Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai

RAMUNĖ VASKELAITĖ НЕВЖИВАННЯ ПОВНИХ ФОРМ У ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА ВИКЛИК, ЯКИЙ ЦЕ СТАНОВИТЬ ДЛЯ НОРМИ КЛЮЧОВІ СЛОВА: означальне значення, визначеність, повна форма, норма, підсилювальне значення, позначення різновиду, вживання, показник терміна. ВСТУП Формулювання щодо вживання повних форм (далі — ПФ) у термінології, наведені в нормативних виданнях, є категоричними: у більшості з них стверджується, що прикметниковий компонент терміна має вживатися лише у ПФ. Однак таке твердження значно вирізняється на тлі загального нормативного контексту, який свідчить, що зазвичай схиляються лише до переліку значень, які можуть мати ПФ, і, додавши, що їх уже не вміють уживати, не встановлюють обов’язкового вживання в цих значеннях. Такий нормативний контекст цілком відповідав би результатам діахронічних і синхронічних мовних досліджень, які виявляють, що ПФ занепадають — відступають із діалектів, а в літературній мові їх нерідко замінюють короткі форми. Ці суперечності спонукали б поставити питання, на чому ґрунтується і наскільки обґрунтована норма, що встановлює обов’язкове позначення терміна морфологічним показником, але водночас і висунути припущення, що підставою для норми може бути регулярніше вживання. Проте вже самі приклади, наведені під час дослідження термінології певної спеціальної галузі (наприклад: Umbrasas 2002; Zemlevičiūtė 2003; Stunžinas 2005), свідчать, що ПФ у термінах уживаються не завжди. Невживання їх у термінологічних словниках констатувала 1973 року Angelė Kaulakienė, назвавши цю тенденцію характерною для того часу. Однак схильність не вживати ПФ у термінології згадується і пізніше, разом із зазначенням загальної схильності не вживати ПФ. У граматиці сучасної литовської мови (далі — DLKG) також стверджується, що в термінах ПФ варіюють, хоча в літературній мові їм надають перевагу (DLKG 1997: 175). Таке неодноразове констатування цієї схильності спонукало б висунути інше припущення: категоричне твердження щодо термінології не лише відрізняється від загального нормативного контексту та певною мірою суперечить мовним дослідженням, а й не знаходить достатнього відгуку у вживанні; останнє, як можна було б припустити, зважаючи на повторюваність цієї тенденції, більше схиляється дотримуватися загального напряму розвитку ПФ і норм, що більше відповідають йому та не встановлюють обов’язкового вживання BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 2 норм. Звичайно, перевірити ці припущення та гіпотези можна лише дослідивши норму і вживання. Однак таких досліджень немає, якщо не брати до уваги одну працю, у якій констатується, що ПФ не вживаються у наукових працях із зварювання (Gedzevičienė, Gedzevičius 2011), і згадану статтю A. Kaulakienė (1973), проте в ній норму радше пропонують, ніж аналізують. Важливе дослідження вживання провела Adelė Valeckienė (1957), однак його безпосереднім предметом не є терміни, а від часу публікації минуло вже 60 років. Є кілька публікацій, у яких питання вживання в термінології порушується опосередковано — під час розгляду значень ПФ (Valeckienė 1961) або випадків їх неправильного вживання в канцелярській мові (Oginskienė 1993), пасивних дієприкметників (Ambrazas 1964), прикметників із суфіксом -inis, -ė (Kniūkšta 2001). У працях із термінології думку щодо вживання ПФ також висловлюють рідко (Gaivenis 1975; Keinys 2004), а подекуди її можна вивести опосередковано (Gaivenis 1995; Keinys 2005). Не досліджуючи ні норму, ні вживання, ми спостерігаємо посилення непослідовності останнього. Уже це спонукало б порушити питання про вживання ПФ у термінології. Нерегулярність позначення термінів цим морфологічним показником чітко помітна і в економічній мові. Водночас у ній простежуються й певні закономірніші тенденції. Їх аналіз дав би змогу з’ясувати співвідношення цих тенденцій із нормою та оцінити їхню обґрунтованість. Однак виявлені нормативні суперечності свідчать, що для оцінювання обґрунтованості самого лише аналізу вживання було б недостатньо. Адже якби не було достатніх підстав стверджувати, що норма характеризується певними нерегулярностями, було б нелогічно на підставі суперечності у вживанні робити висновки про необґрунтованість її тенденцій. Можливо, у вживанні просто більше зважають на тенденцію до занепаду ПФ, виявлену діахронічними мовними дослідженнями й не відкинуту в нормативних працях. Отже, оцінити обґрунтованість уживання можна лише після дослідження норми, а один із критеріїв оцінювання норми — те, наскільки її дотримуються у вживанні. Саме цей взаємозв’язок визначає мету статті: дослідити норму вживання ПФ у термінології, тенденції, що простежуються у вживанні, і, спираючись на порівняльний аналіз, оцінити як тенденцію вживання, так і обґрунтованість норми. Досліджуване вживання представлено текстами двох типів: зв’язними — статтями, опублікованими в періодичних виданнях з економічної науки, — та позаконтекстним середовищем уживання термінів, тобто словниками економічних термінів і глосаріями термінів (понять), наведеними в нормативно-правових актах. Інший предмет дослідження — твердження щодо вживання ПФ у термінології, сформульовані в працях нормативного, описового, пояснювального, навчального й дослідницького характеру, а також трактування, що випливають із пояснення сутності ПФ, оцінювання їх з погляду граматичних категорій, класифікації значень і сукупності дослідницьких праць. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 3 Основні застосовувані методи — порівняльний аналіз, індукція, дедукція та синтез, характерні для праць теоретичного спрямування. Дослідження вживання ІФ ґрунтується на зіставленні й оцінюванні статистичних даних із термінологічних словників і нормативно-правових актів. 1. ЗАГАЛЬНИЙ НОРМАТИВНИЙ КОНТЕКСТ Позначення терміна — не єдина функція ІФ у литовській мові. Розрізняють і багато інших таких функцій, які найчастіше називають значеннями. Саме ними зазвичай пояснюють опозицію ІФ і неозначених форм (далі — НФ). Однак класифікації значень різняться, а в системі граматичних форм і категорій ІФ досі не знайшли визначеного місця. Обравши ту чи іншу модель їх оцінювання, констатують і чимало винятків, які важко пояснити в межах цієї моделі. Про те, що це мовне явище є складною загадкою, свідчать і дослідження розвитку мови. У них вдається виявити, що ІФ зникають, проте причини цього зникнення також не цілком зрозумілі. Це спонукає розглядати неясності й оцінювати кодифіковані норми вживання ІФ з огляду на них. 1.1. Проблеми та взаємозв’язки, виявлені в дослідницьких працях ІФ — не той об’єкт, який часто обирають для дослідження в литовському мовознавстві, однак деякі суттєві моменти вже встановлено. Наприклад, визначено основу їхнього утворення: ІФ сформувалися внаслідок приєднання до простих форм як енклітик займенника jis, ji — *io- (Rosinas 1975; Valeckienė 1986; Zinkevičius 1957, 1966, 1981, 1996). Однак чимало питань і досі не з’ясовано до кінця. Так, походження відоме, проте значення займенника *io- тлумачать по-різному, а різне оцінювання одного з дериваційних формантів зумовлює неоднакове розуміння значення самого похідного утворення. Такий взаємозв’язок можна простежити в огляді теорій походження цього займенника, наведеному у статтях A. Valeckienė (1986, 1990): якщо займенник *io- вважають анафоричним (вказівним), то ІФ схильні розглядати як такі, що позначають певний предмет або виражають визначеність і відповідають означеним артиклям інших індоєвропейських мов; якщо ж займенник вважають відносним, їх переважно пояснюють емфазою — підкресленням позначуваного предмета або сталої ознаки. Сама A. Valeckienė (1957) ще раніше звернула увагу на подвійність семантичної функції. Назвавши її вказівною функцією підкреслювального характеру, вона стверджувала, що одні займенникові прикметники набувають означального (детермінативного) значення, а інші — підкреслювального (емфатичного). Така подвійна BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 4 природа функції пояснювалася специфікою утворення ІФ: «Через нерозривне поєднання займенника з прикметником функціональні значення займенникових прикметників стали залежати також від синтаксично-семантичного зв’язку прикметника з означуваним ним словом. <...> займенникові прикметники, які позначають такий предмет, відмінну ознаку якого вони виражають, утворюють з означуваним словом єдину семантичну сполуку й набувають означального значення, тобто вказують на певний відомий предмет; займенникові прикметники, які позначають такий предмет, властиву відому ознаку якого вони виражають, не утворюють з означуваним словом тісної синтаксично-семантичної сполуки й набувають суто підкреслювального значення». (Valeckienė 1957: 210). Хоча стверджувалося, що в сучасній мові займенникові прикметники мають два значення, водночас було помічено й розвиток значень: підкреслювальні прикметники оцінювалися як такі, що зникають і не мають тенденції до подальшого розвитку, тоді як означальні вважалися основними в мові того часу. Концепцію розвитку значень надалі розвивала A. Valeckienė у пізніших статтях, пов’язуючи займенник *io- уже з конструкціями індоіранських і грецької мов. Стверджується, що цей займенник, уживаючись у цих конструкціях після іменника в тотожній позиції, не був ані суто відносним, ані власне анафоричним; від природи він мав підкреслювальну функцію повторного вказування («ідентифікаційну»), а означальна функція розвинулася пізніше; крім того, у литовській мові немає чіткої межі між означальним і підкреслювальним значеннями (Valeckienė 1986: 184–185; 1990: 27–28). Саме такі спостереження могли стати підґрунтям для виокремлення в литовській мові категорії означеності. У розділі першого тому Lietuvių kalbos gramatikos (далі — LKG), підготовленого A. Valeckienė, про кореляцію означеності й неозначеності лише згадується; у статті 1986 року означеність уже чітко виокремлюється, а згодом її виокремлюють і в DLKG. До речі, у статті 1986 року вживається вже не термін «означальне значення», а «значення визначеності» (або «означеність»), тож, щоб уникнути плутанини, далі використовуватиметься саме він, за винятком випадків, коли буде важливо точно передати терміни, ужиті в тій чи іншій праці. Щойно в LKG спробували виокремити опозицію означеності й неозначеності, одразу постало складне питання підкреслювального значення. У граматиці стверджується, що підкреслювальні займенникові прикметники перебувають поза цією кореляцією — їхня функція має стилістично-підкреслювальний характер (LKG 1965: 511). Однак у найновіших дослідженнях граматичної будови литовської мови ІФ розглядаються вже лише як засоби вираження означеності (Holvoet, Tamulionienė 2006; Mikulskas 2006; Spraunienė 2008a, 2008b, 2011; Judžentis 2012: 99–110). Таким чином, факт, що в литовській мові ІФ, на відміну від мов з артиклями, вживаються також у підкреслювальному значенні, зазвичай не береться до уваги. Щоправда, трапляються поодинокі спроби розв’язати питання підкреслювального значення, але вони свідчать, що його хочуть включити до BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 5 категорію означеності: стверджується, що підкреслювальне значення слід вважати прагматичною функцією ІФ (Mikulskas 2006: 64), а в одній докторській дисертації — що «усі займенникові прикметники, які традиційно називають підкреслювальними, цілком обґрунтовано можна вважати такими, що мають функцію означеності» (Spraunienė 2011: 112). Спроби пояснити ІФ литовської мови через означеність породжують й інші неясності. Як категорію прикметника опозицію означеності й неозначеності вже виокремлено в DLKG, однак таке розмежування зазнало критики: з огляду на те, що ІФ прикметника є лише однією з багатьох морфологічних форм вираження означеності ознаки, а ця опозиція виявляється на рівнях лексем і граматичних форм (Paulauskienė 1994: 225), а також через те, що в межах концепції іменникової групи, відмінної від традиційної для литовського мовознавства, це категорія не прикметника, а іменникової групи (Holvoet, Tamulionienė 2006: 12). Однак у працях із критичними міркуваннями чітко не відповіли на питання, чи властива литовській мові така граматична категорія взагалі. У статті Axelio Holvoeto та Aurelijos Tamulionienės пошуки відповіді завершуються думкою Christoferio Lyonso про те, що означеність притаманна не всім мовам, і зауваженням, що граматичний опис литовської мови не обходиться без цього поняття (Holvoet, Tamulionienė 2006: 32). Artūras Judžentis усе ж наважується виокремити граматичну категорію означеності, проте розуміє її інакше, ніж це прийнято в традиційній граматиці литовської мови: як таку, що охоплює не лише рівні морфології та синтаксису, а й семантики та прагматики. Означеність передусім пов’язують саме з останнім із них (Judžentis 2012: 99–110). Мабуть, головна неясність, що виникає, коли ІФ литовської мови починають вважати засобом вираження означеності, — це значна нерегулярність вираження опозиції: чимало прикладів, коли ІФ вживаються без виразної означеності, а означеність передається й без ІФ (Spraunienė 2008b, 2011). A. Valeckienė також розглядала нерегулярність уживання ІФ у підкреслювальному значенні, однак її пояснення переконує більше: підкреслення властивості предмета залежить від суб’єктивного ставлення автора до нього (Valeckienė 1957: 203–212). Загалом спроби дослідників розгадати загадку функції, яку виконують ІФ у литовській мові, нагадують рух по замкненому колу: огляд спроб розгадати її, поданий A. Valeckienė 1957 року, свідчить, що спираючись лише на детермінаційну або лише на емфатичну теорію, розгадати цю загадку не вдалося, тож проблему намагалися розв’язати, визнавши дві основні семантичні функції; однак у дослідженнях означеності знову зосереджуються лише на одній із них, і результатом найчастіше стає констатація того, що вираження означеності прикметниковими ІФ у литовській мові нерегулярне (Valeckienė 1986; Holvoet, Tamulionienė 2006; Spraunienė 2011; Judžentis 2012). З іншого боку, спроби з’ясувати функцію та знайти ІФ чіткіше місце в системі граматичних форм BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 6 і категорій, що тривають досі, спонукають припустити, що ця функція, мабуть, не є дуже важливою для мови, адже її сутність за такий тривалий час уже мали б з’ясувати. Припущення про несуттєву важливість цієї функції підтверджують дослідження розвитку мови, які виявляють, що ІФ зникають. Zigmas Zinkevičius (1957, 1966, 1978, 1981, 1996) називає говірки, у яких їх уже не вживають. A. Valeckienė (1957) доходить висновку, що зникає підкреслювальне значення, але помічає також ознаки зникнення значення означеності в говірках: у цьому значенні ІФ уже не вживаються в західних дзуків і в південній частині східних та середніх аукштайтських говірок, а в говірках, що межують із територіями, де ІФ майже не вживаються, зокрема у східній частині південних західних аукштайтських говірок, їх уживають рідше. Якщо вважати значення означеності основним у сучасній мові, найжиттєздатнішим, а підкреслювальне значення, уживане в згаданих говірках, — таким, що зникає, то у статті зроблено висновок, що в цих говірках зникають усі займенникові прикметники (Valeckienė 1957: 303). Проте на питання, чому вони зникають, чіткої відповіді немає. Звернувши увагу на те, що значення означеності передається простими формами навіть у говірках, де займенникові прикметники вживаються широко, A. Valeckienė назвала одну з причин — специфіку означення предметів займенниковими прикметниками литовської мови: «У литовській мові займенник *io- основи, що виконує детермінаційну функцію, нерозривно пов’язаний із прикметником, тому означення предмета — виокремлення його серед інших — значною мірою залежить від лексичного значення прикметника та його синтаксико-семантичного зв’язку з означуваним словом <...>. Якщо прикметник завдяки своєму специфічному лексичному значенню вже може відрізнити один предмет від іншого, то знак детермінації — займенникове закінчення — стає непотрібним» (Valeckienė 1957: 303). Стверджується, що саме такі окремі випадки непослідовного вираження прикметниками значення означеності могли сприяти початку зникнення займенникових форм. У LKG подібно пояснюється нечіткість кореляції означеності й неозначеності (LKG 1965: 511). У працях із сучасної литовської граматичної будови серед причин невживання ІФ називають іще один чинник — незначну відмінність у значенні. Хоча в LKG значення вважається основним критерієм розрізнення ІФ і простих форм, у 1986 році зазначено, що мовна відмінність у значенні відсутня як у писемній мові, так і в говірках, і цей критерій поставлено під сумнів (Paulauskienė, Tarvydaitė 1986: 136). Згодом висловлено таке міркування: «Якби між простими та займенниковими прикметниками була велика (суттєва) відмінність у значенні, не було б людей, які розмовляють літературною мовою й можуть обходитися без займенникових прикметників. А нині ті, хто походить із говірок, де займенникових прикметників не вживають, обходяться без них і розмовляючи літературною мовою, тим самим сприяючи загальному зникненню займенникових прикметників. <...> З огляду на сучасне BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 7 змішування населення, урбанізацію краю, дво- чи тримовність, слід вважати, що людей, які не вміють уживати займенникові форми й можуть обходитися без них, нині дуже багато» (Paulauskienė 1994: 222–223). Окрім згаданих чинників, причиною зникнення ІФ називають також вплив мов сусідів (Pupkis 1980: 137; Paulauskienė, Tarvydaitė 1986: 136–137; Paulauskienė 1994: 223), проте здебільшого йдеться лише про російську мову, і цей чинник докладніше не розглядають. 1.2. Відображення суперечностей у працях із кодифікації Якщо мовне явище саме собою виходить із ужитку, обмежувати такі тенденції мовними нормами мало б бути складно й, найімовірніше, недоцільно. Під час нормування вживання ІФ труднощі мало б спричиняти й не до кінця з’ясована функція. Цей зв’язок під час розгляду норм уживання ІФ не згадується, однак указуються деякі чинники, які мали б бути серйозною перешкодою для твердження про обов’язкове вживання ІФ. У більшості підручників із морфології чи культури мови, а також у LKG, тенденцію до невживання ІФ у літературній мові насамперед пов’язують із впливом діалектів: є діалекти, у яких ІФ майже немає, тому їхнім носіям нелегко відчути їхню специфіку (Piročkinas 1990: 86; Šukys 2003: 113); у багатьох діалектах ІФ зникли або залишилися лише у вигляді застиглих форм, через що й у літературній мові їх не завжди вміють належно вживати (Pupkis 1980: 137); носії діалектів, розмовляючи літературною мовою, обходяться без ІФ (Paulauskienė 1983: 212–213; 1994: 222), а внутрішнє чуття до займенникових прикметників утрачено (Paulauskienė 2004: 309). На відповідні тенденції мовного розвитку може впливати й незначна різниця у значенні: «Указуючи на дуже незначну різницю у значенні займенникових і звичайних прикметників, зовсім не прагнуть стверджувати, що в літературній мові від займенникових форм треба взагалі відмовитися. Тут лише хочуть показати, що найлегше відмовитися від тієї форми, яка не має виразного специфічного значення і яку не оберігає вроджене мовне чуття». (Paulauskienė, Tarvydaitė 1986: 137). Звертаючи увагу на такі чинники, часто лише перелічують можливі значення ІФ і не наголошують на їхньому обов’язковому вживанні. Однак перелічувані значення різняться. Найповнішу їх класифікацію, мабуть, запропонувала A. Valeckienė (1957), виокремивши дві основні — означальну й підсилювальну. Як головну відмінність зазначено те, що займенникові прикметники з означальним значенням доповнюють поняття, виражене означуваним словом, роблять його конкретнішим (старий будинок), а з підсилювальним значенням — лише посилюють, підкреслюють ознаку, виражену означуваним словом (холодне джерельце). BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 8 В означальному значенні розрізняють два підвиди — видільне значення, у якому вживані займенникові прикметники визначають предмети, виокремлюючи їх серед інших подібних предметів, і вказівне, у якому вони визначають предмети, указуючи на згадані раніше, відомі їхні ознаки (див. рис. 1).1 Видільне значення поділяли ще детальніше — на видільні та видові означення, і саме з останніми пов’язано вживання ІФ у термінології. 1 PAV. Įvardžiuotinių formų reikšmių klasifikacija (Valeckienė 1957: 174–210). Подібну класифікацію застосовано й у LKG, лише в ній видові означення, які A. Valeckienė вважала одиницею третинного поділу, стали одиницею вторинного поділу (див. рис. 2). 1 Вказівне значення A. Valeckienė ілюструє такими прикладами, як називання вогника чарівним в оповіданні J. Biliūnas: На високій стрімкій горі з’явився чарівний вогник. Він сяяв, наче зоря, оточений світлим колом із золотих літер. <...> Але минуло вже чимало років жертв і самовідданості, та все жоден із тих, хто підіймався, не дістався вершини гори, не торкнувся чарівного вогника (Valeckienė 1957: 189). У новітніх дослідженнях литовських ІФ таке вираження визначеності пов’язують із прагматичним рівнем (Holvoet, Tamulionienė 2006). BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 9 2 PAV. Įvardžiuotinių formų reikšmių klasifikacija LKG (1965: 505–510) DLKG rūšinės ypatybės žymėjimas vėl tampa tretinės skiaidos vienetu (DLKG 1997: 174–176) (žr. 3 pav.). Tokia keliapakopė klasifikacija pateikiama ir Funkcinėje lietuvių kalbos gramatikoje (Valeckienė 1998). Užsienio kalbotyrai būdingu modeliu grindžiamuose ĮF tyrimuose skiriamos kelios apibrėžtumo rūšys: deiktinis, anaforinis, situacinis ir kt. apibrėžtumas (Holvoet, Tamulionienė 2006; Spraunienė 2008b, 2011; Judžentis 2012: 103–105). 3 PAV. Įvardžiuotinių formų reikšmių klasifikacija DLKG (1997: 174–175) BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 10 Невизначеності значення й функції додає те, що як рівноправні згадуються також різні випадки вживання. Так, в одному підручнику з фахової мови перелічено вживання ІФ для позначення виду, виокремлення предмета серед інших предметів, підкреслення ознаки, а також уживання цих форм у назвах установ, закладів і посад, для позначення виняткової дати та у звертаннях в офіційно-діловому стилі (Brūzgienė ir kt. 2013: 150), хоча останні три одиниці поширення, мабуть, є лише випадками вираження перелічених значень. Коли випадки вживання відокремлюють від значень, оцінювання їх починає викликати значно більше суперечок. Рекомендують лише перша, друга частина, перший, другий розділ (Paulauskienė 2004: 307), хоча якщо вважати ці випадки вираженням підсилювального значення й пов’язати їх із дослідженням A. Valeckienė, залишилося б лише передбачити право вибору відповідно до бажання підкреслити. Постійне збільшення кількості випадків і відмінностей в їх оцінюванні також може бути одним із чинників загальної байдужості до ІФ. Про значну невизначеність як у вжитку, так і в нормі свідчить статистика рекомендацій щодо вживання ІФ, наведена Rita Miliūnaitė: у двох третинах із них розглядаються випадки, коли замість НФ слід уживати ІФ, а автори третини рекомендацій пропонують уживати НФ замість ІФ (Miliūnaitė 2003: 81–82). Огляд контексту нормування показує, що він залежить від рівня дослідженості мовного явища, а дослідження істотно ускладнюють невизначеності, витоки яких сягають основи утворення ІФ — значення займенника *io-. Після злиття цього займенника з прикметником уже неможливо встановити його первісне значення, а від інтерпретації залежить розуміння ІФ та їхніх функцій, а відповідно — і місце в системі граматичних категорій. Щоправда, такі наукові інтерпретації дали змогу сформувати певне підґрунтя для класифікації значень ІФ, однак у працях із поширення норм проступають і різні інші поєднання значень. Коливання норми, зі свого боку, зумовлює також помічена тенденція ІФ виходити з ужитку. 2. НОРМА ВЖИВАННЯ В ТЕРМІНОЛОГІЇ З огляду на тенденцію замінювати ІФ неозначеними формами та зважаючи на вагомість причин цього, не схильні стверджувати, що їх обов’язково слід уживати в різних значеннях. Однак щодо ІФ у термінології думка інша: у більшості праць повторюється твердження, що вживання ІФ у термінах є обов’язковим. Це твердження сформульовано чітко, але підстави норми не зазначено, а саме формулювання теж багато чого не пояснює. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 11 2.1. Формулювання норми Būtinybę terminuose vartoti ĮF nurodo A. Kaulakienė (1973), atkreipusi dėmesį į tai, kad vartosena terminijoje2 ir terminų žodynuose dar nėra iki galo sutvarkyta. Ši norma teikiama ir Kalbos patarimuose, NF vartojimą rūšiai ir išskiriamajai daikto ypatybei reikšti sudėtiniuose terminuose ir pavadinimuose įvertinant nuoroda neteiktina (KP 2002: 26). Vadovėlyje aukštųjų mokyklų studentams teigiama: „Įvardžiuotinės formos yra būtinas sudėtinių terminų rodiklis (išskyrus tuos žodžius, kurie negali būti įvardžiuotiniai, pvz., priešagos -inis būdvardžiai). Net ir tada, kai būdvardinio žodžio forma pati rodo išskyrimą, terminas turi būti įvardžiuotinis. Antai žymėtieji būdvardžių laipsniai jau išskiria ypatybę iš kitų, bet terminuose turėsim tik vyresnysis inžinierius, aukščiausiasis teismas ir kt.“ (Pupkis 1980: 136). Teikiant administracinės kalbos normas pritariama: „Taigi įvardžiuotinės formos būtinai vartotinos terminuose. Neįvardžiuotinė forma čia pažeidžia lietuvių kalbos dėsnius, ją niveluoja. Kas sako raudoni, geltoni, juodi serbentai, užuot sakęs raudonieji, geltonieji, juodieji serbentai, jau daro kalbos klaidą“ (Piročkinas 1990: 86); „Rūšiai nusakyti ir terminams sudaryti netinka paprastosios formos.“ (KKP 1998: 123). Visuomenei skirtame kalbos kultūros vadovėlyje irgi formuluojamas griežtas principas: „Įvardžiuotinės formos būtinos, kai pasakoma daiktų rūšis, tam tikras tipas ir sudaromas sudėtinis terminas.“ (Šukys 2003: 113). З таких тверджень можна зробити висновок, що ІФ вважаються показником терміна, який має відрізняти його від звичайного словосполучення. В одному місці їх прямо названо необхідним показником складених термінів (Pupkis 1980: 136). Однак не зазначено, що саме цей показник має позначати чи розрізняти і в якому типі вживання. Адже навряд чи було б доцільно позначати терміни показником у певних термінологічних збірниках (словниках, базах, глосаріях понять) — статус терміна можна розпізнати лише з того, що його подано в термінологічному збірнику. Лише у статті A. Kaulakienė чітко сказано, що прикметники з означеною формою слід уживати як під час укладання термінологічних словників, реєстрів, довідників, бюлетенів і термінологічних проєктів, так і в текстах (Kaulakienė 1973: 30–31). В інших джерелах ідеться досить абстрактно — про обов’язковість ІФ у термінах, під час утворення термінів. Про те, що норму, ймовірно, встановлено як для зв’язних, так і для незв’язних текстів, можна судити лише опосередковано — з виправлень (Keinys 2006: 299). 2Термінологію зазвичай розуміють як сукупність термінів, однак зі статті A. Kaulakienė видно, що в ній цим словом радше названо зв’язні тексти. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 12 Встановити зв’язок рекомендованої норми з функціональним стилем також можна переважно опосередковано. Звісно, основна сфера вживання термінів — наукові тексти. Проте таке твердження формулюють і у виданнях для фахівців з адміністративної мови та юристів (Piročkinas 1990; KKP 1998; Paulauskienė 2004; AKA 2014), що свідчить про застосування норми й до адміністративної мови. В одному виданні виправляють терміни, у яких ІФ ужито в публіцистиці (Paulauskienė, Tarvydaitė 1986: 138), отже, публіцистичний стиль, якому властиві також елементи невимушеного стилю, теж належить до сфери застосування цієї норми. Нарешті, в одному місці прямо сказано, що ІФ слід уживати і в науковій, і в повсякденній побутовій мові, а також у художній літературі та публіцистиці (Paulauskienė 2004: 308). Однак у Kalbos patarimuose міститься примітка, що в розмовній мові та інших невимушених стилях терміни можна вживати й у НФ (KP 2002: 26). A. Valeckienės (1957) tyrimas atliktas ir ĮF klasifikacija pateikta remiantis tik būdvardžio vartosena, A. Kaulakienė irgi mini tik būdvardžių vartojimą, DLKG apibrėžtumas siejamas tik su būdvardžiu. Tačiau iš pateiktųjų citatų matyti, kad termino visuotinio žymėjimo principas taikomas ir kitomis kalbos dalimis, būtent dalyviams, įvardžiams ir skaitvardžiams. Viename straipsnyje pateikiama rišlaus teksto pavyzdžių, kur esamojo laiko neveikiamieji dalyviai vartojami tiek ĮF, tiek NF, tačiau terminų pavyzdžių pateikiama tik tokių, kurių būdvardinis dėmuo yra pavartotas ĮF (Ambrazas 1964). Kanceliarinės kalbos patarimuose tiesiogiai nurodoma, kad daiktų rūšiai nusakyti vartojamos ir dalyvių ĮF (KKP 1998: 123). Įvardžių ĮF terminijai neturėtų būti būdingos, nes jas gali turėti tik parodomieji, keli savybiniai įvardžiai ir asmeninis įvardis jis, ji. Kiek labiau joje galimi terminai, į kurių sudėtį įeina skaitvardžių formos, tačiau morfologijos ir kalbos kultūros vadovėliuose šis galimybių klausimas nesvarstomas – ĮF aptariamos ir su terminija susiejamos būdvardžio skyriuje, o kitų kalbos dalių skyriuose tik užsimenama, kad šios kalbos dalys irgi gali turėti ĮF (Jakaitienė ir kt. 1976; Paulauskienė 1983, 1994). Tiesa, A. Valeckienė rašė, kad apibrėžtumo ir neapibrėžtumo kategorija būdinga atributiniams dalyviams, tačiau tokios kategorijos visai negalima išskirti įvardžių ir skaitvardžių klasėse (Valeckienė 1986: 176). Приписуючи обов’язкове позначення терміна за допомогою ІФ, у нормативних працях не передбачають винятків ані для функціональних стилів чи частин мови, ані для окремих випадків. Лише в Kalbos patarimuose зазначено, що НФ можна вживати, коли вони традиційно усталилися, і наведено такі приклади, як juoda duona, juoda kava, juodas darbas, riebi mėsa, liesas pienas, saldus pienas, sausas vynas, sausas davinys, pieniški ledai, spygliuota viela (KP 2002: BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 13 26–28). Однак ще Kazimieras Gaivenis сумнівався в тому, що ці словосполучення мають статус термінів: обговорюючи твердження видання DLKG 1994 року, засноване на цих прикладах, про те, що протиставлення прикметників з означеною формою і звичайних прикметників не є дуже виразним і послідовним, він зазначив, що для називання і свіжого, і кислого молока ІФ не потрібна, оскільки йдеться про тимчасову ознаку поняття, тоді як ІФ указує на постійну видову ознаку (Gaivenis 1995: 8). A. Valeckienė розглянула цей випадок лише як один із можливих випадків нейтралізації протиставлення означеності й неозначеності, властивих позначенню виду предметів, і прямо не пов’язала його з термінологією (Valeckienė 1986: 172). Однак і у виданні DLKG 1997 року, спираючись на ці приклади, стверджується, що звичайні форми деяких прикметників усталилися й під час утворення термінів (DLKG 1997: 175). Так чи інакше, у DLKG не пропонується обов’язкового винятку, а лише констатується тенденція вживання. Констатацією лише тенденції слід вважати й формулювання DLKG про варіювання ІФ у термінах (DLKG 1997: 175). Приклад, що ілюструє це формулювання, vyriausias redaktorius наведено вже у виданні 1986 року, де вказано ще одну можливу причину тенденцій уживання — довжину форми та незручність уживання ІФ (Paulauskienė, Taryvdaitė 1986: 138). Тут також звернено увагу на ненормативне вживання ІФ слів, запозичених з інших мов (Paulauskienė, Taryvdaitė 1986: 139). Як виняток у вживанні згадується також позначення виду предметів звичайними формами із суфіксом –iškas, –a: стверджується, що цей суфікс, подібно до –inis, –ė, сам може позначати вид предметів, тому формант означеності стає зайвим (Valeckienė 1986: 172; DLKG 1997: 175). Отже, винятки у вживанні в термінології згадуються, але прямо як норма не пропонуються. У Kalbos patarimuose виправляється випадок уживання прикметників із суфіксом –(ut)inis, –ė; –(urinis), –ė у складених термінах для вираження відмінної ознаки (KP 2002: 26–27). Проте DLKG є нормативним виданням, отже, згадані в ньому винятки можна тлумачити не лише як випадки, що трапляються у вжитку. Під час обговорення загальних тенденцій уживання ІФ згадується значно більше винятків, хоча їх і не пов’язують безпосередньо з термінологією. У LKG насамперед наголошується, що загалом протиставлення означального значення і звичайних прикметників не є послідовно усталеним; додається, що від самого початку формування воно зазнавало впливу різних узагальнювальних тенденцій розвитку, зумовлених специфікою позначення предметів за допомогою ІФ. Насамперед указується на важливість лексичного значення прикметника: прикметник з означеною формою розрізняє або вказує на предмет, доповнюючи поняття, виражене означуваним словом, своїм лексичним значенням, тоді як займенникова частка лише позначає, що виділюваний або вказуваний предмет є відомим; тому трапляються випадки, коли прикметник і сам, без займенникової частки, може достатньо охарактеризувати предмет, BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 14 зробити його відомим, — тоді замість займенникових форм і з’являються прості форми. Як другий прояв ослаблення кореляції зазначається те, що в діалектах займенникова частка не додається до прикметників найвищого ступеня, оскільки за своїм функціональним значенням вони дуже близькі до займенникових прикметників, які виокремлюють предмети за більшою мірою позначуваної ознаки (найстарший син, пор. найстарший редактор). По-третє, окремо зазначається, що в деяких діалектах ІФ не схильні виражати означення з дуже специфічним значенням — виокремлювальні та видові, оскільки вони можуть виокремлювати предмети самим лише лексичним значенням, наприклад: чорний пар, конопляна курка (LKG 1965: 511). До речі, A. Valeckienė (1986) проілюструвала цей виняток прикладами чорний і білий хліб, солодке і кисле молоко. Як четвертий виняток у LKG згадується факт, що відносні займенники не мають ІФ. П’ятий виняток — переносні значення прикметників, відірвані від основного значення прикметника (страшне терпіння, живий батько). Зазначається також, що прикметники із суфіксом -inis, -ė не вживаються в ІФ (LKG 1965: 511). Оскільки LKG має нормативний характер, ці винятки можна тлумачити не лише як дані діалектів чи сучасного вжитку, а й як норму. У DLKG також згадується, що прикметник самим лише лексичним значенням може визначати предмет як відомий, і стверджується, що протиставлення простих форм та ІФ не є виразним і послідовним; наводяться випадки нейтралізації (DLKG 1997: 175). A. Valeckienė пояснювала нейтралізацію опозиції так: «визначення предметів займенниковими прикметниками залежить не лише від їхнього співвідношення з простими прикметниками, а й від їхнього синтаксичного та семантичного зв’язку з іменником і ширшого контексту. Через це за певного контексту кореляція означеності / неозначеності, тобто „загальне“ / „індивідуальне“, нейтралізується, і замість займенникового прикметника вживається простий. За синтагматичних умов нейтралізації опозиція займенникових / простих прикметників слабшає, а вживання простих форм розширюється». (Valeckienė 1986: 171). Отже, у граматиках та інших працях винятків безпосередньо для термінології не встановлюють, проте перелічують різні випадки нейтралізації, загалом характерні для вживання ІФ, і вагомі чинники, через які ІФ можуть замінюватися простими формами. Як з’ясовується, ці винятки й чинники в термінології мали б залежати від того, яке передбачається співвідношення між позначенням виду та вживанням ІФ, а особливо — співвідношення між позначенням виду та позначенням терміна. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 15 2.2. Пряма й непряма аргументація У нормативних працях безпосередньо не сказано, на чому ґрунтується норма обов’язкового вживання в термінології. Звісно, обґрунтовувати її — не призначення праць такого типу, однак аргументів майже не наводять і під час пояснення мовних норм. У деяких працях намагаються залучити опозицію NF та ІФ, яку нерідко визначають як розрізнення значень. Передбачається не одне значення, тому й відмінність пояснюється кількома значеннями або їхніми поєднаннями (LKG 1965: 505). У межах концепції означеності за основу розрізнення береться протиставлення означеності: ІФ позначають ознаку предмета, вказуючи, що цей предмет відомий, а NF лише позначають ознаку предмета (DLKG 1997: 174). Однак таке протиставлення може описати лише відмінність між простими формами та ІФ, а не бути критерієм уживання ІФ у термінології. Наприклад, сполученням велика річка предмет указується як відомий, проте це сполучення не є терміном. Arnoldas Piročkinas спробував залучити дрібнішу семантичну підгрупу — виокремлювальне значення: незайменникові прикметники повідомляють про ознаку предмета загалом, лише констатуючи, що предмет має цю ознаку (наприклад: швидкий потяг, червона ягода), тоді як ІФ не лише констатують ознаку, а й виокремлюють її серед інших ознак предмета, наприклад: швидкий потяг, червона ягода (Piročkinas 1990: 86). Однак і це пояснення надто загальне, адже ягоду виокремлено ІФ, проте сполучення червона ягода не є терміном. І A. Valeckienė, розрізняючи два виразники виокремлювального значення — виокремлювальні та видові означення, не вбачала між ними великої різниці; як розрізнювальні ознаки вона вказувала лише тісніший зв’язок видових означень із означуваним словом, більший ступінь узагальнення, точніше визначення предметів (називання їхніх найменувань), а також те, що для розуміння предметів, позначених видовими займенниковими прикметниками, не потрібен певний контекст: вони зрозумілі всім у будь-якому контексті (Valeckienė 1957: 184). Імовірно, тому в праці A. Piročkinas залучає ще одне протиставлення, і лише тоді пов’язує ІФ із термінологією: «У першому випадку ознака може бути й випадковою, тимчасовою, а в другому випадку вона буде постійною, суттєвою. Тому займенникові форми слід уживати під час утворення термінів, додаючи до основного іменника означення, що виражає суттєву ознаку, як у сполученні швидкий потяг.» (Piročkinas 1990: 86). Протиставлення тимчасових і постійних ознак вважав критерієм і K. Gaivenis, проілюструвавши його також таким прикладом: житловий будинок у певний час може бути незаселеним, але все одно називається житловим будинком; питну воду зараз може ніхто не пити, але вона все одно буде питною водою, тобто водою певної якості (Gaivenis 1995: 8). BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 16 В одному посібнику з культури мовлення обов’язкове позначення терміна ІФ обґрунтовується можливою двозначністю: NF також може вказувати на вид, але це було б двозначно, тому в термінології слід уживати лише займенникову форму прикметника чи іншого слова (Paulauskienė 2001: 24). Однак спроби хоча б трохи пояснити норму трапляються рідко. Набагато частіше застосовується інша модель: перелічують або класифікують можливі значення ІФ, а після розгляду однієї з їхніх підгруп — саме позначення виду — зазначають, що ІФ уживаються в термінології. Зазвичай не згадують ані причинно-наслідкового зв’язку, ані співвідношення між позначенням виду та вживанням у термінології. До речі, підгрупу значень називають по-різному: в одних працях — видовими означеннями (Valeckienė 1957), в інших — позначенням виду предметів (LKG 1965) чи предмета (Jakaitienė ir kt. 1976), вираженням виду предметів (DLKG 1997), позначенням видової ознаки предмета (Paulauskienė, Tarvydaitė 1986: 137), указуванням виду предмета (Paulauskienė 1994). A. Valeckienė, розглянувши видові означення, констатує: «Оскільки видові означення найчастіше вказують на певні індивідуальні ознаки, узагальнені для групи предметів, і разом з означуваним словом називають цю групу, то з такими займенниковими прикметниками дуже часто утворюють терміни, наприклад, терміни мовознавства». (Valeckienė 1957: 186). У LKG це твердження повторюється, лише перед ним зазначено, що займенникові прикметники з певними означеннями можуть виражати назву виду предметів (LKG 1965: 507). У DLKG також не згадується жодного причинно-наслідкового зв’язку чи співвідношення; лише сказано, що виокремлювальні займенникові прикметники з певними означуваними словами можуть позначати і вид предметів, а також зазначено, що з такими прикметниками часто утворюють терміни різних галузей науки (DLKG 1997: 174). З таких формулювань, на відміну від нормативних праць, цитованих у підрозділі 2.1, випливає, що не встановлено ані загальності позначення виду, ані обов’язковості позначення терміна. З іншого боку, виокремлення позначення виду як підгрупи багаторівневої класифікації непрямо передбачає можливість не позначати вид. Адже якщо видове значення виокремлюється як підгрупа означального значення (або його підгрупи — виокремлювального значення), то до підгрупи мають бути застосовні закономірності групи. А під час розгляду групи передбачається чимало винятків, випадків нейтралізації та конкуренції NF з ІФ. Згадується навіть нейтралізація, безпосередньо пов’язана з позначенням виду, — невживання ІФ прикметників зі специфічним значенням. Оскільки позначення виду є також одним із випадків уживання ІФ загалом, до нього мали б бути застосовні й загальні тенденції невживання ІФ. Їх обґрунтовують вагомі чинники, як-от занепад ІФ у діалектах та їх невживання в літературній мові, незначність відмінності значення від NF (а отже, і невелика вага опозиції); відтак лишалося б припустити, що подальше вживання ІФ BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 17 розвиток уживання для позначення виду, як і така тенденція вживання їх в інших значеннях, мав би згасати. Однак при застосуванні багаторівневої класифікації виділяють і проміжну ланку, що міститься між означальним значенням і позначенням виду, а саме видільне значення. А. Валецкене (1957), зазначивши, що видільні означення виокремлюють предмети за лексичним значенням прикметника, розрізняє видільні та видові означення. Щоправда, для обох цих підгруп означень передбачено однакові способи виокремлення: 1) виокремлення одного або кількох предметів із-поміж багатьох інших подібних до них предметів за відносно вищим ступенем позначуваної ознаки (Мати з великою дівчинкою пралися; Нова сусідка виявилася дошкульною); 2) відрізнення предмета від іншого подібного предмета за якоюсь однією ознакою, протилежною ознаці того іншого предмета (Праве плече трохи нижче; Новий голова краще за старого); 3) виокремлення одного предмета з-поміж багатьох інших предметів того самого виду за якоюсь специфічною, індивідуальною ознакою, яка загалом не властива всім предметам цього виду (Колись тут було святе місце, стояв жертовник і горів вічний вогонь; Мішки з грубої тканини залиш для зерна, а в гладенькі насип ріпу). Точніше, способи виокремлення предметів перераховано й проілюстровано прикладами в підрозділі про видільні означення, а в підрозділі про видові означення сказано лише, що вони визначають предмети тими самими способами, що й видільні означення, але вид рідше позначається першим способом, найчастіше — третім; наведено такі приклади видових означень: 1) Щоб пробігти кілька борозен, зараз встромила б ранню картоплю; Гайліус варить від судом, від сильного кашлю; 2) Великі ромашки — дурниці, маленькі (ромашки) пахнуть; Треба круглого нопельника; 3) Солодка цибуля; Червона картопля не боїться гниття; Червона конюшина. Як бачимо, різниця між прикладами, що ілюструють видільні та видові означення, невелика; на це, як щойно зазначалося, вказує і А. Валецкене. Якщо різниця справді незначна, то така класифікація давала б підстави припустити, що обом підвидам проміжного значення — видільним означенням і видовим означенням — мають бути властиві однакові тенденції. Проте в інших працях проводять межу між виокремленням і позначенням виду: у першому випадку різниця між ІФ і НФ невелика, її можна усунути інтонацією та елементами контексту, тому здебільшого для передавання тієї самої інформації форми можна вільно обирати, тоді як у термінології ІФ — це інше: вони мають спеціальне призначення — позначати видові властивості предмета (Paulauskienė, Tarvydaitė 1986: 137). Отже, виходить, що позначення виду є необхіднішим, ніж наявне в означених формах видільне значення, хоча А. Валецкене й зазначає однакові способи виокремлення предметів за ознакою як для видільних, так і для видових означень. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 18 Tokio skirtumo darymo priežasčių irgi galima ieškoti A. Valeckienės (1957) atliktame vartosenos tyrime. Remdamasi senaisiais raštais kalbininkė galiausiai padarė išvadą, kad rūšiniai pažyminiai yra tolesnės išskiriamųjų pažyminių raidos rezultatas – išskiriamoji reikšmė rutuliojosi apibendrinimo ir kartu stipresnės determinacijos linkme. Padaryta ir tokia išvada, kad apibrėžiamoji reikšmė dabartinėje kalboje tampa pagrindinė, o pabrėžiamoji nyksta. Nebent tai leistų paaiškinti rūšinės ypatybės žymėjimui teikiamą didesnę svarbą, o ir spėti, kad rūšies žymėjimas ĮF turbūt laikomas perspektyviu kalbos raidos polinkiu, todėl, šiaip jau ĮF funkcijoms dylant, jį kaip visuotinį principą linkstama perkelti į terminiją. Таке припущення, здається, підтверджують помітні в працях Алдони Паулаускене зміни в рекомендаціях щодо ĮF у термінології. У праці, підготовленій нею разом зі співавторкою 1986 року, висновок стосовно термінології сформульовано ще з певними застереженнями: «У тих випадках, коли термінологічне призначення слова виразне, можливо, краще було б уживати займенникову форму, але в інших випадках, мабуть, слід визнати вільну конкуренцію форм» (Paulauskienė, Taryvdaitė 1986: 138). Щоправда, у виданні 1994 року, після переліку значень займенникових прикметників, визначених традиційною граматикою, прикметники, що виражають вид у термінологічному значенні, виокремлено як такі, що найменше підпорядковуються загальній тенденції не вживати ĮF, однак додано й таке: «не треба бути термінологом, щоб помітити тенденцію вживати просту форму замість займенникової» (Paulauskienė 1994: 224). Необхідність уживання ĮF у термінології не визначено. А в 2001 році вже сформульовано правило без винятків: під час творення двослівних термінів «слід дотримуватися правила: якщо прикметник чи якесь інше слово може мати займенникову форму, то в термінології придатна лише займенникова форма, без жодних винятків» (Paulauskienė 2001: 204). Спроба обґрунтувати це правило свідчила б про те, що ĮF рекомендують для термінології вже не через їхню природну здатність позначати вид, а через усі можливі значення: «Основне призначення творення займенникової форми — підкреслювати, означувати й виокремлювати. Тому займенникові прикметники чи ад’єктивовані дієприкметники дуже придатні для термінології, якій властиві означеність і відмежування від інших аналогічних понять» (Paulauskienė 2001: 204). Таке твердження також підтверджувало б, що, ймовірно, саме в термінології вбачають перспективу опозиції, яка загалом має тенденцію до нівеляції. Водночас згадано ще один критерій — нормувальну традицію: «Таке творення термінів уже стало традиційним, узаконеним, кодифікованим, хоча й не займенникова форма може позначати вид» (Paulauskienė 2001: 204). Звичайно, наведена тут спроба з’ясувати підставу норми є лише інтерпретацією авторки цієї статті, оскільки саму норму зазвичай безпосередньо не обґрунтовують. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 19 Безпосередні аргументи можна знайти, мабуть, лише в одній статті А. Каулякене. У ній зазначено, що послідовне вживання ІФ «сприяло б формуванню системності термінів, яка зазвичай відображає зв’язок відповідних понять. З іншого боку, можна було б уникнути варіювання, небажаного в термінологічних словниках» (Kaulakienė 1973: 30–31). Виходить, що підґрунтям норми, яка встановлює обов’язкове позначення терміна, є прагнення до системності. Наскільки обґрунтований інший аргумент — що невживання ІФ у термінологічних словниках суперечить уже усталеному вживанню означених прикметників, — можна було б оцінити лише після дослідження узусу того періоду (близько 1973 р.). У статті А. Каулякене пропонується застосовувати цей принцип усюди, тобто обов’язково позначати ІФ терміни із залежним прикметниковим компонентом як у текстах, так і в термінологічних збірниках. Отже, виходить, що в термінології те, що в дослідженнях розглядалося переважно лише як виразна тенденція узусу — позначення виду, безпосередньо й опосередковано пов’язане з випадками нейтралізації, — має стати загальним принципом; саме таким його передбачають термінологічні мотиви, а саме принцип системності термінів. Утім, і в термінологічних працях виникають певні сумніви щодо обов’язковості ІФ. Так, К. Гайвеніс (1975), який уперше взявся систематичніше розглядати складені двослівні терміни, серед можливих граматичних конфігурацій згадував не лише означені, а й неозначені форми (« (перешкоджальний чинник, низхідне джерело). В іншій статті він міркував, що насправді часто нелегко визначити, чи потрібна термінові ĮF, хоча загалом ці форми необхідні для термінології (Gaivenis 1995: 8). А Станіс Кейніс, зазначивши, що під впливом термінології займенникові форми надзвичайно широко поширюються, витісняючи з ужитку прості форми, прямо вказав і на те, що в термінології вони потрібні далеко не в усіх випадках, а тим паче не завжди обов’язкові (Keinys 2004: 81). Однак питання про обов’язковість чи необов’язковість ĮF окремо в термінологічних працях не розглядається. З наведеного огляду випливає, що норма, яка на перший погляд видається чіткою, є двоїстою. З одного боку, встановлюється обов’язкове вживання ĮF у термінології, але навіть якщо таке твердження ґрунтується на прагненні до системності, тенденції розвитку ĮF у напрямі посилення детермінації чи на якихось інших вагомих аргументах, невидимих авторці цієї статті, таку норму спростовує класифікація значень, наведена не лише в дослідницьких, а й у нормативних працях. Те, що позначення виду вважають підгрупою виокремлювального чи означального значення, дає підстави думати, що підгрупі мають бути властиві тенденції семантичної групи, для якої передбачено різні винятки й випадки нейтралізації, а також загалом наведено чинники, що є достатньо вагомими причинами не вживати ĮF. З іншого боку, можливість не вживати ĮF передбачає й виняток, безпосередньо пов’язаний із позначенням виду (чорний і білий хліб), а також більшість коротко BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 20 Формулювання, наведені під час розгляду цієї семантичної підгрупи, свідчили б про те, що як показник виду ВФ мала б бути доволі факультативною. Тому можна вбачати подвійність норми: одна її вимога — обов’язкове позначення терміна за допомогою ВФ, інша — передбачення такого позначення як по суті факультативного. Таких неясностей не виникало б, якби в нормативних працях було чітко визначено співвідношення між позначенням різновиду та термінологічним уживанням, однак це не так. З деяких праць можна зробити висновок, що позначення різновиду означеними формами прикметників і термін ототожнюються. У порадах щодо мовної практики (1976) серед випадків уживання означених форм слів згадувалося позначення видової ознаки предмета, але його проілюстровано такими прикладами, як харчова сіль, короткі хвилі, швейна машина, молотарка, косарка, комбікорм тощо (KPP 1976: 114). В одному навчальному виданні спочатку зазначається, що за допомогою означених прикметників утворюються терміни різних галузей науки (відкрите викрадення, громадський порядок, загальний позовний порядок, вільна економічна зона), а серед найхарактерніших випадків уживання означених прикметників згадується вже лише використання означених форм для вираження видової ознаки предмета й наводяться аналогічні приклади, наприклад: окрема ухвала, радіоактивні речовини, малий бізнес, публічне адміністрування (Kunevičienė 2003: 146). Щоправда, у працях «Поради щодо мови», що подають сучасні морфологічні норми, можна побачити відмінність: у них як правило подається обов’язкове вираження різновиду в термінах, а як виняток (чорний хліб тощо) зазначається виняток, характерний для звичайного вираження різновиду (KP 2002: 26). Однак у DLKG, яка також є виданням, що подає сучасні морфологічні норми, на підставі такого винятку робиться висновок, що звичайні форми певних прикметників усталилися і в термінотворенні. Якщо ж природна здатність означених форм позначати різновид використовується лише як обґрунтування норми, запропонованої для термінів, а через зумовлені нею вимоги системності цей принцип поширюється на всі випадки, то винятки з позначення різновиду не слід застосовувати до термінології. Отже, якщо норма обов’язкового вживання ВФ у термінології на чомусь і ґрунтується, то це підґрунтя недостатньо чітке й навіть у нормативних працях його плутають. Неясність підґрунтя, відсутність пояснень або наведення неоднакових критеріїв у поясненнях, а також можливість інтерпретації, зумовлена класифікацією значень ВФ, мали б ускладнювати відповідність уживання нормі, що спирається на певне підґрунтя. 3. ТЕНДЕНЦІЇ ВЖИВАННЯ У ЗВ’ЯЗНИХ ТЕКСТАХ Щоб констатувати невідповідність між нормою, яка вважає ВФ обов’язковим показником терміна, і реальним уживанням, достатньо було б будь-якого розміщеного в інтернеті журналу з економічної науки. Однак одразу BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 21 доводиться згадати й одне істотне обмеження, що визначає це вживання: у ньому очевидно недостатньо дотримуються мовних норм або й зовсім їх не дотримуються. Проте якість мови статей, надрукованих в одному виданні або навіть в одному його номері, різниться. Це дає підстави припустити, що видання не редагують мовні редактори, турботу про редагування покладають на самих авторів, а ті на власний розсуд звертаються до мовних редакторів із різним рівнем кваліфікації або покладаються на власні мовні знання. Мова багатьох періодичних видань з економічної науки більшою чи меншою мірою також не відповідає мовним нормам, отже, обрати взірцеве вживання немає з чого. З іншого боку, таке реальне вживання має й одну перевагу — воно краще виявляє неясності, з якими стикаються мовці. З огляду на всі ці обставини обрано спосіб добору текстів: відкинуто наукові статті, у яких не дотримано навіть найзагальніших мовних норм, а закономірності невживання ВФ, що проступають в інших статтях, розглянуто. Загалом відібрано 60 публікацій, надрукованих у 2006–2016 рр. 3.1. Неясності щодо критерію та семантичної межі Було б безпідставно вважати порушенням норми всі випадки варіювання форми залежного компонента словосполучення в тексті, адже це передбачено нормативними працями. На основі одного словосполучення може реалізуватися загальна опозиція ЗФ і ВФ, яку в граматиках пов’язують із властивим ВФ означальним значенням або категорією означеності. У DLKG зазначено, що категорію означеності утворюють прикметникові ВФ у співвідношенні зі звичайними формами: ВФ позначають ознаку предмета й водночас указують, що цей предмет відомий, тоді як звичайні форми лише позначають ознаку предмета (DLKG 1997: 174). Щоправда, як уже з’ясувалося з праць A. Valeckienė та класифікацій значень, наведених у LKG і DLKG, така опозиція дає змогу вказати на відомий предмет різними способами — виокремити його (виокремлювальне значення), указати на відому з попереднього контексту його ознаку (вказівне значення) і позначити вид предмета. Отже, ця опозиція передбачає, що й у разі позначення виду предмет указуватиметься як відомий, але не передбачає, що в тому самому тексті предмет не можна вказати як невідомий, такий, що просто має ту чи ту ознаку. Наукові тексти є сприятливим середовищем для реалізації такої опозиції, передбаченої не лише нормативними працями, а й граматичною системою мови. Адже в них поняття часто визначають і пояснюють, а визначення чи пояснення поняття свідчить про те, що предмет відомий. Проте під час визначення чи пояснення цих понять можуть згадуватися й ознаки, які стали підставою для утворення терміна, що позначає поняття. Це видно з одного наукового тексту BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 22 подано загальні огляди історії ринку: Європейська інтеграція насамперед пов’язана зі створенням і вдосконаленням ринку (Miniokas, 2003), тому в Єдиному європейському акті 1986 р. йшлося про створення спільного ринку. Тоді ще виразніше постала необхідність створення спільного ринку, у якому державні кордони не перешкоджали б економічній діяльності. Спільний ринок визначають як таку форму економічної інтеграції держав, для якої характерний вільний рух товарів, капіталу й осіб (Vilpišauskas, 2003)3 (EVAP 2007 1(8): 101). У перших двох випадках уживання словосполучення спільний ринок якраз указано на таку спільну ознаку, яка, як стає зрозуміло з третього випадку вживання, уже стає підґрунтям терміна, що позначає поняття. Описуючи цей випадок за допомогою розглянутих формулювань норми, можна було б стверджувати, що словосполученням спільний ринок ознаку двічі згадано як просту, а втретє її вже згадано як таку, що вирізняє предмет. Якщо застосувати інші формулювання, наведені в нормувальних працях, ознаку, позначену ІФ, можна було б визначити вже не як випадкову чи тимчасову, а як постійну, істотну. Застосовуючи критерій класифікації значень ІФ, словосполучення спільний ринок довелося б вважати випадком указування на вид. Отже, який би критерій розрізнення ІФ і NF, згаданий у нормувальних працях, не застосовувався в цьому випадку, усі вони передбачали б уживання ІФ у третьому випадку й збігалися б. Однак в інших випадках питання критерію стає складним. Насамперед такі труднощі зумовлює контекст, у якому класифікують об’єкти або явища чи просто згадують їхні види. Розрізняючи або згадуючи види предметів, як передбачають способи виокремлення предметів, пов’язані з позначенням видової ознаки, слід було б указувати на предмети, вирізнені ознаками, протилежними до ознак інших предметів або такими, що вирізняються своєю специфічністю; отже, слід було б уживати ІФ. У мовному вжитку трапляються, наприклад, такі випадки: Заставлене майно може поділятися на нерухоме та рухоме (T 2005 3(32): 17); За економічною класифікацією державні видатки поділяються на звичайні та надзвичайні видатки (EVAP 2015 2(37): 7); Навчання в цьому контексті розглядається широко, охоплюючи як формальне, так і неформальне, а також самоосвіту (VPA 2011 4(10): 634); Добровільна міграція охоплює такі типи міграції: тимчасову, циркулярну, постійну, туристичну та сезонну (VPA 2014 1(13): 154). Проте нерідко трапляються й випадки вживання NF, наприклад: Ці засоби використовуються для узгодження бачень зацікавлених сторін на двох рівнях: місцевому (так звана «горизонтальна координація») та урядовому («вертикальна координація») (VPA 2013 4(12): 596). Назви понять, виражені виділеними в реченні словосполученнями, утворено на основі протилежності ознак предметів, отже, з огляду на критерій вираження виду їхні прикметникові компоненти мали б уживатися 3 Мову ілюстративних речень не редаговано. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 23 ІФ. Критерій вираження виду спонукав би вживати ІФ і в реченнях Мета регіональної політики — розвивати матеріальне та нематеріальне майно та потенціал регіонів (VPA 2013 1(12): 65), Це формальна й неформальна освіта у сфері підприємництва, навчання, а також інші навчальні програми з бізнес-менеджменту (VPA 2012 2(11): 223), уживати виділені прикметники, а тим паче позначати вид у реченні Міграцію диференціюють також за організаційним характером на організовану та інституціоналізовану, самостійну тощо (VPA 2014 1(13): 153), оскільки тут ужито дієслово диференціювати, яке дає змогу називати видові одиниці. Однак якщо застосовують саме критерій позначення виду, а не безумовного вживання ІФ у термінах, то це якраз може бути випадок нейтралізації, пов’язаний із позначенням виду або загалом із уживанням ІФ: ІФ не вживають, оскільки предмети достатньо виокремлюють специфічні значення означуваних слів, видові протиставлення, зрештою, семантичний контекст і синтаксичні обставини, які не дають змоги виникнути двозначності між позначенням простої та виокремлювальної ознаки. Якщо скористатися іншим критерієм, згаданим у нормувальних працях, — протиставленням ознаки тимчасового поняття та постійної видової ознаки, — то й у цих випадках NF, імовірно, стала б цілком виправданою. Адже ознаки понять можна розуміти не як постійні видові, а як тимчасові. І справді, у мовному вжитку помітна тенденція регулярно вживати ІФ, поділяючи об’єкти на вже відомі, усталені види предметів, як-от рухоме та нерухоме майно, а під час розрізнення нових видів, наведених лише в тій чи іншій статті, варіювати більше. Часто віддають перевагу NF, і навіть дієслова розрізняти, поділяти, диференціювати, класифікувати, групувати, як видно з прикладів, не стримують вибору на її користь. А в реченнях Отже, людськими ресурсами можна вважати все населення, поділяючи його на реальні (працездатного віку, економічно активних) і потенційних (молодших за працездатний вік, непрацюючих, пенсіонерів, яких можна залучити до різних видів роботи) (T 2008 3(44): 2), Тому доцільно поділити всіх інвесторів на три групи: консервативних, раціональних та агресивних (EVAP 2007 1(8) 52) — додатково має значення й те, що такі словосполучення, у яких пропущено головне слово, важко вважати термінами. Отже, розглянуті труднощі можуть виникати через невизначеність критерію, застосовного в термінології, або непряме передбачення кількох критеріїв; проте навіть якщо керуватися критерієм безумовного позначення терміна, висунутим у статті A. Kaulakienė та наведеним у багатьох нормувальних працях, згідно з яким терміни в тексті завжди мають позначатися ІФ, у цих випадках усе одно виникали б такі труднощі. І в інших випадках у текстах виникають обставини, що породжують труднощі, порушують питання критеріїв і навіть виявляють певну суперечність між критеріями. Наприклад, у тексті про BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 24 розвиток спочатку обговорюється поняття сталого розвитку, а прикметниковий компонент терміна, що його позначає, послідовно вживається у визначеній формі (ВФ), наприклад: Але якщо сталий розвиток вважати політикою, то її реалізація залежить від важливості та значущості інституцій, їхньої компетентності; очевидно, що сталий розвиток пов’язаний із демократією, правами людини, практикою належного врядування (Dumitrache 2013) (MLA 2015 2(7): 190). Однак такої послідовності не дотримуються в певних реченнях, наприклад: Сталого розвитку неможливо досягти, не залучивши до цієї діяльності підприємства; підприємства сталого розвитку можуть досягати, використовуючи кілька моделей (MLA 2015 2(7): 192). У цих випадках уживанню ВФ, імовірно, перешкоджає значення дієслова, яке виступає смисловою частиною складеного присудка 4: об’єкт, якого прагнуть досягти, не характеризується визначеністю. Позначення видової ознаки відповідно до класифікації, наведеної в граматичних працях, саме по собі мало б зумовлювати також визначеність, а створюване не характеризується визначеністю; імовірно, тому навіть тоді, коли для терміна обрано ВФ і цього принципу досить послідовно дотримуються, у таких випадках роблять виняток — уживають невизначену форму (НФ). Такі винятки, частково зумовлені зв’язком головного компонента словосполучення з дієсловами створювати, створюватися, виникати, з’являтися, реалізовувати, прагнути тощо, трапляються й в інших виданнях, наприклад: Ключове питання — як ми можемо створити стале суспільство або сталий розвиток? (TE 2008 1(2): 37); Глобалісти (гіперглобалісти) визначають глобалізацію як нову епоху історії людства, у якій виникає єдиний глобальний ринок із глобальною конкуренцією як рушієм прогресу (VSE 2011 3(12): 205); Адміністративна людина <...>, хоча й не може досягти абсолютної раціональності, усе ж прагне до неї (VPA 2012 2(11): 324). Вибір НФ, імовірно, заохочують і дієслова використовувати, вимірювати, оскільки з ними вживається не стале словосполучення, а словосполучення, що позначає об’єкт із певною властивістю, наприклад: Такі набори показників <...> важко застосовувати для вимірювання сталого розвитку на підприємстві (MLA 2015 2(7): 193); Інакше кажучи, використання нематеріальних активів не зменшує кількості та обсягу самих активів (VSE 2014 2(4): 214). Однак прикметникові компоненти словосполучень із NF вживаються не лише в таких виняткових випадках, а й тоді, коли вони можуть бути тільки складовою частиною терміна, оскільки словосполученням називається поняття або воно безпосередньо пов’язане з концепцією, наприклад: Це дає підстави зробити висновок, що поняття сталого розвитку є багатовимірним і комплексним (MLA 2015 2(7): 190); поняття сталого підприємства тісно пов’язане з концепцією сталого розвитку поняття (MLA 2015 2(7): 192). NF словосполучень, що називають класифіковані об’єкти, ще можна було б пояснити як результат застосування критерію тимчасовості й постійності ознаки поняття; деякі випадки, можливо, можна було б навіть вважати констатацією ознак, однак коли класифіковано 4 DLKG tokie tariniai laikomi prijungiamaisiais žodžių junginiais (DLKG 1997: 508–509). BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 25 об’єкти визначено, то вже очевидно, що ознака приписується їм як постійна, як суттєва, а також як така, що вирізняє річ серед інших речей; що позначена річ відома, що позначається певний вид і що словосполучення називає поняття, тобто є терміном. Отже, який би критерій не застосовувався, усі вони збігалися б, і слід було б уживати ВФ. Однак цю форму обирають не завжди, наприклад: За напрямом діяльності інвестиційні фонди поділяють на фонди відкритого та закритого типу. Фонди відкритого типу не мають установленого строку діяльності. <...> Фонди закритого типу мають установлений строк діяльності (VSE 2011 1(1): 118); Активне управління інвестиціями — це спосіб управління, за якого інвестиційні рішення приймають на основі прогнозування майбутніх тенденцій. Пасивне управління інвестиціями — це спосіб управління, спрямований на те, щоб характеристики дохідності та ризику інвестицій відповідали дохідності й ризику певного сегмента ринку або індексу (VSE 2011 1(1): 118); У науковій літературі сучасні бізнес-групи поділяють на такі, що мають вертикальні та горизонтальні організаційні структури. Для бізнес-груп із вертикальними організаційними структурами характерна орієнтація на відносини між постачальниками та виробниками, тобто «сукупність підприємств, пов’язаних відносинами постачальник—виробник», тоді як горизонтальні — це «пов’язані підприємства в різних галузях промисловості, подібні за структурою до конгломератів» (Lamin, 2007) (VSE 2012 2(2): 68). У деяких випадках начебто намагаються провести розрізнення: прикметниковий компонент словосполучення, що називає поняття, вживається у ĮF, а для називання об’єкта, особливо залежного від таких дієслів, як вимірювати, обирається NF, наприклад: Для досягнення мети спочатку було розглянуто концепцію сталого розвитку, проблематику, трактування вимірів та рівні реалізації, оскільки лише з’ясувавши сутність самої концепції, можна ставити конкретні сталого розвитку завдання й передбачати заходи для їх виконання (MLA 2015 2(7): 190); Розглядаючи нематеріальні активи, науковці стикаються з нематеріальних активів проблемами ідентифікації, вимірювання та оцінювання (VSE 2014 2(4): 214–215). Тут можна було б припустити, що розрізнення проводиться між словосполученням з об’єктним значенням і терміном, що позначає поняття, однак у тих самих текстах трапляються й протилежні випадки, наприклад: Важко пояснюване зростання продуктивності у другій половині XX ст. слід вважати досліджень нематеріальних активів початком цієї галузі. Проте значне зростання продуктивності в той час пояснювали якіснішими людськими ресурсами й технологічним прогресом, ще не пов’язуючи це конкретно з нематеріальними активами (VSE 2014 2(4): 214–215). А такі випадки вже свідчили б не про закономірні винятки, а про те, що, найімовірніше, невідомий жоден із критеріїв, згаданих у нормативних працях, або немає чіткої межі між виділенням і простим позначенням ознак, називанням постійних і тимчасових ознак, а тим паче між випадком позначення видової ознаки та терміном. Мабуть, тому BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 26 У досліджуваному вжитку є також чимало прикладів, які можна було б пов’язати не з якимись закономірностями чи чинниками, а хіба що з констатованими А. Паулаускене недостатнім слухом, нечутливістю до означених прикметників, наприклад: Перехідна економіка сьогодні розуміється як перехід від централізованого управління ринком до вільного ринку. Багато країн, які прагнуть перейти до вільної економіки, перейшли від вільної економіки до регульованої. <...> Перехід до вільного ринку починається з приватизації, оскільки під час приватизації виникає можливість мати власне майно (VSE 2012 1(2): 62); У країнах із примітивною економікою більшу частину інвестицій становлять реальні інвестиції (інвестиції у фізичне майно), тоді як у сучасній економічній системі — фінансові інвестиції. Реальні активи оцінюють економічне багатство країни, тоді як фінансові активи відображають права на реальні активи (Bodie, Kane, 2008). Розвиток інституцій фінансового інвестування суттєво впливає на зростання реальних інвестицій, і зазвичай обидві ці форми доповнюють одна одну, а не конкурують між собою (EV 2010 15: 178). Розглянуті випадки здебільшого пов’язані з невизначеністю, яка може виникати у вжитку через нечіткість критерію або плутанину критеріїв, однак наукові статті виявляють і такі випадки невживання означених прикметників, які найімовірніше можна пов’язати з розмитістю семантичної межі, що відокремлює означені прикметники від неозначених, і, відповідно, з труднощами її встановлення. Наприклад, із наведеного нижче контексту видно, що в багатьох випадках прикметники materialus, -i; nematerialus, -i радше характеризують предмет, ніж указують на його відмінну ознаку чи позначають різновид, а в такому контексті словосполучення materialus turtas, яке вже закріпилося як термін, мало чим від них відрізняється, наприклад: Торгівля традиційно розуміється як торгівля матеріальними, що мають фізичну форму, товарами (матеріальними предметами), за винятком електроенергії, води й газу, якщо вони не підготовлені до продажу в обмеженому обсязі або визначеній кількості. Директива Ради Європейського Союзу (2006) «Про спільну систему податку на додану вартість» визначає «товар» як матеріальне майно. Згідно з цією директивою, «товар — це будь-який предмет». Однак слід також зазначити, що США та Японія до категорії товарів зараховують і товари нематеріального походження. Товари нематеріального походження (англ. digital goods) торговельні підприємства почали продавати тоді, коли з’явилася можливість продавати (тобто замовляти й доставляти) товари через інтернет. Товарами нематеріальної форми стали товари, які раніше в традиційній торгівлі мали матеріальну форму (прикладами таких товарів можуть бути музика, ігри, книги) (Diorio, 2001). Основна відмінність полягає в тому, що в Європейському Союзі товари нематеріального походження усе ж зараховують до категорії послуг (VSE 2013 2(3): 235). Особливо часте вживання неозначених прикметників formalus, -i; neformalus, -i; legalus, -i; nelegalus, -i; oficialus, -i; neoficialus, -i NF BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 27 vartojimas irgi turbūt atspindi semantinės ribos neryškumą, tampantį neaiškumu vartosenai, pvz.: Tampant sudėtingiems ir mažiau apibrėžtiems valstybės ir visuomenės ryšiams, formalios ir neformalios šios sąveikos priemonės tampa lankstesnės ir universalesnės (VPA 2013 3(12): 381); Nelegalų darbą kontroliuojančių institucijų statistinė informacija atskleidžia, kad nelegalaus darbo mastai pastaruoju metu didėja. 2012 m. nelegalaus darbo atvejų užfiksuota tris kartus daugiau nei 2011 m. per tą patį laikotarpį; Nelegalus darbas dažnai įvardijamas skirtingais pavadinimais. Tokios sąvokos kaip „juodasis darbas“, „nedeklaruojamas darbas“, „neoficialus užimtumas“, „neoficialus darbas“, „paslėptas nedarbas“ ir daugelis kitų pavadinimų yra vartojami apibūdinti šį paradoksalų reiškinį (VPA 2014 4(13): 660); B. Martinkus ir kt. mano, kad viena iš priežasčių, kodėl atsiranda nelegalaus darbo reiškinys, yra oficialaus darbo neradimas (VPA 2014 4(13): 661); Taip pat nereikia pamiršti, kad bet kokius duomenis vienam gyventojui šiose šalyse gali iškreipti migracija, kuri oficialioje statistikoje fiksuojama pavėluotai (MLA 2010 2(2) 15). Невелика різниця у значенні є також між словосполученнями відкрита економіка і відкрита економіка, спільний ринок і спільний ринок, вільна торгівля і вільна торгівля, вільний ринок і вільний ринок, змішана економіка і змішана економіка, досконала конкуренція і досконала конкуренція тощо. Навіть якщо їх найчастіше включають до словників економічних термінів як такі, що мають означену форму, у вжитку особливо поширена неозначена форма. Контексти свідчать, що закріпленню означених форм цих словосполучень, імовірно, заважає їхня близькість до словосполучень, які позначають просту властивість предмета. Наприклад, констатацією простої властивості можна вважати словосполучення в таких реченнях: Спеціалізація та вільний обмін створюють умови для інновацій, підвищення ефективності та добробуту всіх залучених сторін (ŽŪM 2009 3–4(16): 185); Процес переходу до вільного ринку мав виправдати очікування населення щодо досягнення рівня життя країн Західної Європи (VSE 2016 2(1): 63); Якби досконала конкуренція існувала в реальному світі, стратегії, спрямовані на позиціювання на ринку, були б неефективними (MLA 2009 3(1): 35); Стримування впливу п’яти конкурентних сил і застосування загальних стратегій обґрунтовані в ринкових структурах недосконалої конкуренції : відкритій монополії, монополістичній конкуренції та олігополії (MLA 2009 3(1): 36–37). Звичайно, у цих випадках, принаймні в деяких із них, контекст давав би змогу вжити й означену форму, однак різниця у значенні була б незначною, а означені форми довші. З іншого боку, у тих самих текстах часто виникають обставини, за яких словосполучення, що вказує на просту властивість, видається доречнішим, наприклад: Модель навчального ваучера запроваджує вільну конкуренцію у секторі вищої освіти (VPA 2012 2(11): 269); Вільна торгівля особливо важлива для таких малих і відкритих економік, як Литва (ŽŪM 2009 3–4(16): 185). BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 28 Однак сутність терміна зумовлює вимогу його однорідності, зокрема й формального вираження, і саме ця вимога може спонукати в усіх випадках уживати в тексті словосполучення з однаковим формальним вираженням. Усі ці неясності, що виникають у вживанні, незначна різниця у значенні між ІФ і НФ та водночас вимога однаковості форми терміна можуть спонукати до протилежної варіюванню форми тенденції — уніфікації форми. У розглянутому вживанні є приклади, коли в тексті не лише позначаючи звичайну ознаку, а й очевидно називаючи поняття словосполученням та пов’язуючи його з концепцією, розумінням чи методом, обирають однакове формальне вираження, а саме НФ, наприклад: У наукових працях дуже по-різному розуміють і визначають сталий розвиток. <...> У різних країнах аналізують сталого розвитку теоретичні й практичні аспекти (TE 2008 1(2): 37); Підсумовуючи, можна стверджувати, що ефект масштабу демонструє можливість поєднання елементів планового централізованого та ринкового господарства у змішаній економічній системі, а аналіз запропонованої конкурентної змішаної економічної системи (господарської) моделі не лише підтверджує це, а й розкриває передумови конкурентних переваг приватного бізнесу (EV 2009 14: 854); Під час переоцінювання активів справедливу вартість слід визначати за активним ринком. Активний ринок — це ринок, на якому актив відповідає зазначеним умовам (EVAP 2013 4(32): 13). НФ є універсальнішою — вона підходить для таких обставин, коли контекст більше спонукає або принаймні дозволяє констатувати ознаку. З іншого боку, якщо словосполученням називають поняття, яке в тексті визначають, пояснюють чи класифікують, якщо це сполучення прикметника з іменником уживається для називання розуміння, теорії, концепції чи методу, то вже сама ця обставина дає змогу розпізнати його як термін. Додатковий морфологічний показник стає непотрібним. Крім того, на термінологічний статус словосполучення вказує і часте його повторення в тексті. Так, можливості виникнення двозначності в наукових текстах майже не залишається, тим паче що, як бачимо, часто різниця у значенні між ІФ і НФ є незначною. 3.2. Чинник походження слова Деякі приклади розглянутого вживання свідчать, що литовські та міжнародні слова в ньому подають дещо по-різному, хоча такої розмежувальної лінії не проведено в жодному нормативному виданні. Щоправда, про ненормативне вживання ĮF у словах іншомовного походження побіжно згадано в одному джерелі (Paulauskienė, Tarvydaitė 1986: 139). Неоднакове оцінювання слів литовського й нелитовського походження насамперед виявляють випадки, коли обидва слова опиняються у словосполученні, пов’язаному рівноправним синтаксичним зв’язком, BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 29 але одне вживається у формі ĮF, а інше — у формі NF, наприклад: Нетрадиційно оцінюють також принципи публічного та приватного партнерства, їхній зміст і значення в орієнтованому на результати управлінні культурою. Наприкінці XV ст. помітно посилюються відносини, засновані на бізнес-моделях державного та приватного секторів. Однак під час аналізу проблемних аспектів управління культурою можна виокремити зусилля, спрямовані на забезпечення ефективності публічного та приватного партнерства (VPP) у сфері культури (VPA 2010 32: 62); Теорії абсолютної та порівняльної переваги кинули виклик меркантилізму (ŽŪM 2009: 3–4(16): 185); Ліквідність підприємства можна оцінювати по-різному, але найчастіше використовують такі показники: поточна ліквідність, критична ліквідність, абсолютна ліквідність і чистий оборотний капітал підприємства (MLA 2016 2(8): 193). Тим паче, що форма литовського й міжнародного слова відрізняється, коли вони не пов’язані в реченні безпосереднім синтаксичним зв’язком, наприклад: Прихильники меншого державного сектору дотримуються думки, що більша частка державних видатків у валовому внутрішньому продукті шкодить економіці та її розвитку, оскільки держава переміщує додаткові ресурси з ефективного сектору економіки, до якого належить приватний сектор, у державний сектор (EVAP 2015 2(37): 7); Країна має порівняльну перевагу, якщо вона може виробляти продукти (товари) відносно дешевше, тобто з меншими альтернативними витратами, ніж її торговельний партнер, і вільно торгувати ними (ŽŪM 2009: 3–4(16): 185). Apskritai tokie nelietuviškos kilmės būdvardžiai kaip absoliutus, –i; efektyvus, –i; maksimalus, –i; minimalus, –i; modernus, –i; nominalus, –i; optimalus, –i; potencialus, –i; privatus, –i; racionalus, –i, realus, –i šio tyrimo objektu pasirinktuose moksliniuose straipsniuose dažniausiai vartojami NF, pvz.: Šie svarstymai reikšmingi apskaičiuojant minimalias kapitalo sąnaudas, t. y. siekiant maksimalios įmonės vertės ir kartu racionalios kapitalo struktūros (EVAP 2011 2(22): 88); Iš visų neoklasikinių modelių, skaidomų pagal tobulos ir netobulos kapitalo rinkos veiksnius, esant tobulos kapitalo rinkos prielaidoms, labiausiai paminėtinos optimalios kapitalo struktūros tezės yra optimalaus įsiskolinimo laipsnio teorija ir kapitalo struktūros nustatymas pagal Modigliani ir Miller (1958) teoremą (EVAP 2008 4(13): 76); Krizė – tai žemiausia potencialaus nacionalinio produkto atžvilgiu ekonominio ciklo stadija (MLA 2016 2(8): 163); Lietuvos ekonomika buvo viena sparčiausiai augančių pasaulyje, nes realus BVP augimas siekė net 10,3 proc. (EVAP 2009 1(14): 169); Primityvios ekonomikos šalyse didžiąją investicijų dalį sudaro realios investicijos (investicijos į fizinį turtą), o šiuolaikinėje ekonominėje sistemoje – finansinės investicijos (EV 2010 15: 178); Čia skiriamas: realus kapitalas – mašinos, pastatai, įrengimai, nominalus kapitalas – piniginis (EVAP 2008 4(13): 72). BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 30 У цих випадках значний вплив мають також чинники, що спонукають обирати литовські прикметники у NF: близькість таких словосполучень до словосполучень, що позначають ознаку; обставини, які часто виникають у тексті й дають змогу вказувати як на властивість предмета, так і вживати термін; незначна відмінність між ĮF і NF або складність розмежування цієї семантичної межі; нечіткі підстави й критерії вживання ĮF у термінології. Усе це вже з’ясувалося в підрозділі 3.1 під час згадування тенденцій уживання слів formalus, -i; neformalus, -i; legalus, -i; nelegalus, -i; materialus, -i; nematerialus, -i; oficialus, -i; neoficialus, -i. Однак у NF усі ці та інші інтернаціональні слова вживаються і тоді, коли їх можна вважати лише складником терміна, оскільки цими словосполученнями називають теорії, методи, концепції, гіпотези й навіть терміни, наприклад: Сучасна теорія портфеля Розвиток значною мірою відбувався під впливом праць H. Markowitz, спрямованих на пошук ефективного портфеля. H. Markowitz першим запропонував термін ефективного портфеля. Ефективний портфель визначають як портфель із найменшим ризиком за певної дохідності або з найбільшою дохідністю за певного рівня ризику (EVAP 2007 1(8): 52); Інша теорія структурного підходу до конкуренції — гіпотеза ефективної структури — стверджує, що позитивний зв’язок між прибутковістю та концентрацією ринку виникає не внаслідок ринкової влади (TE 2008 1(2): 103); Теорія кумулятивної причинності наголошує на зворотному впливі міграції як на мотивацію особи, так і на соціальні й економічні структури (VSE 2013 1(3): 110). Під час класифікації об’єктів або явищ і називання їхніх видів інтернаціональні слова, які часто виступають залежними компонентами термінів, навіть якщо вони вже досить усталені, також нерідко вживаються у NF, наприклад: Цілком обґрунтовано VKC, оцінюючи економічну діяльність лісових управлінь, застосовує не номінальну ціну, а метод дисконтованих грошових потоків (ŽŪM 2016 2(23): 89); Залежність рівня витрат від обсягу виробництва визначає горизонтальні й вертикальні межі зростання підприємства. Горизонтальну межу розуміють у двох значеннях: як обсяг виробництва одного продукту <...> і як різноманітність товарів у межах одного підприємства <...>. Вертикальна межа пов’язана не лише з внутрішньою, а й із зовнішньою економією від масштабу (TE 2007 2(1): 32); За словами Ferreiro та ін. (2009), продуктивні державні видатки визначають як такі, що доповнюють виробництво приватного сектору та створюють позитивний зовнішній ефект для підприємств приватного сектору, позитивно впливаючи на граничну продуктивність капіталу й праці. Непродуктивні видатки також створюють добробут у країні, проте їхній вплив нерідко стримує економічне зростання (EVAP 2015 2(37): 11); P. Sanchez, J. E. Ricart (2010) запропонували дві конфігурації бізнес-моделей, які можна застосовувати на ринках із низькими доходами: 1. Ізольовані бізнес-моделі, засновані на стратегії експлуатації з метою BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 31 ефективності використовуються власні ресурси й можливості підприємства. 2. Інтерактивні бізнес-моделі, засновані на стратегії дослідження (англ. exploration) (TE 2016 1(10): 179). На вибір ĮF слів maksimalus, -i; minimalus, -i; optimalus, -i може впливати й такий чинник, як нейтралізація, про яку згадують не лише в дослідницьких, а й у нормативних працях. Щоправда, у них ідеться лише про тенденцію не вживати ĮF литовських прикметників найвищого ступеня, і це безпосередньо не пов’язують із термінологією. Однак, як було показано, класифікація значень ĮF у граматиках передбачає можливість непрямого зв’язку; до того ж невизначеним є співвідношення між позначенням видової ознаки та терміном. У мовному вжитку це можуть тлумачити як можливість не позначати морфологічним показником і нелитовські відповідники прикметників найвищого ступеня. У дослідженому вживанні трапляються також незмінювані литовські прикметники найвищого ступеня, що входять до складу терміна, наприклад: вектор β-параметрів прогнозується за найбільшою правдоподібністю (MLA 2016 2(8): 194); Для оцінювання параметрів кожного рівняння (економетричної моделі) використано метод найменших квадратів (MTS 2010 2(23): 54). Часто не вживаються у ĮF й інші прикметники нелитовського походження, наприклад: Особи, які працюють із свідоцтвами про індивідуальну діяльність, сплачують внески VSD і PSD у 1,5 раза більші (EVAP 2015 2(37): 27); Найменш важливим вважають брак підтримки керівників і заохочень до впровадження інноваційних змін в організації (EVAP 2013 3(31): 29); Глобальна економіка і міжнародна відкритість зумовлюють те, що немає жодної розвиненої держави, яка не оголосила б підвищення конкурентоспроможності одним з основних пріоритетів своєї економічної політики (EVAP 2015 2(37): 39); Із цього визначення можна чітко зрозуміти вплив оборотних активів, грошових потоків і ліквідних активів на розмір активів і вартість підприємства (MLA 2016 2(8): 194); Дві інші статистично значущі фіктивні змінні призначалися для включення фінансової кризи 2008 року в модель (TE 2012 2(6): 183); Теоретичні дослідження раціональної структури капіталу дають змогу виокремити у сучасній теорії фінансування дві елементарні сфери досліджень (EVAP 2008 4(13): 73); Тоді вже помітна бездіяльність фундаментальних чинників, і стає актуальним розуміння причин очікувань та поведінки майбутніх споживачів (VSE 2012 1(2): 66). До економічної термінології чимало інтернаціональних слів потрапляє під час перекладу термінів з англійської мови, у якій ĮF не вживається. Це насамперед спонукало б пов’язати тенденцію не вживати ĮF інтернаціональних слів, що виявляється і в зв’язних текстах, із прямим перекладом, тобто впливом англійської мови. Однак цей чинник, найімовірніше, діє разом з усіма згаданими досі чинниками. NF до того ж універсальніша й коротша. Особливо важливим чинником може бути те, що інтернаціональне слово в науковому тексті часто асоціюється з терміном і саме воно може виконувати ту функцію, яку BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 32 У нормативних працях розрізняють ІФ, тобто для позначення терміна. З іншого боку, слова іншомовного походження зазвичай мають ще й специфічне лексичне значення. Якщо різниця у значенні між НФ та ІФ невелика, двозначності не виникає. Як показують розглянуті випадки, трапляються обставини, коли можна позначати як просту, так і виокремлювальну ознаку предмета, як тимчасову, так і постійну. А якщо словосполучення з таким залежним компонентом до того ж постійно повторюється і (або) поняття, яке ним позначається, у цьому тексті визначається чи класифікується, то встановлений у нормативних працях морфологічний показник — ІФ — у наукових текстах може бути просто надлишковим. 3.3. Невживання дієприкметникових займенникових форм Nagrinėjamoje vartosenoje ryškus polinkis nevartoti ne tik būdvardžių, bet ir dalyvių ĮF, ypač padarytų iš tarptautinių žodžių. Matyti, kad jų linkstama nevartoti, kai dalyvis, ypač būtojo laiko, rodo iš pasyvaus veiksmo kylančią ypatybę, apibendrinamą kaip būdinga daikto ypatybė (diskontuoti pinigų srautai, fiksuota palūkanų norma, konsoliduotas biudžetas, kvalifikuotas darbas, kvalifikuotas darbuotojas, kvalifikuota darbo jėga, monopolizuota rinka, padengtos obligacijos, subalansuotas augimas, subalansuotas biudžetas, suinteresuotas asmuo, terminuota sutartis ir kt.), pvz.: Konsoliduoto biudžeto sandara pateikiama 1 paveiksle (MLA 2014 1(6): 51); Europos Sąjungoje plačiausiai praktikoje naudojama fiksuotų tarifų skatinimo priemonė (VPA 2014 2(13): 260); Dar vienas veiksnys, lemiantis tiesiogines užsienio investicijas – kvalifikuota darbo jėga (MLA 2(8): 215); Penktasis aspektas – suinteresuotų asmenų indėlis (VPA 2007 22: 12); Tyrimai rodo, kad netgi darbuotojai, dirbantys pagal terminuotas darbo sutartis, turi didesnes galimybes būti paaukštinti darbe tuo atveju, jeigu dirba visą darbo laiką (VPA 2013 4(12): 546). ІФ не вживаються також у пасивних дієприкметниках теперішнього часу, що позначають властивості, пов’язані з узагальненою дією, наприклад: Проведені дослідження показали, що структура капіталу компаній, що котируються на біржі країн Балтії відрізняється від структури капіталу компаній розвинених держав (EV 2010 15: 177); Доходи, якими можна розпоряджатися — це один із чинників, що найбільше впливають на особисте споживання (EVAP 2012 3(27): 13). Коли виражаються очевидні видові протиставлення, ІФ дієприкметників активного стану іноді також не вживаються, наприклад: Замовлення, необхідні для забезпечення ефективної материнської компанії діяльності, створили умови для успішної діяльності дочірніх підприємств, що задовольняють потреби материнської компанії, а покриття постійних витрат материнської BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 33 замовленнями дало змогу надавати послуги зовнішнім споживачам за конкурентними цінами (VSE 2012 2(2): 75). ĮF neįgyja ir lietuvišką šaknį turintys dalyviai, nors toks polinkis ir retesnis, pvz.: Mokslininkų teigimu, besimokanti ekonomika – tai tokia ekonomika, kurioje individų, įmonių ir regionų sėkmę atspindi sugebėjimas mokytis (ir pamiršti senus įpročius) (VPA 2014 3(13): 635); Besimokanti organizacija sukuria tokią mokymosi aplinką, kurioje nuolat įgyjamas vis naujas supratimas tiek individų, tiek kolektyviniu lygmeniu (VPA 2014 3(13): 636); Pelno sąvoka suprantama kaip nuosavo kapitalo ir vidinės palūkanų normos sandaugos suma su skolintu kapitalu ir skirtumo tarp vidinės palūkanų normos bei skolinto kapitalo kaštų normos sandauga (EVAP 2008 4(13): 74); Pajamos yra neapmokestinamos, jei per metus jų dydis neviršija metiniam neapmokestinamam minimumui taikyti nustatytos ribos (VPA 2006 15: 48). Tik NF yra įsigalėję terminai besivystanti šalis (ekonomika, rinka) ir išsivysčiusi šalis (ekonomika, rinka), pvz.: Verslo grupių yra tiek išsivysčiusiose, tiek besivystančios ekonomikos šalyse (VSE 2012 2(2): 65); Taip pat nagrinėjama besivystančių ir išsivysčiusių kapitalo rinkų sąveika (VPA 2012 2(11): 142). Dar NF vartojami reikiamybės dalyviai, tik jų šios srities terminijoje nėra daug, pvz.: Pagrindiniai likvidumo kintamieji, turintys įtakos įmonės vertės dydžiui yra: atsargos, pinigai ir jų ekvivalentai, gautinos sumos (trumpalaikis turtas) ir atidėjimai, mokėtinos sumos bei paskolos ir kiti įsipareigojimai (trumpalaikiai įsipareigojimai) (MLA 2016 2(8): 194). Отже, усі дієприкметники, вживані в НФ, — як слова литовського, так і іншомовного походження — мають досить типові значення, тобто позначають постійні, узагальнені, властиві предмету ознаки, пов’язані з дією, що відбувається в теперішньому або відбувалася в минулому. Значення НФ та ІФ майже не відрізняються, а займенниковий відповідник, як установлено відповідно до норми обов’язкового позначення терміна морфологічним показником, міг би переважно лише вказувати на термінологічний статус словосполучення. Імовірно, нечіткість семантичної межі, спричинена нею невизначеність і, зрештою, уніфікація форми зумовлюють уживання НФ не лише в реченні «Чеболі — це контрольовані сім’єю, диверсифіковані бізнес-групи, які в науковій літературі і хвалили, і критикували (VSE 2012 2(2): 72), де констатацію простої ознаки визначають синтаксичні обставини, а й у реченні Підсумовуючи, можна сказати, що, як і інші контрольовані сім’єю диверсифіковані бізнес-групи, чеболі поєднують переваги й недоліки сімейної власності та контролю (VSE 2012 2(2): 78), де вже могла б уживатися ІФ, що позначає виокремлювальне значення або вид. Згаданими причинами, імовірно, зумовлений вибір однакової форми в реченнях Поширення наркотичних речовин із залученням організована група — це BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 34 поширена злочинність, що спирається на економічні й оперативні ресурси та дуже часто пов’язана з міжнародними зв’язками. Тому поширення наркотичних речовин у складі організованої групи може набути такого розмаху, що становитиме безпосередню загрозу спокою та фізичній безпеці всього населення або значної його частини (VPA 2013 1(12): 143–144), хоча в першому реченні словосполучення організована група згадується в тексті вперше, тож це могло б бути випадком констатації ознаки без означеної форми (ОФ), тоді як у наступному реченні вже може йтися про відомий різновид предмета, а тому вживатися ОФ. Утім, очевидно, визначальними є не лише ці неясності. Форма дієприкметника сама може вказувати на характерну ознаку предмета, а слово часто має специфічне лексичне значення, тож ОФ як показник стає зайвою, тим паче що вона робить слово довшим і незручним для вживання, а суттєвої різниці у значенні не створює. У науковому тексті така форма часто виявляється нефункціональною не лише як показник різновиду, а й як показник терміна, адже, як з’ясовано, у тексті такого типу на термінальний статус указують і багато інших засобів, зокрема зв’язок словосполучення з визначенням, його часте повторення та специфічне значення. Коли дієприкметник є словом іншомовного походження, це також, імовірно, слугує показником термінальності; можливо, саме тому ОФ іншомовних активних і пасивних дієприкметників майже не вживаються. Вагомою причиною можуть бути й особливості аналізованого вживання: у ньому особливо поширені терміни, залежним або навіть головним компонентом яких є слово іншомовного походження. Звісно, ця виразна в уживанні тенденція, як і інші розглянуті тенденції, не є універсальним принципом. Варіювання спостерігається на міжтекстовому рівні, у межах тексту й словосполучення, тож уживається й ОФ, наприклад: У першому випадку аналізується розподіл доходів, отриманих від ринку<...>, а в другому — наявні доходи, уже після сплати податків і соціальних виплат (EVAP 2015 1(36): 20); Керівниками цих нових підприємств стали одні з контролюючої компанії керівників та акціонерів (VSE 2012 2(2): 75); Найважливішим аспектом зовнішнього середовища в контексті організації соціального підприємництва є заінтересовані сторони. Заінтересовані сторони — це сегменти суспільства, на які діяльність організації може впливати, навіть якщо вона не зачіпає їх безпосередньо (VSE 2013 2(3): 217). Проте за тенденціями вживання вирізняється певна група дієприкметників: литовські дієприкметники з різними нетиповими відтінками значення (знаряддя дії, місця чи часу дії тощо) вживаються лише в означених формах, наприклад: Найбільшу частку державних видатків (близько 30%) становлять поточні витрати (EVAP 2015 2(37): 9); Литва не вирізняється з-поміж інших перехідних економік країн (VSE 2012 2(2): 82); Реформи пенсійних систем у державах ЄС мають заохочувати за накопичувальним принципом додаткові добровільні пенсійні схеми (VPA 2006 17: 67); Для цього необхідно керуватися стратегією валютного портфеля, що максимізує купівельну BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 35 спроможність у певний момент у майбутньому або дає змогу вибрати максимальне значення купівельної спроможності за певний період (VTP 2006 1(7): 56). 3.4. Розрізнювальна функція ĮF vartojimas terminuose gerokai įvairuoja, tačiau tam tikrų terminų vartojamos tik ĮF. Nagrinėjamoje vartosenoje nerasta NF pavartoto būdvardžio žodžių junginyje žmogiškasis kapitalas, nors DLKG ir nurodomas vartosenos polinkis priesagos -iškas, -a vedinių ĮF nežymėti. Iš tekstų aiškėja, kad šiam būdvardžiui tokia išimtis nedaroma, pvz.: Išryškėjo ir kiti naujųjų ir senųjų ES valstybių piliečių požiūrio į žmogiškąjį kapitalą skirtumai (T 2012 3(60): 215); Įvairiais tyrimais įrodyta, kad žmogiškasis kapitalas yra pagrindinis įvairių šalių pajamų ir gerovės svyravimo šaltinis (VSE 2014 1(4): 90). Jokio­mis sintaksinėmis aplinkybėmis NF nevartojamas ir sudėtinio termino žmogiškieji ištekliai būdvardis, pvz.: Žmogiškieji ištekliai visada buvo svarbūs valstybių ir tautų raidai (T 2011 1(54): 11); Didžiausiu barjeru inovacijų diegimo ir plėtros procese respondentai laiko finansinių ir žmogiškųjų išteklių trūkumą viešosiose organizacijose (EVAP 2013 3(31): 29). Інші похідні із суфіксами -iškas, -a, як передбачає виняток щодо позначення різновиду ОФ, часто вживаються в НФ, наприклад: Самостійне навчання — система навчання, у якій багато аспектів навчального процесу контролює сам учень (VPA 2008 26: 100); Волонтерська діяльність як безоплатна діяльність на користь суспільства є сферою інтересу, що невпинно зростає (OV 2012 64: 106). Tik ĮF terminuose vartojamas būdvardis grynas, -a, pvz.: Grynųjų investicijų kitimo rodikliai parodo šalies ekonomikos būseną tam tikrame ekonomikos cikle (MLA 2016 2(8): 167); Atliekant ekonominį projektų vertinimą, jeigu įmanoma, siekiama nustatyti ekonominę vidinę grąžos normą ir grynąją dabartinę vertę (ŽŪM 2013 1(20): 65). O ir būdvardis viešas, -a beveik visada įgyja įvardžiuotinę formą, pvz.: Šiuolaikinis viešasis valdymas yra itin sudėtingas reiškinys, nulemtas globalių pokyčių, suponuojančių viešojo valdymo reformų, viešųjų institucijų modernizavimo būtinumą (EVAP 2013 3(31): 22); Laikydami komunalinių paslaugų ir viešųjų gėrybių teikimo sektorių itin saugiu, finansiniai investuotojai skolino reikalingus verslo grupių plėtrai kapitalo srautus už mažesnę nei priimta rinkoje rizikos premiją (VSE 2012 2(2): 77). Хоча прикметник загальний, -а часто вживається і в НФ, у таких словосполученнях, як валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, сукупна пропозиція, сукупна BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 36 попит, загальні витрати тощо. У розглянутих текстах виявлено лише ІФ, наприклад: Основою цієї системи рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує реальні річні економічні показники країни та відображає темпи економічного зростання (EVAP 2009 1(14): 167); A. Okun (1962), проаналізувавши дані про зміни рівня безробіття та валового національного продукту (ВНП) у США за 1953–1960 роки, емпірично встановив існування регулярного негативного зв’язку між процентним співвідношенням фактичного ВНП до потенційного ВНП та різницею між фактичним і природним рівнями безробіття (EV 209 14: 140); Отже, найбільший вплив на загальні витрати має процентна ставка (MLA 2012 3(4): 255). Лише означена форма вживається як залежний компонент словосполучення треті країни, наприклад: Обмеження можуть застосовуватися до експорту чи імпорту в торгівлі з третіми країнами (T 2011 4(57): 97); На це частково вплинула зміна торговельного режиму з третіми країнами після вступу Литви до ЄС (ŽŪM 2009 3–4 (16): 187). В одній статті лише ІФ уживається як залежний компонент словосполучень розумна економіка та розумне місто, наприклад: У найновішій науковій літературі та літературі прикладного характеру, а також у стратегічних документах дедалі частіше трапляється поняття розумної економіки (англ. smart economy), яке вживається в контекстах різного характеру: під час створення розумного міста, розвитку економіки, стратегічного планування, наголошення (рекламування) унікальності міст. Розумна економіка є одним із компонентів розумного міста, тому закономірно, що в науковій літературі та літературі прикладного характеру найбільше уваги приділяють саме концепції розумного міста (VPA 2014 3(13): 270). У прикметникових компонентах інших термінів, уживаних у цій статті, основним компонентом яких також є слово економіка, означена форма не використовується, навіть якщо ці терміни визначають або пояснюють, наприклад: У науковій літературі мережева економіка найчастіше пов’язується з поширенням інтернету та його використанням в економічних процесах і повсякденному житті; Інноваційна економіка ґрунтується на прямих і зворотних зв’язках між наукою, виробництвом і підготовкою персоналу (VPA 2014 3(13): 473). Як видно з прикладів, неозначені відповідники всіх термінів, уживаних лише в означеній формі, мали б зовсім інше значення або навіть були б семантично беззмістовними. Отже, послідовність, що вирізняється на тлі варіативного вживання, свідчить про те, що в цьому вжитку, на відміну від вимог кодифікованої норми, означеній формі схильні надавати функцію розрізнення терміна не від будь-якого, а лише від його неозначеного аналога, що має очевидно відмінне значення. Така тенденція була б зрозумілою, адже в науковому тексті на термінологічний статус указують і багато інших розглянутих ознак терміна. З іншого боку, у підрозділі 2.2 зазначалося, що одним з аргументів, наведених на користь норми, BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 37 є прагнення уникнути двозначності, тож із цього погляду норма не порушується, а лише своєрідно інтерпретується. Skiriamąją funkciją būtų galima aiškinti ir gana nuoseklių lietuviškos raiškos neveikiamosios rūšies dalyvių, turinčių veiksmo priemonės, būdo, laiko ar kitų reikšmės atspalvių, ĮF vartojimą, pvz.: Skirstomasis teisingumas (plg. skirstomas teisingumas) buvo pirmasis teisingumo komponentas, į kurį tyrėjai atkreipė dėmesį (OV 2012 64: 42); Todėl socialinį – ekonominį mokesčių vaidmenį atlieka žemiau apibūdintos svarbiausios funkcijos: reguliavimo ir perskirstomoji (plg. perskirstoma) (MLA 2015 2(7): 247); Maisto produktų ir gėrimų gamybos pramonė yra viena didžiausių apdirbamosios pramonės (plg. apdirbama pramonė) šakų Lietuvoje (ŽŪM 2009 1–2(16): 77); Fiksuotas tarifas ir ilgas skatinamasis laikotarpis (plg. skatinamas laikotarpis) sumažina finansinę riziką (VPA 2014 2(13): 261); Investicinių fondų valdymo įmonių metinėse ataskaitose skelbiami du rodikliai, kurie susieti su lyginamaisiais indeksais (plg. lyginamas indeksas) (MLA 2011 4(3): 6); Kaip ir ankstesniais laikotarpiais, santykinai prasčiausi buvo vartojamųjų paskolų portfelio kokybės rodikliai (VSE 2012 2(2): 86). Šiais atvejais dalyvių NF žodžių junginiams suteiktų ryškų objektinės reikšmės atspalvį ir moksliniame tekste tokie junginiai būtų semantiškai neprasmingi. Tipinės reikšmės dalyvių ĮF tokios svarbios skiriamosios funkcijos neatlieka, todėl ji daugiau ir įvairuoja, o neretai kaip bendra pasirenkama NF. Akivaizdžios skiriamosios reikšmės neturi ir lietuviškų, juolab nelietuviškos kilmės būdvardžių ĮF. Tai, be viso komplekso kitų veiksnių, matyt, irgi lemia laisvesnį jos vartojimą ir dažną keitimą paprastąja forma. Iš tų būdvardžių grupės vartojimo polinkiais išsiskiria bendras, –a; grynas, –a ir viešas, –a, tačiau tai irgi paaiškintų skiriamoji funkcija: ekonomikos srities tekstuose dažnai vartojami ir tiesiogiai sumas įvardijantys žodžių junginiai, tokie kaip bendra suma, bendras rodiklis, bendras pelnas, bendra vertė ar pan., pvz.: Mažas pinigų sumas yra brangu ir sunku investuoti, tačiau bendra pinigų suma, žmonių sudedama į fondą, susidaro pakankamai didelė (VSE 2011 1(1): 116); Svarbu įvertinti ne tik tai, kokia yra atskirų veiksnių būklė, bet ir kiek jie svarbūs bendram konkurencingumui bei kokį poveikį atskiram veiksniui turi finansiniai ištekliai (VSE 2013 2(3): 268). Taigi, ta pati forma, parinkta tiek sumą įvardijančiam žodžių junginiui, tiek terminui, keltų dviprasmybės pavojų. Dviprasmybė šioje srityje dažnai galėtų susidaryti ir ĮF nepavartojus būdvardžių viešas, –a ir grynas, –a. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 38 4. КОНТЕКСТНО НЕЗУМОВЛЕНЕ ВЖИВАННЯ Перевірити, наскільки на розглядуване вживання впливають термінологічні словники, було б складно, тим паче що вибір не лише словників, а й різноманітних термінологічних баз є широким. Утім, з огляду на специфіку галузі економіки можна припустити, що взаємодія є двосторонньою. Оскільки економічна наука в Литві зазнала трансформації порівняно недавно, значну частину термінології довелося створювати заново, і, як видно зі словників, виданих у той період, потребу в термінах здебільшого задовольняли словники термінів, перекладені з англійської мови. За браку термінології доводилося керуватися перекладними словниками. З іншого боку, у них простежуються певні зміни термінів, що дає підстави припускати, що вживання, зі свого боку, також коригує термінологію, подану у словниках, тим паче що оборот термінів у ній значний. За сучасних умов упорядкування термінів на вживання впливають і різноманітні термінологічні бази. Особливо важливим джерелом термінів є правові акти Європейського Союзу та Литовської Республіки. Отже, далі розглядається, які тенденції формуються в джерелах такого типу. 4.1. Співвідношення означених і неозначених форм у словниках економічних термінів Щоб оцінити, наскільки дотримуються встановленої норми, обрано п’ять словників економічних термінів: виданий 1994 року Ekonomikos terminų žodynas Крістофера Пасса, Браяна Лоуза та Леслі Девіса (далі — ETŽ₁), виправлене й доповнене видання цього словника, опубліковане 1997 року (далі — ETŽ₂), навчальний словник Ekonomikos terminai ir sąvokos, виданий Вільнюським педагогічним університетом у 1999 році (далі — ETS), Ekonomikos terminų žodynas Рути Вайнієне, виданий 2005 року (далі — EŽ), і Aiškinamasis ekonomikos anglų–lietuvių kalbų žodynas Девіда В. Пірса, опублікований 2006 року (далі — AŽ). Усі їх перекладали, редагували або рецензували фахівці з економіки, проте мовно підготували неоднаково: деякі редагував мовний редактор (ETŽ₁, EŽ), в інших прізвище мовного редактора не зазначено (ETŽ₂, ETS), а в AŽ не лише вказано прізвище редакторки, а й серед перекладачів, редакторів і консультантів словника зазначено Відділ термінології Інституту литовської мови. Однак жоден словник не затверджено Державною комісією литовської мови, тому вони репрезентують радше вживання, ніж норму. Серед п’яти словників останніх двадцяти років принцип обов’язкового позначення терміна означеною формою застосовано лише в одному — EEŽ₁, причому в ньому є 8 двослівних термінів без означеної форми BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 39 (країна, що розвивається, регіон, що розвивається, дорогі гроші, розвинена країна, нерозвинена країна, кредитор останньої інстанції, неякісний продукт, ощадлива людина) і 8 багатокомпонентних: економіка країн, що розвиваються, найекономніший розмір замовлення, молода галузь промисловості, магазин уцінених товарів, крива оптимальних витрат, паперові знаки з оголошеною вартістю, справедливий і неупереджений підхід, застереження про режим найбільшого сприяння. Інші 264 терміни, визначені в цьому словнику, які можуть мати означену форму, її набули5. Зрозуміло, що цей показник мають як прикметники (відкрита економіка, валовий прибуток, майбутня інтеграція, подвійне оподаткування, чорний ринок, гарячі гроші, вільний ринок, змішана економіка, дешевий кредит, тверда валюта), так і дієприкметники (оподатковувані доходи, оплачені рахунки, зростаючі доходи, конвертовані облігації, невидимий ринок, безоплатні акції, непокрита валюта, позиковий капітал), а також термін із числівником (перший прийшов — перший обслужений). Жодних винятків не зроблено для міжнародних слів (абсолютна перевага, холдингова компанія, консолідована рента, номінальна ціна, позитивна економічна теорія, приватна компанія, привілейована акція, спеціалізований магазин, мультиплікатор збалансованого бюджету, строкова позика), хоча термінів із такими залежними компонентами в цьому словнику небагато (42 із 264, що набули означеної форми). Ознаку терміна надано також прикметникам найвищого ступеня (найнижчий рівень, найменший економічний вплив, найнижча процентна ставка за кредитом) і похідним із суфіксом -iškas, -a (грубий метод ціноутворення, умовний розподіл, рівновага повної зайнятості). Нею позначено як трислівні терміни (операція на відкритому ринку, рахунки подвійної бухгалтерії, зона вільної торгівлі, природний рівень безробіття, негативний економічний вплив), так і терміни, утворені з чотирьох або більше слів (закон спадної граничної вигоди, ринок випуску нових цінних паперів, цінні папери з фіксованою процентною ставкою, частка сплаченого акціонерного капіталу, тимчасове безробіття через перехід на іншу роботу). 5 Один термін — ринок, що виробляє багато товарів — належить до тих, які в Kalbos patarimuose кваліфікуються як неприйнятні. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 40 Інші тенденції у вживанні означених форм простежуються і в другому виданні цього словника — ETŽ2. У цьому термінологічному збірнику означених форм не мають 24,8 відсотка термінів, визначених у ньому, які могли б мати таку форму, тобто 64 терміни (194 її набули, див. таблицю 1)6. Винятки трапляються як серед прикметників, так і серед дієприкметників, але вони не є закономірними, пор.: гнучка політика монополій, але система гнучкого валютного курсу; нова галузь промисловості, але країна нової індустріалізації; негативні інвестиції, негативні заощадження, але негативний податок на доходи; додаткова вигода, але додатковий імпортний податок; приховані резерви, приховане безробіття, приховані податки, але приховане зниження цін, приховане підвищення цін; постійні доходи, але гіпотеза постійного доходу; приватний сектор, але приватні витрати, приватні продукти; короткостроковий період, але середні короткострокові витрати тощо. Здається, означених форм у прикметниках найвищого ступеня намагаються уникати (застереження щодо режиму найбільшого сприяння, найкращі лінійні незміщені оцінки), однак в інших термінах такі прикметники подано в означеній формі (найменший ефективний обсяг виробництва, найнижчий рівень). ТАБЛИЦЯ 1. Співвідношення означених і неозначених форм у термінологічних словниках Співвідношення означених і неозначених форм у термінологічних словниках | ETŽ₁ | ETŽ₂ | ETS | EŽ | AŽ Означений залежний компонент: | 264 | 194 | 67 | 149 | 385 прикметник | 140 | 119 | 48 | 99 | 220 дієприкметник | 123 | 75 | 18 | 46 | 160 міжнародне слово | 42 | 43 | 19 | 42 | 87 Неозначений залежний компонент: | 16 | 64 | 49 | 66 | 114 прикметник | 8 | 31 | 35 | 37 | 65 дієприкметник | 8 | 34 | 13 | 29 | 49 міжнародне слово | 0 | 16 | 20 | 39 | 12 Пояснити неозначену форму прикметника його позицією (система гнучкого валютного курсу, непрозорий валютний курс, показник термінової ліквідності) не дають змоги аналогічні терміни, у яких прикметниковий компонент у такій самій позиції набуває означеної форми (сфера вільної торгівлі, гнучкий виробничий бюджет, система ковзного фіксованого валютного курсу). Означеної форми не мають 16 міжнародних слів 6 Дані словників охоплюють лише ті терміни, для яких подано визначення. Виправлювані терміни або терміни, пов’язані з основними за допомогою інших позначок, до підрахунку не включаються. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 41 (дисконтовані грошові потоки, гіпотеза ефективних ринків, система фіксованого валютного курсу, фіктивна змінна, ліцензована депозитна установа, компанія, акції якої котируються на біржі, тощо), однак цей виняток не є закономірним, оскільки міжнародні слова, що входять до складу інших термінів, набувають означеної форми, наприклад: абсолютна величина, ефективний попит, горизонтальна інтеграція, консолідований борг, матеріальні активи, мінімальна ставка заробітної плати. Уживання означеної форми дієприкметника також різниться, наприклад: компанія, акції якої котируються на біржі, але компанія, акції якої котируються; цінний папір, що підлягає викупу, але цінний папір, що не підлягає викупу; безстроковий цінний папір, але безстрокова облігація (консоль); наявні доходи, але зароблені доходи тощо. Отже, в ETŽ2 не виявляється жодних закономірних винятків, хіба що винятки робляться для окремих термінів. Вони могли виникнути через недостатнє впорядкування мови словника, але можливо й те, що цей словник просто більшою мірою відображає тенденції вживання того часу, тобто окремі терміни, у яких поширені неозначені форми, включено до словника саме в такому вигляді. Насправді багато нових термінів порівняно з ETŽ2 не набули означеної форми, наприклад: випереджальні показники, оплачений капітал, система фіксованого валютного курсу, ринок некотируваних цінних паперів, оптимальний добір факторів, встановлення обмежувальних цін, приховані резерви, приховані доходи. Tačiau ETS (1999) irgi įtraukti 49 terminai, neturintys ĮF, ir jie sudaro 42,2 procento visų šiame žodyne pateikiamų ĮF galinčių įgyti terminų. ĮF neįgijo 29 lietuviški žodžiai, įskaitant tris terminus, kuriuose šios formos neįgijo vienas iš dviejų ją galėjusių įgyti žodžių (grąžintina išperkamoji nuoma, nevisiškasis matomasis darbuotojų užimtumas ir nevisiškas paslėptasis darbuotojų užimtumas), pvz.: bendra įmonė, dvigubas apmokestinimas, ilgas laikotarpis, nedirbantys asmenys, neteisėta veikla, pakankama konkurencija, papildoma mokesčių našta, užimti gyventojai. Iš tarptautinių žodžių ĮF nėra įgiję 20, pvz.: disponuojamos pajamos, elastinga paklausa, likvidus turtas, natūrali oligopolija, optimalus vartojimas; aktyvi darbo paieška, efektyvus gyventojų užimtumas, minimalus gyvenimo lygis, natūralus nedarbo lygis, racionalus gyventojų užimtumas. Однак винятки у словнику непослідовні, оскільки міжнародні слова подано також в означеній формі, наприклад: альтернативні витрати, централізована економіка, горизонтальна інтеграція, привілейована акція; довгострокові матеріальні активи, категорії нелегальної праці, неофіційний ринок праці, потенційний попит на працю, реальна процентна ставка. Трапляються й випадки очевидної непослідовності, наприклад: абсолютна бідність, але абсолютна перевага; відкрита економіка, але операції на відкритому ринку; альтернативні витрати, але альтернативна заробітна плата; спільне підприємство, але BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 42 спільний ринок; індивідуальне підприємство, але індивідуальне (персональне) підприємство; найнижча ціна, правило мінімальних витрат, але правило найнижчого податку. EŽ (2005) pateikiami 66 ĮF neigi̇ję terminai, šią formą yra įgiję 149, taigi, morfologiniu rodikliu nežymima 30,7 procento juo galimų žymėti terminų. ĮF nepažymėti 29 terminų sudėtiniai dėmenys dalyviai, pvz.: asocijuota įmonė, dolerizuota ekonomika, išskaidytas žinojimas, monopolizuota rinka, nepadengti pinigai, nelisting­uojami vertybiniai popieriai, neribota atsakomybė, riboti ištekliai, subalansuota rinka, susiję asmenys, valdomas valiutos kurso svyravimas. Išskyrus termino gautinos sumos priklausomąjį dėmenį, kuris yra reikiamybės dalyvis, visi kiti ĮF neiġiję dalyviai yra esamojo arba būtojo kartinio laiko dalyviai, pasakantys su dabartyje vykstančiu ar praeityje vykusiu veiksmu susijusias apibendrintas ypatybes. Kai kurie iš tų terminų yra perkeltinės reikšmės žodžių junginiai, pvz.: lengvi pinigai, nematoma ranka, nemokami pietūs, melžiamos karvės, užburtas ratas. У цьому словнику є 46 термінів, у яких дієприкметник набув ІФ, отже, загалом ІФ не вжито у 40,9 відсотка термінів ЕЖ, до складу яких входить дієприкметник. Як видно з наведених далі прикладів, ІФ набувають досить довгі слова, а отже, критерій економності не повинен бути основним чинником, що зумовлює незазначення дієприкметника в ІФ, наприклад: компенсаційна субсидія, конвертований цінний папір, кваліфікована частка статутного капіталу, неоподатковувані доходи, привілейовані акції з кумулятивним дивідендом, строковий вклад. Після огляду співвідношення міжнародних слів, що набули ІФ і не набули його, виявилося, що перших 42, а других — 39. Отже, як і в розглянутих двох попередніх словниках, винятки робляться не за критерієм походження слова чи частини мови, а для окремих термінів. Інакше не можна було б пояснити, чому словосполученням абсолютна ціна, абсолютна перевага, ідеальний тип надано ІФ, тоді як залежний компонент фундаментального чинника вжито в НФ; або чому оплачений капітал набув ІФ, а подарований капітал його не набув; пор. також компенсаційна субсидія, конвертована облігація і лістингована компанія; синдикована позика і консолідована звітність; навіть холдингова інвестиційна компанія і контролююча особа; вільна економічна зона і вільний доступ до ринку; негативний податок на доходи і негативний зовнішній ефект; офіційний список і офіційна пропозиція; суспільна власність і публічне розміщення. Найновіший словник економічних термінів — АЖ — вирізняється тим, що серед його укладачів зазначено також Відділ термінології Інституту литовської мови. Імовірно, тому ІФ у словнику вживаються послідовніше. Більшість згаданих раніше термінів, які, за НФ, схиляли до вживання або подавалися у словниках у такій BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 43 формі, в АЖ подано як такі, що мають ІФ, наприклад: гіпотеза абсолютних доходів, відкрита економіка, спільний ринок, наявні доходи, фіктивна змінна, горизонтальна справедливість, кумулятивні привілейовані акції, вільна торгівля, вільний ринок, ліквідні активи, матеріальні активи, неформальний сектор, номінальна вартість, потенційне виробництво, приватний товар, раціональні очікування, збалансований бюджет, досконалий ринок, сталий розвиток. І в цьому словнику принцип обов’язкового позначення терміна ІФ не застосовується як універсальний. Зокрема, 114 термінів, пояснених у цьому словнику, не набули ІФ7. Дещо більше пояснено термінів, у яких прикметник не набув ІФ (65), наприклад: подвійна заміна, молода галузь промисловості, вільні робочі місця, нові наймання, неповна зайнятість, передовий сектор, слабка валюта, еластичний капітал, точне узгодження, тверда валюта. Також є 49 термінів, у яких дієприкметник не набув ІФ, наприклад: увігнута функція, фіксоване співвідношення капіталу й праці, розвинені країни, ліцензовані депозитні установи, спадна гранична корисність, ринок негайних розрахунків, резерви непередбачених витрат, землевласник, який не проживає на своїй землі, неприйнятний товар, гіпотеза зневіреного працівника, бажаний основний капітал, додаткові виплати, валютна квота, що залишається, надійна акція, ціна пропозиції, позикові кошти, збіднювальне зростання, узгоджені дії, придатні продукти. У цьому словнику робиться чимало досить регулярних винятків: наприклад, у термінах слова мінімальний, -а; оптимальний, -а вживаються в НФ: закони про мінімальну заробітну плату, мінімальна процентна ставка за позиками, мінімальна ціль зайнятості, оптимальний розмір заводу, оптимальне мито, оптимальна потужність. У термінах з ІФ прикметник однаковий, -а не набуває ІФ, наприклад: однакова оплата, теорія однакових жертв, однакова корисність, крива однакових витрат. Спостерігається тенденція не вживати прикметники із суфіксом -iškas, -a в ІФ, наприклад: добровільне обмеження експорту, добровільне безробіття, повна сумісність. Подібну тенденцію демонструють похідні із суфіксом -ingas, -a, що входять до складу термінів, наведених в АЖ, наприклад: закони про справедливу торгівлю, Рада справедливої торгівлі, справедлива норма прибутку, справедлива заробітна плата, справедлива ціна. Однак ефективний, -а вживається в ІФ (гіпотеза ефективного ринку, теорія ефективної заробітної плати); до словника включено також терміни працездатне населення, правило одностайної згоди. 7 Як і під час підрахунку даних інших словників термінів, терміни, які лише згадуються, але не пояснюються, не враховуються. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 44 Здається, є тенденція не вживати ІФ у висловах із переносним значенням, таких як дорогі гроші, «гарячі» гроші, легкі гроші, дешеві гроші, слабка валюта, терплячий капітал, проте вживаються невидима рука, повзуча інфляція, «плинна» емісія. У деяких термінах ІФ має лише один із суміжних прикметникових компонентів, наприклад: вільний плаваючий валютний курс, регульований плаваючий валютний курс. Однак в інших термінах ІФ мають обидва прикметникові компоненти, наприклад: обмежені залежні змінні, чистий матеріальний продукт, ощадні облігації з виграшами, податок на успадковану нерухомість. Інші винятки також свідчать, що їх, радше, встановлюють для окремих словосполучень, наприклад: відкрита економіка, але ресурси відкритого доступу; максимально можливий кредит, ціноутворення за піковим попитом, але максимальна правдоподібність, максимальний попит на робочу силу; метод найменших квадратів, двоетапний метод найменших квадратів; функція корисності (корисність), але крива пропозиції праці, отримана методом корисності; консолідовані облігації, але консолідований фонд; очікувана інфляція, але очікувана чиста дохідність; змішана ринкова економіка, але компанія зі змішаним капіталом. Отже, зі словників економічних термінів видно, що принцип позначення обов’язкової термінної ознаки за допомогою ІФ не застосовується повсюдно, за винятком ETŽ. Водночас у словниках термінів деякі терміни, у яких ІФ виконує очевидну розрізнювальну функцію, подаються як такі, що мають ІФ, якщо ці терміни є у словнику, наприклад: валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт, валовий прибуток, валові доходи; готівка, чистий внутрішній продукт і чистий національний продукт, чистий прибуток, чиста теперішня вартість і чиста вартість; купівельна спроможність; споживчі товари і споживчий кредит; громадські роботи; людський капітал. Однак навряд чи можна пояснити цю тенденцію впливом узусу або, навпаки, узус — цією тенденцією, оскільки, наприклад, у наукових статтях є тенденція не вживати ІФ певних прикметників (відкрита економіка, фіктивна змінна, вільна торгівля, номінальна вартість, досконалий ринок, закрита економіка), хоча ці словосполучення зазвичай включаються до словників термінів як такі, що мають ІФ. Крім того, у проаналізованих зв’язних текстах винятки щодо дієприкметників і міжнародних слів, особливо дієприкметників з міжнародним коренем, трапляються частіше, ніж можна було б судити за цими словниками. Збіг словників термінів з узусом можна було б вбачати у непозначенні ІФ прикметників найвищого ступеня та їхніх іншомовних відповідників, однак, як видно з наведених прикладів, словники також виявляють нерегулярність. В одних словниках помітніша тенденція не позначати ІФ певних дієприкметників, в інших подано чимало міжнародних слів, не позначених таким показником, проте загалом у них, як і в зв’язних текстах, ця закономірність не є універсальним правилом. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 45 Аналіз словників термінів дає ще більше підстав вважати, що в термінах уживання ІФ значно варіюється, проте загалом утверджується принцип застосування винятків до окремих термінів. 4.2. Іменникові форми в термінах нормативно-правових актів Нормативно-правові акти є особливою сферою вживання термінів. Спочатку в них визначають терміни (поняття), а потім уживають лише їх. Отже, в одному тексті немає можливості вживати різні форми терміна. Різні форми одного терміна можуть траплятися хіба що в різних нормативно-правових актах, хоча, як випливає з опису призначення Банку термінів Литовської Республіки8 та формулювання мети міжвідомчої термінологічної бази даних Європейського Союзу IATE (англ. Inter-Active Terminology for Europe)9, термінологію прагнуть уніфікувати. Оскільки формальне вираження терміна не змінюється під час його реалізації в тексті, залишається проаналізувати глосарії, наведені в нормативно-правових актах, і з’ясувати співвідношення ІФ та НФ у них. Для такої оцінки обрано 20 законів Литовської Республіки, що регулюють сферу економіки (зокрема фінансів), і 20 директив та регламентів Ради та/або Парламенту Європейського Союзу10. З 192 термінів, визначених у досліджуваних законах Литовської Республіки, принаймні один компонент яких міг би мати ІФ, її не мають 91 термін11. У 34 термінах, не позначених нею, залежним компонентом є дієприкметник типового значення, наприклад: асоційовані особи, фонд професійних пенсій із встановленими виплатами, розкритий посередник, центральна база регульованої інформації, підприємство-учасник, домінуюче становище, фіксований податок на прибуток, суб’єкт фінансування, контрольоване підприємство, відряджений працівник, контролююча особа, непублічні переговори, материнське підприємство, піднаглядне підприємство, регульований ринок, пов’язані особи, пов’язане підприємство, пов’язаний ринок. У 53 термінах компоненти є прикметниками, наприклад: аналогічний суб’єкт, близький помічник, відкритий конкурс, загальна сума, сплачувана отримувачем споживчого кредиту, фіктивний банк, тісні зв’язки, індивідуальна діяльність, компетентний орган, мінімальний період участі, особи з бездоганною репутацією, непрофесійні учасники ринку, добровільна офіційна пропозиція, самостійне підприємство, інвестиційна компанія закритого типу, публічна пропозиція цінних паперів. 8 Банк термінів Литовської Республіки доступний в інтернеті: http://www.vlkk.lt/terminu-bankas. 9 IATE доступна в інтернеті: http://iate.europa.eu/switchLang.do?success=mainPage&lang=lt. 10 Усі документи перелічено у списку джерел. 11 В одному компоненті трьох термінів ІФ наявна, а в іншому — ні: холдингова компанія, що здійснює змішану діяльність, холдингова компанія зі страхування змішаної діяльності, важливі суспільні послуги. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 46 Таке вживання ще виразніше показує, що під час вибору форми залежного компонента не керуються чітко визначеними критеріями. Деякі випадки свідчать про те, що або щодо форми немає певності, або нормативно-правові акти не узгоджені між собою, наприклад: контролююча особа, контрольоване підприємство, але контрольована одиниця, контрольована оподатковувана одиниця, контролююча інвестиційна компанія, фінансова контролююча (холдингова) компанія, змішана фінансова контролююча (холдингова) компанія; материнське підприємство, в іншому місці — материнська, дочірня компанія. В одному місці — регульований ринок, але є також регульована участь третьої сторони. УФ подаються форми дієприкметників, що входять до складу досить довгих термінів (наприклад: особи, пов’язані з депозитарієм контролюючої інвестиційної компанії, суб’єкт колективного інвестування, призначений для поінформованих інвесторів, регульована участь третьої сторони), що також підтверджує, що критерій економності принаймні не є головним чинником невживання УФ. В УФ завжди вживаються пасивні дієприкметники зі специфічнішими відтінками значення, наприклад: страховий випадок, консультативна комісія з формування політики фінансового ринку, викупна сума, з’єднувальна лінія, рухоме майно, порівняльний індекс. У словах іншомовного походження вживаються і УФ, і НФ, наприклад: фіксована процентна ставка за споживчим кредитом, горизонтальний інструмент інтеграції, ліквідний актив, неформальний інвестор, але фіксований податок на прибуток, фіктивний банк, індивідуальна діяльність, компетентний орган, непрофесійні учасники ринку. Глосарії термінів (понять), подані в законодавчих актах Європейського Союзу, вже засвідчують перевагу НФ: у 20 документах виявлено 80 термінів з УФ, а 105 термінів не мають такого позначення. Частіше, ніж прикметники, УФ набувають дієприкметники, насамперед пасивного стану, наприклад: консолідована база, неповоротний депозит, злочинна діяльність, система організованої торгівлі, покрита облігація, призначений національний орган макропруденційного нагляду, призначений орган влади, оборотні цінні папери, установа, що підлягає врегулюванню, залежна страхова компанія, визнана біржа, адаптований інтерфейс, піднаглядна організація, регульований ринок, покриті облігації великих емісій, структурований депозит. Є також активні дієприкметники, що не набувають УФ, наприклад: держава-член, що тісно співпрацює, пов’язана сторона, пов’язані підприємства, пов’язані інструменти, група пов’язаних клієнтів. Однак в інших термінах УФ набувають як активні, так і пасивні дієприкметники, наприклад: застраховані депозити, асоційоване підприємство, ставка відстроченого податку, фіксовані купони, купон зі змінною процентною ставкою, коригувальні операції, національний призначений орган, материнська фінансова холдингова компанія, оборотні цінні папери, приймаюча держава-член, материнське підприємство Союзу, пов’язаний кредитний посередник, залучення строкових депозитів. Така різноманітність характерна також для BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 47 вживання УФ прикметників, наприклад: швидкий конкурс, тимчасові різниці, нематеріальний актив, довговічний носій, фактичний власник, але фіктивний банк, тісні зв’язки, компетентний орган, тимчасова установа, ліквідний ринок, нематеріальна форма, система нематеріальних записів, сумісний інтерфейс, унікальний ідентифікатор. Чимало термінів містять прикметник bendras, -a, який не набуває УФ, наприклад: спільний рахунок, спільні процедури, спільний механізм нагляду, інструменти основного капіталу першого рівня, річна процентна ставка загальної вартості кредиту. Їх не набуває і прикметник svarbus, -i, наприклад: важлива піднаглядна група, важлива піднаглядна організація, важлива піднаглядна організація в державі-учасниці, що не входить до єврозони. Узагальнюючи тенденції вживання УФ, що простежуються в законодавчих актах, слід констатувати, що їх дедалі частіше замінюють НФ, однак уживання і тих, і тих форм не є послідовним. Хоча певні тенденції можна помітити, дедалі більше схиляються до того, щоб у кожному конкретному випадку окремо вирішувати, чи позначати термін УФ. 5. ВІДНОШЕННЯ МІЖ УЖИВАННЯМ І НОРМОЮ Співвідношення між уживанням, яке простежується в наукових статтях з економіки, термінологічних словниках і законодавчих актах, та кодифікованою нормою, що встановлює обов’язкове позначення терміна УФ, можна визначити як невідповідність: робляться спроби позначати певні терміни цим морфологічним показником, однак таке позначення не є загальноприйнятим. Однак аналіз кодифікованої норми показує, що й вона не є цілісною. З одного боку, установлюється обов’язкове позначення терміна морфологічним показником, а з іншого — під час формулювання цього принципу спираються на функцію позначення виду предмета, яка не передбачає такого необов’язкового позначення. Позначення виду є одиницею другого або третього рівня класифікації значень УФ, поданої в описових і нормативних працях, — підвидом означального або видільного значення чи одним зі способів вираження означеності; однак уживання УФ в означальному значенні (вираження означеності), як випливає з граматик і дослідницьких праць, у литовській мові не є регулярним. Не лише в дослідницьких, а й у нормативних працях зазначаються різні випадки та винятки нейтралізації опозиції означеності й неозначеності, що обґрунтовується такими об’єктивними чинниками, як особливості творення займенникових прикметників, незначна різниця у значенні між УФ і НФ, вплив контексту тощо. Якщо ж позначення виду є підвидом означального значення або способом вираження означеності, такі винятки мають бути властиві й йому. Крім того, як у дослідницьких, так і в нормативних працях безпосередньо зазначається виняток, пов’язаний із позначенням виду BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 48 предмета; його пояснюють тим самим чинником, що й нейтралізацію протиставлення означеності й неозначеності. Співвідношення між позначенням виду та терміном, між уживанням УФ у видовому значенні й уживанням УФ у термінології не вказується, а відмінність не визначається, що створює умови для інтерпретації вживання, за якою такої відмінності немає. З деяких нормативних праць випливає, що такої відмінності й справді не проводять. За такої подвійності норми варіює й уживання. Досліджений матеріал — статті з економічної науки, термінологічні словники та законодавчі акти — засвідчує, що для нього характерне особливо значне варіювання. Робляться спроби позначати терміни обов’язковим показником, установленим кодифікованою нормою, однак деякі тенденції вживання свідчать про те, що частіше застосовуються винятки щодо протиставлення означеності й неозначеності або щодо вживання УФ загалом, передбачені нормативними працями. По-перше, з уживання в зв’язному тексті випливає, що УФ часто не позначають у тих термінах, залежним компонентом яких є прикметник або дієприкметник іншомовного походження. Багато іншомовних слів мають специфічне лексичне значення, а специфічність лексичного значення в дослідницькій і нормативній літературі наводиться як один із чинників і випадків невживання УФ для позначення означеності. У термінології економіки утворюється й уживається особливо багато термінів з іншомовними словами, і вже сама наявність у залежному компоненті слова іншомовного походження в науковому тексті може бути ознакою терміна. Отже, додатковий показник терміна — УФ — стає несуттєвим. У текстах такого типу термін позначають також інші показники: подання визначення, пояснення, уживання словосполучення для називання поняття, теорії, концепції, методу чи моделі, класифікація позначуваного ним об’єкта або явища, часте повторення словосполучення в тексті. Функція УФ як показника терміна особливо послаблюється в таких текстах, як законодавчі акти, де термін або поняття визначено і де за характером тексту неможливе не лише семантичне, а й формальне варіювання. По-друге, досліджене вживання засвідчує, що часто немає значної різниці у значенні між звичайною формою та УФ, особливо між активними й пасивними дієприкметниками теперішнього та минулого одноразового часу, які мають типові значення, та їхніми займенниковими відповідниками. Такі дієприкметники й самі достатньо характеризують предмети та виокремлюють їх з-поміж інших, тому УФ і в цьому разі фактично стає надлишковою. Вона лише подовжує дієприкметник. За наявності інших показників термінологічного статусу — специфічного значення, частого повторення словосполучення в тексті, контекстуальних обставин, які виявляють його безпосередній зв’язок із поняттям або концепцією, поданих визначень чи пояснень, — додатково позначати дієприкметник УФ уже недоцільно. Як свідчать наукові тексти, незначна різниця у значенні розділяє також і BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 49 як питомо литовські прикметники, так і прикметники іншомовного походження та їхні означені відповідники. Отже, у більшості випадків не виникає двозначності між словосполученням, що називає звичайну ознаку, та словосполученням або терміном, що позначає вид; усунення такої двозначності вважається однією з підстав для надання термінології означених форм прикметників (ОФ). Саме семантична межа настільки нечітка, що в ужитку зручно застосовувати загальне словосполучення з однією формою, яким можна узагальнювати різні відтінки значення. Аналіз зв’язного та позаконтекстного вживання виявляє не лише чинники, пов’язані зі специфічним лексичним значенням слова та незначною відмінністю у значенні, які передбачаються як спонукальні чинники нейтралізації протиставлення означеності й неозначеності, а й більше можливих винятків щодо ОФ. Хоч і нерегулярно, але в ньому також спостерігається тенденція не вживати ОФ, коли залежним компонентом терміна є прикметник найвищого ступеня, похідне з суфіксом –iškas, –a, або коли словосполучення має переносне значення. Отже, по суті, відображено не норму, яка стверджує обов’язкове позначення терміна, а загальну норму вживання ОФ, що передбачає їх порівняно факультативне використання. З іншого боку, вживання свідчить і про спроби узгодити два нормувальні напрями, внаслідок чого постає своєрідна інтерпретація кодифікованої норми: у зв’язному тексті, з огляду на наявність інших показників терміна, ОФ надається функція позначати не кожне словосполучення, а лише те, що вирізняється очевидною відмінністю значення від відповідника без означеної форми. Однак це призводить до особливого розмаїття, що значною мірою суперечить актуальному для термінології принципу системності. Особливо з позаконтекстного вживання — термінологічних словників і глосаріїв у нормативно-правових актах — виразно видно, що вживання, всупереч меті, яку ставить установлена норма, стає винятково несистемним: винятки застосовуються майже окремо до кожного словосполучення. Водночас уживання ОФ у термінологічних словниках і нормативно-правових актах виявляє тенденцію, яка свідчить, що ОФ дедалі більше конкурують із неозначеними формами (НФ), і навіть останні здобувають перевагу. Такі тенденції відповідали б тенденціям уживання ОФ в інших значеннях, які визнаються і в нормативних виданнях, і загалом тенденціям уживання ОФ: у загальній мові ОФ дедалі більше поступаються місцем НФ, ОФ загалом зникають, хоча нормативний напрям і вказував би, що саме в термінології вбачають перспективу протиставлення ОФ і НФ, яке й без того дедалі виразніше нівелюється. Перспективу такого напряму по суті заперечують недостатня оцінка й визначення співвідношення між позначенням виду та вживанням терміна. За відсутності такої визначеності вживання по суті лише відображає нерозв’язані питання кодифікації та її суперечності. Усе це зумовлює необхідність чітко визначити критерій кодифікації. Один із можливих виходів — відповідно до вимоги системності, що застосовується в термінології, віддавати перевагу критерію BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 50 обов’язкового позначення терміна означеною формою; другий — вважати основою норми закономірності позначення виду та передбачені для нього винятки. На підставі аналізу вживання можна зробити висновок, що застосування першого критерію, імовірно, підвищило б системність уживання термінів, однак під час ухвалення кодифікаційних рішень, мабуть, слід належно враховувати і можливий вплив типу тексту: у текстах наукового чи адміністративного характеру функція ОФ як показника терміна може бути менш актуальною, ніж у вільніших стилях, оскільки в таких текстах на термінологічний статус указують й інші показники. З іншого боку, обираючи критерій позначення виду, довелося б також визнати подальшу нерегулярність уживання ОФ, загальні тенденції їх уживання та вагомі чинники, а відповідно — і послаблення функції ОФ у термінології. Такий напрям, імовірно, зберігся б і в разі, якби вживання було цілком залишене на власний розсуд. Звичайно, висновки про тенденції вживання та можливий подальший напрям використання ОФ у термінології, зроблені тут, значно доповнили б дослідження вживання в різних інших функціональних стилях, причому не лише в економічній сфері. Ще залишається багато джерел уживання в економічній сфері, які варто дослідити, — як наукового, так і адміністративного стилю, — наприклад, праці монографічного характеру з економічної теорії та практики, підручники закладів вищої освіти, різноманітні огляди, звіти, переклади з інших мов, насамперед з англійської, яка не має ОФ, тощо. ВИСНОВКИ 1. Уживання не відповідає нормам, установленим у мовних виданнях, які визначають ОФ як обов’язковий показник терміна. 2. Тенденції вживання виявляють недостатню визначеність кодифікації, але ще виразніше висвітлюють її основні проблеми. 3. Порушується проблема критерію: з’ясовується, що, стверджуючи обов’язкове позначення терміна за допомогою ОФ, по суті керуються критерієм позначення виду, який передбачає значно факультативніше вживання. 4. Факультативність критерію зумовлена класифікацією значень ОФ. 5. Неясність кодифікації зумовлена також тим, що співвідношення між позначенням виду та терміном не визначено. 6. Дослідження вживання показує, що в ньому керуються не функцією ОФ, установленою для термінології, а винятками у вживанні ОФ, передбаченими для означального значення та його підгруп. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 51 7. Винятки в термінології тлумачаться своєрідно: показником терміна часто стає міжнародне слово або дієприкметникова форма. 8. Важливим чинником нейтралізації опозиції ĮF і NF у термінології є контекст: у зв’язному науковому тексті словосполучення може розпізнаватися як термін і без морфологічного показника. 9. Уживання, що намагається поєднати критерій, є досить несистемним: винятки в ньому застосовують до кожного словосполучення окремо. 10. Така ситуація ставить перед кодифікацією питання вибору: чіткіше сформулювати принцип загального позначення терміна за допомогою ĮF і прагнути послідовності та системності термінології чи віддати перевагу критерію вираження видової ознаки й таким чином по суті зумовити подальше послаблення функції ĮF як позначення терміна. Імовірно, уживання розвивалося б у цьому напрямі й у разі ухвалення рішення залишити його напризволяще. ŠALTINIAI Mokslo žurnalai EV – Ekonomika ir vadyba / Economics and management. Prieiga internete: http://internet.ktu.lt/en/science/journals/manage/frames1_1.html. EVAP – Ekonomika ir vadyba: aktualijos ir perspektyvos. Prieiga internete: http://su.lt/index.php?option=com_content&view=article&id=599&Itemid=17344&lang=lt. MLA – Mokslas – Lietuvos ateitis / Science – future of Lithuania. Prieiga internete: http://www.mla.vgtu.lt/index.php/mla/index. MTS – Management theory and studies for rural business and infrastructure development / Vadybos mokslas ir studijos – kaimo verslų ir jų infrastruktūros plėtrai. Prieiga internete: http://mts.asu.lt/mtsrbid/index. OV – Organizacijų vadyba: sisteminiai tyrimai / Management of organizations: Systematic research. Prieiga internete: https://ejournals.vdu.lt/index.php/management-organizations/index. T – Tiltai. Prieiga internete: https://www.ku.lt/leidykla/turinys/leidiniai/moksliniai-zurnalai/tiltai. TE – Taikomoji ekonomika: sisteminiai tyrimai / Applied economics: Systematic research. Prieiga internete: https://ejournals.vdu.lt/index.php/applied-economics/index. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 52 VPA – Viešoji politika ir administravimas / Public policy and administration. Prieiga internete: https://www.mruni.eu/lt/mokslo_darbai/vpa/apie_leidini. VSE – Verslo sistemos ir ekonomika / Business systems & Economic. Prieiga internete: https://www.mruni.eu/lt/mokslo_darbai/vse/apie_leidini. VTP – Verslas: teorija ir praktika / Business: theory and practice: http://www.btp.vgtu.lt/index.php/btp/index. ŽŪM – Žemės ūkio mokslai. Prieiga internete: http://www.lmaleidykla.lt/ojs/index.php/zemesukiomokslai. Terminų žodynai AŽ 2006 – Aiškinamasis ekonomikos anglų–lietuvių kalbų žodynas. Sudarė D. W. Pearce, Vilnius: Tyto alba. ETŽ₁ – Pass Ch., Lowes B., Davies L. 1994: Ekonomikos terminų žodynas. Red. A. Pupkis, ekonomikos terminijos red. konsultantas St. Vaitkevičius, Vilnius: Baltijos biznis. ETŽ₂ – Pass Ch., Lowes B., Davies L. 1997: Ekonomikos terminų žodynas. Antrasis papildytas ir pataisytas leidimas. Redagavo ir tikslino A. V. Rutkauskas, St. Vaitkevičius, Vilnius: Baltijos biznis. ETS 1999 – Ekonomikos terminai ir sąvokos. Mokomasis žodynas. Sud.: J. Bagdanavičius, P. Stankevičius, L. Lukoševičius. Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas. EŽ 2005: Vainienė R. Ekonomikos terminų žodynas, Vilnius: Tyto alba. Lietuvos Respublikos teisės aktai Draudimo įstatymas (2003 09 18, Nr. IX-1737). – Valstybės žinios, 2003 10 08, Nr. 94-4246. Elektros energetikos įstatymas (2000 07 20, Nr. VIII-1881). – Valstybės žinios, 2000 08 04, Nr. 66-1984. Finansinių priemonių rinkų įstatymas (2007 01 18, Nr. X-1024). – Valstybės žinios, 2007 02 08, Nr. 17-627. Finansų įstaigų įstatymas (2002 09 10, Nr. IX-1068). – Valstybės žinios 2002 09 18, Nr. 91-3891. Gyventojų pajamų mokesčio įstatymas (2002 07 02, Nr. IX-1077). – Valstybės žinios 2002 07 19, Nr. 73-3085. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 53 Indėlių ir įsipareigojimų investuotojams draudimo įstatymas (2002 06 20, Nr. IX-975). – Valstybės žinios, 2002, Nr. 65-2635. Informuotiesiems vartotojams skirtų kolektyvinio investavimo subjektų įstatymas (2013 06 18, Nr. XII-376). – Valstybės žinios, 2013 06 28, Nr. 68-3410. Įmonių, priklausančių finansų konglomeratui, papildomos priežiūros įstatymas (2004 07 15, Nr. IX-2387). – Valstybės žinios, 2004 08 03, Nr. 120-4433. Kolektyvinio investavimo subjektų įstatymas (2003 07 04, Nr. IX-09). – Valstybės žinios, 2003 07 25, Nr.74-3424. Konkurencijos įstatymas (1999 03 23, Nr. VIII-1099). – Valstybės žinios 1999 04 02, Nr. 30-856. Kontroliuojančiųjų investicinių bendrovių įstatymas (2003 07 04, Nr. I-1710). – Valstybės žinios, 2003 07 25, Nr. 74-3425. Pelno mokesčio įstatymas (2001 12 20, Nr. IX-675). – Valstybės žinios, 2001 12 29, Nr. 110-3992. Pinigų plovimo ir teroristų finansavimo prevencijos įstatymas (1997 06 19, VIII-275).– Valstybės žinios 1997 07 04, Nr. 64-1502. Pridėtinės vertės mokesčio įstatymas (2002 03 05, IX-751). – Valstybės žinios, 2002 04 05, Nr. 35-1271. Profesinių pensijų kaupimo įstatymas (2006 07 04, Nr. X-745). – Valstybės žinios, 2006 07 27, Nr. 82-3248. Smulkiojo ir vidutinio verslo plėtros įstatymas (1998 11 24 d., Nr. VIII-935). – Valstybės žinios, 1998 12 11, Nr. 109-2993. Vartojimo kredito įstatymas (2010 12 23, Nr. XI-1253). – Valstybės žinios, 2011 01 04, Nr. 1-1. Vertybinių popierių įstatymas (2007 01 18, Nr. X-1023). – Valstybės žinios, 2007 02-08, Nr. 17 626. Viešojo administravimo įstatymas (2006 06 27, Nr. X-736). – Valstybės žinios, 1999 07 09, Nr. 60-1945. Viešųjų pirkimų įstatymas (1996 08 13, Nr. I-1491). – Valstybės žinios, 1996-09-06, Nr. 84-2000. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 54 Europos Sąjungos teisės aktai 2005 m. spalio 26 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2005/60/EB dėl finansų sistemos apsaugos nuo jos panaudojimo pinigų plovimui ir teroristų finansavimui. 2005 m. lapkričio 16 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2005/68/EB dėl perdraudimo ir iš dalies keičianti Tarybos direktyvas 73/239/EEB, 92/49/EEB ir Direktyvas 98/78/EB bei 2002/83/EB. 2007 m. lapkričio 13 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2007/64/EB dėl mokėjimo paslaugų vidaus rinkoje, iš dalies keičianti direktyvas 97/7/EB, 2002/65/EB, 2005/60/EB ir 2006/48/EB ir panaikinanti Direktyvą 97/5/EB. 2009 m. lapkričio 25 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2009/138/EB dėl draudimo ir perdraudimo veiklos pradėjimo ir jos vykdymo. 2013 m. birželio 26 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2013/36/ES dėl galimybės verstis kredito įstaigų veikla ir dėl riziką ribojančios kredito įstaigų ir investicinių įmonių priežiūros, kuria iš dalies keičiama Direktyva 2002/87/EB ir panaikinamos direktyvos 2006/48/EB bei 2006/49/EB. 2013 m. birželio 26 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2013/34/ES dėl tam tikrų rūšių įmonių metinių finansinių ataskaitų, konsoliduotųjų finansinių ataskaitų ir susijusių pranešimų, kuria iš dalies keičiama Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2006/43/EB ir panaikinamos Tarybos direktyvos 78/660/EEB ir 83/349/EEB. 2013 m. birželio 26 d. Europos Parlamento ir Tarybos reglamentas (ES) Nr. 575/2013 dėl prudencinių reikalavimų kredito įstaigoms ir investicinėms įmonėms ir kuriuo iš dalies keičiamas Reglamentas (ES) Nr. 648/2012. 2013 m. spalio 15 d. Tarybos reglamentas (ES) Nr. 1024/2013, kuriuo Europos Centriniam Bankui pavedami specialūs uždaviniai, susiję su rizikos ribojimu pagrįstos kredito įstaigų priežiūros politika. 2014 m. vasario 4 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2014/17/ES dėl vartojimo kredito sutarčių dėl gyvenamosios paskirties nekilnojamojo turto, kuria iš dalies keičiamos direktyvos 2008/48/EB ir 2013/36/ES bei Reglamentas (ES) Nr. 1093/2010. 2014 m. balandžio 16 d. Europos Centrinio Banko reglamentas (ES) Nr. 468/2014, kuriuo sukuriama Europos Centrinio Banko, nacionalinių kompetentingų institucijų ir nacionalinių paskirtųjų institucijų bendradarbiavimo Bendrame priežiūros mechanizme struktūra. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 55 2014 m. balandžio 16 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2014/49/ES dėl indėlių garantijų sistemų. 2014 m. balandžio 16 d. Europos Parlamento ir Tarybos reglamentas (ES) Nr. 596/2014 dėl piktnaudžiavimo rinka (Piktnaudžiavimo rinka reglamentas) ir kuriuo panaikinama Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2003/6/EB ir Komisijos direktyvos 2003/124/EB, 2003/125/EB ir 2004/72/EB. 2014 m. gegužės 15 d. Europos Parlamento ir Tarybos reglamentas (ES) Nr. 600/2014 dėl finansinių priemonių rinkų, kuriuo iš dalies keičiamas Reglamentas (ES) Nr. 648/2012. 2014 m. gegužės 15 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2014/59/ES, kuria nustatoma kredito įstaigų ir investicinių įmonių gaivinimo ir pertvarkymo sistema ir iš dalies keičiamas Tarybos direktyva 82/891/EEB, direktyvos 2001/24/EB, 2002/47/EB, 2004/25/EB, 2005/56/EB, 2007/36/EB, 2011/35/ES, 2012/30/ES bei 2013/36/ES ir Europos Parlamento ir Tarybos reglamentai (ES) Nr. 1093/2010 bei (ES) Nr. 648/2012. 2014 m. gegužės 15 d. Europos Parlamento ir Tarybos direktyva 2014/65/ES dėl finansinių priemonių rinkų, kuria iš dalies keičiamos Direktyva 2002/92/EB ir Direktyva 2011/61/ES. 2014 m. liepos 15 d. Europos Parlamento ir Tarybos reglamentas (ES) Nr. 806/2014 kuriuo nustatomos kredito įstaigų ir tam tikrų investicinių įmonių pertvarkymo, vienodos taisyklės ir vienoda procedūra, kiek tai susiję su bendru pertvarkymo mechanizmu ir Bendru pertvarkymo fondu, ir iš dalies keičiamas Reglamentas (ES) Nr. 1093/2010. 2014 m. liepos 23 d. Europos Parlamento ir Tarybos reglamentas (ES) Nr. 909/2014 dėl atsiskaitymo už vertybinius popierius gerinimo Europos Sąjungoje ir centrinių vertybinių popierių depozitoriumų, kuriuo iš dalies keičiamos direktyvos 98/26/EB ir 2014/65/ES bei Reglamentas (ES) Nr. 236/2012. 2014 m. gruodžio 19 d. Europos Centrinio Banko gairės (ES) 2015/510 dėl Eurosistemos pinigų politikos sistemos įgyvendinimo (ECB/2014/60). 2015 m. balandžio 29 d. Europos Parlamento ir Tarybos reglamentas (ES) 2015/760 dėl Europos ilgalaikių investicijų fondų. 2016 m. gegužės 11 d. Europos Parlamento ir Tarybos reglamentas (ES) 2016/792 dėl suderintų vartotojų kainų indeksų ir būsto kainų indekso, kuriuo panaikinamas Tarybos reglamentas (EB) Nr. 2494/95. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 56 LITERATŪRA AKA 2014: Administracinės kalbos aktualijos. Sudarė L. Murinienė, R. Vladarskienė. Prieiga per internetą <http://administracinekalba.lki.lt>. Ambrazas 1964: Esamojo laiko neveikiamųjų dalyvių būdvardinė vartosena. – Kalbos kultūra 7, 30–36. Brūzgienė R., Čekmonienė I. E., Žemienė A. 2013: Specialybės kalba. Vadovėlis psichologijos ir sociologijos krypčių programų studentams, Vilnius: Mykolo Romerio universitetas. DLKG 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Red. V. Ambrazas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų institutas. Gaivenis K. 1975: Dvižodžiai sudėtiniai terminai dabartinėje lietuvių kalboje. – Lietuvių kalbotyros klausimai 16, 57–89. Gaivenis K. 1995: Keletas minčių apie terminų standartizaciją. – Terminologija 2, 6–10. Gedzevičienė D., Gedzevičius I. 2011: Dėl kai kurių netaisyklingos vartosenos atvejų suvirinimo srities darbuose. – Mokslas – Lietuvos ateitis 3(6), 67–70. Holvoet A., Tamulionienė A. 2006: Apibrėžtumo kategorija. – Daiktavardinio junginio tyrimai. Red. A. Holvoet, R. Mikulskas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 11–32. Jakaitienė E., Laigonaitė A., Paulauskienė A. 1976: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslas. Judžentis A. 2012: Lietuvių kalbos gramatinės kategorijos, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Kaulakienė A. 1973: Įvardžiuotinių būdvardžių vartojimas sudėtiniuose terminuose. – Kalbos kultūra 25, 27–31. Keinys S. 2004: Terminologijos raida, būklė, vaidmuo ir uždaviniai į XXI amžių žengus. – Lietuvių terminologijos raida, 74–88. Keinys S. 2005: Ekonomistų diplominių darbų kalba. – Dabartinė lietuvių terminologija, 296–303. Kniūkšta P. 1971: Įvardžiuotiniai ir priesagos -inis būdvardžiai. – Kalbos vartosena ir tvarkyba, 421–430. Kunevičienė A., Pečkuvienė L., Žilinskienė V. 2003: Specialybės kalbos kultūra. Vadovėlis, Vilnius: Lietuvos teisės universitetas. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 57 KKP 1998: Kancelari 7nės kalbos patarimai. Parengė P. Kniūkšta, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. KP 2002: Kalbos patarimai. Kn. 1: Gramatinės formos ir jų vartojimas. Sud. R. Miliūnaitė, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. KPP 1976: Kalbos praktikos patarimai. Sud. A. Paulauskienė, Vilnius: Mokslas. LKG 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1. Ats. red. K. Ulvydas, Vilnius: Mintis. Mikุลskas R. 2006: Apibrėžiamųjų būdvardžių aprašo perspektyva. – Daiktavardinio junginio tyrimai. Red. A. Holvoet, R. Mikulskas, 33–66. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 33–66. Miliūnaitė R. 2003: Lietuvių kalbos gramatikos norminimo pagrindai. Opera linguistica Lithuanica 3, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla. Oginskienė E. 1993: Įvardžiuotinės formos kanceliarinėje kalboje. – Kalbos kultūra 64, 34–42. Paulauskienė A. 1983: Lietuvių kalbos morfologijos apybraiža, Kaunas: Šviesa. Paulauskienė A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija: paskaitos lituanistams, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Paulauskienė A. 2001: Lietuvių kalbos kultūra, Kaunas: Technologija. Paulauskienė A. 2004: Teisininkų kalba ir bendrosios normos, Vilnius: Justitia. Paulauskienė A., Tarvydaitė D. 1986: Gramatikos normos ir dabartinė vartosena, Kaunas: Šviesa. Piročkinas J. 1990: Administracinės kalbos kultūra, Vilnius: Mintis. Pupkis A. 1980: Kalbos kultūros pagrindai, Vilnius: Mokslas. Rosinas A. 1975: Ar baltų *i-, *io- resp. *ī-, iā- kamienai buvo reliatyviniai. – Baltistica 11(2), 163–170. Spraunienė B. 2008a: Apibrėžtumo kategorija ir jos tyrimai lietuvių kalbotyroje. – Lietuvių kalba 2. Spraunienė B. 2008b: Paprastųjų ir įvardžiuotinių būdvardžių opozicija lietuvių kalboje kaip apibrėžtumo sistema. – Acta Linguistica Lithuanica 59, 109–139. Spraunienė B. 2011: Apibrėžtumo žymėjimas lietuvių kalboje lyginant su danų ir kitomis artikelinėmis kalbomis. Daktaro disertacija. Vilnius. Stunžinas R. 2005: Statybos terminijos sinonimija. – Terminologija 12, 7–26. Šukys J. 2003: Kalbos kultūra visiems, Kaunas: Šviesa. BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RAMUNĖ VASKELAITĖ. Įvardžiuotinių formų nevartojimas terminijoje ir jo keliamas iššūkis normai | 58 Umbrasas A. 2002: Lietuvos Respublikoje (1918–1940) veikusio Baudžiamojo statuto vertimų teisės terminijos skirtybės. – Terminologija 9, 78–94. Valeckienė A. 1957: Dabartinės lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių vartojimas. – Literatūra ir kalba 2, 161–328. Valeckienė A. 1961: Įvardžiuotinių būdvardžių reikšmės ir keletas įvardžiuotinių formų netikslaus vartojimo atveju. – Kalbos kultūra 1, 12–16. Valeckienė A. 1986: Apibrėžtumo / neapibrėžtumo kategorija ir pirminė įvardžiuotinių būdvardžių reikšmė. – Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 168–189. Valeckienė A. 1990: Įvardžiuotinių būdvardžių kilmė. – Baltistica 26(1), 23–28. Valeckienė A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Zemlevičiūtė P. 2003: Antano Vileišio (1856–1919) medicinos mokslo darbai ir jų terminija. – Terminologija 11, 70–99. Zinkevičius Z. 1957: Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis. Zinkevičius Z. 1978: Dėl įvardžiuotinių būdvardžių raidos. – Lietuvių kalbotyros klausimai 18, 99–103. Zinkevičius Z. 1981: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 2, Vilnius: Mokslas. Zinkevičius Z. 1996: Lietuvių kalbos istorija: vadovėlis aukštosioms mokykloms, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Gauta 2016 11 11 Priimta 2017 01 20 RAMUNĖ VASKELAITĖ [email protected] BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204