсотковий термінолог від 1959 року, практик і теоретик. Нелегкий хліб термінолога він почав заробляти в Комісії з термінології Інституту литовської мови, очолюваній Йонасом Крупасом; чималий час він фактично був єдиним членом цієї комісії, потім сам керував Термінологічною групою Словникового відділу, знову під батьківською опікою Крупаса, а зрештою — після короткої перерви — став на чолі Відділу термінології й був відповідальним редактором Terminologijos. Після десятиліття напруженої праці захистивши докторську дисертацію (екзаменатори зі спеціальності визнали його дуже добре підготовленим теоретично), він сумлінно виконував виснажливу практичну роботу зі створення термінів (створені ним šienainis, stiklūnas, чимало назв рослин, а сам Й. Дагіс назвав на його честь рослину gaivenio), унормування, нескінченних консультацій і обговорень; водночас він і далі заглиблювався в теорію термінології, публікував статті в цій галузі й задумав написати Литовську термінологію. Ширшу теоретичну підготовку зміцнив Словником термінів мовознавства (разом зі Стасісом Кейнісом). На зламі 129 він видав популярну книжечку Строкатий світ слів — веселу, привабливу, з епіграфами й поетичними строфами, з етимологіями Гайвеніс та рідних Таурагн, але й рясно оздоблену теоретичними вставками, термінологічними нитками і навіть розділом «Найважливіші слова мови науки — терміни». Він і справді був л і д е р о м термінологів (а не погонщиком) — найвимогливішим до себе, завжди першим, але вмів підтримати тих, хто йшов за ним, порадити тим, хто був третім, і сам радився з усіма, гуртуючи їх. З різних причин Литовська термінологія затрималася, але Гайвеніс дотримав слова! Деякі думки, можливо, більше визріли, а на ціліснішу структуру й композицію, мабуть, забракло часу та сил. Однак не підлягає сумніву, що сам автор адекватно оцінює ситуацію — про це свідчить, зокрема, і остаточна назва: «<...>: нариси теорії та упорядкування». В одному випадку Гайвеніс виявив і цілком зайву скромність — у списку Літератури не навів жодної власної праці: читачі залишилися обділеними — їм доведеться чекати на бібліографічний покажчик праць Гайвеніса, а рецензентові вже тепер сутужно. Книжка складається з Передмови (9–11), 5 розділів (особливості термінів, джерела, упорядкування, нормування, огляд теорій), Післямови (137–138), списків Літератури — цитованої та іншої — (139–142), англійського резюме (143–145) й англійського змісту (7–8). Нарисів достатньо, основних ниток аж ніяк не дві, а ткацький верстат досить щільний. Рецензент не збирається сідати за авторський верстат замість читача, але й не хотів би приховувати власне розуміння авторських нарисів і власних уточнень. Структура книжки досить ясна й проста, виклад здебільшого неквапливий і послідовний. Однак логічно впорядкувати теорію термінології та термінологічну практику — не легка й не однозначна, беззаперечна справа. Можуть виникнути навіть запитання: чому спершу розглянуто упорядкування термінів (термінографію, стандартизацію, комп’ютерне й текстове впорядкування), а далі — принципи та правила унормування термінів, які логічніше було б викласти після джерел термінології (термінологізації, новотворення, запозичення). Упорядкування термінів цілком могло б становити окрему частину книжки. Розділ I — Особливості термінів і вимоги до них (13–49) — найважливіший, найбільш теоретичний і змістовний, а також найдовший. Він був би коротшим, якби сюди не включили підрозділи 1. Поняття «термін», «термінологія», «термінознавство» та 2. Типологія термінів, у яких розглядаються ще не особливості. Тут також у читачів могли б виникнути питання щодо непослідовності — 130 … труднощів. Наприклад, на самому початку стверджується, що логіки, філософи, соціологи та інші розуміють термін по-різному, але їхні розуміння не є домінантними (13), а за кілька сторінок сказано: «У логіці терміном називають складовий елемент судження (суб’єкт і предикат). Тому логіки говорять про великі, малі та інші терміни» (16–17). Насправді лат. terminus — «межа; границя; стіна», «межовий знак; межовий камінь (у римлян — камінь); стовп, що позначає межу», переносно «межа», «мета», «кінець», згодом «часова межа» — пізніше в логіці набуло значення «поняття (судження)»: термін 2. «у логіці необхідний компонент судження (суб’єкт і предикат) або елемент силогізму (великим терміном називають предикат висновку, малим терміном — суб’єкт висновку, середнім терміном — поняття, що є в засновках силогізму, але відсутнє у висновку» (FilosŽ 1975: 436). Від «поняття» до «найменування поняття» вже коротший крок. І тут добре видно природну опору термінології в логіці. Інколи в тексті трапляються суперечності. Ось сказано, що термін — це слово або стійке а т р и б у т и в н е словосполучення (14), але відразу ж стверджується, що це словосполучення може мати будь-який граматичний зв’язок: сурядний, підрядний або прилягання (14); але хіба зв’язок прилягання є атрибутивним? Автор книги розрізняє термінний фонд і термінологію, уживає поняття термінне значення (13, 17, 39), нетермінну лексику (122), але перетворення слова на термін непослідовно, нелогічно й несистемно називає не термінізацією, а термінологізацією (18, 121, 130), термінологізуванням (51), і робить це з єдиної виняткової причини: «іноді потрібно говорити не лише про пристосування слів, а й їхніх форм або афіксів до термінного фонду» (18); так само детермінізація (18, 121, 130), транстермінологізація (18, 130), ретермінологізація (130), хоча інтратермінізація (114); далі вже йдуть термінологічне значення (17, 52, 53, 130), термінологічна система (116), термінологічне поняття (117), термінологічне найменування (129), термінологічне поле (130), навіть термінологія (126, 127) замість термінного фонду. Заради іноді не можна жертвувати звичайним, а головне, термінізація (термінування) справді може означати і «переклад або перетворення на термін», і «переклад або перетворення на термінний». До речі, чудовим прикладом термінізації, транстермінізації та детермінізації є сам термін. Про його термінізацію і транстермінізацію вже йшлося, лише 131 слід додати, що це відбулося поза межами литовської мови — термін для нас є запозиченням. Новолат. terminus також було детермінізовано й набуло навіть значення «слово» (стало синонімом лат. dictio, від якого, до речі, походить наше вислів, не надто зрозумілий нефілологам) — залишки цього процесу є в багатьох європейських мовах: фр. en d’autres termes – іншими словами, інакше кажучи, dans toute la force du terme – у повному значенні цього слова; італ. in altri termini – іншими словами; англ. in sel terms – обміркованими словами, чітко, in the simplest terms – простими словами, зрозуміло; пол. розм. inszym terminem – інакше кажучи; рос. розм. протестовал в энергетических терминах – протестує різкими словами. Литовською термін у значенні «слово» трапляється лише як помилка перекладу (міжнародні слова — faux amis du traducteur!..). Але й у рецензованій книзі є спеціальні слова, або спеціальні терміни (21). Отже, міжнародний термін — дивовижний: як слово він дуже багатозначний (або навіть омонімічний, пор.: terme I 1) кінець, межа, стіна, 2) визначений час, строк, 3) строк оплати за оренду (квартири, будинку); квартирна плата, 4) час (пологів), строк, 5) прикордонний стовп; terme II 1) слово, термін, 2) мат. член, 3) (у логіці) термін, складовий елемент судження, 4) мн. відносини (PLKŽ 1976); у логіці термінізований — однозначний; у термінології та мовознавстві транстермінізований — однозначний; у мові детермінізований; у термінології має синоніми — дублет, професіоналізм, було (RŽ 1948, RLKŽ II 1967 термін – термінас, найменування) і знову може бути найменуванням: його творення від назвати — бездоганне (є й прислівник називно «точно; називаючи, даючи назву» LKŽ IV 1957). Недоліком викладу слід вважати також уживання рідкісніших термінів, які ще або взагалі не пояснено. Наприклад: «Термінне значення не збігається ні з лексичним значенням слова, ні з визначенням терміна. Останнє відображає інтенсіонал термінологічного значення та деякі семи імплікаціоналу. Екстенсіональні визначення термінів, якими називають сукупність видових понять, що належать до одного рівня абстракції, не розкривають сем терміна» (17); «Ідеологічні семи суспільних наук належать не до інтенсіоналу, а до імплікаціоналу» (19). А терміни екстенсія та інтенсія пояснюються значно далі (28–30), а екстенсіоналу й інтенсіоналу, тим паче імплікаціоналу, там узагалі немає. Не пояснено термін концептологія (19). 132 Термінну лексикографію — термінографію (16) — почали вживати недавно, але вона стала загальноприйнятою. До речі, терміни термінографія, термінізація, транстермін(і)зація, детермінізація я привіз із Києва восени 1970 р. (Ковалик 1970: 14). Інше значення термінографії — «історіографія термінів або термінології» (16) — у литовській термінології невідоме й, на мою думку, хибне. У книзі розрізняють номенклатуру, а також номен (16), але далі як ні в чому не бувало сказано: «Часом слово термін замінюють словом назва, наприклад: “Словник назв у ботаніці”, назви місяців тощо» (25) — ніби назва не була українським відповідником номена. Назви об’єктів (26), здається, також по суті є номенами. Майже половину підрозділу 1 присвячено з’ясуванню співвідношення термінів і професіоналізмів. Хоча на самому початку сказано: «у професійному мовленні є не лише терміни, а й професіоналізми, жаргонізми та інші слова» (13), уже там викладено заплутано: на тій самій підставі — спеціальності понять — можна говорити не лише про наукову, а й про спортивну чи кулінарну термінологію; однак незрозуміло, чому «спеціальність поняття є ознакою його вузького професійного вжитку» (13). Нормальне й зрозуміле протиставлення — загальновживаний ↔ спеціальний (а не професійний). Професійний, якщо його не обмежено, є спеціальним, а вузьке, закрите професійне вживання властиве лише найменуванню, що використовується у взаємному спілкуванні: термін передача ↔ професіоналізм рейка. Терміни мають визначення, і цим вони відрізняються від професіоналізмів. Широке розуміння професіоналізмів вводиться цитатою на 24 рядки, де їх розуміють у трьох значеннях: терміни, уживані між своїми, професіоналізми розмовного мовлення, а також дублети жаргонного професійного мовлення. Отже, поняття термінології теж набуває двох значень: 1) спеціальні (вузько вживані) терміни = професіоналізми, 2) терміни, 3) професіоналізми розмовного мовлення, 4) професійні жаргонізми. Викладаючи простіші речі за допомогою схем, автор не зобразив схематично своє остаточне розуміння: «частина професіоналізмів є термінами, але частина термінів не є професіоналізмами, і частина професіоналізмів не є термінами» (23–24). До речі, у Словнику термінів мовознавства дотримуються вузького розуміння професіоналізмів, лише наприкінці додають: «Нерідко поняття професіоналізму значно розширюють — професіоналізмами вважають терміни й навіть жаргонізми» (KTŽ 1990). На мою думку, професіоналізмів і термінів — їхньої спільної вар- 133 Проблема розмежування — це питання, що постає в тих краях, де поняття професіоналізмів (наприклад, нім. Fachwortschatz, Fachausdrücke) давніше, ніж поняття термінів. Розуміння макаронізмів автором, яке охоплює навіть латинські назви в ботаніці й анатомії та італійські назви в музиці (24), неймовірно радикальне й по суті відрізняється від Kalbotyros terminų žodyno. У підрозділі Типологія термінів терміни, названі за об’єктами (наприклад, терміни ґрунтознавства, водопостачання), чомусь вважаються неофіційними (25). Поданий тут розподіл (понять) (26, 27 (2x)) стає зрозумілим лише згодом (розподіл ↔ класифікація «розподіл на класи», 41–42). Розташування властивостей термінів не пояснено, однак з погляду змісту (значення) та вираження воно не видається послідовним: 3. Екстенсія та інтенсія термінів (аспекти значення); 4. Граматика термінів; 5. Прагматика термінів (близька до значення); 6. Правильність термінів (словотвір, граматика, наголос, правопис); 7. Точність термінів (значення); 8. Системність термінів (тут логічна; хоча системність може бути також лексичною, словотвірною, граматичною); 9. Стислість термінів; 10. Стилістична нейтральність термінів (найближча до значення); 11. Зручність творення термінів. Інший варіант міг би бути таким: 1) системність; 2) екстенсія та інтенсія, прагматика, точність, стилістична нейтральність; 3) граматика, правильність, зручність творення; 4) стислість. У книжечці Стасиса Кейніса з популяризаційної серії «Мова і люди» Абетка термінології властивості розташовано так: однозначність, точність, [емоційна нейтральність], системність, зручність, правильність (Keinys 1980: 28–58). У підрозділі Граматика термінів слушно зауважено, що в термінології є лише два роди, хоча й не розглянуто, чому немає середнього роду. Згадано термінологізацію множини, але пропущено досить поширену термінологізацію зменшувальних форм (дерево ↔ деревце, сова ↔ совеня, мітлиця ↔ мітличка). Гайвеніс слушно стверджує, що класифікація понять може змінювати звичний порядок розташування означень, наприклад: бактеріальний опік папель (підвидовий + видовий + родовий член). Але таке трапляється не лише в термінології, наприклад: він залишив у словнику нетлінний пам’ятник своїм заслугам J. Balčikonis (Lietuvių kalbos žodynas 1, Vilnius, 1941, V). 134 У підрозділі Правильність термінів в поясненні правильності є одне неясне слово: «це дотримання правил наголошування, правопису, граматики, словотворення, граматикалізації та в ж и в а н н я» (36), але прикладів порушення правил уживання не наведено. Якщо під цим уживанням розуміти якусь лексичну сполучуваність (валентність), узгодження значень, то це належало б до семантики, тобто до точності. Принцип псевдоаналогії не пояснено (37), хоча аналогію в мовознавстві розуміють двояко. До речі, herbera — це приклад не неправильного граматикалізування (36–37), а псевдоаналогії (: herba) (а насправді —: Gerberis). Прикладом псевдоаналогії є не лише bebrìmvietė (37), а й зазначене серед аналогів perimvietė (бо є perėjimas, а не perimas). Vāžiūklė (36), sąnaudos (37) тощо — це помилки не наголошування, а лише позначення наголосу. До того ж може ввести в оману таке формулювання: «c) неправильне наголошування другого компонента складних слів (наприклад: lūpažiedžiai, šimtakojis, daugiasluoksnis тощо)» (37). Можна подумати, що засуджується наголос у другому компоненті цих складних слів, оскільки більшість подібних слів наголошує сполучний голосний. Насправді ж тут лише помилки позначення наголосу — має бути lūpažiedžiai, šimtakojis, daugiasluoksnis. Важливий підрозділ Стилістична нейтральність термінів. З цієї нагоди варто додати, що, виправдовуючи експресивні метафоричні терміни геоморфології balnas, avinų kaktos, слід заступитися й за термін ragas: хоча його вже давно замінили на iškyšuliu, потім на kyšuliu, назву Gerosios Vilties ragą важко було б повернути, але слід знати, що така назва існує, і не чіпати Ventės ragą, Grobšto ragą (про анатомічні терміни в народній географічній термінології загалом і «ріг» зокрема в балтійських, слов’янських, германських, китайській та в’єтнамській мовах див. Мурзаев 1974: 133–134). Mirties taškas теж без потреби замінили на rimties taškas, а спокій тут несправжній, дуже умовний. У підрозділі Зручність словотворення термінів йдеться лише про зручність чи незручність словотворення. Але чимало термінів є словосполученнями. 1910 року К. Буга писав Й. Яблонськісу: «Терміни — gramatika, etimologija і sintaksis — нам потрібні: там, де вони доречні, ми не зможемо замінити їх на kalbos mokslu, kilmės mokslu ir sakinių mokslu, бо з останніх не утвориш прикметників» (Būga 1961: 912). Розділ Джерела термінології (51–62) — найкоротший. Теорії замало, практичних питань багато, але узагальнень могло б бути більше. 135 В термінізації розрізняють два способи — розширення значення та звуження значення; кажуть, що «термін набуває спеціальних сем, яких звичайне слово не має» (53). Але важко погодитися з тим, що «в цьому легко переконатися» (53). Banga (хвиля) і banga (фізика) — тут це легко, хоча в такому класичному випадку стала б у пригоді компонентна аналіз. Однак легкість інших прикладів сумнівна; ось як їх наведено: «čivy lis (що звичайна людина знає про цю пташку) і čivy lis (Acanthis cannabina), tiesė (пряма лінія) і tiesė (математика) тощо» (53). Гайвеніс не згадує деякі випадки оголошеної термінізації, що полягає лише в наданні визначення, — така термінізація справді сумнівна, а мовно, як на мене, жодної семантичної зміни не відбувається. Підрозділ Створення новотворів — без Яблонскіса, і це цілком правильно. Значну частину обґрунтовано відведено цитаті й думкам В. Урбутіса, але викликає сумнів перелік засобів творення іменників в академічній граматиці (до речі, це теж праця В. Урбутіса): тут потрібен проблемніший, актуалізований підхід. У книжці залишилася нерозглянутою термінна спеціалізація словотвірних засобів (Гайвеніс добре її знає). Проте в підрозділі є дві важливі думки. Перша, хоч і не нова, досі актуальна: треба розрізняти словотвір і будову (саме через те, що цього не розрізнили, помилилися в оцінюванні įvardą). Друга також не нова (принаймні для Гайвеніса), але ще актуальніша: «У термінології навіть прозорі деривати чи похідні нерідко не можна віднести до термінотворення. Наприклад, термін ентомології čiuožikas, термін бактеріології lazdelė, термін морфології рослин šluotelė тощо — це не суфіксальні похідні, а термінологізовані слова з переносним значенням» (56). Можна стверджувати, що відтепер термінологам варто братися за коня словотвору (чудово дослідженого В. Урбутісом) лише тоді, коли йдеться про виразний процес творення нових термінів, а про термінізацію також час говорити глибше, обґрунтованіше й конкретніше, не забуваючи, що в литовській мові вона часто є паралельною (по суті, здійсненою поза межами литовської мови). Подібно й давні запозичення (agurkas, asiūklis, gandras, stiklas та ін.) у термінології — це «вже не запозичення, а термінологізовані слова людської мови» (58). Між двома підрозділами загубилися, залишившись докладніше не розглянутими й лише побіжно згаданими, дві важливі речі — «ксеноманія (захоплення запозиченнями) і пуризм (уникання запозичень)» (58). Тут знову була б нагода 136 надати вирішальне слово лідерові творення нових слів, який приборкав розбушованих пуристів, — Яблонскісу. Вимоги часу, а конкретно новий «Порядок заміни чужих слів литовськими відповідниками» та його впровадження, безперечно, змусять ще раз серйозно й теоретично заглибитися в це питання. Перекладні відповідники, або приховані запозичення (51, 58), лише згадано, але перекладне запозичення — широке й складне діалінгвістичне та інтерлінгвістичне явище — зовсім не розглядається. Не згадано й про мовну індукцію, або калькування. Зовсім не розглянуто запозичені гібриди й гібридне словотворення, хоча без жодних підстав висунуто заборону: «Хоча змішане словотворення міжнародних і литовських термінів не заборонене, такі терміни не дуже зручні й перспективні. Їх намагаються уникати» (62). До речі, у литовській мовній практиці ніхто навмисно не змішує елементи — зазвичай наші гібриди виникають унаслідок перекладного запозичення. Але як уникнути таких термінів: anti- kūnas, antimedžiaga, ekskunigas, infragarsas, kontrsmūgis, kontržval- gyba, protožvaigždė, subnuoma, superlaidininkas, ultragarsas, vicepir- mininkas, а також згаданих у цій книжці auksidas (101), digeležis (102)? Сумнівне литовське словотворення деяких міжнародних слів, навіть якщо розуміти його умовно: abonentas, reflektorius, klaviatūra, partitūra, ad- miralitetas (61–62). Серед міжнародних спеціалізованих префіксів додатково варто згадати miriado – miriadometrinės bangos. Граматичне освоєння міжнародних термінів, загалом дещо віддалене від теми цього розділу, хоча й згадується як практично дискусійне питання, викладено майже виключно як перелік з інших джерел; актуальних аспектів не наведено. Розділ IV — Принципи та правила творення й унормування термінології (89–108) — доволі змістовний та інформативний, але й непослідовний. У підрозділі Загальні принципи унормування термінів (89–100) розрізнено принципи й критерії унормування, але це зроблено у виносці, де критерії названо вимогами — їх і перелічено в розділі I. А в основному тексті йдеться про принципи й критерії, сказано: «Їх виокремили й обговорили нормувальники сучасної літературної мови А. Гірденіс і А. Пупкіс» (89), але не зазначено ні як, ні де; можливо, мається на увазі їхня ґрунтовна стаття Принципи унормування й кодифікації літературної мови у збірнику статей Балтійські мови та методи їх дослідження, виданому 1978 року (53–56), хоча в цих двох авторів є й інша стаття — Принципи унормування мови (Gimtoji kalba 1996 5 1–5). Але далі Гайвеніс перелі 137 jami principai sutampa su A. Pupkio vadovėlio Kalbos kultūros pagrindai („Mokslas“, 1980) poskyrio Kodifikavimo principai ir kriterijai teikiamais kriterijais (Pupkis 1980: 40–48), tik nuorodos nėra (nors ši knyga įtraukta į antrąjį – necituojamos – literatūros sąrašą); be to, A. Pupkio yra dar ir poskyris Kodifikavimo kriterijų hierarchija (Pupkis 1980: 48–53). Vardijant minimas „komunikacinio tikslingumo“ principas (P. Jonikas, P. Skardžius), kai vertinamas ne situacinis šnekos lygis, bet struktūrinis kalbos lygmuo“ (89), o aiškinamas jau funkcinis tikslingumas – „reikia vadovautis tuo, kas tikslinga (t. y. priimtina, perspektyvu) visai visuomenei“ (90). Pirmiausia A. Girdenio ir A. Pupkio buvo kalbama apie tikslingumo (arba funkciškumo) kriterijų (Girdenis, Pupkis 1978: 60), A. Pupkio vadovėlyje – jau komunikatyvinio tikslingumo kriterijus (Pupkis 1980: 41), A. Girdenio ir A. Rosino – visuomeninio tikslingumo kriterijus (Girdenis, Rosinas 1983: 68), paskui A. Girdenio ir A. Pupkio – viešasis (visuomeninis) tikslingumas (Girdenis, Pupkis 1996: 1), Valstybinės lietuvių kalbos komisijos patvirtintame dokumente Lietuvių bendrinės kalbos tvarkybos principai, kodifikacijos kriterijai ir jų taikymas – visuomeninio tikslingumo principas (LBKTP, KK ir jų T 1997: 1). Grįžtant prie principų ir kriterijų hierarchijos, kurios recenzuojamoje knygoje nėra, galima priminti, kad vienas paskutinių ir glaustiausių šio dalyko aiškinimų yra minėtame VLKK dokumente: „Kalbos reiškinių kodifikavimą galima įsivaizduoti maždaug taip. Pirmiausia visuomeninio tikslingumo principą atitinkantys faktai įvertinami taisyklingumo požiūriu, po to – grynumo, distinktyvumo, ekonomijos ir lankstaus pastovumo kriterijais. Remiantis funkcine sklaida, dar galima pasitelkti gyvumo, estetiškumo, aiškumo ir autentiškos vartosenos kriterijus“ (LBKTP, KK ir jų T 1997: 3). Пояснюючи принцип живої мови, знову повертаються до термінізації (тема І підрозділу розділу II). Одна думка тут справді була б важливою, але її зовсім не розгорнуто й навіть не наведено прикладів, тож вона може залишитися незрозумілою: «Термінізації слів живої мови часто перешкоджає кілька причин. Найважливішими з них, мабуть, є такі: 1) значна частина литовської спеціальної лексики — це слова вузького вжитку (оказіоналізми службового або розмовного мовлення); 2) чимало лексичних одиниць цього типу — слова з неясною мотивацією та асоціативні слова; 3) словам живої мо- 138 ви властиві варіантність і синонімічність тощо» (93–94). Безсумнівно, ці думки автора більшою чи меншою мірою підтверджені його багаторічною термінологічною практикою, але тут вони не розвинуті, не обґрунтовані й не проілюстровані, а тому можуть обернутися проти нього самого. Говорячи про принцип авторитету, йдеться не лише про ідеал минулого та наукові авторитети, а й про авторитет термінологічних словників, а також колективні фундаментальні авторитети — міжнародні кодекси, стандарти, правила (94–96). Важко позбутися думки, що це мало б належати до підрозділу Спеціальні принципи й правила творення та унормування термінів (100–108). Лише в середині цього підрозділу пояснено: «Спеціальні правила творення термінів регламентують упорядкування різних галузей термінології або її мікросистем» (105). Там само із запізненням сказано, що вони можуть бути литовськими та міжнародними (105), — міжнародні правила вже розглянуто раніше, хоча деякі з них, наприклад хімічні, безпідставно приписано литовським посередникам (101–103). Крім того, частина цих правил є не мовною, а предметною або логічною. Розділ IV — Напрями термінології, школи та видатні дослідники (109–135), хоча й оглядовий, місцями фрагментарний, проте досить інформативний і проникливий, критичний. Правильно, що існує семасіологічна й ономасіологічна термінологія (109), що в теорії термінології є лінгвістична концепція (121). Але, можливо, вже час назвати й самостійні галузі термінології як об’єднаної (комплексної), а не складеної науки — насамперед лінгвістичну термінологію, яку слід віднести до мовознавства (і не лише прикладного), далі — логічну (чи, можливо, вже й концептологічну) термінологію та галузеву термінологію (переважно ономасіологічну й дефініційну). Загалом слід сказати, що термінологія виникла й розвивалася як наукове явище Центральної та Східної Європи — галузева («інженерна») й логічна в німецькомовних країнах і Радянському Союзі (Е. Дрезен, Д. Лотте), лінгвістична — у слов’янських країнах, переважно в Радянському Союзі, а тепер у Росії; вона вже є й у франкомовних країнах, але не існує в англосаксонському світі; у багатьох країнах вона справді обмежується впорядкуванням термінів і стандартизацією. Дуже слушна думка російської термінологині В. Даниленко про те, що термінам також властиві всі лексичні й семантичні процеси живої мови (124). Однак їх — полісемію й синонімію, омонімію й антонімію — у термінології лише починають досліджувати, тому навряд чи варто поспішати з усім погоджуватися. Категоричне 139 багатозначність (125) цілком очевидна. Міждисциплінарна омонімія термінології (125–126) без найменшої уваги до близькості чи віддаленості наук можна певною мірою натягнути — самого лише розходження дефініцій і функціонування в різних системах недостатньо (126): центральні семи неодмінно мають відрізнятися. Справжня суперечність полягає в тому, що в одному випадку реакція — це міждисциплінарний термін (122), а в іншому — міждисциплінарний омонім (126). І справді, невідомо, на якій підставі інтерференційні терміни також припасовують до міждисциплінарних омонімів (130). Добре, що відкидається «інженерне» (і мов інформаційних систем) розуміння синоніма, але й тут не все зрозуміло, адже в логіці немає відповідника синоніма. Загалом синонімію термінів у книжці висвітлено мало. Синонімія Ґайвеніс цілком обґрунтовано, без найменшого догматизму, критично ставиться до тенденції дедалі збільшувати кількість термінологічних шкіл (109). На жаль, автор лише стверджує, але не показує, як А. Суперанська, Н. Подольська та Н. Васильєва «вперше зіставили термінологічні погляди представників російської та Віденської шкіл» (131). Загалом незрозуміло, як і навіщо зіставлено предметну й лінгвістичну термінологію. На мою думку, висока оцінка теорії термінології С. Шалкаускіса є слушною, хоча бракує даних, щоб оцінити її з погляду оригінальності. Розділ III — Способи впорядкування термінів (63–87), який міг би становити окрему частину книжки, тепер справді здається не на своєму місці — його варто було б розмістити принаймні після нормування й кодифікації. Підрозділ Термінографія (63–80) починається з давніх-давен: термінологічні словники «виникли з глосарного типу словників, у яких пояснювали застарілі або маловідомі й рідко вживані слова» (63). Але тепер glossary у стандартизованому термінологічному значенні — це «перекладні термінологічні словники та списки термінів» (63), хоча подекуди це означає «пояснювальний словничок термінів». Тезаурус у книжці Гайвениса пояснено недостатньо: «Тезаурусами тепер називають словники, що відображають зв’язки між термінами» (63). Насправді «тезауруси можуть бути як пояснювальними, так і перекладними, як загальними, так і спеціальними», а «у теорії та практиці машинного перекладу цим терміном позначають словник, призначений для електронної обчислювальної машини та записаний у ній» (KTŽ 1990). Однак тезаурус може бути й не електронним, навіть не засобом автоматизованого пошуку інформації, а описом термінології відповідно до термінів 140 матрицю відповідних відношень (функцій). Наприклад, у тезаурусі теоретичної та прикладної лінгвістики у тезаурусі теоретичної та прикладної лінгвістики за набором із 28 ознак термін має такий вигляд: 1) термін, 2) синонім: – [тобто немає], 3) корелят: –, 4) родове поняття: слово, словосполучення, 5) видове поняття: науковий термін, термін технічної науки, 6) сукупність: термінологія, 7) компоненти: –, 8) клас: –, 9) член класу: –, 10) параметр: однозначність, [позначка відсутності] експресивність, 11) позначник параметра: –, 12) основна функція: поняття, 13) спосіб вираження функції: –, 14) лінгвістичний об’єкт: –, 15) спосіб представлення об’єкта: –, 16) операція: стандартизація, упорядкування, 17 а) вихідний об’єкт: –, б) кінцевий об’єкт: –, 18) інструмент/метод: –, 19) (мовний) рівень: лексика, 20) одиниці рівня: –, 21) відношення: –, 22) члени відношення: –, 23) імплікація: –, 24) контекст/предмет: термінологія, 25) мовний аспект: –, 26) об’єкт наукової дисципліни: –, 27) «пов’язаний із»: –, 28) нестандартні функції (асоціації): професійна мова (Никитина 1978: 79, 348). Терміни, описані таким чином, називаються дескрипторами — на відміну від в и з н а ч е н и х термінів (Никитина 1978: 54–58). Тезауруси бувають і значно простішими. Ось відношення дескрипторів тезауруса «Eurovoc»: сфера використання, посилання на мікротезаурус, відношення між дескрипторами й недескрипторами, відношення між ширшими й вужчими термінами, пов’язані терміни різних мікротезаурусів (Bodin 2001: 7). С. Шалкаускіса Загальна термінологія педагогіки Гайвеніс називає словничком (66, 67), хоча в ньому 1600 термінів (Šalkauskis 1991: 277–345); в іншому місці (113) так само названо і його Загальну термінологію філософії, хоча вона вдвічі більша (Šalkauskis 1991: 126–274). Перелічивши десять новотворів С. Шалкаускіса, автор критично характеризує їх як «бліді за словотвірною структурою» (68). Їх набагато більше — atgamus, draudus, jautulys, jusena, juslė, juslingumas, kaitumas, kursena, lyta, mąstinys, pagava, pasąmonė, paskata, paveikumas, regumas, ryžtis, savaveiksmškumas, savimana, saviveika, savivoka, sielovada, šeimotyra, vaikotyra; чимало з них прижилося, а є й такі, що не прижилися, — вдалі. Ще менше вдалося в книжці з Словничком торговельного листування Л. Даргіса й А. Саліса. Із вдалих новотворів автор згадує лише шість — apmoka, bendraskolis, darbūmas (до речі, є й у С. Шалкаускіса), pirklumas, važtaraščio antrininkas, važus. У словничку близько 1000 термінів. Тут є діалектні слова — atlygis, atmokestis, brangymetis, brangininkas, 141 išrankos, kainų pokytis, laivininkas, mokėsena, pamokestis, piginėti, pigininkas, pirkinys, pirksena, podėlis, postovis, praženginas, -à, -ai, rankpinigiai, žinovas; J. Brodovskio žodyno atlyginimas, J. Brodovskio, P. Ruigio, K. Milkaus žodynų krova, P. Ruigio, K. Milkaus, F. Kuršaičio žodynų išmota (išmestinė prekė), P. Ruigio, K. Milkaus, F. Nesselmanno žodynų prekymetis, F. Kuršaičio žodyno priepelnis. Nemažai J. Jablonskio naujadarų – antspaudas, atmoka, išgalioti, mokumas, pirmaraštis, spaudinys, vadyba, A. Lelio, J. Šlapelio, Vydūno, A. Barono, A. Vireliūno, S. Šalkauskio ir kt. įmonė, įmoka, išmoka, priemoka, moka, nuošimtis, pirmenybė, pirmenybinis, prekyrastis, prekyvietė, santoris, siunta, spauda, žinyba. Tačiau didžiausias yra paties A. Salio įnašas: „A. Salys, L. Dargiui paaiškinus kurio termino sąvoką, dažnai pasiūlydavo po kelis lietuviškus terminų atitikmenis, pagaliau kartu su L. Dargiu pasirinkdavo tą žodį bei jo formą, kuri abiem labiau patikdavo. Pats K. Dargis vėliau (1975) yra pareiškęs, kad čia „lietuviškosios dalies naujų terminų pagrindinis autorius buvo prof. A. Salys“ (Salys 1979: 455). Taigi gausiausia žodynėlyje paties Salio naujadarų: apmoka, apmuita, bendraskolis, beteismis susitarimas, didmuo, draudlakštis, draudpin igiai, įpirka, kainų nuokrytis, krausta, krovaraštis, kursaraštis, laivaraštis, langinis vokas, mokumas, nameivis, naminėti, neišmoka, nepri emoka, nuosvoris, nuotąsa, nuotąsus, padarumas, pajamoti, palanka, paštiniai, patikėtinis, pavada, pavadinis, perdraudimas, perkrova, persavinimas, pigymetis, pigmena, pirk ybos, pirklumas, póterminis, prekybininkas, prekylangis, priedrauda, prieminus, priepirka, priesvoris, priimtis, saugiraštis, sendaikčiai, sendaiktininkas, slaptaraštis, sukčinės bendrovės, vamzdinis paštas, važykla, vieninė prekyba (LKŽ duomenimis; kai kas gali būti tikslinama: ydraštis pateiktas ir M. Jurkyno – GK 1938 6 83). Ne visi žodynėlio naujažodžiai pateko net į LKŽ – nėra: antraraštis, beteismis, dervadrobė, mažmuo, mokmenys, naminėti, nuotąsa, paštiniai, perrašininkas, podienis, telkmenys, vidursąskaitis, vilkstininė prekyba, žininė; nėra žodžių pagava, perrašas žodynėlio teikiamų reikšmių. O kurie yra LKŽ, dažniausiai – net jei su A. Salio sakiniu – slepiasi po pažyma rš (t. y. raštai), nes pažyma A. Sal (t. y. A. Salys) atsirado nuo XVI t. (1995), kiti – NdŽ (t. y. Lietuvių rašomosios kalbos žodynas 1–5, sudarė M. Niedermannas, A. Senn’as, F. Brender’is ir A. Salys, Heidelberg, 1932–1968; čia 142 саме завдяки турботам А. Саліса вони й потрапили), DŽ (тобто Словник сучасної литовської мови, Вільнюс, 1954), TTŽ (тобто Словник юридичних термінів, уклав А. Жіргуліс, Вільнюс, 1954), ETŽ (тобто Російсько-литовський словник економічних термінів, Вільнюс, 1966) та ін.; nuodera позначено як бурж., patikėtinis ілюструється реченням із «Комуніста», pasiūla 2. — прикладом із творів Маркса... Деякі слова зі словничка було віднесено до новотворів радянського періоду (Lyberis ir Ulvydas 1958): priesvoris (39, 77), santoris (67), slaptaraštis (67), žinyba (68), atlygis (68), išmoka (68), mokūs (68), nepriemoka (68), nuosvoris (68), priemoka (69, 67). Окрім новотворів, дуже цінною рисою цього словничка є послідовні й плідні спроби литовізувати термінологію: darbumas (Leistungsfähigkeit; produktivity); draudlakštis (Police; insurance policy); įpirka (bonusas); krova (Ladung, Last; loading, cargo); laivo nuomos sutartis (Charterpartie, Befrachtungsbrief; charter party); padarumas (Produktivität; productivity, efficiency); palanka (Begünstigung, Entgegenkommen; favor, protection, patronage); pavada, konsignacija; perrašas (Indossament; endorsement); perrašininkas (Indossant; endorser, endorser); pirmenybė (Vorrecht; preference, priority); pirmenybinės akcijos (Vorzugsaktien; preferred stock); prekrašti̇s (Prospekt, Faktura; prospectus, pro forma invoice); priimtis (akceptas); remitentas, gavėjas; skubinis (express; express); slaptaraštis (Chiffre, Geheimschrift; code, cipher); teikimas, rekomendacija; tolinė prekyba (Distanzhandel; distance trade); vadyba (Verwaltung; management, administration; vedomstvo); važma (Fracht, Frachtgeld; freight); važta (Fracht, Frachtgut; load, freight, shipment, cargo). У словничку є skolininkas (Kreditnehmer; debtor) і skolintojas (Kreditgeber; creditor), але немає kreditoriaus (і kredito). Завзяті борці з чужомовними словами могли б жменями черпати з цього словничка литовські відповідники. У словничку виразно простежується системний підхід до термінології: moka, mokus, mokumas, apmoka, atmoka, įmoka, išmoka, neišmoka, priemoka, nepriemoka; išvažos (Ausfuhr, Ausfuhrgüter; exports), įvažos (Einfuhrgüter; imports), pervažos (Transit-, Durchgangsgüter; transit goods), prievazos (Zufuhrwaren; loads, goods, cargo to be loaded), išvežamosios, išvažinės prekės, įvežamosios, įvažinės prekės, pervažinės, tranzitinės prekės, pervažinė, tranzitinė prekyba; nameivis (Hausierer, Hausierhändler; hawker, peddler), naminėjamoji, panaminė prekyba, nami- 143 ніти; ніке́на (Brack; бракований товар, відходи), ні́кікас, ні́єкти, ніє́ктініс; ва́жикла (Fuhrgeschäft; перевізне підприємство, автотранспортне підприємство), ва́жта (Fracht, Frachtgut; вантаж, фрахт, перевезення, карго), ва́жтараштіс, ва́жтинінкас (Frachtführer; перевізник, експедитор), ва́жма (Fracht, Frachtgeld; фрахт, плата за перевезення.- Ва́жма називається плата або винагорода за перевезення), ва́жмуо (Frachtsatz; тариф фрахту), ва́жус (транспортабельний; зручний для перевезення). Несприятливий час тут перемолов чимало, наприклад, ва́жта вийшла з ужитку (збережена лише в DŽ — у всіх виданнях, але досі! не вживається), хоча залишився ва́жтараштіс (але чи системно: вантаж – ва́жтараштіс?); закріпилися фрахт, фрахтування, карго; лише тепер знову, наче велосипед, винаходять ва́жус, ва́жумас; належно компенсовано лише втрату ва́жмос — ва́жтапінігяй (до речі, відомим також із міжвоєнного періоду), та й це слово здебільшого збереглося лише в DŽ. Дуже шкода, що не збереглися живі, живі гроші А. Саліса (вживали також К. Буга, Вайжгантас, А. Баронас), жива торгівля. Готівка насамперед мала б бути справжньою, тобто не підробленою (віднесення її до чистий 1. «який не має домішок, чистий, прозорий» у DŽ₄ — справжнє непорозуміння). Автор книжки зазначає, що у словничку є також прийменники, прислівники, дієприкметники, інфінітиви (72), однак не наводить жодного прислівника способу дії, а їх там найбільше — atsiskait ytinai, įskaitytinai, išskaitytinai, atsiųstinai, išpirk tinai, išsiųstinai,... У словничку прогледіли важливу граматичну закономірність: коли дієслово у словосполученні трансформується на іменник, прислівник трансформується на прикметник (або дієприкметник): parduoti išsimokėtinai → išsimokamasis pardavimas. У 1969 р. ця думка Саліса була невідома Гайвенісу — він визнавав торгівлю в розстрочку (Гайвяниц 1969: 9), але пізніше дослідники синтаксису (Е. Валіулите) підтвердили слушність А. Саліса: «Іменникові словосполучення з прислівниками дуже рідкісні» (LKG 1976: 233), а з якісними — трапляються «лише в поодиноких випадках» (LKG 1976: 234). Термінологія не може спиратися на поодинокі випадки. У підрозділі термінографії автор розглядає також дефініції та їхні помилки, хоча сам каже, що дефініції тлумачних термінологічних словників «не можуть замінити наукових визначень цих понять» (74). Отже, місце наукових дефініцій — у розділі I. Важливі теми, але підрозділи невеликі — 2. Стандартизація термінів (81–82), 3. Комп’ютерне впорядкування термінів (82–84) і 4. Текстове впорядкування термінів (84–87). У книжці забракло місця для термінологічних банків, 144 хоча й у Литві створюється комп’ютерний термінологічний банк — роботу ще не завершено, але він уже містить 187 тис. термінів (Černiauskas 2002: 20–24). Для належної повноти слід указати ще кілька дрібніших неточностей: 1) «Наприклад, словом gelta у народній мові найчастіше називають будь-яке хворобливе пожовтіння» (93). За даними LKŽ III, це лише одне зі значень слова gelta, а загалом їх п’ять: 1. «жовтизна, пожовтіння»: Від сонця відразу ж пожовкло (Лішкіава), 3. бот. «серпій» (Serratula) (Салакас), 4. «жовта фарба» (Лішкіава), 5. «жовті нитки» (Рудаміна); 2) проаналізувавши близько 200 назв знарядь із суфіксом -tuvas, автор доходить висновку: «усі вони утворені від безпрефіксних перехідних дієслів» (99), а утворені від префіксних неперехідних «слід оцінювати обережно», хоча їхніх прикладів не наведено (99). Неясно, чому тут перехідність ставиться в залежність від префікса, адже префіксних утворень такого типу скільки завгодно: išleistuvas, nuleistuvas, nupiltuvas, nuimtuvas, nusodintuvas, surinktuvas, atskirtuvas, atsuktuvas, užsuktuvas, užkištuvas, pramuštuvas, atmuštuvas, iškrautuvas (ADLKŽ 1995); 3) посилання S. Keinys 1975: 7 повторюється (48 і 57); 4) запозичений у Шалькаускіса Duns Scotus у книжці перетворився на D. Scotus (113) — традиційна литовська форма — Jonas Dunsas Škotas; 5) сумнівне «новотвір» (або «неонім») (131) — неонім мав би бути новоназвою. Мова самого автора майже зразкова. Спіткнувся лише об p e r Lietuvą p r a e i- n a (92) і дуже нав’язливий сполучник зіставлення або протиставлення tuo tarpu — в академічній тритомній граматиці його дозволено як рідкісний (LKG 1976: 770), у новій однотомній його не згадано (DLKG 1994: 708–716), а загалом він не належить до живої мови й не рекомендований. Отже, Казимерас Гайвеніс дотримав слова. Теоретична думка в книжці жива, хоч і нерівна: то зріла, то напівзріла, то пульсує, то втомлена. З численних статей автора не склалося цілком послідовного синтезу; картина часом мозаїчна, подекуди, як любить казати сам автор, дірчаста. Однак книжка є, і вона вистоїть. Рецензент, який найдовше працював разом із Гайвенісом на ниві термінології, відчуваючи щиру повагу до життєвої праці автора, сподівається, що виконує також свій обов’язок перед молодшими термінологами. А Гайвеніс, у важливих думках Післямови до книжки, цілковито занурений у майбутнє литовської термінології, живе її важкими турботами. 145 LITERATŪRA ADLKŽ 1995: Atgalinis dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Sudarė Vida Žilinskienė, Vilnius. Bodin A. 2001: Europos žodynas. – Gimtoji kalba 12, 6–9. Būga K. 1961: Rinktiniai raštai 3, Vilnius. Černiauskas V. 2002: Rengiamas kompiuterinis terminų bankas. – Gimtoji kalba 7–8, 20–24. DLKG 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Red. Vytautas Ambrazas, Vilnius. DŽ: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vilnius, 1954, 1972, 1993, 2000. FilosŽ. 1975: Filosofijos žodynas. Lietuviškąjį leidimą redagavo R. Plečkaitis, Vilnius. Гайвянс К. 1969: Составные термины в современном литовском языке, Вильнюс. GK 1938: Gimtoji kalba 6. Girdenis A., Pupkis A. 1978: Bendrinės kalbos norminimo ir kodifikavimo principai. – Baltų kalbos ir jų tyrinėjimo metodai, Vilnius, 53–66. Girdenis A., Pupkis A. 1996: Kalbos norminimo principai. – Gimtoji kalba 8, 1–5. Girdenis A., Rosinas A. 1983: Dar kelios mintys dėl bendrinės kalbos kodifikacijos. – Kultūros barai 4, 67–69. Jablonskis 1935: Mūsų raštų kalba. – Jablonskio raštai 4, Kaunas, 40–43. Keinys S. 1980: Terminologijos abėcėlė, Vilnius. Ковалик И. И. 1970: Основна проблематика сучасної української термінології. – Перша науково-методична нарада з проблем упорядкування і нормалізації термінології, Київ, 13–14. KTŽ 1990: Gaivenis K., Keinys S. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas. LBKTP, KK ir jų T 1997: Lietuvių bendrinės kalbos tvarkybos principai, kodifikacijos kriterijai ir jų taikymas (patvirtinta Valstybinės lietuvių kalbos komisijos). – Gimtoji kalba 4, 1–3. Lyberis A. ir Ulvydas K. 1958: Lietuvių literatūrinės kalbos leksikos praturtėjimas tarybinės santvarkos metais. – Literatūra ir kalba 3, Vilnius, 31–110. LKG 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3. Vyr. red. K. Ulvydas, Vilnius. LKŽ 1941–2002: Lietuvių kalbos žodynas 1–20, Vilnius. Мурзаев Э. М. 1974: Очерки топонимики, Москва. Никитина С. Е. 1978: Тезаурус по теоретической и прикладной лингвистике (Автоматическая обработка текста), Москва. PLKŽ 1976: Prancūzų–lietuvių kalbų žodynas. Sudarė A. Juškienė, M. Katilienė, A. Kaziūnienė, Vilnius. Pupkis A. 1980: Kalbos kultūros pagrindai, Vilnius. RLKŽ II 1967: Rusų–lietuvių kalbų žodynas 2. Paruošė V. Baronas, V. Galinis, redagavo K. Musteikis, J. Macaitis, Vilnius. 146 RŽ 1948: Lietuvių kalbos rašybos žodynas. Redagavo K. Gasparavičius, N. Grigas, J. Lazauskas, K. Ulvydas, A. Žirgulys, Kaunas. Salys A. 1979: Raštai 1, Roma. Šalkauskis S. 1991: Raštai 2, Vilnius. Jonas KLIMAVIČIUS Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-2055 Vilnius [email protected] Gauta 2002-11-15 147