Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija

DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ Інститут литовської мови Ідентифікатор ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7570-9132 НАПРЯМИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: комп’ютерна лінгвістика, синтаксис і морфологія литовської мови. DOI: https://doi.org/10.35321/bkalba.2024.97.10 КЕРУВАННЯ ЧИ ПРИМИКАННЯ: НЕУЗГОДЖЕНЕ ОЗНАЧЕННЯ, ВИРАЖЕНЕ РОДОВИМ ВІДМІНКОМ, І ПРИЙМЕННИКОВА КОНСТРУКЦІЯ КЛЮЧОВІ СЛОВА: синтаксичні зв’язки, керування, примикання, родовий відмінок, неузгоджене означення, прийменникова конструкція. АНОТАЦІЯ У статті розглянуто оцінки підрядного зв’язку, наведені в науковій літературі. Детальніше проаналізовано думки інших авторів щодо зв’язків керування та примикання, особливо у спірних випадках. Авторка звертає увагу на зв’язок іменника в родовому відмінку, що виступає неузгодженим означенням, із означуваним словом. Окремо розглянуто випадки керування та примикання цим відмінком, а також порушено питання синтаксичних зв’язків у прийменникових конструкціях. АНОТАЦІЯ У статті розглянуто оцінки підрядного зв’язку в словосполученнях, представлені в науковій літературі. Докладніше аналізуються погляди інших авторів на відношення керування та прилягання, особливо у спірних випадках. Автор звертає увагу на зв’язок іменника в родовому відмінку, що є неузгодженим означенням, із головним словом, а також розглядає випадки керування й прилягання родового відмінка іменника. Окремо розглянуто також прийменникові конструкції в аспекті керування та прилягання. ВСТУП Під час комп’ютеризації мови іноді виникають проблеми через різні оцінки того самого мовного явища, подані в граматиках. Коли почали створювати синтаксичну частину Інформаційної системи граматики литовської мови (LIGIS), з’ясувалося, що гра- DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamas pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 209 матики й різні праці із синтаксису неоднаково оцінюють деякі випадки синтаксичних зв’язків. Тут хотілося б докладніше розглянути зв’язок неузгодженого означення з означуваним словом. Зазвичай його вважають керуванням, однак під час комп’ютерного опрацювання литовської мови це виявилося доволі незручним фактом. Комп’ютеризуючи синтаксис литовської мови, беруть до уваги дослідження валентності, орієнтовані на «загальні можливості сполучуваності слів, які відображають як синтаксичну (пор. дуже добра пропозиція, але не *дуже пропозиція), так і логіко-семантичну або лексичну сполучуваність слів, пор. Батькова шапка висіла на цвяху, але не *Дитяча цікавість висіла на цвяху» (Babickienė, Venckutė 2013: 169). Валентність, як відомо, — це властивість, зумовлена значенням слова, відкривати певну кількість вільних позицій, які в реченні (або словосполученні) займають слова та їхні форми або відповідники з певними значеннями (наприклад: Sližienė 1994: 16; Vaičiulytė-Semėnienė 2023: 182). Словники валентності або інші праці з питань валентності слів дають змогу визначити керування дієслів (наприклад: Sližienė 1994, 1998, 2004), прикметників (наприклад, Vaičiulytė-Semėnienė 2001), а також деяких похідних іменників (наприклад, Vaičiulytė-Semėnienė 2023), однак у них не зазначено, що неузгоджене означення може бути керованим. Під час комп’ютеризації мови керування певними словами (іменниками, прислівниками, числівниками) можна визначити за семантичними ознаками слова, але кероване неузгоджене означення неможливо виявити жодними засобами, доступними комп’ютеру. Отже, мета цієї статті — докладніше розглянути зв’язок неузгодженого означення з означуваним словом, тобто поміркувати, чи є це керуванням, чи приляганням, а також звернути увагу на синтаксичні зв’язки прийменникових конструкцій і вказати, якого рішення дотримуватимуться в Інформаційній системі граматики литовської мови. Стаття має характер критичного аналізу й написана із застосуванням дедуктивного методу. Під час розгляду зв’язків між словами, що утворюють речення, зазвичай розрізняють смислові та синтаксичні зв’язки, а серед останніх зазвичай виокремлюють два основні типи, наприклад: Під час розгляду зв’язків між словами, що утворюють речення, зазвичай розрізняють смислові та синтаксичні зв’язки, а серед останніх зазвичай виділяють два основні типи, наприклад: Слова, що утворюють речення, мають певні зв’язки між собою. Зазвичай зв’язки між словами поділяють на дві групи: 1) внутрішні, або смислові, зв’язки та 2) зовнішні (формальні), або граматичні (синтаксичні), зв’язки. Внутрішні зв’язки між словами є об’єктивними, природно наявними відношеннями. <...> У традиційному мовознавстві 210 BENDRINĖ KALBA | 97 зовнішній (формальний) зв’язок називається граматичним зв’язком. У лінгвістиці для нього часто вживають термін синтаксичних зв’язків. Синтаксичні зв’язки можуть бути двох типів: 1) сурядні; 2) підрядні1 (Aliyeva 2014: 41–42). Мабуть, найбільше суперечливих думок висловлюють щодо підрядних зв’язків. У литовському синтаксисі за формальним вираженням зв’язку зазвичай розрізняють три способи підрядного зв’язку: узгодження, керування та прилягання (див. Babickienė, Venckutė 2013: 171). Щодо узгодження, здається, значних розбіжностей не виникає. У різних працях цей зв’язок описують дуже подібно: «Узгодженням називається пристосування форми залежного слова до головного за морфологічною категорією. Форма залежного слова при узгодженні набуває показників категорій відмінка, числа й роду, властивих головній формі» (Ambrazas 1986: 8); «Узгодженням називається пристосування форми залежного компонента до форми головного компонента» (LKG 1976: 11); «Узгодження — це такий спосіб підрядного зв’язку, за якого рід, число й відмінок головного слова визначають відповідну форму залежного слова» (ŽS). Можливо, лише в найновіших працях, орієнтованих на західну лінгвістику, висловлюють сумнів щодо узгодження за відмінком; безсумнівним вважається лише узгодження за числом і родом (Holvoet 2009: 110). Так, розглядаючи приклад хочу смачного пирога, Аксель Голвоет зазначає, що згідно з теорією складників стверджувалося б, що відмінок отримує весь складник смачного пирога: «У граматиці залежностей логічно припустити, що прикметник отримує ознаку відмінка від іменника, а той — від дієслова. У синтаксисі, заснованому на структурі складників, стверджувалося б, що смачного пирога утворює складник, який як ціле отримує відмінок від дієслова» (Holvoet 2009: 111). Однак авторка цієї праці вже раніше звертала увагу на те, що спосіб опису синтаксису або характер синтаксичного аналізу, який чудово підходить для відтворення синтаксичної структури однієї мови, не обов’язково відтворює синтаксичні особливості іншої мови (Šveikauskienė 2013). Вітас Лабутіс також звертав увагу на ці відмінності, тобто писав, що головний принцип створеної американцями граматики фраз — описувати мову, беручи до уваги лише лінійну структуру речення, тобто об’єднуючи групи слів у складники за оточенням слова, — не підходить для литовської мови: «У мові, яка не має суворої— 1 «Слова, які поєднуються й утворюють речення, повинні мати певні зв’язки між собою. Зазвичай зв’язки між словами поділяють на дві частини: 1) внутрішні, або смислові, та 2) зовнішні (формальні), або граматичні (синтаксичні). Внутрішні зв’язки між словами — це об’єктивні зв’язки, що існують у природі. <...> У традиційній лінгвістиці зовнішній (формальний) зв’язок називається граматичним зв’язком. У лінгвістиці його часто називають синтаксичними відношеннями. Синтаксичні відношення виражаються у двох формах: 1) сурядні відношення; 2) підрядні відношення» (Aliyeva 2014: 41–42). DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamas pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 211 кого граматизованого порядку слів принцип оточення в синтаксисі литовської мови майже неможливо застосувати» (Labutis 1998: 15). Граматику залежностей, основою якої є теорія валентності (Tesnière 1959), було створено саме для європейських флективних мов, оскільки їхня структура принципово відрізняється від англійської. З погляду граматики залежностей, «<...> завдання синтаксису полягає не стільки в групуванні слів у фрази, скільки у встановленні безпосередніх зв’язків між самими словами» (Kay, Gawron, Norvig 1994: 53). Отже, граматика залежностей поширилася, оскільки вона значно краще, ніж граматика фраз, що оперує складниками, підходила для флективних європейських мов із вільним порядком слів у реченні: Не випадково граматика залежностей найбільше підходила дослідникам мов, у яких порядок слів досить вільний і поняття фрази видається менш важливим, оскільки головний компонент словосполучення та залежні від нього компоненти в реченні не завжди розташовані в однаковому порядку й можуть навіть не стояти поруч2 (Kay, Gawron, Norvig 1994: 55). Про те, що характер синтаксичного аналізу може дуже відрізнятися й залежить від мови, пишуть і мовознавці з інших країн. Зазначається, що в російській мові багато що визначають відмінки та форми дієслова, певну інформацію може нести й порядок слів, тоді як в англійській мові майже все визначається порядком слів, а варіанти форм іменника й дієслова мало допомагають під час синтаксичного аналізу (Henisz-Dostert, Macdonald, Zarechnak 1979: 116). В англійській мові синтаксичні зв’язки визначають за закінченнями лише в дуже рідкісних випадках, наприклад, I know Danny and Toni knows me і I know Danny and Toni know me (Winograd 1983: 136), тому в теоріях, орієнтованих насамперед на англійську мову, зовсім не передбачено отримання інформації із закінчень слів, які мають вирішальний вплив на синтаксичний аналіз речень литовської мови. Однак у найновіших працях із синтаксису литовської мови узгодження, виражене закінченнями слів, не вважають одним із трьох способів синтаксичного зв’язку. Розвивається модель, орієнтована на два типи підрядного зв’язку (наприклад: Holvoet, Judžentis 2003; Holvoet 2009). Така модель передбачає як синтаксичні зв’язки комплементування та модифікацію; узгодження в ній схильні вважати не синтаксичним, а морфосинтаксичним зв’язком або показником синтаксичного зв’язку. Про це докладніше йтиметься в підрозділі 1.3, а тепер слід розглянути керування та прилягання, оскільки саме щодо них, мабуть, існують найбільші розбіжності. 2 «Не випадково граматика залежностей найбільше приваблювала дослідників мов із відносно вільним порядком слів, у яких поняття фрази видається менш важливим, оскільки головний компонент і залежні від нього компоненти не завжди можуть стояти в однаковому порядку або навіть поруч» (Kay, Gawron, Norvig 1994: 55). 212 BENDRINĖ KALBA | 97 1.1. Опис керування У деяких попередніх працях литовських авторів підкреслюється лише властива дієслову особливість керування, наприклад: «Дієслівні словосполучення прийнято класифікувати за характером керованих відмінків або відмінків із прийменником» (Grenda 1964: 137). Згодом ширше розглядається також керування, властиве іншим частинам мови: Керувати можуть слова різних частин мови: дієслова (розпалювати багаття, боятися вовка, сказати другові, цікавитися музикою, сидіти в наметі, гніватися на брата, йти через ліс, домовитися із сусідом), іменники (боротьба собаки з вовком, глечик без вушка, мішок картоплі, гілка дерева...), деякі прикметники та прислівники (повний води, прихильний до дітей, дивовижні цим, багато клопоту...), числівники (сто книжок, пара коней, десятеро з вас...) <...> (Labutis 1998: 34). Щодо загального визначення керування, на перший погляд, існує певна згода: «Керуванням називається вибір відмінюваної форми (зазвичай іншої) залежного слова, який зумовлюється сполучуваністю головного слова» (Ambrazas 1986: 8); «<...> коли форма залежного слова визначається властивістю головного компонента приєднувати певний відмінок, <...> обидва компоненти пов’язані керуванням (Babickienė, Venckutė 2013: 172); «Керування слів у реченні — це такий їхній зв’язок, за якого одне слово набуває такої форми (відмінка), якої інше слово вимагає відповідно до свого значення» (Žiugžda 1960: 16); «У разі керування одне слово нав’язує іншому певну форму, яка не є властивою самому цьому слову» (Holvoet, Judžentis 2003: 18). Однак думки розходяться щодо трактування окремих відмінків з погляду керування чи прилягання. Так, Вітас Лабутіс (1998: 35) наводить місцевий відмінок як приклад, описуючи керування дієслів: сидіти в наметі. У тритомній Граматиці литовської мови (далі — LKG) зазначено, що «про керування місцевим відмінком можна говорити лише з певним застереженням» (LKG 1976: 12), а дієслівні словосполучення з місцевим відмінком розглядаються в розділі про прилягання. Натомість Алдона Паулаускене стверджує, що «місцевий відмінок, безперечно, не є керованим відмінком, оскільки його значення (як і значення прислівника) зовсім не залежить від дієслова, з яким він утворює словосполучення» (Paulauskienė 2002: 25). Як аргумент на спростування того, що місцевим відмінком керують, авторка наводить факт: якщо в дієслівному словосполученні замінити цей відмінок прислівником, наприклад, там, виникає прилягання. У школі синтаксичних зв’язків навчають визначати, ставлячи питання. Те, що жити де? — це не керування, показує таке речення: Потім вони гарно й щасливо жили. DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininkų reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 213 ливо жили. Однак ужити так слово хотіти не можна. *Вони дуже хотіли — без додатка значення речення недостатньо зрозуміле, бракує інформації. Причина значення додатка — «семантична недостатність слова» (див. Vaskelaitė 2009: 81). Не можна сказати, що слово жити семантично недостатнє. Наведене речення Потім вони гарно й щасливо жили цілком зрозуміле. Отже, з таких прикладів можна було б зробити висновок, що дієслово хотіти керує родовим відмінком, а дієслово жити не керує місцевим відмінком. 1.2. Опис прилягання Найпримітивніше визначення прилягання подає Нармин Алієва: «<...> якщо зв’язок між двома словами не є узгодженням або керуванням, то це прилягання»3 (Aliyeva 2014: 43). У LKG приляганням «називається такий зв’язок, за якого залежний компонент приєднується до головного, не будучи ним зумовленим; він формально не визначений, а пов’язаний із головним компонентом лише логічно» (LKG 1976: 12). Подібно описують цей взаємозв’язок слів і інші автори: «<...> прилягання — це спосіб вираження підрядного відношення, за якого слово або окрема його форма формально не вказує на синтагматичне відношення; його встановлюють лише за значенням» (Labutis 1998: 36); «Це такий спосіб підпорядкування, який не пов’язаний зі зміною форм (формально не маркований), ґрунтується лише на семантичних зв’язках між словами й не зумовлюється сполучуваністю (валентністю) головного компонента. У такий спосіб зазвичай приєднуються незмінні слова або окремі незмінні форми слів: прислівники (писати правильно, дуже далеко, чорно-рябий, пізно вночі), інфінітиви (почав писати, право вчитися, бажання подобатися), дієприслівники (прокинувся на світанку, повернувся, коли вже лягли)» (Bučienė 2014: 30). Додається, що прилягання «зазвичай є слабким підрядним зв’язком» (Bučienė 2014: 31), оскільки «слово, що прилягає, не є необхідним для значення головного компонента (заснув читаючи, голосно читає, подумавши, прокинувся)» (Bučienė 2014: 31). До речі, керування також поділяють на слабке й сильне, наприклад: Розрізняють обов’язкове, або сильне, керування, коли дієслова неодмінно вимагають певної відмінкової форми, що доповнює їхнє значення, і необов’язкове, або слабке, керування, коли дієсловам певна відмінкова форма не є необхідною, а лише факультативною. <...> Однак провести чітку межу між сильним і слабким керуванням, так само як між слабким керуванням і приляганням, неможливо (LKG 1976: 12). 3 «<...> якщо між двома словами немає зв’язку узгодження чи керування, то це зв’язок прилягання» (Aliyeva 2014: 43). 214 BENDRINĖ KALBA | 97 Щоправда, А. Паулаускене звертає увагу на надто широке розуміння керування і стверджує, що керуванням слід вважати лише випадки сильного керування, тоді як слабке керування, на її думку, слід вважати приляганням: Зрозуміло, що відмінки, які відповідають на питання ko?, kam?, ką?, kuo?, є керованими, оскільки їх безпосередньо вимагає дієслово-присудок, і вони є додатками. Але як назвати не об’єктний, а обставинний зв’язок між дієсловом і відмінком? Адже прислівники, що виражають обставини, приєднуються шляхом прилягання <...>. Коли сам іменник позначає не предмет, а обставину, деякі відмінки адвербіалізуються. Причому адвербіалізуються не керовані, а приєднувані приляганням відмінки, особливо місцевий. Можливо, саме тому розрізняють різні ступені сили керування (сильне і слабке). А місцевий — це точно не керований відмінок, адже його значення (як і значення прислівника) зовсім не залежить від дієслова, з яким він утворює словосполучення (Paulauskienė 2002: 25). По суті, таку думку висловлено і в найновішій літературі: «З погляду семантичних відношень слабке керування вже не є керуванням, оскільки залежне слово не вимагається» (Judžentis 2022: 148). 1.3. Порівняння моделей опису підрядних зв’язків Як засвідчують синтаксичні теорії, що розвиваються за кордоном, у них оперують поняттями не керування і прилягання, а комплементування і модифікації. Комплементування і модифікацію розрізняють як два типи синтаксичного зв’язку (синтаксичної залежності). Це видно і з характеристики, запропонованої Крістіною Біавою, яка 1991 року захистила дисертацію з теоретичної та прикладної лінгвістики в Університеті Іллінойсу: комплементами вона називає елементи, що доповнюють значення слів у реченні та є обов’язковими, а модифікаторами вважає необов’язкові в реченні елементи. Вона також подає таку інформацію: «Модифікаторами зазвичай виступають прислівникові та прикметникові слова. Комплементами зазвичай є іменники або займенники»4 (Biava 2020). Виходячи з такого розуміння, модифікація мала б охоплювати узгодження і прилягання, які розрізняють у литовському синтаксисі, а головним критерієм розмежування комплементування і модифікації є вимога або відсутність вимоги доповнення. На такий критерій указують і праці з литовського мовознавства: «У зарубіжному мовознавстві синтаксичні зв’язки зазвичай визначають і класифікують за одним критерієм — вимогою або відсутністю вимоги з боку головного компонента» (Vaskelaitė 2003: 145). 4 «Модифікаторами зазвичай виступають прислівникові та прикметникові слова. Комплементами зазвичай є іменники / займенники» (Biava 2020). DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininkų reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 215 У найновіших працях із синтаксису литовської мови модель опису підрядних зв’язків, що передбачає комплементування і модифікацію, застосовують і для передавання підрядних зв’язків литовської мови: «<...> можна виокремити два типи синтаксичного зв’язку (синтаксичної залежності): комплементування (англ. complementation) і модифікацію (англ. modification) <...>. Це розрізнення синтаксичних зв’язків можна сформулювати й на основі синтаксичної вимоги: комплемент є синтаксично необхідним додатком, а модифікатор — необов’язковим» (Holvoet 2009: 72). Для ілюстрації модифікації наведено приклади з прикметником і прислівником: <...> прикметник įdomi МОДИФІКУЄ іменник knyga. <...> У словосполученні įdomi knyga семантичне відношення між словами визначає модифікатор įdomi; значення самого іменника knyga не вимагає вираження ознаки, але якщо ознаку виражено, то зрозуміло, що її позначає модифікатор. Подібне відношення спостерігається у словосполученні įdomiai pasakoja, де прислівник įdomiai характеризує розповідь, але значення самого дієслова pasakoti не охоплює такої характеристики і не вимагає її (Holvoet, Judžentis 2003: 14–15). До представлення такої моделі в литовському синтаксисі було звичним розрізняти три способи підрядного зв’язку, тобто узгодження, керування і прилягання, а для їх класифікації, як видно з наведеного тут опису узгодження, керування і прилягання та як узагальнено в дисертації Рамуне Вяскеляйте, застосовували два критерії: «Модель підрядних зв’язків, представлена в LKG [Lietuvių kalbos gramatikoje], спирається на два критерії: 1) критерій вимоги залежного компонента, що випливає зі значення головного компонента; 2) критерій формального вираження залежного компонента» (Vaskelaitė 2009: 101). Цю модель класифікації підрядних зв’язків можна було б представити схемою (див. рис. 1). Узгодження і керування мають одну спільну властивість (на діаграмі її позначено зеленим кольором) — доповнення виражається формами. Вони різняться тим, що в разі керування доповнення є обов’язковим, а в разі узгодження — необов’язковим. Узгодження і прилягання мають спільну ознаку (позначену фіолетовим кольором): в обох випадках доповнення не є обов’язковим. Лише в разі узгодження зв’язок виражається формами, а в разі прилягання — ні. Модель класифікації підрядних зв’язків, що застосовується в найновіших працях із синтаксису литовської мови, передбачає два типи підрядного зв’язку: комплементування і модифікацію. Її зображено на рис. 2. Можна було б поставити питання, яка модель більше підходить для розкриття синтаксичної будови литовської мови. В англійській мові майже немає закінчень, тому литовська 216 BENDRINĖ KALBA | 97 КЕРУВАННЯ РИС. 1. Поділ підрядних зв’язків на передбачені узгодженням, керуванням і приляганням РИС. 2. Поділ підрядних зв’язків на передбачені комплементуванням і модифікацією у литовській мові також немає властивого їй узгодження іменникових та прикметникових слів (див. рис. 2). Навіть у родовому відмінку чи множині, коли іменник отримує закінчення –’s, –s’ або –s, прикметник, який його означує, не отримує жодного закінчення (наприклад, big dog і big dogs). Узгодженням (англ. agreement) тут іноді називають те, що в деяких працях із синтаксису литовської мови розуміють як кореляцію (наприклад, Labutis 1998: 38, DLKG 1997: 478), тобто вибір форми присудка відповідно до вираженого іменником підмета, як у наведених прикладах Danny and Toni know me і Toni knows me. «Зв’язок між дієсловом і його іменниковим підметом часто позначається системою узгодження, у якій певні форми іменника корелюють із конкретними формами дієслова»5 (Bowers 2001: 25). Така кореляція не є відповідником терміна узгодження, уживаного в синтаксисі литовської мови. В академічній литовській мові 5 «Зв’язок між дієсловом і його іменниковим підметом, наприклад, часто позначається системою узгодження, у якій конкретні морфологічні форми іменника корелюють із конкретними формами дієслова» (Bowers 2001: 25). DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 217 граматиці зазначено: «Узгодженням сполучаються такі слова, які мають однакові граматичні категорії: рід, число, відмінок» (LKG 1976: 11). Визначаючи синтаксичні зв’язки між словами в англійській мові, ключове значення має порядок слів у реченні. У литовській мові порядок слів майже не несе синтаксичної інформації, а безпосередні синтаксичні зв’язки в реченні здебільшого виражаються закінченнями слів, незалежно від позиції цих слів у реченні. Тому, охоплюючи прилягання й узгодження поняттям модифікації, було б відкинуто певні синтаксичні дані, виражені закінченнями, які показують, з яким словом узгоджується кожне слово, точніше кажучи, які дають змогу відрізнити узгоджені означення від обставин. Однак поділ підрядних зв’язків, який передбачає комплементування та модифікацію як два типи, також зовсім не відкидає поняття узгодження. Тут лише пропонується вважати узгодження морфосинтаксичним, а не синтаксичним зв’язком, тобто перенести його в іншу площину — морфосинтаксису. Інакше кажучи, пропонується розрізняти синтаксичні зв’язки та морфосинтаксичні явища, не ототожнюючи їх (Holvoet, Judžentis 2003: 12), а також розмежувати поняття «синтаксичної та морфосинтаксичної залежності» (Holvoet 2009: 118). Щоправда, термін морфосинтаксис з’явився лише в цих працях, тобто працях, у яких пропонується застосовувати в синтаксисі литовської мови два типи підрядного зв’язку — комплементування та модифікацію. У попередніх працях із синтаксису литовської мови цей термін не згадується. Імовірно, поштовх чи причину нового опису підрядних зв’язків у синтаксисі литовської мови, поданого в працях Lietuvių kalbos gramatikos darbuose, можна знайти в передмові до першого видання цієї серії Sintaksinių ryšių tyrimai: «Мета серії — заохочувати дискусії з питань теоретичної граматики литовської мови» (Holvoet, Judžentis 2003: 7). 2. РОДОВИЙ ВІДМІНОК ІМЕННИКА Існують різні погляди щодо синтаксичного зв’язку неузгодженого означення, вираженого родовим відмінком, з означуваним словом. Морфологічно воно виражається родовим відмінком іменника або займенника, однак думки мовознавців щодо того, який синтаксичний зв’язок поєднує ці слова, розходяться: одні стверджують, що це керування, інші — що прилягання. У цій статті розрізняються два випадки: в одному випадку зв’язок родового відмінка як залежного слова з головним словом (вираженим іншим іменником) є керуванням, в іншому — приляганням. Це розрізнення буде обґрунтовано аргументами. 218 BENDRINĖ KALBA | 97 2.1. Випадок керування Наводячи приклади керування іменників, В. Лабутис поруч подає словосполучення maišas bulvių і medžio šaka (Labutis 1998: 34), хоча в попередньому абзаці зазначив, що «<...> керування не є таким суто формальним способом вираження відношень між словами, як узгодження. Керування певною мірою пов’язане із семантичною та синтаксичною функцією, що виражається формою відмінка, а також більшою чи меншою мірою залежить від лексичного значення керівного слова» (Labutis 1998: 34). У словосполученні maišas bulvių так воно насправді й є: слово maišas, як і інші іменники на позначення місткості чи міри, вимагає родового відмінка як доповнення, однак про словосполучення medžio šaka цього сказати аж ніяк не можна. Для характеристики цього словосполучення краще підходить формулювання про прилягання, запропоноване, наприклад, Бронюсом Калінаускасом: «Приєднання слів — це поєднання слів, засноване лише на смислових зв’язках і не пов’язане зі зміною форм» (Kalinauskas 1963: 9). Б. Калінаускас згадує й іншу ознаку прилягання: «Деякі мовознавці вважають те, що ми називаємо слабким керуванням, приляганням відмінкових або прийменникових конструкцій, оскільки керовані слова тут уже відповідають не на питання об’єктного відмінка, а на питання, характерні для обставини чи означення (коли сталося? — влітку, яка квітка? — золота тощо)» (Kalinauskas 1972: 4). Так само і в цьому випадку: слово medžio відповідає на питання означення — яка? чия гілка?, а не чого гілка?, як у norėti obuolio — чого хотіти? — тут уже було б керування, так само як у maišas bulvių — мішок чого?, а не *який, чий мішок?* У LKG керування вбачають і в таких словосполученнях, як tėvo knyga, draugo žodžiai, aukso žiedas (LKG 1976: 16), однак як під час розгляду синтаксичних зв’язків (LKG 1976: 16), так і під час опису іменникових словосполучень наголошується, що для певних іменників родовий відмінок є обов’язковим і вимагається як доповнення лексичного значення: Родовим відмінком іменника керують такі іменники, для яких родовий відмінок є необхідним доповненням лексичного значення. Це іменники зі значенням невизначеної кількості, наприклад, truputis, dalis, mažuma, daugybė, словосполучення з родовим відмінком конкретних або абстрактних іменників; іменники на позначення одиниць міри кількості, наприклад, lիտras, metras, kilogramas, tona, sauja, gabalas, словосполучення з родовим відмінком іменників на позначення речовин; іменники на позначення посудин або приміщень, наприклад, stiklinė, puodelis, maišas, statinė, butelis, словосполучення з родовим відмінком іменників, що позначають предмети, які шукають; іменники на позначення групи чи скупчення однорідних предметів, наприклад, būrys, pulkas, grupė, krūva, словосполучення з родовим відмінком іменників на позначення осіб, тварин або предметів (LKG: 1976: 202–203). DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamas pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 219 Родовим відмінком можуть керувати також прикметники, наприклад, вартий чого? — уваги, пошани, а також прислівники, що виражають міру, наприклад, багато проблем. Родовим відмінком іменника керують і числівники: Кількісні числівники від одинадцяти до дев’ятнадцяти, а також числівники, що позначають десятки, сотні, тисячі, мільйони тощо, і всі збірні числівники, за винятком, можливо, лише одиниці, керують родовим відмінком об’єкта, наприклад: десять рублів, одинадцять днів, сто учнів, тисяча жителів, четвірка коней. У цих словосполученнях родовий відмінок є необхідним доповненням лексичного значення числівника. Він позначає об’єкт, кількість якого виражає числівник (LKG 1976: 15–16). Коли родовим відмінком іменника керує інша частина мови, а не дієслово, цей родовий відмінок зазвичай стоїть після слова, яке ним керує. Таке розташування часто й указує на відмінності у значенні словосполучень: коробка цукерок (може бути порожньою, атрибутивне відношення) і коробка цукерок (обов’язково містить цукерки, керування). Це один із тих дуже рідкісних випадків у литовській мові, коли порядок слів має значення. В одному джерелі про сполучуваність прикметників сказано: «Форми прикметників середнього роду недоцільно включати до парадигми форм прикметникових словосполучень, оскільки особливості сполучуваності цього прикметника найчастіше відрізняються від особливостей сполучуваності прикметника» (PŽJ). Із цим можна погодитися лише частково. Керування прикметників настільки сильне, що це твердження до нього не стосується, пор.: (відро повне води і тут усюди повно води, сміття. Форма середнього роду повно керує тим самим родовим відмінком, що й вихідна форма — називний відмінок однини чоловічого роду повний. 2.2. Випадок прилягання Неоднаково оцінюють і зв’язки невідмінюваного означення, вираженого родовим відмінком. У LKG, як уже зазначалося, їх вважають керуванням: «Окрему групу становлять іменникові сполучення з родовим відмінком іменників або слів, ужитих як іменники, наприклад, книга батька, слова друга, золота каблучка, наш дім. У цих сполученнях керований іменником родовий відмінок є визначеним відмінком» (LKG 1976: 16). А. Паулаускене дивується з цього: «Цікавий факт, що до керованих слів зараховують родовий відмінок невідмінюваного означення, який указує не на об’єктні, а на атрибутивні відношення і, крім того, часто вживається як синонім узгоджених прикметників (пор. золота каблучка і золота каблучка, мідні ворота і мідні ворота, вечірні новини і вечірні новини)» (Paulauskienė 2002: 25). У керуванні таким родовим відмінком сумніваються 220 BENDRINĖ KALBA | 97 ються й мовознавці інших країн. Наприклад, Ольга Спевак у книжці «Валентність іменників» (Noun Valency) пише: «Родовий відмінок, що виражає матеріал, походження, ціну або склад, не вимагається значенням головного слова6 (Spevak 2014: 186). Отже, авторка стверджує, що в таких сполученнях, як слонова кістка, зі слонової кістки (як і золота каблучка, каблучка із золота), означуване слово не потребує родового відмінка для доповнення свого значення.» Критерій вимоги лежить в основі й найновішої літератури з питань підрядних зв’язків: за ним розрізняють керування (комплементування) та характеризування (модифікування): Синтаксичні зв’язки автор розуміє як явище синтаксичного рівня, що ґрунтується на семантичних відношеннях і найчастіше виражається морфологічними формами. Розрізняють два різновиди підрядного зв’язку — керування (комплементування) та характеризування (модифікування). Керуванням називають такий синтаксичний зв’язок, за якого одне слово через своє значення вимагає іншого слова. Такий зв’язок, за якого ні з погляду значення, ні з погляду синтаксису жодне доповнення до слова не є необхідним, однак воно синтаксично пов’язане з цим словом, називають характеризуванням (Judžentis 2022: 135). Хоча тут розрізняють лише два типи підрядних зв’язків, чітко зазначено: якщо головне слово за значенням не потребує певного доповнення, залежне слово не може бути керованим. А. Паулаускене також прямо розглядає думку про те, що за критерієм вимоги зв’язок невідмінюваного означення з означуваним словом природніше трактувати як прилягання: Зв’язок прилягання у сполученні дах будинку видається значно природнішим: він звужує (як і кожне слово з атрибутивним значенням) значення іменника дах, указує, кому він належить (посесивне відношення), а сам дах зовсім не потребує такого уточнення. Наприклад: Засніжений д і м є слизьким, лазити по ньому небезпечно (Paulauskienė 2002: 25). Інші атрибутивні відношення, наприклад зв’язок узгодженого означення з означуваним словом, також не є керуванням, оскільки іменник зазвичай не вимагає за своїм значенням означення — ані узгодженого, ані невідмінюваного. Саме так стверджується про узгоджене означення в публікаціях, що пропонують нову модель класифікації підрядних зв’язків. Так, про узгоджене означення в словосполученні цікава книжка сказано: «Значення іменника аж ніяк не вимагає вираження цієї ознаки; ця ознака не є необхідним елементом для розуміння значення іменника» (Holvoet, Judžentis 2003: 14). Здається, немає підстав заперечувати цю властивість і у випадку невідмінюваного означення. 6 «Родові відмінки, що виражають матеріал, походження, ціну або вміст, не вимагаються значенням керівних іменників» (Spevak 2014: 186). DAIVA ŠVEKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 221 В академічній граматиці, де зазначено, що прилягання — це такий зв’язок, за якого залежний компонент приєднується до головного без вимоги з боку останнього, і водночас стверджується, що на практиці приляганням часто вважають такий зв’язок, коли «до головного компонента приєднується незмінювана форма» (LKG 1976: 12), словосполучення іменників у родовому відмінку розглядаються як випадки керування, проте тут також наводяться приклади форм, що змінюються за відмінками й прилягають. Зокрема, зазначається, що прилягання найхарактерніше для прислівників, але далі додається: «За своєю функцією та відношенням до головного слова прислівникам відповідають відмінки обставинного значення» (LKG 1976: 17). У наведеному прикладі цієї ночі дощило іменник ніч стоїть у відмінковій формі, яка прилягає до дієслова як обставина часу. Такий знахідний відмінок обставинного значення по суті нічим не відрізняється від родового відмінка, що виступає неузгодженим означенням: це відмінкова форма, якої головний компонент словосполучення не вимагає. Так само й інші відмінки, що виражають обставину місця, наприклад місцевий відмінок, орудний відмінок деяких слів зі значенням місця (наприклад: попід тинами, берегом озера, берегом річки), прилягають, а не керуються. 3. ПРИЙМЕННИКОВІ КОНСТРУКЦІЇ Подекуди можна знайти твердження, що відмінком керує також прийменник. У «Всесвітній литовській енциклопедії» зазначено: «У литовській мові відмінковими формами найчастіше керують дієслова (наприклад, бачу будинки, хочу хліба), прийменники (наприклад, біля вікна, через море» (VLEₑ). Про керування прийменників говорить і А. Холвоет: «<…> прийменникові сполуки і є найвиразнішими прикладами керування відмінком» (Holvoet 2009: 115). Однак у значно давніших джерелах уже сказано: «Керування прийменником <…> називають приєднання слів до слів, які ними керують, за допомогою різних прийменників» (Kalinauskas 1961: 33). В академічній граматиці литовської мови зазначено: «Два або кілька слів із самостійним лексичним значенням, пов’язаних безпосереднім синтаксичним зв’язком і таких, що входять до структури речення, називаються синтаксичними словосполученнями. <…> Словосполучення можуть утворювати лише слова із самостійним лексичним значенням: дієслова, іменники, прикметники, числівники, займенники та прислівники» (LKG 1976: 9). Прийменник не є самостійною частиною мови, це лише службове слово, що вказує на зв’язки між словами в реченні або словосполученні, і про це дуже чітко говорить В. Лабутіс: «У литовській мові <…> зв’язки між словами насамперед виражаються формами слів (особливо відмінками), далі — службовими словами (прийменниками та сполучниками) і лише в останню чергу — порядком слів» (Labutis 1998: 25). В. Лабутіс не погоджується з твер- 222 BENDRINĖ KALBA | 97 дженням, що прийменник керує відмінком: «Отже, називати керуванням зв’язок прийменника, несамостійного слова, з формою відмінка недоречно. Якщо вважати, що прийменник керує відмінком <...>, поняття керування прийменником стає двозначним: і дієслово (або інше слово) керує відмінком із прийменником, і сам прийменник „керує“ тим самим відмінком» (Labutis 1998: 35). Отже, в інформаційній системі граматики литовської мови дотримуватимуться погляду, який давно утвердився в литовському мовознавстві: прийменник не керує відмінком. Коли дієслово керує кількома відмінками, усі вони однаково необхідні — дарувати кому? що? Якщо прийменник уживається з кількома відмінками (за — кого? що?; по — чого? що? чим?), у реченні він завжди вживається лише з одним із них, а те, з яким саме, визначає дієслово, а не сам прийменник. Прийменникова конструкція, як і відмінок, може бути як керованою, так і прилягати до головного компонента словосполучення: якщо вона потрібна для доповнення значення слова, то керується ним, а якщо приєднується до слова, якого вона не вимагає, то маємо прилягання. Отже, у словосполученні пише листа ми вбачали б керування, а в пише до Вільнюса — прилягання. Наведені у VLEₑ приклади керування прийменником — це прийменникові конструкції, які можуть бути як керованими, так і прилягати: біля вікна — Йонас довго стояв біля вікна й розмірковував — тут маємо прилягання, оскільки стояти не вимагає прийменникової конструкції біля + родовий відмінок, однак є слова, які її вимагають, наприклад під’їхати: автомобіль під’їхав до перехрестя й зупинився. Можна знайти й інші такі приклади: прийменникова конструкція у + знахідний відмінок прилягає до слова посилати (посилати до Вільнюса, до Литви, за кордон), проте керується словом занурити (занурити у воду, в олію) тощо. ВИСНОВКИ 1. Родовий відмінок іменника, пов’язаний безпосереднім синтаксичним зв’язком з іншим іменником, може як керуватися ним, так і прилягати до нього. Це залежить від значення головного слова: іменники, що позначають міру, числівники та деякі інші частини мови вимагають доповнення, отже, родовий відмінок керований. Іменник не вимагає неузгодженого означення, як і узгодженого означення, тому неузгоджене означення, виражене родовим відмінком, прилягає. 2. Існують погляди, згідно з якими прийменник керує відмінком. Однак у литовському синтаксисі вже давно утвердився погляд, що синтаксичними зв’язками можуть поєднуватися лише самостійні частини мови. Прийменник є службовою частиною мови, яка докладніше виражає зв’язок між словами із самостійним значенням. DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 223 ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА Aliyeva Narmin 2014: A View on the Syntactical Relations. – American Journal of Linguistics 3(2), 41–45. Ambrazas Vytautas 1986: Lietuvių kalbos sakinio sintaksinės ir semantinės struktūros vienetai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 4–44. Babickienė Zofija, Venckutė Regina 2013: Kalbos mokslo pagrindai: vadovėlis, Vilnius: Mykolo Romerio universitetas. Balkevičius Jonas 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. Biava Christina 2020: What is the Difference between Modifier and Complement? Prieiga internete: https://www.quora.com/What-is-the-difference-between-modifier-and-complement. Bowers John 2001: Syntactic Relations. Prieiga internete: https://conf.ling.cornell.edu/bowers/SyntRelCompl.pdf. Bučienė Laimutė 2014: Lietuvių kalbos sintaksė. Teorija ir praktika: mokomoji knyga, Vilnius: Lietuvos edukologijos universiteto leidykla. DLKG 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Grenda Česys 1964: Dėl veiksmažodinių junginių klasifikacijos. – Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų mokslo darbai. Kalbotyra 10, 137–142. Henisz-Dostert Božena, Macdonald Ross R., Zarechnak Michael 1979: Machine Translation. – Trends in Linguistics. Studies and Monographs 11, ed. W. Winterk, Hague, Paris, New York: Mouton Publishers. Holvoет Axel 2009: Bendrosios sintaksės pagrindai, Vilnius: Asociacija „Academia Salensis“. Holvoet Axel, Judžentis Artūras 2003: Sintaksinių ryšių tipai. – Lietuvių kalbos gramatikos darbai 1: Sintaksinių ryšių tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Judžentis Artūras 2022: Prijungiamasis ryšys sovietų okupacijos laikų lietuvių sintaksės darbuose. – Bendrinė kalba 95, 133–161. Kay Martin, Gawron Mark, Norvig Peter 1994: Verbmobil: A Translation System for Face-to-Face Dialog, Stanford: CSLI. Kalinauskas Bronius 1961: Žodžių junginys kaip sintaksės objektas. – Tarybinė mokykla 5, 31–39. Kalinauskas Bronius 1963: Žodžiai ir žodžių junginiai sakinyje. – Kai kurie gramatikos ir stilistikos klausimai: medžiaga mokytojui, Kaunas: Valstybinė pedagoginės literatūros leidykla. Kalinauskas Bronius 1972: Lietuvių kalbos žodžių junginių sintaksė: mokymo priemonė, Vilnius: Valstybinis pedagoginis institutas. Labutis Vitas 1998: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. 224 BENDRINĖ KALBA | 97 LIGIS – Інформаційна система граматики литовської мови. Доступ в інтернеті: https://ligis.lki.lt. LKG 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3, Vilnius: Mokslas. П а у л а у с к е н е А л ь д о н а 2002: Відокремлення синтаксису від морфології в мовознавстві XX століття. – Студії мов 3, 23–26. PŽJ – Сполучувані словосполучення. Доступ в інтернеті: https://mokslai.lietuviuzodynas.lt/lietuviu-kalba/prijungiamieji-zodziu-junginiai. S i r t a u t a s V y t a u t a s 1978. Pagrindinių sakinio dalių derinimas, Vilnius: Lietuvos TSR aukštojo ir specialiojo vidurinio mokslo ministerijos Leidybinė redakcinė taryba. S l i ž i e n ė N i j o l ė 1994: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. S l i ž i e n ė N i j o l ė 1998: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 2(1), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. S l i ž i e n ė N i j o l ė 2004: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 2(2), Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. S p e v a k O l g a 2014: Noun Valency in Latin. – Noun Valency, ed. O. Spevak, Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 183–213. Ш в е й к а у с к е н е Д а й в а 2013: Синтаксичне тяжіння слів. – Acta Linguistica Lithuanica 69, 130–153. Т е с н і є р Л ю с ь є н 1959: Éléments de syntaxe structurale, Париж: Klincksieck. В а й ч у л і т е - С е м е н е н е Л о р е т а 2001: Валентність прикметників литовської мови: докторська дисертація, Вільнюс: видавництво Університету Вітовта Великого. V a i č i u l y t ė - S e m ė n i e n ė L o r e t a 2023: „Prie raišūs“, „prieraišumas“ valent­ingumas dabartinėje lietuvių (rašto) kalboje. – Acta Linguistica Lithuanica 88, 181–205. Prieiga internete: https://www.lituanistika.lt/content/103312. V a s k e l a i t ė R a m u n ė 2009: Sintaksinių ryšių modeliai lietuvių kalbos sintaksėje: daktaro disertacija, Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla. V a s k e l a i t ė R a m u n ė 2003: Lietuvių kalbos daiktavardiniai junginiai sintaksinių ryšių požiūriu. – Acta Linguistica Lithuanica 48, 143–158. VLEe – Всесвітня енциклопедія литовської мови. Доступ в інтернеті: https://www.vle.lt/straipsnis/valdymas-1/. W i n o g r a d T e r r y 1983: Language as a Cognitive Process 1: Syntax, London: Addison-Wesley Publishing Company. Ž i u g ž d a J u o z a s 1960: Lietuvių kalbos gramatika 2: Sintaksė, Kaunas: Valstybinė pedagoginės literatūros leidykla. ŽS – Відношення між словами. Доступ в інтернеті: http://www.šaltiniai.info/index/details/606. Отримано 2023-12-13 Прийнято 2024-11-04 DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 225 ДАІВА ШВЕЙКАУСКЕНЕ КЕРУВАННЯ ЧИ ПРИМИКАННЯ: РОДОВИЙ ВІДМІНОК ЯК НЕУЗГОДЖЕНЕ ОЗНАЧЕННЯ ТА ПРИЙМЕННИКОВА КОНСТРУКЦІЯ Р е з ю м е Під час обговорення синтаксичних відношень у найзагальніших рисах думки зазвичай не надто різняться. Усі визнають, що узгодження є таким підрядним зв’язком, за якого залежне слово набуває форм головного слова (роду, числа, відмінка). Розбіжності виникають під час визначення керування. Існують різні погляди на керування місцевим відмінком: від наведення прикладів цього відмінка в розділі про керування до категоричного твердження, що місцевим відмінком керувати не можна. У більшості публікацій примикання визначають як зв’язок, за якого залежне слово приєднується до головного, причому останнє цього не вимагає, а приєднане слово не є необхідним для значення головного слова. У працях, що представляють західну лінгвістику або орієнтуються на неї, розрізняють два типи підрядного зв’язку — комплементацію та модифікацію. Критерієм їх розмежування є обов’язковість або необов’язковість комплемента. Необхідність комплемента зумовлена семантичною недостатністю слова. У синтаксисі литовської мови розрізняють три типи зв’язків: керування, узгодження та примикання. Через розбіжності в поглядах на підрядні зв’язки відношення неузгодженого означення з головним словом також оцінюють по-різному. Зазвичай його вважають керуванням, однак іменник у родовому відмінку в цьому разі не потрібен для доповнення значення іншого слова (іменника). Тому, якщо керування визначати як такий зв’язок, за якого висувається вимога, керуванням слід вважати лише відношення певних іменників (що позначають міру, місткість) із родовим відмінком, а відношення неузгодженого означення з головним словом слід розглядати як примикання. Прийменникова конструкція, як і відмінки, може керуватися головним словом або примикати до нього. Наприклад, прийменникова конструкція до+знахідний відмінок у словосполученні занурити у воду перебуває під керуванням, а в словосполученні надіслати до Вільнюса — у відношенні примикання. Прийменник не може керувати відмінком, оскільки синтаксично пов’язаними словами є лише повнозначні слова. Коли дієслово керує кількома відмінками, усі вони однаково необхідні й можуть бути в одному реченні — dovanoti ką? (дарувати що? — знахідний відмінок) kam? (кому? — давальний відмінок). Якщо прийменник уживається з кількома відмінками (už – позаду+ родовий відмінок, для+знахідний відмінок; po – після+родовий відмінок, що+знахідний відмінок, під+орудний відмінок), 226 BENDRINĖ KALBA | 97 він завжди вживається лише з одним відмінком, а те, який саме відмінок уживається, визначає дієслово, а не сам прийменник. КЛЮЧОВІ СЛОВА: синтаксичні відношення, керування, прилягання, родовий відмінок, неузгоджене означення, прийменникові конструкції. DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ КЕРУВАННЯ ЧИ ПРИЛЯГАННЯ: НЕУЗГОДЖЕНЕ ОЗНАЧЕННЯ, ВИРАЖЕНЕ РОДОВИМ ВІДМІНКОМ, І ПРИЙМЕННИКОВА КОНСТРУКЦІЯ А н о т а ц і я Якщо розглядати синтаксичні зв’язки в найзагальніших рисах, думки зазвичай мало різняться. Усі визнають, що узгодження — це такий підрядний зв’язок, за якого залежне слово набуває форм головного слова (роду, числа, відмінка). Розбіжності виникають під час визначення керування. По-різному трактують керування місцевим відмінком: в одних працях приклади цього відмінка наводять у розділі про керування, в інших категорично стверджують, що місцевим відмінком не можна керувати. У більшості публікацій прилягання визначають як зв’язок, за якого залежний компонент приєднується до головного, не вимагається ним, а слово, що прилягає, не є необхідним для значення головного компонента. У працях, що представляють західну лінгвістику або орієнтуються на неї, розрізняють два типи підрядного зв’язку — комплементування та модифікацію. Критерієм їх розмежування є наявність або відсутність вимоги щодо доповнення. Вимога щодо доповнення зумовлена семантичною недостатністю слова. У синтаксисі литовської мови розрізняють три способи підрядного зв’язку: керування, узгодження та прилягання. Розбіжність у поглядах на підрядні зв’язки зумовлює й неоднакове трактування зв’язку неузгодженого означення з означуваним словом. Зазвичай його вважають керуванням, однак іменник у родовому відмінку в такому разі не потрібний для доповнення значення іншого слова (іменника). Отже, якщо тлумачити керування як зв’язок, що передбачає вимогу, керуванням слід вважати лише зв’язок певних іменників (зі значенням міри, місткості) з родовим відмінком, тоді як зв’язок неузгодженого означення з означуваним словом слід трактувати як прилягання. DAIVA ŠVEIKAUSKIENĖ. Valdymas ar šliejimas: kilmininku reiškiamas nederinamasis pažyminys ir prielinksninė konstrukcija 227 Прийменникова конструкція, як і відмінок, може перебувати у відношенні керування або прилягання до головного компонента словосполучення, наприклад, прийменникова конструкція у + знахідний відмінок у словосполученні занурити у воду перебуває у відношенні керування, а у словосполученні надіслати до Вільнюса — прилягання. У синтаксисі литовської мови виходять із того, що прийменник не керує відмінком: синтаксичними зв’язками поєднуються лише слова з самостійним значенням. Коли дієслово керує кількома відмінками, усі вони однаково необхідні й можуть бути присутні в одному реченні — кому дарувати? що? Якщо прийменник уживається з кількома відмінками (за — кого?, що?; після — чого?, що?, чим?), у реченні він завжди вживається лише з одним із них, а який саме відмінок використовується, визначає дієслово, а не сам прийменник. КЛЮЧОВІ СЛОВА: синтаксичні зв’язки, керування, прилягання, родовий відмінок, неузгоджене означення, прийменникові конструкції. ДАІВА ШВЕЙКАУСКЄНЕ Інститут литовської мови вул. Петра Вілейшіо, 5, LT-10308 Вільнюс [email protected] 228 BENDRINĖ KALBA | 97