Probleminiai tarties klausimai „Latvių kalbos gramatikoje“

ДЗІНТРА ШУЛЬЦЕ Лієпайський університет, Латвія ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВИМОВИ У ГРАМАТИЦІ ЛАТИСЬКОЇ МОВИ КЛЮЧОВІ СЛОВА: поняття й норма ортоепії, унормування наголосу слова, норми вимови голосних і приголосних, проблеми вимови. Важливою складовою будь-якої мови є ортоепія, що охоплює всі системи вимови. Ортоепія, або правильна вимова, — це «система узгоджених правил вимови; практичне дотримання таких правил» (VPSV 2007: 284). Подібно цей термін визначено й у Граматиці латиської мови (LVG 2013: 123). Уніфікація норм вимови допомагає мовцеві й слухачеві розуміти одне одного — це найважливіша умова процесу спілкування. Недотримання норм вимови, помилкова вимова слів неточно спрямовують увагу слухача, через що зміст мовлення сприймати складніше. Мета статті — обговорити сучасні проблеми вимови у виданій 2013 року Граматиці латиської мови (далі — LVG) та в інших найновіших мовознавчих працях. Автори LVG неодноразово наголошували, що зміст нової граматики ґрунтується переважно на фактах літературної мови. Стверджується, що, обговорюючи зміст граматики, автори мають «домовитися про модель теоретичного викладу граматики, методичні й технічні принципи її підготовки, [...] не втрачаючи індивідуальності відмінних поглядів, шукаючи компромісів і згоди, стати учасниками спільної дослідницької праці — граматики латиської мови» (Koncepcija 2008: 10). Однак аналіз граматики дає підстави зазначити, що авторам не вдалося повністю втілити початковий задум, тому у праці залишилися нерозв’язані питання, отже, й надалі точитимуться дискусії про те, що вважати нормою літературної мови. У новій граматиці представлено розмаїття мовознавчих шкіл, поглядів і концепцій, а також різні інтерпретації мовних явищ. На багато важливих питань не лише ортоепії, а й інших галузей мовознавства досі немає конкретних відповідей (важко оцінити, перевага це чи недолік). Чимало проблем практичного вжитку досі залишаються нерозв’язаними. У новій граматиці питання правильної вимови розглянуто в розділі «Основні проблеми правильної вимови, або ортоепії, латиської мови» (лат. «Galvenās latviešu valodas pareizrunas jeb ortoepijas problēmas») (LVG 2013: 123–137). У статті розглянуто такі питання, пов’язані з вимовою: 1) унормування наголосу слова; 2) норми вимови голосних; 3) норми вимови приголосних. Насамперед варто було б розглянути проблемні випадки вимови інтонації складу (акцентного тону). Ці питання розглянуто в розділі «Супрасегментні, або прозодичні, одиниці мови» (лат. «Valodas suprasegmentālās jeb prosodiskās vienības») (LVG 2013: 104–106), BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 DZINTRA ŠULCĖ. Probleminiai tarties klausimai Latvių kalbos gramatikoje | 2 однак тут не наведено нічого нового, пов’язаного з вимовою. Обговорюючи інтонацію складу (наголос), дискутують щодо використання в латиській мові систем із трьома (відповідно, рівним, спадним або зламаним) і двома (відповідно, рівним і нерівним) наголосами. Доводиться визнати, що, на жаль, авторам не вдалося дійти згоди щодо місця наголосу в слові в граматиці, і та сама теорія та ті самі приклади повторюються в розділах «Наголос у слові» (лат. «Vārda uzsvars») (LVG 2013: 120–122) і «Нормування наголосу в слові» («Vārda uzsvara normēšana») (LVG 2013: 123–125): 1. Щодо вживання варіантів, наприклад: vienmēr // vien’mēr1, «завжди», varbūt // var būt «можливо», diemžēl // diemžēl «на жаль», paš’ laik // pašlaik «зараз», pal’ dies // paldies «дякую» (пор. LVG 2013: 120; 123). 2. Щодо іншого значення слова, зумовленого наголосом, наприклад: nebūt (службове слово) – ne’ būt (частка), patiesi «правильно» – pa’ tiesi «насправді», vienādi «однаково» – vie nādi «завжди» (пор. LVG 2013: 120; 123). 3. Щодо зміни наголосу в емфатичному мовленні (пор. LVG 2013: 121; 124). У LVG, як і в попередніх виданнях латиської мови, перелічено всі винятки, звернено увагу на вимову міжнародних слів і запозичених власних назв, однак бракує новішого підходу. Порівняно багато уваги приділено побічному наголосу (LVG 2013: 121–122), хоча в повсякденному вжитку він не має істотного значення. Tiriant balsių ir dvibalsių vartojimą (LVG 2013: 126–133), skiriami dviejų rūšių nukrypimai nuo bendrinės kalbos tarties normų: 1) кількісні (розрізнення коротких і довгих голосних); 2) якісні (змішування різних голосних і дифтонгів). Якісні відхилення від норм спостерігаються як у словах латиського походження, так і в запозиченнях. Норми адаптації, правопису та вимови іншомовних слів у латиській літературній мові неодноразово змінювалися, унаслідок чого виникли кількісні непослідовності у вживанні. Такі коливання зберігатимуться й надалі (у LVG у цьому випадку не запропоновано нічого особливого). Варіанти слів, що розрізняються якістю голосних, найчастіше пов’язані з уживанням вузького й широкого голосних e та ē, а також зі змішуванням короткого й довгого o з дифтонгом [uo]. Іноді, щоб полегшити вимову, змінюють звуковий склад слова: якийсь голосний пропускають, вставляють або переставляють, наприклад: komandants «комендант» (замість a помилково вимовляють голосний e), frazeoloģija «фразеологія» (замість e помилково вимовляють голосний i), alkohols «алкоголь» (замість o помилково вимовляють голосний a), trenažieris «тренажер» (замість a помилково вимовляють голосний e), oriģināls «оригінал» (помилково вимовляють orgināls). Вимову й написання цих слів можна перевірити у Словнику правопису та вимови латиської мови (лат. Latviešu valodas pareizrakstības un pareizrunas vārdnīca) (LVP PV 1995) і в найновішому словнику іншомовних слів Svešvārdu vārdnīcā (2008). Можливо, під час укладання LVG варто було докладніше розглянути й рекомендувати паралельні варіанти вимови таких слів як із вузьким, так і з широким e або ē, у яких установленої норми вже давно не дотримуються, наприклад: Ventspils «Вентспілс», Zemgale «Земгале», bebrs «бобер», medūza «медуза», mopēds «мопед», а також у формах теперішнього часу дієслів першої дієвідміни та утворених від основи теперішнього часу дієслівних формах, якщо інфінітивне закінчення — rt, наприклад: dzeru «п’ю», beru «сиплю», tveru «хапаю», sveru «важу», jādzer «треба пити», jāber «треба сипати», jāsver «треба зважити», dzerot «п’ючи», sverot «зважуючи», berot «сиплючи» (пор. LVG 2013: 126–128). 1 Крапка перед складом позначає, що він наголошений. BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 DZINTRA ŠULCE. Probleminiai tarties klausimai Lietuvių kalbos gramatikoje | 3 На підставі раніше проведених досліджень у LVG також наголошується, що виникають труднощі з уживанням фонем [o], [ō] і [uo], оскільки зазначені голосні та дифтонг графічно позначаються однаково, напр.: ola [uola] «яйце»; opera [ōpera] «опера»; optika [optika] «оптика»; oktobris [oktōbris] «жовтень»; крім того, є тенденція замінювати нелатиський голосний [o] або [ō] латиським дифтонгом [uo], напр.: sporas [spōras] неправильно вимовляється як [spuoras] «спори», poras [pōras] – [puoras] «пори», novembris [novembris] – [nuovembris] «листопад». Особливу увагу слід приділяти вимові особових і географічних назв; надалі їх варто додатково дослідити. Aptariant priebalsių tarties normas (LVG 2013: 133–135) daugiausia dėmesio skiriama pagrindiniam priebalsio tarties variantui, kurio esminiai garsiniai požymiai geriausiai atskleidžiami izoliuotoje pozicijoje. Be pagrindinio varianto priebalsiai gali turėti antrinius variantus, kurie atsiranda tam tikroje pozicijoje ir bendrinėje kalboje yra privalomi kaip ir šalutiniai tarties variantai. Daugiausia priebalsių ir jų variantų, kitokių nei bendrinėje kalboje, ištaria atskirų tarmių atstovai. Kartais kitaip ištariami ir vartojami priebalsiai aiškintini ir kitų kalbų įtaka (ypač pastaruoju metu). Позиційні зміни приголосних не спричиняють істотних проблем із вимовою, тоді як історичні зміни голосних часто призводять до відхилень від норми, наприклад у формах другої особи множини наказового способу дієслів: nākt «прийти» – nāciet! (≠nākiet!) «прийдіть», iepīrkties «купити собі» – iepērcieties! (≠iepērkieties!) «купіть собі», augt «рости» – audziet! (≠augiet!) «ростіть», однак sēdēt «сидіти» – sēdiet! (≠sēziet!) «сидіть», celt «піднімати» – celiet! (≠ceļiet!) «підніміть», pacieties «потерпіти» – pacietieties! (≠paciesieties!) «потерпіть». Під час укладання LVG більше уваги слід було приділити двоскладовим чоловічим особовим іменам другої відміни, основи яких закінчуються на приголосні –t- або –d-, напр.: Uldis, Valdis, Rūdis, Gatis, Artis, Raitis. З одного боку, автори граматики визнають, що «останніми роками почастішали вживані [форми родового відмінка] Arša (Artis), Gāša (Gatis), Raiša (Raitis), Rūža (Rūdis), Ulža (Uldis), Valža (Valdis) [...] паралельні форми допустимі» (LVG 2013: 137), з іншого боку, описуючи іменники другої відміни, авторка розділу граматики висловлює негативне ставлення до чергування приголосних у вже згаданих формах і наголошує, що «чергування приголосних не відбувається у двоскладових особових іменах, коли перед закінченням -is стоять приголосні t, d: Valdis – Valda, Rūdis – Rūda, Artis – Arta, Gatis – Gata» (LVG 2013: 359). Такі непослідовності в одній граматиці не сприяють належному засвоєнню норм літературної мови. Другий найновіший латиськомовний виданий посібник (LV 2013) також не містить нічого нового, що стосувалося б вимови. Розділу, присвяченого ортоепії, тут узагалі немає. Про окремі питання вимови лише згадується під час розгляду фонетичних питань, пов’язаних із позиційним та історичним чергуванням голосних (LV 2013: 22–32). Обговорюючи, як найуспішніше засвоїти норми вимови, кілька разів висловлювали думку, що правила правопису час від часу слід переглядати, щоб з’ясувати, чи не починає правопис істотно розходитися з вимовою. Для цього необхідно ретельно провести дослідження й опитування. Це стосується також проблемного позначення кількох звуків однією літерою (e, ē ir o). Поки в суспільстві тривають дискусії й уникають оголошення масштабної реформи правопису, окремі проблемні випадки вимови можна було б обговорювати на засіданнях Експертної комісії з латиської мови, наприклад, закріплюючи паралельні варіанти, якщо такі вже існують у реальному вжитку. Раніше такі питання розглядалися в Орфографічній комісії та публікувалися у виданні Питання культури латиської мови (лат. Latviešu valodas kultūras jautājumi), напр., «Висновки Орфографічної комісії щодо читання літери o» (лат. «Pareizrakstības komisijas atzinumi par burta o lasījumu») (1985: 116–120) або Висновки Орфографічної комісії щодо вимови (лат. Pareizrakstības komisijas atzinumi par pareizrunu) (1970: 169–174). BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 DZINTRA ŠULCE. Probleminiai tarties klausimai Latvių kalbos gramatikoje | 4 Відповіді на проблемні питання, пов’язані з вимовою, шукають також в Агентстві латиської мови; їх узагальнено подано у збірнику Мовна практика: спостереження та рекомендації (лат. Valodas prakse: vērojumi un ieteikumi), у розділі «Мовні консультації» (лат. «Valodas konsultācijas») (2009–2013). Корисним було б також провести якомога докладніше опитування мовців щодо проблемних питань вимови й правопису, оскільки востаннє таке опитування проводилося лише 1960 року (Laua 1997: 127), а тому воно вже об’єктивно не відображає сучасного мовного вжитку. Проаналізувавши згадані проблемні питання, можна зробити висновок, що розгляд ортоепії в LVG не відрізняється від попередніх досліджень вимови: у ній стисло повторено вже відому інформацію (пор. Laua 1997; Strautiņa, Šulce 2004; Strautiņa, Šulce 2009; Šulce 2005; Guļevska, Miķelsone, Porīte 2002). Основним нормативним джерелом з вимови латиської мови й досі залишається Словник латиського правопису та вимови (LVPPV 1995). Історичних досліджень у LVG наведено мінімум, у ній «лише в небагатьох випадках синхронний підхід доповнено діахронічними спостереженнями» (LVG 2013: 19), однак саме історичні дані, залучені до дослідження окремих питань, допомогли б краще зрозуміти процеси в сучасній латиській мові. Надалі слід подумати, як узгодити питання, розглянуті в LVG, із предметами з вивчення вимови, включеними до бакалаврських програм вищих навчальних закладів, щоб уникнути розбіжностей в інтерпретації. Укладання LVG також закріплює сучасну лінгвістичну термінологію. Масштабне дослідження — це своєрідна відправна точка, від якої відштовхуються, розмірковуючи про мову й надалі досліджуючи систему латиської мови. LITERATŪRA Guļevska D., Miķelsone A., Porīte T. 2002: Pareizrakstības un pareizrunas rokasgrāmata. Latviešu valoda, Rīga: Avots. Koncepcija 2008: Latviešu valodas gramatika: koncepcija, prospekts, atsevišķu nodaļu pirmvarianti, diskusijas materiāli, Rīga: LU Latviešu valodas institūts. LV 2013: Latviešu valoda, Andreja Veisberga redakcijā. Rīga: LU Akadēmiskais apgāds. LVG 2013: Latviešu valodas gramatika, Rīga: LU Latviešu valodas institūts. LVPPV 1995: Latviešu valodas pareizrakstības un pareizrunas vārdnīca, Rīga: Avots. Laua A. 1997: Latviešu literārās valodas fonētika, Rīga: Zvaigzne ABC. Pareizrakstības komisijas atzinumi par burta o lasījumu 1985: – Latviešu valodas kultūras jautājumi 21, 116–120. Pareizrakstības komisijas atzinumi par pareizrunu 1970: – Latviešu valodas kultūras jautājumi 6, 169–174. Strautiņa V., Šulce Dz. 2009: Latviešu valodas pareizruna un pareizrakstība. Rīga: RaKa. Strautiņa V., Šulce Dz. 2004: Latviešu literārās valodas fonētika, ortoepija un ortogrāfija, Liepāja: LiePA. Šulce Dz. 2005: Daži aktuāli pareizrunas jautājumi. – Valodas prakse: vērojumi un ieteikumi 1, 101–106. VPSV 2007: Valodniecības pamatterminu skaidrojošā vārdnīca, Rīga: Latviešu valodas institūts. Svešvārdu vārdnīca, 2008, Rīga: Avots. Valodas konsultācijas 2009–2013: – Valodas prakse: vērojumi un ieteikumi, Rīga: Latviešu valodas institūts. Gauta 2014.11.04 BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 DZINTRA ŠULCE. Probleminiai tarties klausimai Latvių kalbos gramatikoje | 5 ORTHOEPY AND ITS PROBLEMATIC ISSUES IN THE LATVIAN GRAMMAR Summary A significant component of any language is orthoepy, which denotes a correct pronunciation system as a whole. It is a system of conventional pronunciation norms and compliance with them in practice. The explanation of this term within this meaning can be found in the Dictionary of Key Terms in Linguistics (2007) and in the recently published Latvian Grammar (2013). Uniformity of pronunciation norms promotes the speaker’s and the listener’s mutual understanding, which is a desirable condition in the communication process. The authors of the grammar book have repeatedly stressed that the new grammar content is mainly based on literary language facts; however, language is not entirely literal (and therefore normative). Thus, the problematic issues remain and discussions thereof are likely to continue. In the new grammar book, several schools of linguistics are introduced; thus, a diversity of views and concepts, different interpretations of language phenomena can be observed. However, there are still no definite answers to several essential language issues not only in orthoepy but also in other fields of linguistics. The problematic issues in practical language use largely remain unsolved. In the new grammar book, correct pronunciation issues are discussed in the chapter “Orthoepy: the Main Problems of Correct Pronunciation in the Latvian Language”; it includes the following topics on correct pronunciation: 1. Word accent standardisation. 2. Pronunciation norms in vocalisation (in vowel and diphthong use). 3. Pronunciation norms in consonantism (in consonant use). The content of the chapter on orthoepy in the Latvian Grammar does not differ from the previous studies on correct pronunciation, but it gives only a short summary of the already known information. Therefore, the problem persists when thinking about potential solutions for successful learning of correct pronunciation rules. It is possible to admit the view that correct pronunciation and the related rules should be reviewed from time to time to see whether any significant differences between spelling and pronunciation have appeared. This requires careful researches and surveys. While the society is still discussing and avoids making radical reforms in spelling, certain problematic pronunciation cases could be discussed at the meetings of the Latvian Language Expert Commission, for example, accepting parallel versions in case they already exist in the language practice. The creation of the Latvian grammar has considerably strengthened the terminology of modern linguistics as the starting point for thinking about the language and further exploration of the Latvian language system. KEYWORDS: the concept of orthoepy and norms thereof, word accent standardisation, pronunciation norms in vocalisation and consonantism, problematic issues in correct pronunciation. DZINTRA ŠULCE Liepājas Universitate Kūrmājas prospekts 13, LV-3401 Liepāja [email protected] BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204