Terminology and language policy (towards establishing rudiments of linguopolitology)

Термінологія та мовна політика (до закладення основ лінгвополітології) СЕРГІУШ ГРИНЕВИЧ Білостоцький університет Московський гуманітарно-педагогічний інститут Одним із найцікавіших і найактуальніших напрямів сучасних лінгвістичних досліджень є проблеми мовної політики та мовного планування, які разом становлять основу нової науки, що формується. На цю тему вже опубліковано чимало праць, але майже жодна публікація не торкається термінологічних аспектів мовної політики, лише згадуючи, що у сфері відповідної термінології існує багато неоднозначностей, ускладнених тим, що ця галузь певною мірою має різну термінологічну структуру в різних мовах (Cillia and Busch 2005). У цій статті ми маємо намір розв’язати такі завдання: 1) визначити базову поняттєву систему та схему цієї галузі знань і запропонувати відповідну термінологічну систему; 2) стисло представити й обговорити її складники; і 3) розглянути термінологічні аспекти мовної політики. Ми маємо намір окреслити принаймні кілька термінологічних аспектів, необхідних для повного усвідомлення під час ухвалення політичних рішень щодо мови, і продемонструвати, що, хоча свідома системна термінологічна діяльність має вирішальне значення для успішного сприяння мовному розвитку, нині немає свідчень системного підходу до мовного планування. Дослідження політичних аспектів мови та мовної політики має значну історію. Як зазначають de Cillia і Busch (Cillia and Busch 2005), наукове осмислення мовної політики та планування (LPP) як самостійної галузі розпочалося передусім у 1960-х роках (Ricento 2000: 10, Labrie 1996: 828), у таких публікаціях, як Haugen (1966), Kloss (1966) або Fishman (1968), причому спочатку увагу було зосереджено на аспекті мовного планування. Ricento (2000) виокремлює загалом три етапи розвитку мовної політики та планування як дослідницької галузі: для ранніх праць характерний інтерес 6 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing... до деколонізації та формування держав, переважання структуралізму в суспільних науках і прагматизму як стратегічної орієнтації. Другий етап зосереджувався — під впливом критичної соціолінгвістики — на соціальних, економічних і політичних наслідках мовних контактів. У 1990-х роках стратегічною метою стали мовні права людини; постмодерністські та критичні теорії висунули на передній план мовні ідеології. Коментуючи сучасну ситуацію, він зазначає: «чи стане парадигма мовної екології найважливішою концептуальною основою досліджень LPP, ще належить з’ясувати» (Ricento 2000: 22). Однак у Східній Європі, зокрема в колишньому СРСР, уже з 1920-х років у зв’язку з масштабною розробкою національних мов з’явилася низка публікацій на тему мовної політики. Діяльність із мовного планування ґрунтувалася на переконанні, що в плановій економіці соціалістичного суспільства мовою можна успішно управляти. Згодом ці теоретичні дослідження стали частиною соціолінгвістики, хоча нині ця галузь досліджень вийшла за межі соціолінгвістики. Слід зазначити, що нині немає згоди навіть щодо назви нової науки. За словами Spolsky і Lambert, як і в багатьох нових галузях, щодо її назви досі немає єдиної думки: її називають мовна політика (Nesiah 1954; Sibayan 1974), мовне регулювання (Neustupný 1970), мовне плекання (Prague School 1973), мовна інженерія (Sibayan 1974), мовне планування (Haugen 1959), а також управління мовою (Jernudd 2001, Spolsky and Lambert 2005). З погляду термінознавства це звичайна ситуація: на початковому етапі нову науку зазвичай називають по-різному, відображаючи різні підходи та можливі аспекти, які слід брати до уваги. Проте вже можна визначити загальну структуру нової науки, її основні розділи та напрями досліджень, спираючись на запропоновані визначення й досліджуваний матеріал. Для назви теоретичних засад мовної політики ми хотіли б запропонувати термін лінгвополітологія, зважаючи на існування усталеної науки політології та за аналогією з уже наявною наукою лінгвокультурологією. У підходах до розуміння мовної політики на Заході та у Східній Європі є багато спільного. Незалежно від того, чи визначається мовна політика як узгоджений набір виборів мовних одиниць або мовних різновидів і переконань чи ідеологій, пов’язаних із цими виборами Terminologija | 2010 | 17 7 у мовній спільноті (невизначений термін, що охоплює простір від родини через національну державу до багатонаціонального об’єднання), реалізованій у мовних практиках або у формальних політичних рішеннях, таких як закони, конституції чи нормативні акти (Spolsky and Lambert 2005), або в концепції та плануванні політичної діяльності щодо мови (Cillia and Busch 2005), або в сукупності ідеологічних принципів і практичної діяльності з розв’язання мовних проблем у спільноті чи державі як складової національної політики (Дешериев 1990), ми вбачаємо її основні складові мовна ідеологія та мовна політика. Мовна політика може бути зовнішньою, коли йдеться про мовні відносини за межами країни, або внутрішньою, коли йдеться про мовні відносини всередині країни. Вважається, що мовна ідеологія сформувалася як окрема галузь лінгвоантропологічних досліджень в останні десятиліття XXth століття, поєднавши лінгвістичну етнографію з висновками соціально-наукового вивчення ідеології (Blommaert 2006). Хоча, за словами Woolard, ця галузь і досі перебуває на етапі становлення, її вплив на лінгвістичну антропологію, мовознавство, аналіз дискурсу та соціолінгвістику є значним (Woolard, 1998). На нашу думку, говорячи про мовну ідеологію, ми зазвичай маємо на увазі мовну стратегію, що ґрунтується на наявній мовній ситуації та оцінюванні стану конкретної мови (мов) — мовному оцінюванні. У мовній ситуації можна виокремити такі аспекти: – кількість наявних ідіомів (під ідіомом розуміємо мовлення, властиве або типове для певного народу чи місцевості; діалект або місцеву мову — The Oxford companion to the English language 1992); – характер складників мовної ситуації (мови, діалекти або субдіалекти); – генетичні зв’язки між ідіомами (споріднені, неспоріднені); – функції окремих ідіомів; – характер домінантного ідіому — автохтонний чи запозичений (пор. Виноградов 1990). Існують різні типи мовної ситуації. Вона може бути одномовною, двомовною або багатомовною; екзоглосною — сукупністю різних мов, або ендоглосною — сукупністю територіальних і соціальних діалектів однієї мови; збалансованою, якщо її складники (мови, діалекти) функціонально рівнозначні, або незбалансованою, коли її складники 8 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing... розподілених між різними сферами комунікації та соціальними групами (Швейцер 1990). Під час оцінювання мови (діалекту, субмови) (оцінювання мови, мовного аналізу) беруть до уваги такі кількісні характеристики: демографічна потужність ідіому (кількість носіїв рідної мови у співвідношенні із загальною кількістю мешканців території); комунікативні можливості ідіому (кількість функцій окремих ідіомів у співвідношенні із загальною кількістю таких функцій); політичний статус ідіому; престижність ідіому; рівень розвитку ідіому; темпи змін (розвитку) ідіому; lingual tendencies (cf. Виноградов 1990). Зазначені вище чинники слід брати до уваги під час формування мовної стратегії — свідомих або неявних намірів щодо однієї мови (або мов), які втілюються у відповідних підходах і реалізуються в політиці. Така стратегія може бути ретроспективною — спрямованою на збереження наявного стану мови (підтримання мовної культури, обмеження надмірних запозичень тощо), або перспективною — спрямованою на розвиток мови; вона також може набувати форми мовного націоналізму, коли мовам меншин загрожує домінування усталених національних мов, що маргіналізує їх, або мовного плюралізму (мовна ситуація у Швейцарії чи Бельгії, де національні мови мають рівні права). Мовну політику (LPt) можна визначити як фактичну політичну діяльність щодо мови; її слід відрізняти від мовної політики як курсу (LPc), тобто концепції та планування такої діяльності (Ammon 2006), або ж як практичну діяльність, пов’язану з мовою в громаді чи державі, що є частиною національної політики (Дешериев 1990). Цілі LPt можуть істотно відрізнятися залежно від інтересів і мотивів — наприклад, «очищення» власної національної мови від іншомовних запозичень, щоб перетворити її на адекватніший символ національної ідентичності, або поширення мови в межах держави чи за її кордонами для ефективнішого здійснення влади. LPt має зважати на наявні мовні права й може призводити до появи нових мовних прав (Paulston 1997). За Ammon, внутрішня LPt регулює мову в межах політичного утворення, тоді як зовнішня LPt спрямована за його межі. Для держави перша є частиною Terminologija | 2010 | 17 9 внутрішньої політики, а останні — зовнішньої політики. Внутрішня мовна політика може бути спрямована на структуру мови (політика щодо мовного корпусу, LCPt) або на статус і функції мови (політика щодо статусу мови, LSPt). Типовими цілями LCPt є графізація (запровадження або регулювання системи письма й орфографії); стандартизація, зокрема кодифікація (відбір і кодифікація норм правопису, вимови, словникового складу, граматики та стилю або текстів); «очищення» (усунення іншомовних запозичень); і модернізація (розвиток сучасної термінології). Типовими цілями LSPt є поширення норми стандартного різновиду мови та, у багатомовних спільнотах, розподіл мов за певними регіонами (McRae 1975) або сферами й функціями — наприклад, офіційною (Laitin 1992), освітньою (мова викладання або предмет навчання на різних рівнях освіти; Lo Bianco 1987), релігійною (Landau and Kellner-Heinkele 2001), медійною чи військовою (Ager 1996, Schiffman 1996). Політика сприяння мові, підтримання мови або її відродження може охоплювати LCPt, як-от укладання чи відновлення словникового складу, а також LSPt, як-от заохочення використання мови в родині або її інституціоналізацію в школі (Ó Riagáin 1997). Якщо судити з накопичення назв цього поняття за останні 40 років — таких як мовне опрацювання (Neustupny 1970), мовне плекання (Prague School 1973), мовне інженерування (Sibayan 1974), мовне планування (Haugen 1959) і управління мовою (Jernudd 2001), — це дуже важливе поняття, що охоплює широкий спектр діяльності. Як і в багатьох подібних випадках, ці синоніми можна було б уживати відповідно до їхніх звичних значень як назви окремих аспектів мовної політики. На нашу думку, насамперед слід розрізняти два загальні аспекти мовної політики — мовне опрацювання (або мовний підхід) і управління мовою. Існує два типи мовних підходів — плекання мови або перешкоджання її розвитку. У разі плекання мови (плекання — поліпшення чи розвиток завдяки уважному догляду, навчанню або вивченню, — Longman dictionary of English language and culture) створення сприятливих умов для розвитку мови може набувати різних форм — простого сприяння мові через поліпшення її стану, підвищення її престижу (у термінології M. Inoue — валоризація певної мови; Inoue 2006), збагачення її словникового складу, спрощення орфографії та граматики, запровадження переваг для її використання (преференції у спілкуванні, доступність літератури, розширення сфери її вживання тощо). 10 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing... розгортання кампаній із популяризації, державних заходів, як-от стандартизація обраного ідіому. Стандартизація мови надає певному мовному різновиду привілейований статус, авторитет і легітимність, а отже, створює ієрархію, у якій «нестандартні» різновиди — чи то акценти, діалекти, чи інші мови — маргіналізуються. Така мовна ієрархія часто є гегемонною в тому сенсі, що мовці сприймають її як щось само собою зрозуміле. Навіть у суспільстві, де офіційно схвалюють і пропагують мультикультурний, багатоетнічний і багатомовний ідеал, стандартність мови мовчазно припускається й натуралізується так, що її пов’язують із моральною вищістю, класовою мобільністю та «культурою» (Inoue 2006). У деяких випадках плекання мови може набувати форми її відродження (ревіталізації, повернення). Воно також може набувати грубої форми нав’язування мови, що суперечить загальновизнаному поняттю мовних прав, але все ж практикується в деяких європейських країнах. Перешкоджання мові (гальмування, ускладнення, витіснення, вигнання, примусове усунення, пригнічення) також може набувати різних форм: від гальмування розвитку мови офіційними й неофіційними засобами до прямого блокування мови (перешкоджання її розвитку, мовного нігілізму) та знищення мови (усунення, витіснення, відсторонення, заміщення, мовний геноцид). У разі управління мовою (управління — мистецтво або практика контролю за справами, — Longman dictionary of English language and culture), його можна розглядати як дії формальних органів влади, таких як уряди чи інші установи, або людей, які вважають, що мають владні повноваження, наприклад батьків, учителів чи академій, спрямовані на зміну мовного вибору тих, кого вони вважають підконтрольними собі (Spolsky 2004). Управління мовою має три складники: розроблення чітко сформульованих мовних планів і політик, які ми пропонуємо називати власне мовним плануванням (планування — формування планів, що визначають задумане; (ретельне) попереднє впорядкування, — Longman dictionary of English language and culture), їх упровадження (за допомогою правил, законів або розподілу ресурсів), яке ми пропонуємо називати мовним регулюванням, а також оцінювання результатів і наслідків (пор. Rubin and Jernudd 1979: 2–3). Коли ми говоримо про різноманітні дії, що становлять управління мовою, насамперед слід розглянути термінологічну діяльність з низки причин. По-перше, розвиток мови передусім полягає у зростанні її словникового складу, адже лексичний рівень мовної системи більш схильний до змін, ніж інші рівні. Як ми вже зазначали в низці Terminologija | 2010 | 17 11 publications (Griniewicz 2006, Гринев–Гриневич 2008), the growth of scientific and technical vocabularies is much faster than that of the everyday speech vocabulary, so at present the number of terms in some sciences (for example chemistry or biology) exceeds the number of common words. Latest information compels us to update some of our earlier data presented in (Griniewicz 2006) – according to Wikipedia modern biological terminology may now reach even up to 100 million names for varieties of living beings, and probably nowadays special lexical units comprise not 90%, but rather more than 99% of new words in modern languages. This tendency would remain, because special vocabulary not only already comprises the major part of any advanced national language but also is the most dynamic strata of language. По-друге, останнім часом з’явилися певні політичні причини приділяти більше уваги регулюванню спеціальної лексики. Нині термінологічна наука зосереджується на глобалізації промисловості, економіки, культури й навіть повсякденного життя, що призводить до формування нових умов існування та взаємодії національних мов. Один із наслідків — скорочення кількості мов, якими активно користуються. За розрахунками ООН, упродовж поточного століття з активного вжитку зникнуть приблизно 2 500 із нині функціональних 3 000 мов. Директор з досліджень Інституту живих мов і мов, що перебувають під загрозою зникнення, при Свортморському коледжі (Пенсильванія), доктор К. Девід Гаррісон, прогнозує, що до 2050 року зникнуть 90% мов світу. Інші підрахунки наводять 6 800 мов або від 6 000 до 7 000 мов, 90% яких мають зникнути; результат приблизно однаковий (Grenoble 2006, Gorter 2006). Ці твердження звучать трагічно, однак їхньою причиною може бути радше термінологічне невігластво або недбалість: до списків мов неправомірно включають не лише діалекти, а іноді й субдіалекти (односільські діалекти, говори — найдрібніші територіальні різновиди мови, засоби повсякденного спілкування мешканців одного, зрідка кількох сіл — Касаткин 1990, Пшеничнова 1997). Усі джерела зазначають, що важко точно визначити кількість мов, які існують у світі, оскільки межа між мовою та діалектом не завжди чітка. Наприклад, у Дагестані деякими мовами, такими як чамалинська, багвалинська, ботліхська, годоберинська, бежтинська, хваршинська, гунзибська, гінухська, арчинська, будухська, хіналугська, — користуються менш ніж 12 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing... по 5 тисяч осіб, і вони не мають писемної форми. Вони близькі до втрати статусу самостійних мов. Це не означає, що вони зникнуть, — радше їх цілком обґрунтовано вважатимуть діалектами найближчих ширше вживаних мов. Згідно з останніми публікаціями, деякі з них уже розглядають як діалекти. Отже, фактично йдеться радше про виправлення помилки, коли діалекти помилково називають мовами. За сучасних умов глобалізації світового простору та утворення нових держав у деяких регіонах Азії й Африки можна спостерігати відцентрові тенденції, характерні для періоду формування нових держав у Європі в Новий час, коли місцеві діалекти відступають, а центральний діалект стає основою національної державної мови. Принцип «одна мова — одна нація» вже не є чинним, коли багато націй користуються однією мовою. Зникнення мов меншин може мати різні причини — найприродніша з них полягає в точнішому визначенні статусу деяких малих мов, які насправді є діалектами; можливі й політичні причини, наприклад проголошення молдовської мови діалектом румунської. Звідси випливає, що мови, які збережуться, розширять свою функціональну сферу та поширення за межами країн походження (як цікавий факт можна згадати, що нині і британці, і росіяни становлять національні меншини серед носіїв відповідних мов). Із початком міжнародного використання деяких наявних мов постає проблема їх ефективного вживання. І тут виникає питання національної мовної політики. Щоб розробити рекомендації щодо такої політики, насамперед слід проаналізувати сучасну мовну ситуацію. Нині ми бачимо, що деякі політичні рішення стосовно мови зумовлені лише короткочасними політичними міркуваннями та цілковитим ігноруванням природних тенденцій мовного розвитку. Тому необхідно виробити обґрунтовані й неупереджені рекомендації на основі аналізу природних процесів еволюції та, зокрема, міжнародної взаємодії мов. Такі рекомендації мають передусім стосуватися термінології з низки причин. По-перше, на відміну від загальновживаної повсякденної лексики, яка є відносно стабільною та не зазнає змін, спеціальну лексику можна регулювати. Термінологія завжди є результатом домовленості щодо вживання Terminologija | 2010 | 17 13 певні назви понять фахівцями відповідної галузі знань. Тому спеціальна лексика, імовірно, є єдиною частиною мови, якою можна свідомо маніпулювати й керувати. У багатьох мовах можна розробити набори правил творення нових спеціальних лексичних одиниць і впорядкування наявних. Є підстави вважати, що найчисленніший шар спеціального словникового складу, утворений так званими номенами, можна успішно регулювати й розвивати відповідно до заздалегідь установлених наборів правил. По-друге, слід зазначити, що деякі лінгвістичні проблеми, особливо семантичного характеру, можна значно чіткіше розглядати у сфері термінології, яка пов’язана з точною природою термінів. По-третє, упорядкування спеціальної лексики може значною мірою сприяти поступу науки й техніки. Успіх сучасних досліджень законів мислення (особливо творчого) та моделювання мисленнєвих процесів, вивчення розвитку людської цивілізації і стимулювання науково-технічного поступу значною мірою залежить від розв’язання низки термінологічних проблем. Нарешті, найновіші антрополінгвістичні дані дають підстави вважати, що між обсягом національного словникового запасу та рівнем національного менталітету можуть існувати певні відповідності. Тому під час ухвалення рішень щодо мовної стратегії необхідно враховувати термінологічні аспекти (якщо не вважати їх визначальними). Свідома мовна політика і насамперед управління мовою мають передусім зосереджуватися на розвитку спеціальної лексики. Мовне планування, особливо довгострокове, має ґрунтуватися на системному всебічному аналізі поточного стану термінології та ретельному вивченні наявних тенденцій і напрямів розвитку (приклад виявлення тенденцій розвитку термінологій наведено в Grinev 1993), прогнозуванні розвитку мови та визначенні напрямів і способів регулювання спеціальної лексики. Практична термінологічна робота як важлива складова мовної політики має передбачати системний підхід, заснований на ґрунтовному знанні основних характеристик термінологій. Досвід термінологічної роботи в колишньому СРСР показав, що це доволі складне завдання. Як зазначалося в (Grinev 1994), своєрідний характер радянської термінологічної діяльності та відповідної теорії значною мірою визначався початковою вірою в те, що розвиток загальної мови цілком можна впорядкувати і 14 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing... спланувати. Цю романтичну постреволюційну віру в те, що розвитком мови можна керувати й узяти його під контроль людини, підтримувала переконаність Маркса в тому, що з часом переможний пролетаріат візьме під контроль і мову. Пізніше (аж до сьогодення) ідею контролю з боку людини заступила ідея державного контролю, що відобразилося в обов’язковому характері термінологічної стандартизації в СРСР. Саме тому в радянських стандартах важко знайти дозволені синоніми чи багатозначні терміни, яких багато в британських, індійських, австралійських або новозеландських термінологічних стандартах; і саме тому дискусії щодо термінологічних стандартів у Росії часом набувають дуже запеклого характеру. Перші спроби привести мову до належного впорядкованого стану й замінити наявні терміни ідеальними зазнали невдачі. За свідченням засновника російської термінологічної школи Д. С. Лотте, причиною цієї невдачі було цілковите нерозуміння характеру об’єкта впорядкування та відсутність принципів упорядкування термінології. Отже, термінознавство постало як засіб теоретичного обґрунтування практичної роботи — чого цілковито не помічають багато сучасних дослідників термінології. На жаль, і нині ми спостерігаємо брак свідомої систематичної термінологічної роботи, заснованої на елементарних принципах планування та знанні мовних тенденцій. Величезну кількість термінологічних стандартів, підготовлених у 1960-х і 1970-х роках, було розроблено безсистемно, без ґрунтовних принципів і низької якості. Термінологічні стандарти країн РЕВ були якіснішими, але ґрунтувалися не на загальному системному підході, а радше на виборі окремих предметних галузей. Значно ближчою до оптимальних умов була започаткована наприкінці 1970-х років загальносоюзна спроба розробити лінгвістичні засоби для галузевих інформаційно-пошукових систем, які планувалося об’єднати в загальну систему, однак цю роботу не було належно завершено. Нині, коли термінологічна діяльність визначається наявністю фінансових засобів і не підтримується державою, ситуація значно гірша. Нам залишається втішатися лише усвідомленням того, що міжнародна термінологічна діяльність перебуває не в кращому становищі, оскільки за умов вільного ринку роль планування незначна. Слід зазначити, що наразі немає свідчень будь-яких спроб організувати планове широкомасштабне регулювання спеціальної лексики, хоча Terminologija | 2010 | 17 15 У цьому напрямі є певний досвід у країнах Північної Європи. Одна з причин, чому уряди не приділяють уваги можливостям розроблення національних спеціальних мов, полягає в тому, що випадки безпосередніх збитків через невдалі торговельні назви, а також гальмування наукового поступу не вважаються значущими й не піддаються точному вимірюванню. Тому розроблення спеціальної лексики, що створює умови для наукового, промислового й культурного розвитку, яке мало б бути одним із пріоритетів планування та фінансування, прикро занедбується і здійснюється лише завдяки зусиллям невеликої кількості ентузіастів. Деякі термінологічні заходи неминуче супроводжують наукові дослідження, але за відсутності спеціальної підготовки й координації їх проводять безсистемно, керуючись лише здоровим глуздом, що характерно для примітивних культур і станів пізнання. Водночас на основі практичного досвіду й теоретичного аналізу було розроблено певні принципи та успішні спроби проєктування оптимальних форм термінів і номенів (проєкти термінологічного проєктування, здійснені П. В. Веселовим, Н. И. Кулиш, Э. А. Сорокина – Веселов 1971; Кулиш 1984, 1985; Сорокина 2007). Ми вже згадували деякі принципи конвергентної політики споріднених мов щодо запозичень (Griniewicz 2006: 14–15); подібний підхід можна застосувати для координації розроблення засобів деривації. Ще у 1980-х роках з’ясувалося, що величезну кількість номенів можна легко утворити відповідно до оптимальних форм, і було розроблено певні принципи проєктування номенів (Гринев 1986, 1987). Було сформульовано й інші рекомендації щодо вибору термінологічних форм та організації термінологічної роботи. Термінологічна діяльність, що належним чином розвивається як складова національної політики, має охоплювати низку напрямів і етапів. Один із найважливіших і традиційних напрямів — упорядкування спеціальної лексики, яке охоплює інвентаризацію спеціальної лексики, її систематизацію, уніфікацію та оптимізацію. Інший, менш відомий, але дуже важливий напрям — конструювання лексики, що передбачає розроблення банків морфем, які використовуватимуться як будівельний матеріал, а також проєктування й побудову систем термінів і номенів. Розвиток термінознавства створив можливості для раціонального регулювання та розвитку лексики національних мов. Однак нинішня політична ситуація в багатьох новостворених державах радше дає підстави для песимістичних прогнозів щодо успішного використання цих можливостей. 16 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing... В И С Н О В К И Нині ми є свідками становлення нової, дуже широкої за охопленням і важливої науки, що займається ухваленням життєво важливих рішень щодо мов; пропонуємо назвати її лінгвополітологією. Наразі немає підстав вважати, що багато політичних рішень щодо мов є результатом планомірної діяльності. Водночас поступ у низці суміжних галузей знань, як-от соціолінгвістика, етнолінгвістика, антрополінгвістика й термінознавство, створює можливості для розроблення раціональних системних засад мовної політики, передусім у сфері мовного планування й управління. Досі залишається відкритим питання, чи будуть ці можливості реалізовані; є підстави вважати, що радше ні. Проте появу нової лінгвістичної дисципліни, що має і надзвичайно цікаві теоретичні, і важливі практичні аспекти, слід вважати важливим кроком у культурному поступі. ДОДАТОК: Загальна пропонована структура лінгвополітології Мовна політика Мовна ідеологія Мовна ситуація Оцінювання мов, Мовна стратегія Мовні підходи Підтримка мови (сприяння розвиткові мови, розбудова мови) Перешкоджання розвиткові мови (гальмування, утискання, витіснення, вигнання, примусове усунення, пригнічення) Мовне управління (мовна політика) Мовне планування Довгострокове мовне планування Аналіз мовних тенденцій Прогнозування розвитку мови Професійна підготовка у сфері мовної політики Короткострокове мовне планування Мовне регулювання, мовне конструювання, мовний контроль Мовна нормалізація Розвиток термінології Упорядкування спеціальної лексики Інвентар спеціальної лексики Систематизація спеціальної лексики Уніфікація спеціальної лексики Оптимізація спеціальної лексики Створення лексики Розроблення банків морфем Проєктування та побудова систем номенів Terminologija | 2010 | 17 17 REFERENCES Ager D. E. 1996: Language policy in Britain and France, London and New York: Cassell. Ammon U. 2005: Language Politics. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Baines S. 2006: Minority languages: oppression. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Blommaert J. 2006: Language ideology. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Bowerman S. 2006: Language loyalty. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Brenzinger M. 2006: Language maintenance and shift. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Brumfit C. J. 1992: Language planning. – The Oxford companion to the English language, Oxford-New York: Oxford University Press. de Cillia R., Busch B. 2006: Language Policies: Policies on Language in Europe. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Eisenlohr P. 2006: Linguistic Ethnonationalism. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Extra G., Yagmur K. 2006: Migration and Language planning. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Fishman J. A. 1968: Sociolinguistics and the language problems of the developing countries. – Language problems of developing nations; Fishman J. A., Ferguson C. A. & das Gupta J. (eds.), New York: John Wiley & Sons, 3–16. Gorter D. 2006: Minorities and Language. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Grenoble L. 2006: Endangered Languages. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Grinev S. V. 1993: The Perspectives of Terminology Theory: the Quest For Regularities. – Selected Readings in Russian Terminology Research, Wien, 13–27. Grinev S. V. 1994: Theoretical Foundations of Russian Terminology Work: Peculiarities and Perspectives. – Applications and Implications.Current LSP Research. Vol. 1, Bergen, 49–56. Griniewicz S. 2006: Terminology in the era of globalisation. – Terminologija 13, 10–16. Harrison K. D. 2007: When Languages Die. Oxford University Press. Haugen E. 1959: Planning for a standard language in Norway. – Anthropological Linguistics 1(3), 8–21. Haugen E. 1966: Language conflict and language planning: the case of modern Norwegian, Cambridge: Harvard University Press. Hutton C. M. 2006: Nationalism and linguistics. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Inoue M. 2006: Standardization. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Jernudd B. (ed.) 2001: Language management and language problems: special issue of Journal of Asian Pacific Communications 11:1 (Vol. 2), Amsterdam: John Benjamins. Kloss H. 1966: Types of multilingual communities: A discussion of ten variables. – Sociological Inquiry 36, p. 7–17. Labrie N. 1996: Politique linguistique. – Kontaktlinguistik. Ein internationales Handbuch zeitgenössischer Forschung, 1. Halbband; Goebl H., Nelde P., Stary Z. and Wölk W. (eds.), Berlin: de Gruyter, 826–833. Laitin D. D. 1992: Language repertoires and state construction in Africa, Cambridge: University Press. Landau J., Kellner-Heinеле B. 2001: Politics of language in the ex-Soviet Muslim states, London: Hurst. Lo Bianco J. 1987: National policy on languages, Canberra: Australian Government Publishing Service. Longman dictionary of English language and culture. Longman, 1999. McArthur T. 1992: Idiom. – The Oxford companion to the English language, Oxford-New York: Oxford University Press. McRae K. D. 1975: The principle of territoriality and the principle of personality in multilingual states. – International Journal of the Sociology of Language 4, 33–54. Nesiah K. 1954: The mother tongue education and a language policy for Ceylon, Colombo: Ola Book. Neustupný J. V. 1970: Basic types of treatment of language problems. – Linguistic Communications 1, 77–98. Ó Riagáin 1997: Language policy and social reproduction: Ireland, 1893–1993, Oxford: Clarendon. Ozolins U. 1996: Language policy and political reality. – International Journal of the Sociology of Language 18, 181–200. 18 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing... Paulston C. B. 1997: Language policies and language rights. – Annual Review of Anthropology 26, 73–85. Prague School 1973: General principles for the cultivation of good language. – Language planning: current issues and research; Rubin J. & Shuy R. (eds.), Washington, D. C.: Georgetown University Press, 102–111. Ricento T. 2000: Historical and theoretical perspectives in language policy and planning. – Ideology, politics and language policies. Focus on English; Ricento T. (ed.), Amsterdam: John Benjamins, 9–24. Rubin J., Jernudd B. 1979: References for students of language planning, Honolulu: East-West Center. Schiffman H. E. 1996: Linguistic culture and language policy, London and New York: Routledge. Sibayan B. 1974: Language policy, language engineering and literacy in the Philippines. – Advances in language planning; Fishman J. A. (ed.), The Hague: Mouton, 221–254. Spolsky B. 2004: Language policy, Cambridge: University Press. Spolsky B., Lambert R. D. 2006: Language Planning and Policy: Models. – Encyclopedia of Language and Linguistics, 2nd Ed., Elsevier. Woolard K. 1998: Introduction: language ideology as a field of inquiry. – Language ideologies: practice and theory; Schieffelin B., Woolard K., Kroskrity P. (eds.), New York: Oxford University Press, 3–47. Веселов П. В. 1971: Структура терминов дефинитивного типа (На материале терминологии пластических масс и мягких искусственных кож). Дис.... канд. филол. наук, Москва. Виноградов В. А. 1990: Языковая ситуация. – Энциклопедический словарь «Языкознание», Москва: Советская Энциклопедия. Гринев С. В. 1986: Перспективы и предпосылки упорядочения номенклатурных единиц. – Научно-техническая терминология, Вып. 10, 1–5. Гринев С. В. 1987: Принципы упорядочения технических номенклатурных единиц. – Научно-техническая терминология, Вып. 1, 6–10. Гринев-Гриневич. С. В. 2008: Терминоведение: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений, Москва: Издательский центр «Академия». Дешериев Ю. Д. 1990: Языковая политика. – Энциклопедический словарь «Языкознание», Москва: Советская Энциклопедия. Исаев М. И. 2008: Этно-культурологические аспекты языкового планирования. – Лингводидактика. Социолингвистика. Языки мира. К 90-летию со дня рождения академика И.Ф. Протченко, Москва. Касаткин Д. Л. 1990: Говор. Диалект. – Энциклопедический словарь «Языкознание», Москва: Советская Энциклопедия. Кузнецов С. Н. 1998: Модели языковой политики в русскоязычном сообществе. – Русская социолингвистика, Москва: МГУ. Кулиш Н. И. 1984: Методика создания интернациональной номенклатуры хирургических операций. – Научно-техническая терминология, Вып. 6. Кулиш Н. И. 1985: Методика упорядочения терминологии в клинической лимфологии. – Клиническая лимфология, Москва–Подольск. Пищальникова В. А., Сонин А. Г. 2009: Государственное регулирование языковой ситуации. – Общее языкознание: учебник для студ. высш. учеб. заведений, Москва: Издательский центр «Академия». Пшеничнова Н. Н. 1997: Говор. Диалект. Наречие. – Энциклопедия «Русский язык», Москва. Сорокина Э. А. 2007: Когнитивные аспекты лексического проектирования (к основам когнитивного терминоведения), Москва: Издательство МГОУ. Хауген Э. 1975: Лингвистика и языковое планирование. – Новое в лингвистике. Выпуск VII: Социолингвистика, Москва: Прогресс. Швейцер А. Д. 1997: Социолингвистика. – Энциклопедия «Русский язык», Москва. TERMINOLOGIJA IR KALBOS POLITIKA Straipsnyje nagrinėjami besiformuojančios plačios mokslo srities, kurią siūloma vadinti lingvopolitologija, terminologiniai aspektai. Bandoma atskleisti ir trumpai panagrinėti naujojo mokslo sandarą ir pagrindinių jos sričių turinį. Pažymima, kad šiuo metu nėra pagrindo kalbėti apie įsisąmonintą ir planingą požiūrį į kalbų plėtros klausimus, nors būtinybė atsižvelgti į terminologinius kalbos politikos aspektus yra akivaizdi. Pasitaiko atvejų, kai nacionalinė kalbos politika būna nepakankamai apgalvota. Terminologija | 2010 | 17 19 Vis dėlto sukaupta terminologinių tyrimų ir praktinio terminologijos darbo patirtis leidžia formuluoti tam tikrus principus ir konkrečius būdus, kuriais būtų galima skatinti kalbos plėtrą ir kuriuos būtų galima įgyvendinti tvarkant ir plėtojant specialiąją kalbos leksiką. ТЕРМИНОЛОГИЯ И ЯЗЫКОВАЯ ПОЛИТИКА Рассматриваются терминологические аспекты формирующейся обширной области знания, которую предлагается назвать лингвополитологией. Делается попытка представления и краткого рассмотрения структуры новой науки и содержания ее основных разделов. Отмечается, что, несмотря на очевидную необходимость учета терминологических аспектов языковой политики, в настоящее время нет оснований говорить о сознательном разумном плановом подходе к вопросам развития языков. В ряде случаев национальная языковая политика носит непродуманный характер. Однако накопленный опыт в первую очередь терминологических исследований и практики дал возможность сформулировать некоторые принципы и конкретные способы содействия развитию языка, которые могут быть реализованы в упорядочении и расширении специального лексического состава языка. Gauta 2010–11–16 Sergiusz Griniewicz University of Białystok Waska 4, m.20, Białystok, 15–481, Poland E-mail [email protected] 20 S. Griniewicz | Terminology and language policy (towards establishing...