Gyvenimas kaip krintanti rugpjūčio žvaigždė

ОСОБИСТОСТІ JUOZAS KARACIEJUS Інститут литовської мови ЖИТТЯ, ЯК ПАДАЮЧА СЕРПНЕВА ЗІРКА На згадку про Саулюса Амбразаса Важко, дуже важко писати про співробітника й колегу (досі рука все ще не піднімається написати «колишнього»), життя якого згоріло разом із зірками останніх серпневих ночей, що падають і зникають у небутті. Важко ще й тому, що всім нам здавалося, ніби Саулюс перебуває в розквіті сил — не лише науково-творчих, а й фізичних: він ніколи нікому не скаржився на жодні нездужання, не хворів. І ось... 30 серпня в нашій електронній поштовій скриньці з’явилося для всіх несподіване повідомлення, що колеги Саулюса Амбразаса більше немає, що зірка його життя, яке не дочекалося навіть п’ятдесят третього дня народження, згасла. Спочатку не хотілося в це вірити, десь у глибині душі все ще жевріла надія, що, може, це помилка, що так J. KARACIEJUS. Gyvenimas kaip krintanti rugpjūčio žvaigždė 363 не може бути, адже саме цього дня колега Саулюс Амбразас після чергової щорічної відпустки мав прийти на роботу, як завжди сісти за свій стіл, завалений книжками, і, діставши з шухляди рукопис третьої монографії, яку він завершував писати й присвятив історичному розвитку словотвору прикметників литовської мови, на чистому аркуші своєю виразною вертикальною рукою далі пояснювати майбутньому читачеві історію ще не розгаданих загадок словотвору слів цієї частини литовської мови. На жаль... Сьогодні залишається лише здогадуватися, чого колега Саулюс не встиг сказати ні нам, своїм співробітникам, ні всім майбутнім читачам. Добре пам’ятаю 14 листопада 1984 року, коли до відділу історії мови та діалектології тодішнього Інституту литовської мови й літератури прийшов молодий чоловік з елегантною борідкою і, стримано (можливо, трохи ніяковіючи) привітавшись із майбутніми колегами, одразу сів за призначений йому письмовий стіл. Щоправда, Саулюс Амбразас прийшов не просто з університетської аудиторії, як чимало молодих людей, які тоді приходили до Інституту, а вже закінчив аспірантуру Вільнюського університету, написав і того ж 1984 року захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора (тоді — кандидата філологічних наук) Veiksmažodžių abstraktai (nomina actionis) senojoje lietuvių kalboje. Ми, працівники відділу історії мови та діалектології, знали, що Саулюс Амбразас — дуже добре підготовлений фахівець, який чудово знається як на давнішій, так і на найновішій на той час лінгвістичній літературі, адже він зростав і формувався серед книжок гуманітарного профілю. Від перших днів молодший науковий співробітник Саулюс Амбразас долучився до підготовки третього тому колективної праці, яка тоді була головним завданням відділу, — Lietuvių kalbos dialektologijos atlaso. Для цього тому, присвяченого морфології литовських діалектів, він підготував 20 карт і написав до них досить розлогі коментарі. У вільний від цієї роботи, що вимагала багато сил і ретельності, час Саулюс Амбразас не лише писав наукові статті для литовських і зарубіжних лінгвістичних журналів, а й почав готувати першу частину ґрунтовної праці Daiktavardžių darybos raida Lietuvių kalbos veiksmažodiniai vediniai, яка вийшла друком уже в незалежній Литві 1993 року. Через два роки, 1995-го, колега Саулюс, успішно захистивши габілітаційну працю, продовжив інтенсивні історичні дослідження словотвору литовських іменників; узагальнивши їх, він опублікував результати в продовженні першої монографії, що вийшло через п’ять років (2000), — Daiktavardžių darybos raida. II. У цій книжці, спираючись на численні матеріали, зібрані з різних джерел, він описав розвиток відсубстантивних похідних литовської мови від найдавніших часів до сьогодення. Разом із цими працями змінювалися й посади Саулюса Амбразаса. Розпочавши, як уже згадувалося, роботу в Інституті молодшим науковим співробітником, у 1985 р. 364 KALBOS KULTŪRA | 83 був переатестований на посаду наукового співробітника, 1991 року — старшого наукового співробітника, а від 1995 року — головного наукового співробітника. Але колега Саулюс не любив говорити ні про свої обов’язки, ні про наукові ступені. Він значно охочіше розповідав про найновіші лінгвістичні книжки та порушені в них питання, а якщо розмова несподівано повертала до проблем внутрішнього життя нашої країни, він завжди палко доводив, що не треба надто песимістично реагувати на труднощі, які все ще трапляються, що всі негаразди з часом зникнуть — потрібно лише запастися терпінням. Саулюс Амбразас багато уваги й часу приділяв не лише власним науковим працям, а й усім працям, над якими працювали та які обговорювали у відділі. Він уважно перечитував усі роботи, що розглядалися, і не тільки занотовував свої зауваження на окремому аркуші, щоб висловити їх під час обговорення, а й кілька разів, а часом (особливо в дисертаціях) і кілька десятків разів дописував їх на берегах прочитаної праці своїм особливим тупим олівцем. Адже Саулюс Амбразас завжди вимагав від усіх, щоб твердження в роботі, яку розглядали, були чіткими й обґрунтованими лінгвістичними даними, які не залишають сумнівів. Така позиція колеги Саулюса, що, можливо, трохи й лякала деяких молодих дослідників, схоже, була притаманним лише йому таємним методичним прийомом, який спонукав автора кожної роботи, що розглядалася, якнайкраще підготуватися, звикати не боятися обстоювати свої твердження, а водночас опановувати основи серйозної наукової дискусії. Для молодої людини, яка робила перші кроки в науково-дослідній роботі, це, безперечно, було дуже доброю школою, а коректно висловлені зауваження (разом із тими, що були на берегах роботи) були і заохоченням не лякатися, завжди вірити у власні сили. Звісно, про колегу Саулюса Амбразаса — про науковця й людину з усіма властивими кожному з нас людськими слабкостями — можна було б писати й писати: перелічити десятки його наукових статей, відредагованих праць, назвати редакційні колегії яких литовських і закордонних наукових журналів він був членом. Але ці слова, ці переліки вже нічого не змінять, а часом, можливо, вони й зовсім не потрібні, бо не завжди легко улюбленими Саулюсом Амбразасом литовськими словами висловити нашу втрату, тим паче що, прийшовши на чергове засідання відділу, коли присутні колеги не квапляться його починати, ніби й далі на щось чекають, мимоволі починаєш думати, що ось відчиняться двері й крізь них увійде колега Саулюс... Але засідання починається, ілюзії цієї миті розвіюються, і тоді розумієш, що так уже ніколи не буде. Та незрозуміло, чому безжальні богині долі, Мойри, пожаліли Тобі, Колего, довшої життєвої нитки, чому так рано її обірвали... Тож нехай легкою буде Тобі рідна литовська земля... J. KARACIEJUS. Gyvenimas kaip krintanti rugpjūčio žvaigždė 365